Юридична відповідальність в сфері валютного регулювання

Міністерство освіти України

Запорізький державний університет

До захисту допущений

Зав. кафедрою

кримінального права

та кримінології

____________________

(підпис)

Дудоров О. О.

25 травня 1999 року

Дипломна робота

на тему: «Юридична відповідальність в сфері валютного регулювання»

Виконав Мягченко Андрій Олегович

________________ 5 травня 1999 р. _______________

(підпис)

Керівник канд. юр. наук С. О. Тіщенкова ________________

(посада) (ім`я, по батькові, (підпис)

прізвище)

Нормоконтролер _________________ Т. О. Коломоєць

(підпис) (ім`я, по батькові, прізвище)

Перелік скорочень, умовних символів

абз. – абзац;

ЗЕД - зовнішньоекономічна діяльність;

ІРЛ – індивідуальний режим ліцензування;

КпАП – кодекс про адміністративні порушення;

КК – кримінальний кодекс;

КМ – Кабінет Міністрів;

МЗЕЗ – Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків;

МВБУ – Міжбанківська валютна біржа України;

НБУ – Національний банк України;

п. – пункт;

пп. – підпункт;

ст. – стаття;

США – Сполучені Штати Америки;

ч. – частина;

Реферат

Дана робота складається із сторінок, у тексті зустрічаються скорочення типу ЗЕД, КК.

При написанні дипломної роботи було використано джерела.

Структура роботи: вступ, два розділи, висновки, перелік посилань, список використаної літератури.

Мета роботи: висвітлення та аналіз юридичної відповідальності в сфері валютного законодавства; виявлення недоліків та проблем застосування на практиці норм, що регулюють валютні відносини.

Задачі роботи:

дослідити розвиток нормативної бази, регулюючій валютні відносини;

проаналізувати чинне законодавство в сфері валютного регулювання;

дати характеристику основним нормативним актам валютного регулювання;

дати характеристику кримінальної відповідальності в сфері валютного регулювання;

дати характеристику адмінистративної відповідальності в сфері валютного регулювання;

висвитити спеціальні санкції за порушення зовнішньоекономічної діяльності.

Об`єкт дослідження: юридична відповідальність в сфері валютного регулювання.

Предмет дослідження: різноманітних видів юридичної відповідальності, котрі застосовуються до порушників валютного законодавства.

Методи дослідження: логіко-правовий, системний, порівняльно-правовий, метод аналізу та синтезу, співставлення.

Основні терміни: зовнішньоекономічна діяльність, юридична відповідальність, валютне законодавство, резиденти, нерезиденти, уповноважені банки, валюта, валютні цінності.

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………..5

Юридична відповідальність в сфері валютного регулювання

I Правові засади валютного регулювання в Україні…………………… 7

I.1 Розвиток та формування нормативної бази регулюючої

валютні відносини…………………………………………………………… 7

I.2 Аналіз юридичної відповідальності по діючому

законодавству в сфері валютного регулювання……………………...…15

II Відповідальність за порушення валютного законодавства………….20

II.1 Характеристика кримінальної відповідальності…………………..…20

ІІ.2 Адміністративна відповідальність……………………………………...48

ІІ.3 Спеціальні санкції…………………………………………………………51

Висновки……………………………………………………………………….. 61

Перелік посилань……………………………………………………………...63

Перелік літератури………………………………………………………….... 67

Правові засади валютного регулювання в Україні.

I.1 Розвиток та формування нормативної бази, регулюючої валютні відносини.

Вітчизняна система валютного контролю і валютного регулювання сформована за досить суперечливих і важких соціально-економічних умов. На процес її становлення впливав ряд негативних чинників, зокрема, розрив традиційних господарських зв'язків між республіками колишнього Радянського Союзу, різке падіння виробництва, постійне зростання інфляції тощо.

Нормативно-правові умови управління валютною сферою були закладені ще прийняттям 16 квітня 1991 року Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (1). В цьому Законі вперше були сформульовані такі поняття як валютні кошти, валютні цінності, зовнішньоекономічна діяльність (далі — ЗЕД), іноземна валюта та інші. Наприклад, Закон ототожнював поняття валютні кошти і валютні цінності і визначав, що це:

- іноземна валюта готівкою;

- платіжні документи (чеки, векселі, тратти, акредитиви) в іноземній валюті;

- цінні папери (акції, облігації, бони, векселі та інші) в іноземній валюті;

- золото та інші дорогоцінні метали у вигляді зливків, пластин та монет, а також цінні папери номінал яких виражено у золоті, дорогоцінні камені.

Поняття «іноземна валюта» Закон визначав як:

- валюта готівкою, грошові знаки (банкноти, монети, білети державної скарбниці), що знаходяться в обігу і є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави;

- платіжні документи у грошових одиницях іноземних держав та у міжнародних розрахункових одиницях;

- кошти у грошових одиницях іноземних держав та у міжнародних розрахункових одиницях, які знаходяться на рахунках, вкладах у банківсько-кредитних установах на території України та за її межами(2).

Також цим Законом встановлювались основні принципи, види, основи, ЗЕД, були визначенні суб'єкти, а також органи державного регулювання ЗЕД. Так стаття 9 «Закону про ЗЕД» (3) визначала, що найвищим органом здійснюючим державне регулювання ЗЕД, є Верховна Рада України.

Також до органів державного регулювання ЗЕД входили ще: Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України, Державна митна служба України, Антимонопольний комітет, Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі, а також органи місцевого управління (стаття 10) (4). Треба визначити, що в цей перелік контролюючих органів Антимонопольний комітет і Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі були введені лише у 1995 році.

В розділі 6 Закону України «Про ЗЕД» (5) була визначена відповідальність суб'єктів ЗЕД; Згідно із статтею 33 було встановлено, що у сфері ЗЕД, що визначається цим та пов'язаними з ним Законами України, можуть застосовуватися такі види відповідальності:

- майнова відповідальність;

- кримінальна

Згідно із Законом (6) майнова відповідальність застосовується у формі матеріального відшкодування прямих, побічних збитків, упущеної вигоди, матеріального відшкодування моральної шкоди, а також майнових санкцій.

В результаті прийняття цього Закону первинні господарські ланки отримали право на самостійну участь в галузі валютних відносин.

Що до безпосерднього валютного контролю, то він почав здійснюватись в Україні відразу після проголошення її незалежності та виходу з рубльової зони у листопаді 1992 року. Саме з листопада 1992 року по березень 1993 року формувалась правова система валютного регулювання.

Головним документом у цій сфері цього періоду став Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року (далі — Декрет) (7). Він регулює операції з валютними цінностями, визначає статус валюти України, як єдиний законний засіб розрахунків на території України, встановлює загальні принципи валютного регулювання, як-то: обов'язкове ліцензування при здійсненні валютних операцій, а також обов'язкове декларування валютних коштів, функції державних органів та установ кредитно-фінансового характеру при регулюванні та здійсненні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, відповідальність за порушення валютного законодавства тощо.

Стаття 1 Декрету (8) визначає терміни, що в ньому використовуються. Вони дещо відрізняються від тих, що дає Закон України «Про ЗЕД» Так під валютними цінностями Декрет розуміє:

- «валюта України»;

- «грошові знаки у вигляді банкнот, білетів державної скарбниці, монет, що знаходяться в обігу і є законним платіжним засобом на території України, а також вилученні або ті, що вилучаються з обігу, але підлягають обміну на грошові знаки, що в обігу, кошти на рахунках, вкладах у банківсько-кредитних установах на території України»;

- «платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, векселі (тратти) та інші) в валюті Україні.

Таким чином, якщо порівнювати поняття валютних цінностей, котрі дали Закон «Про ЗЕД» та Декрет, то можна побачити, що «головною» цінністю для Декрету є валюта України у будь-якому вираженні, а для Закону — це іноземна валюта теж у будь якому вигляді, але в цих документах ці вигляди спільні, тобто «платіжні документи, цінні папери».

Якщо зробити аналіз поняття «іноземна валюта» в Законі «Про ЗЕД» та Декреті, то можна зрозуміти, що взагалі формулювання терміну схожі, тобто і там і там присутні у визначенні «грошові знаки (банкноти, монети, білети державної скарбниці), платіжні документи», але в Законі «Про ЗЕД» це платіжні документи у грошових одиницях іноземних держав та міжнародних розрахункових одиницях, а у Декреті — це платіжні документи у іноземній валюті або монетарних металах. Абзац 5 частини 1 статті 1 Декрета (9) визначає, що іноземна валюта це також монетарні метали — золото та метали іридієвої-платинової групи у любому вигляді, але не промислові та художні вироби, а також їх лом, чого у визначенні терміну «іноземна валюта» Закону «Про ЗЕД» немає.

Щодо органів, що регулюють відношення в сфері валютного контролю Декрет зазначає, що головним державним органом в сфері валютного регулювання є Національний банк України (далі — НБУ). Згідно зі статтею 13 Декрета (10) НБУ здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України, забезпечує виконання уповноваженими банками, тобто банками, які здобули право на здійснення операцій з валютними цінностями на теріторії України та за її межами шляхом отримання ліцензій, які видає НБУ, своїх функцій по здійсненню валютного контролю згідно цього Декрету та інших актів валютного законодавства України. Ця стаття також визначає ще декілька державних органів влади, які виконують функції державного контролю за виконанням вишевказаних актів усіма суб'єктами валютних відносин на всіх рівнях. Як було зазначено вище уповноважені банки, які отримали ліцензію НБУ здійснюють контроль валютних операцій між резидентами та нерезидентами України через ці банки.

Компетенція державних органів в сфері валютного регулювання розподіляється таким чином.

Державна податкова інспекція України здійснює фінансовий контроль валютних операцій між резидентами та нерезидентами на теріторії України.

Міністерство зв'язку України здійснює виконання поштових переказів та пересилок валютних цінностей.

Державний митний комітет здійснює контроль за виконанням правил переміщення валютних цінностей через державний кордон України.

На наш погляд це розосередження контрольних функцій в галузі регулювання валютних відносин між різними державними органами влади не сприяє укріпленню і без того хиткого стану нашої національної валюти. Про це яскраво свідчать чисельні факти незаконного переказів та пересилок валютних цінностей за кордони України, приховування незаконно, а також законно зароблених валютних коштів від обов'язкового продажу, а також обов'язкового декларування, наприклад, при перетинанні державного кордону України, проведення незаконних валютних операцій, зв'язаних з тіньовим обігом валютних коштів всупереч вимогам діючого валютного законодавства. Автор вважає, що було б значно простіше і ефективніше створити (наприклад на базі НБУ) єдиний державний орган, який би безпосередньо здійснював функції валютного контролю і валютного регулювання, а також координував би дії інших державних органів в цій сфері, інших господарюючих суб'єктів, кредитно-фінансових установ незалежно від форми власності та підлеглості.

Створення подібного органа державної влади дозволить підвищити ефективність державного валютного контролю, а також персоніфікувати відповідальність державних службовців, здійснюючих контролюючі функції.

Крім вищезазначених функцій в сфері валютного регулювання НБУ встановлює валютний (обмінний) курс на підставі результатів торгівлі валютними цінностями на міжбанковському валютному ринку України.

Крім того НБУ міг встановлювати інші засоби визначення курсів валютних цінностей, виражених у розрахункових одиницях, а також у неконвертованих іноземних валютах, тобто валютах, які не котируються і не встановлюються НБУ.

Таким чином, була здійснена спроба встановлення ринкового (плаваючого) курсу українського карбованця по відношенню до іноземних валют. Даний валютний режим діяв з квітня по липень 1993 року і спрямувався на подальшу лібералізацію валютного ринку, жорсткі параметри якого були започатковані Указом Президента України від 5 лютого 1992 року (11). Згідно з Указом, що визначав систему обігу іноземної валюти, були введені досить податки на експортерів, встановлювалась вимога обов'язкового здавання (продажу) усієї валютної виручки. Таким чином, НБУ встановлював офіційні обмінні курси карбованця по відношенню до російського рубля та долара Сполучених Штатів Америки, а рівні обмінного курсу для банківської системи встановлювались окремо на Міжбанківському валютному ринку. Це привело до множеності валютних курсів і, як наслідок, до відпливу КпАПіталів за межі України. Слабкою реакцією на негативний розвиток подій було зниження у вересні 1992 року рівня обов'язкового продажу валютної виручки суб'єктів ЗЕД від 100 відсотків до 50.

З 1994 року розпочався новий етап розвитку валютного законодавства в Україні. Суть його полягає з одного боку у подальшій лібералізації валютного ринку, встановленні єдиного обмінного курсу для готівкових розрахунків, а з іншого боку у підготовці передумов для введення гривні.

23 вересня 1994 року Верховною Радою України був прийнятий Закон «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (12). В ньому законодавці визначали строки зарахування валютної виручки на валютні рахунки в уповноважених банках, а також розміри пені в разі порушення цих термінів. Також цей закон визнавав таким, що втратив чинність Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №17-93 «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (13).

Указом Президента України від 18 червня 1994 року №319/94 «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами» (14) встановлювалось обов'язкове декларування усіма суб'єктами підприємницької діяльності України, незалежно від форм власності наявність (або відсутність) з визначенням сум усіх належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України, в тому числі одержаних у результаті здійснення підприємницької діяльності за межами України. Також цим Указом Президент зобов'язав усіх суб'єктів підприємницької діяльності України подати Головній державній податковій інспекції України декларацію щодо сум на їх рахунках в іноземних банках. Декларування має бути щоквартальним.

Постановою НБУ від 24 жовтня 1994 року «Про уніфікацію курсу карбованця до іноземних валют та лібералізацію валютного ринку України» (15) було проголошено, що офіційний курс визначається на підставі результатів торгів на Міжбанківській валютній біржі України (далі — МВБУ).

Власне сама МВБУ була створена на підставі Постанови Правління НБУ від 8 травня 1993 року №50. МВБУ була створена, як постійно діючий центр по проведенню на території України операцій з купівлі-продажу іноземної валюти уповноваженими комерційними банками, цінних паперів, а також як центр по підготовці пропозицій Правлінню НБУ про встановлення єдиного валютного курсу, діючого в Україні.

Досягнення фінансової стабілізації в 1996 році, в тому числі шляхом здійснення відповідного валютного регулювання, дозволило у вересні цього ж року здійснити грошову реформу. У зв'язку з цим НБУ запровадив валютне регулювання під час проведення грошової реформи: було встановлено офіційний обмінний курс, збережено, також, існуючий порядок обов'язкового 50-відсоткового продажу валютної виручки резидентів та нерезидентів за виключенням витрат, пов'язаних із службовим відрядженням за кордон.

В цей період постановою Правління НБУ №13-135 / 1556-5528 від 18 вересня 1996 року був тимчасово встановлений «Порядок використання готівкою іноземної валюти» (16).

Згідно цього порядку іноземна валюта як засіб платежу на території України мала використовуватись лише у встановлених у цьому положенні випадках. Наприклад для сплати зборів митних, дорожніх, продажу транспортних квитків, путівок, продажу пальних матеріалів, сплати готельних послуг. Перелік цих випадків вичерпаний.

На наш погляд після 1996 року особливо важливих документів в сфері валютного регулювання не приймалося. У 1997-1998 роках законодавці лише змінювали та доповнювали ті документи які прийняли раніше, тобто практично нічого нового у цей період в діючому валютному законодавстві нами не простежувалося.

I. 2 Аналіз юридичної відповідальності по діючому законодавству в сфері валютного регулювання.

Діючим законодавством порушення порядку обігу валюти на території України передбачено декілька різновидів відповідальності.

Серед них на нашу думку найбільш жорстка та менш ефективна є кримінальна відповідальність. Карний Кодекс України (далі – КК) передбачає кримінальну відповідальність за порушення правил про валютні операції (стаття 80 КК) (17) та за приховування валютної виручки (стаття 80¹ КК) (18). Ці статті мають багато як спільних так і різних рис. Спільне в них те, що вони стоять на охороні законодавчовстановленого порядку обігу валюти на території України, але охороняють вони різні об’єкти. Наприклад, безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого статтею 80 КК є кредитно-фінансова система України у сфері законних операцій з валютними цінностями, а безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого статтею 80¹ КК – встановлений порядок встановлений порядок відкриття та використання за межами України валютних рахунків.

Предметом злочину, передбаченого ст.80 КК – є валютні цінності, які вказані у абзацах 3, 4, 5 пункту 1 статті 1 вищевказаного Декрету «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», тобто це:

- «іноземна валюта – іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу, або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України;

- платіжні документи та інші цінні папери, виражені у іноземній валюті або монетарних металах;

- монетарні метали – золото та метали іридієво-платинової групи в будь-якому стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів з цих металів; брухту цих металів»(19).

В статті 80 КК названо п’ять видів незаконних валютних операцій: 1) купування; 2) продаж; 3) обмін; 4) використання валютних цінностей як засобів платежу, або 5) застави. Зазначений в статті 80 КК перелік валютних операцій є вичерпним, та розширеному тлумаченню не підлягає (20). Тобто, це означає, що усі інші різновиди валютних операцій, наприклад, розмін, дарування, заповіт валютних цінностей не утворюють складу злочину, передбаченого ст.80 КК.

Під скуповуванням слід розуміти – одноразове або багаторазове оплатне придбання таких цінностей.

Обмін валютних цінностей – це відчуження одної валютної цінності взамін на іншу.

Продаж валютних цінностей – це відчуження це відчуження таких цінностей за певну винагороду. Скуповування та перепродаж валютних цінностей створює спекуляцію ними, що охоплюється статтею 80 КК.

Використання валютних цінностей, як засобу платежу або як застави – це плата валютою за товар або послуги чи передача або переказ валютних цінностей в рахунок боргу (щодо першого випадку), або віддача таких цінностей для забезпечення обов’язку за отримання позики.

Треба мати на увазі, що порушення правил про валютні операції визнається злочином при обов’язковій умові, якщо таке порушення було вчинено протягом року після накладення адміністративного стягнення за будь-яке із названих порушень. Злочин буде і в разі, якщо порушення правил про валютні операції було вчинено у значних або великих розмірах, тобто, відповідно 20 або 100 мінімальних розмірів заробітної плати. ВУ цих випадках до притягнення до кримінальної відповідальності адміністративна преюдиція не вимагається.

Кваліфікуючи ознаки статті 80 КК (21) вчинення злочину:

організованою групою;

особою раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею;

у великих розмірах;

Автор розкриє нижче.

Дії, передбачені частиною 1 статті 80 КК (22) караються позбавленням волі на строк до п’яти років з конфіскацією валютних цінностей, або виправними роботами строком до двох років, або штрафом до ста мінімальних розмірів заробітної плати з конфіскацією валютних цінностей.

Щодо дій передбачених частиною 2 статті 80 КК (23), то вони караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна і валютних цінностей.

Щодо статті 80¹ , вона передбачає кримінальну відповідальність за відкриття за межами України валютних рахунків підприємств, установ, організацій або приватних осіб (24).

Як було зазначено вище, безпосереднім об’єктом даного злочину є встановлений порядок відкриття або використання за межами України рахунків в іноземних банках. Відкриття валютних рахунків в іноземній валюті регулюється «Положенням про порядок надання індивідуальних ліцензій на відкриття резидентами в іноземних банках» котре було затверджено постановою правління НБУ від 29.12.95 № 328 (25). Згідно цього положення індивідуальна ліцензія на право відкриття та використання рахунків в іноземних банках, надані НБУ суб’єктам господарської діяльності України чинні тільки протягом одного року з дня підписання ліцензії. Такі ліцензії можуть бути продовжені шляхом реєстрації. В Положенні говориться, що надана індивідуальна ліцензія надає резиденту України виконувати тільки ті валютні операції, які передбачені умовами ліцензії, та з врахуванням вимог чинного законодавства України (п. 6) (26). Усі надходження на користь резидентів , що зараховуються на валютні рахунки резидентів в іноземних банках, відкритих відповідно до індивідуальної ліцензії, підлягають використанню виключно в порядку, встановленому Національним банком (п. 11) (27).

Предметом злочину є валютні рахунки, тобто рахунки в іноземній валюті, відкриті за межами України. Це: 1) валютні рахунки підприємств, установ, організацій, котрі діють на території України і не займаються підприємницькою діяльністю. Це підприємства, установи, організації, діяльність котрих повністю фінансуються державою, різні неприбуткові організації, благодійні фонди тощо; 2) валютні рахунки суб’єктів підприємницької діяльності – фізичних осіб, котрі займаються підприємницькою діяльністю, без утворення юридичної особи, та юридичних осіб усіх форм власності, котрі займаються підприємницькою діяльністю та мета яких отримання прибутку (28).

Предметом даного злочину може бути і валютна виручка, тобто виручка в іноземній валюті, отримана резидентами України як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринку за товари (роботи, послуги) (29).

Щодо адміністративної відповідальності в сфері валютного регулювання, то вона передбачена статтею 162 Кодексу України об адміністративних порушеннях(30). Автор вважає, що це більш гуманний вид відповідальності на відміну від кримінальної, тому що вона передбачає інше застосування до порушників валютного законодавства фінансових санкцій і має преюдиціонарну, тобто превінивну функцію. Згідно із статтею 162 Кодексу адміністративна відповідальність інкримінується за ті самі дії, котрі вказані у частині 1 статті 80 КК, тобто за незаконні скуповування, продаж, обмін та використання валютних цінностей як засіб платежу або застави.

Вчинені у незначних розмірах, тобто не більше 18 неоподаткованих податком мінімумів доходів громадян в редакції Закону України від 7 лютого 1997 р. (ВВС № 14, 97). Тут є розбіжність із Кримінальним Кодексом України у вирішенні перераховування розмірів. У КпАПі розміри перераховування неоподаткованих мінімумах прибутків громадян, а у КК – у мінімальних розмірах заробітної платні. Ми вважаємо, що в умовах сьогоднішнього економічного становища та гіперінфляції більш правильним буде перераховування розмірів валютних цінностей у неоподаткованих мінімумах прибутків громадян.

Дії, що вказані в частині 1 статті 162 КпАП караються штрафом в розмірі до 50 мінімальних розмірів заробітної плати з конфіскацією валютних цінностей.

Відповідальність за порушення валютного законодавства.

II.1 Характеристика кримінальної відповідальності.

Відповідальність за незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави.

За порушення правил про валютні операції передбачена адміністративна (ст. 152 Кодексу про адміністративні порушення) (далі – КпАП) та кримінальна (ст.80 КК) відповідальність. Об'єктивна сторона як адміністративного правопорушення, так і злочину у зазначених статтях викладена однаково: "Незаконні скуповупання, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави". Розмежування між адміністративним проступком і злочином проводиться за чітко визначеною законом формальною ознакою — вартістю предмета незаконної валютної операції: якщо вартість предмета не перевищує двадцяти мінімальних розмірів заробітної плати, то дії вважаються вчиненими у незначних розмірах і тягнуть адміністративну відповідальність за ст. 162 КпАП; якщо вартість предмета незаконної валютної операції перевищує двадцять мінімальних розмірів заробітної плати, то така операція, згідно з приміткою до ст. 80 КК, визнається вчиненою у значному розмірі і тягне кримінальну відповідальність за ст. 80 КК. Крім того, ст. 80 КК передбачено, що зло­чином є також вчинення вказаних в диспозиції ст. 80 КК дій протягом року після накладення адміністративного стягнення за такі самі правопорушення.

На відміну від ст. 80¹ КК, в ст. 80 КК, об'єктивні ознаки складу злочину законо­давцем визначені досить чітко і однозначно, оскільки в ній наведено вичерпний перелік дій, вчинення яких є злочином. Що ж до суб'єктивних ознак, то незважаючи, що форми і вид вини в ст. 80 КК не зазначені, теорія кримінального права і судова практика це питання ви­рішують однозначно — правопорушенням (адміністра­тивним проступком чи злочином) визнається лише умис­не вчинення дій, вказаних в ст. 162 КпАП та ст. 80 КК. Об'єктивно, порушення правил про валютні операції мо­же бути вчинене і з необережності або взагалі за від­сутності вини. Наприклад, особа, купуючи іноземну ва­люту в пункті обміну валюти, вважає, що її дії законні. Але при цьому може бути незаконною діяльність самого пункту обміну валюти. У такому разі особа, яка купує іноземну валюту, не усвідомлює, що її дії незаконні, і законом на неї не покладається обов'язок передбачати чи переконуватись в законності діяльності пункту обмі­ну валюти (пересвідчитись у наявності ліцензії тощо). Можливе і необережне відношення особи до факту не­законності здійснюваного обміну. Наприклад, особі хтось сказав, що даний пункт обміну діє без ліцензії, але особа нехтує цим попередженням, вважаючи, що коли пункт з відповідною назвою працює, то й право на обмін валюти він має.

Кримінальна та адміністративна відповідальність пе­редбачена за незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави, тобто перелічені дії щодо валютних цін­ностей можуть бути і законними, і незаконними. Тому головне завдання — це вирішення питання, які з пере­лічених дій та за яких умов визнаються законними і ко­ли вони будуть вважатись незаконними.

Предметом валютного регулювання і валютного кон­тролю, а отже і предметом правопорушень, відповідаль­ність за які передбачена ст. 162 КпАП та ст. 80 КК, є валютні цінності. Перелік валютних цінностей дається в ст. 1 Декрету "Про систему валютного регулювання валютного контролю"(31) .Слід керуватися переліком валютних цінностей, який дається в ст. 1 Декрету КМ "Про систему валют­ного регулювання і валютного контролю", оскільки, по-перше, цим Законом безпосередньо регулюються пра­вила здійснення операцій з валютними цінностями на території України, по-друге, названий Декрет є остан­нім за часом прийняття, і, по-третє, в диспозиції ч. 1 ст. 80 КК та ст. 162 КпАП відтворений текст п. 1 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів "Про систему валютного регулювання і ва­лютного контролю". Тому, очевидно, неточною є думка окремих вчених, які вважають, що до валютних ціннос­тей як предмету правопорушення за ст. 80 КК та ст. 162 КпАП відноситься і природне дорогоцінне каміння в си­рому і обробленому вигляді, за винятком ювелірних та інших побутових виробів із нього, а також лому таких виробів

Терміни "валюта України" та "Іноземна валюта" в Декреті "Про систему валютного регулювання і валют­ного "контролю" вживаються у двох значеннях: 1) для позначення власне валюти .України та іноземної валюти як грошових знаків, які є платіжними засобами на те­риторії, відповідно України та інших держав; 2) як ро­дові поняття, якими охоплюються не тільки власне ва­люта, а й платіжні документи та інші цінні папери, ви­ражені, відповідно у валюті України чи іноземній валю­ті, тобто вартість (ціна) яких виражена (визначена) у відповідній валюті. При цьому коло предметів, що вхо­дять до родового поняття "іноземна валюта", більш ши­роке, ніж коло предметів, що входять до родового по­няття "валюта України": до "іноземної валюти" віднесені Декретом також монетарні метали та цінні папери, ви­ражені в іноземній валюті або монетарних металах. Очевидно, це зумовлене тим, що на час прийняття Дек­рету грошових знаків України у вигляді монет, виготов­лених із золота чи металів іридієво-платинової групи, не існувало і їх введення в обіг не передбачалось.

При вирішенні питання про відповідальність за пору­шення правил про валютні операції необхідно виходити з того, що Декретом "Про систему валютного регулю­вання і валютного контролю" встановлений і регулю­ється режим здійснення валютних операцій на території України, тобто здійснення за межами України будь-яких дій щодо валютних цінностей, які визнаються не­законними за ст. 162 КпАП чи ст. 80 КК, відповідальності за цими статтями не тягне.

Крім того, для здійснення валютних операцій Декре­том передбачено режим ліцензування — одержання від Національного банку України ліцензій (генеральних чи індивідуальних) на здійснення окремих валютних опера­цій. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують інди­відуальної ліцензії. Індивідуальні ліцензії видаються ре­зидентам І нерезидентам на здійснення разових валют­них операцій, перелічених у п. 4 ст. 5 Декрету(32).

а) вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком: вивезення, переказування і пересилання за межі України фізични­ми особами — резидентами Іноземної валюти на суму, що визначається Національним банком України; виве­зення, переказування І пересилання за межі України фі­зичними особами — резидентами і нерезидентами Іно­земної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах; платежів у Іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконан­ня зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей; платежів у Іноземній валюті за ме­жі України у вигляді процентів за кредити, доходу (при­бутку) від Іноземних інвестицій; вивезення за межі Ук­раїни іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення Ін­вестиційної діяльності;

б) ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України, за винятком раніше вивезеної, перека­заної чи пересланої за кордон на законних підставах;

в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів пе­ревищують встановлені законодавством межі;

г) використання іноземної валюти на території Ук­раїни як засобу платежу або як застави.

д) розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України, за винятком вказаних у Дек­реті випадків;

е) здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шля­хом придбання цінних паперів, за винятком цінних папе­рів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами — резидентами як дарунок або у спадщину.

В п. 5 ст. 5 Декрету міститься важливе положення про те, що одержання індивідуальної ліцензії однією Із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до такої операції, якщо інше не перед­бачено умовами індивідуальної ліцензії(33). Здійснення будь-якої із перелічених у п. 4 ст. 5 Декрету валютних операцій без індивідуальної ліцензії тягне згідно з п. 2 ст. 16 Декрету застосування фінансових санкцій — від­повідальність у вигляді штрафу в сумі, еквівалентній су­мі зазначених валютних цінностей, перерахованій у ва­люту України за обмінним курсом Національного банку на день здійснення таких операцій. Крім фінансової сан­кції, винна особа може бути притягнена до адмініст­ративної чи кримінальної відповідальності за наявності в її діях ознак відповідного правопорушення(34).

Виходячи з положень Декрету напрошу­ється висновок, що дозволяється здійснювати будь-які інші валютні операції, на які не потрібно одержувати індивідуальну ліцензію, але такий висновок буде непра­вильним. В Декреті міститься ще ряд положень щодо здійснення валютних операцій:

1) резиденти і нерезиденти — фізичні особи мають право продавати іноземну валюту уповноваженим банкам та іншим кредитно-фінансовим установам, які одержали ліцензію Національного банку, або за їх посередництвом — іншим фізичним особам — резидентам (п. 3 ст. 6 Декрету)(35);

2) фізичні особи — резиденти мають право купувати іноземну валюту в уповноважених банках та інших кредит­но-фінансових установах, що одержали ліцензію Націо­нального банку, або за їх посередництвом — у інших фі­зичних осіб — резидентів і нерезидентів (п. 4 ст. 6 Декрету)(36);

3) уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку, мають право від свого Імені І за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб — резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам — резидентам (підпункт "б" п. 2 ст. 6 Декрету)(37). Крім того, підпунктом "а" п. 2 ст. 6 Декрету передбачено, що упов­новажені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку, від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів, тобто Іноземну валю­ту у безготівковій формі(38). Таким чином, випливають такі висновки:

1) резиденти мають право продавати і купувати іно­земну валюту як у безготівковій формі, так і готівкою;

2) нерезиденти мають право продавати іноземну го­тівкову І в безготівковій формі валюту;

3) нерезиденти мають право купувати іноземну валю­ту в безготівковій формі і не мають права купувати іноземну валюту готівкою, навіть в уповноважених банках чи інших кредитно-фінансових установах.

Проте необхідно врахувати, що Декретом "Про сис­тему валютного регулювання і валютного контролю", який має силу закону, визначаються режим здійснення валютних операцій та загальні принципи валютного ре­гулювання. Нормативна ж база валютного регулювання включає в себе також акти Верховної Ради (закони і постанови) та нормативні акти, що видаються Кабінетом Міністрів та Національним банком у межах їх повнова­жень. Основний масив нормативного забезпечення ва­лютного регулювання складають нормативні акти, що видаються Національним банком, якими конкретизу­ються положення законодавчих актів та постанов Кабі­нету Міністрів.

Фізичні особи — резиденти мають право купувати і продавати, а фізичні особи — нерезиденти — продавати готівкову іноземну валюту через пункти об­міну валюти без будь-яких обмежень. Купувати ж готів­кову іноземну валюту фізичні особи — нерезиденти че­рез пункти обміну валюти мають право у розмірі, що не перевищує суми проданої ними валюти. Дотримання останнього правила практично неможливе, оскільки на касирів пунктів обміну іноземної валюти Положенням про пункти обміну іноземної валюти не покладається обов'язок перевіряти, продають вони іноземну валюту резиденту чи нерезиденту. Тим більше, що і перевірити це вони практично не в змозі, оскільки поняття "рези­дент" і "нерезидент" пов'язуються не з громадянством фізичної особи, яке можна встановити за її паспортом, а з фактом постійного проживання на території України.

Дотримання правил продажу та купівлі іноземної ва­люти фізичними особами — нерезидентами і отримання відповідної довідки пункту обміну іноземної валюти має значення лише для них— для підтвердження законності придбання іноземної валюти при Її вивезенні, переказуванні чи пересиланні за межі України.

Операції з валютними цінностями будуть незаконни­ми, тобто правопорушенням, лише у разі вчинення будь-якої з дій, виключний перелік яких дається в ст. 162 КпАП та ст. 80 КК: незаконні скуповування, продаж, об­мін, використання валютних цінностей як засобу плате­жу чи застави. Будь-які інші дії — зберігання, даруван­ня. отримання як подарунка чи у спадщину, падання в позику, розмін та ін. — адміністративної чи криміналь­ної відповідальності не тягнуть. Але якщо, наприклад, за зберігання валютних цінностей особа отримує винаго­роду валютними цінностями або за надання валютних цінностей в позику сплачуються ними ж проценти, то такі дії в частині сплати винагороди чи сплати процентів треба розглядати як використання валютних цінностей як засобу платежу.

Вирішення питання про відповідальність (адміністративну чи кримінальну) за порушення правил при валют­ній операції (незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави) залежить від:

— виду валютних цінностей;

— ознак суб'єкта — резидент чи нерезидент;

— виду самих операцій.

Залежно від виду валютних цінностей та виду самих операцій незаконними є:

— будь-які із зазначених в диспозиції ст. 162 КпАП та ст. 80 КК дій щодо монетарних металів, котрі Декретом віднесені до валютних цінностей, тобто Їх скуповування, продаж, обмін, використання як засобу платежу чи за­стави фізичними особами завжди є незаконними, оскільки Декретом взагалі не передбачене ліцензування таких операцій з монетарними металами. Виняток ста­новить лише здійснення валютних операцій з монетар­ними металами у вигляді грошових знаків, які викорис­товуються як засоби платежу, тобто, коли з монетарних металів виготовлені монети (грошові знаки) і вони на­були якості валюти (України чи іншої держави) і є пла­тіжними засобами;

— будь-яке використання іноземної валюти як засобу платежу, здійснюване без отримання на це індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Під скуповуванням валютних цінностей треба розуміти їх сплатне придбання у власність. Якщо при цьому мають місце декілька епізодів придбання валютних цінностей, то залежно від того, чи охоплювались вони єди­ним умислом і були спрямовані на досягнення єдиної мети, чи кожен раз умисел на їх вчинення виникав са­мостійно, дії можуть кваліфікуватися або як єдине про­довжуване правопорушення або ж як повторне.

Продаж валютних цінностей — це їх оплатне відчу­ження іншій особі з переходом до неї права власності на відчужувані валютні цінності.

Продаж і купівлю валютних цінностей, на наш пог­ляд, слід обмежувати лише випадками, коли в якості за­собу платежу за куплені (продані) валютні цінності ви­користовується валюта України. Сама ж валюта України не може визнаватись предметом правопорушення, пе­редбаченого ст. 162 КпАП та ст. 80 КК. Предметом цих правопорушень можуть бути валютні цінності у вигляді Іноземної валюти та монетарних металів. Таким чином, якщо особа "обмінює" іноземну валюту на валюту Ук­раїни, то її дії є продажем іноземної валюти, а не ку­півлею валюти України. Пункти обміну валюти здійснюють два види валютних операцій, предметом яких є іноземна валюта: її купівлю або продаж, а дії особи, яка «обмінює» валютні цінності через такий пункт, є, відпо­відно. продажем чи купівлею іноземної валюти, а не ку­півлею чи продажем валюти України. Власне, валюта України на її території не може бути предметом угод купівлі-продажу, вона є засобом платежу за такими угодами. Цей висновок не суперечить і визначенню зміс­ту терміну «валютні операції» в Декреті «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», в якому одним з трьох видів валютних операцій називаються «операції, пов'язані з переходом права власності на ва­лютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України».

На наш погляд, цей висновок не суперечить і роз'яс­ненням, що містяться в абз. 3 п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 квітня 1997 р. № 5 «Про практикую застосування судами законодавства що­до порушення правил про валютні операції»: «Продаж валютних цінностей — це їх сплатне відчуження іншим особам»(39). Якщо засобом платежу за валютні цінності, що продаються, є теж валютні цінності, але іншого виду, то можливі два варіанти кваліфікації дій сторін за незакон­ною угодою купівлі-продажу валютних цінностей з оплатою їх вартості валютними цінностями іншого виду:

1) дії обох осіб повинні кваліфікуватися як незакон­ний обмін валютних цінностей;

2) дії продавця повинні кваліфікуватися як незакон­ний продаж належних йому валютних цінностей і як не­законне використання валютних цінностей іншого виду, одержаних в якості плати за відчужені валютні цінності, як засобу платежу, а дії покупця — як незаконне ви­користання належних йому валютних цінностей як за­собу платежу і як незаконне скуповування валютних цінностей щодо валютних цінностей, придбаних ним. більш правильним, на наш погляд, є перший варіант: про­даж-купівля валютних цінностей одного виду з оплатою їх вартості валютними цінностями іншого виду необхідно кваліфікувати як незаконний обмін валютних цінностей.

Обміном валютних цінностей, згідно з роз'яснення­ми. що містяться у названій постанові Пленуму Верхов­ного Суду України від 18 квітня 1997 р. № 5, «є опера­ція, в процесі якої сторони передають одні валютні цін­ності взамін на інші» (абз. 4 п. 3)(40). Проте наведене роз'яс­нення, на наш погляд, потребує конкретизації.

Під обміном валютних цінностей, очевидно, треба ро­зуміти лише дії, що виражаються у передачі однією осо­бою іншій валютних цінностей, які не є платіжними за­собами, тобто не є власне валютою в розумінні Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного кон­тролю», і одержані взамін Інших валютних цінностей, які теж не є платіжними засобами. Фактично, обмін ва­лютних цінностей матиме місце при:

1) передачі монетарних металів одного виду взамін монетарних металів іншого виду:

2) передачі валютних цінностей у вигляді цінних паперів взамін інших цінних паперів або монетарних металів;

3) передачі монетарних металів взамін цінних паперів, виражених у валюті.

Якщо однією з осіб передаються валютні цінності, які є платіжними засобами, тобто грошовими знаками (Ук­раїни чи іноземної держави), то такі дії повинні квалі­фікуватися або як скуповування чи продаж валютних цінностей, або як використання валютних цінностей як засобу платежу. При цьому дії особи, котра передає валютні цінності, які не є платіжними засобами, повинні кваліфікуватися як продаж валютних цінностей, а дії особи, котра передає валютні цінності — грошові знаки (платіжні засоби) — як скуповування валютних цінностей. Водночас дії такої особи є і використанням валютні них цінностей як засобу платежу.

Найскладнішим є визначення змісту такого виду незаконної операції з валютними цінностями як використання їх як засобу платежу. «Використання валютних цінностей як засобу платежу — це розрахунок ними за товари, послуги, об'єкти права інтелектуальної власності тощо» (абз. 5 п. З Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 квітня 1997 р. № 5)(41). У наведеному роз'ясненні Пленум Верховного Суду не конкретизує, які валютні цінності мають бути використані як засіб платежу. Виходячи з того, що зміст кожного з п'яти видів незаконних валютних операцій повинен бути визначений чітко і при кваліфікації дій винних має бути однозначно вказано, яка саме незаконна операція вчи­нена особою, необхідно чітко розмежовувати види не­законних валютних операцій між собою. У вироках су­дів досить часто не конкретизується вид вчиненої осо­бою незаконної валютної операції, а просто констату­ється, що винним порушені правила про валютні операції, або ж вид незаконної валютної операції визначається неправильно. Одні й ті ж дії одними судами кваліфіку­ються як незаконний обмін валютних цінностей, а ін­шими — як незаконне скуповування і продаж валютних цінностей чи як їх використання як засобу платежу. І для цього є певні підстави, оскільки кожен вид неза­конних валютних операцій, окрім використання валютних цінностей як застави, містить в собі ознаки й іншого виду (видів) незаконної операції, наприклад, формально при обміні валютних цінностей в діях кожної сторони є елементи продажу валютних цінностей з одержанням плати за них теж валютними цінностями, купівлі (ску­повування) валютних цінностей з оплатою їх вартості іншими валютними цінностями, а також і використання валютних цінностей як засобу платежу за придбання інших валютних цінностей.

На наш погляд, використання валютних цінностей як засобу платежу — це розрахунок іноземною валютою чи монетарними металами за товари, послуги. виконану роботу. Оскільки валюта України є єдиним законним за­собом здійснення розрахунків на території України, то предметом правопорушення в цій формі вона виступати не може. Не є предметом правопорушення в цій формі і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України, тому що Декрет «Про систему валютно­го регулювання і валютного контролю» під терміном «валюта України» розуміє як власне валюту України, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України.

Принципово важливим є вирішення питання щодо змісту саме цього способу порушення правил про ва­лютні операції: чи використанням валютних цінностей як засобу платежу є лише оплата ними товарів, продук­ції, робіт і послуг, чи під використанням валютних цін­ностей як засобу платежу треба розуміти і одержання валютних цінностей в якості плати за продані товари, продукцію, надані послуги і виконану роботу. Від вирі­шення цього питання залежить, по-перше, визнання су­б'єктом злочину за ст. 80 КК. або адміністративного пра­вопорушення за ст. 162 КпАП за ознакою використання валютних цінностей як засобу платежу лише особи, яка здійснила розрахунок валютними цінностями, або й осо­би, яка отримала плату валютними цінностями, і, по-друге, доля предмету купівлі-продажу, вартість якого оплачена валютними цінностями. До останнього ми по­вернемося пізніше, а зараз зазначимо, що за судовою практикою, в тому числі і Верховного Суду України, до остан­нього часу вважалось, що суть валютних операцій від­повідно до п. 2 ст. 1 Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» полягає в переході права власності на валютні цінності, що пов'язане в усіх випадках з виконанням об'єктивної сторони складу зло­чину не менше ніж двома особами, поєднаними спільним умислом на укладення незаконної угоди щодо валютних цінностей, а тому обидві особи, за наявності підстав, повинні нести відповідальність за ст. 80 КК чи ст. 162 КпАП.

На наш погляд, визнання суб'єктом злочину чи адмі­ністративного правопорушення особи, яка отримала ва­лютні цінності як плату за продані нею товари, надані послуги чи виконану роботу, є певною мірою поширю­ваним тлумаченням закону, оскільки не всі незаконні ва­лютні операції пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, наприклад, при використанні валютних цінностей як застави такого переходу права влас­ності не відбувається. Крім того, вирішення розглядува­ного питання ставиться в залежність від того, законні чи не законні послуги оплачувались валютними цінностями.

Tаким чином , оплата валютними цінностями «пос­луг», які не регулюються цивільним законодавством, не утворює складу злочину порушення правил про валютні операції. Водночас оплата «послуг», які самі по собі є злочином: убивства, заподіяння тілесних ушкоджень, зґвалтування, вчинення інших злочинів проти особи. знищення майна, примушування до виконання цивільно-правових зобов'язань і та інші повинна кваліфікуватися і як порушення правил про валютні операції за ст. 80 КК, оскільки такі дії являють підвищену суспільну небезпеку і, головне, такі «послуги» регулюються державою — вона забороняє їх. вчинення і визнає правопорушенням (як правило, злочином). Регулювання суспільних відносин виражається не лише у регламентації порядку вчинення певних діянь, а і в їх забороні. Проте позиція судової практики дещо інша: оплата валютними цінностями як нерегульованих цивільним законодавством, так і незаконних «послуг» не утворює, а оплата законних — утворює склад злочину порушення правил про валютні операції.

Використання валютних цінностей як застави.

У постанові Пленуму Верховного Суду від 18 квітня 1997 року № 5 роз'яснюється, що «використання валютних цінностей як застави полягає в їх передачі та прий­нятті в рахунок забезпечення зобов'язань»(42). В названій постанові не конкретизується, які валютні цінності можуть бути предметом розглядуваної валютної операції і які зобов'язання можуть ними забезпечуватись, а тому ці питання необхідно розглянути детальніше, оскільки в літературі висловлена і дещо інша позиція щодо змісту валютної операції у вигляді використання валютних цінностей як застави.

Заставою може бути забезпечена дійсна вимога, зокрема така, що випливає з договору позики (банківської по­зички), купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу то­що . При заставі майно, в тому числі І валютні цін­ності, передається у тимчасове володіння іншій особі в рахунок забезпечення будь-якого зобов'язання як перед цією, так і перед будь-якою іншою особою. Власником переданого у заставу майна залишається заставодавець, а самою заставою може забезпечуватись виконання будь-яких зобов'язань як майнового, так і немайнового характеру.

Прямих обмежень щодо можливості використання як предмету застави валютних цінностей взагалі не міс­титься і в Декреті «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». В підпункті «г» пункту 4 ст. 5 Декрету передбачено, що індивідуальні ліцензії необхід­но отримувати на використання як застави (і як засобу платежу) лише одного виду валютних цінностей — іно­земної валюти(43). На використання як предмету застави інших валютних цінностей, зокрема, монетарних мета­лів, отримувати індивідуальну ліцензію, виходячи з по­ложень Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», не потрібно. Треба враховувати, що на практиці не рідко предметом застави є валюта України, особливо у випадках, коли заставою забезпе­чується виконання зобов'язань, не пов'язаних з догово­ром позики.

Тлумачення положень Декрету «Про систему, валютного регулювання і валютного кон­тролю» дає підстави для вис­новку, що валюта України і монетарні метали можуть бути предметом застави на території України без будь-яких обмежень. Аналогічний висновок є обгрунтованим і щодо використання валюти України і монетарних ме­талів як засобу платежу, оскільки Індивідуальна ліцензія повинна отримуватись на використання як засобу пла­тежу теж лише одного виду валютних цінностей — Іно­земної валюти.

Чинним валютним законодавством не досить чітко, суперечливо вирішене питання про юридичну природу використання валютних цінностей як застави. З одного боку, під валютними операціями Декрет «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» розуміє, зокрема, операції, пов'язані з переходом права власнос­ті на валютні цінності, за винятком операцій, що здій­снюються між резидентами у валюті України (абз. 2 п. 2 ст. 1 Декрету)(44). Буквальне тлумачення наведеного поло­ження Декрету дає підстави для висновку, начебто взагалі використання валютних цінностей як застави не є валютною операцією, оскільки при заставі валютних. цінностей вони залишаються власністю заставодавця і переходу права власності на них не відбувається. З дру­гого боку, в п. 4 ст. 5 Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» використання іно­земної валюти як застави, називається як вид валютних операцій, що дає підстави для остаточного висновку: ви­користання іноземної валюти як застави є валютною операцією, а використання як застави монетарних ме­талів і валюти України, не є валютною операцією( 45).

Як уже зазначалось. Верховний Суд України вважає, що під використанням валютних цінностей як застави необхідно розуміти як їх передачу, так і прийняття в раху­нок забезпечення зобов'язань. На наш погляд, викорис­танням валютних цінностей як застави є лише їх передача заставодавцем іншій особі в рахунок забезпечення якогось зобов'язання.

Суб'єктом злочину може бути будь-яка фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку і незаконно вчинила будь-яку з дій, вказаних в диспозиції ст. 80 КК.

З суб'єктивної сторони порушення правил про валютні операції може бути вчинене лише умисно. Мотиви і мета порушення правил про валютні операції для ква­ліфікації значення не мають.

Вчинення передбачених ст. 80 КК дій з необережнос­ті, наприклад, внаслідок обману чи зловживання дові­р'ям з боку Іншої особи, складу злочину не утворює. Пленум Верховного Суду в п. 10 своєї постанови від 18 квітня 1997 р. № 5 роз'яснив судам, що дії особи, яка отримала валютні цінності шляхом обману чи зловжи­вання довір'ям, удаючи, що має відповідну ліцензію на вчинення певних операцій з валютними цінностями (для організації туристичних подорожей, виїзду на роботу за кордон, навчання на курсах, придбання товарів тощо), належить кваліфікувати за ст. 143 чи ст. 83 КК, а особа, яка в такому випадку передала валютні цінності, вважа­ючи, що вони є законним засобом платежу або застави, не повинна нести відповідальність за ст. 80 КК(46).

Частиною 2 ст. 80 КК передбачена відповідальність за три кваліфікованих види складу злочину порушення правил про валютні операції: 1) вчинення порушення правил про валютні операції організованою групою; 2) вчинення порушення правил про валютні операції особою, раніше судимою за злочин, передбачений ст. 80 КК; 3) вчинення порушення правил про валютні операції у великих розмірах(47).

Під великим розміром незаконної операції з валютними цінностями, згідно з приміткою до ст. 80 КК, розуміється валютна операція, вартість предмета якої перевищує сто мінімальних розмірів заробітної плати.

Особою, раніше судимою за злочин, передбачений. ст. 80 КК, визнається особа, яка має непогашену судимість за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 чи ч. 2 ст. 80 КК(48).

Під організованою групою розуміється стійке об'єднання двох або більше осіб, які спеціально зорганізувалися для незаконного здійснення валютних операцій. Про наявність організованої групи можуть свідчити, зокрема, розподіл ролей між співучасниками, наявність керівника, координація спільної діяльності, забезпечен­ня безпеки діяльності групи за рахунок як осіб, які є її членами, так і за допомогою сторонніх осіб, наприклад, осіб з правоохоронних органів, органів виконавчої вла­ди чи навіть з Інших злочинних угруповань, а так само з використанням технічних засобів, наявність загальних правил спільної злочинної діяльності, більш-менш три­вала спільна злочинна діяльність тощо. Дії всіх членів організованої групи, незалежно від ролі кожного з них у спільній діяльності, кваліфікуються безпосередньо за ч. 2 ст. 80 КК , а дії осіб, які не є членами організованої групи, але тим чи іншим чи­ном сприяли діяльності такої групи (виступали в якості пособників чи брали участь у здійсненні якоїсь однієї незаконної валютної операції тощо), повинні кваліфікуватися за відповідною частиною ст.19 та ч.2 ст.80 КК.

Покарання як за ч. 2, так і ч. І ст. 80 КК досить суворе: за вчинення дій, які кваліфікуються за части­ною 1 ст. 80, передбачено альтернативно покарання у вигляді позбавлення полі на строк до п'яти років з кон­фіскацією валютних цінностей або виправні роботи на строк до двох років, або штраф у розмірі до ста мінімальних розмірів заробітної плати з конфіскацією валютних цінностей, а за вчинення дій, передбачених ч. 2 ст. 80, — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з конфіскацією майна і валютних цінностей.

Як за ч.1 ст.80 КК, так і за її ч.2, а так само за ст. 162 КпАП, обов'язковою є конфіскація валютних цін­ностей, які були предметом незаконної валютної опера­ції. При цьому виникає питання про долю інших пред­метів незаконної валютної операції, які не є валютними цінностями, тобто питання про те, чи може бути кон­фісковане майно (автомобіль, будинок, квартира, садо­вий будинок, гараж, речі господарсько-побутового при­значення, одяг тощо), вартість якого оплачена інозем­ною валютою, або валюта України, за яку куплені ва­лютні цінності? Безпосередньо санкціями як ч. І, так і ч. 2 ст. 80 КК, а так само санкцією ст. 162 КпАП не пе­редбачена конфіскація предметів, вартість яких була оплачена валютними цінностями. При порушенні кримі­нальної справи такі предмети визнаються речовими доказами. на підставі чого вони або приєднуються до справи і зберігаються при ній, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, попереднього слідства і в суді, або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації, а в окремих випадках можуть бути до вирішсння справи в суді повернуті їх власникам, як­що цс можливо без шкоди для успішного провадження в справі.

Роз'яснення Пленуму Верховного Суду щодо того, які предмети можуть бути предметом незаконних ва­лютних операцій, зведені, по суті, лише до відтворення переліку валютних цінностей, який наведено в п. 1 ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему ва­лютного регулювання і валютного контролю», з важли­вим уточненням, що наведений перелік валютних цін­ностей є вичерпним і поширюваному тлумаченню не під­лягає. Але в постанові Пленуму Верховного Суду від 18 квітня 1997 року № 5 не конкретизується, які із на­ведених в переліку валютних цінностей можуть бути, з урахуванням положень чинного валютного законодав­ства, предметом незаконну валютних операцій і яких саме.

На практиці виникають труднощі при віднесенні тих чи інших предметів з дорогоцінних металів до ювелірних, побутових та промислових виробів, або ж до валютних цінностей. Чинне валютне законодавство України на відміну, наприклад, від валютного законодавства Росій­ської Федерації, не містить чітких положень щодо того, що слід розуміти під ювелірними, побутовими, промис­ловими виробами з монетарних металів, що таке брухт монетарних металів тощо. Відсутні роз'яснення щодо цього і в постанові Пленуму Верховного Суду від 18 квітня 1997 року № 5(49).

Відсутність роз'яснень з цих питань у зазначеній по­станові, як уявляється, зумовлена недосягненням одно­значності позиції учасниками пленуму Верховного Суду, оскільки ці питання, внаслідок неповноти, нечіткості і неоднозначності їх нормативного врегулювання є най­більш спірними і по-різному вирішуються на практиці (і таке становище буде залишатись). Системний аналіз валютного законодавства, науковий підхід до тлумачен­ня його основних положень, на наш погляд, дає мож­ливість більш-менш однозначно дати відповіді на основ­ні спірні питання застосування законодавства щодо по­рушення правил про валютні операції, що і мав зробити Верховний Суд України. На деякі із названих питань ми спробували дати відповідь.

Відповідальність за приховування валютної виручки.

Нечіткість законодавчого формулювання ознак скла­ду злочину, передбаченого ст. 80¹ КК, та відмінності в термінах, що вживаються в нормативних актах з питань валютного регулювання, зокрема, нетотожність понять «валютна виручка», «доход в іноземній валюті», «надхо­дження в іноземній валюті на користь резидентів», які вживаються в Декреті «Про систему валютного регулю­вання і валютного контролю», потребують більш ґрун­товного розгляду питання про кримінальну відповідальність за ст. 80¹ КК.

Щодо термінологічних неузгоджень понять «валютна виручка» і «доход в іноземній валюті», очевидно, треба виходити з того, що за змістом вони не співпадають, хоча і мають окремі спільні ознаки, тобто кожне з них може бути в певних випадках лише частиною іншого: валютна виручка не обов'язково є доходом, з якого повинен сплачуватись податок на прибуток (доход); доход в іноземній валюті може і не бути валютною виручкою, наприклад, отримання іноземної валюти як дарунку чи у спадщину є доходом в іноземній валюті, але не є валютною виручкою. Спільним же для цих понять є те, що і виручка в іноземній валюті, і доход в іноземній валюті у визначених законодавством випадках і розмірах підля­гають обов'язковому продажу на міжбанківському ва­лютному ринку.

Очевидно, що поняття «надходження в іноземній ва­люті» більш широке, ніж поняття «виручка в іноземній валюті». Валютні надходження на користь резидентів можуть поступати, наприклад, для оплати випущених ними акцій чи облігацій, як кредитні ресурси, внесок іноземного інвестора до статутного фонду спільного підприємства чи як внесок у здійснювану спільну діяль­ність тощо. Такі валютні надходження не є валютною виручкою. Отже, валютна виручка в іноземній валюті (валютна виручка) — це одержання іноземної валюти від продажу по експорту товарів, за надання послуг, виконання роботи в інших країнах, проценти за надання міжнародних кредитів, а так само одержання іноземної валюти за реалізацію товарів і послуг та виконання ро­біт в Україні з оплатою в іноземній валюті у випадках, дозволених чинним законодавством.

Законодавець визначає порядок використання валют­ної виручки, а також будь-яких надходжень в іноземній валюті на користь резидентів України та зобов'язує по­відомляти про одержання валютної виручки виходячи з того, що:

1) використання будь-яких валютних надходжень на користь резидентів України та, зокрема, валютної виручки, повинно здійснюватись у відповідності з вста­новленими на території України порядком і способами здійснення розрахунків (платежів) та їх здійснення за межі України з дотриманням правил переміщення іно­земної валюти через митний кордон;

2) валютна виручка та Інші надходження в Іноземній валюті мають бути джерелом формування валютних резервів держави, а тому вони підлягають продажу на міжбанківському валютному ринку у випадках і розмі­рах, визначених чинним законодавством;

3) валютна виручка у передбачених законодавством випадках є об'єктом оподаткування, тобто з валютної виручки мають сплачуватись встановлені податки, збо­ри, інші обов'язкові платежі.

Приховування валютної виручки буде злочином не­залежно від того, поступила така виручка на рахунок в уповноваженому банку України чи вона зарахована на рахунок в іноземному балку, чи отримана готівкою.

Інша справа, що суб'єкт не продекларує таку вируч­ку при декларуванні доходів в іноземній валюті, тобто приховування валютної виручки може бути одночасно і способом ухилення від сплати податків. У такому разі дії винного повинні кваліфікуватися за сукупністю ста­тей 80¹ та 148² при наявності в його діях всіх інших необхідних ознак цих злочинів.

Правовий аналіз складу злочину.

Під приховуванням валютної виручки треба розуміти неповідомлення відповідних органів (податкових адмі­ністрацій, банківських установ) про одержання особою валютної виручки. Приховування доходу в іноземній ва­люті, який не є валютною виручкою, складу даного зло­чину не утворює, а може кваліфікуватися, за наявності підстав, як ухилення від сплати податків і тягти, в за­лежності від розміру несплаченого податку, адміністра­тивну чи кримінальну відповідальність.

Оскільки в ст. 80¹ КК ніяких вказівок чи обмежень щодо того, хто може нести відповідальність за прихову­вання валютної виручки, не міститься, то, очевидно, су­б'єктом злочину у цій формі може бути будь-яка особа, яка, згідно з чинним законодавством, зобов'язана де­кларувати одержання валютної виручки. Це, перш за все, посадові особи суб'єктів підприємництва — юридичних осіб незалежно від форм власності, приватні підприємці (фізичні особи, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи), окремі громадяни, які, наприклад, реалізували товари, надали послуги чи виконали певну роботу з оплатою в іноземній валюті.

З суб'єктивної сторони приховування валютної ви­ручки може бути вчинене лише з прямим умислом, тоб­то необхідно встановити, що особа усвідомлювала факт приховування нею валютної виручки і бажала вчинити таке діяння. Мотиви і мета приховування валютної ви­ручки можуть бути різними і на кваліфікацію не впли­вають. Якщо ж приховування валютної виручки буде вчи­нене з метою ухилення від сплати податків, то дії вин­ного повинні кваліфікуватися, як уже відмічалось, за су­купністю починів, передбачених статтями 80¹ та 148² КК.

Приховування валютної виручки необхідно відмежо­вувати від невиконання резидентами України зобов'я­зань по декларуванню у Національному банку України валютних цінностей і майка, яке перебуває за межами України. Такий обов'язок на резидентів покладено ст. 9 Декрету «Про систему валютного регулювання і валют­ного контролю»(50).

За невиконання резидентами вимог щодо декларуван­ня валютних цінностей та іншого майна, згідно зі ст. 16 Декрету, на них може бути накладений штраф у сумі. що встановлюється Національним банком України. Пунк­том 8 Інструкції Національного банку України «Про порядок застосування ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. «Про систему валютного регу­лювання і валютного контролю» від 9 липня 1993 р. передбачено, що «ухилення резидентів від встановленого порядку декларування валютних цінностей, які перебу­вають за межами України, тягне за собою штраф у сумі, еквівалентній сумі (вартості) 20 тис. доларів США, пере­рахованій у валюту України за обмінним курсом Націо­нального банку України на день виявлення порушення»(51). Сума вказаного штрафу може бути зменшена за рішен­ням Голови Правління Національного банку України або його заступників.

Оскільки названою Інструкцією від 9 липня 1993 р. передбачено накладення штрафу за ухилення від декла­рування лише валютних цінностей, а не будь-якого май­на, що належить резидентам і перебуває за межами Ук­раїни, то очевидно, що недекларування резидентами будь-якого майна, крім валютних цінностей, яке належить їм і перебуває за межами України, відповідальності не тяг­не. Крім того, зміст Інструкції свідчить про те, що пе­редбачений нею штраф та інші санкції за порушення ва­лютного законодавства можуть застосовуватись лише до резидентів —суб'єктів підприємництва: необхідність одержання пояснень від посадових осіб резидентів, спи­сання суми штрафу (у разі його несплати) з рахунку порушника в безспірному порядку тощо. Виходячи з цього можна зробити припущення, що невиконання обов'язків резидентами — фізичними особами по декла­руванню валютних цінностей і майна, яке належить їм і знаходиться за межами України, відповідальність не тягне, за винятком випадків, коли таке недекларування є способом ухилення від сплати податків, про що гово­рилось раніше.

Передбачений Інструкцією від 9 липня 1993 р. штраф не може накладатись за неподання Декларації про ва­лютні цінності, доходи та майно, що належать резиден­ту України і знаходяться за її межами, до податкових адміністрацій, якщо наявність валютних цінностей за межами України резидентом продекларована в Націо­нальному банку України, оскільки Декретом «Про сис­тему валютного регулювання і валютного контролю» передбачена відповідальність за ухилення від декларування валютних цінностей і майна в Національному банку України, а не в інших органах.

Таким чином, у разі неподання резидентом України Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що йому належать і знаходяться за межами України, до державних податкових адміністрацій, а так само — до регіонального відділення Національного банку України, він не зможе отримати Довідки про проведення декла­рування таких валютних цінностей, доходів та майна, наслідком чого є неможливість здійснення ним зов­нішньоекономічної діяльності. Відповідальність же у вигляді штрафу, передбаченого п. 8 Інструкції під 9 лип­ня 1993 р., можлива лише у разі недекларування у регі­ональному відділенні Національного банку належних резиденту валютних цінностей, що знаходяться за ме­жами України, а не за недекларування доходів та іншого майна(52). Недекларування ж доходів може тягти відпові­дальність за ухилення від сплати податків чи за прихо­вування валютної виручки за наявності в діях особи ознак злочинів, передбачених ст. 148² чи ст. 80¹ КК. За цими ж статтями КК може притягуватись до відпові­дальності і особа, яка ухилилась від декларування ва­лютних цінностей (при наявності в її діях ознак цих зло­чинів). Таким чином, ухилення резидентами — суб'єк­тами підприємницької діяльності від декларування ва­лютних цінностей, що належать їм і знаходяться за ме­жами України, може тягти за собою:

1) застосування до суб'єкта підприємництва фінан­сових санкцій у вигляді штрафу, передбаченого п. 8 Ін­струкції Національного банку від 9 липня 1993 р.;

2) позбавлення можливості здійснювати зовнішньое­кономічну діяльність;

3) притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності (за наявності підстав) посадових чи службових осіб за ухилення від сплати податків чи до кримінальної відповідальності за приховування валютної виручки.

Найбільш спірним є вирішення питання про предмет аналізованого злочину: це лише валютні рахунки під­приємств, установ і організацій, що діють на території України, чи і валютні рахунки осіб, які здійснюють під­приємницьку діяльність незалежно від форм власності, а так само валютні рахунки громадян України, які постій­но проживають на її території, взагалі.

У ст. 80¹ КК в діючій редакції передбачена відпові­дальність за «відкриття або використання за межами України валютних рахунків підприємств, установ та ор­ганізацій без дозволу Національного банку України по­садовими особами підприємств, установ та організацій, що діють на території України, чи за їх дорученням ін­шими особами або особами, які займаються підприєм­ницькою діяльністю, незалежно від форм власності, а так само будь-якою іншою особою, яка є громадянином України і постійно проживає на її території, або прихо­вування валютної виручки». Як бачимо, в диспозиції статті законодавець двічі вживає термін «інші особи»: перший раз, коли мова йде про те, ким відкриваються чи використовуються валютні рахунки підприємств, ус­танов і організацій, вдруге — взагалі про осіб, які від­кривають чи використовують валютні рахунки, не кон­кретизуючи, про які валютні рахунки йде мова.

Предмет злочину.

Можливі, принаймні, п'ять основних варіантів тлума­чення (визначення) ознак предмета і, відповідно, суб'єк­та злочинів у вигляді відкриття або використання ва­лютних рахунків за межами України.

Перший варіант. Предметом злочину є валютні ра­хунки підприємств, установ та організацій, незалежно від їх виду та місцезнаходження, а суб'єктом у цьому разі є: а) посадові особи будь-яких підприємств, установ та організацій, що діють на території України, незалеж­но від їх виду; б) інші особи, що діють від Імені названих посадових осіб за дорученням; в) особи, які займаються підприємницькою діяльністю, незалежно від форм влас­ності, а так само будь-яка інша особа, яка є громадя­нином України і постійно проживає на її території.

Другий варіант. Предметом злочину є валютні рахун­ки підприємств, установ та організацій, незалежно від їх виду та місцезнаходження, а суб'єктом є: а) посадові особи будь-яких підприємств, установ та організацій, що діють на території України, незалежно від їх виду; б) інші особи, особи, які займаються підприємницькою діяльністю, незалежно від форм власності, а так само будь-які інші особи, які є громадянами України і постій­но проживають на її території, якщо всі із перерахо­ваних осіб відкривають чи використовують валютні ра­хунки за дорученням вказаних посадових осіб.

Третій варіант. Предметом злочину є валютні ра­хунки підприємств, установ та організацій, що діють на території України, незалежно від їх виду, а суб'єктом є: а) посадові особи цих підприємств, установ та організа­цій; б) інші особи, що діють від імені названих поса­дових осіб за дорученням; в) особи, які займаються під­приємницькою діяльністю, незалежно від форм власнос­ті, а так само будь-яка інша особа, яка є громадянином України і постійно проживає на ЇЇ території.

Четвертий варіант. Предметом злочину є валютні ра­хунки підприємств, установ та організацій, що діють на території України, незалежно від їх виду, а суб'єктом є: а) посадові особи цих підприємств, установ та організа­цій; б) інші особи, особи, які займаються підприємниць­кою діяльністю, незалежно від форм власності, а так само будь-які інші особи, які є громадянами України і постійно проживають на її території, якщо всі із перерахованих осіб відкривають чи використовують валютні рахунки за дорученням вказаних посадових осіб.

Спільним для перших чотирьох варіантів є те, що предметом злочину визнаються лише валютні рахунки підприємств, установ та організацій. При цьому в пер­шому та другому варіантах не має значення їх вид та місцезнаходження, а у третьому та четвертому варіан­тах предметом визнаються лише рахунки підприємств, установ та організацій, що діють на території України. В другому та четвертому варіантах звужується коло безпосередніх виконавців злочину: всі інші особи, крім посадових, визнаються суб'єктами, якщо вони діють за дорученням посадових осіб, а у першому та третьому варіантах наявність такого доручення не вимагається, тобто у цьому разі злочином, зокрема, буде визнаватись відкриття громадянином України, що постійно прожи­ває на її території, валютного рахунку за межами України для будь-якого підприємства, установи та органі­зації, незалежно від їх виду та місцезнаходження (на­приклад, відкриття валютного рахунку за межами Ук­раїни для підприємства, створеного в іншій країні гро­мадянином України, що постійно проживає на її тери­торії). Крім того, в першому та другому варіантах мож­ливе звуження кола суб'єктів злочину — посадових осіб, а саме: обмеження кола суб'єктів лише посадовими особами підприємств, установ та організацій, для яких відкриваються валютні рахунки, а в третьому та четвер­тому варіантах, навпаки, розширення кола суб'єктів — посадових осіб за рахунок віднесення до них і поса­дових осіб інших підприємств, установ та організацій.

П'ятий варіант. Предметом злочину є: а) валютні ра­хунки підприємств, установ та організацій, що діють на території України, які відкриваються чи використову­ються за межами України їх посадовими особами чи будь-якими іншими особами за дорученням посадових осіб цих підприємств, установ. Організацій; б) валютні рахунки осіб, що займаються підприємницькою діяль­ністю, незалежно від форм власності, які ними відкрива­ються чи використовуються за межами України; в) ва­лютні рахунки будь-якої особи, яка є громадянином Ук­раїни, постійно проживає на Її території і відкриває чи використовує валютний рахунок за межами України.

Напрошується висновок, що пра­вильним треба вважати, враховуючи, зокрема, послідов­ність визначення законодавцем ознак складу злочину, перший із запропонованих варіантів.

Виходячи, перш за все, з «духу» закону, практика схи­лилась до визнання більш правильним п'ятого із запро­понованих нами можливих основних варіантів. Як до­даткові аргументи на користь цього варіанту, на наш погляд, можна навести таке:

По-перше, законодавець стосовно суб'єкта відкриття чи використання за межами України валютних рахунків підприємств, установ, організацій говорить про їх посадових осіб, а також про інших осіб, які відкривають чи використовують валютні рахунки за дорученням таких посадових осіб.

По-друге, поняттям «інші особи» в такому контексті охоплюються будь-які особи, в тому числі і суб'єкти під­приємницької діяльності незалежно від форм власності, і будь-які інші фізичні особи — громадяни України, що постійно проживають на території України, а тому така деталізація поняття «інші особи», в тому числі і шляхом повторного вживання слів «інша особа», є алогічною і непотрібною.

По-четверте, необхідно враховувати, що за Декретом «Про систему валютного регулювання і валютного кон­тролю» для відкриття за межами України валютних ра­хунків як юридичними, так і фізичними особами — ре­зидентами України, необхідне одержання індивідуаль­ної ліцензії Національного банку України, за винятком випадків, коли за чинним валютним законодавством одержання такої ліцензії не вимагається.

По-п'яте, при вирішенні питання про те, хто може бути суб'єктом незаконного відкриття або використання валютних рахунків за межами України, необхідно також враховувати, що на час доповнення Кримінального ко­дексу ст. 80¹ посадовими, згідно з ч. 2 ст. 164 КК, визнавались особи, які постійно чи тимчасово займали на державних або громадських підприємствах, в установах чи в організаціях посади, пов'язані з виконанням орга­нізаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарсь­ких обов'язків, або які виконували такі обов'язки за спеціальним повноваженням. Зміни ж до ст. 164 КК згідно з якими посадовими були визнані особи не лише державних або громадських, а будь-яких підприємств, установ чи організацій, незалежно від форми власності, які займають на таких підприємствах, в установах чи організаціях постійно чи тимчасово посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністра­тивно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням, були внесені 28 січня 1994 р., тобто через рік після доповнення КК ст. 80¹. Очевидно, що законодавче визначення поняття посадової (на той час — службової) особи, яке давалось в ч. 2 ст. 164 КК на час доповнення кодексу ст. 80¹ враховувалось при формулюванні диспозиції цієї статті.

І нарешті, стає взагалі незрозумілим, чому законодавець спочатку визначає предмет злочину як валютні ра­хунки підприємств, установ та організацій, не конкре­тизуючи їх види, тобто визнає такими підприємства, ус­танови і організації будь-якої форми власності, і відразу ж обмежує їх види лише державними та громадськими підприємствами, установами та організаціями. Звичайно, можна було б навести контраргумент, що в січні 1993 року приватизація ще не набула масового характеру, що біль­шість підприємств, установ, організацій знаходились у державній власності, і метою законодавця було попе­редження незаконного вивезення за межі України саме державного майна і коштів, а не коштів підприємниць­ких структур недержавної форми власності. Але такий контраргумент не є переконливим. Наведене, на наш по­гляд, підтверджує, що ознаки складу злочину, передбаченого ст. 80¹ КК, в диспозиції статті визначені нечітко, можливе їх різне тлумачення.

Аналогічний висновок можна зробити і стосовно ря­ду інших статей Кримінального кодексу, зокрема, біль­шості статей, що передбачають відповідальність за пору­шення порядку здійснення підприємницької діяльності. Здається, що законодавець інколи приймає окремі закони лише з єдиною метою — їх прийняти, тобто метою їх прийняття є саме прийняття, при цьому начебто навмисне в законі так описуються ознаки окремих зло­чинів, щоб це давало можливість різного їх тлумачення в залежності від конкретних намірів органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, — притягувати чи не притягу­вати конкретну особу до кримінальної відповідальності. Проте цс свідчить зовсім про інше — недосконалість законотворчої діяльності, недостатню підготовку проек­тів нормативних актів без проведення їх правової екс­пертизи і поспішність в їх прийнятті та про недостатній професійний рівень (рівень правових знань) фахівців, які готують проекти законів, про прийняття конкретних кримінально-правових (як і інших) норм без узгодження їх з іншими кримінально-правовими нормами чи з нор­мами інших галузей права тощо. А все це створює спри­ятливий грунт для різного роду зловживань при засто­суванні окремих кримінально-правових норм, фактично зумовлює неможливість їх застосування.

II.2 Адміністративна відповідальність.

Автор вважає, що до адміністративної відповідальності за порушення валютного законодавства можна віднести також санкції, котрі НБУ встановив статтею 16 Декрету (53). Тому що стаття 16 Декрету, як і стаття 162 КпАП за порушення валютного законодавства передбачають відповідальність у вигляді фінансових санкцій. Для більш ефективного використання статті 16 Декрету на практиці, НБУ видав у 1993 році «Інструкцію про порядок використання ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»(54). Цією інструкцією НБУ встановлює такий порядок накладення стягнень, передбачених Декретом.

Здійснення комерційними банками та іншими кредитно-фінансовими установами операції з валютними цінностями без отримання генеральної ліцензії НБУ або при наявності індивідуальної ліцензії передбачає штраф в сумі (вартості) вказаних валютних цінностей, перерахованної в валюту України по обмінному курсу НБУ на день здійснення операції. Повторне здійснення таких операцій тягне за собою штраф в сумі, котра вираховується у порядку, зазначеному вище, а також виключення банку з Республіканської книги реєстрації банків, або припинення діяльності кредитно-фінансової установи.

Здійснення резидентами та нерезидентами разової валютної операції без отримання індивідуальної ліцензії тягне за собою штраф, котрий перераховується у валюту України по обмінному курсу НБУ на день здійснення операції.

Торгівля іноземною валютою банками та іншими кредитно-фінансовими установами без одержання ліцензій НБУ з порушенням порядку та умов продажу валютних цінностей на міжбанківському валютному ринку України, тягне штраф, котрий перераховується у порядку, зазначеному вище, або виключення з Республіканської книги реєстрації банків та припинення діяльності такої установи.

Невиконання уповноваженими банками обов’язків продажу надходжень в іноземній валюті на міжбанківському валютному ринку України на користь резидентів, порушення термінів продажу іноземної валюти або термінів видрахування коштів в валюті України, отриманих уповноваженими банками від виконання вказаних операцій на рахунок резидента, або відмова придбати та продавати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів, або ухилення від здійснення функцій валютного контролю, тягне за собою штраф у вигляді суми, еквівалентній сумі 15 тисяч доларів США, перерахованої в валюту України по обмінному курсу НБУ на день викриття порушення.

Порушення порядку організації розрахунків в іноземній валюті між резидентами та нерезидентами, тобто використання в межах торговельного оборота іноземної валюти як засобу платні без участі уповноважених банків та отримання індивідуальної ліцензії тягне штраф, котрий перераховується в порядку, вказаному вище.

Несвоєчасне подання, приховування або перекручення звітності про валютні операції тягнуть за собою штраф в розмірі суми еквівалентній сумі 1,5 тисяч доларів США, перерахованій в валюту України по обмінному курсу НБУ на день викриття порушення. Повторне приховування, перекручення або несвоєчасне подання звітності про валютні операції, тягне еквівалентний штраф.

Ухилення резидентів від встановленого порядку декларування валютних цінностей, котрі знаходяться за межами України, тягне штраф в сумі еквівалентній сумі 20 тисяч доларів США, перерахованої в валюту України по обмінному курсу НБУ на день викриття порушення.

Треба зазначити, що суми штрафів можуть зменшуватися за рішенням Голови правління НБУ та його заступників.

Штраф повинен бути сплаченим порушником не пізніше п’яти днів з моменту вручення йому постанови про притягнення до відповідальності. Сума штрафу перераховується в Державний бюджет України. В разі невиплати суми штрафу у зазначений термін, вона списується з його рахунку у безспірному порядку.

Таким чином можна зазначити, що Національний банк України, як і уповноваження на те органи, має право застосовувати адміністративні засоби впливу на порушників валютного законодавства у вигляді фінансових санкцій, тобто штрафу. Але слід вказати, що по-перше, ці санкції у значній мірі спрямовані на протизаконну діяльність банків, як уповноважених, так і ні та інших кредитно-фінансових установ, а не на протиправну діяльність пересічних громадян в валютній сфері, по-друге, разом із штрафними санкціями НБУ застосовуються інші санкції адміністративного характеру, як-то виключення банку із Республіканської книги реєстрації банків, а також припинення діяльності кредитно-фінансової установи. Можна зробити висновок, що НБУ щодо адміністративної відповідальності має більш різноманітний спектр засобів впливу на порушників валютного законодавства.

II.3 Спеціальні санкції.

Крім кримінальної та адміністративної відповідальності в сфері валютного законодавства існує також відповідальність, яка застосовується до порушників встановленого порядку зовнішньоекономічної діяльності, тобто спеціальні санкції. Оскільки ЗЕД теж регулюється окремими актами валютного законодавства України, то автор вважає, що було б умісно освітити цей різновид відповідальності в цій роботі.

За порушення встановленого законодавчими актами України порядку здійснення ЗЕД передбачена відповідна відповідальність. Так статтею 37 Закону «Про ЗЕД»(55) встановлено два різновиди спеціальних санкцій: індивідуальний режим ліцензування (далі – ІРЛ), та тимчасове припинення ЗЕД. Підставою для застосування ІРЛ та тимчасового припинення ЗЕД є порушення Закону «Про ЗЕД» або пов’язаних з ним законів, виходячи з частини 1 статті 37 Закону «Про ЗЕД»(56). Згідно частини 1 статті 32 Закону «Про ЗЕД»(57) усі суб’єкти ЗЕД та іноземні суб’єкти господарської діяльності несуть відповідальність за порушення Закону «Про ЗЕД» та пов’язаних з ним законів України тільки на умовах та в порядку зазначених законами України. Таким чином ІРЛ та тимчасове припинення ЗЕД а також інші спеціальні санкції передбачені ст. 37 Закону «Про ЗЕД» можуть застосовуватись тільки за порушення Закону «Про ЗЕД» або пов’язаних з ним законів, застосування цих санкцій за порушення положень указів Президента, постанов Кабінету Міністрів та інших підзаконних актів, якщо ці положення не передбачені у вказаних вище законах, не відповідає Закону «Про ЗЕД», отже є неправомірним. Цей висновок має важливе практичне значення в тих випадках, коли до суб’єкту ЗЕД застосовують спеціальні санкції, наприклад за порушення якогось указу Президента або постанови Кабінету Міністрів.

*** если эти положения не предусмотре­ны законами о ВЭД. В этих случаях соответствующий субъект ВЭД может обращаться в судебные органы для признания незаконным применения таких санкций, их отмены и возмещения причиненных этими санкциями убытков.

Итак, перейдем к более конкретному анализу при­менения каждой из рассматриваемых специальных санк­ций — индивидуального режима лицензирования и времен­ной остановки ВЭД. Во исполнение положений Закона) «О ВЭД» МВЭСторг своим приказом от 05.06.95 г. №103 (с последующими изменениями) утвердил положение о порядке применения к субъектам внешнеэкономической деятельности специальных санкций — временной оста­новки ВЭД и применения индивидуального режима ли­цензирования за нарушения действующего законодатель­ства Украины в сфере внешнеэкономических отношений и валютного регулирования (далее — Положение 1), которым введен порядок применения указанных специ­альных санкций, контроль за их исполнением.

Временная остановка ВЭД является более суровой санкцией по сравнению с индивидуальным режимом лицензирования, а поэтому и должна применяться за более грубые нарушения законов о ВЭД. В абзаце пятом части первой ст. 37 Закона «О ВЭД» говорится, что вре­менная остановка ВЭД применяется в случаях нарушения Закона «О ВЭД» или связанных с ним законов Украины, проведения действий, которые могут навредить интересам национальной экономической безопасности (понятие «на­циональная экономическая безопасность», при желании, может быть истолковано довольно широко для примене­ния рассматриваемой санкции).

В п.2.1 Положения 1 более конкретизированы случаи, при которых может применяться санкция — временная остановка ВЭД. Согласно части второй этого пункта данная санкция применяется в случаях:

— нарушения субъектом ВЭД и иностранным субъек­том хозяйственной деятельности налогового, валютного, таможенного и другого законодательства относительно деятельности в сфере ВЭД (в Положении 1 употреблен термин «законодательство», который трактуется более ши­роко, чем понятие «закон», однако необходимо помнить, что Законом «О ВЭД» предусмотрено применение рассматри­ваемой санкции за нарушение только законов о ВЭД, а поэтому попытки применения этой санкции за нарушения других нормативных актов, чем законы Украины, противо­речат Закону «О ВЭД»);

— в случае выявления валютных ценностей, разме­щенных с нарушением установленного порядка на счетах и вкладах за пределами Украины;

— других нарушений Закона «О ВЭД» или связанных с ним законодательных актов Украины, проведения дейст­вий, которые могут навредить интересам национальной экономической безопасности.

Специальная санкция — временная остановка ВЭД — предусматривает лишение права наниматься ВЭД субъектов всех форм собственности и иностран­ных субъектов хозяйственной деятельности при про­ведении экспортных/импортных операций с товара­ми (услугами). Эта санкция применяется как к субъек­там ВЭД Украины, так и к иностранным субъектам хозяйственной деятельности.

Индивидуальный режим лицензирования согласно абзацу четвертому части первой ст.37 Закона «О ВЭД». п.3.2 Положения 1 применяется в случаях нарушения положений Закона «О ВЭД», устанавливающих опреде­ленные запреты, ограничения или режимы осуществления внешнеэкономических операций по разрешению государ­ства. В п.З.З Положения 1 говорится, что индивидуаль­ный режим лицензирования в отношении украинских субъектов ВЭД в соответствии со ст.37 Закона «О ВЭД» применяется в случаях нарушений действующего законо­дательства в сфере ВЭД, когда эти нарушения непосредст­венно не могут навредить интересам национальной эко­номической безопасности государства (в этом случае в Положении 1 снова употреблен термин «законодательство», когда исходя из Закона «О ВЭД» необходимо употреблять термин «законы», к тому же просматривается попытка расширить основания применения данных санкций, приме­няя ее за нарушения законодательства в сфере ВЭД, хотя в ст.37 Закона «О ВЭД» недвусмысленно сказано, что эта санкция применяется только за нарушение положений этого Закона).

Индивидуальный режим лицензирования может при­меняться как к конкретным субъектам ВЭД Украины, так и к иностранным субъектам хозяйственной деятельности.

В п.3.2 Положения 1 говорится, что в случае применения индивидуального режима лицензирования субъекту хозяйст­венной деятельности необходимо получить индивидуальное письменное разрешение МВЭСторга на осуществление экс­портной/импортной операции. В П.6.1 этого же Положения более четко указана суть индивидуального режима лицен­зирования как санкции. Согласно этому пункту индиви­дуальному лицензированию подлежат все без исключения виды внешнеэкономических операций, предусмотренных ст.4 Закона «О ВЭД», осуществляемые субъектами хозяй­ствования, к которым применен режим индивидуального лицензирования.

Указанные санкции действуют до момента применения практических мер, гарантирующих выполнение Закона. Это положение появилось в Законе «О ВЭД» согласно измене­ниям, внесенным в него Законом Украины «О внесении изменений в Закон Украинской ССР «О внешнеэкономи­ческой деятельности» от 22.12.98 г. № 335-ХIV, До этого действовала норма, согласно которой данные санкции могли применяться на срок не более шести месяцев с даты вынесения соответствующего решения МВЭСторгом. Та­ким образом, внесенное изменение в Закон «О ВЭД» определенным образом ужесточает характер специальных санкций, так как не ограничивает срока их действия (теперь они могут действовать дольше шести месяцев).

Под указанными «практическими мерами, гаранти­рующими выполнение Закона «О ВЭД» следует, скорее всего, понимать устранение субъектом ВЭД тех наруше­ний, за которые к нему были применены специальные санкции.

В п. 1 Положения 1 также указывается, что применение санкций осуществляется МВЭСторгом на основании офи­циальных представлений со стороны правоохранитель­ных, таможенных или налоговых органов Украины (ука­зание в этом же пункте на то, что санкции применяются на срок до 6 месяцев, следует считать утратившим силу). Полученные МВЭСторгом официальные представления от уполномоченных органов рассматриваются, анализи­руются в соответствующих управлениях министерства, и при наличии достаточных оснований в конечном итоге издается приказ МВЭСторга о применении той или иной санкции. Таким образом, официальное представление упол­номоченного государственного органа нельзя рассматривать как достаточное и безусловное основание для принятия МВЭСторгом решения о применении специальных санкций.

Применению рассматриваемых специальных санкций к украинским и иностранным субъектам ВЭД может предшествовать официальное предупреждение со стороны МВЭСторга о возможных санкциях за конкретный нарушения в сфере ВЭД или валютного регулирования. В отдельных случаях (но не во всех) для получения допол­нительной информации при рассмотрении вопроса о применении санкций МВЭСторгом могут приглашаться представители соответствующих украинских или ино­странных субъектов ВЭД.

Так, например, установлено, что в случае получения МВЭСторгом информации от Национального банка Украины или Госу­дарственной таможенной службы Украины относительно нарушения субъектом ВЭД сроков расчетов, установлен­ных Законом Украины «О порядке осуществления расче­тов в иностранной валюте», МВЭСторгом издается приказ о предупреждении субъектов ВЭД о приведении хозяйст­венной деятельности в соответствие с требованиями зако­нодательства и о возможности по представлению уполно­моченных органов применения к ним специальных санк­ций, предусмотренных ст.37 Закона «О ВЭД».

Приказ МВЭСторга о применении (или досрочной отмене) специальных санкций в трехдневный срок доводится до сведения:

— органа, который направил официальное пред­ставление;

— Государственной налоговой администрации Украины;

— Государственной таможенной службы Украи­ны;

— областного управления внешнеэкономических связей по месту регистрации субъекта ВЭД;

— субъекта ВЭД.

В Положении 1 предусмотрена возможность досроч­ной отмены специальных санкций. Однако, исходя из того, что недавними изменениями в Законе «О ВЭД» устранено ограничение срока действия специальных санк­ций, а МВЭСторг еще не внес соответствующих измене­ний в Положение 1, описанная ниже процедура на данный момент может стать единственным законным способом отмены действия специальных санкций.

Отмена санкций возможна по представлению органа, которым было дано представление на применение санк­ций. К тому же согласно П.8.1 Положения 1 субъекты ВЭД, к которым применена специальная санкция, имеют право обратиться в МВЭСторг с просьбой относительно отмены специальных санкций, которые были к ним при­менены, представляя при этом соответствующую инфор­мацию относительно факта устранения нарушений зако­нодательства в сфере ВЭД. Указанная информация долж­на быть согласована с руководством органа, который внес представление на применение к этим субъектам специ­альных санкций. Решение об отмене специальных санк­ций также принимается МВЭСторгом.

Согласно части третьей ст.37 Закон» «О ВЭД» приме­нение специальных санкций может быть обжаловано в судебном порядке.

Далее остановимся на рассмотрении специальной санк­ции — индивидуальный режим лицензирования, посколь­ку относительно этой санкции больше и нормативного мате­риала, и больше вопросов возникает на практике.

Итак, в случае применения к украинскому или ино­странному субъекту хозяйственной деятельности специ­альной санкции в виде индивидуального режима лицензи­рования для осуществления каждой конкретной внешне­экономической операции всех без исключения видов ВЭД, предусмотренных ст.4 Закона «О ВЭД», такой субъект должен получать разовую (индивидуальную) лицензию на каждую операцию. То есть МВЭСторг или уполномочен­ный им орган выдает разрешение на осуществление каж­дой внешнеэкономической операции.

Выдача разовых (индивидуальных) лицензий (далее — лицензии) субъектам ВЭД осуществляется Главным управлением экспортного контроля МВЭСторга и упол­номоченными министерством органами по установлен­ной форме (п.2.1 Положения 2).

а) осуществление субъектом ВЭД Украины экспортно-импортных (бартерных) операций, стоимость которых не превышает суммы, эквивалентной 40 тыс. долларов США;

б) осуществление субъектом ВЭД Украины экспорт­но-импортных (бартерных) операций, стоимость которых не превышает суммы, эквивалентной 150 тыс. долларов США, — для Днепропетровской, Донецкой, Запорожской областей и г.Киева; эквивалентной 75 тыс. долларов США, — для Закарпатской, Винницкой, Волынской, Житомирской, Киевской, Львовской, Луганской, Нико­лаевской, Одесской, Полтавской, Тернопольской облас­тей и г.Севастополя; для остальных областей — эквива­лентной 50 тыс. долларов США, в случае поставки товара в счет предварительной оплаты — при экспорте или предварительной поставки товара — при импорте.

Здесь необходимо отметить, что в Положении 2 не указано конкретно, какие именно органы могут быть упол­номочены МВЭС-торгом на выдачу лицензий. В п.6.5 Поло­жения 1 (который является действующим) указано, что такими органами являются областные, городов Киева и Севастополя управления внешнеэкономических связей, и к тому же критерии немного отличаются от приведенных выше (руководствоваться следует критериями, приведен­ными в Положении 2).

Решение о выдаче или отказе в выдаче лицензии при­нимается не позднее 15 рабочих дней с даты регистрации заявки МВЭСторгом или уполномоченным им органом.

Лицензия выдается со сроком действия, необходимым для осуществления соответствующей внешнеэкономичес­кой операции (но не менее одного месяца).

Решение об отказе в выдаче лицензии может быть принято в случае несоответствия представленных докумен­тов действующему законодательству Украины, требованиям Положения 2 и уровню цен конъюнктуры рынка, а также в случае получения МВЭСторгом от органов государственной власти и контроля информации о непринятии субъектом ВЭД мер по приведению своей деятельности в сфере ВЭД в соответствие с требованиями действующего законодатель­ства, возврата валютных и материальных ценностей из-за границы (П.2.11 Положения 2). В случае отказа в выдаче лицензии плата за нее не возвращается.

Если выполнение внешнеэкономической операции субъектом ВЭД началось до момента применения к нему или его иностранному контрагенту специальной санкции, то субъект получает лицензию на эту операцию в течение 5 рабочих дней после документального подтверждения факта выполнения части этой операции (п.2.12 Положе­ния 2). Из содержания этого пункта можно сделать вывод, что для получения лицензии в данном случае необходимо только представить подтверждение факта выполнения части внешнеэкономической операции до момента при­менения специальной санкции.

Наличие у субъекта ВЭД лицензии является основанием для таможенного оформления грузов.

Решение МВЭСторга или уполномоченного им органа об отказе в выдаче лицензии может быть обжаловано в судебном порядке.

МВЭСторг для разъяснения норм Положения 2 издал

Субъектам ВЭД, к которым применены специальные санкции в вцде временной остановки ВЭД или индивидуального режима лицензирования, необходимо иметь в виду, что они в связи с этим лишаются права заключать некоторые виды договоров согласно приказу МВЭСторга от 27.07.96 г. № 467 «Об особенностях заключения некоторых видов договоров субъектами внешнеэкономической деятельности в связи с применением специальных санкций, предусмотрен­ных статьей 37 Закона Украины 40 внешнеэкономической деятельности». В соответствии с п.1 этого приказа субъек­ты ВЭД, к которым в установленном порядке применена специальная санкция в форме временной остановки ВЭД или индивидуального режима лицензирования, не имеют права заключать договоры поручения, комиссии, агентс­кие, совместной деятельности и сотрудничества, консигнации, дилерские, дистрибьюторские, аренды, найма, лизинга, хранения и другие договоры, предусматривающие проведе­ние внешнеэкономических операций другими лицами либо в пользу других лиц по поручению или передачу имущества во временное пользование в целях проведения ВЭД.

Также согласно п.2 этого приказа субъекты ВЭД не имеют права заключать с иностранными субъектами хо­зяйственной деятельности, к которым в установленном порядке применена специальная санкция в форме режима индивидуального лицензирования, договоры поручения, комиссии, агентские, совместной деятельности и сотруд­ничества, консигнации, дилерские, дистрибьюторские, аренды, найма, лизинга, хранения и другие договоры, предусматривающие проведение внешнеэкономических операций другими лицами либо в пользу других лиц по поручению или передачу имущества во временное пользо­вание в целях проведения ВЭД в Украине, или с товарами украинского происхождения.

Таким образом, исходя из вышесказанного, можно сделать вывод, что применение к субъекту ВЭД рассмот­ренных специальных санкций может вызвать немалые осложнения во внешнеэкономической деятельности этого субъекта, подорвать его репутацию и доверие к нему. Важным моментом является также то, что инициаторами применения специальных санкций выступают налоговые, таможенные и другие правоохранительные органы. «Пой­мать» субъектов ВЭД в целях применения специальных санкций чаще всего могут на нарушениях налогового, валютного, таможенного, а также другого законодательства (законов) в сфере ВЭД. Поэтому субъектам ВЭД необходи­мо допускать как можно меньше формальных поводов, а по возможности вообще их не допускать, особенно в указан­ных выше аспектах ВЭД (налоговый, валютный, таможен­ный режимы ВЭД), которые могли бы дать возможность применения специальных санкций. Тем субъектам, к кото­рым применена специальная санкция, необходимо внима­тельно проанализировать законность применения этой санкции, и если возникнут сомнения в ее законности, то можно обращаться в судебные органы для ее отмены.

Перелік посилань

Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16 квітня 1991 року № 959 – XII.

Там же.

Там же. - ст. 9.

Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16 квітня 1991 року № 959 – XII, ст. 10.

Там же. - розділ 6.

Там же. - розділ 7.

Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року.

Там же. - ст. 1.

Там же. - абз. 5, ч. 1, ст. 1.

Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року, ст. 13.

Указ Президента України від 5 лютого 1992 року.

Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Закон україни від 23 вересня 1994 року // Урядовий кур`єр. –1994. – 6 жовтня. – С. 8.

Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №17-93.

Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами: Указ Президента України від 18 червня 1994 року №319/94.

Про уніфікацію курсу карбованця до іноземних валют та лібералізацію валютного ринку України: Постанова НБУ від 24 жовтня 1994 року.

Порядок використання готівкою іноземної валюти: Постанова Правління НБУ №13-135 / 1556-5528 від 18 вересня 1996 року.

Уголовный кодекс Украины: с изменениями и дополнениями по состоянию на 15 апреля 1997 года.

Там же.

Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року, ст. 1, п. 1, абз. 3,4,5.

Уголовный кодекс Украины: с изменениями и дополнениями по состоянию на 15 апреля 1997 года, ст. 80.

Там же.

Уголовный кодекс Украины: с изменениями и дополнениями по состоянию на 15 апреля 1997 года, ст. 80, ч. 1.

Там же. - ст. 80, ч. 2.

Там же. - ст. 80¹.

Положенням про порядок надання індивідуальних ліцензій на відкриття резидентами в іноземних банках: затверджено Постановою правління НБУ від 29.12.95 № 328.

Там же. - п. 6.

Там же. - п. 11.

Уголовный кодекс Украины: с изменениями и дополнениями по состоянию на 15 апреля 1997 года, ст. 80¹.

Там же.

Кодекс Украины об административных правонарушениях: с изменениями и дополнениями по состоянию на 10 июня 1995 г., ст. 162.

Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року, ст. 1.

Там же. - п. 5, ст. 5.

Там же. - п. 4, ст. 5.

Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року, п. 2, ст. 16.

Там же. - п. 3, ст. 6.

Там же. - п. 4, ст. 6.

Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року, п. 2, ст. 6.

Там же. - пп. «б», п. 2, ст. 6.

Про практикую застосування судами законодавства що­до порушення правил про валютні операції: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 18 квітня 1997 р. № 5, абз. 3 п. 3.

Там же. - абз. 4, п. 3.

Там же. - абз. 5, п. 3.

Про практикую застосування судами законодавства що­до порушення правил про валютні операції: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 18 квітня 1997 р. № 5.

Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року, пп. «г», п. 4, ст. 5.

Там же. - абз. 2, п. 2, ст. 1.

Там же. - п. 4, ст. 5.

Про практику застосування судами законодавства що­до порушення правил про валютні операції: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 18 квітня 1997 р. № 5, п. 10.

Уголовный кодекс Украины: с изменениями и дополнениями по состоянию на 15 апреля 1997 года, ст. 80, ч. 2.

Там же.

Про практикую застосування судами законодавства що­до порушення правил про валютні операції: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 18 квітня 1997 р. № 5.

Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року, ст. 9.

Про порядок застосування ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. «Про систему валютного регу­лювання і валютного контролю» від 9 липня 1993 р.: Інструкція Національного банку України, п. 8.

Там же.

Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року, ст. 16.

Про порядок застосування ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. «Про систему валютного регу­лювання і валютного контролю» від 9 липня 1993 р.: Інструкція Національного банку України.

Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16 квітня 1991 року № 959 – XII, ст. 37.

Там же. - ч. 1, ст. 37.

Там же. - ч. 1, ст. 32.

Список літератури.

Конституція України: Прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80с.

Цивільний кодекс України. Офіційний текст зі змінами та доповненнями за станом на 1 січня 1994 р. // Право України. – 1993 р. - №11-12. С. 11-66.

Кодекс Украины об административных правонарушениях: с изменениями и дополнениями по состоянию на 10 июня 1995 г. – Х.: НПКФ «Консум», 1995 г. – 240с.

Уголовный кодекс Украины: с изменениями и дополнениями по состоянию на 15 апреля 1997 года. – Х.: ООО «Неофит», 1997 г. - 224с.

Митний Кодекс України від 12 грудня 1991 року

Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16 квітня 1991 року № 959 – XII // Відомості Верховної Ради (ВВР) № 29 1991, ст. 377.

Про внесення змін до декретів Кабінету Міністрів України про валютне регулювання: Закон України від 25 листопада 1993 р. // Урядовий кур`єр. – 1993. – 30 листопада. – С. 2.

Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Закон україни від 23 вересня 1994 року // Урядовий кур`єр. –1994. – 6 жовтня. – С. 8.

Про внесення змін до ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України »Про систему валютного регулювання і валютного контролю»: Закон України від 8 січня 1994 р. // Урядовий кур`єр. – 1994 р. - № 31-32. - С. 9.

Про внесення змін та доповнень до статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України »Про систему валютного регулювання і валютного контролю»: Закон України від 11 квітня 1995 р. // Голос України. – 1995 р. – 28 квітня. – С. 3.

Про внесення змін та доповнень до закону україни »Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»: Закон України від 7 травня 1996 р. // Голос України. – 1995 р. – 28 квітня. – С. 3.

Про формування валютних Фондів України у 1992 році: Постанова Верховної Ради від 5 лютого 1992 р. //Голос України. - 1992. - 20 лютого. (№30).

Про внесення змін до Постанови Верховної Ради України від 5 лютого 1992 р. "Про формування валютних фондів України у 1992 р.": Постанова Верховної Ради від 12 травня 1992 р. №2331-ХП // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №31. - Ст. 443.

Про Декрет Кабінету Міністрів України "Про тимчасовий порядок використання надходжень в іноземній валюті": Постанова Верховної Ради від 21 квітня 1993 р. №3118-ХІІ //Відомості Верховної Ради України. - 1991 -№21. -Ст. 222.

Про порядок введення в дію Закону України "Про внесення змін до декретів Кабінету Міністрів України про валютне регулювання": Постанова Верховонї Ради від 25 листопада 1993 р. // Голос України. - 1993. - №227. - С. 2.

Про доповнення Постанови Верховної Ради від 25 листопада 1993 року "Про порядок введення в дію закону України "Про внесення змін до декретів Кабінету Міністрів України про валютне регулювання"; Постанова Верховної Ради від 30 червня 1994. // Урядовий кур'єр. - 1994. - 16 липня С. 2.

Про порядок введення в дію Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті": Постанова Верховної Ради від 23 вересня – 1994р. // Урядовий кур'єр. – 1994. - 6 жовтня. - С. 8.; Голос України. - 1994. - 5 жовтня. - С. 8.

Про невідкладні заходи щодо посилення валютного контролю: Указ Президента України від 8 червня 1993 р. // Урядовий кур'єр. - 1993. - №84. - С. 2.

Про додаткові заходи щодо вдосконалення валютного регулювання: Указ Президента України від 2 листопада 1993 р. // Урядовий кур'єр. - 1993. - №163. - С. 2.

Про вдосконалення валютного регулювання: Указ Президента України від 22 серпня 1994 р. // Урядовий кур'єр. - 1994. - 27 серпня - С.3.

Про заходи щодо забезпечення валютного та експортного контролю: Указ Президента України від 7 вересня 1994 р. // Урядовий кур'єр. - 1994. - 10 вересня. - С. 2.

Про відбиття анонімних валютних рахунків фізичних осіб (резидентів і нерезидентів). Указ Президента України від 1 серпня 1995 р. №678 // Урядовий кур'єр. - 1995. - 3 серпня. - С. 2.

Про створення Валютно-кредитної ради Кабінету Міністрів України: Постанова Кабінету Міністрів від 16 червня 1992 р. №337 // Закон і бізнес. - 1992. - №28. -С. 5.

Про режим валютних рахунків громадян в уповноважених банках України: Декрет Кабінету Міністрів від 2 грудня 1992 р. №2-92 // Відомості ВР України. - 1993. - №2. - Ст. 14.

Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року // Інформаційна система «Нормативні акти Україні» V.6.

Про скасування пільг підприємств і організацій щодо звільнення від обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті: Постанова Кабінету Міністрів від 26 листопада 1993 р. №961 // Голос України. - №224. - С. 2.

Про реалізацію Указу Президента України від 2 листопада 1993 р. "Про додаткові заходи щодо вдосконалення валютного регулювання": Постанова Кабінету Міністрів України від 26 листопада 1993 р. №962 // Робітнича газета України. -1993. -1 грудня.

Про використання готівкової іноземної валюти як засобу платежу в Україні: Лист НБУ від 4 серпня 1995 р. №19018/1299 // Закон і бізнес. - 1995. - 30 серпня. - Бібліотека "Закон і Бізнес". -№58. - С. 7-8.

Про стабілізацію валютного ринку України: Постанова Правління НБУ №227 від 18 вересня 1995 р. // Бюлетень нормативних актів Мінфіну України. - 1995. - №11-12. - С. 498.

Положення про порядок надання резидентам України ліцензій на одержання кредитів в іноземній валюті від іноземних кредиторів: Затверджене постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 р. // Закон і бізнес. - 1995. - 29 листопада. - Бібліотека "Закон і Бізнес". - №71. - С. 23-25.

Разъяснение НБУ о перерегистрации лицензий на право проведения операций с валютними ценностями: Телеграмма НБУ от 19 декабря 1995 г. №16030/41 ІЗ // Закон и бизнес. - 1996. - 10 января. - С. 4.

Про тимчасовий порядок ведення уповноваженими банками України відкритої валютної позиції з купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти на валютному ринку України: Затверджено постановою Правління НБУ №1 від 3 січня 1996 р. // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. - 1996. - Випуск 1. С. 21-24.

Про розрахунки в іноземній валюті: Лист ГДПІ України від 5.03.96 р. №22-133/11-1381// Вісник податкової служби України, - 1996. - №5. - С. 24.

Про доходи в іноземній валюті: Лист ГДПІ України від 13.03.96 р. №14-116-19/11-1528) // Вісник податкової служби України. - 1996. - №5. - С. 26.

Про проведення розрахунків в іноземній валюті: Лист ГДПІ України від 22 березня 1996 р. №22-112/10-1953 // Вісник податкової служби України. - 1996. - №5. - С. 24-25.

Про правила здійснення конверсійних операцій з готівкою іноземною валютою уповноваженими банками: Затвердженні постановою Правління НБУ №68 від 25 березня1996 р. // Закон і бізнес. - 1996. - 7 серпня.

Про практикую застосування судами законодавства що­до порушення правил про валютні операції: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 18 квітня 1997 р. № 5. // Інформаційна ситема “Нормативні акти України”. – V. 6.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: за станом законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 січня 1997 року. / За редакцією В. Ф. Бойка, Я. Ю. Кондратьєва, С. С. Яценка. – К.: Юрінком, 1997 р. – 960 с.

Уголовный кодекс Украины: Научно-практический комментарий (ответственные редакторы С. С. Яценко, В. И. Шакун). – К.: Правові джерела, 1998 р. – 1088 с.

Важевская Т. Валютне регулювання. Становлення та розвиток УМВБ, міжбанківського валютного ринку // Вісник НБУ. - 1996. - травень (спеціальний випуск). - С. 22-23.

Валютне регулювання під час проведення грошової реформи // Урядовий кур'єр. -1996. - 3 вересня. - С. 6.

Васюрченко. О. Регулирование валютных отношений // Бизнес Информ. - 1997. - №4. - С. 65-59.

Гетьман В. Валютний ринок України. Шлях до стабілізації? // Вісник НБУ. - 1996. -№3.-С. 36-39.

Звягільській Ю. "...Іще раз про валютне регулювання" // Голос України. - 1994. -№95. - 24 травня. - С. 3.

Кадькаленко С. Валютное регулирование в Украине: Торговля иностранной валютой // Бизнес. - 1995.- №24-25. - 27 июня, 4 июля. - С. 13-14.

Лавренюк С. Валютне регулювання: гірше, але краще // Голос України. - 1994. - 16 вересня. - С. 3.

Лютенко Т. О. Проблеми валютного регулювання // Економіка. Фінанси. Право. - №11.-С. 57-59.

Ніколайчук Л. Валютне регулювання: арія співця за сценою //Демократична Україна. - 1994. - 16 липня.

Очкас Г. Особливі умови валютного регулювання // Закон і бізнес. - 1996. - 28 серпня. -С. 4.

Плотников О. Новий закон про валютне регулювання: чи збережемо "спадщину минулого" // Закон і бізнес. - 1995. - 1 листопада. - С. 4.

Рожков С. Новітня валютна історія: кількісний начерк // Голос України. - 1995. - 11 листопада. - С. 8.

Стебницький А. Питання валютного регулювання і зовнішньоекономічної діяльності підприємств // Бухгалтерський облік і аудит. - 1995. - №4. -С. 9-14.

Фейт Н. Валютное регулирование в переходной экономике // Проблемы теории и практики управления. - 1995. -№33. - С. 28-33.

Філіпенко А. Валютне регулювання в Україні // Урядовий кур'єр. - 1997. - 22 лютого. -С. 6.

Шаров О. Валютні проблеми України // Урядовий кур'єр, - 1992. - №64.- С. 6.

Ющенко В. А. Относительно усовершенствования валютного регулирования // Бизнес. - 1994. - №14. - 12 апреля. - С. 41-42.

Киреев О.І., Рибальченко В. П. Валютне регулювання в Україні та перспективи його розвитку // Вісник НБУ. - 1995. - №4. - С. 5-13.