Популізм в політичному житті суспільства
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАВЧАЛЬНО-КОНСУЛЬТАЦІЙНИЙ ЦЕНТР НАЦІОНАЛЬНОГО
УНІВЕРСИТЕТУ «ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ» У м. ЧЕРКАСИ
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
З дисципліни: «Політологія»
На тему: «Популізм в політичному житті суспільства»
Виконав студент II курсу
Заочної форми навчання
Група ЮЗ-101
В’юник А.В.
Черкаси 2011р.
Зміст
Вступ
1. Популістські методи і стиль політичної діяльності
2. Політичні та соціальні фактори формування популізму виконавчих і законодавчих органів влади
3. Популізм і демагогія
4. Заходи протидії популізму
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Виник в Сполучених Штатах Америки більше ста років тому і утворився в 1891 році в Народній партії, популізм продовжує переможно простувати по планеті. Зазнавши за свою вікову історію значні зміни, він продовжує розбурхувати розуми і серця людей, впливати на політичні процеси в суспільстві. Виникнувши як народний рух у боротьбі проти різноманітних форм панування монополістичного капіталу, він видозмінювався і з'являвся на політичній арені в якості "нового курсу" в Сполучених Штатах Америки в період великої депресії; "гандизма" в Індії та в інших країнах; "руху нової епохи" , поширеного, перш за все, в колах інтелігенції та студентства; "християнського соціалізму" і в багатьох інших формах.
Предметом дослідження є популізм, що розглядається як політична діяльність, заснована на маніпулюванні популярними в народі цінностями та очікуваннями, так як зазвичай в цій іпостасі найчастіше доводиться стикатися з ним виборцям - об'єктам популізму - тим, від кого залежать результати виборів, референдумів інших політичних актів всенародного волевиявлення і на кого направлені ці популістські дії.
Метою популістської діяльності політичних лідерів є досягнення будь-яких політичних цілей або, як правило, отримання влади.
Завдання суб'єкта популізму:
1) зрозуміти і оцінити інтереси народних мас і їх вимоги;
2) розробити відповідну програму, концепцію, спрямовану на задоволення інтересів народних мас;
3) агітація народних мас;
4) заняття лідируючого положення в суспільстві.
Популізм характерний не тільки для окремих політичних лідерів - суб'єктів популізму, але і для гілок влади в цілому, які постійно з'ясовують, хто з них ближче до народу, його потребам і проблемам.
Деякі дослідники розглядають популізм як універсальний набір антитехнологій, таких як презумпція істинності простих рішень, презумпція значущості малих, але конкретних справ, лестощі охлократії, ідеологічне клішіровання, які характерні також для демагогії. Тому демагогією нерідко підміняють популізм, проводячи між ними знак рівності. При більш уважному вивченні цих політичних явищ можна виділити як загальні риси, що об'єднують їх, так і відмінності.
Небезпека популізму полягає в тому, що, будучи супутнім атрибутом демократії, він деколи приводить до влади політичних лідерів, які в подальшій політичній діяльності сповідують авторитарні чи тоталітарні принципи. Тому необхідні заходи протидії популізму для зниження негативних наслідків цього політичного явища, становлення повноцінних механізмів народовладдя, стабільних демократичних норм і традицій.
У той же час у сучасному політичному житті публічний політик змушений використовувати ті чи інші популістські методи, дотримуватися певного стилю в боротьбі за владу, тому що повне ігнорування потреб і симпатій виборців призводить до поразки на виборах.
влада популізм політика суспільство
1. Популістські методи і стиль політичної діяльності
Термін "популізм" походить від латинського слова "populus" - народ. У російській мові в XIX столітті з'явилося запозичене з французької мови слово "популярний", де "populaire" є синонімом латинського "popularis" і означає "народний, звичайний в народі, її улюблений". Отже, популізм можна етмологічно пояснити як народну популярність.
Популярність не має негативного змісту. Більш того, завоювання популярності в певних сферах діяльності, наприклад, у сфері публічної політики є необхідною умовою підтримки високого реноме.
Проте популярність досягається різними методами. Під популістськими методами розуміються прийоми, способи, образ дії, використовуваний політичними суб'єктами для того, щоб заручитися підтримкою народних мас. Суть популізму укладена в таких методах досягнення популярності, які мають негативну природу з точки зору норм життєдіяльності суспільства. А тому що під популізмом розуміється діяльність, заснована на маніпулюванні в народі цінностями та очікуваннями, то за своєю сутністю популізм є метод соціально-управлінського впливу на суспільство, заснований на відхиляються нормах і використовує підтримку народу для завоювання успіху.
Основними популістськими методами є:
• спроби підлаштуватися під вимоги народу;
• використання податливості великих людських мас на примітивні, гучні гасла;
• використання рис буденної свідомості мас: спрощеність уявлень про суспільне життя, безпосередність сприйняття, максималізм, тягу до сильної особистості;
• гра на "очікуваннях" народу;
• апеляція до простоти і зрозумілості пропонованих заходів, пріоритет простих рішень складних проблем;
• прямий контакт між лідерами і масами без посередництва політичних інститутів;
• спекуляція на вірі людей у швидкі та легкі шляхи виходу з кризи;
• виступ від імені простої людини;
• переорієнтація гніву і образ людей на діючі інститути влади і еліти;
• використання невирішеність найзлободенніших на даний момент проблем з метою отримання статусу борця за народні інтереси.
• маніпулювання громадською думкою.
Популістська діяльність, як правило, має негативні результати, які можуть призвести до важких наслідків для суспільства. Популізм підриває довіру народу до інститутів влади, служить знаряддям для зведення політичних рахунків, обумовлює зниження громадянської активності, відчуження людей від влади, економічні та політичні потрясіння, соціальний безлад.
Популізм виступає в якості специфічної недобросовісної політичної реклами, прикрашають реальний здібності і можливості кандидата у виборний орган і на виборну посаду. Вибори - це своєрідна "продаж" конкретного політика виборцям. Популізм передбачає відмову від жорсткої соціальної та ідеологічної прив'язки, імітує всенародну підтримку і пов'язаний з роздачею численних обіцянок, пільг, нагород, субсидій.
Причому самі по собі обіцянки не містять нічого поганого. Подібні прийоми використовують практично всі політичні сили і політики, тим більше ті, хто перебуває при реальних важелів влади. Визначальним є те, наскільки оголошені передвиборні обіцянки будуть фактично виконані, наскільки щирий конкретний політичний лідер у своїх передвиборних планах змінити життя на краще. Тобто важливо, щоб обіцянки не перетворилися на популізм, бо не всяке обіцянку виступає в якості популізму.
За допомогою популістських методів політик найчастіше намагається будь-що сподобатися виборцям, показати себе благодійником, експлуатуючи по суті їх дійсні та уявні очікування. Одна з характерних рис популістської діяльності виражається в тому, щоб перед виборами обіцяти як можна більше, а виконувати лише те, що вигідно.
У той же час популізм в певних ситуаціях має межі своєї дії, за межами яких він не спрацьовує, а, навпаки, грає роль антиреклами. Зазвичай це пов'язано з тим, що той чи інший політичний суб'єкт вже не раз успішно вдавався до популістських методів, досягаючи бажаних результатів на тлі обманутого народу. Невиконані обіцянки, накопичуючись, рік від року, можуть викликати негативну реакцію виборців у чергової передвиборної кампанії щодо такого кандидата.
Найбільш сприятливі умови для поширення популізму – це суспільство, найбільш вразливе до популізму, характеризується станом, яке американський дослідник Г. Блумер називає соціальним занепокоєнням. Найбільш характерними ознаками такого стану є підвищене збудження, тривога, невпевненість, агресивність, сугестивність людей.
У таких умовах популізм проявляється в критиці існуючих державних інститутів, їх діяльності, яка має важкі для суспільства наслідки, у порушенні недовіри до них. Люди в цій ситуації хочуть дізнатися шляхи виходу з такого становища, потребують мети, яка змогла б їх вивести з напруженого стану.
Висування цілей, штучно заміщуючих у свідомості і почуттях людей незадоволеність їх потреб, є універсальним способом популістського впливу. До такого популізму, який деякі російські дослідники (Ю. П. Аверін, В. А. Солохин) називають "цільовим", широко застосовують у кризових і бідних суспільствах. Найбільш характерними формами впливу при цьому є прямі контакти з масами без посередництва будь-яких політичних інститутів, постійна апеляція до широких верств населення.
Популістське "цільове" вплив реалізується найбільш ефективно, якщо воно ототожнюється людьми зі своєю, особистою метою. Таке ототожнення можливо, якщо політичний лідер володіє харизмою і під його впливом людина сприймає пропоновану йому мету, як істину, яка не підлягає сумніву.
При харизматичному впливі саме покора людей засноване на емоційній залежності. Людина психологічно ототожнює себе з харизматичним лідером, приймаючи його цінності і норми як свої.
У разі відсутності у суб'єкта впливу харизми, можливий зворотний механізм формування мотиву ототожнення, коли не об'єкт впливу приймає мету суб'єкта впливу як свою, а навпаки, суб'єкт ототожнює свою мету з метою об'єкта. У цьому випадку цілі людей стають особистими цілями політичного суб'єкта, зацікавленого в їх підтримці. Поширений варіант такого роду дії - навмисне формування у свідомості людей образу "слуги народу".
Ще одним засобом популістського впливу є пристосування, суть якого полягає у використанні суб'єктом політичної дії, рішення в особистих інтересах. Наприклад, коли проведення реформи або прийняття закону забезпечує кар'єрний ріст.
Зміст популізму як специфічного методу управлінського впливу обумовлено особливостями його реалізації, ефективність якої визначається здатністю суб'єкта охопити своїм впливом максимально можливу кількість людей. При цьому дія набуває тим більший масштаб, чим більше число концентрує свою увагу на цього суб'єкта. Концентрація уваги означає виділення його серед інших суб'єктів зважаючи відхилення дій від загальноприйнятих, поширених, від соціальної норми. В якості таких дій можуть виступати слова, жести, зовнішній вигляд - все те, що визначає популістський стиль діяльності.
Популістський стиль діяльності - це механізм завоювання підтримки виборців, заснований на нестандартних прийомах, способах і способі поведінки політичного лідера.
Для популістського стилю характерні такі риси:
• "загравання" з масами, говорити тільки те, що вони хочуть почути;
• "ходіння в народ" (апеляція до широких мас у країні);
• "народна дипломатія" (апеляція до широких мас за кордоном);
• створення іміджу рішучого, впевненого в собі політика;
• вміння коротко і дохідливо викладати свої програми;
• створення видимості людини з народу: "я такий самий, як і ви";
• використання національних і патріотичних почуттів народу;
• демонстрація підтримки з боку відомих особистостей, "зірок" естради, акторів і т.д.
• створення привабливого іміджу за допомогою засобів масової інформації;
• принародно підписання державних документів, роздача грошей;
• поведінка, що відхиляється:
нестандартний одяг;
зухвала поведінка;
демонстративні жести;
громадські скандали;
ненормативна лексика.
Соціальний механізм формування популізму стосовно діяльності політичних інститутів дозволяє розкрити теорія організаційної гри М. Крозьє та Е. Фрідберга. Відповідно до цієї теорії, у рамках політичної організації, якою є представницький орган державної влади, популізм є одним з видів стратегічної гри. Стратегія кожного з гравців в організації підпорядкована одній меті - отриманню максимальних переваг в рамках існуючих в ній правил гри за рахунок обмеження можливостей інших учасників або розширення своїх власних. Кожен гравець прагне поставити інших в позицію, в якій їх дії будуть зумовлені, а його власні - вільні.
Ступінь свободи залежить:
• від ступеня контролю політичним суб'єктом тих чи інших сфер суспільного життя;
• від значимості даних сфер для завоювання підтримки народу. Популістські дії політиків найбільш інтенсивні в тих сферах суспільно-політичного життя, які мають найбільше значення з точки зору громадян (наприклад, соціальна сфера);
• від кількості часу, протягом якого гравець може використовувати ресурси, що дозволяють йому контролювати політичні події і визначати дії інших гравців відповідно до встановлених правил. При наближенні виборів популістські устремління політиків зростають;
• від можливостей взаємодії з різними органами влади (центр і регіон), з виконавчою та законодавчою гілками влади, з партійними структурами.
Перехід політиків з однієї структури в іншу є звичайною справою. Головне для популіста - завоювання підтримки народу, яка здатна забезпечити високе положення в будь-якій управлінській структурі. У залежності від цього положення можна критикувати виконавчу владу за невміння ефективно витрачати народні гроші, або звинувачувати законодавчу владу в недосконалості законів і тяжке становище людей, акцентувати увагу народу на "регіональних баронів", розтринькують федеральні кошти або переконувати громадян у нездатності центральної влади навести порядок у регіонах. Можливості політичного суб'єкта залежать від займаного положення в суспільстві. Перебуваючи у різних владних структурах, можна використовувати їхні ресурси, що дозволяють контролювати політичні події і визначати дії інших політичних суб'єктів.
Таким чином, найважливішим фактором формування популізму виступає баланс впливу людей на процес контролю і прийняття рішень, визначається формальною структурою організації.
2. Політичні та соціальні фактори формування популізму виконавчих і законодавчих органів влади
Популістська діяльність характерна не тільки для окремих політиків, партій і рухів, але також для органів виконавчої та законодавчої влади в цілому.
Особливо часто до популізму вдаються в умовах політичної нестабільності, коли обидві гілки влади як самоствердження прагнуть залучити на свій бік більшість населення. Така обстановка загрожує політичними конфліктами і може призвести до соціальних вибухів. Вона характеризується тим, що виборці чекають від своїх обранців реальних кроків, спрямованих на підвищення якості життя: збільшення зарплати, поліпшення умов праці, розширення можливостей для освіти і медичного обслуговування, забезпечення громадської безпеки, захист вкладів населення і т.д. Коли можливості держави незмірно нижче потреб населення, виникає конфліктна ситуація. Суть її полягає в тому, що в суспільстві, що характеризується популістськими прагненнями політичних суб'єктів, виборці вимагають від своїх представників у владних структурах (президента, губернатора, депутати) виконання передвиборних обіцянок, які, як правило, були ними дані без урахування реальних соціально-економічних можливостей країни або регіону. У сформованих умовах між виконавчою і законодавчою владою починається переведення стрілок народного обурення на того, хто винен у ігноруванні цих обіцянок.
У результаті такої політики на тлі агонізуючої економіки і нездатності владних структур нормалізувати обстановку в країні окремі суб'єкти політичної влади, і навіть окремі її гілки, прагнуть нажити політичний капітал, звинувачуючи в неспроможності своїх опонентів.
Тому діяльність народних обранців в органах як виконавчої, так і законодавчої влади все більше підпорядковується цілям та інтересам, які є незрозумілими і навіть чужими для виборців. У результаті падає довіра до інституту представницької влади, що в кінцевому підсумку призводить до розчарування в демократичних цінностях серед громадян.
Політичними факторами формування популізму виконавчих і законодавчих органів влади є наступні:
1) владне поділ конституційних повноважень;
2) характер взаємодії між органами влади;
3) особливості функціонування органів влади;
4) існуюча зв'язок з виборцями;
5) підготовка до референдуму або виборів.
Владне поділ конституційних повноважень між виконавчою і представницькою органами влади визначає вектор їх популістської діяльності. У країнах, де парламент формує уряд, підстав для популізму і протистояння з виконавчою владою менше, ніж у країнах, в яких виконавча влада формується президентом.
Велике значення на формування популістських устремлінь має зв'язок з громадянами. Американський політолог Роберт Даль, посилаючись на Дж. Медісона, зазначав, що "число членів виконавчих і судових органів невелика, їх знає лише невелика частина виборців; ... виконавча влада є об'єктом заздрості і непопулярна. Навпаки, члени законодавчих органів живуть серед народу і пов'язані з ним узами кровними і узами дружби ".
Найважливішими соціальними чинниками формування популізму виконавчих і законодавчих органів влади є вимоги різних соціальних груп реалізації соціальної політики, з одного боку, і підтримка громадянами існуючої політичної системи, її інститутів, з іншого боку.
Підтримка - це поведінка та дії або готовність до них людей, спрямовані на захист політичної системи, окремих її інститутів. Підтримка виступає в різних формах: матеріальної (виплата податків, праця на громадських засадах, старанна військова служба тощо); дотримання законів та інших нормативних актів державної влади; активної участі в політичному житті з метою збереження та утвердження політичних цінностей; шанобливому ставленні до державної влади, державної символіки.
Зростання вимог веде до ослаблення політичної системи. При великій кількості вимог виникає стан напруженості політичної системи, що трансформується в недовіру до тієї чи іншої гілки влади або до обом гілкам відразу. Прийняти рішення, що задовольняють вимоги громадян, досить складно в силу їх різноманітності та суперечливості. Особливо в періоди соціальних криз, коли кількість вимог різко зростає. Збереження балансу вимог і підтримки є необхідною умовою стабільного існування політичної системи. Методи досягнення такого балансу залежать від положення, займаного суб'єктами влади в політичній системі.
Популізм виконавчої влади може виявлятися не тільки в популістських рішеннях, але і в критиці законодавчої влади за "погані" закони та низьку продуктивність праці. Важливо пам'ятати: неправомірно вважати популізмом будь-яку критику, а тільки ту, яка не обгрунтована.
3. Популізм і демагогія
Одне з визначень популізму говорить: "Популізм - це діяльність, що має на меті забезпечення популярності в масах ціною необгрунтованих обіцянок, демагогічних гасел і т.д. Популіст в сучасній політиці - діяч, заграє з масами". Відповідно до іншого: "популізм - вид соціальної і політичної демагогії".
У Древній Греції демагогами називали політичних діячів, які мали видатними ораторськими здібностями, що робило їх популярними у суспільстві, тобто демагог - це народний вождь. А демагогія означала "керівництво народом".
З плином часу демагогія стала набувати інший зміст. В. І. Даль вже так визначає демагога - крайній демократ, що добивається влади в ім'я народу; таємний порушник; поборник безначальності, бажаючий повалити порядок управління, а демагогію, як панування влади народу, черні в управлінні.
Сучасна етимологія цих слів означає наступне: демагог - самокорисливий шукач народної популярності, а демагогія - запобігливість у народу.
Тобто в сучасний період поняття "демагогія" придбало яскраво виражений негативний відтінок. У політичному сенсі демагогія виступає в якості оцінки виступів, промов заяв політиків, що не містять конструктивних ідей та пропозицій, або заплутують ту чи іншу проблему і відволікають увагу від насущних питань. Демагогія сприяє впровадженню в суспільну свідомість помилкових уявлень про дійсний стан справ у суспільстві, що переконують маси в позитивному русі без реального на те підстави.
Демагогами тепер називають таких політичних діячів, які створюють собі популярність, домагаються власних цілей брехливими і безвідповідальними обіцянками, збоченням фактів, обманом, лестощами, маніпулюванням свідомістю людей, спекулюючи на почуттях і прагненнях мас, вводячи їх в оману.
Демагогія є потужною зброєю в руках тих, хто має владу і хто до неї прагне. Її беруть на озброєння різні сили, зацікавлені у підтримці мас. Серед політичних демагогів зустрічаються люди, які свято вірять у свою правоту. Але суть від цього не змінюється: щире оману одного здатне ввести в оману багатьох.
Популізм використовує демагогічні прийоми, а це означає, що для нього характерні звернення до забобонам натовпу, лестощі натовпі і експлуатацію її інстинктів, брехливі, нездійсненні обіцянки, які дає політик для отримання влади або досягнення особистих цілей.
Політики, в тому числі ліберальні, звертаються не тільки до розуму, а й до почуттів, а також до інстинктів виборців. І чим більш переконливою у промовах політика поєднуються ці звернення, тим він вправнішим, тим більшу політичну вагу має. Така природа політичної боротьби.
Деякі російські політологи (С. А. Марков) вважають, що "переконуючи виборців взяти його точку зору, політик не може обійтися без певної міри демагогії". Це спірне заяву, так як, якщо тут під демагогією розуміється її первісний зміст, то воно не викликає сумнівів. Але якщо політик буде "трохи" обманювати, перекручувати факти, то навряд чи з цим можна погодитися. Сенс політичної риторики в умовах демократії полягає у зверненні до політичної аудиторії за підтримкою. Демагогія - це лукаве, брехливе слово, звернене до людей.
Те, що демократія не є ідеальним способом управління державою, відзначали багато дослідників. Так, Б. М. Чичерін констатував, що при демократії меншість підкоряється більшості, а це "становить перекручення дійсного ставлення державних елементів. У державі ... вища повинно панувати над нижчим, а не навпаки".
Так і демагогія - можливість звертатися до мас, брехати їм, роздавати обіцянки, захоплювати за собою - це завоювання демократії, які можна віднести до числа сумнівних достоїнств. Для зародження демократії демагогія дійсно становить небезпеку. Але в розвинутому демократичному суспільстві вплив демагогії знижується за рахунок розвитку інститутів, що захищають особу і меншості, що одночасно робить більш стійкою саму демократію.
Брехливе слово в політиці небезпечно. Однак всі спроби викорінити брехню взагалі або демагогію як прийом політичної боротьби закінчуються обмеженням свободи слова, яка може призвести до диктатури.
На відміну від демагогії популізм однозначно негативно класифікувати не можна. Підлаштовуватися під думку виборців, лестити натовпі чи спрощувати проблеми можна, не вдаючись до брехні, перекрученню фактів, обману.
Бути демагогом і бути популістом - не одне і те ж. Популізм передбачає менш негативний спосіб набуття популярності в масах, ніж демагогія. Багато політичних діячі користуються популістськими методами, тому що в сучасній політичній боротьбі треба сподобатися народу, для чого необхідно вміти висловлюватися на простому, зрозумілому народним масам мовою, говорити доступно про складні речі, ясно викладати думки, піднімати насущні проблеми, критикувати владу за її промахи. Всі ці складові вже споконвічно містять елементи популізму.
У той же час агресивний популізм те саме демагогії. Наприклад, в кінці XIX століття Б. М. Чичерін, маючи на увазі США, писав: "У таких країнах успіх мають втратили моральне гідність політикани, демагоги, які вміють лестити натовпі, потурати її пристрастям і ницим потягам. ... Демагоги у своїх корисливих цілях нацьковують натовп на все, що над нею підноситься, збуджують бідних проти багатих ".
З плином часу популізм стає необхідним атрибутом кожного політика. Причому його агресивність падає з підвищенням політичної культури громадян, розвитком громадянського суспільства, з наявністю в суспільстві толерантності та плюралізму думок. Демагогія ж зберігає за собою статус різко негативного прийому, як у політичній, так і в соціальній сфері.
Слід погодитися з тими дослідниками (А. В. Малько), які вважають, що популізм - лише складова частина демагогії. Тобто всякий популізм є демагогія, але не всяка демагогія є популізмом. Демагогія первинна, популізм вторинний, так як він виріс з демагогії, взяв на озброєння її арсенал засобів політичної боротьби і перейшов на інший, більш високий рівень.
Якщо популізм не ігнорують навіть найвідоміші, шановні політики, то одного звинувачення в демагогії часом досить для зниження рейтингу політичного лідера, так як демагогія стала лайливої кличкою для політиків.
Демагогія має більш широку область застосування: вона зустрічається в різних сферах діяльності людини. Популізм же пов'язаний з політикою, з боротьбою за владу і виступає своєрідною формою прояву демагогії, а саме, як вважає А. В. Малько - створює популярність за допомогою соціальної демагогії, залучення мас на свій бік демагогічними прийомами і методами, передвиборчими трюками.
Демагогічні прийоми закінчуються розчаруванням і скептицизмом мас. По суті демагогія представляє собою не що інше, як спотворення істини. Викрити її може тільки істина, доведена до народу. Саме істинне знання викриває обман.
Соціальної демагогії має протиставлятися добре організований масовий пізнання глибинних процесів нашого життя. Необхідною умовою боротьби з демагогією є відкритість влади: маси повинні володіти інформацією, необхідною для прийняття рішення.
Демагоги проповідують ідеї як би не спростовувані. Вони враховують особливість людської психології: люди мріють про краще майбутнє і в більшості своїй схильні до завищення власних можливостей. Тому для зменшення впливу демагогії необхідно критичне ставлення до висловлювань політиків.
4. Заходи протидії популізму
Популізм є атрибутом демократичного розвитку суспільства, тому протидія цьому політичному явищу повинна здійснюватися в рамках демократичного політичного процесу. Залежно від розвитку демократичних політичних інститутів в державі сценарій розвитку популізму також може бути різним.
У суспільстві з високим рівнем розвитку демократії: політик, який прийшов до влади з використанням популістської технології, реально проводить в життя економічні і соціальні програми, докладає зусилля для підвищення життєвого рівня населення, що є основним критерієм діяльності політичного лідера в демократичному суспільстві. Якщо його слова розходяться зі справами, то на чергових виборах повторити свій успіх такому політику навряд чи вдасться, так як опонентами будуть використані всі механізми демократичного впливу на виборців.
У суспільстві зі слабо розвиненими демократичними традиціями: з причини відсутності реальних програм, популістський політик починає шукати винних у погіршенні життя, крах декларованих перетворень, а потім за підтримкою звертається до обрав його народу, вказуючи істинних, на його погляд, винуватців такого становища. У таких умовах він йде далі і пропонує суспільству посилити натиск на "винуватців", домагаючись їх відходу з політичної арени. При цьому використовується, в тому числі, репресивний апарат. Всі ці діяння прикриваються вивіскою "для блага народу". Реально країна скочується до авторитаризму з подальшим можливим переходом до тоталітарного режиму. Причому поки народ буде орієнтуватися не на реальний стан справ в економічній та соціальній сфері, а на красномовні вислови політиків, не підкріплені справами - небезпека авторитаризму буде існувати.
Однією з умов розповсюдження популізму є плюралізм. Популізм паразитує на плюралізмі, являючи собою "помилкову гілку" розвитку різноманіття. Це інструмент поверхового узагальнення інтересів різних верств і спрощена їх інтеграція в "загальносоціальні", "общегрупповие" інтереси, засновані на очікуваннях народу і реалізуються в конкретних політичних діях.
У той же час плюралізм виступає одним із заходів протидії популізму. Він надає можливість для подолання одномірності політичної логіки, розширення альтернативи інтересів, збільшення відтінків думок, відкриття доступу до впливу на політику для більшої кількості людей, соціальних і політичних груп. У результаті формується здатність обліку різноманіття об'єктивних зв'язків і тенденцій, що діють у суспільстві. Політика може стати надійною та ефективною тільки в разі наближення її до високого ступеня реалізму, що виходить із інформованості про різні варіанти розвитку, їх достоїнства і недоліки.
З перекрученою інформацією, яку представляє популізм, боротися можна тільки за допомогою істинної інформації. Тільки істина викриває обман і тільки повноцінна, достовірна інформація підриває основи для розвитку популізму.
Відсутність належного інформаційного простору в суспільстві підвищує політичний ризик, підриваючи основи демократії. Створення повноцінної інформаційного середовища є найважливішим завданням ефективного функціонування демократичних інститутів. Цьому сприяють нові засоби комунікації, пов'язані з передовими технологіями.
У всьому світі спостерігається розвиток взаємозв'язків, інформаційних обмінів між громадянами, перетворення їх спільноти в те, що в англомовному світі називається "мережею", де кожен член спільноти не роз'єднані з іншими, а тісно включений в реальні або потенційні інформаційні та наукові взаємозв'язку.
Інтернет надає право вибору. Можливості Інтернету у зростанні міжособистісних взаємодій практично безмежні. Організація різного роду інтернетівських конференцій сприяє обміну поглядами, ідеями, практичними пропозиціями у різних галузях суспільного життя. Б. М. Чичерін зазначав, що встановлення демократичної республіки заважає політична нездатність мас, але ця нездатність зменшується з успіхами освіти. "... З удосконаленням людства, - додавав він, - достаток та освіта все більше і більше будуть поширюватися в масах, а тому, чим вище буде загальний рівень, тим більше народна воля буде розумна і справедлива, отже, тим менше вона буде потребувати в будь-яких додержання і перешкодах ".
З розвитком засобів масової комунікації багаторазово зросла можливість впливу на масову свідомість. Ця можливість може широко використовуватися в цілях розвитку і вдосконалення громадянського суспільства, яке розглядається як альтернатива існуючому політичному устрою. Ця альтернатива проявляється в тому, що спільність вільних індивідів повстає проти держави, що знищує цю спільність, що перетворює людину на об'єкт своїх маніпуляцій.
Висновок
Світовий досвід свідчить, що популістське рух активізувався в періоди, коли країни переживали переломні етапи своєї історії. При різких соціально-економічних зрушеннях, особливо тоді, коли ламалися старі підвалини, а нові ще не викреслювали чітко і виразно, на політичну арену виходять популістські діячі. Заснований на буденному, безпосередньому сприйнятті навколишнього світу і його проблем, спрощених уявленнях про причинно-наслідкових зв'язках і відносинах суспільного життя, популізм пропонує відповідно полегшені, найчастіше бунтарські шляхи виходу зі складних ситуацій.
Практика показує, що популізм як політичне явище виникає в країнах, де є певні демократичні інститути - загальне виборче право, рівноправність громадян - і де маси як виборців виступають учасниками політичного процесу. Тільки тоді спроби апеляції до настрою населення, спроби підлаштуватися під масову свідомість можуть стати засобом завоювання влади.
Популізм розповсюджений найбільшою мірою серед верств з невисоким рівнем політичної і правової культури і в умовах ще не зміцнивши структур народовладдя. Нездатність мас відрізнити демагогію від реалістичних пропозицій, чорно-біле бачення світу, готовність обожити чергового кумира і ненавидіти конкурентів - усі симптоми невисокої політичної культури, дуже активно використовуваної популістськими лідерами для мобілізації суспільної підтримки.
В явищі популізму, як стилю політики, як сукупності форм і методів боротьби за вплив у народі, важливо - в ім'я чого ведеться ця боротьба, як буде використано цей вплив і що в результаті отримає народ.
З одного боку, популізм є ознака демократичного будівництва суспільства, а з іншого боку, саме суспільство повинне за допомогою демократичних норм і інститутів створювати умови для мінімізації популістських зазіхань. Для цього треба становлення повноцінних механізмів народовладдя, стабільних демократичних норм і традицій, утвердження в соціальній практиці високої політичної і правової культури як посадових осіб, так і громадян, плюралізму, повноцінної інформаційного середовища.
Список використаної літератури
1. Політологія у запитаннях і відповідях.-К.:Вища школа,2003р.-263 с.
2. Політологія: Підручник / За заг. ред. І.С.Дзюбка, К.М.Левківського. - К.: Вища школа, 1998. -415 с.
3. Лазоренко О.В., Лазоренко О.О. Теорія політології. Навч. посібник. - К.: Вища школа, 1996. - 179 с.
4. Аверин Ю.П., Солохин В.А. Особенности формирования популизма в деятельности представительного органа государственной власти: теоретико-методологический анализ // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 18. Социология и политология. 1998. No 1. С. 70-87.
5. Баранов Н.А. Эволюция взглядов на популизм в современной политической науке. - СПб.: Изд-во СЗАГС, 2001. С.34
6. Малько А.В. Политическая и правовая жизнь России: актуальные проблемы. - М.: Юристъ, 2000. С.205-206.
7. Політологія. Кінець XIX - перша половина XX ст. Хрестоматія / За ред. О.І.Семкіна. - Львів: Світ, 1996. - 800 с.
8. Ніконенко В.М. Політологія (курс лекцій). -Тернопіль, 1992. - 256 с.
9. Рябов С.Г., Томенко М.В. Основи теорії політики. -К.: Тандем, 1996. -192 с
10. Швидяк О.М. Політологія. Практикум: навч.-метод. посібник. - К.: ІЗМН, 1997. - 164 с.
11. Абетка українського політика. Довідник / М.Томенко (керівник авт. кол.). - К.: Смолоскип, 1997. - 218 с.