Влада як феномен екзистенції

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Вербицька Ірина Володимирівна

УДК – 141.32

Влада як феномен екзистенції

Спеціальність 09.00.04 – філософська антропологія, філософія культури

Автореферат

дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ-2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Лой Анатолій Миколайович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри філософії.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Рижко Володимир Антонович,

Центр гуманітарної освіти НАН України,

директор;

кандидат філософських наук, доцент

Павлова Олена Юріївна,

Національний аграрний університет,

доцент кафедри філософії.

Захист відбудеться „24” березня 2008 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці ім. М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал № 12.

Автореферат розісланий „18” лютого 2008 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.В. Караульна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У сучасний період розвитку української філософської культури як невід’ємної частини світової філософської культури неабиякого значення набуває долучення української філософської думки до розгляду актуальних проблем сучасності. Однією з таких проблем є проблема влади, вивчення й аналіз якої не повинні зводитись лише до розгляду її місця та ролі в окремо взятій сфері буття людини (політичній, соціальній, правовій тощо) чи навіть до сумарного розгляду різних способів виявлення влади у різних сферах буття, а потребує дослідження й осмислення сутності цього феномену. Саме виявлення сутності влади й того, яким чином ця сутність представлена в розмаїтті феноменальної конкретності своїх виявів, уможливлює запровадження теоретичної бази, необхідної для розуміння смислу, що його набуває влада у кожній конкретній ситуації буття. Без такого дослідження жоден теоретичний і практичний аналіз станів буття не може вважатися достатньо обґрунтованим. Це й обумовлює важливість дослідження влади як феномену екзистенції, коли акцент робиться на аналізі тих способів, якими влада здійснюється у людському бутті, впливаючи на його зміст і форму. Внаслідок цього необхідним стає фундаментальне осмислення проблеми буття й, зокрема, буття людини, здійснене у контексті ґрунтовного аналізу тих філософських учень, в яких представлені різні способи такого осмислення. Зважаючи на те, що у цих ученнях влада розглядається переважно в контексті суб’єкт-об’єктних відносин, а той факт, що суб’єкт-суб’єктні, як і суб’єкт-об’єктні, відносини можна розглядати не лише як умову чи результат, але й як спосіб виявлення влади, в якому розкривається все багатство буття, зазвичай залишається поза увагою, особливо актуальним стає зроблений у дисертації акцент на феноменально-екзистенційному аспекті влади.

Таким чином, дане дослідження є актуальним з декількох причин. По-перше, попри значну увагу до проблеми влади і велику кількість наукових праць, присвячених аналізу різних аспектів її прояву, досі є наявним брак досліджень, які базувалися б на поєднанні критичного та антропологічного підходів до осмислення й аналізу цього феномену, що включає виявлення екзистенційних передумов, які визначають конкретно-феноменальну актуалізацію влади в конкретно-екзистенційному утворенні смислу буття та його реалізації. По-друге, незважаючи на велику кількість філософсько-аналітичних праць, присвячених як проблемі екзистенції, так і проблемі буття, все ще бракує досліджень, присвячених аналізу даних феноменів у контексті аналізу феномену влади.

Зв’язок з науковими програмами. Роботу виконано відповідно до Комплексної програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” науково-дослідна робота філософського факультету №01БФ041-01 “Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть” (Науковий керівник доктор філософських наук, професор Лой А.М.).

Мета і завдання дослідження. Актуальність теми і ступінь її розробки визначили мету дисертаційного дослідження, яка полягає у тому, щоб на підставі аналізу робіт філософів, які висвітлюють способи виявлення влади у людському бутті, дати розгорнуту характеристику влади як феномену екзистенції та визначити роль даного феномену у формуванні людини та її буття.

Здійснення поставленої мети зумовило необхідність розв’язання наступних завдань:

базуючись на критичному аналізі текстів як представників екзистенціалізму, так і представників інших напрямів у філософії, виявити евристичні можливості дослідження влади як феномену екзистенції;

проаналізувати філософські поняття, в яких розкривається сутність влади як феномену екзистенції, й на базі проведеного аналізу визначити особливість розуміння феномену влади тими філософами, котрі висвітлюють та осмислюють проблему влади у зв’язку з проблемою людини;

виходячи з аналізу основних аспектів учень представників екзистенціалізму та представників інших напрямів у філософії в межах владної проблематики, дослідити межі виявлення влади на різних рівнях людського існування;

дослідити владу як фундаментальний вимір людського буття, вказати на її значення і роль у формуванні та здійсненні сутності й існування людини.

Об’єктом дослідження є вчення філософів, які висвітлюють феномен влади в контексті осмислення людського буття.

Предметом дослідження є влада як феномен екзистенції.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Для вирішення поставлених завдань у дисертації застосовано як традиційні методи наукового дослідження (аналізу та синтезу, критичного, системного), так і методи, що розроблялися та використовувалися представниками екзистенціалізму (феноменологічний, герменевтичний і метод інтерпретації). Специфіка та своєрідність дослідження зумовила застосування методологічного принципу співставлення та порівняльного аналізу. Завдяки цьому було виявлено та проаналізовано специфіку осмислення феномену влади представниками екзистенціалізму, котрі значною мірою розходяться між собою у ряді положень своїх учень. Теоретична та методологічна основи дисертації обумовленні специфікою джерельної бази дослідження, ядро якої становлять праці К.Ясперса, Г.Марселя, М.Гайдеґера, Ж.-П. Сартра та А.Камю, а також твори Ф.Ніцше, М.Шелера, Г.Арендт, Ю.Габермаса та інших філософів, чиї теоретичні розробки мали вплив на концепції представників екзистенціалізму або ж становили теоретичний контекст, в якому сформувалися їхні вчення. Наступну групу джерел становлять художні твори екзистенціалістів, зокрема романи і п’єси Ж.-П.Сартра й п’єси Г.Марселя, в яких були викладені їхні філософські ідеї. До цієї групи джерел варто віднести п’єси А.Камю, погляди й ідеї якого відіграють значну роль у розумінні природи феномену влади. Ще одну групу джерел становлять критичні розвідки вітчизняних та іноземних науковців, присвячені тим аспектам філософських учень екзистенціалістів, які пов’язані з їхнім розумінням владної проблематики. До таких досліджень відносяться праці І. Бичка, П. Бурдьє, С. Веліковського, Р. Габітової, А. Гозенпуда, М. Кісселя, А. Мисливченка, А. Руткевича, Т. Сахарової, Г. Таврізян, Г. Фігаля, Л. Філіпова, Т. Шварца. Теоретико-методологічною основою дослідження виступають класичні та новітні розробки теоретичних і методологічних проблем філософської науки, викладені у творах Дж. Батлер, Є. Бистрицького, І. Бичка, Т. Болла, Ю. Габермаса, М. Гайдеґера, Р.-А. Даля, Ж. Дельоза, Р. Димерця, К. Жоля, А. Кожева, А. Конверського, І. Леппа, А. Лоя, А. Мельвіля, Є. Причепія, С. Пролеєва, В. Рижка, М. Савельєвої, А. Толстоухова, М. Фуко, О. Хоми, В. Ярошовця та інших.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше у вітчизняній літературі на основі критичного аналізу різних підходів до проблеми розуміння специфіки людського існування, висвітлених у роботах філософів-екзистенціалістів і представників інших напрямів, представлено системне розуміння феномену влади як конкретно-феноменальної актуалізації комплексу можливостей, представленої у межах сфери здійснення взаємозв’язків між буттям і його різними за способами своєї екзистенційної присутності виявами. У дисертаційному дослідженні отримано результати, яким властива наукова новизна:

виявлено, що дослідження влади як феномену екзистенції розкриває можливість розкриття та осмислення сутності влади та її реалізації у людському бутті;

продемонстровано можливість антропологічного підходу до вивчення та аналізу владної проблематики, обумовленого презумпцією, що влада пронизує буття людини та становить її глибинну сутність;

доведено наявність оригінального розуміння влади в ученнях представників екзистенціалізму та представників інших філософських напрямів, які вказують на трансцендентний характер влади та способи її вираження в бутті людини, котре полягає в тому, що влада висвітлюється ними як фундаментальний вимір, в якому відбувається взаємодія між буттям і його виявами, котрі виступають суб’єктами його визначення та формування;

визначено й проаналізовано основні аспекти вчень представників екзистенціалізму та представників інших напрямів у філософії і на цьому аналітичному підґрунті досліджено межі виявлення влади, які обумовлені різними сферами людського існування: а) сферою здійснення людиною свободи та творчої дії; б) сферою покладання й осмислення сутності буття; в) сферою людської взаємодії як на міжіндивідуальному, так і на соціальному рівнях її здійснення;

виявлено, що влада трактується екзистенціалістами як феномен, в якому буття виявляє свою могутність в акті визначального екзистенційного становлення, а впорядкування світу постає як впорядкування суб’єкт-суб’єктних відносин;

виявлено, що, пронизуючи всі рівні повсякденного існування людини, влада визначає та становить сутність людини, котра виявляється місцем її здійснення;

висвітлено, що влада, будучи сферою становлення і виявлення екзистенції та буття, визначає зміст і форму людського існування.

Теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідження полягає у здійсненому аналізі владного виміру буття в цілому та буття людини зокрема в контексті розуміння влади як феномену екзистенції.

Основні положення та результати, отримані в дисертації, можуть слугувати матеріалом для подальшої розробки владної проблематики як у філософії, так і в соціологічній і політичній науках, а також у дослідженні питань взаємообумовленості сфер людського буття (соціальної, правової, культурної тощо). Дане дослідження може бути використане також у нормативних курсах з філософської антропології, історії філософії, соціальної філософії.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою. Висновки і положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення та висновки були винесенні на обговорення на засіданні кафедри філософії Київського національного університету імені Тараса Шевченка, оприлюднені на Міжнародних наукових конференціях “Дні науки філософського факультету”, проведених у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (26-27 квітня 2005 р.; 12-13 квітня 2006 р.; 18-19 квітня 2007 р.), на VI Всеукраїнській науковій конференції молодих вчених і студентів “Наукові розробки молоді на сучасному етапі”, проведеній у Київському національному університеті технологій та дизайну (17-18 квітня 2007 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи відображено у 7 публікаціях, з яких 3 статті у фахових виданнях, затверджених ВАК України, 4 тезах у збірках матеріалів конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Мета дослідження, його головні завдання та методологічні засади дослідження визначили структуру дисертації. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 201 стандартну сторінку (177 сторінок основного тексту). Список використаних джерел становить 23 сторінки і включає 312 найменувань, з яких 18 джерел іноземними мовами (англійською, німецькою, французькою).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається стан наукової розробки проблеми, з’ясовується зв’язок дослідження з науковими програмами, формулюється мета, завдання, об’єкт і предмет роботи, розкриваються методи та наукова новизна дисертації, її теоретичне й практичне значення, наводяться дані про публікації та апробацію результатів дисертації.

У першому розділі “Джерельна та методологічна основа дослідження влади як феномену екзистенції” міститься аналіз праць представників екзистенціалізму (К. Ясперса, М. Гайдеґера, Г. Марселя, Ж.-П. Сартра, А. Камю), творів Ф. Ніцше і праць М. Шелера, ідеї яких мали вплив на формування поглядів екзистенціалістів, зокрема на їх розуміння влади, а також робіт Г. Арендт та Ю. Габермаса, в яких висвітлюється соціальний аспект прояву влади в людському бутті. Розглянуто також дослідження вчень екзистенціалістів, в яких містяться певні зауваження щодо осмислення і висвітлення владної проблематики, а також дослідження, в яких містяться методологічні розробки, необхідні для аналізу влади як феномену екзистенції.

У підрозділі 1.1. “Джерельна основа дослідження влади як феномену екзистенції” здійснено огляд праць екзистенціалістів, в яких міститься матеріал стосовно вираження влади в людському бутті. Зокрема, висвітлюються основні положення представників екзистенціалізму та представників інших філософських напрямів стосовно здійснення влади в людському бутті у світі, а саме: а) в людській здатності (потузі) бути, (К. Ясперс, Ж.-П. Сартр); б) у людській здатності духовного піднесення над вітальним (М. Шелер); в) у здатності людини мислити й розуміти сутність буття (М. Гайдеґер, Г. Марсель); г) у відношенні між людиною та світом, представленим речами й іншими людьми (М. Гайдеґер, Г. Марсель, Ж.-П. Сартр), а також д) у відношеннях між людьми на рівні соціального буття (Г. Арендт, Ю. Габермас). У зв’язку з висвітленням влади як притаманної життю в цілому розглянуто твори Ф.Ніцше, ідеї якого мали вплив на формування екзистенціалізму. Зв’язок ідей Ф.Ніцше й учень представників екзистенціалізму висвітлює С. Одуєв у роботі “Стежками Заратустри”. М. Кіссель у праці “Філософська еволюція Сартра” вказує на те, що постійна можливість, яка становить сутність екзистенції, є істинним принципом волі до влади Ф.Ніцше. З таким твердженням погоджується А. Руткевич, який в роботі “Від Фройда до Гайдеґера” порівнює проект людини з ніцшевою волею до влади. Розглянуто також дослідження й аналізи різних проявів влади в людському бутті, зокрема таких, як вираженої у свободі влади екзистенції, володіння як одного з проявів влади, міжіндивідуальний аспект прояву влади, влади трансценденції, влади ситуації, що містяться у працях І. Бичка, А. Богомолова, В. Брюнінга, П. Бурдьє, С. Веліковського, Р. Габітової, К. Долгова, Т. Кузьміної, С. Левицького, А. Лоя, А. Руткевича, В. Пазенка, Т. Сахарової, Л. Ситніченко, Г. Таврізян, Г. Фігаля, Л. Філіпова Т. Шварца та ін. Однак, незважаючи на досить широке коло досліджень, в яких представлено аналізи та інтерпретації різноманітних проявів влади в людському бутті, заявлена в дисертації тема ще досі залишається невисвітленою в сучасній філософській літературі.

У підрозділі 1.2. “Методологічна основа дослідження влади як феномену екзистенції” представлено методологічне підґрунтя дисертаційного дослідження, в основі якого лежить положення про те, що метод є передумовою розуміння об’єкта і того смислу, керуючись яким дослідник застосовує метод (А. Лой). Метод є втіленням єдності суб’єкта, який пізнає, й об’єкта пізнання (К. Жоль). Одним із феноменів всезагального зв’язку явищ, котрий є визначальним фактором розвитку наукового знання, є феномен влади. Враховуючи те, що влада завжди є прихованою сутністю, присутність якої доводиться виявляти і дешифрувати (С. Пролеєв), філософське дослідження влади вимагає не лише синтезу різних форм знання та методів дослідження, котрі обумовлюються особливістю вирішуваної наукової проблеми (В. Чуйко), але й творення нових методів (В. Рижко). Тому є необхідним конструктивне і структуруюче використання світоглядних парадигм (В. Ярошовець). З огляду на це, філософське дослідження феномену влади потребує синтезу методів, а також звернення до розгляду особливостей певних історичних феноменів, якими, зокрема, є філософські концепції видатних мислителів, котрі відображають ті чи інші світоглядні парадигми. Застосування історико-філософського підходу, зокрема до аналізу вчень поглядів представників екзистенціалізму та представників інших філософських напрямів, дозволяє зрозуміти сутність влади як феномену екзистенції. Враховуючи те, що влада пронизує всі сфери людського буття, теоретичне дослідження даного феномену є винятково складною сферою дослідження (М. Фуко), яке вимагає нових засобів і підходів вивчення феномену влади (Е. Канетті). Аналіз теорії влади вимагає її розподілу на певні засадничі положення, виокремлення яких обумовлює можливість її розгляду як цілісної теорії (А. Конверський). Основними способами здійснення влади виявляються її прояви у різноманітних формах владарювання, що знаходять своє вираження у людському бутті у світі. Тому дослідження феномену влади потребує антропологічного підходу до вивчення даного феномену. Це обумовлює застосування феноменологічного методу, який дозволяє відкрити даний феномен в екзистенційному досвіді людини. Феноменологічний аналіз дозволяє розкрити владу, виходячи з особистих переживань людини, котрі становлять основу її справжнього існування (Є. Причепій). Апелювання до вічної людської природи з притаманними їй атрибутивними ознаками є однією з характерних рис філософії (А. Лой) як такої, що вимагає постановки питання про домінування на кожному рівні й у кожній формі, в якій воно існує (М. Фуко). Тому дослідження влади вимагає звернення до аналізу джерел і сутності даного феномену, який виявляє себе у повсякденному людському існуванні. Можливість розкрити сутність існування людини в усіх сферах її життєдіяльності, осмислюючи владу як фундаментальний вимір екзистенції, ми отримуємо завдяки використанню герменевтики як способу витлумачення текстів філософів у межах висвітлення ними феномену влади.

У підрозділі 1.3. “Воля та влада в контексті розуміння дії” здійснено огляд основних підходів до висвітлення влади в західноєвропейській філософії від часів Середньовіччя до початку ХХ століття. В середні віки було вперше висвітлено сутність екзистенції, яка розглядалася як похідна від Божої волі, а влада людини тлумачиться як її здатність налаштовуватись у власній діяльності на сприйняття божественного Одкровення. За доби Відродження влада людини тлумачиться як її здатність діяти і підпорядковувати фортуну своїй волі. У Новий час влада приписується людині як єдиному суб’єкту, який покладає все суще. І. Кант вбачає владу людини у здатності її автономної волі визначати і встановлювати над собою моральнісні закони. Г.В.Ф. Гегель тлумачить владу як таку, що є вираженою у діалектичній єдності суб’єкта й об’єкта. К. Маркс висвітлює владу як силу, що є притаманною матерії й яка визначає існування людини. Владу як притаманну світовій волі, засобом здійснення якої виявляється людина, висвітлює А. Шопенгауер. Владу як притаманну життю в цілому й як таку, що є метою й основою себе самої у власному зростанні, осмислює Ф. Ніцше. Владу як притаманну життю в цілому зображує М. Шелер в образі “чуттєвого пориву”, від якого є залежною людина, котра увібрала в себе всі рівні розвитку життя.

Другий розділ “Влада як екзистенційна потуга бути” присвячено розгляду здатності людини здійснювати власне існування у світі.

У підрозділі 2.1. “Прихована сутність влади” вказано на сутнісну неможливість дати визначення таких понять, як “влада” та “екзистенція”, позаяк визначення передбачає обмеження того феномену, який визначається, шляхом вказування на його сутнісні межі. Інша складність у визначенні поняття “влади” пов’язана з великою кількістю синонімів, які окреслюють буття та стан влади. Сутнісна неможливість визначення поняття “екзистенції” полягає в тому, що екзистенція як така, що завжди є можливістю самої себе, не є чимось сталим, раз і назавжди застиглим у власній сутності. У підрозділі висвітлено етимологію понять “влада” та “екзистенція”. Показано, що поняття “влада” є етимологічно пов’язаним зі словами “сила”, “здатність”, “можливість”, “дія”, “володіння” тощо, а поняття “екзистенція” має значення постійної можливості здійснення людиною своєї потенційної сили (здатності). Вказано на різні сфери здійснення людиною влади у власному існуванні у світі. Показано, що влада, знаходячи вираження в людському бутті, виявляється як притаманна або як дарована їй сила. Зроблено висновок, що екзистенція є владною за самою своєю суттю.

У підрозділі 2.2. “Влада та цінності” показано, що влада за своєю суттю є постійним становленням самої себе, підґрунтям і метою якого є вона сама як найвища цінність. Пронизуючи всі сфери життя, влада постає основою всіх сфер людського існування, зокрема, сфери моралі, в якій регулюється діяльність людини. Продемонстровано, що влада є основою та принципом оцінювання й покладання цінностей. Встановлено, що цінність є владною у власній сутності, влада якої полягає в тому, що вона визначає те, яким чином людина постає у своєму бутті. Зроблено висновок, що людина владна або прийняти вже існуючу істину про суще як ціннісну міру самої себе, або ж самій встановити ціннісну міру сущого в цілому.

У підрозділі 2.3. “Становище та влада людини” проаналізовано вчення М.Шелера й показано, що людина, будучи фізіологічно недосконалою і тому вітально залежною (підвладною) істотою, займає особливе положення у світі. Будучи фізіологічно недосконалою істотою, людина виявляється здатною перевершувати світ (ставати над ним) і саму себе. Постаючи як духовна істота, людина виявляється владною в своїй сутності. Показано, що влада людини полягає в її здатності здійснювати акти опредметнення (ідеації) власних фізіологічних і психологічних станів та оточуючого її світу, який вона сприймає як “центри опору”. Зазначено, що людина, здійснюючи духовні акти разом з іншими людьми, ідентифікує себе з ними. Ідентифікуючи себе з іншими людьми, вона постає владним суб’єктом по відношенню до кожної іншої людини, сутність якої вона визначає. Показано, що у здійсненні акту ідентифікації (між людьми) відбувається дереалізація світу, в якій людина виявляється учасницею єдиного духу як першоджерела всіх речей світу. Зроблено висновок, що, будучи духовною істотою, людина постає як владна над самою собою та світом в цілому.

У підрозділі 2.4. “Влада і безвладдя як сутність людського існування” проаналізовано такі поняття, як буття, суще, феномен, Dasein, свідомість тощо. На основі цього аналітичного підґрунтя висвітлено різницю у тлумаченні феномену людської влади М. Гайдеґером і Ж.-П. Сартром. З метою висвітити владу як таку, що полягає у здатності людської свідомості покладати буття в його видимості, стало доцільним звернення до вчення Ж.-П. Сартра. Показано, що впродовж свого існування людина постає як владна у власній сутності, влада якої полягає в її здатності визначати та покладати буття як таке. Продемонстровано, що людина єдина має владу покладати як буття, так і небуття. Встановлено, що неантизація, яку здійснює людина по відношенню до буття, є сутнісною рисою людини, проявом її свободи і влади. Доведено, що людина у власній сутності постає як владна істота. Продемонстровано, що людина отримує можливість здійснення власного існування та сутності, а отже і влади лише на основі буття, котре постає в якості умови існування людини та можливості здійснення нею актів неантизації. Зазначено, що буття, будучи основою та підґрунтям здійснення сутності людини, формує та визначає існування людини, постаючи тим самим основою й умовою (суб’єктом) виникнення та здійснення її влади. Розглянуто владу буття, що знаходить вираження у різноманітних ситуаціях людського існування та висвітлену такими філософами, як К. Ясперс, Г. Марсель, Ж.-П. Сартр та А. Камю. Зазначено, що людина у власному існуванні потребує основи та меж в якості умов її становлення, котрі визначають і формують її сутність. Вказано, що людина у власному бутті виявляє своє безсилля (безвладдя) щодо тих основ, які її владно визначають і за умови наявності яких уможливлюється здійснення її свободи і влади. Тож владна взаємодія між людиною і буттям постає як суб’єкт-суб’єктні відносини, в яких кожний їх член постає одночасно як наділений владою та позбавлений її. Зроблено висновок, що влада є трансцендентною сутністю, котра, пронизуючи буття та різноманітні його вияви, утворює сферу становлення буття та екзистенції в їхній взаємодії.

У підрозділі 2.5. “Буття і розуміння” показано, що людина, будучи слухняно підпорядкованою буттю, виявляється владною істотою, влада якої полягає в її здатності до осмислення (розуміння). Вказано, що, осмислюючи буття в його сутності, людина розкриває його владу. Розкрито, що влада буття полягає в тому, що буття є началом та основою всього сущого, у вигляді якого воно являє себе. Продемонстровано, що у власному виявленні буття владно призиває людину як те суще, котре у власному бутті осмислює істину буття в цілому, розкриваючи у такий спосіб його сутність і владу. Вказано, що мова (слово) надає можливість будь-якому сущому і буттю висловлювати себе через людину, у здійсненому нею осмисленні. Зазначено, що людина, осмислюючи буття, повинна бути підвладною буттю. Мислення людини повинно бути підпорядкованим буттю, котре є основою виникнення можливості здійснення людиною своєї мислячої, а отже, владної сутності. Буття владно закликає людину для здійснення нею своєї власної сутності, в мисленні якої буття отримує можливість власного виявлення, тобто явлення своєї владної сутності. Зроблено висновок, що влада виявляється як взаємопроникна єдність людини та буття. Вона становить сутність взаємодії буття та його виявів.

Третій розділ “Інтерекзистенційний аспект влади в ситуації” присвячено аналізу влади, вираженої на різних рівнях людських стосунків.

У підрозділі 3.1. “Влада та взаємозалежність” здійснено аналіз учення М.Бубера, який висвітлює владу як таку, що знаходить вираження у взаєминах між людьми та постає у формі відносин, які можна визначити як суб’єкт-суб’єктні відносини. Показано, що М. Бубер у власному вченні розглядає людину (Я) як таку, що отримує автентичне буття лише у відносинах “між” нею та іншою людиною (Ти). Саме сфера “між” є сферою взаємного формування та визначення сутності людей (Я і Ти) та реалізації влади та їхнього автентичного буття. У сфері “між” знаходить вираження “інакшість” іншої людини (Ти), по відношенню до якої людина (Я), з одного боку, постає як владна, а з іншого боку, як віддана під владу іншої людини (Ти). Продемонстровано та доведено, що влада, знаходячи вираження у відносинах, члени яких не зводять один одного до рівня об’єкта, постає у формі взаємного обумовлення й взаємозалежності.

У підрозділі 3.2. “Влада у сфері людського співбуття” проаналізовано вчення представників екзистенціалізму й показано, що людина у власному бутті проявляє владу над речами й іншими людьми, буття яких її турбує. Проте, будучи здатною здійснювати власне становлення лише у світі серед речей та інших людей, людина виявляється залежною від них й тому впродовж усього свого життя прагне отримати над ними владу. Показано, що інші люди, постаючи в образі безособового das Man, владно нав’язують власний спосіб існування кожній окремій людині. Проаналізовано феномен володіння та вказано, що, володіючи речами, людина є залежною від них: річ приваблює людину, визначає та створює спосіб її буття, утворює ситуацію її існування. Будучи стурбованою речами і прагнучи влади над ними, людина стикається з іншою людиною, стурбованою тією ж самою річчю, в якій вона вбачає загрозу для власного існування та перешкоду у здійсненні своєї влади. Тому людина створює проект поневолення іншого, перетворивши його на річ (об’єкт), якою потрібно заволодіти й використати як засіб для власного становлення. Показано, що у ставленні до іншого як до власного засобу людина стає залежною від нього. Висвітлено, що влада Іншого полягає в його здатності формувати й визначати сутність та існування людини. Зазначено, що людські відносини, які висвітлюються екзистенціалістами як суб’єкт-об’єктні відносини, є взаємними. Отже, взаємні відносини, в яких кожен виступає суб’єктом для іншого, котрий сприймає його в якості свого об’єкта, постають як суб’єкт-суб’єктні відносини, поле здійснення яких й утворює влада.

У підрозділі 3.3. “Досягнення людиною влади за допомогою погляду” показано, що влада знаходить вираження на найнижчому рівні людських стосунків, на рівні погляду. Зазначено, що завдяки погляду Інший, що дивиться на людину, постає владним суб’єктом, який створює ситуацію існування людини, визначає її образ, засвідчує її існування й існування її сутності. Показано, що, розглядаючи людину, Інший обмежує людину в рамках утвореної ним ситуації. Вказано, що у відносинах між людьми погляд є симетричним актом: Інший через розглядання конституює людину, яка також конституює образ і сутність іншого. Зроблено висновок, що на найнижчому рівні людських стосунків влада знаходить вираження у формі суб’єкт-суб’єктних відносин.

У підрозділі 3.4. “Кохання як один зі способів реалізації влади у стосунках між людьми” показано, що влада є сутнісною рисою відносин кохання. Висвітлено, що сутністю відносин кохання є взаємне прагнення людей оволодіти свободою іншого, визначати його існування та сутність. Людина у відносинах з іншим прагне сприйняти його вільну суб’єктивність. Доведено, що у відносинах кохання кожен проектує бути об’єктом кохання, на формування образу якого спрямовані дії іншого (суб’єкта). Спробою реалізації цього проекту є сексуальне бажання, що зводиться до двох первинних позицій (мазохізму та садизму). З метою висвітити феномен влади у відносинах кохання стало доцільним звернення до творів Ж.-П. Сартра. Зазначено, що прагнення оволодіти свободою та сутністю іншого є взаємним ставленням людей у відносинах кохання. Показано, що відносини кохання характеризуються постійним перетворенням об’єкта на суб’єкт і навпаки. Зроблено висновок, що відносини кохання є владними відносинами, які постають у формі суб’єкт-суб’єктних відносин, кожний член яких прагне отримати владу над іншим.

У четвертому розділі “Екзистенційний вимір влади в контексті публічності” розглянуто феномен публічності та його роль у здійсненні влади.

У підрозділі 4.1. “Безособова влада публічності” висвітлено владу як таку, що є можливою лише у спільноті людей. Вказано, що поняття “влада” отримує власне значення лише у спільній і злагодженій людській взаємодії, в якій стає можливим здійснення свободи і влади. Продемонстровано, що людина отримує власну сутність лише завдяки відкритій публічності (спільноті), перебуваючи в якій вона отримує здатність і можливість вільного мовлення та дії. Доведено, що будь-які прояви свободи людини є підпорядкованими безособовій владі публічності. Показано, що за умови залежності від безособової влади публічності людина отримує власну свободу і владу. Зроблено висновок, що влада як така існує лише тією мірою, якою вона виявляється та здійснюється між людьми, у відкритій публічності. Зв’язок між людьми є простором здійснення влади та становлення її глибинної сутності.

У підрозділі 4.2. “Влада і дискурс публічності” показано, що безсуб’єктні форми комунікації є умовою функціонування відкритої публічності й здійснення влади. Розкрито, що у комунікативному дискурсі за допомогою інтерсуб’єктивно значимих норм відбувається керування потоком утворення думок кожної людини. Висвітлено, що принципом ненасильницького існування людей у спільноті виступають суб’єкт-суб’єктні відносини між членами публічності, існування яких відбувається відповідно до комунікативно значимих норм. Продемонстровано, що дискурс є сферою здійснення влади, яка, знаходячи власне підґрунтя у відкритій публічності, втілюється у безособових формах комунікації. Зроблено висновок, що влада здійснюється за наявності комунікативної передумови у формі дискурсу публічності.

У результаті проведеного дослідження були зроблені наступні висновки, в яких висвітлюються проблематика та загальна структура роботи:

Базуючись на результатах критичного аналізу текстів представників екзистенціалізму та представників інших напрямів у філософії у дисертації, по-перше, представлено можливість висвітлення й осмислення сутності влади та способи її вираження в людському бутті, по-друге, розкрито владу як трансцендентну сутність, яка реалізується у взаємодії між її різними за формою екзистенційного вираження проявами.

Осмислюючи людське буття, представники екзистенціалізму висвітлюють владу, розкриваючи значення таких понять, як екзистенція, буття, ситуація, феномен, проект, образ, рішучість, явлення та ін. Влада тлумачиться ними як суб’єкт-суб’єктні відносини між буттям і його виявами. Базуючись на різному в своїй основі розумінні сутності людини та її буття, представники екзистенціалізму та представники інших напрямів у філософії, осмислюють владу як трансцендентну сутність, що знаходить вираження і здійснюється між різними (за своєю формою) виявами буття та постає фундаментальним виміром становлення існування та сутності людини.

Висвітлюючи у власних ученнях людину як буття-у-світі, філософи осмислюють владу як таку, що пронизує всі рівні повсякденного існування людини. Повсякчас перебуваючи у “ситуації”, представленій речами й іншими людьми, людина опиняється, з одного боку, підвладною “ситуації”, а з іншого боку — такою, що визначає та власним існуванням утворює ту чи іншу “ситуацію”. Власне, ситуація відносин людини з оточуючим її світом (представленим речами та іншими людьми) утворює сферу (й обумовлює межі) виявлення влади на різних рівнях людського існування.

На підставі дослідження творів представників екзистенціалізму та інших філософів було виявлено, що влада як сутнісна риса буття в цілому є передумовою людського існування, котре, постаючи як суще, є місцем здійснення влади. Тож людина у власному існуванні внутрішньо й зовнішньо обумовлена владою. Вона, власне кажучи, існує завдяки тому, що її сутність становить влада, знаходячи власне вираження в людській здатності існувати, у відношенні людини до оточуючого її світу, а також у вільній структурованій спільноті.

У процесі дослідження були виявлені питання, що визначають перспективу подальшої наукової роботи, пов’язаною з представленою в дисертації проблематикою. Зокрема, аналізу потребує питання про можливий вплив учення про владу представників екзистенціалізму на вчення про владу М. Фуко, Р. Барта, Ж. Дельоза, Ж. Бодрійяра, Ж.-Ф. Ліотара. Додаткової уваги потребує дослідження філософського вчення С. К’єркегора в межах владної проблематики та його впливу на вчення про владу представників екзистенціалізму. Крім того, цікавим є питання про вплив історичної ситуації, що склалася в Європі в першій половині ХХ століття, на формування поглядів та ідей представників екзистенціалізму.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

Вербицька І.В. Поняття “ressentiment” у концепції волі до влади Ф.Ніцше й у моральному вченні М.Шелера // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. — Вип. 52. — К.: Український Центр духовної культури, 2006. — С. 96-104 (0,5 друк. арк.).

Вербицька І.В. Влада і Мitsein в екзистенціальній філософії М.Гайдеґера // Практична філософія. Науковий журнал. — № 1, 2007 (№ 23). — К.: ПАРАПАН, 2007. — С. 135-141 (0,5 друк. арк.).

Вербицька І.В. Співвідношення влади і буття в філософії М. Гайдеґера // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. — Вип. 62. — К.: Український Центр духовної культури, 2007. — С. 149-157 (0,5 друк. арк.).

Вербицька І.В. Віра як втілення “волі до влади” (погляд Ф.Ніцше) // Міжнародна наукова конференція “Дні науки філософського факультету — 2005” (26-27 квітня 2005 року): Матеріали доповідей та виступів. — К.: ВПЦ “Київський університет”, 2005. — Ч.ІІІ. — 21-22 (0,08 друк. арк.).

Вербицька І.В. Особливості “типології” сил та їх владного співвідношення в аналізі Ж.Дельозом вчення про волю до влади Ф.Ніцше // Дні науки філософського факультету — 2006: Міжнародна наукова конференція (12-13 квітня 2006 року): Матеріали доповідей та виступів. — К.: ВПЦ “Київський університет”, 2006. — Ч.VІ. — 8-10 (0,15 друк. арк.).

Вербицька І.В. Взаємообумовленість буття і людини в філософії М. Гайдеґера // Тези доповідей VI Всеукраїнської наукової конференції молодих вчених та студентів “Наукові розробки молоді на сучасному етапі”, 17-18 квітня 2007 року. — Т. ІІІ. — К.: КНУТД, 2007. — С. 160 (0,05 друк. арк.).

Вербицька І.В. Концепція влади Іншого у “Критиці діалектичного розуму” Ж.-П. Сартра // Дні науки філософського факультету — 2007: Міжнародна наукова конференція (18-19 квітня 2007 року): Матеріали доповідей та виступів. — К.: ВПЦ “Київський університет”, 2007. — Ч.ІІІ. — 43-44 (0,13 друк. арк.).

АНОТАЦІЇ

Вербицька І.В. Влада як феномен екзистенції. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04 – філософська антропологія, філософія культури. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2007.

Дисертація присвячена дослідженню влади як феномену екзистенції. В дисертації представлений аналіз філософських учень представників екзистенціалізму та представників інших напрямів у філософії, в яких є відображеним їхнє розуміння влади як суб’єкт-суб’єктних відносин, що знаходять вираження на різних рівнях людського існування, сферу становлення та здійснення якого вони й утворюють. Базуючись на критичному аналізі текстів екзистенціалістів та інших філософів, а також на основі висвітлення значень таких понять, як екзистенція, буття, феномен, ситуація, проект, образ, явлення тощо, у дисертації розкривається сутність феномену влади та доводиться, що влада є трансцендентною сутністю, котра знаходить вираження у взаємодії між буттям і його виявами, одним з яких і є екзистенція. Визначаючи і формуючи екзистенцію та постаючи фундаментальним виміром її становлення, влада реалізується на всіх рівнях існування людини та утворює її глибинну сутність.

Ключові слова: влада, сила, здатність, можливість, суб’єкт-суб’єктні відносини, сутність, буття, екзистенція.

Вербицкая И.В. Власть как феномен экзистенции. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.04 – философская антропология, философия культуры. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2007.

Диссертация посвящена исследованию власти как феномена экзистенции, в ходе которого было отмечено, что власть как всепронизывающая сущность жизни и бытия в целом находит свое выражения во всех сферах человеческого существования, определяет его форму и сущность. В диссертации представлен анализ философских учений представителей экзистенциализма и представителей других направлений в философии, отображающих их понимание власти как субъект-субъектных отношений, которые проявляются на всех уровнях человеческого существования и образуют сферу его осуществления. Основываясь на критическом анализе текстов экзистенциалистов и других философов, а также на раскрытии значений таких понятий, как экзистенция, бытие, феномен, ситуация, проект, образ, явление, в диссертации освещается сущность феномена власти и доказывается, что власть является трансцендентной сущностью, проявляющейся во взаимодействии бытия и его выявлений. Определяя и формируя экзистенцию, а также являясь сферой ее становления, власть образует глубинную сущность как самого человека, так и его существования.

В первой главе представлена методологическая база исследования, прослежена история различных подходов к изучению проблемы власти, осуществленных такими философами, как Августин, Н. Макиавелли, Р. Декарт, И. Кант, Г.В.Ф. Гегель, К. Маркс, А. Шопенгауэр, Ф. Ницше, М. Шелер, рассмотрены работы экзистенциалистов и других философов, содержащие их учения о власти, а также работы, в которых последние исследуются.

Во второй главе исследуется власть как экзистенциональная способность быть. Показано, что власть, являющаяся всепроникающей сущностью жизни и бытия как такового, свойственна и человеку. Демонстрируется, что человек имеет власть над жизнью и над собой (как витальным существом), которая выражается в его способности осуществлять акты идеации как по отношению к окружающему его миру, так и по отношению к самому себе. Указывается, что человек имеет возможность осуществлять свою власть над бытием, определяя и устанавливая его сущность как такового, лишь на основании своего подвластного бытию положения.

В третьей главе рассматривается интерэкзистенциональный аспект власти. Показано, что в своей сущности отношения между людьми (на разных уровнях взаимодействия) являются отношениями власти и осуществляются в форме субъект-субъектных отношений. Как субъект-субъектные отношения власть проявляется как во взаимодействии равных между собой и не сводящих друг друга до уровня объекта людей, так и в тех отношениях, где каждый человек изначально проектирует собственное бытие объектом для наделенного властью другого, выступающего субъектом формирования и конституирования его образа. В таких отношениях взаимного проектирования собственного бытия объектом человек превращается в субъекта, определяющего существование и образ другого как собственного объекта.

В четвертой главе анализируется экзистенциальное измерение власти в контексте публичности. Указывается, что власть как таковая обусловлена сферой публичности, являющейся пространством ее становления и осуществления. Отмечается, что в основе организации публичности лежит коммуникативный дискурс, в котором посредством интерсубъективно значимых норм осуществляется управление каждым человеком. Будучи сферой существования и функционирования интерсубъективно значимых норм, коммуникативный дискурс публичности выступает сферой осуществления власти, воплощенной во всеобщей коммуникации.

Ключевые слова: власть, сила, способность, возможность, субъект-субъектные отношения, сущность, бытие, экзистенция.

Verbytska I.V. Power as phenomenon of existence. – Manuscript.

A thesis for obtaining of Candidate of Philosophical Sciences degree in speciality 09.00.04 – philosophical anthropology, philosophy of culture. – Kyiv National Taras Shevchenko University. – Kyiv, 2007.

The dissertation is dedicated to analysis of power as phenomenon of existence. The doctrines of the important representatives of the existentialism, as well as those in other trends of philosophy in which the understanding of power as sub>ject-sub>ject relations reflected on different levels of human existence the scope of becoming and actualisation of which they make, are rewieved and scrutinised in length. Based on a critical analysis of texts of existentialists as well as other philosophers and on elucidation of meanings of such notions as existence, being, phenomenon, situation, project, image, appearance etc., it is also shown in the dissertation what the essence of the phenomenon of power is. Above all, it is demonstrated in the dissertation that power is a transcendent essence which expresses itself in interaction between being and its appearances (and existence is one of those appearances). Determining and forming existence, of which power appears to be the fundamental dimension, power realises itself on all the levels of human existence making the deep essence of it.

Key words: power, forth, faculty, ability, sub>ject-sub>ject relations, essence, being, existence.