Лобізм та його регулювання
Національний банк України
Українська академія банківської справи
Харківська філія
Наукова робота
з дисципліни "Політологія"
на тему:
"Лобізм та його регулювання"
Виконала: студентка Марчук Ірина
Перевірила: викладач Топалова С.О.
Харків
2008
Зміст
Вступ
1. Визначення, форми та методи лобізму
1.1 Визначення лобізму
1.2 Механізм виникнення лобізму
1.3 Форми і методи лобіювання
1.4 Умови і структури лобіювання
1.5 Плюси й мінуси лобізму
1.6 Два основні типи представництва інтересів
2. Законодавче регулювання лобізму
2.1 Контроль за лобізмом
Висновок
Список літератури
Вступ
Теорія держави і права вивчає державу і право як явища громадського життя, закономірності їхнього виникнення, функціонування, їхню класово-політичну і загальнолюдську сутність, зміст і форми, юридичні відносини і зв'язки, особливості правової свідомості і правової культури. Дана наукова праця ставить перед собою задачу дослідити і проаналізувати лише дуже невелику частину одного з явищ громадського життя - лобізму в правотворчій діяльності.
У ліберально-демократичному суспільстві, яким ми прагнемо стати, визнано, що всілякі соціальні групи, класи, нації мають свої законні інтереси і право захищати їх всіма законними способами. При розглянутому політичному режимі одним з найдійовіших способів є право зазначених суб'єктів суспільних відносин брати участь у формуванні державної влади, приводячи до неї, з тим чи іншим ступенем успіху, своїх представників. За рідкісними винятками, ці представники інтересів, одержавши посаду в державному апараті, зв'язану з прийняттям рішень і правових норм, прагнуть приймати їх на користь груп, що привели їх до влади. Таким чином, держава і його апарат виступають у ролі соціального арбітра, тенденційність рішень якого складається в процесі демократичного формування влади. У демократичному суспільстві вищевказаний спосіб є основним, однак існує також безліч інших, що анітрошки не суперечать духу демократичного закону, способів захищати свої інтереси, впливаючи на прийняті державною владою рішення, у тому числі й у нормотворчому процесі. Одним з них є процес лобіювання, що є предметом даної наукової роботи.
Тобто лобізм як би доповнює конституційну систему демократичного представництва, дозволяючи брати участь у прийнятті і реалізації політичних рішень тим групам, що не мають іншої такої можливості. Через систему і практику лобізму одержують своє вираження і представництво в загальнонаціональному масштабі інтереси, що в іншому випадку залишилися б невираженими. У цьому змісті лобізм відповідає духу демократичної політики.
В Україні, як такого, законодавства, що регулює лобізм не існує, але сам лобізм вживається. І тому коли лобізм не регулюється він перетворюється в корупцію. Тому уряд України повинен створити прийняти певні закони, що вміло б контролювали розвиток лобізму.
В своїй роботі я намагалася підкреслити значення контролю лобізму у будь якій країні.
1.1 Визначення лобізму
Якби в нас були дані про всі держави всіх часів, ми, імовірно, знайшли б, що лобізм у тій чи іншій формі - неминучий супутник урядів. Термін виник в американському політичному житті близько 1830року.
Представники різних зацікавлених груп проводили багато годинник у кулуарах (lobby - кулуар, хол, вестибуль) залів засідань законодавчих органів Сполучених Штатів, сподіваючись поговорити з законодавцями і, тим самим, спробувати вплинути на їхні рішення. Поступово термін ввійшов у політичний жаргон і придбав більш широкий зміст, ставши відноситися до усіх, хто так чи інакше намагається вплинути на урядові рішення. Термін часто використовується дуже вільно для позначення усіх видів політичного впливу.
Лобізм – це агітація представлення і “продавлювання” чиїх не будь політичних чи економічних інтересів.
Умови виникнення:
Багатоманітність інтересів, які виникають в суспільстві в наслідок постійної соціальної диференціації.
Розширення доступу до влади, що характерно для демократичних режимів.
Незважаючи на явну неточність сучасного використання терміна, можна окреслити деякі строгі границі цього поняття.
1) Лобіювання зв'язане лише з прийняттям державних рішень. Рішення, прийняті приватними особами, організаціями чи корпораціями, можуть також бути піддані впливу інтересів визначених зацікавлених груп, однак такий вплив не прийнято називати лобізмом;
2) Усі види лобізму мотивовані бажанням уплинути. Багато подій можуть впливати на процес прийняття урядових рішень, але якщо вони не викликані бажанням уплинути, те це не лобізм.
3) Лобіювання має на увазі наявність посередника чи представника як сполучної ланки між групою громадян країни і державних офіційних осіб. Громадянин, що по своїй власній волі і користуючись доступними йому засобами, прагне вплинути на урядового чиновника, не може вважатися лобістом.
4) Усяке лобіювання незмінно зв'язане з установленням контактів для передачі повідомлень, оскільки це єдиний шлях, по якому можна здійснювати вплив.
Таким чином, лобізм – це встановлення контактів і передача повідомлень (особами, що не є громадянами, що діють від свого власного імені), адресованих представникам влади з наміром впливати на їхні рішення.
Хоча більшість лобістів представляють групи, що володіють особливими інтересами, лобізм не може бути ототожнений з діяльністю і поводженням таких груп узагалі. По-перше, не тільки групи, але й окремі особи можуть здійснювати лобіювання. По-друге, групи, що переслідують загальні інтереси, можуть бути залучені до багатьох інших форм діяльності на додаток до лобіювання; деякі групи, насправді, можуть і зовсім не брати участь у лобізмі. По-третє, групи чи індивіди можуть знайти спосіб прямого представництва. Лобіювання, таким чином, лише один з процесів чи способів представлення своїх інтересів, що можуть бути використані групами чи індивідами.
Розрізняють такі види лобізму:
В залежності від того в яких органах влади вирішується питання.
Законодавчий;
Виконавчий;
Судовий
В залежності від характеру інтересів:
Політичний;
Економічний;
Соціальний;
Аграрний;
Промисловий
В залежності від часу дії:
Одноразовий;
Постійний;
В залежності від того на якому рівні відбувається лобіювання інтересів:
Загальнодержавний чи федеральний
Місцевий
Регіональний
В залежності від того на чию користь вирішується питання:
Лобізм різних соціальних структур;
Відомчий лобізм;
Регіональний лобізм;
Іноземний;
В залежності від взаємовідносин суб’єкта і об’єкта лобіювання:
Плюралістичний (здійснюється тиск на органи влади, знизу, збоку різних соціальних груп);
Корпоративний (Приховані угоди органів влади із певною групою у розрахунку на підтримку ними влади);
1.2 Механізм виникнення лобізму
Одним з найважливіших факторів, що лежать в основі даного феномена, є те, що динамізм сучасної політики сприяв безпрецедентному розширенню ролі державної бюрократії. Вона може як прискорити, так і застопорити прийняття рішень по будь-якому питанню. Причому різні державні і політичні інститути не завжди і не в усьому діють узгоджено. Механізми прийняття рішень на всіх рівнях державної влади знаходяться в постійному русі, вони постійно зіштовхуються один з одним. Це пояснюється насамперед тим, що різні відомства, відділи, міністерства будуються за принципом більш-менш вузької спеціалізації, відповідно пропоновані ними програми і рішення відбивають як професійні інтереси їхніх укладачів, так і інтереси тих сфер громадського життя, якими вони покликані керувати. Крім того, державні установи і посадові особи, у прерогативу яких входить прийняття рішень, відрізняються плюралізмом думок, позицій, симпатій. Тому вони доступні впливу різноманітних економічних, соціальних, етнонаціональних і інших груп, кожна з яких прагне реалізувати свої інтереси.
Поняття лобізму ширше, ніж корупція. Оскільки корупція є одним з численних проявів лобізму, причини виникнення корупції складають частину причин виникнення лобізму. Механізм же появи корупції майже в усьому схожий з механізмом появи лобізму, але, не дивлячись на це, безумовно, вимагає додаткового дослідження.
Корупція (від лат. соrruрtіо - підкуп, псування, занепад) трактується в сучасній вітчизняній довідковій літературі як підкуп, продажність суспільних і політичних діячів, посадових осіб, тобто як злочинна діяльність у політичній, економічній, військовій і іншій сферах, що полягає у використанні посадовими особами своїх владних можливостей і службового становища з метою особистого збагачення. Формою нерегульованого лобізму є корупція., отже дуже важливо контролювати лобізм законодавством, щоб він не переріс в корупцію
1.3 Форми і методи лобіювання
На первісних стадіях розвитку лобізму в Сполучених Штатах, деякі групи намагалися одержати перевагу в процесі конкуренції, засилаючи лобістів у стан уряду. Лобіювання на тих стадіях було в більшому ступені функцією прямих особистих взаємин між лобістами й офіційними особами, що приймають рішення. Групи, що володіють більш компетентними лобістами, мали більше шансів досягти своїх цілей, тоді як групи, що не мають даного інструмента, виявлялися в невигідному положенні. Поступово центри державної влади в столиці й у штатах були заповнені юрбами лобістів, що шукають можливості встановлення особистих прямих контактів із представниками влади. Легка можливість для безпосереднього контакту перестала існувати. Зіштовхнувшись із ситуацією коли канали для прямих контактів стали перевантажені, лобісти стали використовувати вторинних посередників, що на їхню думку, мали більш надійний і частий доступ до відповідних осіб – родичів чи друзів офіційних діячів. Крім того, вони стали організовувати масові кампанії по відправленню листів і телеграм з розрахунком створити враження наявності широкої суспільної думки за чи проти тієї чи іншої політики.
Ця зміна тактики з ухилом на непрямі методи одержала назву "лобіювання на корені". Кампанії "лобіювання на корені", проведені сильними конкуруючими групами, часто приводили до збереження статус кво. Кампанії, що організовані лобістами, часто легко розпізнаються офіційними особами, на яких такі кампанії націлені. Успішні публічні кампанії вимагають дуже далеких обхідних шляхів і акуратних методів і дуже дороги. У результаті труднощів такого роду намітилася тенденція відходу від методики "лобіювання на корені".
Сучасна практика лобіювання у Вашингтоні являє собою суміш прямих і непрямих методів. Прямим методам, таким як особистий виклад точки зору, надається перевага більшістю лобістів, але на них не завжди можна покластися: ніколи не можна гарантувати легкий доступ до офіційних осіб у потрібний момент. Лобісти звертаються до непрямих методів, коли прямі перестають бути діючими. Вони застосовують різноманітні засоби, щоб здобути прихильність державних чиновників, утертися до них у довіру, щоб забезпечити швидкий і ефективний канал у необхідний момент.
1.4 Умови і структури лобіювання
Специфічність конкретної групи інтересів безпосередньо виявляється у тім, що саме конкретний інтерес відрізняє цю групу від всіх інших суб'єктів господарської діяльності, саме цей інтерес може не вписуватися в діючі норми, правила чи навіть закони, і ці групи повинні мати можливість представити свої устремління державним структурам. Це дуже важливо при розробці державної політики в області економіки. Специфічність інтересу є одним з базових ознак групи. Інша ознака - можливість реалізувати свій інтерес чи, принаймні, донести його до особи чи структури, що приймає рішення.
Термін" група тиску" фіксує увагу на дії, але вкладає негативний емоційний зміст. Насправді в даному випадку ми попадаємо в сферу психолого-філософських обґрунтувань дій, що виникають завдяки таким якостям, як наполегливість, цілеспрямованість, активність, і міру їхньої погодженості з інтересами і думками інших суб'єктів, що діють у цьому ж полі. Імовірність реалізації інтересу групи залежить від комплексу можливостей, якими ця група і члени групи володіють.
У число найбільш істотних можливостей входять:
– близькість до особи чи організації, що приймає рішення;
– наявність засобів, достатніх для всього комплексу дій, що забезпечують реалізацію інтересу;
– можливість надання політичного тиску в самому широкому змісті (від погроз страйків до голосів у парламенті);
– можливість надання економічного тиску (у найбільш явному вигляді виявляється у виді погроз про припинення перерахування податків, вимог економічного відділення, самостійності у видачі квот, ліцензій, самостійності висновку економічних договорів і угод);
– інформаційні можливості з метою формування суспільної думки.
Збіг інтересів окремих суб'єктів на тім чи іншому етапі може сприяти створенню тимчасових коаліційних груп, що різко розширює можливості лобістської структури при рішенні конкретного питання. Але надалі це може привести до протиріч і навіть розпаду лобістської структури, зниженню її можливостей у порівнянні з іншими групами.
Таким чином, група інтересу, що діє як лобістська структура в сфері економіки, являє собою досить складне утворення, що включає:
– підприємство чи групу підприємств;
– інформаційно-аналітичний центр, що підготовляє обґрунтування,
– оформлення конкретного інтересу, програму дій по його реалізації;
– громадську організацію що надає конкретному питанню статус загальної проблеми і тим сприятливу винесенню інтересу в різні сфери суспільної думки й організації, відповідальні за прийняття рішень;
– зв'язку в засобах масової інформації, використовувані для створення суспільної підтримки і посилення впливу на організації приймаючі рішення;
– засоби, що можуть бути спрямовані на фінансування аналітичних центрів, підтримку громадських організацій, оплату послуг засобів масової інформації, оплату організаційних і рекламних витрат і т.д.
Об'єктом впливу груп інтересів найчастіше є умови господарської діяльності:
– власність і право розпорядження нею;
– право на заняття конкретною діяльністю;
– податки, квоти, ліцензії;
– державне замовлення.
Усі перераховані структурні елементи відносяться в першу чергу до груп інтересу, організованих на економічній основі, навколо економічних інтересів.
1.5 Плюси й мінуси лобізму
Плюси лобізму
1. Впливаючи на управлінські рішення, лобізм змушує "триматися у формі" органи державної влади і керування, у визначеному змісті конкурує, змагається з ними, додає їм велику динаміку і гнучкість.
2. Лобізм виступає інструментом самоорганізації цивільного суспільства, за допомогою якого мобілізується суспільна підтримка чи опозиція якому-небудь законопроекту, виявляється вплив на політику.
3. Лобізм створює можливості для забезпечення інтересів меншості, тому що виступає як специфічна форма прояву політичного плюралізму.
4. Лобізм утілює собою принцип волі соціальних недержавних структур.
5. Лобізм виступає як спосіб активізації яких-небудь процесів і явищ.
6. Він дозволяє розширити інформаційну організаційну базу прийнятих рішень. Лобісти забезпечують органи влади потоком інформації з того чи іншого питання, що і виноситься на парламентське слухання, "інформують законодавців про те, що відбувається на самому нижньому суспільному рівні й інших рівнях".
7.Лобізм можна розглядати як інструмент взаємодії представницької і виконавчої влади. Поділ влади не протиставляє їх один одному, він повинний мати робочий характер.
8. Лобізм можна оцінювати і як більш широкий засіб досягнення компромісів, спосіб взаємного зрівноважування і примирення між собою різноманітних інтересів. Лобістські групи, що відстоюють часом діаметрально протилежні інтереси своїх хазяїнів сприяють збереженню рівноваги різних сил і досягненню консенсусу при прийнятті управлінських рішень
Мінуси лобізму
1. Він може стати інструментом пріоритетного задоволення іноземних інтересів на шкоду інтересам вітчизняним.
2. Таїть у собі чималу небезпеку "розмивання" народовладних підвалин суспільства, перетворення демократичних інститутів у могутній інструмент окремих владних груп.
3. Заходи виступають у певних умовах у формі прояву соціальної несправедливості.
4. Найчастіше блокуються дійсно потрібні управлінські рішення, виникають перешкоди до задоволення суспільно коштовних інтересів, що сприяють здійсненню інтересів чиновницьких.
5. Іноді істотно заважає стабільній й оперативній державній політиці.
6. Лобізм може використовуватися як інструмент для збагачення окремих шарів.
Лобізм має потребу в упорядкованому юридичному оформленні. Суспільство і держава повинні спільно брати участь у налагодженні механізмів трансформації негативного лобіювання в позитивне, зводити до мінімуму його шкідливі результати і наслідки.
Для того щоб він приносив користь усьому суспільству в більшому ступені, необхідні відповідні умови: реальна дія демократичних інститутів і норм, економічна і політична стабільність, воля засобів масової інформації, стійке громадянське суспільство.
Безумовно, краще створювати легальні форми лобіювання для того, щоб їхній можна було контролювати. Але абсолютного контролю над даним явищем установити неможливо. Лобізм багатогранний, утілюється найчастіше в унікальних формах.
1.6 Два основні типи представництва інтересів
Варіант лобізму – це практика тиску знизу нагору з боку інтересів певних груп населення на державні органи з метою одержання певних переваг, пільг, привілеїв для цих груп. При цьому передбачається, що держава суверенна і контролює розподіл ресурсів, статусів, економічних і соціальних пільг. Групи інтересів намагаються впливати на державу, але в кінцевому рахунку прийняття рішень багато в чому знаходиться в руках держави.
Але це не єдиний спосіб взаємодії держави й організованих інтересів різних груп населення. Інший спосіб полягає в тому, що держава укладає з якоюсь із груп тиску чи груп інтересів свого роду конвенцію, одержуючи в обмін на певні надані їй привілеї, її лояльність і гарантію сприяння державним інтересам.
У першому випадку це іменується плюралістичним типом представництва інтересів, у другому – це корпоратистський тип представництва.
Плюралізм – це такий тип представництва інтересів, коли групи тиску організуються спонтанно, вони численні, конкурують між собою і не організовані в деяку ієрархічну систему. Вони самі зовсім незалежно від держави визначають свій інтерес, своїх лідерів. В одній і тій же сфері діяльності може бути кілька таких груп. Жодна з них не має монополії на представництво інтересів. Досягнення якої-небудь з них своїх цілей, тобто надання впливу на державу – результат конкурентної боротьби.
Від плюралистского докорінно відрізняється корпоратистський тип представництва інтересів. У цьому останньому випадку групи інтересів нечисленні, функціонально упорядковані. Джерело цього порядку – держава. Саме вона визнає за цією групою монопольне право на представництво певного інтересу в обмін на право певним чином впливати на визначення цього інтересу, добір лідерів і т.д..
Союзи й об'єднання, щоб бути діючими, повинні мати певний ступінь монополії на представництво інтересів. Це необхідно з погляду ефективності політичних рішень, тому що держава, формуючи політику, неминуче візьме до уваги не всі зацікавлені групи, а лише ті з них, що мають у своєму розпорядженні відповідні ресурси, тобто в стані мобілізувати і контролювати значні групи населення.
2. Законодавче регулювання лобізму
Майже кожний, хто серйозно задумується про лобізм, зіштовхується з питанням, як його можна контролювати. Цілком явним є припущення, що якщо процес залишити без контролю, то суспільне благо може постраждати. Численні зловживання, що мали місце в минулому, дозволяють зробити висновок про правильність даного припущення.
Існує два загальновизнаних стандарти, що повинні бути дотримані при виробленні заходів для регулювання лобізму. Результати уже вжитих заходів законодавчого чи іншого характеру повинні відповідати цим двом вимогам.
Перша з них - дотримання того, щоб ніякий контроль за лобі не протидіяв реалізації конституційного права подачі петицій. Це право є настільки фундаментальним при демократичному і ліберально-демократичному режимах, що краще терпіти можливі негативні явища, що виникають при лобіюванні, чим відмовлятися від цього права. Друга вимога – це видимість даного процесу. Якщо громадяни беруть участь у реалізації своєї влади, то вони повинні знати, що відбувається при прийнятті державних рішень. Якщо ж лобіювання буде відбуватися таємно, то це також може привести до дуже небажаних результатів.
Отже основною формулою регулювання лобізму є збереження конституційного права петицій плюс максимальна відкритість процесу.
В американському законодавстві існує Закон про Регулювання Лобізму (1946р.) [Збірник Законів США- титул18, гл. 8А]. Згідно 267-му параграфу цього закону будь-яка особа, що займається діяльністю, яка має метою впливати на прийняття чи відхилення Конгресом Сполучених Штатів якого-небудь законодавчого акта, повинна перед тим, як приступити до яких-небудь дій по здійсненню зазначеної мети зареєструватися в клерка Палати представників і секретаря Сенату і представити під присягою в письмовому виді заяву, у якій приводяться: ім'я й адреса установи особи, що реєструється, ім'я й адреса особи, яка її наймає й у чиїх інтересах вона виступає, терміни наймання, сума винагороди, сума і мети виділюваних на витрати засобів. Особа, зареєстрована в такий спосіб у період між першим і десятим днем кожного кварталу календарного року, представляє клерку і секретарю під присягою докладний звіт, у якому приводяться усі засоби, отримані і витрачені на зазначені цілі в попередньому кварталі.
Відповідно до закону, тільки зареєстровані в міністерстві юстиції лобісти іноземних урядів і іноземних компаній можуть займатися лобіюванням чи підготовкою суспільної думки. Кожні 6 місяців вони повинні повідомляти в міністерство про доходи, отримані за контрактом і в результаті своєї діяльності.
Особливо необхідно розглянути питання про регулювання лобізму на рівні штатів. Варто пам'ятати, що в легіслатурах ряду штатів воно існує скоріше в теорії, у деклараціях законів, ніж на практиці. Порушення законів про лобізм трактуються як незначні провини і караються штрафом від 100 до 10000 дол. Існує точка зору, що лобізм на рівні штатів повинний контролюватися сильніше і суворіше, ніж на федеральному рівні, тому що лобісти в легіслатурах штатів менш професійні,чим у Вашингтоні. Тому на рівні штатів підвищується імовірність порушень через недосвідченість. Однак тут немає місця і регуляторам соціальної справедливості. Наприклад, в Орегоне за десятиліття число лобістів подвоїлося, однак, як і в минулому, переважали серед них захисники інтересів капіталу. 66% складали лобісти бізнесу; 18,4%- місцевих органів влади, релігійних груп,соціальних служб і т.п.; 8%- асоціацій фахівців; 6%- профспілок.
Одним з непрямих регуляторів, керуючих лобіюванням, є формалізм. Законодавці, на яких, вплинули лобісти, по тому чи іншому питанню, звичайно не складають більшої частини в легіслатурі, тому їхні дії – дії меншості.
Регламент голосування в законодавчих зборах штатів складно підвести під загальний знаменник. У третині легіслатур необхідне голосування простої більшості присутніх законодавців, а в інших - більшості за списком (конституційна більшість). Остання умова дозволяє членам легіслатур відкидати законопроекти простою відсутністю в палаті. Це зручно для політиканів, які потім завжди можуть послатися на те, що зустрічалися з виборцями, не чули оповіщення і т.п. Звичайно в легіслатурах штатів потрібно величезна більшість (до двох чи третин трьох чвертей всіх обраних або присутніх членів) для того, щоб відхилити вето губернатора, прийняти надзвичайний чи закон окремі типи законопроектів про асигнування.
У США в 1946 р. був прийнятий спеціальний закон про регулювання лобізму, у якому установлена вимога про необхідність реєстрації всіх професійних лобістів. Докладним образом описана процедура реєстрації лобістів секретарем сенату і клерком палати.
Крім того, лобісти зобов'язані представляти під присягою докладні звіти, у яких указуються всі засоби, отримані і витрачені на зазначені цілі, а також інші зведення.
Практика реалізації даного закону свідчить, наскільки важко буває виробити й оформити однозначні принципи і норми, застосовні до діяльності великого числа неоднозначних і різнохарактерних організацій. Такий закон буде працювати лише в тому випадку, якщо існує і функціонує спеціальний контрольний орган, наділений широкими повноваженнями і привабливий достатніми засобами.
В Україні такого закону не існує, але сам по собі лобізм вживається
От приклад з Німецького досвіду. Безпосередня взаємодія між групами інтересів і державно-адміністративних органів там відбувається у формі консультацій. Різні наради, ради, комітети і комісії діють практично при усіх федеративних відомствах. Більшість при міністерстві економіки і праці.
Консультативні органи при урядових закладах не володіють певним юридичним статусом, для створення і скасування не вимагають якої-небудь уніфікованої адміністративної процедури, що робить їх зручною і практичною формою контактів груп інтересів з держапаратом.
У свою чергу для уряду, міністерств і інших адміністративних структур значення цих груп визначено їхньою організаційною міццю і великими інформаційними ресурсами, якими вони оперують. Використання цього потенціалу помітно полегшує підготовку і практичне застосування законів і указів, істотно підвищуючи тим самим ефективність адміністративної діяльності.
Очевидна перевага полягає в тім, що близькість союзів до найважливіших сфер життя суспільства, до реальних професійних, економічних, соціальних і інших турбот своїх членів, робить ці організації бажаними партнерами.
Форми і методи впливу груп інтересів на парламентські партії в чималому ступені залежать від того, наскільки близькі чергові вибори. У переддень виборів особливого значення набувають такі фактори, як розміри фінансових засобів союзу. Тому зокрема в асоціаціях німецьких підприємців уже давно практикується створення спеціальних відділів по справах друку і роботи з громадськістю. Величезну роль грають зв'язку з великими журналами.
Законодавці в Німеччині виходять з того, що лобізм як система організованого оформлення, вираження і представництва визначених інтересів через урядові інститути, є невід'ємним і найважливішим елементом життя демократичної країни. Між цивільним суспільством і державою повинний відбуватися безупинний і вільний комунікаційний обмін. Без такого обміну більшість громадян країни можуть виявитися в ізоляції і відчуженні, позбавитися можливості робити скільки-небудь діючий вплив на процес вироблення і прийняття владних рішень, що торкають їхній життєво важливі інтереси.
В Австрії, Франції, Голландії пішли по шляху створення відповідної структури, спеціального інституту – "соціально-економічної ради", яка, маючи дуже чіткий юридичний статус, виконує роль своєрідного лобістського парламенту. Він може виступати й у якості консультативного дорадчого органа, а може і мати право вирішального голосу в законотворчому процесі.
Однак у цілому закордонна практика наочно свідчить, що існуючі способи оформлення діяльності лобістських груп поки ще не дозволяють вирішити питання про те, як ефективно контролювати їх, не накладаючи в той же час зайвих обмежень на суспільство.
Що стосується загальних тенденцій лобізму в закордонних державах, розходження складаються головним чином у тім, наскільки гласно здійснюється лобіювання, наскільки підконтрольне воно закону і демократично, наскільки різноманітні зв'язки і канали тиску і впливу. Тут лобізм більш-менш однотипний, механізми забезпечення прийняття рішень відомі і прості, тому що відпрацьовувалися сторіччями.
Інша справа - лобізм у СРСР і пострадянській Росії, де соціальне й економічне життя були сковані жорстоким, директивно-ідеологічним корсетом. Специфіка радянського і російського лобізму обумовлена, насамперед, граничною ідеологізацією і бюрократизацією суспільства.
Вважається, що лобізм найчастіше здійснюється в органах виконавчої влади. Фактично це відбувається через президентські укази і постанови уряду, що відіграють домінуючу роль у системі правового регулювання, і мають пряму дію.
У лютому 1995 року Фонд розвитку парламентаризму в Росії організував і провів "круглий стіл", присвячений проблемі інституціоналізації лобізму. Зокрема, обговорювався законопроект про регулювання лобістської діяльності в Росії. Предметом правового регулювання відповідно до змісту розробленого законопроекту є, насамперед, порядок створення лобістських структур, їхня реєстрація, і звітність перед органами влади. Відповідно "лобісти" за законом – це фізичні і юридичні особи, зареєстровані в якості таких, тобто закон поширюється не на лобістів узагалі, а тільки на тих, хто у встановленому порядку одержав ліцензію на право заняття лобістською діяльністю.
2.1 Контроль за лобізмом
Безумовно, існують деякі взаємозв'язки між різними групами учасників політичного процесу, що поєднують їх в одну систему. Жодна людина в цій системі не має одноособової влади для ухвалення рішення.
Кожне рішення вимагає схвалення багатьох відповідальних за нього осіб; крім того, ці особи залежать від різних інших учасників системи в тому, що стосується інформації, підтримки і т.д. Взаємозв'язок дає учасникам політичного процесу владу один над одним і примушує їх реагувати на нестатки один одного. У системі, побудованої на взаємозв'язку, мети і правила системи стають важливіше, ніж мети і бажання будь-якого індивідуума.
Крім можливості перекрити доступ, чиновники і політичні діячі можуть відмовитися від співробітництва й в інших формах. З огляду на підозріле відношення громадськості до лобізму, можна сказати, що майже всі шанси будуть тоді проти лобістів. Одна з найбільших турбот лобістів – уникнути гніву офіційних діячів.
Чиновники можуть підтримувати свій вплив на лобістів не тільки негативними, але і позитивними діями. Наприклад, це може полягати в співробітництві в їхніх політичних кампаніях, у допомозі при поширенні їхніх поглядів, у рекламі їхніх успіхів перед колегами і можливими клієнтами, у передачі їм важливої інформації і т.п. Крім того офіційний діяч може підсилити свій вплив на лобіста, установивши з ним дружні відносини.
Система може справитися з окремими порушеннями, але чи в змозі вона протистояти широкому настанню зла? Якщо велика кількість чиновників і лобістів таємно домовляться про втілення потрібних їм рішень, щоб круто повернути владу проти суспільних інтересів, регулятори, закладені в систему, можуть відмовити. Імовірність такої події надзвичайно мала, але треба мати на увазі таку можливість. Тільки постійна пильність з боку громадян і відповідальне здійснення права голосування може запобігти такому результату.
Найбільш ефективний контроль за лобізмом, і, імовірно, усе, що дійсно потрібно – це обрання висококваліфікованих, відповідальних політичних діячів і чиновників. Голоси виборців указують напрямок системі і забезпечують її чесне і справедливе функціонування. Офіційні влади мають стільки можливостей для керування діяльністю лобістів, що вони фактично визначають, як ця діяльність буде протікати. Вони самі, своїм власним поводженням, можуть домагатися виконання визначених правил. Наприклад, вони можуть чітко установити, що вони будуть одержувати інформацію тільки від осіб, що мають бездоганну репутацію. Вони можуть обмежуватися лише діловими відносинами з лобістами, відмовляючись від розваг, послуг і хабарів. Вони можуть бути стійкі до завзятого тиску, але в той же час, чуттєві до голосів виборців. Вони можуть забезпечити собі незалежні джерела інформації, щоб не залежати від інформації і рад лобістів. Конгрес зменшує свою залежність від груп тиску, удосконалюючи свої процедури і забезпечуючи послугами цілком професійних експертів свої підкомітети й окремих членів. Чиновники, що обираються, повинні тримати під постійним контролем дії призначуваних; вони повинні піклуватися про відносини останніх з лобістами. Моральний рівень лобізму залежить в остаточному підсумку, від морального рівня офіційних діячів.
Висновок
В першій частині наукової роботи я розглянула саме визначення лобізму,, дізналась, що лобізм – це агітація представлення і "продавлювання" чиїх-небудь політичних чи економічних інтересів в органах державної влади.
Також те, що лобізм має свої переваги та недоліки. Ось деякі з них:
1) стимулює органи державної влади до ефективної діяльності;
2) створює можливості для захисту інтересів меншості;
3) є засобом досягнення компромісу і узгодження різноманітних суспільних інтересів.
Недоліки:
1) в ряді випадків лобізм заважає оперативності державної політики;
2) може призводити до соціально несправедливих результатів;
3) є небезпека перетворення владних інститутів в інструмент для досягнення своєї мети.
Отже, лобізм для політики може спричиняти як негативні наслідки, так і позитивні. Але, на мою думку, це все ж таки негативні наслідки. І це мабуть, тому що в Україні лобістська діяльність не відбувається в рамках закону.
Також в науковій роботі я розглянула передумови виникнення, форми та методи лобіювання. Дізналась, що види лобізму розподіляються в залежності від того, в яких органах влади вирішуються питання, від характеру інтересів, в залежності від часу дії та ін.
Отже, вивчивши та дослідивши наукову роботу я дізналась дуже багато цікавої інформації стосовно поліпшення політичного стану в Україні.
Список літератури
Политология: Энциклопедический словарь. М.; 1993.
Политология: Учебник // под ред. Н.И. Матузова, А.В.Малько. – М.: Юристъ, 1999.
Фридман Л.В. Введение в американское право М., 1992 "Віче", 2001 -2002 рр
Илларионов А. Правительство капитулировало перед водочным лоббизмом //Известия 1994, 24 февраля.
Карханин С. Лоббист проходит сквозь стену. Федеральные ведомства ищут контактов с парламентом //Российская газета 1994, 13 октября
Ларин С. Кто правит Америкой ?… Лоббисты // Российская газета. 1993, 6 марта
Лепехин В.А. Лоббизм в России и проблемы его правового регулирования// Полис. 1998. №4
Лоббизм как инструмент политики//Актуальная политика 1993, №2-6
Лоббизм по-немецки//Полис.1993 №1
Малютин М., Нещадин А. Лоббизм–всего лишь средство обогащения // Известия 1994, 16 ноября
Остапчук А. Лоббизм станет цивилизованным. Готовятся соответствующие законодательные акты // Независимая газета. 1995, 14 февраля. "Політична думка сучасності", 2000р.