Ідейні витоки тероризму

Курсова робота на тему:

ІДЕЙНІ ВИТОКИ ТЕРОРИЗМУ

План

Вступ

1. Тероризм: визначення і ідеологічні основи

2. Різновиди тероризму

2.1 Соціальний тероризм

2.2 Правий тероризм

2.3 Націоналістичний тероризм

2.4 Релігійний тероризм

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Вибір теми обумовлений виходом проблеми тероризму на поверхню життя суспільства на сучасному світі. На жаль, потрібно було 11 вересня 2001 року, щоб кожна країна зрозуміла, що терористичний акт може статися і на її території і цю проблему необхідно вирішувати всією світовою спільнотою разом.

Актуальність цієї теми не можна поставити під сумнів, оскільки повідомлення про доконані або підготовлювані терористичні акти займають перші смуги газет, прайм-тайм на телебаченні і, на жаль, залякують деяких настільки, що люди просто міняють своє життя (перестають літати на літаках або відвідувати певні країни). Будь-який з нас може стати жертвою терористичного акту.

У цьому рефераті я постарався виявити схожість і відмінності в існуючих ідеологіях сучасного тероризму.

При написанні роботи використовується порівняльний метод і метод аналізу.

Завданнями даного є ознайомлення з ідеологією соціального, націоналістичного і релігійного тероризму як теоретичного обґрунтування діяльності терористичних організацій.

Вузловими проблемами виступають цілі, завдання, мотиви сучасних терористів, які спонукають їх здійснювати акти із застосуванням насильства.

При написанні реферату використовується різні джерела: статті в наукових журналах і газетах, монографії, публікації в Інтернеті.

1. Тероризм: визначення і ідеологічні основи

Як і будь-яке явище в сучасному суспільстві тероризм має безліч визначень, жодне їх яких не є повним і точним. Кожне з них містить характерні особливості даного явища. Тероризм визначають таким чином:

як стратегію дій, засновану на принципах насильства, репресій, фізичного знищення;

залякування стратами, вбивствами і всіма жахами шаленства (словник Даля);

політика і практики терору (словник Ожогова);

політика і практика терору, направлена як безпосередньо на противника, так і, більшою мірою, опосередковано, тобто шляхом терору над групами населення, що не беруть участь в конфлікті, з метою викликати їх апеляцію до противника, що має на меті припинення по відношенню до ним терору ціною задоволення вимог терористів;

метод, за допомогою якого організована група або партія прагне досягти проголошених нею цілей переважно через систематичне використання насильства (енциклопедія КММ);

найбільш небезпечний спосіб політичної дестабілізації суспільства;

найбільш суспільно-небезпечне зі всіх злочинів, що описуються кримінальним законодавством;

екзистенціальний протест проти формально-юридичних стосунків, що виражається в прямій дії проти "прихильників системи", корениться в надрах традиційного суспільства;

свідоме використання нелегітимного насильства з боку групи людей або індивідуума, для досягнення певної мети, свідомо недосяжної легітимним шляхом.

Зі всіх визначень можна зробити висновок, що основною і змістовною стороною тероризму виступає залякування політичних або інших противників, застосування або загроза застосування насильства. Саме залякування, деморалізація супротивної сторони є центральною особливістю насильницького тиску, званого тероризмом.

Чи можна говорити про ідеологію тероризму? Відповідей на це питання існує безліч. Розгледимо основні з них.

Існує думка, що терористи використовують ідеологію лише для виправдання вже здійснених терористичних актів. Підтвердженням цьому служить те, що багато терористів не хвилює ідеологія, вони не мають чітких і побудованих планів і цілей, одним словом діють імпульсний, а не розумно. «Нове покоління терористів нерідко складається з молоді, що не замислюється про ідейні мотиви своєї поведінки і прилучилася до терористичної діяльності з цікавості, по випадковому захопленню»

Інколи ідеологія виступає лише обрамленням терористичних груп. У такій якості ідеї змінюються, забуваються первинні цілі. В даному випадку ідеологія змінюється залежно від середи, в якій вона існує.

Все-таки існують терористичні організації, діяльність яких грунтується на світоглядному початку, не схильних до періодичної зміни. В більшості своїй саме ці організації цікавлять дослідників ідеологій тероризму.

У терористичних групах тих, що володіють ідеологією найбільш сильні ідеї - це ідеї ґрунту і крові, оскільки вони самі древні і хвилюють. «Член ІРА, палестинець, франко-канадець, моллуканець або баск, корсиканський автономіст або тірольський сепаратист можуть зрозуміло виразити свої мотиви», - писав Функе. Можна зробити вивід, що самі ідеологічно обґрунтовані дії біля націоналістичних і сепаратистських терористичних угрупувань, що робить їх знищення набагато більш важко здійснимим завданням.

Основою ідеологічних доктрин тероризму виступає екстремізм радикально-революційного і радикально-консервативного характеру. До такої думки прийшла безліч дослідників даної проблеми. Саме екстремізм, живлячи тероризм ідейно і духовно, сприяє його розвитку. Проте невірно стверджувати, що тероризм виступає соціальною практикою екстремізму, у нього є своя соціальна практика. Відзнака цієї практики від терористичної діяльності полягає в тому, що терорист доводить до завершення свою справу, а екстреміст зупиняє на середині. «Там, де екстреміст кидає камені, терорист починає кидати бомби. Там, де екстреміст блокує вулиці, залізничні лінії, автостради і злітно-посадочні смуги, терорист бере заручників. Там, де екстреміст загрожує смертю, терорист сіє смерть». Таким чином, екстремізм з'являється з крайнощів сприйняття життя суспільства, а тероризм походить з крайнощів екстремізму.

Є схильність змішувати тероризм з радикалізмом. Необхідно провести чітку грань між цими поняттями. Радикалізм можна визначити як прагнення до корінних і рішучих заходів. «Радикал втілює високий ступінь інтенсивності критики системи, проте, не приводить свої аргументи у вигляді пострілів... не бере участь практично в політичній боротьбі. Його відношення з народом пробивається через «стінки» книг», - М. Функе. Таким чином, радикалізм як соціальна позиція не має нічого спільного з тероризмом.

Підводячи підсумок вищевикладеному, ідеологію тероризму можна визначити як сукупність украй радикальних ідейних установок, що є теоретичним обґрунтуванням застосування насильства різними способами, на нелегітимній основі для досягнення політичних цілей терористичних організацій.

Звернення до ідеології необхідне тому, що допомагає розкрити деякі нез'ясовні з інших позицій явища, наприклад, такі нелюдяні, як тріумфально радісна реакція палестинських дітей на терористичні акти в США. Адже не випадково в доповіді Єрмекбаєв П.А. (начальника військово-наукового центру Міністерства оборони РК) «Заходи по запобіганню тероризму і співпрацю з міжнародними організаціями» він затверджує, перше, що необхідно зробити для запобігання тероризму – присікти розповсюдження його ідеології.

2. Різновиди тероризму

Класифікацій тероризму існує безліч:

за сферою дії - державний і міжнародний;

залежно від ідентичності суб'єкта – етнічний і релігійний;

по засобах, використовуваних в терористичних актах, – тероризм із застосуванням звичайних засобів ураження і тероризм із застосуванням засобів масового ураження;

по засобах протікання терористичних актів – наземний, морський, повітря, космічний, комп'ютерний;

за соціальною спрямованістю – соціальний, націоналістичний, релігійний.

Остання класифікація є найпоширенішою серед дослідників, оскільки підстави для тероризму безпосередньо пов'язані з великими «утопіями» останнім часом - соціальною справедливістю і соціалізмом, нацією і національною незалежністю, поверненням релігії до чистоти в її фундаменталістських формах. Таким чином, розгледимо тероризм саме по соціальній спрямованості.

2.1 Соціальний тероризм

Основоположниками соціального тероризму в сучасній формі були російські народовольці, які ставили перед собою революційні, антикапіталістичні цілі. Даний вид тероризму має чітко виділені дві гілки – лівий і правий тероризм.

Лівий тероризм.

Даному різновиду тероризму властиво прагнення до руйнування існуючої державної системи і зміні сталих суспільних стосунків за допомогою фізичного знищення влади і залякування населення. Необхідно виділити чинники, сприяючі появі лівого тероризму в суспільстві:

економічна криза, що пригнічує інтереси дрібних підприємців, інтелігенції і осіб вільних професій;

масове безробіття серед потенційно активних в політичному відношенні верств населення;

ізоляція або репресії з боку правлячої еліти по відношенню до неугодних опозиційних рухів, нав'язування нею нетрадиційних для даного суспільства соціально-політичних нововведень;

досвід звитяжних промарксистських озброєних рухів в країнах третього світу;

знайомство з концепціями озброєної боротьби Марігели, Че Гевари, Мао Цзедуна.

Сучасний лівий тероризм зародився в Латинській Америці, де першими угрупуваннями були уругвайські «Тупамарос», венесуельські ФАЛН, МИР, що використали терор з 1963 року. На цьому континенті зіграло роль бажання кубинських спецслужб розповсюдити революцію. Частка студентів, настроєних радикально узяли в руки транспаранти і прапори, і пішли відстоювати свої інтереси на вулиці. Вони вважали, що проти влади треба боротися із зброєю в руках інакше вона їх просто не почує. Так сформувалося перше покоління лівих терористів.

Знаковою фігурою лівого тероризму був Марігелла – автор книги «Короткий посібник з організації міської герильи», вважав, що «які б не були обставини, борг революціонера – робити революцію». Він розробив свою концепцію, яка полягає в наступному. Політичну кризу необхідно перетворити на озброєний конфлікт, за допомогою насильства. Власті будуть вимушені трансформувати політичну ситуацію у військову, що змусить маси збунтуватися проти армії і поліції. Марігелла сформулював цілі герильї:

ліквідація верхівки армії і поліції, при цьому експропріація у крупних власників засобів на боротьбу

провокація репресій з боку уряду, зробивши життя мас нестерпним, що змусить їх обуритися і повстати проти уряду.

Найвідомішою латиноамериканською групою була в 60-і роки уругвайська організація «Рух за національне звільнення» або «Тупамарос». Цей рух виник в 1962 році з молодих членів Соціалістичної партії Уругваю і лівих католиків, полягало воно в основному з інтелігенції.

До 1967 року «Тупамарос» мали засоби і досвід, і взялися до широкомасштабних дій. Боротьба мала 3 напрями:

пряма боротьба з режимом;

операції пропагандистського характеру;

операції по самозабезпеченню.

Але їх дії супроводилися не якими-небудь вимогами, а демонстрацією своїх можливостей.

Одними з перших минули еволюцію бразильські ліві бойовики. Вони вбивали людей не причетних до влади тільки за те, що вони опинилися поряд з їх притулком, хоча первинними жертвами вибрані були представники влади. Їх дії, як і більшості лівих, були направлені проти жорстокості режиму.

Європа опинилася також уразлива для тероризму, хоча положення здавалося стабільним в цьому відношенні, та і населення було соціально захищене. І в 70-х роках лівий тероризм все-таки прийшов в Старе світло.

Найкрупніші терористичні акти були здійснені організацією «Фракція червоної армії» (РАФ) інколи її ще називали «банда Баадер-майнхоф» по імені активістів цього руху. У 1970 році група проголосила своєю метою розгортання в країні пролетарської комуністичної революції, засобом підготовки якої є міська герилья.

Найбільш важливим документом, що обґрунтував перехід до методів терору, був даний одним з лідерів РАФ У. Майнхоф в «Концепції міської герильї», опублікованої в квітні 1972 року. «Міська герилья і класова боротьба», брошура «Заповнити пропуски революційної теорії — створювати Червону Армію» - також теоретичні напрацювання даної організації.

У «Концепції міський герильї» група підкреслювала факт створення озброєної організації, яка є складовою частиною «світової революційної армії». Ліві терористи пояснювали свою діяльність наявністю глобальної революційної ситуації, яку необхідно перетворити на революцію.

«Баадер-майнхоф» заявили, що хочуть наступного:

• зруйнувати міф про всемогутність і невразливість правлячого режиму;

за допомогою терору змусити режим «показати свою дійсну особу», викрити «фашистів» у владних структурах;

пропагандою і насильством призвати трудящих до боротьби, розбудити їх від політичної сплячки: «бомби проти апарату управління ми кидаємо в свідомість мас»;

зробити Червону Армію організованою і масовою.

РАФ прийняла рекомендації Марігелли і зачала забезпечувати себе документами, зброєю і грошима. Найгучніші терористичні акти, здійснені цією організацією, – викрадання Шлейера, викрадення літака Люфтганзи.

РАФ не була єдиною терористичною організацією в Германії, в 1968 році було створено «Рух 2 червня» (Д-2). Засновник – Ф. Тойфель не був теоретиком, він просто закликав до підпалів, за що вельми скоро опинився у в'язниці.

Цікаво, що їх теракти носили характер, що театралізувався, – в день народження президента Верховного суду вони подзвонили в двері його будинку, вручили йому квіти і розстріляли.

В Італії в жовтні 1970 року було опубліковано про створення організації «Червоні бригади» («бригаді россі»). Діяльність їх була вельми стандартна, а розвернули її на півночі Італії. Подібно багатьом БР оголосили ареною битви – міста, а головними противниками – режим і його діячів.

Італійські ліві професійно личили до підготовки і здійснення терактів, ретельно їх розробляли, володіли добре продуманою структурою, мали свою розвідку і контррозвідку – все це, безумовно, їх сильна сторона, але їм це не допомогло. На початок 90-х одні припинили своє існування, а інші опинилися сильно ослаблені.

Лівий тероризм не обмежується присутністю тільки в Германії і Італії, організації існували і існують практично у всіх країнах, тільки масштаб їх діяльності не такий, як в країнах, що розгледіли. Так у Франції найбільшу популярність здобула організація «Аксьон дарект» («Пряма дія»), в Бельгії «Бойові комуністичні групи», в Нідерландах «Північний фронт території», в Греції «Революційні організації – жовтень-80» і «Рух 17 листопада». Жоден член цієї організації не був арештований і навіть обчислений, не відомі вони і жодній контррозвідці, міжнародній організації, Інтерполу. Чисельність руху гранично мала – всього 10-15 чоловік. Ідеологія – марксизм. Мають антиамериканську і антинатовську спрямованість, виступають проти об'єднаної Європи, в теж час проти середнього і вищого класу «експлуататорів», тобто буржуазії. США стали мішенню із-за їх підтримки грецької диктатури. Тактику вони використовують, таку ж, як і багато – залякування. Деякі дослідники вважають, що інформацію їм надають спецслужби. Таким чином, хороша підготовка висококласних фахівців допомогла цій організації уникнути помилок, які зробили ліві терористи в Європі.

«Червона Армія Японії» відрізнялася від інших лівих більшою замкнутістю, авторитарністю, «революційними ідеями», доведеними до абсурдності. Вона полягала їх трьох підрозділів – військового, ідеологічного і організаційного. У 1971 році позиція КАЯ була викладена в збірці під назвою «Стрибок в світову революційну війну», в якому проголошувалося:

встановлення соціалізму в Японії за допомогою безкомпромісної боротьби;

здійснення світової революційної боротьби;

необхідність створення «Червоної Армії» народів Африки, Латинської Америки, Кореї і Японії;

з таких національних армій скласти «Світову Революційну Армію»;

провідником світової революції повинен стати масовий терор проти буржуазної держави, представленої його інститутами, вважали керівники КАЯ.

Ще одна організація «Об'єднана визвольна армія» згуртувала навколо себе жінок, педагогів і психологів, які хотіли згуртувати в своїх лавах людей різного соціального статусу, представників різних рас і народів, соціалістичні групи і партії для боротьби проти «фашистської держави».

У США існувала Комуністична партія, але в умовах фактичної двопартійності ніхто її не сприймав як серйозну політичну силу.

Лівий тероризм не прижився в США тому, що самі ідеї соціалізму і комунізму не можуть існувати в цій державі. Вони не можуть дати громадянам США нічого хорошого, а швидше навпаки позбавили б їх дуже багато чого з того, що вони мають. Одним словом «комунізм там дарма не потрібний, і сприймається як загроза демократії».

Підводячи підсумок викладеному вище, можна сказати, що головною ідеєю лівих була «треба зробити якомога гірше, щоб потім стало краще». Різке неприйняття негативних сторін капіталістичного суспільства, пануючого в нім способу життя, максималізм в оцінках, крайня нетерпимість до інакодумців, жадання негайних дій з перевлаштування суспільства споживання – все це спонукало лівих до здійснення терористичних актів.

2.2 Правий тероризм

Правий тероризм широко відомий. Він наскрізь пронизаний ідеями шовінізму, антикомунізму, нацизму, расизму, ґрунтується на куксі сильної особи, перевазі над рештою нації, затверджує тоталітарні принципи організації суспільства.

Найвідомішою, але не далеко найсильнішою американською організацією є ку-клукс-клан, виступаюча проти негрів і євреїв. Створена вона ще в XIX столітті в 1865 році, а відтворена на початку 1920-х років. ККК складається з невеликих незалежних груп, члени яких люди фізичної праці, дрібні торговці.

Ідеологія ККК представляє суміш расистських антикатолических ідей, можна сказати, що це протестанти-фундаменталісти.

Ку-клукс-клан не єдиний представник правого тероризму в США. Практично у всіх штатах існують відділення «Цивільної міліції», чисельність яких росте з кожним днем. Ця організація напівлегальна і воєнізована. Члени Цивільної міліції по віросповіданню різняться, але їх об'єднують виступи:

за пріоритет право осіб перед інтересами держав;

за перевагу білої раси над кольоровими;

проти нищівного впливу «цивілізації великих міст»;

проти ООН, в якій бачать загрозу незалежності США, оскільки в цій організації керівники – кольорові, мусульмани, євреї;

проти мерів по посилюванню контролю над оборотом зброї;

проти правоохоронних агентств.

Представники Цивільної міліції є ярими прихильниками другої статті Конституції США, яка передбачає організацію цивільної міліції, зберігає за громадянами право на носіння зброї. Багато хто розділяє бунтарські, антисемітські, расистські погляди, такі ж, як і рух американських патріотів (прихильників білого панування). У цій організації багато прихильників уявлення про фантастичні теорії змови. Члени цієї групи не є «професійними» терористами, на зразок тих, що належать до ірландських, баскських, близькосхідних терористичних і украй лівим європейським екстремістським групам останніх десятиліть, вважають себе за звичайних громадян і патріотів, готових негайно узятися за зброю, щоб захищати свої права. «Кожен здоровий чоловік, кожен патріот зобов'язаний захищати свою свободу. Як і солдати народної міліції часів революції».

Рух ГМ з'явилося порівняно недавно, але воно має попередників: “Posse Comitatus” («Потужність країни»), і пізніший варіант «Патріоти Арізони». Ці групи:

відкидають будь-які форми правління вище окружної влади;

ігнорують існування федерального прибуткового податку і податку штату;

не визнають існування федеральної резервної системи;

не визнають верховенства федеральної судової системи над місцевими судами.

Було б помилкою розглядувати ці організації як рухи по відмові від сплати податків. Цілі і мотиви їх набагато ширше. Їм всім властиві риси рухів християнських патріотів, а саме:

неприйняття будь-якої форми правління вище окружної влади;

визначення євреїв, представників неєвропейських рас «дітьми сатани»;

ідея релігійного і етичного очищення США;

віра в теорію змови, здійснювану євреями і владою;

заклик до скидання американського уряду.

Таким чином, можна сказати, що всім цим угрупуванням властиві антифедеральні, бунтарські погляди, разом з релігійною ненавистю і расистською нетерпимістю.

1970-і роки були часом розквіту лівого тероризму, перш за все в західних країнах. Особливою формою соціального тероризму стала «міська герилья» в Латинській Америці, ідеологія якої була розроблена бразильським лівим комуністом Хуаном Карлосом Маргелою. Взагалі вважається, що латиноамериканці і вихідці з арабських країн є найбільш сприйнятливими до ідеології соціального тероризму.

У 1990-і роки соціальний тероризм переживав явний спад, проте немає ніяких гарантій, що він не повернеться.

2.3 Націоналістичний тероризм

Даний вид тероризму широко поширений в світі, характеризується терористичними діями угрупувань, які прагнуть добитися незалежності від якої-небудь країни або забезпечити перевагу однієї нації над іншою. Понад усе проявляє себе тероризм ірландський, сикхський, курдський, вірменський, уйгурський, Таміл, албанський, баскський, а також є багаточисельні приклади в ході міжплемінної війни в африканських країнах.

ІРА існує з 1905 року, і ніколи не визнавала розділу Ірландії. Після того, як Ірландія знайшла незалежність, головною метою діяльності стало приєднання Ольстера до Ірландської Республіки. Основним засобом досягнення мети завжди був терор.

Головною мішенню терору була оголошена Британська армія. Ідеологія ІРА полягає в ідеях соціалізму, націоналізму, возз'єднання Ірландії. Свою діяльність представляє як захист "католицьких гетто від англійських солдатів і протестантські ультра".

Основні погляди ІРА зводяться до наступного:

об'єднання країни можна добитися «шляхом революційної партизанської війни»;

необхідно змусити Англію піти з Ольстера;

ця війна має бути війною на виснаження;

війна повинна вестися на всій території ворога, тобто в Ольстері, Великобританії і скрізь, де можна завдати збитку англійцям.

Цікавою особливістю є, що терористи інколи висаджували бомби в пабах, де проводили час католики для того, щоб дістати гроші на їх захист.

У вересні 1994 ІРА оголосила про припинення "військових акцій" і запропонувала провести переговори, на що британський уряд відповів відмовою. Незабаром ІРА знов звернулася до терору, провівши протягом 1996 - 1997 серію вибухів і вбивств.

ЕТА – Еськауді Та Аськатасуна – (Країна Басків і свобода) була створена в 1962 році, спочатку поєднувала підпільну роботу з легальною діяльністю, пропаганду і страйки з озброєними виступами. У тому ж році ЕТА самовизначилася як «революційний рух за національне звільнення, створене на основі патріотичного опору і незалежне від будь-якої партії, організації, установи».

Мета – створення незалежної басконської держави – Ескауді, яке повинне було виникнути з трьох провінцій Іспанії і південної частки Франції. Це єдине, що існує спільне аж до сьогоднішніх днів. В кінці 1970-х років ЕТА займала подвійну позицію. З одного боку це підтримка руху за демократію, з іншої – озброєна боротьба як єдиний ефективний засіб.

Найбільше число терористичних угрупувань знаходиться в Палестині. Вони ставлять своєю за мету створення незалежної арабської держави на території Палестини.

ООП була створена в 1964 році, а з 1969 року її очолює Ясир Арафат. Цілями ООП є:

ліквідація держави Ізраїль;

вигнання з Палестини всіх євреїв або їх знищення;

створення на палестинських землях демократичної і світської держави.

В кінці 1980-х років ця організація відмовилася від терористичних методів боротьби.

На згадку про розгром палестинців в Йорданії в 1971 році з'явилася організація Чорний вересень. Відмітною характеристикою її є крайній фанатизм, вищий професіоналізм.

У 1980-х початку 1990-х років найбільш активним угрупуванням, що ратує за звільнення Палестини, була ФАТХ. Вона виступала за знищення і залякування представників країн, рухів, партій, що визнають право Ізраїлю на існування, або що перешкоджають терористам робити свою справу.

В цілому діяльність палестинських терористичних організацій негативно впливає на питання створення незалежної Палестинської держави, заважає переговорам між Ізраїлем і Арафатом.

КАХ – ізраїльське угрупування, що діє на територіях, окупованих арабами. Ця група повністю терористична і фашистська по своїх цілях і методах. «Наша кінцева мета – вигнання всіх арабів із землі Ізраїльської... Ми хочемо, щоб уряд зробив їх життя нестерпної... Якщо це не допоможе, ми... бомбами і гранатами вбиватимемо арабів».

Курдські терористи. Курдів налічується понад 20 мільйонів чоловік, але своєї держави вони не мають. Як наслідок утворилося в 1978 році Курдська робоча партія на території Туреччини на чолі з Абдулою Оджаланом. Головна мета – незалежна курдська держава на землях, де вони проживають вже жодне століття.

Вірменські терористи представлені організаціями Дашнакцутюн і АСАЛА. Дашнакцутюн створена в 1890 році для боротьби за незалежність Вірменії. Дашнаки рахували терор проти турецьких політичних, військових, державних діячів основною формою боротьби. У останній період своєї діяльності в 1972-1991 роках вони добивалися:

офіційного визнання геноциду вірмен турецьким урядом;

створення незалежної держави Вірменія;

возз'єднання відторгнутою від Вірменії на користь Азербайджану території Арцаха (Нагірного Карабаху).

Сікхи – населення штату Пенджаб Індії, що становить більше 50 млн. чоловік, є послідовниками релігійного учення гуру Нанака, що жив в XVIII столітті. Радикальна частка сикхів виступає за:

відокремлення від Індії;

відновлення на території Пенджабу незалежної сикхської держави «Халістан» («Земля чистих»), що існувала там в 1801-1842 роках;

масовий відтік індусів з Пенджабу для перетворення його на однонаціональний штат.

«Тигри звільнення Таміл Елама» (ТОТЕ) – терористична організація, що діє в Шрі-Ланка (острів Цейлон), на півночі якого проживає Таміл, на південному сході Індії, штат Тамілнад. Виникла вона в 1976 році, а з 1983 року вони зачали озброєну боротьбу за створення незалежної держави. Вони ведуть бойові дії проти урядової армії, чиновників, політичних і військових лідерів країни.

У націоналістичному тероризмі можна виділити два напрями:

боротьба національних меншин за створення власної держави, за надання автономії або хоч би за рівні права з пануючою нацією;

діяльність національних груп, що пригнічують виступи меншин або для створення етнічно однорідної держави.

Даний вид тероризму існує вже більше 100 років, що відносить його до найбільш довговічних. Оскільки націоналізм є одній з головних сил змін в світовій спільноті, ще рано говорити про зникнення націоналістичного тероризму.

2.4 Релігійний тероризм

Зв'язок між релігією і тероризмом - явище не нове. Опір в Єрусалимі в I столітті до нашої ери, ритуальні дії тагів в Індії в VII столітті, насильство асасинів - це ранні форми прояву релігійного тероризму. У XX столітті разом з розвитком політичних шкіл йому на зміну прийшов тероризм сепаратистський і ідеологічний. Появу сучасного релігійного тероризму пов'язують з революційною боротьбою в Ірані в 1980 році. Тоді термін релігійний передбачав ісламський. Прийшли 90-і роки і з крахом комуністичної ідеології, утворенням нових незалежних держав скоротилося число сепаратистських терористичних організацій. Одночасно зросла кількість релігійних рухів, які вже були не лише ісламськими, а були пов'язані зі всіма світовими релігіями і багаточисельними сектами і культами.

Розгляд релігійного тероризму почнемо з ісламського, оскільки саме ісламські терористичні організації здійснили найбільшу кількість терористичних актів за останнє десятиліття. ЗМІ найчастіше розповідають саме про дії цих організацій, що, безумовно, сприяє досягненню однієї з цілей даних утворень – залякування. Відносно цих організацій доречно використовувати визначення «самий» - вони найфанатичніші і найактивніші, і ним як нікому удається впливати на міжнародну політику. У основі ісламського тероризму лежить прагнення розповсюдити фундаменталізм за рахунок інших країн.

За одне з перших мусульманських об'єднань вважається «Брати-мусульмани», засновані в 1928 році в Єгипті Хасан Аль-банний. Він вважав, що перемога ісламу в одній країні може настати мирним шляхом – через розповсюдження ісламських цінностей, ісламське виховання підростаючого покоління. Кінцевою метою він ставив – ісламізацію суспільства і створення ісламської держави.

У 50-х роках ідеологом братів стає Сейід аль-Кутб, що дотримується набагато радикальніших поглядів. У 1965 році він випускає книгу «Віхи на шляху», яка стає біблією ісламського екстремізму. Аль-кутб не сподівався на мирну перемогу ісламських ідей в сучасному арабському суспільстві, під впливом його ідеї організація стала екстремістською, широко використовуючи терористичні методи. Він вважав, що воно знаходиться в змозі «джахилийя» (доисламского варварства), будучи слабким в етичному відношенні і уразливим. Істинно віруючі повинні об'єднатися і відокремитися від такого суспільства. Аль-кутб вважав джихад за громадянську війну істинно віруючих проти «невірного суспільства». Йому належить відоме гасло: «Аллах – ідеал, пророк Мухаммед – вождь, джихад – засіб досягнення мети, смерть в ім'я аллаха заповітна мрія».

Рух «Хезболлах» був заснований в Ірані аятоллой Хомейні для боротьби з опозицією. Вже в самій назві – «Партія аллаха» - передбачається широкий розмах руху, прагнення замінити західну концепцію держави, об'єднати всіх мусульман і встановити пріоритет релігійної влади ісламу. З 1982 року цей рух активно проявляє себе в Лівані. «Хезболлах» пристосувала доктрину Ісламської Республіки Іран для шиїтів в Лівані і присягнулася у вірності принципам Хомейні.

У основі цього учення лежить положення, що іслам не лише релігія, але і політична і соціально-економічна система, яка стоїть вище за етнічні або соціальні суперечності. Тому саме іслам дає найбільш сприятливий для всіх спосіб вирішення проблем: «Вирішення ліванських проблем — в установі Ісламської республіки, оскільки тільки цей тип режиму може гарантувати правосуддя і рівність для всіх ліванських громадян».

З цієї ідеї можна сформулювати основні завдання «Хезболлах»:

1. Відміна конфесійної системи і перетворення Лівану в ісламську державу, керовану по законах шаріату.

2. Опір впливу імперіалізму і західного способу життя, звільнення від них всіх мусульман в Лівані.

3. Об'єднання прихильників ісламу у всьому світі на основі фундаменталізму.

4. Боротьба з Ізраїлем і звільнення від нього Єрусалиму і Палестини.

Для досягнення своєї головної мети – встановлення ісламського панування у всьому світі, необхідно встановити ісламський режим в Лівані, а це можна досягти, звільнивши Палестину від євреїв. Тому, дана організація проводить терористичні акти проти Ізраїлю.

В той же час конфлікт з євреями США і Ізраїлю виступає наслідком трьох глобальних світових конфліктів:

між «володарями миру» і «розтоптаними миру»

культурної війни між Заходом і ісламським миром.

боротьби між іудаїзмом і ісламом.

Ізраїль є породженням західного імперіалізму, і був створений для затвердження впливу заходу на Близькому Сході і використання ресурсів арабських країн. Отже, Ізраїль — це ні що інше, як джерело зла і насильства на Близькому Сході, головна перешкода ісламському об'єднанню, і він має бути знищений. Зображення Ізраїлю як інструменту Заходу, абсолютно чужого в регіоні, є основою більшості заяв, листів, мов лідерів і представників «Хезболлах».

«ХАМАС» означає старанність. Рух виник в 1987 році під керівництвом шейха Ахмеда Ясина.

Політичною платформою руху ХАМАС є документ «Шлях аллаха». У статті 6 документа «Шлях аллаха» визначені цілі руху: «Ісламський рух опору — це різні палестинські організації, віддані аллаху і чий життєвий шлях — іслам. Ми прагнемо поставити прапор аллаха на всій території Палестини». Звільненням Палестини повинні займатися не лише її жителі, але і кожен мусульманин: «Палестина — ісламська земля. Звільнення Палестини — священний обов'язок кожного мусульманина, де б він не знаходився» (стаття 13).

Якщо будь-яка мусульманська земля піддається нападу, то джихад ставати священним обов'язком кожного мусульманина: «Ланцюги зімкнуться, і по всьому світу бійці ісламу з'єднають свої руки з руками інших бійців. І весь ісламський світ повстане і возопит: «Хай живе джихад!» — і цей крик досягне небес і вибухне у всю потужність, поки звільнення не настане, поки загарбники не будуть переможені і перемога аллаха не восторжествує» (стаття 13). Джихад трактується як частка віри, а той, хто відмовляється від нього, той відмовляється від віри. ХАМАС відкидає мирне вирішення проблеми Палестини.

Євреїв вони закликають вбивати: «Хай євреї ховаються між каменів і дерев. Про, мусульманин! Єврей ззаду! Убий його! ...». Євреї добре підготовлені, володіють величезною владою і засобами, їм підпорядковані світові засоби масової інформації, немає жодної війни, в якій би вони не брали участь. Одним словом – вони прагнуть до світового панування.

Аль-каїда переводиться як основа. Верховним головнокомандуючим цієї організації і терористом № 1 в світі є Усама Бенладен. Він дотримується ваххабізму, у відповідності, з якою вважає:

своєю кінцевою метою - створення справедливих ісламських держав, вільних від західного впливу;

підготовка усесвітньої ісламської революції;

новий порядок без американців, євреїв, «хрестоносців» і взагалі «невірних».

Рух «Талібан» зародилося серед пуштунских племен, об'єднавши їх всіх, які не змирилися з тим, що Кабул в 1992 році захопила етнічна коаліція з півночі (таджики, узбеки, назарійці). Виникнувши на гроші заходу, в даний момент ця організація повністю незалежна і активно виступає проти нього. Таліби не твердять про ісламську революцію, а мають чітке уявлення про ісламське суспільство (відособлення жінок, строге застосування законів шаріату), фактично проводять курс на «пуштунізацію» Афганістану, під прикриттям політики ісламу.

Ще один напрям - ваххабізм бере початок від Мохаммеда Бен-абдула аль-Ваххаба, що жив в XVIII столітті в Саудівській Аравії. Головні положення його учення:

всі мусульмани – брати;

мусульмани повинні строго дотримувати ісламські принципи;

неробство недопустиме;

правовірний мусульманин повинен укріплювати і поширювати іслам;

«відступників» необхідно повертати в релігію;

з єретиками і іновірцями слід вести джихад.

Учення Ваххаба лежить в основі державної релігії Саудівської Аравії, послідовники є в багатьох ісламських країнах.

Сучасний ваххабізм є напрямом ісламського фундаменталізму.

Ісламські угрупування контактують один з одним, оскільки у них спільний ворог – західна цивілізація і держава Ізраїль, спільна ідеологія – ісламський фундаменталізм. Для того, щоб зрозуміти суть ісламського тероризму необхідно зрозуміти, що є ісламським фундаменталізмом – форма радикального ісламу, що затверджує, що для повернення минулої могутності ісламським країнам необхідно відмовитися від «всього західного» і повернутися до витоків, які проповідував Мухаммед.

Ісламська думка може уміщатися в одній пропозиції: «проти тих, хто не дотримує закони ісламу, необхідно битися», таким чином, джихад зводиться в ранг шостого стовпа ісламу лідерами терористичних угрупувань.

У США існує учення Домініону, що затверджує, що Армагеддон неминучий. Це учення є найпізнішим токуванням доктрини християнського єднання. Домініоністи вірять, що кожна людина зобов'язана прискорити позбавлення людства від гріхів, активно сприяючи поверненню Месії на Землю. Це учення було розроблене в 1980-х роках.

Секта «Аум Сенріке» («Вища істина») була заснована в 1987 році Секо Асахарой в Японії. У 80-х роках його відвідало ведення, що Бог передав йому «звістку», що він вибраний для того, щоб «повісті армію божу».

У розділ кута цей рух ставить насильницьке підпорядкування індивідуальної волі людини релігійному статуту, трактування ж статуту визнається вірним виключно у версії натхненників терористичної організації. Найяскравішим же фактом, гуманістичним принципам існування, що суперечать, є принцип насильства по відношенню до іншого у поєднанні з проголошеними релігійними мотивами цього насильства. «Вбивство допомагає і жертві і вбивці знайти порятунок. Ті, хто вірить в настання судного дня, вважають, що чим раніше настане царство Антихриста, тим швидше буде зруйнований продажний мир, восторжествують нові небеса... все ставати дозволено, зло перетворюється на добро».

Поява сучасного релігійного тероризму представляється найбільшою загрозою існуванню людства, що йде від терористичних організацій в порівнянні з «традиційними» терористичними групами. Причина цього – уявлення про те, що терорист або їх група виступають рятівниками, яких після смерті чекає рай, а вбиваючи «невірних», ще більші неземні блаженства і не на землі.

Висновок

На закінчення роботи необхідно зробити висновок.

Існування терористичної загрози заперечувати не доводиться. Більшою чи меншою мірою терористичні організації спираються на сукупність ідей, за допомогою яких вони обґрунтовують застосування насильства.

Лівий тероризм, що активно проявляв себе в кінці 1960-х початку 1970-х років, на сьогоднішній день відійшов на другий план. Про нього поступово починають забувати, чому немало посприяв розпад СРСР, а разом з ним зменшення числа прихильників соціалізму і комунізму.

На жаль, безліч дослідників говорять, що конфлікти майбутнього – це конфлікти за національне звільнення і за релігійну «чистоту». Саме тому на перший план в XXI столітті виходить тероризм націоналістичний і релігійний. Це найнебезпечніші прояви тероризму. Якщо раніше активісти терористичних рухів захоплювали заручників для досягнення своїх цілей і далеко не завжди вбивали їх, то релігійний тероризм заохочує вбивство, стверджуючи, що чим більше вбиваєш «невірних», тим краще життя тебе чекає на небесах.

Активні виступи релігійних терористів порушили традиційне уявлення про тероризм і відносно використання ними зброї масового знищення. Якщо раніше здавалося це неможливим, то зараз, враховуючи мотиви релігійних організацій, доступність необхідної інформації, наявність компонентів для виробництва, і ця небезпека стала цілком реальною.

Все вищевикладене не повинно лякати людей, а направити їх на пошуки вирішення цієї проблеми. Зачати тут необхідно з ідеології, оскільки вона мало вивчена, щоб зрозуміти цілі і завдання терористів.

Список використаної літератури

Афанасьєв Н.Н. Ідеологія тероризму // Соціально-гуманітарне знання. – 2001. -№6. – С. 205-218 .

Кожушко Е. Современний тероризм. Аналіз основних напрямів. – Мн.: Харвест, 2000. – 447с.

Ольшанський Д.В. Психологія тероризму. – Спб.: Пітер, 2002, - 286 с.

Сельцовський П.А. Різновиди і форми тероризму в сучасних умовах. // Соціально-гуманітарне знання. – 2003. -№4. – С. 301- 307.

Требін М.П. Тероризм в XXI столітті. – Мн.: Харвест, 2004. – 811с.

Хоффман Брюс. Тероризм. Погляд зсередини. – М: Ультракультура, 2003. – 253 с.