Технології галузей легкої промисловості

ЗМІСТ

Вступ

1. ТЕХНОЛОГІЇ ТЕКСТИЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

1.1 Текстильні волокна

1.2 Технологія одержання пряжі

1.3 Виготовлення тканин на ткацькому верстаті

1.4 Тканини, їх будова, властивості, опорядження

2. ШВЕЙНА ПРОМИСЛОВІСТЬ

2.1 Асортимент швейних виробів

2.2 Основні етапи виготовлення швейних виробів

2.3 Машини та обладнання у швейному виробництві

Висновки

Література

ВСТУП

Тема реферату "Технології галузей легкої промисловості".

Мета реферату – розкрити основні питання галузей легкої промисловості, а саме, технологій текстильної та швейної промисловостей, з технологією одержання тканин і виробництвом швейних виробів з тканин та ін..

1. ТЕХНОЛОГІЇ ТЕКСТИЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

У структурі легкої промисловості перше місце за вартістю валової продукції займає текстильна промисловість. До її складу входять первинна обробка сировини, бавовняна, лляна, вовняна, шовкова, нетканних матеріалів, конопледжутова, сітков'язальна, текстильно-галантерейна, трикотажна, валяльно-повстяна галузі (підгалузі і виробництва).

Текстильна промисловість виробляє продукцію груп А та Б. До групи А належать: бавовна, льон, вовна, шовк, що використовуються для одержання тканин, тканини для пошиття одягу. До групи Б належать: тканини, нитки, вата, трикотаж та ін., що реалізуються в торгівлі.

1.1 Текстильні волокна

Текстильні волокна - це тверді, гнучкі тіла, які мають дуже малий поперечний переріз, обмежену довжину та придатні для виготовлення пряжі і текстильних виробів. їх поділяють на елементарні і технічні. Елементарні волокна одиничні, неподільні на мілкіші (бавовна, вовна, шовк, хімічні волокна). Технічні волокна поділяються на елементарні, що з'єднані між собою (конопляні і лляні). Довжина волокон вимірюється в мм, поперечний переріз в мкм.

Із волокон одержують нитки (пряжу) - елементарні (це елементарне волокно в декілька десятків і сотень метрів) і текстильні. Текстильні нитки - це тонкі, гнучкі і міцні тіла дуже великої довжини, утворенні при з'єднанні разом елементарних волокон або ниток і придатні для виготовлення текстильних виробів. їх одержують при скручуванні послідовно розміщених елементарних або комплексних волокон. Таку нитку називають пряжею.

Текстильні волокна повинні володіти такими властивостями: прядильною здатністю, значною міцністю, гігроскопічністю, гнучкістю, опором стиранню, певною щільністю, відносним видовженням. Крім того, вони мають бути розсипчастими (легко ділитися), малоелектризуючими, мати мало дефектів.

Залежно від призначення текстильні волокна поділяють на натуральні та хімічні. Натуральні формуються в природі (льон, конопля, бавовна, вовна, натуральний шовк, азбест), хімічні одержують із природної (штучні) і хімічної (синтетичні) сировини. Натуральні волокна є тваринного, рослинного і мінерального походження.

Текстильні волокна - це високомолекулярні сполуки. їхні макромолекули можуть мати лінійну (бавовна, льон, шовк, хімічні) та тривимірну (вовна, синтетичні) структуру.

Бавовна - важливе текстильне волокно, яке одержують із бавовника. Довжина волокна досягає 25-40 мм, діаметр близько 20 мкм. Волокну властива висока гнучкість, міцність і зносостійкість, воно добре фарбується. Із бавовни можна одержувати різну пряжу - від товстої, для меблевих тканин, до дуже тоненької, для батисту і маркізету.

Луб’яні волокна містяться в стеблах, листі, оболонці плодів різних рослин. У текстильній промисловості використовують найчастіше волокна льону. Волокна розміщені в корі льону (чи коноплі) пучками. Для відділення волокна від кори рослини вимочують, піддають термічній або хімічній обробці, миють і тріпають. Процес цей складний і тривалий. Луб'яні волокна мають високу міцність, значну довжину, більшу товщину. Тканини, одержані із цих волокон, грубіші. Із таких волокон виготовляють рушники, столову і спальну білизну, технічні тканини, одежні, канати, тарні і мішковинні тканини.

Вовна — це волокно, яке покриває шкіру овець, кіз, верблюдів. Ці волокна довші від бавовняних, достатньо пружні, але менш міцні. Вони зносостійкі, мало зминаються, здатні добре підтримувати форму виробу. На їх поверхні є лусочки, спрямовані в одну сторону, через це вони добре зберігають тепло. З цієї ж причини, при багаторазовій механічній дії у зволоженому стані тканини збиваються. Це має значення при виготовленні фетру, повсті, опорядженні сукняних тканин.

Із вовняних волокон виготовляють два види пряжі - товсту, м'яку, що має невелику міцність і використовується для пальтових і драпових тканин і камвольну (тонку, рівну, міцну), що використовується для виготовлення трикотажних і костюмно-платтяних тканин. Шовк - тонкі волокна, що виділяє гусениця метелика тутового шовкопряда. На відповідній стадії розвитку гусениця для утворення кокона випускає тоненьку ниточку (волокно). Для одержання цього волокна кокон розмочують і розмотують. Розмотати кокони вдається лише наполовину. Друга частина утворює відходи, які переробляються в пряжу на шовкопрядильних фабриках. Розведення і утримання гусениць є складним, трудомістким і дорогим процесом. Тому натуральний шовк дорогий. Шовкові волокна мають довжину до 600 мм, діаметр 15 мкм. Ці волокна міцні, рівні, пружні, приємні на дотик. Із шовкових ниток виготовляють легкі платтяні і технічні тканини.

Штучні хімічні волокна одержують із целюлози деревини, бавовняного пуху, відходів бавовни (природної сировини). До цих волокон належать віскозне, ацетатне, триацетатне, мідноаміачне та ін. Віскозне волокно в текстильній промисловості переробляється у вигляді штапелю. Це короткі волокна (35-40мм). Волокна добре переробляються, фарбуються, рівні, але неміцні (особливо мокрі). Використовують їх здебільшого з бавовною, рідше в чистому вигляді.

Синтетичні хімічні волокна одержують у результаті синтезу продуктів переробки нафти, кам'яного вугілля і природного газу. Капрон, лавсан, нітрон та ін. - синтетичні хімічні волокна. Ці волокна міцні, можуть буги різної лінійної щільності і мають велику довжину. Із них виготовляють платтяні, трикотажні, технічні тканини. їх можна змішувати з іншими волокнами. Синтетичні волокна не вбирають вологу. Тому при механічних діях накопичують статичні заряди.

1.2 Технологія одержання пряжі

Після первинної обробки на очисних підприємствах волокна поступають на текстильні комбінати, їх переробляють у вироби. Спочатку на прядильних фабриках одержують пряжу -нескінченно довгу нитку, що складається зі з'єднаних між собою силами зчеплення і крутки текстильних волокон. При скручуванні волокна притискаються одне до одного і розміщуються відносно осьової лінії під відповідним кутом, утворюючи гвинтові лінії.

Переробка волокон у пряжу відповідної товщини і міцності називається прядінням. Сукупність машин і процесів, за допомогою яких волокна переробляють у відповідний вид пряжі називають системою прядіння.

Розрізняють кардну, апаратну, гребінну і меланжеву системи прядіння. Вони відрізняються числом переходів, їх призначенням, видом і якістю сировини та якістю готової пряжі. Основною системою прядіння є кардна. За цією системою волокна обробляють у декілька стадій (розглянемо на прикладі бавовни): розрихлення, змішування і тріпання; кардочесання; складання і витягування стрічки; передпрядіння і прядіння.

На текстильні підприємства (прядильні фабрики) бавовна поступає в спресованому вигляді (тюками). Волокна містять велику кількість дрібних домішок, пошкоджені (короткі) волокна, окремі волокна переплутані, зчеплені між собою у вигляді клаптів.

На першій стадії волокна піддають обробці на розрихлювально-тріпальних машинах. Спресована маса розривається на клапті (голками, зубцями), очищається від домішок і змішується. На цих машинах формується тонка волокниста стрічка відповідної товщини. Волокна розміщені хаотично, бавовна містить дрібні домішки і сміття.

На другій стадії відбувається чесання. Стрічка подається на спеціальну чесальну машину, де проходить розчісування клаптів бавовни на окремі волокна з одночасним очищенням від коротких волокон і домішок. Після чесання отримується рихла стрічка діаметром 1 - 3 см. У стрічці волокна розчесані, майже не зв'язані між собою, але не випрямлені і слабо зорієнтовані відносно осі стрічки. Сама стрічка по довжині нерівномірна.

На третій стадії стрічки складають і витягують для зменшення поперечного перерізу до початкових стрічок. При цьому волокна випрямляються і стрічки вирівнюються в поперечному перерізі по довжині.

Завдання четвертої стадії - зменшити товщину стрічки до розмірів, придатних для одержання пряжі. Цю операцію виконують на рівничних машинах, де на витяжному пристрої проходить зменшення товщини стрічки. Ця тонка стрічка називається рівницею. Для надання їй незначної міцності роблять невелику підкрутку.

Заключна стадія проходить на прядильних машинах. Тут рівниця витягується до товщини пряжі і скручується. Одержується нитка відповідної товщини і міцності. Процес прядіння найчастіше проводять на кільцевих прядильних машинах з веретенами і бігунками. Рівниця витягується до потрібної товщини і скручується за допомогою веретена. Готова пряжа намотується на шпулю, утворюючи починок.

Більш ефективним методом одержання пряжі є безверетенне прядіння на пневмомеханічних машинах. На таких машинах значно вища продуктивність, їм потрібні менші виробничі площі, нижча собівартість.

Пряжу класифікують за різними ознаками. Залежно від сировини пряжа буває бавовняна, вовняна, шовкова, віскозна, бавовнянолавсанова та ін. За способом виготовлення пряжу поділяють на кардну, апаратну, гребінну, меланжеву. Крім того, вона може бути однониточна, кручена і фасонна. Розрізняють також пряжу для тканин, трикотажну, подальшого скручування (для ниток), для спеціальних виробів (сіток).

Пряжа повинна забезпечувати такі вимоги:

- мати задану лінійну щільність з мінімальними відхиленнями і бути рівною по довжині;

- володіти заданою міцністю з мінімальними відхиленнями міцності по довжині;

- мати задану крутку і бути рівномірною за круткою;

- володіти заданим видовженням та жорсткістю при розтягуванні з мінімальними відхиленнями цих показників по довжині;

- бути чистою з мінімальною кількістю забруднень і дефектів.

Починок з пряжею повинен мати правильну форму, рівномірну щільність і, по можливості, максимальні розміри. Порушення цих вимог веде до підвищеної обривності пряжі при її переробці і зниження якості виробів.

У тканині нитки розміщені взаємоперпендикулярно і зв'язані між собою шляхом переплетення. Нитки, що розміщені вздовж тканини, називаються основними, нитки, розміщені поперек тканини - пітканні. їх властивості і способи підготовки до ткацького виробництва дещо різні. Найбільш важливим і тривалим є процес підготовки основних ниток. Для одержання ниток більшої довжини їх перемотують на бобіни (циліндричні або конічні). В процесі перемотування пряжа дещо очищається від пуху, забруднень, дефектів прядіння, натягується, видаляються слабкі місця. На одну бобіну витрачають 15-16 починків. Далі йде процес снування, тобто намотування на спеціальний снувальний циліндричний вал паралельно одна одній 200-600 ниток. При цьому натяг ниток має бути по змозі однаковим, постійним і мінімальним. З метою підвищення опору навантаженням розтягування, згинання, тертя, основні нитки шліхтують. Для цього їх пропускають через гарячу клейку речовину, яка називається шліхтою. У якості шліхти використовують крохмаль, казеїн, рослинні білки, целюлозні ефіри, борошно та ін. Після шліхтування збільшується товщина і маса ниток, вони стають гладенькими, зменшується їх обривність.

Щоб на верстаті формувати тканину відповідного переплетення, здійснюють пробирання і прив'язування ниток. Основні нитки просувають через відповідні елементи ткацького верстата (ламелі, ремізки, бердо) так, щоб вони постійно розділялися і утворювали зів для пропускання пітканної нитки. Пробирання можна проводити вручну, напівмеханічним і механічним способами.

Пітканні нитки іноді перемотують, іноді піддають зволоженню та емульсуванню. А часто використовують без підготовки.

1.3 Виготовлення тканин на ткацькому верстаті

Із основної і пітканної пряжі, підготовлених певним чином, на ткацькому верстаті виготовляють тканину (рис. 1).

Рис. 1. Схема ткацького верстата

Навій 1 встановлюється в гнізда верстата. Основні нитки 2 змотуються з навою 1, огинають валик (скало) 3, проходять через ламелі 4 і галіва ремізок 5. За допомогою ремізок основні нитки розділяються на дві частини, утворюючи простір - зів. Далі нитки проходять у зубці решітки берда 6, що рівномірно розподіляє їх по ширині верстата. Частина основних ниток, що проходять через вічка однієї ремізки, періодично піднімається або залишається на місці, а друга їх частина, що проходить через вічка другої ремізки, у той же час опускається. В утворений між нитками зів швидко прокидається човник 7 і залишає там пітканну нитку. Далі пітканна нитка за допомогою берда 6 прибивається до краю тканини 8. У наступний момент піднімається ремізка, що внизу, і опускається та, що була зверху. В утворений зів прокидається човник. Такі операції повторюються. Вироблена тканина відводиться постійно із зони її утворення вальяном 10, огинаючи при цьому спеціальну опору - грудницю 9. Після цього тканина намотується через натяжний валик 11 на товарний вал 12.

Ткацькі верстати є різні. їх групують за різними ознаками -за принципом формування тканин, за способом прокладання пітканної нитки, залежно від конструкції окремих механізмів тощо.

Техніко-економічні показники.

Процеси одержання тканин високопродуктивні, з високим ступенем автоматизації. Сучасні ткацькі верстати дають змогу одержувати тканини високої якості, з малою кількістю дефектів. Ефективними є безчовникові верстати. В них відсутній човник, а прокладання пітканної нитки здійснюється струминою води, повітря, рапірами, малорозмірними ниткопрокладачами. Такі верстати мають високу продуктивність. Перспективним є застосування ткацьких верстатів з електронними системами управління, автоматизованих виробництв з використанням робототехнічних засобів і мікропроцесорної техніки.

Важливим напрямком вдосконалення текстильного виробництва є забезпеченність сировиною, поліпшення її якості, переорієнтація на використання іншої сировини, запровадження прогресивних технологій, виробництво тканин, що відповідають сучасним запитам.

1.4 Тканини, їх будова, властивості, опорядження

Тканини за призначенням поділяють на побутові, технічні та спеціальні. Побутові тканини використовують для виготовлення одягу і предметів домашнього вжитку. Технічні тканини використовують для виготовлення транспортерних стрічок, пасів, корду та інших технічних виробів. Спеціальні тканини використовують в оборонній промисловості, для захисту від шкідливих дій та ін.

Асортимент побутових тканин дуже різноманітний. їх поділяють на класи (одежні, декоративні, вологопоглинальні), підкласи (бавовняні, лляні, вовняні, шовкові, хімічні), групи, артикули. Одежні тканини бувають пальтові, костюмні, платтяні, білизняні, підкладочні та ін. Залежно від обробки (опорядження) тканини можуть бути суровими, строкатими тощо. Крім цього тканини розрізняють за їх масою, шириною та іншими властивостями.

Техніко-економічні характеристики тканин.

1.Лінійні розміри тканин. Тканини бувають метражні і штучні тканні вироби. Метражні тканини випускають у вигляді кусків (відрізків, довжиною в декілька десятків метрів). Штучні вироби випускають окремими закінченими виробами (скатертини, ковдри, хустки та ін.). Ширина тканини залежить від ї призначення і коливається в межах 80-150 см. Тканні вироби шириною до 30 см називають стрічками і тасьмою. Довжина кусків може бути 50-150 м і більше.

2. Щільність тканин. Розрізняють щільність за основою і за пітканням. Щільність тканин за основою - це кількість ниток основи, що припадають на 1 або 10 см ширини тканини, щільність за пітканням - кількість пітканних ниток, які припадають на 1 або 10см довжини тканини. Якщо щільність за основою і за пітканням однакова, тканину називають рівнощільною (врівноваженою), якщо щільність різна, тканина неврівноважена.

3. Міцність - здатність тканини чинити опір розриванню. Для визначення міцності смужки тканини шириною у 5см розривають на спеціальному приладі.

4. Видовження - збільшення довжини зразка при дії на нього розтягуючих сил. Оцінюється у відсотках від початкової довжини.

5. Усадка - зменшення розмірів тканини при експлуатації (прання, прасування). Велика усадка тканин є негативним явищем.

6. Жорсткість - опір тканин до змін форм. Найбільше значення має жорсткість при згинанні.

Крім того, тканинам властиві деякі інші характеристики, наприклад, драпірування, зминання, гігроскопічність, опір стиранню, водопоглинання, повітропроникність, водопровідність, теплостійкість тощо.

Будова тканин. Будова тканин характеризується: лінійною щільністю основної і пітканної пряжі; щільністю тканин за довжиною і шириною; переплетенням пряжі у тканині. При заданих параметрах пряжі і щільності тканин, за рахунок різних переплетень можна отримати тканини, що відрізняються зовнішнім виглядом, фізико-хімічними та експлуатаційними властивостями.

Переплетенням тканин називають порядок перехрещування в ній основних і пітканних ниток. У результаті перехрещування цих ниток на поверхні тканини виступають або основна, або пітканна нитка. Місце, де основна нитка проходить над пітканною, називається основним перекриттям, а те, де пітканна нитка проходить над основною - пітканним перекриттям. Перекриття можуть по-різному чергуватися, створюючи відповідний малюнок переплетення. Малюнок переплетення тканини, що повторюється, називається раппортом.

Для зображення переплетення використовують папір у клітинку. Там, де основне перекриття, клітинку замальовують, де пітканне - вона чиста (рис. 2).

Рис. 2. Малюнки переплетення тканин

Усі ткацькі переплетення поділяють на чотири класи:

- головні або прості (полотняне, саржове, атласне, сатинове);

- складні (багатошарові, мішковинні, петельні, ворсові, ажурні);

- дрібноузорчасті (репс, саржа посилена, рубчик, вафелька та ін.);

- крупноузорчасті (жакардові, складні узори).

Тканина, вироблена на ткацькому верстаті, називається суровою. У такому вигляді її використовують рідко. Основна маса тканин облагороджується, тобто піддається опорядженню.

Технологічний процес опоряджувального виробництва включає в себе декілька переходів. Для кожної тканини він залежить від її характеристики і призначення. Проте у будь-якому випадку, кожне опоряджувальне виробництво поділяється на основне і допоміжне.

Основне виробництво включає такі операції технологічного процесу:

1. Підготовка сурових тканин до фарбування і друкування. Цей процес включає декілька переходів. Спочатку сурові тканини на складі приймають із ткацьких фабрик, проводять контроль і встановлюють процент браку, підбирають партії. Далі проводять обпалювання, мета якого видалити із поверхні тканини кінчики волокон і вузлики. Для цього застосовують спеціальні машини, де швидкість руху тканин 50 - 250 м/хв. Після обпалювання проводять розшліхтування, тобто видалення із тканини шліхти. Для цього тканину просочують розчином сірчаної кислоти або лугу при температурі 30^Ю°С, залишають на 12-18 год. і промивають водою. Для видалення залишків крохмалю, воскоподібних, жирових, пектинових та азотомістких речовин тканини відварюють. Для цього використовують луг із содою і різні поверхнево-активні речовини. Для повного видалення із тканини природних домішок, видалення речовин, які надають тканині сірого відтінку, її знебарвлювання, проводять вибілювання, використовуючи гіпохлорит натрію, перекис водню та ін. Після вибілювання тканина готова до випуску або направляється на наступні операції. Бавовняні тканини ще піддають мерсеризації. Це короткочасна обробка концентрованим розчином лугу з метою зміни фізико-хімічних властивостей і структури волокон, в результаті чого підвищується їх міцність і здатність до фарбування.

2. Фарбування тканин. Це процес, при якому тканині надають забарвлення відповідного кольору шляхом нанесення барвників і їх фіксації. При фарбуванні молекули барвників із розчину проникають в пори набухлих волокон і втримуються там хімічними або фізичними силами. Тканини повинні забарвлюватися рівномірно, барвники втримуватися міцно. При цьому не мають погіршуватися фізико-механічні властивості тканин. Барвники є натуральні і хімічні, водорозчинні, розчинні при відновленні в лужному середовищі та утворювані на волокні (в результаті окислення деяких амінів). Для покращення якості тканин, при фарбуванні використовують допоміжні матеріали, так званні поверхнево-активні речовини. Процес фарбування проводять на спеціальних машинах.

3. Друкування тканин. Це нанесення на тканину барвника у вигляді малюнка, тобто багатоколірне зображення окремих ділянок тканини. За своєю суттю хімічні процеси, що протікають при фарбуванні і друкуванні, подібні. Проте, для нанесення барвника методом друкування, потрібні відповідні умови й обладнання. Малюнок повинен мати чіткі границі, окремі елементи малюнка повинні щільно прилягати один до одного, без просвітів.

Існує ще заключне опорядження. Це механічні (сушіння, каландрування, розширення) і хімічні (просочення клеєм, крохмалем, синтетичними речовинами, декстрином) процеси. І насамкінець здійснюють контроль якості готових тканин. Пофарбовані тканини перевіряють на стійкість фарбування, до тертя (сухого і мокрого), дії мила і поту, білі - на ступінь і стійкість білизни.

2. ШВЕЙНА ПРОМИСЛОВІСТЬ

2.1 Асортимент швейних виробів

Швейна промисловість у структурі легкої промисловості України посідає друге місце. За чисельністю зайнятих працівників вона є найбільшою серед інших галузей легкої промисловості.

Сучасна швейна промисловість характеризується доволі високим рівнем техніки, технології та організації виробництва, наявністю великих спеціалізованих підприємств і виробничих об'єднань. У швейній промисловості створено фабрики, виробничі об'єднання, фірми, спільні підприємства. Швейні підприємства є в кожному великому населеному пункті. Перевезення тканин і ниток дешевше аніж готових виробів.

Вдосконалення швейного виробництва передбачає ширше впровадження високопродуктивного обладнання, потокових ліній, розширення асортименту і поліпшення якості одягу, випуск виробів, що користуються підвищеним попитом, відповідають кращим сучасним зразкам. Технологія сучасного швейного виробництва все більше стає механізованою.

До швейних виробів належать: одяг (побутовий і виробничий); предмети домашнього вжитку; технічні вироби і спорядження.

Одяг виник як засіб захисту тіла людини від різних дій навколишнього середовища (спека, холод, волога, пил та ін.). Сьогодні одягом називають різні предмети із матеріалів рослинного, тваринного і штучного походження, що захищають людину від несприятливих дій середовища, підтримують нормальний здоровий стан організму і служать прикрасою. Одяг є одним з елементів матеріальної культури людини. Зміна форм одягу проходить на кожному історичному етапі розвитку суспільства. Такі зміни відображають вимоги суспільного ладу, розвитку техніки, національної культури, особливостей побуту, художні смаки, традиції людей.

Побутовий одяг - це одяг для носіння в різних побутових і громадських умовах. Його поділяють на повсякденний, святковий, домашній, спортивний. Крім того, є верхній одяг, натільна білизна, корсетні вироби, пляжний одяг, головні убори.

За видами одяг характеризується наступними ознаками: назвою (пальто, куртка, плащ); статтю; віком; сезонністю (зимовий, літній, демісезонний, позасезонний та ін.); призначенням (робочий, вихідний, парадний). Кожен вид одягу має різновиди.

Виробничий одяг служить для носіння у виробничих умовах. Він поділяється на:

- спеціальний - виробничий одяг для захисту від дії небезпечних і шкідливих виробничих факторів (плащі, куртки, штани, костюми, халати, фартухи, головні убори);

- санітарний - одяг для захисту предметів від працюючого і працюючого від загальних виробничих забруднень;

- формений - одяг для військовослужбовців, робітників спеціальних відомств, транспорту, учнів.

Асортимент швейних виробів постійно поновлюється, що пов'язано із покращенням якості сировинної бази швейної промисловості. Вимоги до сучасного одягу визначаються рівнем його якості, що здійснюється шляхом порівняння показників якості моделі з базовими показниками, які фактично досягнуті у цій галузі.

2.2 Основні етапи виготовлення швейних виробів

Виробничий процес виготовлення одягу складається із таких етапів:

1. Створення моделей, розробка конструкцій і технічної документації.

2. Підготовка матеріалів до розкроювання і розкрій.

3. Пошиття виробів і їх опорядження.

Послідовність виробничого процесу визначається технічною підготовкою виробництва. Система технічної підготовки виробництва включає розробку технологічної і технічної документації на весь процес виробництва виробів і підготовку засобів технологічного оснащення.

Моделювання і конструювання одягу здійснюється в Будинках моделей або в експериментальних цехах підприємств. Під моделюванням у швейному виробництві розуміють створення моделі швейного виробу, тобто його ескізу чи об'ємної конструкції. Ескіз виконується на папері, об'ємна конструкція створюється шляхом наколювання тканини на манекені. Моделі створюють художники-модельєри і представляють їх на художню раду для затвердження. Після затвердження на художній раді ескізи разом зі взірцями матеріалів передаються конструктору для розробки конструкцій. Конструкція виробу представляється у вигляді комплекту креслень, а пізніше лекал всіх деталей виробу (в натуральну величину), за якими виготовляється взірець моделі з матеріалу. Він також розглядається і затверджується на художній раді.

Моделювання і конструювання є першим найбільш відповідальним етапом виготовлення виробів. Саме тут закладається якість готових виробів, раціональне використання сировини, забезпечується підвищення продуктивності праці, встановлюються матеріальні затрати на виробництво виробу, визначається технологія його виготовлення та організації виробництва, рівень механізації й автоматизації. Моделювання і конструювання одягу - це творчі процеси створення нових фасонів виробів відповідно до їх призначення і вимог до сучасного одягу.

Перед початком запуску нової моделі у виробництво експериментальний цех повинен мати її зразок, лекала всіх розмірів у повному комплекті і технічну документацію. Технічна документація включає: малюнок моделі, її прейскурантний номер і дату затвердження художньою радою; специфікацію деталей; рекомендовані матеріали верху, підкладки і фурнітури; основні вимоги до розкроювання і пошиття; табель вимірів лекал і готового виробу; дані про площу лекал деталей верху, підкладки і докладу виробу; норму витрати тканини на виріб і мініатюрні зарисовки розкладок лекал із зазначенням міжлекальних відпадків (%).

На кожну нову модель виготовляють зразки (або невеликі дослідні партії). При цьому кінцево уточнюють конструкцію моделі і технічні умови її розкроювання і пошиття. За розробленими і уточненими кресленнями деталей крою виготовляють лекала (шаблони), спочатку на середній розмір, а потім на решту виробів. Лекала виготовляють зі спеціального картону. На кожне лекало наносять позначення (назву виробу, номер фасону чи моделі, розмір, зріст, повноту, напрям нитки основи, лінії допустимих відхилень, місця розташування виточок, кишень, петель, складок, контрольні надсічки, надсічки для з'єднання деталей при зшиванні). Лекала бувають основні, підсобні і допоміжні. Є також контрольні шаблони.

Одяг в процесі його виготовлення на швейному підприємстві проходить через експериментальний, підготовчо-розкрійний і швейний цехи.

В експериментальному цеху відтворюють моделі одягу за взірцями Будинку моделей для показу на ярмарку оптової реалізації. Взірці моделей, розписані торговельними організаціями оптової реалізації одягу, є взірцями для випуску виробів у масовому виробництві. В цьому цеху займаються підготовкою моделі до запуску у виробництво.

Підготовчо-розкрійний цех об'єднує два відділення - підготовче і розкрійне.

В підготовчому відділенні приймають і зберігають тканини, перевіряють їх якість і розміри, підсортовують, підбирають в настили, наносять малюнок елементів крою на верхніх полотнах настилів.

В розкрійному відділенні настеляють настили тканин (8-200 полотен), розсікають настили на частини, вирізають деталі виробу, контролюють якість крою, комплектують деталі крою.

Існують системи централізованого підготовчо-розкрійного виробництва для обслуговування декількох підприємств із застосуванням економіко-математичних методів і ЕОМ.

У швейному цеху вироби шиють. Цей процес здійснюється на технологічних потоках. Потоки можуть бути одно- і багатофасонні, одно- і багатоасортиментні. Деталі одягу з'єднують ниточним, клеєвим, зварним і комбінованим методами.

Найбільш поширеним є ниточний метод з'єднання. Він забезпечує достатню міцність, еластичність, гарний вигляд шва. Можна виконувати будь-які шви.

Клеєвий спосіб кріплення деталей менш поширений. Клей застосовують у вигляді плівки, нитки, порошку. Його прокладають між з'єднуваними деталями або наносять шаром на прокладку. Таке з'єднання може бути суцільним та у вигляді крапок, одно- і двостороннім.

Зварні з'єднання застосовують при виготовленні одягу із синтетичних або змішаних із синтетичними волокнами матеріалів. При цьому не потрібні матеріали для кріплення.

Фізико-механічні властивості одягу загалом залежать від властивостей використовуваних матеріалів. Водночас деяких властивостей деталям і виробам надають в процесі їх виготовлення. Роблять підкладки (комір, лацкан, поличка та ін.), просочують спеціальними речовинами, прокладають потаємні паралельні строчки. Для опору деяких ділянок одягу стиранню використовують накладні деталі (наколінники, нарукавники, спеціальна тасьма внизу штанів та ін.). Прикрашають одяг різними строчками, аплікацією, вишивками.

На великих підприємствах є ще цех опорядження, де проводять волого-теплову обробку. На малих підприємствах таку обробку проводять у швейному цеху.

Під волого-тепловою обробкою швейних виробів розуміють спеціальну обробку деталей або виробів вологою, теплом і тиском за допомогою спеціального обладнання. Ця обробка становить приблизно 15 - 25% від усієї трудомісткості обробки виробів та їх опорядження. Якість і зовнішній вигляд виробів багато залежать від волого-теплової обробки. її проводять як під час пошиття одягу, так і при його опорядженні.

Весь процес волого-теплової обробки включає три стадії: розм'якшення волокна вологою і теплом; надання відповідної форми тиском; закріплення одержаної форми шляхом видалення вологи під дією тепла і тиску. Розрізняють прасування, пресування, відпарювання.

Техніко-економічні характеристики. Одяг має бути гарним, модним, стійким до зношування, зручним, ефектним, дешевим. Сучасні швейні виробництва багато роблять для того, щоб забезпечити населення саме таким одягом. Багато швейних підприємств співпрацюють із зарубіжними партнерами. Ці спільні підприємства використовують обладнання і технології, що відповідають світовим стандартам, виготовляють вироби, які мають попит у Німеччині, Польщі, Франції та інших країнах.

2.3 Машини та обладнання у швейному виробництві

З урахуванням структури швейного виробництва, машини та обладнання можна поділити на: машини для технічної підготовки виробництва; розкрійні машини; машини для процесів з'єднання деталей виробів; машини для процесу формування; машини для опорядження.

Більша частина цих машин була створена, перш за все, для швейного виробництва. Одночасно у швейному виробництві застосовуються пристрої, які можуть бути використані і в інших виробництвах - транспортні і маніпуляційні пристрої; пристрої для контролю та управління; допоміжні пристрої різного призначення, які пристосовані до умов швейного виробництва; вимірювальні засоби.

Обладнання для технічної підготовки - це, насамперед, пристрої для розмноження (градуювання) лекал, для розмноження і підготовки конструкторських матеріалів, для складання технологічних схем тощо. Для цього застосовують копіювальні кільця, кругові градуювальні пристрої, пристрої для розмноження лекал, пантографи (для зменшення деталей крою), оптичні пристрої і системи (для одержання малюнків розкладок лекал), телевізори, спеціальні пристрої для визначення браку в матеріалі (різновідтінності та ін.), настилаючі машини (для настилання тканин, натягування їх при настиланні, вирівнювання країв), затискуючі пристрої, маркери (для розмічування виточок, кишень, петельок тощо).

На цій ділянці підприємства застосовують автоматизовані і роботизовані системи. Створено роботизовані технологічні комплекси, гнучкі автоматизовані виробництва. Є автоматизовані склади матеріалів. Це коміркові стелажі і транспортний робот, який може завантажувати комірки і виймати рулони тканин із них, перекладаючи їх на транспортний візок. Роботою складу керує ЕОМ. Застосування робототехнічних засобів у підготовчому і складському відділеннях створює передумови організації гнучкого автоматизованого виробництва. Підвищується продуктивність праці, знижується кількість обслуговуючого персоналу.

Розкрій тканин проводять розрізанням ножицями, ножем, пилениям, вирубуванням. Ножиці бувають ручні та електричні (розрізують до 3-5 полотен). Машини для розкроювання тканин -різних конструкцій і принципу роботи - з прямим ножем, з обертовим ножем, дисковим, стрічковим. Є стрічкові розкрійні машини. Машини для розкроювання - стаціонарні і пересувні. Існують некласичні способи розкрою - стисненим повітрям, електроіскрою, лазером, плазмою, водою та ін.

Існують також роботи для розкроювання тканин (роботизовані розкрійні комплекси). За їх допомогою розкрій можна проводити в настилах вертикальними ножами і безнастильний розкрій лазером. При першому можна розкроювати одночасно до 200 шарів тканин. Продуктивність і точність такого розкрою дуже висока. При використанні лазера швидкість розкрою до 30 м/хв.

Існують варіанти розкрійного гнучкого автоматизованого виробництва, коли тканина поступає на розкрійну головку прямо від ткацької машини. Відпадає необхідність організовувати склади тканин, проте складнішою є організація виробництва. Гнучкі автоматизовані виробництва на підготовчо-розкрійних дільницях швейних підприємств з великим випуском виробів дають змогу вивільнити значну кількість робітників, змінити характер праці, підвищити її продуктивність більш як у 10 разів.

Використовують також автоматичні і напівавтоматичні лінії, на яких виконується цілий комплекс операцій - подавання матеріалу, його настилання, перенесення малюнка, маркування, фіксація настилу, грубий розкрій, точний розкрій, класифікація, комплектування деталей для процесу з'єднання.

Для з'єднання деталей виробу найчастіше застосовують швейні машини. Вони бувають різними за конструкцією і призначенням. Є машини побутові, для промисловості, для ремісничих виробництв, машини неавтоматичної і напівавтоматичної дії, важкі, середні, легкі. Залежно від виконуваних операцій - змітуючі, окантовочні, вишивальні, запошивочні, обметувальні, для ажурної строчки та ін. На машинах неавтоматичної дії операції виконуються за обов'язковою участю робітника. На машинах напівавтоматичної дії пришивають ґудзики, роблять петельки, обробляють клапани, манжети, комірці, з'єднують внутрішні зрізи підборта з підкладкою, бортову й утеплюючу прокладки в зимових виробах тощо. Є також машини для виконання клеєних з'єднань.

З метою підвищення продуктивності праці, зниження витрат часу на з'єднувальні операції і поліпшення якості оброблюваних деталей у швейних цехах використовують засоби малої механізації - лінійки, обмежувальні лапки, пристрої для підгинання країв деталей, для оброблення відкритих зрізів тощо.

Обладнання для волого-теплової обробки може мати електричний, електропаровий і паровий нагрів. Розрізняють п'ять основних груп обладнання для волого-теплової обробки: універсальне пресове обладнання; спеціальне пресове обладнання; гладильні столи; праски; допоміжне обладнання.

Використання пресів дає змогу механізувати найбільш трудомісткі операції, поліпшити якість обробки, підвищити продуктивність. Преси обладнано спеціальними подушками, між якими обробляють деталі або вироби. Форми подушок різні. Кожен прес має дві подушки - верхню і нижню.

Відпарюють вироби на пресах-відпарювачах за допомогою відпарювальних апаратів і пароповітряних манекенів. Готовий виріб одягають на манекен, розправляють, затискають краї спеціальними пристроями і включають вентилятор, що нагнітає повітря. Тоді подають нагріту пару. Пара виріб пропарює, гаряче повітря розправляє і просушує.

Є різні конструкції гладильних столів (разом з прасками і без них). Зі столів формують гладильні лінії.

В опоряджувальному відділенні застосовують машини для фіксації, дублювання (склеювання великих поверхонь), для виготовлення плісе та інших операцій.

Висновки

В процесі написання реферату ми ознайомилися з:

- технологіями текстильної промисловості, а саме:

- текстильними волокнами;

- технологією одержання пряжі;

- виготовленням тканин на ткацькому верстаті;

- тканинами, їх будовою, властивостями, опорядженням;

- швейною промисловістю, а саме:

- асортиментом швейних виробів;

- основними етапами виготовлення швейних виробів;

- машинами та обладнанням у швейному виробництві.

Література

1. Дичковська О. В. Системи технологій галузей народного господарства: Навч. нос. - К.: ІСДО, 1995.

2. Дмитрук І. Й. Організаційно-економічні методи розвитку науково-технічного прогресу. - Львів: Світ, 1991.

3. Економіка підприємств: Пос. / За. ред. П. С. Харіва. -Тернопіль: Економічна думка, 2002.

4. Колотило Д. М. Системи технологій і екологія промисловості. - К.: НМКВО, 1992.

5. Основы отраслевых технологий и организации производства: Учебник / Ю. М. Аносов. Ред В. К. Федюкин - К.: Политехника, 2002.

6. Основы технологии важнейших отраслей промышленности. Ч. I, II /Под ред И. В. Ченцова. - Минск. Вышейш. шк., 1989.

7.0стапчук М. В. Система технологій (За видами діяльності). Навч. пос. / М. В. Остапчук, А. І. Рибак. - К.: ЦУЛ, 2003.