Аналіз забезпечення сільськогосподарських підприємств Запорізької області кредитними ресурсами

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ТАВРІЙСЬКА ДЕРЖАВНА АГРОТЕХНІЧНА АКАДЕМІЯ

Кафедра “економіка підприємств”

Керівник: _____________________

__________________

На тему: Аналіз забезпечення сільськогосподарських підприємств Запорізької області кредитними ресурсами

К У Р С О В А Р О Б О Т А

з дисципліни: економіка підприємств

Студента 413 групи 3-го курсу

Факультет облік і аудит

Компанійця Євгена Олександровича

Курсова робота захищена з оцінкою____

Підписи викладачів:

__________________

Мелітополь. 2006.

ЗМІСТ

Вступ 3

1. Теоретичні основи кредитування сільськогосподарських підприємств 5

2. Аналіз забезпечення сільськогосподарських підприємств Запорізької області кредитними ресурсами 22

2.1. Державна підтримка сільськогосподарських підприємств 22

2.2. Програми кредитування фермерів Запорізької області 24

2.3. Особливості кредитування Запорізької області 27

Висновки 34

Список використаних джерел 36

ВСТУП

Кредит виник на певному етапі розвитку людського суспільства спочатку як явище випадкове, зумовлене особливими взаємовідносинами між товаровиробниками: коли продавцю потрібно було продавати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити (тому що він ще не виготовив свій товар або виготовив, але не продав його), виникала потреба у передачі продавцем покупцеві товару з відстрочкою платежу, в кредит. У цьому і полягає найбільш загальна причина необхідності в кредиті.

Кредит, безперечно, необхідний уже функціонуючому товаровиробникові. Однак ще більшою мірою він потрібний тому, хто тільки прагне організувати виробництво, але не має для цього власних коштів. Для одержання кредиту потрібно, щоб той, хто його надає, довіряв тому, хто хоче ним скористатися. Звідси і термін “кредит”, що походить від латинського сrеdо, що означає “вірю”. Коли ж однієї довіри недостатньо, оскільки існує великий ризик щодо своєчасного та повного повернення кредиту, необхідні певні гарантії того, хто має відповідні кошти, або страхової компанії.[2]

З розвитком товарного виробництва, особливо коли воно набуває загального характеру, кредит стає обов'язковим атрибутом господарювання. Пояснюється це тим, що внаслідок спеціалізації виробників на виготовленні певних товарів і спричиненого нею кооперування суспільне виробництво перетворюється у величезний замкнений ланцюг тісно пов'язаних між собою ланок. Найменше порушення в будь-якій з цих ланок може зупинити нормальний обмін товарами між окремими виробниками. Саме в цьому полягає абстрактно-теоретична можливість кризи збуту товарів у суспільстві, котра стає реальною, якщо подібні порушення набувають масового характеру. Кредит допомагає уникнути кризових явищ, безперебійно здійснювати виробництво товарів та обмін ними. [4]

Кредит виступає опорою сучасної економіки, невід'ємним елементом економічного розвитку. Його використовують як великі підприємства та об'єднання, так і малі виробничі, сільськогосподарські та торгові структури, як держава, уряд, так і окремі фізичні особи.

Актуальність обраної теми обумовлена необхідністю підвищення рівня розвитку сільського господарства Запорізької області, виходу сільськогосподарських підприємств з кризи, яка існує на даний період.

Мета даної роботи – проаналізувати забезпечення сільськогосподарських підприємств Запорізької області кредитними ресурсами.

Також необхідно дослідити, яка ситуація виникла з обсягами державної, та банківської фінансової допомоги сільськогосподарським підприємствам Запорізької області.

Таке дослідження, дасть змогу визначити, який вплив здійснює кредит на такі головні процеси нашої області як:

становлення сільського господарства;

вибір програм кредитування;
використання досягнень НТП;
підвищення продуктивності праці.

Отже, необхідно розглянути кредит як необхідний елемент функціонування і розвитку сільського господарства, визначити його роль та вплив на формування сучасного стану сільськогосподарських підприємств Запорізької області.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КРЕДИТУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

Сутність та джерела кредиту

Кредит (від латинського слова сredo — вірю) є форма руху грошового капіталу, який надають на умовах повернення, забезпечення, строковості та платності. Кредитні відносини передбачають наявність, з одного боку, тимчасово вільних грошових капіталів, власники яких готові позичити їх на відповідний термін під процент, а з другого — підприємців, які бажають тимчасово використати їх у своїй виробничій діяльності.

Кредит — це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою процента.[16]

Структура кредиту складається з таких елементів:

Кредитор – суб'єкт кредитних відносин, який надає вартість у тимчасове користування.

Позичальник - суб’єкт кредитних відносин, який отримує позику.

Окрім кредитора та позичальника елементом структури кредиту є об'єкт передачі – позичкова вартість, яка представляє собою нереалізовану вартість.

Економічні відносини між сторонами кредитної угоди виникають під час одержання позички, користування нею та її повернення. В цих відносинах завжди бере участь не менше ніж дві сторони: позичальник — сторона, що зацікавлена в одержанні позички для досягнення своєї певної цілі, кредитор — сторона, що передає вартість у грошовій чи натуральній формі в кредит. Ці сторони називаються суб'єктами кредитної угоди, а ті грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, відносно яких укладається угода позички, є об'єктом кредиту.[15]

За суб'єктами кредитної угоди та їх комбінацією можна виділити ряд основних типів кредитних відносин.

1. Найпоширенішими є кредитні відносини між банками, з одного боку, та підприємствами, господарськими організаціями і товариствами — з іншого. Саме такі відносини найкраще відповідають умовам розвинутих товарно-грошових відносин, що мають місце в ринковій економіці. Але навіть в середині цього типу угод кредитні відносини неоднорідні. Вони залежать від того, хто із суб'єктів кредитної угоди в кожному окремому випадку є кредитором, а хто позичальником.

2. Кредитні відносини між банками і державою. Так, Національний банк України, як і центральні банки інших країн, надає кредит уряду на покриття дефіциту державного бюджету, банки купують облігації державних позик. Чим більший дефіцит державного бюджету, тим більшого розвитку набуває державний кредит. З цим кредитом тісно пов’язаний кредит банків місцевим бюджетам.

3. Кредитні відносини між підприємствами, організаціями та товариствами. Нині він набуває широкого розвитку, особливо у зв'язку з введенням комерційного кредиту і вексельних розрахунків. Якщо в умовах адміністративно-командної системи з метою контролю за діяльністю підприємств і за грошовими потоками підприємствам суворо заборонялося кредитувати одне одного, то з переходом до ринкової економіки такі обмеження зняті.

4. Кредитні відносини між банками та населенням. У даному випадку банки частіше виступають як позичальники, а не як кредитори. Розширення кредитування банками населення стримується, бо в умовах інфляції та гострого дефіциту товарів воно ще більше їх поглиблювало б. Поки що частіше населення кредитує банки через вклади в них, купівлю їх сертифікатів тощо. Кошти населення сьогодні є основним кредитним ресурсом банків.

5. Кредитні відносини між підприємствами, організаціями, товариствами, з одного боку, та населенням — з іншого. Такі відносини не дуже поширені, однак ігнорувати їх не можна. Населення отримувало кредит переважно на споживчі цілі, але в умовах ринкової економіки дедалі частіше воно одержує такі кредити на виробничі потреби.

6. Кредитні відносини між фізичними особами (громадянами).

7. Зовнішньоекономічні кредитні відносини, коли суб'єктами кредитної угоди виступають держави, банки та окремі фірми. Ці відносини регулюються як нормами права держав, що в них вступають, так і нормами міжнародного права.[12]

Кожен тип кредитних відносин має свою специфіку, котра насамперед визначається складом суб'єктів цих відносин. У свою чергу, це визначає умови кредитної угоди (об'єкти кредитування, умови користування кредитом та погашення його тощо).

Кредит як економічні відносини між людьми своїм об'єктом має гроші або речі, що втілюють певну вартість. Позичальник використовує гроші чи речі для підтримання процесу виробництва або для задоволення своїх особистих потреб. Тому об'єкт кредитних відносин для позичальника має не тільки вартість, а й споживну вартість. Вона полягає в тому, що спрямовані в обіг гроші чи речі забезпечують позичальнику зростання вартості, тобто є капіталом. Коли ж гроші або речі надаються в кредит для задоволення особистих потреб позичальника, то це передбачає одержання позичальником у майбутньому доходів від його теперішньої, минулої (пенсіонери) чи майбутньої (студенти, учні) участі в процесі суспільного виробництва, тобто від використання його робочої сили як товару, без чого неможливе самозростання капіталу.

В умовах ринкової економіки об'єктом кредитних відносин переважно є гроші як загальний ресурс, за допомогою якого можна придбати всі інші ресурси — матеріальні, технічні, трудові, природні тощо. Матеріальні блага об'єктом кредиту виступають рідко.[3]

Характерною рисою кредиту є сплата процентів за користування ним. На практиці відомі окремі випадки, коли проценти за кредит не стягуються. Однак, як правило, вартість надається кредитором позичальнику з метою одержання доходу. Без цього у кредитора не буде зацікавленості позичати гроші.

У зв'язку з цим відносини між кредитором і позичальником будуються таким чином, що перший здійснює постійний контроль за другим. Якщо виникає загроза поверненню кредиту, то кредитор проводить певні заходи щодо її запобігання, аж до дострокового стягнення заборгованості по позичці. Водночас і сам позичальник зацікавлений, щоб позичені кошти швидше обертались. Адже чим коротшим буде цикл кругообігу авансованих коштів, тим швидше повернеться позичка, а отже, і меншу суму процентів доведеться сплатити за користування нею.

Отже, у народному господарстві постійно є кошти, які можуть використовуватись як кредитні ресурси для надання позичок. Сукупність цих коштів становить позичковий фонд країни. Одна частина його, як уже зазначалося,—це постійні ресурси, а друга—змінні. Характер і структура ресурсів суттєво впливає на напрями надання позичок, а також строки користування ними. Так, постійні ресурси можуть використовуватись для надання довгострокових кредитів, а змінні— переважно для короткострокових позичок.

Позичковий фонд перебуває у постійному русі, породжуючи виникнення кредитних відносин. Тому кредит нерідко трактується як форма руху позичкового фонду.

Форма кредиту характеризує зовнішній прояв і організацію кредитних відносин. Зміна його змісту, обумовлена зміною в характері виробничих відносин, призводить до зміни або появи нових форм кредиту.

Форма кредиту визначається за такими ознаками:

характером кредитних відносин;

складом учасників;

рівнем та джерелом виплати процента;

речовим проявом кредитної угоди;

Кредитні відносини мають вартісну форму оскільки вони виникають за умов, коли гроші передаються на умовах повернення.

Залежно від форми, в якій кошти передаються кредитором позичальнику, розрізняються дві форми кредиту — товарний і грошовий.

У товарній формі виникають кредитні відносини між продавцями і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу (продаж товарів населенню в кредит, надання населенню послуг у кредит та ін.).

В умовах ринкової економіки типовим є грошовий кредит. У грошовій формі здійснюється рух переважної частини позичкового фонду країни, тому й переважна більшість позичок надається і погашається грошима.

Залежно від суб’єктів кредитних відносин, їх організації та цільового призначення позичок кредит поділяється на ряд видів: банківський, державний, міжгосподарський (комерційний); виробничий; споживчий; лізинговий; міжнародний.[8]

Провідним видом кредиту є банківський, тобто кредит, який надають і одержують банки. Саме вони акумулюють переважну частину кредитних ресурсів і надають їх у позички.

Банківський кредит – це двосторонній рух грошових коштів, які надаються банком у позику за певну плату на засадах забезпеченості, поверненості, строковості. Він відображає економічні відносини між кредиторами(баками) та суб’єктами кредитування(позичальниками), ними можуть бути як юридичні так і фізичні особи.

Банківський кредит – основна форма кредиту. Ступінь і спрямованість його впливу на економічні процеси залежать від використання певних методів кредитування які застосовуються до конкретних економічних умов.[11]

Банківський кредит надається головним чином комерційними банками для вирішення наступних задач:

збільшення основного і оборотного капіталу господарюючих суб’єктів;

накопичення сезонних (тимчасових) запасів товарно-матеріальних цінностей, незавершеного виробництва, виробничої продукції і товарів;

задоволення споживчих потреб населення;

викупу державного майна;

для інших цілей за умов невідповідності надходжень і видатків у процесі кругообігу власного капіталу.

Банки можуть надавати кредити як в національній так і в іноземній валюті. Кредити налаються на підставі укладання кредитної угоди для кожного позичальника індивідуально, таким чином, щоб ступінь ризику кредитної угоди була мінімальна. Якщо кредит надається на пільгових умовах, компенсація втрат комерційним банкам здійснюється за рахунок установи(законодавчої або виконавчої влади), яка прийняла це рішення, або за рахунок коштів відповідних бюджетів.

Банківський кредит може бути прямий та опосередкований. Прямі (банк – позичальник) кредитні відносини є більш поширенішими. Значно вужче застосовується опосередковане банківське кредитування, тобто надання позик через посередника.

Система банківського кредитування охоплює принципи, об’єкти кредитування, механізм надання та повернення позик, а також контроль у процесі кредитування. Принципи кредитування – головні положення правила, яких потрібно дотримуватися при здійсненні кредитування. Ці положення і правила визначаються природою, роллю, функціями та суспільними умовами в яких вони проявляються.

Кредит, як економічна категорія, пов’язаний з іншими вартісними категоріями, тому існують принципи загальноекономічного порядку, які відносяться до усіх цих категорій, у тому числі і до кредиту, наприклад, такі як економність, комплектність, диференційованість.

Економність характеризується досягненням найбільшої ефективності використання позики при найменших обсягах кредитних внесків.

Комплектність передбачає таку кредитну політик, яка проводиться при обліку закономірностей розвитку в певний період.

Диференційованість – різний підхід до кредитування різних категорій позичальників. Принципи кредитування, що випливають із сутності кредиту: строковість і поверненість, цільовий характер, матеріальна забезпеченість, платність.

Строковість і поверненість характеризуються тим, що позики повинні бути повернені банку не пізніше зазначеного терміну, визначеного у кредитному договорі.

Термін кредиту – це період використання позики, який починається з моменту одержання позики і до кінцевого її погашення. В залежності від періодів використання кредит поділяється на:

короткостроковий ( до 1 року);

середньостроковий ( вид1 до 3 років);

довгостроковий ( більше 3 років).

Кожен з цих типів кредиту має специфічні умови кредитування, особливі умови надання та погашення кредиту, об’єкти кредитування.

Короткостроковий кредит надається банком на термін, що випливає із плану виробництва, реалізації продукції, зниження запасів товарно-матеріальних цінностей. Він складає більшу частину банківських активів. Товарні матеріальні цінності є особливим об’єктом банківського кредитування. Банки кредитують також потреби господарюючих суб’єктів, що виникають у зв’язку з розрахунками, витратами виробництва тощо.

Середньострокові позики можуть надаватися під затрати майбутніх періодів (для оплати обладнання), таким чином об’єктом кредитування можуть бути як такі витрати.

Довгостроковий кредит використовується для формування основних фондів. Об’єктами кредитування виступають капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення існуючих основних фондів, на нове будівництво, приватизацію.

За термінами погашення позики поділяються на:

термінові;

відстрочені;

прострочені.

Термінові – позики, термін погашення яких вже почався, або почнеться через деякий невеликий проміжок часу.

Відстрочені – позики, термін погашення яких відкладений банком на більш пізній період за проханням позичальника.

Прострочені – позики, які не були повернені вчасно. Завчасне погашення практикується як за ініціативою позичальника так і кредитора, наприклад, при появі додаткових коштів, при погіршанні діяльності позичальника, яка породжує сумнів щодо необхідності подальшого кредитування.

Цільовий характер позики, її призначення визначає позичальник, однак і банк при наданні кредиту може виходити із об’єкта кредитування.

Принцип матеріальної забезпеченості означає те, що позичальник повинен придбати ті матеріальні цінності або здійснити витрати, на які була видана позика.

При наданні позики в якості забезпеченості банківського кредиту можуть прийматися: застава під майно; гарантія; порука; страхове посвідчення про страхування відповідальності за непогашення кредиту; будь-яке вільне не закладене під заставу майно.[13]

За ступенем ризику банківські позики поділяються на:

стандартні;

з підвищеним ризиком;

пролонговані;

прострочені;

безнадійні до погашення.

До стандартних відносяться позики, які були за таких умов: коли позика і договір на заставу оформлені вірно; на рахунок позичальника постійно надходять кошти; застава, порука, гарантії або договір страхування надійні.

До ризикованих можна віднести наступні позики: недостатньо гарантовані капіталом та платоспроможністю боржника або заставою.

До пролонгованих відносяться позики, термін погашення яких перенесено з термінів, що вказуються у кредитному договорі.

Прострочені позики – це позики, які не були погашені навіть після реалізації застави, стягнення по гарантії, поруки, договору страхування і віднесені до прострочених позик.

Безнадійні до погашення – позики, які не можуть бути погашені та в збереження яких не має ніякої необхідності.

Державний кредит становить друге за значенням джерело фінансування державних витрат. Найбільш широко державні кредити розповсюджені в економічно розвинених країнах. Там вони являють собою найбільш цивілізовану форму покриття бюджетного дефіциту.[5]

Державний кредит - це сукупність грошових відносин, які втикають між державою, з одного боку, та фізичними й юридичними особами, з іншого боку, з приводу, по-перше, вилучення тимчасово вільних коштів та використання їх на фінансування державних витрат, по-друге, надання фінансової допомоги підприємствам та організаціям на умовах строковості, платності та повернення.[9]

У тому випадку, коли держава виступає безпосередньо кредитором, йдеться про активний функціональний прояв суті державного кредиту.

Основою тут виступають скарбничі позики (бюджетні кредити).

Коли держава позичає кошти, йдеться про пасивну форму прояву суті державного кредиту - про державні позики.

Державна позика - це економічні відносини у грошовій формі, за яких держава позичає у фізичних та юридичних осіб певні суми на певний строк за визначену платню.

Усю сукупність державних кредитів можна розділити на дві великі нерівні частини: внутрішню та зовнішню.

Внутрішню державну позику розуміють як сукупність грошових відносин, пов'язаних із фінансуванням державних витрат населенням та підприємцями у національній валюті.

Внутрішній державний кредит може виступати у таких формах:

державні позики;

залучення частини ощадних рахунків населення у державні позики;

залучення коштів загальнодержавного позичкового фонду;

скарбничі позички;

гарантовані позики.

Державна позика як форма державного кредиту є характерна тим, що тимчасово вільні кошти населення, підприємств, організацій залучають на фінансування суспільних потреб способом випуску облігацій та інших видів цінних державних паперів.[19]

Облігація – це найбільш розповсюджений вид цінних паперів у формі державного боргового зобов'язання, яке дає власникові право після певного часу отримати суму боргу та відсотки. Продаючи облігацію, держава зобов'язується повернути борг у певний строк з відсотками або сплачувати відсотки протягом усього строку користування позиченими коштами, а після цього повернути борг.[10]

Держава встановлює номінальну вартість облігацій. Ця вартість, позначена на облігації; показує суму, позичену державі власником облігації. Саме ця сума сплачується власникові облігації у момент погашення і на неї нараховують відсотки. Але облігації продають за курсовою ціною. Різниця між номінальною та курсовою ціною називається курсовою різницею. Величина цього відхилення може стати джерелом додаткового доходу власника облігації.

Наступний вид державних паперів - казначейський вексель. Він оформлює короткострокові боргові зобов'язання держави. Казначейські векселі випускають на строк 3-6 місяців, вони є більш гнучкі за ступенями прибутковості та набагато ліквідніші на фінансовому ринку, ніж довгострокові боргові папери. [10]

Ринок державних цінних паперів в Україні є поки що нерозвинений. Експерти це пояснюють низькою інвестиційною культурою, недовірою до уряду, малими доходами населення, продовженням економічної кризи.

У тісному зв'язку з державними позиками перебуває друга форма державного кредиту, функціонування якої опосередковує система ощадних закладів (банків, кас тощо): залучення частини рахунків населення у державні позики. На відміну від першої форми державного кредиту, коли фізичні та юридичні особи купують цінні папери за рахунок власних тимчасово вільних грошей, ощадні заклади надають кредит державі за рахунок позичених коштів. Наявність посередника між державою та населенням щодо надання позики без дозволу реального власника коштів дозволяє виділити ці відносини як особливу форму державного кредиту.[7]

Залучення частини рахунків населення у державні позики відбувається через купівлю особливих цінних паперів (наприклад скарбничих сертифікатів) або ринкових цінних паперів (облігацій, скарбничих зобов'язань, чи оформлення безоблігаційних позик). Цим може займатись Ощадбанк України, скуповуючи боргові зобов'язання держави.

Залучення коштів загальнодержавного позичкового фонду як форма державного кредиту вирізняється тим, що державні кредитні установи безпосередньо передають частину кредитних ресурсів на витрату уряду. Ця форма державного кредиту функціонує у тоталітарному режимі. Вона сприяє розвитку інфляційних процесів, що є особливо небезпечно. Повна нормалізація відносин між державою та кредитною системою вимагає, щоб покриття бюджетного дефіциту не йшло шляхом кредитної емісії, а лише через оформлення зобов'язань уряду перед Національним банком України.[9]

Комерційний кредит відображає кредитний договір між двома господарюючими суб’єктами – продавцем (кредитором) та покупцем (позичальником). Комерційний кредит надається постачальником покупцеві. Потреба у ньому виникає тоді, коли підприємство-товаровиробник прагне реалізувати вироблений товар, але у покупця немає грошей для його придбання. У таких випадках товар може бути добровільно переданий постачальником покупцеві в кредит. Ця передача може оформлятися векселем (борговим зобов'язанням). Під вексель постачальник (векселедержатель) отримує в банку кредит; при цьому міжгосподарський кредит трансформується у банківський. Комерційний кредит може мати місце не тільки між постачальником та покупцем. У деяких господарських ситуаціях одне підприємство може надати кредит іншому, коли воно має певний інтерес щодо діяльності свого партнера. Прикладом може бути кредит під організацію виробництва необхідної кредитору продукції або у вигляді авансу (задатку) в рахунок вартості замовленої для виробництва продукції. Нині в Україні з переходом до ринкової економіки він дедалі більше поширюється, що є реакцією на дорожнечу банківського кредиту. Підприємство-постачальник надає відстрочку платежу за свій товар (послуги), підприємство-покупець передає кредитору вексель, як боргове посвідчення та зобов’язання платежу. [1]

В комерційному кредиті учасники кредитних відносин регулюють свої господарчі відносини та створюють платіжні ресурси у вигляді векселів – письмово-боргове зобов’язання боржника кредитору (або наказів кредитора боржнику) сплатити вказану суму в певний період часу. Векселі можуть бути використані повторно для платежів, шляхом передачі їх з одних рук в інші.

Комерційний кредит – це товарна форма кредиту, що виражає відносини з приводу перерозподілу матеріальних фондів серед підприємств. Грошова форма кредиту передбачає наявність тимчасово вільних грошових ресурсів та їх пере розподілення на контрактній основі. У комерційному кредиті у кредитну угоду включаються тільки ресурси постачальника.[6]

Для підприємства-постачальника кредитна угода перетинається з моментом продажу продукції, надання послуг. Вона прискорює реалізацію та приносить додатковий прибуток у вигляді відсотка, який включається у вартість проданих товарів, або наданих послуг.

Підприємства можуть одночасно одержати комерційний кредит та надати його. Тому для окремих підприємств розмір комерційного кредиту можна визначити як різницю між вартістю товарів, отриманих від постачальника на аналогічних умовах.

Комерційний кредит має чітко визначене спрямування. Так, він може надаватися галузями, що виробляють ресурси виробництва, галузям, які споживають їх, але не навпаки. У комерційному кредиті кредитор та позичальник є виробниками продукції, або посередниками у його реалізації. Межі комерційного кредиту залежать, з одного боку, від можливості кредитора надавати позики в товарній формі (наявності в нього товарних ресурсів); значних грошових коштів для авансування фондів у наступний кругообіг; можливості одержати у банку позики під векселя, а з іншого боку – від рівня кредитоспроможності позичальника.

В операціях пов’язаних з комерційним кредитом виникають ризики. Головний ризик несе постачальник товарів, оскільки для нього ця угода означає іммобілізацію коштів: ризик у випадку зміни цін на товар, при недотриманні строків сплати та банкрутстві покупця.[6]

Строк комерційного кредиту залежить від виду товару, вартості угоди, фінансових можливостей покупця та постачальника, вартості кредиту, наявності довготермінових угод між постачальниками та покупцями, якості товару, що пропонується різними постачальниками. Але незалежно від того, що продається на умовах відстрочки платежу - товари, або предмети праці – комерційний кредит має короткостроковий характер.[18]

Комерційний кредит тісно взаємопов’язаний з банківським кредитом. Пряме банківське кредитування постачальника розширює його можливість для надання комерційного кредиту та, навпаки, банківські позики, які надаються покупцю, скорочують їх потреби у комерційному кредиті. При комерційному кредиті кредитування можна здійснювати у двох варіантах: облік (покупки) векселів та видача позик під заставу векселів. Обіг векселів зменшує кількість необхідних для обігу грошових коштів та потребу у прямих банківських кредитах. Один вексель може обслуговувати одразу декілька торгових угод, до того часу коли він буде пред'явлений до обліку, а у багатьох випадках може не пред'являтися взагалі.

Комерційний кредит має такі недоліки: обмеженість у часі, розмірах; іноді вимушений з боку постачальника характер відстрочки платежу у зв'язку з фінансовим становищем покупця, ризик для постачальника, великий вплив з боку банківської сфери при обліку векселів.[2]

Споживчий кредит відображає відносини між кредитором та позичальником з приводу кредитування кінцевих потреб.

Споживчий кредит – кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.[8]

В усіх країнах споживчий кредит виступає системою грошових відносин, пов'язаною з тимчасовим перерозподілом вільних коштів юридичних і фізичних осіб.

Споживчий кредит – це кредит, який дає:

можливість отримати ті речі, яких без використання кредиту потрібно було б довго чекати, або ж які були б недоступні для отримання;

гнучкість: робити придбання товарів в зручний час, навіть тоді, коли споживач немає в своєму розпорядженні необхідної суми готівки;

безпеку: коли людина купує або мандрує, кредитні картки є більш зручним і надійним засобом платежу в порівнянні з готівковими розрахунками.

допомогу: споживчий кредит дозволяє оплачувати непередбачені термінові витрати (ремонт автомобіля після аварії тощо).[15]

Але споживчий кредит має і свої недоліки, які слід враховувати:

іноді кредитні рахунки створюють оману багатства і це призводить до надмірних витрат і згодом по мірі накопичення боргів часто виникають труднощі, щодо щомісячних платежів.

як правило, покупки в кредит обходяться дорожче, ніж при оплаті готівкою. Це відбувається тому, що при купівлі товару в кредит ціна на товар часто трохи вища, ніж при оплаті готівкою, а також до неї слід добавити процент за користування кредитом.

Споживчий кредит активно регулюється з боку держави. Регулювання здійснюється як на рівні надання кредиту, так і на рівні його використання і виражається або в заохочуванні кредитування кінцевого споживача через процентну ставку, термін кредиту, первісна участь власними коштами в кредитній операції, або ж в більш жорсткому режимі кредитування.

Споживчий кредит стимулює ефективність праці. Отримуючи заробітну плату, яка є недостатньою для купівлі за готівковий розрахунок ряду товарів, зокрема товарів тривалого споживання, людина має можливість купувати дані товари в кредит або брати кредит під їх купівлю. Згодом, кошти за ці товари повинні бути виплачені, тому кожний, хто взяв в кредит, намагається протриматись на своєму робочому місці як можна довше, тобто на більш довгий проміжок часу.[2]

Отже, споживчий кредит прискорює реалізацію товарів широкого вжитку і побутових послуг, збільшує платоспроможний попит населення, підвищує його життєвий рівень.

Лізинговий кредит – це відносини між самостійними юридичними особами з приводу надання в оренду засобів праці, а також фінансування, придбання рухомого та нерухомого майна на визначений строк. Лізинг являє собою форму майнового кредиту. Об’єктом лізингу є будь-яке рухоме майно (автомобілі, устаткування, тощо) та нерухоме (будівлі, споруди) майно, що відносяться до основних фондів і є об’єктом купівлі-продажу. Умовою виникнення кредиту є існування власників товару, які протистоять один одному як власники, юридично самостійні особи, що готові вступити в економічні відносини: продати товари, здати їх в оренду. Суб’єктами лізингу є лізингодавець, користувач, виробник. Лізингодавець (орендодавець) – це суб’єкт господарювання, який є власником об’єкта лізингу та надає його в оренду. В якості орендодавця може виступати спеціальна лізингова організація (фірма). Це можуть бути дочірні організації комерційних банків. Учасниками лізингової фірми можуть бути підприємства, банки, асоціації та ін.. Вони можуть об’єднувати свої внески на підставі установчого договору. До вкладів в установчий фонд можуть бути внесені будівлі, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності та грошові кошти. Засновники беруть участь у керуванні справами фірми; мають право на частину прибутку (дивіденти) від її діяльності; отримують частину майна у разі ліквідації фірми можуть мати пільгове право на отримання в оренду майна. Розрізняють види лізингу в залежності від: термінів експлуатації майна; засобів придбання; відношення до лізингового майна; типу фінансування.[2]

За строками експлуатації та періоду амортизації майна лізинг поділяється на:

оперативний;

фінансовий.

Оперативний лізинг – це перхід майна на термін, який менший за термін повної амортизації. Він поділяється на короткостроковий оперативний лізинг – від декількох днів до 1 року та середньостроковий – від 1 року до 5 – 10 років.[2]

Фінансовий лізинг – це перехід майна на термін повної амортизації.

Будь-яка національна економіка у процесі свого функціонування вдається до зовнішніх позик за умови недостатності власних фінансових ресурсів на даному етапі розвитку. Зовнішні позики дозволяють країні задовольнити потреби споживання та інвестування за рахунок залучення заощаджень ззовні.

Формою руху позичкових капіталів у сфері міжнародних економічних відносин є міжнародний кредит.

Міжнародний кредит - це надання валютних та матеріальних ресурсів одними суб'єктами системи світового господарства іншим у тимчасове користування на умовах платності, зворотності та строковості.[10]

Кредиторами та позичальниками можуть бути суб'єкти системи світового господарства усіх рівнів: приватні фірми та банки, державні заклади, уряди, міжнародні та регіональні валютно-кредитні і фінансові організації.

Отже, необхідно розглядати кредит як необхідний елемент функціонування і розвитку суспільства, визначати його роль на формування сучасної ринкової економіки України.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ КРЕДИТНИМИ РЕСУРСАМИ

2.1. Державна підтримка сільськогосподарських підприємств

Успішне функціонування сільськогосподарських підприємств залежить від державної підтримки. В свою чергу держава повинна створювати відповідні органи регулювання цієї підтримки. таким органом є Український державний Фонд підтримки селянських (фермерських) господарств. Він, вiдповiдно до статуту (ст. 4.5.7.), зобов'язаний зосереджувати свою дiяльнiсть на цільовому розподiлi державних бюджетних дотацiй сiльгосппiдприємствам, якi мають статус селянських (фермерських) господарств, iз забороною використання бюджетних коштів навіть на утримання апарату фiлiй фонду та районних, обласних i Всеукраїнської асоцiацiї фермерiв, не говорячи вже про iншi пiдприємницькi структури, у тому числi i iнформацiйнi засоби.

Для цілей утримання фiлiй та iнших пiдприємницьких структур статут фонду передбачає фiнансування з небюджетних коштів.

Кошти фонду утворюються за рахунок незворотних асигнувань з державного бюджету, прибутків від підприємницької діяльності, прибутків від корпоративних прав Фонду, кредитів банків, добровільних внесків селянських (фермерських) господарств та інших фізичних й юридичних осіб.

У ст. 8 Закону України “Про селянське (фермерське) господарство” чітко вказані цілі незворотного спрямування бюджетних коштів Державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств на:

Розроблення проектів відведення земельних ділянок,

Відшкодування частини витрат, пов'язаних із сплатою відсотків за користування позичками банків,

Інші цілі, передбачені статутом фонду.

Державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств перетворень з Українського фонду підтримки селянських (фермерських) господарств і кооперативів (розпорядження Кабінету Міністрів УРСР від 27 червня 1991 році). Він діє при міністерстві АПК України згідно постанови Кабінету Міністрів України від 14 березня 1992 році № 133, де в розділі Д, пункт 2, абзац 5 запроваджено надання Фондом фермерським господарствам фінансових пільг під гарантію повернення через 3-5 років, а також пільгового кредитування, пільгового страхування , пільгового матеріально-технічного постачання. Таким чином, цією постановою встановлено надання фермерам зворотної безпроцентної фінансової допомоги з бюджетних коштів фонду на підтримку фермерського господарства.

Іншою постановою уряду № 19 від 13 січня 1993 року встановлено обов'язковість для Міністерства фінансів України закладати в планах бюджету на поточний рік щорічне виділення бюджетних коштів Українському Державному Фонду підтримки селянських (фермерських) господарств. Згідно цієї постанови уряду, бюджетні кошти для Фонду крім вказаних вище цілей додатково виділяються як незворотні на:

на період становлення фермерських господарств -30% вартості будівництва тваринницьких приміщень,

до 15% витрат на купівлю фермерським господарствами першого комбайна, трактора, вантажного автомобіля,

на відшкодування з державного бюджету капітальних вкладень, що спрямовуються на становлення й розвиток фермерських господарств.

Таким чином, виділені бюджетні кошти, після їх перерахування казначейством на рахунок Фонду, це частина обігових коштів фонду, які Фонд має розподілити на цілі підтримки фермерських господарств, які передбачені постановами уряду та статутом фонду. Вся відповідальність за цільове використання бюджетних коштів, у тому числі й кримінальна може лягати тільки на посадових осіб фонду - директора та головного бухгалтера, бо тільки вони знають з яких джерел відправлені в позику обігові кошти Фонду - з бюджетних, чи інших. Для господарника - фермера діє відповідальність за своєчасне й повне повернення позик, якщо кошти йому були виділені на зворотній основі.

2.2. Програми кредитування фермерів Запорізької області

В останні роки єдиним шляхом виходу аграрного сектора економіки із кризи є необхідність впровадження державної фінансової підтримки сільськогосподарських товаровиробників.

Наприкінці 2004 р. Прокредит Банк почав програму кредитування сільськогосподарських підприємств у Запоріжжі й Запорізькій області. Програма є спеціальним проектом, за результатами впровадження якого буде ухвалене рішення про подальше її поширення на інші регіони України, де працює банк. За станом на 1 березня 2005 р. відділенням Прокредит Банку в Запоріжжі видане 50 кредитів на суму близько 2 млн. грн. Поточний кредитний портфель, що доводиться на сільськогосподарські підприємства, становить 47 кредитів на суму 1,7 млн. грн., або 12% від загального кредитного портфеля регіонального відділення банку.

Програма кредитування сільськогосподарських підприємств передбачає видачу кредитів на поповнення оборотних або основних коштів фізичним особам або сільськогосподарським підприємствам, що одержують більшу частину свого обороту (більше 50%) від сільськогосподарської діяльності: землеробства, парникових і тепличних господарств, молочного й м'ясного тваринництва, птахівництва, торгівлі сільгосппродукцією й переробки сільськогосподарської сировини власного виробництва. На даний момент максимальна сума кредиту по програмі становить 20 тис. доларів США або її еквівалент у гривні, максимальний строк погашення кредиту - 24 місяця.

Особливості програми полягають у тому, що Прокредит Банк надає кредити фізичним особам і дрібним сільськогосподарським виробникам, які до цього найчастіше не працювали з банками. До того ж, кредитування в рамках програми характеризується швидкістю в оформленні кредитів, мінімальною кількістю необхідних документів і гнучким підходом до застави - коефіцієнт покриття застави становить 1,3-1,5, у той час як в інших банках він зазвичай набагато вище.

Досвід роботи Проекту аграрного маркетингу з більшою кількістю невеликих фермерських й індивідуальних господарств показує, що саме високі вимоги до застави й складна процедура оформлення кредиту для невеликих підприємств є одними із основних проблем на шляху одержання кредитів у комерційних банках.

Стратегічним завданням Прокредит Банку є надання комплексного банківського обслуговування підприємствам малого й середнього бізнесу. Не можна залишити без уваги той факт, що в Україні багато представників малого бізнесу задіяні в агропромисловому комплексі, і потенційно їхня кількість буде зростати. Надалі планується його широкомасштабне впровадження й надання кредитів для товаровиробників аграрної продукції в інших областях, де працює Прокредит Банк.

З жовтня 2005 року банк «Форум» відкрив програму кредитування сільських підприємців «Агро Плюс» у Запорізькій області.

Відповідно до умов цієї програми кредити надаються підприємцям, діяльність яких зв'язана не тільки з виробництвом і переробкою сільськогосподарської продукції, але й із сільською інфраструктурою в сумі від 500 грн. на строк від 3 місяців. Програма передбачає гнучкий графік погашення з урахуванням сезонності бізнесу, пов'язаного із сільським господарством.

За цей час банк «Форум» видав більше 150 агрокредитів на суму більше 200 тис. діл. США. Одержувачами кредитів по цій програмі стали в основному невеликі фермерські господарства й індивідуальних фермерів. Середня сума кредиту — близько 11 тис. грн. Надалі банк «Форум» планує розширити проект «Агро Плюс» на всі аграрні регіони країни.
Акціонерний комерційний банк «Форум» створений в 1994 році й входить у групу великих банків. Регіональна мережа банку включає 19 філій й 42 відділення. За станом на 01.07.2005р. розмір чистих активів банку становить 2663,3 млн. грн., кредитний портфель - 1909 млн. грн., валюта балансу - 3465,4 млн. грн., балансовий капітал - 261,2 млн. грн., чистий прибуток за перше півріччя 2005 року склав 11,4 млн. грн.

Банк "Аваль" і лізингова компанія ТОВ "Украгроліз" приступили до реалізації спільної програми цільового кредитування сільгоспвиробників.

У рамках програми цільового кредитування юридичні особи можуть залучити в банку "Аваль" кредити на закупівлю сільгосптехніки й устаткування вітчизняного й іноземного виробництва, а також запчастин, міндобрив, засобів захисту рослин і т.д.

Кредити надаються в національній валюті України, євро й доларах США на строк до трьох років. Процентна ставка залежить від валюти й строку позики й становить 17% у гривні й 9% у валюті при строку кредиту до 1 року, 18% й 10%, відповідно, при строку кредиту від року до двох років, 19% й 11% річних при строку кредиту від двох до трьох років.

Сума кредиту може досягати 70% вартості товарів.

Погашення кредиту проводиться за графіком, що погоджений з позичальником і передбачає не менш двох платежів на рік.

У рамках програми сільгоспвиробники можуть одержати в лізинг сільгосптехніку ВАТ "Ростсельмаш", ВАТ "Красноярський завод комбайнів", ВО "МТЗ" (Мінський тракторний завод), КЛААС-ПМЗ (Павлоградський механічний завод), Харківського тракторного заводу, Кіровського заводу, Могилевського автомобільного заводу ім. С.М. Кірова. ТОВ "Украгроліз". Основні напрямки діяльності - продаж, лізинг й обслуговування нової сільськогосподарської техніки вітчизняного, російського й західного виробництва, а також організація й фінансування проектів по виробництву, переробці й реалізації сільськогосподарської продукції, отриманої як оплата за поставлену сільськогосподарську техніку. Компанія має дев'ять представництв у Вінницькій, Житомирській, Хмельницькій, Тернопільській, Луганській, Одеській, Дніпропетровській, Донецькій і Запорізькій областях. Основні партнери компанії ТОВ "Украгроліз" - АППБ "Аваль", компанія "Дон-Снаб"; компанія "КЛААС", страхові компанії "Гарант-Авто" й "Кредо-Класик".

2.3. Особливості кредитування Запорізької області

Запорізька область належить до групи інвестиційно - привабливих регіонів України. Привабливість інвестиційного клімату Запорізького регіону обумовлена рядом таких факторів:

потужний промисловий потенціал області й перспективи його росту;·

високий ступінь орієнтації економіки регіону на експорт;

високорозвинений науково-технічний потенціал;·

кваліфікована робоча сила й управлінський персонал;·

розвинена інфраструктура транспорту й зв'язку;·

розвинений агропромисловий комплекс, харчова й переробна промисловість;

географічне положення - "ворота" до російських й європейських ринків;·

законодавча можливість стовідсоткової іноземної власності на підприємства, без яких би те не було тимчасових обмежень;·

розвинена банківська мережа;· забезпечення страхування майнових, фінансових й інвестиційних ризиків інвестора в провідних страхових компаніях України й світу.

Запорізький край є традиційно аграрним регіоном України. З огляду на його географічне положення й кліматичні умови, аграрний сектор регіону відноситься до високо привабливого для інвестування, і програмою соціально-економічного розвитку Запорізької області цей сектор визначений як пріоритетний.

Площа сільськогосподарських угідь області становить 2242 тис. га або 5,4 % угідь України, у тому числі рілля - 1888 тис. га, зрошувані землі - 263.4 тис. га. Ґрунти переважно чорноземні, з родючою верствою гумусу.

У галузевій структурі сільського господарства рослинництво становить 57,0 %, тваринництво - 43,0 %.В області розвинені такі напрямки сільськогосподарського виробництва: вирощування зернових (озима пшениця, ячмінь, овес, гречка, кукурудза), вирощування олійних культур (соняшник, соя, рапс), овочівництво й садівництво, птахівництво й тваринництво.

По збору зерна регіон посідає п'яте місце серед областей України, по збору соняшника - перше місце. Урожайність зернових культур в області, завдяки високій родючості земель, збільшується і складає 21,2 ц/га, що на 1,6 центнерів більше, ніж у середньому по Україні. В умовах використання інтенсивних технологій на полях області може бути досягнута врожайність до 35 ц/га й більше. В області завершений процес реформування на принципах приватної власності, що дає можливість для плідного співробітництва селян з інвесторами. Є всі підстави для того, щоб й у виробництві продукції тваринництва забезпечити переробну промисловість власною сировиною.

Сільське господарство області забезпечує потреби населення області в більшості основних продуктів харчування, а переробну промисловість - сировиною.

У галузевій структурі сільського господарства рослинництво становить 57,0 %, тваринництво - 43,0 %.У рослинництві зернові культури становлять 54,6 %, олійні - 20,8 %, картопля й овочебахчеві культури - 1,8 %, кормові культури - 22,8 %.Для більш раціонального використання орних земель в області діють 3 зрошувальні системи: Північно-Рогачицька, Запорізька й Жовтнева зрошувальна система. Основним напрямком у тваринництві є виробництво м’ясо-молочної продукції. Майже 70 % продукції тваринництва провадиться в приватному секторі

На території області діють науково-дослідні інститути, такі, як: інститут механізації тваринництва, інститут зрошуваного садівництва Української академії аграрних наук. Ученими інституту олійних культур виведені нові сорти соняшника, характеристика й параметри яких значно вище показників традиційних сортів.

У Запорізькій області в 2003 р. через дефіцит кормів чисельність поголів'я великої рогатої худоби скоротилося на 24,1%, чисельність поголів'я корів зменшилася на 15,5%, свиней - на 38,8%, а птаха на 12,4%. Несприятливі агрокліматичні умови 2003 року привели до дефіциту кормів й, як наслідок, до вибою худоби й птахів в агрогосподарствах Запорізької області.

Водночас, сільгосппідприємства Запорізької області значно збільшили виробництво м'яса - на 14,8% (до 100,9 тис. тонн) і яєць всіх видів птаха (виробництво зросло на 2,8% - до 543,6 млн. штук) і скоротили виробництво молока до 362,5 тис. тонн, що на 5,3% нижче показника 2002 р.

В Запорізькій області в 2004 р. на підтримку фермерських господарств із обласного бюджету буде виділено вдвічі більше коштів, ніж в 2003 р. - 10 млн. грн.

Зараз у Запорізькій області працюють майже 2 тис. 700 фермерських господарств. Вони використовують близько 248 тис. гектарів сільгоспугідь, це - 10,6% від загальної площі. Торік фермери виростили й зібрали 91,8 тис. тонн зерна, 82 тис. тонн соняшника - відповідно 14,1% й 15,6% від загального обсягу їхнього виробництва сільгосппідприємствами області. Набагато гірші результати діяльності фермерських господарств у тваринництві, овочівництві й садівництві.

З цього приводу за дорученням голови Запорізької облдержадміністрації була скликана нарада, де мова йшла про те, що необхідно зробити, щоб фермерське господарство розвивалося й приносило кращі результати. На ній приймали участь керівники асоціації фермерів області, Запорізького відділення Державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств, Обласної філії національної компанії "Украгролізинг", Регіонального фонду підтримки підприємництва, Обласного фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі, Таврійської агротехнічної академії, Обласної дослідницької станції, Головного управління земельних ресурсів, постійної депутатської комісії з питань АПК обласної ради, кредитного союзу "Аграр-Кредит".

Кредитний союз «Аграр-Кредит» при обласній асоціації фермерів існує вже третій рік. Будь-який підприємець або сільгоспвиробник має можливість користуватися послугами «Аграр-Кредита». Щоб статі членом кредитного союзу, необхідно написати заяву, заплатити вступні внески й свій пайовий внесок - мінімум 200 гривень, що надає право одержати кредит уже в сумі 1000 грн. Якщо є бажання одержати 3000 грн., виходить, необхідно внести пайовий внесок у розмірі 600 гривень.

Сума кредитування поки невелика, до 5000 грн. Звичайно, чим більше фермерів стануть членами кредитного союзу, тим вище буде сума надаваного кредиту.

Крім цього, існує відкрита лінія депозитних внесків під 36 відсотків річних. Якщо є вільні гроші, їх можна покласти на депозит і отримати прибуток.

Наведемо, чим відрізняється кредитний союз від кредитування банків. Це насамперед спрощеною схемою: немає необхідності закладати майно, а досить двох поручителів, що знають заявника по його діяльності і які нарівні з них відповідають за погашення взятого кредиту. Головна умова надання кредиту - його своєчасне повернення. Так, з 260 членів кредитного союзу, що одержали 400 кредитів у минулому році в Запорізькій області , не змогли повернути всього 18. Це пов’язано з тим, що деякі фермери одержали по 2-3 кредити - під період робіт. І це дуже зручно. Але кожен наступний кредит не отримаєш, поки не погасиш попередній. У Бердянському районі вже є необхідність створення філії «Аграр-Кредита». Якщо кількість членів «Аграр-Кредита» буде 35-40 чоловік, можемо створити філію в Бердянському районі, що значно спростить одержання кредиту тими, хто працює на землі. А скористатися послугами кредитного союзу може будь-який мешканець, що займається особистим підсобним господарством і виявив бажання вирощувати тварин або птаха. Сьогодні вже в районі його членами є 15 чоловік.

В 2003 році банк "Аваль" видав українським зернотрейдерам і місцевим органам влади для закупівель імпортного зерна (в основному в Росії й Казахстані) майже 400 млн. грн. кредитів,

Державна адміністрація Запорізької області домовилася з банком "Аваль" про залучення його кредитних ресурсів для закупівлі зерна в регіональний резерв.

Банк видав кредит строком на три місяці, заставою по кредиту є зерно, що купує за кредитні кошти.

Запорізька обласна державна адміністрація впровадила ефективну систему взаємодії з комерційними банками для закупівлі зерна з метою створення регіонального запасу хліба.

Як повідомив заступник голови Запорізької облдержадміністрації. Олександр Син, завдяки багаторівневій системі гарантій банк "Аваль" (Київ) і Индустриалбанк (Запоріжжя) у рівних частках - по 11,5 млн. грн. - профінансували закупівлю зерна для створення його регіонального запасу в Запорізькій області.

За словами О. Сина, за ці кошти було закуплено 18 тис. тонн зерна, це той необхідний запас, що повністю дозволив утримати ситуацію із хлібом і цінами в області до нового врожаю.

Притягнуті банківські кредити допомогли вирішити кілька завдань, по-перше, були зекономлені кошти обласного бюджету, по-друге - регіон забезпечений хлібом.

О. Син вважає, що співробітництво адміністрації з банками має перспективу, тому облдержадміністрація звернулася до Верховної Ради і до Кабінету Міністрів із проханням внести ряд виправлень у бюджетний кодекс.

В 2005 році право на часткову компенсацію процентних ставок одержать аграрії, які залучать короткострокові кредити із процентною ставкою не вище 21% річних, довгострокові - не вище 20%, кредити кредитних союзів - не вище 27% річних.

В 2004 р. подібне право надавалося при рівні процентних ставок відповідно 19, 18 й 25%.

Уряд також збільшив ставки компенсації по кредитах у національній валюті з торішніх 8% річних до 10%, в іноземній валюті - з 6 до 7%.

Відповідно до даної постанови при одержанні короткострокових кредитів ставка компенсації становить:

- для сільгосппідприємств і рибальських господарств - 10% для кредитів у національній валюті, 7% - в іноземній;

- для інших підприємств й організацій агропромислового комплексу - 7% для кредитів у національній валюті;

- для сільгосптоваровиробників на кредитування кредитними союзами виробничих витрат - 10% для кредитів у національній валюті.

При довгострокових кредитах ставка компенсації становить:

- для сільгосппідприємств на витрати, пов'язані із закупівлею основних коштів сільгосппризначення - 14% річних по кредитах у національній валюті, 9% - в іноземній;

- для сільгосппідприємств на кредитування витрат, пов'язаних з будівництвом і реконструкцією виробничих об'єктів сільгосппризначення й систем зрошення - 12% річних по кредитах у національній валюті, 8% - в іноземній валюті;

- для ремонтних і сервісних підприємств - 12% річних по кредитах у національній валюті, 8% - в іноземній;

- для інших підприємств агропромислового комплексу - 8% річних по кредитах у національній валюті, 6% - в іноземній.

По даним Мінагрополітики аграрії Запорізької області в 2002 році одержали від комерційних банків пільгові кредити на суму 48,2 млн. грн. (в 1,5 рази більше, ніж в 2001 році).

Максимальний обсяг кредитів одержали аграрії: Запорізької області в 2003 році - 297,470 млн. грн. Середні ставки по кредитах підприємствам АПК в 2003 році становили 17,8% (у гривні - 18,7%, у валюті - 13,9%).

Основними кредиторами сільського господарства залишаються банки "Аваль", Промінвестбанк, Приватбанк та держава.

ВИСНОВКИ

Кредит — це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою процента.

Кредит виступає опорою сучасної економіки, невід'ємним елементом економічного розвитку. Його використовують як великі підприємства та об'єднання, так і малі виробничі, сільськогосподарські та торгові структури, як держава, уряд, так і окремі фізичні особи.

В ході роботи було проаналізовано забезпечення сільськогосподарських підприємств Запорізької області кредитними ресурсами.

Органом підтримки сільськогосподарських підприємств є Український державний Фонд підтримки селянських (фермерських) господарств, який у вiдповiдностi до статуту зобов'язаний зосереджувати свою дiяльнiсть на цільовому розподiлi державних бюджетних дотацій сiльгосппiдприємствам, якi мають статус селянських (фермерських) господарств,

Наприкінці 2004 р. Прокредит Банк почав програму кредитування сільськогосподарських підприємств у Запоріжжі й Запорізькій області.

Європа підтримає розвиток системи видачі кредитів у Запоріжжя

Банк "Аваль" і лізингова компанія ТОВ "Украгроліз" приступилися до реалізації спільної програми цільового кредитування сільгоспвиробників.

Зараз у Запорізькій області працюють майже 2 тис. 700 фермерських господарств. Вони використають близько 248 тис. гектарів сільгоспугідь, це - 10,6% від загальної площі. Торік фермери виростили й зібрали 91,8 тис. тонн зерна, 82 тис. тонн соняшника - відповідно 14,1% й 15,6% від загального обсягу їхнього виробництва сільгосппідприємствами області. Набагато скромніше результати діяльності фермерських господарств у тваринництві, овочівництві й садівництві.

Отже, діяльність сільськогосподарських підприємств Запорізької області напряму залежить від підтримки держави, і чим більше держава буде давати, тим більше й отримає.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Гринченко О. Гроші та грошово-кредитна політика. – К.: Основи, 1996. – 180с.

Гроші та кредит: Підручник /М. І. Савлук, А. М. Мороз, та ін. – К.: Либідь, 1992.–123-182.

Гудзь О.Є. Забезпечення сільськогосподарських підприємств кредитними ресурсами// Економіка АПК.- 2003.- №1.-с 86.

Дадашев Б.А.Удосконалення фінансово-кредитного обслуговування сільського господарства// Економіка АПК.- 2003.-№11.-с.70

Державне регулювання економіки: Навч. посібник/ Е.М. Чистов, А.Є. Никифоров, Т.Ф. Куценко та ін. – К.: КНЕУ, 2000, 316 с.

Дьомкіна А. Інвестування економіки України через систему комерційних банків. // Банківська справа. – 1999. - №5. с.48-52

Заблоцький Б. Ф. Економіка України: національна економіка України: Підручник – Львів: ЛБК НБУ, 1997. – с.:241-256.

Заїка А. Проблеми взаємовідносин банку і позичальника. // Економіка України. – 1999. – №6. с. 23-26.

Закон України “Про національний банк України”

Закон України “Про банки і банківську діяльність”

Клименко Т. Кредитная деятельность банков Украины// Економіка України.- 2000.-№ 3.-с.34

Колотуха С.М. Удосконалення кредитування сільськогосподарського виробництва// Економіка АПК.- 2004.-№ 3.-с.108

Онищенко О.М. Проблема заставного кредитування нових господарських структур// Економіка АПК.- 2002.-№ 9.-с.3

Охримовський О.В.Удосконалення фінансово-кредитних відносин у діяльності агропромислового комплексу на прикладі Чернівецької області// Економіка АПК.- 2002.-№2.- с.59

Пиріг Г І Удосконалення кредитних відносин в аграрному секторі економіки// Економіка АПК.- 2004.-№1.- с.106

Положення Національного банку України "Про кредитування" Затверджено Постановою Правління Національного банку України 28.09.1995р. №246.

Сомик А.В. Особливості розвитку системи сільськогосподарського кредитування в зарубіжних країнах// Економіка АПК.-2002.-№8.-с.136

Сомик А.В Механізм часткової компенсації ставок за кредитами комерційних банків підприємствам АПК// Економіка АПК.-2003.-№7.-с.114

Тарасюк С.Г. Розвиток системи сільськогосподарського кредиту в Україні// Економіка АПК.- 2002.-№9.- с.114

Третьяк О.М. Кредитні спілки як ефективна форма мікрокредитування// Економіка АПК.-2002.-№7.- с.100

Аналіз забезпечення сільськогосподарських підприємств Запорізької області кредитними ресурсами

ЗМІСТ

Вступ 3

ВСТУП

Таке дослідження, дасть змогу визначити, який вплив здійснює кредит на такі головні процеси нашої області як:

становлення сільського господарства;

використання досягнень НТП;

підвищення продуктивності праці.