Проблеми розвитку малих підприємств в Україні

Державна митна служба України

Академія митної служби України

НАУКОВА РОБОТА

НА ТЕМУ:

"Проблеми розвитку малих підприємств в Україні"

Виконав: курсант групи Е00-3

Капацина Юрій Олександрович

Науковий керівник:

доц. Лапіцька Светлана Юр`євна

м.Дніпропетровськ

2002

ПЛАН

Вступ 3

І. Малі підприємства – основа малого бізнесу:

      Сутність малого підприємства 4

      Роль малого бізнесу в економіці 7

ІІ. Державна полытика підтримки малого підприємництва

ІІІ. Розвиток малого підприємництва в Україні: проблеми та перспективи 11

3.1 Проблема фінансування малого бізнесу 15

3.2 Перспективи інноваційної діяльності малих підприємств 17

3.3 Поєднання переваг великих та малих підприємств 18

Висновки 21

Список використанної літератури 22

Додатки 23

Вступ

Актуальність даної теми визначена в першу чергу об`єктивно важливою роллю малого підприємництва у сучасній соціально орієнтованій ринковой економіки, перехід до якої є головним вектором реформ в Україні. Мале підприємництво – це істотна складова ринкового господарства, невід`ємний елемент конкурентного механізму. Мале підприємництво дає ринковій економіці гнучкість, мобілізує фінансові і виробничі ресурси населення, несе в собі могутній антимонопольний потенціал, слугує серйозним фактором структурної перебудови і забезпечення проривів науково-технічного прогресу, вирішує проблему зайнятості та інші соціальні проблеми ринкового господарства. Ось чому становлення та розвиток малого підприємництва (звичайно, в єдності з великим) являє собою стратегічну задачу реформаційної економічної політики.

Значення вивчення проблем розвитку малого підприємництва підсилюється тим, що малому бізнесу менш за все пощастило у відношнні державної та іншої підтримки. Недооцінка малого підприємництва, ігнорування його економічних і соціальних можливостей можуть бути квалифіковані як великий, стратегічний прорахунок, який може призвести до багатьох нардногосподарських негативів.

Без підтримки держави і без власної внутрішньогрупової взаємодії малий бізнес не завжди може протистояти у конкурентній боротьбі великому капіталу, відстоювати свої економічні, політичні і соціальні інтереси.

Потенціал малих підприємств залишається нереалізований. Існують серйозні економічні і адміністративні бар`єри для виходу нових підприємств на ринок і розвитку їх діяльності. Все більша кількість малих підприємств змушенні прибувати "в тіні" завдяки нестійкому законодавству.

Положення, що склалося, відкриває безмежні можливості для корупції, найбільш масовою жертвою якою на місцевому рівні є представник малого бізнесу.

Мале підприємництво не має яких-небудь істотних переваг в кредитно-фінансовій системі, в митному захисті, відчуває значні перешкоди в розвитку бізнесу, діє в неімовірно складних умовах для існування. Для представника малого підприємництва невигідна бідь-яка підприємницька діяльність в сфері виробництва, і він намагається затвердитися в торгівлі і посередництві.

В теж самий час в малий бізнес вступає все більша кількіть громадян. Заняття власною справою як природня форма прояву здібностей людини і реалізація його громадянських прав формують умови створення самостійного суспільного прошарку підприємців, які складають соціально політичну базу демократичних перетворень суспільства.

І. Малі підприємства – основа малого бізнесу

1.1. Сутність малого підприємства

Малий бізнес, або мале підприємництво, представляє самий численний шар дрібних власників, які внаслідок своєї масовості в значній мірі визначають соціально - економічний і частково політичний рівень розвитку країни. По своєму рівню життя і соціальному положенню вони належать до більшості населення і являють собою і безпосередніх виробників, і споживачів широкого спектра товарів і послуг одночасно. Мале підприємство є «клітинкою» малого підприємництва. Звідси слідує, що останнє є особливий сектор економіки, що утворюється сукупністю малих підприємств і тому що є специфічною суспільною формою дрібного виробництва в умовах ринку.

Як виявляється із самого визначення, «малий бізнес» - це підприємницька діяльність, здійснювана суб'єктами ринкової економіки при певних встановлених законах, державними органами або іншими представницькими організаціями критеріях, конституціонуючих сутність цього поняття[11, c.14].

Як показує світова практика, основним критеріальним показником, на основі якого підприємства різних організаційно правових форм відносяться до суб'єктів малого підприємництва, є насамперед середня чисельність працівників, зайнятих за звітний період на підприємстві. Більшість вчених під малим бізнесом розуміють діяльність, яка здійснювана невеликою групою осіб, або підприємство, кероване одним власником. Як правило, найбільш загальними критеріями, на основі яких підприємства відносяться до малого бізнесу, є: чисельність персоналу, розмір статутного капіталу, величина активів, об'єм обороту (прибутку).

За даними Світового банку, загальне число показників, по яких підприємства відносяться до суб'єктів малого підприємництва (бізнесу), перевищує 50. Однак що найчастіше застосовуються критеріями є ті, що описані вище. Практично у всіх країнах визначальним критерієм є чисельність працівників за звітний період. У даному зв'язку потрібно зазначити, що перший федеральний закон про малий бізнес, прийнятий в США в 1953 р., взагалі не містив ніяких кількісних критеріїв, обмежуючись лише відміченого роду якісними характеристиками.

Приведу критерії віднесення підприємств до малого бізнесу, що застосовуються в країнах з розвиненою ринковою економікою. Отже, в Європейському співтоваристві з 1 січня 1995 р. до малих підприємств відносяться ті, які не перевищують наступних показників:

    кількість зайнятих працівників до 50 чол.;

    річний оборот менше за 4 млн. ЕКЮ;

    сума балансу менше за 2 млн. ЕКЮ.

При визначенні заходів підтримки суб'єктам малого бізнесу на рівні країн ЄС можуть застосуються і інші показники, а країни, що входять в ЄС, можуть використати і свої показники при віднесенні підприємств до малих. Інші економічні організації встановлюють свої заходи віднесення фірм до категорії малого бізнесу. Так міжнародна Організація Економічної Співпраці і Розвитку (ОЕСР), в яку входять економічно високорозвинений країни, визначає підприємства з числом зайнятих до 19 чол. як «дуже малі», до 99 чол. як «малі», від 100 до 499 чол. як «середні» і понад 500 чол. як великі.

У Великобританії віднесення підприємств до суб'єктів малого бізнесу засновується на даних обороту і чисельності зайнятих (різних по галузях економіки). До найдрібніших відносять фірми з числом зайнятих від 1 до 25 чол., до дрібних – від 25 до 99. При цьому в обробляючій промисловості малими вважаються фірми із зайнятістю нижче за 200 чоловік, в той час як в торгівлі це підприємство з річним оборотом менше за 400 тис. фунтів стерлінгів. Згідно з Законом «Про компанії», в Великобританії мале підприємство повинно відповідати двом з наступних критеріїв:

    оборот не більше за 2,3 млн. ЕКЮ;

    активи не більше за 1,5 млн. ЕКЮ;

    середня чисельність зайнятих до 50 чол.

У Франції малими вважаються підприємства, на яких чисельність зайнятих не перевищує 500 чол. і річний оборот до стягування податків, оцінений на момент закриття підсумкового балансу, нижче за 200 млн. франків. Причому в різних галузях економіки розмір фірми оцінюється по-різному. Якщо в сільському господарстві і харчовій промисловості фірми із зайнятістю понад 200 чол. вважаються великими, то в галузі виробництва обладнання поріг чисельності 500 чол.

У Швеції система віднесення підприємств до малих згідно з французькою, але там дію ще і такі показники як: стадії зростання, галузева приналежність, географічна сфера діяльності, специфічні характеристики власників і керівників (жінки-підприємці, іноземці), типи проблем характерні для підприємства.

У Німеччині певне поняття про малий бізнес відсутнє, але відповідно до класифікації федерального міністерства господарства до дрібних відносять фірми з числом зайнятих до 49 чол. і щорічним оборотом менше за 1 млн. марок. Дрібні і середні фірми – це фірми, якими керують юридично самостійні власники, що безпосередньо беруть участь у виробництві, що повністю беруть на себе економічний ризик і що фінансують свою діяльність, як правило, без залучення кредитних коштів.

У Сполучених Штатах Америки федеральним законом про малий бізнес встановлено, що мала фірма – це фірма, що має одного або декількох власників, з числом зайнятих не більше 500 чол., величиною активів не більше 5.000.000 $ і річним прибутком не понад 2.000.000 $. У залежності від кількості найнятих працівників всі підприємства в США діляться на:

    найменші 1 - 24 зайнятих;

    малі 25 - 99 зайнятих;

    проміжні 100 - 499 зайнятих;

    великі 500 - 999 зайнятих;

    найбільші 1000 і більш зайнятих.

Потрібно відмітити що тут, як і в багатьох інших країнах, грає роль і галузева структура підприємства. Причому в одних галузях грає визначальну роль кількість зайнятих (обробляюча і добувна промисловість), а в інших величина обороту (будівництво, торгівля, послуги). Норми критеріїв різні для підприємств, працюючих в різних галузях економіки США.

У США малими вважаються підприємства, керовані незалежними власниками і що не займають домінуючого положення на товарних ринках.

Згідно з Указом Президента України "Про державну підтримку малого підприємництва" суб'єктами малого підприємництва є зареєстровані у вста­новленому порядку фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, а також юри­дичні особи - суб'єкти підприєм­ництва будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середня облікова чисельність працюючих за звітний період не перевищує 50 осіб та обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1000000 грн.

Основними економічними чертами малого підприємництва є:

    відособленість (тобто господарювання на свій страх і ризик);

    спеціалізація на якому-небудь виді діяльності;

    реалізація вироблених товарів (послуг) через купівлю - продаж на ринку;

Можна сформулювати декілька груп стійких меж малого підприємництва, зумовлених:

    Характером виробничого процесу:

    обмеженість масштабів засобів виробництва, що застосовуються і технологічних процесів;

    невелика номенклатура виробів, що випускаються, тобто вузька спеціалізація;

    спрощеность системи збуту.

    Специфікою системи управління і керівництва:

    єдність права власності і безпосереднього управління підприємством;

    особливе значення ролі керівника в житті підприємства, його безпосередня включеність практично у всі функціональні області;

    компактність управлінської команди і многофункціональності менеджерів;

    відсутність громіздких управлінських структур, простоту інформаційних зв'язків, неформальний характер планування і контролю;

    швидкість прийняття рішень.

3. Станом окремих компонентів (кадри, фінанси і т.д.):

    особливий, персоніфікований характер відносин між працівником і господарем;

    гнучкість, сприйнятливість до нововведень;

    невеликий масштаб фінансових ресурсів, що використовуються;

    низька капіталізація, що означає, що власники пускають на розширення основного капіталу лише малу частку прибутків;

    висока оборотність капіталу;

    істотний вплив на кадрову політику, прийняття стратегічних рішень, вибір правових форм і на інші параметри господарської діяльності сімейних і родинних зв'язків, що зумовлено правом успадкування.

4. Особливостями зовнішніх впливів:

    локальність ресурсних і збутових ринків;

    не формальність взаємовідносин з вузьким довкола постачальників і споживачів;

    положення «веденого» в системі коопераційних зв'язків з великими і середніми підприємствами;

    надчутливість до коливань економічної кон'юнктури, політичної обстановки, змінам законодавства;

    обмеженість джерел фінансування і хронічна недостача капіталів (якщо «гіганти» черпають необхідні ресурси головним чином через фондові біржі, то малі підприємства покладаються на обмежені кредити банків, власні заощадження, грошові кошти друзів, знайомих і родичів);

    велика міра залежності від системи підтримки малого підприємництва.

Мале підприємництво - цілком самостійна і найбільш типова форма організації економічного життя суспільства зі своїми відмітними особливостями, перевагами і недоліками, закономірностями розвитку. Функціонування на локальному ринку, швидке реагування на зміну кон'юнктури цього ринку, безпосередній зв'язок з споживачем, вузька спеціалізація на певному сегменті ринку товарів і послуг, можливість почати власна справа з відносно малим стартовим капіталом - всі ці межі малого підприємства є його достоїнствами, що підвищує стійкість на внутрішньому ринку, але при певних умовах стають недоліками, стримуючими його розвиток. З одного боку, швидке реагування малого підприємства на зміни умов функціонування робить його більш мобільним і що пристосовується, а з іншою - залежним від кон'юнктури ринку, динаміки зовнішніх соціально - економічних і політичних умов. Відносно невеликий капітал звужує рамки виробництва, обмежує можливість залучення додаткових ресурсів (науково-технічних, фінансових, виробничих, трудових і т.д.). Обмежені масштаби виробництва і невелика кількість зайнятих обумовлюють простоту і ефективність управління підприємством. Однак характерне для малого підприємства поєднання функцій власника і менеджера в особі господаря підприємства, встановлення особистих зв'язків з працівниками підприємства, неформальний стиль управління, знижуючи управлінські витрати, можуть привести - і часто приводять - до самоексплуатації і понаднормовим роботам. Нестійкість малого підприємства внаслідок обмеженості ресурсів набагато вище, ніж у великих і середніх підприємницьких структур.

На розвиток малого бізнесу найбільший вплив надають наступні чинники:

    розвиток коштів зв'язку;

    розширення сфери послуг, що базується на малих підприємствах;

    зменшення вартості і спрощення використання інформаційних систем;

    підвищився загальноосвітній рівень людей з одночасним накопиченням досвіду у великих компаніях;

    сприяння малими фірмами розв'язанню питання про безробіття;

    скорочення робочої зміни;

    велика конкурентоздатність за рахунок менших витрат, пов'язаних зі зниженням накладних витрат і меншими коливаннями заробітної плати.

Малі підприємства, звичайно ж, як з'являються, так і розпадаються з багатьох причин. Частка банкрутств підприємств малого бізнесу завжди вище, оскільки, йдучи на ризик, підприємець вирішує досить складну проблему конкурентоздатності продукції, що випускається. Починаючому підприємцеві на самому початку треба провести свою роботу при більш високих витратах, ніж підприємцеві вже існуючої фірми. Початкова вартість ставить фундаторів фірми в невигідне положення в порівнянні з діючою фірмою. У зв'язку з цим починаюча фірма завжди має більш високу собівартість продукції. Найбільш часті причини банкрутства малих підприємств це невдачі в сфері збуту продукції, а також недостатня компетентність і відсутність досвіду.

Але все ж, незважаючи ні на що, кількість фірм, що створюються перевершує число ліквідованих, що говорить про абсолютне збільшення числа підприємств малого і середнього бізнесу в економіці.

Але часто мале підприємство банкрутує не повністю, що досить важливо, а лише викупляється більш великою фірмою.

У зв'язку з цим можна виділити три моделі розвитку малого бізнесу:

    повільне розширення ділової активності;

    швидкий розвиток малих підприємств і перетворення їх в середні, а потім у великі компанії;

    збереження масштабів діяльності на досягнутому рівні.

Для підприємництва все більш важливої стає швидка і гнучка адаптація внутрішньої і зовнішньої середи фірм до невизначеної господарської середи. Підприємці все більше усвідомлюють необхідність використати не тільки переваги спеціалізації, особливу атмосферу зацікавленості, але і можливості, які відкриваються при виробничій кооперації: економія на масштабах, спільні науково-дослідні розробки, розділення ризику.

Значний плюс малих підприємств полягає в тому, що багато хто з них виявився більш пристосованими, ніж великі компанії, до умов розвитку в кризові періоди для економіки. Великі фірми не так чутливо і швидко реагують на які-небудь зміни в економіці. Не випадково в політиці урядів Німеччини, США, Японії і багатьох інших розвинених капіталістичних країн допомога дрібному бізнесу займає особливе місце. Невеликі підприємства найбільш чуйно реагують на зміну в економіці, на падіння або підвищення норми прибули в галузях економіки. Розорення і утворення нових компаній відбувається, передусім, в немонополізованому секторі і лише пізніше, набравши силу, відбуваються і на більш великих фірмах, відбиваючись на їх діяльності. У таких умовах великі компанії експортують капітал. Дрібні ж фірми, як правило, не мають такої можливості. Для виживання дрібні фірми вимушені переглядати свою виробничу і збутову діяльність. Ті фірми, які зуміли пристосуватися вижили, інші просто розорилися. Однак, розвиток малих підприємств при подоланні цієї кризи послужив важливим засобом для оздоровлення економіки. І пояснюється це передусім роллю і функціями, які малий бізнес виконує.

1.2. Роль малого бізнесу в економіці

Світова практика переконливо свідчить, що навіть в країнах з розвиненою ринковою економікою малий бізнес впливає істотний чином на розвиток народного господарства. По-перше, як вже відмічалося, він забезпечує необхідну мобільність в умовах ринку, створює глибоку спеціалізацію і кооперацію, без яких немислима його висока ефективність. По-друге, він здатний не тільки швидко заповнювати ніші, що утворюються в споживчій сфері, але і порівняно швидко окупатися. По-третє, - створювати атмосферу конкуренції. По-четверте (і це, мабуть, саме головне), він створює те середовище і дух підприємництва, без яких ринкова економіка неможлива. По чисельності працюючих, по обсягу і товарів, що реалізовуються, що виробляються, що виконуються робіт суб'єкти малого підприємництва в окремих країнах грають ведучу роль.

Суб'єкти малого підприємництва як суб'єкти ринкової економіки мають як переваги, так і недоліки. Зарубіжний і вітчизняний досвід розвитку малого бізнесу вказує на наступні його переваги: більш швидка адаптація до місцевих умов господарювання; велика незалежність дій суб'єктів малого бізнесу; гнучкість в прийнятті і виконанні рішень, що приймаються; відносно невисокі витрати, особливо витрати на управління; велика можливість для індивідуума реалізувати свої ідеї, виявити свої здібності; більш низька потреба в капіталі і інш. Власники малих підприємств більш схильні до заощаджень і інвестування, у них завжди високий рівень бажання в досягненні успіху, що позитивно загалом позначається на діяльності підприємства. Суб'єкти малого бізнесу краще знають рівень попиту на місцевих (локальних) ринках, вони дають кошти для існуванню більшій кількості людей, ніж великі підприємства, тим самим сприяють підготовці професійних працівників. Малі підприємства в порівнянні з великими в окремих країнах займають домінуюче положення як по числу, так і по питомій вазі у виробництві товарів, виконанні робіт, наданні послуг.

У той же час суб'єктам малого бізнесу властиві і певні недоліки, серед яких потрібно виділити самі істотні: більш високий рівень ризику, тому висока міра нестійкості положення на ринку; залежність від великих компаній; недоліки в управлінні справою; слаба компетентність керівників; підвищена чутливість до змін умов господарювання; труднощі в залученні додаткових фінансових коштів і отримання кредитів і інш. Звичайно недоліки і невдачі суб'єктів малого бізнесу пов'язані як з внутрішніми, так і із зовнішніми причинами, а також з умовами формування.

Як показує досвід, головними причинами невдач діяльності малих підприємств частіше за все називають:

    некомпетентність;

    незбалансований досвід (наприклад, досвідчений інженер, але недосвідчений комерсант);

    недостача досвіду в комерції, фінансах, постачанні, виробництві, умінні заводити і підтримувати ділові зв'язки контакти.

Іншими причинами банкрутств малих фірм є:

    занедбаність бізнесу;

    погане здоров'я або шкідливі звички;

    катастрофи, пожежі, крадіжка і т.д.

    шахрайство.

Практика діяльності малих американських фірм свідчить про те, що наявності одного підприємницького досвіду і хватка недостатньо[12,c.46]. У сучасному малому бізнесі надто необхідні спеціальні знання. Звичайно новий бізнес починає або комерсант, майже нічого не знаючий про виробництво, або інженер, який нічого не знає про комерцію. Нерідко власник малої фірми має дуже мало досвіду в управлінні особливими структурами бізнесу.

Шанси фірми на успіх підвищуються по мірі її дорослішаючого. Фірми, довго існуючі при одному власникові, приносять більш високий прибуток, ніж фірми, які часто міняють власників.

На невдачах малого бізнесу позначається невисока кваліфікація підприємців. Підприємці, ті, що вже нагромадили досвід ведення подів в маленьких фірмах, як правило, більш удачливі. Якщо в управлінні фірми бере участь не одна людина, а підприємницька команда складається їх двох, трьох або чотирьох облич, шанси на виживання вище, оскільки колективне прийняття рішення більш професійне.

На тривалість функціонування фірми впливають і розміри фінансування на першому етапі. Чим більше первинний капітал, вкладений в фірму, тим більше можливостей її збереження в кризові періоди.

У цей час навіть в країнах з розвиненою ринковою економікою відбувається посилення ролі малих підприємств, хоч їх стійкість відносно низька. При зростанні чисельності малих підприємств, розвиненій інфраструктурі і державній підтримці малий бізнес є важливим чинником рішення економічних і соціальних задач.

Як правило, розвиток малого бізнесу є умовою розв'язання наступних проблем:

    формування конкурентних ринкових відносин, які сприяють кращому задоволенню потреб населення і суспільства;

    підвищення якості товарів, робіт, послуг (прагнучи до задоволення запитів споживачів, малий бізнес сприяє підвищенню якості товарів, робіт, послуг і культури обслуговування);

    наближення виробництва товарів і послуг до конкретних споживачів;

    сприяння перебудови економіки (малий бізнес додає економіці гнучкість, мобільність);

    залучення особистих коштів населення на розвиток виробництва (партнери в малих підприємствах вкладають свої капітали в справу з більшою зацікавленістю, ніж у великих);

    створення додаткових робочих місць, скорочення рівня безробіття;

    сприяння розкриттю таланту людей, розвитку різних видів ремесел;

    формування соціального шара власників, власників, підприємців;

    активізація науково-технічного прогресу;

    освоєння і використання місцевих джерел сировини і відходів великих виробництв;

    звільнення держави від збиткових підприємств за рахунок їх оренди і викупу.

Дрібні і середні підприємства грають помітну роль в зайнятості, виробництві окремих товарів, дослідницьких і науково-виробничих розробках.

Незважаючи на те, що велика частина наукового потенціалу зосереджена на великих компаніях, малі і середні фірми по широкому колу продукції частіше починають комерціалізацію нових товарів. Дослідження 500 значних технологічних нововведень і винаходів, зареєстрованих протягом останнього двадцятиріччя в Німеччині і США, виявило важливу роль невеликих фірм навіть у втіленні в життя істотних технологічних нововведень.

Успіх малого бізнесу в цій області можна пояснити наступними причинами. Поглиблення спеціалізації в наукових розробках привело до того, що в багатьох випадках невеликі фірми йдуть по більш простому або ризикованому шляху, працюють в неперспективних галузях. Дрібні фірми також охоче беруться за освоєння оригінальних нововведень, оскільки при випуску принципово нового виробу знижується значення великих лабораторій з напрямами досліджень, що устоялися. До того ж малі фірми прагнуть як можна швидше налагодити масове виробництво. Тим самим, значення розробок, що проводяться дрібними підприємствами досить важливо, передусім, з точки зору розширення ринку товарів, що пропонуються і послуг, що в свою чергу активно стимулює процес виробництва з метою найбільш швидкого задоволення (знову народженого) попиту, що мотивується розробками, що проводяться фірмами малого і середнього підприємництва.

Відношення нововведень до витрат на наукові дослідження і розробки малих підприємств в 3-4 рази вище, ніж у великих. Якщо прослідити шлях винаходу, використаного великими монополіями, то нерідко воно виявляється результатом роботи окремих вчених або дрібних фірм. Однак подальше впровадження здійснюється компаніями, що володіють необхідними для цього фінансовими і матеріальними ресурсами.

Узагальнюючи все вищесказане, хотілося б звернути увагу на те, що дрібне підприємництво впливає на структуру ринку і розширення ринкових відносин передусім внаслідок зміни кількості суб'єктів ринку, підвищення кваліфікації і міри прибавленості все більш і більш широких верств населення до системи підприємництва і ділового адміністрування.

Розвиток спеціалізації і кооперації залучає дрібних і середніх підприємців в сферу впливу великих об'єднань.

Фактично вони втрачають свою незалежність і перетворюються в окремі частки більш великих монополій, хоч офіційна статистика враховує їх як самостійні одиниці. Великі підприємства приваблюють вузькоспеціалізовані дрібні фірми, що виробляють для них окремі деталі і вузли. Навколо монополій, особливо в галузях машинобудування, електронної промисловості, групуються звичайно по декілька десятків тисяч дрібних підприємств, які користуються фінансовою і технічною допомогою монополій. Для господарів монополістичних об'єднань також дрібні субпідрядники зручні і вигідні: вони постачають свою продукцію по досить низьких цінах. Їх виробничі, соціальні і інші проблеми мало турбують керівників монополій. У періоди несприятливої кон'юнктури і інших ускладнень, монополії (господарі) рвуть зв'язки зі своїми дрібними постачальниками, кидаючи їх напризволяще. У останнє десятиріччя в багатьох країнах посилилася тенденція до об'єднання дрібних підприємств на основі спеціалізації і кооперації виробництва, у великі галузеві структури, які зараз виробляють великі обсяги різноманітної продукції, в тому числі високого технічного і технологічного рівня, і досить успішно конкурують на ринках з великими компаніями і монополіями.

Важливість малих підприємств ще і в тому, що вівши запеклу конкурентну боротьбу за виживання, вони вимушені постійно розвиватися і пристосуватися до поточних умов ринку, адже щоб існувати треба отримувати кошти для існуванню, а значить бути кращим за інших, щоб прибуток діставався саме ім.

Масовий випуск промислових виробів тривалого споживання (автомобілів, холодильників, телевізорів і великими підприємствами викликає потребу у відповідних промислових послугах по ремонту і обслуговуванню, які часто здійснюють дрібні підприємства, оскільки монополії через свою величині вимушені затрачувати багато зусиль в цьому напрямі або створювати розгалужену мережу маленьких філіали, що саме по собі також досить заняття, що дорого коштує, що служить в основному для підтримки престижу великої фірми.

Діяльність малих підприємств в менш розвинених районах західноєвропейських країн - це основа всього їх соціального і економічного життя і вирішальна передумова їх подальшого господарського розвитку.

У той же час, на дрібних підприємствах відмічається більш висока ефективність праці, малі фірми з меншими витратами задовольняють потреби в дефіцитних видах товарів і послуг на основі розробки місцевих джерел (сировина) і забезпечує при цьому велику зайнятість. Вони збільшують розміри надходжень до муніципальних бюджетів, стимулюють НТП, виконують інші важливі для господарства функції.

Політичний вплив малого бізнесу в різних країнах досить великий, оскільки соціальна група підприємців давно стала основою середнього класу, що сформувався, найбільш представницького по своїй чисельності і що є виразником політичних переваг значної частини населення.

Істотна роль малих підприємств в економічному житті країн з ринковою системою господарювання визначається тим, що в цьому секторі економіки діє переважна більшість підприємств, зосереджена велика частина економічно активного населення і проводиться приблизно половина валового внутрішнього продукту. Так, питома вага малих підприємств в таких країнах, як Японія, Німеччина, перевищує 95%. З 880 тис. промислових підприємств Японії тільки 4 тис. мають більше за 300 працюючих і 700 - більше за 1000 працюючих. У країнах ЄС кількість підприємств з чисельністю зайнятих понад 500 чоловік не перевищує 12 тис.

У умовах перехідної економіки України, що знаходиться на початковому етапі розвитку ринкових відносин, саме створення і енергійний розвиток сектора малого підприємництва повинне стати основою соціальної реструктуризації суспільства, що забезпечує підготовку населення і перехід всього господарства країни в мир ринкової економіки.

ІІ. Державна політика підтримки малих підприємств

Існують різні підходи до вирішення проблем формування й підтримки державою малого сектора, конкурентного середовища в перехідній економіці. Можна виділити два основних напрями державної політики щодо становлення приватного підприємництва:

    проведення приватизації з метою формування відповідального власника-господаря, здатного до інвестиційної діяльності й зацікавленого в прискореному оновленні виробництва;

    забезпечення умов (економіко-політичних, законодавчих, інституціональниї тощо) для утворення й ефективного функціонування малих і середніх приватних підприємств.

Оскільки роздержавлення й приватизація мають об`єктивні межі, визначенні межами даржавної власності, головний наголос поряд із завершенням зазначених процесів повинен бути зроблений на сприяння з боку держави діяльності малого підприємництва.

Державна політика підтримки малого бізнесу – сукупність пріоритетних рішень(заходів), що визначають основні напрями й форми правового, економічноо та організаційного сприяння розвитку малого підприємництва з урахуванням інтересів держави та суб`єктів господарювання[9,с.112]. Тобто під державною підтримкою розуміється, з одного боку, державне регулювання цього сектора економіки, що передбачає формування державними структурами відповідних умов становлення й розвитку малогопідприємництва, а з іншого – створення стимулів, використання матеріальних і фінансових ресурсів, що залучаються у сферу малого підприємництва на пільгових засадах.

Існують три аспекти державної політики підтримки малого підприємництва. По-перше, треба взяти до уваги аспект програмний, що стосується комплексу взаємопов`язаних і послідовних цілей, планів і правил вирішення завдань у галузі державного регулювання малого бізнесу. По-друге, у руслі так званої "позитивної економіки" державного управління слід аналізувати реальний перебіг процесів застосування державними органами та їх працівниками владних повноважень і різноманітних можливостей впливу на функціонування та розвиток малого підприємництва. По-третє, адекватним завершенням цього руху виступає характеристика політичної організації суспільства в тій частині, що стосується діяльності держави у сфері підтримки малого бізнесу, відповідних соціальних інститутів.

Діяльність із налагодження результативного й ефективного механізму формування та реалізації державної політики підтримки малого бізнесу в Україні, безсумнівно, вимагає творчого запозичення та використання світових досягнень у цій сфері, насамперед досвіду країн з розвинутою риновою еконмікою. Вивчення досвіду малого підприємництва в розвинутих країнах свідчить, що сприяти його розвитку можна лише шляхом поєднання, комбінування різних форм, методів засобів регулювання й підтримки, головними серед яких є: фінансово-кредитна підтримка, що передбачає прямі гарантовані позики, цільове субсидіювання, цільове бюджетне фінансування, сприятлива податкова політика, що передбачає пільгового оподаткування, надання права прискоренної амортизації і вилучення амортизаційних відрахувань з об`єктів оподаткування, інформаційно-консультативна підтримка, що забезпечує інформаційне обслуговання.

Залишаються гостроактуальними проблеми формування цілісної системи державної підтримки розвитку підприємництва, зокрема формування високоякісного правового поля. Сьогодні ж підприємницьку діяльність в Україні регламентують 32 закони, 22 постанови Кабінету Міністрів та 14 указів Президента. Лише впродовж 1997-2000 рр. до цих нормативно-правових документів було внесено близько 1000 змін і доповнень, які часто або суперечили вже діючим нормам, або зовсім їх перекреслювали. Така кількість законів, підзаконих актів та змін до них ніяк не сприяє нормальному розвитку підприємства, вносить плутанину та дезорганізує цей процес.

Національна програма підтримки малого підприємництва (на базі [2]):

Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні є комплек­сом заходів, спрямованих на реалізацію державної політики щодо вирішення проблем роз­витку малого підприємництва. Національна програма сприяння розвитку малого підприємництва в Україні затверджується Верховною Радою України шляхом прийняття відповідного закону.

Основними чинниками, які заважають розвитку малого підприємництва, є:

    відсутність чітко сформульованої через систему правових актів державної полі­тики у сфері підтримки малого підприємництва;

    збільшення адміністративних бар'єрів (реєстрація, ліцензування, сертифікація, системи контролю і дозвільної практики, регулювання орендних відносин тощо);

    відсутність реальних та дієвих механізмів фінансово-кредитної підтримки;

    надмірний податковий тиск і обтяжлива система звітності;

    невпевненість підприємців у стабільності умов ведення бізнесу;

    надмірне втручання органів державної влади в діяльність суб'єктів господа­рювання.

Проте темпи зростання малого підприємництва в Україні свідчать про його достатній внутрішній потенціал, а результати аналізу розвитку в умовах ринкових реформ — про необхідність формування та проведення державної політики щодо підтримки малого підприємництва.

Все це зумовило необхідність прийняття Національної програми сприяння роз­витку малого підприємництва в Україні.

Метою державної підтримки малого підприємництва є:

1) створення умов для позитивних структурних змін в економіці України;

2) сприяння формуванню і розвитку малого підприємництва, становлення

малого підприємництва як провідної сили в подоланні негативних процесів в економіці та забезпечення сталого позитивного розвитку суспільства;

3) підтримка вітчизняних виробників;

4) формування умов для забезпечення зайнятості населення України, запобі­гання безро­біттю, створення нових робочих місць.

Державна підтримка малого підприємництва здійснюється Кабінетом Міністрів України та іншими центральними органами виконавчої влади.

На основі визначених пріоритетів Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ор­гани виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своєї компетенції:

    готують пропозиції про встановлення для суб'єктів малого підприємництва податкових та інших пільг;

    приймають рішення про виділення та використання коштів відповідних бюджетів та по­забюджетних коштів для підтримки малого підприємництва;

    сприяють діяльності об'єднань суб'єктів малого підприємництва;

    сприяють залученню суб'єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставок продукції (робіт, послуг) для дер­жавних та регіональних потреб.

Державна підтримка малого підприємництва щодо формування його інфра­структури здійснюється шляхом створення та забезпечення діяльності мережі бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів тощо.

Основними завданнями таких організацій є:

    консультування з питань законодавства України;

    надання інформації щодо здійснення державної підтримки суб'єктів малого

    підприємництва;

    надання інформації щодо наявності в регіоні необхідності використання товарів

    (послуг), що виготовляються суб'єктами малого підприємництва, які розташовані

    на території регіону;

    підвищення рівня кваліфікації управлінського персоналу суб'єктів малого

    підприємництва.

Основними напрямами державної підтримки малих підприємств є:

    вдосконалення нормативно-правової бази у сфері підприємницької діяльності;

    формування єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємницької діяльності;

    активізація фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки малого підпри­ємництва;

    сприяння створенню інфраструктури розвитку малого підприємництва;

    впровадження регіональної політики сприяння розвитку малого підпри­ємництва.

1. Вдосконалення нормативно-правової бази у сфері підприємницької діяльності

Сьогодні Україна має велику кількість нормативних актів, значна частина яких регулює саме підприємницьку діяльність. Проте нормативне регулювання підпри­ємницької діяльності залишається надто складним. Відсутність системності породила багато дублюючих правових норм, закріплених у нормативних актах різної юридичної сили. Нагромадження зайвих регулюючих документів значно ускладнює як початок, так і здійснення підприємницької діяльності.

Тому одним з напрямів Програми е максимальне спрощення юридичних проце­дур у правовідносинах "держава — підприємець". Адміністрування підприємництва повинно займати якомога менше часу і коштів. Економічна ситуація в Україні вима­гає ще більшого спрощення та здешевлення процедур реєстрації, реорганізації та ліквідації суб'єктів підприємницької діяльності.

Шляхами вдосконалення правового забезпечення розвитку малого підприєм­ництва є:

    створення дієвих механізмів захисту прав і свобод підприємців;

    гармонізація українського законодавства з законодавством Європейського Союзу та СНД;

    забезпечення законодавчої гарантії незмінності та довготривалості державної політики щодо підтримки малого підприємництва;

    розробка нормативно-правової бази, яка регулює відносини між державою та підприємцями, роботодавцями і найманими працівниками, у тому числі і для забез­печення їх соціального захисту, встановлює норми і правила здійснення підприєм­ницької діяльності, регламентує діяльність органів державної влади, їх посадових осіб щодо виконання ними відповідних повноважень у сфері розвитку малого під­приємництва;

    вдосконалення функціональної та організаційної структури центральних та місцевих органів виконавчої влади в частині забезпечення розвитку і державної підтримки малого підприємництва.

2. Формування єдиної державної регуляторної політики у сфері підприєм­ницької діяльності

Впровадження державної регуляторної політики забезпечується шляхом:

    координації діяльності органів різних рівнів виконавчої влади з планування регуляторної діяльності, підготовки проектів регуляторних актів із застосуванням процедури публічного обговорення;

    визначення ефективності проектів регуляторних актів та оцінки економічних і соціальних результатів їх впровадження;

    удосконалення законодавства з метою зменшення надмірного державного втру­чання у сферу підприємництва;

    вдосконалення дозвільної системи у сфері підприємництва, спрощення проце­дури державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності.

3. Активізація фінансово-кредитної та інвестиційної підтримки малого підприємництва

Фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва спрямована на:

    формування мережі регіональних фондів підтримки підприємництва та кредит­но-гарантійних установ;

    розроблення та запровадження ефективних кредитно-гарантійних механізмів мікрокредитування суб'єктів малого підприємництва;

    створення та підтримку фінансових інститутів, які працюють на розвиток малого підприємництва.

Фінансове забезпечення реалізації державної політики у сфері підтримки малого підприємництва здійснюють відповідно до своєї компетенції на загальнодержавному рівні Український фонд підтримки підприємництва, на регіональному рівні – регіональні фонди підтримки підприємництва, на місцевому рівні — місцеві фонди підтримки підприємництва.

Кошти українського фонду, регіональних та місцевих фондів підтримки підприємництва формуютьсяться за рахунок бюджетних коштів, коштів, одержаних від приватизації державного та відчуждення комунального майна, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, у тому числі іноземних, та інших коштів.

Зазначені фонди є неприбутковими організаціями.

Фінансова підтримка малого підприємництва здійснюється фондами через уповноважені банки, які визначаються за результатами тендеру.

4. Сприяння створенню інфраструктури розвитку малого підприємництва

Чинники щодо покращення розвитку інфраструктури малого підприємництва:

    системи інформаційного та-консультаційного обслуговування малого підприєм­ництва, спеціалізованихфірм, що надають послуги малим підприємствам (бухгал­терські та аудиторські фірми, рекламні агентства тощо);

    бізнес-центрів та центрів розвитку малих підприємств, бізнес-інкубаторів, ви­робничих та технологічних парків;

    навчальних центрів з підготовки та перепідготовки спеціалістів для роботи на малих підприємствах, формування економічних знань і набуття практичних навичок роботи в умовах ринкової економіки;

Очікувані результати

Очікуваними результатами реалізації Програми є прискорення розвитку малого підприємництва, використання його потенційних можливостей, перетворення його на дієвий механізм розв'язання економічних і соціальних проблем, сприяння струк­турній перебудові економіки, стійка тенденція збільшення кількості малих підпри­ємств, зменшення рівня тіньового обороту у сфері малого підприємництва, збільшен­ня внеску малого підприємництва в економіку України, зміцнення економічної бази регіонів, позитивний вплив на вирішення проблем безробіття, насичення вітчизня­ного ринку товарами та послугами.

ІІІ. Розвиток малого підприємництва в Україні: проблеми та перспективи

3.1 Проблема фінансування малого бізнесу

Проблема фінансування суб`єктів малого підприємництва полягає в обмеженні доступу до таких традиційних для ринкової економіки джерел фінансових ресурсів, як кошти банківської системи та ринку цінних паперів.

Банківські кредити використовуються обмежено через великі процентні ставки та відсутність гарантій для банків (у вигляді застав або високоліквідних активів). Такий стан посилюється в кризових умовах економіки України. На Заході роль банківських кредитів як одноого з головних джерел фінансових ресурсів малого бізнесу вагома [10, с.57]

Як правило, фінансування малих підприємств банками здійснюється у формі овердрафту. Плата за кредит при цьому варіюється залежно від ризикової премії підприємців і перевищує зазвичай основну ставку процента на 1-5%. Переваги цієї форми фінансування пов`язані насамперед із гнучкістю банківської політики.

Доступ на фондовий ринок підприємств невеликого та середнього розміру досить ускладненний. Це пов`язано із витратами від недооцінки цінних паперів підприємств. Недооцінка при первинному розміщенні акцій може сягати 10% від їх реалізованої вартості [10, с.57], і з точки зору емітента це прямі втрати, пов`язані із залученням зовнішнього фінансування. Іншою причиною є страх одноосібного власника втратити контроль над своєю фірмою через продаж акцій. До того ж особливі умови економіки України, а саме нерозвинутість ринку цінних паперів, не дають змоги розглядати такий напрямок отримання фінансових ресурсів як повноцінний чи взагалі можливий.

Звуження вказаних джерел фінансових ресурсів підвищує роль власних коштів. Приблизно 55% фірм повністю підтримується за рахунок власних коштів. Також підвищується роль кредиту у формі заборгованості:

    за розрахунками з партнерами (через відповідний механізм товарного кредиту, впровадження вексельного обігу);

    за розрахунками з бюджетом (завдяки відстроченню сплати податків та подовженню терміну сплати податку);

    за оплатою праці (оскільки часто на малих підприємствах працівниками є їхні власники, їхні родичі, вони можуть відмовлятися від негайного споживання для фінансування підприємства)

Існують спеціалізовані джерела підтримки малих підприємств, до яких треба віднести: державну фінансову допомогу, міжнародну донорську допомогу, підтримку великих підприємств. В Україні державна фінансова допомога малим підприємствам проводиться в рамках державних цільових програм підтримки малого підприємництва за рахунок бюджет­них коштів. Але ці програми не стали дійовимі інструментами фінансової підтримки малих підприємств, що пов`язано з незначними фінансовими можливостями, викликаними обме­женими ресурсами бюджетної системи. Іншим напрямком державної підтримки є пільги в оподаткуванні. Податківцям нема сенсу закривати очі на результати опитування підприємців, які серед головних першкодназивають високий податковий тягар, що змушує певну частину суб`єктів підприємницької діяльності перебувати "у тіні"[7,с.142]. Враховуючи чинники, які перешкоджають розвитку підприємництва (високомонополізована структура економіки, недосконалість кредитних джерел фінансування тощо), податкова адміністрація України намагається запроваджувати ефективне стимулююче оподаткування малого бізнесу. Йдеться про застосування спрощеної системи оподаткування, змістом якої є диференційовані механізми, які враховують особливості госпо­дарської діяльності тих чи інших прошарків підприємництва.

Існуюча система оподаткування малого підприємництва створює аль­тернативні можли­вості вибору найбільш ефективного механізму. Але водночас податкові ставки певних видів підприємницької діяльності запроваджуються за рішеннями відповідних місцевих органів влади, тобто здебільшого на суб'єктивних підставах.

Cпрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Підприємець - фізична особа - має право самостійно обирати вид оподаткування залежно від виду діяльності та обсягу валового доходу. Він може працювати на підстав загального оподаткування із застосуванням авансових платежів або фіксованого податку чи єдиного по­датку. Якщо суб'єкт малого підприємництва сплачує єдиний податок, він звільняється від обов'язку нарахування, відрахування та перерахування до державних цільових фондів зборів, пов'язниях з виплатою заробітної плати працівникам, які пе­ребувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї. Якщо суб'єкт малого підприємництва - фізична особа бажає залишатися платником податку на додану вартість, він може обрати інший ме­ханізм оподаткування який базується на 6% ставці суми виручки від реалізації продукції (то­варів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на до­дану вартість(не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць).

Є і певні обмеження (регулююча функція податків), наприк­лад, не дозволяється застосу­вання фіксованого податку при торгівлі лікеро-горілчаними та тютюновими виробами. Слід звернути увагу на те, що лише близько половини підприємців - фізичних осіб застосовують спрощену систему оподаткування, а податкові надходження під їх підприємницької діяльності перевищують 80%[7,с.144].

Привабливе ставлення підприємців до спрощеної системи оподаткування значною мірою викликане відповідністю цієї системи важливим принципам опо­даткування: зрозумілістю, простотою та невеликими витратами на адміністру­вання. Підприємці досить швидко реагу­ють на певні зміни у податковому законодавстві.

Невелика частка податкових надходжень підприємців, що застосову­ють загальну систему оподаткування, пояснюється тим, що більшість з них отримує певні пільги. Однак, як пока­зали перевірки підприємців, які не перейшли на спрощену систему оподаткування, у 62% ви­падках спостері­гається ухиляння від сплати податків[7,с.145]. Для цієї категорії підприємців за­ли­шається важливим питання внесків до Пенсійного фонду, які нараховуються на "весь" прибуток приватного підприємця, тоді як за спрощеною системою вказані внески нарахову­ються на "фонд оплати праці".

Спрощена система оподаткування застосовується для юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

Щодо суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб, які перейшли на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, то вони також мають можливість самостійно обирати режим оподаткування:

6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України "Про по­даток на додану вартість";

10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком ак­цизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію крім готівкового та безготівкового розрахунків коштами.

При цьому спрощена система, виконуючи свою регулюючу функцію, не поширює засто­сування єдиного податку на певні категорії платників, які:

    провадять діяльність у сфері грального бізнесу та ломбардів;

    здійснюють обмін іноземної валюти;

    є виробниками та імпортерами підакцизних товарів.

Введення спрощеної системи оподаткування обумовило постійне збільшення кількості малих підприємств, що перейшли на неї.

Для фінансування інвестиційних проектів суб`єктів підприємницької діяльності залучалися кошти міжнародних фінансових організацій, а саме: Європейського банку реконструкції та розвитку, Американського фонду підтримки підприємств у нових західних незалежних країнах, Фонду "Євразія" тощо.

Фінансова підтримка з боку великих підприємств відбувається у формі кредитів, фінансування через відповідний механізм субпідряду, лізингу, франчайзингу.

Специфіка забезпечення малих підприємств фінансовими ресурсами полягає у використанні неординарних методів фінансування. До них слід віднести: мікрокредитування, лізинг та венчурне фінансування. Мікрокредитування спрямоване на фінансування і надання допомоги найменшим підприємствам.

Лізинг не є специфічним методом залучення матеріально-технічних і фінансових ресурсів для малого підприємництва, оскільки його широко використовують й великі компанії. Але лізинг для малого підприємництва забезпечує наступні переваги:

    стовідсоткове кредитування, яке не потребує негайного початку платежів;

    набагато простіше отримання контракту за лізингом, ніж позики. Лізинг передбачає цільове використання коштів, а саме на придбання устаткування, та забезпечення позики у вигляді цього ж обладнання;

    можливість через лізинг сучасних і високопродуктивних технічних засобів не тільки оперативно реконструювати виробництво, а й спрямовувати зекономлені кошти на інші потреби.

Венчурне фінансування стосується малих підприємств у наукомістких галузях економіки, де вони спеціалізуються на проведенні наукових досліджень та інженерних розробках. Воно має таки характеристики:

    фінансові засоби вкладаються у венчурний бізнес без матеріального забезпечення і без гарантій, при цьому інвестори ідуть на великий ризик;

    передбачається обов`язкова пайова участь інвестора у статутному капіталі фірми в прямій чи опосередкованій формі (не більше 50%);

    засоби надаються на довготривалий терміні на безповоротній основі, тому в більшості випадків інвестори чекають 3-5 років, щоб упевнитися в перспективності вкладень;

    передбачається активна участь інвестора в управлінні підприємством, яке фінансується.

Іншю проблемою щодо забезпечення фінансовими ресурсами малих підприємств є потреба у фінансовому інституті, який сприяв би руху тимчасово вільних коштів у розпорядження суб`єктів малого бізнесу. Існуючи фінансові інститути не орієнтовані на інтереси малих підприємств. Банки надають коротко- та середньотермінові кредити здебільшого тривалодіючим підприємствам під заставу, яка набагато переважає надану позику, що перешкоджає використанню малими підприємствами коштів цих установ. Страхові компанії, інвестиційні фонди та компанії не дають змоги використовувати їхні ресурси для підтримку малого підприємництва України. Біржі, позабіржові торгові системи недоступні для малих підприємств через існуючі вимоги включення цінних паперів підприємства у лістинг.

Такі негативні умови викликають потребу у створенні спеціалізованої фінансово-кредитної установи.

Розвиток сектора малого бізнесу наштовхується на значні перешкоди, однією з найвагоміших із яких є забезпечення фінансовими ресурсами. Тому необхідна дієва підтримка з боку держави та великих компаній, пошук нових методів фінансування малих підприємств і створення орієнтованої на них фінансової інфраструктури.

3.2. Перспективи інноваційної діяльності малих підприємств

В нашій державі досі багато малих інноваційних підприємств зберігають статус державних, оскільки їх засновниками є державні підприємства. В зв'язку із цим здійснюється їх державне фінансування, яке постійно зменшується. За таких умов виникає потреба в пошуку інших джерел фінансування, якими мо­жуть бути кошти від реалізації власної готової продукції, або від про­дукції, виготовленої спеціально на замовлення.

Скорочення обсягів виробництва товарів і послуг не супроводжується відповідним виведен­ням з експлуатації застарілих і неефективних основних фондів, які залишаються на балансах підприємств.

В умовах переходу до ринку інвестиційна діяльність визначається, насам­перед, можливостями фінансування капітальних вкладень та їх обмеженнями з боку запитів.

Малі інвестиційні підприємства в нашій країні стали створюватися ще в період перебудови. Але, прикриваючись назвами "впроваджувальні", " досліджувальні", "інноваційні", вони спеціалізувалися переважно на наданні посеред­ницьких послуг.

В останні кілька років малі інноваційні підприємства стали формуватися різними шля­хами, відповідно до чого виділяються такі їх групи:

1. Ті, що виокремлюються з великих НВО, НДІ, які стають все більш непридатними до умов швидких змін, інновацій, що здійснюються цими підприєм­ствами, мають характер "та­ких, що покращують" .

2. Ті, які створюється як "ринкові дублери" лабораторій і відділів галузе­вих НДІ і за­водів. Вони займаються як чисто науковими і прикладними дослі­дженнями, так і повним інноваційним циклом, а інколи і виробництвом.

3. Що утворюються за ініціативою підприємливих розробників, які об'єд­нуються для виробництва конкурентоспроможної і прибуткової науковомісткої продукції. Часто з метою спрощення кооперації із зарубіжними партнерами в процесі створення науковомісткої про­дукції і виходу її на ринки інших країн ці малі фірми об'єднуються у спільні підприємства.

4. Що виступають посередниками в просуванні інновацій і технологій. Зарубіжний досвід свідчить про те, що останнім часом інвестори ризикового капіталу намагаються по­глибити міжнародну кооперацію.

У 1983 р. за підтримки Комісії Європейських співтовариств (КЄС) була створена Європейська асоціація венчурного капіталу (ЄАВК). Основна мета цієї асоціації - сприяння розвитку ринкового підприємства у країнах Західної Європи шляхом збирання і поширення відповідної інформації, встановленні контактів між зацікавленими підприємцями різних країн, допомога малим фірмам, створе­ним за підтримки ризикового капіталу, у виході на за­рубіжні ринки.

Аналізуючи використання венчурного механізму в країнах Західної Європи, можна зро­бити висновок, що, незважаючи на численні труднощі, з якими стика­ються інвестори ризи­кового капіталу, цей механізм фінансування нововведень вже включився у господарське життя регіонів[6,с.165].

Малий інноваційний бізнес у нашій країні сьогодні перебуває в найбільш важкому стано­вищі навіть порівняно з усіма складними ситуаціями, які виника­ють у сфері малого підприємництва в цілому.

Цей вид бізнесу може бути ефективним лише в умовах добре налагодже­ної інфраструктури передачі технологій (взаємодія між різними секторами науки, наукою і ви­робництвом, центром і регіонами) і системи комунікацій. Але така система сьогодні відсутня, а інформації, яка була у доперебудовчий період, стала недостатньою.

У зв'язку із цим потрібно створити базу даних про розробки і попит на них і надання до­помоги у розширенні такої інформації. На наш погляд, доцільне формування спеціальних структур з визначення перспективності технологій з їх оцінки на базі існуючих НДІ. На дер­жавному рівні такою структурою має бути агентство сприяння дослідженням з подальшим утворенням мережі регіональних представництв, які могли б посісти центральне місце в сис­темі державної допо­моги малим і середнім підприємствам, що здійснюють інноваційні про­екти, впро­ваджують у виробництво нові продукти і технології.

3.3.Поєднання переваг великих та малих підприємств

До середини XX ст. промислові підприємства, їх виробнича ра будувались на принципах замкнутого циклу виготовлення кінцевого продукту - від надходження сировини до вироб­ництва готового до споживання продукту. Такі підприємства мали у своїй структурі повний, чи майже повний, набір допоміжних і обслуговуючих цехів, служб, виробництв: заготівель­них, ремонтних, інструментальних, енергетичних, транспортних тощо. Природно, що в умо­вах недосконалого поділу праці, її кооперації, підприємства з такою структурою виробництва могли бути тільки великими і навіть гігантськими. Малі підприємства мали завжди нижчу продуктивність праці через порівняно високу частку ручних робіт, нижчу їх механізацію, не кажучи вже про автоматизацію, відсутність можливості і економічної доцільна впроваджува­ти передові форми організації праці тощо. У результаті малі підприємства порівняно з вели­кими виглядали кустарними. Державна політика спрямовувалась на всіляку підтримку вели­кого виробництва, підвіщення рівня його концентрації. Під останнім розумілось зосеред­ження виробництва на все більших за розмірами підприємствах[8,с.128].

Зараз ситуація докорінно змінилась. З другої половини XX ст. під впливом науково-технічного і технологічного прогресу швидко еволюціонує структура промислових підприємств. З їх складу зникають допоміжні і обслуговуючі цехи, служби, окремі техно­логічні підрозділи, перетворюючись у самостійні підприємства. Розукрупнення виробництва призвело до появи невеликих за параметрами, але високопродуктивних за техніко-техно­логічними характеристиками засобів виробництва, впровадження фізико-хімічних, мікробіологічних технологій обробки сировини і матеріалів - до безперерв­них апаратних ви­робничих систем будь-яких параметрів. Підвищився рівень спеціалізації і кооперації праці. Хоча, як і раніше, великі підприємства забезпечують при всіх інших рівних умовах вищу ефективність виробництва, ніж малі. Але суттєво змінилось місце малих підприємств у структурі суспільного виробництва. Враховуючи, що техніко-технологічна база останніх стала однопорядковою з великими підприємствами, з'явились об'єктивні підстави для поєднання переваг малого і великого виробництва в єдиному суспільне організованому ви­робничому циклі.

Змінилась і парадигма концентрації виробництва. Зараз під концен­трацією виробництва розуміють уже не зосередження його на найбільших підприємствах, а на підприємствах оп­тимального розміру. В сучасних умовах оптимальними за розмірами можуть бути як великі, так і малі підприємства.

Змінилось у суспільстві і ставлення до малих підприємств, малого підприємництва. Якщо в недалекому минулому до нього ставились як до "пережитку капіталізму", то сьогодні всі закликають до "державної підтримки малого бізнесу". На жаль, ця теза залишається поки що гаслом. Але для того, щоб вона сприймалася суспільством позитивно, а тим більше перетво­рилась у реальну ефективно діючу державну політику, потрібні не­абиякі зусилля.

До останнього часу вітчизняні науковці і фахівці розглядали концентрацію виробництва як єдино можливу основу індустріального економічно розвинутого суспільства. Причому під концентрацією виробництва розгля­далася лише внутрішньозаводська концентрація, збільшення розмірів підприємств. На практиці це вилилось у гігантоманію.

Природно, що концентрація суспільного виробництва - це закон розвитку продуктивних сил. Але саме суспільного виробництва, а не лише окремого підприємства. Акцентування на ідеї постійного збільшення розмірів заводів і фабрик, навіть її звеличення, ставила "поза законом" малі підприємства [8,с.128].

У сучасних умовах, коли відбулися значні перетворення в техніці і технології, малі підприємства перетворилися з примітивних, напівкустарних у спеціалізовані високотехно­логічні виробництва, в багатьох випадках - у доповнення до великих підприємств і фірм. Ефективність діяльності малих підприємств у цьому разі не поступається великим. При цьому збільшення кількості малих підприємств при певних умовах не веде до зниження кон­центрації суспільного виробництва, через те, що вони "вмонтовані" в за­гальне кооперування і комбінування суспільного виробництва.

Існують численні сфери діяльності, де малі підприємства є необхідним доповненням до великих. Вони виконують невигідні для великих підприємств функції. Така найважливіша умова економічної ефективності великих підприємств, як їх спеціалізація, достатньо повно виконується там, де малі підприємства виступають агентами великого виробництва. Більш того, раціональна організація великих підприємств, особливо спеціалізація, ускладнюється, якщо якась певна частина їхньої роботи не перекладається на малі підприємства. Таким чи­ном, малі підприємства з короткими термінами будівництва відіграють сьогодні незамінну роль у народному господарстві. Вивільняючи великі підприємства від невластивої їм функції виготовлення виробів або деталей дрібними партіями, або від безпосереднього обслуго­ву­вання споживачів, вони сприяють спеціалізації крупного виробництва.

Той факт, що техніка малих підприємств принципово інша, ніж вели­ких, зовсім не озна­чає, що вона обов'язково застійна й архаїчна. Технічний і технологічний прогрес і тут змінили прийоми виробництва.

Проте фондоозброєність праці в малих підприємствах значно нижча, ніж на великих, тобто для працевлаштування однакової кількості робітників у малих підприємствах потрібно менше капіталовкладень, ніж на великих.

З огляду на складну ситуацію з працевлаштуванням, збільшенням в Україні рівня без­робіття мале підприємство може стати суттєвим чинником розв'язання соціальних проблем суспільства. Розвиток малого підприємництва стає важливим елементом не тільки структур­ної перебудови виробничого апарату, але й підвищення рівня життя населення, його трудо­вої активності. Сьогодні доцільність розвитку малого підприємництва вже не викли­кає сумніву. Йдеться про прискорення цього процесу. Так, як колись все­бічно пе­ребільшувалось значення великих підприємств, так зараз фахівці і науковці таким же чином перебільшують значення малого підприємництва, іноді доводячи реально існуючі деякі пере­ваги малого підприємства перед великим до абсурду, стверджуючи, що лише в малому бізнесі майбутнє економіки України[8,с.129].

У суспільному житті взагалі не існує або виключно негативних, або виключно позитив­них явищ. Кожне з них виявляє свої риси переважно негативні або переважно позитивні в конкретних умовах. Однобічний підхід до оцінки переваг великих підприємств привів у свій час до гігантоманії, так само безумовне ствердження переваг малого підприємства може призвес до іншої крайності - деіндустріалізації суспільного виробництва.

Висококонцентроване суспільне виробництво завжди було і залишається науково-технічною й організаційною базою для величезної кількості малих підприємств. Лише за наявності великих і надвеликих підприємств, фірм, об'єднань різних типів створюються сприятливі організаційні і економічні умови для поглиблення суспільного поділу праці. Малі підприємства, ефективно використовуючи високопродуктивну спеціалізовану техніку, найсучаснішу технологію, поєднують усі переваги великого виробництва з позитивними моментами малого бізнесу.

Малий бізнес у сучасних умовах не може бути конкурентоспромож­ним, якщо він ба­зується на принципах натурального господарства.

Створення і нарощування виробничого потенціалу в колишньому СРСР та в Україні відбувалося шляхом універсалізації виробничої структури підприємств у всіх її формах: за­водська концентрація призвела до розширен­ня промислових підприємств, агрегатна сприяла збільшенню потужності обладнання, технологічна - потужності спеціалізованих допоміжних вироб­ництв. На багатьох підприємствах допоміжні виробництва за своєю по­туж­ністю відповідали розмірам досить великих заводів.

Виникли умови, коли подальше зростання ефективності суспільної праці почало вима­гати реструктуризації великих підприємств, виведення з їх допоміжних підрозділів і ство­рення порівняно малих самостійних спеціалізованих підприємств, що беруть на себе функції колишніх допоміжних служб. Природно, що такі малі підприємства входили з відповідною високою технічною оснащеністю і передовою технологією в комбіновану структуру суспільного виробничого процесу.

Таким чином, сучасні малі підприємства, їх виникнення і кількісне збільшення, породжене концентрацією виробництва, сприяє, з одного боку, реструктуризації великих підприємств, спричиняючи витіснення з їх структури допоміжних виробництв. А з другого - формує спеціалізовану мережу малих, самостійних підприємств. Причому і в першому, і в другому випадках структура підприємств перетворюється з предметно-замкненої на суспільно-комбіновану. Малі підприємства здебільшого технологічно спеціалізуються на виробництві часткового продукту, а великі - на виробництві кінцевого 'продукту, також спеціалізуючись на здійсненні однієї технологічної операції - збирання кінцевого продукту. Змінюється струк­тура всього суспільного ви­робництва не знижуючи, а, навпаки, підвищуючи рівень його концентрації.

Висновки

Після проголошення Україною незалежності та обрання курсу на створення правової де­мократичної держави розпочався принципово новий етап економічного життя суспільства. Але на цьому етапі господар­ський організм виявився у кризовій ситуації: розбалансованим, з порушеними звичними господарськими зв'язками. Відбулася глибока структурна деформація виробництва, що характизувалася значною відсталістю галузей споживчого комплексу за по­тужністю і технічним станом, спрацьованістю значної частини фондів у цивіль­ному вироб­ництві і надмірним навантаженням виробництва на довкілля у багатьох районах та ін. Жорсткі методи командно-адміністративного управління, всілякі дотації, директивний пере­розподіл фінансових ресурсів тощо не давали змоги здійснити різні структурні перетворення. Після переходу на нові методи управління виявилися усі ці недоліки, що накопичувалися тривалий час, дуже уповільнивши реформи.

Формування ринку в Україні збіглося з глобальними структурними рефор­мами, що здійснюються на основі перетворення як матеріально-речової, так і соціально-економічної структури суспільного виробництва. Органічним об'єктом цих реформ є невеликі підприємства, які на відміну від великих характеризуються особливими умовами функціонування.

Як зазначається у проекті Послання Президента України до Верховної Ради України " Ук­раїна: поступ у XXI століття", "слабким місцем у розвитку реформ виявився недостатній роз­виток малого та середнього бізнесу. Його частка у ство­ренні валового внутрішнього про­дукту лишається надзвичайно низькою".

Оптимальне функціонування ринку, що охоплює практично всі сфери і систему суспільного виробництва держави, досягається при збалансованому роз­витку всіх його структурних ланок не тільки по вертикалі і горизонталі, а й з погляду найбільш раціонального поєднання організаційно-виробничих структур, що відрізняються за розмірами виробництва. Однією з умов вирішення цього завдання і є підвищення ефектив­ності малого підприємництва.

Малі підприємства в умовах нашої держави також можуть забезпечити значне підвищення ефективності господарства, насамперед за рахунок кращого використання капітальних і по­точних витрат. Стосовно капітальних витрат по­трібно виділити такі фактори, як висока швидкість обороту капітальних вкладень на основі скорочення строків будівництва, введення і освоєння виробничих по­тужностей, низькі витрати на спорудження інфраструктурних об'єктів.

Малі підприємства впливають на просторову структуру ринку і розвиток ринкових відносин передусім за рахунок приросту кількості суб'єктів ринку. Саме малі підприємства, особливу в разі успішного проведення земельної рефор­ми, можуть стати основою дина­мічних ринкових структур у всіх без винятку галузях, забезпечать переведення ресурсів у найбільш ефективні сфери і тим самим об'єднають процеси структурної політики і форму­вання ринку.

Динамічність, здатність швидко змінювати номенклатуру продукції, що виготов­ляється, перетворюють малі підприємства на основу структурної гнучкості народного госпо­дарства.

Перехід до ринку в Україні надто затягнувся. Це свідчить про недооціню­вання ні мало­го підприємництва, ні підприємця. І хоча підприємець - це ключова фігура на ринку, він все ще не має всієї необхідної правової бази для своєї діяльності. Разом з тим у свідомості гро­мадян не стався перелам, пов'язаний з розумінням ролі підприєм­ництва та підприємців, які досі асоціюються з проявами тіньової економіки. Коли підприємці будуть основою "середнь­ого класу", а мале підприємництво набуде правового статусу, стане повноправним елемен­том господарської системи, розшириться соціальна база демократії, що сприятиме виходу України з кризи.

Сьогодні провідну роль у створенні ефективного недержавного сектора відіграє малий бізнес. Саме малі і середні підприємства, різні комерційні струк­тури, що належать до сфери малого бізнесу, беруть на себе ризик і працюють згідно з новими вимогами, що ставляться до ефективності. Створення широкої мережі малих підприємств у всіх галузях господар­ства сприятиме де­монополізації та розвитку конкуренції. Але такий бажаний розвиток сектора малого бізнесу наштовхується на безліч перепон.

Список використанної літератури

    Закон України "Про підтримку малого підприємництва" від 19.10.2000р. №2063-ІІІ

    Закон України "Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва" від 21.12.2000р. №2157-ІІІ

    Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" із змінами і доповненнями, внесеними Указом Пре­зидента України від 28 червня 1999 року N 746/99

    Послання Президента України до Верховної Ради України 2000 рік "Україна: поступ ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004рр."

    Буряк П.Ю., Маринець В.П. "Податкове стимулювання розвитку малого бізнесу в Ук­раїні"// Фінанси України. – 1999р. - №6. с.95-98

    Дуб Л. "Питання розвитку малого бізнесу в Україні"//Вісник Української Академії державного управління при Президенті України. – 2000.- №2. –с.162-168

    Єфименко Т. "Напрямки розвитку податкового потенціалу малого підприємництва"//Вісник Української Академії державного управління при Президенті України. – 2001.- №3. –с.141-148

    Кирпот О. "Висококонцетроване суспільне виробництво – основа малого підприємницства"//Вісник Української Академії державного управління при Президенті України. – 2000.- №2. –с.127-134

    Кондратюк Т. "Державна політика підтримки малого бізнесу: зміст і механізм реалізації// Вісник Української Академії державного управління при Президенті України. – 2001.- №4. –с.111-118

    Микитюк О.І. "Фінансове забезпечення розвитку малих підприємств"// Фінанси Ук­раїни. – 1999р. - №6. – с.55-61

    Лапуста М.Г., Старостин Ю.Л., Малое предпринимательство. – М.:ИНФРА-М. – 1998г.

    Экономика предприятия: Учебник. – М:ИНФРА. – 1999г. под ред. О.И. Волкова

    www.liga.kiev.ua

    www.rada.gov.ua

    www.ukrstat.gov.ua