Економічне моделювання в економічному аналізі

Тема: Економічне моделювання в економічному аналізі

Зміст

Вступ

1. Сутність моделювання в економічному аналізі і засоби його реалізації

2.Класифікація економічних моделей та етапи їх побудови

3.Види економічного аналізу та зв’язок економічного аналізу

з іншими науками і дисциплінами

4.Основні принципи аналізу систем

Характеристика прийомів моделювання факторних систем

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

У нових умовах формування ринкових відносин, функціонування підприємств із різними формами власності необхідно шукати нові шляхи підвищення ефективності суспільного виробництва, а також уміло використовувати економічні методи керування підприємством.

У цьому зв’язку зростає роль економічного аналізу, що є функцією керування. Такий аналіз дозволяє одержати нові характеристики досліджуваного об’єкта дослідження і застосувати обґрунтоване управлінське рішення, що веде до досягнення мети об’єкта.

Метою економічного аналізу є вивчення результатів діяльності всіх підприємств і господарських організацій, визначення впливу факторів на показники їх роботи для виявлення в подальшому недоліків і резервів, а також розробка заходів, спрямованих на відновлення і збільшення обсягів виробництва та реалізації, підвищення ефективності їх діяльності.

Варто наголосити на можливостях економічного аналізу як засобу, який сприяє управлінню підприємством. Будь-яке управління складається з двох етапів. На першому на підставі відповідної інформації та її аналітичного опрацювання оцінюють стан і динаміку того чи іншого процесу, на другому, якщо аналіз визначить необхідність втручання з метою зміни якихось параметрів у процесі, - приймається відповідне управлінське рішення. Причому аналітик може підготувати для менеджера навіть проект цього рішення.

В сучасних умовах необхідна система знань про основи економічного аналізу господарської діяльності, його методах і методології, вміти використовувати економіко-логічні й економіко-математичні методи і моделі при вивченні економічних процесів, що відбуваються на виробничих підприємствах, навчитися методики аналізу головних показників, що характеризують господарську діяльність підприємства, з метою прийняття обґрунтованих управлінських рішень. Це дозволить освоїти методику і методологію побудови аналізу і використання у своїй практичній діяльності моделей об’єкта дослідження, а також придбати навички практичної роботи з ними, направити творчу думку на удосконалювання організації і методики економічного аналізу відповідно до вимог теорії і практики ринкового господарства.

Володін­ня прийомами і методами економіч­ного аналізу створює підґрунтя для розвитку їх економіч­ного мислення, набуття здат­ності сприймати економічні проце­си, що відбуваються на підприєм­ствах у всій їх багатогранності і взаємозумовленості.

Моделювання є важливим засобом розв'язання багатьох економічних завдань і, зокрема, проведення аналітичного дослідження. Модель – це умовний об'єкт дослідження, тобто матеріальне чи образне відображення реального об'єкта, процесу його функціонування в конкретному середовищі. При цьому слід враховувати той факт, що вихідні результати моделі до певної міри спрощено відображають сутність глибинних процесів економічного розвитку внаслідок застосування специфічних принципів, притаманних характеру моделювання. Отже, метод моделювання – це конструювання моделі на основі попереднього вивчення об'єкта, визначення його найбільш суттєвих характеристик, експериментальний і теоретичний аналіз створеної моделі.

    Сутність моделювання в економічному аналізі і засоби його реалізації.

Моделювання є важливим засобом розв'язання багатьох економічних завдань і, зокрема, проведення аналітичного дослідження. Модель - це умовний об'єкт дослідження, тобто матеріальне чи образне відображення реального об'єкта, процесу його функціонування в конкретному середовищі. При цьому слід враховувати той факт, що вихідні результати моделі до певної міри спрощено відображають сутність глибинних процесів економічного розвитку внаслідок застосування специфічних принципів, притаманних характеру моделювання. Отже, метод моделювання - це конструювання моделі на основі попереднього вивчення об'єкта, визначення його найбільш суттєвих характеристик, експериментальний і теоретичний аналіз створеної моделі, а також необхідне коригування на підставі одержаної інформації. При вивченні складних економічних процесів та явищ часто застосовується моделювання. Модель - це спеціально створений об'єкт, на якому відтворюються певні характеристики досліджуваного явища, а моделювання - це конкретне відтворення цих характеристик, що дає змогу вивчати можливу поведінку явища без проведення експериментів над ним.

Моделювання є важливим інструментом наукової абстракції, що допомагає виокремити, уособити та проаналізувати суттєві для даного об'єкта характеристики (властивості, взаємозв'язки, структурні та функціональні параметри).

Для економіки, де неможливе будь-яке експериментування, особливого значення набуває математичне моделювання. Завдяки застосуванню потужного математичного апарату воно є найефективнішим і найдосконалішим методом. У свою чергу, математичні методи не можуть застосовуватися безпосередньо щодо дійсності, а лише щодо математичних моделей того чи іншого кола явищ.[6, cт. 49-54]

Прикладами економічних моделей є моделі споживчого вибору, моделі фірми, моделі економічного зростання, моделі рівноваги на товарних, факторних і фінансових ринках тощо.

Поведінка й значення будь-якого економічного показника залежать практично від безлічі факторів, усі їх урахувати нереально. Але в цьому й немає потреби. Звичайно лише обмежена кількість факторів насправді істотно впливає на досліджуваний економічний показник. Вплив інших факторів настільки незначний, що їх ігнорування не може призвести до істотних відхилень у поведінці досліджуваного об'єкта. Виокремлення й урахування в моделі лише обмеженої кількості реально домінуючих факторів і є важливою передумовою якісного аналізу, прогнозування й керування ситуацією.

Математична модель, аби бути ефективним інструментом вивчення економічних процесів, насамперед має відповідати таким вимогам:

будуватися на основі економічної теорії й відбивати об'єктивні закономірності процесів;

правильно відтворювати функцію та (чи) структуру реальної економічної системи;

відповідати певним математичним умовам (мати розв'язок, узгоджені розмірності тощо).

Природно, результати досліджень будь-якої моделі можуть мати практичну цінність, якщо модель адекватна явищу, що вивчається, тобто досить добре відтворює реальну ситуацію.

Моделювання господарської діяльності підприємства як об'єкта дослідження передбачає розробку певних економіко-математичних моделей для найбільш повного і достовірного відображення процесу функціонування як суб'єкта господарювання в цілому, так і окремих його структурних підрозділів. Щодо системи управління підприємством, то реалізація найважливіших її функцій може бути формалізована через показники планування, нормування, обліку, контролю та економічного аналізу ресурсів (трудових, матеріальних, засобів виробництва), які споживаються, для одержання певних фінансових результатів. У свою чергу, загальна модель реалізації функціональної підсистеми економічного аналізу полягає в перетворенні економічної інформації в аналітичну, яка має бути використана для прийняття відповідних науково обґрунтованих управлінських рішень. Процес такого роду перетворення передбачає розв'язання комплексу стандартних аналітичних завдань за певними аспектами економічної діяльності: характер використання виробничих ресурсів, собівартість товарної продукції, фінансовий стан підприємства

Ці завдання розв'язують для визначення напрямків підвищення ефективності виробництва на підприємстві, підготовки проектів відповідних управлінських рішень. Розв'язання конкретного завдання аналітичного дослідження передбачає використання відповідної економіко-математичної моделі.

Загальний порядок (послідовність) розробки імітаційної моделі включає виконання таких робіт

1) визначення змісту господарського завдання;

2) збирання і систематизація необхідної інформації;

3) побудова імітаційної моделі;

4) перевірка функціонування моделі;

5) уточнення моделі;

6) використання моделі для розв'язання завдання.

У процесі розробки моделі можливі певні зміни відповідно до конкретних обставин, сезонних і циклічних коливань тощо. Характер досліджень, що виконуються за допомогою моделювання, є суто ймовірнісним. Ефективний автоматизований процес розв'язання аналітичних завдань передбачає оптимальний варіант поєднання трьох найважливіших його елементів:

1) економічної інформації

2) формалізованої постановки завдання;

3) математичної моделі розв'язання завдання

Узагальнена економічна модель розв'язання завдання є логічним поєднанням певних локальних математичних моделей в єдиному цілісному алгоритмі з метою одержання очікуваного результату, тобто кількісних характеристик зміни продуктивності праці одного працівника промислово-виробничого персоналу внаслідок дії як першого, так і другого факторів.

Логічним сполученням необхідних локальних математичних моделей у комплексному алгоритмі можна розв'язати проблему розробки аналітичної інформації для обґрунтування управлінських рішень щодо досягнення певних результатів господарської діяльності цілісних об'єктів і їхніх структурних підрозділів. Ще одним прикладом узагальненої характеристики господарської діяльності підприємства є модель уніфікованого алгоритму економічного й фінансового аналізу фірми, запропонована К. Хеддервіком

Вона включає десять локальних розрахункових моделей, що висвітлюють чотири найважливіші аспекти господарювання фірми:

1. Рентабельність (дві моделі).

2. Ефективність діяльності (три моделі).

3. Можливість потенційного зростання в майбутньому (дві моделі).

4. Рівень фінансової стійкості (три моделі).

Не вдаючись у подробиці порядку розрахунку показників за зазначеними напрямками функціонування підприємства, слід наголосити на безсумнівних перевагах цього алгоритму:

- відносно невеликий перелік вхідної інформації, до того ж такої, що міститься в стандартній річній звітності;

- відповідність порядку розрахунку локальних показників методам складання фінансової звітності, рекомендованим Комісією ЄС;

-схвалення моделі Європейською федерацією фінансових аналітиків

Усе це дає підстави вважати, що застосування певних економіко-математичних моделей, які висвітлюють конкретні аспекти господарської діяльності підприємств, правомірно порівнювати за значенням із впровадженням системи міжнародних стандартів. [4, cт. 99-103].

2.Класифікація економічних моделей та етапи їх побудови

Математичні моделі, що використовуються в економіці, можна поділити на класи за рядом ознак. Залежно від особливостей об'єкта моделювання та застосованого математичного інструментарію виокремлюють такі моделі: макро- та мікроекономічні, теоретичні та прикладні, статичні та динамічні, детерміновані та стохастичні, оптимізаційні та моделі рівноваги тощо.

Макроекономічні моделі описують економіку загалом, пов'язуючи між собою узагальнені матеріальні та фінансові показники: ВВП, споживання, інвестиції, зайнятість, процентну ставку, кількість грошей тощо. Мікроекономічні моделі описують взаємодію структурних і функціональних складових економіки або поведінку окремої складової в ринковому середовищі. Завдяки різноманіттю типів економічних елементів і форм їх взаємодії на ринку мікроекономічне моделювання становить основну частину економіко-математичної теорії. Останніми роками найсуттєвіші теоретичні результати в мікроекономічному моделюванні отримано в процесі дослідження стратегічної поведінки фірм в умовах олігополії.

Теоретичні моделі дають змогу вивчати загальні властивості економіки та її характерних елементів і отримувати нові результати на підставі формальних припущень. За допомогою прикладних моделей можна оцінити певні економічні показники, надати їм конкретних значень виходячи з відповідної статистичної інформації.

У статичних моделях описується стан економічного об'єкта в певний момент чи період часу а динамічні моделі вивчають взаємозв'язки економічних змінних у часі. Змінні, що вивчаються в динаміці, у статичних моделях мають фіксоване значення. Однак динамічна модель не зводиться до простої суми статичних моделей, а описує взаємодію сил, що рухають економіку. Детерміновані моделі передбачають жорсткі функціональні зв'язки між змінними моделі, а стохастичні - припускають наявність випадкових впливів на досліджувані показники.

У моделюванні ринкової економіки важливе місце належить моделям рівноваги. Вони описують такий стан економіки, коли всі сили, що намагаються вивести її з рівноваги, мають нульову сумарну дію. Оптимізаційні моделі найчастіше застосовують на мікрорівні: вони дають змогу визначати найкращі рішення в умовах обмежених можливостей.

Предметом економетричного дослідження є прикладні стохастичні економічні моделі, тобто загальні економічні моделі, у яких модельні коефіцієнти набувають конкретних числових значень залежно від використаної статистичної інформації.

Процес побудови моделі складається з таких етапів:

1) формулюються предмет і мета дослідження;

2) у досліджуваній економічній системі виокремлюються структурні чи функціональні елементи, що відповідають поставленій меті, визначаються найважливіші якісні характеристики цих елементів;

3) словесно, якісно описуються взаємозв'язки між елементами моделі;

4) уводяться символічні позначення для відповідних характеристик економічного об'єкта та формалізуються, наскільки можливо, взаємозв'язки між ними, тим самим формалізується (описується мовою математики) математична модель;

5) виконуються розрахунки за математичною моделлю та аналізуються отримані результати.

За визначенням, будь-яка економічна модель є абстрактною, а отже, неповною. Це пов'язано з тим, що для виокремлення закономірностей функціонування економічного об'єкта потрібно абстрагуватися від інших факторів, які хоч і мають незначний вплив, однак у сукупності можуть визначати не лише відхилення в поведінці об'єкта, а й його поведінку. Звичайно вважають, що всі фактори, невраховані явно в моделі, мають незначний результуючий вплив на процес чи явище, що досліджується.

3. Види економічного аналізу та зв’язок економічного аналізу з іншими науками і дисциплінами

Тривалий час розвиток аналізу відбувався шляхом розширення кількості показників і процесів на підприємстві, що вивчаються. При цьому основна увага приділялася вдосконаленню та уніфікації методики їх вивчення. Головним джерелом інформації аналізу була всезростаюча звітність підприємств. У зв’язку з цим аналіз міг бути тільки наступним, тобто після закінчення року, кварталу, місяця і складання відповідного звіту. Однак досить швидко єдина методика аналізу звітності підприємства стала диференціюватися, пристосуватися до галузевих особливостей господарств. Так з’явилися методики аналізу діяльності промислових підприємств, а також підприємств торгівлі, сільськогосподарських, будівельних та інших організацій. Створювалися також численні методики аналізу діяльності більш дрібних галузей промисловості та інших галузей народного господарства.

В останні кілька десятиліть розвиток економічного аналізу в основному пов’язувався з тематичним або вузько функціональним напрямом аналізу окремих об’єктів. У зв’язку з цим нині існують методики порівняльного, функціонально-вартісного та системного аналізу. Внаслідок значної різноманітності видів і напрямів економічного аналізу виникає потреба в класифікації їх. Однією із загальновизнаних ознак групування є поділ окремих видів аналізу залежно від часу проведення. Виходячи з цього, виділяють такі види аналізу: наступний (ретроспективний), оперативний та попередній. На теперішній час найбільш розвинутим і важливим є наступний аналіз. З тими або іншими застереженнями до нього можна включити такі шість видів.

Фінансово-економічний аналіз здійснюється після закінчення кварталу або року на підставі відповідного звіту підприємства. Головний акцент у цьому аналізі робиться на вивченні й оцінюванні ключових результативних і фінансових показників роботи підприємства. Насамперед це стосується показників прибутку та рентабельності, а також продажу продукції. Багато уваги приділяють вивченню основних показників фінансового стану, руху грошових коштів і капіталу. Інші виробничі показники та витрати вивчають вибірково і в такому обсязі, щоб пояснити відхилення в прибутку та у зміні фінансового стану підприємства. Такий аналіз звичайно проводять сторонні установи, які мають тісні зв’язки з даним підприємством: фінансові та банківські установи, адміністративні, наукові та посередницькі організації.

Техніко-економічний аналіз, на відміну від фінансово-економічного, є більш змістовним і різнобічним. Його також називають внутрішньогосподарським. Крім економічних показників у ньому значна увага приділяється вивченню даних про використання техніки і технологій, інших матеріальних ресурсів підприємства. Для цього аналізу використовують дані первинного бухгалтерського обліку та інші джерела інформації. Техніко-економічний аналіз звичайно має значну галузеву специфіку, тоді як методика фінансово-економічного аналізу однакова для всіх підприємств.

Статистико-економічний аналіз перебуває на стику статистики та економічного аналізу. Він вивчає діяльність не підприємств, а великих господарських комплексів, регіонів, галузей і народного господарства країни в цілому. Основним інформаційним джерелом може бути статистична звітність відповідних господарських одиниць, статистичні збірники і обстеження. У методиці цього аналізу провідну роль відіграють статистичні методи дослідження та обробки інформації.

Порівняльний, або міжгосподарський аналіз, як і статистико-економічний, використовує для своїх потреб більший обсяг інформації, ніж перші два аналізи. Але він обмежується даними кількох споріднених підприємств. Завдяки додатковим зіставленням даних і орієнтації на показники кращих підприємств у галузі він дає змогу одержати більш обґрунтовану оцінку роботи підприємства, яке аналізується. При цьому простіше і надійніше можна вишукати і резерви. У зв’язку з цим порівняльний аналіз іноді характеризують як найкращий засіб пошуку та обгрунтування внутрішньогосподарських резервів виробництва. [2, cт. 79-84]

Функціонально-вартісний аналіз – відносно новий вид аналізу, і тому його методика ще не є досконалою. Предмет його вивчення в більшості випадків пов’язаний не з роботою підприємства, а з випуском та експлуатацією певних видів продукції. Такий підхід, крім традиційної виробничої інформації, потребує докладних даних щодо експлуатаційних характеристик виробів. Упровадження цього виду аналізу є доцільним у тому разі, якщо він вивчає ефективність відносно дорогої техніки з досить великими обсягами її виробництва.

Цей аналіз концентрує увагу на показниках використання продукції, ефективності її застосування у користувачів. Головні резерви такий аналіз вбачає в удосконаленні конструкції виробу, оптимізації його окремих функцій, виявленні його слабких або навіть зайвих функціональних можливостей.

Зменшення зайвих функцій виробу, спрощення конструкції та інші технічні заходи дають змогу налагодити виробництво високоефективної техніки і при цьому скоротити витрати на нього. На жаль, дослідження за допомогою цього виду аналізу нині стикаються з труднощами, пов’язаними з відсутністю налагодженої системи збирання необхідної інформації від користувачів продукції.

Системний аналіз – останній вид наступного аналізу. Вперше системний підхід використали військові фахівці, опрацьовуючи десантну операцію в Нормандії під час другої світової війни.

Системний аналіз застосовують для досліджування складних економічних проблем, великих виробничих комплексів, важливих народногосподарських проектів. При цьому вивчення економічних аспектів органічно поєднується з аналізом технічних, соціальних, демографічних і національних проблем, екологічних і політичних умов тощо. Для забезпечення всебічного розгляду проблем аналіз здійснює бригада фахівців з різних галузей знань, що забезпечує зважене комплексне їх розв’язання. Об’єктами такого аналізу в Україні були проект побудови нафтового терміналу в Одесі, вирішення проблем енергопостачання і стану вугільної промисловості, комплексних питань, пов’язаних з транспортуванням каспійської нафти через Україну в Західну Європу. Загалом цей вид аналізу має широкі перспективи свого подальшого розвитку.

Оперативний (поточний) аналіз здійснюють на підприємствах і в його підрозділах безпосередньо в процесі господарської діяльності, або відразу по закінченні окремих виробничих чи інших робіт. При цьому основну інформацію для аналізу постачає оперативний облік, що виключає пасивне очікування звітних даних.

Намагання поєднати проведення аналізу процесу виробництва з відносно невеликими виробничими етапами (доба, тиждень, декада) зумовлюється потребою в активізації економічної роботи, включенні аналізу в систему оперативного управління підприємством. Отже, завданням оперативного аналізу є не тільки виявлення негативних явищ, а й сприяння їх своєчасному виправленню протягом певного періоду, що дає змогу реально поліпшити кінцеві результати роботи підприємства.

Інформацію для оперативного аналізу отримують в основному по каналах автоматизованих систем управління і обробляють із застосуванням стандартних програм не персональних комп’ютерах. Незважаючи на великі технічні можливості комп’ютерних систем, в оперативному аналізі свідомо звужують коло питань, проблем і показників роботи, а отже, і зменшують обсяг інформації, яку збирають.

Проте таке обмеження безпосередніх об’єктів аналізу не повинно погіршувати якість висновків і рекомендацій, зменшувати їх цінність для управління. Розвиток оперативного аналізу з самого початку зумовлювався вимогами поточного управління. Тому він щільно примикає до науки й практики управління.

Прогнозний аналіз (перспективний, стратегічний) почав застосовуватися як техніко-економічне обґрунтування майбутніх підприємств, зразків нової техніки і новітніх технологій. Цей аналіз передує виробничим подіям, передбачає їх наслідки, оцінює їх ефективність.

Результати прогнозного аналізу можуть бути подані як планові калькуляції для нових видів продукції, як сума економічного ефекту від освоєння нової техніки, впровадження новітніх технологій, механізації та автоматизації виробництва, як комплекс рекомендацій для розробки різних програм або формування політики.

Цей аналіз здійснюють працівники проектних і наукових закладів, а також установи державного управління.

Можемо з’ясувати, яке місце посідає економічний аналіз у системі економічних та інших наук і які взаємозв’язки існують між ними.

Теоретичною основою економічного аналізу є політична економія, а загальним методом пізнання, як і для всіх інших наук – діалектика.

Економічний аналіз тісно пов’язаний з галузевими економіками, організацією та менеджментом, маркетингом, фінансовими дисциплінами, банківською справою і кредитуванням.

Особливу роль в економічному аналізі відіграють бухгалтерський облік та статистика. Вони не тільки постачають йому необхідну інформацію, а й надають деякі свої методи для її вивчення.

Особливо плідно у цій справі склалися стосунки між аналізом і статистикою, внаслідок чого методика аналізу збагатилася багатьма статистичними методами й прийомами дослідження.

В економічному аналізі широко застосовуються сучасні обробки інформації, економіко-математичні та соціологічні методи, знання в галузі техніки й технології виробництва.

4.Основні принципи аналізу систем

Основні принципи системного аналізу є узагальненням досвіду роботи фахівців з дослідження та розробки складних систем. Найчастіше до них відносять принципи кінцевої цілі, масштабу, еквіфінальності, єдності, зв'язності, модульної побудови, ієрархії, функціональності, розвитку, децентралізації, невизначеності. Розглянемо їх більш детально.

Принцип кінцевої цілі: абсолютний пріоритет кінцевої (загальної, глобальної) цілі над проміжними цілями, цілями підсистем тощо. Принцип включає кілька правил:

– для проведення системного аналізу необхідно сформулювати мету дослідження; вона не може бути розпливчастою чи неповно визначеною, оскільки в таких випадках висновки не будуть правильними;

– аналіз слід здійснювати на основі першочергового уявлення про кінцеву ціль досліджуваної системи; це дає змогу визначити основні суттєві властивості системи, показники якості та критерії оцінки;

    при синтезі систем будь-яка спроба зміни чи удосконалення має оцінюватися з позиції того, допомагає чи перешкоджає вона досягненню кінцевої цілі;–

    ціль функціонування штучної системи задається, як правило, системою, у якій досліджувана система є складовою частиною.

Принцип масштабу. Якість функціонування системи можна оцінювати лише стосовно системи більш високого рівня ієрархії. Тобто для визначення ефективності функціонування системи треба представити її як частину більш загальної системи й проводити оцінювання її зовнішніх властивостей з урахуванням цілей і завдань системи.

Принцип еквіфінальності. Система може при різних початкових умовах та різними шляхами досягати потрібного кінцевого стану, що не залежить від часу й визначається виключно власними характеристиками системи (це є формою стійкості стосовно початкових та межових умов).

Принцип єдності передбачає одночасний розгляд системи як цілого та як сукупності частин (елементів). Її розподіл на складові частини слід здійснювати зі збереженням цілісних уявлень про систему.

Принцип зв'язності. Розгляд будь-якої частини системи потрібно проводити з урахуванням її зв'язків з іншими елементами системи та зовнішнього середовища, а саму систему слід розглядати як частину (підсистему, елемент) більшої системи (надсистеми, метасистеми).

Принцип модульної побудови. У багатьох випадках систему доцільно розглядати як сукупність взаємопов’язаних модулів, які можна вважати моделями її компонентів (підсистем та елементів).

Принцип ієрархії. При побудові моделі системи доцільним є введення ієрархії її частин та їх рангування, що спрощує розробку системи та встановлює порядок розгляду частин.

Принцип функціональності. Доцільно розглядати структуру та функції системи сумісно, віддаючи при цьому перевагу функціям над структурою. Згідно з цим принципом, будь-яка структура тісно пов'язана з функціями системи та її частин. У разі надання системі нових функцій слід перевіряти відповідність їм структури та за необхідності переглядати цю структуру. Оскільки виконання функцій є процесом, то потрібно розглядати процеси, функції, структури окремо. У свою чергу, дослідження процесів зводяться до аналізу потоків різних видів – матеріальних, енергетичних, інформаційних, зміни станів тощо. З цієї точки зору структура є множиною обмежень на потоки в просторі й часі.

Принцип розвитку передбачає врахування мінливості системи, її здатності до розвитку, адаптації, розширення, заміни частин, накопичування інформації. Зазвичай розширення функцій має здійснюватися за рахунок введення нових компонентів, які узгоджуються з тими, що вже є в системі. З іншого боку, при аналізі принцип розвитку орієнтує на необхідність зважання на передісторію системи та тенденції, що існують у даний час, для розкриття закономірностей її функціонування.

Одним зі способів урахування цього принципу розробниками є розгляд системи зі взяттям до уваги її життєвого циклу. Умовними фазами життєвого циклу досліджуваної системи можуть бути проектування, виготовлення, введення в експлуатацію, експлуатація, нарощування можливостей (модернізація), виведення з експлуатації (заміна), знищення.

В окремих галузях цей принцип називають принципом змінюваності (історичності) або відкритості. Для того щоб система функціонувала, вона має змінюватися, взаємодіяти із зовнішнім середовищем.

Принцип децентралізації передбачає поєднання у складних системах централізованого та децентралізованого управління за умови, що ступінь централізації має бути мінімальним, таким, що забезпечує досягнення поставленої цілі.

Недоліком децентралізованого управління у великих системах є збільшення часу адаптації системи, який суттєво впливає на її функціонування у швидкозмінних середовищах. Те, що в централізованих системах можна зробити за короткий час, у децентралізованій системі буде здійснюватися досить повільно. [1, cт. 59-63]

Основним недоліком централізованого управління є його складність через величезний потік інформації, яка підлягає переробці у вищій системі. Тому в складній технічній системі зазвичай присутні кілька рівнів управління.

У складних технічних, соціально-економічних та організаційних системах співвідношення між централізованим і децентралізованим управлінням є значно складнішим. Це пов’язано, у першу чергу, з невизначеністю результатів тих чи інших управлінських впливів і, відповідно, можливою неадекватністю централізованого управління цілям та завданням системи. У таких випадках централізоване управління може призводити до руйнування системи, прикладами чого є аварія на Чорнобильській АЕС, розпад СРСР тощо.

Принцип невизначеності. Невизначеності й випадковості в системі необхідно враховувати. Принцип стверджує, що можна мати справу із системою, у якій структура, функціонування чи зовнішні впливи не є повністю визначеними.

Складні відкриті системи не підкоряються імовірнісним законам. Це пов’язано з їх унікальністю (як правило, вони існують в одному чи кількох екземплярах), а також унікальністю умов їх існування (однакові або подібні системи функціонують у різних середовищах). У таких системах можна розглядати “найгірші” ситуації. Цей метод зазвичай називають визначенням гарантовано отримуваного результату.

За наявності інформації про імовірнісні характеристики випадкових параметрів (математичне сподівання, дисперсія тощо) можна з’ясувати імовірнісні характеристики відмов системи.

Перераховані принципи мають дуже великий ступінь загальності. Для безпосереднього застосування дослідник має наповнити їх конкретним змістом стосовно об’єкта дослідження. Така інтерпретація може привести до обґрунтованого висновку про незначущість якогось принципу в тій чи іншій конкретній ситуації. Але на початкових етапах здійснення системного аналізу їх урахування є необхідним.

5.Характеристика прийомів моделювання факторних систем

У процесі детермінованого моделювання необхідно виконувати ряд вимог:1) актори,що входять у факторну систему повинні бути нетільки складовими елементами формули, але і знаходитися в причинно-наслідковому зв'язку з досліджуваними показниками. Іншими словами, побудована факторна модель повинна мати пізнавальну цінність. Факторні моделі, що отримують причинно-наслідкові зв'язки між показниками, мають більшу цінність, чим ті факторні моделі, у яких фактори зв'язані між собою тільки математичними співвідношеннями.

Наприклад.

ВП=ЧР X ПТ ПТ = ВП/ЧР

Де ВП — випуск продукції,

ЧР — чисельність робітників,

ПТ— продуктивність праці (вироблення) одного робітника.

    фактори, що включаються в модель і самі моделі повинні ма­ти виразно виражений характер і реально існувати, а не бути при­думаними абстрактними величинами.

    усі показники факторної моделі повинні бути кількісно вимірними, тобто повніші мати відповідну одиницю виміру і до­статню інформаційну забезпеченість.

    факторна модель повинна забезпечувати можливість виміру впливу окремих факторів. Це значить, що в ній повніша враховува­тися домірність виміру результативного і факторного показників, а сума впливу окремих факторів повніша дорівнювати абсолютній зміні результативного показника.

У теорії економічного аналізу виділяють три основних способи детермінованого моделювання:

    спосіб подовження факторної моделі;

    спосіб розширення факторної моделі;

    спосіб скорочення факторної моделі.

1) Спосіб подовження факторної моделі.

Цей спосіб моделювання передбачає подовження чисельника вихідної факторної моделі шляхом заміни одного чи декількох фак­торів па суму однорідних показників.

У= а1/а2 = (а11+аі2+а13+а14)/а2 =

= а11/а2+а12/а2+а13/а2+а14/а2 = х1+ х2 + хЗ + х4

С/в од.прод - 3/ТП = (МЗ+ЗОТ+ОСН+НРУТЛ = МЗ/ТП + ЗО Т/ТП + ОСН/ТП + НР/ТП = х1 + х2 + хЗ + х4

2) Спосіб розширення факторної моделі.

Цей спосіб моделювання передбачає розширення вихідної фак­торної моделі за рахунок множення чисельника і знаменника дро­бу на один чи кілька нових показників.

у = (а х с)/{Ь х с) = а/с х с/Ь - хі х х2

Наприклад, у формулі розрахунку фондовіддачі основних фондів помножимо і чисельник і знаменник на два показники:

Вартість активної частини основних фондів, вартість машин і устаткування. У результаті одержимо нову мультиплікативну мо­дель з новим набором факторів.

Ф від. = ТП / ОПФ х А Ч /А Ч х МО / МО = А Ч / ОПФ х МО / А Ч х ТП/ МО= = У Вач х Увмо х Фвід.мо

де: УВач - питома вага вартості активної частини основних

виробничих фондів і в загальній їхній вартості, УВмо - питома вага від вартості іі устаткування у вартості активної частини основних виробничих фондів, Фвід.мо - фондовіддача машин і устаткування.

3) Спосіб скорочення факторної моделі.

Цей метод моделювання являє собою створення пової фактор­ної моделі шляхом ділення чисельника і знаменника дробу на той самий показник.

у = (а: с)/ф: с) =х] :х2

Наприклад, у модель розрахунку фондовіддачі основних вироб­ничих фондів зведемо повий показник чисельності робітників - ЧР

Фвід = ТП/ОПФ - {ТП: ЧР) /(ОПФ : ЧР) = ПР/Фо,

де: ПР — продуктивність праці,

Фо — фондоозброєність праці робітників.

У результаті одержимо нову модель фондовіддачі основних фондів.

Результативні показники можуть бути розкладені на скла­дові елементи різними способами і представлені у вигляді різних типів детермінованих моделей. Вибір способу моделювання зале­жить від об'єкта дослідження, поставленої мети, а також квалі­фікації аналітика. [7, cт. 79-91]

5. В аналітичних дослідженнях часто зустрічаються стохастичні залежності, що відрізняються невизначеністю, тобто залежність між показниками виявляється тільки в середньому при значній кількості об'єктів дослідження. При цих залежностях кожна зміна факторного показника може відповідати декільком значенням ре­зультативного показника. На етапі попередньої оцінки таких еко­номічних явищ або процесів застосовують традиційні способи еко­номічного аналізу:

    порівняння;

    динамічні ряди;

    аналітичні групування;

    графіки.

Для проведення факторного аналізу показників необхідно про­вести дослідження наявності, направленості та інтенсивності зв’язків між показниками, відібрати якісні фактори, які найбільш суттю вилітають па досліджуваний процес, та побудувати стохастичну факторну модель. Для цього застосовують спеціальні економіко-математичні методи:

    кореляція;

    регресія;

    дисперсійний аналіз,

    компонентний аналіз,

    трансформаційний аналіз та ін.

Стохастичний аналіз направлений на вивчення непрямих зв'язків між показниками господарської діяльності підприємств. По відношенню до детермінованого аналізу він має другорядний характер і виступає як інструмент поглиблення детермінованого аналізу факторів, які неможливо об'єднати у детерміновану модель.

Використання стохастичного моделювання вимагає деяких обов'язкових передумов, які формують притаманні стохастичному аналізу суттєві особливості.

    Обов'язковою передумовою стохастичного моделювання с можливість проведення окупності спостережень, тобто можли­вість повторного вимірювання параметрів одного її того ж явища або процесу в різних умовах. Стохастичне моделювання факторних систем взаємозв'язків окремих сторін господарської діяльності спи­рається на узагальнення закономірностей змін значень економіч­них показників — кількісних характеристик факторів та резуль­татів господарської діяльності. Кількісні параметри зв'язків вивча­ються па основі зіставлення величини вивчаємих показників у су­купності господарських об'єктів або періодів.

    Другою передумовою використання стохастичного аналізу є наявність якісно однорідної сукупності. Іншими словами, для побу­дови реальної моделі стохастичної залежності факторів необхідне співпадіння кількісних характеристик зв'язків між факторами за всіма спостереженнями.

    Третьою передумовою стохастичного аналізу є наявність до­статньої чисельності сукупності спостережень, яка дозволяє з до­статнього ступінню вірогідності та надійності виявити зако­номірності змін вивчаємих факторів та їх співвідношення. Особ­ливістю багатьох економічних явищ та процесів є те, що зако­номірність змін економічних показників виступає в неявному виді. Вона переплітається із випадковими компонентами варіації показ­ників. Тому згідно з законом великих чисел, тільки у великій сукуп­ності спостережень закономірний зв'язок є більш очевидним.

    Четвертою передумовою стохастичного підходу до моделю­вання зв'язків економічних показників с наявність методів, які доз­воляють виявити кількісні параметри зв'язків економічних показ­ників із даних масових спостережень. Ці математичні методи вима­гають дотримання специфічних умов до вхідної інформації Вико­нання цих умов також с необхідною умовою достовірності резуль­татів стохастичного аналізу.

    Основною особливістю стохастичного факторного аналізу с той факт, що факторна модель будується па основі кількісного (а не якісного, як при детермінованому аналізі) аналізу вихідних даних.

    Комплексна оцінка господарської діяльності являє собою її характеристику, отриману в результаті комплексного дослідження, тобто одночасного і погодженого вивчення сукупності показників, що відбивають усі аспекти господарських процесів. При цьому от­римують узагальнюючі висновки про результати діяльності виробничого об'єкта на основі виявлення якісних і кількісних відмінностей від бази порівняння (плану, нормативів, попередніх періодів,

досягнень па інших аналогічних об'єктах, інших можливих варіантів розвитку).При малій кількості оцінюваних параметрів і відносно неве­ликій кількості об'єктів задача виявлення комплексної оцінки діяльності об'єктів досить легко розв'язується.

При збільшенні кількості об'єктів і особливо показників критеріїв оцінки рішення ця задача значно ускладнюється. Теоретично проблема в тому, що треба оцінити досягнення підприємств або їхніх підрозділів за одним показником, який синтезує всі сторони діяльності цього об'єкта. Однак складність виробничо-господарської діяльності не дозволяє виділити з числа узагальнюючих резуль­тативних показників будь-який один як основний. Задача зводиться до визначення комплексної оцінки господарської діяльності на основі системи показників з агрегуванням різних прийомів якісного і кількісного аналізу. При цьому ефективність виробничо-господарської діяльності одного господарського об'єк­та може порівнюватися з ефективністю діяльності інших об'єктів.

Процедуру комплексної порівняльної оцінки можна типізувати і розчленовувати на наступні відносно самостійні етапи:

    конкретизація цілей і задач комплексної оцінки;

    вибір вихідної системи показників;

    організація збору вихідної інформації;

    розрахунок і оцінка значень часткових показників (місць, баль­них оцінок, коефіцієнтів за вихідними показниками і т.п.)

    забезпечення порівнянності оцінюваних показників (визначення коефіцієнтів порівняльної значимості);

    вибір конкретної методики, тобто розробка алгоритмів і про­грам розрахунку комплексних порівняльних оцінок;

•. розрахунок комплексних оцінок;

    експериментальна перевірка адекватності комплексних, узагальнюючих оцінок реальної економічної дійсності;

    аналіз і використання комплексних порівняльних оцінок.

Використання єдиного інтегрального показника дозволяє виз­начити відмінності стану підприємства від бази порівняння, та да­ти однозначну оцінку якості змін загального стану підприємства. В той же час, використання єдиного інтегрального показника мас деякі обмеження: він не дає можливості виміряти ступінь відхилень від бази порівняння, висновки, отримані тільки па базі інтеграль­ного показника, носять лише орієнтований характер, виконують допоміжну (хоча і важливу) роль визначення характеру змін (від­мінностей) у результатах господарської діяльності в цілому за всіма показниками.

Для одержання узагальнюючих комплексних оцінок діяльності підприємств можна застосовувати різні методи зведення різних по­казників у єдиний інтегральний показник: методі детермінованої та стохастичної комплексної оцінки.

При детермінованому моделюванні виділяють наступні типи факторних моделей, що найбільш часто зустрічаються у формуванні показників оцінки виробничо-господарської діяльності підприємства.

1. Адитивні моделі

У=∑ Х>1>+Х>2> + ...+Х>п>.

2. Мультиплікативні моделі

У=ПХі = Х1 -Х>г>-...-Х>п>.

3. Кратні моделі

У=Х1/Х>2>.

4. Трансцендентні моделі

У=tgX; У =sinX.

де У— результативний показник (синтетичний); Х>і>— фактори (част­кові чи індивідуальні показники).

6. Екстремальні економіко-математичні моделі.

Суть цих моделей зводиться до відшукання значень перемінних, що дають екстремум цільової функції при відомих умо­вах (обмеженнях), заданих рівняннями чи нерівностями. [1, cт. 110-114]

Математичні моделі, у яких функції чи обмеження цілком чи частково не є лінійними, досліджуються за допомогою нелінійного програмування.

У ряді випадків задачі мають велику розмірність і їхнє рішення вимагає складних обчислювальних дій. Вирішити даний клас задач можна за допомогою блокового програмування. При цьому задачу розбивають на ряд часткових задач меншої розмірності.

Оптимізацію багатокрокових процесів, у яких рішення знаходить­ся поступово (по кроках, по етапах), здійснюють за допомогою дина­мічного програмування.

При стохастичному моделюванні виробничо-господарської діяльності підприємств також можна виділити найбільш часто вико­ристовувані факторні моделі:

    Закони розподілу випадкових значень параметрів стану виробни­чих систем.

    Парні і множинні кореляційно-регресивні залежності між техніко-економічними показниками.

    Моделі теорії масового обслуговування.

    Моделі теорії ігор.

    Імітаційні моделі.

В наш час розроблено досить великий арсенал математичних за­собів, що використовуються для рішення стохастичних моделей. У най­більш простих задачах рішення знаходять за допомогою класичних ма­тематичних методів, наприклад, диференціального чи інтегрального числення. Однак при збільшенні числа перемінних і появі дискретних функцій ці методи є незастосовними. Рішенням екстремальних задач некласичного типу займається оптимальне програмування.

Висновки

Вивчення економічного аналізу підвищує рівень загальної економічної й аналітичної підготовки, створює необхідні основи для поглибленого вивчання галузевого аналізу, дозволяє засвоїти методику і методологію побудови аналізу і використовувати у своїй практичній діяльності моделей дослідження, а також набути навички практичної роботи з ними, направити творчу думку на удосконалювання організації і методики економічного аналізу відповідно до вимог теорії і практики ринкового господарства

Сучасні методи економічного аналізу дають можливість вивчати основні закономірності розвитку народного господарства країни, а також окремих його галузей та підприємств. Роль методики аналізу полягає в оцінюванні діяльності господарюючих суб’єктів, виявленні та обчисленні величини невикористаних резервів. Проведення аналізу має сприяти поліпшенню управління підприємством, зміцненню його ринкових засад і подальшому зростанню ефективності його діяльності, прийняттю найбільш виправданих рішень в ринкових умовах.

Можливості статистичного аналізу поки що, на жаль, далеко не повністю використовуються під час аналізу на вітчизняних підприємствах. Без статистичних методів неможливо кількісно розрахувати та мінімізувати економічний ризик, який супроводжує підприємства в їхній діяльності.

Сьогодні нас відділяє вже немало часу відтоді, як Україна стала на шлях ринкових перетворень. Цей шлях і досі залишається складним та заплутаним, а часом навіть незбагненним пересічному громадянину, що давно звик чути про реформування економіки, не помічаючи реальних змін на краще.

Світовий досвід вчить нас тому, що дійсне просування на шляху реформ залежить від змін у виробничій сфері та знаходженні ефективних форм господарювання. Важливу роль в цьому процесі сьогодні в Україні відіграє аналіз.