Адаптація засуджених до умов позбавлення волі

ПЛАН

Вступ

Теоретична Частина

Розділ І. Проблема психологічної адаптації та теоретико-методологічні засади дослідження процесу адаптації засуджених до умов позбавлення волі

І.1 Поняття та види адаптації людини

І.2 Теоретико-методологічні засади дослідження процесу адаптації засуджених до умов позбавлення волі

Розділ ІІ. Психологія особистості засудженого, як чинник до успішної адаптації до умов позбавлення волі

ІІ.1. Адаптація засуджених до умов позбавлення волі

ІІ.2. Зміна психічного стану засудженого відповідно до етапів адаптації

ІІ.3. Середовище засуджених та його вплив на адаптацію новоприбулих до виправної установи

Практична Частина

І. Організація та методи дослідження процесу адаптації до умов позбавлення волі

ІІ. Дослідження провідних тенденцій динаміки психологічних змін засуджених під час пристосування до умов позбавлення волі

ІІІ. Методика прогнозування поведінки засуджених, які знаходяться на стадії адаптації до умов позбавлення волі

Висновки

Додатки

Список використаної літератури

Вступ

Одним із пріоритетних напрямків діяльності психологічної служби кримінально-виконавчої системи Мін'юсту України є психологічне забезпечення роботи із засудженими. У Концепції розвитку психологічної служби Мін'юсту України поставлені наступні конкретні завдання: надання психологічної допомоги засудженим у період їхньої адаптації до умов ізоляції, соціального середовища й режиму утримання; розробка рекомендацій з індивідуалізації процесу їхнього виправлення й ресоціалізації.

Відбування покарання у вигляді позбавлення волі неминуче спричиняє істотні особистісні зміни в мотиваційній сфері засудженого, пов'язані з переоцінкою установок, ціннісних орієнтації, переконань і т.д. Всі ці зміни визначають пристосування засудженого до нових правил і норм, умовам життя. Таким чином, з моменту прибуття у виправну установу засуджений переживає складний період адаптації, який включає фізіологічні, психологічні й соціально-психологічні механізми. Даний процес багато в чому залежить від особливостей інтересів, ідеалів, переконань, життєвих планів, складеної системи відносин особистості засудженого, тобто підструктур спрямованості особистості, які визначають перевагу сфер життєдіяльності й лінію поводження в умовах відбування покарання, що представляє теоретичну й практичну значимість для виправлення й ресоціалізації засуджених.

Процес адаптації засуджених обумовлений особливостями мотиваційних підструктур спрямованості особистості, в остаточному підсумку визначає позитивну або негативну адаптацію в місцях позбавлення волі. При позитивній адаптації засуджений включається в групи позитивної спрямованості, адаптується до вимог режиму, бере участь у громадських організаціях колонії, загону, бригади. У цьому випадку можна вважати, що в нього проявляються й закріплюються позитивні інтереси, прагнення, переконання, відносини, цілі й життєві плани. При негативній адаптації засуджений входить у групи негативної або нестійкої спрямованості, що сприяє поглибленню й закріпленню кримінальної орієнтації особистості. Таким чином, мотиваційні підструктури, які складуться у засуджених припускають ту або іншу їхню адаптацію у виправній установі.

Актуальність дослідження. Політичні, економічні, соціальні перетворення на шляху побудови правової держави характеризуються, з одного боку, лібералізацією і демократизацією всіх сфер суспільного життя, що супроводжуються відповідними правовими реформами, а, з іншого, загостренням соціальних протиріч, міжетнічних, між групових і міжособистісних конфліктів. Все частішими стають акти насильницького протистояння, агресії, жорстокості. Саме через це зростає загальна значимість дослідження проблем правопорушної поведінки, особистості злочинця, психології засудженого, в тому числі проблем адаптації до умов позбавлення волі.

Результат досліджень осіб, що перебувають в місцях позбавлення волі, свідчать що наявність прямого взаємозв’язку між процесом адаптації до зазначених умов і настанням особистісних змін: зокрема, підвищується рівень агресії, частішають міжособистісні конфлікти та інші форми відхилень у поведінці.

Пошук засобів психологічного впливу на особистість, що перебуває у місцях позбавлення волі, набуває особливої гостроти, в зв’язку з тим, що ефективність виправного впливу прямо пов’язується з проблемою ресоціалізації засуджених.

Перспективним у цьому напрямку є дослідження проблеми адаптації засуджених до умов позбавлення волі, особистісних змін в умовах впливу пенітенціарного стресу.

Наукові дослідження у вітчизняній (В.Ф. Пирожков, О.І. Папкін, В.І. Поздняков і ін.) і закордонної психології (В. Франкл, V.R. De Rosia, L. Goodstene, A.U. Kirkpatrick, E. Zambl ін.) показують, що первісний період адаптації у виправній установі для засуджених є найбільш складним. На цьому етапі засуджені стикаються із численними труднощами, новими вимогами до їхнього поводження й вчинків. У цей період у засуджених формується певне відношення до режиму, представників адміністрації, конкретним засудженим і групам засуджених, виробляється стратегія поводження відбування покарання у виправній установі.

Система психологічного супроводу цієї категорії осіб, що включає діагностику й корекцію мотиваційної сфери, дозволяє, на наш погляд, позитивно розвивати процес адаптації засуджених до умов виправної установи, засуджених і персоналу.

У сучасній психології надається значна увага дослідженню делінквентної поведінки (О.Д. Глоточкін, Н.С. Гук, К.С. Лебединська, В.М. Оржихівська, О.В. Пирожков, В.М. Синьов, В.А. Худик,), зокрема дослідженню психологічного стану людини, позбавленої волі.

Натомість проблема адаптації до місць позбавлення волі, і як наслідок до особистісних змін у засуджених в умовах позбавлення волі, розробки засобів корекційного впливу на них залишаються до сьогодні недостатньо вивченими. Виходячи з актуальності зазначеної проблеми, недостатнього розроблення її у сучасній психології, в тому числі і пенітенціарній, а також її вагомості у розв’язанні практичних завдань психологічної допомоги особистості, було визначено тему бакалаврського дослідження «Адаптація засуджених до умов позбавлення волі».

Об’єкт дослідження: процес особистісних змін, який відбувається внаслідок адаптації до умов позбавлення волі.

Предмет дослідження: аналіз адаптації засуджених до місць позбавленні волі, характеристика її етапів, динаміка особистісних змін у правопорушників в умовах позбавлення волі.

Мета дослідження полягає у теоретичному й емпіричному дослідженні змістово-процесуальних характеристик процесу адаптації засуджених до умов виправного закладу, особистісних змін в умовах позбавлення волі, а також у розробці програми психолого-педагогічних впливів, спрямованих на оптимізацію та полегшення процесу адаптації засуджених до умов закладів позбавлення волі.

Для досягнення поставленої мети дослідження були поставлені такі завдання:

Проаналізувати і узагальнити теоретико-методологічні підходи до проблеми адаптації засуджених до перебування у закладах позбавлення волі;

Визначити зміст і особливості протікання адаптації та динаміки психічних особистісних змін у засуджених до умов позбавлення волі;

Розробити дослідницьку модель і засоби емпіричного дослідження, а також встановити провідні тенденції процесу адаптації до умов позбавлення волі та динаміки особистісних змін, які виникають у засуджених під час процесу адаптації до умов виправних закладів;

Розробити й обґрунтувати експериментальним шляхом програму психологічної корекції та полегшення протікання процесу адаптації засуджених до умов позбавлених волі.

Теоретико-методологічну основу дослідження склали:

Концепція діяльнісного опосередкування особистісного розвитку (М.Й. Боришевський, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, С.Д. Максименко, А.В. Петровський, Л.С. Рубінштейн, Н.В. Чепелева ); положення про динамічність особистісних утворень (Л.І. Анциферова, К.О. Абульханова-Славська, І.С. Кон, П.В. Лушин, Л.Є. Орбан-Лембрик, М.І. Пірен, В.Т. Циба), зокрема, в умовах життєвої кризи (Л.І. Анциферова, Б.С. Братусь, У.Т. Короленко, Т.М. Титаренко); положення та принципи суб’єктно-діяльнісного підходу (Ю.А. Александровський, Г.О. Балл, Ф.Б. Березін, А.В. Брушлінський, К.М. Гуревич, Є.О. Климов, В.І. Лєбєдєв, Б.Ф. Ломов, В.М. Оржехівська, В.О. Татенко), а також положення гуманістичної психології (Е. Берн, М. Еріксон, К. Роджерс), та основні засади теорії та практики психологічної допомоги (Б.Д. Карвасарський, О.Ф. Бондаренко, Ф.Є. Василюк).

Ступінь розробки теми дослідження. Питання адаптації засуджених до умов позбавлення волі розглядалися російськими вченими-пенітенціаристами О.Д. Глоточкиним (1974), В.Ф. Пирожковим (1974), О.С. Михліним (1975), О.І. Мокрецовим (1979), О.Г Перегудовим (1982), В.І. Поздняковим (1983) і ін. У закордонній психології проблемами адаптації ув'язнених до умов закладів позбавлення віолі займалися A.U. Kirkpatrick (1970), L Goodstene (1979), Е. ZambI (1984), V.R. De Rosia (1998) і ін. (Окремі аспекти процесу адаптації та мотиваційних змін особистості засуджених у вітчизняній пенітенціарній науці і юридичній практиці розробляли В.М. Бехтєрьов (1912), Л.М. Мерлін (1912), Л.Є. Владимиров (1912), М.Н. Гернет (1925), С.В. Познишев (1925), В.О. Внуков (1930), Ю.Ю. Бехтєрьов (1930), М.Н. Кесслер (1930), Б.С. Утевський (1930), О.Г.Ковальов (1968), Г.Г. Бочкарьова (1972), О.Д. Глоточкін (1974), В.Ф. Пирожков (1974), К.Є. Ігошев (1974), О.І. Папкін (1974), О.С. Михлін (1975), В.Г. Дєєв (1976), О.І. Зотова (1976), О.Р. Ратинов (1976), А.Р. Лурія (1977), К.К. Платонов (1977), Л.А. Висотина (1977), В.Н. Кудрявцев (1986), А.І. Ушатиков (1990), М.Г. Дебольський (1994), О.В. Наприс (1997) і інші.

У ході розв'язання поставлених завдань використовувались такі методи та методики дослідження: діагностика картини життєвого шляху (Є.І. Головаха, О.О. Кронік), методика "ціннісних орієнтацій" (М.Рокич), характерологічний опитувальник (К.Леонгард), діагностика показників і форм агресії Басса Даркі, методика оцінки динаміки особистісних трансформацій (Д.О.Олдхем, Л.Морріс), а також самооцінки мотивації схвалення (Д.Марлоу).

Організація і база дослідження. Дослідження проводилось з групою засуджених чоловіків віком 20-30 років, що відбувають покарання в виправній колонії посиленого режиму. На різних етапах дослідження взяло участь 345 осіб. Зокрема, на етапах констатуючого експерименту – 225; на етапі здійснення корекційної роботи у зв’язку з адаптацією до умов позбавлення волі — 80 осіб, з яких було сформовано дві групи: контрольну та експериментальну. Статистичне оброблення результатів здійснювалося за допомогою пакету статистичних програм SPSS 10. Дослідження здійснювалось впродовж 2007-2008 років.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що в ньому вперше обґрунтовано концептуальну модель трансформації різних психологічних особистісних характеристик, які виникають у засуджених під час адаптації до нових умов життя, а саме до умов позбавлення волі; розроблено і апробовано методику психологічної діагностики особистісних змін на різних етапах процесу адаптації, у розробленні програми психологічного впливу шляхом втілення ефективних засобів психокорекційної роботи.

Теоретичне значення дослідження полягає у з’ясуванні психологічних особливостей негативної трансформації особистості в період адаптації до умов позбавлення волі, та визначенні психологічних засобів впливу на особистість для запобігання цим змінам.

Практичне значення дослідження полягає у розробленні діагностичного інструментарію виявлення психічних відхилень та змін в умовах адаптації та комплексного корекційного тренінгу, спрямованого на полегшення процесу адаптації засуджених до умов позбавлення волі та розвиток здатності до особистісних змін в цей період.

Надійність і вірогідність результатів забезпечувалась застосуванням комплексу взаємодоповнюючих методів дослідження, адекватних об'єкту, предмету, меті та завданням дослідження: достатньою репрезентативністю вибірки, поєднанням кількісного та якісного аналізу отриманих емпіричних даних, застосуванням методів математичної статистики, сучасних програм обробки даних.

Структура та обсяг дослідження: бакалаврська робота складається зі вступу, двох частин, перша, з яких — теоретична, складається з двох розділів, які поділені на підрозділи, друга — практична, складається з одного розділу та психологічного експерименту, висновків, додатків та списку використаної літератури, який налічує 41 найменування.

Теоретична Частина

Розділ І. Проблема психологічної адаптації та теоретико-методологічні засади дослідження процесу адаптації засуджених до умов позбавлення волі

І.1 Поняття та види адаптації людини

Адаптація (від латинського слова adaptatio — приладжування, пристосування) — це властивості організму пристосовуватися до дії факторів навколишнього середовища. Проблема адаптації притягає останнім часом увагу багатьох дослідників і розглядається у фізіології, соціології, психології, педагогіці.

Це пов'язане з тим, що політична, економічна, соціальна й навіть екологічна ситуація швидко змінюється не тільки в нашій країні, але й у світі викликає в житті сучасної людини велику кількість стресів. І для того, щоб вижити в таких умовах, від кожної людини потрібна максимальна гнучкість у пристосуванні до нових умов життя. Зміни, що супроводжують адаптацію, зачіпають всі рівні: від молекулярного (мобілізація захисних сил організму) до морального (психологічна стійкість до різних впливів) і професійного (професійні навички, уміння, професійна орієнтація).

Ця проблема може бути розглянута на процесуальному й змістовному рівнях. Адаптація проявляється як механізм вхождення суб'єкта в різні об'єднання, формальні й неформальні групи. Адаптація може бути показником професійного навчання й розвитку людини (О.О. Головей, Є.А. Климов, О.Н. Коржова, К.К. Платонов, З.О. Решетова).

Проблема адаптації людини є однією з основних у системі сучасного психологічного знання. Проте, багато концептуальних положень довгий час розроблялися переважно у фізіологічно орієнтованих дослідженнях і акцент робився, насамперед, на фізіологічних і психофізіологічних закономірностях адаптації до окремих факторів зовнішнього середовища, до різних видів професійної діяльності або в цілому до екологічної системи.

Соціальна адаптація — інтегративний показник станів людини, що відбиває її можливості виконувати певні біосоціальні функції:

адекватне сприйняття навколишньої дійсності й власного організму;

адекватна система відносин і спілкування з навколишніми;

здатність до праці, навчання, до організації дозвілля й відпочинку;

здатність до самообслуговування й взаємообслуговування родині й колективі;

мінливість адаптивність поводження відповідно до рольових очікувань інших.

Важливим аспектом соціальної адаптації є прийняття індивідом соціальної ролі. Цим обумовлене віднесення соціальної адаптації до одного з основних соціально-психологічних механізмів соціалізації особистості. Ефективність соціальної адаптації в значній мірі залежить від того, наскільки адекватно індивід сприймає себе й свої соціальні зв'язки.

Останнім часом у концептуальні моделі всі частіше включається людина як суб'єкт адаптації, тобто як усвідомлює й переживає зміни у своєму власному "Я", як активно й самостійно формує необхідні їй стратегії адаптації не тільки до динамічного зовнішнього світу, але й до освоюваних ролей і позицій, що тягнуть зміни "Я".

Питання про структурні й динамічні прояви адаптації до різних аспектів власного "Я", яке піддається змінам, все частіше зачіпає гуманістично-орієнтована психологія особистості, що включає адаптивність у феномен самоактуалізації й самореалізації.

Адаптація має кілька аспектів. Біологічний (загальний для людини й тварин) містить у собі пристосування організму до умов середовища, які змінюються і які є стійкими: температурі, атмосферному тиску, вологості, освітленості й ін.; фізичним умовам, а також до захворювання, втрати якогось органу або обмеженню його функцій. До прояву біологічної адаптації відноситься ряд психофізіологічних реакцій. Інакше кажучи, адаптація — це пристосування будови й функцій організму, його органів і клітин до умов середовища. Біологічні механізми адаптації вивчені поки недостатньо, але П.К. Анохін, І.А. Аршанський, К.М. Биков і ін. показали, що будь-які пристосувальні реакції в організмі здійснюються під контролем центральної нервової системи, де формуються спеціальні фтасціональні системи адаптації.

Отже, процеси адаптації спрямовані на збереження гомеостаза: стійкості організму до перепадів температури, недоліку кисню, зміні барометричного тиску й т.п.

Психічну адаптацію розглядають як результат діяльності цілісної самокерованої системи (на рівні “оперативного спокою”), підкреслюючи при цьому її системну організацію. Але при такому розгляді картина залишається не повною. Необхідно включити у формулювання поняття потреби. Максимально можливе задоволення актуальних потреб є, таким чином, важливим критерієм ефективності адаптаційного процесу.

Отже, психічну адаптацію можна визначити як процес встановлення оптимальної відповідності особистості й навколишнього середовища в ході здійснення властивої людині діяльності (процесу), що дозволяє індивідууму задовольняти актуальні потреби й реалізовувати пов'язані з ними значимі цілі, забезпечуючи в той же час відповідність максимальній діяльності людини, її поводженню, вимогам середовища. Психічна адаптація є суцільним процесом, що, поряд із властиво психічною адаптацією (тобто підтримкою психічного гомеостазу), містить у собі ще два аспекти:

оптимізацію постійного впливу індивідуума з оточенням;

встановлення адекватної відповідності між психічними й фізіологічними характеристиками.

Вивчення адаптаційних процесів тісно пов'язане з уявленнями про емоційну напругу й стрес. Це послужило підставою для визначення стресу як неспецифічної реакції організму на пропоновані йому вимоги, і розгляд його як загального адаптаційного синдрому.

Відомий закордонний психолог Ганс Сельє, основоположник західного вчення про стреси й нервові розлади, визначив наступні стадії стресу як процесу:

безпосередня реакція на вплив (стадія тривоги);

максимально ефективна адаптація (стадія ресистентності);

порушення адаптаційного процесу (стадія виснаження).

У широкому змісті ці стадії характерні для будь-якого адаптаційного процесу.

Одним з факторів стресу є емоційна напруженість, що фізіологічно виражається в змінах ендокринної системи людини. Приміром, при експериментальних дослідженнях у клініках хворих було встановлено, що люди, які постійно перебувають у нервовій напрузі, важче переносять вірусні інфекції. У таких випадках необхідна допомога кваліфікованого психолога.

Основні риси психічного стресу:

стрес — стан організму, його виникнення припускає взаємодію між організмом і середовищем;

стрес — більш напружений стан, ніж звичайний мотиваційний; він вимагає для свого виникнення сприйняття погрози;

явища стресу мають місце тоді, коли нормальна адаптивна реакція недостатня.

Тому що стрес виник головним чином саме від сприйняття погрози, то його виникнення в певній ситуації може виникати по суб'єктивних причинах, пов'язаних з особливостями даної особистості. Взагалі, тому що індивідууми не схожі один на одного, від фактору особистості залежить дуже багато. Приміром, у системі “людина-середовище” рівень емоційної напруженості наростає в міру збільшення розходжень між умовами, у яких формуються механізми суб'єкта, і умовами які тільки створюються. Таким чином, ті або інші умови викликають емоційну напругу не в силу їхньої абсолютної твердості, а в результаті невідповідності цим умовам емоційного механізму індивіда.

При будь-якому порушенні збалансованості “людина-середовище” недостатність психічних або фізичних ресурсів індивідуума для задоволення актуальних потреб або неузгодженість самої системи потреб є джерелом тривоги.

Тривога, позначувана як:

відчуття невизначеної погрози;

почуття дифузійного побоювання й тривожного очікування;

невизначене занепокоєння,

представляє із себе найбільш сильно діючий механізм психічного стресу. Це випливає з відчуття погрози, що представляє із себе центральний елемент тривоги й спричиняє її біологічне значення як сигнал неблагополуччя й небезпеки. Тривога може грати охоронну й мотиваційну роль, порівнянну з роллю болю. З виникненням тривоги зв'язують посилення поведінкової активності, зміна характеру поводження або включення механізмів інтрапсихічної адаптації. Але тривога може не тільки стимулювати активність, але й сприяти руйнуванню недостатньо адаптивних поведінкових стереотипів, заміщенню їх більше адекватними формами поводження.

На відміну від болю тривога — це сигнал небезпеки, яка ще не реалізована. Прогнозування цієї ситуації носить імовірнісний характер, а в остаточному підсумку залежить від особливостей індивіда. При цьому особистісний фактор грає найчастіше вирішальну роль, і в такому випадку інтенсивність тривоги відбиває скоріше індивідуальні особливості суб'єкта, ніж реальну значимість погрози.

Тривога, по інтенсивності й тривалості неадекватна ситуації, перешкоджає формуванню адаптаційної поведінки, приводить до порушення поведінкової інтеграції й загальної дезорганізації психіки людини. Таким чином, тривога лежить в основі будь-яких змін психічного стану й поводження, обумовлених психічним стресом.

Професор Березін визначив тривожний ряд, що представляє істотний елемент процесу психічної адаптації:

відчуття внутрішньої напруженості — не має яскраво вираженого відтінку погрози, служить лише сигналом її наближення, створюючи тяжкий щиросердечний дискомфорт;

гіперестезичні реакції — тривога наростає, раніше нейтральні стимули здобувають негативне фарбування, підвищується дратівливість;

саме тривога — центральний елемент розглянутого ряду. Проявляється відчуттям невизначеної погрози. Характерна ознака:
неможливість визначити характер погрози, пророчити час її виникнення. Часто відбувається неадекватна логічна переробка, у результаті якої через недостачу фактів видається неправильний висновок;

страх — тривога, конкретизована на певному об'єкті. Хоча об'єкти, з якими зв'язується тривога можуть і не бути її причиною, у суб'єкта створюється уявлення про те, що тривогу можна усунути певними діями;

відчуття невідворотності катастрофи, що насувається, — наростання інтенсивності тривожних розладів приводить суб'єкта до уявлення про неможливість запобігання прийдешній події;

тривожно-боязке порушення — викликувана тривогою дезорганізація досягає максимуму, і можливість цілеспрямованої діяльності зникає. При пароксизмальному наростанні тривоги всі зазначені явища можна спостерігати під час одного пароксизму, в інших же випадках їхня зміна відбувається поступово.

Посилення тривоги приводить до підвищення інтенсивності дії двох взаємозалежних адаптаційних механізмів:

аллопсихічний механізм — діє, коли відбувається модифікація поведінкової активності. Спосіб дії: зміна ситуації або відхід з неї.

інтрапсихічний механізм — забезпечує редукцію тривоги завдяки переорієнтації особистості.

Існує кілька типів захистів, які використовуються інтрапсихічним механізмом психічної адаптації:

перешкода усвідомленню факторів, що викликають тривогу;

фіксація тривоги на певних стимулах;

зниження рівня спонукання, тобто знецінювання вихідних потреб;

концептуалізація.

Тривога, незважаючи на достаток різних значеннєвих формулювань, являє собою єдине явище й служить облігаторним механізмом емоційного стресу. Виникаючи при будь-якому порушенні збалансованості в системі «людина-середовище», вона активізує адаптаційні механізми, і разом з тим при значній інтенсивності лежить в основі розвитку адаптаційних порушень. Підвищення рівня тривоги спричиняється включення або посилення дії механізмів інтрапсихічної адаптації. Ці механізми можуть сприяти ефективній психічній адаптації, забезпечуючи редукцію тривоги, а у випадку їхньої неадекватності знаходять своє відбиття в типі адаптаційних порушень, яким відповідає характер прикордонних психопатологічних явищ, які формуються при цьому. Організація емоційного стресу припускає утруднення реалізації мотивізації, блокаду мотивованого поводження, тобто фруструацію. Сукупність фруструації, тривоги, а також їхній взаємозв'язок з аллопсихічною і інтрапсихічною адаптаціями й становить основне тіло стресу.

Ефективність психічної адаптації напряму залежить від організації мікросоціальної взаємодії. При конфліктних ситуаціях у сімейній або виробничій сфері, утрудненнях у побудові неформального спілкування порушення механічної адаптації відзначалися значно частіше, ніж при ефективній соціальній взаємодії. Також з адаптацією прямо зв'язаний аналіз факторів певного середовища або оточення, Оцінка особистісних якостей навколишніх як фактору приваблюючого в переважній більшості випадків сполучалася з ефективною психічною адаптацією, а оцінка таких же якостей як фактору відразливого — з її порушеннями.

Але не тільки аналіз факторів навколишнього середовища визначає рівень адаптації й емоційної напруженості. Необхідно також брати до уваги індивідуальні якості, стан безпосереднього оточення й особливості групи, у якій здійснюється мікросоціальна взаємодія.

І.2 Теоретико-методологічні засади дослідження процесу адаптації засуджених до умов позбавлення волі

У процесі аналізу існуючих підходів до дослідження проблеми протікання процесу адаптації засуджених до умов позбавлення волі було визначено основні фактори трансформації під впливом так званого пенітенціарного стресу (М.Є. Сандомирський). Процес адаптації до місць позбавлення волі приводить до значних особистісних трансформацій. Останні проявляються, зокрема, у підвищеному рівні тривоги, агресивності, низькому рівні соціальної адаптації тощо.

У літературі виділяють два рівні адаптованості: адаптацію і дезадаптацію. Адаптація полягає в досягненні оптимального взаємовідношення між особистістю і середовищем. Дезадаптація характеризується відсутністю динамічної рівноваги між особистістю і середовищем внаслідок домінування деяких реакцій або невідповідності конструктивних підходів.

Пенітенціарний стрес в більшості випадків характеризується саме реакціями дезадаптації (Сандомирський М.Є., Скрипко Л.В., Альошина Ю.Є., Р. Гоулд, Д.Т. Іванов, Д. Левінсон, Т.М. Мішина, Є.Ф. Рибалко).

Як відомо, у звичайних життєвих умовах особистість характеризується відносно стабільними психофізіологічними рисами. Однак під новим цілеспрямованим впливом мікросоціального середовища, в даному випадку середовища виправної колонії, під тиском його вимог відбувається поступова адаптивна перебудова психологічної організації особистості.

Адаптація індивіда до нових соціально-психологічних умов, яких неможливо уникнути, відбувається у двох напрямках. В одному  психологічна адаптованість особистості проявляється в гармонійній рівновазі, а в іншому ― у формі конфлікту. Це відбувається тоді, коли захисні реакції індивіда є недостатніми (Е. Еріксон, Н.В. Гришина, О.А. Донченко, М.І. Пірен, Т.М. Титаренко, Н.В. Чепелєва).

В тому разі, коли адаптація до екстремальних умов відбувається утруднено, проявляються певні відхилення в поведінці. Ці відхилення протікають нерідко у формі межових психопатологічних явищ, що носять характер неврозів, функціональних порушень, інтрапсихічних конфліктів. За цих умов виникає неадекватна поведінка, яка полягає у порушенні міжособистісних стосунків, а рівень цих порушень перебуває у зв’язку із особливостями особистості (К.О. Абульханова-Славська, Л.І. Анциферова, Ф.Б. Березін, О.О. Кронік).

Особистісні зміни, які відбуваються під час адаптації до умов позбавлення волі, мають у своїй основі складний процес взаємодії внутрішніх (біологічні, біопсихічні, психологічні) і зовнішніх (соціальних) чинників. Водночас, як зазначається у відповідній літературі, дієвість зовнішніх впливів залежить від того, наскільки вони відповідають так званим правилам внутрішнього реагування конкретного індивіда. За психологічним законом конвергенції (В. Штрек), принципом детермінізму (С. Рубінштейн), психологічний розвиток є не механічним сприйняттям особистістю зовнішніх впливів, а результатом конвергенцій внутрішніх даних із зовнішніми умовами розвитку.

Невід’ємною складовою особистісної динаміки засудженого під час адаптації до нових для нього умов позбавлення волі є постійне відчуття тривоги, що є переважаючим емоційним станом. Почуття тривоги виникає в разі, коли індивід стикається з критичним, негативним ставленням до себе з боку оточуючих, ставлення, яке сприймається як загроза власному «Я», коли він відчуває свою неефективність в щоденному житті (Р. Лозарус, З. Фрейд).

На основі уявлень К. Юнга, О. Шострома, К. Леонгарда, П. Ганушкіна виділяються криміногенні типи особистості, які здійснюють негативний вплив на особистість новоприбулих засуджених, накладають серйозні обмеження на їх психологічну адаптацію в установі виконання покарань.

В зарубіжній пенітенціарній психології прийнятий підхід до типології засуджених, що ґрунтується на чотирьох вимірах: делінквентність, порушення соціалізації; психопатизація, агресивність; пригніченість, тривожність, невротизація; психологічна незрілість, неадекватність сприйняття навколишнього.

Як свідчить статистика, лише четверта частина ув’язнених адаптується. Всі інші протягом усього терміну ув’язнення перебувають в стані хронічного стресу.

Узагальнюючи поданий аналіз теоретичних підходів до проблеми процесу адаптації засуджених до умов позбавлення волі, констатуємо, що механізми адаптації у переважної більшості засуджених не сформовані.

Розділ ІІ. Психологія особистості засудженого, як чинник до успішної адаптації до умов позбавлення волі

Вивчення індивідуально-психологічних особливостей засуджених, акцентуацій і інших рис їхнього характеру показує, що по цих параметрах вони істотно не відрізняються від правослухняних громадян. Розходження виявляються в особливостях прояву ціннісних орієнтації, психічних стані й статусно-групової приналежності засуджених. Саме ці параметри, на думку фахівців, визначають «тюремний синдром» поводження засудженого. Адже сам факт здійснення злочину, арешт, взяття під варту в процесі попереднього розслідування й судового розгляду, відбування покарання в пенітенціарній установі впливають на психіку й поводження людини. Проілюструємо сказане результатами одного з експериментів, проведеного закордонними психологами, який одержав назву «експеримент, з модельованою в'язницею».

На етапі підготовки до експерименту було відібрано 24 випробуваних учнів коледжу. Їх розділили на дві рівні групи, які по своїх соціально демографічних і психологічних властивостях істотно не відрізнялися, але одна виконувала роль наглядачів, а друга — ув'язнених. Під приміщення «в'язниці» був відведений підвал будівлі. Тут були обладнані три камери із ґратами, нарами й іншими відповідними атрибутами, а також карцер. Уніформу ув'язнених становив халат з особистим номером на грудях і спині. На щиколотці однієї з ніг був закріплений металевий браслет, з ланцюгом. Всі зовнішні атрибути «наглядачів» (форма, кийок і т.д.) також сприяли ідентичності особистості з виконуваною соціальною роллю. «Наглядачі» працювали позмінно, а «ув’язнені» повинні були провести в камерах два тижні.

Відеозапис зафіксував, що вже з перших годин спілкування між «ув’язненими» і «наглядачами» стали встановлюватися відносини ворожості, агресивності. У більшості «ув'язнених» спостерігалися такі симптоми, як втрата особистісної індивідуальності (всі стали схожі один на одного), зниження почуття власного достоїнства, пригніченість, ворожість стосовно «наглядачів». Ситуація виявилася настільки складною, що п'ятьох «ув'язнених» довелося звільнити через п'ять діб, тому що вони впали в стан депресії, часто кричали, сильно озлобилися й проявляли крайнє занепокоєння. Один «ув'язнений» був звільнений після того, як у нього на шкірі з'явилися плями в результаті психічної напруги. Експеримент, розрахований на два тижні, довелося призупинити через сім днів.

«Модельована в'язниця» наочно підтвердила, що соціальна ізоляція у вигляді позбавлення волі впливає на психіку людини, причому набагато сильніше, ніж уявляють собі багато працівників правоохоронних органів. Як відзначає американський учений X. Зер, традиційна в'язниця й атмосфера в ній «позбавляє людину власного достоїнства... По суті тюремні норми передбачають постійну слухняність, уміння додержуватися наказів. Покірність і слухняність — от той урок, який покликана дати в'язниця, але найменше цей урок згодиться, щоб освоїтися на волі». Тому одна з важливих проблем сучасної пенітенціарної науки й практики — встановлення точної відповідності між вагою зробленого злочину й мірою покарання. Строк карного покарання, вид режиму і його атрибути, з одного боку, повинні викликати в засудженого переживання, здатні втримати його від здійснення нових злочинів, а з іншого боку — не повинні згубно позначатися на його здоров'ї й стані психіки. Не випадково в процесі сучасного реформування кримінально-виконавчої системи у всіх країнах істотна увага звертається на гуманізацію умов утримання засуджених.

Знаходження в місцях позбавлення волі відбивається на психології людини. Особливості психології засуджених насамперед проявляються в певному комплексі психічних станів, які розвиваються в місцях позбавлення волі. До найбільш типових з них варто віднести: стан очікування змін (перегляду справи, звільнення); стан нетерпіння. І те й інше характеризується підвищеною напруженістю, що іноді приводить до різких зривів у поводженні. Може розвиватися й стан безнадійності, приреченості, що викликає апатію, пасивність у всіх діях.

Соціальна ізоляція підсилює пригноблений стан. Він є результатом фрустрації, наслідком повного краху життєвих планів, цілей, катастрофи надій. У засудженого може з'явитися невір'я у свої сили, у можливість знову знайти нормальне життя. До моменту прибуття в колонію (в'язницю) деякі засуджені вже випробовують стан пригніченості, пригніченості від визнання своєї провини перед суспільством, родиною. Ці засуджені не порушують режим, добре працюють, виконують вимоги адміністрації виправної установи.

У пенітенціарній психології найбільш глибоко вивчений вплив позбавлення волі на суть і динаміку психічних станів засуджених (М.Н. Гернет, О.Д. Глоточкін, В.Ф. Пирожков, В.О. Єлеонський). На думку М.Н. Гернета (1925), фундаментом тюремного життя є стан туги (за домом, рідними, близькими): «...Віку добре уявляю. Адже вона моя улюблениця. Але краще б, Світлана (дружина), вас ніколи не було. Мені було б набагато спокійніше. Подивлюся я на тих, у кого, як говорять, ані рідних, ані знайомих, вони тримаються спокійно. Не переживають, нікому не пишуть, у них ніякої відповідальності перед своїм майбутнім. Так у них і час швидше проходить. Але чорт із ним...».

Саме туга за домом, рідними, близькими, волі з особою силою діє на засуджених. У результаті з'являється дратівливість, збудливість, внутрішнє напруження. "Туга, — відзначав М. Н. Гернет, — це наріжний камінь, фундамент тюремного життя". Такий стан сприяє нагромадженню негативних емоцій, які раптово проявляються в афектах, агресивних діях. На цю особливість тюремного життя вказував Ф. М. Достоєвський: "Дивуються іноді начальники, що от якийсь арештант жив собі кілька років так сумирно, навіть десяточним його зробили за похвальне поводження, і раптом рішуче ні з того, ні з цього — точно біс у нього вліз — запустував, закутив, забуянив, а іноді навіть просто на карний злочин ризикнув або на явну нешанобливість перед вищим начальством: або вбив когось, або зґвалтував і ін. Дивляться на нього й дивуються. А тим часом, може бути, вся-то причина цього раптового вибуху в тій людині, від якої менш всього можна було очікувати цього, — це тужливий, судорожний прояв особистості, інстинктивна туга із самим собою, бажання показати себе, свою принижену особистість, що раптом проявляється й доходить до злості, до нестями, до затьмарення розуму, до припадку, до судорог".

Позбавлення волі — це істотні обмеження у волі пересування, у спілкуванні, виборі виду праці, що породжує специфічні права й обов'язки засуджених, тверду регламентацію їхнього життя. Дане покарання обґрунтоване й справедливе, хоча й тягне за собою страждання й мучення. Одним з них є проживання засуджених у житлових приміщеннях в умовах великої скупченості. Такі приміщення являють собою, як правило, величезні, не розділені на кімнати або інші приміщення бараки, у яких живе до ста, а іноді й більше людей, причому часто ліжка розташовані у два поверхи.

Проживання в подібних гуртожитках завдає істотної шкоди особистості, а значить і справі перевиховання засуджених, воно є однією із причин порушень режиму, здійснення правопорушень, у першу чергу насильницьких. "Постійно, — пише Ю. М. Антонян, — цілодобово перебуваючи серед інших осіб, засуджений стає як би голим, він значною мірою втрачає можливості усамітнитися, піти в себе, зосередитися, задуматися про себе, про вчинене і свою провину, своє життя і його перспективи, про відповідальність перед близькими й т.д. Тим часом це особливо важливо саме для тих, хто грубо порушив основні моральні й правові заборони й відбуває за це покарання. Створюється відомий феномен самітності в юрбі, коли навколо завжди багато людей, а тих, з ким можна було б поговорити, поділитися, кому можна довіритися, — немає". [3, 7-10]

Це одна з основних причин того, що засуджені випробовують гостру самітність, психологічну відчуженість, недовіру до навколишніх.

Постійне перебування на очах у великої кількості людей, необхідність у зв'язку із цим увесь час контролювати своє поводження, стримувати емоції й почуття, бути напоготові викликає сильний стрес, величезну напругу нервової системи, негативно позначається на психічному самопочутті. Ф. М. Достоєвський відзначав в "Записках з Мертвого будинку": "У каторжному житті є ще одна мука, ледве чи не найсильніша, ніж всі інші. Це: змушене загальне співжиття. Загальне співжиття, звичайно, є й в інших місцях; але в острог — то приходять такі люди, що не всякому хотілося б зживатися з ними". [41, 172-173] Можна сказати, що перебування в місцях позбавлення волі вимагає від людини значної фізичної й психічної напруги, великої стійкості.

У специфічних умовах утримання у виправних установах у людей значно зростає тривожність. Саме високим рівнем тривожності можна пояснити постійну психічну напругу багатьох засуджених, напруженість у відносинах між ними, між ними й представниками адміністрації, гострі конфлікти, що нерідко виникають по зовні незначних приводах, що переходять часом у насильницькі злочинні дії. Для засуджених характерні бурхливі реакції, вони обурюються, кричать, загрожують, чогось вимагають. У більшості випадків вони не переслідують якихось конкретних цілей, а просто хочуть виговоритися, зняти внутрішнє напруження, виплеснути його. Поступово, в процесі адаптації до умов позбавлення волі, такий стиль поводження, так само як і високий рівень тривожності, стає звичним, зберігаючись навіть після звільнення від покарання й провокує повторне злочинне поводження.

Одним зі складних комплексних психічних станів, що виникають у позбавлені волі, є фрустрація — стан підвищеної психічної напруженості, викликаний об'єктивно-невизначеними (або які так суб'єктивно зрозуміли) труднощами, які виникають на шляху до досягнення особистісно значимої мети. Практика показує, що основними поведінковими реакціями засуджених у стані фрустрації є: агресія на об'єкт фрустрації (як правило, на навколишніх, у тому числі співробітників виправної установи); агресія на себе (аутоагресивні прояви, пов'язані з покаліченням, суїцидом та ін.); депресія (пригніченість, апатія, пасивність, байдужність і т.п.).

ІІ.1. Адаптація засуджених до умов позбавлення волі

Швидке й корінне ламання життєвих планів, способу життя шляхом соціальної ізоляції породжує в людини комплекс специфічних проявів, які називаються "синдромом позбавленої волі" ("тюремним синдромом"). Перебороти ці тяжкі стани засуджений може шляхом адаптації, пристосування до нових правил і норм гуртожитку, до нових умов життєдіяльності.

Процес адаптації пов'язаний з адаптивною ситуацією, що виникає у зв'язку зі змінами, що відбулися, у соціальному середовищі або переходом особистості з одного соціального середовища в інше, чимось для неї нове, коли звичні шаблони поводження, стереотипи сприйняття, установки особистості стають малоефективними або недійовими (непотрібними). Засудженому принаймні тричі доводиться переживати досить складні адаптивні ситуації, щораз заново пристосовуючись:

до вимог режиму відбування покарання, до умов праці, середовища засуджених, життя й побуту у виправних установах;

при зміні умов відбування карного покарання — до нових умов праці й побуту, вимогам режиму, правилам внутрішнього розпорядку й т.п.;

у зв'язку зі звільненням з виправної установи — до умов життя на волі, роботи в колективі вільних громадян, до життя в родині й т.п. [2, 36-38]

Успішність процесу адаптації до умов позбавлення волі залежить від ряду факторів: розуміння суті й необхідності правообмежень, яким людина піддається; усвідомлення серйозності свого нового положення; включення в діяльність для пошуку шляхів, які могли б законним способом полегшити положення; впливу інших засуджених.

Засуджений змушений упокоритися зі своєю долею й пристосуватися до тих умов, у яких він перебуває. "Однак, — пишуть О. Д. Глоточкін і В. Ф. Пирожков, — він не залишає спроб змінити їх, пристосувати до себе. Навіть люди, не здатні рішуче протистояти зовнішнім обставинам, намагаються змінити ці обставини, якоюсь мірою привести їх у відповідність зі своїми уявленнями, поняттями, поглядами, стереотипами. "Бунт" проти нових умов з боку окремих засуджених, внутрішні конфлікти, пережиті ними через нездатність адаптуватися, можуть породжувати серйозні нервово-психічні порушення".

Засуджені адаптуються до умов соціальної ізоляції адекватним або неадекватним чином. Основними ознаками адекватної реакції є: відповідність поведінки засудженого реальній інформації про перспективи його перебування в місцях позбавлення волі; дотримання ним режиму відбування покарання, вимог адміністрації; здатність контролювати свою поведінку й емоції.

Для неадекватної (патологічної) реакції характерний прояв психопатологічних ознак в осіб, які вважалися до засудження психічно здоровими.

Нормальна адаптація характеризується таким психічним станом засудженого, котре нічим істотним не відрізняється від звичайного для нього стану до позбавлення волі. Особа об'єктивно оцінює свій статус, прогноз подальшого перебування у виправній установі; вона включена в активне колективне життя, трудиться, навчається в школі, бере участь у самодіяльності. У неї відсутній внутрішній опір виховним впливам.

Зустрічаються засуджені, на яких позбавлення волі не справляє психотравмувального впливу. Для них колонія стала "рідним будинком": вимоги режиму не є новими, вимоги вихователів сприймаються з позицій доцільного конформізму.

Неадекватні реакції характеризуються виникненням і проявом під впливом позбавлення волі в раніше психічно здорових засуджених дезадаптивної поведінки. О. Д. Глоточкін і В. Ф. Пирожков сюди відносять фобії, тривожно-депресивні, негативно-депресивні й негативно-істеричні реакції.

Клаустрофобічна реакція проявляється у боязні закритого простору — камери слідчого ізолятора або в'язниці. При знаходженні в камері ці особи проявляють рухове занепокоєння, на прогулянках — підвищену рухову активність. Зазначені реакції більше виражені в сільських жителів.

Тривожно-депресивна реакція проявляється в перевазі пригнобленого, подавленого настрою, почуття безнадійності, розпачу, песимістичного відношення до життєвих перспектив: "життя скінчилося", "життя загублене". Такі засуджені відрізняються дратівливістю, тривогою за залишену родину, занепокоєнням за "незавершені справи" на волі. У них часто спостерігаються порушення сну, тривале безсоння, туга за будинком.

Негативно-депресивна реакція характеризується наявністю всіх вищевказаних ознак у сполученні із внутрішнім негативним відношенням до факту позбавлення волі, невизнанням себе винним, відсутністю каяття за вчинене, порушенням режиму відбування покарання, ігноруванням вказівок і вимог вихователів, відсутністю установки на виправлення при зовні подавленому настрої, апатії й байдужності.

Негативно-істерична реакція проявляється в демонстративно-негативній поведінці, прагненні залучити до себе увагу навколишніх як до особи, "безневинно потерпілої від правосуддя". Для значної частини таких осіб характерне прагнення до сутяжництва, скарг на неправильне відношення з боку слідчих, суду, вихователів, адміністрації колонії. Відмітною рисою зазначених осіб є егоцентризм, бравада своїм злочинним минулим з метою завоювати авторитет в інших засуджених, підкорити їх собі.

ІІ.2. Зміна психічного стану засудженого відповідно до етапів адаптації

Виділяються певні фази (стадії) адаптації засуджених до умов позбавлення волі.

Особливо відповідальною є фаза первісної адаптації новоприбулого засудженого, коли він стикається із численними труднощами, новими вимогами до його поведінки. Чи зуміє він адаптуватися до особливих умов, чи знайде друзів, як поставляться до нього вихователі, яку роботу йому доручать на виробництві у виправній установі — всі ці питання жадають від засуджених негайної відповіді, викликають стан тривоги, знижують настрій, порушують сон.

Психічний стан засуджених істотно міняється залежно від часу знаходження в пенітенціарній установі.

Найбільш глибокі переживання характерні для початкової фази адаптації до умов конкретної установи або фаза загального орієнтування. Вона полягає в тому, що прибулий у виправну установу засуджений на місці знайомиться з умовами відбування покарання, виявляє ступінь відповідності фактичної ситуації тієї інформації, яку він одержав у період перебування в слідчому ізоляторі й у ході психологічної підготовки. Ступінь його орієнтованості залежить від джерел інформації, тобто тих засуджених — "старожилів" і вихователів, які його опікують із перших днів.

"Загальна орієнтованість є передумовою формування певного відношення засудженого до режиму відбування покарання, представників адміністрації й вихователів, до конкретних осіб і груп засуджених, тобто до того, що називається усвідомленням себе членом певної спільності ("ми") і протиставленням себе всім іншим мікросуспільствам ("не ми")

Нерідко засуджені, налякані "колишніми" злочинцями, починають із побоюванням і недовірою ставитися до вимог адміністрації виправної установи. Це веде до виникнення психологічного бар'єра між вихователями й засудженими, створює певні труднощі для правильного поводження засуджених.

Залежно від рівня криміналізації особистості, джерел інформації й суб'єктів «адаптаційної підтримки» засуджені можуть обрати різну тактику входження в колектив виправної установи (А.І. Кануннік, 1985): тактику підтримки активу й адміністрації; тактику боротьби за лідерство й самоствердження на негативній основі; тактику виживання; тактику чіткого нейтралітету; тактику пошуку заступників; тактику повної неадаптованості й самоагресії.

З огляду на можливість прояву засудженими зазначених тактик, співробітники виправних установ і повинні планувати роботу з ними. При цьому уважне відстеження спрямованості зовнішньої активності й характеру переживань засуджених може дозволити, по-перше, профілактуровати можливі міжособистісні або індивідуально-групові конфлікти, по-друге, запобігти суїцідальним спробам, по-третє, надавати підтримку в пристосуванні до конкретних умов, засобам виправлення й ситуаціям відбування покарання.

Приблизно через 5-6 місяців перебування у виправній установі (причому залежно від міри подолання внутрішньо-особистісних конфліктів і освоєння вимог зовнішнього середовища) для засуджених типовим є вихід на другу фазу адаптації - "нівелювання".

Її особливістю є те, що особистісні реакції багатьох засуджених на факт соціальної ізоляції й впливу зовнішнього середовища нівелюються й вони усі в типових ситуаціях як би стають схожими по зовнішніх проявах (хода, пози, жести, жаргон у мові, звертання до персоналу й т.д.) на інших засуджених. Це свідчить про те, що відбувається засвоєння стереотипів «зоновської рольової поведінки». Але поряд із цією тенденцією спостерігаються спроби прояву інтересу й індивідуальних особливостей на виробництві, під час дозвілля, у побудові відносин з «близькими по лінії долі» засудженими («земляками, «однолітками» і т.п.).

Надалі в особистісній динаміці засудженого стабілізуються дві тенденції: перша складається в успішному завершенні пристосування до умов соціальної ізоляції. Друга характеризується поглибленням і наростанням негативних змін в особистості, їхнім закріпленням, що перешкоджає успішній адаптації до умов позбавлення волі, а отже, виправленню й перевихованню.

Третя фаза — «завершення адаптації» — наступає зазвичай до кінця першого року відбування покарання й характеризується тим, що засуджені починають ставити перед собою конкретні цілі й прагнуть їх реалізувати в умовах установи, а також жити не тільки минулим і сьогоденням, але й надією на майбутнє. На даній фазі головне завдання співробітників виправних установ полягає в тому, щоб у життєвих планах засудженого знайшло відбиття не тільки прагнення будь-якими шляхами відбути покарання, але й виробилося бажання позитивно змінити себе, перебороти асоціальні стереотипи (злочинний напрям думок, негативізм до людей і соціальних інститутів, аморальні звички та ін.). Крім індивідуальної виховної роботи із засудженими співробітники виправних установ (вихователі, начальники загонів) повинні впливати на них і через позитивні соціально-психологічні явища (ритуали, традиції, звичаї й т. ін.).

Адаптація засудженого буде проходити успішніше, якщо вихователям вдасться зняти його внутрішній опір новим вимогам і направити його активність на досягнення соціально значимих цілей. Певне значення має ступінь розходження між новими й старими вимогами. Як правило, засуджені, що направляються для відбування покарання у виправну установу, швидше адаптуються до умов загального режиму й значно важче — до умов особливого режиму або в'язниці.

Система відносин і зв'язків, що зложилися в середовищі засуджених конкретної колонії, в'язниці, а також характер взаємин співробітників із засудженими створює соціально-психологічний клімат, що може сприяти позитивній адаптації засуджених або перешкоджати їй. Якщо система відносин побудована на принциповій і доброзичливій основі, якщо у виправній установі проявляється турбота про новачків, створені умови, що оберігають їх від негативного впливу "карних авторитетів", то процес адаптації йде успішніше.

«У процесі керівництва адаптацією засуджених, — відзначають О. Д. Глоточкін і В. Ф. Пирожков, — варто враховувати психологічну й кримінальну сумісність, що особливе значення має при розміщенні засуджених по первинних колективах (загонам, ланкам, бригадам і т.п.). У середовищі засуджених знедоленими, неприйнятими найчастіше є особи із психічними й фізичними недоліками, дурними звичками, нечистоплотні, занепалі, з якими ніхто не хоче жити в одній кімнаті, їсти за одним столом, працювати в одній бригаді»

При цьому необхідно мати на увазі наступну закономірність: чим не численніша група (або колектив), тим сильніше дає про себе знати несумісність між окремими її членами. Це відбувається тому, що виникла несумісність не може бути компенсована за рахунок спілкування з іншими членами колективу.

ІІ.3. Середовище засуджених та його вплив на адаптацію новоприбулих до виправної установи

Важливою характеристикою особистості засуджених є їхній ціннісні орієнтації, стандарти поводження, прийняті в певних групах і яким повинна підкорятися поведінка її членів. Залежно від того, на які ціннісні норми орієнтовані засуджені, їх можна диференціювати на певні статусно-групові категорії (страти).

Якщо поводження засудженого в першу чергу регулюється моральними й правовими цінностями, орієнтацією на дотримання правил внутрішнього розпорядку, прагненням позитивно змінити себе, перебороти злочинні стереотипи й надавати допомогу адміністрації установи в протидії насадженню в зоні злодійських традицій, то даних засуджених відносять до групи активу колонії. Ця група засуджених складається з осіб, які твердо встали на шлях виправлення, які активно беруть участь у трудовому процесі й суспільній діяльності, в організації самоврядування засуджених.

Однак співробітники колоній зустрічаються й з фактами, коли в актив прагнуть потрапити засуджені, які, внутрішньо не покаявшись у зробленому злочині й не маючи установки на ведення правослухняного способу життя після звільнення, у силу корисливих інтересів (можливості використання надаваних законом пільг і умовно-дострокового звільнення) демонструють псевдопідтримку вимог адміністрації. Тому вміння викрити подібних типів людей з подвійною мораллю й переконати їх у згубності останнього є свідчення професійно-педагогічної майстерності співробітників пенітенціарних установ.

До другої групи засуджених (причому найбільш численної) —«нейтралам» (або «пасиву») — відносять тих, хто, з одного боку, зовні солідарний з офіційними нормами й виконує вимоги адміністрації (не порушує режим, добре трудиться й т.д.), а з іншого боку — відкрито не засуджує поводження порушників режиму, ухиляється від прямої підтримки ініціатив адміністрації й активу, тому що рахується з багатьма неофіційними нормами, існуючими в середовищі засуджених. Подібна подвійність у стратегії їхнього поводження, коли вчинки насамперед залежать від ситуації, що створилася, вимагає значних виховних зусиль із боку співробітників виправних установ. Адже від того, на чию сторону вдасться зорієнтувати «нейтралів», багато в чому й буде залежати динаміка розвитку оперативної обстановки в установі.

До третьої групи засуджених — «отрицаловці» (або «блатарям») — відносяться ті особи, для яких основним регулятором поводження виступають норми, сформульовані в «злодійському законі»: опозиція, а часом і відкрита протидія адміністрації установи; відхилення від участі в суспільно-корисній праці або робота без ретельності; прагнення домінувати над іншими засудженими й жити за їхній рахунок; матеріальна й фізична підтримка порушників; категорична неучасть у роботі самодіяльних організацій і зневажливе відношення до них, боротьба з активом за сфери впливу й т.д. В останні роки спостерігається тенденція збільшення чисельності даної категорії засуджених. Це привело до підвищення їхньої агресивності, морального й фізичного тиску на всіх засуджених, які не дотримуються «злодійського закону», посиленню непокори адміністрації, організації втеч, захоплень заручників, масових безладь.

Четверта група засуджених — «яких знехтували» — це особи, чия поведінка суперечить як офіційним (морально-правовим), так і неофіційним («злодійським») нормам і звичаям. Раніше до складу цієї групи включалися переважно засуджені, схильні до гомосексуалізму в пасивній формі або особи, що мають психічні відхилення або розумову неповноцінність. Сьогодні ж їхній склад значно розширився за рахунок засуджених, які програлися в карти; осіб, викритих у крадіжці особистого майна засуджених; осіб, запідозрених у співробітництві з оперативними працівниками; вигнаних з «вищої злодійської касти» за порушення традицій і правил поведінки. У силу їх активного відкидання з боку інших груп засуджених в останні роки ця група засуджених, у силу масовості, стала поєднуватися для самозахисту, підлещуватися перед авторитетами й у той же час поводитися агресивно стосовно «нейтралів» і до новачків у колонії. Природно, останнє не тільки обурює основну масу засуджених, але й часто породжує конфлікти й більш серйозні ускладнення оперативної обстановки.

Співробітники виправних установ намагаються підсилити профілактичну роботу, щоб дана категорія засуджених не поповнювалася в колоніях. Однак це не завжди вдається, тому що, з одного боку, спостерігається значне зниження моральності в цілому в пострадянському суспільстві, що веде до росту чисельності засуджених за статеві злочини, а з іншого боку — тривале перебування в переповнених місцях попереднього утримання (через перевантаженість судів) дає багато кандидатів у «відкинутих» із числа осіб, що не пройшли ритуалів «прописки» і принизливих кличок, які одержали.

Віднесення конкретних засуджених до певних статусних категорій — це лише первинна орієнтація й прогнозування можливого напрямку їхнього поводження. Повноцінне здійснення індивідуального підходу до виправлення й перевиховання засуджених засновано на знанні не тільки їхніх індивідуальних особливостей, але й соціально-психологічних закономірностей тюремного середовища.

Перебування в місцях позбавлення волі найчастіше не тільки руйнує сформовану раніше систему відносин людини з людьми, але й підштовхує засуджених до пошуку друзів, однодумців з метою подолання почуття самітності й дефіциту в спілкуванні. У підсумку на основі спільності інтересів, по схожості доль, професійного, кримінального досвіду або національній ознаці у виправній установі утворюються неформальні малі групи засуджених. Вони мають різну чисельність, стійкість і спрямованість стосовно цілей виправної установи й загальних вимог життя в колективі засуджених.

Функціонуванню малих груп засуджених властивий ряд особливостей: у них завжди складається й існує певна ієрархічна структура відносин і залежностей («система ролей»); діють свої ціннісні орієнтації, норми й правила в регуляції поводження її членів; на основі групової згуртованості демонструється виборче відношення до інших груп і конкретних типів засуджених; ведеться активний пошук і колективне обговорення значимої інформації, а також можливих груп, нових дій; здійснюється підтримка своїх членів у моральній і фізичній формі, а також продуктами харчування, речами й іншими засобами, які були придбані в тюремному ларьку, отримані в посилках і т.д.; реалізується активне прагнення до спільного проведення дозвілля, а також до інших форм життєдіяльності в умовах позбавлення волі.

У наукових публікаціях розгляд груп засуджених часто починають із розкриття феноменів, властивим таким мікрогрупам, як «родина». Це зазвичай стійка мала група, що складається із двох або більше засуджених, що об'єдналися на основі загальних поглядів і інтересів (спільне дозвілля, харчування, захист від зазіхань і т.д.). Права й обов'язки членів «родини» зазвичай не мають чіткої регламентації, а визначаються особистісними якостями й авторитетом її членів, і в першу чергу її лідера. У функції лідера «родини» входить планування й координація всіх її дій, підтримування й розвиток групових традицій і звичаїв, представництво «родини» у відносинах з іншими групами, контроль за поводженням членів групи, їхнє заохочення або покарання, здійснення функції «арбітражу» та ін.

В умовах виправних установ можуть виникати й більші по розмірах, але «розмиті» у плані поділюваних цінностей і норм спільності засуджених, які в спеціальній літературі називають «земляцтвами». Виникненню останніх сприяли у свій час і офіційні відомчі заходи, коли в середині 80-х років великі групи засуджених посиленого режиму були цілеспрямовано переміщені з південних регіонів країни в РСФСР. Саме у зв'язку із цим, на думку В.М. Анісімкова (1997), у місцях позбавлення волі й виникли кримінальні кавказькі, азіатські й інші регіональні спільності засуджених, які активно прагнули до лідерства в пенітенціарному середовищі.

Поряд із зазначеними неформальними соціальними групами — «родинами» і «земляцтвами» — у виправних установах на традиціях «злодійської ідеї» завжди існували й кримінальні угруповання засуджених. Зовні засновуючи своє існування на «субкультурі тюремної громади», члени таких угруповань у той же час прагнуть до авторитарної влади серед засуджених, відкрито висловлюють і демонструють негативне відношення до режиму відбування покарання, до праці, навчання, виховних заходів, ведуть залякування й реальну боротьбу за вплив у середовищі засуджених із представниками самодіяльних організацій.

У статусно-ієрархічному плані члени кримінальних угруповань у виправній установі можуть займати місця по трьох рівнях. На вищому рівні перебуває лідер. Ним, як правило, є особа, що заслужила визнання з боку представників карного середовища: «злодій у законі» — кримінальний авторитет, який одержав «мандат» і має підтримку від злочинного співтовариства на волі. Лідерство часто ґрунтується на «харизмі», раніше придбаному статусі в карному світі, наявності престижного досвіду (не менш двох судимостей), тонкому знанні кримінальних норм і особливостей відносин у середовищі засуджених. Прагнучи здійснювати «тіньове» керівництво всіма засудженими, «кримінально короновані лідери» намагаються затвердити свою владу не тільки на пропаганді «злодійської ідеї», але й на різних видах примусу, реалізованих за допомогою членів підлеглого й одноосібно керованого кримінального угруповання.

На другому рівні в кримінальному утворенні затверджуються особи із числа безпосереднього оточення лідера, до яких найчастіше в спеціальній літературі застосовують термін авторитети. За дослідженнями В.М. Анісімкова (1998), дані особи мають приблизно такі ж кримінальні якості, як і лідер, у той же час за «злодійським кодексом» вони не мають права скидати лідера, висувати й затверджувати нового, тому що їхній статус не затверджений рішеннями «блатних тюремних сходок» або з'їздів «злодіїв у законі». Кожний з них, знаючи про це (у тому числі й про можливі надалі суворі покарання за порушення правил кримінальної субкультури), усіляко підтримують лідера по керівництву асоціальним угрупованням, у пропаганді й твердженні серед засуджених «корпоративних законів і правил злочинного світу».

На третьому рівні в ієрархії кримінального угруповання перебувають виконавці — засуджені, котрих на блатному жаргоні часто йменують «піхотою», «солдатами», «торпедою». Вони розглядаються й використовуються «авторитетами» як підручні, а тому не приймають активної участі в рішенні важливих питань життєдіяльності «блатного співтовариства».

При слабкій дисципліні у виправних установах кримінальні угруповання можуть, по-перше, намагатися поширити свій вплив на весь колектив засуджених, впроваджуючи «зоновські традиції й звичаї», а по-друге, шляхом проведення «сходок авторитетів» домагаються об’єднання й координації дій проти адміністрації виправних установ. В останні роки в ряді місць позбавлення волі кримінальні угруповання являють собою ієрархічно жорстко структуровані й найбільш організовані співтовариства, що мають зв'язок із зовнішнім злочинним середовищем. Вони прагнуть представити себе у вигляді керівної «групи», що забезпечує внутрішній порядок і виражає інші інтереси всіх засуджених. Свій вплив кримінальні угруповання намагаються поширити й на авторитетних нейтральних засуджених, прагнучи їх перетворити в «центрових» або «козирних мужиків», взаємодіючих з «авторитетами».

Свою керівну роль у виправних установах кримінальні угруповання часто намагаються забезпечити, з одного боку, шляхом встановлення контролю й цілеспрямованого розподілу засобів, що надходять у місця позбавлення волі, активного насадження поняття «арештантської честі», організації «злодійських судів» і жорстокої розправи з відступниками від злодійської ідеї або засудженими, що творять «свавілля», а з іншого боку — «показною лояльністю» їхніх лідерів до адміністрації установ і вибиванню в неї поступків за принципом «ти мені — я тобі». Щоб посилено протидіяти кримінальним угрупованням, персонал виправних установ повинен не тільки знати організаційно-структурні й психологічні закономірності виникнення й функціонування останніх, але й добре розбиратися в атрибутах насаджуваної ними в місцях позбавлення волі кримінальної субкультури.

Практична Частина

І. Організація та методи дослідження процесу адаптації до умов позбавлення волі.

Базою дослідження слугувала одна із виправних колоній посиленого режиму. У досліджені взяли участь 6 груп досліджуваних (відповідно до класифікації злочинів).

Психологічні зміни засудженого в період адаптації до умов позбавлення волі досліджувалися в нашому дослідженні за двома напрямками:

в залежності від типу скоєного злочину;

в залежності від терміну позбавлення волі.

Кожна із шести груп налічувала по 42 особи віком 20-30 років.

З метою детальнішого аналізу впливу умов перебування в колонії на особистість новоприбулого засудженого, було проведено порівняльний аналіз особистісних змін засуджених і тих, які за вчинені протиправні дії не підлягали позбавленню волі.

Отож, загальна вибірка нашого дослідження становила 345 осіб, які вчинили протиправні дії і отримали за вироком суду різні види покарання.

Для досягнення поставленої у даному дослідженні мети і завдань використовувалися методики, які отримали відповідну практичну перевірку.

Процес дослідження психологічних змін в період адаптації до умов позбавлення волі здійснювався за допомогою методики О.О. Кроніка та Є.І. Головахи (картина життєвого шляху) і методики "Оцінювання п'ятирічних інтервалів". Використання даної методики уможливлює оперативну діагностику картини життєвого шляху. Отримані показники дозволяють, як доводиться в літературі, зробити висновок про стан духовного благополуччя особистості, про наявність у неї певних деформацій в картині життєвого шляху.

Вивчення індивідуальних уявлень про систему значимих для осіб, що перебувають у місцях позбавлення волі, цінностей, які визначають найзагальніші орієнтири спрямованості їх життєдіяльності, здійснювалося за методикою М.Рокіча "Ціннісні орієнтації, (у адаптації Гоштаутаса, Семенова і Ядова). Методика орієнтована на встановлення ієрархії життєвих цілей (так звані термінальні цінності) та ієрархії засобів їхнього досягнення (інструментальні цінності).

Діагностика акцентуацій характеру осіб, що відбували покарання в місцях позбавлення волі, проводилось за методикою К.Леонгарда. Для вивчення показників і форм агресивності використовувався опитувальник Басса Даркі. Для визначення типу особистості і можливих зрушень даного типу використовувалася методика Д.Ж.Олдхема та Л.Морріса, яка відома під назвою "Автопортрет особистості". На основі цієї методики виділяють 14 типів особистості, які визначаються як "норма" і її "загострення". Визначення домінуючого типу характеру, його поєднання з іншими психічними утвореннями, чи розладами, створюють можливість глибше проаналізувати особистісні характеристики засуджених, прослідкувати зміни їх особистості під час пристосування до нових для неї умов позбавлення волі, а також дібрати відповідну програму корекції.

З метою оцінки ефективності корекційної роботи використовувалася методика діагностики самооцінки мотивації схвалення Д.Марлоу та Д.Крауна. Дана методика дає можливість діагностувати також відкритість, правдивість висловлювань досліджуваних.

Розроблена нами програма дослідження передбачала прийоми діагностики і корекції агресії, мотиваційної сфери, навичок спілкування, самооцінки, психологічної стійкості засудженого до впливу негативних індивідуально-особистісних і середовищних факторів.

У формувальній стадії взяло участь 80 осіб. Реалізація корекційної програми здійснювалася із засудженими третьої групи, які перебували на заключній стадії адаптації до умов позбавлення волі.

ІІ. Дослідження провідних тенденцій динаміки психологічних змін засуджених під час пристосування до умов позбавлення волі

Мета дослідження полягала у діагностиці системи цінностей досліджуваних та вивчення психологічних змін, що відбуваються з засудженими, які перебувають на різних стадіях адаптації до умов позбавлення волі.

Здійснений аналіз дозволив зробити висновок про те, що із зростанням терміну адаптації радикальної трансформації ієрархії ціннісних орієнтацій не відбувається, проте значущість окремих цінностей суттєво змінюється. Зокрема, із зростанням терміну відбування покарання, приблизно на останньому етапі адаптації до умов позбавлення волі знижується значимість таких цінностей, як друзі, активне діяльне життя, водночас зростає значення чуйності. Отриманий факт можна пояснити впливом умов перебування в колонії. Зниження вагомості таких цінностей, як свобода, активне діяльне життя, вихованість, самоконтроль підтверджує вплив пенітенціарного стресу і особливе його загострення на третій стадії адаптації.

Результати дослідження показали, що рівень адаптації є найбільш чутливим індикатором наявності стресового стану. Цей стан виникає в результаті психологічної оцінки ситуації як негативної, агресивної і водночас неуникненної. Психологічні прояви у стані пенітенціарного стресу різноманітні.

Загалом досліджувані всіх груп виявилися самовпевненими, готовими до самопожертви, ідеосинкратичними (шизопатія, як розлад). Ці особи, живуть за межами того світу, в якому існують всі інші. Вони не отримують задоволення від життя, не знаходять взаєморозуміння з оточуючими, втрачають межі власного світу. Така соціально-пасивна контактність супроводжується відчуттям дискомфорту, слабкою здатністю до підтримання і встановлення взаємовідносин, а також свідомою схильністю до порушень поведінки, його ексцентричністю. Можливо, саме така поведінка була причиною виникнення труднощів у спілкуванні, що ускладнює дослідження адаптації засуджених до умов позбавлення волі. Разом з тим, засуджені, які вчинили посягання на життя і здоров’я особи (перша група), виявилися самовпевненими та агресивними. Ці риси в їх характері є домінуючими. У досліджуваних другої групи (злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності) домінуючими були такі риси, як ідеосинкратичність, самовпевненість і відсутність чуйності, сумлінності. Найменшою мірою у них виражена схильність до самоаналізу і рефлексії. Інтелектуальний контроль їх поведінки виявився також низьким. Цікаво, що цей тип досліджуваних особливо схильний до самопожертви. Загострення цієї риси характеру може бути пов’язане із особливостями відбування покарання даної групи засуджених. Відомим є той факт, що вони користуються найменшим авторитетом серед колоністів та адміністрації. Постійне приниження їх гідності, складні умови життя, занижена самооцінка і підсилюють загострення такої риси, як схильність до самопожертви, розладом якої є схильність до самознищення, що може сприяти виникненню суїцидних форм поведінки.

Особи третьої групи (злочини проти власності) виявилися діяльними, сумлінними, розсудливими, але в той же час занадто ідеосинкратичними та агресивними. Ці досліджувані соціально адаптовані, для них не властива реакція самодокору та самозвинувачення.

Особи четвертої групи (злочини у сфері господарської діяльності) характеризуються надмірним бажанням бути активними, діяльними, в той же час, вони впевнені у своїй досконалості і значимості, володіють найбільш високим інтелектуальним контролем поведінки, дорожать своїм соціальним статусом, добре орієнтуються в ситуаціях соціальної взаємодії. В той же час вони найбільш адаптовані, лабільні, неаутизовані і відрізняються найменшою психічною напругою.

Особи п’ятої групи (злочини проти громадської безпеки) виявилися надто самовпевненими, відданими, сумлінними, але в той же час у них особливо загострені ідеосенкратичність, драматичність. Загострення такої риси, як бездіяльність також є характерною для представників цього типу злочинної поведінки, адже саме свідома бездіяльність може стати однією із причин вчинення такої категорії злочинів.

Особистісні риси досліджуваних шостої групи (злочини у сфері обігу наркотичних засобів) характеризуються найбільшим негативним ступенем вираженості, практично за всіма діагностованими шкалами. Знижені лише пильність, серйозність.

Загалом виявлено, що у злочинців, які посягають на життя і здоров’я особи (перша група) ― висока чутливість до міжособистісної взаємодії; особи, які вчинили зґвалтування (друга група), характеризуються низькою чутливістю в міжособистісних стосунках при низькому контролі поведінки; корисливо-насильницькі злочинці (третя група), характеризуються самою високою імпульсивністю при низькому контролі, неповагою до правових норм; особи, які вчиняють злочинні дії в галузі господарської діяльності (четверта група), найбільш адаптовані, мають високий самоконтроль, добре орієнтуються в соціальних нормах і вимогах; злочинці у сфері громадської безпеки (п’ята група) та у сфері обігу наркотичних засобів (шоста група), мають найнижчий рівень тривоги і гнучкість поведінки.

Отримані результати кореляційного аналізу свідчать про те, що агресія під час адаптації до умов позбавлення волі пов’язана з рисами характеру. Так, наприклад, «образа» корелює з «драматичністю» (r=0,4, p<0,01), «чутливістю» (r=0,6, p<0,01), «відданістю»(r=-0,5, p<0,01); «роздратування» – з «драматичністю» (r=-0,4, p<0,01) та «чутливістю» (r=-0,5, p<0,01); «вербальна агресія» – з «драматичністю»(r=0,55, p<0,01) та «самовпевненістю»(r=0,65, p<0,01).

Нами було констатовано, що на початковому етапі адаптації досліджуваних до умов позбавлення волі, досить вираженими є фізична, опосередкована агресія, підозрілість та вербальна агресія. Під час другого етапу адаптації фізична агресія, роздратування, негативізм дещо знижуються, проте наприкінці терміну адаптації вони знову зростають. Загалом знижуються опосередкована та вербальна агресія. Отримані показники підтверджують існуючу точку зору, що за умови хронічного стресу (в даному випадку ним є позбавлення волі в умовах ВК) процес адаптації триває досить довго (до 1 року). Це, в свою чергу, призводить до різноманітних особистісних змін з переважанням афективних розладів: на початку строку відбування покарання спостерігаються майже всі види афективних розладів – депресія, тривога, реакція відчаю (вольова та емоційна апатія), порушення поведінки (соціальна чи агресивна поведінка), або повна ізоляція від оточуючих, замкнення у своєму внутрішньому світі.

Проведені в ході дослідження інтерв'ю засуджених дозволили виділити й узагальнити фактори зовнішнього середовища, що обумовили провідні типи актуального значеннєвого стану в умовах соціальної ізоляції. Це, насамперед, замкнутість тюремного середовища, украй обмежені можливості задоволення потреб, регламентація поводження, одноманітність обстановки, жорстокі норми й закони соціальної стратифікації кримінального середовища, що суперечать вимогам виправно-трудової установи. Перераховані вище фактори спричиняють неможливість самоствердитися й персоніфікуватися в соціально-прийнятній формі й штовхають засуджених до самореалізації в асоціальній формі.

Процес адаптації до умов позбавлення волі припускає дану динаміку особистісного «розвитку». За словами засуджених, перші два-три місяці відрізняються найбільш напруженим психічним станом. У цей період первинної адаптації відбувається ламання раніше сформованих життєвих установок і стереотипів, отже, і зміна змісту інтерналізованих цінностей. Депривація, викликана різким обмеженням задоволення звичних потреб, гостре переживання ворожості нового мікросередовища, часті конфліктні емоційні стани спричиняють почуття безнадійності й приреченості, що в підсумку посилює границі суб'єктивної реальності засуджених і фіксує їх актуальний значеннєвий стан на нижчих рівнях функціонування системи особистісних змістів.

Наступний період пов'язаний із ціннісною переорієнтацією засудженого, прийняттям норм і цінностей мікросередовища, пошуком можливості виживання в нових умовах. Це обумовлює вибір стратегії поводження й, отже, входження в певну ненормативну касту соціальної системи виправно-трудової установи.

Результати методики "Автопортрет" показали, що на початку строку відбування покарання, тобто в процесі адаптації до умов позбавлення волі найбільше виражені такі риси, як самовпевненість, драматичність, самотність, відданість, сумлінність, серйозність.

Загалом, в процесі відбування покарання зростає пильність та прагнення до діяльності, знижується авантюризм, чутливість та відданість. Таким чином, можемо констатувати позитивний вплив перевиховного процесу, який здійснюється в умовах ВК. Особистість більшою мірою прагне до діяльності, стає менш авантюристичною. В той же час умови позбавлення волі негативно впливають на особистість засудженого, сприяють появі жорстокості і недовіри.

Аналіз показників суб'єктивної картини життєвого шляху становить низку особливостей у різних категорій досліджуваних (результати наводяться у таблиці 1)

Таблиця 1 Середні показники суб’єктивної оцінки життєвого шляху засуджених на різних етапах адаптації до умов позбавлення волі.

Групи відповідно до етапів адаптації	Тривалість життя	Відчуття реалізованості	Психологічний вік	Реальний вік	Оцінка минулого	Оцінка теперішнього	Оцінка майбутнього
1 група (початковий етап)	84	0,36	24,9	27,1	6,4	3,3	7,1
13,1	0,08	3,0	2,5	1,5	1,6	1,8
2 група (середній етап)	86	0,25	24,2	27,6	5,9	4	7,3
10,2	0,06	3,5	2,3	1,7	1,2	1,6
3 група (кінцевий етап)	70	0,47	32,9	28	6,04	2,4	5,8
11	0,06	2,9	2,6	1,3	1,3	1,5

Отримані дані свідчать, що у засуджених, які перебувають на заключній стадії адаптації до умов позбавлення волі, очікувана тривалість життя значно нижча, ніж у інших, що може свідчити про відсутність у цієї групи засуджених психологічного благополуччя. Низькі показники очікуваної тривалості життя, що є суб’єктивним показником рівня здоров’я засуджених, які перебувають на заключній стадії адаптації до умов позбавлення волі, свідчать про усвідомлення засудженими погіршення стану власного фізичного здоров’я внаслідок перебування в ув’язненні

Показник зреалізованості, який залежить від питомої ваги прожитого в картині життя, в середині строку адаптації дещо знижується, що вказує на появу у даних осіб перспектив, проте в кінці строку адаптації він перевищує норму для даної вікової категорії (0,35-0,40), що може свідчити про стан тривоги через невизначеність майбутнього. В середині строку адаптації, при зменшенні впливу стресогенних факторів, досліджувані замислюються над власним майбутнім, намагаються в своїх планах змоделювати лінію майбутнього соціального періоду життя. Вони вірять у можливість прийняття їх суспільством.

Актуальним стає завдання пошуку засобів, які б активізували процеси психологічної адаптації засуджених до умов позбавлення волі і дозволяли долати негативні явища особистісних змін.

На основі аналізу літературних даних та проведеного дослідження було дібрано ряд корекційних вправ, що виявилися найбільш ефективними при роботі із засудженими з метою подолання стану дезадаптації в умовах позбавлення волі та оптимізації їх особистісної сфери.

Здійснювана нами психологічна корекція негативних особистісних утворень засуджених ґрунтувалася на інтегративному підході, комплексному застосуванні гуманістично зорієнтованих методик і включала корекцію рівня агресії, мотиваційної сфери, навичок спілкування, сприяла виробленню адекватної самооцінки, підвищенню психологічної стійкості засудженого до впливу негативних індивідуально-особистісних і середовищних факторів.

Критеріями ефективності психокорекційної роботи вважалися:

бажання засудженого усвідомити свої проблеми і ресурси;

формування позитивного самоставлення;

відкритість до взаємодії з оточуючим середовищем;

готовність до змін;

здатність самостійно приймати життєво важливі рішення;

прийняття на себе відповідальності;

орієнтація на вільний вибір і на майбутнє тощо.

Психокорекційна робота реалізовувалася протягом 6 занять і полягала в корекції рівня агресії, мотиваційної сфери, навичок спілкування, самооцінки, психологічної стійкості засудженого до впливу негативних індивідуально-особистісних і середовищних факторів.

Висновки щодо ефективності корекційного впливу робилися на підставі порівняльного аналізу результатів контрольної та експериментальної груп, а також на основі спостережень експериментатора і повторного тестування.

В результаті було встановлено, що найбільших змін зазнала мотиваційно-ціннісна сфера, прояви різних форм агресії, почуття вини та певні особистісні утворення.

Аналіз отриманих показників відмінностей між контрольною та експериментальною групами показав, що суттєві зміни у експериментальній вибірці відбулися у вираженні мотивації схвалення, що свідчить про усвідомленість досліджуваними асоціального характеру скоєних злочинних дій.

У структурі ціннісних орієнтацій також відбулися значні зміни, а зокрема за такими термінальними цінностями, як: "впевненість у собі", "свобода", "щасливе сімейне життя", "суспільне визнання", "продуктивне життя", "друзі"; тобто цінностями, які є необхідними в процесі ресоціалізації. Менш значущими виявилися зміни таких цінностей, як: "розваги", "розвиток", "щастя інших". Низькі ранги цих цінностей можна пояснити умовами перебування у ВК. Суворий режим, регламентованість поведінки і діяльності засуджених, суворі правила поведінки обмежують вияв цих цінностей.

Щодо інструментальних цінностей, тут також було виявлено значущі зміни. Зокрема, зросла значимість таких цінностей як: "сміливість у відстоюванні своєї думки", "самоконтроль", "чуйність", "незалежність", "тверда воля", "широта поглядів", "терпимість", "освіченість".

Таким чином можна констатувати позитивний результат розробленої нами програми корекції.

Підсумовуючи отримані результати корекції мотиваційно-ціннісних утворень, можна зробити висновок про те, що досліджувані експериментальної групи виявилися більш адаптованими до умов перебування в колонії, аніж досліджувані контрольної. У них є бажання після виходу із колонії розпочати нове життя в суспільстві, згідно з нормами і правилами, які в ньому існують.

У структурі особистісних утворень осіб, що брали участь у тренінгу, відбулися значні зміни.

Результати, отримані в контрольній та експериментальній групах за показниками і формами агресивності, наведено в таблиці 2.

Таблиця 2

Порівняльні результати агресивності в контрольній та експериментальній групах

Види агресії	Контрольна група	Експериментальна група
Середнє	Стандартне відхилення S	Середнє	Стандартне відхилення S
Фізична агресія	5,9	1,12	4,3	1,13
Опосередкована агресія	3,1	0,43	3,2	1,24
Роздратування	5,6	1,96	4,5	1,4
Негативізм	4,8	1,01	4,2	2,06
Образа	6,2	1,32	6,1	1,47
Підозрілість	6,8	1,59	6,6	1,26
Вербальна агресія	6,7	1,15	5,2	0,94
Почуття вини	6,7	0,9	5,8	1,2

Із наведених у таблиці даних можна зробити висновок про зменшення загального рівня вираженості агресії в експериментальній групі, що свідчить про те, що учасники цієї групи більш усвідомлено сприймають оточуючий світ. Значно нижчими є показники рівнів фізичної агресії, роздратування, вербальної агресії, що свідчить про формування позитивних особистістних змін.

Певних змін зазнали також картина життя та оцінка засудженими їх перспектив.

Досліджувані експериментальної групи теж по-іншому оцінювали період перебування в колонії. Якщо раніше, цей період оцінювався ними як яскраво виражена "кризова ситуація", то після корекції вони, як правило, оцінювали його низькими балами, хоча дещо вищими, ніж на етапі констатації.

ІІІ. Методика прогнозування поведінки засуджених, які знаходяться на стадії адаптації до умов позбавлення волі

Коли засуджений опиняється в місцях позбавлення волі, відбувається соціальна дезадаптація, що проявляється зривом компенсаторних механізмів особистості, які можуть привести до виникнення конфліктних ситуацій серед ув'язнених і обслуговуючого персоналу, несанкціонованих дій засуджених. Все це визначає значимість можливості завчасного прогнозування ризику протиправних і агресивних дій засуджених для працівників оперативних служб, начальників загонів, керівників різного рівня на виробництві, психологів установ, допоможе правильно розподіляти знову прибулих засуджених по загонах і корегувати виховний процес серед засуджених, які знаходяться в процесі адаптації до місць позбавлення волі.

Це завдання дозволяє вирішити пропонована методика прогнозування поводження осіб, які находяться на стадії адаптації до умов позбавлення волі, на основі дослідження їхнього психологічного статусу. Методика створена стосовно до установ системи виконання покарань і розроблялася на основі комплексного психологічного обстеження осіб, що відбувають покарання. Крім психологічного тестування, кожному з обстежених методом експертних оцінок виставлялася начальниками загонів загальна оцінка поводження за період спостереження 6 місяців, з урахуванням ступеня адаптації засудженого до умов увязнення, взаємин з адміністрацією, наявності або відсутності агресивних дій, а також участі в створенні різних конфліктних ситуацій. Оцінки виставлялися по 5-ти бальній системі. На підставі експертних оцінок обстежені були розділені на 3 групи:

1 група - незадовільне поводження (оцінка 1 або 2 бали);

2 група - задовільне поводження (оцінка 3 бали);

3 група - гарне поводження (оцінка 4 або 5 балів).

Для рішення завдання прогнозу поведінки (класифікації обстежуваних з віднесенням до однієї із трьох описаних груп) використовували метод дискрімінантного аналізу, що дозволяє по даних характеристиках (змінних) досліджуваного об'єкта — психологічній характеристиці, одержуваної за результатами тестів — віднести його до одному із класів. Відповідно розглядаються 3 класи — (1) незадовільна поведінка, (2) задовільна й (3) гарне поводження індивіда в період адаптації до умов позбавлення волі.

У ході проведеного дослідження була досліджена вибірка, що складається з 288 випробуваних. Отримані 2 критерії приналежності досліджуваного об'єкта до тієї або іншої групи. Критерій №1 отриманий за допомогою методу канонічного дискрімінатного аналізу з використанням пакета статистичних програм SPSS 7.5, критерій №2 — лінійного дискрімінатного аналізу з використанням пакета статстичних програм STATISTICA 5.0. Критерії взаємно доповнюють один одного, точність їх становить: критерій №1 — 77%, критерій №2 — 72%. Результати класифікації з використанням критерію №1 наведені в таблиці. [27, 2-5]

Результати класифікації обстежених по групах	Передбачена групова приналежність
Групи	Відсоток попадань
1	2	3
Дійсна групова приналежність	1	90,00	10,00	0,00
2	0,00	77,80	22,20
3	0,00	23,40	76,60

Жирним шрифтом у таблиці виділений відсоток правильних влучень для кожної групи (класу), коли розрахована за допомогою математичного критерію №1 групова приналежність (прогноз) збігається з дійсною.

Таким чином, ми бачимо, що відносно найбільш важливого прогнозу чи відноситься обстежуваний до групи незадовільного поводження — точність прогнозу (відсоток правильних влучень) становить 90%.

Порядок використання діагностичних критеріїв

Для класифікації обстежуваного необхідно, щоб були досліджені всі діагностичні показники. Після цього можна використовувати один із двох критеріїв. Спочатку рекомендується використовувати діагностичний критерій №1 і якщо він не дасть досить чітку класифікацію (наприклад: крапка потрапила на границю), то використовувати критерій №2.

Інструкція із практичного застосування діагностичного критерію №1.

Заповнюється діагностична таблиця №1 (див. додаток 3) у такий спосіб:

Заповнюється графа 2 таблиці — значення вимірюваних показників (див. опис діагностичних показників у додатку )

Обчислюються стовпці — графа 4 і графа 6 (ДК1 і ДК2) — множенням значення, що стоїть в графі 2, відповідно на значення в графі 3 (коефіцієнт ДК1) і в графі 3 (коефіцієнт ДК1)

Складаються всі значення стовпців графа 4 і графа 6 (ДК1 і ДК2), які дають значення відповідно діагностичного коефіцієнта №1 і діагностичного коефіцієнта №2 (математично представляють собою координати досліджуваного об'єкта на площині дискримінантних прямих). З отриманих значень віднімаються наведені в таблиці константи.

Класифікація проводиться в такий спосіб:

На діагностичній карті відзначається крапка, що відповідає результатам підрахунку діагностичних коефіцієнтів.

При цьому в якості першої координати по горизонталі відкладається значення діагностичного коефіцієнта №1 (абсциса),

В якості другої координати по вертикалі значення діагностичного коефіцієнта №2 (ордината)

Визначається, у яку з областей вона потрапила. Границі областей для кожного діагностичного класу відзначені на карті відповідними цифрами (наприклад, 11111, або 2222 або 33333).

Обстежений відноситься до того класу, в область якого на карті потрапила діагностична крапка.

Якщо ж діагностична крапка розташована на границі областей, то переходимо до Критерію №2

Наприклад, діагностичний коефіцієнт №1 дорівнює —8, діагностичний коефіцієнт №2 дорівнює +4. Діагностична крапка попадає в область №1. Відповідно даний обстежений ставиться до групи 1 — високого ризику

Застосування описаної методики в практичній діяльності працівників системи виправних закладів дозволить планувати проведення виховних заходів серед засуджених, що знаходяться на стадії адаптації до умов позбавлення волі, проводити сортування їх по загонах і здійснювати профілактику агресивних дій і вторинної злочинності в їхньому середовищі.

Висновки

На рубежі століть в Україні гостро позначилися протиріччя в економічній, політичній, правовій і освітній сферах. Сучасна психологія виявилася на перетинанні цих протиріч, оскільки в них залучені долі людей. Отже, психологія майбутнього стане наукою про проблеми людини, про конструювання нею свого життєвого простору, гідного середовища перебування.

Незважаючи на помітні успіхи в психології, зараз нагромадилося багато невирішених проблем, які можуть стати гальмом у розвитку нашої держави. Насамперед, це відноситься до криміналізації свідомості, що руйнує особистість, заважає їй брати відповідальність за своє майбутнє й майбутнє своїх дітей, гідно розкрити себе, перетворюючи суспільство у відкриту правову державу.

Так, за даними кримінологів, зростає кількість молодіжних злочинів і, насамперед, серед неповнолітніх. Особливо тривожить факт рецидивної злочинності. Все це вимагає негайних заходів в області превентивно-педагогічної психології, предметом якої може стати соціалізація законослухняної особистості, а також адаптація осіб, що перебувають у неволі, для того, щоб поставити їх на шлях виправлення.

Можна виділити ряд протиріч у вивченні цих питань.
Якщо ми хочемо будувати гуманне цивілізоване суспільство, необхідно створити гуманне виховне середовище й у кримінально-виконавчій системі, з'ясувавши, які психолого-педагогічні умови сприяють легкій позитивній адаптації засуджених до умов ув’язнення, перевихованню ув'язнених, а які — гальмують її.

Сказати про те, що в цей час режимні, виховні й інші служби виправних установ не зацікавлені в створенні умов психологічної допомоги засудженим та їхньому перевихованню, не можна. Однак всі вони дотепер орієнтувалися на дотримання законів відбування покарання поза контекстом психології виправлення, тобто адаптації й реадаптації ув'язнених. Гуманізація середовища відбування покарання носила хаотичний характер.

Уявлення та відомості про адаптацію й ресоціалізацію опиралися в основному на зовнішні прояви виконання режиму змісту (слухняність ув'язнених, відсутність дисциплінарних стягнень). Акцент у психологічній допомозі та перевихованні зміщався із причини на наслідок. Внутрішній світ ув'язнених продовжує залишатися закритим. Більше того, було неясно, які психолого-педагогічні умови впливають на відбування покарання, як особистість взаємодіє з ними як суб'єкт діяльності й спілкування, як вона створює новий світ, у якому має жити далі.

Це спонукує вчених і практиків постійно переглядати особливості функціонування пенітенціарних установ, шукати форми й методи для оптимізації процесу адаптації засуджених до умов позбавлення волі.

Незважаючи на те, що в установах Кримінально-виконавчої системи протягом останніх років досягнуті окремі позитивні результати в профілактиці злочинів і порушень дисципліни, у створенні диференційованих умов відбування покарання для різних категорій засуджених, у взаємодії з релігійними й громадськими організаціями й по інших напрямках, обстановка в місцях позбавлення волі продовжує залишатися складною.

У цих непростих умовах співробітникам Кримінально-виконавчої системи необхідно мобілізувати всі сили й засоби для досягнення стабілізації обстановки й повсякденного контролю за ситуацією в пенітенціарних установах. Величезну допомогу в цьому першочерговому завданні покликана зіграти психологічна служба, що могла б з'ясувати психолого-педагогічні умови, що сприяють і перешкоджають адаптації до місць позбавлення волі.

Вимоги мінімальних стандартних правил спілкування з засудженими, концепція реформи карно-виконавчої системи і її гуманістична спрямованість, закордонний досвід функціонування пенітенціарних установ показує, що сучасні підходи до формування право-слухняного поводження засуджених, підтримці здорового мікроклімату в їхньому середовищі й побудова нормальних взаємин з персоналом може й повинна здійснюватися тільки при особистій участі психологів.

Проблема адаптації ув'язнених у місцях позбавлення волі — одна із центральних у боротьбі зі злочинністю — перебувають на стику кримінології, виправно-трудового права й психології.

Особистість як системна суб’єктно-діяльна якість індивіда, що формується в спільній і професійній діяльності, пізнанні й спілкуванні. Це дуже значимо у зв'язку з умовами відбування покарання й факторами, що визначають адаптацію. Раз особистість формується в процесі спілкування з іншими, то це стає фактором, що визначає зміст, етапи, механізми адаптації. Крім того саме професійна діяльність, яка виконується ув'язненими, визначає системогенез їхньої адаптації.

Дослідження особистісних змістів ув'язнених допоможуть нам з'ясувати, заради чого вони проходять етапи адаптації, який їхній зміст і механізми. Для повноцінної допомоги засудженим, які адаптуються до умов позбавлення волі потрібно вивчати цілісний образ особистості, його структуру, зміст і формування. Це важливо, оскільки різні служби пенітенціарної установи можуть мати свої подання про ув'язненого. Під час періоду адаптації можуть виникати особистісні кризи ув’язнених, як різкі психологічні зміни в нестандартних життєвих ситуаціях, що містять позитивні й негативні моменти. Вирішена криза сприяє адаптації й соціальній зрілості, затяжна — несе в собі погрозу соціальної дезадаптації. Тому особистість має внутрішні ресурси для адаптації до умов, що змінюються, і прагне до самореалізації й розвитку. Саме, психологічна служба покликана виконувати кілька функцій, головні з яких у пенітенціарних умовах — це консультативна, коррекційна й просвітительська. Адже адаптація ув'язнених до умов позбавлення волі не проходить у вакуумі, а здійснюється в контакті з іншими людьми, які впливають на них вербально й невербально. Це може бути вирішальним для поліпшення або погіршення психологічних умов відбування покарання ув'язненими.

Отже, у отримані результати бакалаврського дослідження можна узагальнити у таких висновках:

1. В процесі адаптації до місць позбавлення волі у засуджених мають місце специфічні зміни особистісних характеристик. Виявлено їх взаємозв’язок із типом скоєного злочину. Внаслідок впливу на особистість засудженого умов пенітенціарного стресу виникає життєва криза, відбувається перебудова структури самосвідомості, має місце негативна трансформація ціннісно-мотиваційної сфери, зростає агресивність.

2. Динаміка і конкретний зміст особистісних змін в умовах адаптації та пенітенціарного стресу перебувають у залежності від терміну перебування в колонії за трьома стадіями:

– на I стадії (початок відбування строку покарання 1 етап адаптації до умов позбавлення волі) спостерігались особистісні зміни із перевагою афективних розладів: депресія, тривога, реакція відчаю, порушення поведінки, повна ізоляція від оточуючих;

– на II стадії (етап нівелювання) засуджені адаптуються до вимушеного оточення та умов виправного закладу. Ознаки пенітенціарного стресу послаблюється або зникають зовсім і меншою мірою впливають на особу.

– на ІІІ стадії — «завершення адаптації» — наступає зазвичай до кінця першого року відбування покарання — засуджені починають ставити перед собою конкретні цілі й прагнуть їх реалізувати в умовах установи, а також жити не тільки минулим і сьогоденням, але й надією на майбутнє. На даній фазі головне завдання співробітників виправних установ полягає в тому, щоб у життєвих планах засудженого знайшло відбиття не тільки прагнення будь-якими шляхами відбути покарання, але й виробилося бажання позитивно змінити себе, перебороти асоціальні стереотипи (злочинний напрям думок, негативізм до людей і соціальних інститутів, аморальні звички та ін.). Крім індивідуальної виховної роботи із засудженими співробітники виправних установ (вихователі, начальники загонів) повинні впливати на них і через позитивні соціально-психологічні явища (ритуали, традиції, звичаї й т. ін.).

3. Оптимізації успішної адаптації до умов позбавлення волі та зменшенню дії пенітенціарного стресу, засвоєнню суспільних норм і цінностей, усвідомленню почуття вини за скоєний злочин, подальшій ресоціалізації засуджених сприяє розроблена корекційна програма.

Додатки

Додаток 1. Список використовуваних діагностичних показників

1.1 Анкетні дані

1.1.1 ВІК, РОКІВ

1.1.2 СТРОК ДО ОБСТЕЖЕННЯ, МІСЯЦІВ

1.1.3 СТРОК, ЩО ЗАЛИШИВСЯ ДО ЗВІЛЬНЕННЯ, МІСЯЦІВ

1.1.4 ОСВІТА

1 Hе повна середня

2 Середня

3 Середня спеціальне

4 Hе повна вища

5 Вища

1.1.5.ГРУПА ЗЛОЧИНІВ

Група 1 — скоїли тяжкі злочини, пов'язані з нанесенням тілесних ушкоджень, які призвели до смерті.

Група 2 — скоїли грабежі, злодійство і розбійні напади.

Група 3 — скоїли зґвалтування.

Група 4 - інші

1.2. Список психологічних тестів і вимірюваних ними показників

1.2.1 Діагностика патопсихологічних відхилень, які об’єднуються у формі синдромів невротизації й психопатизації — тест Р Н П ("Рівень невротизації й психопатизації"). Кількість питань — 90. Діагностичні показники:

НЕВРОТИЗАЦІЯ

ПСИХОПАТИЗАЦІЯ

1.2.2 Діагностика функціональних порушень із боку нервової системи, або психовегетативного синдрому — дослідження вегетативного тонусу за методикою А.М.Вейна в модифікації М.Є.Сандомирського (1986). Кількість питань — 58. Діагностичні показники:

ВНД ПСТ

ВНД СТ

СУМА ПСТ В %

СУМА СТ В %

РІЗНИЦЯ П С Т і С Т у %

1.2.3 Діагностика схильності до агресивних дій (фізична, вербальна, непряма агресія) по тесту Басса-Дарки. Кількість питань — 75. Діагностичні показники:

ЗАГАЛЬНА АГРЕСІЯ

ФІЗИЧНА АГРЕСІЯ

ВЕРБАЛЬНА АГРЕСІЯ

НЕПРЯМА АГРЕСІЯ

ОБРАЗА

ПІДОЗРІЛІСТЬ

ДРАТІВЛИВІСТЬ

НЕГАТИВІЗМ

ПРОВИНА

ВОРОЖІСТЬ

Тест Басса-Даркі

Опитувальник складається з 75 тверджень, на які випробуваний відповідає «так» або «ні».

Опитувальник

Часом я не можу впоратися з бажанням заподіяти шкоду іншим.

Іноді брешу про людей, яких не люблю.

Я легко дратуюся, але швидко заспокоююся.

Якщо мене не попросять по-хорошому, я не виконую прохання.

Я не завжди одержую те, що мені потрібно.

Я знаю, що люди говорять про мене за моєю спиною.

Якщо я не схвалюю поведінку друзів, я даю їм це відчути.

Коли мені траплялося обдурити когось, я відчував болісне каяття совісті.

Мені здається, що я не здатний вдарити людину.

Я ніколи не дратуюся настільки, щоб кидатися предметами.

Я завжди поблажливий до чужих недоліків.

Якщо мені не подобається встановлене правило, мені хочеться порушити його.

Інші вміють майже завжди користуватися сприятливими обставинами.

Я тримаюсь насторожено з людьми, які ставляться до мене трохи більш дружніше, ніж я очікував.

Я часто буваю не згодний з людьми.

Іноді мені на розум приходять думки, яких я соромлюся.

Якщо хтось першим вдарить мене, я не відповім йому.

Коли я дратуюся, я ляскаю дверима.

Я набагато більше дратівливий, ніж здається.

Якщо хтось уявляє із себе начальника, то я завжди роблю йому всупереч.

Мене небагато засмучує моя доля.

Я думаю, що багато людей не люблять мене.

Я не можу втриматися від суперечки, якщо люди не згодні із мною.

Люди, які ухиляються від роботи, повинні випробовувати почуття провини.

Той, хто ображає мене й мою родину, напрошується на бійку.

Я не здатний на грубі жарти.

Мене охоплює лють, коли наді мною насміхаються.

Коли люди строять із себе начальників, я роблю все, щоб вони не зазнавалися.

Майже щотижня я бачу когось, хто мені не подобається.

Досить багато людей заздрять мені.

Я вимагаю, щоб люди поважали мене.

Мене гнітить те, що я мало роблю для своїх батьків.

Люди, які постійно виводять вас, стоять того, щоб їх «клацнули по носу».

Я ніколи не буваю похмурий від злості.

Якщо до мене ставляться гірше, ніж я того заслуговую, я не засмучуюся.

Якщо хтось виводить мене із себе, я не звертаю уваги.

Хоча я й не показую цього, але мене іноді гризе заздрість.

Іноді мені здається, що наді мною сміються.

Навіть якщо я злюся, я не прибігаю до «сильних» висловлювань.

Мені хочеться, щоб гріхи були прощені.

Я рідко даю здачі, навіть якщо хтось вдарить мене.

Коли виходить не по-моєму, я іноді ображаюся.

Іноді люди дратують мене однією своєю присутністю.

Немає людей, яких би я по-справжньому ненавидів.

Мій принцип: «Ніколи не довіряти чужинцям».

Якщо хтось дратує мене, я готовий сказати все, що про нього думаю.

Я роблю багато такого, про що згодом шкодую.

Якщо я розлючуся, я можу вдарити когось.

З дитинства я ніколи не проявляв вибухів гніву.

Я часто почуваю себе як порохова бочка, готова вибухнути.

Якби всі знали, що я почуваю, мене б вважали людиною, з якою нелегко працювати.

Я завжди думаю про те, які таємні причини змушують людей робити щось приємне для мене.

Коли на мене кричать, я починаю кричати у відповідь.

Невдачі засмучують мене.

Я б'юся не рідше й не частіше, ніж інші.

Я можу згадати випадки, коли я був настільки злим, що схоплював річ, яка попадалася мені під руку і ламав її.

Іноді я почуваю, що готовий першим почати бійку.

Іноді я почуваю, що життя поступає із мною несправедливо.

Раніше я думав, що більшість людей говорять правду, але тепер я в це не вірю.

Я лаюся тільки зі злості.

Коли я поводжуся неправильно, мене мучить совість.

Якщо для захисту своїх прав мені потрібно застосувати фізичну силу, я застосовую її.

Іноді я виражаю свій гнів тим, що стукаю кулаком по столі.

Я буваю грубуватий стосовно людей, які мені не подобаються.

У мене немає ворогів, які б хотіли мені нашкодити.

Я не вмію поставити людину на місце, навіть якщо вона того заслуговує.

Я часто думаю, що жив неправильно.

Я знаю людей, які здатні довести мене до бійки.

Я не засмучуюся через дріб'язки.

Мені рідко спадає на думку, що люди намагаються розлютити або образити мене.

Я часто тільки загрожую людям, хоча й не збираюся приводити погрози в виконання.

Останнім часом я став занудою.

У суперечці я часто підвищую голос.

Я намагаюся зазвичай приховувати своє погане ставлення до людей.

Я краще погоджуся із чимось, ніж стану сперечатися.

При складанні опитувальника автори користувалися наступними принципами:

Питання може відноситися тільки до однієї форми агресії.

Питання формулюються таким чином, щоб найбільшою мірою послабити вплив суспільного схвалення відповіді на питання.

Відповіді оцінюються по вісьмох шкалах наступним чином:

1. Фізична агресія:

«так»=1, «ні»=0: 1, 25, 31, 41, 55, 62, 68 і

«ні»=1, «так»=0: 7 твердження.

2. Непряма агресія:

«так»=1, «ні»=0: 2, 10, 18, 34, 42, 56, 63 і

«ні»=1, «так»=0: 26 і 49.

3. Роздратування:

«так»-1, «ні»=0: 3, 19, 27, 43, 50, 57, 64, 72 і

«ні»-1, «так»=0: 11, 35, 69.

4. Негативізм:

«так»-1, «ні»=0: 4, 12, 20, 28 і

«ні»-1, «так»=0: 36

5. Образа:

«так»-1, «ні»-0: 5, 13, 21, 29, 37, 44, 51, 58.

6. Підозрілість:

«так»-1, «ні»-0: 6, 14, 22, 30, 38, 45, 52, 59 і

«так»=0, «ні»-1: 33, 66, 74, 75.

7. Вербальна агресія:

«так»-1, «ні»-0: 7, 15, 23, 31, 46, 53, 60, 71, 73 і

«так»-0, «ні»=1: 33, 66, 74, 75.

8. Почуття провини:

«так»-1, «ні»=0: 8, 16, 24, 32, 40, 47, 54, 61, 67.

Індекс ворожості містить у собі 5-у й 6-у шкалу, а індекс

агресивності (прямій або мотиваційний) містить у собі шкали 1, 3, 7.

Нормою агресивності є величина її індексу, рівна 21 ±4, а

ворожості - 6, 5-7±3. При цьому звертається увага на можливість

досягнення певної величини, що показує ступінь прояву

агресивності.

1.2.4 Діагностика рівня тривожності й депресії за методикою "ТиД" (Ханін Ю.Л., 1976). Кількість питань — 20. Діагностичні показники:

ТРИВОГА

ДЕПРЕСІЯ

МЕТОДИКА "ТиД"

Ціль: виявити стан тривожності й депресії, обумовлені неврівноваженістю нервових процесів.

Пропонується відповісти на питання анкети, що супроводжується наступною інструкцією: "Просимо Вас відповісти на серію питань, які допоможуть нам з'ясувати ваше самопочуття. Відповідайте, будь ласка, щиро".

Якщо станів, зазначених у питанні, у Вас ніколи не було,

поставте 5 балів;

якщо зустрічаються дуже рідко - 4 бали;

якщо бувають часом - 3 бали;

якщо вони бувають часто - 2 бали;

якщо майже постійно або завжди - 1 бал.

Якщо питання Вам не зрозуміле - звернетеся за роз'ясненням. Дослідження колективне або індивідуальне.

ОПИТУВАЛЬНИК

Чи зауважуєте Ви, що стали більш повільні й мляві, що немає колишньої енергійності?

Вам важко буває заснути, якщо Вас щось тривожить?

Чи почуваєте Ви себе подавленим і пригнобленим?

Чи буває у Вас відчуття якогось занепокоєння (начебто щось повинно трапитися), хоча особливих причин немає?

Чи зауважуєте Ви, що зараз відчуваєте більшу потребу в дружбі, ніж раніше?

Чи приходить Вам думка, що у Вашому житті мало радості й щастя?

Чи зауважуєте Ви, що стали якимсь байдужним, немає колишніх інтересів і захоплень?

У Вас бувають періоди такого занепокоєння, що Ви навіть не можете всидіти на місці?

Очікування Вас тривожить і нервує?

У Вас бувають кошмарні сновидіння?

Ви відчуваєте тривогу й занепокоєння за когось або за щось?

Чи буває у Вас почуття, що до Вас ставляться байдуже, ніхто не прагне Вас зрозуміти й поспівчувати Вам і Ви відчуваєте себе самотнім (самотньою)?

Ви звертали увагу на те, що руки або ноги часто перебувають у Вас у неспокійному русі?

Чи почуваєте Ви в собі нетерплячість, непосидючість або метушливість?

Вам часто хочеться побути одному?

Ви зауважуєте, що Ваші близькі ставляться до Вас байдужо або навіть неприязно?

Ви почуваєте себе ніяково й непевно в суспільстві?

Чи приходять Вам думки, що Ваші подруги (друзі) або близькі більше щасливі, ніж Ви?

Перш, ніж прийняти рішення. Ви довго коливаєтеся?

У Вас виникає почуття, що в багатьох неприємностях винуваті Ви самі

Обробка отриманих даних

Проставлені бали приймають певні числові значення, які зазначені в таблицях.

За значеннями, зазначеним у таблицях, бал самопочуття заміняється діагностичним коефіцієнтом. Слідом за перекодуванням підраховують алгебраїчну суму (з обліком позитивного або негативного знака) діагностичних коефіцієнтів для кожної шкали окремо.
Алгебраїчна сума коефіцієнтів, більша +1,28, свідчить про хороший психічний стан. Сума, менша -1,28, говорить про виражену психічну напруженість, тривожність, депресії. Проміжні значення (від -1,28 до +1,28) говорять про невизначеність даних. Зазвичай прикордонні значення характеризуються коефіцієнтами в межах від - 5,6 до-1,28.

Значення діагностичних коефіцієнтів тривожності
Номери ознаки	Бали
1	2	3	4	5
2	-1.38	-0.44	1.18	1.31	0.87
4	-1.08	-1.3	-0.6	0.37	1.44
8	-1.6	-1.34	-0.4	0.6	0.88
9	-1.11	0	0.54	1.22	0.47
10	-0.9	-1.32	-0.41	-0.41	1.2
11	-1.19	-0.2	1.04	1.03	0.2
13	-0.78	-1.48	-1.38	0.11	0.48
14	-1.26	-0.93	-0.4	0.34	1.24
17	-1.23	-0.74	0	0.37	0.63
9	-1.92	-0.36	0.28	0.56	0.1

1.2.5 Дослідження рівня суб’єктивного контролю за методикою РСК (Бажин Є.Ф., Голинкіна С.А., Еткінд А.М., 1983). Кількість питань — 44. Діагностичні показники — компоненти рівня суб’єктивного контролю (інтернальності):

РСК ДОСЯГНЕНЬ

РСК МІЖОСОБИСТ.

РСК НЕВДАЧ

РСК ВИРОБНИЧ.

РСК РОДИНН.

РСК ЗДОРОВ'Я

РСК ЗАГАЛЬНИЙ

Опитувальник РСК складається з 44 пропозицій-тверджень, що стосуються екстернальності-інтернальності в міжособистісних (виробничих і сімейних) відносинах, а також відносно власного здоров'я.

Інструкція: Прочитавши кожне твердження, вирішите для себе згодні ви з ним чи ні. У випадку згоди поставте поруч із порядковим номером пропозиції знак "+" (можна це зробити на окремому аркуші паперу). Якщо ви не згодні з даним твердженням, то поруч із порядковим номером поставте знак "-". Будьте уважні при виконанні цієї роботи й у той же час намагайтеся подовгу не затримуватися й не роздумувати із приводу окремого твердження.

Опитувальник РСК

Просування по службі більше залежить від вдалого збігу обставин, ніж від здатностей і зусиль людини.

Більшість розлучень походить від того, що люди не захотіли пристосуватися друг до друга.

Хвороба — справа випадку: якщо вже призначено занедужати, то нічого не поробиш.

Люди виявляються самотніми через те, що самі не проявляють інтересу й дружелюбності до навколишніх.

Здійснення моїх бажань часто залежить від везіння.

Даремно вживати зусилля для того, щоб завоювати симпатію інших людей.

Зовнішні обставини — батьки й добробут — впливають на сімейне щастя не менше, ніж відносини подружжя.

Я часто почуваю, що мало впливаю на те, що відбувається зі мною.

Як правило, керівництво виявляється більше ефективним, коли повністю контролює дії підлеглих, а не покладається на їхню самостійність.

Мої оцінки в школі залежали від випадкових обставин (наприклад, настрою вчителя) більше, ніж від моїх власних зусиль.

Коли я строю плани, то я, загалом, вірю, що зможу їх здійснити.

Те, що багатьом людям здається вдачею або везінням, насправді є результатом довгих цілеспрямованих зусиль.

Думаю, що правильний спосіб життя може більше допомогти здоров'ю, ніж лікарі й ліки.

Якщо люди не підходять один одному, то як би вони не намагалися налагодити сімейне життя, вони однаково не зможуть це зробити.

Те гарне, що я роблю, зазвичай буває по достоїнству оцінене іншими.

Діти виростають такими, якими їх виховують батьки.

Думаю, що випадок або доля не грають важливої ролі в моєму житті.

Я намагаюся не планувати далеко вперед, тому що багато чого залежить від того, як зложаться обставини.

Мої оцінки в школі найбільше залежали від моїх зусиль і ступеня підготовленості.

У сімейних конфліктах я частіше відчуваю провину за собою, ніж за протилежною стороною.

Життя більшості людей залежить від збігу обставин.

Я віддаю перевагу такому керівництву, при якому можна самостійно визначати, що і як робити.

Думаю, що мій спосіб життя ні в якій мірі не є причиною моїх хвороб.

Як правило, саме невдалий збіг обставин заважає людям домогтися успіху у своїй справі.

Зрештою, за погане керування організацією відповідальні самі люди, які в ній працюють.

Я часто почуваю, що нічого не можу змінити в сформованих відносинах у родині.

Якщо я дуже захочу, то зможу розташувати до себе майже кожного.

На підростаюче покоління впливає так багато різних обставин, що зусилля батьків по їхньому вихованню часто виявляються марними.

Те, що із мною трапляється, це справа моїх власних рук.

Людина, що не змогла домогтися успіху у своїй роботі, швидше за все не виявила достатніх зусиль.

Важко буває зрозуміти, чому керівники поводяться саме так, а не інакше.

Найчастіше я можу домогтися від членів моєї родини того, чого хочу.

У неприємностях і невдачах, які були в моєму житті, найчастіше винуваті інші люди, ніж я сам.

Дитину завжди можна вберегти від застуди, якщо за нею стежити й правильно її одягати.

У складних обставинах я волію почекати, поки проблеми не вирішаться самі собою.

Успіх є результатом завзятої роботи й мало залежить від випадку або везіння.

Я почуваю, що від мене більше, ніж від кого б то не було, залежить щастя моєї родини.

Мені завжди важко зрозуміти, чому я подобаюся одним людям і не подобаюся іншим.

Я завжди волію прийняти рішення й діяти самостійно, а не сподіватися на допомогу інших людей або на долю.

На жаль, заслуги людини часто залишаються невизнаними, незважаючи на всі її старання.

У сімейному житті бувають такі випадки, коли неможливо розв'язати проблеми навіть при найдужчому бажанні.

Здатні люди, що не зуміли реалізувати свої можливості, повинні винити в цьому тільки самих себе.

Багато моїх успіхів були можливі тільки завдяки допомозі інших людей.

Більшість невдач у моєму житті відбулося від невміння, незнання або ліні й мало залежали від везіння або невдачі.

Обробку заповнених відповідей варто проводити по наведеним нижче ключах, підсумовуючи співпадаючі із ключем відповіді. До опитувальника РСК додається сім ключів, що відповідають семи шкалам:

Шкала загальної інтернальності (Іо). Високий показник по цій шкалі відповідає високому рівню суб'єктивного контролю над будь-якими значимими ситуаціями. Такі люди вважають, що більшість важливих подій у їхньому житті було результатом їхніх власних дій, що вони можуть ними управляти й, отже, беруть на себе відповідальність за своє життя в цілому. Низький показник по шкалі Іо відповідає низькому рівню суб'єктивного контролю. Такі люди не бачать зв'язку між своїми діями й значимими подіями, які вони розглядають як результат випадку або дії інших людей. Для визначення РСК по даній шкалі необхідно пам'ятати, що максимальне значення показника по ній дорівнює 44, а мінімальне - 0.

Шкала інтернальності в області досягнень (Ід).
Високий показник по цій шкалі відповідає високому рівню суб'єктивного контролю над емоційно позитивними подіями. Такі люди вважають, що всього самого гарного у своєму житті вони домоглися самі й що вони здатні з успіхом йти до наміченої мети в майбутньому. Низький показник по шкалі Ід свідчить про те, що людина зв'язує свої успіхи, досягнення й радості із зовнішніми обставинами — везінням, щасливою долею або допомогою інших людей. Максимальне значення показника по цій шкалі дорівнює 12, мінімальне - 0.

Шкала інтернальності в області невдач (Ін).
Високий показник по цій шкалі говорить про розвинене почуття суб'єктивного контролю стосовно негативних подій і ситуацій, що проявляється в схильності обвинувачувати самого себе в різноманітних неприємностях і невдачах. Низький показник свідчить про те, що людина схильна приписувати відповідальність за подібні події іншим людям або вважати їх результатами невдачі. Максимальне значення Ін - 12, мінімальне - 0.

Шкала інтернальності в родинних відносинах (Ір).
Високий показник Ір означає, що людина вважає себе відповідальною за події, що відбуваються в її сімейному житті. Низький Ір указує на те, що суб'єкт вважає своїх партнерів причиною значимих ситуацій, що виникають у його родині. Максимальне значення Ір - 10, мінімальне - 0.

Шкала інтернальності в області виробничих відносин (Ів).
Високий Ів свідчить про те, що людина вважає себе, свої дії важливим фактором організації власної виробничої діяльності, зокрема, у своєму просуванні по службі. Низький Ів указує на схильність надавати більш важливе значення зовнішнім обставинам — керівництву, колегам по роботі, везінню – невдачі. Максимум Ів - 8, мінімум - 0.

Шкала інтернальності в області міжособистісних відносин (Ім).
Високий показник по Ім свідчить про те, що людина почуває себе здатною викликати повагу й симпатію інших людей. Низький Ім указує на те, що суб'єкт не схильний брати на себе відповідальність за свої відносини з навколишніми. Максимальне значення Ім - 4, мінімальне - 0.

Шкала інтернальності відносно здоров'я й хвороби (ІЗ).
Високий показник ІЗ свідчить про те, що людина вважає себе багато в чому відповідальною за своє здоров'я й думає, що видужання залежить переважно від її дій. Людина з низьким Із вважає здоров'я й хвороби результатом випадку й сподівається на те, що видужання прийде в результаті дій інших людей, насамперед лікарів. Максимальне значення ІЗ - 4, мінімальне - 0.

Ключі для обробки результатів опитувальника:

Іо:	«+»	2, 4, 11, 12, 13, 15, 16, 17, 19, 20, 22, 25, 27, 29, 32, 34, 36, 37, 39, 42, 44
«–»	1, 3, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 14, 18, 21, 23, 24, 26, 28, 31, 33, 38, 40, 41, 43
Ід:	«+»	12, 15, 27, 32, 36, 37
«–»	1, 5, 6, 14, 26, 43
Ін:	«+»	2, 4, 20, 31, 42, 44
«–»	7, 24, 33, 38, 40, 41
Ір:	«+»	2, 16, 20, 32, 37
«–»	7, 14, 26, 28, 41
Ів:	«+»	19, 22, 25, 42
«–»	1, 9, 10, 30
Ім:	«+»	4, 27
«–»	6, 38
Із:	«+»	13, 34
«–»	3, 23

1.2.6 Дослідження індивідуально-типологічних особливостей особистості відповідно класифікації К.Г.Юнга. Кількість питань — 20. Діагностичні показники:

ЕКСТРАВЕРСІЯ

ІНТРОВЕРСІЯ

РАЦІОНАЛЬНІСТЬ

ІМПУЛЬСИВНІСТЬ

ЕТИКА

ЛОГІКА

ІНТУЇЦІЯ

СЕНСОРИКА

Опитувальник Юнга

Дана методика запропонована К. Юнгом для виявлення типологічних особливостей особистості.

На кожне питання є два варіанти відповіді, необхідно вибрати відповідь, що підходить вам більше, і поставити букву, що позначає ця відповідь.

1. Що для вас важливіше?

а) небагато близьких друзів;

б) велика товариська компанія.

2. Які книги ви волієте читати?

а) із цікавим сюжетом;

б) з описом переживань героїв;

3. Що ви скоріше можете допустити в розмові?

а) запізнення;

б) помилки.

4. Якщо ви робите дурний вчинок, то:

а) гостро переживаєте;

б) гострих переживань немає.

5. Як ви сходитеся з людьми?

а) швидко, легко;

б) повільно, обережно.

6. Чи вважаєте ви себе уразливим?

а) так;

б) ні.

7. Чи схильні ви сміятися від душі?

а) так;

б) ні.

8. Чи вважаєте ви себе?

а) мовчазним;

б) говірким.

9. Чи відверті ви або потайливі?

а) відвертий;

б) потайливий.

10. Чи любите ви займатися аналізом своїх переживань?

а) так;

б) ні.

11. Перебуваючи в суспільстві, ви волієте:

а) говорити:

б) слухати.

12. Чи часто ви переживаєте невдоволення собою?

а) так;

б) ні.

13. Чи любите ви щось організовувати?

а) так;

б) ні.

14. Хотілося б вам вести інтимний щоденник?

а) так;

б) ні.

15. Чи швидко ви переходите від рішення до виконання?

а) так;

б) ні.

16. Чи легко ви міняєте ваш настрій?

а) так;

б) ні.

17.Чи любите ви переконувати інших, нав'язувати свої
погляди?

а) так;

б) ні.

18. Ваші рухи:

а) швидкі;

б) уповільнені.

19. Ви сильно турбуєтеся про можливі неприємності:

а) часто;

б) рідко.

20. У скрутних випадках:

а) поспішаєте звернутися по допомогу до інших;

б) не любите звертатися.

Обробка результатів

ПОКАЗНИКИ ЕКСТРАВЕРСІЇ: 1б, 2а, 3б, 4б, 5а, 6б, 7а, 8б, 9а, 10б, 11а, 12б, 13а, 14б, 15а, 16а, 17а, 18а, 19б, 20а.

Кількість відповідей підрахувати й помножити на 5.

Бали: 0-35 — інтроверсія; 36-65 — амбоверсія; 66- 100 — екстраверсія

Екстраверти: легкі в спілкуванні, у них високий рівень агресивності, мають тенденцію до лідерства, люблять бути в центрі уваги, легко зав'язують знайомства, імпульсивні, відкриті й товариські, серед їхніх знайомих можуть бути й корисні люди; судять про людей "по зовнішності", не заглядають усередину; холерики, сангвініки.

Інтроверти: зосереджені на власних переживаннях, мало контактні, мовчазні, важко заводять нові знайомства, не люблять ризикувати, переживають розривши старі зв'язки, немає варіантів програшу й виграшу, високий рівень тривожності й регідності; флегматики, меланхоліки.

Амбоверти: особистості, у яких присутні слабовиражені риси обох типів.

Додаток 2

Список використовуваних діагностичних ознак у порядку заповнення діагностичних таблиць

1 ВІК, РОКІВ

2 СТРОК, ЩО ЗАЛИШИВСЯ ДО ЗВІЛЬНЕННЯ, МІСЯЦІВ

3 ДЕПРЕСІЯ

4 РІЗНИЦЯ П С Т і С Т У %

5 ЕКСТРАВЕРСІЯ

6 ОСВІТА

7 ЕТИКА

8 ФІЗИЧНА АГРЕСІЯ

9 СТРОК ДО ОБСТЕЖЕННЯ, МІСЯЦІВ

10 ГРУПА ЗЛОЧИНІВ

11 ІНТРОВЕРСІЯ

12 РСК ДОСЯГНЕНЬ

13 РСК МІЖОСОБОВ.

14 РСК НЕВДАЧ

15 РСК ЗАГАЛЬНИЙ

16 РСК ВИРОБНИЧ.

17 РСК РОДИНН.

18 РСК ЗДОРОВ'Я

19 РАЦІОНАЛЬНІСТЬ

20 НЕПРЯМА АГРЕСІЯ

21 ІНТУЇЦІЯ

22 НЕГАТИВІЗМ

23 НЕВРОТИЗАЦІЯ

24 ЗАГАЛЬНА АГРЕСІЯ

25 ОБРАЗА

26 ІМПУЛЬСИВНІСТЬ

27 ПІДОЗРІЛІСТЬ

28 ПСИХОПАТИЗАЦІЯ

29 ДРАТІВЛИВІСТЬ

30 СЕНСОРИКА

31 СУМА ПСТ В %

32 СУМА СТ В %

33 ЛОГІКА

34 ТРИВОГА

35 ВЕРБАЛЬНА АГРЕСІЯ

36 ПРОВИНА

37 ВНД ПСТ

38 ВНД СТ

39 ВОРОЖІСТЬ

Додаток 3

Діагностична таблиця №1

Показники	Значення	К-т ДК-1	ДК-1	К-т ДК-2	ДК-2
1	2	3	4	5	6
ВІК, РОКІВ	.........	-0,010	.........	-0,003	.........
ДЕПРЕСІЯ	.........	0,035	.........	0,049	.........
РІЗНИЦЯ ПСТ І СТ В %	.........	0,022	.........	-0,018	.........
ОСВІТА	.........	-0,060	.........	-0,420	.........
ЕТИКА	.........	-0,068	.........	0,349	.........
ФІЗИЧНА АГРЕСІЯ	.........	-0,003	.........	-0,088	.........
СТРОК ДО ОБСТЕЖЕННЯ, МІС.	.........	-0,005	.........	0,002	.........
ГРУПА ЗЛОЧИНІВ	.........	0,154	.........	-0,097	.........
ІНТРОВЕРСІЯ	.........	3,814	.........	0,389	.........
РСК ДОСЯГНЕНЬ	.........	0,016	.........	-0,052	.........
РСК МІЖОСОБ.	.........	0,021	.........	0,135	.........
РСК НЕВДАЧ	.........	0,051	.........	-0,015	.........
РСК ЗАГАЛЬНИЙ	.........	-0,026	.........	-0,017	.........
РСК ВИРОБНИЧ.	.........	0,006	.........	-0,022	.........
РСК РОДИНН.	.........	-0,007	.........	0,073	.........
РСК ЗДОРОВ'Я	.........	-0,033	.........	0,037	.........
РАЦІОНАЛЬНІСТЬ	.........	0,930	.........	-0,192	.........
НЕПРЯМА АГРЕСІЯ	.........	-0,020	.........	-0,018	.........
ІНТУЇЦІЯ	.........	0,054	.........	0,049	.........
НЕВРОТИЗАЦІЯ	.........	-0,004	.........	0,015	.........
ЗАГАЛЬНА АГРЕСІЯ	.........	-0,028	.........	0,100	.........
ОБРАЗА	.........	0,194	.........	0,009	.........
ІМПУЛЬСИВНІСТЬ	.........	0,866	.........	-0,294	.........
ПІДОЗРІЛІСТЬ	.........	-0,023	.........	-0,040	.........
ПСИХОПАТИЗАЦІЯ	.........	-0,012	.........	-0,023	.........
ДРАТІВЛИВІСТЬ	.........	0,162	.........	-0,149	.........
СЕНСОРИКА	.........	0,000	.........	0,003	.........
СУМА ПСТ В %	.........	-0,020	.........	0,045	.........
ЛОГІКА	.........	-0,078	.........	0,242	.........
ТРИВОГА	.........	-0,034	.........	-0,109	.........
НЕГАТИВІЗМ	.........	-0,064	.........	0,178	.........
ПРОВИНА	.........	-0,094	.........	-0,212	.........
ВНД ПСТ	.........	0,070	.........	0,004	.........
ВНД СТ	.........	0,019	.........	-0,115	.........
СТРОК ДО ЗВІЛЬНЕННЯ, МІС	.........	0,000	.........	-0,006	.........
ЕКСТРАВЕРСІЯ	.........	3,864	.........	0,428	.........
Константа	.........	.........	-55,180	.........	-4,732
Діагностичний коефіцієнт

Список використаної літератури

Агаджанян Н, А. Адаптацияhttp://www.rambler.ru/srch?oe=1251&words=%E0%E4%E0%EF%F2%E0%F6%E8%FF+%EA+%F3%F1%EB%EE%E2%E8%FF%EC+%EB%E8%F8%E5%ED%E8%FF+%F1%E2%EE%E1%EE%E4%FB&hilite=000000A6:00029814 - 3http://www.rambler.ru/srch?oe=1251&words=%E0%E4%E0%EF%F2%E0%F6%E8%FF+%EA+%F3%F1%EB%EE%E2%E8%FF%EC+%EB%E8%F8%E5%ED%E8%FF+%F1%E2%EE%E1%EE%E4%FB&hilite=000000A6:00029814 - 5 к экстремальным условиямhttp://www.rambler.ru/srch?oe=1251&words=%E0%E4%E0%EF%F2%E0%F6%E8%FF+%EA+%F3%F1%EB%EE%E2%E8%FF%EC+%EB%E8%F8%E5%ED%E8%FF+%F1%E2%EE%E1%EE%E4%FB&hilite=000000A6:00029814 - 4http://www.rambler.ru/srch?oe=1251&words=%E0%E4%E0%EF%F2%E0%F6%E8%FF+%EA+%F3%F1%EB%EE%E2%E8%FF%EC+%EB%E8%F8%E5%ED%E8%FF+%F1%E2%EE%E1%EE%E4%FB&hilite=000000A6:00029814 - 6: эколого физиологические аспекты //Нарушение механичное регуляции и их коррекция.— М., 1989;

Адаптация осужденных к среде ИТУ. Учеб. пособие. — Рязань, 1981;

Антонян Ю.М., Верещагин В.А., Калманов Г.Б. Тюремная субкультура и нейтрализация ее негативных проявлений // Государство и право. — 1996. — № 10;

Антонян Ю. М., Канунник А. И., Кулинич В. В. Исправление и перевоспитание осужденных, неадаптированных к условиям ИТК: Учеб. пособие. — М., 1987;

Бандурка А.М., Бочарова С.П., Землянская Е.В. Юридическая психология: Учебник. – Харьков: Издательство Национального университета внутренних дел, 2002. – 596 с.;

Беличева С.А. Основы превентивной психологии. – М., 1994;

Березин Ф.Б. Психическая и психофизиологическая адаптация человека. Л, 1988. — 270 с.;

Бехтерев В.М. Об экспериментальном психологическом исследовании преступников // Обозрение психиатрии. — М., 1902 — № 8. — С. 27-36;

Васильев В. Л. Юридическая психология. — Спб., 1997;

Глоточкин А. Д., Пирожков В. Ф. Эмоции и чувства человека, лишенного свободы. — М., 1970;

Глоточкин А. Д., Пирожков В. Ф. Исправительно-трудовая психология. Рязань, 1985;

Грановская Р. М. Элементы практической психологии. — ЛГУ, 1988;

Гримак Л. П. Общение с собой. — М., 1991;

Дановский С. Л., Петухов Е. В., Хохряков Г. Ф. Личностные свойства осужденных и социально-психологические методы их исследования/ Под ред. Ю. Е. Виноградова и Г. Ф. Хохрякова. — М., 1982;

Деев В.Г., Ушатиков А.И., Семенов В.А. Психологическая подготовка осужденных в жизни в новых условиях. — Рязань, 1989;

Дерябин В. С. Чувства. Влечения. Эмоции. — Л., 1974;

Еникеев М. И. Основы общей и юридической психологии. — М., 1997;

Еникеев М.И. Практикум по юридической психологии: Учебное пособие. – М.: Норма – Инфра-М, 2001. – 592 с.;

Китаев-Смык Л. А. Психология стресса. — М., 1983;

Кон И. С. Социология личности. — М., 1967;

Коржова Е.Ю. Жизненные ситуации и стратегии поведения. Психологические проблемы самореализации личности. — СПб., 1997. — С.75-88;

Корнилов А.П. Саморегуляция человека в условиях социального перелома. //Вопросы психологии, 1995, № 5. — С.69-89;

Кравченко А. И. Основы социологии. — М., 1997;

Кузнецов П.В. Адаптация как функция развития личности. — Саратов, 1991. — 75 с.;

Личность преступника как объект психологического исследования /Под ред. А. Р. Ратинова. — М., 1979;

Мерлин В. С. Лекции по психологии мотивов человека. — Пермь, 1971;

Методика прогнозирования поведения лиц, отбывающих наказание в местах лишения свободы. Психическая адаптация в условиях пенитенциарного стресса // Инстуктивно-методическое письмо. – М., 2002;

Милославова И.А. Понятие и структура социальной адаптации. Автореферат дисс. ... кандидата филос. наук. — Л., 1974. — 24 с.;

Михлин А. С. Осужденные. Кто они?: Общая характеристика осужденных (по материалам контрольной переписи осужденных 1994 г.) / Под ред. П. Г. Мищенкова. — М., 1996;

Неймарк М.С. О соотношении осознаваемых и неосознаваемых мотивах в поведении, характеризующих направленность личности
подростка // Вопросы психологии. — М., 1968. — № 5;

Пирожков В.Ф. Криминальная психология. — М., 1998. — С. 62;

Питлюк-Смеречинська О.Д. Особливості ціннісної сфери злочинців в умовах пенітенціарного впливу / Проблеми загальної та педагогічної психології. Зб. наук. праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. С. Д. Максименка. – Київ, 2003. – Т. 5, ч. 7. – С. 121-124;

Питлюк-Смеречинська О.Д. Особистісна динаміка та репрезентація в свідомості переживання реалізованості в процесі адаптації в умовах позбавлення волі / Проблеми загальної та педагогічної психології. Зб. наук. праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. С. Д. Максименка. – Київ, 2004. – Т. 6, ч. 5. – С. 261-269;

Ротенберг В.С., Аршавский В.В. Поисковая активность и адаптация. — М., 1984. — 190 с.;

Сандомирский М.Е. Психическая адаптация в условиях пенитенциарного стресса и личностно-типологические особенности осуждённых. – Уфа: "Здравоохранение Башкортостана", 2001. – 88 с.;

Симонов П. В. Теория отражения и психофизиология эмоций. — М., 1970;

Симонов П. В., Ершов А. М. Темперамент. Характер. Личность. — М., 1984;

Слоним А.Д. Среда и поведение. — Л., 1976. — 211 с.;

Столяренко Л. Д. Основы психологии. — Ростов, 1996;

Чуфаровский Ю.В. Юридическая психология: Учебник. – М.: Юриспруденция, 2000. – 336 с.;

Шиханцов Г.Г. Юридическая психология: Учебник / Отв. ред. В.А. Томсинов. – М.: Зерцало, 2000. – 352 с.