Машинобудівний комплекс України (работа 1)

1

План.

1.Машинобудівний комплекс-основа важкої індустрії.

А)особливості розміщення виробництва.

Б)спеціалізація в машинобудуванні.

2.Важке машинобудування.

3.Стан інноваційної діяльності в машинобудуванні Одеської області.

4.Перспективи розвитку.

Машинобудівний комплекс охоплює два десятки спеціалізова­них галузей. До нього належать практично всі галузі машинобуду­вання (крім годинникової). Він є основою важкої індустрії й відіг­рає вирішальну роль у створенні матеріально-технічної бази. В су­часних умовах машинобудуванню належить винятково важлива роль у прискоренні науково-технічного прогресу. Випускаючи знаряд­дя праці для різних галузей народного господарства, машинобу­дування реалізує досягнення науково-технічного прогресу і за­безпечує комплексну механізацію та автоматизацію виробництва .

Виробництво найважливіших видів промислової продукції маши­нобудівним комплексом у 1985—1995 рр. в натуральному вираженні

ПРОДУКЦІЯ	роки
1985	1988	1989	1990	1992	1994	1995
Генератори до турбін,млн кВт	2,0	2,1	2,4	1,9	0,4	0,4	0,4
Електродвигуни змінного струму, млн кВт	10,4	11,3	11,6	11,4	5,4	2,7	2,8
Силові трансформатори.млн кВт	76,9	83,4	81,5	68,9	41,3	23,1	21,1
Металорізальні верстати,тис. шт	31,1	29,1	32,2	37,0	33,9	9,2	6,0
Ковальско-пресові машини,тис.шт	9,9	10,2	10,7	10,9	7,9	2,5	1,4
Трактори,тис.шт	135,	130,7	115,9	106,2	71,2	16,0	10,4
Екскаватори,тис.шт	10,0	11,5	10,6	11,2	7,1	2,9	2,3

На машинобудівний комплекс України припадає понад 40 % усього промислово-виробничого потенціалу індустріального вироб­ництва; частка продукції комплексу в загальному обсязі продукції промисловості становить 29 %. Машинобудівний комплекс нале­жить до трудомістких галузей промисловості, про що свідчать спів­відношення зайнятих у ньому та обсяг вироблюваної продукції. Водночас машинобудування належить до металомістких галузей. На 1 т готової продукції воно витрачає 1,3—1,5 т металу, а в цілому машинобудівний комплекс споживає третину прокату, 40 % чавун­ного і понад 65 % стального литва, що їх випускає металургійна промисловість України.

Галузева структура й асортимент продукції машинобудування зумовлюють особливості розміщення його виробництва. Особливо великий вплив на розміщення окремих галузей і підгалузей маши­нобудування мають технологічні процеси, форми організації ви­робництва. Проте машинобудування насамперед належить до галу­зей "вільного розміщення", оскільки на нього манше, ніж на інші галузі, впливають природні умови й ресурси. У зв'язку з цим на розміщення підприємств машинобудування визначальний вплив мають економічні фактори. Серед останніх найголовнішими є тру­дові ресурси і споживач. Так, ряд галузей машинобудування від­значається високим рівнем трудомісткості виробів, що потребує високого рівня кваліфікації зайнятих. До таких галузей передусім належать електротехнічна, електронна й підшипникова, виробни­цтво енергетичного устаткування .

Окремі галузі машинобудування належать до металомістких. Так, для виготовлення металургійного обладнання вартістю 1 млн крб. (у цінах до квітня 1991 р.) потрібно 2000 т металу, а цементного — 3000 т. У зв'язку з цим металомістке машинобудування тяжіє, як правило, до джерел сировини. Оскільки більшість машин і техно­логічного обладнання має великі габаритні розміри, їх виробницт­во розміщується в районах споживання, що сприяє зменшенню витрат на транспортування.

Найефективнішим є розміщення машинобудівних підприємств поблизу джерел сировини і споживача. За таких умов вартість ма­шин та обладнання істотно зменшується за рахунок скорочення транспортних витрат на перевезення сировини й готових виробів. Серед економічних факторів дуже важливими є спеціалізація й кооперація.

Спеціалізація в машинобудуванні визначається профілем ма­шинобудівних підприємств і характером продукції — масовим, дрібно і великосерійним, індивідуальним. У галузі найпоширенішою є предметна спеціалізація (випуск кінцевих продуктів), технологічна (спеціалізація на випуск напівфабрикатів — литва, заготовок) і подетальна (випуск деталей, вузлів, агрегатів для комплектування ма­шин та устаткування). Поглиблення спеціалізації дає можливість знизити собівартість, що, в свою чергу, робить економічно вигід­ним нарощування масового і великосерійного виробництва. Собі­вартість виготовленої продукції на глибоко спеціалізованих підпри­ємствах і радіус її перевезення до районів споживання перебува­ють в обернено пропорційній залежності. Тому заводи подетальної спеціалізації значно територіальне віддалені від заводів предметної спеціалізації. Останні обслуговують потреби не одного, а здебіль­шого кількох економічних районів або всієї України.

Спеціалізація зумовлює розширення кооперації виробництва. Машинобудівні підприємства кооперуються з іншими галузями промисловості — хімічною, текстильною, лісовою, які постачають напівфабрикати і вироби, необхідні в процесі виробництва ма­шин та устаткування. Кооперація виробництва сприяє розширен­ню територіальної спеціалізації районів країни на випуску кінце­вих видів продукції. При цьому райони спеціалізуються не тільки на виробництві масової продукції, а й дрібносерійної і навіть індиві­дуальної.

Великі масштаби концентрації виробництва на основі спеціалі­зації і кооперації зумовлюють значущість транспортного фактора, оскільки кінцеві види продукції машинобудування використовуються не тільки всередині галузі, а й в усьому народному господарстві. В зв'язку з цим фактор споживача втрачає свій визначальний вплив. Яскравим прикладом є завод важкого машинобудування в Крама­торську, який випускає блюмінги, тонколистові стани неперервно­го прокату, устаткування для доменних і мартенівських печей, кро­куючі екскаватори, підйомно-шахтове устаткування, ковальсько-пресові машини. Проте тільки незначна частина продукції цього заводу залишається в Донецькому економічному районі.

Незважаючи на те, що природні умови не мають визначального впливу на розміщення підприємств машинобудування, не врахову­вати цього фактора не можна, коли йдеться про розміщення морсь­кого і річкового суднобудування, сільськогосподарського машино­будування, а також випуск машин і устаткування.

Заслуговують на увагу обмеження на створення у великих міс­тах нових промислових підприємств, крім об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення. Варто повніше використовувати можливості господарського розвитку малих і середніх міст, робітничих селищ, розміщувати тут невеликі спеціалізовані підприємства, філії й окремі цехи заводів і фабрик. Такий підхід до розміщення вироб­ництва в майбутньому стосується передусім машинобудівної про­мисловості. Його реалізація свідчить про те, що в розміщенні ма­шинобудування дедалі більшу роль починають відігравати соціальні фактори.

В умовах прискорення науково-технічного прогресу виняткова роль належить таким галузям машинобудування, як електроніка, атомна енергетика, виробництво технологічного устаткування та засобів автоматизації, роботизації і комплексної автоматизації ви­робничих процесів. Ці галузі повинні розвиватися швидше порів­няно з темпами зростання всього машинобудівного комплексу. Ос­новними напрямами розвитку машинобудування на найближчу пер­спективу мають стати гнучкі автоматизовані виробництва, роторні й роторно-конвеєрні лінії, розробка, випуск і застосування обчис­лювальної техніки в народному господарстві, систем автоматизова­ного проектування. Створення нових технологічних процесів дасть можливість розгорнути будівництво заводів-автоматів, різко змен­шити потребу в трудових ресурсах. Під впливом науково-технічно­го прогресу переоцінюється значення традиційних факторів, що визначають розміщення промислового комплексу. В сучасних умо­вах науково-технічний прогрес є не тільки основною підоймою інтен­сифікації виробництва, а й фактором, що визначає його просторо­ве розміщення.

Сучасне розміщення машинобудівного комплексу України скла­лося в основному за роки радянської влади. За царської Росії в Україні відносно розвиненими були тільки сільськогосподарське й транспортне машинобудування, на заводах якого виробляли не тіль­ки нескладні машини та знаряддя для обробітку землі і збирання урожаю, а й паровози, залізничні вагони і судна.

Галузева структура й територіальне розміщення машинобуду­вання України формувалися планомірно, відповідно до принципів розміщення соціалістичного виробництва. Однак на певних ета­пах пріоритетними були не завжди ті самі принципи. Наприклад, курс на індустріалізацію України реалізувався завдяки створен­ню важкої індустрії. У зв'язку з цим і машинобудування тяжіло насамперед до джерел сировини. Фактор трудових ресурсів вра­ховувався тільки тоді, коли йшлося про розміщення складного ма­шинобудування, яке потребувало високого рівня кваліфікації ро­бітників.

Відомчі інтереси галузевих міністерств, намагання знизити вар­тість окремих об'єктів за рахунок економії на об'єктах промисло­вої і соціальної інфраструктур призвели до надмірної концентрації машинобудівних підприємств у великих містах країни. Аналіз ви­робництва промислової продукції на душу населення у розрізі еко­номічних районів і областей показує, що закономірність планового й пропорційного розміщення господарства економічних районів та областей реалізована лише частково. Про це свідчить і розміщення основних виробничих фондів в Україні.

У структурі господарства економічних районів України маши­нобудування ще не посіло того місця, яке йому належить в умовах прискорення науково-технічного прогресу.

На основі особливостей розміщення виробництва і технологіч­них процесів галузі машинобудування класифікують так: важке, загальне, середнє машинобудування; виробництво точних механіз­мів; приладів та інструментів; виробництво металевих виробів і за­готовок; ремонт машин і устаткування.

Важке машинобудування об'єднує виробництво металургійно­го, гірничо-шахтового, підйомно-транспортного та енергетичного устаткування. Для нього характерні низька трудомісткість, висока металомісткість, низька транспортабельність продукції. Як прави­ло, у важкому машинобудуванні більше підприємств повного цик­лу (заготовка, обробка, складання), які випускають продукцію не­великими серіями і навіть індивідуального призначення.

Виробництво металургійного устаткування майже повністю (95,5 %) зосереджене в Донецькому і Придніпровському економіч­них районах.

Найбільшим підприємством такого типу в Україні є Ново-Кра­маторський машинобудівний завод, який випускає ковальсько-пре­сове, металургійне устаткування, слябінги, прокатні листові стани неперервної дії, спеціальні великі важкі металорізальні верстати для металургійної промисловості. Реконструйований Старо-Крама­торський завод виробляє в основному устаткування для металур­гійної промисловості.

Великими виробниками металургійного устаткування є Дебаль-цівський машинобудівний завод, який виготовляє устаткування для доменних і сталеплавильних печей, запасні частини для коксохі­мічного устаткування, завод прокатних валків у м. Лутугіно Лу­ганської області та Кадіївський ливарно-механічний завод, що ви­робляє доменне і сталеплавильне устаткування, в тому числі для механізації й автоматизації металургійних цехів.

Устаткування для металургійної промисловості випускає також Маріупольський завод важкого машинобудування. Виробниками ме­талургійного устаткування, металоконструкцій, установок для не­перервного розливу сталі, прокатних станів для прокату труб, апа­ратів та устаткування для доменних печей, електромагнітних листоукладальників, чавуновозів і шлаковозів, потужних роторних ва­гоноперекидачів стали міста Придніпров'я — Дніпропетровськ, Кри­вий Ріг і Марганець.

Заводи гірничо-шахтового і бурового устаткування розміщені поблизу споживачів — вугільної промисловості Донбасу, рудної бази Придніпров'я, районів видобутку нафти і газу. Враховується фак­тор металомісткості, оскільки споживачі машин і металу розташо­вані в тих самих районах. Основними центрами цієї галузі є Дружківка, Горлівка, Ясинувата, Донецьк, Харків, Луганськ, Красний Луч, Конотоп, Кривий Ріг, Чернівці, Дрогобич.

Торезький завод виробляє рудникові електровози, породонаван-тажувачі, машини й вагонетки; Горлівський — вугільні комбайни та інші шахтові машини й устаткування, врубові машини найновіших конструкцій, бурові установки для роторного буріння свердловин; До­нецький завод — потужні підйомні машини і бурові установки; Яси-нуватський машинобудівний завод — і гірничопрохідне устаткуван­ня — комбайни і лебідки; ряд заводів Харкова і Луганська спеціалізу­ється на випуску металомісткого збагачувального устаткування, а за­вод у Слов'янську — на виробництві коксохімічного устаткування.

У Кривому Розі працюють заводи з випуску гірничо-шахтового устаткування для залізорудної промисловості, бурових верстатів. Виробництво бурового устаткування для нафтової і газової про­мисловості зосереджено в Чернівцях, Дрогобичі, Харкові і Коно­топі.

Найбільші підприємства підйомно-транспортного машинобудування розташовані в Одесі, Львові, Харкові, Нікополі, Прилуках і Дніпро петровську, середні — у Слов'янську, Золотоноші (Черкаська обл.) та Ківерцях (Волинська обл.). Найбільш спеціалізованим підприємством підйомно-транспортного машинобудування України для випуску різних типів автонавантажувачів є львівський завод "Автонавантажувач".

. Виробництво окремих видів устаткування для важкої промисло­вості, шт.

Устаткування	1990	1991	1992	1993	1994	1995
Вугільні очисні комбайни.	847	757	647	535	311	213
Шахтові машини: підйомні.	242	189	168	88	4	2
Навантажувальні	79	65	42	10	17	32
Рудникові електровози.	703	384	336	285	183	146

Однією з найголовніших галузей важкого машинобудування є енергетична, яка спеціалізується на виробництві парових гідравліч­них турбін, генераторів, котлів і потужних дизельних моторів, устат­кування для атомних електростанцій, електроапаратури й кабелю.

Центром енергетичного машинобудування є Харків. Його під­приємства — турбінний завод ім. С. М. Кірова, завод "Електроваж-маш", електромеханічний (ХЕМЗ) і "Електромашина" — випуска­ють понад 40 % продукції енергетичного машинобудування Украї­ни. Турбінний завод випускає потужні турбіни для теплових, атом­них і гідроелектричних станцій. На заводах Харкова виробляють також устаткування для автоматичного управління виробничими процесами в металургійній, вугільній та інших галузях народного господарства.

У Запоріжжі зосереджено виробництво силових трансформа­торів. Чимало підприємств енергетичного машинобудування та елек­тротехнічної промисловості є у Києві, Дніпропетровську, Меліто­полі, Львові, Тернополі, Полтаві, Новій Каховці. Центрами енерге­тичного дизелебудування є Токмак (Запорізька обл.), Первомайськ (Миколаївська обл.), Берислав (Херсонська обл.). Кабельне вироб­ництво організоване у Києві, Харкові, Одесі, Донецьку. Електроі­золяційні матеріали виробляють у Луганську, Слов'янську, Львові, Первомайську (Житомирська обл.).

Найважливішими центрами виробництва важких верстатів і ковальсько-пресового обладнання є Краматорськ, Харків, Дніпро­петровськ, Кривий Ріг, Марганець.

Існуюча нестабільна ситуація з іннова­ційними процесами у виробничо-госпо­дарській системі всієї країни відбиває кри­зовий стан її регіонів. Не становить винят­ку й Одеський регіон.

Обсяг продукції машинобудівних підпри­ємств Одеської області, як і України в ці­лому, зменшується. Наприклад, виробницт­во металорізальних верстатів в області зменшилося з 3613 од. у 1990 р. до 250 од. у 1996 р., ковальсько-пресових машин,— відповідно, з 2437 до 158 од. Причина та­кого спаду — неконкурентоспроможність продукції через низьку якість і високу ціну, зумовлена, у свою чергу, низьким технічним рівнем виробництва. Підприєм­ства витрачають великі кошти на ремонт застарілих машин та устаткування, а на тех­нічне оновлення основних фондів їх не вис­тачає.

Аналіз стану інноваційної сфери, прове­дений на базі статистичної звітності маши­нобудівних підприємств Одещини, показав чітку тенденцію до зниження інноваційної діяльності. Кількість зразків нових типів машин, устаткування, апаратів та засобів автоматизації зменшилася за 1991—1996 рр. з 42 до 8 од., а вперше освоєної в Ук­раїні промислової продукції — з 70 до 18 од., кількість знятих з виробництва за­старілих виробів—з 44 до 2 од. У 1996 р. з 56 машинобудівних підприємств області лише 5 почали випуск продукції, що впер­ше освоюється в Україні, 91,1 % підпри­ємств не виробляють і не освоюють нові види продукції.

У загальному обсягу виконаних науково-технічних робіт на одеських машинобудів­них підприємствах у 1996 р. порівняно з 1993 р. частка НДР зросла на 12,5 %, нау­ково-технічних послуг (НТП)—на 2,7 %, проектно-конструкторських та технологіч­них робіт, а також виготовлення дослідних зразків—знизилася на 15,1 і 0,4 %, відпо­відно. Частка фактичних витрат на впро­вадження заходів НТП у національному до­ході області становить менше 1 %. Приріст прибутку від впровадження науково-тех­нічних заходів у 1996 р. становив 54,5 % від суми 1993 р.

Погіршилися і показники винахідництва та раціоналізації. У 1996 р. подали пропози­ції 1032 автори (що на 70 % менше, ніж у 1993 р.), а їх частка в загальній чисель­ності зайнятих у сфері НДДКР становила 14,4 %. Кількість використаних винаходів та раціоналізаторських пропозицій змен­шилася за 3 роки на 82,7 %. Простежується також чітка тенденція скорочення чисель­ності спеціалістів, зайнятих у науці та нау­ковому обслуговуванні. У загальній сумі коштів, призначених для фінансування нау­ково-технічних робіт, зменшилася частка коштів державного бюджету (1996 р., по­рівняно з 1993 р.) на 8,5 %. Обсяг фінансу­вання за рахунок коштів госпдоговорів з підприємствами та інших джерел збільшив­ся, відповідно, на 2,5 і 6,6 %.

Щоб якнайглибше проаналізувати рівень інноваційного розвитку одеських машино­будівних підприємств, автори здійснили спробу оцінити ставлення їхніх керівників до інноваційної діяльності та виявити ре­альні можливості проведення певної нау­ково-технічної політики. Серед експертів виступили технічні директори, головні інже­нери та їхні заступники, їм було запропо­новано анкету, яка містила 20 запитань що­до стану організації та перспектив роз­витку інноваційної сфери у машинобудів­ному комплексі. Аналіз результатів експерт­ної оцінки дав можливість дійти таких висновків:

— на машинобудівних підприємствах практично відсутній механізм оцінки те формування інноваційної стратегії;

— форми статистичної звітності з інно­ваційної діяльності не повністю задоволь­няють потреби у цій інформації, бракує та­кож інформації про стан ринків нових про­дуктів і технологій;

— незважаючи на високий науковий по­тенціал, підприємства виконують власними силами лише 17 % потрібних їм НДДКР;

— інноваційні зусилля зосереджені го­ловним чином на впровадженні часткових новинок (60 %), а на обсяг принципово нових продуктів і технологій припадає близько 40 %, частка прикладних розробок становить 65 %, тим часом як необхідно її підвищити до 70—80 %;

— часова орієнтація НДДКР розподіле­на таким чином: розробки, призначені до впровадження протягом 'найближчих 3 ро­ків,—77 °/о, 3—8 років—23—25 %, через 8 років—13—15 %;

— кожне з розглянутих підприємств є монополістом (обсяг їхньої основної про­дукції на українському ринку становив 70-75 %);

— частка прибутку, додатково одержа­ного в результаті інноваційної діяльності, становить 35 %.

З метою удосконалення інформаційної бази у сфері інновацій автори розробили форми статистичної звітності, які дозволя­ють кожному керівникові бачити повну картину власної інноваційної діяльності і місце підприємства на ринках нових про­дуктів та технологій. Запропоновано методичні рекомендації з аналізу та формуван­ня інноваційних стратегій.

Вихід України з економічної кризи пов'я­заний з багатьма факторами, в тому числі з активізацією інноваційної діяльності. А це залежить від впровадження нових методів управління НТП, формування підпри­ємствами інноваційних стратегій, придатних для ринкових умов, удосконалення відпо­відної статсістичної інформації.

У перспективі необхідно розширити асортимент продукції ма­шинобудування, інтенсифікувати процеси оновлення машинобу­дівної продукції й технічного переоснащення галузей промисло­вості. Чільне місце має належати створенню високоефективних машин і їх систем для всіх галузей і сфер господарства. Розвиток приладобудування повинен буги зумовлений тим, що потреби України в основних видах продукції галузі задовольняються не­повністю.

Необхідно розвивати ряд нових машинобудівних галузей і ви­робництв, нових видів машин, устаткування, приладів і апаратів, роботів і магнітогідродинамічного генераторобудування, виробниц­тва швидкісної електронно-обчислювальної техніки нових поколінь, електрофізичних і електротехнічних засобів обробки металу та ма­теріалів, виробництва систем зв'язку, нових засобів управління, ав­томатизації.

Література:

1.”Розміщення продуктивних сил.”Є.П.Качан.

2.”Розміщення продуктивних сил.”В.В.Ковалевський, О.Л.Михайлюк.

3.”Економіка України.” Журнал №1 1999р.

1