Факторы производства (работа 1)

Міністерство просвіти України

Запорізький державний університет

Кафедра: «Економічної теорії»

Курсова робота по дисципліні “Мікроекономіка” на тему:

Взаємозмінюваність факторів виробництва

Виконала:

Студент

ек. фак-та Гончаренко Ю.Г.

гр. 5144-1

Керівник: Колобердянко І.І.

Реєстраційний номер____________

Дата__________________________

Підпис_________________________

1999

Реферат

Курсова робота: 35 с., 6 додатків, 5 джерел.

Об’єкт дослідження – фактори виробництва.

Ціль роботи –дослідження факторів виробництва і їх вплив на виробничу діяльність.

Метод дослідження – описовий, порівнювальний.

Головним мотивом виробничої діяльності фірми є отримання прибутку і від того, наскільки фактори виробництва сприяють отриманню прибутку залежить попит на них.

ФАКТОРИ ВИРОБНИЦТВА, ПІДПРИЕМСТВО, ВЗАЄМОЗА-МІНЮВАННІСТЬ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА.

План

Реферат 2

Вступ 4

1 Фактори виробництва: види, типи, функції 5

2 Поєднання факторів виробництва 9

3 Економічні ресурси та їх рух 11

3.1 Попит та пропозиція економічних ресурсів 11

3.1.1 Мобільність ресурсів 15

3.2 Взаємозмінюваність виробничих факторів 17

3.2.1 Гранична норма технічної заміни та кривина ізоквант 19

3.2.2 Дія зміни граничних продуктів факторів виробництва на граничну норму їх технічної заміни 21

3.2.3 Заміщення праці капіталом у підприємництві 22

3.2.4 Як зміни в технології впливають на ізокванти 24

4 Інші можливі фактори виробництва 26

Висновок 28

Список використаної літератури 29

Додаток А 30

Додаток Б 31

Додаток В 32

Додаток Г 33

Додаток Д 34

Додаток Е 35

Вступ

Процес виробництва завжди є результатом взаємодії певних факторів, які в економічній науці називають факторами виробництва або виробничими ресурсами.

Результативність використання факторів виробництва може бути відображена категорією ефективності виробництва (співвідношенням одержаного результату продуктивного використання факторів виробництва та інших витрат. Ефективність виробництва може бути підвищена за рахунок як збільшення використаних факторів, так і повнішого їх використання, тобто екстенсивним або інтенсивним шляхом. У реальному процесі виробництва обидва шляхи переплітаються при перевантаженій ролі одного з них. З розвитком суспільства все більшого поширення набуває інтенсивний шлях. Процес інтенсифікації виробництва означає більш повне використання його факторів, їхнє якісне удосконалення, а також поліпшення технологій використання продуктивних сил.

1 Фактори виробництва: види, типи, функції

Види факторів виробництва зумовлені різноманітністю виробничої діяльності людини у багатьох галузях, підгалузях, сферах, підрозділах і регіонах. Наприклад, є фактори виробництва сільськогосподарського призначення, або такі, що належать до промисловості, машинобудування. Робітники як фактори виробництва можуть бути зайняті в матеріальному виробництві чи духовній сфері, в різних регіонах країни тощо. Види факторів виробництва дуже різноманітні, що є об’єктивною підставою суспільного поділу праці.

Для типів факторів виробництва характерною є визначеність. Вони представлені засобами виробництва (матеріально-речовий фактор) і безпосередніми виробниками (особистий фактор), наділеними здатністю до праці.

Особистий і речовий фактори набувають найсуттєвішої якості – суспільного характеру, коли постають не як індивідуальні, а як сукупні фактори. Індивідуальні фактори, як і індивідуальне виробництво певною мірою є абстракцією. Індивідуальні фактори обох типів (засоби виробництва і робоча сила) в сукупному вигляді – це сукупна робоча сила та сукупні засоби виробництва, сукупний фактор виробництва – однотипний але багатовидовий. Зростання різноманітності видів фактора не змінює його типу, але означає розвиток його суспільного характеру, оскільки примножує й ускладнює зв’язки між різновидовими факторами виробництва одного типу (речового або особливого).

Матеріально-речові фактори поділяються на засобі виробництва, створені людиною (капітал), і природні фактори, що об’єднуються поняттям “земля”. Особисті фактори визначається поняттям “праця2.

Земля як фактор виробництва відіграє особливу роль. Відомий англійський економіст Уільям Петті ще у XVII столітті підкреслював, що земля – мати багатства. Поняття “земля” як фактор виробництва має широкий зміст: вона є одночасно операційним базисом виробництва (в промисловості), сховищем природних ресурсів (родовища мінералів, нафти, газу), природною основою сільськогосподарського виробництва (орні землі, ліси, водоймища). У сільському господарстві земля – це й основний засіб праці, і предмет праці.

Праця як фактор виробництва охоплює людські ресурси: фізичні та розумові здібності, освітній та професійний рівень, виробничій досвід тих, хто зайнятий у виробництві. Відомо, що з розвитком суспільного виробництва вдосконалюються і істотно змінюються засоби виробництва, виникає автоматизоване і роботизовано виробництво, нетрудомісткі технології тощо. Але роль особистого фактора при цьому не тільки не зменшується, а де в чому і зростає. Зумовлюється це такими обставинами. По-перше, під впливом науково-технічного прогресу, вдосконалюються, відповідно виникає потреба у віщій кваліфікації працівників. По-друге, виробництво стає дедалі більш наукомістким, тобто таким, що потребує наукового забезпечення. По-третє, виробництво розв’язує дедалі складніші завдання, орієнтовані на зростаючі потреби людей і обмежені ресурси, отже, досконалішим має бути й управління. По-четверте, зростає екологічна складність виробництва внаслідок зростання промислового навантаження на природу, порушення стійких зв’язків в екологічному середовищі, зростання потенційно негативного впливу виробництва на природу. По-п’яте, зростає частка ризикових виробництв (атомна енергетика), що вимагає від людини не лише високої кваліфікації, а й значного психічного напруження.

Капітал як фактор виробництва являє собою майно (засоби виробництва), що належать підприємцям або іншим власникам і використовуються в процесі створення товарів і послуг. Особливістю капіталу є те, що він має бути кимось нагромаджений, створений. Капітал існує лише у продуктивному використанні, саме тоді коли його власниками одержуються доходи від користування та володіння своїм майном.

Матеріально-речова основа капіталу – засоби та предмети праці – перебуває у процесі постійних змін.

Обидва типи факторів виробництва (і засоби виробництва, і робоча сила) мають єдине призначення: вони є продуктивними силами, силами дії людей на природу з метою створення благ.

Проте їхні функції розрізняються. Працівник створює засоби виробництва, визначає їхнє призначення і використовує їх в процесі праці. Речові фактори виробництва функціонують як засоби оснащення трудової діяльності людини, примноження її продуктивної сили. Вони є своєрідним продовженням людських органів діяльності і матеріальна основа розвитку їх в процесі виробництва.

Функція виробництва як особистого фактора виробництва полягає у використанні своєї робочої сили в процесі праці як діяльності, спрямованої на зміну предметів і сил природи з метою задоволення своїх потреб. Сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини становить її робочу силу.

Функція засобів виробництва полягає в тому, щоб бути провідником продуктивної дії працівника на предмети і сили природи. Частина засобів виробництва характеризується засобами праці, за допомогою яких робітники продуктивно трансформують предмети праці. Активною частиною засобів праці є знаряддя праці, рівень розвитку яких багато в чому є показником відносин між людьми, які складаються в процесі виробництва, і ступеня зрілості тієї чи іншої епохи.

Пасивною частиною засобів праці, значення якої від цього не зменшується, є засоби виробничої інфраструктури, що виконують функцію забезпечення загальних умов виробництва: будівлі, приміщення, шляхи сполучення, засоби зв’язку інформації та інші комунікаційні системи.

Друга частина засобів виробництва – предмет праці – це річ (природна чи вироблена попередньою працею), на яку спрямована праця людини і з якої вона як з матеріальної субстанції виробляє майбутній продукт.

Усі зазначені функції засобів виробництва і працівників є необхідними у виробничому процесі. Серед них немає другорядних. Однак це не означає, що не можуть бути визначені певні пріоритети. Щодо функцій, то пріоритет належить особистому фактору. Потенційний ефект засобів виробництва не реалізується поза керуючого та спрямовуючою діяльністю головної продуктивної сили – людини.

2 поєднання факторів виробництва

Функціонуванню і взаємодії факторів виробництва передає їхнє поєднання. Процес виробництва передбачає об’єднання людей певним чином між собою та з відповідними речовими факторами виробництва. Характер і спосіб поєднання факторів виробництва – це однопорядкові, але нетотожні категорії. У характері поєднання факторів виробництва відображається сукупність важливих соціально-економічних відносин, а у способі поєднання – конкретно-історична комбінація засобів виробництва та робочої сили, порядок їх застосування, тобто особливості продуктивних сил.

У характері відбивається соціально-економічне, а у способі – організаційно-трудове поєднання факторів виробництва. Першому відповідають економічні відносини (виробництво, розподіл, обмін, споживання), в основі яких знаходяться відносини власності або майнові; другому – організаційно-трудові відносини (спеціалізації, кооперації, наукової організації праці, управління стандартами, якістю тощо), які походять з відносин організації безпосереднього використання факторів виробництва як елементів продуктивних сил.

Серед проблем, які виникають у процесі поєднання факторів виробництва, виділяють такі:

забезпечення збалансованого розвитку засобів виробництва і трудових ресурсів, їхньої взаємної якісної та кількісної відповідності;

формування і підтримка мотивації до впровадження більш прогресивних засобів виробництва;

забезпечення заміни ручної, малокваліфікованої праці на технічно і технологічно оснащену, що дає змогу значно зменшити витрати всіх ресурсів на одиницю створеного продукту;

досягнення доцільних пропорцій при формуванні техніко-технологічної бази виробництва і підготовці сучасного працівника;

пошук і впровадження нових, прогресивних форм включення працівників у виробничій процес;

створення і утримання на належному рівні механізму економічного управління процесом поєднання і використання фактора виробництва, за якого б досягався найбільший результат при найменших витратах.

3 економічні ресурси та їх рух

як відомо, до головних економічних ресурсів, або впроваджених факторів виробництва, відносяться праця, капітал, земля. Економічні ресурси відіграють важливу роль на мікроекономічному рівні. Від їхнього раціонального використання залежить прибуток власників факторів виробництва, зниження витрат і цін на кінцеву продукцію, результативність роботи підприємства.

3.1 Попит та пропозиція економічних ресурсів

Попит на економічні ресурси складається так, як і на товари, але йому притаманна специфічна риса: попит на економічні ресурси є похідним (залежним), пов’язаним головним чином із попитом на продукцію, яка виробляється з використанням цього ресурсу. Попит на ресурс поширюється або скорочується в залежності від того, збільшується чи зменшується попит на продукцію у виробництві якої використовується даний ресурс.

Використання кожної додаткової одиниці якогось ресурсу при незмінній величині інших ресурсів дає збільшення загальної кількості продукції, яке, як відомо, називається граничним продуктом факторів виробництва. Для подальшого аналізу введемо поняття граничного продукту в грошовому вираженні (MRP), який є граничним доходом, отриманим від використання додаткової одиниці ресурсу, і знаходиться за формулою:

MRP=MP*MR (3.1.1)

Де МР – граничний продукт факторів виробництва,

MR – граничний дохід, тобто зміна в підсумованому доході, викликана продажем додаткової одиниці продукції.

Але використання додаткової одиниці ресурсу збільшує витрати фірми. Якщо величина інших ресурсів не змінюється, то приріст витрат фірми в наслідок використання додаткової одиниці ресурсу називається граничними витратами на ресурс (МRC). Вони вираховуються шляхом поділу величини змін в загальних витратах на даний ресурс на величину змін в кількості використаного ресурсу. Придбаючи ресурси, фірма буде прагнути мінімізувати витрати. Цього вона досягне, якщо для використаних факторів виробництва (наприклад, праці і капіталу) виконується рівність:

(3.1.2)

Де - відповідно граничні продукти капіталу та праці, а - ціни одиниці капіталу та праці.

Оскільки використання додаткової одиниці капіталу і труда дає один і той же MR, то рівність 3.1.2 рівнозначна слідуючому:

(3.1.3)

Як відомо, у разі використання ресурсів, фірма повинна вводити змінні фактори до тих пір, доки граничний продукт в громовому вираженні (тобто граничний дохід, отриманий від використання додаткової одиниці ресурсу) не зрівняється з граничними витратами на ресурс або MRP=MRC. Якщо ціни на ресурс залишаються незмінними і не залежать від дій фірми, то MRC рівняється ціні одиниці ресурсу, і тоді MRP_>k>=P_>k>, а . Отже, рівність 3.1.3 прийме вид:

(3.1.4)

Коли фірма в змозі змінити ціни ресурсів, рівність 3.1.4 буде мати вигляд:

(3.1.5)

Використання кожної подальшої одиниці ресурсу пов’язано із змінами, по-перше, граничного продукту в грошовому вираженні (приріст доходу фірми в наслідок продажу продукції, виробленої додатковою одиницею ресурсу), по-друге, витрат (що відображається в граничних витратах). Фірма прагне до такого використання ресурсу, яке забезпечує оптимальне сполучення граничних витрат на ресурс і величини граничного продукту даного ресурсу в грошовому вираженні. якщо останній перебільшує граничні витрати, то фірма буде збільшувати попит на економічний ресурс. Якщо ж приріст витрат на ресурс стає більше граничного продукту в грошовій формі, то фірма змушена скорочувати попит на ресурс (додаток А)

Еластичність попиту на економічні ресурси.

Чуттєвість попиту на ресурси, його реакцію на зміну цін ресурсів визначають три фактори:

А) Еластичність попиту на кінцеву продукцію:

При інших рівних умовах, чим вище еластичність попиту на готову продукцію, яка виробляється із використанням даного ресурсу, тим більш еластичним буде попит на цей ресурс. Коли зріст ціни на товар викликає значне падіння попиту на нього, тоді суттєво знижується потрібність в необхідних для виробництва цього товару ресурсах. Якщо в наслідок підвищення ціни на кінцеву продукцію відбувається лише незначне скорочення попиту на неї, тобто попит нееластичний, то і реакція в попиті на ресурси буде незначною.

Б) Взаємозмінюваність ресурсів;

Еластичність попиту на ресурс буде високою, якщо при підвищенні ціни на нього існує можливість заміни даного ресурсу. Цю заміну можливо здійснити або шляхом прямого, безпосереднього використання іншого ресурсу замість того, що використовувався раніше, або шляхом вдосконалення технології виробництва. Наприклад, еластичність попиту на бензин залежить від того, що його можна замінити у двигунах внутрішнього згорання газом (пряма заміна), а також від того, що можна розробити модель автомобіля який потребляє менше бензину (вдосконалення технології виробництва).

В) Частка ресурсів в загальних витратах.

Еластичність попиту на ресурс залежить від частки даного ресурсу у витратах виробництва готової продукції. Якщо якийсь ресурс займає доволі велику частку, порівняно з іншими ресурсами, у загальних витратах виробництва і якщо саме на цей ресурс відбувається суттєве підвищення цін, то воно викликає зниження попиту на цей ресурс. Еластичність попиту на ресурс тим вище, чим більше частка даного ресурсу в загальних витратах виробництва. Наприклад, фірма виробляє взуття. Витрати на шкіру складають 50% від загальних витрат на виробництво, а витрати на барвники - 10%. Тоді, 10%-кове підвищення ціни на шкіру призведе до підвищення ціни готової продукції (взуття) на 5% (10% від 50%=5%). З іншого боку, аналогічне 10%-кове підвищення ціни на барвники призведе до зростання цін на взуття лише на 1% (10% від 10%=1%).

Пропорція економічних ресурсів.

Загальна пропорція ресурсів в якийсь період є визначеним. Дійсно, кількість ресурсів змінюється, але інколи і не дуже різко. Очевидно, що більшість природних ресурсів є обмеженими, але при цьому все одно вони не суворо фіксовані. Адже є можливість відкриття нових родовищ, розробки натуральних або штучних замінювачів. Обмеженість, але не сувора фіксованість притаманна усім виробничим ресурсам.

Пропозиція капіталу, під яким розуміють пропозицію станків, обладнання, виробничих будівель, не є фіксованою, тому що обладнання, машини можна виробити, а будівлі збудувати.

Пропозиція землі як фактора виробництва є також не суворо фіксованою. Хоча кількість землі обмежена, але можна збільшити пропозицію землі шляхом іррігаційних, меліоративних та інших робот.

Пропозиція праці передбачає загальну кількість часів, які може відпрацювати працездатна частина населення. Пропозиція праці залежить від багатьох факторів, таких, як оплата праці, тривалість робочого дня, тижня, трудової діяльності, можливості отримання різних видів допомог (по догляду за дітьми, інвалідами, по безробіттю і тощо). Отже, пропозиція праці, хоча і обмежена певними рамками, але також не фіксована.

3.1.1 Мобільність ресурсів

великій вплив на пропозицію ресурсів виявляє їх мобільність, під якою розуміють можливість фактора виробництва змінювати сферу свого використання. Той ресурс, що під впливом будь-яких причин легко переміщується з одної області використання в іншу, називається мобільним. Якщо навпаки – немобільним. Фактори виробництва, що мають високу мобільність, володіють еластичною пропозицією, відповідно, пропозиція немобільних факторів нееластична.

На мобільність ресурсів впливає часовий фактор – чим довше інтервал, який розглядається, тим більшою мобільністю володіють економічні ресурси. Наприклад, капітал у невеликих по тривалості періодах частіше немобільний, бо станки, обладнання, будівлі використовуються для виробництва конкретного виду товарів і послуг, і в короткому за часом періоді важко переналагодити їх на виробництво іншої продукції.

Стосовно землі, то не зважаючи на свою повну немобільність у фізичному смислі, вона володіє високою мобільністю в економічному плані: одну і ту ж ділянку землі можна використовувати під час одного сезону для зрощування картоплі, а на наступний рік – капусти тощо. Її можна продати під будівництво. Але, якщо на ділянці вже щось збудовано, то вона вже менш мобільна. Оскільки ділянки землі неможливо фізично перемістити, то це відіграє певну роль в ціні землі, коли іде мова про її містознаходження.

Особливістю праці є той факт, що її пропозиція практично завжди пов’язана з необхідністю фізичної присутності власника цього ресурсу – робітника на місті використання своїх виробничих функцій. Для землі і капіталу це не є необхідним – власник землі і капіталу може знаходитися далеко від самого фактора виробництва, але отримувати дохід від його використання іншими. Цому на мобільність трудових ресурсів в значний мірі впливають неекономічні фактори – вид праці, престижність професій, колектив співробітників, віддаленість від місця проживання тощо. Але, неодмінно, заробітна платня (ціна ресурсу) має також велике значення для переміщення кадрів. Стримуючим фактором до розширення пропозицій спеціалістів будь-якої професії є такі причини: відсутність здібностей до професії у деяких людей, необхідність вивчення та інші. Наприклад, кваліфікованому інженеру 45-ти років важко перевчитися на бухгалтера і зовсім неможливо у цьому віці стати професійним спортсменом.

3.2 Взаємозмінюваність виробничих факторів

теорія факторів виробництва в певний мірі на використання математичного, модельного апарата, який є факторні моделі у вигляді математичної залежності, яка пов’язує величину отримуємого результату виробництва із значенням виробничих факторів, які обусловили цей результат. Найбільш поширеним видом таких факторних моделей стали виробничі функції. Типовим виглядом такої функції є залежність, формула, яка зв’язує максимальний випуск продукції (об’єм виробництва) Q із факторами, від яких залежить цей випуск

Q=Q(L, K, M, T…) (3.2.1)

де L, K, M, T – фактори виробництва: праця, капітал, матеріали, технічний рівень.

Обчислення виробничої функції фірми – пошук оптимального варіанту з інших, які передбачають різноманітні сполучення факторів, які дають один і той самий максимально можливий об’єм випуску продукції. В умовах зростаючих грошових витрат фірми, тобто витрат на придбання факторів виробництва, обчислення виробничої функції зосереджено на пошуках такого варіанту, який забезпечив би максимізацію прибутку при найменших витратах. Умовою рівноваги фірми виступає рівність граничних витрат і граничного доходу:

MC=MR (3.2.2)

Мінімальні витрати визначаються на стадії обчислень виробничої функції методом заміщення, витискування дорогих або тих, що зросли в ціні факторів виробництва альтернативними, більш дешевими. Заміщення здійснюється за допомогою порівняльного економічного аналізу заємозамінюємих та взаємодоповнюємих факторів виробництва і їх ринкових цін. Задовільним буде такий варіант, в якому комбінація факторів виробництва і заданий об’єм випуску продукції відповідають критерію найменших витрат виробництва.

Методика подібного пошуку грунтується не тільки на співвідношенні ринкових цін факторів виробництва, а й цін граничного продукту, отриманого від використання кожного даного ресурсу. Критерій ефективності досягається при рівності ціни кожного ресурсу і ціни граничного продукту, виробленого за його допомогою.

Витрати виробництва на випуск певного об’єму продукції будуть мінімальними, якщо граничний продукт і витрати на його випуск однакові. Правило найменших витрат має вигляд:

МРа=МРв (3.2.3)

Ра Рв

де МРа – граничний продукт фактора А

МРв - граничний продукт фактора В

Ра – ціна фактора А

Рв – ціна фактора В

Очевидно, що якщо МРа/Ра >МРв/Рв, доцільно зменшити на фактор виробництва, т. його граничний продукт вище. Таким чином може бути досягнена мінімізація витрат на даний об’єм випуску продукції.

Як відобразиться подібний перелив витрат на ринках факторів виробництва? Попит та високі ціни на фактори виробництва спонукають до здійснення заміщення. На ринках факторів виробництва відбувається своєрідний перелив попиту від дорогих до більш дешевих по ціні факторів виробництва.

Ізокванта – це крива, на якій розташовані усі сполучення факторів виробництва, які використовуються у виробництві і забезпечують однаковий об’єм . Кривина ізокванти характеризує можливість взаємної заміни факторів виробництва при збереженні однієї і тієї ж кількості виробляємої продукції.

Виробнича функція із завданими постійними пропорціями факторів виробництва є виключенням. Постійні пропорції значать, що для збільшення об’єму виробляємої продукції потребується пропорційне збільшення витрат факторів виробництва (додаток Б).

3.2.1 Гранична норма технічної заміни та кривина ізоквант

Аналіз ізоквант можна використовувати для визначення можливості заміщення одного фактора іншим в процесі їх використання. Кутовий коефіцієнт кожної ізокванти вказує, яким чином відбувається заміщення при збереженні постійного об’єму виробництва. Абсолютне значення кутового коефіцієнту називається граничною нормою технічної заміни (MRTS). Вона завжди є позитивною величиною. В математичній формі це:

MRTS= - К / L (3.2.1.1)

К і L – зміни величин використовуємих капіталу та праці

(Додаток В)

Ізоквантні криві мають вогнуту форму, тому що MRTS скорочується по мірі руху вниз вздовж ізокванти. Зменшення MRTS каже про те, що ефективність використання будь-якого фактора виробництва обмежена. По мірі заміщення у виробничому процесі капіталу великою кількістю праці, продуктивність праці знижується. Аналогічно, коли праця заміщується великою кількістю капіталу, його віддача знижується. Виробництву потребується збалансоване сполучення обох факторів виробництва.

Як і передбачалось, MRTS тісно пов’язана із граничними продуктами праці і капіталу ( МР_>L> і МР_>K>). Щоб показати це, уявимо, що при деякому збільшенні витрат праці і зменшенні використовуємої кількості капіталу об’єм випуску продукції остається постійним. Приріст випуску продукції в наслідок підвищення витрат праці прирівнюється величині додаткового випуску продукції, яка доводиться на додаткову одиницю праці (граничний продукт праці), помножений на кількість додаткових одиниць праці: обєм додаткового випуску в наслідок підвищення витрат праці = (МР_>L>)_>>* (L). Аналогічно: зниження випуску в наслідок скорочення капіталу прирівнюється зниженню обєма випуску в наслідок скорочення капіталю на 1 одиницю (граничний продукт капіталу), помноженому на число скорочених одиниць капіталу. Зменшення випуску в наслідок скорочення капіталу = (МРк)_>>* (К).

Якщо об’єм випуску продукції зберегається постійним для всієї ізокванти, зміна обєму випуску продукції дорівнює нулю. Таким чином:

(МР_>L>)_>>* (L) + (МРк)_>>* (К) = 0 змінюючи умови, отримаємо:

(МР_>L>)_>>/ (МРк) = -(К/L) = MRTS це рівняння каже про те, що для окремої ізокванти безперервне заміщення капіталу працею у виробничому процесі призводить до зростання граничного продукту капіталу і зменшення граничного продукту праці. Загальним наслідком обох змін є тенденція до зниження граничної норми технічної заміни і вирівнюванню ізокванти. Причина цього зниження і в тому, що фактори доповнюють один одного. Взаємодоповнюваність факторів виробництва – одна з основних попередниць теорії виробництва. Кожний фактор може робити те, що не може, або може гірше робити інший фактор. В основному у виробництві праця і капітал не абсолютно взаємозамінювані. Кожна знову скорочена година праці потребує більше годин роботи машин для заміщення звільнених працівників. Кривина ізоквант відображає труднощі, які виникають при заміні одного фактора іншим в рамках даного об’єму виробництва. Вони різні для різних галузей. Наприклад, на фабриці по виробництву стільців відносно легко замінити роботу машин ручною працею, що практично неможливо в хімічній промисловості.

3.2.2 Дія зміни граничних продуктів факторів виробництва на граничну норму їх технічної заміни

Як вже визначалось, гранична норма технічної заміни праці капіталом залежить від граничних продуктів праці та капіталу. Припустимо, що витрати праці скорочуються на деяку малу величину - L годин праці, тоді як витрати капіталу збільшаться на К годин відповідно ізокванті (додаток Г). Збитки виробництва від скорочення витрат праці складе величину, дорівнюючу добутку L на граничний продукт праці. (Граничний продукт праці дорівнює Q/L. Якщо його помножити на L, то L(Q/L)= Q. Таким чином зміна одного фактора, який використовувався у виробництві, помножена на його граничний продукт в наслідок дасть зміну об’єму випуску). Цьому скороченню виробництва буде відповідати перехід на ізокванту, розташовану нижче. Щоб залишитися на попередній ізокванті, скорочення використаної праці повинно бути компенсовано додатковим часом роботи машин, дозволяючи повернутися в пункт на початковій ізокванті. Приріст виробництва визначається як К, помножені на граничний продукт капіталу. Виходячи з того, що приріст виробництва дорівнює зниженню виробництва, то:

-L (МР_>L>)_>>= К (МРк)

MRTS_>LK>, яка дорівнює негативному нахилу ізокванти, м.б. виражена таким чином:

(3.2.2.1)

Якщо збільшується використання капіталу, то граничний продукт капіталу зменшується – це зменшує чисельник даного рівня.

Якщо зменшується кількість використованої праці і заміщується капіталом, то граничний продукт праці збільшується – це збільшує знаменник даного рівняння.

3.2.3 Заміщення праці капіталом у підприємництві

Механізація процес виробництва – показник індустріалізації економіки. Ізокванти можна використовувати при аналізі умов переходу до технічно більш обладнаного процесу виробництва по завданій технології. Коли підприємництво спрямоване на капіталомісткий процес виробництва, замінюючий працю, це відображається на граничній продуктивності обох факторів. При завданій технології використання капіталомісткого процесу виробництва для забезпечення даного обєму випуску відобразиться в переміщенні угору по ізокванті (додаток Д).

Ізокванта показує можливі комбінації факторів виробництва, які можуть бути використані у виробництві автомобілів. Припустимо, що даний метод виробництва включає використання 1000 годин праці і 500 годин роботи машин на виробництво одного автомобіля. Відношення праці до капіталу становить 2:1. Коли фірма переходить до використання більш капіталомісткого виробничого процесу (пункт М2) встановлюючи дороге обладнання, на виробництво одного автомобіля знадобиться ще менше витрат живої праці. В пункті М2 для виробництва автомобіля знадобиться менше 500 годин праці і 1000 годин роботи машин. Відношення праці до капіталу тепер становить 1:2.

Коли фірма переміщується угору по своїй ізокванті гранична норма заміни праці капіталом збільшується в наслідок механізації виробничого процесу. Це означає, що граничний продукт праці збільшується, а граничний продукт капіталу зменшується. Остання умова обмежує потенційні користі від подальшої модернізації процесу виробництва при даній технології.

Заміщення праці капіталом також збільшує граничний продукт праці. Коли фірма скорочує використання праці, вона згодна платити більше за кожну годину праці, тому що втрата однієї години праці обертається ще більшею втратою виробництва. Це утворює тиск в бік підвищення заробітної плати і доходів зайнятих працівників. Коли працівники використовують більше обладнання, їх продуктивність збільшується дякуючи існуючій взаємодоповнюваності праці та капіталу. Навіть коли заміщення праці капіталом скорочує для фірми попит на працю, збільшується реальна вартість години праці, що сприяє підвищенню заробітної платні, яку фірми згодні платити.

3.2.4 Як зміни в технології впливають на ізокванти

Нововведення в технологіях роблять фактори виробництва більш продуктивними. Поліпшена технологія викликає зміни ізоквант відповідно різним рівням випуску.

Поліпшення технології може відбуватися, коли старе обладнання і організація виробництва заміщуються новими, втілюючими передову технологію. Однак, нова технологія може бути втілена і в працівниках, які засвоїли нові методи і технічні знання, отримавши додаткову освіту, або придбали знання і досвід на роботі. Аналогічно, поліпшені методи керування, відображаючи наслідки нових досліджень за процесом виробництва, може також бути новиною в технології, що дозволяє виробляти даний обєм продукції з меншими витратами при будь-якому їх співвідношенні.

Поліпшення підготовки і знань робітників одночасно з новим обладнанням і організацією виробництва суттєво зменшують фізичний обєм ресурсів, які потрібні для виробництва будь-якого даного обєму продукції у певний період часу.

Не можна плутати вплив поліпшення технології із зміною технічної обладнаністі виробництва передбачає заміну одного фактора на інші в наслідок зміни економічних умов. Поліпшення ж технології дозволяє при будь-якому даному технологічному процесі, який складається певним співвідношенням праці і капіталу, виробляти даний обєм продукції при менших витратах обох факторів.

Поліпшення технології сприяє збільшенню середнього продукту праці. Наприклад, використавши нову технологію, фірма витрачає К_>1> машинного часу у виробництві. При старій технології L_>1> годин праці знадобилося для 100 одиниць продукту при використанні К_>1> машинного часу (додаток Е).

При новій технології ті ж 100 одиниць продукту можна виробити за допомогою L¹ < L_>1> одиниць праці при використанні К1 машинного часу. Якщо L_>1>=100 і L¹=50, то нова технологія збільшує середній продукт праці слідуючим чином:

100 одиниць продукту /100 годин праці = 1 одиницю продукту на 1 годину праці

100 одиниць продукту / 50 годин праці = 2 одиниці продукту на 1 годину праці.

При даних цінах на фактори виробництва поліпшення технологій сприяє зниженню витрат на будь-який даний об’єм продукції шляхом скорочення кількості факторів виробництва, які використовуються при виробництві цього об’єму продукції. Поліпшення технології, при інших рівних умовах, сприяє скороченню витрат на одиницю товарів, що в свою чергу призводить до зниження цін на них для споживача.

Зміни технологій також відображаються на пропозиції нових товарів. Наприклад, поліпшення технологій за останні 25 років зробило можливим виробництво комп’ютерів, відео тощо.

4 інші можливі фактори виробництва

В простішому уявленні сукупність факторів виробництва сводять до трьох основних: “землі”, “праці” та “капіталу”. Четвертим фактором виробництва ряд авторів книг по економіці називають “підприємництво”. Але і розширення кількості факторів виробництва з трьох до чотирьох не вичерпує їх можливий перелік.

Сам фактор “підприємництво” не володіє на відміну від праці і капіталу загально принятими кількісними вимірювачами. Він розглядається як “здатність до підприємництва”. Ця риса людини дістає своє матеріальне втілення у кінцевих результатах виробництва – у доході, який отримує підприємиць. Роль здатності до підприємництва надзвичайно важлива. Для того, щоб якась справа (бізнес) була започаткована, хтось має виявити ініціативу, відшукати незадоволену потребу, придбати засоби виробництва, найняти людей. Щоб розпочате виробництво продовжувало діяти і розвивалось, його необхідно щоденно організовувати. Щоб справа процвітала, хтось має ризикувати: знаходити джерела фінансування, вчасно скорочувати або розгортати виробництво, приймати інші рішення. Всі ці здібності й охоплюються поняттям “підприємництво”.

Ще один значний фактор виробництва – научно-технічний рівень виробництва. За своєю економічною суттєвістю научно-технічний рівень виражає ступінь технічної та технологічної досконалості виробництва. Високий научно-технічній рівень виробництва призводить до підвищення віддачі трудового фактора і капіталу, тобто проявляється через інші фактори. Одночасно научно-технічний рівень виробництва представляє і самостійно діючий фактор. Сприяння збільшенню технічного рівня і якості виробляємої продукції, тхніко-технологічний процес дозволяє збільшити попит на неї, а це призводить до зростання цін і обєма продажу, вартості продукту виробництва, який реалізовується. Отже научний, технічний, технологічний прогрес, підвищуючи технологічний рівень виробництва, утворює ще один значний фактор виробництва.

Сучасне виробництво вступило в нову інформаційну еру. Тому інформацію можна визначити як окремий фактор виробництва.

висновок

Зробивши аналіз взаємодії попиту та пропозиції на ринках факторів виробництва, можна зробити висновок, що тут діють такі ж закони попиту і пропозиції, як і на ринку кінцевих продуктів і послуг. Але є одна суттєва відмінність. Попит на фактори виробництва з боку бізнесу має принципово іншу структуру, ніж попит домашніх господарств на товари та послуги, які пропонує бізнес.

Якщо очикуваний приріст випуску знаходиться в межах суми витрат фірми, тобто віддача на грошову одиницю одного фактора, перебільшує віддачу інших факторів, то фірма збільшує витрати на даний фактор і знижує на інші фактори. В цьому смислі фактори для фірми взаємозамінювини: грошова одиниця, яка залучена у виробництво, повинна давати однакову віддачу, куди б вона не була спрямована. Це визначає оптимальну поведінку фірми, яка максимізує прибуток на ринку факторів виробництва в практичних умовах.

Список використаної літератури

Гальперін, Ігнатьєв, Моргунов “Мікроеконміка”-М,1995

Грєпенніков, Леусскій, Тарасевич “Мікроекономіка”-М,1994

Долан Д., Ліндсей Д. “Мікроекономіка”/Під ред Б.Лесовіка.С-П,1994.448с

Львов Ю.А. “Основи і організація бізнеса”-С-П.1995-378с

Мікроекономіка.Практікум/Під ред Ю.Огібіна –С-П.1994-432с