Вплив туризму на довкілля
1
Протягом останніх років туристична галузь утверджується в Карпатському регіоні як пріоритетна. Щороку зростає потік туристів, розбудовується готельно-відпочинкова інфраструктура, організовуються культурно-масові акції. Попри очевидний позитивний ефект для регіональної економіки, інтенсивний розвиток туризму несе з собою низку загроз.
Відношення туризму до природного середовища небезпідставно кваліфікують як агресивне. За оцінками експертів, його частка у деградації довкілля складає 5-7%.
Гірська природа особливо вразлива на різні форми господарського впливу. Її екосистеми важко і повільно відновлюються. Тому дуже важливим є таке планування туризму, яке б узгодило розвиток галузі і збереження природного середовища.
Туризм завдає системної шкоди довкіллю: через забір землі і води; вирубку лісу задля забудови, прокладання лижних трас і доріг; забруднення повітря автотранспортом; забруднення поверхневих вод стоками від готельних об'єктів; нищення ґрунтів і рослинності. Туризм призводить до вимушеної міграції тварин. Вилов риби, зокрема форелі, для потреб туристичної гастрономії спричиняє різке зменшення популяцій.
Швидка розбудова великих туркомплексів зі значним навантаженням на довкілля ведеться на Франківщині в селі Поляниця (ТК "Буковель"), в Мигово на Буковині, біля села Волосянка на Львівщині. Тут здійснюються значні об'єми земляних робіт, проводяться інженерно-технічні заходи, обезліснюються значні площі.
Нерідко забудова в горах має цілком урбаністичний характер. Багатоповерхові готельні комплекси і бази відпочинку порушують своєрідну архітектурну естетику сільських місцевостей. Такі тенденції властиві багатьом закарпатським селищам — курортним центрам. Небезпеку становить передбачуване будівництво аквапарку в Тухлі — традиційному бойківському селі з багатою історико-культурною спадщиною.
Надмірне навантаження на туристичні стежки, зелені зони біля відвідуваних місць, засміченість призводить до деградації та ерозії ґрунтів, збіднення рослинності. Найбільше від інтенсивного турпотоку потерпають Яремче, Ворохта, Славське, гірські вершини Говерла і Петрос, водоспади Пробій, Кам'янка, Манявський, озеро Синевір, Урицькі Скелі і Скелі Довбуша, Бубнище тощо.
Активна розбудова в Карпатському регіоні об'єктів малоформатної нічліжної бази — агроосель, котеджів, міні-пансіонатів — також завдає шкоди середовищу, оскільки концентрується переважно біля атракційних природних об'єктів — долин гірських потоків, водоспадів, підніжжя відвідуваних вершин.
В останні роки з'явилася тенденція приваблювати туристів різноманітними акціями і фестивалями, переважно надзвичайно шкідливими для середовища, на зразок раллі на позашляховиках у Вижницькому національному парку.
Чи існують шанси на сучасному етапі розвитку туризму в Українських Карпатах зменшити його негативний вплив на довкілля та гармонізувати відношення між туристом і природою?
Досвід розвинених західних країн свідчить, що стратегії і механізми обмеження шкідливих наслідків туризму цілком досяжні й ефективні.
Протягом останніх десятиріч у різних країнах розроблено програми, орієнтовані на гармонізацію відносин між туризмом і природним середовищем. Серед них: зелений туризм, екотуризм, сталий туризм. На практиці ці альтернативні напрями туризму передбачають обмеження нового туристичного будівництва і більш широке використання локальної нічліжної бази, передовсім житла місцевих мешканців, пропагування екологічних видів транспорту, впровадження проекологічних технологій для найбільш поширених форм туризму (відпочинковий, піший), а також підвищення екологічної свідомості туристів і місцевих жителів.
Сьогодні ситуація в Карпатському регіоні вимагає розробки подібної проекологічної стратегії і програми розвитку туризму. Її пріоритетами мають стати: раціональне використання природних та історико-культурних ресурсів; обмеження розвитку турпродуктів з негативним ефектом впливу на довкілля, особливо гірськолижного туризму, впровадження альтернативних — екотуристичних і агротуристичних видів відпочинку; інформаційно-освітнє забезпечення формування нової "екотуристичної" свідомості туристів і місцевих жителів через розвиток відповідної інфраструктури (візит-центри, освітні осередки, навчальні стежки) та широку видавничу діяльність (іміджеві буклети, карти, путівники).
Серед першочергових заходів з метою зменшення негативного впливу туризму на середовище має бути встановлення екологічної компоненти в інвестиційних проектах великих і середніх туркомплексів. Це дасть змогу ефективніше контролювати дотримання екологічних вимог до інвестпроектів: очистка стічних вод, забезпечення стійкості піших маршрутів, протиерозійне облаштування гірськолижних трас та під'їзних гірських доріг тощо. Пріоритетним повинно стати широке впровадження суб'єктами туристичної діяльності форм туризму, орієнтованих на стале використання ресурсів природного середовища. Серед таких природничий пізнавальний туризм, екологічно безпечні види активних занять — піші, водні, кінні мандрівки, а також подорожі вузькоколійкою. Особливий акцент слід робити на інформування туристів і місцевих жителів про екологічні проблеми, пов'язані з туристичним освоєнням гірських територій. Значна роль тут відводиться науково-пізнавальним виданням про сталий туризм в регіоні (інформатори, буклети, путівники).
Для всіх карпатських областей важливим є подальший розвиток туристичної інфраструктури та покращення якості послуг. Так, в Івано-Франківській області туристичні ресурси дозволяють розвивати як традиційні, так і нові продукти. Значна площа гірських територій, ще слабо освоєних, сприяє розвитку таких форм туризму як водний, екологічний, пізнавальний, "школи виживання".
Всебічне сприяння екологічному і сільському туризму необхідно визнати пріоритетами в політиці розвитку туризму в Українських Карпатах, як це передбачено Рамковою Конвенцією про охорону та сталий розвиток Карпат.
Кому потрібні лисі Карпати?
Екологічна свідомість. Чи має для нас, поціновувачів туризму й активного відпочинку, цей «сухий» термін реальне повсякденне значення? Вкотре дискутуючи над проблемою промислових викидів у атмосферу чи несанкціонованих сміттєзвалищ у Карпатах, ми не завжди усвідомлюємо, що самі вряди-годи «докладаємось» до незадовільного екологічного стану гір. Тому відкриваємо нову рубрику — «екологія». Сподіваємося, вона допоможе у формуванні нашої з вами екологічної свідомості. Цього разу ситуацію в Карпатах змальовує Олег Адаменко — доктор геолого-мінералогічних наук, академік, професор кафедри екології Національного Технічного Університету Нафти і Газу (місто Івано-Франківськ).
— Протягом багатьох років у Європі й Україні проводилися екологічні аудити. На 200 полігонах геоекологічного моніторингу фахівці зібрали й проаналізували проби ґрунтів, повітря та вод. І щоб сказати, якою є ситуація в Карпатах — на фоні Європи й України загалом, досить поглянути на загальну екологічну карту регіону. Українські Карпати порівняно з бурими плямами забруднення Німеччини, Білорусі або Росії виглядають, як зелена оаза. Обсяги промислових викидів тут нижчі, бо значно нижчим є загальний рівень індустріалізації в порівнянні з проблемними територіями Європи — скажімо, західною Чехією, промисловими районами південної Польщі, осередками гірничо-видобувної промисловості сусідньої Румунії і так далі.
— Та чи можна назвати ситуацію бездоганною?
Олег Максимович Адаменко займається геоекологічними дослідженнями більш ніж півстоліття. З 1988 року працює в Івано-Франківську завідувачем кафедри екології Національного Технічного Університету Нафти і Газу, директором науково-дослідного інституту екологічної безпеки і природних ресурсів. З 1989 року проводить екологічні аудити в Карпатському регіоні, здійснив порівняльні дослідження довкілля в Чехії, Німеччині, Болгарії, Польщі, Румунії. Автор багатьох проектів, незмінний учасник наукових конференцій. Пошукувач шляхів захисту природи від техногенного впливу людини.
— На жаль, ні, бо існує проблема так званих транскордонних обмінів забрудненим повітрям. Атмосферні потоки з заходу приносять велику частину шкідливих викидів на територію Західної України, адже упродовж 70–80 відсотків часу європейські циклони дмуть у східному напрямку. Механізм цих «обмінів» досить цікавий. Вітри на своєму шляху із заходу натикаються на бар’єр — Карпати. Утворюються атмосферні завихрення, шкідливі речовини затримуються в горах і передгірській місцевості. Отже, атмосфера виступає «посередником» у цьому процесі й потерпає найбільше. Але потім викиди осідають, забруднюючи рослинне середовище, ґрунти й води. До речі, наші сусіди також «отримують» дещо від нас, хоч і втричі менше. І на сьогодні немає міждержавних угод про відшкодування збитків за транскордонне забруднення довкілля.
— Тож на яку оцінку «тягне» стан довкілля у Карпатах?
— Скажімо, Прикарпаттю можна би було поставити тверду четвірку. Але це якщо не враховувати таких осередків забруднення як Бурштин, Калуш, Івано-Франківськ, «завдяки» яким область за кількістю викидів на душу населення займає в Україні п’яте місце (після Луганської, Донецької, Запорізької та Дніпропетровської областей). Тому однозначну оцінку поставити складно — гірська частина значно чистіша, ніж низинна, а особливо міста...
— Чи шкодить карпатському довкіллю постійний наплив туристів?
— У найпривабливіших для туристів місцевостях — природоохоронних парках, заповідниках — проводяться дослідження екологічного стану (так звані оцінки впливу на навколишнє середовище — ОВНС). Візьмемо, для прикладу, гору Говерла. Згідно з проведеним там аудитом, на вершину мають сходити не більше 200 чоловік на добу, інакше відбуватиметься руйнування екосистеми. Але на Говерлу й далі сходять тисячі бажаючих, і ніхто з неї не злізе, поки грім не гряне або блискавка не вдарить. Тобто слід якимось чином регулювати туристичні «навали» у найпопулярніші місця. Дедалі поширенішим стає «автотуризм», але навіщо дертися на вершину на машині, забруднюючи повітря і руйнуючи дорогу? Я вважаю, що гори, зрештою, для того, аби по них ходити...
— Гірські території поступово переходять у приватні руки. Це добре чи погано для екологічної ситуації?
— В принципі, нічого поганого тут немає, приватизація — закономірний процес. Але в Карпатах вона відбувається у якийсь «дикий» спосіб — приватні території дбайливо охороняються озброєними вартовими, але невідомо, хто власник. Там часто не дозволено пройти туристові, а іноді й науковця не пускають... Приватизація повинна бути прозорою і врегульованою, а гроші краще би вкладати не у розбудову маєтків, а в турботу про довкілля…
— Який відсоток території у Карпатах займають заповідники?
— Близько 15 відсотків. Зокрема, на Прикарпатті діють аж три національні парки, ще один проектується — це доволі високий показник.
— Чи задовільно працюють природоохоронні території?
— Основна біда в роботі заповідників — недофінансування і нестача наукових співробітників. А є ще одна серйозна проблема: жителі гірських районів не зацікавлені у тому, щоб заповідні території розширювались. Справа у тім, що кожен заповідник повинен містити осередки, в яких заборонено будь-яке втручання людини у природні процеси. У нас такого поки що немає, бо держава не в змозі виплачувати компенсації тисячам мешканців заповідних територій. Якщо заборонити їм користуватися природними ресурсами — землею, лісом, — то вони просто не матимуть із чого жити...
— Невже на Західній Україні ніхто не займається переробкою сміття?
— Це так. Мені, наприклад, відома лише одна особа — мешканець Верховини, який робить спроби пакувати сміття й вивозити його з села. З іншого боку, саме населення налаштоване проти заводів, де би побутові відходи спалювалися. Хоч це і найдешевший спосіб утилізації, він обертатиметься забрудненням атмосфери. Та й не кожному хочеться бачити зі свого вікна труби заводу і хмари диму.
— Повернімося до впливу туризму на довкілля. Чи є в першому хоч якісь позитиви для екоситуації?
— Як не дивно, є. Турист, який із задоволенням ходить у Карпати і милується їхньою красою, поступово стає «екологічно свідомим», виховує своїх дітей у тому ж дусі. По-друге, туристи все частіше самостійно організовують екологічні акції, нехай це і звичайні «прибирання» в Карпатах...
— Можете назвати кілька карпатських куточків з найчистішим довкіллям?
— Найчистіші — верхів’я Бистриці Солотвинської поблизу гори Сивуля. У 2002 році повені зруйнували мости на лівих витоках ріки, і відтоді автотранспорт там не їздить, а праві витоки протікають через Гуту, закритою для мандрівників територією президентської резиденції. Досить чисте верхів’я Білого Черемоша (він знаходиться у прикордонній зоні, де ходять не так багато туристів), а також потоки Свіча й Мізунка — там, де сходяться кордони Львівської, Івано-Франківської та Закарпатської областей.
— А де ситуація з довкіллям навпаки складна?
— В районі Яблуницького перевалу. Там високе демографічне навантаження, а на самому хребті вирубано багато лісу. Те ж стосується пониззя течії Чорного Черемоша, де стрімко розвивається туристична інфраструктура. А через розташоване тут селище Верховина йдуть тисячі туристів у маршрути по Чорногорі.
— Підсумуймо...
— Я б усе-таки не робив сумних висновків. По-перше, екологічна культура в українського туриста не нижча, ніж, скажімо, в польського чи німецького — «дикуни» будь-де знайдуться. А от освіта справді на високому рівні — в Україні нараховується 106 кафедр екології. Дослідження довкілля, проведені на Прикарпатті, за ґрунтовністю не мають аналогів у Європі. І фахівцям-екологам добре відомо, що потрібно робити для покращення стану довкілля. Щоправда, екологічна й туристична культура населення росте швидше, ніж економічні можливості реалізації необхідних заход
Список використаної літератури
1. ГОСТ 28681.3-95 Межгосударственный стандарт. Туристско-экскурсионное обслуживание. Требования по обеспечению безопасности туристов и экскурсантов. Дата введения в Украине 1997.01.01 //Уніфіковані технології готельних послуг: Навч. посіб./ За ред. проф. В. К. Федорченка, Л. Г. Лук’янова, Т. Т. Дорошенко, І.М. Мініч. — К.: Вища школа, 2001. — 237 с.
2. Борисов К.Г. Международный туризм и право. — М.: НИМП, 1999. — 234 с.
3. Гуляев В.Г. Организация туристских перевозок. — М.: Финансы и статистика, 2001. — 512 с.
4. Квартальнов В. А. Иностранный туризм. — М.: Финансы и статистика, 1999. — 312 с.
5. Маринин М.М. Туристские формальности и безопасность в туризме. — М.: Финансы и статистика, 2002. — 144 с.
6. Менеджмент туризма: Экономика туризма: Учебник. — М.: Финансы и статистика, 2002. — 320 с.
7. Таксанов А. Некоторые аспекты безопасности в туризме: методологический подход к безопасности в туризме //«Васко да Гама» — Менеджмент и маркетинг в туризме. — 2002. — № 3. — С. 15-21.
8. Туризм и гостиничное хозяйство / Под ред. проф. д.э.н. Чудновского А.Д. — М.: Издательство ЭКМОС, 2000. — 400 с.