Г. Алмонд та Д. Істон про політичну систему

Г. АЛМОНД ТА Д. ІСТОН ПРО ПОЛІТИЧНУ СИСТЕМУ

ПЛАН

Вступ

1. Поняття "політична система"

2. Системна модель Д. Істона

3. Структурний функціоналізм Г. Алмонда

Висновки

Література

ВСТУП

Закорінені в давніх часах спроби збагнути особливості політичного розвитку людської цивілізації постійно розвиваються і вдосконалюються, збагачуючи світову суспільно-політичну думку, синтезуючи й систематизуючи політичні знання. Історичний розвиток цих знань фіксується у різноманітній літературі, яку ми читаємо, вивчаючи різні предмети. Треба знати не тільки те, що відбувається у світі, а й минуле. Тому тема реферативної роботи "Г. Алмонд та Д. Істон про політичну систему" є досить важливою і актуальною.

Метою реферату є ознайомлення з працями американських політологів про політичну систему, висвітлення таких термінів як "системний аналіз", "структурний функціоналізм" - ключових термінів, основу яких і заклали Г. Алмонд та Д. Істон.

Завдання, поставлені для розкриття теми: висвітлення основних концепцій, думок і висновків науковців, коротке ознайомлення з поняття "політична система", аналіз робіт Г. Алмонда та Д. Істона, їх порівняння.

Тема добре висвітлена у літературних джерелах, але так як політологія є відносно молодою наукою, існує небагато праць, в які включена ця тема. В основному, дану тему можна знайти у підручниках з політології, хоча не у всіх. Найкращими для сприйняття і тими, які вміщували найбільше інформації про політологів, були підручники Шляхтуна П.П., підручник за редакцією проф. Кремень В.Г., проф. Горлача М.І. і "Базові засади політології" Бебика В.М. Основними працями, що містять відомості про політичну систему і політологів, є "Политические системы и политическая организация общества" Андреева С.С., "Політична система суспільства" Гавриленка І.

1. ПОНЯТТЯ "ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА"

Різноманітні політичні явища в суспільстві є самодостатньою цілісністю. Ця їхня властивість втілена в понятті "політична система" суспільства. Її завдання — забезпечення неперервності, взаємопов'язаності й координації діяльності різних політичних суб'єктів для досягнення поставлених цілей. Вона гармонізує суспільні відносини, визначає механізми вирішення соціальних конфліктів і запобігання кризовим явищам. Теорія політичної системи важлива для розуміння політичного життя будь-якого суспільства, а надто для передбачення напрямів і перспектив розвитку вітчизняної реальності.

У науковій літературі побутують різні погляди, як на і тлумачення поняття "політична система" суспільства, так і на сутність цього феномена. Прихильники соціологічної теорії обміну вважають політичну систему інститутом, який підтримує стабільність загальних правил щодо відносин обміну. Згідно з конфліктологічними концепціями, політична система є інструментом легалізації та продуктивного розв'язання соціальних конфліктів.

Система — одне з основних понять політології, яке дає змогу скласти уявлення про суспільство у вигляді його абстрактної, спрощеної моделі чи окремих елементів. Поняття це запозичили з електроніки й кібернетики американські вчені Г. Алмонд, Д. Істон, В. Мітчел, вважаючи його універсальною категорією наукового аналізу, яка охоплює всі типи дій та орієнтацій, усю сукупність взаємопов'язаних елементів, дотичних до вироблення політичних рішень. Отже, політологія розглядає систему як єдність структури (соціально-політичних інститутів) і процесів (поведінки спільнот та індивідів) за умови, що кожен відіграє свою роль у забезпеченні стабільності всієї системи.

Кожне суспільство є сукупністю підсистем (сфер): виробничої, соціальної, духовної, політичної, до якої належать інститути держави і влади. Усі ці підсистеми наділені властивими лише їм структурою, функціями, цінностями, нормами, цілями тощо: виробнича забезпечує матеріальну основу життя суспільства; соціальна і духовна сприяють нормальному функціонуванню різних соціальних інститутів; політична покликана створювати сприятливі умови для ефективної діяльності всіх ланок суспільної системи, для повної реалізації інтересів усіх членів суспільства. Кожна з підсистем може зберігати життєздатність лише за умови, що всі інші функціонуватимуть бездоганно чи хоча б задовільно [4, 14].

Політична система суспільства — інтегрована сукупність відносин влади, суб'єктів політики, державних та недержавних соціальних інститутів, покликаних виконувати політичні функції щодо захисту, гармонізації інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, забезпечувати стабільність і соціальний порядок у життєдіяльності суспільства.

До неї належать законодавча, судова, виконавча системи, центральні, проміжні і місцеві системи управління (самоуправління), які базуються на принципах представництва та організації. Від інших систем політичну систему відрізняють: забезпечення неперервності, зв'язаності, ієрархічної координації діяльності різних політичних суб'єктів для досягнення визначених цілей; віднайдення механізму вирішення соціальних конфліктів і суперечностей, гармонізація суспільних відносин; сприяння досягненню консенсусу різних суспільних сил щодо основних цінностей, цілей та напрямів суспільного розвитку. Аналіз політичної системи надзвичайно важливий для з'ясування політичного життя суспільства, частиною якого вона є. Політична система виникла з поділом суспільства на класи та появою держави. У процесі еволюції державно організованого суспільства вона все більше ускладнювалася та розгалужувалася. Тому структура, механізм її функціонування завжди мають конкретно-історичний характер, зумовлені рівнем економічного, соціального, духовного розвитку суспільства та іншими чинниками [5, 6].

2. СИСТЕМНА МОДЕЛЬ Д. ІСТОНА

У США теорія політичної системи почала активно розвиватись від початку 50-х років. Системний підхід до аналізу політики вперше застосував американсько-канадський політолог Девід Істон. У своїх працях "Політична система" (1953), "Концептуальна структура для політичного аналізу" (1965), "Системний аналіз політичного життя" (1965) він доводить можливість і необхідність існування загальної теорії в політології як теорії політичної системи, розробляє концептуальну структуру цієї теорії, визначає її основні поняття та пропонує методи і способи практичної реалізації теоретичних положень.

Для теоретичного аналізу політичного життя за вихідну модель учений використав біологічні системи, які, взаємодіючи між собою та з довкіллям, зберігаються як стабільні системи. Система зазнає впливу середовища й сама активно впливає на нього для самозбереження і розвитку. Політична система, вважає Д. Істон, подібна до біологічних систем й існує в навколишньому середовищі, яке складають інші суспільні системи — економічна, соціальна, духовно-ідеологічна тощо. Водночас політична система якісно відрізняється від інших суспільних систем. Головним показником відмінності є наявність певних меж між нею та її оточенням. Завдання науки про політику полягає у вивченні переходів, або обмінів, між системою та її оточенням як стабілізуючих, так і дестабілізуючих чинників самого існування та функціонування політичної системи. Основною одиницею аналізу політичної системи у зв'язку з цим Д. Істон визначив взаємодію. Від інших соціальних взаємодій взаємодія політичної системи з навколишнім середовищем, тобто політична взаємодія, відрізняється тим, що вона спрямована насамперед на авторитарний (примусовий) розподіл цінностей у суспільстві.

На основі цього політичну систему Д. Істон розглядав як сукупність взаємодій, які здійснюють індивіди в межах призначених для них ролей і які спрямовані на авторитарний розподіл цінностей у суспільстві. Здійснюється такий розподіл завдяки владі, що є атрибутом великої суспільно-політичної системи. Головне призначення політичної системи, за Д. Істоном, полягає у виконанні функції розподілу цінностей та примушенні більшості членів суспільства погодитися на нього на тривалий час. Невиконання системою цієї функції призводить до зростання напруження в системі і навіть до її руйнування [3, 223].

Розглядаючи взаємодії політичної системи як із навколишнім середовищем, так і всередині самої системи, Д. Істон розрізняє їх на вході, всередині й на виході системи. На вході — це вимоги й підтримка, які надходять з навколишнього середовища, а на виході — рішення і дії. Вимогами є запити й потреби, що стосуються розподілу матеріальних благ і послуг, регулювання поведінки, комунікації та інформації тощо. Вимоги є формою вираження думок і дій індивідів і груп з приводу розподілу цінностей у суспільстві. Одні вимоги надходять з оточення політичної системи і є зовнішніми, інші виникають всередині самої системи.

Для збереження політичної системи в дії, крім вимог, необхідна й підтримка її суб'єктами та об'єктами політичного життя. Підтримка пов'язує маси людей з політичною системою. Вона охоплює всі варіанти позицій і поведінки груп та індивідів, які сприяють системі, і проявляється в різних формах: голосуванні на виборах, сплаті податків, дотриманні законів, повазі до влади, патріотизмі тощо. Найважливішим механізмом відбору вимог і підтримки в сучасному демократичному суспільстві Д. Істон вважає вибори органів влади та інші подібні форми політичного волевиявлення громадян.

Всередині політичної системи відбувається конверсія введених до неї вимог і підтримки — вони трансформуються і переробляються, в результаті чого виходом, тобто продуктом, системи є авторитарні рішення щодо розподілу цінностей у суспільстві та відповідні дії для їх здійснення. На виході системи можуть бути нові закони, субсидії, пільги, інформаційні кампанії, політичні заяви влади або вищих посадових осіб тощо. Продукт функціонування політичної системи, зауважує Д. Істон, слід відрізняти від результатів або наслідків реалізації прийнятих рішень.

Політична система, за Д. Істоном, це засоби, за допомогою яких вимоги за підтримки суб'єктів і об'єктів політики перетворюються в реальні дії. При цьому політична система забезпечує мобілізацію суспільних ресурсів на досягнення цілей і координацію зусиль членів суспільства у вирішенні політичних, економічних, соціальних і культурних проблем. Механізм функціонування політичної системи має в собі й елементи зворотного зв'язку, через які продукти виходу системи впливають на наступні вимоги й підтримку. Зворотний зв'язок є основним механізмом усунення напруження в суспільстві, але здійснити це можна лише за наявності у влади здатності реагувати на імпульси, що надходять до системи [2, 160].

Нормальне функціонування системи, яка формує власні механізми адаптації та модернізації з притаманними їм специфічними способами й засобами трансформації вимог і підтримки, перетворює політичну систему на певний історичний період у саморегулюючий механізм, що забезпечує її самозбереження. Однак зовнішні впливи, дискретність дій системних механізмів, людський чинник можуть розладнувати систему, спричиняти її неврівноваженість і навіть руйнування. Засобами, за допомогою яких можна уникнути напруження в політичній системі, її кризового стану, є зміни, пристосування, переорієнтація зусиль, зміна цілей тощо. А це означає, що політична система є не просто системою взаємодії елементів її структури, а виступає як функціонуюча, динамічна система, що постійно змінюється [3, 223].

3. СТРУКТУРНИЙ ФУНКЦІОНАЛІЗМ Г. АЛМОНДА

Не менш цікаві ідеї висловив і американський політолог Габріель Алмонд ("Порівняльні політичні системи", "Порівняльний політичний аналіз"). Американський політолог одним із перших застосував структурно-функціональний метод для дослідження політичної системи. Він розглядав політику як цілісну систему зі складною структурою, кожний елемент якої має певне призначення і здійснює специфічні функції, спрямовані на задоволення потреб системи. Системний і структурно-функціональний методи не заперечують, а навпаки, взаємно доповнюють один одного. Основна відмінність між ними полягає в тому, що перший метод акцентує увагу на цілісності і взаємозв'язках елементів структури системи, а другий — на функціях цих елементів і системи в цілому.

Політичну систему Г. Алмонд визначає як систему взаємодії, що виконує функції інтеграції і пристосування за допомогою застосування або загрози застосування більш чи менш законного фізичного примусу. Ці функції політична система виконує як усередині кожного конкретного суспільства, так і за його межами у відносинах з іншими суспільствами. Політична система, за Г. Алмондом, є узаконеною силою, яка підтримує порядок і здійснює перетворення в суспільстві, що забезпечують його згуртованість і цілісність [3, 226].

Як і будь-яка інша система, зазначає Г. Алмонд, політична система виконує два базових набори функцій — входу і виходу. Є чотири функції входу і три — виходу. Функції входу — це політична соціалізація й залучення до участі в політичному житті; артикуляція інтересів, тобто формування вимог, які відповідають реальним або уявним інтересам; агрегування, тобто поєднання інтересів; політична комунікація. Функції виходу — це розробка норм, застосування норм і контроль за дотриманням їх. Функції входу здійснюються недержавними формуваннями — політичними партіями, групами тиску, засобами масової інформації тощо, а функції виходу — державними органами. Так, функцію розробки норм виконують органи законодавчої влади, функцію застосування норм — органи виконавчої влади, а функцію контролю за дотриманням норм — судові органи. Дві функції входу — політична соціалізація і політична комунікація — передбачають наявність сфери політичної діяльності. Так завдяки категорії "політична система суспільства" було поєднано в єдину систему основні поняття науки про політику.

Г. Алмонд зосереджує увагу на аналізі визначального значення стійких структур політичної системи. Поняття структури він визначає як доступну спостереженню діяльність, що формує політичну систему. Конкретна частина такої діяльності людей називається роллю. Ролі — це ті одиниці, з яких комплектуються всі соціальні системи, у тому числі політична. Політичні ролі є одним із основних компонентів політичної системи. Сукупності взаємозв'язаних ролей складають структури [1, 196].

Визначаючи місце і значення функціональних вимог до політичної системи, Г. Алмонд вбачає її головне призначення в тому, щоб, відібравши з обмеженого числа альтернатив певну кількість необхідних для життєдіяльності суспільства цілей, втілити їх у конкретні дії.

ВИСНОВКИ

Д. Істон і Г. Алмонд заклали основи різних варіантів концепції політичної системи й дати поштовх до розвитку теорії політичної системи суспільства в цілому. Кожний із варіантів досліджує різні сторони політичної системи суспільства, використовує особливий підхід до системного аналізу. Суть першого підходу (Д. Істон), який часто називають мікроскопічним, полягає в розгляді політичної системи під кутом зору її складових підсистем, вивченні сукупності взаємозв'язків і взаємодій, що виникають всередині її. Суть другого підходу (Г. Алмонд), який нерідко називають макроскопічним, полягає в тому, що він на противагу першому концентрується на розгляді більш загальних характеристик, а саме на вивченні входів і виходів, а також зворотних зв'язків, які встановлюються між політичною системою та навколишнім середовищем.

Залежно від підходу політична система суспільства відповідно трактується у першому варіанті як система "взаємодій структурних елементів, за допомогою яких у суспільстві авторитарно розподіляються цінності" (Д. Істон), у другому — як система ролей або взаємодій структурних елементів, які виникають на вході і виході політичної системи та асоціюються "із застосуванням або загрозою застосування фізичного примусу" (Г. Алмонд). Також слід зазначити, що на відміну від Істона, Алмонд успішно інтегрує макро– і мікропідходи, що в деякій мірі послужило стимулом для активного використання його теоретичних моделей в широкому спектрі політологічних досліджень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Бебик В.М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика: [Монографія]. – К.: МАУП, 2000.

Політологія. // За заг. редакцією проф. Кремень В.Г., проф. Горлача М.І. – Харків, 2001.

Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політологічної науки). – К.: Либідь, 2002.

Андреев С.С. Политические системы и политическая организация общества. // Социально-политические науки. – 1992. - № 1.- c. 14-16.

Гавриленко І. Політична система суспільства. // Політологічні читання. – 1993. - № 1. – c. 6-9.