Плюси і мінуси антиглобалізму

Міністерство освіти і науки України

Чорноморський державний університет імені Петра Могили

Кафедра політичних наук

Реферат

Студентки 431 групи

Кириченко І. В.

Викладач: доцент, кандидат

історичних наук

Бронніков В. Д.

Миколаїв – 2009

План

Вступ

Розділ 1. Антиглобалізм як ідейно-політичний феномен

Витоки антиглобалізму

Історія формування антиглобалізму

Загальна характеристика антиглобалізму

Розділ 2. Антиглобалізм: стан і перспективи

Переваги антиглобалізму

Недоліки антиглобалізму

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

В останнє десятиліття ми зіткнулися з таким явищем як глобалізм. Відповідно, сьогодні актуальним стає питання про антиглобалізм – як явище, що характеризує позицію людей, які протистоять глобалізму. Хоча самі представники антиглобалістського руху стверджують, що вони виступають не проти глобалізму, а лише за певну, оновлену форму глобалізму.

Антиглобалізм є досить специфічним явищем, представниками якого є ліворадикали і крайні праві, анархісти і профспілковики, комуністи і націоналісти. І всі вони говорять, що антиглобалізм — рух надкласовий, а в економічному сенсі спрямований на захист виробників реальних благ: робітників, підприємців, будівельників, фермерів, а також лікарів, викладачів, військових.

Антиглобалістський рух характеризується багатоаспектністю свого розвитку, має досить специфічну структуру, яка виявляється у відсутності централізації влади, тобто немає єдиного керівного органу.

Метою даної роботи є дослідження явища антиглобалізму, його переваг та недоліків.

Об’єктом дослідження виступає антиглобалізм як ідейно-політичний феномен.

Предметом дослідження є позитивні та негативні риси антиглобалізму.

Гіпотеза: антиглобалістський рух є наслідком виникнення та функціонування глобалізації.

Таким чином, можна виокремити наступні завдання:

розглянути витоки антиглобалізму;

дослідити історію становлення антиглобалістського руху;

розглянути поняття «антиглобалізм» як ідейно-політичний феномен;

визначити переваги та перспективи антиглобалізму;

визначити недоліки антиглобалізму;

довести, що антиглобалізм є результатом поширення глобалізації.

Розділ 1. Антиглобалізм як ідейно-політичний феномен

1.1 Витоки антиглобалізму

Початок ХХІ століття підтвердив існуючі в сучасному світі тенденції до розгортання глобалізації планетарного простору, а самі терміни «глобалізм» і «глобалізація» посіли чільне місце в інформаційних потоках більшості країн сучасного світу.

Але не всі сприйняли глобалізацію позитивно. Частина населення нашої планети розпочала активний протест проти глобалізму – так на політичну сцену вийшла нова, незнана досі сила, – антиглобалізм.

Що ж таке глобалізація? Загалом, узвичаєним є погляд на глобалізацію як на інтенсифікацію зв’язків взаємозалежності між державами. А. Вебер визначає її наступним чином: «глобалізація – втягування більшої частини людства в єдину систему фінансово-економічних, громадсько-політичних та культурних зв’язків на основі найновіших засобів інформатики та телекомунікації.

Глобалізація, згідно з визначенням американського дослідника Хелда Макгрю — це розширення, поглиблення та прискорення взаємозв’язків у світовому просторі в усіх аспектах сучасного людського життя. Вона втілює ідею інтегрованості країн у світове співтовариство та їх спільного розвитку [4, С. 7].

Однак постає ще одне важливе питання: що саме дозволяє нам вести мову про рівень, ступінь, розвиток глобалізацій них процесів, іншими словами, як визначити «індекс глобалізації». Оригінальним тут видається проект використання для цього підручників з історії. Мова йде про кількість згадувань у розділах, присвячених окремим країнам, назв інших країн, ТНК та міжнародних організацій.

Проте незалежно від ступеня залученості до глобалізацій них процесів більшість країн «третього світу» відчули на собі схожі наслідки глобалізації. Хоча їх дія сильно залежала від місцевої специфіки, проте можна виділити декілька загальних сфер їх дії. Саме тут з’являється можливість зрозуміти витоки антиглобалізму.

Першою з них є технічна. Вона не випадково поставлена тут на чільне місце. Разом з «експортом» небажаного виробництва Захід передав країнам «третього світу» численні технології (цей процес переважно відбувався в часи «холодної війни» і мав місце як з боку США, так і з боку СРСР), які хоч і вважалися застарілими, проте виявилися цілком достатніми для завдання відчутних ударів по Заходу. Таким чином, опоненти глобалізації отримали в свої руки засоби боротьби з опонентами.

Інформаційні наслідки глобалізації теж виявилися для Заходу несприятливими. Якщо ще у Кореї або В’єтнамі американські війська боролися лише проти ворожих армій, то вже в Іраку на боці супротивника ще одна армія – армія журналістів. США програли інформаційну війну тоді, коли почали вести бойові дії, оскільки зупинити інформаційний потік з того боку фронту не мали фізичної змоги.

Економічна сфера – за своєю роллю наслідки глобалізації у ній були також надзвичайно важливі, оскільки розвинені країни «експортували» й економічні кризи (криза 1981-85 рр. зруйнувала економіку Південної Америки; економічна криза в Азії 1997 р.; розвал економіки країн СНД, які користувалися порадами Міжнародного валютного фонду та Банку реконструкції; Аргентинська криза 2002р.) [5, С. 134].

Всі перелічені кризи в першу чергу давалися взнаки найменш розвинутим та найменш стабільним частинам світової економічної системи. Економічні системи США та Європи виходили з криз із найменш відчутними втратами – «велика депресія» та «велика інфляція» відійшли в минуле. Відповідно, можна зробити припущення, що провідні країни долають кризові ситуації за рахунок менш розвинених та бідніших держав.

Політична сфера. Як виявилося ще на прикладі Іранської революції, прозахідні режими вимагають постійної зовнішньої підтримки. Крім того, як свого часу не відбулася всесвітня соціалістична революція, так і всесвітня ліберально-ринкова революція не бажала розгортатися сама. Тому США та їх союзники змушені були втрутитися в цей процес, нав’язуючи свою політику і стандарти країнам світу.

Як можна побачити, у всіх перелічених сферах існує підґрунтя для опору глобалізації країн з боку країн, які розглядаються Заходом як суто сировинні придатки або військові плацдарми.

Існують два цілком протилежні погляди на «антиглобалістів».

Представники першого підходу розглядають їх як маргінальні групи, які сповідують ідеології неонацизму, реваншизму та анархізму. При цьому весь антиглобалістський рух не розглядається як цілісне явище, а членується на окремі елементи, що мають місце у різних країнах та відповідають їх конкретній специфіці. Так, антиглобалсти Італії і Німеччини згідно з цим підходом є представниками ідеологій анархізму та неонацизму. У Сполучених Штатах до лав антиглобалістів увійшли противники створення «світового уряду» та ті, хто вважає, що США мають зменшити свої витрати в інших країнах і зосередитися на власних проблемах (утилітаристський погляд на міжнародні відносини). В Російській Федерації антиглобалізм уособлюють прихильники ідеології «євразійства» та агресивні ісламісти. Слід також зауважити, що «євразійці» не лише протистоять Заходу, але й активно конкурують між собою. Зараз провідною є група О. Дугіна.

Загалом у цьому підході практично ототожнюються явища «антиглобалізму» та «ізоляціонізму».

У другому підході антиглобалізм розглядається як рух за зміну вектора глобалізації. Сам процес глобалізації визнається невідворотним, однак ті форми, в яких відбувається його протікання на сучасному етапі, визнаються неприйнятними. В цьому сенсі показовим є приклад «Форуму тисячоліття», який відбувся у травні 2000 року, учасники якого висловилися не проти глобалізації взагалі, але за таку глобалізацію, «яка б здійснювалася самими людьми та у їх власних інтересах». Хоча реалістичність таких прагнень викликає великі сумніви, вони дозволяють оформити новий погляд на рух антиглобалістів – це рух за альтернативу, а не екстремістські акції окремих груп неонацистського спрямування.

Саме на цьому ґрунті і відбувається основне зіткнення глобалізації і антиглобалізму [2, http://bibl.kma.mk.ua/index.php?m=1&b=21].

1.2 Історія формування антиглобалізму

Стосовно виникнення антиглобалізму літописці новітньої світової історії розходяться в точній даті, але сходяться в одному — новий рух народився в 90-х роках минулого століття.

Часто за точку відліку береться 1994-й, рік повстання індіанців мексиканського штату Ч’япас. Причиною повстання стали гігантські вирубування лісів, проведені в рамках створення вільної зони торгівлі зі США, а також намір створити на індіанських землях величезну промислову зону, куди входитимуть нафтопереробний комплекс, автошляхи й залізнична гілка. На думку повсталих, проект, що його влада назвала довгостроковою програмою регіонального розвитку, по суті, забрав би в аборигенів їхні землі, багаті, крім усього іншого, на нафту й уран. Керував повстанням Рафаель Гіллен. Це ім’я, втім, мало кому відоме, оскільки світ знає ватажка повсталих як субкоманданте Маркоса. Апогеєм повстання став виступ чотирьох командирів повстанців із трибуни мексиканського парламенту, з якої вони виклали сенаторам свої вимоги. Маркоса підтримали численні лідери і прибічники світового лівого руху, він став миттєво відомим, і його ім’я не сходило тоді зі шпальт преси й телеекранів. Результатом такого використання не стільки бойової, скільки пропагандистської зброї було виведення федеральних військ із території Ч’япасу й ухвалення парламентом закону про гарантії прав індіанців. Але успіхи ці мало допомогли повсталому населенню, і заколотники, що об’єдналися в сапатистську армію національного визволення, продовжили партизанську боротьбу. (Армію названо на честь Еміліано Сапати, національного героя Мексики, селянського вождя революції 1910—1917 років, розстріляного 1919-го.) Партизанів часто представляють як сепаратистів, котрі домагаються незалежності Ч’япасу, але ті стверджують протилежне — їхня боротьба спрямована на відновлення та захист національного суверенітету Мексики і є частиною світової антиліберальної революції. Можливо, саме Маркос став персоніфікованим символом нового антиглобалістського руху 90-х років, як став таким самим символом Че Гевара у революційні 60-ті.

Фінансова криза, що почалася в Південно-Східній Азії 1997 року – закономірний результат процесів, що відбувалися і результат розвитку світової економіки в 90-х роках ХХ століття. Саме вона дала поштовх, що сколихнув весь світ [5, С. 134].

Другим етапом становлення антиглобалістського руху можна вважати 1999 рік. Тоді у Швейцарії відбулася установча конференція Глобальної дії людей, що об’єднала сотні різних за цілями протестних груп (профспілок, зелених, анархістів, пацифістів та їм подібних) із різних країн для дестабілізації діяльності СОТ і МВФ. (Cаме ці організації обвинувачуються антиглобалістами в грабіжницьких для бідних країн торгових і кредитних відносинах, руйнуванні цілих національних економік та в іншому) Пробною кулею стали протести проти учасників зустрічі Міжнародного економічного форуму, що проводилася в австралійському Мельбурні 11 вересня 1999 року (воістину символічна дата; можна згадати також, що 11 вересня 1973 року в Чилі стався ультраправий переворот, у ході якого було вбито президента-соціаліста Сальвадора Альєнде).

Після цих подій, частина міжнародної спільноти раптом усвідомила, що фінансова глобалізація зайшла надто далеко і в розпорядженні крупних міжнародних фондів сьогодні зосереджені настільки крупні фінансові ресурси, що їх вистачить для того, щоб зруйнувати економіку будь-якої, навіть найрозвинутішої країни.

Небезпека світової диктатури, як наслідок сильної влади міжнародних фінансових організацій призвела до створення в червні 1998 року до організації АТТАС, спочатку у Франції, а потім по всій Європі. Ця організація, нараховує близько 100 тисяч активних членів у 50 країнах світу. Напрям її діяльності можна назвати реформістським. Об’єкт боротьби — не так корпорації та ліберальна економіка, як спекулянти фінансових ринків. Гігантські прибутки, отримувані керівниками бірж, не задіяних у ніякому реальному виробництві, викликають справедливе обурення профспілок, лівих інтелектуалів та їм подібних діячів. Що й призвело до вимоги стягування з цих операцій соціального податку. Їх підтримав нобелівський лауреат з економіки Джеймс Тобін, який підрахував, що коли зробити це в розмірі всього лише 0,1%, більшість фінансових операцій стануть невигідними, що різко зменшить кількість валютних спекуляцій. Створена на підтримку цієї, здавалося б простої, ідеї, АТТАС пішла далі й запропонувала на кошти від цього податку створити Світовий фонд розвитку, із якого фінансувалися б соціальні та екологічні програми (звідси й назва — Action pour une taxe Tobin d’aide aux citoyens – АТТАС— «За податок Тобіна на допомогу громадянам»).

Міжнародний рух АТТАС організований як мережа, без будь-яких ієрархічних структур і географічного центру. Спілкування між його учасниками здійснюється за допомогою Інтернету, що сприяє обміну інформацією про діяльність.

Сьогодні такі організації існують більш ніж в 30 країнах світу.

На відміну від загалом респектабельної АТТАС, своїм радикалізмом вирізняється Black Block (Чорний блок) — конгломерат угруповань анархістського типу, в основному походженням зі США. Саме цій організації властиві риси, що приписують антиглобалістам у цілому, — схильність до безвладдя та сутичок із поліцією. З ним солідарна Ya Basta — теж дуже войовничий рух.

У рух антиглобалістів органічно вписалися зелені, яких не слід асоціювати з давно вже респектабельним «Грінпісом» і парламентськими зеленими партіями. Існують значно радикальніші природозахисні рухи, котрі прямо пов’язують порятунок природи із вирішенням соціальних проблем. Ідеологами радикального екоруху можна назвати Ральфа Найдера, Мюррея Букчіна, Дейва Формена та багатьох інших діячів, дуже популярних у своїх не таких уже й вузьких колах. Так само природним було вливання у лави антиглобалістів різномастих лівих — від поміркованих до радикалів типу троцькістів, маоїстів і навіть червоних скінхедів.

Як знак нового часу, в русі широко представлений прошарок пролетарів комп’ютерної праці. Ще в Сіетлі 1999 року виникли так звані індімедіа — система електронного обміну інформацією. Нині її можна назвати глобальним інформагентством антиглобалістів, яке веде свою діяльність у вигляді диверсій проти ТНК [12, С. 17].

1.3 Загальна характеристика антиглобалізму

Антиглобалізм — загальний термін, що описує політичну позицію людей, що протистоять політиці глобалізації. Прихильники антиглобалізму загалом об'єднані ідеєю протистояння політичній владі транснаціональних корпорацій за рахунок суверенітету держав, що проявляється у вигляді торгових договорів та впливу міжнародних економічних організацій. Цей процес, на їхню думку, шкодить демократії, правам людини, навколишньому середовищу і особливо суспільствам країн, що розвиваються [8, http://mirslovarei.com/pol].

Антиглобалізм включає багато окремих рухів. Багато людей, яких називають антиглобалістами, не сприймають цього терміну, й використовують інші назви, такі як «Рух всесвітньої справедливості», «Рух рухів» (популярний термін в Італії), «альтерглобалізм» (переважно у Франції) та багато інших [9, С. 423].

Стовпом антиглобалістів є американський «Інтернешнл екшен центр», що набрав силу в другій половині 90-х. Сьогодні, на думку представників «Інтернешнл екшен центру», у їхніх лавах нараховується від 20 до 35 млн. членів із понад 50 країн, де розташовано центри чи офіси організації [3, С. 35].

Нерідко на поняття антиглобалізму неправомірно переносять суто марксистські поняття і принципи: якщо антиглобалізм – отже, проти глобалізації, отже це не що інше, як реанімація комуністичної пропаганди. Таке трактування антиглобалістського руху не враховує діалектики самого історичного процесу, який нині не можна пояснити, використовуючи марксистські аргументи про боротьбу між двома соціально-економічними системами, між працею і капіталом. Виникла нова ситуація, що породила нові протиріччя. Світ не став стабільнішим. Але від того, що він не став таким, анітрохи не випливає, що його можна пояснити в рамках хрестоматійної аргументації: буржуазна ідеологія – марксистська ідеологія. Важливо зрозуміти, що виникли нові соціальні рухи, нові суб’єкти світової політики, які не вкладаються в прокрустове ложе класичної політології. Некласична ситуація припускає некласичну методологію осмислення антиглобалістського руху.

Антиглобалістський рух характеризується багатоаспектністю свого розвитку.

Сьогодні антиглобалізмові притаманний радикалізм. Але, знову ж таки, цей антиглобалістський аспект не слід плутати з ліворадикалізмом у марксистському розумінні терміна. Радикальна тенденція в антиглобалізмі ґрунтується на принципах плюралізму. Історичний контекст формування цього соціально-політичного феномена означає, що радикальний плюралізм необхідний для збереження єдності антиглобалістського руху. Для цього існують об’єктивні передумови. Антиглобалістський рух надто молодий, надто мало часу в нього було для звичної політичної структуралізації. Тому ставка на радикальний плюралізм робиться свідомо – він є ніби одним з програмових положень антиглобалізму. Наприклад, в антиглобалістських акціях беруть участь як групи, що принципово виступають проти насилля (пацифісти, євангелісти), так і ті організації, що не мислять своєї діяльності без актів насилля (націонал-ізоляціоністи, ліворадикальні групи) [11, С. 261].

Зовні ніби крихка структура антиглобалістського руху не заважає йому бути керованим. Не виключено, що у створенні звичного жорстко діючого центру антиглобалізму не зацікавлені й самі лідери численних антиглобалістських організацій. Крім того, на багатоаспектності антиглобалізму позначаються традиції анархізму і соціального руху ненасилля, поширеного в США в 1960 – 1980-х роках. Кожна антиглобалістська група самодостатня й автономна. Така форма відкриває широкий доступ до руху дуже різнорідним за своїми позиціями, стилем поведінки і тактикою антиглобалістським групам, звільняючи їх від необхідності підкорятися владі лідера при розбіжностях, що неминуче виникають. Антиглобалісти вважають, що поява протиріч інтересів серед учасників цього руху, який об’єднує групи, що репрезентують різноманітні зрізи суспільства та дуже різні соціальні інтереси, цілком припустима [5, С. 137].

Нетрадиційним аспектом антиглобалістського руху є його мережовий характер. На відміну від глобалізаційної системи світу, де існує один чи кілька лідерів, контрольовані ними менеджери та рядові виконавці, антиглобалізм грунтується на рівноправності і партнерстві. У ньому немає традиційної пірамідальної ієрархії. Усі рухи та ідеології рівноправні, немає тут і домінуючої організації. Національні партії та рухи, міждержавні об’єднання, нові і старі ідеології контркапіталізму утворюють „павутину”, взаємопов’язану мережу. В цьому можна побачити передумову довговічності антиглобалістського руху. Навіть якщо зникне якась організація або лідер, то це не зашкодить всьому рухові. Мережа є принципово відкритою і розімкнутою.

Практично всі антиглобалістські організації мають власні сайти в Інтернеті, що дозволяє оперативно поширювати необхідну інформацію. Самі антиглобалісти визнають, що Інтернет для них – головний засіб боротьби.

Друга обставина, що забезпечує швидкість реагування різних груп усередині антиглобалістського руху – це багаторічна традиція неформальних відносин, що склалася в середовищі лідерів неурядових організацій, які визначають обличчя і зміст руху. Оскільки неформальні відносини вже зарекомендували себе дійовим засобом групової консолідації, їх поширенню в середовищі антиглобалістів надається чимало уваги. Демонстрації протесту за участю десятків тисяч чоловік з різних куточків світу покликані не тільки вирішувати політичні завдання, але й згуртовувати людей з перспективою розширення соціальної бази руху на основі формування особистих контактів.

Водночас варто підкреслити, що антиглобалістське об’єднання за принципом протистояння спільному супротивникові досить хитке в довгостроковій перспективі. У антиглобалізму поки що немає двох найважливіших складових, котрі могли б зробити його самостійною світовою політичною силою – спільної ідеології і єдиного керівного органу. Створення того й іншого, очевидно, є важливим завданням всіх антиглобалістських організацій, якщо вони мають намір серйозно протистояти неоліберальній глобалізації. „Сьогодні стало очевидним, що вже на даному етапі рух антиглобалістів активно намагаються „осідлати”: хтось з корисливих міркувань дрібного політиканського кар’єризму, хтось – задля тіснішої координації спільних дій, хтось з метою розвалу руху, що народжується, або для надання йому відверто маргінального вигляду” [10, С. 138].

Розділ 2. Антиглобалізм: стан і перспективи

2.1 Переваги антиглобалізму

Перспективи розвитку антиглобалістського руху взаємозалежні з процесом інтегрування формули «глобалізм – антиглобалізм» у теорію сучасних міжнародних відносин. У цьому зв’язку дилема «глобалізм – антиглобалізм» є прикладом бінарно-опозиційного людського мислення і пізнання. Природно, якщо є «світло», то існує й «пітьма», якщо є «плюс», то є і «мінус» [10, С. 140].

Відповідно, розглядаючи поняття антиглобалізм, можемо виокремити ряд позитивних рис притаманних йому. Насамперед необхідно зазначити, що антиглобалістський рух характеризується багатоаспектністю свого розвитку. Сьогодні антиглобалізмові притаманний радикалізм. Але, знову ж таки, цей антиглобалістський аспект не слід плутати з ліворадикалізмом у марксистському розумінні терміна. Радикальна тенденція в антиглобалізмі ґрунтується на принципах плюралізму. Історичний контекст формування цього соціально-політичного феномена означає, що радикальний плюралізм необхідний для збереження єдності антиглобалістського руху. Для цього існують об’єктивні передумови. Антиглобалістський рух надто молодий, надто мало часу в нього було для звичної політичної структуралізації. Тому ставка на радикальний плюралізм робиться свідомо – він є ніби одним з програмових положень антиглобалізму. Наприклад, в антиглобалістських акціях беруть участь як групи, що принципово виступають проти насилля (пацифісти, євангелісти), так і ті організації, що не мислять своєї діяльності без актів насилля (націонал-ізоляціоністи, ліворадикальні групи) [10, С. 145].

Також до позитивних рис відносимо те, що антиглобалізм виявляється у формі неприйняття світової (глобальної) цивілізації, у якої найбільш виражена глобальна економічна дія під назвою спільний ринок, що породжує комплекс глобальних проблем: продовольства, енергетики, народонаселення, забруднення навколишнього середовища, скорочення біологічного розмаїття, які призводять до різкого погіршення якості життя [7, С. 29].

Антиглобалізм – це не якесь угруповування анархістів, а це перш за все рух, який є відповіддю на незадоволення досить великої частини західного суспільства нинішньою інтеграцією. Країни Західної Європи вступають в НАТО і Євросоюз, «Макдональдс» здається в провінційному українському місті ознакою цивілізованості, а переговори з МВФ – порятунок для нереформованих економік. Але, водночас, в пресі західних країн можна знайти інформацію про те, що транснаціональні корпорації часто не зважають на інтереси своїх робітників так, використовують свою вагу в економіці для ігнорування не лише вимог профсоюзів, але навіть елементарних прав споживачів, про діяльність МВФ, кредити якого лише підтримують на плаву кримінальні еліти і дозволяють їм і надалі відкладати реформи в своїх країнах. І ці статті пишуть не антиглобалісти, але вони явно вказують на недоліки глобалізму, яких намагається позбутися антиглобалізм [6, С. 20].

Взагалі, ми маємо розуміти, що антиглобалізм пов’язаний з проблемами, що виникають в ході глобалізації. Тобто головною перевагою антиглобалізму є те, що його представники намагаються вирішити ті проблеми, які викликає глобалізм.

Таким чином, переваги антиглобалізму знаходимо як у внутрішній структурі антиглобалістського руху так і в самій діяльності та спрямуванні.

Для антиглобалістського руху можна виділити наступні варіанти перспектив у майбутньому:

знаходитиметься в опозиції, являючи собою альтернативу, але не висуваючи ніяких конкретних альтернатив;

стане підсистемою громадянського суспільства, і «наглядатиме» за всіма наслідками глобалізації, і просуватиме суспільство до «іншого світу»;

відбудеться розпад антиглобалістського руху на окремі течії за основними напрямками їх діяльності.

2.2 Недоліки антиглобалізму

Як вже було зазначено вище, антиглобалізм має як переваги так і недоліки. Спочатку звернемося до того, що і сама глобалізація має свої переваги. Як відомо, теорія глобальної економіки – це ринкова модель. Відкидаючи її, антиглобалісти не пропонують ніякої альтернативи. Не можна забувати, що глобалізація несе такі позитиви, як інвестиції в економіку країн, що розвиваються. Цим займаються, приміром, міжнародні нафтові компанії.

Крім того, потрібно чітко відрізняти антиглобалізм й ізоляціонізм, до якого вдадуться деякі розвинені країни. «Приміром, Японія, Норвегія, Швейцарія проводять політику ізоляціонізму. Вони захищають свої ринки від товарів з інших країн, економіка успішно працює. Але там немає таких диких, екстремістських проявів, як на зборах антиглобалістів у Європі».

У антиглобалізму поки що немає двох найважливіших складових, котрі могли б зробити його самостійною світовою політичною силою – спільної ідеології і єдиного керівного органу [10, С. 147].

Сам рух організовано на козачий лад, із своїм тимчасовим отаманом-лідером. Як вважають експерти, екстремізм такого роду запросто може прижитися вже найближчими роками не тільки в Росії, а й в Україні. «Рух антиглобалістів цілком міг би прижитися на українському грунті, оскільки він активно використовує протекціоністську риторику, яка, зазвичай, близька пересічному вітчизняному виробникові. Світову діяльність антиглобалістів переважно спрямовано проти СОТ, ЄС, G-7. З іншого боку, Україні потрібно розв’язати внутрішні проблеми щодо інтеграції з розвиненими країнами, а вже потім, можливо, країна зіштовхнеться з проблемою антиглобалістського руху [3, С. 36].

Згалом, усі зусилля антиглобалістів зводяться до обмеження транскордонного переміщення капіталу і його перетікання в країни, що розвиваються, такі як Україна, зокрема.

Також антиглобалістський рух характеризується крайньою непримиренністю, агресивністю і революційністю. Деякі вчені вважають, що це «спонтанна, хаотична, непродумана реакція». Їх виступи і демонстрації супроводжують кожну зустріч «Великої вісімки», різноманітні економічні форуми, присвячені проблемам і перспективам глобалізації. Найчастіше ці виступи бувають далеко не мирними, навіть з людськими жертвами. Саме тому, для пересічного громадянина антиглобалісти виступають як група анархічно налаштованих молодих людей, які категорично заперечують глобалізацію.

Антиглобалістський рух – це рух виключно різнорідний, в нього входять різноманітні організації, від «чисто» антиглобалістських до радикально-екологічних і маоістських. Досить часто буває так, що новий рух намагаються використовувати в цілях власної реклами маргінали – саме тому, виступи антиглобалістів часто набувають характеру, що не підлягає управлінню і походить на революцію.

Антиглобалістський рух є популістським рухом, а якщо ми звернемося до історії, то помітимо, що популістський рух – використовував незадоволення мас для знищення демократії та встановлення власної диктатури, яка вже не дозволяла населенню виявляти нічого, крім радості. Достатньо згадати фашизм, націонал-соціалізм, які, загалом, починали як соціал-демократи чи зелені, а закінчували тоталітарними режимами. Але все ж таки антиглобалістському руху не вдасться пройти таким шляхом. По-перше тому, що, як вже зазначалось, це рух, який виникає з різнорідних груп, якими складно управляти: навряд чи хтось з його активістів може розраховувати на здійснення принципу «демократичного централізму» і перетворення руху в бойову кримінальну організацію, якими були на момент здійснення своїх революцій Мусоліні, Гітлер, Ленін. По-друге, для перемоги і функціонування подібних режимів потрібен всеохоплююча політична і економічна криза хоча б в країнах, де вони встановлюються – а це навряд чи можливо за умов відсутності такої кризи в західній економіці. По-третє, історія навряд чи допустить повторення одних і тих же соціальних дослідів у тих же формах [1, С. 130].

Таким чином, антиглобалізм не загрожує нам, навіть своїми радикальними діями.

Висновок

Таким чином, у ході даного дослідження було досягнуто поставленої мети, було досліджено явище антиглобалізму, його переваги та недоліки. Було визначено, що антиглобалізм – це загальний термін, який описує політичну позицію людей, що протистоять політиці глобалізації. Прихильники антиглобалізму загалом об'єднані ідеєю протистояння політичній владі транснаціональних корпорацій за рахунок суверенітету держав, що проявляється у вигляді торгових договорів та впливу міжнародних економічних організацій. Цей процес, на їхню думку, шкодить демократії, правам людини, навколишньому середовищу і особливо суспільствам країн, що розвиваються.

Антиглобалізм має досить цікаву структуру, так як до його складу входить багато окремих рухів, від «чисто» антиглобалістських до радикально-екологічних і маоістських. Саме тому він є виключно різнорідним.

Багато людей, яких називають антиглобалістами, не сприймають цього терміну, й використовують інші назви, такі як «Рух всесвітньої справедливості», «Рух рухів» (популярний термін в Італії), «альтерглобалізм» (переважно у Франції) та багато інших.

Досить незвичним аспектом антиглобалістського руху є його межовий характер та відсутність централізації влади. На відміну від глобалізаційної системи світу, де існує один чи кілька лідерів, контрольовані ними менеджери та рядові виконавці, антиглобалізм ґрунтується на рівноправності і партнерстві. Усі рухи та ідеології рівноправні, немає тут і домінуючої організації. Зв’язок та спілкування між активістами антиглобалістського руху в різних країнах підтримується через Інтернет. Саме тому, сьогодні у всесвітній мережі Інтернет ми можемо знайти досить значну кількість антиглобалістських сайтів (наприклад, http://globalanti.risa.ru/links), на яких висвітлюються ідеї, переконання, проекти антиглобалістів та наслідки їх діяльності.

Розглянувши явище антиглобалізму, можна стверджувати, що наше припущення є правильним. Адже дійсно, антиглобалістський рух ми розглядаємо як результат існування глобалізації, як явище, яке виникло внаслідок незадоволення значної частини населення певними аспектами глобалізації, або глобалізацією в цілому.

Загалом, було виконано поставлені завдання, а саме: розглянуто витоки антиглобалізму; досліджено аспекти з історії становлення антиглобалістського руху; розглянуто поняття «антиглобалізм» як ідейно-політичний феномен; визначено переваги та перспективи антиглобалізму і його недоліки.

Таким чином, антиглобалізм у його нинішньому вигляді – явище конкретно-історичне і перехідне. Антиглобалістський рух витримав випробування часом, що свідчить про його силу, закорінення у світових соціально-політичних процесах, незалежності від міжнародної кон’юнктури, позицій і політики урядів. Усе це дозволяє говорити, що маємо справу з громадським, політичним та історичним феноменом, що вже відбувся, з відродженням тенденції альтернативності у світовому розвитку.

Вже сьогодні видно, наскільки потужно просунув антиглобалізм використання в інтересах усієї світової спільноти засобів сучасної інформаційної революції.

Список використаної літератури

Алексеєнко І. Антиглобалістський рух – початок формування світової контркультури? / І. Алексеєнко // Політичний менеджмент. – 2005. – № 6. – С. 129 – 138.

Бронніков В., Чупрін Р. Проблеми глобалізму та міжнародних зв’язків на сучасному етапі / В. Бронніков, Р. Чупрін / Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. Випуск 5. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://bibl.kma.mk.ua/index.php?m=1&b=21.

Гавриш О. Антиглобалізм – ознака об’єднання світової економіки / О. Гавриш // Дзеркало тижня. – 2002. – № 28. С 34 – 37.

Згуровський О. Війни глобалізації / О. Згуровський // Дзеркало тижня. – 2006. – № 37. С. 5 – 11.

Лебедева М.М., Мельвиль А.Ю. Сравнительная политология, мировая политика, международные отношения: развитие предметных областей // Полис. – 1999. – № 4. С. 130 – 140.

Левашов В.К. «Глобализация и социальная безопасность»//Социс, 2002, №3, с. 19 – 27.

Межжерін В. Мислити глобально, діяти локально / В. Межжерін // Дзеркало тижня. – 2001. – № 44. С. 25 – 31.

Политический словарь [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mirslovarei.com/pol.

Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В. П. Горбатенко; за ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенко. – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: Генеза, 2004. – 736 с.

Сакович В. Антиглобалізм: стан і перспективи / В. Сакович // Політичний менеджмент. – 2005. – № 1. С. 137 – 142.

Соколенко С.І. Глобалізація і економіка України /С.І.Соколенко. – К.: Логос, 1999. – 566 с.

Супруненко О. Альтернативний світ антиглобалістів / О. Супруненко // Дзеркало тижня. – 2004. – № 13. С. 15 – 21.