Роль західної політичної думки у формуванні політико-правової культури України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана

Кафедра теорії держави та права

Курсова робота

На тему:

„ Роль західної політичної думки у формуванні політико-правової культури України”

Київ-2008

план

вступ

І. Політико-правова думка Західної Європи як базис виникнення і розвитку договірної концепції походження держави

1.1 Історичне підґрунтя розвитку політико-правової думки Західної Європи

1.2 Суть, поняття концепцій походження держави, їх види

1.3 Модель держави, яка утворилася внаслідок „суспільної угоди”

ІІ. Договірна концепція походження держави в політико-правовій думці Західної Європи

2.1 Обґрунтування прихильників договірної концепції походження держави

2.2 Критичне пояснення договірної концепції походження держави

2.3 „Суспільна угода” в сучасному розумінні

ІІІ. Роль західної політичної думки у формуванні політико-правової культури України

3.1 Предмет та сутність „суспільної угоди” в дослідженнях вітчизняних вчених

3.2 Вплив західної думки щодо договірної концепції походження держави на державотворчі процеси в Україні

Висновки

Перелік використаної літератури

Вступ

Тема представленої роботи звучить як „Договірна концепція походження держави в політико-правовій думці Західної Європи”. Дослідження даної теми дуже важливе, адже в сучасних підручниках з теорії держави і права недостатньо детально розглянуто концепції походження держави, що обумовлює нерозуміння їх значення для становлення і розвитку держав.

Актуальність теми полягає в тому, що основні ідеї договірної концепції держави в політико-правовій думці Західної Європи стали фундаментом для розвитку демократії, що безумовно вплинуло на державотворчі процеси не тільки в Західній Європі, а й далеко за її межами. На основі цього автор роботи наголошує на необхідності в Україні врахування досвіду західних держав для створення і вдосконалення власної демократичної правової держави.

Метою роботи є вивчення шляхів розвитку сучасної держави згідно із думками щодо договірної концепції походження держави в працях класиків (Дж.Локка, Ж.-Ж.Руссо, Б.Спінози, Т. Гоббса та ін. ), в дослідженнях сучасних вчених. Більш детально мета представленої роботи конкретизується в її завданнях:

Вивчити історичну ситуацію в Західній Європі, на фоні якої виникла договірна концепція походження держави.

Визначити місце договірної теорії серед інших теорій походження держави.

Розглянути думки прихильників договірної теорії та її критичне обґрунтування.

Вивчити сучасне розуміння даної концепції, думки щодо неї в роботах українських вчених.

Визначити вплив договірної концепції походження держави на державотворчі процеси в Україні, основні напрями її розвитку згідно із постулатами цієї концепції.

Об’єктом даного дослідження виступає вплив політико-правової думки Західної Європи на процес розвитку демократичних засад державотворення.

Предметом даного дослідження є саме договірна концепція походження держави в політико-правовій думці Західної Європи.

В дослідженні використовувались як загальнонаукові методи: аналіз, синтез, абстрагування, - так і спеціальні: історичний, метод правового прогнозування, порівняльний.

Методологічною основою представленої роботи є принцип порівняння класичного і сучасного, поєднання теорії і практики.

Теоретичною основою дослідження стали наукові праці Дж.Локка, Ж.-Ж.Руссо, Т.Гоббса, Б.Спінози, Г.Гегеля та інших прихильників і критиків договірної теорії походження держави, праці та статті сучасників (В.Гусєва, Дж.Роулза), історичні праці та нариси, думки сучасних політичних діячів.

Новизною роботи є результат правового абстрагування щодо моделі держави за уявленнями прихильників договірної теорії та визначення необхідності врахування думок і ідей цих мислителів для розвитку демократичної правової держави.

І. ПОЛІТИКО-ПРАВОВА ДУМКА ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ ЯК БАЗИЗ ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТКУ ДОГОВІРНОЇ КОНЦЕПЦІЇ ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ

1.1 Історичне підґрунтя розвитку політико-правової думки Західної Європи

Виникнення концепцій походження держави завжди мало своє підґрунтя. Так і створення договірної концепції походження держави також мало свій історичний базис. Тому є доцільним розглянути історичний фон в Західній Європі у V-XVII століттях, адже саме цей період часу характеризується виникненням і розвитком двох протидіючих теорій походження держави: теологічної (теократичної) і договірної.

Занепад Західної Римської імперії (476 р.) завершив період історії Стародавнього світу і поклав початок історії середньовіччя. В країнах Західної Європи періоду раннього середньовіччя поступово формується станово-феодальний устрій. До IX-X ст. Західна Європа розділилась на велику кількість феодальних держав, майже не залежних від центральної влади королів і імператорів. Склалася ієрархічна структура землеволодіння, пов’язана з відносинами сюзеренітету і васалітету, а також становий устрій. Особливе місце у феодальному суспільстві Західної Європи посідала католицька церква. Світобачення середніх віків було богословським, теологічним світобаченням. «Идеологическое господство религии и церкви обусловило то обстоятельство, что основные направления политико-правовой идеологии феодального общества Западной Европы выступали в религиозном облачении»^¹.

В XI-XII ст. по всій Європі розповсюджується перша хвиля руху єретиків, які серйозно розхитали віру в святість феодального устрою. Різка критика станового устрою і його ідеології зі сторони єретиків вимагала нового ідеологічного пояснення феодалізму. Так виникла теократична концепція походження держави, прихильниками якої були Фома Аквінський, Августин Блаженний. Першим критиком цієї теорії став італійський мислитель і богослов Марсилій Падуанський (між 1275 і 1280—1343). Він вважав, що основною причиною війн, невдоволень, що заважають впорядкованому, спокійному співіснуванню є невірні уявлення про співвідношення церкви і держави, божественного і людського законів.

XVI ст. – століття великих духовних, культурних, політичних, релігійних змін і зрушень в житті Європи. В більшості країн (Франція, Іспанія, Австро-Германія, Англія і ін.) створювалися великі і могутні дворянські монархії. Одночасно падає політичний авторитет католицької церкви. Релігійні рухи, що вимагали відновлення апостольської церкви, в ХVI ст. прийняли масовий характер, охопили майже всю Західну Європу, переросли в багатьох країнах в релігійні війни. Реформація, почавшись в Німеччині, захопила більшість країн Західної і Центральної Європи. В цьому ж сторіччі спільною для всіх західноєвропейських країн стала культура Відродження, основною ідеєю якої був гуманізм, повернення до творів Античності. Гуманітарні науки вивчали не Бога з його іпостасями, а людину, її відносини з іншими людьми. Стверджувалася ідея природної, моральної, правової, релігійної рівності людей, ідея, що лежала в основі нових політико-правових концепцій. Після тривалої перерви держава знову почала розглядатись як суспільне явище. Так зароджуються нові теорії розуміння сутності держави та її виникнення, серед яких була і договірна концепція походження держави.

Ідея договірного походження держави виникла в історії політико-правової думки задовго до Гроція; в практиці середньовіччя договори між феодалами, між феодалами і містами були формою, джерелом права, в тому числі і публічного права. Але тільки в Гроція договір про створення держави розглядається як вихідне поняття теорії держави, тривалих відносин влади і підвладних. «Начиная с Гроция почти все теоретические построения XVII-XVIII вв., объясняющие сущность, причины, способы создания государства, исходили из этой (договорной) посылки»^¹.

Отже, безперечно, договірна теорія була великим кроком вперед у пізнанні держави, так як поривала з релігійними уявленнями про походження держави і державної влади.

1.2 Суть і поняття концепцій походження держави, їх види

Концепція (лат. conceptio) – система поглядів на процеси і явища в природі і суспільстві^². Наразі існує безліч концепцій походження держави, які виникали і виникають як спосіб пояснення цього процесу.

Проблема виникнення держави і права залишається в науці дискусійною. По-перше, в основі цієї складної проблеми лежать різноманітні ідейні, філософські погляди і течії. По-друге, історична і етнографічна науки дають все нові знання про причини виникнення держави і права.

Сучасна матеріалістична наука пов’язує процес виникнення держави і права (особливо в європейських країнах) головним чином з розвитком виробництва, з переходом від привласнючої до виробляючої економіки. Держава виникає на етапі виробничої економіки під впливом поділу праці, появи патріархальної сім’ї , військових завоювань, заборони інцеста і інших факторів як нова організаційна форма суспільства на зміну первісному устрою. І все ж зародження держави і права криється не тільки в матеріальному виробництві, але і в розвитку самої людини.

Концепції походження держави стали виникати разом із самою державністю, відображаючи рівень розвитку економічного ладу і суспільної свідомості. Серед теоретиків держави і права немає і не було не тільки єдності, а й спільності поглядів по відношенню до процесу походження держави і права. В світі завжди існувало і існує безліч різноманітних теорій, які пояснюють процеси виникнення держави і права. Це досить природно і зрозуміло, бо кожна з них відображає або різноманітні погляди і думки різних груп населення, націй, представників філософських доктрин на даний процес. Розкрити всі теорії неможливо через їх багатоманітність, тому зупинимось лише на деяких з них, найбільш відомих і поширених.

Теологічна теорія, за якою держава вічна та існує завдяки божественній волі, через що кожний громадянин зобов’язаний упокорюватися їй та бути смиренним.

Ця теорія є однією з найдавніших. Ще у законах царя Хамурапі (XVIII ст. до Р.Х.) говорилося про божественне походження його влади: „боги поставили Хамурапі правити „чорноголовими”; „людина є тінню бога, раб є тінню людини, а цар дорівнює богу”^¹.

Після Різдва Христового ідею божественності державної влади продовжувало розвивати християнство. „Усяка душа хай буде покірна вищій владі, – говориться в посланні апостола Павла до римлян, – тому що немає влади не від Бога; влади, що існують, від Бога встановлені”^².

Широке поширення теологічна теорія одержала в часи феодалізму, однак і тепер ця концепція репрезентує офіційну доктрину Ватикану, а також деяких мусульманських країн Сходу.

Патріархальна теорія, за якою держава уподібнюється до великої сім’ї, яку, як батько (латинською - pater), очолює правитель.

Теорія була широко поширена у Древній Греції і рабовласницькому Римі, пізніше відродилась у період середньовічного абсолютизму. Біля її витоків стояв Аристотель, який розглядав державу як природну форму людського життя, поза якою існування людини неможливе. Будучи істотами суспільними, люди прагнуть до об’єднання та створення патріархальної сім’ї. Збільшення числа таких сімей, гуртування їх у роди призводять до утворення держави. Саме тому Аристотель стверджував, що державна влада є продовженням батьківської влади.

Патріархальна теорія була зручна для обґрунтування монархічної форми правління, оскільки влада монарха розглядалась як природне продовження влади батька (патріарха), що піклується про членів своєї родини і забезпечує їхню слухняність.

Договірна теорія, за якою держава виникла в результаті угоди між людьми, також сягає глибини століть. Ще у Древній Греції софісти вважали, що держава виникла в результаті договірного об’єднання людей з метою забезпечення справедливості. Але якщо у поглядах грецьких філософів ця теорія лише зароджується, то у працях блискучої плеяди мислителів XVII-XVIII ст. Г.Гроція, Т.Гобса, Дж.Локка, Ж.-Ж.Руссо та інших вона одержала повний свій розвиток.

Її прихильники виходили з того, що державі передує природний стан людини, який вони характеризували по-різному. Джон Локк вважав, що додержавний період – це „золотий вік”, у якому люди володіють усіма природними правами та свободами. Для Гобса – це стан «війни всіх проти всіх». Потім заради миру і добробуту укладається суспільний договір між кожним членом суспільства і створюваною державою, за яким люди передають частину своїх прав державній владі і беруть зобов’язання підкорятися їй, а держава зобов’язується охороняти невідчужувані права людини: право власності, волю, безпеку. „Угода людей, – на думку Руссо, – основа законної влади”^¹. Суверенітет належить народу в цілому, а правителі – це лише уповноважені народу, які зобов’язані звітувати перед ним і змінюватися за його волею. Якщо ж умови угоди порушуються, то народ отримує право на революцію.

Теорія насильства, прихильники якої стверджують, що держава виникла в результаті завоювання слабких і беззахисних племен сильнішими та організованішими. Яскравими представниками теорії були Л. Гумплович та К. Каутський.

„Саме у племенах, у їхній взаємній боротьбі, – пише Л. Гумплович, – ми можемо визнати головні, основні частини, дійсні наріжні камені держави, – у племенах, що помалу перетворюються в класи і стани. З цих племен створюється держава. Вони і тільки вони передують державі”. Водночас обґрунтовувалось, що держава більш необхідна слабким племенам, ніж сильним. Будучи інструментом організації та управлінського впливу завойовників, вона стає могутнім засобом захисту завойованих від можливих зазіхань з боку інших сильних племен.

К. Каутський намагався довести, що при подальшому розвитку суспільства держава трансформується в інструмент загальної гармонії, в орган захисту і забезпечення загального блага як сильних, так і слабких.

Оскільки теорія проповідувала культ насильства, завоювання, експлуатації, поневолення одних народів іншими, вона була сприйнята офіційною ідеологією нацистської Німеччини.

Психологічна теорія, за якою виникнення держави пояснюється властивостями людської психіки, потребою індивіда жити в колективі, його прагненням до пошуку авторитету, вказівками якого можна було б керуватися у повсякденному житті, природним бажанням людини владарювати і підкорятися. Для обґрунтування своєї ідеї прихильники цієї теорії посилаються на історичні приклади залежності людської свідомості від авторитету вождів, релігійних і політичних діячів, царів, королів та інших лідерів.

Марксистська теорія, представниками якої є видатні мислителі К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін, вказує на те, що держава є результатом зміни соціально-економічних відносин, способу виробництва, підсумком виникнення класів і загострення боротьби між ними. За цією теорією, держава виступає засобом гноблення людей, підтримки панування одного класу над іншими. Зі знищенням класів держава має відмерти.

Марксистська теорія походження держави є однією з найсильніших та науково послідовних. Разом із тим, помилковим є її підхід до розуміння держави як засобу насильства одного класу над іншим, оскільки, як можна переконатися на прикладі сучасних держав, з часом класи відмирають, але держава продовжує існувати як засіб досягнення загального добробуту.

Інші теорії та концепції. Серед альтернативних теорій виникнення держави також вирізняють іригаційну теорію. Цю теорію пов`язують з іменем німецького вченого К. Віттфогеля. В своїй праці „Східний деспотизм»” він пояснює виникнення держави необхідністю побудови гігантських іригаційних споруд в аграрних районах. І дійсно, в перших містах-державах – Месопотамії, Єгипті, Індії, Китаї діяли процеси створення великих іригаційних систем. У зв`язку з цим сформувався прошарок управлінців, які знали як підтримувати роботу цих споруд, забезпечувати судоходство, розподіляти воду, ремонтувати споруди та інші. Ці роботи, на думку Віттфогеля, потребували жорсткого централізованого управління, розподілу і т.п. Ця теорія відображала деякі реальні процеси, які мали місце у східних регіонах, але в дійсності процеси виникнення держави і ведення іригаційний робіт йшли паралельно, хоча створення держави було первинним, оскільки саме держава була здатна вести такі гігантські роботи як побудова зрошувальних систем.

Серед інших теорій походження держави заслуговують на увагу космічна і технократична. Прихильники космічної теорії пояснюють виникнення держави завезенням на землю політичної організації суспільства з космосу іншими цивілізаціями. Суть цієї концепції можна знайти в літературі останніх десятиліть, де розповідається про роль космічних цивілізацій в житті земної цивілізації. Суть технократичної теорії виникнення держави начебто полягає в необхідності здійснювати управління технічними засобами та знаряддями праці.

Таким чином, в світі завжди існувало безліч різноманітних теорій, пояснюючих процес виникнення і розвитку держави. Це цілком природно, бо кожна з них відображає думки і погляди різних груп, прошарків, націй і інших соціальних спільнот на даний процес. В основі цих поглядів завжди знаходились різні економічні, фінансові, політичні і інші інтереси. Договірна теорія відрізняється від інших тим, що виникла як протест на релігійний гніт, на сковування філософської думки і втілила в собі ідеал держави, створеної на засадах демократизму, свободи прав людини.

1.3 Модель держави, яка утворилася внаслідок „суспільної угоди”

Договірна концепція походження держави пов’язана з поняттям „суспільної угоди”. Якою має бути суспільна угода?

На думку маркіза де Сада, це суспільство, де все підкоряється нестримній пристрасті. А для неї виправдані грабунок, насилля, адюльтер, содомія та, нарешті, вбивство^¹. Кожний урівнюється в правах чинити так, як підказує йому його чуття. Використовуючи інших, кожний має бути також і у їхньому розпорядженні.

Але, з іншої сторони, „чи не найголовнішим чинником є суспільна угода щодо побудови національної демократичної держави. Угода нації, що дала цій державі назву, з усіма без винятку етносами, які в цій державі живуть. Угода не формальна, а взаємовідповідальна, з гарантією рівних прав та рівних обов’язків тих, хто домовляється”^².

Ідея демократії, її загальнолюдська сутність усвідомлюються й реалізуються людьми упродовж усього історичного розвитку. Проте жодний з етапів цього руху не може претендувати на завершеність. Демократії, які існують нині в західному світі, тією чи іншою мірою ґрунтуються на принципах класичної ліберальної демократії, що сформувалися у XVIII ст.

Згідно з Монтеск'є, головна мета держави — примирити суперечності, що виникли між людьми у суспільстві, і скерувати їх у русло правової форми вирішення спорів між приватними особами, використовуючи загальну силу, якщо окремі індивіди не захочуть підпорядковуватися створеному правопорядку^¹. Поділяючи концепцію суспільного договору, мислитель, разом з тим, розглядає державу не як довільну, а як історично необхідну умову, що визначається об'єктивними факторами суспільного розвитку. Ідеал держави для мислителя — це вільна держава, яка базується на концепції розподілу влади. Мета теорії розподілу влади — гарантувати безпеку громадян від свавілля і зловживання влади, забезпечити їхню політичну свободу, зробити право справжнім регулятором відносин.

Демократія також першочергового значення надає проблемі розподілу влади. Однією з засад ліберальної демократії є принцип згоди і громадянського консенсусу. В його основі лежить ідея "суспільного договору". Люди, вважав Б. Спіноза, свідомо поступаються частиною своєї природної свободи і згоджуються підкорятися верховній владі і сукупній могутності всіх, яка незмінно перевищує силу кожної окремо взятої людини. Дж. Локк підкреслював, що добровільна політична спільність людей покликана забезпечити природні права, рівність і свободу, захист особи та її власності. Більше того, як підкреслював Ж.-Ж. Руссо, згода людей основа всякої законної влади. Відображенням цього є суспільний договір: кожна людина віддає свою особу під вище керівництво загальної волі і так стає її учасником. Суверенітет належить народові. Якщо природна свобода обмежена силою окремого індивіда, то громадянська свобода, яка виникає на ґрунті суспільного договору, обмежена загальною волею суверена. Люди стають рівними в силу права і згоди. Із двох попередніх принципів випливала вимога здійснення поділу влади. Свобода і рівність учасників договору забезпечують об'єднання народу в єдине ціле — колективну особу, інтереси якої не можуть суперечити інтересам окремої особи. В результаті суспільного договору, утворюється асоціація рівних і вільних індивідів, або республіка. Демократія на засадах громадянського консенсусу не виключає протиборства.

Суспільною угодою між владою і суспільством в сьогоднішніх умовах є конституція і конституційні закони. „Так от тільки та суспільна угода, щодо якої діє природний, постійно оновлюваний процес узгодження, що перебуває під охороною судової влади, є конституцією”^¹. Договірна концепція походження держави поклала початок розвиткові демократизму і легітимності, відродженню прав людини.

політична правова держава договірна

ІІ. ДОГОВІРНА КОНЦЕПЦІЯ ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ В ПОЛІТИКО-ПРАВОВІЙ ДУМЦІ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ

2.1 Обґрунтування прихильників договірної концепції походження держави

Деякі ідеї про договірне походження держави виникли ще в давні часи (ранній буддизм, вчення Лао-Дзи), мали місце в античній філософії (твори Епікура, Тіта, Лукреція Кара). Але все ж таки авторами договірної теорії походження держави прийнято вважати голландського вченого Гуго де Гроот Гроція (1583-1645), англійських мислителів Т. Гоббса і Дж. Локка, французьких вчених Ж.-Ж. Руссо і П. Гольбаха, Н. Макіавелі, Ш. Монтеск’є.

Класичне обґрунтування договірна теорія отримала в працях Ж.-Ж. Руссо. Виходячи з історичного досвіду він прийшов до висновку, що правителі стали дивитись на державу як на свою власність, а на громадян як на рабів. Вони стали деспотами, людьми, які пригнічують народ. Деспотизм, за Руссо, це вищий прояв суспільного розшарування: нерівності бідних та багатих як наслідок приватної власності, сильних і слабких як наслідок влади, господ та рабів як наслідок заміни законної влади владою зловживання. Ця нерівність стає причиною нової від`ємної рівності – перед деспотом всі рівні, тому що кожен рівен нулю. Але це вже не стара природна рівність первинних людей, а рівність як викривлення природи. Руссо вважає, що в інтересах створення правомірного державного устрою і відновлення справжньої рівності і свободи потрібно заключити вільний суспільний договір. Питання про те, чим э суспільний договір, яким повинен бути його зміст і призначення, рівно як і багато аналогічних питань отримали найбільш яскраве і змістовне втілення в ланці трактатів Руссо і особливо в його відомій праці «Про Суспільний Договір». Головна задача цього договору полягає в тому, щоб «знайти таку форму асоціації, яка захищала і охороняла б загальною сукупною силою особистість і майно кожного учасника і в якій кожен, поєднуючись із усіма, підкорювався б тільки самому собі і залишався б таким саме свободним яким він був раніше». Обґрунтовуючи договірну теорію Руссо відмічає: «Кожен з нас віддає свою особистість і всю свою могутність під владу загальної волі і ми разом приймаємо кожного члена як нероздільну частину цілого». Влада монарха є похідною не від божественного провидіння, а від самих людей. Ця теза була найбільш яскраво і повно розвинута Полем Гольбахом (1723 – 1789) в його праці «Священна зараза або природна історія забобонів».

Голландський юрист і громадський діяч Г. Гроцій стосовно походження держави зауважував, „що люди об’єднуються в державу добровільно, задля особистого захисту і протистоянню насильству, та зобов’язуються виконувати цей договір, а також норми права, що встановлюються для підтримання правопорядку"^¹. Мислитель обстоював ідею мирного співіснування народів, зауважуючи, о основою їхніх відносин мають бути виключно право і справедливість, виконання договорів, але додавав, що договір може бути розірваний в особливих випадках, таких як: "крайняя необходимость", "большой и явной опасности", "царь, проникнутый чисто враждебным духом, замышляет гибель всего народа"^².

Видатним фундатором державно-правових учень нового часу був англійський учений Томас Гоббс (1588-1679). У своїх працях „Філософські засади вчення про громадянина”, „Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної і громадянської” він приходить до висновку, що „держава утворюється за взаємною угодою людей завдяки злиттю окремих сил і воль в єдину Міць і Силу, носієм якої є суверен”^³. „Суверен - держава - єдина особа, що їй шляхом взаємного договору множина людей передала своє природне право робити все, для того, щоб ця особа була в змозі використовувати силу й засоби всіх їх так, як вирішить за необхідне для їх мира й захисту. Кожний визнає себе відповідальним за те, щоб, кожний підкорив свою волю і судження волі суверена”^¹. Суверен володіє суворою владою, правом оголошення війни і укладання миру, здійснює правосуддя. Отже, договірна теорія виникнення і сутності держави, розвинута Гоббсом, виключала принцип народного суверенітету, що проголошував народ джерелом і остаточним власником влади. На відміну від радикальних представників теорії суспільного договору (Мільтон в Англії, Руссо у Франції), які підкреслювали пріоритетність народу щодо їх правителів, Гоббс твердо стояв на позиціях відмови підданих від своїх прав (крім права самозахисту) на користь носія верховної влади. Крім того, Гоббс вважав, що суверен має виконувати обов’язки верховного пастиря за божественним правом, навіть функції священика. Таким чином, „Гоббс пропонував проект держави, яка є: засобом приборкання пристрастей у досягненні мирного стану (1-а ступінь); засобом сходження до Царства Божого через спокуту, розкаяння, хрещення, спасіння (2-а ступінь)”^².

Видатним теоретиком природного права був голландський філософ-матеріаліст Бенедикт (Барух) Спіноза (1632-1677). Він був прибічником ідеї суспільного договору, але ця ідея розуміється ним доволі своєрідно, зокрема у його працях "Богословсько-політичний трактат" (1670) і "Політичний трактат" (1677). Ця своєрідність полягала в тому, що держава розглядалась не як факт стародавньої історії, а як відносини, постійно існуючі між підданими і верховною владою. Між ними існує рівновага сил, порушувати яку небезпечно. У природному стані, вважав Б. Спіноза, люди мали право робити все на власний розсуд, однак реалізація цього права залежала від фактичної сили кожної людини. За відсутності у природному стані будь-якого спільного для всіх права неможливі самозбереження людей, їх безпечне існування, досягнення ними своїх бажань. Необхідність у самозбереженні штовхає людей до переходу з допомогою спільного договору від природного до громадянського стану, тобто до суспільства й держави, які Б. Спіноза не розрізняв. Як і Г. Гроцій Спіноза вважав, що загальне невдоволення може покласти кінець суспільній згоді, перетворити громадянський стан у стан ворожості. Рішенням цієї проблеми Спіноза вважав порядок, при якому "дела верховной власти будут упорядочены таким образом, что ничто, имеющее отношение к общему благу, не предоставлялось бы безусловно чьей-либо совестливости"^¹.

Чільне місце серед авторів державно-правових концепцій того часу посідав англійський філософ Джон Локк (1632-1704). Він погоджувався з тим, що в додержавному стані панував природний закон. Але цей стан відрізняється від гоббівської „війни всіх проти всіх”. Закон природи, вважав він, як вияв природної розумності світоустрою вимагає миру і збереження всього людства. Джон Локк виходив з того, що всяке мирне утворення держав мало у своїй основі згода народу. Говорячи у відомій роботі "Два трактати про правління" з приводу того, що "з державами відбувається те саме, що і з окремими людьми: вони звичайно не мають ніякого уявлення про своє народження і дитинство", Дж. Локк разом з тим докладно розвивав ідеї щодо того, що "об'єднання в єдине політичне суспільство" може і повинне відбуватися не інакше, як за допомогою "однієї лише згоди". А це, на думку автора, і є "весь той договір, що існує чи повинний існувати між особистостями, що вступають у державу". „Під державою я... маю на увазі не демократію чи будь-яку іншу форму правління, але будь-яке незалежне співтовариство”^².

Отже, різні мислителі по-різному обґрунтовували договірну концепцію походження держави, але спільною є думка про необхідність поділу влади в державі, який має бути добровільним і здійснюється на засадах суспільної угоди.

2.2 Критичне осмислення договірної концепції походження держави

У XVIII ст. продовжують побутувати соціально-утопічні погляди на розвиток суспільства, втілюючись у теоріях утопічного соціалізму Жана Мельє (1664— 1729), Мореллі, Леже-Марі Дешан, які своєрідно трактували природне право, заперечували суспільний договір і вважали необхідною народну революцію для зміни існуючого державного устрою.

Так, наприклад, вчення Георга Гегеля про державу було спрямоване проти теорії договірного походження держави, природних, невідчужуваних прав людини, проти ідей і цілей буржуазно-демократичної революції. Гегелівська формула „все дійсне розумне” виправдовувала феодально-абсолютистський устрій Прусської держави. Якщо ідеологи революційної буржуазії (Локк, Руссо та ін.) розвивали вільні від релігії погляди на державу, то Гегель відроджував релігійно-теологічне вчення про неї. Він зображує державу як втілення вищих цінностей, створює культ держави, підкоряючи їй людину повністю.

Помітними в соціологічній спадщині минулого є і погляди англійського медика, філософа Бернарда Мандевіля (1670—1733). Він вважав, що в суспільне життя людина перейшла зі стадії дикості. Але ця стадія не була гоббсівським «природним станом» війни всіх проти всіх. Навпаки, Мандевіль стверджував, що людина від природи не хижак. Вона боязлива, любить мир і спокій, ніколи не вступала б у конфлікти, якби могла мирно одержувати те, що їй необхідно. У цих якостях людини Мандевіль вбачав запоруку і передумову їх суспільного існування, вважаючи, що грубо помиляються ті, хто способи збагачення, досягнення благополуччя і щастя приватних родин бачив такими ж, як і суспільства в цілому. «...Під суспільством я розумію державу, в якій людина або скорена переважаючою її силою, або виведена зі свого дикого стану шляхом переконання, стала слухняним створінням, яке може знайти мету, працюючи на інших, і де під владою одного керівника держави або якоїсь іншої форми правління кожний член суспільства підкоряється цілому, а всіх їх завдяки хитромудрому керуванню змушують діяти заодно»^¹.

Взагалі, з одного боку, договірна теорія була крупним кроком вперед у пізнанні держави, тому що вона поривала з релігійними уявленнями про походження державності, права і політичної влади. Ця концепція має глибокий демократичний зміст, обґрунтовує природне право народу на зміщення влади негідного правителя, на повстання. З іншого боку, слабким місцем в даній теорії є схематичне, ідеалізоване і абстрактне уявлення про первинне суспільство, яке, нібито, на певному етапі свого розвитку усвідомлює необхідність згоди між народом і його правителями. Очевидна недооцінка в походженні держави об’єктивних факторів (соціально-економічних, військово-політичних) і переоцінка в цьому процесі факторів суб`єктивних.

Практично всі дореволюційні і більшість сучасних теоретиків права договірну концепцію походження держави не вважають науковою. Відомий російський вчений, юрист М.М. Коркунов в лекціях по загальній теорії права в 1894 році писав, що ця теорія в чистому її виді є тепер вже абсолютно не доцільною, тому що вона прямо протилежна і історичним і психологічним даним. Але разом з тим необхідно визнати і те, що договірна концепція походження держави має велике теоретичне і практичне значення стосовно можливості людей впливати на становлення державно-правових інститутів.

2.3 „Суспільна угода” в сучасному розумінні

Договірна концепція походження держави була і є предметом дослідження багатьох вчених. Наразі існує безліч обґрунтувань цієї теорії. Наприклад, погляди Дж. Ролза, автора «Теорії справедливості», перебувають в річищі традиції суспільної угоди. Обґрунтовуючи договірний характер своєї теорії справедливості, дослідник повертає договірну теорію (яка далі й далі відходила на другий план під натиском прагматичних та аналітичних поглядів) до життя. Йому надзвичайно імпонує те, що ідея суспільного договору дає змогу об'єднати (шляхом згоди, компромісу як процедури вирішення проблеми) різноманітні, часом навіть відмінні інтереси та цінності. Вона є також, вважає Ролз, більш адекватною, ніж утилітаризм, котрий прагне лише до зиску, цивілізованою формою суспільства.

Суспільну угоду мислитель розглядає як домовленість, але досить широку, тобто таку, що є витоком політичних прав та обов'язків громадян, механізмом справедливого обстоювання їхніх інтересів та основою принципів справедливості. Описуючи основну "ідею справедливості", він наголошує: "… ми мусимо уявити собі, що ті, хто бере участь у соціальній співпраці, разом, у спільній соціальній дії виберуть принципи, які визначають їхні основні права та обов'язки, а також розподіл соціальних благ"^¹. Підписуючи цю суспільну угоду, люди повинні раз і назавжди вирішити між собою, що є справедливим, а що - несправедливим, а ті принципи, що їх вони виберуть перші як принципи справедливості, мають бути головними для подальшої критики та реформування суспільних інститутів.

Ролз не забуває зазначити, що в його теорії справедливості початкова рівність усіх індивідів відповідає природному станові, а сам суспільний договір (як і в інших концепціях суспільного договору) - це не реальний історичний, а гіпотетичний контракт. Тому його життєздатність залежить від головної в даному разі ідеї, яка полягає в тому, що за відповідних гіпотетичних умов можна досягти бажаної домовленості. Перш ніж описувати конкретно саму гіпотетичну ситуацію суспільної угоди та людей, які беруть участь у цій процедурі, Ролз докладно розглядає попередні умови цього процесу. Ось найголовніші з них: по-перше, співробітництво людей є можливим та необхідним; по-друге, самі учасники угоди дотримуються принципу раціонального вибору; по-третє, при цьому вони прагнуть здобути певні пріоритетні блага, які є конче потрібними для отримання будь-яких інших індивідуальних благ.

Ролз, як і Гоббс, припускаючи спроможність індивідів як моральних осіб до чуття справедливості, вважає, що така шанована комунітаристами вкоріненість в певній спільноті може стати принциповою перешкодою в заснуванні справедливої процедури досягнення справедливих домовленостей щодо основних суспільних інституцій. Звичайно, наголошує, розписуючи своє розуміння, Ролз, методологічний сенс принципу "запони незнання", жодна людина не виступає абстрактною складовою, простим елементом добровільної схематичної суспільної кооперації. Вона народилася в певній сім'ї, в певному суспільстві.

Окремо варто також зауважити, що саме Ролз не лише перетворив теорію "суспільної угоди" в засаду своєї "справедливості як чесності", але й вийшов за межі її обмеженої історичної інтерпретації, по-справжньому (хоча й частково, про що скажемо далі) усвідомив її справжній методологічний, теоретико-легітимаційний сенс.

Для послідовного виокремлення та набуття поняттям "суспільної угоди" фундаментального змісту недостатнім є принципове розуміння її як такої, якій притаманна правова складова. А в цій важливій ролі, як справедливо зазначають численні дослідники "Теорії справедливості" Ролза (О.Гьофе, В.Керстінг, Ю.Ніда-Рюмелін), суспільній угоді властиві такі риси: право її учасників вільно вибирати можливість долучатися до угоди, а також наявну у них можливість вільно та взаємно передавати одне одному певні права й обов'язки, і те, що після досягнення угоди, її дотримання стає правовим обов'язком кожного учасника.

Отже, цей вимір суспільної угоди має, окрім правової, ще й соціально-онтологічну вкоріненість. Адже, домовляючись про принципи справедливості, учасники гіпотетичного "ідеального" консенсусу не просто роблять свій вибір на засадах певних моральних обмежень. Вони виходять із того, що справедливість - це не просто дарунок солідарних з ними громадян чи владних структур, а засадничий принцип нашого суспільного буття, той спосіб функціонування соціальних інституцій (якщо вони, звичайно, претендують на демократичність) та взаємин між громадянами, якого вони не просять, а вимагають.

ІІІ. РОЛЬ ЗАХІДНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ У ФОРМУВАННІ ПОЛІТИКО-ПРОВОВОЇ КУЛЬТУРИ В УКРАЇНІ

3.1 Предмет та сутність „суспільної угоди” в дослідженнях вітчизняних вчених

Процес становлення політико-правової думки в Україні було дуже складним, національно-релігійне поневолення негативно впливало на цей процес, гальмувало його розвиток. Та все ж таки в українських землях зародилася національна політико-правова ідеологія. Цьому сприяло те, що в XV-XVI ст. в Україні через Польщу почали проникати з Заходу ідеї Реформації, спрямовані проти феодального ладу і католицизму, який контролював майже всі сфери життя. Ці ідеї знаходили вияв у демократичній інтерпретації Біблії, у вимозі громадянської рівності, у критиці духовенства. Прихильниками договірної концепції походження держави стали багато українських вчених.

Так, в середині XVI ст. ідеї природного права, суспільного договору розробляв Станіслав Оріховський-Роксолан (1513—1566), якого сучасники називали українським (рутенським) Демосфеном. Він обґрунтував положення, згідно з яким королівська (державна) влада дана не Богом, а виникла внаслідок договору між людьми, які підкоряються королю добровільно. Перед законом як гарантією розвитку та існування держави рівні всі, навіть королі. На думку С. Оріховського, природне право (закон) важливіше від законів, які регулюють відносини у суспільстві і які за необхідності можна змінити.

Виникнення держави спричинене двома факторами: вродженим людським недоліком, який вимагає взаємної допомоги, і вродженою схильністю людей до зближення, яка ніби «клеїть» їх, в'яже одним вузлом. Обов'язок держави щодо громадянина — гарантувати кожному право на існування. Вона повинна дбати про освіту громадян, «адже ніхто нічого не зробить корисного навіть у самому незначному мистецтві, якщо не буде вчитися», сприяти розбудові нових шкіл. Обов'язки індивіда перед державою ще вищі, його діяльність має спрямовуватися передусім у руслі інтересів держави.

Суспільні погляди С. Оріховського відіграли етапну роль у розвитку вчення про державу від середньовічних концепцій до теорій держави і права XVII— XVIII ст. Щодо багатьох положень він випередив таких мислителів, як: Г. Гроцій, Т. Гоббс, Ж. Боден та ін. В Україні і Росії його ідеї розвивали діячі Києво-Могилянської академії, зокрема Феофан Прокопович (1681—1736).

Філософ Орест Новицький (1806-1884 рр.) багато уваги приділяв філософському обґрунтуванню держави, прав і свобод особи та ін. В записках, проектах законодавчих реформ Орест Новицький проявляє великі знання теорії держави і права, їх філософське обґрунтування, посилається на вчення філософів Заходу: Бентама, Блекстона, Гегеля, Монтеск'є, Сея та ін., вносить в їх ідеї свої корективи, створюючи власну політико-правову концепцію і її теоретичне обґрунтування. Походження держави пояснював договірною теорією.

Одним з відомих тоді письменників, філософів Феофан Прокопович (1681-1736 pp.) пропагував перетворюючу діяльність Петра 1,виступав прихильником прогресу та науки, учення Коперники і Галілея. Значне місце в творчості Феофана Прокоповича належить проблемам держави, абсолютної монархії, співвідносин світської та церковної влади. В реформаційній діяльності Петра І вбачав прогресивність. Суть розробленої теорії просвітницького абсолютизму полягала в обґрунтуванні пріоритету світської влади, підпорядкуванні церкви державі, секуляризації, тобто перетворення церковних і монастирських маєтностей у світські. Модифікуючи теорію природного права і суспільного договору, пристосовуючи її до умов України, Росії, Феофан Прокопович орієнтується на інтереси купців, мануфактурників, дворянства, а інтереси народу інтерпретує.

Таким чином, договірна концепція походження держави, розвинута мислителями Західної Європи знайшла своїх прихильників і в Україні. Просвітницька інтерпретація суспільного договору та природного права притаманна відомим українським вченим і громадським діячам (Феофану Прокоповичу, Оресту Новицькому, Станіславу Оріховському, Михайлу Щербатому), які вважали, що держава утворилась згідно з договором, відповідно до якого „люди поступились частиною свободи і вигоди, щоб іншими частинами безпечно користуватись”^¹. Просвітителі вбачали суспільний ідеал у здійсненні свободи, рівності і права на власність.

3.2 Вплив західної думки щодо договірної концепції походження держави на державотворчі процеси в Україні

Рівень політичної і правової культури громадян України є чи не найважливішим чинником її державотворення і політичного реформування.

Проголосивши головною метою політичного реформування України побудову на її теренах правової демократичної держави, лідери цієї держави, представники реформаторські налаштованих політичних сил в більшості своїй залишаються обтяженими старими стереотипами, вони не завжди дають собі звіт, а що власне це означає.

На жаль, прагнучи інтегрувати Україну в загальноєвропейський простір, прилучити її до плодів західної цивілізації, ми не завжди розуміємо ті засадничі принципи, на яких збудовано цю цивілізацію і які було закладено в підмурівок західних демократій^².

Звичайно, запозичення західного досвіду не може бути єдиним способом формування нашої політичної і правової культури. Особливу роль тут відіграють популяризація і поширення того комплексу політичних і філософських ідей, завдяки яким цей досвід усвідомлювався і теоретично осмислювався. Звернімо увагу, що зараз не стільки йдеться про досвід сучасного політичного життя Європи, про необхідність засвоєння всієї сучасної політичної думки, що саме по собі надзвичайно важливо, скільки про дослідження тих історичних процесів, які привели до побудови сучасних демократичних держав, а також про засвоєння і популяризацію тих здобутків класичної політичної філософії, завдяки якій ця побудова набувала осмислених і теоретично обґрунтованих форм.

Праці таких відомих європейських мислителів, як Т.Гоббс, Дж. Локк, Ш. Мотеск’є, Ж. Ж. Руссо, Вольтер особливо важливі, оскільки ці мислителі стали співучасниками та ідейними натхненниками тих революційних перетворень, що ними були охоплені західноєвропейські країни в XVII - XVIII ст. На сторінках цих праць обговорювалися, критично аналізувалися і теоретично обґрунтовувалися принципово нові уявлення про сутність і походження держави, її функції і межі юрисдикції, про характер суспільних відносин між людьми та їх відношення до державної влади. Політико-правові теорії Дж.Локка, Ш. Монтеск’є, Ж.Ж.Руссо „обстоювали ідею народовладдя, демократичні принципи державного устрою, утверджували цінності правової держави, або той тип державного управління, який в англосаксонській традиції отримав назву rule-of-law”^¹. Ідеї і принципи, сформульовані класиками політичної філософії, тисячу раз повторені їхніми прихильниками і адептами, не тільки визначили конституційні засади більшості європейських країн, вони сформували відповідну політичну культуру, створивши основу сучасного політичного мислення. Ідеї, що їх так палко обстоювали на сторінках свої творів філософи, стали узвичаєними формами суспільного і політичного життя сучасної Європи (в тому числі і України), перетворилися на очевидності, що не потребують свого доведення. Західна культура увібрала в себе ідеї обов’язку, природних прав людини, справедливості, толерантності, які перестали бути лише філософськими істинами, а стали практикою повсякденного життя. Однак, не зважаючи на це, вони й далі пропагуються і поширюються у суспільстві, а філософські праці, в яких вони були вперше сформульовані, безперервно перевидаються і вивчаються. Тим більше це потрібно робити в Україні, для багатьох громадян якої ці ідеї далеко не очевидні, для яких вони ще потребують обґрунтування і відповідної аргументації.

ВИСНОВОК

Отже, договірна концепція походження держави пояснює, що держава виникла в результаті угоди між людьми. Ще у Древній Греції софісти вважали, що держава виникла в результаті договірного об’єднання людей з метою забезпечення справедливості. Але якщо у поглядах грецьких філософів ця теорія лише зароджується, то у працях блискучої плеяди мислителів XVII-XVIII ст. Г.Гроція, Т.Гоббса, Дж.Локка, Ж.-Ж.Руссо та інших вона одержала повний свій розвиток.

Теорія договірного походження держави різко протистояла феодальним концепціям «боговстановленої» влади. «Спочатку люди об’єдналися в державу не за божою волею, - писав Гроцій, - а добровільно, переконавшись на досвіді в безсиллі окремих сімей проти насилля, звідки веде своє походження громадянська влада»^¹. Договірна теорія була великим кроком вперед у пізнанні держави, так як поривала з релігійними уявленнями про походження держави і державної влади.

Класичне обґрунтування договірна теорія отримала в працях Ж.-Ж. Руссо. Але ідеї договірної держави мале місце і в політико-правовій думці України. Просвітницька інтерпретація суспільного договору та природного права притаманна відомим українським вченим і громадським діячам (Феофану Прокоповичу, Оресту Новицькому, Станіславу Оріховському, Михайлу Щербатому), які вважали, що держава утворилась згідно з договором, відповідно до якого „люди поступились частиною свободи і вигоди, щоб іншими частинами безпечно користуватись”^². Просвітителі вбачали суспільний ідеал у здійсненні свободи, рівності і права на власність.

Ідея "суспільного договору" ( принцип згоди і громадянського консенсусу), яка основою договірної концепції виникнення держави, є однією з засад ліберальної демократії. А згода людей, як вважав Ж.-Ж.Руссо, основа всякої законної влади. Свобода і рівність учасників договору забезпечують об'єднання народу в єдине ціле — колективну особу, інтереси якої не можуть суперечити інтересам окремої особи. В результаті суспільного договору, утворюється асоціація рівних і вільних індивідів, або республіка. Ці прогресивні думки мали величезний вплив на державотворчі процеси багатьох країн.

Перелік використаної літератури

Азаркин Н.М. История юридической мысли России. – М., 1999.

Алексеев С. Право // Теория права. – М., 1995.

Баскин М.П. Монтескье. – М., 1965.

Барихин А.Б. Большой юридический энциклопедический словарь. – М.: Книжный мир, 2004.

Бернард Мандевиль. Басня о пчелах, или пороки частных лиц — блага для общества. М., 2000.

Великий енциклопедичний юридичний словник за ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: Юрид. думка, 2007. – 992с.

В’ячеслав Липинський. Історико-політична спадщина і сучасна Україна / Ред. Я. Пеленський. – Київ- Філадельфія, 1994. – Т.1

Гегель Г.В.Ф. Основи філософії права. – К., 2000.

Гоббс Т. Левіафан. – К., 2000.

Гроций Гуго. О праве войны и мира. - М.: Госюриздат, 1957.

Гусєв В.І./ Роль західної політичної філософії Нового часу у формуванні політико-правової культури України. – К.,2005.

История политических и правовых учений. Учебник/ Под ред. О. Э. Лейста. - М.: Юридическая литература, 1997.

Локк Дж. Два трактата о правлении // Антология мировой философии: Сб. философских текстов–К., 1991. – Т.1.-Ч.ІІ.

Лютий Т.В. Нігілізм: Анатомія Ніщо. - К.: Видавець Парапан, 2002.

Макиавелли Н. Государь. – М., 1990.

Маманчук О.І. Актуальні проблеми політичної історії України: Монографія / О.І. Маманчук. – К: КНЕУ, 2005., - 309с.

Монтескье Ш.Л. О духе законов // Антология мировой философии: Сб. философских текстов–К., 1991. – Т.1.-Ч.ІІ.

Нерсесянц В.С. Гегелевская философия права: история и современность. – М., 1974.

Оріховський-Роксолан С. Напучення польському королю // Історія філософії України: Хрестоматія. – К.,1993.

Роулз Дж. Теория справедливости. - Новосибирск, 1995.

Руссо Ж.-Ж. Об общественном договоре, или принципы политического права // Антология мировой философии: Сб. философских текстов–К., 1991. – Т.1.-Ч.ІІ.

Сергій Дацюк. Українська демократія: перемога оптиматів над популярами. – К., 2006.

Спиноза Б. Политический трактат // Избранные произведения.- М., 1957. – Т.2.

Шульженко Ф.П. Історія політичних і правових вчень: Підручник / Ф.П. Шульженко. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 464с.

Шульженко Ф.П. Соціально-правова держава в Україні: проблеми становлення і модернізації: Монографія. – К: КНЕУ, 2007. – 392с.

1 История политических и правовых учений. Учебник/ Под ред. О. Э. Лейста. - М.: Юридическая литература, 1997, - Глава 5.

1 Гроций Гуго. О праве войны и мира. - М.: Госюриздат, 1957. – с.126.

2 Барихин А.Б. Большой юридический энциклопедический словарь. – М.: Книжный мир, 2004, - с. 262.

1 Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн. – К.: Ін Юре, 1998. – с.11.

2 Ярославський Єм. Біблія для віруючих і невіруючих. К., 1958. – с.49.

1 Руссо Ж.-Ж. Об общественном договоре, или принципы политического права // Антология мировой философии: Сб. философских текстов–К., 1991. – Т.1.-Ч.ІІ. – с.342.

1 Лютий Т.В. Нігілізм: Анатомія Ніщо. - К.: Видавець Парапан, 2002. - С. 115 .

2 Анатолій Матвієнко, народний депутат України, Голова Української Народної Партії "СОБОР", Президент Інституту Відкритої політики.

1 Баскин М.П. Монтескье. – М., 1965. – с.237.

1Сергій Дацюк. Українська демократія: перемога оптиматів над популярами. – К., 2006.

1 Шульженко Ф.П. Історія політичних і правових вчень: Підручник / Ф.П. Шульженко. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – с.94.

2 История политических и правовых учений. Учебник/ Под ред. О. Э. Лейста. - М.: Юридическая литература, 1997, - Глава 9.

3 Шульженко Ф.П. Історія політичних і правових вчень: Підручник / Ф.П. Шульженко. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – с.95.

1 Томас Гоббс. Левіафан. – К., 2000, - с.243.

2 Шульженко Ф.П. Історія політичних і правових вчень: Підручник / Ф.П. Шульженко. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – с.97.

1 История политических и правовых учений. Учебник/ Под ред. О. Э. Лейста. - М.: Юридическая литература, 1997, - Глава 9.

2 Локк Дж. Два трактата о правлении.// Антология мировой философии: Сб. философских текстов–К.,1991. – Т.1.-Ч.ІІ. - с.338.

1 Бернард Мандевиль. Басня о пчелах, или пороки частных лиц — блага для общества. М., 2000. - С. 44.

1 Роулз Дж. Теория справедливости. - Новосибирск, 1995.- ст. 37.

1 Азаркин Н.М. История юридической мысли России. – М., 1999. – с. 160.

2 Лютий Т.В. Нігілізм: Анатомія Ніщо. - К.: Видавець Парапан, 2002.

1 Гусєв В.І./ Роль західної політичної філософії Нового часу у формуванні політико-правової культури України. – К., 2005. – с.14.

1 Гроций Гуго. О праве войны и мира. - М.: Госюриздат, 1957. – с.126.

2 Азаркин Н.М. История юридической мысли России. – М., 1999. – с. 160.

1 Гусєв В.І./ Роль західної політичної філософії Нового часу у формуванні політико-правової культури України. – К.,2005. – 16.