Алогічний вимір дзен-буддійського вчення

Зміст

Вступ 2

1. Логіка Дзен-буддійського вчення 5

2. Практична користь Дзен-Буддизму 13

Висновки 21

Список використаної літератури 24

Вступ

Чань-буддизм, що склався в Китаї в VI столітті, як самостійне філософсько-релігійне направлення, з’явився на японському грунті в XII-XIV століттях. "Дзен" – це транскрипція китайського ієрогліфа "чань" відповідно до фонетичних норм японської мови. Не дивлячись на те, що дзен-буддизм має китайське коріння, його змістовна частина відрізняється від класичного чань-буддизма. Крім того, дзен став часткою світогляду більшості японців, незалежно від їх приналежності до буддизму.

Доктрина дзен сьогодні підлягає осмисленню як спосіб життя японців, це не стільки дотримання релігійним ідеям, скільки певні стереотипи поведінки і мислення, пов’язані з різними сторонами життєдіяльності людей.

У сучасній Японії до трьох основних направлень дзен (Сотий, Ріндзай, Обаку) належить близько 10% населення країни, але вплив ідеології дзен набагато ширший.

Перший японський наставник дзен Ейсай двічі в XII столітті їздив до Китаю.

Повернувшись звідти після успішного самоудосконалення в 1191 році, він очолив школу Рінзай і почав інтенсивне впровадження дзен в різні верстви населення. У основу доктрини школи була покладена ідея раптового осяяння – саторі. Для його досягнення вводилася система стимулів, серед яких особливе місце займали коани, – питання-загадки. Відповіді на них можна було знайти в процесі зосередження на внутрішньому сенсі питання. Для цього слід було перейти від формально-логічного до підсвідомо-асоціативному мисленню, в процесі переходу і відбувалося спонтанне збагнення сенсу буття. Головною трудністю була відсутність методики переходу до осяяння, тому одного лише прагнення до нього було недостатньо. Саторі означало пізнання людиною природи Будди в собі, після чого наставала невразливість для життєвих хвилювань. Вихід з найскладніших ситуацій допомагала знайти розвинена інтуїція, оскільки осяяння було виходом із замкнутого круга обмежень людської логіки. Абсурдність коана передбачала не стільки логічність відповіді, скільки повноту реакції фізичних і духовних сил того, кому задавалося питання.

Розвиток інтуїції, що дозволяє знаходити вихід з будь-якої скрутної життєвої ситуації, займав послідовників школи Рінзай більше, ніж вивчення священних текстів і практика ритуалів, тобто творчому прозрінню віддавався пріоритет перед філософсько-релігійній системою ідей дзен-буддізма. Дзенськие ченці займалися не лише пошуками найкоротшого шляху до осяяння і пізнання в собі природи Будди, але і прагнули до повного занурення в процес діяльності, якою б вона не була, – чайна церемонія, садово-паркове мистецтво, віршування, каліграфія і ін.

Виконання фундаментального постулату буддизму "тут і зараз" – ось основа будь-якого виду діяльності. На основі дзен розвиваються такі види бойових мистецтв, як кюдо і кендо, карате до і дзюдо.

Засновник школи Сотий – Доген розвивав в практиці дзен сидячу медитацію – дзадзен. Він стверджував, що до досягнення саторі (проясненню) веде, насамперед, спокійне сидіння без яких або спеціально поставлених цілей і роздумів. Свідомість поступово відмовляється від мирських турбот і умовностей, чтпро і служить зрештою його проясненню.

Доктрина школи Сотий була пов’язана з повсякденними заняттями японців, їх способом життя. Ченці в монастирях активно займалися фізичною працею, а в деяких місцях і бойовими мистецтвами.

У XIV-XV століттях ідеї дзен почали користуватися заступництвом сегунов, оскільки центральна влада в період феодальних воєн потребувала державної практичної системи самодисципліни. Доктрина дзен, що поєднувалася із строгими, цілеспрямованими ритуалами, придбала всеосяжний вплив. Для професійних воїнів вона стала основою їх шляху, художникам і поетам вона допомагала розкривати таємниці буття. Дзен ставав сенсом життя для більшості японців, але його суть так і залишалася загадкою – вона нез’ясовна з точки зору раціонально-логічного підходу. Її дію можна відчути, пережити, але не можна пізнати розумом і описати у вигляді розгорненої логічно стрункої системи. Ченцем можна було стати на якийсь час, щоб побудувати нові життєві плани, посвятити себе процесу художньої творчості або отримати мудрі поради з приводу тактики ведення бою.

Само слово "дзен" походить з санскриту. Воно означає медитацію, адже це саме те, чим займаються її прихильники. Послідовники дзен-буддизму рахують записані тексти, багатогодинні проповіді і міркування і проходження формальній догмі шкідливими і навіть небезпечними. Тому вони покладаються лише на ті засоби, які допомагають їм досягти більш високого рівня свідомості, осягнути природу Будди і злитися з божеством. До них відноситься не тільки медитація, але і знамениті "коани" - парадоксальні питання (наприклад: "Що таке звук бавовни? "), які покликані допомогти людині звільнитися від неправильних, вторинних уявлень і висновків. Ті, хто практикує дзен, зазвичай обирають для себе вчителя, завдання якого - допомогти учневі позбавитися від помилок і осягнути самого себе.

Найбільш значні фігури в історії дзен-буддизму - Третій Патріарх, Сенг-цан, при якому дзен ввібрав в себе багато аспектів даосизму (релігії, що глибоко почитала природу), а також Шостий Патріарх, Хуї-ненг, що в основному концентрується на відкритті дійсної суті і розуму людини.

1. Логіка Дзен-буддійського вчення

Дзен-буддизм - це спосіб життя і погляд на життя, який не можна звести до якої-небудь формальної категорії сучасної думки. Це не релігія і не філософія, не психологія і не наука. Це зразок того, що в Індії і Китаї називають "шлях освоєння" і тут дзен-буддизм споріднений даосизму, веданте і йогі. Будучи формою буддизму одній з систем Махаяни, учення дзен робило акцент на методі, а не на доктрині. Так за твердженням дзен, істина - непізнана за допомогою розсудливої діяльності і не висловлювана словами. Дзен-буддизм заперечує "слово" як засіб передачі істини. Цілий комплекс вельми своєрідних технічних прийомів покликаних збудити інтуїцію (несподівані дотики, щипки, поштовхи, удари кулаком або палицею) використовувався в процесі колективних бесід учнів з наставником.

Головний прийом, за допомогою якого наставник добивався ефекту, - орієнтація на шок, так звана шокова терапія. "Шлях звільнення" не піддається позитивному визначенню. Його можна описати лише побічно, вказуючи чим він не є, подібно до того, як скульптор розкриває образ, удаляючи зайві шматки мармуру або каменю. У історичному відношенні Дзен є результатом розвитку два стародавніх культур: Китаю і Індії і він носить швидше китайський, ніж індійський характер.

З XII століття Дзен розповсюдився в Японії і отримав там справді творчий розвиток. Дзен-буддизм - це цінний дар Азії миру. Дзен зв'язав своє походження як з даосизмом так і з буддизмом і так як він володіє яскраво вираженою китайською специфікою, краще почати або вивчати його китайські витоки і на прикладі даосизму показати що таке "шлях звільнення".

Більшість затруднень і містифікацій, що виникають при вивченні Дзен пов'язано з незнанням китайського мислення. І отже основне завдання полягає в тому щоб знайти і оцінити відмінності в основних передумовах думки і в самому методі мислення. Саме ці кліше, абсолютно непридатні для таких явищ, як Даосизм і Дзен, створюють враження, що "східний склад розуму" є чимось містичним, ірраціональним і незбагаченим. Але не можна сказати, що ці чисто китайські і японські матерії не мають нічого спільного з нашою культурою. Завдяки дослідженню Р.Х. Бліса, які він опублікував в книзі "Дзен в англійській літературі" було показано, що основні прозріння Дзен носять універсальний характер.

Основною причиною, по якій Даосизм і Дзен є загадкою для європейського розуму - полягає в обмеженості представлення європейців про людське пізнання. Європейці вважають за знання, лише те, що Даос назвав би умовним, мінімальним, конвенціальним знанням: "Ми не відчуваємо, що знаємо щось до тих пір, поки не можемо визначити це в словах або в якій-небудь традиційній знаковій системі, виражаючи їх у математичних або музичних символах. І таке знання називається конвенціальним, умовним тому, що воно є предметом суспільної угоди (конвенції) - домовленості щодо засобів спілкування.

По іншому Дзен називають Чань (по японський). Ознаки, що відрізняють Дзен (Чань) - буддизм від інших напрямів буддизму важко помітні. Дзен володіє цілком визначеним і властивим тільки йому духом. Хоча саме слово Дзен (дхиана) означає медитацію, інші школи буддизму додають медитації більшого значення. Але характерною особливістю для Дзен є те, що для Дзен зовсім не обов'язкові вправи у форменій медитації.

Принцип Дзен: " нічого більше сказати" - не оригінальний також як і переконання в тому, що істина невисловлювана словами. Це було в Мадхьяміке верб ученні Лао-цзи:

Ті, що знають не говорять

Ті, що говорять не знають.

Дух Дзен володіє певною прямотою.

У інших школах буддизму пробудження (бодхи) представлявся чимось далеким майже надлюдським, досяжним лише після багатьох і багатьох існувань, повного терплячого зусилля.

У Дзен же завжди присутнє таке відчуття, ніби пробудження – щось цілком природне, майже відчутне, і яке може відбутися в будь-якій момент. Якщо його важко досягти, то лише тому, що все дуже просто. Та ж прямота характеризує і методи навчання Дзен: він указує істину прямо і безпосередньо, не відволікаючись грою в символи. Пряма вказівка (чжі-чжі) означає відкритий вираз Дзен за допомогою несимволічних дій або слів. Багатьом вони можуть показатися дивними, а деколи безглуздими. У відповідь на питання про природу буддизму вчитель вимовляє якісь порожні слова про погоду, про явища або справляє звичайне враження (дію) зовні не пов'язане з філософськими або духовними матеріями.

До середини династії Тан дзен не досяг зрілості.

Ще характерною ознакою Дзен є раптове (миттєве) пробудження (дунь-у) без якої-небудь попередньої підготовки. А передумови цього принципу треба шукати в Індії.

Ланкаватара Сутра:

"Існують як поступові і раптові (югапат) досягнення, прояснення:

1. Очищення забруднених засад або проекцій розуму;

2. Раптовий переворот в глибинах свідомості, при якій зникає дуалістичний погляд на світ (параврітті). Тоді свідомість уподібнюється дзеркалу, що миттєво відображає будь-які форми, що з'являються перед ним, і образи.

За принципом Ваджрачхедіка або Сутри Діамантового меча - "досягти спонуки дорівнює тому що нічого не досягти". Тобто якщо нірвана дійсно можлива тільки тут і зараз, так що шукати її - означає її втратити і отже поступове наближення до неї навряд чи буде доречним, бо досягти її можна тільки зараз безпосередньо.

Виникнення Дзен цілком природно пояснюється знайомством Даосов і Конфуціанців з основними принципами буддизму Махаяни. І виникнення традицій, близьких Дзен, спостерігається майже відразу, як тільки прославлені сутри Махаяни сталі відомі в Китаї.

Вімалакирті Сутри зробила значний вплив на Дзен Вімалакирті, що відповідає "громовим мовчанням" - є улюбленою темою художників - дзен - буддистів. Основне значення цієї сутри для Дзен - полягає в тому що досконале прояснення не заперечує заняттям щоденного життя, що вищим досягненням людини є - "вступити в прояснення, не винищивши затьмарення (кльошу)".

Такий погляд імпонував і конфуціанському і даоському складу розуму. У дзен надавалося особливе значення виразу буддійського духу у формально світських сферах у всіх видах мистецтва, в ручній праці, в любові до світу природи.

Велику роль в розвитку Дзен зіграли дві розроблені Шен-чжао (384-414) молодий чернець, один з кращих учнів Кумараджіва, який був переписувачем конфуціанських і даоських текстів), концепцій: його погляд на час і зміни і ідея про те, що "праджня" - це "знання". "Минуле - знаходиться у минулому і не виникає з сьогодення. Сьогодення - знаходиться в сьогоденні і не виникає з минулого ".

По Дзен: кожен момент життя "містить сам себе і нерухомий". Дзен-буддійська "природність" розцвітає лише в тому, хто розлучився з самоствердженням і самосвідомістю у будь-якому вигляді. Але цей дух приходить і йде як вітер, і заснувати його або утримати абсолютно неможливо. До 845-го року Дзен-буддизм почав розцвітати, але популярність майже неминуче веде до зниження якості і перетворюючись з неофіційного духовного руху в стабільний суспільний інститут, Дзен піддавався змінам. Так, виникла необхідність в "стандартизації" його методів і у створенні засобів, що забезпечують дію вчителя на великі маси слухачів. У цих нових умовах першим завданням стала проблема дисципліни. Дзен - сувора палична дисципліна. Хоча Дзен - і є ефективним методом звільнення, він в основному зайнятий дисциплінарним режимом, який "загартовує характер".

Дзенський тип людини - прекрасний, наскільки взагалі можуть бути прекрасними типи. Це людина упевнена в собі, з відчуттям гумору, охайна і акуратна, до безтями діяльна без метушливості, і тверда як сталь, з тонким естетичним смаком.

X-XI століття - смуга процвітання Дзен, яка породила відчуття "втрати духу" і це дало поштовх ретельному вивченню терміну дух. Дзен не так жорстокий, щоб піддавати людину принципу: "не їси, оскільки все одно помреш" або "не чеши там, де свербить". Дзен проти ілюзорності, зокрема проти гонитви за добром, яка не спричиняє за собою зло. "Вибирати - абсурдно, бо вибору немає".

На перший погляд може здатися, що Дзен як фаталізм заперечує свободу вибору, але це не фаталізм, оскільки має місце підпорядкування долі. Оскільки підпорядкування долі має на увазі того, хто підкоряється їй, то той хто підкорявся виявляється безпорадною іграшкою в руках ситуацій і обставин, а для Дзен така особа неприйнятна.

Життя в Дзен починається з роздроблення неіснуючих цілей: таких як - немає хорошого без поганого; задоволення "Я" що є лише ідею; турбота про "завтра", яке не наступає. Тобто це все примари - символи, які тільки прикидаються реальністю. Прагнути до них - все одно, що спробувати пройти крізь стіну, на якій крейдою намальовані двері.

Дзен починається там, де вже не до чого прагнути, нічого набувати. Всі труднощі Дзен полягають в повороті від абстрактного до конкретного, від символіки до істини, і тому Дзен виробив метод "прямої вказівки" саме для того, щоб ткнути ченця або простолюдина носом прямо в реальне. Хоча Дзен не наказує діям ніякої певної спрямованості оскільки не має мети, ні мотивів, він не коливаючись звертається до тієї справи яке виникає перед ним як необхідне. Свідомість, що функціонує без затору, без коливань між альтернативними (мо-чжі-чу) і в навчанні Дзен багато місця займають вправи, коли учня ставлять перед діалемой (вибором), яку він повинен вирішити, не застряючи на обдумуванні і виборі.

І при цьому реакція на питання має бути миттєвою, як іскра за ударом кременя або як звук після бавовни в долоні.

В цілому поява Дзен тісно пов'язано з Махакашьяпой, який був одним з учнів будди. Якщо вірити історичним хронікам те Хуей-нен є основоположником дзен і був шостим патріархом дзен (638-713); Першим патріархом був Бадхидхарма лінія розвитку дзен може прослідкувати в буддійській канонічній літературі, але лише Хуей-нен виразив її в чисто китайською думки.

Остаточне оформлення дзен-буддізма відбувається в період з VIII-IX століттях. У цей же період були розроблені правила поведінки для ченців цього течії. По правилах Дзен чоловік повинен був займатися повсякденною роботою в полі а у разі непокори чоловік був вимушений лягати спати на голодний шлунок. Махалністтські тексти - були ключем до оволодіння технікою дзен. За щонайперших вважаються Ваджрачхедіка (Діамантова сутра) і Махапраджняпарашита - хрдал - сутра (серцева сутра), услід йдуть Гуань-інь Цзин (Сутра про Аволокитешваре), Ланкаватара Сутра, Сурантама - Сутра, Вімалакирті - нірдеша, Юань-чю-цзін (сутра про повне прояснення), Лю-цзю-тань-цзін (Вівтарна сутра 6-го порядку). Дзен-буддісти висміюють будь-які логічні аргументи учнів, їх посилання на священні писання і авторитети.

Дзен відкриває третє око - око мудрості. Дзен нічого не пояснює, не узагальнює, не засуджує і єдиною характерною межею є слідство за фактами, а не за логікою. Егоцентризм - це головна перешкода на шляху до прояснення, тобто схильність людини оцінювати факти з власних позицій. Завдання Дзен вимальовувалися перш за все в дисциплінуванні і реконструкції характеру.

Д. Судзуки відзначає, що саторі - це і є дзен.

Всього існує 8 найважливіших рис саторі:

1. Ірраціональність, нез'ясовність, непередаваність;

2. Інтуїтивне проникнення в суть природи;

3. Авторитетність саторі, яке важко спростувати, не випробувавши цього стану;

4. Відчуття незвичності стану саторі;

5. Сатторі не відноситься до моральних цінностей;

6. Невираженість саторі в кольорі, запаху, звуці, образі. Судзуки відзначав, що саторі приходить в сірому кольорі, без запаху і в вкрай непривабливій обстановці;

7. При цьому переживається почуття захоплення, як результат самозадоволення, при реалізації чогось неусвідомленого підсвідомого;

8. Стислість, раптовість, миттєвість саторі.

В результаті логіки людина спотворює дійсну картину буття, а істинність буття виявляється в єдності суб'єкта і об'єкту, в сприйнятті компонентів буття без спотворення їх форм. Основні короткі діалоги дзен написані в коанах. З точки зору дзен, будь-яке питання є абсурдним, оскільки той який питає, спотворює факт, витягуючи його з єдності буття. Відповідь наставника така ж абсурдна і з'являється таке відчуття, що він відповідає невлад. Всього існує 1700 коанів.

По Судзуки супротивником дзен є інтелект, прагнучий відокремити суб'єкт від об'єкту. Щоб з'явилася свідомість дзен, необхідно порушити прагнення інтелекту аналізувати. Одним з тлумачів дзен був Цзын-ми, який був п'ятим розділом школи Хуань (*Аватамсака*) (780-841); він спирався на спадщину стародавніх видатних мислителів цього напряму, зокрема Ду-шуня, Фа-цзана, Чжень-гуаня.

Він розглянув 3 учення дзен:

Перше учення

Вчення про вдосконалення свідомості і усунення ілюзій. Він говорить, що всі повинно знати, что заслуги і чесноти простолюдинів і мудреців різні і зовнішні об'єкти (вішая, цзін) і внутрішня свідомість (читта синь) розділені між собою і захищені один від одного. Отже треба повертатися спиною до об'єктів і споглядати своє свідомість, припиняти і і знищувати свої ілюзії. Коли думки більше не виникають, наступає прояснення, в якому немає нічого не пізнаного.

Ця практика подібно до дзеркала на якій є пил. При очищенні поверхні дзеркала від пилу, поверхня дзеркала очищається і не буде нічого, чого б воно не відобразило.

Друге учення

Учення повного заперечення і відсутність опори в свідомості. Це учення свідчить, що все нічого не мають як своя підстава. Вони спочатку порожні і заспокоєні, а така відсутність субстанціональності дхарм - вічно. Але і мудрість, що пізнала відсутність також не може бути придбана. Всяка дія є помилкою, а всяка істина є ілюзією. Таким чином потрібно спіткати початкову відсутність речей (бень гавкіт у –ши), свідомості буде нема на що спертися в ментальному конструюванні і воно тим самим уникне виникнення помилкових уявлень. Це спочатку і називалося звільненням.

Третє учення

Вчення про безпосередній прояв свідомості і історичної природи. Воно свідчить, що вся безліч дхарм, реальні вони або порожні, є не що інше як дійсна природа (бхутататхата). Дійсна природа не має властивостей і немає причинно - обумовленою. Свідомість, яка визначає уміння говорити, можливість до дії, виникнення жадності, гніву, співчуття і терпіння, і створенню благої і неблагої карми і сприйняттю хорошого і поганого є природою Будди. Пізнавши цю небесну істину чоловік знаходить природність. Отже неможливо, порушуючи свідомість, удосконалюватися в дорозі оскільки шлях і є свідомість.

Не можна, грунтуючись на свідомості, повернутися до свідомості. Не перетинаючи неблаге і не удосконалюючись перебувати в природності – це і є звільнення. Природа свідомості в дзен як простір, який не зростає і не зменшується. Таким чином шлях прояснення полягає в припиненні карми діяльності і спонтанному усвідомленні тотожності з Буддою. І щоб досягти прояснення треба досягти стану "не-разліченія" яке є умовою проходження по шляху вдосконалення і неприхильності, оскільки в цьому стані зникає все неблаге і афектне, у тому числі і прихильність до прояснення [5].

І на закінчення я хочу як приклад показати бесіди наставника з учнями або іншими персонажами:

Хтось запитав:

Чию мелодію ви, наставник співаєте? Послідовником якої школи дзен Ви є?

Наставник відповідав:

Коли я був у Хуан-бо я тричі звертався до нього і тричі був побитий.

Чернець коливався.

Тоді наставник вимовив "кхе", потім ударивши його палицею сказав: "У порожнечу не вб'єш цвяха".

Якийсь чернець запитав:

в чі полягає основний сенс Дхарми Будди?

Наставник вимовив "кхе".

Чернець низько поклонився.

Наставник сказав:

Цей поважний чернець дуже хороший як співбесідник.

Наставник піднявся в Зал.

Чернець (його учень) запитав його:

Як йде справа з лезом меча?

Наставник:

Жахливо, жахливо.

Чернець завагався і тут наставник побив його [7].

2. Практична користь Дзен-Буддизму

Практика Дзен - це не те, з чим можуть компетентно мати справу нетямущі учені за допомогою простого пізнання або скрупульозності. Тільки ті, у кого є безпосередній досвід, можуть обговорювати цю тему зі всією авторитетністю. Тому, було б погано не послухатися поради досконалих Майстрів, не розміркувати над історіями їх життів, що удосталь містять пояснення дійсного досвіду, отриманого за час їх боротьби в лоні Дзен.

Лекції і автобіографії Майстрів Дзен минулих століть виявилися безцінними документами для учнів, і вони прийняті і шанобливі всіма шукачами Дзен на Сході, як непогрішиме керівництво і супутники в подорожі до Прояснення.

Чань (Дзен) був вперше введений в Китаї індійським ченцем Бодхидхармой (470-543) в першій половині VI століття і був закріплений Шостим Патріархом Хуей Неном (638-713) приблизно на початку VIII століття. У Хуей Нена було декілька видатних учнів, двоє з яких, Хуай Чжан (7-740) і Син Си (? - 775) були надзвичайно впливові. У кожного з них було поодинці видатному учневі, а саме Ма Цзи (? - 778) і Ши Toy (700-790), а вони, у свою чергу, мали декілька чудових учнів, які заснували прямо або побічно п'ять головних шкіл Дзен, що існували в ті часи, - Лин Ци, Цяо Дуна, І Яна, Юнь Меня і Фа Еня. Після часу всі ці п'ять головних шкіл влилися в школу Цяо Дун (японський "Сотий") або Лин Ци (японський "Ріндчай"), Таким чином, Лин Ци і Цяо Дун - єдині школи Дзен-буддізма, що існують сьогодні. Після періоду Хуей Нена Дзен розповсюдився майже у всіх кінцях Китаю і поступово став найпопулярнішою школою буддизму в цій країні. Його широко прийняли і практикували і ченці, і миряни будь-якого суспільного положення. Зусиллями Хуей Нена і його учнів поступово виникли унікальні стилі і традиції Дзен.

Перші 200 років Дзен дали Шість Патріархів: Бодхидхарма - перший, Хуей Нен - шостий. В цей час Дзен зберігав свій простій і оригінальний індійський стиль без введення радикальних або химерних елементів, які виявляються в пізніших періодах історії Дзен. У цей ранній період Дзен був неприкрашений, зрозумілий, висловлюємо і сухий. Через нестачу документів, що стосуються занять Дзен в цей ранній період, ми не знаємо з достатньою ясністю точного способу, яким він практикувався. Ми тільки можемо з упевненістю сказати, що не було вправ в коанах і спектаклях з криками, стусанами або биттям, як зараз. Проте, в цю епоху відбулося декілька подій. По-перше, мабуть, передавалися деякі словесні повчання по послідовності від Бодхидхарми до Хуей Нена. По-друге, ці повчання, ймовірно, були практичними і застосовними ученнями, які якісно відрізнялися від незрозумілих вправ типу коанов, характерних для пізнішого часу. По-третє, заняття Дзен, швидше за все, слідували індійській традиції, багато в чому ідентичній з ученням Махамудри, яке було занесено з Індії до Тибету і широко практикується в цій країні з IX століття. В даний час школа Цяо Дун, ймовірно, єдина, яка все ще зберігає в своєму ученні деякі індійські елементи і, ймовірно, тільки з неї ми можемо винести інформацію про первинні заняття Дзен. Проте існує великий недолік документації про практичні повчання Майстрів Цяо Дун. Одна з причин - це традиція школи Цяо Дун, що не дозволяє її послідовникам записувати словесних повчань. Так час стер всі сліди багатьох усних учень.

За старих часів багато Майстрів Дзен з школи Цяо Дун вивчали своїх учнів найпотаємнішим чином. Широко використовувалася фраза: "Увійди до кімнати Майстра і отримай секретну інформацію". Ця практика дуже і дуже широко використовувалася послідовниками школи Лінь Ци, особливо красномовним Майстром Цзун Тао (1089-1163).

Протягом багатьох поколінь Цяо Дун і Лінь Ци є двома школами, що "змагаються", Дзен, і кожна в деякій мірі, пропонує різний підхід до практики Дзен. З цих підходів кожен учень може вибрати той, який краще всього йому підходить і більше всього йому допомагає. Питання про перевагу або перевагу простого, відчутного, наочного індійського підходу до Дзен, що відстоюється школою Цяо Дун, над тим, що бентежить, незрозумілим і езотеричним китайським Чань досить неоднозначний. Обидва ці підходу мають свої переваги і недоліки. Якщо людина хоче обійти неясні і загадкові елементи Дзен і спробує прямо зрозуміти просте і реальне учення, яке справжнє практично, підхід Цяо Дун, ймовірно, самий відповідний. Якщо людина хоче проникнути глибше в серце Дзен і готовий прийняти початкові тяготи і розчарування, підхід секти Лінь Ци, найвпливовішої і популярнішої школи сьогодні в Китаї і в Японії, ймовірно, переважно. Особисто я не думаю, що підхід Цяо Дун поганий, хоча на початкових стадіях він може і не дати такого глибокого і "вільного" розуміння, як Лин Ци. Проте простий реальний підхід Цяо Дуна може виявитися багато краще пристосованим до людей XX століття. Основна причина в тому, що вправа коан - суть, якщо не єдина опора практики Лин Ци - дуже важкий і чужий сучасному розуму. Крім того, займаючись Дзен за допомогою вправ коанов постійно покладатися на компетентного Майстра Дзен від початку і до кінця. Це також важке завдання. Крім того, вправи коанов прагнуть створити постійну напругу розуму, яка не звільнить, а тільки підсилить величезну розумову напруженість, якою багато хто страждає в це атомне століття. Проте, якщо людина може отримувати постійне керівництво компетентного Майстра і жити в сприятливому оточенні, метод коана може опинитися, врешті-решт, найкращим методом.

Сьогодні, коли говорять про заняття Дзен, люди негайно думають про коане (або Хуа Toy), неначе немає іншого способу практики. Ніщо так не далеко від істини. Вправа Хуа Toy не знайшла популярності до пізнього періоду династії Сун в XI столітті. Від Бодхидхарми до Хуей Нена через Лінь Ци і Тань Шаня - цілий період, приблизно, в 400 років - немає ніяких слідів сталої системи вправ Хуа Toy. Видатні Майстри Дзен цього періоду були великими "художниками", вони були дуже гнучкими і різносторонніми в своєму ученні і ніколи не обмежувалися якоюсь однією системою. В основному завдяки красномовному Майстрові Цун Тао (1089-1163), вправа Хуа Toy стала найпопулярнішою, якщо не єдиним засобом, яким учні Дзен займалися минулі вісім століть. Цікаве питання, як до популяризації і стандартизації вправи коан учні займалися за старих часів? Як ті великі особи - Хуей Нен, Ма Цзи, Хуан Бо і Лінь Ци самі практикували Дзен? У нас достатньо причин вважати, що за старих часів оплотом медитативної техніки був, ймовірно, тип медитації "безтурботне віддзеркалення", який тепер можна знайти в ученні школи Цяо Дун. Тепер, що ж конкретно є ученнями обох шкіл, і чим же саме підхід Цяо Дуна відрізняється 1 від Лин Ци? Для того, щоб відповісти на ці питання по можливості коротко, скажімо, що підхід Цяо Дуна до занять, це учити учня спостереженню за власним розумом в спокої. Підхід Лінь Ци, з іншого боку, - змусити розум учня працювати над вирішенням нерозв'язної проблеми, відомої як Коан або вправа Хуа Toy. Перший можна вважати за відкритий або екзотеричний, останній - сокровенним або езотеричним. Якщо на початку хороший вчитель може правильно направляти учня, перший підхід не дуже важкий. Якщо можна отримувати "словесні повчання" від досвідченого Майстра Дзен, він скоро навчиться, як "спостерігати розум в спокої", або, по виразу Дзен, як займатися медитацією "безтурботне віддзеркалення". У відмінності від практики "безтурботного віддзеркалення" школи Цяо Дуна підхід Лінь Ци, з його вправами коанов, - повністю поза досяжністю початківця. Його свідомо ввергають в абсолютну темноту, поки світло несподівано не осяє його.

Безмовно і безтурботно він забуває всі слова

Ясно і яскраво Те предстає перед нами.

Коли він осягає його

Воно величезне і безкрайньо

У його суті це яскраве усвідомлення незвичайно відбивається

Це чисте віддзеркалення, повне дива.

Роса і місяць, зірки, і потоки

Сніг на соснах і хмари, ширяючі

На гірських вершинах.

З темноти все стає сліпуче яскравими

З мороку все обертається до прекрасного світла.

Нескінченне диво пронизує цю безтурботність

У цьому віддзеркаленні всі навмисні зусилля зникають.

Безтурботність - кінцеве слово

Віддзеркалення - це реакція на все.

Позбавлена якого-небудь зусилля

Ця реакція природна і мимовільна.

Дисгармонія виникає

Якщо у віддзеркаленні немає безтурботності

Все стане марним і другорядним

Якщо в безтурботності немає віддзеркалення

Досконала і повна.

Про, дивитеся! Сто річок течуть

Скидаючими потоками

До великого океану!

Без деяких пояснень і коментарів до цього вірша значення "Безтурботного віддзеркалення" може залишатися загадковим - для багатьох читачів. Китайське слово "Мо" означає мовчазний або безтурботний, "Хао" (ehao) означає "відображати" або "спостерігати". "Мохао" (Mochao) можна, таким чином, перевести як "безтурботне віддзеркалення" або "безтурботне спостереження". Але і "безтурботне" і "віддзеркалення" тут мають особливі значення і не повинні розумітися в загальному сенсі. Значення "безтурботного" багато глибше, ніж простий "спокій" або "спокій", воно має на увазі трансцендентну під всіма словами і думками, позначаючи стан "поза" проникаючим світом. Значення "віддзеркалення" так само багато глибше, ніж його звичайний сенс "споглядання проблеми або ідеї". У нього немає присмаку інтелектуальної активності або споглядальної думки, але є дзеркально-прозоре усвідомлення, що завжди світиться і яскраве в своєму чистому самовідчутті. Кажучи ще коротше, "безтурботний" означає спокій безмислія (по-китайськи: wu men), а "віддзеркалення" означає яскраве і ясне усвідомлення. Тому безтурботне віддзеркалення - це ясне усвідомлення в спокої безмислія. Ось, що мала на увазі Діамантова Сутра кажучи: "не зупиняючись ні на якому предметі, розум все ж таки виникає". Велика проблема - як привести розум в такий стан? Для цього потрібне словесне повчання і особливе тренування під керівництвом Вчителя. Треба спочатку розплющити "око мудрості" учня, інакше він ніколи не дізнається, як привести свій розум в стан безтурботного віддзеркалення. Якщо людина знає, як займатися цією медитацією, він вже зробив дещо в Дзен. Необізнані ніколи не знають, як виконувати цю роботу. Тому медитація безтурботного віддзеркалення секти Цяо Дуна не є звичайною вправою квієтизму або спокою. Це медитація Дзен, Праджня-параміти. Ретельне вивчення наведеного вище вірша покаже, що там безпомилково можна знайти інтуїтивні і трансцендентні елементи Дзен.

Кращий спосіб навчитися цій медитації - займатися у компетентного Майстра Дзен. Проте, якщо ви не можете знайти такого вчителя, вам слід спробувати працювати через наступні "Десять Пропозицій": квінтесенцію повчань по практиці Дзен, яку автор дізнався насилу. Він щиро сподівається, що її оцінять, викохають і нею займатимуться серйозні учні Дзен на Заході.

Десять Радих з практики Дзен:

дивитеся всередину на стан вашого розуму перш, ніж виникає яка-небудь думка;

коли думка все ж таки виникає, відразу ж усунете її і поверніть свій розум до роботи;

прагніть спостерігати за розумом постійно;

прагніть пам'ятати це "відчуття спостереження" в повсякденних турботах;

прагніть привести свій розум в стан, неначе ви тільки що були шоковані;

медитуйте якомога частіше;

займайтеся зі своїми друзями по Дзен бігом по кругу (як це описано в другій частині в "Лекціях Майстра Су Юня");

посеред найспокійнішої діяльності зупинитеся і на мить подивитеся на розум;

медитуйте короткими проміжками з широко розплющеними очима;

читайте і перечитуйте якомога частіше за Сутри Праджня-параміти, такі як Діамантова Сутра і Сутра Серця, Праджня Восьми Тисяч Віршів, Махапраджня-параміта Сутра і так далі

Старанна робота над цими десятьма радами повинна дати можливість кожному з'ясувати собі, що означає "безтурботне віддзеркалення" [5].

Висновки

Серед численних буддійських сект, особливо тих, які виросли в Китаї і Японії, ми знаходимо один унікальний орден, що претендує на те, що він передає суть духу буддизму безпосередньо від його автора, причому без допомоги якого-небудь таємного документа або таємничого обряду. Цей орден - один з найзначніших в буддизмі не тільки з погляду його історичної важливості і духовної життєвості, але і з погляду неперевершеної оригінальності і привабливої сили. Наукова назва цього шляху - "Серце Будди" (Буддха-хрідайя), а популярніше - "дзен".

У історії релігії ця школа унікальна у багатьох відношеннях. Її доктрини в теоретичному вигляді можуть показатися спекулятивним містицизмом, але вони представлені таким чином, що тільки присвячені, за допомогою довгого тренування прозріння, що дійсно досягли, на цьому шляху, можуть зрозуміти їх справжній сенс. Для тих, хто не знайшов цього проникнення знання, тобто для тих, хто не випробовує дзена в повсякденній діяльності життя, його учення або, швидше вислови, приймають незрозумілий і навіть загадковий сенс. Такі люди, розцінюючи дзен, так або інакше, з погляду понять, вважають його за абсолютно абсурдного і безглуздого, або навмисно заплутаним з метою приховати його глибокі істини від необізнаних. Проте послідовники дзена говорять, що його парадокси, що здаються, не придумані спеціально для того, щоб їх автори могли ховатися за ширмою обскурантизму. Ці парадокси виникли тому, що мова людини є дуже поганим засобом для виразу якнайглибших істин, істини ці не можуть бути перетворені на предмет, що уміщається у вузькі рамки логіки. Вони мають бути пережиті в бездонній глибині душі, після чого вони вперше стануть осмисленими. Фактично ж немає ясніших і відвертіших виразів, якими коли-небудь користувалися люди для виразу своїх внутрішніх переживань. "Вугілля чорне" - це задоволено ясно; але дзен протестує: "Вугілля не чорне" - і це теж досить ясно, і навіть ясніше, ніж перше твердження. Але щоб зрозуміти це, потрібно заглибитися в суть питання. У зв'язку з цим особистий досвід в дзене - це все. Ніякі ідеї не зрозумілі тим, у кого вони не підкріплені особистим досвідом. Це ясно, як божий день. У дитини немає ніяких ідей, оскільки його розум ще не розвинувся настільки, щоб сприймати світ за допомогою ідей. Якби вони у нього були, то вони, ймовірно, були б чимось таким абсурдним і безглуздим, що не може мати ніякого зв'язку з дійсністю.

Тому, щоб досягти найяснішого і повнішого розуміння речі, потрібно мати особистий досвід. Якщо ж питання стосується самого життя, то тут особистий досвід украй необхідний. Без такого досвіду ніщо, пов'язане з її суттю, ніколи не може бути усвідомлене і правильно зрозуміло. Основою всіх понять є простий, безпосередній досвід. Цьому досвіду дзен додає найбільше значення, вважаючи його за фундамент, і над ним він споруджує будівлю із слів і понять, як це видно в літературі, званій "Записами бесід" ("гороку", "юй-лу"). Хоча "будівля" і містить в собі засіб досягнення сокровенної реальності, воно все ж таки носить штучний характер, а тому втрачає своє значення, якщо само береться за вищу реальність. Природа людського розуму примушує нас не покладати великих надій на цю "будівлю". Дзен в принципі далекий від всякого роду містифікацій, але ті, хто не вирішив центральної проблеми життя, не можуть не бачити її в нім. Проте варто тільки дістатися до "фундаменту" - і те, що здавалося містифікацією, відразу зникне і в той же час виявиться прояснення, зване "саторі".

Отже, дзен найсерйознішим чином наполягає на необхідності внутрішнього духовного досвіду. Він не надає великого значення священним сутрам або їх тлумаченням мудрецями і ученими. Особистий досвід прямо протиставляється авторитетам і зовнішньому одкровенню, а за самий практичний метод досягнення духовного прояснення послідовники дзена вважають практику дхьяна, званою в Японії "дзадзен" ("дза" означає "сидіти", а "дзадзен" можна, загалом, перевести як "сидіти в медитації".

Тут необхідно сказати декілька слів відносно того тренування, яке проходять послідовники дзена для досягнення духовного прозріння, про яке згадувалося ранішим і яке складає основу дзена, оскільки саме в цьому відношенні дзен в принципі відрізняється від всіх інших форм містицизму. Для більшості містика - таке суто особисте, духовне переживання - є чимось ізольованим і несподіваним. Християни використовують молитву, убивання плоті або свого роду споглядання з метою викликати в собі настання цього стану, а його подальший розвиток надають божественній милості. Але оскільки дзен не бачить в таких речах надприродного посередництва, то методи його духовної практики відрізняються практичністю і систематичністю. Вже в стародавньому Китаї ясно намічалася така тенденція і з часом, врешті-решт, утворилася струнка система. В даний час послідовники дзена мають в своєму розпорядженні ефективні методи духовної практики для досягнення своєї мети. У цьому полягає практична цінність дзена.

Список використаної літератури

Алан Уотс Ст. "Шлях Дзен" Київ "Софія" 1993 рік.

Буддизм: історія і культура. Москва: "Наука" 1989 під ред. Вертоградова.

Буддизм в перекладах. Альманах СПГУ 1992 рік.

В.И. Корнев "Буддизм і його роль в суспільне життю країн Азії" Москва: "Наука" 1983 рік.

Д.Т. Судзуки "Введення в буддизм".

http: // ki-moscow. narod. ru/

http: // www. kwanumzen. spb. ru/