Католицизм. Його основні догмати

План

Вступ……………………………………………………………………………….2

Основні доктрини католицизму………………………………………………….4

Католицизм, як напрям в християнській релігії. Католицький культ…………9

Історія розвитку католицької церкви, а також історії з її буття. Традиції папської області………………………………………………………………….11

Висновок………………………………………………………………………….16

Вступ

Після розділення в 1054 році християнської церкви католицизм оформився як окреме віровчення і церковна організація. Процес формування католицької церкви тривав до 1204 року і відбувався в умовах гострої боротьби між феодальними державами за сфери впливу. Пізніше римська церква дістала змогу стати ідеологічним центром з об’єднання роздрібнених держав і князівств феодальної Європи в єдину політичну систему. Це посилило влив церкви на політичне життя, зміцнило її позиції, сприяло утвердженню зверхності влади Папи Римського над державою.

Католицизм поширений переважно в Західній (Франція, Бельгія, Італія, Португалія) та Східній (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Литва, частково – Латвія, а також західні області України) Європі, також у переважній більшості країн Південної Америки; його сповідує майже половина віруючих Північної Америки. В Азії та Африці також є католики, але вплив католицизму тут незначний.

Папа Римський має свою суверенну державу – Ватикан (його площа – 44 га), що займає частину території міста Рим (точніше Ватиканський Холм).

На території цієї самостійної держави знаходиться собор святого Павла, два папських палаци, резиденція Папи, замок Святого Ангела (церковна в’язниця). Крім того, до юрисдикції Папи відноситься залізнична лінія довжиною в кількасот метрів, що з’єднує цю маленьку державу з мережею італійських залізниць, електростанція, радіостанція, телеграф, преса, початкова школа, збройні сили. Ватикан випускає свої грошові і поштові знаки. Його піддані становлять близько 1 тисячі осіб.

У Ватикані зосереджений центральний керівний апарат католицької церкви.

Вищим законодавчим органом католицької церкви є собор, очолюваний Папою Римським, який обирається конклавом (зборами кардиналів – порадників Папи). Папа є одночасно і правителем церковної держави Ватикан – єдиного світового центру католицизму і головою католицької церкви взагалі. Католицька церква утримує великий апарат у всіх частинах світу. Він нараховує сотні тисяч священників, понад мільйон членів чернечих орденів, які організовані у різні союзи. Для підготовки кадрів існує багато католицьких навчальних закладів. Адміністративно католицька церква поділяється на єпархії, глави яких підпорядковані безпосередньо Папі.

Голова держави Ватикан обирається з середовища кардиналів – вищих представників духівництва – на колегії кардиналів (конклаві) на все життя. Папа відмовляється від свого попереднього імені і приймає нове. Збори кардиналів відбуваються у надзвичайних випадках, в основному для виборів нового Папи. Скликання кардиналів пов’язане зі значними труднощами, тому сам Папа в своїй діяльності до них майже не звертається.

Основні доктрини католицизму

Католицизм має багато спільного з православ’ям і водночас відрізняється від інших напрямів у християнстві системою віровчення, культу, особливими засобами пристосування до стрімкої зміни соціальної дійсності і нової релігійної свідомості. Католицизму, звісно, притаманні догмати християнства, але він має специфічні риси, особливості, котрих не знає православна церква. Наприклад:

Догмат про філіокве (і від Сина) – це католицький додаток до Символу віри в якому говориться, що Святий Дух сходить від Бога – Отця. Додаток слів «і від Сина» (з лат. - філіокве) був затверджений на Толедському церковному соборі в 587 році.

Догмат про чистилище, визнаний у 1439 році на Флорентійському соборі. Вчення про чистилище полягає у тому, що душа людини після смерті потрапляє в чистилище, місце між пеклом і раєм, де може очиститись від гріхів і в подальшому переходити в рай чи в пекло. Очищення душ здійснюється шляхом різноманітних випробувань (наприклад, очисний вогонь). Рідні і близькі покійного за допомогою молитов і внесків на користь церкві можуть полегшити випробування душі, що перебуває в чистилищі. Доля душі визначалася, таким чином, не тільки поведінкою людини в земному житті, а й матеріальними можливостями рідних покійного. Це вчення використовується для впливу на людей, аби примусити їх слідувати вказівкам духівництва. Православна та протестантські церкви заперечують вчення про чистилище, хоча в православ’ї, наприклад, є своє вчення про митарства душі грішника протягом 40 днів після смерті. Згодом над душею відбувається суд і вона відправляється до раю чи пекла аж до настання Страшного суду.

Догмат католицької церкви, що відрізняє її від інших течій в християнстві, є догмат про непогрішимість Папи Римського. Він полягає у тому, що Папа Римський є намісником Бога на землі. Цей догмат став формуватися у V ст., а у 1870 році набув юридичної чинності за рішенням Вселенського собору у Ватикані. Згідно цього твердження, Папа Римський, виступаючи з питань віри і моралі з амвону, тобто виконуючи обов’язки пастиря всіх католиків, є непогрішимим. Аби обґрунтувати претензії Папи на виключне становище серед інших духовних осіб, римське духівництво поширило легенду про те, немовби першим римським єпископом за дорученням Христа був апостол Петро, а всі Папи є його намісниками і спадкоємцями Христа на Землі. В середині VIII ст. була сфабрикована фальшива грамота – так званий «дар Костянтина». В ній стверджувалось, буцімто в IV ст. римський імператор Костянтин I надав Папі Сильвестру I імператорську владу над Римом, Італією і всією західною частиною Римської імперії. Ведучи боротьбу за духовну і світську владу, Папи йшли на численні союзи з королями, користувалися опікою могутніх феодальних кіл суспільства, невпинно примножували свої багатства і посилювали політичний вплив.

Дуже важливим положенням католицизму є теза про особливу роль духівництва. За католицьким віровченням людина не може заслужити Божої милості самостійно, без допомоги духівництва, яке має значні переваги над мирянами і повинне мати надзвичайні права та привілеї. Зокрема, католицьке віровчення забороняє віруючим читати Біблію, оскільки, мовляв, це є виключне право духівництва. Католицизм вважає канонічною лише ту Біблію, яка написана латиною, що невідома переважній частині віруючих.

Також згідно з католицькою догматикою, духівництво має особливі права на причастя. Якщо миряни причащаються лише «тілом Божим», то духівництво – і його кров’ю. Цим підкреслюються особливі заслуги перед Богом.

Католицька догматика встановлює необхідність систематичної сповіді віруючих перед духівництвом. Кожен католик повинен мати свого духівника і регулярно звітувати йому про свої думки і вчинки; без систематичної сповіді спасіння неможливе. Завдяки цій вимозі католицьке духівництво проникає в особисте життя віруючих, кожний крок яких перебуває під контролем. Систематична сповідь, таким чином, дозволяє католицькій церкві здійснювати значний вплив на суспільство, особливо на жінок.

Серед релігійних положень католицької церкви є і таке: немовби Христос, Богоматір і святі мають таку кількість заслуг, що їх вистачить для забезпечення потойбічного блаженства всьому існуючому в майбутньому людству. Весь цей запас «добрих справ» Бог надав у розпорядження католицької церкви; остання на свій розсуд може відділити певну частину цих «добрих справ» віруючим для спокутування гріхів і особистого спасіння, але за це віруючі повинні платити церкві. Продажем Божественної благодаті «завідував» спеціальний трибунал при Папі. Там за гроші можна було отримати індульгенцію – папську грамоту, яка давала віруючим відпущення гріхів або визначала час, протягом якого можна було грішити, тобто коїти злочини.

Папа Бенедикт XII в XIV ст. запровадив прейскурант на відпущення гріхів, у якому зі знанням справи перелічувались всі види злочинів і засоби їх виконання, за які можна було отримати спокуту, - за певну суму грошей, зрозуміло. Цей «прейскурант» знаходиться в Публічній бібліотеці Санкт – Петербурга. Ось деякі розцінки з цього «прейскуранту»:

«відпущення для монаха, який носить вузьконосі ботинки і одежу з зав’язками» - 5 гросів;

«відпущення для того, хто підробив які – небудь апостольські грамоти» - 17-18 гросів;

«відпущення за вбивство аббата або іншого священника, нижче єпископа» - 8 або 9 гросів;

«відпущення для того, хто вбив мирянина» - 5 гросів;

«відпущення для того, хто вбив батька, матір, брата, сестру, дружину або іншого кровного родича» - 5-6 гросів.

«відпущення за крадіжку, підпал» - 8 гросів тощо;

Того, хто сплатив гроші, церква визволяла не тільки від кари, а й від самої вини за скоєний злочин. Амністія за минулі й наступні злочини приносила значний прибуток майже до XVII ст., коли під тиском громадської думки папство змушене було майже припинити торгівлю індульгенціями. Але, хоча і в значно менших розмірах, ця діяльність католицької церкви не припиняється остаточно й досі. Католицький кодекс присвячує індульгенціям статті, а при прийнятті священником присяги йдеться, крім іншого, й про таке: «Стверджую, що Ісус Христос наділив церкву владою надавати індульгенції і що їх використання приносить християнам користь». Тепер монахи і священники не продають індульгенції на базарах, як це було в XVI ст., але в кожному ватиканському магазині в Римі, що веде торгівлю предметами культу, віруючий або турист може купити собі за помірну плату індульгенцію за підписом кардинала і Папи Римського, в якій вказується, що людині прощаються всі гріхи на випадок раптової смерті або неможливості покаятися перед смертю. Вартість індульгенції – від 5$ і вище, залежно від якості паперу, малюнка і портрета Папи Римського, що прикрашає кожен примірник. Є також індульгенції вартістю в кількасот доларів, виконані відомими художниками, з золотим тисненням. Тобто при виготовленні індульгенцій їх поширювачі почали діяти більш розважливо, враховуючи те, що є миряни бідні і багаті.

Догмат про Непорочне зачаття Богородиці Діви Марії, проголошений в 1854 році папою Пієм ІX (визнання Богородиці Марії відбулося набагато раніше – на Вселенському соборі в Ефесі у 431 році). Його зміст полягає в тому, що від першої хвилини існування Марії Бог звільнив її не тільки від здійснюваних гріхів, але й від первородного. В 1950 році папа Пій ХІІ затвердив догмат про те, що Богородиця вознеслася на небо не тільки душею, а й тілом. Православні богослови заперечують ці два католицькі догмати, вважаючи, що Діва Марія, як і всі люди, несла «тягар первородного гріха».

Своєрідно відправляються в католицтві таїнства та обряди, загальні для християнства. Наприклад, таїнство хрещення відбувається обливанням водою або зануренням у воду, а у православ’ї – тільки зануренням у воду. Таїнство миропомазання в католицтві, що має назву «конфірмація», здійснюється тоді, коли дитині виповниться 7 – 12 років (у православ’ї – після народження). Таїнство євхаристії (причастя) здійснюється на прісному хлібі (у православних на квасному).

В католицькій церкві священник після висвячення залишається в цьому званні до самої смерті. Вихід з духовного звання не допускається, хоч функції священника можна і не виконувати. В православ’ї священник може залишати свій духовний сан і обрати інший, бо священство вважається добровільною згодою з Богом.

Целібату (безшлюбності) в католицькій церкві повинні дотримуватись не тільки ченці, але й біле духовенство.

Миряни в католицизмі можуть вдруге вступати в шлюб у випадку смерті дружини або чоловіка (розлучення заборонене).

Вище католицьке керівництво неодноразово висловлювало і висловлює своє вороже ставлення до абортів і навіть до застосування будь – яких протизаплідних засобів.

Католицизм, як напрям в християнській релігії. Католицький культ.

Католицизм є дуже своєрідним напрямом в християнській релігії. Те ж можна сказати і про католицький культ. В ньому широко використовують засоби емоційного впливу на почуття віруючих. Йому притаманні пишність, врочистість. Богослужіння супроводжується органною музикою, сольними та хоровими співами. Мета цього полягає в тому, щоб вплинути на почуття віруючих, їхню уяву, викликати релігійний екстаз. Богослужіння в католицькому культі ведеться латиною, незрозумілою для більшості віруючих.

Надзвичайно велику роль в католицтві відіграє культ Богородиці, або Мадонни. Християнство запозичило цей культ у більш древніх релігій, де Богородиця шанувалась як Богиня – мати, Богиня родючості. В християнській релігії Богородиця була персоніфікована в діву Марію, що народила від Святого Духа дитину Ісуса, сина Божого. В католицтві шанування Богородиці піднесено до догмату, а її культ до певної міри навіть відсунув на другий план культ Бога – отця і самого Христа. Культ Мадонни допомагає католицтву впливати на мільйони віруючих жінок. Католицька церква навіює жінкам, що в діві Марії вони мають свою заступницю перед Богом, що Мадонна може допомогти їм у всіх життєвих труднощах. Католицизм гасить, таким чином, громадську активність жінок.

Поряд із вшануванням Богородиці значне поширення в католицизмі набуває культ святих, поклоніння реліквіям і мощам.

Фабрикація «святих» і «блаженних» була і залишається прибутковою справою для Ватикану. За весь час існування католицької церкви всього було проголошено близько 20 тисяч святих і майже 200 тисяч блаженних. Цей процес пожвавішав в останні десятиріччя.

Папа Пій ХІ оголосив за 17 років свого понтифікату 34 святих і 496 блаженних, а Пій ХІІ проголошував в середньому по 5 святих і 40 блаженних в рік. Процедура вибору святих має назву «канонізація», а блаженних – «блатифікація».

У церквах і монастирях Західної Європи віруючим виставляли й виставляються донині на поклоніння такі «святині», як пуповина Христа, його нігті і волосся, молоко Богородиці, залишки хреста, на якому був нібито розіп’ятий Христос. В значній кількості представлені тіла і голови християнських «святих». Підраховано, що в католицьких храмах зберігалися в загальній кількості 5 тіл і 7 голів святого євангеліста Матвія, 8 тіл і 9 голів святого євангеліста Луки, 16 тіл святого апостола Петра тощо.

Обман і здирництво були постійними супутниками католицької церкви упродовж її історії. Цим цілям служили не тільки продаж індульгенцій і виготовлення «святих» реліквій, а й фабрикація всіляких «чудес»: оновлення ікон, «плачучі ікони», «чудесні» зцілення тощо. Кожне таке «чудо» всіляко рекламувалося церквою з метою привернення віруючих і пожвавлення настроїв у масах. Наприклад, в Португалії було сфабриковане «чудо» католицьким духівництвом. В цій країні центром спекуляції на «чуді» стало село Фатіма, де, за твердженнями церковників, Богородиця явилась трьом селянським дівчатам. Звісно ж, туди почалося паломництво хворих і калік.

Католицька ідеологія надзвичайно рухома. Це яскраво виявилося в рішеннях другого Ватиканського собору. Собор переглянув чимало уявлень, які перестали відповідати завданням збереження релігії. На соборі, внаслідок чотирьохрічних суперечок, були прийняті 16 документів, котрі розкривають суть сучасного католицького модернізму. В числі цих 16 соборних документів необхідно виділити 4 «конституції»:

«Про літургію»,

«Про церкву»,

«Про одкровення»,

«Тринадцяту схему»;

Також було прийнято дев’ять декретів: про пастирський обов’язок єпископів, про східні католицькі церкви, про чернецтво та інші.

Соборна конституція про літургію дозволяє спрощення багатьох обрядів і пристосування їх до особливостей місцевих умов. Зокрема було дозволено частину меси проводити не латиною, а місцевою мовою з використанням національної музики.

Конституція рекомендує більше часу відводити проповідям, а богослужіння проводити декілька разів на день, щоб особи, зайняті на виробництві, могли відвідати його в інший час.

Собор виніс рекомендації щодо включення в католицький культ елементів місцевих релігій, зближення з іншими християнськими церквами, визнання таїнств і обрядів, здійснених над католиками в інших християнських конфесіях. Зокрема, визнано дійсним хрещення католиків у православних храмах, а православних – у католицьких. Більше того, католикам Китаю дозволялося поклонятися Конфуцію, вшановувати за китайським звичаєм своїх предків тощо.

На відміну від інших напрямів у християнстві, католицизм має міжнародний центр керування – Ватикан і голову католицької церкви – Папу Римського, що обирається на все життя.

Історія розвитку католицької церкви, а також історії з її буття. Традиції папської області.

Ще в 756 році на невеликій частині території сучасної Італії виникла Папська держава – церковна область. Вона проіснувала до 1870 року, коли в процесі об’єднання Італії була включена в Італійську державу. Після І світової війни папство вступило в союз з фашистським режимом. Папа Пій ХІ (1922 - 1939) з 1929 року уклав з фашистським режимом Муссоліні Латерайські угоди, згідно з якими відроджувалась папська держава – Ватикан.

Згідно з традицією, що склалася на протязі століть, кардиналів, що вибирають наступного керівника католицької церкви, замуровують у Сікстинській капеллі до моменту обрання наступного Папи Римського.

У ХІІІ ст. був випадок, коли кардинали не могли домовитися про вибір нового Папи на протязі 2 років, 9 місяців і 2 днів. Сам Папа Григорій Х розробив особливу процедуру,яка з незначними змінами існує і до цього часу. Було прийнято рішення замуровувати конклав кардиналів у круглому залі. Це примушувало їх бути більш лояльними. На четвертий день після відкриття конклаву вводиться скорочений пайок, а через вісім днів кардинали отримували лише хліб, воду і вино. Папу обирали більшістю 2/3 + 1 голос, у два тури; після обрання бюлетені спалювали. Зв’язок конклаву з внутрішнім світом відбувався через камін. Коли з труби йшов чорний густий дим, всім було видно що Папу досі не обрано. Чистий дим від сухих кипарисових гілок, що замінювали попередню мокру солому, означав – нового Папу обрано, конклав завершився. Після цього кардиналів розмуровували, найстаріший за віком кардинал виводив обраного Папу і проголошував період нового понтифікату.

Конклав, який було зібрано 25 серпня 1978 року був найкоротшим: він тривав усього дві години. Вибір кардиналів зупинився на тому, хто, здавалося, мав найменші шанси – на Альбіно Дюгоні, патріархові Венеції. 263-й Папа прийняв ім’я Іоанна Павла І. Вранці 28 вересня 1978 року Іоанна Павла І знайшли мертвим у своїй опочивальні. Він займав папський престол найкоротший час за всю історію існування католицької церкви. Наступний конклав тривав 72 години, на престол Папи Римського було обрано 58 – річного Кароля Войтигу, польського кардинала, архієпископа краківського, що прийняв ім’я Іоанна Павла ІІ.

За всю багатовікову історію католицизму на папському престолі змінилося 264 Папи та Антипапи (так названі папи, чиє обрання вважалося незаконним). На папському престолі опинялися такі аморальні особи, як Боніфацій VІІІ , про якого сучасники говорили, що він прийшов до влади як лисиця, керував як лев, а помер як собака. Папа Іоанн Х був звинувачений церковним собором у святотатстві, кровозмішенні і вбивстві. Папа Олександр VI увійшов в історію як клятвопорушник, зрадник і розпусник. До середини ХVІІ ст. з 243 пап було проголошено самозванцями і єретиками – 31, заколото – 13, отруєно - 18, задушено – 9, заслано і вигнано – 30.

Всі ці факти не заважають католицькій церкві оточувати пап ореолом святості, вважати їх непогрішимими у справах віри і моралі.

Незважаючи на значний вплив і могутність католицької церкви у середні віки в Європі зростав і поширювався рух, спрямований проти католицтва. Народ ненавидів і водночас боявся багате та жадібне духівництво, вимагав, щоб церква відмовилася від своїх величезних земельних володінь і прибутків.

Ворожі католицтву релігійні вчення називались єрессю, а їх прибічники – єретиками. Католицька церква вела надзвичайно жорстоку боротьбу з єретиками, розправлялась зі всіма, хто насмілювався підняти проти неї свій голос. Для боротьби з єрессю було запроваджено спеціальний церковний суд - інквізицію. Людей звинувачували у відступі від учення церкви, кидали у в’язниці, піддавали страшним тортурам, засуджували до спалення. Інквізиція існувала у всіх країнах Західної Європи.

З особливою жорстокістю інквізиція діяла в Іспанії. Згідно з підрахунками істориків, у цій країні було спалено або вигнано близько 3 мільйонів чоловік. Загальна кількість жертв інквізиції у всіх країнах Західної Європи становила 9 – 12 млн. чоловік.

Але інквізиція не змогла зупинити рух, спрямований проти гноблення й засилля католицької церкви. Серед народних мас зростала невдоволеність політикою папства, накопичувалось обурення проти духівництва. Суду інквізиції підлягали головним чином ті, кого підозрювали в єресі, але крім них суду підлягали і такі категорії звинувачених, як:

Хулителі релігії й винні у хибних уявленнях про могутність Бога, все одно, чи говорили вони це в п’яному чи тверезому стані.

Всі, хто нібито займався чаклунством і ворожбою.

Всякий відлучений, що не шукав примирення з церквою.

Ті, хто переховував і захищав єретиків і т.д.

А тепер розглянемо державний устрій Ватикану. Ієрархія католицької церкви спирається на сувору централізацію і безумовну підлеглість нижчих церковних органів вищим. Очолюється католицька ієрархія «Священною колегією кардиналів» (від лат. кардинал – головний). Кардинал – це вища духовна особа після Папи.

Постійною установою Ватикану є державний секретаріат. Він відає дипломатичними відносинами з тими країнами, з якими Ватикан має стосунки. Їх зараз близько 60.

Постійні посли – папські нунції. Італія і Ватикан також обмінюються послами. Якщо постійні дипломатичні відносини не підтримуються, то надсилаються тимчасові представники.

Ордени монахів – організації католицьких монахів – мають особливі статути. Створені для посилення впливу католицької церкви, ордени мають суворо централізовану структуру. Їх очолюють «генерали»/ «генеральні магістри», котрим підпорядковуються «провінціали»(провінціальні пріори), «магістри», а останнім – абати і конвентуальні пріори. Над цими особами – генеральний капітул, тобто зібрання керівників різних рангів, що збирається раз на кілька років. Ордени підпорядковуються безпосередньо Папі Римському, в якій би країні вони не знаходились. Одним із перших католицьких орденів є орден бенедиктинців, заснований в Італії Бенедиктом Нурійським.

Особливим впливом орден користувався в Х –ХІ ст.. Сьогодні бенедиктинці існують у ряді країн Європи і Америки, мають свої школи та університети, періодичні видання.

Крім ордену Бенедиктинців існує багато інших орденів, такі як Бернардинський, Францисканський, Домініканський, Єзуїтський ордени і т.д.

Установи Ватикану включають у себе 9 конгрегацій (об’єднань):

Конгрегація священної канцелярії

Конгрегація пропаганди віри

Конгрегація семінарів і університетів

Конгрегація в справах східних церков і т.д.

Висновок

Величезні романські, готичні, барочні храми, могутні звуки органу, особлива урочистість богослужінь, глибока віра прихожан, чітка, централізована організація церкви, святе місто Рим, Ватикан – резиденція Папи Римського, собор святого Петра. Все це закарбовано в нашій свідомості як образ католицької церкви.

Ця церква має свою складну історію, свої особливості віровчення, культу, церковної організації, відіграє велику роль в сучасному світі. Все це я намагалася розкрити в даній роботі. Маю надію, що у мене це вийшло.

Література

Ю.А. Калінін, Є.А. Харьковщенко «Релігієзнавство», К., «Наукова думка», 2002.

«Релігієзнавство» за редакцією професора, доктора філософських наук М.М. Заковича, К., «Вища школа», 2000.

В.І. Лубський, В.І. Теремко, М.В. Лубська «Релігієзнавство», К., «Академвидав», 2002.

«Релігієзнавство», Слов’янський державний педагогічний університет, К., 2006.

А.П. Ходькова «Релігієзнавство», Л., «Афіша», 2000.