Видатки бюджетів на науку та культуру

Міністерство освіти і науки україни

Тернопільська академія народного господарства

вінницький інститут економіки

Кафедра фінансів

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Видатки бюджетів на науку та культуру”

Виконав: студент 4 курсу

Спеціальності “Фінанси та кредит”

Групи 42 – Ф

Заверюха А. М.

Науковий керівник:

Залюбовська Євгенія Броніславівна

Вінниця- 2001

План

Вступ

    Наука – двигун розвитку суспільства

      Еволюція розвитку науки і культури

      Причини занепаду науки і культури в Україні

      Розподіл та правове регулювання бюджетних видатків в Україні

      Особливості фінансування соціально-культурних заходів у сучасних умовах

    Видатки бюджетів на освіту та науку Вінниччини

      Життя освітянських та наукових установ Вінниччини

      Сьогоднішні досягнення наукових установ Вінниччини

    Фінансування культурних закладів Вінниччини

      Видатки бюджетів на бібліотеки

      Видатки бюджетів на клубні установи

      Видатки бюджетів на кіноустановки

      Видатки бюджетів на театри і музеї

Висновки

Додатки

Список використаних джерел і літератури

Вступ

Із проголошенням незалежності України її народ має змогу будувати власну державу, обирати модель соціально-економічного розвитку, проводити свою внутрішню та зовнішню політику.

Найважливішим завданням у боротьбі за економічний суверенітет України є формування у мільйонів її громадян інтересів та стимулів до праці, розкріпачення їх інтелектуальних, організаторських, духовних здібностей, консолідація зусиль для побудови незалежної держави.

Виконання цих завдань неможливе без усвідомлення того, що народ України стає господарем і власником своєї землі, підприємств та установ, природних ресурсів, інтелектуальної власності та інших складових національного багатства, що рівень його життя, життя майбутніх поколінь залежатиме від результатів їхньої праці, від умілого управління економікою тощо, від формування нового національного економічного мислення.

Тому сьогоднішнє життя вимагає подальшого розвитку суспільства та удосконалення процесів цивілізації. Під цивілізацією розуміють ступінь розвитку науки і культури суспільства, в основі якого лежать загальнолюдські цінності, рівень технічного та технологічного стану засобів виробництва, гуманістичний та демократичний соціальний порядок, що забезпечують необхідні умови для вільного розвитку потенціалу кожної людської особистості.

Те, що ми сьогодні маємо є продуктом людського розуму. Розвиток науки та культури в житті світового суспільства займає базове місце. Тому наукові центри відіграють дуже величезну роль в розробці нових видів виробничого обладнання, інструментів, приладів контролю та технологічного забезпечення.

Відсутність коштів у державному бюджеті для повноцінного фінансування науки сприяє зниженню обсягів наукових розробок та відкриттів, зниженню продуктивності праці та якості продукції, витіснення вітчизняних товарів з світового ринку і в підсумку створює загальне відставання промислових підприємств від сусідніх держав.

Отже, наукове забезпечення усіх сфер людської діяльності – це забезпечення успіху в розвитку суспільства та здійснення якіснішого задоволення потреб та різних життєвих зручностей, що значно покращить якість життя.

Для України перехідний період супроводжується різними політичними, економічними, законодавчими перепонами, але потрібно просто пережити ці нелегкі часи, а згодом наступить макроекономічна рівновага, що дасть можливість Україні стати на один щабель з розвиненими країнами світу. 1

Україна досягне успіху в своїй розбудові тому, що вона має могутні природні запаси корисних копалин, вигідне географічне розташування, а головне – є бажання працювати.

    Наука – двигун розвитку суспільства

Світове суспільство, яке прагне якнайширше задовольнити свої безкінечні потреби розвиває науку, яка в свою чергу розвиває суспільство. Населення планети зростає, а тому вимагає від науки нових відкриттів, впровадження нових технологій в галузі розвідки, видобування та переробки корисних копалин, виведення високопродуктивних сортів зернових та бобових культур, тварин та кормових культур, створення високопродуктивних переробних підприємств. Населення зростає скоріше за будівництво нових підприємств і створення нових робочих місць для виробництва засобів виробництва, товарів та послуг.

Наукові відкриття сприяють розвитку виробництва в направленні енергозберігаючих та екологічних технологій. Велику увагу сьогодні приділяють розвитку природоохоронних заходів. Настає дуже велика проблема з питною водою, а з розвитком різних промислових та хімічних підприємств, її з кожним роком стає менше. Наслідком цієї проблеми являється збільшення кількості різних захворювань рослинного та тваринного світу, а відповідно і людей. Знищення таким чином природних багатств сприяє зменшенню раціону харчування населення.

На Україні ситуація з науковими центрами задовільна і сьогодні проводяться заходи щодо збільшення обсягів фінансування науки, в іншому випадку українські товаровиробники не зможуть створити конкурентоспроможну продукції. Наприклад, на Вінниччині та інших областях України виробництво цукру вимагає негайних наукових поправок в напрямку технологій та технічного забезпечення переробних підприємств.

Кожне нове відкриття сприяє інтенсифікації виробничих процесів і відповідно швидкості та якості задоволення потреб суспільства.

      Еволюція розвитку науки і культури

Еволюційний розвиток людини характеризується не лише певною послідовністю стадій, а й наявністю багатьох напрямків, аж до таких, що заводять в глухий кут, а згодом настає прозріння та розуміння проблеми. Розвиток людини на перших етапах зайняв 3 млн. років за різними даними істориків. В основі цього – вплив соціальних, насамперед трудових і комунікативних факторів, опанування знарядь, нагромадження і передача новим поколінням набутого досвіду, спільного добування та розподілу їжі, житла тощо.

Стадний спосіб життя, трудова діяльність, виготовлення знарядь праці, необхідність соціального спілкування та передачі набутого досвіду сприяли виникненню та розвитку мови. Все це послужило передумовою становлення соціального середовища, тобто соціального успадкування та відносин. З цього моменту розвиток людини відбувся вже не під впливом законів біологічної еволюції, а соціальних закономірностей.

Визначальними у розвитку людини стають форми трудової діяльності, характер виробничих відносин, специфіка матеріальної та духовної культури.

Історичне завершення еволюційного процесу виникнення сучасного виду людини - Homo sapiens (розумної людини) вчені відносять рубежу 30-50 тисяч років тому. 1

Люди появилися на землі у декількох незалежних популяціях, які існували у Східній та Південно-Східній Азії, Африці, Європі, що сприяло виникненню рас. У даному разі вплив природного середовища виявився в тому, що внаслідок пристосування до природнокліматичних умов з’явилися групи людей з різними зовнішніми ознаками: кольором шкіри, волосся та очей, формами губ, носа, обличчя та голови, пропорціями і ростом.

Безпосередній вплив природного середовища на існування та розвиток людини властивий первісному, а відтак землеробському суспільству. Воно визначило життєві та виробничі цикли, міграцію, матеріальну та особливо побутову культуру, відтворення поколінь. Через традиції, звичаї, обряди середовище впливало на духовну культуру, визначало своєрідність релігійних вірувань, мистецтва, самосвідомості, системі цінностей.

З розвитком матеріального виробництва, знарядь праці, приборкання кількох природних явищ (розуміння природи вітру, вогню, води, тепла, холоду тощо), людина стала силою, здатною не лише протистояти природі і стихіям, але й використовувати її багатства. Перетворюючи природу, людина існує і розвивається як соціальна істота.

Людська діяльність включає мету, засоби її досягнення, процес діяльності та результат. Це спільна діяльність, що здійснюється у різних за своїм характером і спрямованістю формах. Першоосновою та визначальним видом її є праця людини. Вона – перша і головна умова всього людського життя та діяльності. За своїм змістом діяльність – це виробництво матеріальної та духовної культури, форм спілкування людей, перетворення суспільних відносин і таким чином розвиток самої людини. Праця як процес перетворення природи за допомогою виготовлених знарядь з самого початку має суспільний характер. Вступаючи у процес виробництва, люди не тільки вступають в особливі відносини з природою, але й у стосунки одне з одним. Вони об’єднуються для спільної діяльності, яка передбачає розподіл праці, обмін її результатами та спілкування.

Із визначенням України самостійною ринковою орієнтованою державою з усією важливістю постають проблеми створення і функціонування власної бюджетної системи, що передбачають:

    виділення ланок бюджетної системи;

    наповнення бюджетів, розподіл податків і зборів між окремими бюджетами;

    напрямки використання коштів окремих бюджетів;

    питання збалансованості бюджетів;

    внутрібюджетні відносини.

Останніми роками спостерігається тенденція до зниження загального обсягу фінансових ресурсів, що перерозподіляються через державний бюджет. В умовах перехідної економіки провідна роль бюджету в перерозподілі фінансових ресурсів є об’єктивною реальністю. Це зумовлено тим, що бюджет є тим інструментом, за допомогою якого здійснюється регулювання економічних процесів.

Світовий досвід переконує, що з розвитком ринкових відносин роль держави в розподільних процесах має зростати, і бюджет у цьому плані є найдосконалішим засобом для здійснення державою вказаної функції. У більшості розвинутих країн світу через бюджет перерозподіляється від 30 до 50% валового внутрішнього продукту.

В умовах переходу до ринкових відносин кошти державного бюджету України повинні перш за все скеровуватися на фінансування структурної перебудови економіки, комплексних цільових програм, нарощування науково-технічних програм, прискорення соціального розвитку і соціального захисту населення. В умовах розбудови української держави у належних обсягах є об’єктивно необхідним процесом.

Розглядаючи бюджет як економічну категорію, слід відзначити, що він є складовою грошових відносин, пов’язаних із розподілом і перерозподілом внутрішнього продукту і національного доходу України. Без належної організації цих відносин відповідний обсяг бюджету сформувати неможливо. В Україні, економіка якої базувалася на командно-адміністративних методах управління, система бюджетних відносин мала недосконалий характер, тому що держава регламентувала зміст цих відносин без урахування інтересів виробника та населення. 3

Об’єктом дослідження у контрольній роботі є аналіз стану фінансування науки та культури, проблем та наслідків від цих проблем, перспектива на майбутнє.

Мета роботи – досконало вивчити бюджетний процес, аналіз, стану і руху бюджетних коштів, відпрацювати рекомендації щодо наповнення бюджету та використання коштів на таку важливу ланку як наука та культура. Без розвитку науки немає майбутнього у всіх галузей промисловості, воно стане приреченим на старіння в фізичному і моральному аспекті. У додатку №1 приводиться розміщення наукових і культурних закладів на Україні.

1.2. Причини занепаду науки і культури в Україні

В умовах реформування економіки України, пов’язаної з функціонуванням різних форм власності, виникає потреба перегляду характеру і змісту бюджетних відносин. На сьогоднішній день виникають труднощі як із формуванням централізованого фонду коштів держави, так і з його використанням. Ці труднощі зумовлені недосконалістю законодавства України, традиційними, застарілими підходами організації бюджетних відносин. У такій ситуації командно-адміністративні методи управління повністю не вдалося усунути, а нові перебувають на стадії становлення. Зумовлено це повільним процесом реформування системи власності, що докорінно впливає на зміст розподільного і перерозподільного процесів в Україні.

Це все відбувається по причині присутності в свідомості політиків стереотипів радянського способу життя. По інерції колишні переконання впливають на сьогоднішню свідомість людей. Для цього потрібний певний проміжок часу, але поки він пройде, то українське суспільство вистраждає ще не один рік. За 10 кризових років в Україні суттєвих зрушень в економіці не відбулося, зростає кількість бідного населення, посилюється злочинність усіх видів і на всіх рівнях, безробіття та інші негативні для країни явища. Недосконале законодавство та надмірне податкове навантаження створило умови для процвітання тіньового сектору економіки.

Неофіційний перерозподіл національного доходу відбувається внаслідок існуванню підпільної економіки. Тіньова економіка –це сукупність неврахованих і протизаконних видів діяльності:

    ухиляння від сплати податків;

    виробництво заборонених видів продукції та послуг (виробництво та збут наркотиків, азартні ігри, торгівля зброєю тощо).

Згідно з оцінками західних учених, тіньова економіка в розвинутих країнах Заходу становить від 5 до 15% валового національного продукту.

У сучасних умовах до таких видів діяльності в Україні додалися вивезення товарів за кордон з метою наживи, незаконна конвертація валюти і махінації під час здійснення цих операцій, надання кредитів комерційними банками за солідну винагороду, незаконне вивезення валюти за кордон та інше. Так, за межі України вивезено більше 20 млрд. доларів США і товарів на суму близько 5 млрд. дол. США. Але ці цифри далеко не точні, так як це лише зафіксована частина. 6

До тіньової економіки значною мірою наблизилася діяльність комерційних банків, внаслідок якої вони наживалися на конвертації валют, масово перекачували безготівковий обіг у готівковий, що створювало штучний попит на готівку і привело у середині 1994 року до зосередження у мафіозно-тіньових та комерційно-банківських структурах близько половини всієї грошової маси. Така ж частка грошової маси перебуває у тіньовому секторі на початку 1997 року. З метою збагачення банківські та інші фінансово-кредитні установи використовують фальшиві авізо, довідки-сертифікати тощо. Все це дало комерційним банкам змогу отримати стократні прибутки. Певною мірою цьому сприяло недосконале законодавство.

Сьогодні, за різними даними статистики та інших джерел обсяг тіньової економіки складає більше 60% від офіційної. Це виявлено у Донецькій, Дніпропетровській, Харківській, Запорізькій та інших областях України, тобто в місцях, це працюють шахти та металургійні підприємства, а також там, де сфера діяльності пов’язана з енергетикою та нафтою і газом.

Мета курсової роботи полягає у вивченні та дослідженні причин та наслідків недостатнього поповнення державного бюджету, а відповідно і недофінансування у потрібних обсягах дуже потрібних суспільству бюджетних організацій, у тому числі наукових та культурних. Зробити певні висновки щодо розвитку науки і культури, перспективи розвитку і майбутнього. Яким чином збільшити надходження коштів до державного бюджету, а відповідно мати можливість фінансувати науку і культуру, інші бюджетні організації в потрібному обсязі, що потрібно зробити для зменшення рівня тіньової економіки, корупції та забезпечення нормального функціонування бюджетних організацій України.

“…Куди мають йти державні гроші? У кожній державі виробництво само забезпечує своє існування. Продаючи вироблену продукцію, підприємство покриває фактичні витрати, в тому числі виплачує заробітну плату працівникам, і отримує від своєї діяльності певний прибуток. Але є сектори, які забезпечують загальні, суспільні потреби: оборона, безпека держави, внутрішній правопорядок, суд. На подібних принципах побудована в державі освіта, наука, культура, медицина. Крім того, в державі є громадяни, що вже не працюють або з тих чи інших причин не можуть працювати (інваліди, діти, люди похилого віку). Такими секторами, бюджетним, має опікуватись держава. З цієї метою держава формує спеціальний фонд коштів, що має назву бюджет. Основним джерелом його формування є податки, що збираються з підприємств і громадян.

Сам задум формування державного фонду коштів визначає його ідеологію: податки мають збиратися з тих, хто заробляє, і віддаватися в ті сектори, що не можуть заробляти, але вони потрібні для всього суспільства.

Усім зрозуміло, що можливості держави залежать від стану економіки. Зростає виробництво - збільшуються бюджетні надходження. Коли ж виробництво перебуває у кризовому стані, виникають серйозні проблеми з фінансуванням бюджетної сфери.

Спроби поділити через бюджет більше, ніж до нього надійшло. Іншими словами, витрачатися має стільки, скільки надійде. *

Коли спільний суспільний пиріг невеликий, його дають туди, куди неможливо не дати - зарплата працівникам бюджетної сфери, пенсії, допомоги, стипендії, борги за всіма виплатами, оплата комунальних послуг школами, лікарнями тощо. Тільки після цього можуть задовольнятися пріоритети другого рівня. Кошти з бюджету не можуть йти прямо туди, звідки вони надійшли, тобто у виробництво. Винятком є вугільна промисловість, проблеми якої не вирішити за рік: видобуток вугілля на великих глибинах, застаріле зношене обладнання, кожна тисячна тонна вугілля коштує одному людському життю. Про що свідчить остання аварія на шахті імені Засядько, яка забрала життя 55 гірників.

Такий підхід до використання державних коштів дозволяв би не тільки залишити "за бортом" ті витрати, без яких можна було б обійтися (будівництво дорогих адміністративних приміщень, пільги далеко не бідним громадянам). Подібний розподіл бюджетного пирога дозволить позбутися ганебного явища - заборгованості із заробітної плати у бюджетній сфері. Раціональна бюджетна політика надає водночас підтримку економіці, оскільки кошти, отримані школою, підуть на зарплату вчителям, а через них - на придбання товарів. Сплачуючи за спожиту електроенергію, школа фінансує енергетику, а та своєчасно розраховується з шахтарями.

Кого має захищати держава?

Йдеться звичайно не про оборону від ворога чи посягань злочинного світу, а про соціальний захист.

Україна - це країна з системою соціального захисту, яка охоплює понад 21 млн. громадян, або більш як 40% населення, яким держава задекларувала свою підтримку. Але, на жаль, досить часто тільки на папері.

Надзвичайна "турбота" українських політиків про своїх громадян призвела до того, що різного роду соціальні виплати і пільги можуть отримувати і ті, хто шматок хліба не може купити, і ті, кого за нашими мірками ніяк не віднести до бідних. У таких умовах нерідко спрацьовує принцип "битий небитого везе": пільгами і виплатами користуються не ті, кому сьогодні найважче.

Ми часто чуємо, як нам збільшують соціальні виплати, наприклад, пенсії. Правда, ми не бачимо при цьому бажання зменшити великі пенсії чи скасувати пільги чиновникам і депутатам. Така "турбота" обертається тим, що одним реально піднімають пенсії, а іншим - збільшують борги.

На жаль, в Україні немає закону, за яким Верховна Рада не могла би встановлювати будь-які нові виплати без фінансового обгрунтування. Тому нині діє безліч законодавчих рішень, що не виконуються, адже сумарна вартість їхньої реалізації становить майже 70% зведеного бюджету країни. Фактично на ці цілі в 1998 році було спрямовано 34% бюджету, тобто реальними грошима не було підкріплено і половини необхідних для соціального захисту видатків.

Так, Україна нині небагата держава. Але ми не настільки бідні, щоб найбільш нужденні громадяни не мали найнеобхіднішого. Держава не має права витрачати кошти на захист тих, кого не треба захищати. Допомоги і виплати мають бути цільовими і адресними. *

Як позбутися корупції? Громадяни порівнюють корупцію з раковою пухлиною, що вразила всі гілки влади. Вона не тільки спричиняє моральну деградацію, але є однією з найбільших перешкод для економічного розвитку. Тому ми і переживаємо спад. За даними, одержаними організацією "Міжнародна відкритість", у 1998 році за рівнем корумпованості Україна посідала 69 місце із 85 обстежених країн. За дослідженнями, проведеними в 63 країнах світу, визначено, що у корумпованих країнах втрати ВВП сягають близько 50%.

Корумпованість - не вроджена вада людей, а продукт певної системи відносин. Найсприятливішим середовищем для корумпованих дій є ситуація, коли кроку не ступиш без дозволу державного чиновника. Хочеш вкласти гроші в Україну - півроку цілуй ручки кабінетів державних мужів. Треба реконструювати завод - доведеться побачити сотні облич, отримати їх "високий дозвіл". Арештували без суду рахунок Вашого підприємства - або зникай, тобто припиняй діяльність, або неси "подаяння".

Ось чому таке актуальне питання сьогодні, коли наука та культура в Україні не вважаються пріоритетними. А ,власне, на науці та культурі базується здоровий інтелект людини, від його рівня знань. А заощадивши на освіті, науці, культурі, інших соціальних витратах, ми значно більше втрачаємо на якості населення в інтелектуальному плані.

Щоб збагнути значення науки та культури, то можна перенестися в Японію, де нестача корисних копалин – самого головного сировинного фактору для повноцінного розвитку країни та суспільства компенсується розвитком розумових та інтелектуальних здібностей людини. Про щось інше говорити, мабуть, буде зайво.

Українські політики не розуміють того, що в розвитку суспільства, економіки та взагалі всієї цивілізації головним фактором являється людський фактор. Адже усе створюють люди, використовуючи природні багатства та досягнення науки, техніки, технологій для ширшого задоволення своїх безмежних бажань та життєвих зручностей.

1.3. Розподіл та правове регулювання бюджетних видатків в Україні

Економічна суть витрат бюджету проявляється в багатьох видах. Кожний вид витрат володіє кількісною і якісною характеристикою.

Правове регулювання бюджетного процесу в Україні проводиться згідно з Конституцією України (п.4.14 ст.85; п.1 ст.94; ст.ст. 95-98; п.6 ст.116; п.4 ст.119; п.4 ст.138; ст.143); Законом України “Про бюджетну систему України” від 05.12.90 р. з змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 08.10.91 р., 05.05.93 р., 29.06.95 р., 21.05.97 р.; Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.97р.; Постановою Верховної Ради України № 170 від 06.05.96 р. яка затверджує “правила оформлення Закону ”Про державний бюджет України”; Законом України “Про рахункову палату Верховної Ради України” від 11.07.98.

Формування і розподіл видатків починається на стадії планування, за основу беруться очікуване виконання бюджету по видатках за попередній період.

Звітні дані про виконання бюджетів по видатках, що є у розпряженні як Міністерства фінансів України, так і у фінансових органів, як правило, за півріччя, доповнюються оцінкою очікуваного виконання показників по видатках за період, який залишається до кінця року. Аналіз звітних показників і оцінка перспективи до кінця року дають змогу визначити очікуване виконання бюджету по видатках. Із одержаних видатків виключаються видатки яких не буде у плановому році.

Для складання розрахунків по видатках бюджету Міністерство фінансів направляє міністерствам і відомствам форми та вказівки щодо складання фінансових планів і кошторисів та їх подання для складання балансу бюджету за укрупненими показниками, проектів зведених фінансових планів і кошторисів, що й стає проектом бюджету, який з необхідними розрахунками подається Кабінетові Міністрів України, а після розгляду й уточнень Кабінетом Міністрів виноситься на розгляд спочатку постійних комісій, а потім і Верховної Ради. Розгляд, уточнення та внесення змін до проекту бюджету депутатами, постійними комісіями і наступний розгляд проекту бюджету Верховної Ради (а місцевих бюджетів – відповідними місцевими радами) є вповноваженими лише рад усіх рівнів, і через використання цього права, вносячи зміни, доповнення або вилучення, зменшуючи чи збільшуючи видатки (як і доходи), ради керують роботою по складанню і регулюванню бюджетних видатків.

Бюджетні видатки мають певний економічний зміст, зумовлений суспільним способом виробництва, природою та функціями держави, вони відіграють вирішальну роль у задоволені потреб соціально-економічного розвитку країни.

Україна має в державній власності окремі галузі і підприємства по виробництву товарів загальнодержавного значення, які потребують коштів на реконструкцію та оновлення. Тому видатки її бюджету направляються не тільки на утримання соціально-культурної сфери, органів державної влади і управління, оборону, а й на фінансування народного господарства — державне капітальне будівництво, благоустрій тощо.

Регулювання бюджетних видатків знаходить своє конкретне вираження в цільовому направленні бюджет­них коштів. Найважливішим принципом планування бюджетних видатків є додержання пропозицій розподілу коштів із врахуванням реальної необхідності в них. Видатки бюджету (як і доходи) на наступний рік до поточ­ного року планувалися із врахуванням результатів виконання бюджету за минулий рік або період із визначенням коефіцієнта зростання. Це дає змогу обгрунтувати доцільність збільшення бюджетних видатків і правильно спланувати їх на майбутнє. Це загальна практика.

У цьому зв'язку важливого значення набуває розробка науково обгрунтованих норм витрачання бюджетних коштів по статтях видатків. Норми розробляються на основі загального принципу розподілу бюджетних коштів, який забезпечує рівні умови щодо задоволення соціально-культурних потреб населення. Практично це досягається шляхом диференціації норм по областях, містах і районах із врахуванням їхніх економічних особливостей: промислова чи сільськогосподарська це об­ласть, постраждала та чи інша область, місто, район від аварії на Чорнобильської АЕС тощо.

Плануючи бюджетні витрати, держава (або регіон) керує усім бюджетним процесом. Тут принагідно підкреслити, що плануються видатки відповідно до бюджетної класифікації групування видатків і доходів по галузях та видах витрат, така класифікація має бути науково обгрунтованою, і це є запорукою оптимального складання усіх бюджетів.

Хоча в умовах ринкової економіки всі бюджети самостійні — від державного до сільського, однак плану­вання і доходів, і видатків різних ланок бюджетної системи зберігається, бо інакше не можна збалансувати різні бюджети. Це здійснюється за рахунок встановлення регулюючих джерел державних доходів бюджету, або до­тацій, субвенцій, відповідно зберігається й залежність нижчестоячих бюджетів від вищестоящих, бо останні встановлюють норматив відрахувань від загальнодержавних доходів. 3

Заслуговує на увагу і думка науковців про збереження до повного переходу на ринкову економіку системи централізації бюджетних коштів, яка існувала досі, щоб через бюджет керувати економічним і соціальним розвитком, чітко проводити лінію на стабілізацію економіки і вихід із кризи.

Таке становище може призвести до того, що більшість обласних і районних бюджетів, особливо сільськогосподарських регіонів, у зв'язку з відсутністю достатніх дохідних джерел і дотацій не зможуть фінансувати навіть першочергові видатки по утриманню установ освіти, охорони здоров’я, культури та інших бюджетних установ.

Вирішується це питання за рахунок відрахувань від загальнодержавних податків і зборів у місцеві бюджети в межах нормативів, затверджених Верховною Радою.

У Державному бюджеті враховуються і кошти на рахунках спеціальних фондів. Таким є фонд для здійснення заходів по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, кошти якого направляються на реалізацію державної програми і законів України з питань соціального захисту учасників ліквідації аварії.

У міру просування до ринку будуть скорочуватися видатки держави на фінансування промисловості — дотацій збитковим підприємствам і організаціям державної власності. Скорочуються і видатки на утримання житлово-комунального господарства.

Сільське господарство як найважливіша галузь на­родного господарства, навіть із врахуванням широкого розвитку фермерських господарств, вимагає додаткових вкладень.

Необхідно мати на увазі, що основними принципами бюджетного фінансування сільського господарства (та і в цілому народного господарства) є:

    безповоротність бюджетних асигнувань;

    цільове спрямування коштів;

    фінансування, до переходу до ринкової економіки, по фактично виконаних планах закупок, а тепер — ще і у межах одержаних доходів;

    здійснення фінансового контролю за використанням бюджетних ресурсів з метою одержання державної фінансової дисципліни.

3 огляду на лібералізацію цін і переході до ринкової економіки, а також жорстоку фінансову кризу провадиться переведення житлового господарства на самостійність за рахунок приватизації житлового фонду та збільшення квартирної плати, а також вартості послуг у будинках державного житлового фонду.

Витрати на благоустрій міст і селищ залишаються і включають:

    капітальні вкладення;

    витрати на капітальний ремонт;

    витрати на поточне утримання споруд і благоустрій.

Витрати по капітальних вкладеннях (на очисні споруди, будівництво шляхів і тротуарів, газифікацію, електрифікацію тощо) проводяться як за рахунок бюджету, так і з залученням коштів підприємств, організацій усіх форм власності відповідно до програм, затверджених радами народних депутатів.

Витрати на капітальний ремонт об'єктів благоустрою проводяться за рахунок бюджету і визначаються відповідно до встановлених норм по видах видатків — шляхи, тротуари, водопроводи, каналізація, вуличне освітлення тощо відповідно до кошторису.

Поточне утримання об’єктів міського благоустрою — санітарна очистка вулиць і тротуарів, вуличне освітлення і т. п. — проводиться за рахунок коштів відповідних бюджетів на основі кошторисних розрахунків.

Поряд з ним у бюджеті передбачаються витрати на капітальні вкладення не тільки щодо споруд благоуст­рою, а й на будівництво об'єктів промисловості, необхідних державі, житла, об'єктів соцкультпобуту тощо. 2

Навіть в умовах економічної кризи не можна економити кошти, спрямовані на утримання соціально-культурної сфери. Це видатки на освіту, охорону здо­ров’я, фізичну культуру і соціальне забезпечення. Вони, як правило, не мають власної прибуткової бази і утримуються за рахунок бюджету по щорічно складених кошторисах видатків конкретної установи, де відображаються: напрям використання коштів по статтях витрат і поквартальний їх розподіл. Розмір видатків по кошто­рисах визначають, виходячи з планових показників, які характеризують обсяг діяльності — мережу, штати, контингенти, наприклад, кількість лікарень, ліжок у них та ліжкоднів, кількість шкіл, класів у них і учнів, кількість дітей і дітоднів у дитячих дошкільних закладах.

В умовах дефіциту особливо важливого значення набуває жорсткий режим економії у витрачанні бюджетних коштів, у зв'язку з цим фінансування провалиться не в сумах, передбачених у кошторисах, а по мірі виконання показників по мережі, штатах, контингентах і забезпеченнях видатків на заробітну плату, харчування, медикаменти, стипендії й обмеження видатків на суто господарські потреби, поточний і капітальний ремонт, придбання обладнання і інвентарю та інших видатків.

Нормування витрат бюджету проводиться як по на­туральних — матеріальних, так і по грошових нормах.

Натуральні, або матеріальні, норми відображають розміри витрат матеріалів, палива, електроенергії, продуктів харчування, води і т.д. на плановану одиницю у натуральному виразі. Наприклад, витрати умовного па­лива (вугілля, газ, торф, дрова) на і кубометр будівлі або денна кількість продуктів харчування на одну дитину в дитячих садках чи хворого у лікувальному закладі.

Грошові норми визначають також розміри коштів, необхідних на харчування дітей, хворих з розрахунку на день та на паливо, електроенергію, воду і т. п. Нині грошові норми є суто розрахунковими, бо постійне підвищення цін веде до неможливості їх прямого застосування, а тому вони виступають узагальненим показником для складання кошторису витрат.

Ринок не терпить застою, у зв’язку з цим не тільки у медицині, а й у народній освіті знаходять шляхи виживання в умовах недостатності бюджетних коштів. Так, майстерні МПТУ і СПТУ, учбові комбінати шкіл стали виробничими цехами по виробництву меблів, станків і т.п. За рахунок бюджетних коштів розпочалося будівництво невеликих ферм, освоюються земельні ділянки із розрахунку повного забезпечення як професійно-технічних училищ, так і шкіл крупами, овочами, і це веде до здешевлення вартості харчування.

Інший приклад: їдальні при школах раніше обслуговувалися підприємствами асоціації торгівлі та споживчої кооперації, тепер вони взяті школами на свій баланс і обслуговуються найманими робітниками, а це значно здешевлює харчування.

Такі заходи сприяють розвиткові економіки, її стабілізації.

Стабілізація економіки і її поступальний розвиток є гарантією дохідності бюджету. Розвиток економіки дасть змогу забезпечити виконання доходів бюджету, звідси заявляться необхідні кошти й для видатків бюджетів усіх рівнів.

Отже, розподіл видатків між бюджетами повинен проводитись тільки на основі Закону “Про бюджетну си­стему України” та інших законів. До Державного бюджету не можуть бути включені видатки, не передбачені законами України. 13

Видатки всіх бюджетів поділяються на поточні й ви­датки розвитку. В умовах спаду виробництва, коли необхідна жорстка економія коштів, поточні видатки є головними.

1.4. Особливості фінансування соціально – культурних заходів у сучасних
умовах

Як уже відомо, в нинішніх умовах ситуація з ринковими перетвореннями розвивається в Україні у несприятливих умовах. Перш за все це стосується соціальної сфери. Український феномен полягає у руйнування механізму соціальної захищеності населення: перестали діяти механізми медичного забезпечення, пенсійних гарантій, оплати праці, розвитку фізкультури і спорту, врізання трансфертних та інших витрат після того як Україна вийшла із звичного простору СРСР.

Різке припинення економічних стосунків з країнами колишнього Радянського союзу та іншими країнами світу, а відповідно скорочення виробництва, зростання армії безробітних, інфляція, відсутність належного законодавства поставили Україну в дуже скрутне становище. Ніхто і ніщо так болісно не відчуває кардинальних змін в економіці, як фінансово-кредитна система держави. А головна базова ланка економічної системи – державний бюджет сьогодні став заручником баталій політичних партій і фракцій у Верховній Раді України. 8

Бюджетне фінансування соціально-культурних заходів відбувається за допомогою кошторисно-бюджетного фінансування, що означає забезпечення державними грошовими засобами установ і організацій невиробничої сфери – соціально-культурної, оборонної, органів державного управління тощо. У видатковій частині кошторису зазначається загальна сума витрат, наприклад, соціально-культурної установи з розподілом їх за категоріями видатків економічної класифікації, а також з встановленням витрат, які планується профінансувати за рахунок бюджетних асигнувань та витрат, які планується здійснити за рахунок інших (позабюджетних) надходжень. Передбачені у видатковій частині асигнування повинні забезпечувати повне фінансування витрат певної установи.

Особливості фінансування соціально-культурних установ полягають в тому, що повинна бути приведена у відповідність кількість працівників, яка затверджена штатним розписом, відповідний фонд заробітної плати; видатки установи за рахунок бюджетних коштів передбачається відповідно до нормативно-правових актів, що визначають формування обсягів витрат за їх категоріями, кожна з яких обов’язково обгрунтовується відповідними розрахунками.

У бюджетному плануванні крім індивідуального кошторису доходів і видатків розрізняють загальні та зведені кошториси.

Загальні кошториси складаються: по однотипних малих установах – клубах, бібліотеках тощо з невеликим об’ємом фінансування; по однотипних великих установах, господарське обслуговування яких здійснюється централізовано.

Зведені кошториси – це злиті воєдино індивідуальні кошториси однотипних установ і кошториси на централізовані підприємства та установи. У таких кошторисах передбачаються видатки по всіх установах даного відомства.

Кошториси являють собою сукупність доходів і видатків, але на підставі фінансових та бухгалтерських документів на своє утримання. Таким шляхом фінансується майже вся невиробнича сфера суспільства, яка – на противагу підприємництву та виробництву – зветься бюджетною сферою, а установи і організації, які діють в цій сфері є бюджетними установами.

В бюджетну сферу згідно з функціональною структурою видатків бюджетів України входять:

    державне управління;

    судова влада;

    міжнародна діяльність;

    фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу;

    національна оборона;

    правоохоронна діяльність та забезпечення безпеки держави;

    освіта;

    охорона здоров’я;

    соціальний захист та соціальне забезпечення;

    культура та мистецтво;

    засоби масової інформації;

    фізична культура і спорт.

Існування і функціонування цих установ та організацій - необхідна умова для подальшого розвитку суспільства, особливо в умовах ринкових відносин, коли науково-технічний прогрес охоплює всі форми матеріального виробництва і створює необхідні передумови для всебічного розвитку особистості. Сьогодні держава виділяє на ці цілі дуже мало коштів, фінансування відбувається по залишковому принципу, що призводить до скорочення або припинення існування певного сектору цієї сфери. Дуже багато організацій покинуті державою на призволяще.

За роки незалежності в перехідному періоді до умов ринкового господарювання фінансування соціально-культурних заходів потерпіло значних змін та зазнало деформації. Тепер, поряд з бюджетними коштами, активним джерелом фінансування є позабюджетні кошти. Головним чином це доходи від підприємницької діяльності.

Якщо розглянути фінансову ситуацію в сфері соціально-культурної діяльності держави на прикладі фінансування освіти і охорони здоров’я.

Право на отримання освіти є одним з головних і невід’ємних конституційних прав громадян України. Одночасно введено поєднання безкоштовної і платної освіти в освітніх закладах України. Це спричинено недостатнім фінансуванням освітньої сфери, наприклад, фінансування навчальних закладів таке мізерне, що не вистачає коштів навіть на виплату заробітної плати викладачам, яка значно відстає від працівників виробничої сфери. 8

А для навчання потрібно меблі, парти, дошки, комп’ютери, канцелярські товари, бібліотеки, які потребують фінансування для їх утримання та поновлення підручниками та науковою літературою. Без належної бібліотеки навчальний заклад не зможе дати повноцінних знань студентам, спричинить масу труднощів викладачам тощо.

За роки незалежності Україна стрімко втрачає об’єми та якість розвитку інтелекту в молоді. Обдаровані юнаки та дівчата з бідних сімей не можуть стати студентами безкоштовної освіти, а про платну освіту можна лише помріяти. Тому вихід знаходять такий: стають дешевою робочою силою в інших державах, підписуючи собі статус раба, працюють за мізерну платню в грошовитих підприємців, або ж поповнюють ряди на стихійних ринках, що для багатьох являється чи не єдиним засобом для виживання.

За відсутністю належної зарплати і обтяжені проблемами безгрошів’я дуже велика кількість професорів, доцентів, викладачів покинули улюблену роботу, забравши могутній багаж знань. Одні стали робітниками, інші взагалі покинули країну, треті просто крутяться, як тільки можуть, в інших сферах, поєднуючи свою діяльність навіть в кримінальних середовищах діяльності підприємців. Таке становище вчителів у школах та викладачів в вищих навчальних закладах поставило в становище жебраків, або ж у ненавмисне хабарництво. Ситуація створює соціальну напругу в суспільстві, яка виливається у вигляді страйків.

Незрозуміло нікому чим завинили освітяни, чому таке ставлення до освіти майбутніх поколінь, а які будуть наслідки від втрати належної освіти та інтелекту ? Питання підвищеної актуальності, яке потрібно вирішувати негайно.

Сьогодні загальноосвітні школи в своїй більшості є державними, тобто бюджетними установами. Для визначення видатків кожної школи береться кількість класів і кількість учнів, які навчаються в них. Клас – основний показник встановлення видатків школи. Від кількості класів визначається значна частина видатків школи. Основні з них – заробітна плата вчителям, адміністрації та обслуговуючому навчально-допоміжному персоналу. Решта коштів витрачається на канцелярські і господарські потреби, капітальні затрати і інше.

В сільських школах з малою кількістю учнів (молоді сім’ї на бажають народжувати дітей у таких важких нестабільних економічних умовах) нормативи фінансування повинні забезпечити всі видатки школи незалежно від їх кількості. В школі учнів може бути дуже мала кількість, а поточні ремонти самої будівлі школи потребують витрат. Порядок фінансування державної освітньої установи визначається Типовим положенням відповідного типу і виду освітньої установи.

Крім бюджетних – як основних – джерел фінансування законодавством допускається залучення додаткових фінансових, в тому числі валютних, коштів у вигляді плати за додаткові освітні послуги, а також добровільні надходження і цільові внески юридичних та фізичних осіб, в тому числі іноземних.

Додатково значна частина фінансування соціально-культурних міроприємств забезпечується за рахунок позабюджетних фондів, головним чином: Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Державного фонду сприяння зайнятості населення України. Всі державні позабюджетні фонди в своїй сукупності складають значну суму грошових коштів, їх умовно можна назвати другим бюджетом держави. Серед цих фондів самим могутнім являється Пенсійний фонд України. Від створюється від внесків нарахувань на заробітну плату 32%, з заробітної плати 1-2%, від покупки валюти іноземних держав 1%, від покупки діамантів та золотих коштовностей та автомобілів.

За рахунок Пенсійного фонду України виплачуються пенсії, насамперед, по старості та інвалідності, або ж при втраті годувальника; проводяться компенсаційні виплати непрацюючим працездатним особам, які здійснюють догляд за інвалідами та непрацездатними громадянами; виплата пенсій громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон; виплата ритуальних допомог. Виплат перераховано чимало, але фактично ці виплати дуже мізерні. Наприклад, компенсація по уходу за інвалідом або непрацездатною особою виплачується в розмірі 4 гривни 80 копійок в місяць. Це щось на зразок глузування над отримувачами такої допомоги.

Крім того, з коштів Пенсійного фонду України виплачуються державні пенсії, які фінансуються за рахунок коштів державного бюджету, до яких відносяться пенсії військовослужбовцям, їх сім’ям; компенсації, пов’язані з аварією на Чорнобильській АЕС; витрати пов’язані з доставкою пенсій; міроприємства по підготовці і перепідготовці кадрів; капітальні вкладення і проектні роботи.

З фонду соціального страхування України фінансується виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги по вагітності і пологах, допомога по догляду за дитиною до передбаченого законодавством віку, допомога при народженні дитини тощо.

Друга частина фонду соціального страхування України витрачається головним чином на санаторно-курортне обслуговування громадян та членів їх сімей.

Державний фонд сприяння зайнятості населення України призначений для надання допомоги безробітним і фінансування міроприємств, пов’язаних з безробіттям. Вони витрачаються на професійне навчання, перенавчання та соціальну адаптацію; організацію громадських робіт і підтримку робочих місць; на виконання програми матеріальної підтримки безробітних і інше.

Крім того, всі позабюджетні фонди здійснюють організаційні видатки і видатки на утримання свого апарату управління.

В організації та фінансування освітніх установ важливу роль відіграють засновники, якими можуть бути:

    органи державної влади та управління, органи місцевого самоврядування;

    вітчизняні, іноземні громадські та приватні фонди;

    вітчизняні, іноземні підприємства, установи всіх форм власності, їх об’єднання і асоціації;

    громадські і релігійні організації, які зареєстровані на території України;

    громадяни України та інших держав.

Допускається створення освітньої установи декількома засновниками. Відносини між засновником і освітньою установою визначаються договором, в якому (окрім іншого) передбачається порядок та умови фінансового забезпечення освітньої установи.

Видатки на здійснення навчального процесу і утримання навчального закладу складаються в основному з заробітної плати професорсько-викладацькому складу та адміністративно-господарському персоналу, стипендії студентам, затрат по виробничій практиці і відрядження, придбання підручників і наукової літератури тощо.

В умовах розвитку ринку особливе значення набуває підготовка та перепідготовка кадрів вищої і середньої кваліфікації, які б могли працювати в сучасних умовах. 8

Приватизація державних та комунальних підприємств, зріст безробіття, створення комерційних структур і, відповідно, створення нових робочих місць і посад потребують нових соціально-економічних і технічних знань, постійного підвищення кваліфікації. Сьогодні широкий розвиток отримує післявузівська освіта. При державних вищих навчальних закладах, а також на самостійній основі створюються інститути, факультети, спеціальні відділення, коледжі, курси тощо, які організовують платне навчання і за рахунок цих коштів самі утримують себе. Дуже популярними стали курси комп’ютерної підготовки, вивчення комп’ютерного бухгалтерського обліку. Крім того, навчальні заклади здають в оренду приміщення різним приватним підприємцям, фірмам по нерухомості, страховим компаніям, торговим підприємствам, різним структурах по побутовому обслуговуванню.

Органи державної влади і управління мають право створювати освітні заклади елітного типу для обдарованих дітей, підлітків і молоді. Для таких навчальних установ забезпечується наднормативне фінансування за рахунок коштів замовника.

Провідне місце в системі соціально-культурних міроприємств займають засоби масової інформації, в першу чергу, державне радіомовлення і телебачення, які діють на платній комерційній основі і володіють власними фінансовими ресурсами, а та частина видатків, яка не покривається власними доходами, забезпечується за рахунок державної підтримки бюджетними коштами. Засоби масової інформації виживають за рахунок реклами.

Щодо видатків на охорону здоров’я, то вони також займають важливе місце в загальному об’ємі фінансування соціально-культурних міроприємств і складаються з затрат на утримання будівель та штату працівників лікувально-профілактичних та санітарно-епідеміологічних установ.

Організація охорони здоров’я в Україні здійснюються через три основні системи: державну, місцеву та приватну. 8

До державної системи охорони здоров’я відносяться лікувально-профілактичні, освітні та науково-дослідні установи, фармацевтичні підприємства та організації, аптеки та аптечні управління і інші суб’єкти, які є державною власністю і підпорядковані органам управління державної системи охорони здоров’я. Сюди ж входять також лікувальні установи та підприємства, які створені або на етапі створення міністерствами, відомствами, державними підприємствами, які знаходяться поза Міністерством охорони здоров’я України.

До місцевої системи охорони здоров’я України відносяться місцеві органи управління охороною здоров’я та всі лікувально-профілактичні установи, аптечні установи, установи судово-медичної експертизи і освітні установи, які знаходяться у комунальній власності. Місцеві органи управління охороною здоров’я здійснюють контроль за якісним наданням медичної допомоги підприємствам, установам та організаціям державної, місцевої і приватної системам охорони здоров’я, а також особам, які займаються приватною медичною практикою.

Сьогодні охорона здоров’я України знаходиться в глибокому занепаді. Фінансування відбувається в середньому на 28% від потрібного. Лікарські установи не мають змоги повноцінно забезпечити людину навіть самого необхідного в плані побуту. Не вистачає меблів, білизни, а харчування на стаціонарному лікуванні проводиться в розрахунку 85-90 копійок на добу. Заробітна плата у лікарів дуже низька, вони не можуть навіть придбати повноцінні продукти харчування, а ще потрібно платити за користування телефоном, за житлово-комунальні послуги, проїзд в транспорті, купувати одежу, взуття, миючі засоби та багато іншого, що вкрай необхідно для життя.

За галузевою ознакою найвищі рівні заробітної плати відзначились у працівників паливно-енергетичного комплексу, де нарахування у 2,5-3 рази перевищили середній показник в цілому по економіці. Водночас розмір заробітної плати у працівників соціальної сфери (культури, соціального забезпечення, охорони здоров’я, освіти, фізкультурно-оздоровчих центрів тощо) становив лише 51-69% від відповідного показника в цілому по економіці. ( У дзеркалі статистики. Економіка України у 2000 році, 7 с).

Уряд намагається виправити ситуацію, погасивши заборгованість по існуючій мізерній зарплаті. Так, порівняно з 1999 роком суттєво зменшилась сума заборгованості працівникам соціальної сфери, зокрема працівникам освіти на 40%, охорони здоров’я – на 46%. Заборгованість із виплати соціальної допомоги, передбаченої Законом України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” лише в грудні місяці 2000 року зменшилася на 3,5%.

За даними міністерств та інших органів виконавчої влади по закладах освіти, що знаходяться в їхньому підпорядкуванні, заборгованість із виплат стипендій і грошового забезпечення студентів, курсантів та учнів становить 34,9% від загальної суми заборгованості. **

За 2000 рік ціни на медикаменти зросли в середньому на 12,4%, санаторно-курортні послуги на 23%. Переважна кількість громадян країни не мають змоги придбати навіть звичайні пігулки. Масові профілактичні заходи щодо боротьби зі СНІДом та іншими хворобами проводяться не в повному обсязі. В Україні за останні 10 років генофонду нації загрожує небезпека: смертність перевищує народжуваність, на 6-8 років скоротилася тривалість життя, лише 30% школярів здорові, половина юнаків призивного віку вражені тяжкими недугами, від різних хвороб потерпають майже всі вагітні жінки, рівень загальної захворюваності в Україні – один із найвищих у країнах СНД, а за кількістю психічних розладів, інфарктів міокарду та інсультів, злоякісних новоутворень перше місце в світі. Сьогодні значно збільшилася кількість хворих на туберкульоз, який є соціальною хворобою. Громадяни харчуються за методом звуженого раціону харчування, що спричиняє нескінчену низку захворювань. Все це являється наслідком недостатнього фінансування охорони здоров’я, впливу на соціальний клімат країни інфляції, безробіття, недосконалого законодавства, хибної податкової політики.

За роки незалежності України Верховна Рада України прийняла близько 600 законів, але з них 300 “непрацюючих”. В умовах відсутності цілісної концепції переходу від тоталітарного до демократичного суспільства багато з них виявилися відірваними від сучасного життя. 4

Таким самим недостатнім чином фінансуються і театри, кінотеатри, фізкультурні та спортивні заклади, ряд інших соціально-культурних закладів та установ. Економія грошей на соціально-культурних закладах негативно віддзеркалюється на якості та тривалості життя всього суспільства України.

В Україні відбувається широкомасштабне розкрадання державної власності та грошей, здійснюється не народна, а мафіозно-номенклатурна приватизація (що в народі називають “прихватизацією”), здійснюється чисто символічне перетворення працівників на власників (формальних акціонерів).Оскільки ці процеси відбуваються на тлі численних обіцянок вищих керівників держави створити рівні стартові умови для всіх громадян України перед входженням в ринок, то зростають роздратованість, апатія, безініціативність та політична пасивність народу, його незадоволення, яке з часом може причинити соціальний вибух.6

Аналогічна ситуація склалась і у медицині. Одночасно з державними клініками, центрами, лікарнями існують і приватні.

Наступне джерело забезпечення життєдіяльності соціальної сфери фінанси підприємств. Підприємство за рахунок своїх доходів формує соціальну інфраструктуру, що дає змогу максимально задовольнити матеріальні і духовні потреби його працівників.

Функціонують відомчі санаторії, будинки відпочинку, профілакторії, дитячі садки, заклади культури, укладаються договори на обслуговування колективу підприємств поліклініками, а також, за рахунок фінансових ресурсів підприємств будуть розвиватись обсяги соціальної інфраструктури, і тим самим частково знімається навантаження з міського і державного бюджетів.

Місцеві бюджети не завжди спроможні забезпечити нормальне функціонування об’єктів соціальної сфери. Передача відомчого житла та інших об’єктів соціальної інфраструктури у муніципальну власність є важливою умовою для зниження затрат підприємств і виходу із кризового стану. Однак через недостатність коштів у місцевих бюджетів вказані об’єкти або закривають, або передаються у приватну власність.

Одним із виходів із такого становища може бути збереження у ряді випадків об’єктів відомчого підпорядкування або спільне фінансування об’єктів соціальної інфраструктури як за рахунок власних джерел підприємств, так і за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Використовуючи досвід країн із розвинутою ринковою економікою, слід розглядати ще одне джерело фінансового забезпечення фінансової сфери – меценатство, спонсорство. Це досить нове явище в економічному житті України, як благодійність. Її можна трактувати як не комерційну (неприбуткову діяльність організацій і окремих осіб), спрямовану на задоволення потреб соціального розвитку. У більш широкому розумінні благодійність визначається як інвестування соціальної сфери. В умовах кризи основним її джерелом в Україні служать кошти міжнародних благодійних організацій.

16 вересня 1997 року набув чинності Закон України “Про благодійність і благодійницьку діяльність”, який закріпив основні принципи благодійності, напрямки благодійницької діяльності, форми її здійснення, джерела формування коштів благодійницьких організацій. Згідно з новою редакцією Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” суми коштів або вартість майна, які добровільно перераховані (передані) до неприбуткових організацій (у тому числі благодійні внески) зараховуються до складу валових витрат підприємства у розмірі не більш як 4% прибутку, що обкладається податком. Якщо ж підприємство хоче надати допомогу благодійницькій організації понад ці розміри то вона проводиться за рахунок прибутку, що залишається у його розпорядженні.

В Україні нині зареєстровано 216 благодійних організацій. Їх кошти використовуються на різні соціальні цілі: програми державного значення, виділення стипендій обдарованим дітям для одержання ними освіти, різні спортивні змагання (Олімпійські ігри). Ресурси благодійних організацій в основному спрямовані: на фінансування об’єктів інфраструктури для малозабезпечених прошарків населення.

Наступним джерелом фінансового забезпечення соціальної інфраструктури є страхування – пенсійне, медичне , соціальне. Вона розраховане на все зайняте населення держави, оскільки саме воно бере участь у створені страхових фондів. Для забезпечення страхової діяльності повинні застосовуватись основні принципи: обов’язкові страхування для всіх, хто працює, і фінансової участі застрахованих у формуванні страхових фондів; дотримання особливого порядку фінансування страхових фондів, що забезпечують відтворення коштів на страхування; управління діяльності фондів страхування на основі партнерства або паритету.

Через систему страхування здійснюється перерозподіл грошових засобів від працездатних до непрацездатних, від тих, хто працює, до безробітних.

Використання страхування гарантує матеріальну підтримку на старість, у разі інвалідності, захворювання. Закріплення обов’язковості страхування забезпечити розв’язання проблеми виділення коштів із бюджету на розвиток медицини, зростання рівня соціального, пенсійного забезпечення. Створені позабюджетні фонди (Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування) поповнюється за рахунок страхових платежів.

Серед інших джерел пенсійного забезпечення виділяються кошти державного бюджету на цільове фінансування. Відраховуючи внески у вказані фонди, кожен, хто працює, одержить на старість пенсію, будь-які виплати, допомогу у разі страхового випадку. Доцільно за рахунок Фонду соціального страхування проводити заходи з профілактики профзахворювань, оскільки суми для відшкодування потерпілим значно перевищують видатки на лікування у зв’язку з одержаним професійним захворюванням.

І останнє джерело – кредитування. У соціальні сфері вони являє собою плату за послуги за рахунок отриманих кредитів. Не всі молоді люди, що бажають одержати освіту, можуть відразу власними коштами оплатити своє навчання. Тому доцільно взяти позику в банку. При цьому розробляється особливий порядок видачі кредитів, відсотків, умов повернення, перелік пільг. Постає також проблема при наданні житлової позики. Необхідно упорядкувати систему інвестування житлового будівництва, випуску термінових або безстрокових житлових сертифікатів, акцій.

Удосконалення системи фінансового забезпечення соціальної сфери має здійснюватися, і це підтверджує світовий досвід, шляхом комплексного використання усіх джерел і оптимізації їх структури. Така модель є об’єктивною реальністю і поступово сформується в Україні. Це дасть змогу зберегти і підвищити життєвий рівень, ступінь освіченості населення, науковий потенціал держави.

В калейдоскопі вересневих радощів багато оптимістичних цифр, обнадійливих фактів. Впродовж минулого у Вінницькій області навчального року 245 тисяч учнів навчалося 1069 загальноосвітніх школах. Понад 42 тисячі дітей відвідувало садки. Державною мовою навчались 97,8 % школярів. Окрім ліцеїв та гімназій, при 16 школах працює 48 ліцейних та гімназійних класів різних профілів, а в 15 тисяч учнів у 516 класах 130 шкіл поглиблено вивчають окремі предмети.

У Вінницький області приблизно 22 тисячі освітян у відповідності з державними стандартами освіти вживаються максимально можливі заходи щодо забезпечення якісного стану комп’ютерної грамотності учнів.

Україна прагне всебічно забезпечити продекларовані права дитини, тому в критерії оцінювання діяльності школи передбачено показник здоров’я дітей. З цією метою в школах впроваджуються посади медпрацівника. 7

    ВИДАТКИ БЮДЖЕТІВ НА ОСВІТУ ТА НАУКУ ВІННИЧЧИНИ

2.1. Життя освітянських та наукових установ Вінниччини

У Вінницькій області в 2000 році науково-технічні дослідження та розробки здійснювали 31 організація, у тому числі 9 (29%) – самостійні науково-дослідні, 10 (32.3%) – конструкторських, 4 (12,9%) – вищі учбові заклади, 3 (9,7%) – науково-дослідні та конструкторські підрозділи на промислових підприємствах та 5 (16,1%) – інших організацій галузі “Наука і наукове обслуговування”. Більш ніж 70% організацій зосереджено у галузевому секторі науки, 13% - належать до вузівського, майже 10 % - заводського, майже 10% - заводського та лише 6% - до академічного сектору науки. Як відомо, що науково-технічний потенціал є основою економічного зростання. Але ситуація бажала б бути кращою. Щоб збагнути, що сталося з кількістю працівників у нашій області, то розглянемо і проаналізуємо дані, що приведені у таблиці №1, що редагується нижче.

Кількість працівників науки основної діяльності за категоріями персоналу

Таблиця 1

Найменування персоналу // Роки

1991

1995

1997

1998

1999

2000

Працівники основної діяльності, тис.чоловік

5,3

3,2

2,3

2,1

1,9

1,7

у тому числі:

фахівці, які виконують наукові

дослідження і розробки, тис. чоловік

3,2

1,6

1,3

1,3

1,2

1,1

допоміжний персонал, тис. чоловік

1,5

1,1

0,6

0,5

0,4

0,3

Станом на 1.01.2001 року чисельність працівників основної діяльності наукових організацій склала 1,7 тис. осіб, проти 5,3 тис. осіб у 1991 році.

Майже в три рази проти 1991 року зменшилась кількість фахівців, які безпосередньо виконували науково-дослідні та конструкторські розробки, тоді як кількість спеціалістів, що працюють за сумісництвом, зросла на 56% і склала 546 осіб.

Переважна більшість спеціалістів зосереджена у галузі технічних наук – 455 осіб або 43,1% їх загальної чисельності, сільськогосподарських – 402 особи або 38,1%, наукових установах та вузах, що мають багатогалузевий профіль – 124 особи або 11,8%. Дослідження та розробки в галузях медичних наук виконували 58 осіб або 5,5%, біологічних – 16 осіб або 1,5%, педагогічних – 1 особа або 0,1%.

Питома вага спеціалістів вищої кваліфікації у загальній чисельності виконавців наукових розробок у 2000 році склала 8,1% проти 8,3% у 1999 році та 9,3% у 1993 році. Переважна більшість загальної чисельності докторів та кандидатів наук (89,9%) працюють у вищих навчальних закладах, 2,6% - науково-дослідних інститутах.

Станом на 1 жовтня 2000 року в різних галузях економіки у Вінницькій області працювало 1134 фахівців вищої кваліфікації, кожен восьмий з яких мав науковий ступінь доктора наук. Переважна більшість кандидатів та докторів наук зосереджена у Вінницьких: державному медичному університеті – 310 осіб, технічному – 246, педагогічному – 194 особи, які поряд з викладацькою діяльністю займались і науковою діяльністю.

Вчене звання академіка мали 31 особа або 2,7% загальної кількості спеціалістів вищої кваліфікації, члена-кореспондента 7 осіб або 0,6%, професора – 82 особи або 7,2 % , доцента – 505 осіб або 44,5%.

Насторожує тенденція “старіння” наукових кадрів. Середній вік майже 25% докторів наук перевищує 50 років, а титома вага фахівців у віці 60 років і старше серед кандидатів становить більше половини. Частка молодих вчених у віці до 40 років склала серед кандидатів наук 21%, докторів – лише 4%.

Питома вага жінок-докторів наук складає 13% загальної кількості, кандидатів – більш ніж 75%.

Не сприяє притоку молоді в науку незадовільний стан з виплатою заробітної плати. маючи рівень заробітної плати вище середгьообласного (205,8 грн. проти 158,9 грн.), працівники галузі “Наука та наукове обслуговування” в той час не можуть отримати її.

Підвищення в законодавчому порядку мінімального розміру заробітної плати до 118 грн., спричинило вплив на структуру розподілу працівників за розмірами нарахованої їм зарплати і по організаціях науки. Так, з 1200 осіб, які повністю відпрацювали березень 2000 року, 13,8% отримують заробітну плату в межах від 118 до 150 грн., 10,1% від 165 до 195 грн. До низькооплачувальних категорій по установах науки відноситься 5,9% працюючих. Чисельність працівників із заробітною платою понад 750 грн., становить 200 осіб або 13,6%.

Заборгованість із виплатою заробітної плати станом на 10 січня 2001 року склала 460, 9 тис. грн., у тому числі борги минулих років – 330,1 тис. грн. майже кожен третій своєчасно не отримує заробітну плату. Таким чином, за розрахунками, кожен працівник науки, якому не виплатили платню, не отримав в середньому по 905,5 грн. Групування працівників, які мають заборговані кошти за терміном, свідчать, що більше половини з них не виплачено (повністю або частково) заробітну плату понад 180 днів. заборгованість працівникам позаоблікового складу становить 74 тис. грн. або 16,1% до загальної суми заборгованості науковим працівникам.

На рівень заробітної плати значний вплив впродовж 2000 року спричиняє тривалість робочого часу. Коефіцієнт використання робочого часу порівняно з відповідним періодом минулого року зменшився на 4,5 відсоткових пункти і становить 63,2%.

На одного середньооблікового штатного працівника припадає 523 годиги втрат робочого часу. У минулому 1999 році неявки у зв’язку з переведенням на скорочений робочий день (тиждень) склали 32,9% невідпрацьованого часу, неявки з дозволу адміністрації – 4,3%, відпустки за ініціативою адміністрації – 34,5%. Вимушена неповна зайнятість пов’язана із скороченням обсягів робіт (послуг) і є найбільш характерною для країн з перехідною економікою.

Компенсуючий характер такої форми зайнятості виявляється в тому, що дозволяє у визначеній мірі збалансувати попит і пропозицію робочої сили. При цьому частково зайнятий працівник зберігає зв’язок з робочим місцем, а оптимістично налаштоване керівництво сподівається на зростання обсягів виробництва і збереження кваліфікованих кадрів.

У 2000 році науковими організаціями Вінниччини, тематична діяльність яких характеризується виконанням робіт по розробці конструкторського- спроможної науково-технічної продукції виконано 39,9 млн. грн. робіт пов’язаних зі статутною діяльністю. а також науково-дослідних та дослідно-конструкторських.

За 2000 рік чистий дохід від реалізації робіт (послуг) в галузі склав 34,6 млн. грн., у тому числі собівартість реалізованих робіт і послуг, адміністративні витрати, інші операційні витрати, а також витрати не пов’язані з основною діяльністю підприємств склали 36 млн. грн.

Чистим фінансовим результатом галузі склав пробуток 2,4 млн. грн.

Майже половину операційних витрат галузі складають матеріальні витрати в сумі 17 млн. грн. Досить високу питому вагу (більше 20%) становлять так званіопераційні витрати, більше 18% витрат складають витрати на оплату праці. зниження частки інших операційних витрат, відповідно, і ріст чистого прибутку могло б стати певним резервом підвищення рентабельності галузі. За 2000 рік норма чистого прибутку (рентабельність продажу) склала 7%, тобто після вирахування з отриманого доходу всіх витрат залишається лише 7 копійок прибутку від кожної гривні продажу. Цей показник залишається в галузі науки невисоким.

підвищення норми чистого прибутку знаходиться в залежності від ефективного використання оборотного капіталу, який на кінець 2000 року склав 29,9 млн. грн., що на 14,6% більше в порівнянні з початком 2000 року. Більше 70% в структурі оборотних коштів становлять виробничі запаси та готова продукція (за рік темп приросту склав 14%), більше 20% оборотних коштів (6,9 млн. грн.) зосереджено в дебіторській заборгованості (темп росту за рік склав 12,5%) і лише 3,5% в структурі – це питома вага грошових коштів.

Однак, слід відмітити той позитивний факт, що в порівняні з початком року грошові кошти на рахунках за рік зросли в 4,1 рази. Ефективність використання оборотних коштів характеризує коефіцієнт оборотності. який становить 1,24.

Аналізуючи фінансове становище галузі науки, потрібно відмітити, що намітилась позитивна тенденція, про що свідчить покриття (коефіцієнт ліквідності), який був 1, 75 на початок року зріс до 1,83 на кінець року. Ріст коефіцієнта говорить про те,що наукові організації своєчасно погашають свої борги.

Станом на 1 січня 2001 року кредиторська заборгованість наукових організацій склала 16,1 млн. грн.. що на 9,5% більше в порівнянні з 1 січнем 2000 року. Більше 40% кредиторських боргів становлять несплати за використані матеріальні та паливно-енергетичні ресурси, які зменшились проти початку минулого року на 5,2%. Майже 3 млн. грн. складають поточні зобов’язання перед бюджетом (16,8% в структурі заборгованості).

Наведене вище свідчить про те, що на протязі останніх років фінансовий стан залишається складним: значно скоротився обсяг фінансового прибутку, збільшились суми збитків і відповідно кількість збиткових підприємств, залишається не розв’язаною проблема платежів.

Кількість організацій, які виконують наукові та науково-дослідні роботи в Україні приведені у таблиці 2, що редагується нижче.

Організації, які виконують наукові та науково-технічні роботи, за регіонами України

Таблиця 2

Найменування регіонів // Роки

1991

1995

1998

1999

2000

Україна

1344

1453

1518

1506

1490

Автономна республіка Крим

67

46

40

40

42

Вінницька область

31

31

33

32

31

Волинська область

10

12

16

15

17

Дніпропетровська область

83

96

100

94

94

Донецька область

94

112

98

101

101

Житомирська область

18

17

15

15

14

Закарпатська область

16

22

29

24

18

Запорізька область

53

56

51

51

45

Івано-Франківська область

18

22

23

22

18

Київська область

30

38

39

37

38

Кіровоградська область

20

18

17

17

13

Луганська область

53

51

50

51

48

Львівська область

79

80

94

91

90

Миколаївська область

31

38

42

44

46

Одеська область

83

88

84

82

72

Полтавська область

22

27

25

27

28

Рівненська область

14

18

17

16

18

Сумська область

25

25

30

26

25

Тернопільська область

14

15

16

16

15

Харківська область

190

207

213

212

217

Херсонська область

22

24

27

26

26

Хмельницька область

11

10

8

7

6

Черкаська область

33

37

35

32

33

Чернівецька область

18

17

18

18

17

Чернігівська область

18

23

26

24

25

м. Київ

291

305

353

367

375

м. Севастополь

…

18

19

19

18

Як видно з таблиці щодо кількості організацій, які займаються наукою, то можна зробити стислий загальний висновок, що в порівнянні з 1999 роком йде зменшення кількості наукових організацій по всіх регіонах України. Але і наблюдається їх ріст, особливо в столиці України – м. Києві та великих промислових містах Харківської, Дніпропетровської та Донецької областей. Це свідчить, що подальший розвиток українського суспільства неможливий без науки, розробки нових технологій та сучасного високопродуктивного обладнання. Тому, слід зазначити, що Україна потрохи начинає відновлювати свій науковий потенціал, який наполовину утримується на ентузіазмі науковців, їх прагненні змінити ситуацію навіть при недостатньому фінансуванні.

Таблиця 3 дає інформацію щодо розподілу науково-технічних робіт, виконаних за договорною ціною по формах власності за 2000 рік на Вінничині.

Розподіл науково-технічних робіт, виконаних за договорною ціною по формах

власності за 2000 рік, в тисячах гривень

Таблиця 3

Найменування по формах

власності // Показники

Загальний обсяг робіт (послуг)

з них науково-технічні

всього

у т.ч. викона-но власними

силами

всього

у т.ч. викона-но власними

силами

Всього

17 442,8

16 089,0

17 018,6

15 668,3

у т.ч.: приватна власність

1 841,9

1 406,9

1 646,9

1 211,9

колективна власність

4 001,9

3 155, 9

3 898,9

3 052,9

державна власність

11 599,0

11 526,2

11 472,8

11 403,5

Як видно з табличних даних, що переважають обсяги робіт з державною власністю. Це властиво нормальному стану. Ємні та великі наукові розробки потребують великих капітальних вкладень, що не під силу ні одному колективному або приватному науковому суб’єкту. У регіонах, де сконцентрована могутня індустрія наукові установи повинні фінансуватися з державного бюджету, а приватні установи повинні працювати у невеликих сферах галузей та підгалузей народного господарства, а особливо у сфері послуг.

У 2000 році в Вінницькій області підготовку аспірантів здійснювали 5 установ, у тому числі науково-дослідний інститут кормів Української академії аграрних наук та 4 вищі учбові заклади: державний технічний університет, державний медичний університет ім. М. І. Пирогова, державний педагогічний університет ім. М. М. Коцюбинського та державний аграрний університет.

Незважаючи на складний стан економіки, протягом останніх років спостерігається активізація роботи аспірантур. Чисельність аспірантів станом на 1 січня 2001 року складає 268 чоловік, що на 2,7% більше, ніж у минулому році. Із загальної чисельності аспірантів 42,2% складають жінки. Значна кількість аспірантів – 175 чоловік навчаються з відривом від виробництва.

Розподіл чисельності аспірантів по навчальних закладах на 1 січня 2001 року редаговано у таблиці 4.

Розподіл чисельності аспірантів по навчальних закладах м. Вінниці станом на 1 січня 2001 року

Таблиця №4

Найменування навчальних закладів

Розподіл чисельності аспірантів, в %

Медичний університет

31

Технічний університет

31

Педагогічний університет

19

Інститут кормів

10

Аграрний університет

9

Найбільше аспірантів (81 особа) навчалось по галузі “Медичні науки”, з них 67,9% - з відривом від виробництва, по галузі “Технічні науки” – 61 аспірант, з яких 63,9% - з відривом від виробництва.

Чисельність слухачів-іноземців в аспірантурі на 1 січня 2001 року склала 16 чоловік, у тому числі при технічному університеті 9 осіб та при медичному університеті – 7 чоловік (всі на комерційній основі).

Фактичний випуск аспірантів у 2000 році склав 63 чоловіки, що на 13,7% менше, ніж у минулому 1999 році. Із загального числа аспірантів, які навчаються з відривом від виробництва, випущено 51 особу (29,1%), у тому числі: з захистом дисертації – 22 , без відриву від виробництва – 12 осіб (12,9%), з яких 2 аспіранти – з захистом дисертації. У 2000 року чисельність аспірантів, що вибули до закінчення аспірантури збільшилась на 71,4% і склала 12 чоловік.

Порівняно з минулим роком чисельність осіб, які захистили кандидатські дисертації в наукових установах зменшилась на 21,7% і становить 47 чоловік, з них. що закінчили аспірантуру в 2000 році – 24 чоловіки.

В докторантурі, яку має технічний університет, навчається один чоловік і за звітний період 2000 року докторських дисертацій захищено не було.

Із загальної чисельності аспірантів, 253 чоловіки (94,4%) навчаються за рахунок держбюджету, 12 чоловік (4,5%) – на комерційній основі та 3 (1,1%) – за рахунок інших джерел фінансування. Динаміку підготовки аспірантів можна розглянути у таблиці 5.

Підготовка аспірантів у вузах міста Вінниці

Таблиця 5

1995

1996

1997

1998

1999

2000

Кількість організацій, що мають

аспірантуру, штук

4

4

4

5

5

5

Кількість аспірантів, чоловік

168

207

228

252

261

268

Прийнято, чоловік

65

80

74

81

89

81

з відривом від виробництва, чоловік

46

60

48

55

60

59

без відриву від виробництва, чоловік

19

20

26

26

29

22

Підготовлено, чоловік

35

33

45

52

73

63

з відривом від виробництва, чоловік

32

35

34

45

54

51

без відриву від виробництва, чоловік

3

8

11

7

19

12

У 2000 році на Вінниччині загальний обсяг фінансування в організаціях, що займались науково-технічною діяльністю, склав 21,1 млн. грн., в тому числі фінансування наукових досліджень та розробок 20,6 млн. грн., що склало 97,6% загального обсягу фінансування); з них надходження поточного року відповідно 19,6 млн. грн. та 19,2 млн. грн.

За рахунок державного бюджету профінансовано робіт на суму 4,4 млн. грн. (23,2%) та 16,7% у 1999 році від загального обсягу фінансування.

100% бюджетне фінансування науково-технічних робіт у 2000 році одержав Український державний науково-дослідний інститут реабілітації інвалідів, на виконання наукових досліджень за напрямком здоров’я людини. Майже всі роботи по створенню високопродуктивних сортів та збереженню цінного генофонду на Подільській дослідній станції інституту садівництва та селекції та насінництву кормових культур Інституту кормів УААН, фінансуються з Державного бюджету.

Фінансування наукових досліджень і розробок можна розглянути у таблиці 6, що редагована нижче та показує динаміку фінансування в сторону зменшення. ***

А стан освітянських закладів у додатку 2, що в кінці курсової роботи.

Фінансування наукових досліджень і розробок за секторами у 1999-2000 роках

Таблиця 6

Найменування об’єктів фінансування // Роки

1999

2000

Проектно-конструкторські і технологічні, %

18,6

17,3

Виготовлення дослідних зразків, %

40,8

29.9

Науково–дослідні, %

31,7

28,9

Науково-технічні послуги, %

7,2

22,9

Проектні роботи для будівництва, %

1,7

1,0

Більш ніж 1,4 млн. грн. були використані ПНВП “Валдай” на роботи по охороні навколишнього середовища з Державного бюджету. Разом з тим частка держави у фінансуванні науки залишається низькою.

В масштабах України більше 30% виконаних робіт профінансована за рахунок вітчизняних замовників, 26% - замовниками іноземних держав, 44% приватними особами та недержавними організаціями. В останні роки у зв’язку зі зниженням попиту вітчизняної виробничої сфери на науково-технічну продукцію (відсутність коштів у підприємств та інших суб’єктів господарювання) спостерігається поступове збільшення фінансування за рахунок іноземних держав. Так, у 2000 році більше 25% фінансування – це інвестиції іноземних держав.

Такі інвестиції одержані науково-виробничим підприємством “Геосистема”. Із 5,9 млн. грн. коштів, що складає 79% - кошти іноземних інвесторів. Розроблене обладнання і випущене ДНВП “Геосистема” поставлялось в Іспанію, США, Росію, Єгипед, Південну Корею, Шотландію.

По причині надмірного податкового тиску значно знизилась доля фінансування за рахунок власних коштів підприємств: з 59,% до 14,9%. Це свідчить про те, що підприємства науки та установи почали більш активно займатись пошуком замовників і пропонувати такі розробки, які можуть конкурувати на світовому ринку. Щоб вижити в складних економічних умовах наукові установи почали розширяти обсяги по наданню науково-технічних послуг. В порівнянні з 1999 роком обсяг науково-технічних послуг зріс з 7,2 % до 22,9%, що видно на таблиці 6. А таблиця 7 показує на джерела фінансування наукових досліджень і розробок за останні 5 років.

Джерела фінансування наукових досліджень і розробок на Вінниччині у 1996-2000 роки

Таблиця 7

Тис. грн.

1996

1997

1998

1999

2000

Всього

7257,7

8429,9

9203,5

19081,2

19587,3

у тому числі за рахунок:

Держбюджету

2802.,1

2628,9

1928,6

3083,1

4449,2

Держ. інноваційного фонду

153,9

28,4

9,7

23,0

-

позабюджетних фондів

524,0

558,0

-

34,0

-

фондів науково-технічного і соц. розв.

-

-

28,0

10,4

-

власних коштів

1019,5

2316,9

3680,8

11468,0

2914,5

Кошти замовників на території:

України

2264,2

2255,3

2815,3

3731,3

6813,8

іноземних держав

86,0

211,4

72,5

283,3

5092,8

інших джерел

408,0

431,0

668,6

448,1

317,0

Як видно з таблиці обсяги фінансування з державного бюджету наукових досліджень і розробок збільшені майже в 2 рази в порівнянні з 1996 роком. Це значить, що керівники області розуміють, яке велике значення мають наукові відкриття та їх впровадження в життя області та держави.

Фінансування наукових досліджень і розробок за джерелами фінансування та галузями наук у 1999 році, в тис. грн.

Таблиця 8

Всього

у тому числі за рахунок

Держ.

бюд-

жету

позабюд-

жетних

фондів

коштів

іноземн.

фірм

власних

коштів

коштів

замов-ників

інших

дже-

рел

Всього

19081,2

3083,1

34,0

283,3

11468,0

3731,3

481,5

у т.ч. за галузями

наук:

біологічні науки

116,2

96,0

-

-

-

20,2

-

технічні науки

15493,0

1200,8

-

203,0

10567,0

3426,6

20,6

будівництво

18,7

-

-

-

-

18,7

-

с/господ. науки

2889,0

1489,1

34,0

-

880,0

-

363,6

педагогічні науки

19,5

19,5

-

-

-

-

-

медичні науки

151,7

125,6

-

-

21,0

5,1

-

наук. уст. та вузи

багатогалуз. проф

511,8

152,1

-

80,3

-

279,4

-

Фінансування наукових досліджень і розробок за джерелами фінансування та галузями наук у 2000 році, в тис. грн.

Таблиця 9

Всього

у тому числі за рахунок

Держ.

бюд-

жету

позабюд-

жетних

коштів

коштів

іноземн.

фірм

власних

коштів

коштів

замов-

ників

інших

дже-

рел

Всього

19587,3

4449,2

-

2914,5

6813,8

5092,8

317,0

у т.ч. за галузями

наук:

біологічні науки

137,9

-

-

137,9

-

-

-

технічні науки

13774,3

1804,8

-

373,5

4976,7

4976,7

107,0

с/господ. науки

4471,3

1934,3

-

2327,0

-

-

210,0

педагогічні науки

92,9

42,9

-

50,0

-

-

-

медичні науки

151,7

125,6

-

26,1

-

6,1

-

наук. уст. та вузи

багатогалуз. проф

765,6

354,1

-

-

295,4

116,1

-

Фінансування наукових досліджень і розробок за джерелами фінансування та галузями наук у 1999 році, в тис. грн.

Таблиця 10

Всього

у тому числі за рахунок

Держ.

бюд-

жету

позабюд-

жетних

коштів

коштів

іноземн.

фірм

власних

коштів

коштів

замов-

ників

інших

дже-

рел

Всього

19081,2

3083,1

34,0

283,3

11468,0

3731,3

481,5

у тому числі:

приват. власність

1577,5

1046,4

-

98,0

433,1

-

-

колект. власність

2211,9

-

-

2,0

141,9

1983,5

84,5

держав. власність

15291,8

2036,7

34,0

183,3

10893,0

1747,8

397,0

Фінансування наукових досліджень і розробок за джерелами фінансування та галузями наук у 2000 році, в тис. грн.

Таблиця 11

Всього

у тому числі за рахунок

Держ.

бюд-

жету

коштів

замовник.

України

іноземн.

держав

спеціал.

позабюд

фондів

власних

коштів

інших

дже-

рел

Всього

19587,3

4449,2

6813,8

5092,8

-

2914,5

317,0

у тому числі:

приват. власність

2236,4

1435,4

665,9

135,1

-

-

-

колект. власність

3981,6

53,6

3716,5

43,1

-

64,4

104,0

держав. власність

13369,3

2960,2

2431,4

4914,6

-

2850,1

213,0

Фінансування наукових досліджень і розробок за джерелами фінансування та типами організацій у 2000 році

Таблиця 12

Всього

у тому числі за рахунок

Держ.

бюд-

жету

коштів

замовник.

України

іноземн.

держав

спеціал.

позабюд

фондів

власних

коштів

інших

дже-рел

Всього

19587,3

4449,2

6813,8

5092,8

-

2914,5

317,0

Самостійні

науково-дослідні

організації

3984,9

1373,3

579,6

43,1

-

1903,4

85,5

Самостійні

конструкторські

організації

12803,0

1704,1

5932,7

4933,6

-

128,0

104,0

Інші організації

галузі “Наука і

наукове

обслуговування

1462,7

950,1

-

-

-

424,7

87,9

Вищі учбові

заклади

954,4

421,1

301,5

116,1

-

76,1

39,6

Науково-дослідні

та конструкторсь-

кі підрозділи на

промислов. підпр.

382,3

-

-

-

-

382,3

-

Дефіцит обігових коштів у тому числі бюджетних асигнувань, незадовільний фінансовий стан матеріально-технічної бази, скорочення наукового потенціалу негативно вплинуло на результативність діяльності наукових організацій. Так, у 2000 році кількість закінчених розробок скоротилась в 2,1 рази проти 1999 року. Значне збільшення виконаних розробок в 1998-1999 роках пояснюється початком реформування у сільському господарстві, а саме розпаюванням земель. Динаміку кількості закінчених розробок за ряд років наглядно видно з нижче наведеної таблиці 13.

Динаміка кількості закінчених розробок за 1991, 1995, 1998-2000 роки, в шт.

Таблиця 13

1991

1995

1998

1999

2000

Всього закінчених розробок

1036

353

1178

1152

536

у тому числі:

по створенню нових видів техніки і технологій

386

192

132

92

107

з них розробки, в яких використані винаходи

51

18

17

15

18

Постійно знижується кількість розробок, в яких використані нові технічні рішення: у 1991 році таких розробок налічувалось 51 штука, в 1999 році 15 штук, в 2000 році – 18 шт.

Знизилась в порівнянні з 1991 роком кількість розробок по створенню нових типів техніки і технологій: з 386 шт. у 1991 році до 107 шт. у 2000 році.

2.2. Сьогоднішні досягнення наукових установ Вінниччини

Із загальної кількості закінчених розробок 2 штуки направлені на створення нових видів матеріалів, 27 – нових сортів рослин та порід тварин, 3 – по розробці нових методів та теорій.

Державним науково-виробничим підприємством “Геосистема” розроблений кольоровий фотограметричний сканер з автоматичною подачею фільму.

Вінницькою державною сільськогосподарською дослідною станцією виведені нові сорти ярого ячменю, ярої вики, озимого ріпаку та розроблена енергозберігаюча технологія вирощування цукрових буряків, кукурудзи на зерно та вирощування озимої пшениці.

Інститутом кормів Української академії аграрних наук виведені нові сорти сої, кормових бобів, люцерни та створена модель наукового забезпечення розвитку кормовиробництва в агроформуваннях Вінницької області.

На Ялтушківській дослідно-селекційній станції Української академії аграрних наук створений гібрид одноросткового буряка, крупноплідної гречки з високим вмістом білку.

Інноваційним впроваджувальним підприємством “Інновін” розроблені дистанційні системи управління для млинів, елеваторів та комбікормових заводів, а також автоматизовані системи погодинного обліку телефонних розмов та систем розрахунку з абонентами.

За 2000 рік виконано 44 розробки з пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки, у тому числі: 7 зі створення нових видів техніки, 23 – нових технологій (з них 9 ресурсозберігаючих), 10 – по створенню нових сортів рослин та високопродуктивних порід тварин, 4 – інші - у напрямку технічних наук побуту та медицини. Дані про кількість виконаних розробок приведені в таблиці 14.

Кількість виконаних розробок за роки незалежності України, в штуках

Таблиця 14

Найменування розробок // Роки

1991

1995

1996

1997

1998

1999

2000

Всього розробок

1036

353

2052

454

1178

1152

536

у т. ч.: по створенню нових видів

техніки і технологій

386

192

134

105

132

92

107

з них розробки, у яких використано винаходи

51

18

21

11

17

15

18

А щодо технічного рівня виконаних розробок по створенню нових видів техніки та технологій, то дані приведені у таблиці 15, що редагується нижче.

Технічний рівень виконаних розробок по створенню нових видів техніки та технологій на Вінниччині за роки незалежності України, в штуках

Таблиця 15

1991

1995

1996

1997

1998

1999

2000

Всього розробок

386

192

134

105

132

92

107

у т.ч. техн. рівень яких у порівнянні

зі світовим: перевищує

6

-

-

1

-

-

-

відповідає

108

75

68

51

38

34

37

нижчий

5

-

-

-

-

-

-

не визначений

267

117

66

53

94

58

59

75% витрат на виконання наукових досліджень припадає на розробки по охороні навколишнього середовища, 15% - виробництво, збереження та переробку сільськогосподарської продукції і майже 8% на розробки по охороні здоров’я.

Дещо активізувалась у 2000 році патентно-ліцензійна робота. Науковими організаціями та підприємствами подано 129 заявок на видачу охоронних документів і отримано 71 охоронний документ.

У 2000 році 125 раз наукові співробітники виїздили за кордон, з яких 12 раз з метою стажування, навчання, підвищення кваліфікації, 2 рази на викладацьку роботу в сусідні держави і 80 раз для участі у міжнародних дослідженнях. Також було одержано 11 грантів, отриманих від міжнародних фондів. Так, Вінницьким державним педагогічним університетом одержано 9 грантів: грант на навчання в аспірантурі Мельбурнського університету в Австралії, грант на навчання в університеті м. Базеля, що в Швейцарії, грант Департаменту посольства США по зв’язках з громадськістю на підвищення кваліфікації на семінарі з країнознавства США, грант Британської ради на участь у міжнародних семінарах та конференціях. ***

3. ФІНАНСУВАННЯ КУЛЬТУРНИХ ЗАКЛАДІВ ВІННИЧЧИНИ

До культурних закладів Вінниччини належать:

- масові бібліотеки в обласному центрі, районах та сільській місцевості, у тому числі
по відомчій належності;

    клубні установи в обласному центрі, районах та сільській місцевості , у тому числі по відомчій належності;

    стаціонарні та пересувні кіноустановки у міських поселеннях та сільській місцевості;

    театри і музеї.

Останніми роками соціально-економічна ситуація в Україні докорінно змінила життя населення і відповідно становище культурних закладів. Перебудова економічних відносин в умовах спаду виробництва, інфляції, зміни форм власності призвели до різкого зниження рівня життя населення, зменшення його платоспроможності, розшарування суспільства за рівнем доходів, зростання безробіття та напруженості в суспільстві.

За 10 років незалежності валовий внутрішній продукт скоротився майже на 60%, обсяги виробництва промислової продукції – на 48,9%, сільського господарства – на 512,5%. Реальна заробітна плата зменшилась у 3,8 рази, а реальна пенсія – в 4 рази. У структурі грошових доходів питома вага заробітної плати зменшилась. Зберігається тенденція до подальшого розшарування населення за рівнем доходів і збільшення рівня бідності.

У 2000 році відчутних темпах зростання цілої низки макроекономічних та галузевих показників розвитку (ВВП зріс на 6%, промислове виробництво – на 12,9%, валова продукція сільського господарства – на 9,2%. За 8 місяців 2001 року ці показники ще покращилися на кілька відсотків, але населення покращення життя не відчуває. (праця і зарплата, №32 за серпень 2001 року, стор.1).

З вище приведених даних можна зробити висновок щодо видатків з бюджету на утримання науки і культури. Державний бюджет поки що не спроможний задовольнити потреби науки і культури навіть наполовину.

3.1. Видатки бюджетів на бібліотеки

Становище культурних закладів на Вінниччині знаходиться у кризовому становищі. Недостатнє фінансування таких важливих для суспільства установ спричиняє зменшення бібліотек та наявності в них книг і журналів. Мало того, в бібліотеках майже відсутні нові видання художньої та наукової літератури, яка б відповідала сьогоднішньому попиту. Фінансування таке мізерне, що коштів не вистачає на заробітну плату працівникам, що спричинило скорочення штату працівників та породило безробіття.

Про поточний косметичний ремонт будівель бібліотек можна лише помріяти. Коштів не вистачає розрахуватись за електроенергію, придбання канцтоварів, для прибиральниць віників, тряпок тощо.

По причині відсутності нових книжкових видань впала якість обслуговування читачів, вони просто перестали відвідувати такі бібліотеки. Дуже велику незручність створюють російськомовні видання, так як українських немає, а якщо є, то труднодоступні із-за великого попиту.

Знос меблів та іншого бібліотечного майна досягнув критичної межі, багато книг зберігаються просто на полу, що спричиняє надмірну вологість і сприяє швидкому зношуванню книг та журналів.

Поповнення бібліотек здійснюється за рахунок благодійних пожертвувань відвідувачів, які здають уже нікому не потрібні книги, застарілі головним чином морально. У таблиці 16 розглянемо ситуацію щодо кількості бібліотек та кількості у них книг та журналів. ***

Масові бібліотеки Вінниччини

Таблиця 16

Кількість показники // Роки

1990

1995

1997

1998

1999

Всього кількість бібліотек, одиниць

1435

1382

1197

1174

1175

в них книг і журналів, тис. примірників

21188,6

20444,5

19698,2

19432, 5

19255,1

Таблиця 17 показує кількість бібліотек по відомчій належності та наявність в них книг та журналів.

Масові бібліотеки по відомчій належності

Таблиця 17

1990

1995

1999

Кількість

бібліотек

в них книг

і журналів,

тис. примір

Кількість

бібліотек

в них книг

і журналів,

тис. примір

Кількість

бібліотек

в них книг

і журналів,

тис. примір

Всього

масових

бібліотек

1435

21188,6

1382

20444,5

1175

19255,1

Бібліотеки

Міністерства

культури

України

1367

20456,0

1326

19904,9

1130

18843,4

Бібліотеки

профспілко-

вих організац.

67

719,1

55

526,2

44

399,2

Бібліотеки ін.

відомств та

організацій

1

13,5

1

13,4

1

12,5

Статистичні дані недостатньо висвітлюють реальну ситуацію стану бібліотек, але згідно аналізу даних спостерігається тенденція спаду кількості. Щодо кількості відвідувачів, то також зберігається тенденція зниження.

3.2. Видатки бюджетів на клубні установи

Клубні установи м. Вінниці та області також належним чином не фінансуються, а відповідно скорочується їх кількість та якість обслуговування. У місті та районних центрах ситуація краща. А от в сільській місцевості спостерігається стійке зменшення клубних установ. Ця ситуація пов’язана з зменшенням населення в сільській місцевості та старіння населення, відсутністю уваги керівників села до проблем клубів, в яких здебільшого майже нічого не залишилося. Що було не вкрадено, то зносилося повністю. Будівлі клубів не ремонтуються десятки років, у людей зникає потреба їх відвідувати. В такі розвалини не хочеться йти, краще дома подивитися телевізор.

Таблиця 18 показує тенденцію спаду кількості клубних установ як у містах так і в сільській місцевості. ***

Клубні установи, штук

Таблиця 18

Роки

Всього

В тому числі

в міських поселеннях

в сільській місцевості

1990

1471

216

1255

1991

1436

190

1246

1992

1418

185

1233

1993

1400

175

1225

1994

1386

169

1217

1995

1360

162

1198

1996

1342

156

1186

1997

1276

147

1129

1998

1264

144

1120

1999

1255

142

1113

Така ж сама ситуація клубних установ по відомчій належності: клубні установи Міністерства культури скоротилися з 1258 одиниць 1991 року до 1117 одиниць на кінець 1999 року; клуби профспілкових організацій - з 191 одиниці 1991 року до 101 одиниці на кінець 1999 року. Але у сільській місцевості є позитивна тенденція відродження клубних установ. Це пов’язано з розвитком фермерства та іншими кардинальними перебудовами на селі. Кожен керівник на селі якимись чином намагається створити для молоді центри розваг.

У Вінницькій області 1990 року було 14 клубних установ, а на кінець 1999 року їх стало 28. Четверта частина клубних установ оснащена комп’ютерами та гральними автоматами.

      Видатки бюджетів на кіноустановки

Кіноустановки є стаціонарні і пересувні. Стаціонарні кіноустановки базуються у клубних закладах, театрах, актових залах промислових підприємств, центрах науково-технічної інформації тощо. Економічна криза помітно вплинула на кількість кіноустановок. У сільській місцевості 1990 року їх було 1249, а на кінець 1999 року їх стало лише 854. Відповідно у міській місцевості 1990 року було 123, а на кінець 1999 року – 52.

У зменшенні кількості кіноустановок криється не лише економічна причина. Телебачення та відеотехніка різних видів поступово знизили потребу в кіноустановках.

Пересувні кіноустановки використовуються у сільській місцевості та в міських поселеннях, але в меншій кількості. Їх часто використовують в різних наукових та освітніх закладах. Головним чином кіноустановки використовуються для навчальних та інформаційних цілей.

Кількість відвідувань кіносеансів в міських поселеннях та на селі за 1990 рік було 20 млн. 773 тис., тоді як за 1999 рік їх стало 221 тисяча. Тенденція до спаду продовжується.

      Видатки бюджетів на театри і музеї

Щодо діяльності театрів та музеїв у Вінницькій області, то слід зазначити тенденцію зростання інтересу громадян до виставочних експонатів та різноманітних шоу спортивного та культурно-розважального характеру. Кількість музеїв (включаючи філіали) зросла на 13 одиниць, так у 1990 році було лише 7, то на кінець 1999 року їх стало 20. Кількість професійних театрів було 3 у 1990 році і стало 2 на кінець 1999 року. Кількість вистав (включаючи концерти, творчі вечори і інші заходи) зменшилося. Так, у 1990 році було 1389 вистави, а в 1999 році 804. Відповідно кількість відвідувань у 1990 році було майже 382 тисячі, то у 1999 році стало 157,5 тис.

Кількість експонатів основного музейного фонду зросла з 16,8 тис. 1990 року до 31,7 тис. 1999 року, а кількість відвідувань у 1990 році було майже 600 тис., у 1999 році 406,7 тис.

Причиною зменшення відвідувань у театрах стала відсутність інтересу глядачів до пропонованих вистав. Вартість квитків тут не відіграє ніякої ролі. Як приїздять “зірки” вітчизняної та зарубіжної естради, то зали переповнені і навіть тоді, коли вартість квитків велика. Відсутність попиту на театральні вистави ставить в скрутне становище театри, але вони виживають за рахунок інших заходів.

Із стабілізацією економіки в Україні та покращенням рівня життя з’явиться потреба у духовному збагаченні населення.

Видатки з бюджету на утримання будівель, виплати заробітної плати працівникам театрів та музеїв складають лише 28% від потреби, але за рахунок спонсорів та інвестицій недержавних громадських організацій ситуація майже нормальна. Так, музей-садиба М. І. Пирогова отримала кошти від російських організацій щодо збереження тіла хірурга та утримання інших експонатів щодо його діяльності. Російські та українські вчені піклуються про наукову спадщину М. І. Пирогова.

Музей М. М. Коцюбинського утримується також при підтримці української діаспори зарубіжних країн, зокрема: Канади, Франції, Угорщини, Румунії тощо.

Краєзнавчий музей виживає за рахунок організації різноманітних виставок та інших комерційних заходів туристичного направлення.

Додаток 2

Висновки

Бюджет, показуючи розміри необхідних державі фінансових ресурсів та реальних резервів, визначає податковий клімат. Саме бюджет, фіксуючи конкретні напрями витрат, процентне співвідношення по галузях та регіонах, являється конкретним виразом економічної політики держави. Через бюджет проходить перерозподіл національного доходу і внутрішнього валового продукту.

Багато проблем можна вирішити при зменшенні зустрічних фінансових потоків, так як сьогодні їх достатньо велика кількість, а тому витрачається багато зайвих коштів на утримання апарату працівників.

Працівники працюють за мізерну заробітну працю на ентузіазмі, вони розуміють значення та важливість науки та культури та зберігають надію про покращення ситуації. Порівняно з 1990 роком купівельна спроможність населення втричі зменшилася. Нинішньої середньої зарплатні не вистачає навіть для нормального харчування, не кажучи про оплату за житло, купівлю речей тривалого користування - одягу, побутової техніки тощо.

Невисокий рівень заробітної плати в Україні зумовлений надмірними нарахуваннями на неї, і хоч влада постійно обіцяє зменшити нарахування, проте не поспішає виконувати свої обіцянки. Натомість сусідня Росія вже наважилася на такий крок і не жалкує за тим: за підсумками першого кварталу 2001 року, надходження до держбюджету від сплати єдиного податку на доходи громадян, який зменшено до 13%, зросли на 70%. 5

Тож піти на радикальне реформування оподаткування заробітної плати та прийняття нового податкового Кодексу в Україні заважає стара комуністична ідеологія. Як і раніше, у нас вважають за краще оподаткувати не більшу кількість суб’єктів господарювання за меншими ставками, а меншу кількість, але за більшими ставками. А така схема, як відомо, призводить до “тінізації” економіки, в кращому разі – до намагання пробитися до числа тих, хто з державної ласки користується додатковими пільгами. За даними офіційної статистики, згідно з якими за три роки держбюджет втратив 35 млрд. грн., надаючи різні податкові пільги юридичним особам. Експерти попереджають: зволікання з реформуванням законодавства, прийняття нового податкового Кодексу, системи оплати праці загрожує Україні подальшим збіднінням населення. 5

Отже, не лише наука та культура прагнуть перемін в подальшому реформуванні економіки, а всі підприємства, організації та всі громадяни України. А так хочеться відчути покращення економічного та соціального життя громадян країни.

Курсову роботу виконав: студент 4 курсу

групи 42 – Ф ………………Заверюха Андрій

м. Вінниця

10 вересня 2001

Список використаних джерел і літератури

    Вілков В. Ю. Людина і світ. – К.: Феміна, 1995. – 176 с.

    Василик О. Д. Державні фінанси України. – Київ: Вища школа, 1997. – 320 с.

    Коробов М. .Я. Фінанси промислового підприємства. – К.: Либідь, 1995. – 160 с.

    Музиченко П. П. Історія держави і права України: Навчальний посібник. – 2-ге видання, виправлене і доповнене. –К.:Товариство “Знання”. – КОО. – 2000. – 640 с.

    Осовий Г. Зростаюча економіка породжує бідність //Вінницькі відомості. - №34. – 5 вересня 2001. – 3 с.

    Основи економічної теорії / С. В. Мочерний, С. А. Єрохін, Л. О. Каніщенко та інші. За редакцією С. В. Мочерного. – К.: ВЦ “Академія”, 1997. – 464 с.

    Уразовська Л. На порядку денному доктрина розвитку освіти // Вінницькі відомості. - №34. – 5 вересня 2001. – 4 с.

    Юрій С. І., Бескид Й. М., Плішко І. В. та інші. Державний бюджет України: Навчальний посібник. – Тернопіль: ТОВ “ЦМДС”. – 1998. – 176 с.

Нормативна база:

    Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” , “Урядовий кур`єр“ 12 червня 1997 р. №105-106.

    Закон України “Про господарські товариства” від 19 версня 1991 р. (із змінами та доповненнями).

    Закон України “Про підприємства в Україні” 1991 р. (Із змінами та доповненнями).

    Закон України “про внесення змін до Закону “Про систему оподаткування” від 18.02.1997р. № 77.

    Декрет Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори” із змінами, внесеними згідно із законами № 3293-12 від 17.06.1993 р., № 297-95 – Верховна Рада від 11.07.1995 р.

1 Вілков В. Ю. Людина і світ. – К.: Феміна, 1995. – 158 с.

1 Вілков В. Ю. Людина і світ. – К.: Феміна, 1995. – 76 с.

3 Коробов М. Я. Фінанси промислового підприємства. – К.: Либідь,1995. – 5 с.

6 основи економічної теорії / С. В. Мочерний, С. А. Єрохін, Л. О. Каніщенко та інші. За редакцією С. В. Мочерного. – К.: ВЦ “Академія”, 1997. - 290 с.

* В. М. Пинзеник. Виступ лідера партії “Реформи і порядок” з мережі інтернету 02.09.2001 р.

* В. М. Пинзеник. Виступ лідера партії “Реформи і порядок” з мережі інтернету 02.09.2001 р.

3 Коробов М. Я. Фінанси промислового підприємства. – К.: Либідь, 1995. – 48 с.

2 Василик О. Д. Державні фінанси України. – К.: Вища школа, 1997. – 245 с.

13 Декрет Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори” із змінами, внесеними згідно із занонами № 3293-12 від 17.06.1993 р., № 297-95 – Верховна Рада від 11.07. 1995 р.

8 Юрій С. І., Бескид Й. М., Плішко І. В. та інші. Державний бюджет України: Навчальний посібник. – Тернопіль. – ТОВ “ЦМДС”. – 1998. – 174 с.

Тут же. – 175 с.

8 Юрій С. І., Бескид Й. М., Плішко І. В. та інші. Державний бюджет України: Навчальний посібник. – Тернопіль: ТОВ “ЦМДС”. – 1998. – 176 с.

8 Юрій С. І., Бескид Й. М., Плішко І. В. та інші. Державний бюджет України: Навчальний посібник. – Тернопіль: ТОВ “ЦМДС”. – 1998. – 176 с.

8 Юрій С. І., Бескид Й. М., Плішко І. В. та інші. Державний бюджет України: Навчальний посібник. – Тернопіль:ТОВ “ЦМДС”. – 1998. – 178 с.

** У дзеркалі статистики. Економіка України у 2000 році. – 8 с.

4 Музиченко П. П. Історія держави і права України: Навчальний посібник. – 2-ге видання, виправлене і доповнене. – К.: Товариство “Знання”. – КОО. – 2000. – 640 с.

6 Основи економічної теорії / С. В. Мочерний, С. А. Єрохін, Л. О. Каніщенко та інші. За редакцією С. В. Мочерного- К.: ВЦ “Академія”. – 1997. – 411 с.

7 Уразовська Л. На порядку денному доктрина розвитку освіти // Вінницькі відомості. - №34. – 5 вересня 2001. – 4 с.

*** Дані Вінницького обласного управління статистики за 2000 рік.

*** Дані Вінницького обласного управління статистики за 2000 р.

*** Дані Вінницького обласного управління статистики за 2000 р.

*** Дані вінницького обласного управління статистики за 2000 рік

5 Осовий Г. Зростаюча економіка породжує бідність // Вінницькі відомості. - №34. – 5 вересня 2001. – 3 с.

5 Тут же. 3 с.