Православ’я: історія та основні погляди

Реферат

з дисципліни «Релігієзнавство»

на тему „Православ’я, історія та основні погляди”

1. Православ’я

Православне християнство бере своє начало у Східній Римській імперії, центром якої було місто Константинополь (Царград), засноване імператором Костянтином 1 у 324-330 роках на місті міста Візантії. Християнська релігія з самого початку носила відкритий характер, на відміну від інших. Апологети християнства досить послідовно обстоювали основні її принципи: смирення, поклоніння, злиденність, і відмова від будь-яких принад та оман життя. Можливо ,саме тому імператор Костянтин 1 Великий (бл.285-337) стверджував панування християнства в Римській імперії. З цією метою йому довелось послідовно обмежувати вплив язичництва. Спочатку знищили ті язичницькі храми де відкрито панувала розпуста під виглядом релігійного служіння. Потім заборонено було проводити жертвопринесення.

Ідеї християнства, які вже вкоренилися серед населення імперії , не зміг подолати і ярий апологет язичництва Юліан (331-363) за два роки свого володіння. Помираючи, він визнав своє безсилля і перемогу над ним Галілеянина. Наступник Юліана Іовіан закликав усіх мати єдину віру християнську і невпинно служити Богу, хоча Іовіан дозволяв робити Богу таке поклоніння, яке кожний визнає для себе за найкраще. Основні догмати православної церкви відрізняються від догматів католицької церкви.

Засновником християнської церкви усі християни визнають Ісуса Христа. Нині існує три основних напрямки у християнстві: католицизм, православ’я і протестанство. Саме ж слово «церква» має три значення. У першому значенні церква-це дім Господинь, у якому збираються віруючі для спільного богослужіння. У другому значенні церква-це визначення усього християнського духовенства, якому Господь доручив виконувати пастирське служіння, навчати людей віри Христової, керувати паствою у питаннях віри і моралі. У третьому значенні християнська церква-це усі правовірні християни разом із духовенством.

З самого початку християнства головним богослужінням для перших християн була Божественна літургія (Меса). Церква завжди вірила, що під час літургії хліб і вино перетворюються у тіло і кров Христові. Св. Іриней у праці «Проти єрисей»пише:»Хліб і вино словом божим перетворюється в Євхаристію, яка є істина кров і тіло Христові».

Уже з початку ІІ ст. проведення святої літургії полягало у виконанні встановлених для цього символічних обрядів, які загалом дотримують і тепер. Св. Юстин (вм.167 р.) так описує літургію»У неділю християни , де вони живуть, збираються у відомий час і, відповідно часу, читають послання Апостолів і Пророків;потім духовний начальник виголошує слово, в якому повчає народ, схиляє до добра. Потім усі встають і моляться, по закінчення молитов приносять хліб і вино. Головуючий читає молитву і благодаріння , а народ відповідає: «Амінь». Потім хліб і вино, над якими здійснено благодаріння, розділяють між присутніми , відсутнім відносять диякони… Цю їжу називають Євхаристія, і можуть її приймати тільки ті, хто вірить в істину вчення Церкви, прийняв хрещення і вчиняє так, як повелів Христос.

Після Божественної Літургії вірні підкріплялися принесеними дарами у знак єднання і любові. Пригощання ці , на які з охотою робили складчину заможні члени Церкви, називалися святом любові («арапе»). Але ці трапези у подальшому були скасовані внаслідок зловживань, при цьому виникли.

2. Таїнства

Практично з самого початку свого існування християнська церква запровадила сім таїнств: хрещення, шлюб, миропомазання, євхаристія, покаяння , єлеосвящення, священство.

Тому слід пояснити історію походження і зміст цих таїнств.

Хрещення

Хрещення завжди визнавалося необхідним засобом для спасіння, згідно словам Христовим: «Якщо хто не родиться від води і Духу, не може увійти у Царство Боже» .

Хрещення здійснювалось зануренням людини в воду. Це занурення було символом положення Христа в гроб, а послідуюче виходження з води символізувало воскресіння Христове. Занурення здійснювалось трикратно на честь трьох Божественних осіб і в пам’ять перебування Христа в гробі протягом трьох днів. Однак є відомості, що при потребі хрещення здійснювалось також кропленням або поливанням води на голову того, кого хрестили. Особи, які хотіли прийняти хрещення, спочатку навчалися основним істинам християнської віри і приготовлялись до хрещення молитвою, постом і покаянням. Тих, хто готувався прийняти хрещення, називали «катехуманами» сутніми при здійсненні літургії. Від них старанно приховували тайни віри. З ще більшою суворістю це дотримували відносно невірних, аби уникнути нерозумних насмішок і наруги.

Урочисте хрещення здійснювали зазвичай у Велику Суботу, у свято П’ятидесятниці і у свято Богоявлення(6 січня). У православних і по цей день хрестять зануренням. У римо-католиків до ХІІІ ст. також хрестили зануренням, а нині хрещення здійснюється через обливання.

Миропомазання

Миропомазання здійснювалось або під час хрещення, або ж, якщо відсутній єпископ, пізніше. Це таїнство завжди вважалось окремим від хрещення, про що засвідчує і книга Діянь Апостолів: «Апостоли, які знаходились в Єрусалимі, почували, що самаряни прийняли слово Боже, послали до них Петра й Іоанна, які прийшовши, помолилися про них, щоб вони прийняли Духа Святого. Бо він не сходив ще на жодного з них, а тільки вони були хрещенні в ім’я Господа Ісуса.

Тоді поклали руки на них, і вони прийняли Духа Святого»(Діяння 8, 14-17).

Євхаристія

Перші християни причащалися кожний раз, коли були присутні на Божественній літургії, звичайно у неділю. Християни, які скоїли великі гріхи, до причащання не допускалися , поки через щире покаяння не спокутували вини. Вірні причащалися, приймаючи Євхаристію звичайно у вигляді хліба й вина.

Саме євхаристія грецького походження і означає «благодаріння.

Покаяння

У християнській церкві вважається, що таїнство покаяння – це ніби хрещення. Таємна сповідь перед єпископом або священиком відома ще з часів апостольських. Сповідь відзначалась безумовно необхідною для отримання відпущення важких гріхів скоєних після хрещення. Тертулліан писав: «Сколько раз ті в своїх прегрешениях сознаишся, сталько раз тебе Бог грехи отпустит, простит…. Мы можем много скрывать пред людьми, но можем ли мы что-либо скрывать перед Богом? Разве лучше замолчать, не сознатсья в своїх грехах и бать осужденным рабом греха, нежели совершить в них признание и получить свободу идаже полное успокоение?»

Усне сповідання гріхів вважалося настільки необхідним для отримання прощення важких гріхів, що майже усюди таїнство покаяння називається сповідь. Є буденні і важкі гріхи. Для отримання прощення важких гріхів завжди повинно було сповідання їх.

На таємній сповіді належало сказати всі гріхи, навіть скоєні подумки. Покаяння за вбивство могло продовжуватись двадцять років, за прелюби до 9 років, за відступництво- до кінця життя; лише перед смертю дозволялося возз’днання з Церквою. Єпископ міг скоротити і пом’якшити публічну єпитимію, якщо віруючий щиро розкаявся і ревно виконувати настанови.

Єлеосвячення

Ще за часів апостольських здійснювалось таїнство єлеосвященя. Якщо людина було хворою, над нею здійснювали цей обряд, молились за одужання, помазували людину єлеєм в ім’я Господа. Це таїнство здійснювалось також над вмираючими.

Священство

У християнській церкві визнається, що апостоли отримали священицьку владу безпосередньо від Ісуса Христа. Цю владу вони передавали своїм наступникам - єпископам через рукопокладення, про що згадується і у посланнях апостолів. Єпископи, які були посвячені апостолами, мали владу і інших посвячувати в сан єпископа чи священика. Сам зміст таїнства описано в «апостольських конституціях».

Духовенство християнської церкви мало три ступені священства: єпископи, священики і диякони. У малих громадах не було потреби у священиках, бо єпископ з дияконами могли виконувати все, що потрібно було для спасіння віруючих. Інколи потреби громади міг задовольнити один єпископ. Утім, у часи апостольські богословська термінологія не була ще установленою і не було точним визначення єпископа і священика, що можна помітити у відповідних текстах Євангелій.

Священики були помічниками єпископів і їх радниками, а у випадках відсутності заміщували їх. Однак без дозволу єпископа нічого робити не мали права. Лише пізніше, із зростанням кількості приходів, значення священиків зросло. Якщо перших єпископів поставляли апостоли, то пізніше єпископів обирали за участю громади, враховуючи їх здібності і моральні якості. Вважають, що число дияконів у кожній громаді не повинно було перевищувати семи. Тому у великих громадах на допомогу дияконам поставлялись клірики нижчих ступенів. Так, лектори зберігали і читали Святе Письмо.

Підготовка до священства. Отці християнської церкви стверджували, що у І ст., коли Дух Святий давав виключну здатність розуміння істини віри навіть простим віруючим, то священики не потребували особливого навчання, а тим паче ніколи було їх готувати. Тоді апостали поставляли єпископам і священикам віруючих мужів, які вдовольняли моральним вимогам. Але пізніше, коли християнство поширилось і харизми тобто дари благодаті Божої припинились, єпископи змушені були турбуватись про підготовку майбутніх священиків. Вони утримували кандидатів до священства при собі і давали їм змогу ознайомитись з пастирською роботою. До вищих ступенів допускали тільки тих, хто був випробуваний на нижчих.

Але й другій половині ІІ ст. були засновані школи кате хетів у Римі, Олександрії, Антіохії, Кесарії, у яких майбутні священики довершували свої пізнання християнської релігії і вивчали методику пастирської роботи. До рукопокладення не допускали чоловіків, які були двічі у шлюбі, які були похрещені під час важкої хвороби і які пройшли через публічну єпитимію.

Утримання духовенства. На перших порах християнської церкви священики своє утримання здійснювали за власний рахунок або власною працею. Про це ясно говорить і апостол Павло(Діяння 20, 33-34). Однак з самого почату християни намагались вчиняти згідно слів Ісуса Христа, бо кожний трудящий має право на їжу. Відтак, віруючи мали турбуватись про утримання свого духовенства. Це і здійснювалось реально прийняттям пастирів на агапи, збором добровільних пожертв і десятої частини прибутків віруючих. Пригадайте, і апостолам давали пожертви, в тому у них був і свій скарбник – апостол Іуда Іскаріот, у якого у скрині було стільки грошей, що тридцять срібняків не могли б його спокусити.

Шлюб

З самого початку християни вважали шлюб нерозривним, згідно волі христової, що Бог поєднав, те людині не дано розлучити(Матф. 91,6). За життя чоловіка і жінки не можна було вдруге вступати шлюб. Шлюб укладали у присутності єпископа, при цьому і здійснювали літургію. Шлюб з нехрещеними переважно не допускали. Але було виключення, коли дівчина християнка брала шлюб а з язичника з волі свого батька., яка була обов’язковою для дітей згідно римським законам. Сімейне життя християн виключало язичеський звичай викидати небажаних дітей і вбивати їх до їх народження. Про певний моральний рівень християн свідчать велика кількість тих, хто брав шлюб.

3. Життя християн

Слід зазначити, що у християн є ще ряд звичаїв і обрядів, які вони повинні виконувати відносно один одного і відносно церкви взагалі, аби отримати таке бажане Царство Небесне.

Погребання. Смерть християнина – це відповідальна подія у житі громади, яка повинна провести людину в останню путь. Християни не спалювали своїх померлих, як це робили язичники. Християни ховали померлих по єврейському звичаю, віддаючи пошану тілу померлого, яке визнавали як храм Святого Духу, який призначено для воскресіння для життя вічного. У Римі християни ховали померлих у катакомбах. Пізніше катакомби було засипано і лише у 1578 році вони були випадково знайдені. Численні написи на стінах свідчать, що обряд майже не змінився за довгі часи. Християни звичайно моляться за своїх померлих. Був звичай творити літургію за померлих у третій, сьомий і тринадцятий день після смерті і в день річниці з дня смерті.

Вшанування святих. Є дуже багато свідчень про те, що вже перші християни вшановували святих. З небезпекою для життя християни намагались придбати речі і мощі святих мучеників з рук язичників. Вони клали в гроб мучеників пальмову гілку, як знак перемоги, і судини з її кров’ю. Християни святкували день смерті мучеників як день їх народження для Царства Божого. Вони молилися святим і просили їх заступництва у Бога, і вшановували їх мощі.

Молитви і благословення. Піст. Християни вже з самого початку християнської церкви дуже багато і ревно молились. Неділю святкували вже з апостольських часів. Високо оцінювали благословення єпископів і священиків і християни часто осіняли себе хресним знаменням. У середу, п’ятницю і суботу християни постували, не їли до третьої години пополудні, на честь страждань Господніх. У ці години стражі (посту)християнин повинен був стояти на стражу супроти ворогів спасіння.

Пасха і П’ятидесятниця або свято Сходження Святого Духу, Вознесіння Господнє, Богоявлення або свято Трьох Царів і Різдво Христове – ось самі давні християнські свята. Окрім того кожна церква і громада відзначали свята своїх святих мучеників. До великих свят ретельно готувались. Перед Пасхою постували сорок днів до прикладу Христа. У пісні дні християни утримувались від їжі на протязі дня до заходу Сонця. Їли тоді раз на добу хліб і овочі.

Уже з самого початку існування християнства значна кількість молодих дівчат і юнаків присвячували своє життя Господу Богу, відмовлялись від шлюбу і від світських утіх.

Сповідь. Спокутуючи власні гріхи священикові, віруючі сповідалися одержати через нього прощення від Бога. Джерела таїнства покаяння, або сповідь, - в первісних віруючих про зло і гріх як «бісові сили», котрі переслідують людину і яких можна позбутися, розповівши про свої гріхи іншим людям або промовляючи слова закляття. У християнстві сповідь спочатку була прилюдною, і лише наприкінці ІХ ст. – замінена таємною, тобто сповіддю віруючого священику, хоча в православ’ї тепер, поряд з таємною, існує і загальна сповідь.

Свято «Різдво Христове». Це одне з основних свят християнства. Своїм походженням воно зобов’язане євангельським оповідям про дивне народження Ісуса Христа – Сина Божого і водночас людини.

Міф про народження Христа своїми джерелами сягає у первісній культові дії. У Стародавньому Єгипті, наприклад, 6 січня святкували день народження бога води, рослинності, володаря потойбічного світу Осиріса, а 25 грудня – день народження стародавнього іранського бога Митри. Утверджуючись в різних країнах , свято «Різдво Христові» вбирало в себе інші обряди і звичаї інших релігій, а також народних свят, набуваючи особливих рис, що не суперечили християнським догматам.

Головне значення в догматичному змісті цього свята церква відводить вченню про народження Ісуса Христа, який з’явився для того, щоб взяти на себе людські гріхи і вказати шлях до порятунку.

Хрещення Господнє. Це свято – одне з головних у християнстві. В писаннях, присвячених святу Хрещення, теологи зазнають, що воно було проголошене в пам'ять історичної події – хрещення Ісуса Христа в річці Йордан. Ця подія описується в Євангеліях.

Спочатку християнство, як ми зазначали, взагалі не знало обряду охрещення. Про це свідчить те, що в ранній християнській літературі немає жодних згадок про цей обряд. Він запозичений християнством із стародавніх культів. Про здійснення хрещення вперше згадується в християнській літературі кінця І – початку ІІ ст. Однак остаточно хрещення закріпилося лише у другій половині ІІ ст. Тоді ж і виникло свято Хрещення, пов’язане з хрещенням Ісуса Христа в Йордані.

Свято Хрещення завжди було урочистим. Головний його обряд – освячення води. Її святили в церквах і ополонках. До ополонки рушав хресний хід, в якому брали участь духовенство, місцева знать, віруючі, відправляли урочисті молебни. Освячення води в храмах та ополонках відбувається і в наші дні.

Свято Хрещення має і другу назву – «Богоявлення». Воно проголошене, за словами церковників, як вшанування дивних подій. Нібито під час хрещення Ісуса Христа в Йордані «Бог – Отець» засвідчував з неба, що це Його «Син улюблений», і «Бог – Дух святий» зійшов на Христа у голубино подібному вигляді.

Стрітення. Це свято присвячене представленню батьками Ісуса Христа свого немовляти Богові. Зустріч відбулася у єрусалимському храмі на сороковий день після народження Христа.

Впроваджуючи свято Стрітення , християнська церква намагалася відволікти народ від стародавніх культів. Римляни в лютому святкували «очищення», покаяння дотримувались посту , вважаючи що перед початком весняних польових робіт необхідно «очиститися від гріхів» і нечистої сили відповідним жертвоприношенням духам і богам. Головний очисний обряд цього свята припадає на 2 лютого, коли люди на чолі з жрецями, озброївшись факелами, виганяли з домівок злих духів зимових холодів і хвороб. Саме 2(15) лютого християнська церква і заснувала свято Стрітення Господнього, Відрахувавши від Різдва Христового (25 грудня) 40 днів, необхідних для «очищення» Марії.

В народній свідомості Стрітення знаменувало кінець зими і початок весни. В народі говорили: «На Стрітення сонце – на літо, а зима – на мороз»; «Зима з літом зустрічаються».

4. Вхід Господній в Єрусалим

Це свято має дві назви: офіційно – церковну - Вхід Господній в Єрусалим і побудову – Вербна неділя.

Вербна неділя – це переддень так званого страсного тижня, який присвячується «згадкам про страждання Христа». Свято безпосередньо примикає до Пасхи і не має постійної календарної дати. В православ’ї воно належить до «двонадесятих свят» . В основному свято покладено оповідку про вхід Ісуса Христа зі своїми учнями до Єрусалиму, куди він ішов на страждання і смерть. Похід супроводжувався творінням чудес. За день до входу в Єрусалим, у суботу, Ісус здійснив одне з найбільших див – оживив Лазаря, який був мертвий вже чотири дні, а в неділю в’їхав в Єрусалим. Народ радісно зустрічав його, кидаючи перед Сином Божим пальмові гілки. Про появу Христа в єрусалимському храмі розповідає євангеліє. В Україні ритуальне значення пальмових гілок перенесене на гілки верби, що розпускається на цей час і, згідно з народним повір’ям, захищають від злих духів.

Вознесіння Господнє. Створена євангелістами земна біографія Ісуса Христа завершується описом сцени вознесіння воскреслого після страти сина Божого на небо. На честь цієї події християнська церква й встановила одне з своїх свят. Відзначається воно на сороковий день після Пасхи і тому постійної дати не має.

Ґрунтуючись на біблійних оповідях, християнські теологи запевняють, що воскресіння Христа відкриває праведникам шлях до неба, до воскресіння після смерті. У «Настольной книге священнослужителя» православної церкви записано : « Христос вознісся на небо , як первісток з мертвих, явивши у своїй Особі початок спокутуваної і відроджу вальної ним людської природи».Але ще задовго до виникнення християнства міфи про вознесіння на небеса людей, героїв і богів були поширені серед багатьох народів. Впровадження разом з християнством у Київській Русі , це свято не мало значного поширення в побуті віруючих і довго залишалося суто релігійним церковним святом.

Спас. В основу свята покладено євангельську легенду про чудесне перетворення

Христа: наприкінці свого земного буття засновник християнства привів своїх учнів на гору і під час молитви «перетворився»: «вигляд обличчя його змінився», «одяг його став білим, блискучим, а голос з неба підтвердив його божественне походження».

Здвиження. Свято здвиження Хреста Господнього – одне з найважливіших свят, присвячених культу хреста – символу християнської віри. З хрестом церква пов’язує кілька міфічних подій. Про одну з них священики завжди згадують у святкових проповідях. За переказами, римський імператор Костянтин, який дозволив віьне сповідування християнства, ще бувши «язичником», перед однією з найбільших битв мав чудесне видіння: «Ним перемагай !» тієї ночі за церковною легендою , імператорові з’явився уві сні сам «Син Божий» Ісус Христос. Крім того, він наказав своїм легіонерам намалювати знак хреста на щитах. У битві Костянтин одержав перемогу і, як запевняють церковні історики, з того часу увірував у чудодійну віру хреста.

Богородичні свята. Окрім свят на честь Христа і божественної Трійці християнська церква встановила ряд свят на честь його матері – Богородиці. Це: Різдво Богородиці, Введення у храм, Благовіщення, Першої і Другої Пречистої, Покрови (перші чотири зараховують до «дванадесяти»свят) і багато свят на честь її «чудотворної» ікони. У вшануванні діви Марії – Богородиці наявні сліди вшанування стародавніми народами богині землі.

На створення образу християнської Богородиці значний вплив справили уявлення стародавніх єгиптян про богиню Ісиду. У християнських творах Богородиця зображена У вигляді «цариці небесної», крилатої небожительки, «оповитої в сонце». На голові в неї – вінок з двадцяти зірок. Давньоєгипетська богиня Ісида також зображувалась небесною царицею, вона також народила, за вченням стародавньої релігії, божественного сина – «спасителя» Гора. Подібна християнська Богородиця і до богині сирійців та фінікіян – Астарти. Стародавні народи вклонялися цим богиням, вважаючи їх божествами родючості землі, худоби, заступницями землеробства. Цими властивостями наділена й Богоматір християнства.

Свято Різдва Богородиці. (Друга Пречиста) церква пов’язує з з давніми землеробськими осінніми святами на завершення збирання врожаю. В день свята служителі культу з особливим натхненням розповідають віруючим, що божа матір є «великою праведницею», помічницею і заступницею людей, покровителькою сільського господарства, що,»народивши Христа», вона зробила перший крок до «вічного спасіння» людей.

Свято Введення в храм Богородиці, згідно з ученням християнської церкви, пов’язане з передачею трирічної Марії на виховання до єрусалимського храму.

Благовіщення – свято, що має своїм змістом оповідь про одержання Марією повідомлення від архангела Гаврила, що вона народить від «Святого Духа». На Україні це свято пов’язувалось церквою з початком весняних польових робіт і прикметами про майбутній врожай.

Пасха (Великдень). Серед багатьох християнських релігійних свят особливе місце належить святу Пасхи. Святкування Пасхи встановлено першими християнами в пам'ять «страждань, смерті і чудесного воскресіння Ісуса Христа».

Православ’я в Україні склалося на протязі багатьох століть і є продовженням київського християнства. Його специфіка у обрядово – культовій сфері, мистетському оформленні церков, оригінальному трактуванні деяких канонів обумовлена формуванням в ньому таких рис, як демократизм, соборноправність, народність, віротерпимість, гуманізм. Свій практичний вираз українське православ’я знайшло у Руся за створенням української автокефальної православної церкви та її визнання вселенським православ’ям.

Список використаної літератур

Сайт www.Google.ua

Ю.А. Калінін //релігієзнавство. Київ 2002.