Интеграция Украины в мировое хозяйство (работа 1)

План:

Інтеграція України у світове господарство

Об'єктивні основи зовнішньоекономічних зв'язків України

Основні напрями, форми і суб'єкти зовнішньоекономічних відносин України

Роль економічної реформи в інтеграції України у світову економічну систему

Література

Об'єктивні основи зовнішньоекономічних зв'язків України

Розбудова незалежної України об'єктивно потребує входження її у світове господарство на організаційно-економічних засадах ринкових відносин на принципах рівноправності та взаємної виго­ди у співробітництві.

Дипломатичне визнання молодої Української держави більшіс­тю країн світу прискорює й урізноманітнює розвиток її зовнішньо­економічних відносин. Однаковою мірою це стосується як молодих незалежних країн, що утворилися на основі колишнього СРСР і переходять до ринкового тину відносин, так і держав розвинутої ринкової економіки та країн, що розвиваються.

Об'єктивна необхідність інтеграції України у світове господар­ство і розвитку її міжнародних відносин безпосередньо випливає передусім з потреб використання у національній системі відтво­рення міжнародного поділу праці для прискорення переходу до ринкової економіки країни з метою її розвитку і зростання багат­ства суспільства. Така необхідність сприяє формуванню ефектив­ної структури економіки країни. Зовнішньоекономічні зв'язки в процесі інтеграції України у світове господарство охоплюють та­кож комплекс екологічних проблем, що розв'язуються спільними зусиллями. Нарешті, розвиток зовнішньоекономічних відносин від­криває додаткові можливості у створенні належних умов для задо­волення життєвих потреб народу України.

Поряд з об'єктивною необхідністю інтеграції України у світове господарство та розвитку ЇЇ зовнішньоекономічних відносин існу­ють і об'єктивні можливості для таких процесів. До них насампе­ред належить економічний потенціал нашої країни, що дає підста­ву для належної участі у міжнародному поділі праці.

Об'єктивною можливістю для інтеграції у світове господарство є вироблення механізму зовнішньоекономічних зв'язків, по-пер­ше, на макрорівні — загальнодержавному; по-друге, на мікрорівні підприємств; по-третє, на глобальному та регіональному макрорівнях через участь у спеціалізованих і багатоцільових економічних міжнародних організаціях 00Н і регіональних економічних об'єд­наннях типу Чорноморської зони співробітництва. Поєднання об'єк­тивної необхідності та об'єктивних можливостей входження Украї­ни у світове господарство робить цей процес закономірним.

Відомо, що енергетичне самозабезпечення є однією з головних умов незалежності. Досягти його Україна може, якщо візьме курс на модернізацію наявних і спорудження нових сучасних екологіч­но чистих вугільних та газотурбінних електростанцій, на розвиток власного енергетичного машино- та котлобудування, скориставшись вітчизняними науковими та виробничими здобутками й досягнен­нями високорозвинутих країн. Без розвитку відповідних форм зов­нішньоекономічних відносин зробити це практично неможливо.

В умовах формування сучасної моделі міжнародного поділу праці (МПП), основу якої має становити якісно оновлена технологічна база виробництва, Україна повинна поступово, цілеспрямовано розв'язувати проблеми ефективної участі у МПП, використовуючи зовнішньоекономічні зв'язки для реалізації національних економіч­них інтересів.

Україна має як природні, історичні, так і техніко-економічні, соціально-економічні, організаційно-економічні основи для участі в МПП, Слід зауважити, що в геологічному і гідрогеологічному ас­пектах територія України слабко вивчена, зокрема її глибинну бу­дову досліджено лише на 10 відсотках території,

З історичних джерел відомо, що організовані суспільства, які існували на нинішній території України, завжди підгримували еко­номічні зв'язки із зовнішнім світом. Тож з огляду на власні куль­турні та історичні традиції Україна має всі можливості для того, щоб стати рівноправним членом європейської спільноти.

Рівень розвитку продуктивних сил є одним з тих техніко-економічних чинників, які найбільше сприяють активній участі України у сучасному МПП. Видобуток залізної руди, вугілля, виробництво сталі, чавуну, мінеральних добрив, цементу, електроенергії, цукру, тракторів і металоріжучих верстатів становлять значний економіч­ний потенціал нашої країни. За кількісними характеристиками і потужностями продуктивних сил Україна може бути гідним парт­нером у світових економічних зв'язках. Наявний науково-техніч­ний потенціал дасть змогу Україні за сприятливих умов втримати передові позиції у світовій науці з цілого ряду науково-технічних напрямів і, найголовніше, провадити незалежну економічну полі­тику на включення в систему світових господарських зв'язків.

Організаційно-економічні чинники включення України в систе­му сучасного МПП за своїм змістом відображають ступінь розвит­ку процесів концентрації, спеціалізації, кооперації й комбінування виробництва (за участю української сторони) на рівні міжнарод­них економічних зв'язків.

Створення виробництв з випуску всіх нових видів продукції не завжди доцільне в межах однієї країни. Одним з найважливіших критеріїв реалізації економічних інтересів країни — суб'єкта МПП є забезпечення високої економічної ефективності галузей її націо­нальної економіки, мінімізація витрат суспільної праці. Спеціаліза­ція та кооперація характеризують економічно доцільну й раціо­нальну організацію (територіальну, регіональну, галузеву тощо) суспільних продуктивних сил.

Разом з тим є певні обмеження у розвитку процесів концен­трації та спеціалізації. Відомо, що надмірна концентрація зусиль на розвитку однієї-двох галузей, зорієнтованих на експорт, зумовлює вразливість національної економіки та її сильну залежність як від світового ринку, так і від конкретної країни-партнера. Так, у ко­лишньому СРСР більше 80 відсотків промислового виробництва України не мало на ЇЇ території завершеного технологічного циклу, що зробило Україну залежною від стану її зовнішньоекономічних зв'язків, причому левова частка цієї залежності припадає на ко­лишні республіки СРСР.

Характер накопиченого виробничого потенціалу, спеціалізація, що склалася, з її орієнтацією на фондоємні види продукції вимага­ють значних інвестицій у базові галузі економіки України на від­шкодування та якісне оновлення фондів. Так, у 1990 р. ступінь зно­су основних виробничих фондів становив 37,1 відсотка, у тому числі в промисловості — 50, 3, у сільському господарстві — 26,2, у будів­ництві — 62,8 відсотка. За такої ситуації структурна трансформа­ція економіки України перетворюється у найважливішу умову для інтеграції у світову економіку і визначення її місця в системі МПП.

Складність і розмаїтість соціально-економічних факторів вклю­чення України в систему світових господарських зв'язків детермі­нується перехідними виробничими відносинами з притаманними їм формами та методами ведення господарства. На міжнародному рівні вплив соціально-економічних чинників країн-партнерів визнача­ється їх адекватністю та відповідністю загальносвітовим тенденціям.

У сучасному взаємозалежному світі розвиток соціально-еконо­мічних чинників МПП нівелює їхні відмінності в окремих національ­них господарствах, і цей факт дослідники пов'язують з формуван­ням однотипної за своїм соціально-економічним змістом системи світового господарства. Утверджуються ринкові методи господарю­вання, активізується державне регулювання певних напрямів роз­витку економіки, виявляється соціальна спрямованість її тощо. Такі процеси зумовлюють, по-перше, подібність змісту економічних ба­зисів більшості країн, що беруть участь у МПП; по-друге, природ­ний поділ праці між країнами з урахуванням не тільки їхніх націо­нальних економічних інтересів, а й інтересів світового співтова­риства в цілому.

Нерозвинутість ринкових відносин і форм господарювання в Україні посилює необхідність значного підвищення економічної культури населення та ділової етики підприємців, оволодіння прин­ципово новою культурою ринку, високим професіоналізмом поряд з такими поняттями, як честь, достойність, порядність, які знадоб­ляться Україні для визнання її розвинутими країнами як рівно­правного партнера.

Особливості об'єктивних основ зовнішньоекономічних зв'язків України пояснюються насамперед тривалою відсутністю національ­ної державності та можливості провадити незалежну економічну політику.

Основні напрями, форми і суб'єкти зовнішньоекономічних відносин України

Єдиний народногосподарський комплекс колишнього СРСР ви­давався за такий, що забезпечує переваги для всіх республік — не­залежність від коливань кон'юнктури світового ринку, планомірність і взаємовигідність. Мав поширення міф про високий ступінь коопе­рації між республіками. Насправді ввезення-вивезення товарів ко­ливалося в межах від 12 відсотків в Росії до ЗО відсотків у Вірменії.

Державно-монопольна структура зовнішньої торгівлі колишньо­го СРСР, переважно сировинний характер експорту, негнучкий відомчий підхід до імпорту були вкрай несприятливими передусім для тих республік, економіка яких не так сильно залежала від між­республіканських поставок і які володіли експортним потенціалом.

Етапною правовою основою для розширення зовнішньоеконо­мічних зв'язків незалежної України стали Декларація про держав­ний суверенітет України (16 липня 1990 р.), Акт проголошення не­залежності України (24 серпня 1991 р.) і, нарешті, Конституція Ук­раїни (28 червня 1996 р.). Серед спеціальних законів з питань еко­номіки слід відзначити Закони України про економічну самостійність (З серпня 1990 р.); про зовнішньоекономічну діяльність (16 квітня 1991 р.); про створення державного експортно-імпортного банку (З січня 1992 р.); про іноземні інвестиції (13 березня 1992 р.), Де­крет Кабінету Міністрів України "Про режим іноземного інвесту­вання" (20 травня 1993 р.); Закони України про промислово-фінансові групи в Україні (21 листопада 1995 р.); про режим іноземного інвес­тування (19 березня 1996 р.); про захист від недобросовісної конку­ренції (7 червня 1996 р.) та інші законодавчі та нормотворчі акти.

Важливими правовими документами щодо створення механізму зовнішньоекономічних зв'язків України стали договори та угоди з молодими незалежними державами, що утворилися на території колишнього СРСР, та багатьма країнами Європи, Північної й Пів­денної Америки, Азії, Африки.

З колишніми республіками СРСР Україна провадить переговори щодо розв'язання економічних і фінансових проблем, питань па­ливно-енергетичного комплексу, транспорту і зв'язку, нравонаступництва новостворених держав. Водночас основою розширення економічного простору е горизонтальні зв'язки між безпосередні­ми виробниками товарів, а також між державами. При цьому тіль­ки за умови безмежності економічного простору складаються ефек­тивні господарські зв'язки. До того ж стабілізація економіки, ради­кальні зміни інституціональних структур, збалансованість товарної та грошової маси більше ймовірні, якщо їх провадити в масштабах держав. Між процесами введення вільних цін, децентралізації сис­теми прийняття рішень і фінансовою дисципліною існує найтісні­ший зв'язок, який і зумовлює формування внутрішніх ринків мо­лодих держав, що є передумовою створення справді ринкового між­державного середовища.

Для України важливими є двосторонні угоди і договори з держа­вами — колишніми республіками СРСР. За цими угодами держави мають надавати своїм підприємствам можливість самим встанов­лювати господарські зв'язки, обумовлювати порядок розрахунків, форми матеріальної відповідальності за невиконання поставок. За­галом угоди мають виробляти економічний механізм реалізації інте­ресів України та її партнерів, а не бути політичними деклараціями на економічну тему.

Процес формування національних грошових систем країн, що входили до колишнього Союзу РСР, породжує об'єктивну необхід­ність і водночас створює можливість фундації міждержавної ва­лютної угоди, яка б стала інституціональною ланкою налагодження цивілізованих та рівноправних валютних відносин.

Перехід у розрахунках на ВКВ поставив питання про нову орга­нізацію співробітництва. Вихід на прямі економічні зв'язки між під­приємствами поглибив, але вже на новій основі, торговельні зв'язки, бо торгувати повинні товаровиробники. Проте сьогодні потрібний певний перехідний період, протягом якого у взаєморозрахунках за товари та послуги сторони мають виходити з цін світового ринку, а для погашення заборгованостей, що виникатимуть, надавати одна одній довгострокові кредити на пільгових умовах. Про це свідчить і розвиток такої примітивної форми товаровідносин, як бартер.

У процесі створення нових основ співробітництва важливо не тільки не допустити неконтрольованого розпаду кооперативних зв'язків, а й знайти нових партнерів (адже нерентабельні підприєм­ства і неконкурентоспроможна продукція випадуть з усталених господарських зв'язків), спрогнозувати кон'юнктуру товарообміну з метою створення економіки відкритого типу, інтегрованої в євро­пейський і світовий економічний простір.

Розробка і послідовне втілення в життя єдиної національної гео-політичної стратегії сприятиме оновленню на економічній основі старих виробничих зв'язків України і розширенню прямої участі її в системі економічних і політичних стосунків на глобальному рівні.

Колишні зв'язки України зі східноєвропейськими країнами від­бивали лише міждержавний обмін продукцією. Перехід до вільної торгівлі на основі світових цін і конвертованої валюти випливає з курсу країн Східної Європи й України на переведення економіки на ринкові рейки і ставить розв'язання всіх проблем взаємних зв'яз­ків у залежність від економічного інтересу. Передбачається, що спочатку існуватимуть два взаємозалежних сегменти,

По-перше, це визначення параметрів співробітництва на між­державній основі через погодження між урядами контингентів вза­ємних поставок. Це мають бути форми торгівлі, насамперед стра­тегічними товарами (металом, газом, нафтою тощо), форми, пов'язані з централізованими рішеннями. Міждержавні розрахунки мають вестися за валютним клірингом, проте сальдо розрахунків, якщо воно утворюватиметься, слід погашати за домовленістю сторін (ва­лютними товарами або ВКВ),

По-друге, — це розвиток відносин на рівні прямих зв'язків під­приємств, об'єднань, кооперативів, бірж, асоціацій, консорціумів, спілок тощо. Перехід до подібних відносин можливий за умови поступового звуження сфери дії державних органів у визначенні взаємних поставок і надання свободи підприємницької діяльності виробничим ланкам. Останні повинні погоджувати не лише предмет співробітництва, а й сферу ціноутворення, поставок, кредитів, інші фінансові питання. Широкий вихід товаровиробників на ри­нок, наповнення його товарною масою створять передумови для функціонування східноєвропейської зони вільної торгівлі.

Очевидно, що в розрахунках застосовуватимуться не тільки ВКВ, а й національні валюти країн-партнерів. Коли будуть встановлені реальні курси національних валют і введені часткова, а потім і пов­на конвертованість їх, тоді зросте потреба в створенні спільних банків, які з балансову вати муть торговельні операції між партнера­ми. Одні лише бартерні операції та компенсаційна торгівля, навіть якщо вони й відповідатимуть інтересам України, обмежуватимуть можливості співробітництва.

Отже, перехід України на нові умови господарювання і форми зовнішньоекономічних зв'язків сприятиме зміцненню зони взаєм­ного економічного тяжіння східноєвропейських держав і України.

Співвідношення згаданих вище сегментів складаються для країн-партнерів по-різному, залежно від прийнятих систем господарського управління, їхньої спроможності засвоювати нові форми співробіт­ництва, Цілком ймовірно, що практика породжуватиме й інші сег­менти. Спочатку за нових умов центр ваги перемістився на дво­сторонні зв'язки.

Якщо Україна прийме відповідне законодавство, можливі й нові напрями взаємного співробітництва. Йдеться про інвестиційну сфе­ру, створення спільних підприємств за кордоном, особливо в при­кордонній смузі, спільну діяльність на ринках третіх держав, ос­кільки угорські, польські, чеські, словацькі фірми вже завоювали там певні позиції,

Щодо розвитку торгівлі та інших форм зовнішньоекономічних зв'язків України з державами розвинутої ринкової економіки та країнами, що розвиваються, доцільно було б спрогнозувати пла­тіжний баланс нашої країни, беручи до уваги залежність від імпор­ту з третіх держав, що входили до складу колишнього СРСР, сальдо в міждержавному обміні з ними та експортний потенціал. При цьому динаміка платіжного балансу України залежатиме, по-перше, від створення умов для поступового, без різких соціальних потрясінь, розв'язання проблем виробництв, що працюють на привізній си­ровині, і від спроможності самих товаровиробників перепрофільовувати виробництво, наприклад диверсифікацією, щоб позбу­тися вузької галузевої спеціалізації; по-друге, від власних мате­ріальних і золотого запасів та резервів ВКВ; по-третє, від співвідно­шення курсів національних валют, що залежатиме, в свою чергу, не тільки від емісійної політики Національного банку та товарного наповнення споживчого ринку, а й від глибини економічної ре­форми в Україні.

Розробка програм стабілізації й розвитку зовнішньоекономічних зв'язків повинна включати оцінку можливостей сучасного експорт­ного потенціалу України і першочергових, так званих критичних імпортних потреб. У цьому контексті заснування й функціонуван­ня спільних підприємств вбачаються більш надійною формою, ніж створення спільних економічних зон.

З урахуванням потреб наших партнерів за кордоном та можли­востей диференційованого стимулювання тих виробництв, що ста­новитимуть основу експортного сектора економіки України, доціль­но було б ширше заохочувати вкладення іноземного капіталу у вже існуючі господарські об'єкти та створення іноземними інвес­торами фірм на території нашої держави. При цьому слід брати до уваги, що іноземний капітал віддає перевагу організаційно-еконо­мічним відносинам високого рівня, а не лібералізації умов для за­лучення іноземних інвестицій.

Подібні форми економічних відносин сприяли б запровадженню у виробництво сучасних технологій, надали б імпульс прогресивним зрушенням у господарській структурі України, забезпечили б вихід на світовий ринок з конкурентоспроможною продукцією. Що стосу­ється контролю іноземних інвесторів, то диференційований підхід до оподаткування і видавання ліцензій, контроль за додержанням сані­тарних та інших умов, створення національного агентства сприяння залученню іноземних інвестицій та інші заходи, успішно застосову­вані в цивілізованих країнах світу, прийнятні і для України.

Сприятливе географічне розташування, значний потенціал об­робної промисловості й перспективний експорт сільськогосподар­ської продукції слід враховувати під час розробки програми стабі­лізації та розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України. Треба також пам'ятати, що: 1) торгівлю готовою продукцією на світовому ринку витісняє обмін науково-технічними досягненнями; 2) частка взаємного обміну деталями, компонентами, вузлами у міжнародній торгівлі зростає; 3) матеріально-технічне забезпечення виробництва фірми не обмежується національним ринком, Отже, одним із стра­тегічних напрямів доцільно передбачити пріоритетне залучення іноземного капіталу до науково-технічної та виробничої коопера­ції, взаємовигідного обміну на ліцензійній основі винаходами, розробками, ноу-хау, промисловими зразками тощо.

Розвиток міжнародної кооперації потребує стимулів з боку дер­жави — звільнення окремих категорій товаровиробників від мит­ного оподаткування та ліцензування чи квотування, надання кре­дитних пільг тощо. Слід розширити імпорт комплектуючих для ек­спортної продукції, практикувати застосування імпортних техно­логій і новітнього устаткування для легкої промисловості й галузей АПК, електротехніки, зв'язку тощо. Науково-технічний прогрес за своєю природою інтернаціональний, тому розв'язати завдання роз­витку передових технологій без зв'язків із зовнішнім світом, без залучення світового капіталу практично неможливо.

Обгрунтована стратегія розвитку зовнішньоекономічних зв'яз­ків України підпорядковується раціональному розв'язанню найгостріших проблем оздоровлення економіки — подоланню численних дефіцитів на внутрішньому ринку, прискоренню НТП, нагрома­дженню валютних ресурсів для сплати нашої частки в колишньому загальносоюзному зовнішньому боргу, поліпшенню якості товарів, підвищенню збалансованості бюджету і платіжного балансу.

Подальшу децентралізацію зовнішньоекономічного комплексу, вихід на світовий ринок численних дрібних учасників (кооперати­вів, малих підприємств тощо) гальмує відсутність спеціальної підго­товки значної частини персоналу. Щоб забезпечити ефективність зовнішньоекономічних зв'язків, слід оперативно формувати демо­кратичні політичні структури, соціальну базу демократії, високу загальну, політичну культуру, підприємницьку етику, розвивати ринок, сприяти тому, щоб психологія радикальних реформ оволо­діла суспільною свідомістю. Однією з актуальних є проблема ство­рення широкої системи професійної підготовки і перепідготовки працівників для підприємств і організацій, зайнятих зовнішньо­економічною діяльністю. Всілякі зволікання з розв'язанням цього завдання можуть спричинити примноження наших втрат через некомпетентність персоналу. Фірми та навчальні заклади зарубіж­них країн нагромадили корисний і вартий вивчення досвід. Цілком виправданим у зв'язку з цим вбачається направлення за кордон на навчання громадян України і запрошення з інших країн спеціаліс­тів з маркетингу, валютно-фінансових операцій, міжнародного права.

Отже, розвиток зовнішньоекономічних відносин є не самоціл­лю, а одним з перевірених досвідом багатьох розвинутих країн спо­собів подолання кризового стану економіки, виведення виробни­чого потенціалу на сучасний технічний і технологічний рівні, під­вищення добробуту народу України.

Роль економічної реформи в інтеграції України у світову економічну систему

Міжнародний досвід переходу економіки в нову якість показує, що практично завжди у випереджальному режимі запроваджують­ся економічні реформи, а потім відбуваються зміни в політичній надбудові. В Україні, як, до речі, і в інших державах, що утворили­ся після розпаду СРСР, така логіка реформування порушена, ос­кільки тут свого часу економічні перетворення не просто недооці­нювались, а й запізнились і відірвалися від політичної сфери.

Успішний розвиток зовнішньоекономічних зв'язків має грунту­ватися передусім на кардинальних змінах у структурі національної економіки України. Однак зовнішньоекономічні зв'язки — не па­сивний елемент в еволюції національної економіки, вони можуть активно впливати на її розвиток. Для цього необхідно сконструю­вати гнучкий і динамічний механізм, який регулював би інтегра­цію економіки України у світовий ринок, зробив би її відкритою для зовнішнього світу.

Зрештою, без інтеграції економіки України у світову економіч­ну систему неможливо досягти високого рівня добробуту народу. Питання полягає в тому, яким шляхом здійснювати інтеграцію. Залишатися підсистемою мілітаризованої економіки колишнього СРСР, очікуючи тривалої та болісної інтеграції в світову економіку через вкрай повільну ліквідацію бар'єрів і заборон на зовнішньо­економічну діяльність, — безперспективний шлях для України. Ор­ганізоване входження колишніх республік у світове співтоварист­во із суто політичних міркувань є досить проблематичним, оскіль­ки роль вертикальної ієрархії управління у світі невпинно зменшу­ється і зростає значення горизонтальних зв'язків у процесі ство­рення нової системи виробництва благ,

Основними характеристиками нової системи виробництва благ є: зменшення чисельності зайнятих у промисловому виробництві найрозвинутіших країн; широке використання фірмами і корпора­ціями нових форм фінансової діяльності як ефективних інструмен­тів досягнення необхідного балансу між інвестиціями і заощаджен­нями; інформаційна революція, яка все більше поширюється і змо­же змінити у виробництві ресурси.

Дослідники функціонування "швидких" економік високорозви-нутих країн помітили, по-перше, зменшення потреби в багатьох традиційних видах масової сировини; по-друге, збільшення кіль­кості підприємств, які працюють за "швидким циклом", коли про­цеси проектування і випуску продукції поєднуються, а можливості скорочення запасів сировини і устаткування різко зростають; по-третє, інвестування значних коштів в електронну інфраструктуру.

"Швидкі" економіки мають змогу збільшувати темпи свого роз­витку не стільки за допомогою нових виробничих технологій, скіль­ки завдяки оперативнішому здійсненню всіх управлінських опера­цій і скороченню часу для прийняття рішень, обробки інформації та всього обсягу знань і проходження їх через економічний механізм.

Отже, для України, як і для інших колишніх республік СРСР, перспективнішим є вихід у своїй державно-економічній цілісності на світовий ринок з наступною інтеграцією в світову економіку, Звичайно, що при цьому ніяких гарантій наздогнати "швидкі" економіки ніхто дати не може, проте "підтягнутися" до них можли­вість є.

Назвемо принаймні три можливих напрями ефективної адап­тації України до міжнародного поділу праці:

1) участь у загальноєвропейському економічному просторі, який починає формуватись. Перехід до ринкової економіки зумовить приєднання країн європейської частини колишнього СРСР до євро­пейського економічного простору. Отже, доцільно визначитися, які галузі й виробництва становитимуть профіль міжнародної спеціа­лізації України,'Стимулювання цих галузей і виробництв методами ринкової економіки одночасно окреслить пріоритетні зміни в на­родному господарстві України;

2) визначення специфічних сфер співробітництва з країнами інших континентів, які становитимуть взаємний інтерес;

3) підключення до загальносвітового співробітництва на галузевій основі, особливо у науково-технічній, енергетичній, продовольчій, екологічній сферах. Опрацювання перспективної програми вибірко­вої спеціалізації українського експорту на нових конкурентоспро­можних на світовому ринку виробах можна пов'язати з конверсією ВПК (з урахуванням принципу розумної достатності), що стане під­ґрунтям для розвитку експортної спеціалізації наукоємних галузей.

Уже сьогодні Україна спроможна будувати свої зовнішньоеко­номічні відносини на взаємовигідних умовах, Актуальним є здій­снення переговорів з метою визначення статусу України як краї­ни, що розвивається, та вироблення її власної чіткої позиції у Між­народному валютному фонді, Світовому банку реконструкції та роз­витку, Генеральній угоді по торгівлі й тарифах та Міжнародній організації праці, адже ці чотири організації є ключовими в міжна­родному фінансовому, торговельному і соціальному регулюванні. Ефективна участь в них збільшить можливості України щодо залу­чення іноземного капіталу, фінансових ресурсів, отримання пев­них торговельних пільг, збереження тарифних засобів захисту на­ціональної індустрії та сільського господарства тощо,

Високий рівень конкуренції на світовому ринку, гнучкість стра­тегії й тактики товаровиробників потребують створення в Україні структурі які б забезпечували і координували функціонування зов­нішньоекономічного комплексу, а також, усієї інфраструктури зов­нішніх економічних зв'язків (страхового та інформаційного обслу­говування, судових і арбітражних органів тощо).

Отже, реформа зовнішньоекономічного комплексу не може здій­снюватись у відриві від реформування самої економічної системи в Україні. Це має для нашої країни принципове значення,

Щодо пріоритетності у партнерах світогосподарських зв'язків і поділу праці для України не існує якоїсь постійної домінанти, і вона має співробітничати з якнайбільшою кількістю країн та міжнарод­них організацій. Стратегія інтеграції України у світове господарст­во має два взаємопов'язані аспекти: по-перше, входження у загаль­носвітовий економічний простір з урахуванням його регіональних напрямів, насамперед європейського, по-друге, участь у поділі праці на новій, економічній основі з колишніми республіками Союзу, особливо з Росією.