Аналіз стану соціальної політики в Україні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

Азовський Регіональний Інститут Управління

при З.Д.У.

Кафедра: економіки

підприємства

на тему:

“Аналіз стану соціальної політики в Україні”

Виконала:

Прийняв:

Бердянськ

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………………………………………………………………………3

1 Доходи населення

Структура доходів населення………………………………………………………5

Заборгованість із заробітної плати, пенсій,

інших соціальних виплат…………………………………………6

Питання охорони праці………………………………………………………………………………………9

Пенсийне забеспечення……………………………………………………………………………………10

Зайнятисть населення та стан на ринку праці…………………………15

Соціальний захист населення……………………………………………………………………16

Практичне завдання……………………………………………………………………………………………24

Висновки………………………………………………………………………………………………………………………………26

Додаток 1……………………………………………………………………………………………………………………………28

Література…………………………………………………………………………………………………………………………29

ВСТУП

Посилення соціальної орієнтації економіки набуло важливого значення для політики реформ.

Стабілізація економічного розвитку неможлива без формування соціальне благополучного суспільства. Поєд­нання проблем розвитку ринкових відносин з посиленням уваги до соціальних питань створює необхідні передумо­ви для економічного оздоровлення, стабільного станови­ща людини впродовж усієї трудової діяльності й після її завершення. Зрештою економічне зростання і підвищення народного добробуту — взаємопов'язані процеси.

Соціальна сфера і економіка поєднані як причина І наслідок, що безперервно змінюються місцями у процесі народногосподарського розвитку. В економіці цей зв'язок інтерпретується у категоріях попиту І пропонування. З іс­торії відомо, що вихід із кризи можливий за рахунок су­купного попиту, в тому числі споживчого, який стає ката­лізатором економічного зростання. Хрестоматійним прик­ладом цього і антикризова політика США у період Вели­кої депресії.

Вважається, що кейнсіанська модель економічного розвитку, яка грунтується на економіці попиту, супере­чить пізнішим політико-економічним теоріям, зокрема монетаризму.

Постановка проблеми розвитку, що безпосередньо за­чіпає соціальні питання, у такому взаємовиключному ра­курсі не є продуктивною, оскільки незалежно від теоре­тичної моделі акцентування на попиті або пропозиції визначається конкретною економічною ситуацією.

На сучасному етапі проведення ринкових перетворень в Україні стабільність соціальної політики розглядається як важливий елемент економічної стратегії.

З метою стабілізації й поліпшення соціально-економіч­ної ситуації Кабінет Міністрів України розробив заходи що­до реалізації 1998—2000 рр. Основних напрямів соціаль­ної політики, затверджених Указом Президента України 18 жовтня 1997 р.

В Основних напрямах визначено курс розвитку соці­альної сфери на середньотермінову перспективу. В його основі — органічне поєднання політики економічного зростання з активною соціальною політикою. При цьо­му державна участь має бути вста­новлення мінімальних соціальних гарантій, поєднання за­гальнодержавних механізмів з розвитком ініціативи міс­цевих органів влади І створення єдиного соціального простору; забезпечення реалізації прав громадян у соці­альній сфері, зафіксованих у Конституції України і зако­нодавчих актах.

Успішне реформування соціальної сфери тісно пов'яза­не зі стабілізаційними процесами в економіці й залежить від подальших перетворень у фінансовій, податковій та кре­дитно-грошовій системах.

Велике значення має й вдосконалення її організацій­ного, правового і фінансового механізмів.

1 ДОХОДИ НАСЕЛЕННЯ

1.1 Структура доходів населення

Нині макроекономічні умови залишаються вельми складними для вирішення соціальних проблем. Упродовж тривалого часу економіка пристосовувалась до обмежено­го матеріального забезпечення населення. Рівень заробіт­ної плати на одиницю продуктивності праці в Україні, як і в інших країнах СНД, втричі нижчий, ніж у країнах з рин­ковою економікою.

Це стало однією з головних причин, що деформували умови відтворення. Це виявилося, передовсім, у сфері на­копичення капіталу, розподілу доходів і звуження ємності внутрішнього ринку. Помітно змінилась і структура су­купних доходів населення. Якщо у 1990 р. за результата­ми щорічного обстеження бюджетів сімей структура до­ходу населення складалась на 67,5% із заробітної плати й і 3,4% трансфертів у формі пенсій, стипендій, соціальної допомоги, то у 1997 р. відповідно із 44,1 і 9.9%. Значно зросли надходження від особистого господарства (з 10.2 до 27,5%) і доходи з інших джерел (з 8.9 до 18,5%).^1

Основну масу доходів населення отримує від трудової діяльності. Розподіл працівників за рівнем заробітної пла­ти показує, що 60,0% із них мають місячний дохід до 150 грн тобто трохи нижчий від рівня середньої заробіт­ної плати, 29,5% - до 300 гри., 17,3% понад 300 гри. Розподіл чисельності працівників за рівнем нарахованої їм заробітної плати дещо поліпшився з початку року. Однак наведені дані свідчать про недостатність платоспромож­ності середнього прошарку населення, який має стати ос­новою для соціальної стабільності суспільства.^1

Соціаль­не становище громадян України і перспективи соціально­го прогнозування будуть більш достовірними, якщо вра­хувати обсяги тіньової економіки й доходи від прихованих джерел.

Розроблення статистич­ними органами коефіцієнта Джині (концентрації доходів) сприятиме детальному вивченню соціальних пропорцій.

За офіційними повідомленнями, матеріальне розшару­вання населення становить мінімум 1З разів. Левова час­тка грошових накопичень належить невеликій за чисель­ністю групі населення.

1.2 Заборгованість із заробітної плати, пенсій, інших соціальних виплат

Це явище, що з'явилося в 1992 р., у 1996 р. переросло в одну Із найгостріших соці­альних проблем. За станом на 26 березня поточного року загальна сума заборгова­ності із заробітної плати, пенсій, стипен­дій, допомог зросла до 11 млрд.грн., бюджетна заборгованість становила 4,4 млрд.грн. (40% загального боргу), що негативно позначається на життєвому рівні населення, його купівельній спро­можності, є постійним чинником зрос­тання соціальної напруженості в суспільс­тві.

Загальна сума заборгованості із заро­бітної плати за станом на 10 березня 1999р. становила 6,9 млрд.грн., збіль­шившись за два останні роки удвоє. За­боргованість на одного працюючого ста­новила майже 700 грн. Своєчасно не одержують заробітну плату дві третини працюючих.

З-поміж галузей економіки найвищою є заборгованість у промисловості (38% за­гальної суми заборгованості), сільському господарстві (28), будівництві (9%).

Заборгованість із заробітної плати в 1998 р. зросла в усіх регіонах держави: у Сумській, Чернігівській, Львівській, Він­ницькій областях вона зросла на 38-46%, тоді як у Київській, Рівненській, Запорізь­кій, Чернівецькій областях — лише в ме­жах 11-13%. У Тернопільській, Кірово­градській і Волинській областях у серед­ньому вона становить понад п'ять місяч­них фондів заробітної плати. Водночас цей показник у Запорізькій і Закарпат­ській областях вдвічі нижчий. У М.Києві заборгованість найнижча і становить менше за місячний фонд оплати праці.

Наявні чинники штучного зростання за­боргованості із заробітної плати спонука­ли Мінпраці проініціювати ухвалення в серпні минулого року Указу Президента "Про додаткові заходи щодо стримування штучного зростання заборгованості з за­робітної плати". Запровадження норм цього Указу, посилення державного конт­ролю певною мірою дозволило стабілізу­вати заборгованість із заробітної плати.

У 1998 р. темпи зростання заборгова­ності на підприємствах недержавної фор­ми власності були в п'ять разів більшими, ніж у державному секторі економіки (40 проти 8%). Аби темпи приросту на недер­жавних підприємствах були такими, як у державному секторі, то загальна заборго­ваність у 1998 р. була б меншою на 1 млрд.грн.

Особлива роль у вирішенні проблеми заборгованості належить застосуванню механізму колективних договорів. Нині в Україні налічується понад 265 тис. підпри­ємств і акціонерних товариств, а колек­тивних договорів укладено лише на 55 тис. підприємствах, або лише на кожному п'ятому. Ними охоплено лише 68% пра­цюючих.

Кабінет Міністрів останнім часом ухва­лив низку постанов, спрямованих на пога­шення заборгованості із заробітної плати в бюджетній сфері. Затверджено зав­дання на 1999 р. з мобілізації додаткових надходжень до бюджетів усіх рівнів та Пенсійного фонду, погашення до жовтня п.р. заборгованості із соціальних виплат з місцевих бюджетів.

Однак у першому кварталі стан справ суттєво не поліпшився. Найгірша ситуація з соціальними виплатами склалася в Чер­нігівській області: заборгованість тут пе­ревищує 10 місяців. У Тернопільській, Во­линській, Рівненській, Херсонській об­ластях, Автономній Республіці Крим соці­альні виплати заборговані за півроку.

2 ПИТАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ.

Реалізація державної політики дозволила впродовж останніх років забезпечити стабільне зни­ження виробничого травматизму. Порів­няно із 1993 р. загальний травматизм зменшився в 2,3 раза, зі смертельними наслідками — в 1,5 раза.

Проте стан справ з технікою безпеки на виробництві залишається незадо­вільним. В умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам, працює понад 3,4 млн. чол. Забезпеченість пра­цюючих засобами індивідуального захисту не перевищує 40—50%. Щороку виплати на відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю працюючих, досягають 400 млн.грн. ^2

Особливу соціальну напруженість у суспільстві спричинюють аварії з груповими нещасними випадками, кількість яких 1998 р. зросла до 203. Під час цих аварій було травмовано 712 працівників, з яких 279 смертельно, що на 107 чол. більше ніж у 1997 р. ^2

Чимало керівників підприємств безвідповідально ставляться до обов'язків, пов'язаних зі створенням здорових і безпечних умов праці на виробництві, часто розглядають ці питання як другорядні.

Лише за два місяці п.р. інспектори Держжнаглядохоронпраці виявили понад 340 тис. порушень правил безпечного ведення робіт. Через наявну загрозу життю працюючих заборонялася робота понад 17 тисяч підприємств та об'єктів.

3 ПЕНСІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ.

Система пенсійного забезпечення може суттєво вплинути на поліпшення матеріального становища населення.

А відтак прискорення її реформування є нагальним завданням.

У 1998 р. Президентом України підписано три укази з проблем пенсійного забезпечення, якими передбачається перехід до вищих стандартів пенсійного забезпечення населення. Рівень мінімальної групової пенсії поетапно підвищуватиметься до рівня вартісної величини малозабезпеченності. Передбачено також впроваджувати персоніфікований облік страхових внесків, періодично індексувати пенсії з урахуванням зростання споживчих цін. Це сприятиме розвит­ку недержавних пенсійних фондів і формуванню професійних, галузевих й приватних галузевих систем як за рахунок роботодавців, так і працівників. Президент України особливу увагу звернув на необхідність тимчасового додаткового надходження коштів до Пенсійного фонду.

Відповідно до указів Президента України з пенсійних

проблем розроблено положення про організацію персоні­фікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного страхування і план заходів до 2000 р. щодо йо­го поетапного впровадження.

Сума додаткових надходжень коштів від об'єктів опо-даткування за рахунок відрахування з вартості реалізова­них ювелірних виробів, а також відрахувань від операцій з купівлі-продажу валют і відчуження легкових автомобілів, підвищення сплати збору на 2% становитиме 625 млн.грн.

Незважаючи на низку рішень, прийнятих або напрацьо­ваних упродовж останнього часу щодо перебудови пенсійної системи, найближчими цілями залишається, по-перше, досягнення консенсусу між законодавчою і виконавчою структурами влади із оновлення пенсійної системи; по-дру­ге, практична реалізація державної стратегії реформи у цій галузі.

Програма пенсійної реформи, закони про обов'язкове державне пенсійне страхування й недержавні пенсійні фонди спрямовані на збільшення надходжень до Пенсій­ного фонду за рахунок розширення грошової бази зі стягнення страхових внесків.

За умов важкого демографічного становища серед кра­їн з перехідною економікою, у якому нині перебуває Ук­раїна, подальше затягування зі створенням правового поля для проведення пенсійної реформи неприпустиме.

Державна пенсійна політика у найближчій перспекти­ві має полягати у подоланні розриву між доходною і витрат­ною частинами бюджету Пенсійного фонду, запобіганні вимушеного звернення законодавчої влади до прийняття рі­шень, що виходять за межі бюджетного дефіциту. Уже ви­черпані можливості соціального популізму. Однак критич­на межа негативних наслідків переходу до ринкової еконо­міки, на порозі якої опинилась пенсійна система, не дає змогу пасивно ставитись, до проблеми її реформування.

Нагальним питанням, яке потребує першочергової уваги, є розмежування джерел фінансування бюджету Пенсійного фонду. Загалом до переліку виплат, які включені до бюджету Пенсійного фонду і за економічним змістом не відповідають принци- пам обов'язкового соціального стра­хування, входить 15 видів. На їх фінансування витрачаєть­ся 1.8 млрд.грн., що на 8,4% більше від суми заборгованос­ті із виплати пенсій і грошової допомоги.

Лише за рахунок упорядкування доходної частини Пенсійного фонду можна істотно зменшити страховий збір і завдяки цьому збільшити фінансову базу оподатку­вання або підвищити розмір пенсій без змін величини страхового збору. При цьому поліпшити добробут можуть 13.4 млн. пенсіонерів.

Один із важливих чинників стабілізації фінансового становища пенсійної системи поки не реалізований - пе­редавання Пенсійному фонду акцій приватизованих компа­ній для фінансування пенсійних виплат. Така схема була ап­робована, наприклад, у Болівії. У Румунії також створені організаційні й фінансові умови для підтримки пенсіонерів за рахунок приватизованих підприємств. Заснована державна компанія, членами якої є всі пенсіонери від певного віку. До цієї сгруктури передано всі акції Ромгаз і Ромтелеком. Час­тина з них передана до трьох управлінських компаній, що створені за міжнародним тендером з метою поліпшення фінансування пенсійних виплат за рахунок одержаних ди­відендів. Акції дозволяється реалізовувати на фондовому ринку щорічно і розподіляти дохід серед тих пенсіонерів, хто є членами цих управлінських компаній.

Погашення заборгованості із заробітної плати слід розглядати як об'єктивну передумову погашення заборгованості з пенсій — це забезпечило б надходження 2,3 млрд. грн. до Пенсійного фонду. Цієї, суми вистачило б, щоб повністю розрахувалися з пенсіонерами.

Негативно позначилося на виплаті пенсій неповне і несвоєчасне фінансування з Держбюджету виплати пенсій військовослужбовцям строкової служби. Заборгованість із фінансування пенсій військовослужбовцям та пенсіонерам-чорнобиль цям на початок 1999 р. становила 706 млн. грн.

Ще одна складова заборгованості -- зростання недоїмки до Пенсійного фонду. У 1998 р. вона зросла майже на 1 млрд. грн. Нині найбільшими боржниками Пенсійного фонду є підприємства Мінагропрому, Мінвуглепрому і Мінпром політики, на які припадає майже 80% загальної суми заборгованості.

За станом на 1 січня 1999 р. у Пенсійному фонді взято на облік понад 1,5 млн. платників, з них близько 30% не займались виробничою діяльністю. З-поміж платників, що займалися виробничою діяльністю, сплачували збір лише 72%. Перевірки Пенсійного фонду засвідчили, що з 77 тис. платників, які звітували про наявність у них виробничої діяльності, займалися 8 тис., тобто 10%. За всіми ціми фактами, цифрами і відсотками стоять конкретні підприємства та їхні керівники. ^2

Із запровадженням фіксованого сільськогосподарського податку від багатьох сільгосппідприємств протягом 1 кварталу 1999 р. не надійшло жодної копійки. Брак надходжень не дає змоги забезпечити виплату пенсій 5,6 млн. сільським пенсіонерам.

Відповідно до Указу Президента за рахунок розширення бази оподаткування і впровадження додаткових ставок (від реалізації ювелірних виробів із золота, продажу автомобілів та купівлі-продажу валюти) до бюджету Фонду протягом жовтня—грудня 1998 р. надійшло 94,3 млн. грн., від збільшення тарифу від­рахувань з фізичних осіб — 21,9 млн. грн. І до бюджету Пенсійного фонду в 1 кварта­лі цього року за рахунок цих джерел очі­кується 305,5 млн. грн. додаткових над­ходжень. ^3

Уряд ухвалив рішення передати Мініс­терством фінансів до Пенсійного фонду близько 84,5 млн. грн. для погашення за­боргованості з пенсій, надаючи можли­вість пенсіонерам розрахуватися за спо­житий природний газ. Зменшено тарифи за доставку пенсій.

4 ЗАЙНЯТІСТЬ НАСЕЛЕННЯ ТА СТАН РИНКУ ПРАЦІ.

За рівнем безробіття Укра­їна вже перевищила середньоєвропей­ські показники і показники окремих країн з перехідною економікою. За попередні­ми даними в жовтні 1998 р. рівень безро­біття в Україні досяг 11,3%. Найвищі по­казники безробіття в Закарпатській(15,1%), Львівській (14.9), Кіровог­радській (14,5), Запорізькій (14,3), Рів­ненській (14,1), Івано-Франківській (13,7) та М.Києві (13,2%).^4

Майже на 2 млн. зменшилась чисельність осіб, які навчались у закладах освіти (включаючи систему Мініс­терства внутрішніх справ, Міноборони, а також заклади з недержавною формою власності). Особливо різко скоро­тилась чисельність тих, хто здобуває середню освіту у вечірніх школах. Якщо у 1985 р. у цих закладах середню освіту здобули 238 тис.чол., то у 1997 р. — 43 тис., май­же у 6 разів менше.

Значно скоротилась підготовка кваліфікованих пра­цівників (у 1.5 раза), що негативно позначилось на їхньо­му професійно-кваліфікаційному рівні, передовсім галу­зей матеріального виробництва, а звідси І економічних показниках нашої держави.Торік на обліку в службі зайнятості пере­бувало понад 2 млн. незайнятих гро­мадян, а за три місяці цього року зареєст­ровано вже 1,4 млн.чол. За прогнозними розрахунками упродовж цього року чи­сельність незайнятих громадян станови­тиме З млн.чол.

Найбільшої гостроти набула ситуація на ринку праці в невеликих містах і населе­них пунктах з моногалузевою структурою економіки, де призупинили свою діяль­ність промислові підприємства та їхні фі­лії, закриваються вугільні шахти, різко скорочується сільськогосподарське ви­робництво. Існує тривожна тенденція до швидкого зростання безробіття серед сільського населення.

Пом'якшити гостроту проблем на ринку праці могли б тимчасові громадські і се­зонні роботи (у Вінницькій області до гро­мадських робіт залучено 11,7% зареєст­рованих громадян - найвищий показник в Україні, а в Дніпропетровській, Донець­кій, Івано-Франківській, Львівській об­ластях та М.Севастополі — менше 2%).

Поліпшення ситуації з організації роботи служби зайнятості сприятиме запро­вадження єдиної сучасної іінформаційно-довідкової системи ринку праці.



5 СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ

Практично важливе питання — вдосконалення систе­ми соціальної допомоги. Нестабільна економічна ситуація створює труднощі для забезпечення законодавче установ­лених виплат і пільг. Невідповідність бюджетних можли­востей потребам різних груп населення у соціальній до­помозі стає очевидною. За обмеженої бюджетної бази ця допомога може бути реальною, якщо надаватиметься справді соціально незахищеним громадянам. До антикризових заходів уряду належать проекти постанов про пе­регляд розміру соціальних норм, що дають право на одер­жання державної допомоги, і про запровадження адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям.

Нині одним з найактуальніших питань є фінансування соціальних програм. Торік на утримання стаціонарних установ було профінансовано лише дві третини видат­ків від потреби. Останніми роками за­боргованість із соціальних виплат інвалі­дам, невідкладних витрат установ і зак­ладів, що їх обслуговують, надмірно зросла. Нині вона становить близько 94 млн.грн., у тому числі за виготовлені та отримані інвалідами протезно-орто­педичні вироби і засоби протезування — 14,5 млн.грн. Ця заборгованість, по-пер­ше, є наслідком того, що видатки, перед­бачені Законом "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", щороку не враховуються повним об­сягом у Законі про бюджет.

Зміна підходів у системі соціальної допомоги із за­гальнодоступних на вибірковий за критерієм сукупного до­ходу на члена сім'ї вимагає ретельного обгрунтування ме­тодів вимірювання бідності, визначення понять сім'ї, сі­мейного бюджету, сімейних відносин і зобов'язань. При сьогоденних доходах курс на підвищення Індивідуальної відповідальності громадян за власний добробут має поєд­нуватися з розширенням можливостей для громадян забез­печувати свої матеріальні потреби і потреби утриманців, враховувати власність майна та споживчу вартість.

Нині майже 4,5 млн. сімей одержують дер­жавну підтримку на дітей. Виявлено і взято на облік 2,7 млн. малозабезпече­них громадян похилого віку та інвалідів, яким надають допомогу у вигляді продуктів харчування, медикаментів, одягу, взуття, палива тощо. Серед них понад 600 тис. чол. — одинокі пенсіонери, які одержують від держави постійну допо­могу через будинки-інтернати, територі­альні центри та відділення соціальної до­помоги вдома.

З 1995 р. діє Програма житлових субси­дій, яка забезпечила захист 3.5 млн. найбідніших сімей і громадян за умов зрос­тання цін і тарифів на житло, комунальні послуги і енергоносії.

Програма житлових субсидій водночас дозволила за 1996—1998 рр. зменшити витрати бюджету на дотації житлово-ко­мунального господарства бюджету на су­му понад 5 млрд.грн. Проте реалізація Програми житлових субсидій викликає багато нарікань особливо з боку сільсько­го населення. В окремих районах деякі сім'ї вже третій рік поспіль не можуть реа­лізувати отримані субсидії на придбання палива.

За ініціативою Мінпраці Кабмін з 1 квітня п.р. запровадив адресну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям. У березні п.р. ухвалено Закон про переда­чу функції призначення і виплати держав­ної допомоги сім'ям з дітьми підпри­ємств та організацій органам соціально­го захисту населення України. Важливу роль під час надання соціальної допомо­ги та послуг малозабезпеченим сім'ям відіграватиме інститут соціальних інспек­торів місцевих органів соціального за­хисту населення. Водночас ситуацію уск­ладнює постійне зростання демографіч­ного навантаження. Нині 100 працездат­них громадян утримують у середньому 71 непрацездатного, а в деяких, особли­во сільськогосподарських регіонах, це співвідношення становить 90 на 100 чол. Є регіони, де непрацюючих уже більше, ніж працюючих. Така тенденція буде збе­рігатися і надалі. Держава має реально допомагати конкретній людині, саме в цьому напрямі зосереджує свої зусилля Міністерство.

Політика зайнятості на ринку праці має відповідати ра­ціональній структурі суспільних потреб і вирішувати зав­дання щодо працевлаштування громадян, підвищення Їх­ньої мобільності й конкурентоздатності. За дорученням Президента України розробляють схему створення і збе­реження робочих місць. Запропонований захід— практич­на спроба збалансувати інтереси політики зайнятості прі­оритетами Інвестиційної й структурної політики. Однак во­на наштовхується на невизначеність економічної діяльнос­ті підприємств у середньорічній перспективі.

Між тим розроблення превентивних заходів для пра­цевлаштування надлишкових трудових ресурсів слід активізувати. Разом із експертами МВФ, інших міжнародних організацій варто передбачити заходи щодо встановлення пріоритетного фінансування галузей економіки, які є ємними з точки зору акумулювання робочої сили.

Інвестиційну політику корисно спрямовувати на підви­щення рівня зайнятості, першочергову підтримку програм, що вирішують гострі соціальні проблеми, зокрема житло­ві, й мають мультиплікаційний народногосподарський ефект.

Однією з гострих проблем у соціальній сфері є поши­рення бідності, що має тенденцію до перетворення на хронічну бідність. Для її подолання на вимогу Президен­ті! України завершується розроблення проекту Державної програми боротьби з бідністю, яка має бути внесена на розгляд Верховної Ради України. Така програма, як жод­на інша, повинна мати реальне матеріальне підгрунтя, ос­кільки завдання з пом'якшення бідності відкладати немож­ливо. Природно, що в умовах бюджетного дефіциту вирі­шення проблеми бідності зумовлює постановку питання про грошову емісію. З приводу її проведення існують різ­ні думки, але гарантовані результати передбачити важко. Розрахунки про те, як "поведе" себе економіка за додатко­вої емісії, не наводяться. Водночас ігнорувати методи емі­сійного впливу на подолання бідності не варто.

Необхідні нетрадиційні схеми погашення боргів насе­ленню (заробітної плати, грошових вкладів) на основі розрахунково-інвестиційних схем.

Треба вдосконалити структуру грошової маси. посту­пово збільшити безготівкові розрахунки. Комплекс захо­дів такої спрямованості є альтернативним до пропозицій штучного збільшення грошової маси, зростання внутріш­нього боргу.

Соціальну політику важко уявити без налагодження фі­нансово-кредитних механізмів. Саме кредитування насе­лення може успішно протистояти спаду в економіці. Нині воно стримується економічними ризиками, розбалансованістю платіжної системи, високими ставками рефінансу­вання, відсутністю дієспроможної законодавчої бази, нерозвинутістю таких фінансових інструментів, як іпотека, застава неефективною роботою страхових, заощаджувальних, житлово-будівельних установ.

Однак гострота соціальних проблем примушує напо­легливо віднаходити перспективний вихід із обмежених можливостей фінансово-кредитної сфери. Можна виокре­мити три напрями кредитування: державне субсидування населення і допомога підприємств; кредит, заснований на дольовій участі держави і власних коштів громадян; влас­ні кошти населення.

Величезним стимулом для реалізації цих стратегіч­них напрямів може слугувати земля і нерухомість, якими володіє населення; комунальна власність, власність підпри­ємств.

У суспільстві перехідного типу, яке існує в Україні, інституціональні форми соціально-трудових відносин ще недостатньо структуризувались. Соціальне партнерство як громадянська інституція, у межах якої поєднуються сто­сунки роботодавців І працівників, лише формується.

У розвинутих країнах склались різні моделі соціально­го партнерства за єдиних принципів і загальних умов. По-перше, за наявності сильних профспілок або трудових ко­лективів, представники яких підготовлені для обстою­вання своїх соціально-трудових прав; по-друге, за регулю­вання державою організаційно-правових процедур діяль­ності соціальних партнерів; по-третє. за прийняття робо­тодавцями на себе відповідальності за виконання узгодже­них соціальних гарантій.

На противагу профспілковим об'єднанням роботодав­ці менш структуровані як за цілями, так і професійними. галузевими й територіальними ознаками.

Для становлення і підвищення ефективності сучасної моделі соціального партнерства як перспективне може розглядатися питання про створення Координаційного ко­мітету об'єднань роботодавців як перехідної структури до Всеукраїнської організації роботодавців.

Інтеграційний характер сучасних економічних проце­сів потребує комплексного, міжгалузевого підходу у вирі­шенні складних соціально-економічних проблем. Із огляду на це значно посилюється роль програмно-цільово­го методу планування як стимулюючого чинника форму­вання розвитку і проведення соціальної політики.

Саморегулюючий механізм ринкової рівноваги попи­ту і пропонування не забезпечує взаїмоузгодженості за­гальнодер-жавних та індивідуальних інтересів і відносин. Як свідчить досвід, середньо- або довготермінові програ­ми не спроможні належним чином поліпшити соціальну обстановку, оскільки не мають необхідного фінансового за­безпечення й ефективних механізмів реалізації.

Нині в Україні реалізується шість великомасштабних соціальних програм, що мають загальнонаціональний ха­рактер. Дві з них затверджено указами Президента Укра­їни: "Діти України'¹' — у 1996 р., "Здоров'я літніх лю­дей"— у 1997 р. Решту — постановами Кабінету Мініс­трів України: Національну програму планування сім'ї зат­верджено в 1995 р„ Довгострокову програму поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства— у 1992 р.. Комплексну програму вирішення проблем інва­лідності — у 1991 р., програму зайнятості населення на 1997—2000 рр. — у 1997 р. ^2

Зазначені програми розроблялись і затверджувались у різні терміни, тому найбільший відтинок часу між ними становить шість років. Проте реалізовуватись вони ма­ють у комплексі за відповідними напрямами. На це особ­ливо зверталась увага в Указі Президента України від 18 січня 1996 р.

6 ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ

В практичному завданні об’єктом моєго дослідження є певні соціально-економічні показники та їх динаміка.

В Україні, як і в інших постсоціалістичних країнах, спостерігається зниження показників, що характеризу­ють соціально-економічну ситуацію в країні (табл. 1). Оцін­ка розвитку соціальної сфери свідчить про її незадовіль­ний стан. Особливо це стосується сільських районів. Са­ме забезпечення соціального захисту населення дає змо­гу вирішити проблеми, пов'язані з попередженням соці­альних конфліктів, подоланням бідності, відтворенням населення.

Соціальний захист націлений, найперше, на державний захист населення під стихії ринку, має гарантувати міні­мальним прибуток, зростання добробуту всіх членів сус­пільства. В Індустріальне розвинутих країнах витрати на соціальну інфраструктуру доходять до половини усіх вит­рат. Якщо послуги освіти, медичні, житлово-комунальні лише частково оплачуються державою, то система соціаль­ного захисту (пенсії за віком, допомога через безробіття)— прерогатива держави.

Таблиця 1 - Динаміка індексів основних соціально-економічних показників, % до попереднього року

Показник	рік
1994	1995	1996	1997
Грошові доходи населення	115.7	4.9 раза	1.5 раза	1.3 раза
Прибуток	104.1	4 рази	76.7	81.9
ТНС	105.8	82,2	82.2	86.2
Введення у дію загальної житлової площі	89,4	85,8	78,0	94.4
Обсяг платних послуг	107.6	67,7	85.8	94.9

Із табл. 1 видно, що знизились основні показники жит­тєвого рівня населення. А відтак розробка І впровадження системи соціальної допомоги малозабезпеченим с пер­шочерговим завданням.

Через складні економічні умови в Україні зростає чисель­ність тих, хто потребує соціальну допомогу. Як свідчить дос­від наведених країн, варто розрізняти дві групи одержува­чів цієї допомоги, До першої групи належать особи, які че­рез об'єктивні причини (хвороба, похилий вік тощо) не спроможні забезпечити свої потреби. Друга група — не населення працездатного віку, котре з огляду на відсут­ність роботи не має змоги задовольнити свої потреби.

У графічному вигляді ці показники репрезентовані у Додатку 1.

ВИСНОВКИ

Після торіш­ньої кризи обсяги виробництва все-таки почали зростати, країні вдалося уникнути гіперінфляції. Але водночас зростає зубо­жіння населення, проблема безробіття стає ще гострішою. Так, наприклад, в Іва­но-Франківській області кількість претен­дентів на одне робоче місце становить 227 чол., Волинській — 88, Закарпатсь­кій -- 83 чол. За даними Світового банку реальне безробіття в Україні досягло 30%, а в деяких регіонах Західної України і Кри­му — 50%. За його словами, він не бачить ініціативної позиції ні з боку економічного блоку уряду, ні з боку Мінпраці, абсолютно не влаштовує та благодушність, яка панує в роботі служби зайнятості, — лише фіксу­ють стан справ, а реально на нього не впливають.

Реалізацію норм Указу Президента про Основні напрями соціальної політики на 1997—2000 роки весь час відкладали і в цьому теж є вина Мінпраці. Першими кро­ками для виправлення становища мають бути заходи щодо політики доходів від­вернення катастрофічного зниження вар­тості робочої сили та її декваліфікації.

Президент закликав запозичити досвід Польщі, де середньомісячна зарплата наблизилася до рівня 400 доларів. В Ук­раїні ж доларовий еквівалент середньо­місячної зарплати знизився в 1,8—2 ра­зи. Заборгованість із зарплати дедалі зростає.

Велике занепокоєння спричинює стан справ у сфері охорони праці. Це людські трагедії та скалічені долі, а виплати постраждалим — додатковий тягар для нашої економіки. Сільське господарство за частотою смертельного травмування наближається до вугільної промисловос­ті. Необхідно негайно посилити контроль за додержанням законодавства про пра­цю, виплатою регресу і одноразової до­помоги шахтарям. Керівників, які займа­ються цим, слід притягнути до відпові­дальності. За весь час не було жодного спільного засідання колегії Мінпраці І мі­ністерств, де б виносилися на розгляд, грунтовно і всебічно розглядалися соці­альні проблеми — загальнодержавні чи галузеві.

Значне підвищення податкових надход­жень до місцевих бюджетів теж не поліп­шило ситуацію, кошти витрачаються безсистемно, а борги вчителям і медикам не погашають. В цьому вина обласних дер­жавних адміністрацій.

Кабінет Мініст­рів має розробити ге­неральну схему створення нових робочих місць щонайменше до 2001 р. Генпрокуратурі доручено перевірити дотримання законодавства про працю і хід реалізації указу про дерегуляцію економіки.

ДОДАТОК 1

ЛІТЕРАТУРА

В. Новіков Потенціал стабільної соціальної політики. // Україна: аспекти праці.- 1999.- №1.- с.31-35.

Н. Дядкова Про заходи щодо підвищення результативності роботи міністерства праці та соціальної політики України на 1997-2000 рр. // Праця і зарплата –1999.- №8.- с.8-9

Є. Ліванова Проблеми майнового розшарування населення України // Україна: аспекти праці.- 1999.- №1.- с.24-30.

Соціальний захист як ознака цивілізацийного суспільства // Віче – 1998.- №8.-с.63-74.

Статистичні показники соціального захисту населення за 1994-1998 гг.