Довгострокова політика України по забезпеченню енергетичної безпеки на підставі аналізу геополітичних планів і перспектив головних провідних країн світу–Росії та США
МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ
Україно-арабський Інститут міжнародних відносин імені Аверроеса
Кафедра політології
На правах рукопису
Допускається до захисту в ДЕК
Завідувач кафедри політології
доктор політичних наук
Бідзюра І.П.
«____»_______________2007 р.
Рецензент
професор Кучменко Е.М.
«____»_______________2007 р.
МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА
Здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня
«магістр»
на тему:
«Довгострокова політика України по забезпеченню енергетичної безпеки на підставі аналізу геополітичних планів і перспектив головних провідних країн світу – Росії та США»
Студента магістратури
групи МВ 7-06 МПДУ (1.0 З),
заочної форми навчання
Добровольського Андрія Миколайовича
Науковий керівник:
доктор політичних наук, професор
Храмов В.О.
Київ 2007
ЗМІСТ
ВСТУП
Розділ 1 СУЧАСНИЙ СТАН ТА МАЙБУТНЄ СВІТОВОЇ ЕНЕРГЕТИКИ
Плани США по контролю світових енергоресурсі та їх крах
1.2 Тенденції глобальної енергетики на найближчі десятиліття
1.3 Росія в світовій енергетиці
РОЗДІЛ 2 ГОЛОВНІ ФАКТОРИ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ США
Геополітичні плани США
Економічне становище США
Соціально-економічне становище США
Збройні сили США
РОЗДІЛ 3 ГОЛОВНІ ФАКТОРИ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ РОСІЇ
Внутрішньополітична стратегія Росії
Зовнішньополітична стратегія Росії
Стан Російської економіки
Іноземні інвестиції в Росії
Державний борг Росії
Зміцнення національної валюти
Вирішення соціальних проблем
Збройні сили Росії
РОЗДІЛ 4 УКРАЇНА: СТАН ТА СТРАТЕГІЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Актуальність теми дослідження обумовлена як практичними потребами так і концептуальними узагальненнями, які мають сприяти оптимізації політики України по забезпеченню енергетичної безпеки враховуючи геополітику провідних світових гравців, як Росія, США. Перспективи їх домінування в світі; важелі впливу, які застосовуються або можуть бути застосовані цими країнами для досягнення своїх планів. Оскільки все більш стає зрозумілим, що стояти осторонь процесів глобалізації, які сьогодні охоплюють всю планету, вже не можливо. Хоче Україна чи ні, але крім внутрішньополітичних ритмів, її життя все більше підпорядковується ритмам глобалізації та хвилям інтеграції особливо в контексті забезпечення енергетичної безпеки.
Новизна роботи полягає в:
1. Здійсненні емпірико-порівняльної концептуалізації забезпечення енергетичної безпеки України на геополітичному векторі сучасності враховуючи вплив США та Росії.
2. Здійсненні аналізу сучасного та майбутнього стану світової енергетиці.
В наш час дослідженням питання енергетичної безпеки України займаються ряд науковців так наприклад:
Так, Олексій Волович — директор Одеської філії Національного інституту стратегічних досліджень вважає загрозою енергетичній безпеці України можливий енергетичний шантаж з боку Росії. Для протидії енергетичному шантажу Росії він пропонує Грузії, Молдові, Україні, Білорусії, країнам Балтії, Польщі, Словаччині, Чехії та Угорщині, які займають весь транзитний простір від Чорного до Балтійського моря, зробити конкретні кроки з метою створення альянсу транзитних держав за участю інститутів Європейського Союзу. Які б використовуючи транзитні можливості колективно протидіяли Росії. [1]
Науковці Національного інституту стратегічних досліджень при Раді національної безпеки і оборони України В. Т. Шлемко, І. Ф. Зінько стверджують, що заходи державного регулювання щодо забезпечення енергетичної безпеки можна розділити на превентивні і ліквідаційні. [2]
Превентивні заходи. Їх реалізація має сприяти формуванню в Україні менш уразливої до енергетичних потрясінь економіки. Це насамперед: енергозбереження, диверсифікація джерел надходження енергоносіїв, стимулювання видобутку основних видів палива і виробництва електроенергії, використання нетрадиційних та відновлювальних видів енергії.
Ліквідаційні заходи повинні, зокрема, передбачати створення в Україні стратегічних газових і нафтових резервів, підконтрольних державним органам, та системи розподілу нафти і газу в разі серйозних порушень в інфраструктурі забезпечення споживачів.
Відомий професор Лукашевич В.М. бачить забезпечення енергетичної безпеки у [3]:
диверсифікації енергетичного ринку;
ефективному використанні нафти та газотранспортних можливостей України;
раціоналізації структури енергоспоживання, у тому числі за рахунок відновлення вугільної галузі;
реалізації програми енергозбереження.
Але в цілому проведений аналіз зазначених авторів свідчить, що не має комплексного аналізу який враховує сучасний стан геополітики США та Росії, що безумовно мають бути предметом досліджень.
Методологічні основи наукового дослідження базуються на сучасній науці геополітики, Закону України «Про основи національної безпеки України», «Енергетичної стратегія України на період до 2030 року», «Стратегії національної безпеки України» та конкретних емпіричних даних з глобальних енергетичних планів США та Росії.
А також використані наступні методи наукових досліджень: комплексного аналізу, структурно-функціональний, порівняльний, історичний, прогностичний.
Об’єктом наукового дослідження роботи є політика України в контексті геополітичних планів Росії, США.
Предметом наукового дослідження роботи є аналіз політики України по забезпеченню енергетичної безпеки в контексті геополітичних планів Росії, США та ЄС, сучасного та майбутнього стану світової енергетики її стану та перспектив.
Метою роботи є вироблення концептуального підходу до забезпечення енергетичної безпеки України на основі геополітичних планів Росії, США та ЄС, які є головними гравцями в забезпеченні енергетичної безпеки країн світу.
Завданням роботи є:
1. Розгляд питань сучасного та майбутнього стану та майбутнє світової енергетики. Висвітлення планів США метою яких є встановлення контролю за світовими енергетичними ресурсами, плани та заходи по реалізації цих планів, причини та умови краху цих планів.
Висвітлення тенденції глобальної світової енергетики. При цьому здійснено аналіз зростання попиту на нафту та газ найбільших споживачів у світі в теперішній час та найближчі десятиліття. В світлі зростання попиту на нафту і газ розглядається перспективи збільшення видобутку нафти та газу як традиційних найбільших постачальників так і зростання видобування в країнах латинської Америки та Африки.
Розгляд роль Росії у світовій енергетиці. Це пов’язано з тим, що Росія володіє величезними запасами нафти та газу і є головним постачальником вуглеводневих ресурсів до України. Розглядаються дії російського уряду про повернення під контроль держави вуглеводневих ресурсів. Збільшення видобування газу та нафти як в самій Росії так і за кордоном, будівництво нових газо та нафтопроводів, безпосередній вихід «Газпрому» та нафтових компаній на енергетичні ринки інших країн. При цьому висвітлюється поступове але постійне збільшення залежності світу і особливо країн Європи від постачання російського вуглеводневих ресурсів. Заходи які вживають країни Європи націлені на недопущення контролю своєї економіки зі сторони Росії за допомогою постачання нафти та газу, результати цих заходів.
Оскільки головними чинниками при розробці політичної стратегії України виступають США та Росія то ці країни необхідно розглядати не лише в контексті глобальних планів але і в контексті внутрішньо і зовнішньо політичних планів цих країн, їх економічного та соціально-економічного становища. Також значна увага приділяється збройним силам цих країн. Оскільки як показує досвід (на прикладі Республіки Ірак) забезпечити власні потреби в енергоресурсах можливо шляхом окупації країни, яка володіє величезними запасами нафти.
2. Розгляд і аналіз геополітичних планів США, що беруть починаються з початку ХХ ст., та мають на меті встановлення американського світового панування. Під час розгляду та аналізу економічного становища США висвітлюється стан та перспективи американської економіки, стан внутрішнього та зовнішнього боргу, стан компаній, які відносяться до так званої «нової економіки». Увага приділяється стану та перспективі американської валюти особливо в світлі того що центральні банки світу значно скоротили свої резерви у доларах США і продовжують це скорочення. Розглядає стан та проблеми державного бюджету США. Також приділена увага соціальному становищу в США. В роботі розглядається стан та перспективи збройних сил США. Причини та умови війни з Іраком наслідки цієї війни для ЗС США та економіки країни.
3. Розгляд та аналіз:
внутрішньої політичної стратегії Росії;
зовнішньої політичної стратегії Росії;
стану Російської економіки;
іноземних інвестиції в Росії;
державного боргу Росії;
зміцнення національної валюти Росії;
вирішення соціальних проблем Росії;
збройних сил Росії.
4. На підставі «Енергетичної стратегії України на період до 2030 року» здійснити розгляд та аналіз:
енергетичної залежності України від поставок органічного палива;
структури споживання первинної енергії в Україні;
показників ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів країни, витрати первинної енергії на одиницю валового внутрішнього продукту країни (енергоємність ВВП) в контексті енергоємності ВВП країн світу;
балансу нафти;
характеристика внутрішніх та зовнішніх нафтових джерел;
прогноз балансу надходження та розподілу природного газу до 2030 року;
видобутку природного газу в України;
видобутку природного газу за межами України;
характеристики сучасного стану та розвиток газотранспортної системи;
характеристики і перспективи ядерної енергетики;
характеристики і перспективи вугільної промисловості;
фінансового забезпечення розвитку ПЕК України.
5. Визначення довгострокової політики України направленої на забезпечення енергетичної безпеки України для вирішення питань в сфері економіки, соціального захисту населення, оборони, безпеки і територіальної цілісності країни.
Розділ І
СУЧАСНИЙ СТАН ТА МАЙБУТНЄ СВІТОВОЇ ЕНЕРГЕТИКИ.
1.1 Плани США по контролю світових енергоресурсі та їх крах.
У вересні 1999 року, за рік до виборів в США, які зробили його найбільш впливовим віце-президентом в історії, Чейні виголосив промову перед керівниками нафтової промисловості в Лондонському інституті нафти.
«За деякими оцінками, в подальші роки світовий попит на нафту щорічно збільшуватиметься в середньому на два відсотки, тоді як природне скорочення видобування з існуючих запасів складатиме, принаймні, три відсотки. Це означає, що до 2010 року нам не вистачатиме додатково 50 мільйонів барелів на день. Так звідки ж візьметься нафта? Уряди і національні нафтові компанії, очевидно, контролюють близько 90 відсотків запасів. Нафта, по суті, залишається справою урядів. Тоді як в багатьох регіонах світу є великі нафтові можливості, Близький Схід з його двома третинами світових запасів і найнижчою ціною - як і раніше те місце, де, кінець кінцем, знаходиться приз. Навіть якщо компанії сильно стурбовані доступом до цих ресурсів, прогрес залишається у них невеликим. Вірне те, що технологія, приватизація і розкриття цілої низки країн створили безліч нових можливостей по всьому світу для різних нафтових компаній, але, озираючись в початок 1990-х рр., очікувалося, що значна частина нових світових ресурсів прийде з колишнього Радянського Союзу».
Зауваження Чейні заслуговують уважного прочитання. Він прогнозує помірне зростання світового попиту на нафту до кінця поточного десятиліття, тобто в найближчі роки чотири. Він оцінює, що світу потрібно буде знайти додатково 50 мільйонів барелів щоденного видобутку. Загальний щоденний видобуток нафти в даний час коливається біля рівня 83 мільйони барелів нафтового еквівалента. Це означає, що для того, щоб уникнути катастрофічного браку і подальшого спустошливого удару по світовому економічному зростанню, згідно оцінкам Чейні в 1999 році, світ повинен знайти нові джерела виробництва нафти, що складають більше 50% від світового рівня видобутку в 1999 році і це треба зробити до 2010 року. Іншими словами, це еквівалент п'яти нових нафтових родовищ, кожне з яких рівне за розмірами сьогоднішній Саудівської Аравії.
Оцінка Чейні базувалася також на заниженій оцінці майбутнього попиту на імпортовану з боку Китаю і Індії, сьогодні найбільш зростаючих споживачів нафти на планеті.
Другим заслуговуючим уваги пунктом лондонських коментарів Чейні 1999 року є його зауваження, що "Близький Схід з його двома третинами світових запасів і найнижчою ціною, - як і раніше те місце, де, кінець кінцем, знаходиться приз". Проте, як він цілком недвозначно відмітив, нафтовий «приз» Близького Сходу знаходиться в національних або урядових руках, закритий від експлуатації приватним капіталом, і тим самим, малодоступний для «Halliburton» Чейні і його друзів з ExxonMobil або Chevron, або Shell, або BP.
Тоді Ірак з його другими за величиною після Саудівської Аравії запасами нафти на Близькому Сході знаходився під владою Саддама Хусейна. Іран, що має в своєму розпорядженні другі за величиною світові запаси газу, додатково до своїх нафтових резервів, знаходився під владою націоналістичної теократії, був закритий для тендерів приватних нафтових компаній США. Резерви Каспійського моря були предметом запеклої геополітичної битви між Вашингтоном і Росією.
У вересні 2000 року Чейні, разом з Доном Рамсфелдом, Полом Вулфовіцем і багатьма іншими, хто увійшов до нової адміністрації Буша, опублікував політичну доповідь, озаглавлену «Перебудовуючи захист Америки». Ця стаття була опублікована групою на ім'я «Проект Нового Американського Сторіччя» (PNAC).
Група Чейні PNAC закликала майбутнього президента знайти відповідний привід для оголошення війни Іраку, щоб його окупувати і отримати прямий контроль над другими за величиною запасами нафти на Близькому Сході. У їх доповіді відверто заявлялося: «Тоді як незавершений конфлікт з Іраком вже забезпечує необхідне обґрунтування, необхідність в істотній американській силовій присутності в (Персидській) Затоці перевершує приватне питання про режим Саддама Хусейна. . .».
У вересні 2000 року Чейні підписався під документом, який як ключовий захід оголосив "американську силову присутність в Затоці" і зміну режиму в Іраку, незалежно від того чи є Саддам Хусейн "хорошим, поганим, або злим". Це послужило першим кроком в просуванні армії США в "те місце, де, кінець кінцем, знаходиться приз".
Саме про це міркував Чейні в своїй лондонській промові 1999 року. Вирвати нафтові ресурси Близького Сходу з рук незалежних націй і вкласти їх в руки, контрольовані США. Військова окупація Іраку була першим важливим кроком цієї американської стратегії. Остаточним «призом» Вашингтона був, проте, контроль над енергетичними запасами Росії.
Невипадкове те, що на початку 2001 року Чейні негайно отримав завдання очолити Президентську комісію з вироблення енергетичної стратегії (Presidential Energy Task Force).
Розвал Росії: «остаточний приз»
З очевидних військових і політичних причин, Вашингтон не міг відкрито визнати, що його стратегічним напрямом з моменту падіння Радянського Союзу в 1991г. було розчленовування (або розвал) Росії і отримання ефективного контролю над її величезними запасами нафти і газу, тобто "остаточного призу". Росія як і раніше мала в своєму розпорядженні чудові військові засоби, хай і в негарному стані, і у неї як і раніше були ядерні зуби.
В середині 90-х Вашингтон почав сплановане приведення колишніх радянських сателітів одного за іншим, не просто в Європейський Союз, але і в НАТО, що знаходиться під контролем Вашингтона. До 2004 року Польща, Чехія, Угорщина, Естонія, Латвія, Литва, Болгарія, Румунія, Словаччина і Словенія були вже прийняті у НАТО, а Грузію ретельно причепурювали для цього вступу.
Це дивовижне розповсюдження НАТО, до тривоги деяких західноєвропейців, як втім, і Росії, було частиною стратегії, яку проводила PNAC.
Вже в 1996 році член PNAC і дружок Чейні, Брюс Джексон, у той час головний менеджер оборонного гіганта США 'Lockheed Martin', був головою вельми могутньої лобістської групи у Вашингтоні - "Американського Комітету з розширення НАТО", згодом перейменованого в "Американський комітет з НАТО".
"Американський комітет з розширення НАТО" також включав членів PNAC Пола Вулфовіца, Річарда Перла, Стівена Хедлі і Роберта Кагана. Дружина Кагана, Вікторія Нуланд, зараз є послом США в НАТО. Починаючи з 2000-2003 років вона була радником Чейні з міжнародніої політики. Хедлі, переконаний "яструб", близький до віце-президента Чейні, був вибраний президентом Бушем замість Кондолізи Райс радником з державної безпеки.
Мережа військових "яструбів" Чейні перейшла з PNAC на ключові пости в адміністрації Буша з управління НАТО і політикою Пентагону. Брюс Джексон та інші, після успішного лобіювання Конгресу на предмет розширення НАТО до Польщі, Чехії і Угорщини в 1999 році, організували т.з. Вільнюську групу, що лобіювала прийом до НАТО ще десяти країн колишнього Варшавського Договору, що знаходяться на периферії Росії. Джексон називав це "Великим вибухом".
Як тільки мета з НАТО була досягнута, Брюс Джексон і інші члени лобі про розширення НАТО на схід закрили в 2003 році "Американський комітет з НАТО", і негайно, в тому ж самому офісі, відкрилися як нова організація "Проект про перехідні демократії", яка, згідно з їх власною заявою, була "організована, щоб використовувати можливості прискорення демократичних реформ і інтеграції, які, як ми вважаємо, існуватимуть в розширеному євроатлантичному регіоні в найближче десятиліття". Іншими словами, готувати ряд "кольорових революцій" і зміну режимів по всій Російській Євразії. Всі три головні особи в "Проекті про перехідні демократії" працювали на Республіканську партію, а Джексон і Шойнеманн мали тісні зв'язки з основними військовими підрядчиками, зокрема 'Lockheed Martin' і Boeing.
Джексон і інші члени PNAC і "Американського комітету з НАТО" також створили могутню лобістську організацію, "Комітет за звільнення Іраку" (CLI). Наглядова рада CLI включала переконаних демократів: конгресмена Стівена Соларза і сенатора Роберта Керрі. У ній домінували неоконсерватори і прихильники Республіканської партії, такі як Джейн Киркпатрік, Роберт Каган, Річард Перл, Уїльям Крістол і колишній директор ЦРУ Джеймс Вулсі. Почесними співголовами виступили сенатори Джо Ліберман (дем. - Коннектікут) і Джон Маккейн (респ. - Арізона). Джексон розповідав, що друзі в Білому Домі попросили його створити CLI в 2002 році щоб відтворити успіх "Американського комітету з НАТО" в розширенні НАТО на схід, тепер уже підтримуючи кампанію адміністрації на переконання Конгресу і суспільства про необхідність війни. "Люди в Білому Домі сказали: нам потрібно, щоб ти зробив для Іраку те, що ти зробив для НАТО", - розповів Джексон в інтерв'ю журналу American Prospect від 1 січня 2003 року.
Коротко, оточення Росії країнами НАТО, "кольорові революції" по всій Євразії і війна в Іраку - все це було однією і тією ж американською стратегією, частиною великого стратегічного плану кінець кінцем розвалити Росію раз і назавжди як потенційного суперника гегемонії супердержави США. Росія - не Ірак і не Іран - була першорядною метою цієї стратегії.
Під час вітальної церемонії в Білому Домі на честь десяти нових членів НАТО в 2004 р., президент Буш відмітив, що місія НАТО тепер розширилася далеко за межі альянсу. "Члени НАТО обертають свій погляд до народів Близького Сходу, щоб укріпити нашу здатність боротися з терором і забезпечити нашу загальну безпеку", - сказав він. Але місія НАТО тепер розширилася навіть за межі глобальної безпеки. Буш додав: "Ми обговорюємо, як ми можемо підтримати і підсилити імпульс свободи на Близькому Сході". Свобода, таким чином, приходить до порядку денного контрольованого Вашингтоном північноатлантичного альянсу.
Кінець ери Єльцина привів до повороту в планах США. Путін почав поволі і обережно виявлятися як динамічна національна сила, повна рішучості наново відбудувати Росію після розграбування країни комбінацією західних банків і корумпованих російських олігархів, що направляється МВФ.
Російський видобуток нафти зріс з моменту колапсу Радянського Союзу так, що до початку війни США в Іраку в 2003 році Росія стала другим виробником в світі після Саудівської Аравії.
Справжній сенс «Справи Юкоса»
У 2003 році відбулася визначальна подія нової російської енергетичної геополітики при Володимирі Путіні.
Щоб зрозуміти російську енергетичну геополітику, необхідно зробити короткий огляд арешту в жовтні 2003 року російського мільярдера - "олігарха" - Михайла Ходорковського і захоплення державою його гігантської нафтової групи «ЮКОС».
Ходорковського заарештували в аеропорту Новосибірська 25 жовтня 2003 року за звинуваченням російської Генпрокуратури в ухиленні від податків. Уряд Путіна заморозив акції «ЮКОС Oil» через податкові звинувачення. Потім проти «ЮКОСА» були зроблені подальші кроки, що привели до колапсу ціни акцій.
Те, що мало згадувалося в переказах західних мас-медіа, які зазвичай зображали дії путінського уряду як повернення до методів радянської пори, полягало в тому, що власне спровокувало рішучі путінські вчинки.
Ходорковського заарештували всього за чотири тижні до важливих виборів до російської Думи (нижню палату парламенту), в якій Ходорковський вмудрився купити голоси більшості, використовуючи своє величезне багатство. Контроль над Думою був першим кроком Ходорковського в його планах виставити свою кандидатуру проти Путіна на виборах президента наступного року. Перемога в Думі дозволила б йому змінити виборчий закон на свою користь, а також змінити підготовлюваний в Думі спірний "Закон про надра". Цей закон не дозволив би «ЮКОС» і іншим приватним компаніям контролювати сировинні ресурси під землею, або створювати приватні трубопроводи, незалежні від російських державних.
Ходорковського заарештували після мало згадуваної в пресі зустрічі, що відбулася не набагато раніше (14 липня) в тому ж році між ним і віце-президентом Чейні.
Після зустрічі з Чейні Ходорковський почав переговори з ExxonMobil і ChevronTexaco (колишньою фірмою Кондолізи Райс), про придбання крупної частки в «ЮКОС», за деякими відомостями від 25 до 40%. Це було задумано для отримання Ходорковським де-факто недоторканності від можливого впливу путінського уряду, за допомогою прив'язки «ЮКОС» до нафтових гігантів США, і, отже, до Вашингтона. Це також дало б Вашингтону, через нафтових гігантів США, фактичне право вето на майбутні російські нафто- і газопроводи і нафтові операції. За декілька днів до свого арешту Ходорковський приймав у себе Джорджа Буша-старшого. Вони обговорювали остаточні деталі покупки акцій «ЮКОС» американськими нафтовими компаніями.
Також незадовго до цього «ЮКОС» заявив про намір купити конкуруючу «Сибнефть» у Бориса Березовського, ще одного олігарха єльцинськой пори. «ЮКОС-Сибнефть», з її 19,5 мільярдами барелів нафти і газу, стала б тоді власником других за величиною в світі запасів нафти і газу, після ExxonMobil. «ЮКОС-Сибнефть» була б четвертою в світі з видобутку, викачуючи 2,3 мільйона барелів нафти у день. Скупка акцій «ЮКОС-Сибнефть» з боку Exxon або Chevron була б буквально енергетичним державним переворотом.
Ходорковський підтримував ряд вельми вражаючих знайомств в англо-американському істеблішменті. Він створив добродійну організацію, «Фонд Відкрита Росія», змодельовану з фонду «Відкрите Суспільство», заснованого його близьким другом Джорджем Соросом. У вибрану раду «Фонду Відкрита Росія» увійшли Генрі Кіссінджер і друг Кіссінджера, Джейкоб Лорд Ротшильд, лондонський спадкоємець сім'ї банкірів. Також увійшов до складу правління фонду і Артур Хартман, колишній американський посол в Москві.
Після арешту Ходорковського, 'Washington Post' повідомила, що російський мільярдер в ув'язненні продовжував користуватися послугами Стюарта Эйзенстата (Eizenstat) (колишнього заступника секретаря казначейства, заступника держсекретаря, заступника секретаря по комерції під час адміністрації Клінтона) для лобіювання у Вашингтоні на користь свого звільнення. Ходорковський був повністю пов'язаний з англо-американським істеблішментом.
Незабаром мала місце череда скритних дестабілізацій урядів, що фінансувалися Вашингтоном, на кордонах з Росією, які підтримували близькі відношення з Москвою. Цей ряд включає "революцію троянд" в листопаді 2003 року в Грузії, яка привела до відставки Едуарда Шеварднадзе на користь молодого, що здобув освіту в США і пронатовські налаштованого президента, Михайла Саакашвілі. 37-річний Саакашвілі люб'язно погодився надати підтримку нафтопроводу Баку-Тбіліси-Джейхан, який дозволив би уникнути контролю Москви над перекачуваною Азербайджаном каспійською нафтою. США підтримували тісні зв'язки з Грузією з тих пір, як Михайло Саакашвілі прийшов до влади. Американські військові інструктори навчають грузинські війська, і Вашингтон вклав мільйони доларів в підготовку вступу Грузії до НАТО.
Услід за «революцією троянд» в Грузії «Freedom House» Вулсі, «Національний фонд на підтримку демократії», Фонд Сороса і інші НВО, підтримувані Вашингтоном, організували в листопаді 2004 року відверто зухвалу українську «помаранчеву революцію». Метою «помаранчевої революції» було встановлення проамериканського режиму в країні, стратегічно здатній перервати головні трубопровідні потоки російської нафти і газу до Західної Європи. Підтримувані Вашингтоном рухи «демократичної опозиції» в сусідній Білорусі почали також отримувати мільйони доларів з щедрої руки адміністрації Буша, як і опозиції в Киргизстані, Узбекистані і віддаленіших колишніх радянських держав, які, до речі, опинилися на шляху можливих енергетичних трубопроводів, що сполучають Китай з Росією і колишніми радянськими республіками, такими як Казахстан.
До кінця 2004 року стало ясно, що вже давно йде нова "холодна війна", цього разу за стратегічний контроль над енергією і односторонню ядерну перевагу. Було також граничне ясно, судячи з характеру дій Вашингтона з моменту розпаду Радянського Союзу в 1991 році, що Кінцевою Метою, ендшпілем для політики США в Євразії не є ні Китай, ні Ірак, ні Іран, а Росія.
Геополітичним "ендшпілем" Вашингтона було повне руйнування Росії, тієї держави в Євразії, яка була б здатна організувати ефективну комбінацію альянсів на основі величезних запасів нафти і газу. Звичайно, цю мету ніколи не можна було оголосити відкрито.
Після 2003 року, Путін і російська зовнішня політика, особливо енергетична політика, повернулася до первинної відповіді на геополітику «Heartland» або «серце миру» сера Хелфорда Макіндера, ту політику, яка лежала в основі радянської стратегії «холодної війни», починаючи з 1946 року.
Путін почав робити ряд захисних ходів, щоб відновити якоюсь мірою надійну рівновагу перед обличчям все більш очевидної політики Вашингтона, направленої на оточення і ослаблення Росії. Подальші стратегічні промахи США полегшили роботу Росії.
Тепер, коли ставки з обох боків – НАТО і Росії – зросли, Росія перейшла від простої оборони до активного наступу шляхом втілення у життя намірів які, не вдалося здійснити США, а саме - створення енергетичної наддержави, мета якої – контроль поставок енергоносіїв (Росією, її сателітами та союзниками) у світовому масштабі і як наслідок - контроль світової економіки. [4]
1.2 Тенденції глобальної енергетики на найближчі десятиліття.
Як ми бачимо формується нова світова енергетична реальність. Поточний стан світової енергетики визначають такі країни і регіони світу, як Сполучені Штати, Близький Схід, Росія, Китай і держави – члени ЄС. США – найбільший споживач нафти (24,6%), більше половини якої імпортується, лідер по імпорту природного газу (16% від світового імпорту).
Споживання нафти в Китаї за останні 40 років збільшилося більш ніж в 25 разів і складає 8,55% світового: тільки в 2004 році споживання збільшилося на 31%.
Частка Західної Європи в споживанні нафти складає 22%, при цьому Німеччина є другим в світі імпортером газу (14%). В економічній зоні ЄС розташоване лише 3,5% світових підтверджених запасів газу і менше 2% підтверджених запасів нафти (в основному в Норвегії і Велико. Британії). В той же час нафтогазові родовища експлуатуються там набагато інтенсивніше, ніж в інших регіонах світу, що веде до швидкого виснаження ресурсів. Основною проблемою ЄС є зростання залежності від імпорту енергоносіїв: до 2030 року вона складатиме 70%, тоді як імпорт нафти може вирости з 76% до 90%, імпорт газу – з 40% до 70%, вугілля – з 50% до 70%.
Росії належить 26,6% світових запасів природного газу, від 6,2% до 13 % (за різними оцінками) розвіданих запасів нафти, близько 20% розвіданих запасів кам'яного вугілля. Сьогодні більше 90% російських енергоносіїв, що експортуються, поставляється в держави Європи.
У країнах Близького Сходу зосереджено 61% світових запасів нафти і 40,1% запасів газу, що, зокрема, обумовлює стратегічну значущість регіону з погляду вибудовування найбільшими споживачами національних енергетичних стратегій. Серед країн Близькосхідного регіону виділяються Саудівська Аравія – 22% світових підтверджених запасів нафти, Іран – 11,5%, Ірак – 9,6%. Крім того Саудівська Аравія зосереджує в собі 13,5% світового виробництва нафти. У всьому об'ємі світових підтверджених запасів газу Катару належить 14,3%, Ірану – 14,9%.
В даний час нафта виступає енергоносієм загальносвітового значення, газ – в основному регіонального, вугілля – локального.
Серйозні побоювання викликає рівень забезпеченості глобальної економіки, запасами нафти і газу. Разом з тим відчуваються як тимчасова нестача нафтопереробних і транспортних потужностей, так і обмеженість додаткових потужностей по видобуванню нафти.
У цих умовах позначився інтерес промислово розвинених споживачів до проблем розвитку альтернативної енергетики; зростає значущість проектів по виробництву і постачанням зрідженого природного газу (ЗПГ), у ряді країн спостерігається відновлення інтересу до атомної енергетики. Проте навряд чи можна сподіватися, що різке зростання споживання вуглеводнів в осяйному майбутньому буде компенсовано альтернативними джерелами.
В умовах економічного зростання азіатських країн, що продовжується, швидкого збільшення чисельності населення і надзвичайно високої енергоємності національних економік різко зросла їх потреба в енергоресурсах. Одночасно там збільшується розрив між споживанням, що росте, і виробництвом вуглеводнів, що знижується.
Ситуація в світовій енергетиці характеризується загостренням суперечностей, які збережуться на весь прогнозований період. Першопричиною геополітичної напруженості є конфліктний потенціал, закладений в розподілі нафтових ресурсів по планеті. Основні споживачі – високорозвинуті країни і нові гіганти, що піднімаються, тоді як світові запаси вуглеводнів сконцентровані головним чином на територіях порівняно невеликої групи країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою. Саме дана суперечність в першу чергу і визначає сценарії розвитку ситуації і поведінку ключових гравців на ринку.
Економічні і політичні ресурси таких крупних споживачів, як США, Європейський союз і КНР, зосереджені на одних і тих же ринках. Експансія світових гігантів приводить до загострення конкуренції між ними. Політична нестабільність більшості ресурсно багатих країн закладає міну сповільненої дії під фундамент світового енергетичного ринку, але в той же час створює певні можливості для російської експансії.
Більшість вуглеводневих ресурсів планети контролюються національними державними компаніями. Зате переробляючі потужності, логістичні і транспортні схеми, розподіл вуглеводнів знаходяться в руках транснаціональних корпорацій. Звідси і відмінність в стратегії поведінки на ринку.
Крупні транснаціональні корпорації прагнуть розширити свою ресурсну базу. А держкомпанії, що мають в своєму розпорядженні основні ресурси, роблять все, щоб розвивати переробку, і намагаються отримати частку в капіталі транспортних і збутових структур. Поглиблення даної суперечності сприяє переростанню його в стійку тенденцію, яка, швидше за все, збережеться в найближче десятиліття.
Зменшується число регіонів, де різке зростання виробництва вуглеводнів обходиться без застосування новітніх технологій і методів видобування, а також багатомільярдних вкладень в інфраструктуру. В результаті звужується круг можливостей для маневру ключових споживачів на ринку, особливо після 2013–2017 років.
Принципового значення набуває геостратегічне протистояння між Китаєм і Сполученими Штатами. До 2030-го КНР порівняється з США за обсягами імпортованої нафти. При цьому китайське керівництво ясно усвідомлює, що без забезпечення надійними джерелами енергоресурсів подальше зростання економіки стане неможливе. Саме тому енергетична безпека і пошук нових ринків стають для Китаю питанням «виживання» як одного з лідерів світової економіки. У свою чергу Вашингтон не зацікавлений в посиленні китайської присутності на вуглеводневому ринку і готовий використовувати максимум політичних і економічних важелів для того, щоб не допустити туди китайські нафтогазові компанії. [5]
Протягом наступного десятиліття динаміка розвитку ситуації в області глобальної енергетики по всіх напрямах успадкує тенденції попереднього періоду. Частка традиційних енергоресурсів (нафта, газ і вугілля) в сукупному споживанні первинних енергоносіїв збережеться на рівні 2003–2005 років, тобто близько 80%. Зниження інтересу до нафти можливо тільки починаючи з 2030 року.
У найближче десятиліття нафта залишиться провідним енергоджерелом, забезпечуючи близько 40% енергоспоживання. За нею йдуть природний газ (28%), вугілля (20%), поновлювані джерела (7%) і ядерна енергія (5%). Частки природного газу і нафти будуть рости, тоді як частки вугілля і ядерної енергії – скорочуватися. Можливо, що до кінця десятиліття рівень споживання ядерної енергії стабілізується і почне розширюватися сфера застосування альтернативних джерел, але це не вплине на базові тенденції принаймні протягом найближчих 15–25 років.
У віддаленій перспективі (до 2067-го) структура світового енергобалансу, ймовірно, прагнутиме до трансформації головним чином за двома сценаріями.
Перший передбачає поступовий перехід від нафти до газу, приблизно так само, як свого часу нафта витіснила вугілля. Потім очікується зрушення до поновлюваних джерел і, очевидно, до атомної енергії. При цьому нафта збереже позиції як важливе джерело енергії в усякому разі до середини XXI століття.
Так під час всесвітнього економічного форуму у Довосі, Рекс Тіллерсон, голова найбільшої в світі нафтової компанії ExxonMobill, запропонував всім облишити навіть надію на те, що споживання вуглеводнів може серйозно скоротитися: у 2030 році вони забезпечуватимуть 80% вироблюваної енергії. [6]
За всіма прогнозами в найближчі 25 років частка поновлюваної і атомної енергії скоріше зменшуватиметься, чим збільшуватися. Імпорт до Європи нафти і газу до 2030 року зросте: нафти - з нинішніх 75 до 90 відсотків, газу - приблизно з 50 до 80 відсотків.
Власне європейський видобуток падає. Непогані темпи збільшення видобутку газу в Норвегії (10% на рік) не в змозі компенсувати падіння в британському секторі Північного моря і поступового зниження виробництва Нідерландами. За минулий рік вони на двох втратили 14 млрд. куб. м в порівнянні з 2004 роком. А Велика Британія з 2000 року позбулася 20% видобутку власного газу, і ця цифра буде рости, внаслідок чого країна може потрапити в розряд енергодефіцитних. [7]
Згідно другому сценарному плану, якщо в найближче десятиліття буде досягнутий прогрес в області водневих технологій, сприяючих швидкому витісненню бензинових двигунів, то скорочення споживання нафти почнеться набагато раніше – приблизно до 2025 року. Але це поки маловірогідне.
Енергоємність світового господарства (переважно за рахунок розвинених країн) поступово знижуватиметься, але збережеться лінійна залежність між зростанням ВВП і збільшенням енергоспоживання. Підйом світової економіки, що продовжується, ще якийсь час тягнутиме за собою попит на енергоносії.
Глобальне споживання нафти зростатиме в основному за рахунок щорічного збільшення об'ємів її використання в країнах Азіатсько-тихоокеанського регіону (АТР), (в середньому на 2,8%), перш за все в Китаї (4,5%) і Індії (3,5%), а також в Північній Америці (1,4%), Латинській Америці (2,6%) і на Близькому Сході (2,1%).
Споживання газу найшвидше буде рости в країнах АТР (в середньому на 3,6% на рік), в Центральній і Південній Америці (3,2%), на Близькому Сході (3,1%), в Африці (4,1%), збільшуючись за рахунок здешевлення і вдосконалення технологічних систем його транспортування (включаючи ЗПГ) і використання. Пропозиція газу розшириться завдяки реалізації ряду найбільших проектів по його видобуванню: у Росії (на півострові Ямал, в Східному Сибіру, на Далекому Сході і шельфі Карського моря), Ірані (Північний і Південний Парс і ін.), Катарі, Саудівській Аравії, ОАЕ, Кувейті, Алжирі, Лівії, Азербайджані, Казахстані, Туркменії (шельф Каспійського моря) і інших регіонах.
Унаслідок прогнозованого зниження рівня видобування нафти в промислово розвинених країнах можуть істотно вирости об'єми її імпорту, в першу чергу з політично і економічно нестабільних країн Персидської затоки. Тим самим стає актуальним питання про диверсифікацію джерел постачання. В зв'язку з цим зрозуміло, чим обумовлена все більш пильна увага основних країн – споживачів енергоресурсів і крупних міжнародних корпорацій до ресурсно-сировинної бази держав, що не входять до ОПЕК. Зокрема до Росії і ряду її сусідів на пострадянському просторі.
Зростаюче споживання вуглеводнів приведе до подальшого поглиблення ключових суперечностей світового паливно-енергетичного комплексу (ПЕК). В майбутньому країни, власники значних запасів вуглеводнів, зазнають атак США. Це, швидше за все, відбудеться в Ірані, Латинській Америці, країнах Африки. Пов'язані з цим збої постачань істотно збільшать геополітичні ризики, що чревате новими регіональними конфліктами, а крім того викличуть істотне підвищення цін на енергоносії. Вірогідність окупації США цих країн зростає прямо пропорційно спробам цих країн вийти з під контролю США, як наприклад Венесуели. Президент Венесуели Уго Чавес наказав – «уряду узяти з 1 травня 2007 року під державний контроль всі нафтові родовища в басейні річки Оріноко». Президент Венесуели вважає, що практика, що склалася в даний час, коли іноземні компанії контролюють близько 70% запасів нафти в цій зоні, - помилкова. "Цю ситуацію треба міняти. Державна нафтова компанія Petroleos de Venezuela SA /PDVSA/ повинна як мінімум мати контроль 60% нафтових родовищ в басейні річки Оріноко", - сказав Чавес. Нафтові родовища в басейні річки Оріноко, які ще називають "пояс важкої нафти Оріноко", має в довжину 432 кілометри і завширшки - 64 кілометри. За попередніми даними, тут залягає до 235 мільярдів барелів важкої і надважкої нафти. В даний час підтверджені розвідані запаси нафти у Венесуелі складають 80 мільярдів 850 мільйонів барелів. З урахуванням покладів важкої і надважкої нафти в поясі Оріноко венесуельські власті до листопада 2008 року планують вийти на розвідані запаси нафти в 315 мільярдів барелів і потіснити Саудівську Аравію. У цій арабській країні запаси нафти складають 262 мільярди барелів. В даний час в поясі важкої нафти Оріноко працюють транснаціональні компанії із США, Франції, Норвегії і Великої Бритинії.[8]
Китай, очевидно, докладе всіх сил, щоб розширити свій вплив і економічну присутність на Близькому Сході, в Африці, Латинській Америці і Центральній Азії. Основним конкурентом КНР з експансії на енергетичні ринки залишаться США.
Головним джерелом збільшення добування в Латинській Америці стане глибоководний шельф Бразилії. Очевидно, розробляти його будуть американські корпорації, і видобутку на основі бразильських проектів вуглеводні Вашингтон використовує в рамках політики, направленої на зниження залежності від близькосхідних постачальників. В той же час створення патронованого президентом Венесуели Уго Чавесом союзу Венесуела – Куба – Болівія може привернути інші латиноамериканські країни.
Таким чином, в умовах високих цін на нафту складаються передумови для того, щоб переорієнтовувати потоки південноамериканської нафти з північноамериканського напряму на азіатсько-тихоокеанський.
Очікується значне збільшення частки Чорного континенту в світовій енергетиці. В цілому по регіону піковий рівень досяжний до 2020 року, а потім видобування, вірогідно, почне знижуватися. Крім існуючих добувних проектів в Північній і Західній Африці (Нігерія, Алжир, Єгипет, Лівія), міжнародні енергетичні компанії активно інвестуватимуть в геологорозвідку і видобування в Східній і Південно-східній Африці (Судан, Танзанія, Ангола). Збільшення видобування нафти прогнозується також в Чаді, Конго і Екваторіальній Гвінеї. В першу чергу розвиток отримають шельфові проекти.
Лідером зростання в Африці буде Ангола, де в повну силу запрацюють відкриті останніми роками глибоководні родовища. Основними конкурентами в африканських нафтогазових проектах є США, Росія і Китай.
На Каспії видобування нафти зростатиме. У період до 2015 року пальму першості тут утримуватиме Азербайджан з його нафтовими свердловинами Азері-Чираг-Гюнешлі і газовим родовищем Шах-деніз. З 2015-го базовим джерелом нафти стане казахстанський Кашаган.
Близький Схід в цілому залишиться під стратегічним контролем США, для яких на період до 2017 року основним джерелом нафти залишиться Саудівська Аравія.
Урядовий радник США Метью Сіммонс (урядовий експерт в області енергетики, який консультує адміністрацію президента Буша) повідомляє, що в результаті проведення 200 технічних досліджень нафтових родовищ в Саудівській Аравії встановлено, що країна бере 90% нафті, що експортується, з семи гігантських родовищ, яким вже від 30 до 40 років. Вироблення зберігається завдяки тому, що в родовища закачуються величезні об'єми води для збереження тиску в підземних сховищах, а також для того, щоб тримати об'єми видобутку на одному рівні. Документально підтверджені виробничі потужності Саудівської Аравії знаходяться на відмітці приблизно в 10 млн. барелів нафти щодня. Це половина тих 20-30 млн., які закладені в моделі забезпечення нафтою США на найближчі два-три десятиліття. На тлі постійного зростаючого попиту це приведе до зростання цін на нафту. Ціна на нафту в 200 доларів до 2010 року є цілком реальною. [9]
У найближче десятиліття Близький Схід залишиться для США, по суті, «резервним» джерелом вуглеводнів на тривалішу перспективу, тоді як активно розвиватимуться латиноамериканський, африканський, канадський і каспійський напрями нафтовидобутку.
Нові технології забезпечать збільшення ефективності енергоспоживання, але частка альтернативних джерел в загальному енергобалансі виросте лише трохи. Для того, щоб поновлювані джерела енергії покрили хоч би половину необхідного приросту електроенергії, знадобиться збільшити їх потужності в 63 рази. Реалізувати таку програму протягом 10 років не представляється можливим. У вказаний період (до 2017-го) також практично нереально мобілізувати виробництво «альтернативної» нафти (надважка нафта, бітумінозні піски, сланець) або освоєння вуглеводнів в важкодоступних районах.
ЗПГ-ринок перетворюється з географічно розділеного в глобальний. Основного приросту попиту на зріджений газ варто чекати з боку Сполучених Штатів і країн АТР. США, вже будучи найбільшим імпортером природного газу, до 2017 року збільшуватимуть імпорт ЗПГ (на це націлено 55 проектів нових приймальних терміналів, що включають заводи по регазофікації ЗПГ). Швидше за все, Японія залишиться лідером на ринку ЗПГ аж до 2020-го, після чого за споживанням газу на перше місце вийдуть Сполучені Штати. Так або інакше, основний об'єм газу до 2017 року як і раніше доставлятиметься споживачам трубопровідним транспортом. Розвиток ЗПГ-проектів не здатний в найближче десятиліття переламати цю тенденцію.
Частка ядерної енергії скоротиться до 5,3%, що обумовлене політикою розвинених країн по підвищенню безпеки і екологічної надійності енергетичних систем. Уповільнення використання ядерної енергії в світі відбуватиметься за рахунок скорочення її виробництва в Європі (-1,1% на рік) і стабілізації споживання в Північній Америці. Послідовна ліквідація АЕС в Європі (окрім Франції та Фінляндії) замінятиметься їх введенням в лад в країнах АТР (Китай, Індія, Пакистан, Південна Корея і ін.), а також в Росії, Ірані і Бразилії. Споживання атомної енергії в Північній Америці, Японії і Франції найближчими роками декілька зросте, після чого відбудеться його стабілізація. У Росії є унікальний шанс збільшити свою частку в світовій атомній енергетиці. Але «вікно можливостей» невелике – 10–20 років.
1.3 Росія в світовій енергетиці
Більше, ніж хто-небудь з його попередників, Путін визнає важливість галузі, яка не тільки забезпечує теплом 143 мільйони громадян Росії, але і приносить державі 20% податкових надходжень, які складають щорічно 77 мільярдів доларів. Російський уряд заплатив 7,1 млрд. доларів дочірнім компаніям «Газпрому» за 10,7 відсотків акцій концерну, завдяки чому отримав контрольний пакет. Багато в чому, завдяки енергоносіям і умінню Путіна розпоряджатися ними, з 2001 року дохід на душу населення росте на 29% щорічно. У нинішніх умовах націоналізація російських ресурсів рівнозначна відновленню старої імперії. [10]
Президент Путін схвалив пропозицію передати всі родовища на континентальному шельфі Росії в управління державних компаній «Газпром» і «Роснефть». Експертів повідомлення про прийдешню націоналізацію всіх шельфових родовищ нафти і газу не здивувало. Подібні пропозиції поступали вже не раз. [11]
«Газпром» став головним акціонером проекту «Сахалін-2», придбавши у Royal Dutch Shell, Mitsui і Mitsub>ishi 50% плюс одна акція компанії Sakhalin Energy за 7,45 мільярдів доларів. [12].
Після придбання «Газпромом» проекту «Сахалін-2» Рахункова палата Росії оцінила збиток від порушень, допущених в ході реалізації проекту Сахалін-2, в $5 мільярди, які доведеться компенсувати. [13]
В цей час розглядається питання Хар’ягинського родовища. Так Рахункова палата виявила значні порушення в природоохоронній діяльності оператора Хар’ягинського родовища - компанії «Тоталь Розвідка і Розробка Росія». Хар’ягинське родовище в Ненецькому автономному окрузі - одне з трьох в Росії, що розробляються на умовах угоди про розділ продукції. Загальні запаси нафти на родовищі оцінюються в 160,4 млн. т, в контрактній зоні - 97 млн. т. Хар’ягинська Угода про розподіл продукції була укладена 20 грудня 1995 року строком на 29 років з можливістю продовження до 33 років і набуло чинності 12 лютого 1999 року. Інвесторами проекту стали французькі Total (50%), норвезька Norsk Nydro (40%), а також Ненецька нафтова компанія (10%), діяльність якої контролює адміністрація Ненецького автономного округу. [14]
«Газпром» придбав Південно-тамбейське родовище, розташоване на півночі півострова Ямал. Його запаси оцінюються в 1,2 трлн кубометрів газу і 40-60 млн. тонн газового конденсату. Це одне з найбільших родовищ в світі. Загальна вартість родовища оцінюється в 5-6 млрд доларів. До середини 2005 року ліцензія на нього належала компанії «Тамбейнефтегаз». [15]
Основними проектами «Газпрому» [16] є:
Освоєння ресурсів півострова Ямал
Родовища півострова Ямал є стратегічною сировинною базою ВАТ «Газпром», здатною підтримати рівень видобутку на тривалий період. На Ямале відкрито 26 родовищ, розвідані запаси яких складають: газу – 10,4 трлн. куб. м, конденсату – 228,3 млн. т, нафти – 291,8 млн. т. ВАТ «Газпром» належать ліцензії на Бованенковське, Харасавейське і Новопортовське родовища із запасами природного газу – 5,8 трлн. куб. м, конденсату – 100 млн. т і нафти – 227 млн. т. Потенційні об'єми видобутку природного газу на вказаних родовищах оцінюються в 178 млрд. куб. м в рік, рідких вуглеводнів – від 7 до 9 млн. т на рік.
З метою вибору найбільш ефективних техніко-економічних варіантів і ухвалення рішення про здійснення інвестицій для повномасштабного освоєння родовищ півострова Ямал розроблено «Обгрунтування інвестицій в облаштування Бованенковського родовища на півострові Ямал і транспорт газу».
У жовтні 2006 року Правління ВАТ «Газпром» ухвалило приступити до інвестиційної стадії освоєння Бованенковського родовища і будівництва системи магістрального транспорту.
Створення в Східному Сибіру і на Далекому Сході єдиної системи видобування, транспортування газу і газопостачання
В даний час Мінпроменерго Росії спільно з ВАТ «Газпром» здійснює доопрацювання Програми створення в Східному Сибіру і на Далекому Сході єдиної системи видобування, транспортування газу і газопостачання з урахуванням можливого експорту газу на ринки Китаю і інших країн Азіатсько-тихоокеанського регіону. Комплексний підхід до освоєння ресурсів природного газу на сході країни, закладений в Програму, є альтернативою розрізненим проектам експорту природного газу окремих родовищ.
Освоєння ресурсів російського арктичного шельфу
Російський арктичний шельф (перш за все Баренцове море) розглядається ВАТ «Газпром» як перспективний для пошуку нових і освоєння раніше відкритих родовищ вуглеводнів. Газпром здійснює проведення робіт з підготовки до освоєння таких родовищ, як Штокмановське і Приразломне.
Проект розробки Штокмановського газоконденсатного родовища має для «Газпрому» стратегічне значення. Це родовище стане ресурсною базою для експорту російського газу до Європи через газопровід Nord Stream, що будується. Розвідані запаси Штокмановського родовища оцінюються в 3,7 трлн. куб. м газу і більш ніж в 31 млн. тонн газового конденсату. Проект, який в майбутньому зможе щорічно давати 45 млрд. кубометрів газу, оцінюються в 12-14 млрд. доларів. Перший газ може бути видобутий вже в 2011 році. Витягувані запаси нафти Приразломного родовища складають 46,4 млн. т, що дозволяє досягти річного рівня видобичі близько 6 млн. т.
Освоєння вуглеводневих ресурсів за кордоном
Узбекистан. ВАТ «Газпром» через дочірнє суспільство – ЗАТ «Зарубежнефтегаз» – на умовах Угоди про розділ продукції (УРП) бере участь в процесі відновлення видобування газу на родовищі Шахпахти (щорічний видобуток – близько 500 млн. куб. м). ВАТ «Газпром» приступило до переговорів з Узбекистаном про умови УРП за проектом освоєння родовищ Устюртського регіону.
Казахстан. В даний час російська сторона (спільне підприємство ВАТ «Газпром» і ВАТ «НК «Лукойл» – ТОВ «Центркаспнефтегаз») і Казахстан продовжують переговорний процес за погодженням умов «Угоди про принципи сумісного освоєння вуглеводневих ресурсів геологічної структури Центральна». Виконані електророзвідувальні роботи, інженерно-геологічні дослідження на майданчику під будівництво першої пошукової свердловини, проведені екологічні і гідрометеорологічні дослідження.
Туркменістан. Можливість участі ВАТ «Газпром» в шельфових проектах в Туркменістані розглядається з погляду забезпечення ресурсної бази в об'ємах, передбачених базовим контрактом на закупівлю туркменського газу. Участь ВАТ «Газпром» в проектах по видобуванню газу в Туркменістані залежатиме від результатів геолого-геофізичних досліджень туркменського шельфу Каспійського моря.
Індія. Спільно з компанією ГАИЛ продовжуються дослідження в Бенгальській затоці: виконані морські сейсморозвідувальні роботи, визначене місцеположення розвідувальної свердловини, проводиться підготовка до буріння.
В'єтнам. Закінчене будівництво першої розвідувальної свердловини на морському шельфі. Проведені наукові дослідження за визначенням перспективних структур блоку. Визначені ділянки для сейсморозвідувальних робіт.
Іран. ВАТ «Газпром» бере участь в проекті облаштування 2-ої і 3-ої черг родовища Південний Парс. Реалізацією проекту займається консорціум в складі: «Тоталь» (Франція) – 40 %, «Петронас» (Малайзія) – 30 %, ВАТ «Газпром» – 30 %. Офіційна передача іранській стороні функцій оператора над береговим газопереробним комплексом відбулася в червні 2004 року. В даний час проект знаходиться у стадії повернення інвестицій, завершення якої очікується в другій половині 2009 р.
У 2005 році «Газпром» підписав угоду з урядом Вірменії, згідно з якою для Вірменії встановлювалася ціна в 100 доларів США (Ј58) за кубометр газу, - на 50% нижче ринковою - в обмін на передачу «Газпрому» 45% акцій спільного підприємства «Армросгазпром», яке контролює і внутрішній розподіл газу у Вірменії і газопровід, який незабаром буде протягнутий в країну з Ірану.
В 2006 році «Газпром» довів свою частку участі в «Армросгазпромі» до 58% і отримав контроль трубопроводу Іран-Вірменія, який замислювався, як перший газопровід для постачань іранського газ до Європи, і який міг би стати конкуруючим джерелом газу для Західної Європи. [17]
Венесуела. У серпні 2005 року ВАТ «Газпром» було оголошено переможцем тендеру Фази «А» проекту «Рафаель Урданета» і отримало відповідні ліцензії на розвідку і розробку природного газу на блоках «Урумако 1» і «Урумако 2» у Венесуельській затоці. Ліцензії надані строком на 30 років. Протягом перших чотирьох років передбачається здійснення програми геологорозвідувальних робіт, що включає проведення сейсморозвідки і буріння розвідувальних свердловин.
Північно-європейській газопровід (4 жовтня 2006 року проект отримав нову назву – газопровід Nord Stream)
Проект Nord Stream – принципово новий маршрут експорту російського природного газу до Європи через акваторію Балтійського моря, минуючи країни-транзитери. Реалізація даного проекту підвищить надійність постачань на європейський газовий ринок, сприятиме розширенню газопостачання європейських країн. Проект Nord Stream включений Європейським Союзом в перелік пріоритетних проектів транс'європейської газової мережі.
Газопровід СПТО – Торжок
З 1995 р. ВАТ «Газпром» здійснює будівництво газопроводу від Уренгойського родовища, розташованого в північних районах Тюменської області (ПРТО), до міста Торжок. Цей газопровід стане важливою частиною діючої в даний час багатониткової газотранспортної системи Уренгой – Надим – Перегребне – Ухта – Торжок і дозволить збільшити потужності по постачаннях газу промисловим і комунально-побутовим споживачам Північно-західного регіону Росії, а також забезпечить експортні постачання по газопроводу Ямал – Європа. Газопровід планується вводити в експлуатацію поетапно до 2007 р.
Розширення газотранспортної системи «Середня Азія – Центр»
В цілях забезпечення транспортних потужностей для транзиту туркменського, узбецького і казахстанського газу ВАТ «Газпром» веде розробку і узгодження «Обґрунтування інвестицій в розвиток газотранспортної системи «Середня Азія – Центр» зі всіма учасниками транспортного ланцюжка Туркменістан – Росія на територіях Туркменістану, Узбекистану і Казахстану.
Вихід на ринки зрідженого природного газу
До теперішнього часу розроблена стратегія діяльності компанії з виробництва і морського транспортуванню зрідженого природного газу (ЗПГ). У 2005 році Газпром здійснив перші постачання зрідженого природного газу до США, в 2006 році – до Великої Британії, Японії і Південної Кореї.
ВАТ «Газпром» спільно з компанією «Петро-Канада» опрацьовує можливість будівництва в Ленінградській області заводу по виробництву ЗПГ для подальшого експорту на ринки Північної Америки.Європа
Газпром експортує газ в країни Центральної і Західної Європи переважно в рамках довгострокових контрактів строком до 25 років, укладених, як правило, на базі міжурядових угод.
Довгострокові контракти з основними покупцями містять умову «бери або плати». Тобто в контрактах закладений мінімальний об'єм газу, який споживач зобов'язаний сплатити навіть в тому випадку, якщо фактично візьме менший об'єм.
Довгострокові контракти є основою стабільності і надійності постачань газу. Тільки такі контракти можуть забезпечити виробникові і експортерові гарантію окупності багатомільярдних капіталовкладень, необхідних для реалізації крупних газових експортних проектів, а імпортерові – гарантію надійного і безперебійного газопостачання протягом тривалого періоду часу.
Група Газпром поставляє природний газ в наступні країни: Німеччину, Італію, Францію, Туреччину, Угорщину, Чехію, Словаччину, Польщу, Австрію, Фінляндію, Бельгію, Болгарію, Румунію, Сербію і Чорногорію, Словенію, Хорватію, Грецію, Швейцарію, Нідерланди, Боснію, Македонію, Велику Британію.
Основний зовнішній ринок збуту російського газу - Західна Європа. Газпром забезпечує приблизно третину сумарного імпорту до Західної Європи. Провідними покупцями російського газу є Німеччина, Італія, Туреччина і Франція.
Серед держав Центральної Європи перше місце по закупівлях газу у Газпрому займає Угорщина. Далі йдуть: Словаччина, Чехія, Польща. До цих країн надходить близько 72% газу, що експортується Газпромом до Центральної Європи.
В майбутньому компанія планує розширювати діяльність на газових ринках країн Азіатсько-тихоокеанського регіону, в Скандинавії, США, Великої Британії і Бельгії.
Основні маршрути газопроводів від газових родовищ Західного Сибіру до експортних ринків Західної Європи проходять через Україну (близько 90% від всього об'єму газу, що експортується).
Для підвищення надійності і диверсифікації постачань російського «блакитного палива» на експорт Газпром здійснює крупні газотранспортні проекти.
В даний час продовжується будівництво газопроводу «Ямал-Європа», який з'єднає родовища півострова Ямал із Західною Європою. Вже сьогодні по цьому маршруту експортується близько 17% російського газу (через Білорусь і Польщу до Німеччини).
В кінці 2002 р. був зданий в експлуатацію газопровід «Блакитний потік» для прямих постачань газу до Туреччини по дну Чорного моря. Загальна протяжність цієї газової магістралі складає 1276 км (російська ділянка - 373 км, морська ділянка - 395 км, турецька ділянка - 508 км). Пропускна спроможність газопроводу - до 16 млрд. куб. м на рік. У період до 2025 р. з Росії до Туреччини планується експортувати по «Блакитному потоку» 311 млрд. куб. м газу. Об'єми експорту збільшуються з кожним роком. Так в 2005 р. було поставлено близько 5,1 млрд. куб. м «блакитного палива», що у півтора рази більше ніж у 2004 року.
Диверсифікація експортних потоків і вихід на нові ринки - один з пріоритетів експортної стратегії компанії. У квітні 2006 року Газпром продав перші партії ЗПГ у Велику Британію. ЗПГ був придбаний у кампанії «Газ де Франс» і поставлений компанії «Бритиш Петролеум» на термінал Aйл-oф-Грейн.
Найбільшими іноземними партнерами Газпрому є: німецькі компанії «ЭОН», «Вінтерсхалл», «Фербунднетц Газ», «Сіменс»; французькі «Газ де Франс» і «Тоталь»; італійська «Ені»; турецька «Боташ»; фінська «Фортум»; нідерландська «Газюні»; норвезькі «Гидро», «Статойл», китайські «КННК». «Петрочайна»; польська «Пгніг»; американські «ЭкксонМобіл», «Шевронтексако», «Конокофілліпс» і транснаціональна «Шелл».
Газпром продає газ на кордоні країни-імпортера компаніям, які потім поставляють газ кінцевим споживачам. У ціну газу для кінцевого споживача закладається вартість транспортування газу по мережах низького тиску, утримання яких у декілька разів дорожче, ніж в Росії, а також податки.
Останні два роки «Газпром» реалізує нову експортну політику, пріоритети якої - оптимізація витрат на транзит газу до Західної Європи, виходу на кінцевого споживача і збільшення валютної виручки.
«Газпром» і німецька компанія «Вінтерсхалл» в 1993 році створили спільне підприємство «ВИНГАЗ». Воно є власником трубопроводів на території Німеччини протяжністю близько двох тисяч кілометрів і найбільшого в Європі підземного сховища газу (ПСГ) в Редені об'ємом понад 4 млрд. куб. м. Сьогодні Газпрому належить 35% в статутному капіталі цього спільного підприємства. Узгоджено збільшення частки Газпрому до 50%-1 акція. Таким чином, беручи участь в «ВИНГАЗ», Газпром є співвласником газотранспортних мереж Німеччини.
Про прихильність європейських споживачів до довгострокових контрактів з Газпромом свідчить, зокрема, подовження експортних контрактів із західними партнерами – з компанією «Газ де Франс» до 2015 г, з компанією «ЕОН Рургаз» до 2020 року, «Вінтерсхалл» до 2030 р., з компанією «Газум» до 2025 р.
Крім того Росія знову повертається до Анголи, найбільшої африканської країни, що динамічно розвивається, в частині розвідки і добування нафти і газу". Так АТ "АЛРОСА", ВАТ "Зарубежнефть" і анголська нафтогазова монополія Sonangol співробітничатимуть в області розвідки і подальшої розробки нафтогазових родовищ в Анголі. Аналогічний договір укладений з "Лукойлом".
За повідомленням "АЛРОСА", меморандум про співпрацю, який у вівторок підписали алмазодобуваюча компанія, "Зарубежнефть", Dark Oil Company і Sonangol, відкриває російським держкомпаніям можливості для широкомасштабної співпраці з Sonangol в районах Анголи між басейнами Південне Конго і Північна Кванза, в басейнах Кассанж, Окаванго, Єтоша, а також в шельфовій зоні.
Домовленості «Лукойлу» з ангольською компанією Sonangol про розробку вуглеводнів на території Анголи дають можливість брати участь в геологорозвідці на шельфі Анголи.
Російський «Газпром» і ангольський Sonangol, планують співробітничати у сфері розвідки і видобування вуглеводнів в Анголі, інвестиції на першому етапі можуть скласти 100 мільйонів дол.
Меморандум, підписаний «Газпромом» з Sonangol стосується розвідки і видобування вуглеводнів, в першу чергу природного газу, з можливим використанням їх у разі позитивного результату для проекту відносно ЗПГ, перша черга якого буде реалізована наступного року", - сказав Медведєв.
"Якщо геологорозвідка дасть позитивні результати, ресурсів буде досить для другої, можливо, навіть для інших черг, тоді це спільно реалізовуватиметься", - сказав Медведєв. Найближчим часом буде сформований координаційний комітет, який повинен підготувати план геологорозвідки, що уточнює території і об'єми фінансування. [18]
Співпраця Росії і Єгипту в області нафти і газу носить стратегічний характер. Єгипетський-російсько відносини в нафтогазовій сфері залишили позаду етап укладення угод на розвідку нафти і газу і вийшли на рівень стратегічної співпраці, взаємних інвестицій" - повідомлено на церемонії підписання рамкової угоди про співпрацю між російською компанією НОВАТЕК з одного боку і єгипетськими "Egaz" і "Tharwa Petolium" - з іншого. Зараз в компанії розглядатимуться ділянки, на яких можливо проводити геологорозвідувальні роботи. Зокрема, йдеться про ділянки на заході Єгипту в районі кордону з Лівією і на шельфі Середземного моря.
За інформацією міністерства нафти Єгипту, угоди з "Egaz" передбачають підтримку двосторонньої співпраці між російською і єгипетськими компаніями. Зокрема, йдеться про розвідку і видобування нафти і газу в Єгипті, залучення інвестицій, обмін інформацією, створення спільних підприємств. Планується, що російська і єгипетська компанії сформують змішану групу, яка відстежуватиме виконання цих домовленостей. Єгипет займає третє місце в Африці після Алжиру і Нігерії по підтверджених запасах природного газу (1,76 трильйона кубометрів). Останніми роками об'єм видобутку природного газу в Єгипті збільшився в два рази - до 38 мільярдів кубометрів на рік. [19]
З метою посилення свого впливу на енеретичному ринку Росія, хоча на словах і відкидаючи створення «газового ОПЄК», фактично його створює. Так підписання меморандуму між «Газпромом» і алжирською компанією «Сонатрак» (Sonatrach) - двох основних газових постачальників Європи. Частка Алжиру на європейському ринку складає близько 10-12%, а частка Росії перевищує 25%. Документ передбачає створення російсько-алжирського енергетичного координаційного комітету, а також постійно діючі сумісні робочі групи. Першим результатом російсько-алжирської газової співпраці стануть газообмінні операції. Алжир може скоротити постачання газу до Італії, які будуть відшкодовані російським газом, а Газпром, у свою чергу, отримає від Алжиру зріджений газ. Особливо лякають європейських спостерігачів перспективи координації цінової політики між 'Сонатрак' і Газпромом на європейському ринку. [20]
На ініціативу аятолли Алі Хаменеі про створення спільної організації, координуючої видобування і поставку природного газу президент Путін повідомив «Газовий ОПЄК» - ідея цікава, ми подумаємо. Але на першому етапі мі згодні з іранськими партнерам, з іранськими фахівцями, з іншими деякими країнами, які у великій кількості видобувають і поставляють вуглеводнів на світові ринки, перш за все газ, ми вже стараємося координувати свої дії на ринках третіх країн. І маємо намір робити це у майбутньому. Ми не збираємося створювати якогось картелю, але координувати нашу діяльність було б правильно. [21]
Енергетична політика Росії відносно країн Європейського союзу.
Найкраще цілі Росії відносно ЄС висловив держсекретар Союзу Росії і Білорусії Павло Бородін: «...Європа все одно без нас не зможе. Європа стоятиме перед нами на колінах». [22]
Головною «зброєю» Росії є ВАТ «Газпром», капіталізація якого перевищила 300 мільярдів доларів. Концерн упевнено займає третє місце в списку світових гігантів, випереджаючи "Майкрософт". [23]
Також розширюють видобування газу російські незалежні російські компанії, які планують збільшити видобуток до 189 млрд. кубометрів до 2010 року, що покриє 40% внутрішнього попиту на газ. [24].
За даними Міжнародного енергетичного агентства (МЕА), споживання газу на планеті до 2020 року збільшиться майже удвічі і перевищить об'єм в 5 трлн. куб.м. До цього часу найбільший в світі виробник – «Газпром» - повинен видобувати по 590 млрд. куб.м. (2006 р. - 551 млрд. куб.м.) на рік. При цьому за підсумками жовтня 2006 року на його частку доводиться шоста частина російського видобутку газу. Тільки за цей рік він збільшив виробництво на 14,3% і продав 87,22 млрд. куб. м. газу. Більше двох десятків мільярдів кубічних метрів газу на рік поки що спалюється у факелах на бурових через неможливість його утилізувати. Заявлені ще три роки тому запаси у «незалежних» компаній перевищують 13 трлн. куб.м., тобто всього в 2,5 рази менше, ніж у «Газпрому». [25]
В цілому у Росії величезні ресурси газу. До 2050 року Росія нарощуватиме об'єми видобутку і постачання.[26]
ЄС хоча і робить спроби не пустити «Газпром» на свої внутрішні ринки або обмежити енергетичну залежність, але ці спроби успіху не мають. У боротьбі за місцеві ринки «Газпром» пред'явив Євросоюзу ультиматум. Монополіст «порадив» не блокувати його міжнародні амбіції, попередивши, що він може направити постачання на інші ринки. «Газпром» має в своєму розпорядженні найкрупніші ресурси вуглеводнів і здатний надійно забезпечити зростаючий попит на газ в Європі. Але не можна забувати, що ми активно освоюємо нові ринки, такі як Північна Америка і Китай... конкурентна боротьба за енергоносії посилюється», - мовиться в прес-релізі компанії. Попередженню передувала стаття в Financial Times про те, що уряд Великої Британії розглядає зміни правил злиття компаній, щоб блокувати можливе поглинання «Газпромом» компанії Centrica, найбільшого в Британії постачальника газу. Міллер зустрівся з послами 25 країн ЄС в Москві, щоб обговорити відносини «Газпрому» з Європою. На зустрічі він підкреслив, що компанія розуміє свої зобов'язання як постачальника чверті європейського газу, але паралельно погрозив перенаправити свої постачання на ринки, що швидко розвиваються, в інших регіонах миру, якщо його плани з розширення в Європі, де він хоче вийти на ринок низового розподілу, блокуватимуть. Заступник голови правління «Газпрому», глава «Газекспорту» Олександр Медвєдєв підтвердив, що «Газпром» розглядає можливість покупки британської компанії Centrica. «Враховуючи нашу поточну фінансову потужність, дуже важко знайти компанію, що не знаходиться в списку тих, до яких ми придивляємося». Прес-секретар «Газпрому» Сергій Купріянов повідомив, що «ми всього лише хочемо, щоб європейські країни зрозуміли, що у нас є альтернативи в області продажів. Є китайський ринок, що швидко росте, і ринок зрідженого газу в США. Якщо ЄС потрібний наш газ, він повинен враховувати і наші інтереси». [27]
Глава «Газекспорту» повідомив, що 25 квітня він провів бесіду з міністром торгівлі і промисловості Великої Британії Аланом Джонсоном. «Він (Джонсон) повідомив, що його позицію неправильно тлумачили - він не може впливати на позицію британського уряду і міняти законодавство з приводу енергетичних операцій, якщо це не стосується питань національної безпеки». «Насправді в британських національних інтересах було б вітати «Газпром» на ринку Великої Британії», - вказав представник «Газпрому». Після цих заяв «Газпрому» прем'єр-міністр Великої Британії Тоні Блер відкинув будь-яку можливість того, що британський уряд шукає шляхи для блокування наміру «Газпрому» купити компанію Centrica. [28]
Про реакцію Великої Британії на погрози про перенаправлення газу на нові ринки свідчить наступний приклад: через суперечки між Москвою і Києвом минулої зими піднялися ціни на європейському газовому ринку. При перших повідомленнях про можливе відключення газу Україні газові компанії відразу підняли ціни на газ. З 1 січня 2006 року компанія Scottish and Southern Energy підвищила суми рахунків за газ і електрику на 13,6% і 12% відповідно, про це заявив британський міністр енергетики Малкольм Уїкс. Зараз Велика Британія забезпечує себе газом на 90 відсотків за рахунок власних родовищ в Північному морі, інші 10 відсотків країна імпортує з Норвегії. Проте останніми роками вироблення газу в Північному морі скоротилося, у зв'язку з чим до 2020 року, за словами британського міністра, близько 80 відсотків газу імпортуватиметься з-за кордону. [29]
Також невдалу спробу зашкодити просуванню експансії «Газпрому» зробила новообраний канцлер Німеччини Ангела Меркель, яка намагається переорієнтувати зовнішню політику Німеччини на зближення з США, у той час як Шредер постійно критикував США і зближувався з Росією.
За десять днів до парламентських виборів, в результаті яких до влади прийшла Ангела Меркель, «Газпром» і дві німецькі компанії підписали угоду про будівництво газопроводу по дну Балтійського моря. Так народилася життєво необхідна зв’язуюча енергетична нитка, яка прокладатиметься в обхід не тільки нових партнерів Німеччини по ЄС, - прибалтійських республік і Польщі, а і України. «Газпром» планує ввести до ладу Північно-європейській газопровід (ПЄГ) в 2010 році. Протяжність газопроводу складе близько 3 тис. км. Він піде від Виборга (Ленінградська область) по дну Балтійського моря до узбережжя Німеччини з можливістю газовідводів до Фінляндії, Швеції, Великої Британії. Протяжність морської ділянки ПЄГ від Виборга до Грайфсвальда складе 1189 км. Вартість проекту оцінюється в $5,7 млрд. Потужність ПЄГ передбачається до 30 млрд. куб. м на рік.
Два місяці потому Шредер був призначений на пост голови наглядової ради концерну, який займатиметься будівництвом газопроводу, а керівництво проектом було довірене Матіасу Варнігу, одному з керівників «Dresdner Bank» і колишньому агентові «Штазі».
Меркель виступила з критикою «Газпрому» під час газової кризи на Україні, а також з призначенням Шредера головою наглядової ради концерну, який займається будівництвом ПЄГ. Напередодні візиту Меркель до Москви у січні 2006 році міністр закордонних справ Німеччини Гернот Єрлер заявив в інтерв'ю, що «сьогодні Берлін уважніше і критично дивиться на події в Росії, включаючи питання про демократію і про конфлікт на Кавказі». Крім того, Єрлер додав, що у зв'язку з газовою кризою, що недавно розгорілася між Росією і Україною, у Берліна також з'явилися нові сумніви щодо співпраці в газовій області. «Багато що в цьому питанні ще вимагає доопрацювання». Через призначення Шредера головою наглядової ради ПЄГ канцлер Меркель задумала встановити «правила економічної діяльності екс-політиків». Про це повідомив журналістам заступник офіційного представника федерального уряду Томас Штег.
Ангела Меркель в ході зустрічі з прем'єр-міністром Естонії Андрусом Ансипом заявила, що ПЄГ повинен бути доступний для всіх європейців. Аналогічну заяву Меркель зробила під час робочого візиту до Варшави, вона також повідомила, що це болюче для Польщі питання "крок за кроком вирішуватиме" спеціально створювана польсько-німецька робоча група.
Але вже 7 квітня 2006 року прес-секретар Меркель Ульріх Вільгельм не побажав повідомляти, чи обговорювала вона суперечку, що виникла через рішення Шредера, з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим в ході зустрічі в Берліні. Але він заявив, що даний епізод «не затьмарив відносини, що переживають розквіт, які ми маємо намір розвивати далі».
«Ми говорили про енергобезпеку, про ПЄГ. Всім очевидно, що цей проект не направлений проти кого-небудь, а є дуже важливим для Європи і Німеччини проектом», - сказала канцлер Німеччини на спільній прес-конференції з президентом Росії Володимиром Путіним. Меркель відзначила, що ПЄГ «є капіталовкладенням в безпеку енергопостачання». «Дуже важливо, що стало ясно, що цей проект не направлений ні проти кого», - сказала вона. Канцлер також відзначила, що на зустрічі з президентом Росії йшла розмова про механізми утворення цін, про енергобезпеку, про питання довіри. "Це є частиною стратегічного партнерства, яке ми розвиваємо і розвиватимемо", - сказала Меркель.
Цей тон зовсім не нагадував суворі слова Меркель (сказані в самий розпал цінової суперечки «Газпрому» з Україною) про те, що Росія поставила на кон свою репутацію надійного постачальника газу і, можливо, програла. Що ж сталося? А сталося те, що великий бізнес Німеччини сказав своє вирішальне слово – Німеччина покладає в основу політики економічні інтереси, які зовсім не відповідають зовнішньополітичним планам Меркель.
Росія є одним з найважливіших торгових партнерів Німеччини. Згідно з оцінками Федерального бюро статистики Німеччини до Росії вклали інвестиції вже 4800 німецьких компаній. Забезпечуючи 35% потреб Німеччини в нафті і 40% - в газі, кольорових металах і добривах - більш ніж на 10%, Росія також є одним з 10 найбільших експортних ринків Німеччини. У 2004 році, за даними Мінекономрозвитку Росії, товарообіг збільшився на 18,3% і досяг 31,2 млрд. євро, зокрема обсяг російського експорту склав 16,2 млрд. (плюс 14%), імпорту - 15 млрд. євро (плюс 23,7%). У 2005 році рівень товарообігу досяг 39 млрд. євро (47 млрд. дол., 27 млрд. фунтів), що на 25% більше, ніж в 2004 р., а експорт Німеччини до Росії виріс на 15,4 відсотка. Німеччина - основний торговельно-економічний партнер Росії в світі. Частка ФРН в зовнішній торгівлі Росії - більше 10%, Росії в зовнішньої торгівлі Німеччини - близько 2,1% (14-е місце серед торгових партнерів ФРН). «З економічної точки зору, відносини важливі не тільки через газ, - заявив Єкарт фон Кледен, депутат бундестагу від ХДС і представник партії з питань зовнішньої політики. - В Росії відбувається швидка модернізація інфраструктури, і вона є величезним ринком для наших компаній». Після деяких коливань уряд Меркель тепер визнає, що плани «Газпрому» і німецьких компаній EON і BASF з будівництва газопроводу з Сибіру до Німеччини вартістю 5 млрд. євро мають життєво важливе значення для забезпечення енергетичних потреб Німеччини. Саме тому ті представники правлячої коаліції, які виступили проти заступання Шредера на посаду голови компанії «ПЄГ», опинилися в меншості - інші вважали за краще промовчати. Шредер надав країні величезну послугу, підтримавши будівництво газопроводу. [30]
Росія запропонувала Німеччині сформувати вісь Берлін-Москва з метою створення «локомотива європейської інтеграції». На зустрічі з канцлером Ангелой Меркель в Дрездені президент Росії Володимир Путін заявив, що Німеччина може перетворитися із споживача російського газу на важливий європейський центр його розподілу. Заява була зроблена з приводу розробки Штокмановського родовища. Путін не виключив, що «Газпром», залишаючись власником, залучатиме іноземні компанії до сумісної розробки і будівництва заводу по зріджуванню природного газу. «Газпром» поставив умову, згідно з якою, щоб бути учасником проекту і частковим власником цих ресурсів, потрібно запропонувати «Газпрому» в обмін певні активи. Гроші під такі високоліквідні проекти не потрібні, вони легко беруться з світових ринків. Але під такий величезний запас - 3,7 трлн кубометрів газу - ніхто не зміг надати рівноцінних активів, - пояснив президент. - Тому ми колишній конкурс відміняємо. Раніше ми планували весь цей газ перетворювати на зріджений газ і танкерами поставляти на світові ринки, перш за все - на північноамериканський. Ми змінили своє рішення. Тепер частина цього газу прямуватиме в трубу і до Німеччини, частково він перетворюватиметься на зріджений газ і прямуватиме на світові ринки". [31]
Як стало відомо «Газпром» фактично почав втілювати свої наміри, придбавши крупну шахту в Германії, що належить державі. Результатом стане створення одного з найбільших в Західній Європі газосховищ. [32]
Не зважаючи на дуже щирі Російські пропозиції, Ангела Меркель знову почала ставити перешкоди російській енергетичній експансії. Єврокомісія представила на розгляд країн-членів проект, що передбачає відсторонення постачальників енергоресурсів від розподільних мереж. Це означає, що крупні вертикально інтегровані енергетичні концерни в країнах ЄС будуть в примусовому порядку «розчленовані» на добувні, транспортуючі і розподіляючі структури. Адже в Германії такі концерни – BASF, RWE, EON – складають основу енергетики. Вони ж є найбільш послідовними партнерами російських нафтогазових компаній в Європі. Яка доля чекає їх тепер – не зрозуміло.
Відстоюючи в діалозі з Росією інтереси європейських споживачів енергії, Меркель, схоже, не пощадить заради них і німецькі енергетичні концерни. Адже країна-голова ЄС, та ще і що оголосила енергетику одним з пріоритетів свого головування, буде просто вимушена підтримати Брюссель в давно просувному ним проекті лібералізації енергетичного ринку ЄС. На словах Берлін вже підтримав нову енергетичну стратегію Євросоюзу. Що буде на ділі? Не виключено, що енергетичні гіганти дійсно будуть «розчленовані». У такому разі їх російські партнери позбудуться не тільки перспектив вийти на споживчий ринок ЄС, але і можливості укладати довгострокові контракти.
Замість розвитку зв’язків з Росією Меркель пропонує укріплення економічних зв’язків з США, намагаючись переконати ЄС, що «Європа зацікавлена в створенні єдиного трансатлантичного ринку» і в розвитку Західного вектору економічних зв’язків.
Але Меркель не намагається пояснити, яким чином Європа буде забезпечена енергоносіями, якщо Росія пере направить потоки, і як замінити свого головного енергопостачальника? ФРН давно є нетто-імпортером енергоносіїв (причому, найбільшим в Європі). З-за кордону вона отримує 97% споживаної нафти, 83% газу, 60% кам'яного вугілля і 100% урану. Тільки буре вугілля в Германії своє. Та ще сонце, вітер і вода, на які, правда, припадає менше 5% в структурі енергобалансу. А з Росії Германія отримує 37% газу, 30% нафти, 19% урану і 8% вугілля. Другим за значущості постачальником енергоресурсів є Норвегія, але вона дає значно менше, ніж Росія (нафти – всього 16%), та і запасів у неї, за оцінками Єврокомісії, вистачить ще від сили на чверть століття. [33]
«Газпром», відреагувавши на європейські енергетичні плани повідомив, що лібералізація Європейських ринків газу і електрики і політичні проблеми з Польщею породжують невпевненість у країн-виробників, що може викликати брак постачань в найближче десятиліття оскільки примушують «Газпром» все більше уваги приділяти азіатським ринкам. Так, з 2011 року Росія поставлятиме по 30 мільярдів кубометрів газу до Китаю, а також веде переговори про постачання газу з 2010 року до Південної Кореї. «Газпром» підкреслив, що Європі доведеться конкурувати з Південно-східною Азією за енергію. І конкуренція буде відбуватися в умовах підвищення вартості газу. Для Європи, яка отримує понад 40% споживаного газу з Росії, з 2007 року середня вартість газу підвищена на 36 доларів - до 293 доларів. А вартість газу для Польщі виросте до 310-320 доларів за тисячу кубометрів. [34]
Причому конкурувати за газ доведеться саме Німеччині, оскільки Англія, Франція і Італія допустили «Газпром» до внутрішніх ринків. Так за останні три роки «Газпром» придбав 10% британського ринку збуту. «Газпром» підписав довгострокові контракти з рядом крупних європейських енергетичних компаній, зокрема, французькою Gaz de France і італійською Eni, в обмін на надання йому доступу до трубопроводів для транспортування і збуту газу безпосередньо кінцевим одержувачам. [35]
Згідно з угодою з Gaz de France (GdF) «Газпром» з жовтня 2007 року отримує можливість здійснювати прямі постачання російського газу в об'ємі до 1,5 млрд. куб. м на рік кінцевим споживачам Франції, які платять за блакитне паливо по 375 дол. за 1 тис. куб. м, для промислових споживачів, а для населення — 577 доларів, до цього оптова ціна російського газу на вході у французьку газотранспортну систему складала 190 дол. за 1 тис. куб. м. Натомість GDF отримує гарантії постачань російського газу до 2030 року. [36]
У рамках угоди з італійською Eni «Газпром» отримав можливість з 2007 року здійснювати прямі постачання російського газу на італійський ринок - найбільший після ринків Великої Британії і Німеччини в Європі. Об'єми прямих постачань збільшуватимуться поетапно до 3 млрд. кубометрів до 2010 року. Довгострокові контракти дозволять російській компанії зберегти стабільні доходи від продажу енергії аж до 2035 року. В обмін «Газпром» і Eni вже домовилися про сумісну участь в покупці нафтових підприємств в Росії. Російський «Газпром» може стати акціонером компанії Enipower, якій належать сім електростанцій в Італії, проте представники компанії виключили можливість отримання «Газпромом» акцій компанії Snam Rete Gas - італійської газорозподільної мережі.
Частка газу в енергетичному балансі Італії - більше 30%. Близько 86% потреб в природному газі Італія покрила в 2005 році за рахунок імпорту. Основними постачальниками газу в країну є Алжир і Росія. Для Росії Італія є другим за величиною імпортером газу в Європі. У 2005 році об'єм постачань склав 21, 85 млрд. кубометрів газу. [37]
Довготривалі контракти особливо актуальні для країн Європи, оскільки до 2010 року розрив між постачаннями «Газпрому» і очікуваним попитом може скласти 126 мільярдів кубометрів. Щоб помістити ці цифри в реальний контекст, повідомимо, що в 2005 році ЄС імпортував з Росії близько 155 млрд. кубометрів газу. Але гірше за все є резонні підстави побоюватися, що розрив в 126 млрд. може зрости, у зв'язку з наявністю цілого ряду змінних складно дати точну оцінку дефіциту, що насувається. Але, ймовірно, розрив складе від 125 до 200 мільярдів кубометрів. Навіть при мінімальному показнику такий дефіцит може нанести істотну утрату постачанням в ЄС. [38]
В той же час «Газпром» розраховує збільшити експорт газу до Західної Європи протягом 10 років майже на 20%, повідомив в інтерв'ю The Wall Street Journal заступник голови правління газового монополіста Олександр Медвєдєв. «Газпром» поставить до Європи в 2015 році 180 млрд. кубометрів газу проти нинішніх 151 млрд. кубометрів. «Наша частка на ринку зросте до 33%, навіть якщо не будуть підписані нові контракти», - відзначив Медвєдєв. Минулого року компанія забезпечила 27% газу, споживаного в Європі. [39]
Росія на нафтовому ринку
В 2006 році Росія вийшла на перше місце в світі з видобування нафти, обігнавши Саудівську Аравію, яка лідирувала по цьому показнику з 1988 р. У липні в Росії видобувалося 9,55 мільйонів барелів на добу - на 41000 більше, ніж в Саудівській Аравії. Якщо врахувати, що здобич газу в країні складає 1,7 мільярда кубометрів газу на добу, Росія перетворилася на найбільшу енергетичну державу світу. [40]
Глава Мінекономрозвитку Росії Герман Греф вважає, що «за довгостроковими прогнозами за межами 2020 року істотний приріст постачань нафтових ресурсів з Росії на світові ринку неможливий. Якщо, звичайно, не будуть відкриті нові родовища». До 2020-2025 років Росія може нарощувати постачання нафти за кордон. "Але після цього поступово постачання знижуватимуться - трохи, за розрахунками фахівців, на 1% в рік", - уточнив Греф. Проте, до 2050 року Росія залишиться найбільшим постачальником нафти на світовий ринок. [41]
Важливим напрямком продажу нафти для Росії є країни Азії. "Після будівництва трубопроводу Східна Сибірь-Тихий океан на азіатський ринок поступатиме до 30 мільйонів тонн російської нафти на рік, а в перспективі - до 80 мільйонів тонн", - заявив віце-спікер Ради Федерації Дмитро Мезенцев, виступаючи з доповіддю з енергетичної безпеки на 15 сесії Азіатсько-тихоокеанського парламентського форуму, який проходить в Москві. "До 2020 року об'єм нафтового експорту Росії до цього регіону кардинально зміниться. Третина об'єму російських постачань "чорного золота" йтиме до Азії", - сказав він, відзначивши, що сьогодні об'єм російського експорту в цьому напрямі складає лише 3% від національних можливостей. [42]
Ще однією спробою зашкодити російській енергетичній експансії є відкриття нафтопроводу Баку–Тбіліси–Джейхан (БТД). Цієї події довго чекали у всьому регіоні, пов'язуючи з нею величезні економічні і політичні надії. Протяжність нового нафтопроводу складає 1767 км., з них 443 км. припадає на Азербайджан, на Грузію – 248 км. і 1076 км. на Туреччину. Пропускна спроможність нафтопроводу – 50 млн. т нафти на рік. Особливу радість від початку роботи БТД переживають сьогодні держави каспійського регіону і країни транзиту. І ті і інші не приховують свого задоволення тим, що нова труба не заходить на територію Росії, що повинно виключити будь-який політичний диктат з боку північного сусіда. На думку багатьох аналітиків, БТД став явним геополітичним програшем Росії, в результаті якого прикаспійські країни отримали незалежний від неї маршрут експорту нафти на захід. Принаймні, така точка зору була вельми актуальною ще кілька років тому. Сьогодні ж про велике політичне значення і винятковість БТД навряд чи варто говорити з попередньою однозначністю. Річ у тому, що із самого початку проект БТД розроблявся під "велику нафту" з нафтоносного блоку Азері–Чіраг–Гюнешлі на азербайджанській ділянці каспійського шельфу. Передбачалося, що на "плановий" рівень у 50 млн. тонн на рік нафтовидобуток тут вийде вже на початку нинішнього десятиліття. Проте "велика нафта" з Азербайджану так и не пішла. Більше того, на думку ряду учених, забезпечити наповнення труби каспійською нафтою до такого ступеня, щоб використання БТД стало рентабельним, може виявитися не досяжною метою. Проміжним рішенням проблеми стала домовленість з Казахстаном про прокачування по новій трубі казахстанської нафти. На першому етапі її частка в трубопроводі складе 7,5 млн. тонн. Вона поставлятиметься до Азербайджану по Каспійському морю танкерами. Певні надії щодо долі БТД зв'язуються з розробкою найбільшого в Казахстані нафтового родовища Тенгіз. Правда, на сьогоднішній день там не здобувається достатньої кількості нафти, щоб дозволяло говорити про повне завантаження БТД. До того ж, казахстанська нафта експортується також і через нафтопровід, проектна потужність якого складає 67 млн. тонн на рік. Більш того, Казахстан відкрито заявляє про наміри активно зайнятися експортом нафти до Китаю. Підсумовуючи сказане, можна припустити, що в Казахстані просто не знайдеться достатньої кількості нафти, щоб одночасно забезпечувати всі експортні напрями. Якщо ж "велика каспійська нафта" з азербайджанських родовищ заради якої, власне, і затівався проект БТД, так і не стане "великою" (що більш ніж ймовірно), то з помпою презентована вчора труба може виявитися заритою в землю – як в прямому, так і у переносному розумінні. [43]
Виходячи з офіційних оцінок, що знайшли віддзеркалення в «Енергетичній стратегії Росії на період до 2020 року», до 2015-го видобуток нафти може скласти 530 млн. т, а її експорт – 310 млн. тонн. Головною нафтовою базою залишиться західно-сибірська нафтогазоносна провінція. Будуть сформовані нові центри нафтової промисловості в Східному Сибіру і Республіці Саха (Якутія) – видобуток до 50 млн. т в 2015 році; на шельфі острова Сахалін (25–26 млн. т), в Баренцевом морі і російському секторі Каспійського моря. Збільшиться видобуток нафти в Тімано-печорськой провінції.
Потужності магістральних нафтопроводів і морських терміналів для експорту і транзиту нафти з Росії за межі СНД здатні зрости до 2015-го в 1,5 рази в порівнянні з сьогоднішнім рівнем. Це дозволить реалізувати до зазначеного терміну перспективні об'єми експорту нафти в далеке зарубіжжя: приблизно по 70 млн. т по західному і північно-західному напрямах; близько 130 млн. т по чорноморсько-каспійському напряму; близько 80 млн. т по східному напряму; до 25 млн. т по північному напряму.
До 2015 року видобуток газу в Росії може досягти 740 млрд. куб. м, а експорт – 290 млрд. куб. м. Видобування газу в Західному Сибіру стабілізується, тому весь приріст буде забезпечений за рахунок введення в експлуатацію нових родовищ Східного Сибіру і Далекого Сходу, шельфу північних і далекосхідних морів. Значні запаси і перспективні ресурси природного газу Східного Сибіру і Далекого Сходу теоретично дозволяють сформувати в даному регіоні нові центри газодобування. [44]
Російська держкомпанія "Роснефть" завершила розвідку двох родовищ нафти в Алжирі і тепер має намір інвестувати в їх розробку 1,3 млрд. доларів сумісно з компанією "Стройтрансгаз". підтверджені запаси нафти в цій країні складають 1,5 млрд. тонн, а газу — 4,5 трлн. кубометрів. [45]
Росія в атомній енергетиці
Експерти в області атомної енергетики передрікають Росії лідерство на світовому ядерному ринку. На конференції "Ядерний паливний цикл 2006" в Гонконзі представники цілого ряду найбільших світових держав висловилися на користь активної співпраці з Росією в області ядерної енергетики.
Джин Кларк, глава транснаціональної корпорації Tradetech, заявив, що настав, нарешті, час, коли Росія може "стати не тільки учасником, але і лідером світового ядерного ринку". За словами Кларка, ринок давно цього чекає.
Курт Шрайдер, директор провідної європейської компанії в атомній галузі RWE-NUKEM, заявив про намір співробітничати з Росією "в реалізації її планів з розвитку атомної енергетики". Такий намір виник у європейських ядерників після виступу глави Росатома Сергія Кирієнка, в якому той намітив основні позитивні тенденції в розвитку галузі на території Росії.
До числа цих тенденцій входить, зокрема, повне заперечення приватизації в секторі ядерної промисловості, який стане, за словами Кирієнко, на 100% державним. Навіть ті ділянки галузі, які раніше були приватизовані, будуть знов повернені під управління держави. Для забезпечення цього буде створена крупна державна компанія.
Курта Шрайдера особливо порадувала та частина доповіді Кирієнко, в якій мовилося про необхідність консолідації учасників ринку атомної енергетики. "Що мені особливо сподобалося в російській доповіді - це підкреслення того факту, що ми повинні працювати разом, глобально, у тому числі і в реалізації Кіотського протоколу і задоволення попиту на електроенергію в світі", - сказав Шрайдер.
Співпраця з Росією, за словами представника RWE-NUKEM, представляється особливо перспективною в світлі того, що вона – єдина країна окрім Франції, в якій відбувається замкнутий ядерний цикл.
Росія пускає коріння в економіці західних країн набагато швидше, ніж Захід знаходить альтернативні джерела постачань енергоносіїв, - вважає Микола Петров, аналітик Московського Центру Карнегі.
Сьогодні 70% викопних енергетичних ресурсів знаходяться в нестабільних країнах Близького Сходу, в Росії, в Середній Азії і в Африці. За всіма прогнозами, поки виходить так, що в найближчі 25 років частка поновлюваної і атомної енергії скоріше зменшуватиметься, ніж збільшуватиметься. Імпорт до Європи нафти і газу до 2030 року зросте: нафти - з нинішніх 75% до 90%, газу - приблизно з 50% до 80%. [46]
Необхідно відзначити, що хоча Франція і є країною, в якій відбувається замкнутий ядерний цикл, але практика останніх років довела, що Франція не є надійним розробником та будівником АЕС. Так французька група AREVA (франко-німецький альянс) виграла тендер на будівництво енергоблоку з реактором третього покоління EPR-1600 – «Олкілуото-3» в Фінляндії. Але через відставання від графіку будівництва буде введений в експлуатацію на два роки пізніше запланованої дати (2009 рік). Збитки від затримки будівництва досі не визначені, але сягнуть мінімум кілька десятків млн. євро.
Як стверджується в доповідях «Грінпіс», фахівці AREVA не змогли забезпечити контроль за якістю зварювальних швів на корпусі реактора, що потягло за собою додаткові об’єми робіт з їх усунення. Також виявлено брак при будівництві фундаменту.
Аналіз дій, які вживали групою AREVA в 2006 році показав, що AREVA справляються з труднощами, що виникають шляхом скорочення видатків на будівництво – при цьому всі труднощі і ускладнення залишаються невиявленими і не вирішеними. На практиці це ставить під сумнів надійність та безпеку ядерної установки і примушує фінську сторону замислитися про доцільність реалізації проекту.
Також, у 2006 році Україна порушила питання про повторне проведення тендеру на будівництво нового саркофагу над ЧАЕС. Причиною недовіри стала діяльність компанії «Framatome ANP», яка входить до групи AREVA. Помилки «Framatome ANP» при створенні другого ядерного сховища на ЧАЕС привели до 7-річного відставання від графіку, замість 2003 року ядерне сховище буде запущене не раніше 2010 року, а на усунення недоліків французи запросили 85 мільйонів доларів. [47]
Ще одна країна – США, яка володіє потужними ядерними технологіями мала тривалу перерву в будівництві реакторів за американськими технологіями у всьому світі. Останній атомний блок в США був пущений в травні 1996 року. Більше того, жодна з американських компаній до цих пір не подала заявки на будівництво хоч би одного нового блоку. Деякі американські фірми купують устаткування для АЕС навіть в Японії! США не побудували жодного реактора за останні десять років. [48]
РОЗДІЛ ІІ
ГОЛОВНІ ФАКТОРИ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ США
2.1. Геополітичні плани США
На початку ХХ століття коли США почали перетворюватися в одну з ведучих держав світу, ідеологи американського гегемонізму заявили про зазіхання США на панування у всьому світі.
Історик Б. Адамс ще в 1901 році в статті "Нова індустріальна революція" писав, що здійснення планів американського світового панування вимагає насамперед встановлення гегемонії і контролю над Євразійським континентом. Адамс безапеляційно заявляв, що "у світі немає місця двом центрам багатства й імперії. Один організм повинний перемогти і знищити інші ... американці повинні зрозуміти, що це буде війна не на життя, а на смерть - боротьба вже не проти окремої нації, але проти цілого континенту". Таким чином США вже з початку ХХ століття розглядали всі інші держави та їх народи як такі, що підлягають тотальному знищенню.
Продовжуючи традиції Адамса й інших ідеологів американського гегемонізму, у 80-і роки XX століття Р. Кохейн і Дж. Най розробили теорію “гегемонічної стабільності”. Під гегемонією Кохейн розумів такий порядок міжнародних відносин, коли одна держава - зрозуміло, Сполучені Штати – “є досить сильною, щоб затверджувати основні правила, які регулюють міждержавні відносини, і має волю діяти таким чином”. Однак у той час на шляху до жаданої світової гегемонії США стояли СРСР і його союзники. Після поразки СРСР у “холодній війні” почався перегляд американського зовнішньополітичного курсу, орієнтованого раніше на стратегію геополітичного “стримування”.
Нову стратегію, у якій США виступили з відвертими претензіями на світове панування, одними з перших, як і випливало очікувати, озвучили Г. Кіссінджер і 3. Бжезинській. Кіссінджер заявив, що після "холодної війни" США залишилися "єдиною наддержавою, яка має можливість втручання в будь-якій частині земної кулі ". Колишній американський держсекретар, щоправда, говорив і про складності, які стоять на шляху американського панування у світі .
Сучасні американські політики йдуть у своїх висновках ще далі. Так, приміром , координатор від США в Комітеті НАТО по Східній Європі і Росії А. Страус у 1997 році опублікував на сторінках журналу "Поліс" статтю , у якій заявляв про однополярний світ як про факт, що здійснився. Страус навіть стверджував , що однополярність є "кінцевою крапкою еволюції", а настання епохи однополярного світу просто "відзначено печаткою неминучості" - гегемонії США.
Йому вторить інший відомий американський політолог Т. Грэхем, який заявив недавно: “У США просто немає суперників по всіх параметрах влади - військовому , економічному, фінансовому, культурному - і таких не видно навіть на обрії. У результаті можливості США формувати мінливий світовий порядок величезні як ніколи”.
У сучасних геополітичних умовах американські політики піддалися спокусі використовувати у своїх корисливих, кланових інтересах об'єктивні тенденції глобалізації. На такому тлі досить показово, що лінія на встановлення американської гегемонії на планеті не залежить від того, хто знаходиться в даний момент у Білому домі: демократи або республіканці. Це - консолідована стратегія всієї американської еліти, яка увірувала у своє право безконтрольно розпоряджатися долями інших народів і держав.
Така сумна омана привела до того, що в останні десятиріччя розвиток людства став вкрай однобоким. Досвід показує, що система устрою світу, пропонована Сполученими Штатами, заснована на волаючій соціальній і національній нерівності. Така система свідомо приречена на крах. Однак американці, схоже, вже мають свій рецепт подолання протесту мільйонів “нових пролетарів”, принижених і ображених. Так, відомий гарвардський економіст Т. Фрідман, приміром , пропонує вирішити цю проблему просто, без зайвих сентиментів: світ повинний бути укріплений “наявністю американської моці і бажанням Америки використовувати цю міць проти тих, хто став би загрожувати системі глобалізації... Невидима рука ринку ніколи не буде працювати без невидимого кулака”.
Сьогодні цей кулак, однак, добре видний усім. У військовій області він загрожує непокірливим величезною міццю НАТО. У фінансовій - грозить борговим зашморгом з боку Міжнародного валютного фонду і Всесвітнього банку. Використовуючи ці міжнародні структури як знаряддя своєї експансіоністської політики, США навіть Організацію Об'єднаних Націй намагаються перетворити в один з інститутів власної гегемонії, в інструмент “глобалізації по-американськи”.
Криза ООН, підрив основних принципів міжнародного права, зокрема - принципів державного суверенітету, непорушності кордонів і невтручання у внутрішні справи держав, - такі перші злі плоди побудови світу за США. Два факти недавньої світової історії: агресія проти Іраку і Югославії недвозначно свідчать про те, у якому небезпечному напрямку будуть і далі розвиватися події на міжнародній арені, якщо світ піде на поводі в американських ідеологів глобалізму.
Показово, що навіть у самих США далеко не всі перебувають у захваті від планів здійснення “глобалізації по-американськи”. Від ілюзій, зв'язаних з втіленням у життя цього задуму, застерігає, зокрема, впливовий політолог К.Уолтц у своїй статті “Глобалізація й американська міць”.
Економічна і фінансова глобалізація, стверджує він, веде до того , що світова економіка стає усе більш взаємозалежної й інтегрованою. Механізм керування такою системою стає усе складнішим. Деякі американці, пише Уолтц, щиро упевнені, що саме Сполучені Штати покликані виконувати функцію цього глобального механізму керування, а інші держави повинні бути їм за те глибоко вдячні. Один британський дипломат з цього приводу саркастично зауважив, що “про існуюче у світі бажання жити в умовах американського лідерства можна прочитати тільки в Сполучених Штатах. У всіх інших частинах світу можна прочитати про американську зарозумілість і однобічність”.
Дійсно, у світі , населеному 6 мільярдами людей, США є країною з населенням усього лише в 276 мільйонів чоловік, що складає менше 5% усього населення планети.
Усе більш серйозне занепокоєння виявляють і європейські союзники Сполучених Штатів. Не випадково і Бжезинський, і Кіссінджер, і інші архітектори сучасної американської геополітики так багато говорять про необхідність збереження “атлантичної солідарності” після закінчення “холодної війни”. США готові підтримувати єдину Європу тільки в обмін на свою домінуючу роль на континенті. Тому “важливим пунктом трансатлантичного порядку денного є розвиток нових відносин між Євросоюзом і США, що відіб'ють визнання Європою за Сполученими Штатами привілейованого статусу усередині Євросоюзу”...
У сучасній політичній практиці США і НАТО використовується весь перелік закономірностей, виявлених класиками геополітики протягом двох останніх сторіч. Характерно, що все це робиться під шумок лукавих просторікувань про “демократизацію” і «гуманізацію» міжнародних відносин.
Згадаємо: Ф.Ратцель і Р.Челлен ще на початку минулого століття стверджували, що прагнення до територіальної експансії свого військово-політичного впливу є домінантою державної політики. В офіційній американській пропаганді такі погляди називають “проявом відсталості й архаїчності мислення”. Однак, чим можна простіше пояснити завзяте просування НАТО на Схід, окупацію та розчленування Югославії, Іраку, Афганістану, розширення мережі військових баз США на Близькому Сході. Просування у Східну Європу і особливо в Україну - “підчерев'я Росії”, оголошення величезних просторів зруйнованої радянської наддержави районами своїх “життєвих інтересів”?
А. Мехен і X. Макіндер уже сто років тому сформулювали вчення про те, що протистояння континентальної і морської держав є головним нервом світової боротьби за перевагу на планеті. Офіційна позиція Вашингтона сьогодні відкидає такий розподіл. Але при бажанні можна без особливої напруги помітити, що США, залишаючись безперечним лідером “океанської”, “атлантичної” цивілізації Заходу, надзвичайно нервово реагують на будь-які ознаки військового або політичного зближення Росії з іншими державами Євразії, чи то Індія, Китай або Іран.
Отже “глобалізація по-американські” - це глобалізм перетворення інших країн світу на військові бази, постачальників ресурсів для потреб США шляхом безпосередньої військової окупації, демодернізації, примітивізації та дебілізації народів всіх інших країн світу, в тому числі і України.
Однак якими б не були вправними ідеологи і практики однополярного світоустрою, у них нічого не вийде. Побудова планетарного Pax Amerіcana - справа згубна. Схоже, навіть Бжезинський і Кіссінджер не вірять у те, що світове панування США протриває довго. Навіть вони вважають американську гегемонію тимчасовим явищем в історії. "Зрештою , - пише Бжезинський, - світовій політиці неодмінно стане усе більше невластива концентрація влади в руках однієї держави".
Факти, які свідчать про те, що Pax Amerіcana вже в цей час знаходиться в останній стадії загибелі і відсутність майбутнього в України у разі обрання США головним стратегічним партнером будуть наведені нижче. [49]
2.2 Економічне становище США
В 2006 року США оголосили дефолт на 40% свого зовнішнього боргу, і ніхто не сказав ні слова, крім рядка в “The Economіst”. На простій мові це означає, що США за допомогою свого саморобного долара проводять всесвітню аферу, засновану на довірі, до якої вони змусили інший світ і отримали від нього, а також означає, що вони несумлінні позичальники, що не платять по рахунках і не повертають отримані гроші. [50]
Борг США вже перевищує третину його річного внутрішнього виробництва і продовжує рости. Вже з одної цієї причини їх борг ніколи не можна буде виплатити ні економічно ні політично, навіть якби США хотіли. Внутрішній борг США, наприклад по кредитних картках, дорівнює майже 100% від валового внутрішнього продукту і споживання, включаючи отримане від Китаю. Федеральний борг США сьогодні дорівнює 7,5 трильйонам доларів, з яких усі, за винятком одного трильйона, нагромадилися за останні три десятиліття, 2 трильйони за минулі 8 років і останній трильйон за минулі два роки. На жаль, це означає більше 300 мільярдів доларів річних відсотків, для порівняння - на NASA витрачається 15 мільярдів доларів на рік. Але не біда: Конгрес підняв боргову стелю до 8,2 трильйонів доларів.
Згідно з найавторитетнішою людиною в своїй області, головним фінансовим інспектором США Девідом Уокером (David Walker), який проводить аудиторський контроль федерального уряду, рахунок за довгострокові зобов'язання, які узяв на себе уряд США по відношенню до кредиторів, пенсіонерів і бідних, досягає 43 трильйонів доларів, 145 000 доларів на кожного мешканця США або 350 000 доларів на кожного, хто працює повний робочий день. [51]
І ці цифри навіть не враховують всі особисті заборгованості, такі як заборгованість по кредитних картах і іпотечному кредиті. При низькій обліковій ставці в 1%, що діє останні три роки підряд, заощадження знизилися до рівня 1,8% у 2005 році, нижче 1% з січня 2006 року і тепер досягли нуля за останньою оцінкою Бюро економічного аналізу (Bureau of Economic Analysis). У 2000-му році сімейна заборгованість вперше за 20 років перевалила за 18% доходу, що залишається після сплати податків. Одна тільки заборгованість по кредитних картах досягає в середньому 7 200 доларів на сім'ю.
Заборгованість уряду США фінансується таким чином: США сьогодні мають дефіцит торгового балансу на рівні плизько 6,5% свого ВВП, і розрив збільшується щодня. Мешканці США витрачають ще більше грошей на покупку імпортних товарів, і оскільки долар США є міжнародною валютою, уряд США просто друкує гроші, щоб фінансувати свій дефіцит.
В липні 2006 року дослідження професора Лоренса Котлікоффа (одного з ключових представників центрального банку країни), які він проводив для Федерального резервного банку в Сент-Луїсі, показали, що бюджетний дефіцит, який роздувається, у комплекті з бомбою уповільненої дії у виді пенсій і соціальних виплат може привести США до банкрутства. Професор Котлікофф говорить, що за деякими показниками США вже банкрут. “Якщо перефразувати визначення Оксфордского словника англійської мови, чи можна сказати, що США вичерпали свої ресурси, виснажилися, мають потребу в засобах і неплатоспроможні в зв'язку з неможливістю виплатити борги кредиторам?” - запитує він.
Відповідно до центральної тези в його роботі, “американський уряд дійсно банкрут, оскільки він не зможе розплатитися з кредиторами, що у даному контексті представлені нинішнім і майбутнім поколіннями, яким були обіцяні різні виплати”.
Професор Котлікофф говорить: "Щоб правильно оцінити платоспроможність країни, треба проаналізувати бюджетне навантаження протягом життя теперішнього і майбутнього поколінь. Якщо це навантаження перевершує ресурси цих поколінь, наближається до цьому або навіть просто досягає такого рівня, що перешкоджає повному зборові ресурсів, ситуація в країні буде неадекватної і може привести до національного банкрутства". Чи відповідають США цьому описові? Ніхто не знає напевно, але є вагомі причини вважати, що США можуть наближатися до банкрутства. Експерти підрахували, що в довгостроковій перспективі "бюджетний пролом" між усіма майбутніми витратами уряду і всіма майбутніми надходженнями істотно розшириться, цей пролом може скласти суму в 65,9 трлн доларів, стверджують у своєму дослідженні вчені Гокхейл і Сметтерс.
Це величезна цифра, оскільки президент Джордж Буш в останні роки запровадив великі скорочення податків і оскільки рахунки Medіcare, що забезпечує медичну страховку людям похилого віку, і Medіcaіd, що надає ту ж послугу бідним, унаслідок демографічних умов сильно зростуть.
Професор Котлікофф говорить: “Ця цифра більше ніж у п'ять разів перевищує ВВП США і майже в два рази - обсяг національного багатства. Єдине , що можна зробити з приводу цих 65,9 трлн доларів, це задати собі питання, які бюджетні реформи необхідні для того, щоб уникнути цієї чорної діри. Відповідь викликає жах. Одним можливим рішенням є негайне і постійне подвоєння прибуткових податків для юридичних і фізичних осіб. Іншим - негайне і постійне урізування на дві третини соціальних пільг і пільг у рамках Medіcare. Третя альтернатива, якщо це можливо, - негайно і надовго скоротити усі федеральні дискреційні витрати на 143%”.
Цей сценарій має важливі наслідки для долара. Якщо інвестори утратять впевненість у майбутньому США і запідозрять, що інфляція в країні може водночас раз розмити її борги, то вони можуть скоротити кількість наявних у них довгострокових казначейських зобов'язань США. Професор Котлікофф говорить: "США переживали високу інфляцію в минулому і зараз ведуть таку ж бюджетну політику, що викликала гіперінфляцію в 20 країнах у минулому столітті ".
Пол Эшворт з Capіtal Economіcs більш оптимістичний щодо прийдешнього старіння бебі-бумерів. “Для початку, очікуване збідніння федерального бюджету пов'язано не стільки з демографією, скільки зі збільшенням витрат на охорону здоров'я на душу населення”, - говорить він. [52]
США - найбільш привілейована країна світу, оскільки має монопольний привілей друкувати світову резервну валюту стільки, скільки їй заманеться, і це їй не коштує нічого, крім витрат на папір і фарбу. Більш того, за рахунок цього США можуть експортувати за кордон інфляцію, що і роблять шляхом друкування зайвих доларів, яких у світі обертається вже принаймні в тричі більше, ніж на внутрішньому ринку США. США єдина країна, чий зовнішній борг здебільшого деномінований у його власних доларах-світовій валюті, які США друкують, як захочеться; у той час як борги більшості іноземців теж деноміновані в тих же доларах, але вони повинні купувати їх у США на свою валюту і реальні товари. Отже, вони просто розплачуються з іншими країнами цими доларами, що з самого початку не мають ніякої реальної цінності, крім папера і чорнила. Особливо Китай, який віддає США на сотні мільярдів доларів зроблених у себе реальних товарів. Потім Китай обмінює ці ж самі паперові долари на інший папір - казначейські сертифікати, що навіть ще більш некорисні, за винятком того, що по них нараховують відсотки, оскільки, як уже відзначено, їх ніколи не можна буде пред'явити до оплати й отримати розрахунок по ним цілком або хоча б частково.
Поки відносини з іншими країнами, зокрема з Китаєм, на користь США, вони також допомагають зберігати картину, що вводить в оману. Звернемо увагу:
2-х доларова іграшка, що залишає американську фабрику у Китаї , прибуває до США як 3-х доларовий вантаж. У момент, коли американський споживач купує її за 10 доларів, американська економіка реєструє 10 доларів кінцевого виторгу, і за винятком 3 доларів витрат на імпорт, збільшення до ВВП США в 7 доларів. [53]
Більш того США організували усе так, щоб одержувати 9% зі своїх економічних і фінансових активів за кордоном, у той час як іноземці одержують лише 3% зі своїх активів, і серед них лише 1% реального доходу по казначейських сертифікатах. Ця різниця в 6 відсотків вже вдвічі більше того, що виплачує США, а їх загальна частка в 9% у тричі більша, ніж 3%, що вони повертають. Таким чином, хоча активи іноземців і США сьогодні приблизно рівні, США усе рівно у виграші по чистому доході по відсотках.
Але США непогано наживається і на інших закордонних активах, наприклад, на виплатах іноземних боржників, здебільшого бідних. Залучені до цього суми - далеко не дріб'язок і не дрібниці. Прибуток США від одних лише прямих інвестицій в іноземну власність сьогодні дорівнює 50%, а з урахуванням надходжень від інших його закордонних активів складає повні 100% від усіх сукупних доходів від їх власної внутрішньої діяльності. Ці іноземні надходження додають більше 4% до національного внутрішнього виробництва США. Це чимало допомагає компенсувати нездатність внутрішніх прибутків відновитися хоча б до рівня 1972 року, оскільки США не змогли істотно збільшити продуктивність.
Центральні банки країн з активним торговим балансом купують на ці гроші велику частину казначейських облігацій США як валютні запаси.
Японія - найкрупніший кредитор уряду США - і материковий Китай були до сьогоднішнього дня найстараннішими покупцями облігацій США за останні декілька років. Що стосується Гонконгу, то більшість, якщо не всі його запаси є активами, деномінованими в доларах США. Уряд США в свою чергу використовує ці іноземні позикові засоби, щоб фінансувати до 90% свого дефіциту федерального бюджету, який досягав у 2005 році 412 млрд. дол. Зараз дефіцит федерального бюджету зростає близько 2 млрд. дол. на день.
Простіше кажучи, американці живуть далеко не відповідно до своїх достатків і протягом дуже довгого часу. Додатково до всього, адміністрація Буша знижувала податки щонайменше три рази, тоді як вона веде дорогу війну в Іраку, яка вже коштувала країні 700 мільярдів доларів США і зараз на неї йде 5,6 мільярдів доларів США на місяць. Тепер економіка США залежить від центральних банків Японії, Китаю і інших країн. США життєво необхідно, щоб вони інвестували в держоблігації США і підтримували американські облікові ставки низькими. Низькі облікові ставки сприяють тому, що американські споживачі продовжують розкуповувати імпортні товари.
Хвалена продуктивність "нової економіки" президента Білла Клінтона в 90-і роки обмежувалася комп'ютерними й інформаційними технологіями (ІT), і навіть це виявилося блефом, коли лопнув дотком-пухир.
Компанії так званої "нової економіки", тобто корпорації сектора високих технологій, які прийнято вважати авангардом американської економіки. Ситуація тут придбала анекдотичний, не сказати маревний, характер. Цифри просто астрономічні: по ринку NASDAQ капіталізація перевищувала чистий прибуток більше ніж в 200 разів, а для окремих компаній, наприклад, для інтернет-компанії Yahoo!, даний показник складав 1200 і більше разів. Дійсний сенс цієї цифри можна зрозуміти, якщо спробувати уявити собі індивідуального інвестора, охочого придбати компанію цілком за поточною ринковою ціною, іншими словами, такого щоб погодився придбати актив, який окупиться тільки через 1200 років! Абсурдність такого припущення очевидна. Причому для більшості інтернет-компаній названий показник обчислювався виходячи з майбутніх прогнозованих прибутків, тому що вони так і не вийшли на рівень окупності і продовжували зазнавати збитків. На повну відірваність оцінок ринку від реальності указує той факт, що з 1992 по 1999 рік вартість однієї акції інтернет-провайдера America Online зросла в 925 разів. В результаті в 1999 році компанія America Online, не дивлячись на мізерний розмір своїх балансових активів, за капіталізованою вартістю перевершувала весь російський ринок акцій на вищій точці його зльоту і коштувала в чотири рази більше, ніж найбільший світовий виробник автомобілів - корпорація General Motors! Інший приклад: середньорічні темпи зростання котирувань інтернет-компанії Yahoo! складали 165%. Недивно, що тепер темпи падіння котирувань цих акцій багато разів перевищують середньоринкові показники.
Вже до грудня 2000 року сумарна ринкова капіталізація шести гігантів "нової економіки" - Microsoft, Intel, Cisco Systems, WorldCom, Dell Computers і Oracle - впала в порівнянні з максимальним значенням більш ніж на 1,2 трлн доларів. Всього ж в результаті трирічного падіння фондового ринку "згоріло" вже не менше 8,5 трлн доларів фіктивного багатства. Це одне з свідоцтв "повернення, що почалося, до реальності".
Середнє відношення капіталізації компаній до чистого прибутку для ринку NASDAQ, навіть після його драматичного падіння, все ще перевищує 80 разів. При цьому є компанії, для яких співвідношення "ціна/прибуток" як і раніше досягає 400 і більше разів.
Для компаній, що входять до складу індексу S&P-500, відношення поточної капіталізації до прогнозованих прибутків зараз перевищує 25 (а до поточних прибутків - 35), тобто знаходиться навіть на більш високому рівні, ніж перед початком обвалу котирувань. Історично новий "бичий ринок" починався тільки після досягнення цим показником рівня 5-7: саме тоді акції починають здаватися недооціненим активом і на них виникає стійкий попит.
Просте зіставлення динаміки індексу Dow Jones в 1920-1930-х роках і поведінки ринку NASDAQ в останнє десятиліття абсолютно ясно указує на те, що "весняний розпродаж" 2000 року на Уолл-стріт був ні чим іншим, як справжнісіньким біржовим крахом. Таке зіставлення цілком коректне, оскільки компанії, що входять в NASDAQ грають сьогодні роль "двигуна" американської економіки, яким свого часу були компанії, що входили до Dow Jones.
В травні 2000 року Джордж Сорос так висловився з приводу гравців фондового ринку, які зберігають оптимізм: "Музика вже скінчилася, а вони всі танцюють". [54]
Мешканці США все більш підсаджується на споживання і відкладають не більше 0,2% своїх власних доходів. Алан Грінспен, директор Федеральної резервної системи, недавно помітив, що причина цього в тому, що 20% самих багатих американців, єдиних хто відкладає, скоротили свої заощадження до 2%. І навіть ці незначні заощадження (інші, , більш бідні країни відкладають і навіть інвестують 20%, 30% і навіть 40% свого доходу ) переважуються дефіцитною витратою уряду в 6%. От чому середній темп заощаджень дорівнює 0,2%. Таким чином, при дефіциті бюджету більше ніж у 600 мільярдів доларів, найбільш високооплачувані одержувачі і найбільші споживачі катаються як сир в олії за рахунок усього іншого світу.
США поглинають заощадження тих, хто самі найчастіше набагато бідніші, особливо якщо їхні центробанки розміщують більшу частину своїх резервів у долари. Приватні інвестори посилають долари або купують доларові активи на Уолл-Стріт, перебуваючи в упевненості, що вони розміщають свої кошти у “найнадійнішій гавані у світі”.
Тільки на прикладі центральних банків ми бачимо щорічні суми більше ніж на 100 мільярдів доларів з Європи, більше 100 мільярдів доларів з Китаю, більше 140 мільярдів доларів з Японії, і багато десятків мільярдів доларів від багатьох інших країн на всій земній кулі, включаючи країни третього світу.
Виробники нафти також вкладають свої заощадження в долари. Коли сталася нафтова “криза”, що відновила реальну ціну нафти після того, як долар знецінився в 1973 році, Генрі Кіссінджер домовився із Саудівською Аравією, найбільшим світовим експортером нафти, про те, що вона продовжить призначати ціну за нафту в доларах, і ці доходи будуть розміщатися в США і частково компенсуватися постачаннями військової техніки. Ця угода де-факто поширилася на всі країни OPEC і діє до цього дня, з тим виключенням, що Ірак перед війною раптово вийшов з договору, переключившись на євро для оцінки своєї нафти, і те ж саме пригрозив зробити Іран. Північна Корея, третій член “осі зла”, не має нафти, але торгує винятково за євро. (Венесуела - основний постачальник нафти США, також здійснює пільгові бартерні постачання у бідні країни, такі як Куба без використання доларів . Тому США фінансували найманців і спровокували у Венесуелі державний переворот, а коли переворот осягла невдача, продавив референдум з новою спробою “зміни режиму”; і тепер, разом із Бразилією, усі три країни похрещені як ще одна “вісь зла”.)
Становище США хитке. Знецінювання долара знижує приплив необхідних коштів, тому США піднімають процентні ставки, щоб зберегти привабливість для іноземних доларів. Але збільшення ставок загрожує підірвати “житловий пухир”, що виник на основі низьких ставок і відсотків по заставних і перезаставних. Адже саме в нерухомості більшість американців зберігає свої заощадження, якщо вони взагалі є. Ці заощадження, а також ефект уявного багатства, підтримуваний надспоживанням і дефіцитом бюджету, майже рівним ВВП США, а також колапс міхуру цін на нерухомість через зростання процентних ставок, не тільки різко обрушать ціни на нерухомість, це буде мати ефект доміно на величезні борги їхніх власників по заставних і презаставним, на борги по кредитних картах і т.п., їхнє споживання, корпоративні борги і прибутки, і інвестиції. Фактично, цього буде досить, щоб увергнути США в глибокий спад, якщо не депресію, і викликати нове Велике Падіння на фондовому ринку і де-факто інших цінах, що зробить обслуговування їх боргу ще більш важким.
Американський фінансист Джордж Сорос вважає, що в 2007 році економіці США може загрожувати рецесія в зв'язку з різким обвалом цін на нерухомість. Своя думку він висловив на форумі сінгапурського Інституту з міжнародної взаємодії.
На думку підприємця, існує ризик того, що Федеральна резервна служба США підніме дисконтні ставки до більш високого рівня, ніж це необхідно для стримування інфляції. При цьому результат може виявитися для економіки США жалюгідним .
Як відзначив Джордж Сорос, процентна ставка по короткострокових кредитах зросла з 4,25% до 4,75%. При цьому, на його думку, ФРС усвідомлює небезпеку такого підвищення “майже як неминучість”.
“Вони повинні відстрілятися, тому що не можуть зупинити підвищення дисконтних ставок, доки економіка не подасть ознаки зниження темпів. Згодом вона продемонструє це, але, можливо, буде занадто пізно”, - вважає фінансист.
“М'якому приземленню” американської економіки, за словами Сороса, загрожують обвал цін на ринку нерухомості і падіння курсу долара. На його думку, американський ринок нерухомості досяг своєї межі, і, “якщо він продовжить остигати, тоді можна чекати твердого приземлення”.
“Тому я очікую спаду економіки ... в 2007 році”, - заявив Джордж Сорос. При цьому, за його словами, економіці США не зможуть допомогти ні європейські країни, ні азіатські уряди. [55]
Прогнози Джорджа Сороса почали здійснюватися, про що свідчать наступні відомості:
Найважливіший показник активності в даній області – кількість видаваних дозволів на будівництво нового житла – знизився в 2006 р. дуже різко. У річному виразі число виданих дозволів впало з 2200 тис. до 1570 тис., тобто до мінімального рівня за останні п'ять років. [56]
У вересні 2006 року ціни на нові будівлі в США знизилися на 9,3%, в порівнянні з серпнем 2006 року, а в порівнянні з вереснем 2005 року падіння склало 9,7%. [57]
Національна асоціація ріелтерів США повідомила, що в 38 штатах обсяг продажів нерухомості впав і складає на даний момент 6,27 мільйонів одиниць нерухомості за сезон. В порівнянні з показниками попереднього року він впав на 12,7%. Найбільший спад обсягу продажів відмічений в Неваді (на 38%), Арізоні (на 36%), Флоріді (34,2%) і Каліфорнії (28,6%). У 10 штатах обсяг продажів зріс. По двох штатах (Нью-Гемпшир і Вермонт) даних немає. [58]
Згідно з повідомленням екс-глави Федеральної резервної системи США Алана Грінспена за 2006 рік будівництво будинків в США скоротилося на 13 відсотків, що є гіршим показником за останні 15 років. [59]
2.3 Соціально-економічне становище США
В 2006 році New York Times опублікувала сенсаційну для США новину: вперше за історію країни, людина, яка зайнята повний робочий день, але отримує мінімальну зарплату, не в змозі сплатити оренду однокімнатної квартири в будь-якій точці США. Нині подібний робітник заробляє $10,5 тис. на рік. Для порівняння, топ-менеджер найбільшої в світі компанії роздрібної торгівлі Wal-Mart одержує $3,5 тис. за годину, топ-менеджер корпорації Halliburton - $8,3 тис., його колега з Exxon-Mobil - близько $13,7 тис. за годину. За US Census Bureau, за період з 1999 по 2004 рр. продуктивність праці в США зростала на 3% щорічно, в той же час, середній доход на домогосподарство (сім'я або група людей - тих, що живуть разом і що мають загальний бюджет) знизився на 3,8%. За даними Economic Policy Institute, вартість житла, медичного обслуговування, освіти і догляду за дітьми (послуги няньок, дитячих садків і ін.) за період з 1991 по 2002 рр. зросла на 46%. [60]
Бюро перепису населення США\US Census Bureau опублікувало чергові дані про бідність в країні. У 2005 році 12.6% американців (37 млн. чоловік) знаходилися за офіційною межею бідності.
Річний дохід, що відповідав прожитковому мінімуму в 2005 році, який щорічно встановлюється Державним Офісом Управління і Бюджета\US Office of Management and Budget, дорівнював $19 971 для сім'ї з чотирьох чоловік, $15 577 - для сім'ї з трьох чоловік, $12 755 - для сім'ї з двох чоловік і $9 973 для однієї людини.
Не дивлячись на те, що загальна кількість бідних не змінилася, в порівнянні з попереднім роком, кількість людей, що живуть в глибокій бідності, збільшилася. Під глибокою бідністю розуміється рівень доходу, який на 50% менше прожиткового мінімуму. Інший важливий показник бідності - кількість американців, що не мають медичної страховки, - теж зросла.
Чемпіоном з кількості жителів, що ледве зводять кінці з кінцями, впродовж ряду років залишається Каліфорнія. У 2005 році там проживали більше 4 млн. 673 тис. бідних. На другому місці - штат Техас - трохи менше 4 млн. бідняків. На третьому - Флоріда (2 млн. 214 тис.). Важливою характеристикою цих трьох штатів, що лідирують в списку бідності, є наявність великої кількості іммігрантів, зайнятих на надзвичайно низькооплачуваних і непрестижних роботах у сфері обслуговування. Їх ряди, що швидко зростають, є новим соціальним феноменом США.
Серйозним вогнищем бідності в США був і залишається штат Нью-Йорк, головним чином, за рахунок найбільшого мегаполісу - міста Нью-Йорка. Він вносить найбільший і сумний внесок до розповсюдження бідності в штаті, де живуть близько 2 млн. 556 тис. бідних і де концентрація дитячої бідності теж дуже висока - 19.4%.
У 2005 році витрати на боротьбу з бідністю в США склали $477 млрд. або $12 892 на кожного бідняка, будь то дорослий або дитина. Ці витрати головним чином складаються з фінансування 50-ти державних програм, направлених на допомогу тим, хто має потребу. З моменту приходу до влади президента Джорджа Буша, загальні витрати на ці потреби зросли на 22%, з урахуванням інфляції.
З тих пір, як президент Ліндон Джонсон оголосив війну бідності (програма, прийнята в 1964 році так і називалася, - War on Poverty), американська держава витратила $9 трлн. на допомогу бідним. Проте, не дивлячись на успіхи, досягнуті в 1980-і -1990-і роки, в бідності живе приблизно така ж кількість населення, що і за Ліндоном Джонсоном. [61]
У 2005 р. 20% найзаможніших американських сімей припало на частку 50,4% від сукупного об'єму особистих доходів в країні - це найвищий показник з того часу, як Бюро перепису населення почало відстежувати ці дані в 1967 р., - таке повідомлення з'явилося в Wall Street Journal за день до того, як міністерство торгівлі оголосило, що в другому кварталі прибутки корпорацій зросли на 20,5% в порівнянні з тим же періодом минулого року, і досягли найвищого рівня за останні 40 років - 12,2% від обсягу ВВП. Додайте до цього повідомлення про масові звільнення в компаніях Ford, General Motors, Intel, а також рішення скоротити пенсії всім службовцям за винятком голів корпорацій і членів правлінь.
Після рецесії в 2001 р. обсяг ВВП збільшився майже на 12%, а «медіанний» дохід американської сім'ї (умовний показник, що відокремлює 50% сімей з вищими доходами від іншої половини, - з нижчими) за цей же час знизився на 0,5%. У 2005 році реальні заробітки працівників, зайнятих повний день, скоротилися на 1,8% у чоловіків і на 1,3% у жінок.
Заклопотаність нинішньою тенденцією в розподілі доходів висловлюють вже не тільки лівоцентристські аналітичні центри і політики-опозиціонери. Недавно сам голова правління Федеральної резервної системи (Federal Reserve) Бен Бернанке (Ben Bernanke), виступаючи в одному з комітетів Конгресу, відмітив: «Ми хочемо, щоб американська мрія стосувалася кожного в нашому суспільстві. Ми хочемо, щоб у кожного була можливість йти вперед. І той факт, що розрив між доходами і добробутом людей росте, на мій погляд, відображає негативну тенденцію».
Бернанке турбують два явища. По-перше, в суспільстві зріє відчуття, що багаті стають все багатшими - проти чого ніхто, окрім жменьки принципових ліваків ніколи не заперечував, за умови, що життєвий рівень бідняків теж підвищувався.
На сторінках Financial Times професор економіки Жак Містраль (Jacques Mistral), член французької Ради з економічного аналізу (Conceil d'Analyse Economique) і старший науковий співробітник Школи державного управління імені Кенеді (Kennedy School of Government) при Гарвардському університеті, підсумував результати останніх наукових досліджень таким чином: сьогодні майновий стан сина як ніколи часто визначається соціальним статусом батька, а не його власними зусиллями. . . Якщо ваші батьки багаті, ви будете багачем з тією ж вірогідністю, з якою діти успадковують від батьків високий зріст». [62]
За період з 2000 по 2004 рік кількість "ультрабідних" американців збільшилася на 50% або на 3.6 млн. чоловік. "Ультрабіідним" американець вважається у випадку, якщо річний дохід його сім'ї не дотягує $8 тис. до офіційного рівня бідності (у 2004 році рівень бідності для сім'ї з чотирьох чоловік вважався річний дохід у розмірі $19 307). При цьому реальні доходи середньостатистичного американського домогосподарства (сім'я або група людей, що живуть разом і що мають загальний бюджет) за чотири роки впали на 3.6%. Цей висновок зробили учені з Університету Вірджінії\Virginia Commonwealth University. [63]
Тому найбільша реальна світова загроза для США, набагато небезпечніше, ніж Осама-бін-Ладен, аль-Каїда і всі терористи разом узяті, полягає в тому, що приплив доларів вичерпається. Наприклад, іноземні центральні банки і приватні інвестори відмовляються вкладати свої гроші в долар, що падає.
Китай міг би дуже швидко подвоїти свій доход на душу населення, роблячи реальні інвестиції у себе удома, замість фінансових інвестицій в дядька Сема. Центральні банки Європи і інших країн тепер розміщують свої резерви (що ростуть!) в євро або навіть китайських юанях, які скоро буде ревальвовані.
А що, якщо ще задовго до цього експортери нафти просто перестануть призначати ціну на нафту у доларах, що все більше знецінюються, а натомість карбуватимуть нову монету, перемкнувшись на євро, що зростає, і/або корзину східно-азіатських валют? Це одним махом підірве світовий попит на долари і їх вартість, оскільки будь-кому, хто захоче купити нафту, доведеться купувати євро або йєни/юані і підвищувати ціну попиту на них, замість долара. Це обрушить долар і знищить США як супердержаву одним ударом - тому що іноземні і навіть внутрішні власники доларів продаватимуть їх якомога більше і щонайшвидше, і центральні банки інших країн виведуть свої резерви з доларів.
Це знецінить долар ще сильніше і звичайно ж, зупинить приплив доларів від іноземців, що фінансували споживче роздолля США. Оскільки продаж нафти за долари, які падають замість євро, що зростають, - поза сумнівом поганий бізнес, найбільші світові експортери нафти в Росії і країнах OPEC подумують про те, щоб саме це і зробити. Поки, що вони просто збільшили доларову ціну нафти, так що виражена в євро, вона залишилася приблизно незмінною з 2000 р.
Центральні банки багатьох країн також почали розміщувати все більше своїх резервів в євро і інших валютах, замість долара. Зараз навіть центральний банк Китаю, почав купувати євро. Китай також почав використовувати частину своїх доларів - поки їх ще приймають - для покупки реальних товарів в інших країнах Азії і покупку тисяч тонн залізняку і сталі в Бразилії і т.д.
За станом на 24.01.05 року, відповідно до опитування Royal Bank of Scotland, частка доларів у валютних резервах центральних банків світу продовжує знижуватися. Майже 70% з 56 центральних банків, що регулярно публікують дані про свої резерви, повідомили про те, що вони збільшили частку нагромаджень у євро. Лише 11% центральних банків скоротили частку резервів у євро. "Переведення активів з доларів у євро йде набагато більш швидкими темпами, ніж очікувалося", - відзначається в звіті банку. [64]
Перші офіційні дані про крупну втечу від долара США центральних банків низки країн Азії отримані світовим ринком в 2005 році. За повідомленням базельського Банку міжнародних розрахунків (БМР), останніми роками в оперативних резервах центробанків Китаю та Індії різко впала доларова складова. Якщо в другому кварталі 2001 року доларові фонди цих банків досягали 81% від загальних резервів, то на вересень 2004 року вже 67%. Особливо значне скорочення доларової складової відбулося в ці три роки в Індії від - 68% до 43%. Слід зазначити, що дані БМР стосувалися оперативних резервів готівки і короткострокових облігацій. Вони не торкалися довготермінових облігацій Мінфіну США. [65]
Також БМР повідомив про помітне зниження частки доларових накопичень в резервах країн ОПЕК. В другому кварталі 2006 року частка долару зменшилася з 67% до 65%. Частка євро виросла з 20% до 22%. В середині 2005 року частка доларів складала 70%. Долар, що слабшає, поступово замінюють євро, ієною і фунтом стерлінгів. Флагмани нафтового експорту розуміють, що збільшення об'ємів європейської валюти в своїх держрезервах ще більше ослабить долар, тому уникають зайве афішувати маніпуляції з валютними рахунками. [66]
15.08.2005 Morgan Stanley повідомила, що згідно його дослідженням динаміки долар/юань частка американської валюти надзвичайно велика і складає близько 85%. Хоча це менше 95% котрі були за два тижні до того. [67]
В Росії стан бівалютної корзини має аналогічну динаміку (згідно з офіційними повідомленнями Центрального банку Росії):
21.03.2005 року Центральний банк встановив наступну структуру бівалютної корзини: частка євро складе 20% (раніше 10%), частка доларів – 80% (раніше 90%).
27.04.2005 року Центральний Банк встановив наступну структуру бівалютної корзини: 30% євро і 70% долари США.
02.12.2005 року Центральний банк встановив наступну структуру бівалютної корзини: 40% євро і 60% долари США.
08.02.2007 року Центральний банк встановив наступну структуру бівалютної корзин.: 45% євро і 55% долари США.
За перші шість місяців 2006 росіяни обміняли 5,1 млрд. доларів проти 1,7 млрд., обміняних у 2005 році, відзначив віце-президент Центрального банку Росії Олексій Улюкаєв.
Уряд США веде подвійну бухгалтерію і приховує справжні масштаби фінансових проблем в країні. До таких висновків прийшли аналітики, що вивчили методики бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності в уряді. У діловому світі чиновників з адміністрації Буша звинуватили б у веденні подвійної бухгалтерії. Реальний дефіцит бюджету США за 2005 рік більше декларованого більш ніж в два рази.
Дії американських властей не можна назвати протизаконними, обмовляються американські юристи. Обидва види бухгалтерії – для властей і для ділового світу – затверджені законами, і, відповідно, ніяких формальних порушень в діях уряду немає. «Але реальні проблеми бюджету Америки значно серйозніші, ніж може показатися з аналізу статистики Міністерства економіки», – роблять висновок фінансисти, яких цитує USA Today.
Дефіцит федерального бюджету США в 2005 році офіційно складав 318 млрд. доларів. Але за комерційними правилами бухобліку, завіреними аудиторами, ця сума може досягти 760 млрд. доларів. Якщо до цього додати зобов'язання уряду за системою соціального забезпечення і програмою медичної допомоги неімущим, то дефіцит збільшується до 3,5 трлн. доларів. Але адміністрація Джорджа Буша заявляє, що Конгрес може урізувати ці програми у будь-який момент і тому витрати на них не входять в сферу відповідальності уряду.
Конгрес США встановив свої власні правила бухгалтерії. Стосовно корпорацій такі методи складання фінансової звітності контрольні органи визнали б незаконними, оскільки вони не враховують такі важливі показники, як, наприклад, зростаюча вартість вихідної допомоги для службовців.
Крім допомоги, згідно із законом уряд не включає до своїх витрат і витрати на утримання військових. Це величезні витрати, і замість профіциту бюджету уряду, про який воно повідомляло в другій половині 1990-х років, насправді мав місце дефіцит.
Адміністрація екс-президента США Білла Клінтона відрапортувала про профіцит бюджету в 559 млрд. доларів. Але незалежний аудиторський аналіз показав дефіцит в 484 млрд. доларів. [68]
Конгресмен Девід Скотт повідомив, що адміністрація за останні 5 років взяла у, борг у іноземних урядів 1,05 трлн доларів - більше, ніж всі попередні 42 президенти США з своїми адміністраціями разом узяті. Конгресмен Денніс Мур змусив міністра фінансів визнати, що дефіцит федерального бюджету США за 2005 рік, що офіційно оцінювався в грудні 2005 року в 319 млрд долл, при оцінці наростаючим підсумком досяг 760 млрд дол. Дж.Сноу довелося погодитися і з тим, що саме такий метод оцінки є загальноприйнятим в корпоративній звітності в США. [69]
Також, в бюджеті приховуються реальні витрати на оборону.
Так у 2006 році США витратять на захист державних інтересів приблизно 670 мільярдів доларів, повідомляє Defense News. Це на 217 мільярдів більше, ніж цифра, яка міститься у військовому бюджеті, затвердженому Конгресом.
Проте експерт Центру оборонної інформації Уїнслоу Уїллер вважає, що реальний розмір бюджету значно більший, оскільки багато витрат було проведено по інших статтях.
Зокрема, до військового бюджету формально не потрапили такі статті як військове будівництво, фінансування соціальних програм ветеранів, війна в Іраку і Афганістані, обслуговування ядерного арсеналу, військові витрати по лінії Держдепартаменту, а також витрати на забезпечення безпеки території США.
"Що називати військовими витратами, залежить від точки зору кожної людини. Якщо брати тільки витрати, пов'язані із зброєю безпосередньо, то це треба назвати "національний військовий бюджет", але якщо ви враховуєте і міжнародну безпеку, то будьте люб'язні включити туди і частина бюджету Міністерства національної безпеки, і зарубіжні витрати Держдепартаменту", - сказав він.
Наприклад, витрати на утримання ядерного арсеналу проходять через Міністерство енергетики. У 2006 році вони складуть 16,4 мільярда доларів США. На військове будівництво виділене 12,2 мільярда. На операції в Іраку і Афганістані Пентагон планує запросити у Конгреса додаткові 50 мільярдів доларів плюс до тих 50 мільярдам, які вже закладені до бюджету. Ще 4,7 мільярда будуть проведені через Адміністрацію загальних служб. Вони підуть на фінансування деяких військових програм.
Витрати на національну безпеку складають 41 мільярд доларів, на міжнародну - 23 мільярди. На соціальні програми ветеранів Пентагон витратить 68 мільярдів доларів. Якщо скласти всі ці витрати, заявляє Уїллер, то вийде, що військові витрати США в 2006 році складуть 669,8 мільярдів доларів. [70]
Для характеристик стану США доцільно навести наступні відомості [71]:
США щоб функціонувати повинні займати 2 мільярди доларів на день.
США займають 49 місце в світі з письменності населення
США займають 28 місце в світі з грамотності в області математичних наук (при 40 країнах-учасниках).
20% американців вважають, що Сонце обертається навколо Землі. 17% вірять, що Земля здійснює оберт навколо Сонця за один день.
В ході Міжнародного Дослідження Письменності Дорослих (International Adult Literacy Survey) встановлено, що ... американці, які присвятили освіті менше 9 років, показують гірші результати, ніж опитані практично в всіх інших країн.
Працівники у США настільки безграмотні, що у них відсутня така велика кількість простих навиків, що американські фірми витрачають 30 мільярдів доларів на рік на коректуюче навчання.
У 2003 році іноземні заявки в аспірантури США скоротилися на 28%. Вперше за 30 років скоротилося надходження іноземних студентів на всіх рівнях, тоді як в Європі і Китаї воно значно зросло. У 2003 році в США число китайців-випускників аспірантур впало на 56%, індусів - на 51%, південних корейців - на 28%.
Всесвітня Організація Охорони Здоров'я "створила рейтинг країн світу із загального стану охорони здоров'я, і США [опинилися]...37-ми". За якістю охорони здоров'я - на 54-м місці. В той самий час, на охорону здоров'я США витрачають на душу населення більше, ніж будь-яка інша країна миру.
США і ЮАР - дві єдині розвинені країни світу, які не забезпечують медичну допомогу для всіх своїх громадян.
Через відсутність медичної страховки передчасно вмирають 18000 американців на рік (Це в 6 разів більше, ніж кількість загиблих 11 вересня).
За даними 2004 року 12 мільйонів американських сімей - більше 10% всіх домогосподарств США, - "постійно б'ються, і не завжди успішно, щоб прогодуватися." Сім'ї, члени яких "по-справжньому голодували минулого року", склали 3,9 мільйона.
США - на 41-м місці в світі з рівня дитячої смертності. У Куби показники кращі.
З 20 найбільш розвинених країн світу США були найостаннішими за темпами зростання сукупної винагороди робочої сили в 80-х ... У 90-х темп зростання винагороди трохи збільшувався, приблизно на 0,1% в рік". При цьому, американці працюють більше годин на рік, чим в будь-якій іншій індустріальній країні, і мають коротші відпустки.
За останні десять років США втратили 1,3 мільйона робочих місць на користь Китаю.
Працедавці США скоротили 1 мільйон робочих місць в 2004 р.
У 2004 році 3.600.000 американців втратили страховки по безробіттю; 1,8 мільйона - кожен п'ятий, - без роботи більше 6 місяців.
Японії, Китаю, Тайваню і Південній Кореї належать 40% державного боргу США. "Сприяючи запобіганню зростанню іпотечних ставок, Китай став грати величезну і мало оцінену роль в підтримці американського житлового буму"
Третина всіх дітей в США народжується поза браком. Половина всіх американських дітей житиме в родині одним батьком.
У 2004 році Міжнаціональна асоціація начальників поліцейських підрозділів заявила, що скорочення адміністрацією [Буша] федеральних субсидій для органів місцевої поліції зробило країну більш уразливою, ніж коли-небудь".
2.4 Збройні сили США
Говорячи про стан і перспективи ЗС США, неможливо спочатку не висвітлити війну з Іраком.
Як було зазначено у Розділі 1 цієї роботи, окупація Іраку була для США життєво необхідною для забезпечення країни нафтою в світлі всесвітнього енергетичної кризи, що наближається. Цей крок був кроком відчаю після невдалою спроби взяти під контроль енергетичні ресурси Росії.
Влада США ще в 1999 році знала, що вторгнення до Іраку буде провальним. Так, у 1999 році американські ЗС провели секретні учення, які показали, що вторгнення до Іраку вимагатиме участі 400 тис. військовослужбовців і може привести до хаосу в цій країні. Таку інформацію розповсюдив архів Університету національної безпеки Джорджа Вашингтона. При цьому директор архіву Томас Блантон уточнив: "Можна зробити висновок, що головною помилкою США в Іраку стала недостатня кількість сил, проте учення 1999 року показали, що навіть маючи 400 тис. солдатів, ми могли б програти". [72]
Різке неприйняття американським суспільством політики адміністрації Буша відносно Іраку і Афганістану не може не зачіпати ЗС США. Непопулярність війни, відсутність будь-якого прогресу у врегулюванні конфліктів, більш того, різке загострення становища примушують американських військовослужбовців ухилятися від служби в цих "гарячих точках".
В американській пресі були опубліковані дані про факти дезертирства з ЗС США в 2003-2005 роках. За даними газети USA Today від 22.05.2006, у сухопутних військах найвищі показники втечі військовослужбовців з армії - 4387 чоловік, на флоті недолічилися 3454 матросів. У Корпусі морської піхоти США дезертирами числяться 1455 чоловік. Всього 9296 чоловік. Доцільно відзначити, що число дезертирів під час війни у В’єтнамі складає від 30 тис. до 50 тис. чоловік.
Випадки дезертирства зі ЗС США, що почастішали, відбуваються на тлі загального некомплекту бойових підрозділів американської армії. Після початку війни в Іраку міністерство оборони США все сильніше відчуває брак новобранців. Особливо сильно страждають від цього сухопутні сили, що несуть основний тягар бойових операцій і велику частину втрат. Не дивлячись на всі свої зусилля, вербувальні центри виконують норму на 70%. До Іраку військова служба в США була достатньо безпечною, а значить, популярним і фінансово-привабливим стартовим майданчиком для багатьох американців, особливо з малозабезпечених сімей. Проте зараз все сильно змінилося.
Наприклад, в 2005 році в учбові табори міністерства оборони США було відправлено на 27% новобранців менше, ніж було заплановано Пентагоном. Відчувається брак навіть офіцерів. В даний час в сухопутних силах вакантні близько 30% офіцерських посад оперативно-тактичної і тактичної ланки.
Ще гірша ситуація з набором добровольців в резервні компоненти ЗС. Наприклад, в 2005 році в національній гвардії сухопутних сил США недобір склав 27%, в резерві сухопутних сил – 19%., у ВПС національної гвардії – 15%.
У цілях хоч якось оперативно вплинути на вирішення проблеми комплектування міністерство оборони США дозволило понизити вимоги до охочих поступити на військову службу добровольцям, зокрема по фізичному і інтелектуальному розвитку. Крім того, розширена практика залучення в ряди ЗС США громадян інших країн. В даний час в американській армії числяться близько 30 тис. іноземців із понад 100 країн світу. Зі вступом на службу їм надається право почати процес натуралізації і отримання громадянства, на що при звичайному порядку вони могли б розраховувати тільки після 5 років мешкання в США.
Адміністрація і військове керівництво США пішли навіть на зниження вимог, що пред'являються до кандидатів на отримання американського громадянства, які проходять службу в рядах ЗС США. Поступки, перш за все, торкнулися, мовних вимог - відтепер військовослужбовцям необхідно просто "розуміти англійську мову", а не знати її, як це було встановлено раніше. Більше того, за старанність і ініціативу, проявлені при виконанні бойових завдань, іноземці, що проходять службу у ЗС США, мають право отримати американське громадянство незалежно від встановлених раніше термінів натуралізації.
За повідомленням незалежного аналітичного видання Washington ProFile від 18.09.2006 року, група американських конгресменів видала аналітичну доповідь, в якій стверджується, що боєготовність ЗС США на сьогоднішній день, – найнижча з часів В'єтнаму, і причиною тому – операція в Іраку. [73]
[74] Згідно з доповіддю плануючи вторгнення до Іраку в 2003 році, Пентагон припускав, що бригада армії США (основна оперативно-тактична одиниця в структурі американських ЗС) після оперативного туру в Іраку відпочиватиме, тренуватиметься і відновлюватиме боєздатність протягом 20 місяців.
Але вже у вересні того ж року цей термін був скорочений до 12 місяців. Зараз в Іраку знаходяться 16 бригад (включаючи два полки Морської піхоти - Marine Corps), найближчим часом їх повинні змінити 19 бригад. Загалом до складу ЗС США входять 39 бригад. Військова доктрина США передбачає, що на кожну бойову одиницю, що знаходиться в зоні бойових дій, повинні припадати дві одиниці в резерві. Нині ця пропорція виглядає так: одна одиниця в Іраку, одна – в резерві. В результаті, швидко виходить з ладу техніка, перевтомлюються військовослужбовці, а новобранців не встигають підготувати належним чином.
Згідно з оцінками американських експертів (зокрема Вашингтонського Інституту стратегічних досліджень) до двох третин підрозділів армії США – як резервних, так і частин першої лінії – можна визнати «не боєздатними»: вони відчувають нестачу у фахівцях, устаткуванні, бойовій техніці.
Доходить до того, що ЗС США в Іраку вимушені використовувати трофейну техніку, знайдену на місці або конфісковану у іракської армії. У хід йде все: від вантажівок, в кузові яких вмонтовують броньовані корпуси від несправної бойової техніки, до старих радянських БМП-1, які американці охрестили Elvis, натякаючи на поважний вік машин, порівнянний з віком «короля рок-н-ролу».
Згідно з доповіддю, жодна з бригад першої лінії ЗС США в даний час не може бути розгорнена за повним штатом військового часу. Дещо краще йдуть справи в частинах Корпусу морської піхоти (КМП), проте велика частина бойової техніки КМП морально застаріла і потребує заміни, оскільки КМП традиційно отримує постачання за залишковим принципом.
Починаючи війну, американці вважали, що контингент чисельністю приблизно 140000 – цілком достатній для вирішення всіх завдань в Іраку, за умови, що кожна бойова частина зробить не більше двох відряджень в «гарячу точку», але якщо війна затягнеться більше ніж на два роки – кількість військ повинна бути збільшена.
Проте постійні згадки у пресі про кількість втрат у війні, що тиражуються американськими ЗМІ, створили проблему для вербування кваліфікованого персоналу для армії і КМП. Не додає «патріотичним» американцям бажання послужити в армії і те, що багато підрозділів пройшли Ірак вже по два, а то і по три рази.
Як уже згадувалося, ЗС США відчувають недолік і у військовій техніці. Дорогі і досить «капризні» бойові машини американського виробництва, такі як легкі бронеавтомобілі HUMVEE («Хамер») і танки М1А1 Abrams, швидко виходять з ладу в суворому іракському кліматі. Для ремонту техніки доводиться завозити до Іраку запчастини, що забираються із стратегічних резервних складів, розташованих по всьому світу. Витрати на ремонт і відновлення пошкодженого майна армії і КМП з початку кампанії склали 30 млрд. доларів. За попередніми оцінками в кожен подальший рік війни на ці цілі буде витрачено приблизно 14–15 млрд. доларів. Навіть якщо такі гроші і знайдуться в американській скарбниці, будуть потрібні довгі роки для відновлення довоєнної боєздатності ЗС США. При цьому аналітики вважають, що багато перспективних програм розвитку озброєнь будуть заморожені або зовсім закриті.
Виникає питання: чому в країні, яка має найбільший військовий бюджет в світі виникають вищезазначені проблеми?
У 2007 році військовий бюджет США склав $533 млрд. Таким чином, побитий рекорд, який був встановлений в розпал «Холодної війни» (1986 рік), коли США витратили на оборону $480 млрд. Військовий бюджет 2007 року на 45% вищий, ніж військовий бюджет зразка 2001 року, коли Джордж Буш став президентом США.
За даними Комітету з Асигнувань Конгресу США, з $533 млрд. - $84.2 млрд. будуть витрачені на закупівлю військової техніки, $73.6 млрд. - на дослідницькі роботи і випробування, $110.1 млрд. - на виплати зарплат, закупівлю обмундирування, утримання військових, $155.3 млрд. - на проведення різного роду операцій і ремонт, $17.1 млрд. - на будівництво і житлові програми для військовослужбовців.
Показово, що збільшення витрат на оборону зовсім не завжди стає причиною збільшення чисельності ЗС. Скорочують свою чисельність ВПС США\US Air Force (на 40 тис.) і ВМС США\US Navy (приблизна 12 тис.). У свою чергу, в 2007 році зросте чисельність Армії США\US Army (на 30 тис. чоловік) і КМП\US Marine Corps (на 5 тис.). [75]
У проекті федерального бюджету на 2008 рік закладені оборонні витрати у розмірі $481 млрд. на поточні витрати Пентагону наступного року, а також додаткові $295 мільярди на війну в Іраку і Афганістані протягом найближчих трьох років.
Згідно з проектом Буша загальний обсяг державних бюджетних витрат складе в 2008 році в США $2,9 трильйона.
Глава бюджетного управління Білого дому Роберт Портман підтвердив, що для фінансування війни в Іраку і Афганістані адміністрація Буша запропонувала Конгресу виділити на поточний рік додаткові $100 млрд. на 2008 рік - $145 млрд. і на 2009 рік - ще $50 млрд.
З урахуванням нових цифр сукупний обсяг витрат США на війну в Іраку і Афганістані з 2003 по 2009 роки досягне астрономічної суми в $800 млрд. Таким чином з урахуванням пропозиції адміністрації Буша про виділення додаткових коштів вартість початої ним війни в Іраку і Афганістані для США "перевищить загальну вартість війни у В'єтнамі". [76]
Крім цього 23 січня 2007 року Джордж Буш виступив перед депутатами верхньої і нижньої палат Конгресу США і членами уряду з традиційним щорічним зверненням "Про становище країни". Для протистояння "важким викликам" американський президент попросив конгрес, додати для цього в сухопутні сили і війська морської піхоти 92 тисячі чоловік протягом найближчих п'яти років. [77]
Згідно з проголошеною новою стратегією дій американських військ в Іраку ключовим пунктом нової стратегії є збільшення в Іраку пентагонівського контингенту на 21,5 тисяч "багнетів". Але очевидно, що 17,5 тисяч солдатів і офіцерів для столиці країни - Багдада і 4 тисячі - для бунтівної провінції Анбар (яка поки не підкоряється ні центральному іракському уряду, ні військовому командуванню коаліції західних країн і їх союзників), додані до тих 132 тисячам, які вже знаходяться в Іраку, - це все одно не вихід. Такий захід може лише на деякий час створити видимість посилення впливу США на ситуацію в зоні Персидської затоки. Так само можна оцінити і чергову спробу вашингтонської адміністрації прискорити передачу самим іракцям відповідальності за хід тутешнього міжусобного конфлікту і відновлення порядку в державі.
Необхідно зазначити, що вартість утримання одного американського солдата в Іраку складає близько 275 тис. доларів на рік). [78]
Збільшення військового контингенту в Іраку викликано тим, що кількість нападів на американських солдатів в Іраку, а також урядових військовослужбовців і мирних жителів досягло в останні місяці найвищого рівня з червня 2004 року. Про це повідомляється в черговому щоквартальному звіті Пентагону під назвою "Оцінюючи ситуацію із стабільністю і безпекою в Іраку", направленому до Конгресу США. У звіті вказано, що з середини серпня до середини листопада 2006 року кожного тижня фіксувалося в середньому до 1 тисячі нападів. Це на 22% більше, ніж в попередні три місяці. Якнайгірша обстановка склалася в Багдаді, а також в західній провінції Анбар, де активність проявляють сунітські бойовики. [79]
Всі ці події змусили США розпочати збільшення кількості сухопутних військ. Так чисельність сухопутних військ США зросла з 482 тисяч в 2001 році до нинішніх 507 тисяч, а найближчим часом складе 512 тисяч чоловік. Командування, проте, вважає необхідне збільшити склад ще на 30 тисяч чоловік, а додатково до цього ще і на 7 тисяч бійців щорічно. Передбачається, що кожні додаткові 10 тисяч солдатів і офіцерів обходитимуться скарбниці в 1,2 млрд. доларів. [80]
Виникає питання, чому керівництво США, яке бачить, що у війні в Іраку США терплять поразку продовжує вкладати величезні грошові та людські ресурси, ще більше підриваючи економіку країни?
Підтвердженням поразки США в Іраку є заява одного з авторів американського вторгнення до Іраку, колишнього держсекретаря США Коліна Пауелла, який заявив, що американські війська програють війну в Іраку. На його думку, збільшення кількості солдатів не допоможе змінити «важку ситуацію», що погіршується, в цій країні. Також новий міністр оборони США Роберт Гейтс заявив, що його країна «не виграє» війну в Іраку. А в звіті Групи вивчення Іраку сказано, що продовжувати колишню політику неможливо, і до початку 2008 року з Іраку потрібно вивести бойові підрозділи. [81]
Тим більше очевидно, що ні про яку боротьбу з тероризмом мова не йде. Так, стало відомо, що французькі спецназівці двічі тримали на мушці ватажка міжнародного терористичного угрупування "Аль-Каїда" Усаму бен Ладена, проте наказ відкрити вогонь не поступив від американського командування, що керувало операцією. Така інформація міститься в документальному фільмі, знятому французькими журналістами Эриком де Лавареном і Эмманюэлем Разаві.
За їх даними, французькі військові виходили на Усаму бен Ладена в 2003 і 2004 роках. Четверо французьких солдатів з особливого підрозділу спецназу, чисельністю в 200 чоловік, які полювали за терористом під керівництвом американців, підтвердили авторам фільму цю інформацію. [82]
Продовження війни в Іраку пояснюється величезними прибутками, які отримують компанії, що працюють на міністерство оборони США.
Результати дослідження про доходи голів корпорацій під назвою «Ексцеси топ-менеджерів», яке щорічно проводить Інститут політичних досліджень (Institute for Policy Studies), - показали, що глави 34 компаній, які працюють на міністерство оборони, з часів терактів 11 вересня 2001 року отримали в цілому майже мільярд доларів.
Поки солдати гинули за батьківщину, різниця між їх зарплатою і платнею глав військово-промислових компаній різко збільшилася. До 11 вересня топ-менеджери «великого бізнесу» отримували в 190 разів більше військових. Сьогодні вони отримують в 308 разів більше. Рядовий сухопутних військ отримує в середньому 25000 доларів на рік, а голова корпорації, що виконує оборонні замовлення, - в середньому 7,7 мільйонів.
Поки решта американців відчували неспокій через терористичні загрози і оплакувала загиблих, топ-менеджери робили різні маневри, щоб їх фірми могли скористатися страхом, що охопив людей, і зміною ситуації з нафтовими постачаннями - причому не тільки для підвищення їх конкурентоспроможності, але і ради особистого збагачення.
В період після 11 вересня нажилися глави United Technologies (200 мільйонів доларів), General Dynamics (65 мільйонів), Lockheed Martin (50 мільйонів), і Halliburton (49 мільйонів). Інші корпорації, де топ-менеджери за останні чотири роки отримали 'надбавку' від 25 до 45 мільйонів доларів - Textron, Engineered Support Systems, Computer Sciences, Alliant Techsystems, Armor Holding, Boeing, Health Net, ITT Industries, Northrop Grumman, Oshkosh Truck, URS, і Raytheon.
Девід Брукс, колишній глава фірми DHB, що виробляє бронежилети, які користується поганою славою через дефектну продукцію - в 2004 р. заробив 192 мільйони доларів на продажі акцій своєї фірми. В 2005 р. сукупна винагорода, отримана Девідом Лезаром (David Lesar), главою Halliburton - фірмою, що стала символом пов'язаних з окупацією нецільових витрат, завищення розцінок і фіктивних виплат по невиконаних контрактах - склала, за оцінками авторів доповіді, що вивчили облікові документи федеральної Комісії з цінних паперів і бірж, 26 мільйонів доларів.
Це наочні приклади, особливо тому, що доходи всіх цих людей пов'язані виключно з державними підрядами - тобто грошима платників податків.
Використавши дані дослідження про винагороду, що отримують топ-менеджери, проведеного в 2006 р. Wall Street Journal, автори доповіді проаналізували і доходи голів нафтових корпорацій, які одержують в ході іракської війни рекордні прибутки. Сьогодні глава нафтової або газової корпорації отримує в середньому в 518 разів більше, ніж простий робітник нафтогазової галузі. Для порівняння: в середньому по країні глава фірми отримує в 411 разів більше за робітника. У доповіді наголошується, що середньостатистичному будівельникові, який споруджує нафтові об'єкти, довелося б пропрацювати 4279 років, щоб отримати 95 мільйонів доларів, які минулого року заробив глава Valero Energy Уїльям Гріхи. [83]
Так яка ж доля чекає США? А чекає те, що фінансова піраміда США обрушиться, що викличе фундаментальне перетворення світової політичної економії.
Зворотний відлік вже пішов, і ніхто не може зупинити його будь-якими короткостроковими заходами податкової і грошово-кредитної політики, або за допомогою довгострокової реформи податкової політики, програм соціальної допомоги або навіть всього федерального бюджету.
Розділ № ІІІ
ГОЛОВНІ ФАКТОРИ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ РОСІЇ
3.1 Внутрішньополітична стратегія Росії
Щоб зрозуміти геополітичні плани Росії та шляхи їх реалізації, необхідно звернутися до російської історії. Вся історія свідчить, що Росія неодноразова знаходилася на межі знищення в результаті військової поразки, економічної відсталості або громадянської війни, але кожного разу з кожної смути Росія виходила окріплою економічно, політично, військово та розширивши межі Імперії будь то монархічна або соціалістична держава.
150 років тому князь Олександр Горчаков, який очолив міністерство закордонних справ після програшу Росії в Кримській війні, розіслав в російські посольства циркуляр. У ньому він виклав своє бачення внутрішньої і зовнішньої політики держави.
Нащадки запам'ятали з циркуляра фразу "Росія не сердиться. Росія збирається з силами”.
Ситуація як в Росії, так і навколо неї була украй складною. За умовами підписаного після програшу в Кримській війні так званого Паризького миру Росія не мала права мати у Чорному морі флот. Англія вимагала від союзників продовжити війну, щоб "остаточно поставити Росію на коліна". У самій Росії спалахували селянські бунти, а настрій у деяких представників еліти були настільки капітулянтськими, що колишній міністр закордонних справ граф Нессельрод пропонував ліквідовувати своє відомство. У цій ситуації Горчаков в своєму циркулярі написав: "Імператор вирішив переважно присвятити свої турботи благополуччю своїх підданих і зосередитися на розвитку внутрішніх ресурсів країни, і активізувати свою діяльність, яка буде направлена на зовнішні справи лише тоді, коли інтереси Росії зажадають цього беззастережно".
Через 150 років історія повторилася.
В грудні 1999 року - тоді ще прем'єр-міністр Росії Володимир Путін - опублікував свою першу програмну статтю "Росія на рубежі століть". Там він прямо написав: "Росія переживає один з найважчих періодів в своїй багатовіковій історії. Мабуть, вперше за останні 200-300 років вона стоїть перед лицем реальної небезпеки опинитися в другому, а то і в третьому ешелоні держав світу". Путін не перебільшував. Через день після виходу статті Єльцин пішов у відставку.
Путін опинився в стані спадкоємця, який по заповіту виявляє, що успадкував мільйонні борги. На його плечі лягла країна, що втратила за вісім років половину економіки і тільки, що пережила страшний дефолт. Країна з відсталим бюджетом, як у одного крупного американського міста, більше половини населення – за межею бідності. Місяцями люди не отримували заробітну плату і пенсії.
При цьому економіка була обтяжена таким об'ємом успадкованих соціальних зобов'язань (які могла потягти тільки така країна як СРСР), які не витримає ніяка сучасна, навіть найбагатша країна. Крупний бізнес, що отримав багатомільярдну власність за кремлівською рознарядкою, через «єльцинську сім'ю» керував країною, призначав міністрів, приймав для себе закони, обирав губернаторів на "вотчинних" територіях, користувався широким доступом до державних ресурсів, не плативши податки.
Росія була практично не керованою. Демократією її можна було назвати тільки за великої фантазії - режим був химерною сумішшю анархії і олігархії з окремими демократичними вкрапленнями. Єдиний правовий простір був відсутній, у величезній кількості регіонів не було і натяку на економічні реформи, демократію, зате неозброєним оком були помітні некомпетентність, безвідповідальність, крадіжки.
Суспільство, що пережило "синдром втраченої країни", було абсолютно дезорієнтованим. Люди були настроєні жорстко антиреформаторськи і бажали тільки одного: щоб влада навела лад.
У Росії йшла війна, оголошена ваххабитськими прихильниками ідеї халіфату від Чорного до Каспійського морів. Як мінімум з 1999 року в Чечні воювали вже не арабські найманці, а арабські командири. Прямим погрозам безпеці Росії без великого успіху намагалися протистояти дезорганізовані численними реформами і убогі спецслужби, обірвана і деморалізована армія. Іржавіли в портах підводні човни з ядерними реакторами, загрозливо зношувалися стратегічні ядерні сили. Йшлося фактично про те, щоб наново зібрати державу, що знаходиться в розібраному стані.
Загальний задум
Звичайно, в основі початкової стратегії Путіна лежав прагматизм: вирішувати питання виживання країни. Це було первинно по відношенню до будь-яких ідеологічних конструкцій. З самого початку Путін прекрасно усвідомлював необхідність серйозного модернізаційного прориву. Головна стратегічна мета Росії - становлення її як сучасної великої держави, економічно сильної, технологічно просунутої, соціально розвиненої і політично впливової.
Реалізація цієї стратегічної лінії була можлива лише за умови:
- політичної стабілізації;
- створення суб'єкта в особі державної влади, здатного здійснювати необхідні перетворення;
- формування нормального економічного середовища, здатного забезпечити довготривале економічне зростання;
- забезпечення сприятливих міжнародних умов для внутрішнього розвитку;
- консолідації російської нації.
Путін не запропонував нову національну ідею; він запропонував суспільству шукати точки опори нової ідентичності у всій історії. З Російської імперії часів монархії в життя увійшли двоглавий орел, державний триколор Петра Великого а від Російський імперії радянської епохи узятий гімн - мелодія Александрова з пострадянськими словами. Набагато більший упор, ніж його попередники, Путін робить на традиційні суспільні цінності: патріотизм, мораль, сім'ю, релігію. Зразком для наслідування Путіну служить Петро Великий, чий портрет висить в його кабінеті. Петро Великий утягнув відсталу Росію в сучасність, використовуючи західні технології, створивши грізний флот, реформуючи при цьому економіку і розширюючи кордони країни.
У світлі цього цікавими є Квітневі тези Солженіцина про Путіна, демократію і Росію: "При Горбачові було відкинуто саме поняття і свідомість державності. При Єльцині по суті та ж лінія була продовжена, але ще обтяжена безмірним майновим пограбуванням", - упевнений Солженіцин. А при Путіні, на його думку, навпаки, намагаються врятувати "провалену державність".
Конкурентноздатна економіка.
Путін чудово розумів, що його надзадача - якісний ривок в економічному розвитку. Його економічна програма наскільки проста, настільки і амбітна. Зробити Росію сумісною зі світовим господарством, створивши нормальне, загальноприйняте в світі економічне середовище, викликавши приплив необхідних внутрішніх і зовнішніх інвестицій. Це повинно забезпечити прискорене економічне зростання, здатне привести до збільшення ВВП удвічі за десять років. Економічне зростання - головне в стратегії Путіна.
Росія повернула контроль над крупними секторами економіки, зокрема автомобільною, авіаційною, металургійною і добувною галузями. Росія створює супердержаву, потужність якої в контролі за світовою енергетикою підкріплена сучасним озброєнням. Стратегія Путіна передбачає подальше посилення державного контролю за стратегічними галузями. Тільки за 2005 рік Кремль витратив більше 17 мільярдів доларів на скупку підприємств. Що, згідно з даними Європейського банку реконструкції і розвитку (ЕБРР), збільшило частку державних підприємств у ВВП Росії з 30 до 35 відсотків.
Із самого початку президент направив великому бізнесу декілька однозначних "послань". Перше - платіть податки і проявляйте соціальну відповідальність. Друге - федеральна політика - справа Кремля. Третє - серед олігархів святих немає. Всі вони були так чи інакше "призначені" владою, причому часто з порушеннями. А тому можуть бути і звільнені, якщо проігнорують перше і друге послання. Саме у цьому причини опали Березовського, Гусинського, Ходорковського. Вони робили відверті спроби дестабілізувати владу з метою посилення власного впливу та збагачення за рахунок держави.
Вертикаль.
Прагнення запобігти самій можливості розпаду держави лежить в основі стратегії Путіна в області федеральних відносин. Основним компонентом цієї стратегії спочатку було приведення нормативної бази регіонів у відповідність з федеральними законами і Конституцією. Це було ефективно зроблено за допомогою нового владного інституту - повноважних представників президента в семи федеральних округах. Через повпредів також вдалося знов замкнути на Москву діючі на місцях органи федеральної виконавчої влади, які в 90-і роки опинилися під прямим контролем губернаторів. Був запущений процес укрупнення суб'єктів Федерації, абсолютно виправданий з управлінської і економічної точок зору. Останній етап федеральної реформи - перехід від прямих виборів губернаторів до їх обрання законодавчими зборами суб'єктів Федерації за представленням президента.
Керованість.
За часів Єльцина такий позаінституціональний центр влади, як "сім'я", грав куди більшу роль, ніж всі передбачені Конституцією інститути, разом узяті. Путін відновив керованість країною з опорою саме на державні інститути, які в той же час втратили ступень автономності.
У Федеральних Зборах вперше за весь пострадянський час вдалося забезпечити в обох палатах працюючу пропрезидентську більшість, здатну проводити закони реформістів. Саме завдяки цьому з'явилися в Росії право власності на землю, чи не найліберальніша в світі податкова система з плоскою 13-процентною шкалою прибуткового оподаткування, почала створюватися нормальна соціальна інфраструктура.
Розмежування повноважень між тими органами, які встановлюють право і чисто виконавчими відомствами, відчутне скорочення кількості їх керівників дозволили наблизитися до реалізації мети розбюрокрачування економіки, яку не раз ставив президент.
Безпека країни.
Путіна відрізняє очевидний акцент на зміцнення безпосередніх атрибутів сили держави - армії, спецслужб, правоохоронних органів. У військовій реформі покладено в основу професіоналізацію збройних сил, що розуміється як збільшення чисельності і якості професійних частин постійної боєготовності.
Від загрози терору і оргзлочинності можуть захистити тільки зібрані спецслужби і правоохоронні органи. Для них значно збільшено фінансування, проводиться технічне переоснащення, поліпшується міжвідомча координація, проводиться внутрішнє очищення від корупції. Арешти "перевертнів у погонах", які багато хто розцінив як кампанійщину, на ділі відображають довготривалу лінію.
Найгострішою проблемою залишається і ще якийсь час залишатиметься Чечня. Стратегія полягає в поєднанні заходів по знищенню терористів із створенням і розширенням сфери впливу легітимної влади, посиленням координації під егідою керівництва Південного федерального округу, відновленням зруйнованого житлового фонду, створенням робочих місць для розореного війною населення. Вторгнення до Інгушетії, Беслан та “Норд-ост” добре нагадали, як далеко від завершення контртерористичної операції і дійсного миру. Але і прогрес в наявності. Цього року правозахисники зафіксували в десятки разів менше порушень прав громадян в Чечні. Це свідчить в першу чергу про те, що життя там стає все більш спокійним. Операція в Чечні буде продовжена до переможного кінця, що б це не означало і якими б не були заперечення Заходу. Ніякого нового Хасавюрта точно не буде. Хоча Захід (особливо США) вживає можливі заходи щодо дестабілізації Росії та заохочує діяльність терористів на її території. Так у цьому році МЗС РФ вручив послові США в Москві ноту протесту у зв'язку з проведенням у Вашингтоні семінару із закликами до нових терактів на території Росії. Як повідомив департамент інформації і друку МЗС РФ, посол США Уїльям Бернс у вівторок був запрошений до МЗС. Заступник міністра закордонних справ Росії Сергій Кисляк вручив йому ноту протесту з приводу проведення у Вашингтоні 14 квітня під егідою американської неурядової організації "Джеймстаунський фонд" семінару під назвою "Кавказький фронт А.Х.Садуллаева і перспективи нового Нальчика", в ході якого надавалася трибуна для закликів до проведення нових терактів на території Росії. "Послові було підкреслено, що проведення подібного роду заходів на території США суперечить міжнародним зобов'язанням Сполучених Штатів у сфері боротьби з тероризмом, зокрема, за резолюцією 1624 Ради Безпеки ООН і Конвенції Ради Європи про попередження тероризму, в розробці якої США взяли найактивнішу участь", - мовиться в повідомленні. Велика Британія відмовляється видати Росії емісара чеченських терористів Ахмада Закаєва тощо.
Партійне будівництво.
Нинішню політичну систему в Росії часто називають керованою демократією, в умовах якої, парламент виступає в ролі слухняного інструменту в руках президента Владимира Путіна і його уряду.
У Росії з кінця минулого століття діяли десятки партій, а за останні роки виникли ще й нові. Партії, прагнучи будь-якими, іноді і непередбачуваними шляхами добитися підтримки виборців, є з погляду керівництва країни, чинником ризику. Їх кількість обмежується останнім часом шляхом введення в практику голосування високих процентних бар'єрів.
На думку нинішніх господарів Кремля, найкраща демократична модель - це така система, за якою правляча верхівка спирається на одну національну проурядову партію впродовж десятків років, як це видно на прикладі Японії. Такою стає в Росії партія, що сповідає в ідеологічному плані так званий соціальний консерватизм.
В демократичних країнах завжди існує опозиція - альтернатива існуючому уряду. В умовах російської керованої демократії альтернативна сила також повинна користуватися довірою Кремля. І така “ліва” альтернатива є: йде створення нової сили - асоціації трьох невеликих партій. Це “Російська партія життя” (РПЖ), і “Батьківщина”.
3.2 Зовнішньополітична стратегія Росії
Росія після обрання В.В. Путіна президентом почала проводити незалежну, активну, багатовекторну, прагматичну політику. Бачачи головну загрозу безпеці країни в її слабкості, Путін розглядав зовнішню політику перш за все як інструмент для створення сприятливих умов для економічного розвитку, поліпшення інвестиційного клімату і просування інтересів російського бізнесу за кордоном. Його підкреслений прагматизм припускав постановку тих зовнішньополітичних завдань, які країна може потягнути. Росія хоча і “сердилася”, але зовні намагалася це не проявляти. Росія «збиралася з силами», здійснювала економічну, соціальну, адміністративну та військову реформи.
Путін виявив нову парадигму, якою призначено було визначити собою його другий термін, - енергетична наддержава з найсучаснішим стратегічним озброєнням та космічними силами. Саме у цій області він розігрує свої карти, повертаючи Росію в коло світових держав.
На сьогоднішній день Росія “зібралася з силами” на стільки, що вже майже не приховує свої наміри. У Посланні Федеральнім Зборам у 2006 році президент Путін заявив: “Крах Радянського Союзу був найбільшою геополітичною катастрофою століття. Для російського ж народу він став справжньою драмою. Десятки мільйонів наших співгромадян і співвітчизників опинилися за межами російської території...”. Як відомо з катастрофами борються, а їх наслідки усуваються.
Президент Путін 2 червня 2006 року на зустрічі з журналістами з країн «Великої вісімки» заявив, що “в плани Росії ніколи не входило і сьогодні не входить приєднання територій, що знаходяться за її межами”. При цьому Путін не уточнював, які він мав на увазі межі Росії: на теперішній час чи на час розвалу СРСР або території, які коли-небудь належали Російській імперії.
Сучасна Росія надзвичайно сильна в економічному, політичному та військовому плані і веде активну економічну та територіальну експансії, пріоритетом яких є відродження Російської імперії як мінімум у межах до 1991 року і наступне економічне та політичне домінування в світі.
В цей час Росією офіційно проводиться політика про приєднання (економічними засобами) Республіки Білорусь.
Політику Росії відносно Білорусії охарактеризував 3 квітня 2006 року в ході прес-конференції, присвяченої Дню єднання Росії і Білорусії, держсекретар Союзу Росії і Білорусії П.Бородін: "Є 3 способи побудови держави, перший - ввести танки до Іраку, і ось тобі нова держава; другий - це коли збирається політбюро ЦК КПРС і вирішує будувати державу. Є ще і третій спосіб побудови держави, коли бал править економіка”. "Я думаю, що єдина валюта, яка є неодмінним атрибутом єдиної держави і єдиної економіки, буде введена в Союзній державі Росії і Білорусії до кінця цього року", - відзначив він. [84]
Ще не встиг Олександр Лукашенко нарадуватися своєму переобранню на третій термін, як кредитор – Росія нагадав, що час сплачувати за рахунки і безкоштовних цукерок не буває. 12 травня 2006 року стало відомо, що Кремль віддав розпорядження держкомпаніям "припинити датування білоруської економіки за рахунок низьких цін на російські енергоносії". Масштаби наслідків в разі виконання цього рішення цілком порівнянні з економічним завоюванням республіки Білорусь її чекають дуже тяжкі економічні наслідки - добробут народу і "економічне диво", створене Лукашенко, розвалиться". [85]
Бородін 21.09.2006 року зробив заяву на прес-конференції: «Референдум про перспективи будівництва Союзної держави Росії і Білорусії відбудеться в грудні». Він також відзначив, що Володимир Путін "поставив питання про об'єднання наших країн ребром" і референдум "про перспективи будівництва Союзної держави" повинен пройти в грудні. [86]
Як відомо референдум не відбувся і Союзна держава створена не була.
Росія почала економічне знищення режиму президента Лукашенка.
Російський газовий концерн "Газпром" за дві хвилини до настання Нового року підписав з Білорусією п'ятирічні контракти на постачання газу в республіку і транзит "блакитного палива" до Європи по її території. Було вирішено і питання про те, яким чином "Газпром" отримає 50% акцій "Белтрансгаза" - з розстрочкою на 4 роки за гроші, а не в рахунок оплати за газ.
В 2007 році Білорусія отримає російський газ по $100 за 1 тис. кубометрів проти $46,68 в 2006 році. Надалі ціна на російський газ для Білорусії визначатиметься виходячи з формули ціни, прив'язаної до ціни на газ на європейському ринку. Так, в 2008 році ціна на газ складе 67% від ціни газу на європейському ринку за вирахуванням транспортних витрат (net back), в 2009 році - 80%, в 2010 році - 90%, в 2011 році - 100%.
Ставка транзиту газу по мережах "Белтрансгаза" підвищиться з $0,75 до $1,45 за транспортування 1 тис. кубометрів на 100 км.
Пізніше перший віце-прем'єр уряду Білорусії Володимир Семашко додав, що плата за транзит може мінятися залежно від ціни на газ.
На 2007 рік, вартість транзиту підвищена з $0,75 до $1,45 за 1 тис. кубометрів газу. Це додатково $110-120 млн. доходів білоруської сторони. Ставка транзиту зафіксована на 5 років.
Російський концерн заплатить $2,5 млрд за 50% акцій "Белтрансгаза" грошовими коштами з розстрочкою на 4 роки.
СП буде створено до 1 червня 2007 року. "Газпром" вноситиме свою частку - 50% - рівними частинами протягом чотирьох років, по $625 млн. на рік. Таким чином, до 1 червня поточного року він буде власником 12,5% акцій, і лише до 1 червня 2010 року "Газпром" володітиме 50% акцій СП. Проте необхідно зазначити, що в час написання цієї роботи жодних кроків по створенню СП зроблено не було, що після 1 червня 2006 року може привести до сплати за спожитий газ виключно у грошовій формі.
Відразу ж після підписання контракту прем'єр РБ Сергій Сидорській назвав його умови невигідними для своєї країни: "В умовах сьогоднішньої економіки країни збільшення в два рази ціни на газ для Білорусії, до $100, - ця ціна для економіки дуже складна, а можна сказати, непідйомна. Уряду і всім, хто сьогодні працює в реальній економіці, доведеться дуже багато працювати, щоб забезпечити належну рентабельність, собівартість".
Прем'єр додав, що у разі браку коштів для розрахунків за російський газ республіка проситиме у "Газпрому" розстрочки.
Ще до завершення переговорів по газу російські парламентери із здивуванням повідомляли, що білоруська сторона пред'являє вимоги, не пов'язані з газом. "Ми абсолютно пов'язуємо ці два питання - ціна газу і постачання нафти", - не приховував В.Семашко.
Білорусія, що отримувала російську нафту безмитно, повинна була перераховувати Росії 85% від свого мита на експорт нафтопродуктів, вироблених з російської нафти, що дешево дісталася. Після більш ніж 10-літнього невиконання цієї умови білоруською стороною Російська Федерація обклала експорт нафти до Білорусії експортним митом. У відповідь Білорусія ввела збір за транзит російської нафти у розмірі $45 за тонну. [87]
Надалі події розвивалися наступним чином [88]:
8 грудня 2006 року Уряд РФ встановив з 1 січня 2007 року мито при ввезенні на територію Білорусі нафти у розмірі 180,7 USD/т.
1 січня 2007 року Білорусь оголосила, що встановлює своє мито — за транзит по своїй території російської нафти у розмірі 45 USD/т.
8 січня глава “Транснефти” С. Вайншток заявив, що “білоруська сторона з 6 січня в односторонньому порядку, нікого ні про що не попереджаючи, почала незаконний відбір нафти з нафтопроводу ”Дружба". За його словами, всього з 6 січня незаконно вилучено 79 тис. т нафти. “Транснефть” припиняє поставляти сировину до нафтопроводу “Дружба”.
Російська сторона трактує ситуацію з припиненням транзиту нафти через територію Білорусі як форс-мажор, заявив увечері 8 січня в ефірі телеканалу “Вести” замглави Мінекономрозвитку РФ А. Шаронов. Він відзначив, що переговори з Білоруссю почнуться тільки після відміни незаконного митного збору на транзит російської нафти, введеної Мінськом.
9 січня в Москві поновилися переговори білоруської делегації з представниками МЕРТ РФ. Білоруську делегацію на переговорах очолив віце-прем'єр Андрій Кобяков, російську — глава Мінекономрозвитку Герман Греф.
Увечері 9 січня на прес-конференції в Москві Г. Греф заявив, що сьогоднішні переговори про транзит російської нафти закінчилися, фактично не почавшись.
В. Путін 9 січня доручив уряду “виробити комплекс заходів, направлених на захист національної економіки” і продовжити переговори з Білоруссю про постачаннях нафти і її транзиті.
Росія повідомила про намір вжити жорсткі економічні заходи, які привели б до економічного краху країни - введення мит для білоруських товарів, що ввозяться зараз по нульовій ставці. Обмеження вже торкнулися білоруського цукру, на ввезення якого до Росії за розпорядженням уряду 29 грудня встановлений митний збір. З лютого до цукру можуть додатися м'ясо і субпродукти (до Росії йде 99,9% експорту), молоко і молокопродукти (більше 90%), телевізори (близько 90%), меблі (понад 80%). Митами буде обкладена продукція, що складає понад половину білоруського експорту до Росії (6 млрд. доларів в грошовому виразі). Не витрачати час на антидемпінгові розслідування і інші формальності дозволяє підписаний Путіним за день до нового року закон "Про спеціальні економічні заходи", що дозволяє главі держави вводити санкції, якщо необхідна "невідкладна реакція на міжнародно-протиправні діяння або недружні дії іноземної держави або її органів і посадовців". За цим законом президент може тимчасово заморожувати економічні програми і військово-технічну співпрацю, згортати зовнішньоекономічні і фінансові операції, змінювати митні збори. [89]
Вдень 10 січня за ініціативою А. Лукашенка відбулася телефонна розмова президентів двох країн, за підсумками якого прем'єр-міністрам доручено протягом двох днів виробити конкретні пропозиції по вирішенню всіх проблемних питань.
10 січня на позачерговому засіданні президії Ради міністрів уряд Білорусі прийняло рішення відмінити мито на транзит російської нафти.
Вранці 11 січня російська компанія відновила прокачування сировини по нафтопроводу “Дружба”. Прем'єр-міністр Білорусі Сергій Сидорській прибув до Москви з дводенним робочим візитом.
Увечері 12 січня відбулася телефонна розмова А. Лукашенка і В. Путіна. Услід за цим було підписано міжурядову угоду про заходи з розвитку торговельно-економічної співпраці в області експорту нафти і нафтопродуктів.
Відповідно до домовленостей Білорусь в 2007 році платитиме замість 180 доларів експортний митний збір у розмірі 53 долари за кожну тонну російської нафти. На сиру нафту, що поставляється з Росії до Білорусі, стягуватиметься експортне мито по ставкою, рівною відповідній частці експортного мита на нафтопродукти, що поставляються з Республіки Білорусь, які вироблені з російської нафти. Наступного року пропорції будуть 70% - Росії, 30% - Білорусі, в 2008 році - 80 і 20% відповідно, і в 2009 - 85% піде Росії і 15 - Білорусі". У свою чергу білоруська сторона запевнила, що підписана угода встановлює жорсткі умови і механізми контролю. "Сторони погодилися, що встановлюються жорсткі параметри відповідальності за дотримання цієї угоди протягом трьох років її дії, - уточнив прем'єр-міністр Білорусі Сергій Сидорській, - Кожна сторона залишає за собою право встановлювати жорсткий контроль з метою забезпечення тих гарантій, про які ми сьогодні домовилися". Як пояснив міністр фінансів РФ Олексій Кудрін, для Білорусі застосовуватиметься коефіцієнт у розмірі 0,293 до ставки загального експортного мита на нафту, що становить близько $180 за тонну. При цьому ставка загального мита перераховується раз на два місяці, але коефіцієнт 0,293 на 2007 рік залишиться незмінним. У 2008 році цей коефіцієнт складе 0,335, в 2009 році - 0,356. На зовнішньому кордоні Білорусі вивізне мито на нафту відповідатиме загальному російському експортному миту - $180. Відповідно до підписаної угоди про заходи з врегулювання торговельно-економічної співпраці в області експорту нафти і нафтопродуктів, в 2007 році Росія отримуватиме 70% мита, а Білорусія - 30%, в 2008 році - відповідно 80% і 20%, в 2009 році - 85% і 15%. Якщо Білорусія захоче реекспортувати російську сиру нафту, а не переробити її в республіці для своїх потреб, то їй доведеться заплатити 180 доларів, як тільки ця тонна сирої нафти перетне кордон Союзної держави. Це ж поширюється і на 2 мільйони тонн нафти, яка здобувається в самій Білорусії. Вона оподатковуватиметься тим же митом - 180 доларів, якщо піде на експорт". За оцінкою міністра фінансів РФ, останні демарші Мінська обійдуться йому в "3,5-4 млрд. доларів за вирахуванням 1,58 млрд. доларів у вигляді експортного митного збору, про який ми домовилися сьогодні". Кудрін вважає, що Білорусі "зроблено попередження". "В укладеній сьогодні угоді фіксується, що у разі порушень російська сторона зможе ввести мита в повному обсязі, не 53, а 180 доларів за тонну. [90]
На нараді з членами російського уряду президент Росії сказав, що пряма або прихована підтримка білоруської економіки Росією продовжуватиметься впродовж тривалого часу, хоча, починаючи з цього року, вона значно скорочується. Путін уточнив, що по газу ця підтримка вимірюватиметься цифрою приблизно $3,3 мільярда, по нафті і нафтопродуктам ця цифра складе $2,5 мільярда. При цьому він зазначив, що друга цифра порахована точно і узгоджена з білоруською стороною. Президент уточнив, що $5,8 мільярда - це тільки по енергоносіях підтримка російською економікою в 2007 році. Посилаючись на дані російського Мінфіну, президент нагадав, що весь бюджет Білорусі на 2007 рік в доларовому еквіваленті складає близько $14 мільярдів. За його словами, відповідно, російська підтримка виражається в цифрі приблизно 41%. Путін сказав, що це плата Росії за спокійний, м'який, союзницький спосіб переходу до ринкових відносин і підтримка братського білоруського народу. [91]
Продовжуючи економічний вплив, Росія примусила РБ узяти на себе зобов'язання обмежити постачання цукру в РФ в 2007 році об'ємом 180 тисяч тонн, в 2008 році - 100 тисяч тонн. Відзначимо, що в 2005 році Білорусь поставила на російський ринок 376 тисяч тонн цукру, в 2006 році - 369 тисяч тонн. Збиток федерального бюджету від цього за останні 4 року експерти оцінюють в 165 млн. доларів. В даний час з Білорусі до Росії безмитно може ввозитися тільки цукор, вироблений в цій республіці з цукрового буряка. Цукор, вироблений з імпортного сирцю, повинен оподатковуватися митом у розмірі $340 за тонну. Судячи з обсягів постачань минулих років, "білоруси систематично під виглядом бурякового ввозили на російський ринок сирцевий цукор", стверджує заступник голови правління Союзроссахара Сергій Міронов. Як доказ він привів дані обсягів виробництва білого цукру в Білорусі і експорту д РФ в 2003-2005 роках. "У 2003 році в Білорусі було вироблено 256 тисяч тонн бурякового цукру, при цьому обсяг експорту до РФ склав 337 тисяч тонн, в 2004 році – вироблено 300 тис тонн, ввезено - 423 тисяч тонн, в 2005 році - вироблено 400 тисяч тонн, експортовано 481 тисяч тонн". [92]
Підвищення цін на енергоносії в сукупності з відміною преференцій в торгівлі з країнами ЄС ставлять білоруську економіку в 2007 році в скрутне становище. З'ясовується, що білоруська модель нежиттєздатна без дотаційної підтримки інших країн. [93]
Можна виділити два періоди розвитку білоруської економіки за роки незалежності, які в значній мірі були обумовлені білорусько-російськими відносинами.
Відкладений кризис
Перший період — 1996-1998 рр., коли економічне зростання досягало 11%. Цей період почався після підписання договору про Митний союз на початку 1995 р., що відкрило шлях для безмитного ввезення білоруських товарів до Росії. Білоруський експорт в той рік майже подвоївся (приріст — 87,5%). Крім того, в квітні 1996 р. Росія зробила щедрий дар — була списана білоруська заборгованість за енергоносії у розмірі 1,4 млрд. USD (2,5-3 млрд. USD в нинішніх цінах).
Перша фаза зростання закінчилася одночасно з російським дефолтом. Потім в 1999-2001 рр. наступила стагнація. У ці роки, за статистикою, темпи зростання ВВП складали 3-4%, що означало, якщо врахувати особливості білоруської статистики, реальну відсутність зростання. Незалежні аналітики тоді передрікали вступ білоруської економіки до стадії кризи. Але прогнози не передбачали подій на світовому ринку нафти і величезні дотації Росії на підтримку “білоруської моделі”.
Друга фаза зростання припадає на 2002-2006 рр. У цей період відбувається значне зростання світових цін на енергоносії, пожвавлення російської економіки після дефолта і відновлення попиту на білоруські товари. Серед всіх експортерів до Росії білоруси в цей період мають велику перевагу, що впливає на підвищення конкурентоспроможності товарів оброблювальної промисловості на російському ринку, — вони отримують енергоносії за нижчими цінами, ніж їх конкуренти з інших країн.
Але до кінця другої фази зростання, ще до погроз перетворення на реальність намірів Росії поставляти енергоносії за світовими цінами, сталі помітні негативні тенденції в економічному розвитку.
Відбувається поступове падіння конкурентоспроможності продукції оброблювальних галузей на російському ринку, гальмується інноваційний розвиток, в багатьох галузях продовжується проїдання основних фондів. У 2006 році до неконкурентоздатних на російському ринку товарів можна додати білоруські телевізори, доходи від експорту яких впали уполовину. Якщо врахувати, що притока прямих іноземних інвестицій до Росії за останні два роки значно збільшивася (наприклад, до кінця 2006 р. там вводиться два крупні заводи по виробництву холодильників) і що не за горами вступ Росії до ВТО, то і в наступні роки можна чекати подальшого витіснення білоруських товарів з російського ринку.
Сировинний придаток
Негативні тенденції останніх років перекривалися все зростаючими доходами від експорту нафтопродуктів. Росія поставляла до РБ у все зростаючій кількості і за цінами, які все більш відхилялися вниз від цін світового ринку (в основному за рахунок не повернення Росії експортного мита). Ціни на нафтопродукти росли до середини 2006 р. Таким чином, Росія знову зробила ще один щедрий подарунок — дала білорусам можливість заробляти на світовому ринку за рахунок російської нафти до 8% білоруського ВВП. Особливо значним був приріст доходів від експорту нафтопродуктів в I півріччі 2006 року (зростання в 1,6 разу по відношенню до 2005 р.).
За минулу п'ятирічку істотно змінилася структура зовнішньої торгівлі. Частка експорту машин і устаткування значно знизилася при одночасному зростанні частки сировинного експорту. Зараз більше половини всього експорту в ЄС (53%, січень — липень 2006 р.) дає експорт нафтопродуктів. Якщо сюди додати калійні добрива, ліс і чорні метали, то виявиться, що сировинний експорт в ЄС дає близько трьох чвертей його обсягу. Країна перетворилася на сировинний придаток Європи.
До цих пір негативні тенденції покривалися доходами країни від експорту енергоносіїв і постачанням дешевого газу. Але зростання цін на нафту на світовому ринку припинилося. Ціни до кінця року навіть знизилися на 20% в порівнянні з їх піком в липні. Мабуть, закінчується (принаймні, значно зменшується) і дотаційна підтримка Росії (введення експортного мита на нафту у розмірі 180 USD, зростання цін на газ імовірно на 100 USD, підвищення тарифів на залізничного перевезення білоруських вантажів в Росії).
Крім того, з середини 2007 р. будуть скасовані преференції і в торгівлі з ЄС, що приведе до зниження експортних доходів ще приблизно на 0,3 млрд. USD. Все це веде до закінчення другої фази зростання білоруської економіки, яке останніми роками забезпечувалося дією зовнішніх чинників.
Зниження на іншу орбіту?
Очевидно, що підвищення цін на енергоносії зменшить ВВП країни і доходи власників давальницької нафти (на величину зниження чистого експорту плюс та, що належить Білорусі частина експортного мита). Загальна сума зниження цих доходів складе близько 3 млрд. USD. Оскільки нам невідомо, в якій пропорції розподіляються доходи між давальцями, які поставляють близько половини від всього об'єму нафти, то меншу погрішність втрат країни даватиме оцінка 2,2- 2,5 млрд. USD (передбачається збереження нинішніх цін на світовому ринку нафтопродуктів).
Втрати від підвищення цін на газ прорахувати легше — вони знизять ВВП на 2 млрд. USD. Разом загальні втрати країни можуть дорівнювати до 4,5 млрд. USD, що складає приблизно 13% вироблюваного в країні ВВП.
Вказані втрати від зовнішньої торгівлі можна розподілити між групами населення і державою різними способами. Наприклад, можна спробувати не допустити пониження зарплат і соціальних трансфертів за рахунок тимчасового зниження частки накопичення у ВВП (зараз інвестиції складають 22% ВВП).
А тепер пригадаємо, що таке 2011 рік для Білорусі. Це рік президентських виборів. Таким чином, до своїх нових виборів Білорусь повинна підійти з світовими цінами на газ і нафту (або з розділом мита на нафтопродукти 85/15 плюс ще ввізне мито на російську нафту, що фактично те ж саме) і з 50-процентним пакетом у ВАТ “Белтрансгаз”, друга половина якого на той час буде вже у “Газпрому”. І тепер запитаємо себе, як би проходили вибори в Білорусі в 2006 році, якби все це вже було зроблено Росією до березня 2006 року? Навряд чи можна дати однозначну відповідь, хто б переміг на виборах, але те, що перемога будь-якого кандидата не була б “елегантною” — очевидно.
Крім того необхідно враховувати, що АК "Транснефть" має намір побудувати нафтопровід в обхід Білорусі - Унеча - Великі Луки - Приморськ - потужністю 50 мільйонів тонн на рік. Нова магістраль протяжністю близько 1000 кілометрів, у разі її створення, ліквідовує транзитні ризики при постачаннях нафти до Німеччини і Польщі. [94]
В цей час Росія відчуваючи, свій контроль на економікою Білорусі ставить питання вже не про створення Союзної держави, а про входження Білорусії до складу Росії, як складової частини. Так Голова Держдуми Борис Гризлов заявив: "Створення Союзної держави залишається для нас безумовним пріоритетом", що стосується громадян Росії, то лише 29%, як і раніше, вважають необхідним створення рівноправного союзу, 39% союз здається взагалі непотрібним, а 22% готові прийняти Білорусію до складу Росії, як один з регіонів. [95]
На щорічній “великій” прес-конференції 1 лютого 2007 року президент Росії Володимир Путін на питання білоруської журналістки Ольга Тарасевіч: “Володимир Володимирович, скажіть, будь ласка, як врятувати Союзну державу?”. Путін відповів питанням на питання: “Навіщо його рятувати?”
“У нас постійно міняється розуміння того, що ми могли б вважати Союзною державою... — признався В. Путін. — Ми неодноразово чули від білоруського керівництва, що білоруській стороні імпонувало б об'єднання по радянському зразку. Але якщо це так, то давайте по-чесному скажемо, що таке ”по радянському зразку". Радянський Союз був суперцентралізованою країною. Там на папері були якісь права у союзних республік і автономних, реально ж нічого в житті цього не було. Це було централізована унітарна держава. Тому коли ми це почули, ми і сказали: “Ну що ж, давайте тоді інтегруємося в Російську Федерацію”. Але відразу ж після цього ми почули іншу позицію, що потрібно захищати суверенітет. Ми і з цим згодні, ми готові йти по цьому шляху, коли суб'єкти майбутньої Союзної держави володітимуть повним або неповним суверенітетом".
“Я, знаєте, згадую просто період протистояння між союзним парламентом в кінці 80-х років або на початку 1990 року і російським парламентом. Хаос такий в політичному житті — він не потрібний ні нам, ні нашим білоруським друзям”, — сказав президент РФ.
У такому разі вибір моделі Союзної держави не що інше, як фікція, яка зводиться до однієї дилеми: вступайте до складу Росії або, якщо не згодні, припините розмови про інтеграцію. В усякому разі, після очищення мови президента від дипломатичних нашарувань видно, що можливість створення наднаціональних органів на паритетних початках не передбачається. Не дарма В. Путін любить акцентувати увагу на кількісному порівнянні економік двох країн і останнім часом заговорив про величезні розміри непрямої підтримки Росією “білоруського економічного дива”. [96]
Стан Російської економіки
Темпи зростання ВВП в Росії впродовж останніх років перевищували аналогічні показники ЄС і США. Таке економічне зростання стало можливе, з одного боку, завдяки відновленню макроекономічної стабільності і проведенню ринкових реформ, а з іншою, завдяки збереженню контролю держави в деяких галузях.
Фінансовий стан країни продовжує зміцнюватися. Постійно зростають стабілізаційний фонд і золотовалютні запаси, що служать захистом від фінансових потрясінь у разі різкого погіршення кон'юнктури на світових ринках основних товарів російського експорту.
Об'єм золотовалютних резервів Росії за станом на 26 січня склав $303,8 млрд, Росія вийшла в 2006 р. на третє місце в світі після Китаю і Японії. [97]
Стабфонд РФ формується з надходжень від нафтових податків, якщо ціна російської нафти сорту Urals перевищує 27 дол. за барель. Сукупний об'єм стабілізаційного фонду РФ на 1 лютого 2007 року склав 2 трлн 647,21 млрд рублів ($99,77 млрд). [98]
Витрати федерального бюджету 2006 року складуть 16,5% ВВП замість запланованих 17,5% ВВП, заявив міністр фінансів РФ Олексій Кудрін, представляючи в Держдумі поправки до федерального бюджету поточного року.
"Це означає, що ми оздоровлюємо нашу економіку з погляду того, що непроцентні доходи не перевищують істотно об'єм непроцентних витрат минулого року", - сказав він.
А.Кудрін також відзначив, що зниження об'єму непроцентних витрат у відношенні до об'єму ВВП відбулося завдяки значнішому зростанню ВВП, ніж передбачалося на початку року. Міністр нагадав, що темпи економічного зростання очікувалися на рівні 6%, а зараз плануються на рівні 6,5-6,7%. Крім того, змінився і прогноз цін на нафту: на початку року він складав $40 за барель, тепер очікується, що ціни на нафту будуть в межах $62-63 за барель.
Глава Мінфіну відзначив, що це позитивно вплинуло на прибуткові джерела федерального бюджету, внаслідок чого доходи зростуть на 1 трлн 124 млрд рублів і складуть 6,17 трлн рублів. По відношенню до ВВП доходи зростуть з 20,7% ВВП до 22,7% ВВП.
При цьому витрати федерального бюджету зростуть не так значно. Як повідомив міністр, загальне збільшення складе 160,9 млрд рублів, з яких нові витрати складуть всього 85,3 млрд рублів. А.Кудрін підкреслив, що зміна параметрів федерального бюджету не вплине на заплановані макроекономічні показники, зокрема, на темпи інфляції і зміцнення рубля. [99]
Разом з цим на найближчі роки рубель найбільш вигідний для заощаджень вважає Мінфін, який виходить з того, що середні темпи зростання економіки на період до 2020 року знизяться до 4%, з 2021 року ВВП буде рости в середньому на 3% щорічно. Інфляція в Росії зменшиться до 3% в 2015 році, а з 2031 року стане на рівні 2,5%. А реальний курс рубля від зміцнення перейде навіть до деякого ослаблення. Аналіз показує, що «з найбільшою вірогідністю» довгострокова ціна на нафту при цьому знаходитиметься в діапазоні від 40 до $50 за барель в цінах 2006 року.
Посилаючись на прогноз Мінприроди, Мінфін вважає, що по нафті темпи зростання фізичних об'ємів видобутку з 2010 по 2020 рік можуть скласти близько 2% в середньому в рік, а з 2021 року - щорічне скорочення темпів здобичі на 1%. По газу - темпи зростання фізичних об'ємів здобичі з 2010 по 2030 рік можуть скласти 2,2% в середньому в рік, а з 2031 року - стабілізація об'ємів здобичі. «За оцінкою Мінприроди Росії, об'єм розвіданих запасів нафти буде вичерпаний протягом найближчих 40 років». [100]
Серед базових секторів економіки лідерами за темпами зростання виступали торгівля і будівництво. При цьому в першому півріччі 2006 р. спостерігалися зміни в структурі інвестицій за видами економічної діяльності, що сприяло підвищенню якості економічного зростання. Зміни відбулися на користь оброблювальних виробництв і інфраструктури, не пов'язаних із видобуванням природних ресурсів: на виробництво машин і устаткування, металургію, целюлозно-паперове і хімічне виробництво, виробництво продовольства, в транспортування по трубопроводах і зв'язок.
Так, наприклад, Сільгосппідприємства РФ за 11 місяців 2006 року збільшили виробництво м'яса на 9%. Як повідомляється в прес-релізі Мінсільгоспа РФ, виробництво худоби і птаха на забій зросло до 3354 тис. тонн, що на 9% більше, ніж за відповідний період минулого року. Всього ж господарства всіх категорій виробили близько 6736 тис. тонн м'яса. За даними Росстата, за 11 місяців минулого року цей показник склав 6,5 млн. тонн. [101]
Останніми роками Росія має стійкий позитивний платіжний баланс і бездефіцитний державний бюджет.
Позитивне сальдо зовнішньоторговельного балансу РФ в січні-жовтні 2006 року склало $122,2 млрд. в порівнянні з $97,7 млрд. за аналогічний період, мовиться в огляді Мінекономрозвитку про стан економіки країни за 10 місяців.
Сальдо з країнами далекого зарубіжжя склало $105,7 млрд., з країнами СНГ-$16,5 млрд.
Зовнішньоторговельний оборот Росії в січні-жовтні 2006 року, за оцінкою МЕРТ, склав $377,7 млрд., в порівнянні з аналогічним періодом минулого року він виріс на 27,7%. Оборот торгівлі з країнами далекого зарубіжжя склав $321,2 млрд. (зростання на 28,1%), з країнами СНД - $56,5 млрд. (зростання на 25,3%).
Експорт товарів, за оцінкою Мінекономрозвитку, склав $250 млрд., що на 27% більше, ніж в січні-жовтні 2005 року, зокрема в країни далекого зарубіжжя - $213,5 млрд. (зростання на 26%), в країни СНД - $36,5 млрд. (зростання на 33,4%).
Імпорт товарів в січні-жовтні 2006 року, за оцінкою МЕРТ, склав $127,8 млрд., він збільшився в порівнянні з відповідним періодом минулого року на 29%, зокрема з країн далекого зарубіжжя - $107,8 млрд. (зростання на 32,5%), з країн СНД - $20 млрд. (зростання на 12,9%). [102]
Проте профіцитність бюджету не стала гарантією відсутності інфляції. Хоча темпи зростання цін в Росії поступово скорочуються, інфляція залишається однією з найхворобливіших проблем для властей. У січні-червні 2006 року вона склала 6,2% проти 8% за перше півріччя 2005 року. За період з червня 2005 року до червня 2006 року інфляція склала 9%, наблизившись впритул до верхньої межі встановленого на 2006 рік цільового рівня (8-9%).
Успіхи економічного зростання в Росії все ще багато в чому обумовлені сприятливою ситуацією на світових ринках паливних і сировинних ресурсів. У наслідок високих темпів зростання світової економіки, в першу чергу, зростання попиту на сировину з боку азіатських країн, ціни на нафту на світовому ринку останнім часом знаходилися на надзвичайно високому рівні.
Тому зараз на перший план в Росії виходять проблеми якості зростання і модернізації економіки. Власті вважають необхідним забезпечити перехід до її інноваційного розвитку. Для чого заявлені цілі по просуванню інституційних реформ і підвищенню якості людського капіталу.
На розвиток людського капіталу направлені запущені восени 2005 року чотири пріоритетні національні проекти - розвиток охорони здоров'я, освіти, житлової сфери і сільського господарства. У бюджеті на них передбачено більше 6 млрд. дол. Початок цих проектів багато в чому означає реальне зрушення на користь додання економіці соціальної орієнтації.
Крім того, якщо до цих пір влада прагнула уникати створення інститутів прямої участі держави в реалізації бізнес проектів, то тепер в Росії виникають інститути, спеціально націлені на точкову підтримку відповідних інвестиційних проектів. До цих інструментів відносяться особливі економічні зони (ОЕЗ), а також Інвестиційний фонд.
ОЕЗ вже виникли на карті Росії: 4 техніко-впроваджувальні зони і 2 зони промислово-виробничого типу. На створення інфраструктури ОЕЗ у федеральному бюджеті-2006 передбачено 8 млрд. рублів (280 млн. дол.). Такий же об'єм коштів закладений в бюджетах суб'єктів і муніципальних утворень. Згідно з законом, резиденти ОЕЗ користуватимуться митними і податковими пільгами. Прогнозується, що зони з'являться в Росії вже до кінця 2007 - початку 2008 року.
Росія продовжує дотримуватися стратегії консолідації крупних промислових груп, що вважаються стратегічними - метали, енергетика, авіація: за допомогою злиття і придбань Москва творить три колоси, щоб підпорядкувати собі ринки.
Найостанніший пов'язаний з врегулюванням процес зачіпав головні російські алюмінієві компанії, РУСАЛ і СУАЛ, що займають, відповідно, третє і шосте місце в світі. Про цю операцію у розмірі 30 мільярдів доларів було оголошено через декілька днів після того, як РУСАЛ заявив про свою зацікавленість в придбанні італійської компанії Eurallumina. Головними героями цього злиття стали Олег Деріпаська і Віктор Вексельберг, видні олігархи з президентського оточення. Компанія залишається під контролем приватних осіб і найближчими роками почне квотуватися на біржі, проте більшість аналітиків згодна в тому, що проект наперед отримав підтримку Путіна, а багато хто припускає, що в майбутньому держава може стати одним із співвласників.
Завдяки цій операції народжується перша в світі алюмінієва компанія, яка перевершить американську Aluminum Company of America. Алюмінієва революція стала потрясінням, але і в області сталі відбуваються зміни: Роман Абрамович, господар Челси і губернатор Чукотки, продавши рік тому нафтову компанію 'Сибнефть' 'Газпрому' за 13 мільярдів доларів, вирішив зайнятися сталлю, купивши за 3,1 мільярда доларів 41% в компанії «Євраз». Таким чином він отримав місце в раді директорів російського сталевого колоса. [103]
Основним призначенням створеного в 2005 р. Інвестиційного фонду стане розвиток крупних інвестиційних проектів загальнонаціонального значення. Передбачається реалізовувати ці проекти на основі співфінансування з приватним сектором і виділити на ці цілі в 2006 р. близько 2,5 млрд. дол.
Зростання економіки в Росії наголошується впродовж восьми років підряд при щорічному збільшенні валового внутрішнього продукту (ВВП) в середньому на рівні 6%. Позитивне зовнішньоторговельне сальдо Росії в даний час перевищує $120 млрд. на рік, а за розміром ВВП Росія знаходиться вже на 12-му місці в світі.
Враховуючи існуючі економічні досягнення, міністр фінансів РФ Кудрін вважає можливим за наступні десять років створити в Росії економіку, рівну по силі фінансовим системам США або Німеччини. З 2000 по 2006 рік - Росія пройшла в системі рейтингів найбільших агентств 8 ступенів: від одного з найнижчих рейтингів, відповідного рейтингу фінансової кризи, до інвестиційного рейтингу. До рейтингу США, Францію і Германію, залишилося сім кроків. [104]
За ВВП на душу населення Росія наздожене Францію в 2031-2032 роках, Германію - в 2037-2038 роках, повідомив міністр фінансів РФ Олексій Кудрін. У 2020 році РФ досягне показника ВВП на душу населення такого ж, який був у Німеччини в 2003 році. За об'ємом ВВП по паритету купівельної спроможності, який характеризує роль країни в економіці, Росія вже обігнала Італію. По цьому показнику Росія випередить Францію в 2010-2011 році. "Китай більше багатьох економік, а ВВП на душу населення - менше, ніж в Росії", - також сказав міністр.
За даними міністра, які він повідомляв раніше, ВВП по паритету купівельної спроможності миру складала в цілому $60,63 трильйона в 2005 році. При цьому найбільша частка - більш ніж по 20% - припала на США і Євросоюз, 14,7% - на Китай, 4,1% - на Німеччину, 3% - на Францію, по 2,7% і 2,6% - на Італію і Росію відповідно. [105]
3.3.1 Іноземні інвестиції в Росії.
Ситуація з припливом іноземних інвестицій до Росії з року в рік поліпшується
Російське економічне зростання в 2006 році забезпечило рекордний приріст прямих інвестицій, розширення внутрішньої торгівлі і високі темпи зростання в будівництві, повідомляє газета, посилаючись на статистичні результати Міністерства економічного розвитку і торгівлі, яке підвело економічні підсумки за 11 місяців 2006 року.
За даними уряду, в січні-листопаді 2006 року приріст інвестицій склав 12,9%. Велика частина капіталовкладень в основний капітал прямувала в транспорт і зв'язок, видобування корисних копалин, оброблювальні виробництва. Серйозно виросли і прямі іноземні інвестиції.
За даними ООН, в 2006 році приплив прямих іноземних інвестицій в 2006 році майже подвоїлася і досягла 28,4 млрд. доларів. Російський Центробанк запевняє, що іноземці вклали не менше 31 млрд. доларів. Таким чином, Росія вийшла на третє місце серед економік, що розвиваються, обігнавши традиційно привабливі для інвесторів Мексику і Бразилію. Більше, ніж до Росії, з економік, що розвиваються, іноземці вклали тільки до Китаю (70 млрд. доларів) і Сінгапуру (31 млрд. доларів). У промислово розвинених країнах обсяг іноземних інвестицій значно вищий: США - 177,3 млрд. доларів, Великобританія - 169,8 млрд. доларів.
Крім зростання об'єму інвестицій є і позитивні зрушення в структурі. У 2006 році вперше почала скорочуватися частка іноземних інвестицій. Якщо раніше, за оцінками експертів, 80-90% всіх вкладень припадає на нафтогазовий сектор, то в 2006 році ця частка скоротилася до 60-70%. Іноземці охоче купували активи в банківському секторі, хімічній і лісовій промисловості, вкладали гроші в девелопмент. [106]
Чистий приплив капіталу до Росії за 10 місяців 2006 року склав $25 млрд., повідомив перший заступник голови ЦБ РФ О. Улюкаєв, виступаючи на банківському форумі "Грошово-кредитна політика і соціально-економічний розвиток Росії: погляд кредитних організацій і бізнесу".
"За 9 місяців позитивне сальдо капітального рахунку складало $26 млрд., за 10 місяців - трохи менше - $25 млрд. Наш прогноз до кінця року - $23-25 млрд." [107]
Прямі іноземні інвестиції в економіку Росії за дев'ять місяців зросли на 43,6% і склали $20 млрд., повідомив Мінфін РФ. За обсягом прямих інвестицій в економіку Росія обігнала Канаду і Японію. [108]
Саме у будівництві зростання в 2006 році стало дуже помітним. Приріст в будівництві за січень-листопад 2006 року склав 14,2% до відповідного періоду 2005 року. Добрі результати показала і роздрібна торгівля (за січень-листопад на 12,8%). Це пояснюється хорошою динамікою зростання реальних грошових доходів населення. За 11 місяців 2006 року особистий дохід громадян виріс на 10,1% при випереджаючому темпі приросту реальної заробітної плати (13,3%). Внутрішній попит, на думку МЕРТ, стає одним з головних двигунів російської економіки. [109]
Зовнішньоторговельний оборот РФ в 2006 році, за попередніми даними, склав $436,1 млрд. і в порівнянні з 2005 роком виріс на 28,3%, повідомила Федеральна митна служба РФ.
Обсяг торгівлі з країнами далекого зарубіжжя виріс на 28,7% - до $371,4 млрд., з країнами СНД - на 25,4%, до $64,7 млрд. Найбільшим економічним партнером Росії залишається Європейський Союз, на його частку в 2006 році припадає 53,2% російського товарообігу (у 2005 році - 52,1%), на країни СНД - 14,8% (15,3%), на країни Євразес -7,8% (7,8%), на країни АТЕС - 16,9% (16,1%). [110]
Росія перетворилася на один з найшвидше зростаючих ринків. З 2000 року ВВП в реальному виразі збільшився на 60% або майже на 7% в середньорічному численні, середня заробітна плата перевищує $400 на місяць, інфляція складає менше 9% на рік, а борг - менше 20% ВВП. У країні забезпечена макроекономічна стабільність. За підсумками 2006 року Росія стала десятою країною в світі, ВВП якої перевищив один трильйон доларів. За період з 2001 року РФ піднялася на 10 пунктів в рейтингу найбільших економік світу. заявив перший віце-прем'єр уряду РФ Дмитро Мєдвєдєв, виступаючи перед учасниками Усесвітнього економічного форуму в Давосі. [111]
За даними дослідження A.T. Kearney «Індекс розвитку світової роздрібної торгівлі 2005», Росія займала в цьому списку друге місце після Індії.
В цілому накопичений об'єм іноземних інвестицій в російській економіці до кінця березня 2006 року склав $113,8 млрд. В порівнянні з кінцем березня 2005 року він збільшився на 33,7%.
Приплив іноземних грошей в російську економіку демонструє, що інвестиційний клімат в країні поліпшується. В першу чергу, Росія виглядає привабливішою за багато країн з погляду макроекономічної стабільності. Вже декілька років підряд темпи зростання ВВП країни тримаються в середньому на рівні 6%. У 2005 р. вони досягли 6,4%. Це менше, ніж в Китаї, але більше, ніж в ЄС і США.
Серйозне зростання демонструє і російський фондовий ринок: у 2005 році індекс РТС виріс майже в 2 рази. Посилюються позиції Росії на глобальному ринку IPO (первинне публічне розміщення акцій). За даними дослідження компанії Ernst & Young, IPO російських компаній є одними з найпривабливіших для зарубіжних інвесторів.
За попередньою оцінкою, ВВП Росії в 2006 році виріс на 6,7% в порівнянні з 2005 роком і склав 26,621 трильйона рублів. Такі дані опубліковані в середу на сайті Федеральної служби держстатистики (Росстат). Раніше Мінекономрозвитку Росії прогнозувало, що зростання ВВП за підсумками минулого року буде декілька вище - на рівні 6,9%.
У 2005 році цей показник складав 6,4%, в 2004-му - 7,2%.
Згідно даним Росстата, найбільше зростання показала будівельна галузь - в ній валовий продукт виріс на 14% в порівнянні з 2005 роком. Сільське господарство показало зростання на рівні 1,7%, видобуток корисних копалин - 2,1%, оброблювальне виробництво - 4,9%.
Зростання виробництва в транспорті і зв'язку, а також фінансовій сфері склав близько 10%, в оптовій і роздрібній торгівлі, а також ремонті автотранспортних засобів і побутової техніки - 8,7%. [112]
Для того, щоб російський ВВП вийшов на траєкторію подвоєння до 2010 року, не вистачає декілька десятих пункту.
Темпи зростання інвестицій в основний капітал російських підприємств дійсно вражають: у січні-вересні 2006 року вони збільшилися на 11,7%, тоді як в січні-вересні 2005 року - на 9,8%. Тільки за вересень 2006 року зростання інвестицій склало 15%, лідерами зростання стали будівництво і торгівля. Якщо промислове виробництво в цілому за дев'ять місяців 2006 року виросло на 4,2%, то зростання в будівництві за той же період - 11,4%. [113]
Це означає, що буде рости і ринок російських цінних паперів. Тому на зарубіжних фондових біржах напевно розміщуватимуться акції все нових російських компаній. У липні 2006 року вельми успішно пройшло IPO російської державної нафтової компанії «Роснефть» в Лондоні і Москві. В результаті розміщення «Роснефть» отримала 10,4 млрд. доларів за 14,8% своїх акцій. Виходячи з даного об'єму і ціни розміщення її капіталізація склала 79,8 млрд. дол. Це стало найкрупнішим розміщенням серед російських компаній і п'ятим за величиною в світі. Прикладом високого котирування російських компаній є те, що на московський ринок цінних паперів з капіталізацією 700 млрд. євро приходиться тепер 40% операцій Паризької біржі.
Інтерес інвесторів до Росії очевидний: у країні стабілізувалася макроекономічна ситуація, і вартість російських активів постійно росте. А споживчий бум і чималий потенціал внутрішнього ринку робить Росію одним з найпривабливіших майданчиків для інвестування в світі.
В результаті, за даними компанії A.T. Kearney, Росія піднялася на шосте місце в рейтингу інвестиційної привабливості FDI Confidence Index 2005, поступившись тільки Китаю, США, Великобританії, Індії і Польщі (проти 11-го в Індексі FDI, випущеному в березні 2005 року).
Росія буде все більш інвестиційне привабливою в світлі зросту дефіциту та вартості енергоресурсі. Це пов’язано з тим, що винайдена «формула равновесности» внутрішніх і зовнішніх цін з погляду вартості газу на європейському ринку на рівні $260. Враховуючи 30-процентне експортне мито і транспортні витрати, виходить рівень в $125 за 1000 кубометрів на внутрішньому ринку. До нього, за прогнозами уряду, країна вийде лише до 2011 року. А в цілому графік зростання цін на газ для населення виглядає так: 2007 рік зростання на 15%, 2008 г - 14%, 2009 рік - 13%. І далі до 2011 р., коли відбудеться вирівнювання внутрішніх і експортних цін. Хоча реально національні тарифи будуть на 43-45% нижче, ніж в Європі.
Багатьох цікавить, як зростання цін на газ може відбитися на інфляції? Адже, відповідно до прогнозів уряду, до 2008 року інфляція в Росії повинна знизитися до 4-5,5% з 9% цього року. Відповіддю може служити вислів міністра фінансів Олексія Кудріна, що заявив, що уряд упевнено, що поступове подорожчання газу до 2011 року до практично світового рівня матиме обмежений інфляційний ефект. І підвищить темпи зростання цін в 2008-2009 рр. тільки на 0,4 - 0,6 процентних пункту до плану. [114]
3.3.2 Державний борг Росії
Завдяки зміцненню економічної і фінансової ситуації в країні стало можливим дострокове здійснення розрахунків з країнами-кредиторами.
Державний зовнішній борг РФ, включаючи зобов'язання колишнього СРСР, прийняті РФ, на 1 жовтня 2006 року знизився до $50,1 млрд., або 39,5 млрд. євро, мовиться в повідомленні Мінфіну РФ. На 1 липня розмір зовнішнього держборгу РФ складав $72,9 млрд.
Найбільш крупну категорію заборгованості складають позики єврооблігацій РФ - $30,9 млрд. В порівнянні з даними на 1 липня об'єм цього боргу знизився на $0,3 млрд.
Заборгованість перед країнами - членами Паризького клубу знизилася з $24,3 млрд. на 1 липня до $1,9 млрд. на 1 жовтня. Заборгованість перед країнами, що не увійшов до Паризького клубу, і країнами, що входили в колишню Раду економічної взаємодопомоги (СЕВ), не змінилася і як і раніше складає $2,9 млрд. і $2 млрд. відповідно.
Комерційна заборгованість на 1 жовтня також не змінилася і складає $1,1 млрд. Заборгованість перед міжнародними фінансовими організаціями трохи знизилася - з $5,5 млрд. до $5,4 млрд. Не змінилася заборгованість по облігаціях внутрішньої державної валютної позики (ОВДВП) РФ - вона рівна $5,7 млрд. У суму зовнішнього боргу включаються гарантії, надані Росією в іноземній валюті, в об'ємі $0,2 млрд. [115]
"Поступово зовнішній борг протягом трьох подальших років скоротиться до $40 мільярдів, що для Росії, якщо порівнювати з іншими країнами, є дуже хорошим показником. [116]
Це стало знаковою подією для російської економіки. З 1993 року Росія виступала одночасно і кредитором, і боржником клубу. З погашенням боргу вона переходить в розряд повноправних кредиторів. Ця операція - найбільше дострокове погашення боргу за всю історію клубу. Мінфін РФ відзначає, що дострокове погашення сприятиме зміцненню міжнародного авторитету Росії, як держави із значним запасом фінансової і боргової стійкості, що має репутацію добросовісного позичальника і прагнучого поліпшити інвестиційний клімат в країні.
У січні-листопаді 2006 року приріст промислового виробництва склав 4,1% проти 5,6% за відповідний період 2005 року. При цьому в промисловому виробництві знизилася частка оброблювальних виробництв - з 90,8% за 11 місяців 2005 року до 73% - за аналогічний період 2006-го.
Першою причиною спаду промислового виробництва є конкуренція, з боку імпорту, який за 11 місяців 2006 року виріс на 29,5%.
В першу чергу підвищення привабливості імпорту викликане зниженням його вартості в Росії унаслідок зростання курсу рубля. За розрахунками Мінекономрозвитку, за січень-листопад реальне зміцнення рубля до долара склало 14,1%, до євро - 6,2%. В цілому за цей період зміцнення реального ефективного курсу рубля оцінюється в 7,8%. [117]
3.3.3 Зміцнення національної валюти.
На початку травня курс долара перейшов важливий психологічний бар'єр у 27 рублів, подолавши його вперше з 1999 року. Проте упевненість в силі рубля прийшла до населення ще до нинішнього падіння. Останнє твердження доводиться хоча б зростанням розміру рублевих банківських внесків. У 1998 році він складав всього 300 мільярдів рублів (12 мільярдів доларів); сьогодні ж він піднявся до 4,24 трильйонів рублів, або 53 мільярдів доларів.
Відміна з 1 липня 2006 року всіх обмежень на капітальні операції, яка зробила російський рубель формально конвертованим, почала приносити реальні плоди.
12 січня 2007 року відбулася знакова для російського ринку подія: відразу два іноземні фінансові інститути - Європейський банк реконструкції і розвитку і німецьке державне агентство KFW - розмістили єврооблігації, номіновані в рублях. До цього такі папери пропонували інвесторам тільки російські банки, а єдиним зарубіжним емітентом було норвезьке експортне агентство Eksportfinans.
ЄБРР розмістив п'ятирічні Євробонди на 2 млрд. рублів із ставкою купона 6% річних. Прибутковість облігацій, розміщених за ціною 99,72% від номінала, склала 6,067% річних. Організатором розміщення виступив Royal Bank of Canada Capital Markets.
Кліринг по Євробондам проводитиметься через розрахункові системи Clearstream і Euroclear.
ЄБРР з 2005 року привернув в цілому 17,5 млрд. рублів в цілях фінансування проектів в РФ, проте до цих пір він розміщував тільки рублеві бонди на російському ринку.
Німецьке госагентство KFW Group, найбільший емітент корпоративних облігацій, в Європі розмістило аналогічний випуск - 5-річні бонды на 2 млрд рублів з купоном у розмірі 6%. Менеджером позики виступав Toronto-Dominion Bank.
Одночасно з розміщенням рублевих евробондов ЄБРР і KFW стало відомо про те, що російська валюта з 15 січня прийматиметься як розрахункова в системі Clearstream Banking.
"Введення рубля як розрахункової одиниці в системі Clearstream пов'язане з попитом на ринку на російську валюту з боку банків, наших клієнтів", - прокоментував це рішення представник Clearstream в Люксембурзі Бруно Россиньоль.
Рубель став 39-ою валютою в Clearstream Banking. До цих пір з країн колишнього СРСР в системі були представлені валюти тільки вхідних в ЄС прибалтійських держав - Естонії, Латвії і Литви.
Банком-кореспондентом по рублях Clearstream призначив "Дойче банк" (Москва).
Як пояснив заступник директора НП "Національний депозитарний центр" (НДЦ, розрахунковий депозитарій групи ММВБ) Денис Соловйов, для клієнтів Clearstream це означає, що будь-який папір, який обертається в системі, може бути розрахований за рублі, тобто операції з Євробондами в системі можна буде укладати за рублі.
Система Euroclear теж вже оголосила, що прийме рубель як розрахункову валюту з середини лютого.
Як повідомляла рік тому головний менеджер Clearstream по роботі з клієнтами на російському ринку Марія Іванова, розповідаючи про плани виходу на російський ринок і стосуючись виплат (зокрема, дивідендів на акції і купонів по облігаціях) по російських цінних паперах, початок роботи розрахункової системи в Росії пов'язаний з потребами клієнтів Clearstream. "Ми орієнтувалися на запити наших клієнтів. До нас регулярно звертаються німецькі, італійські, французькі, люксембурзькі банки з проханням дати їм можливість зберігання російських цінних паперів, до яких підвищився інтерес, хоча більшість розрахунків припадають не на акції, а на ADR. Але ми підтримуємо наших клієнтів, і нам би хотілося, щоб російський ринок вийшов з-за кордону і повернувся до Росії", - говорила вона тоді.
Через Clearstream і Euroclear проводитиметься кліринг по Євробондам ЄБРР і KFW.
Включення рубля в перелік розрахункових валют Clearstream і Euroclear відкриває шлях для всіх європейських емітентів, охочих привертати рублі. А їх, судячи з усього, буде немало. "Багато європейських банків планують розміщувати Євробонди, номіновані в рублях. Зокрема, такі наміри є у бельгійського Dexia Bank", - сказав Б.Россиньоль.
"Очевидно, що рубель - одна з тих валют на ринках, що розвиваються, які будуть рости цього року", - прокоментував інтерес іноземних інвесторів до рубля в інтерв'ю агентству Bloomberg керівник німецької Deka Investment Міхаель Ганське.
Не збираються зупинятися на дебютному випуску і піонери ринку рублевих Євробондів. "Сьогоднішній випуск був розміщений в основному серед європейських інвесторів. Довгострокова мета KFW полягає також в тому, щоб пропонувати номіновані в рублях облігації російським інвесторам", - повідомив KFW. [118]
Для стимулювання попиту на національну валюту Путін закликав створити в Росії міжнародну нафтову біржу. Щоб всім все стало ще ясніше, Москва вирішила прискорити повну конвертованість рубля, з цією метою, створює в Росії нафтогазову біржу, що торгує російськими ресурсами за рублі. В першу чергу, це удар по долару, а значить і по політико-економічних позиціях США в світі.
Звичайно, російська біржа не стане серйозним ринком відразу, і за два роки не стане. А ось за п'ятирічку цілком може стати. Отже можна не сумніватися, що російська нафтогазова біржа, торгуюча за рублі, стане гідним конкурентом Нью-Йоркській і Лондонській в осяжній перспективі. У свою чергу це означає, що всім, незадоволеним ціновою політикою або обсягами постачань енергоресурсів, в Кремлі відповідатимуть, що у них немає ніякого контролю над цінами та обсягами постачань, ні політичного, ні економічного. Ось, у нас вільний ринок. Візьміть пачку рублів і пройдіться по ньому, поторгуйте. І на цьому ринку, в черзі за енергоресурсами вишикуються Індія і Китай, Японія і ЄС, а також США, Індонезія, Тайвань, Таїланд, Сінгапур і т.д. і т. і.
3.3.4 Вирішення соціальних проблем.
Боротьба з бідністю.
Поступово росте і добробут російських громадян, особливо жителів великих міст. Спостерігається пожвавлення роздрібної торгівлі. Приріст обороту роздрібної торгівлі в першій половині 2006 року по відношенню до відповідного періоду 2005 року склав 11,3%. Підвищення попиту населення забезпечувалося зростанням реальних грошових доходів, які збільшилися по відношенню до відповідного періоду 2005 року на 11,1%. Зростання доходів населення Росії в червні 2006 року стало рекордним за два роки, повідомив на зустрічі президента РФ з членами уряду міністр економічного розвитку і торгівлі Герман Греф. "Загальні доходи населення в червні виросли на 15,2% в порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Це рекорд за два роки", - відзначив глава МЕРТ. За його словами, за шість місяців цього року реальні доходи населення виросли на 11,1%, зарплата - на 12,1%.
Росія до кінця 2007 року відновить ВВП і промисловий потенціал, втрачені після 90-го року. Про це заявив, виступаючи в Держдумі, міністр фінансів РФ Олексій Кудрін. До кінця 2007 року середній дохід на душу населення в Росії вийде на найвищий рівень з початку існування Радянського Союзу і російської економіки. На ці цілі з бюджету буде виділено 82 мільярди рублів. З 1 вересня наступного року зарплати бюджетників виростуть на 15%. Крім того, з 1 січня на 10% виростуть зарплати військовослужбовців, а з 1 грудня 2007 року вони збільшаться ще на 15%. [119]
Природне щорічне зменшення населення країни складає близько 700 тис. чол. Дитяча смертність в Росії хоч і почала знижуватися останніми роками, як і раніше залишається на рівні держав, що розвиваються. Тільки половина дітей у віці до семи років відвідують дошкільні установи, і лише 50% молодих людей у віці 24-35 років мають освіту вище середньої. За даними Міжнародного комітету з контролю за наркотиками кількість наркоманів в Росії наближається до 4% населення. Однією з основних причин смертності чоловіків працездатного віку залишається алкоголізм. За оцінками демографів, кожна третя смерть в Росії має своєю прямою або непрямою причиною алкоголь.
На початку 2006 року заробітна плата дільничних терапевтів, педіатрів і лікарів загальної практики повинна була в середньому вирости на 10 тисяч рублів на місяць, а медсестер – як мінімум на 5 тисяч рублів. При цьому її конкретний розмір повинен прямо залежати від об'єму і якості медичної допомоги, що надається.
У новій доповіді спеціальної групи Ради з міжнародних відносин (Council on Foreign Relations), чомусь названому «Невірний шлях Росії» (Russia's Wrong Direction), підкреслюється істотний економічний прогрес в цій країні. «З 2000 по 2004 рр. число росіян, що живуть за межею бідності, визначуваною урядом, знизилося з 42 до 26 мільйонів, - мовиться в доповіді. - Рівень безробіття по країні, що складав в 2000 р. 10 відсотків, сьогодні не перевищує 7 відсотків видно, народжується середній клас».
Кількість росіян, що живуть за межею бідності, в порівнянні з 2003 р. скоротилося на 7 мільйонів.
Росте чисельність середнього класу - кількість його представників наближається вже до 30 відсотків всього населення.
Одна з найбільш амбітних цілей, поставлених Путіним, - викорінювання бідності в Росії. Економічне зростання, скорочення безробіття, ліквідація заборгованостей по пенсіях і зарплатах вже дозволили знизити кількість людей, що живуть нижче прожиткового мінімуму, до 18%. Звичайно, за рівнем життя Росії ще дуже далеко до розвинених країн, але вона вже вирвалася з пастки убогості, в якій опинилася чи не більшість населення в 90-і роки.
І це відбувається на тлі якнайглибшої соціальної реформи, яка стала найхворобливішою з погляду суспільної реакції. Її суть - переглянути надмірні соціальні зобов'язання держави, які фінансово не забезпечені. Жодна країна не в змозі платити допомогу або надавати ті або інші пільги 2/3 населення. Головний принцип нової соціальної політики - допомога тільки тим, хто має в ний потребу і підвищення за рахунок цього розміру соціальних виплат, що надаю. Інший принцип - монетизація пільг замість їх натуралізації.
У Росії вступив в силу Житловий кодекс. Про надання соціального житла тепер можуть просити тільки найбідніші з бідних. Сотні тисяч сімей, які частково живуть в жалюгідних умовах, викреслені із списків черговиків.
Більшість експертів з соціальних питань вважають реформи в Росії давно назрілими. Система зжила сама себе. Так, діючий раніше Житловий кодекс був прийнятий ще за радянських часів. За ті 20 років, що минули, його доповнили 3000 федеральних, сотні регіональних законів, обмежень, довівши документ до абсурду.
Така ж ситуація з соціальними пільгами, вони теж - соціалістична спадщина. Чисто арифметично право на них мають 103 мільйони з 143 мільйонів росіян. «Доярка року», ветеран війни, чорнобилець - більшого списку осіб, що мають право на безкоштовне лікування в санаторіях, пільгову оплату телефону, безкоштовний проїзд на транспорті, на знижки на медикаменти, навряд чи може бути.
Пільгами обсипали людей попередники Путіна Михайло Горбачов і Борис Єльцин, коли не вистачало грошей, і необхідно було заспокоїти народ. Вони теоретично складалися в суму 180 млрд. євро на рік, але на офіційній мові вважалися «не профінансованими бюджетними статтями».
Росія запланувала прийняти з-за кордону 300 тис. співвітчизників.
Росія має намір 2007 року переселити з-за кордону 50 тисяч співвітчизників, а в цілому за три роки - 300 тис. чоловік. Цей проект передбачається реалізувати в рамках п'ятирічної «Російської програми переселення. Програма задумана не тільки з гуманітарних міркувань, але і для вирішення конкретних економічних завдань. Вона спочатку покликана регулювати міграційні потоки в країні. Весь проект розрахований на період до 2012 року і припускає залучення до Росії в 2008 році - 100 тисяч, а в 2009-му - 150 тисяч чоловік. Скільки саме коштів знадобиться на ці цілі - точно невідомо, тільки на 2007 рік, коли програма діятиме в 12 пілотних регіонах, потрібно 4- 5 мільярдів рублів. [120]
1 січня 2007 вступили в дію нові направлені на вирішення демографічної проблеми, шляхом підвищення народжування.
Згідно закону "Про додаткові заходи підтримки сімей, що мають дітей" жінка, що народила або усиновила другого і подальших малюків, отримає 250 тисяч рублів (близько 9500 доларів) для оплати їх освіти, житла або формування накопичувальної частини власної пенсії. Після народження дитини жінці видадуть сертифікат, що дає право через три роки отримати 250 тисяч рублів.
Весь час до виплати "капіталу" жінка отримуватиме щомісячну дитячу допомогу. З січня цього року воно складе 1,5 тисячі рублів (близько 55 доларів) за першу дитину, 3 тисячі за другу, 8 тисяч за усиновленого. Працюючі мами отримуватимуть ще 40% від зарплати. [121]
3.4 Збройні сили Росії
Росія останні роки приділяє значну увагу реформуванню збройних сил, їх технічному переоснащенню.
7.07.2006 року начальник Генштабу ЗС РФ Юрій Балуєвській, виступаючи в Держдумі повідомив, що ЗС РФ до 2016 року перейдуть на принципово нові системи стратегічних ядерних сил. До 2016 року практично повністю буде переозброєна морська ядерна складова. На нових підводних човнах проекту 955 будуть встановлені ракетні комплекси "Булава". Основною складовою ракетних військ стратегічного призначення стане оснащення з'єднань стратегічним ракетним комплексом "Тополь-М" стаціонарного і мобільного базування. [122]
ЗС Росії в рамках державної програми озброєнь на 2007-2015 роки отримає близько трьох тисяч одиниць нового озброєння і більше п'яти тисяч одиниць модернізованого озброєння різного призначення. Озброєння отримають більше 200 з'єднань і частин. В рамках програми більше 300 батальйонів в сухопутних і ПДВ будуть переведені на модернізовані зразки озброєнь, а також будуть переозброєні декілька ракетних бригад. Об'єм фінансування державної програми озброєнь на 2007-2015 роки складе 4 трильйони 939,4 мільярда рублів (близько 185 млрд., доларів США). 63% коштів, що виділяються на програму, буде направлено на закупівлю нових зразків озброєнь і військової техніки. [123]
На ці гроші, як повідомили в комісії, передбачається серійно купити для сухопутних військ і ПДВ 1400 танків (комплект для 45 батальйонів), 4109 бойових машин десанту і бойових машин піхоти, 3008 бронетранспортерів (для 173 мотострілкових і парашутно-десантних батальйонів), 60 оперативно-тактичних ракетних комплексів «Іскандер-м» (для п'яти ракетних бригад). Для ППО - 18 зенітно-ракетних комплексів С-400 «Тріумф». Для ВПС – більше тисячі нових літаків, в основному фронтові бомбардувальники Су-34 і багатофункціональні важкі винищувачі Су-30 різних модифікацій (з 2010 року почнеться закупівля винищувача п'ятого покоління), і середні винищувачі МІГ-29ОВТ, учбово-бойові Як-130. Для ВМФ - декілька десятків надводних і підводних кораблів, серед яких п'ять стратегічних підводних крейсерів-ракетоносців класу «Борей» проект 955 з балістичними ракетами «Булава-30» на борту. Для РВСН більше 50 стратегічних ракетних комплексів «Тополя-М», як шахтного, так і грунтового базування. Космічним військам – ракети-носії «Ангара», нові системи розвідки і зв'язку. [124]
В 2007 році буде придбано 17 міжконтинентальних балістичних ракет, 4 космічних апарати і стільки ж ракет-носіїв. При цьому на ці закупівлі передбачається витратити більше 140 млрд. рублів. "Тільки цього року з 300 млрд. рублів, що виділяються на оснащення ЗС, власне на серійні закупівлі піде більше 144 млрд. рублів. Закупівля нових ракет дозволить оснастити новими і модернізованими зразками по шість авіаційних і вертолітних ескадрилій, сім танкових і 13 мотострілкових батальйонів. Купуватимуться нові і ремонтуватися наявні засоби зв'язку і системи управління, артилерійські знаряддя, протитанкові комплекси, бойові машини десанта і автомобільна техніка. У складі ВПС планується мати 50 стратегічних ракетоносців-бомбардувальників Ту-160 і Ту-95МС. Крім цього, в рамках держпрограми планується повністю відновити замкнуте периферійне поле радіолокації системи попередження про ракетний напад на російську територію. "У сухопутних військах будуть повністю переозброєні 40 танкових, 97 мотострілкових і 50 десантних батальйонів. П'ять ракетних бригад будуть оснащені новітнім ракетним комплексом "Искандер-м". [125]
До 2020 року весь парк ВПС буде повністю оновлений. [126]
До 2015 року буде куплено більше 100 тис. автомобілів, а флот отримає 31 корабель. Всього ж в рамках програми озброєння в армії і на флоті буде замінено близько 45% наявної бойової техніки. В найближчі два роки може бути ухвалене рішення про будівництво нових авіаносців. Чисельність російської армії за 6 років скоротилася на 200 тис військовослужбовців - до 1 млн. 130 тис чоловік. Іванов нагадав, що "в березні 2001 року ЗС налічували близько 1 млн. 340 тис. військовослужбовців". Надалі скорочення бойових частин проводитися не буде. [127]
За 6 років бюджет Міноборони РФ зріс у 3,5 рази. Витрати на переозброєння збільшилися більше, ніж в 4 рази". "У 2001 р. 70% йшло на утримання ЗС сил — на проїдання, по суті, і лише 30% — на розвиток. У 2006 році майже половина. До 2011 року вихід на ідеальне співвідношення — 50% на 50%. До 2001 року р. всі учення проводилися в кабінетах на картах, в 2006 році проведено близько 200 тільки крупних учень. [128] Росія поставила на бойове чергування перший полк комплексів "Тополя-М". [129]
В березні 2006 року зона поразки ППО СНД відсовується на 150 км в західному напрямі, а зона виявлення - на 400 км. Відсунути межі дії ППО дозволили нові чотири дивізіони зенітно-ракетних систем С-300ПС і два командні пункти передані Білорусії. [130]
Згідно з заявою командувача ПДВ Олександра Колмакова до 2015 року ПДВ стане за бойовому потенціалу абсолютно іншим родом військ. На озброєння вже поступили БМД нового покоління БМД-4 "БАХЧА-У", які в три рази підвищують бойові можливості парашутно-десантних підрозділів, а також 125-міліметрові самохідні протитанкові гармати "СПРУТ-Д", легкі танки для десанту, протитанкові керовані комплекси, автоматичні гранатомети "АГС-30", кулемети "Печеніг", супутникові навігаційні системи "ГЛОНАСС". [131] Крім того у 2007 році завершується перехід ПДВ на контрактну основу. [132]
Також Росія приділяє значну увагу людському фактору при реформуванні ЗС.
До 2011 року російська армія на дві третини буде контрактною. [133]
У 2006 році підвищене грошове утримання військовослужбовців на 15%. З 1 січня 2007 року воно збільшиться ще на 10%, а в кінці року ще на 15%. Плюс 15% у вересні 2008 року. У результаті доходи військовослужбовців в порівнянні з 2005 роком стануть вищі на 67%". [134]
До 2012 року буде створено фонд службового житла, і закрита житлова проблема в ЗС. [135] У останньому військовому наборі 2006 року збільшилася частка новобранців з вищою освітою до 16,7%. [136]
Результатом російських військових реформ можна вважати заяву на слуханнях в спеціальному сенатському комітеті з розвідки Конгресу директора розвідувального управління Міністерства оборони США генерал-лейтенанта Майкла Мейплза.
Американська розвідка визнає, що Росія «добилася прогресу в придушенні сепаратистів на Північному Кавказі за допомогою успішніших контрповстанських операцій». У російських військах загального призначення підготовка підрозділів постійної бойової готовності, які складають стрижень неядерних сил, знаходиться на найвищому рівні за весь пострадянський час.
У півтора рази збільшилося число військових навчань, які проводилися спільно з підрозділами зарубіжних армій.
Боєготовність російських ЗС знаходиться зараз на найвищому рівні за весь пострадянський період. [137]
РОЗДІЛ ІV
УКРАЇНА: СТАН ТА СТРАТЕГІЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ
Україна лише частково забезпечена традиційними видами первинної енергії, а отже змушена вдаватися до їх імпорту. Енергетична залежність України від поставок органічного палива, з урахуванням умовно - первинної ядерної енергії, у 2000 та 2005 роках становила 60,7%, країн ЄС – 51%. [138]
У структурі споживання первинної енергії в Україні за минулі роки найбільший обсяг припадає на природний газ – 41%, тоді як в країнах світу питома вага споживання газу становить 21%; обсяг споживання нафти в Україні становить 19%, вугілля – 19%, урану – 17%, гідроресурсів та інших відновлювальних джерел – 4%.
Узагальнюваними показниками ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів країни є питомі витрати первинної енергії на одиницю валового внутрішнього продукту країни (енергоємність ВВП).
Енергоємність ВВП України у 2,6 рази перевищує середній рівень енергоємності ВВП країн світу і в 3,35 рази вище ніж у розвинених європейських країнах..
Висока енергоємність ВВП в Україні є наслідком істотного технологічного відставання у більшості галузей економіки і житлово-комунальній сфері, незадовільної галузевої структури національної економіки.
Енергоємність ВВП країн світу, кг у.п./$ США (ПКС)
Баланс нафти. Імпорт, експорт
Відповідно Енергетичної стратегії України Прогнозні обсяги споживання нафти визначались з потреб нафтопродуктів для українських нафтопереробних заводів з урахуванням збільшення глибини її переробки з 70% в 2005 р. до 90% і вище в 2030 р.
Споживання нафти у 2005 р. становило 18,0 млн.тонн; у 2010 р. 19,3 млн.тонн; 2015 р. – 20,9 млн.тонн; 2020 р. – 21 млн.тонн; 2030 р. – 23,8 млн.тонн.
Згідно базового сценарію видобутку нафти до 2030 року, млн.тонн Україна буде видобувати:
- з власних запасів: 2005 рік – 4,3; 2010 рік – 5,1; 2015 рік – 5,3; 2020 рік – 5,3; 2030 рік – 5,4.
- за межами України: 2005 рік – 0; 2010 рік – 3,6; 2015 рік – 4,0; 2020 рік – 5,6; 2030 рік – 9,2
Однак на теперішній час не існує жодних підстав вважати видобуток нафти за кордоном реальністю.
Потреба України в нафті на сьогодні становить 28 млн.тонн Власний видобуток покриває приблизно 15 - 18% потреби в нафті. У поставках нафти на НПЗ 85 - 90% − імпорт російської та казахстанської нафти, яка надходить у суміші як сорт URALS за існуючою системою нафтопроводів через територію Росії.
Інші сорти нафти (казахстанська та азербайджанська) на НПЗ України не надходять з огляду на високу, порівняно з сортом URALS, ціну.
Виходячи з перспективного попиту на нафту та прогнозних рівнів видобутку нафти і газового конденсату в Україні, імпорт нафти у 2010 - 2015 рр. становитиме 23,3 та 26,7 млн.тонн відповідно, у 2020 р. – 29,1 млн.тонн і у 2030 р. – 30,4 млн.тонн.
Характеристика внутрішніх та зовнішніх джерел
Початкові видобувні запаси нафти родовищ України становлять 421,9 млн.тонн, газового конденсату – 138,6 млн.тонн. На 01.01.05 залишкові видобувні запаси нафти становлять 116,0 млн.тонн, газового конденсату – 69,8 млн.тонн.
Оскільки запаси нафти в Україні, які зосереджені в крупних родовищах, значно виснажені (більше 70%), а прогнозні ресурси нафти приурочені до покладів, що мають складну геологічну будову, незначні запаси, низьку продуктивність свердловин та залягають на значних глибинах, освоєння таких запасів нафти пов’язано з використанням спеціального обладнання і витратних технологій, що зумовлює високу вартість видобутку нафти.
Умови видобутку з родовищ, що на даний час вже введено в розробку, постійно ускладнюються через низку чинників. Переважна частина родовищ нафти мають початкові видобувні запаси менше 1 млн.тонн і лише 6 родовищ (Бугруватівське, Глинсько-Розбишівське, Бориславське, Гнідинцівське, Долинське, Леляківське) мали початкові запаси понад 20 млн.тонн. Саме ці 6 родовищ забезпечують близько 22% від загального видобутку нафти і сьогодні.
Проблеми видобутку нафти в Україні пов’язані також з тим, що понад 70% запасів нафти за критеріями рівня виснаження запасів, обводнення продукції, в’язкості, колекторських характеристик порід належать до категорії важковидобувних. Їх віднесено до низькопроникних колекторів, поклади багатопластові, з високою літологічною неоднорідністю як за площею, так і за товщиною продуктивних розрізів. Дві третини таких запасів зосереджено в покладах, що залягають на глибинах понад 2500 м. Практично всі запаси родовищ Прикарпаття важковидобувні. Розроблення важковидобувних запасів нафти потребує застосування специфічних, наукоємних і високовитратних технологій та обладнання.
Планується до 2010 р. збільшити обсяги пошуково-розвідувального буріння до 185 тис. м на рік, що майже у 6 разів перевищує фактичний обсяг пошуково-розвідувального буріння на нафту у 2005 р. Розрахунки показують, що за таких умов протягом прогнозного періоду (2006 – 2030 рр.) можливо приростити розвідані запаси за базовим сценарієм в обсязі 63 млн.т нафти з газовим конденсатом, за амбітним сценарієм – 150 млн.т нафти з газовим конденсатом.
Видобуток нафти з газоконденсатом на території України за оптимістичним сценарієм становитиме у 2010 р. 5,2 млн.т, 2015 – 5,5 млн.т, 2020 – 5,5 млн.т та в 2030 р. – 5,8 млн.т, а за песимістичним – у 2010 р. – 4,6 млн.т, 2015 р. – 4,7 млн.т, 2020 р. – 4,6 млн.т та в 2030 р. – 4,5 млн.т, за базовим - – у 2010 р. – 5,1 млн.т, 2015 р. – 5,3 млн.т, 2020 р. – 5,3 млн.т та в 2030 р. – 5,4 млн.т.
Характеристика сучасного стану та розвиток нафтотранспортної системи України
Нафтотранспортна система України, експлуатацію якої здійснює ВАТ "Укртранснафта", складається з 19 магістральних нафтопроводів (МН) загальною довжиною 4766,1 км. Річна пропускна спроможність системи для транзиту нафти з території РФ становить: на вході 114 млн. тонн, на виході – 56,3 млн. тонн. За необхідності система нафтопроводів спроможна в повному обсязі забезпечити потреби нафтопереробних підприємств, виходячи з їх максимальної проектної потужності понад 50 млн. тонн на рік. Роботу нафтопровідної системи забезпечує 51 нафтоперекачувальна станція, на яких працює 176 насосних агрегатів загальною потужністю 356,5 тис.кВт. Загальна ємність резервуарного парку становить 1085 тис.м3.
На нафтоперекачувальних станціях і МНТ "Південний" розміщено 11 резервуарних парків для товарної нафти. Загальна кількість резервуарів 81, номінальна їх ємність становить 1085 тис. куб. м, товарна ємність – 745 тис. куб. м.
Термін експлуатації нафтопроводів складає від 20 до 44 років і 90% з них відпрацювали свій амортизаційний період.
Забезпечення надійності функціонування нафтотранспортної системи на найближчу перспективу (до 2010 року) потребуватиме фінансових витрат на суму близько 4 млрд.грн., з них для реалізації першочергових заходів – 2,3 млрд.грн.
Суттєвим недоліком в постачанні нафти в Україну є те, що зовнішніми надходженнями сировини українська нафтопровідна система пов'язана тільки з російською нафтопровідною системою, що призводить до монопольного положення Росії у постачанні нафти в Україну та її транзиту.
Після 2010 року існує ризик поступової втрати обсягів транзиту російської нафти.
Баланс газу
Енергетичною стратегією України прогнозовано наступний баланс надходження та розподілу природного газу до 2030 року, млрд. м3 (базовий сценарій):
|
2005 |
2010 |
2015 |
2020 |
2030 |
|
|
І. Ресурси газу, усього |
76,4 |
67,6 |
62,4 |
53,7 |
49,5 |
|
у тому числі: |
|||||
|
1.1. Видобуток газу, усього |
20,5 |
25,5 |
31,1 |
32,9 |
40,1 |
|
у тому числі: |
|||||
|
видобуток з власних запасів |
20,5 |
23,2 |
25,0 |
26,1 |
28,5 |
|
за межами України* |
0 |
2,3 |
6,1 |
6,8 |
11,6 |
|
1.2. Імпорт |
55,9 |
42,1 |
31,3 |
20,8 |
9,4 |
|
ІІ. Споживання газу, усього |
76,4 |
67,6 |
62,4 |
53,7 |
49,5 |
|
у тому числі: |
|||||
|
2.1. Виробничо-технологічні потреби, сировина та витрати (втрати) при транспортувані |
9,0 |
8,3 |
7,2 |
6,5 |
5,9 |
|
2.2. Споживання, усього |
66,9 |
57,9 |
52,9 |
43,8 |
38,1 |
|
у тому числі: |
|||||
|
2.2.1. На виробництво електро-, тепло енергії на ТЕС |
15,3 |
14,9 |
13,0 |
11,2 |
8,9 |
|
2.2.2. Металургійний комплекс |
9,5 |
5,7 |
5,5 |
4,0 |
3,8 |
|
2.2.3. Хімічний комплекс |
8,6 |
7,9 |
8,5 |
8,8 |
9,0 |
|
2.2.4. Машинобудування та металообробка |
1,5 |
1,3 |
1,3 |
0,8 |
0,7 |
|
2.2.5. Інші промислові споживачі |
6,7 |
5,9 |
3,4 |
2,1 |
1,5 |
|
2.2.6. Агропромисловий комплекс |
0,7 |
0,6 |
0,5 |
0,4 |
0,2 |
|
2.2.7. Населення |
18,0 |
16,5, |
16,0 |
14,0 |
13,0 |
|
2.2.8. Інші непромислові споживачі |
6,6 |
5,1 |
4,7 |
2,5 |
1,0 |
|
2.3. Заміщення на транспорті рідкого палива на газ |
0,5 |
1,4 |
2,3 |
3,4 |
5,5 |
* видобуток газу українськими компаніями за межами України
На теперішній час не існує жодних підстав вважати видобуток газу за кордоном реальністю.
Видобуток природного газу в України
Умови видобутку з родовищ, що на даний час вже введено в розробку, постійно ускладнюються через низку чинників. Більше 75% газових родовищах мають початкові видобувні запаси менше 10 млрд. м3. Лише 4 родовища мали початкові видобувні запаси газу більше 100 млрд. м3 (Яблунiвське, Єфремiвське, Західно-Хрестищенське, Шебелинське). Важливо, що ці 4 родовища забезпечують більше 25% поточного видобутку природного газу і сьогодні.
Проблеми видобутку газу в Україні пов’язані також з тим, що більше 15% запасів газу за критеріями рівня виснаження запасів, колекторських характеристик порід, належать до категорії важковидобувних. Практично всі запаси родовищ Прикарпаття важкодобувні. Вилучення важкодобувних запасів газу потребує застосування специфічних, наукоємних і високо-витратних технологій та обладнання.
За оптимістичним сценарієм прогнозується видобуток природного газу на території України у 2010 р. в обсязі 23,5 млрд. м3, у 2015 р. – 25,5 млрд. м3, у 2020 р. – 26,6 млрд. м3 та у 2030 р. – 30,1 млрд. м3,
За песимістичним сценарієм прогнозується видобуток природного газу на території України – 20,8 млрд. м3 у 2010 р., 23,0 млрд. м3 – у 2015 р., 24,6 млрд. м3 – у 2020 р. та 26,9 млрд. м3 – у 2030 р.
Видобуток природного газу за межами України
За оптимістичним сценарієм прогнозується видобуток природного газу за межами України у 2010 р. – 2,5 млрд.м3, у 2015 р. – 6,2 млрд.м3, у 2020 р. – 6,9 млрд.м3, у 2030 р. – 12,2 млрд.м3, а за песимістичним – у 2010 р. – 2 млрд.м3, у 2015р. – 5,5 млрд.м3, у 2020 р. – 6,4 млрд.м3, у 2030 р. – 10,9 млрд.м3.
Однак на теперішній час не існує жодних підстав вважати видобуток нафти за кордоном реальністю.
Характеристика сучасного стану та розвиток газотранспортної системи
Газотранспортна система України (ГТС) складається з 37,6 тис. км газопроводів різного призначення та продуктивності, 73 компресорних станцій із 110 компресорними цехами, де встановлено 703 газоперекачувальні агрегати загальною потужністю 5,4 тис. МВт, 1607 газорозподільних станцій, 13 підземних сховищ газу загальною місткістю за активним газом понад 32,0 млрд. м3 та об’єкти інфраструктури.
На сьогодні близько 29% газопроводів відпрацювали свій амортизаційний термін, майже 60% експлуатуються від 10 до 33 років.
Забезпечення споживачів природним газом здійснюється газовими мережами тиском до 1,2 МПа, довжина яких становить близько 287 тис. км. Необхідний режим газопостачання в цих мережах забезпечують близько 51 тис. газорегуляторних пунктів (ГРП).
Система газопостачання природного газу тиском до 1,2 МПа має значний ступінь зносу і, крім цього, експлуатується в складних умовах інженерної інфраструктури населених пунктів. Так, 11,6 тис. км розподільчих газопроводів (або близько 7%) та 4,9 тис. газорегуляторних пунктів (або близько 14%) вже відпрацювали свій амортизаційний термін.
Зважаючи на терміни експлуатації газопроводів та їх технічний стан, для підтримання надійного та ефективного функціонування до 2015 року планується повністю завершити реконструкцію всіх компресорних станцій. До 2030 року буде завершено модернізацію та техпереоснащення газотранспортної системи з використанням найбільш сучасних та ефективних технологій.
На період до 2030 року в реконструкцію газотранспортної системи необхідно вкласти понад 92,4 млрд.грн.
Ядерна енергетика
АЕС в стратегії приділено найбільша увага. Деякі експерти навіть називають її не енергетичною, а «ядерною» стратегією.
З 2010 по 2030 роки запланована побудова 20 нових енергоблоків потужністю 1—1,5 Гвт (сьогодні в Україні діє 15 блоків потужністю 0,4—1 ГВТ). Витрати на модернізацію галузі оцінюються в 250 млрд. грн. і частково будуть покриті за рахунок експорту електроенергії. Передбачається також нарощувати об'єми здобичі уранової руди і виробництва уранового концентрату — до 2015 року виробництво концентрату повинне покривати потреби діючих АЭС. При цьому Україна все одно виявляється енергозалежною, оскільки на її території немає заводу по виробництву паливних складок з уранового концентрату.
Прихильники атомної інтенсифікації на підтримку своєї позиції висувають «переконливий» аргумент: упор на атомну енергетику зараз роблять у всьому світі. І дійсно, в 31 країні працюють 440 атомних реакторів, а про плани розширювати свої атомні потужності вже заявили більше п'ятнадцяти держав, зокрема США, Великобританії, Франції, Швейцарії, Іспанії, Голландії, Фінляндії, Росії, Польщі, Латвії, Білорусі, Єгипту, Японії, В'єтнаму, Південної Кореї і Китаю. За прогнозами Міжнародного енергетичного агентства (IEA), до 2030 року в світі буде витрачено більше 200 млрд. на розвиток атомної енергетики, а МАГАТЕ заявляє, що вже до 2020-го на долю атома доводитиметься 17% вироблюваній в світі енергії. При цьому IEA прогнозує, що значний приріст атомній енергетиці дасть Азія, що розвивається. Росія за рахунок реконструкції і будівництва нових реакторів протягом 15 років має намір збільшити свої потужності в два з половиною рази. Південна Корея і Китай збираються побудувати по 8 нових реакторів, Японія — 12. Пішла по цьому шляху і Україна, якій, здавалося б, слід було пам'ятати про трагічні наслідки подібних ініціатив довше за інших. Але немає, до 15 енергоблоків передбачається додати ще двадцять. І все це лише за чверть століття.
Те, що у нас називають крокувати в ногу з часом, насправді для багатьох країн — вимушена необхідність, про яку подумують лише зважаючи на подорожчання традиційного палива — нафту і газ. На цьому ж фоні спішно озвучило свої стратегічні плани у сфері атомної енергетики і керівництво України. Але навіть якщо стрибок цін на газ дійсно і перетягнув ваги убік, м'яко кажучи, небезпечної атомної енергетики, варто визнати, що далеко не у всіх країнах. Наприклад, основний покупець російського газу — Німеччина, що кілька років тому ухвалила рішення згорнути ядерну програму, навіть після російсько-українського газового скандалу не стала переглядати свою позицію. Поступово закриває атомні реактори Швеція. Ще недавно в стратегічні плани українського керівництва входило будівництво на нашій території лише 11 енергоблоків. Тепер ця цифра збільшилася удвічі, але, окрім збільшених ядерних амбіцій, істотно нічого не змінилося: болісні сумніви щодо безпеки атомної енергетики і проблема утилізації ядерних відходів як були, так і залишилися. Так само як і небажання населення погоджуватися на розміщення атомного виробництва у себе під боком.
У стратегії є проблема вибору атомних технологій при неминучому оновленні реакторного парку українських електростанцій. При розробці Концепції розвитку ПЕК намічалося, що Україна зважаючи на розвинену наукову базу повинна розглянути можливість розширення парку реакторів за рахунок залучення нових, раніше не вживаних в нашій країні технологій — новітніх реакторів на швидких нейтронах, реакторів MOX fuel, а також давно використовуваних в світі важководяних (дейтерієвих) реакторів. Передбачалася заміна на них нині працюючих на всіх українських АЕС реакторів російського виробництва (ВВЕР). Проте нинішня стратегія в директивному тоні лаконічно указує, що «досвід експлуатації АЕС дозволяє Україні зробити вибір на користь реакторів типа ВВЭР/PWR». Іншими словами, Київ знову зробив ставку на Росію.
Один з лідерів атомної індустрії — Франція має намір відновити свої атомні потужності реакторами третього покоління. Зараз для неї розробляється реактор, що охолоджується водою під тиском, дозволяє підвищити безпеку, зменшити дози опромінювання, яким піддається персонал, і скоротити викиди відходів в навколишнє середовище. Реактори третього покоління — це поки що новинка на ринку атомної енергетики. Дозволити собі замовити розробку такого реактора змогли поки небагато: Фінляндія і Франція. При цьому Париж планує почати будівництво реактора тільки в 2007 році, а на реалізацію проекту відведено 5 років. Цікаво, яким чином Києву вдасться реалізувати свої грандіозні плани по будівництву 20 енергоблоків протягом 24 років? У стратегії закладена або утопія, або напівправда.
У стратегії відсутній найбільш важливий в політичному відношенні елемент, що стосується необхідності виробництва власного збагаченого урану. «Державами — членами Групи постачальників ядерних матеріалів фактично введений мораторій на передачу технологій і устаткування для збагачення урану», — мотивується в стратегії таке рішення.
В стратегії на відсутня відповідь на питання — поховання ядерних відходів.
Ще один аргумент, підтверджуючий сумнівність енергетичного прориву нашої країни: колосальні витрати на будівництво АЭС. Не дарма після офіційної презентації енергетичної стратегії директор Всесвітнього банку по Україні, Білорусі і Молдові Пол Бермінгхем назвав її амбітною і дорогою. Він дипломатично натякнув, що при існуючої в цей час в Україні енергоємності ВВП в 5,4 % узяти 200 млрд. на реалізацію даної стратегії на тлі необхідності розвивати інші напрями (транспорт, охорона здоров'я) просто ніде. Створення великої кількості нових атомних реакторів, на його думку, не повинне бути пріоритетним стратегічним напрямом держави, адже будівництво енергетичних підприємств зажадає не одного року, а десятиліть. [139]
Вугільна промисловість
Прогнозні запаси вугілля в
Україні становлять 117,5 млрд.тонн, у тому
числі
56,7 млрд.тонн – розвідані запаси,
з них енергетичних марок – 39,3 млрд.тонн.
Балансові запаси вугілля на діючих
шахтах складають 8,7 млрд.тонн, з яких
6,5 млрд.тонн промислових, у тому числі
майже 3,5 млрд.тонн, або 54% енергетичного.
Через недостатні обсяги капітальних вкладень у вугільну промисловість Україна має найстаріший серед країн СНД шахтний фонд, а його прискорене старіння призвело до формування негативного балансу виробничих потужностей. Зниження їх обсягу набуло сталої тенденції, яка вже є катастрофічною.
За період 1991 - 2005 рр. виробнича потужність вугледобувних підприємств зменшилась з 192,8 млн.тонн до 91,5 млн.тонн на рік або майже в 2,1 рази. При цьому останнім часом виробничі потужності використовуються лише на 85%.
Майже 96% шахт понад 20 років працюють без реконструкції. Через повільну реструктуризацію галузі в експлуатації знаходиться значна кількість дрібних і середніх збиткових неперспективних шахт.
Якщо Стратегія буде втілена в життя, то видобуток вугілля в Україні до 2030 року зросте майже в 1,7 разу, тобто з 78 млн. т в 2005 році до 130,2 млн.т. Виробничі потужності шахт через 24 роки досягнуть 144 млн. т вугілля в рік, а коефіцієнт їх використання складе 90 %, що зажадає введення в експлуатацію нових вугледобувних підприємств, а також приросту потужностей що вже діють. Потреби національної економіки в енергетичному вугіллі будуть забезпечені до 2030 року на 97,1 %, у коксувомк вугіллі — на 72,6%.
Згідно базовому сценарію, споживання вугілля до 2015 року зросте до 98,7млн.т, до 2020 року — до 107,6 млн. т, а до 2030году збільшиться в два рази (тобто з 65,9млн. т в 2005 році до 130,3млн.т). Якщо судити за оптимістичними прогнозами, то до 2030 року Україна споживатиме 153,5 млн. т вугілля, по песимістичних — 114,9 млн. т.
Але викликає здивування той факт, що в розділі, присвяченій адаптації українського законодавства до європейських норм, спочатку написано, що «регулювання вугільної галузі в ЄС направлене на... зменшення державних субсидій», а на сім строчок нижче — що Україні необхідно прийняти законодавчі акти, що визначають «види державної допомоги вугільній галузі».
Середня ціна 1 т товарної вугільної продукції в 2005 році становила 217,67 грн., а собівартість − 231,43 грн., тобто збитки на 1 тонну складали 13,76 грн., загальний обсяг збитків по групі збиткових шахт – 1710,8 млн. гривень. За рахунок коштів держбюджету компенсовано витрати на виробництво у розмірі 1035,8 млн. грн., не профінансованими залишилися збитки в обсязі 675 млн. грн.
Таким чином виникає питання доцільності існування вугільної промисловості в державі.
Фінансове забезпечення розвитку ПЕК
Протягом наступних 2-5 років відбуватиметься поступове наближення ціни на електроенергію, газ природний та нафтопродукти до рівня цін на лібералізованих ринках ЄС.
Розвиток та функціонування паливно-енергетичного комплексу потребує значних інвестиційних ресурсів (базовий сценарій, ціни 2005 р.): до 2030 р. – 1045,0 млрд. грн., з яких:
млрд. грн.
|
Напрями фінансування |
2006 – 2010 |
2011 – 2020 |
2021 – 2030 |
2006 – 2030 |
|
Усього у тому числі: |
158,2 |
431,0 |
455,9 |
1045,0 |
|
Теплова енергетика |
16,7 |
75,8 |
90,9 |
183,4 |
|
Гідроенергетика |
2,8* |
5,6 |
10,6 |
19 |
|
Розвиток електричних мереж |
13,2 |
43,8 |
25,9 |
82,9 |
|
Ядерна енергетика |
11,6** |
79 |
117,6 |
208,2 |
|
Розвиток відновлювальних джерел виробництва електроенергії (без ГЕС) |
1,1 |
3,0 |
3,0 |
7,1 |
|
Ядерно-паливний цикл |
4,0 |
13,3 |
4,4 |
21,7 |
|
Вугільна промисловість |
42,4 |
87,9 |
91,4 |
221,7 |
|
Нафтогазовий комплекс |
65,6 |
122,6 |
112,1 |
300,3 |
* - без урахування Ташлицької ГАЕС; ** - з урахуванням інвестицій на введення Ташлицької ГАЕС-700 млн.грн.
В електроенергетиці – 500,6 млрд. грн.:
модернізація, реконструкція, підвищення безпеки діючих АЕС, поводження з ВЯП та РАВ – 27,0 млрд. грн.;
подовження терміну експлуатації АЕС – 11,7 млрд. грн.;
введення в експлуатацію нових атомних енергоблоків, Ташлицької ГАЕС та виведення з експлуатації блоків, які відпрацювали проектний та продовжений термін експлуатації – 169,5 млрд. грн.;
підтримка потужностей у тепловій енергетиці за рахунок продовження терміну експлуатації діючих енергоблоків, завершення реалізації пілотних проектів з реконструкції енергоблоків ТЕС, виведення зношених і введення нових потужностей – 16,7 млрд. грн.;
комплексна реконструкція ТЕС з введенням нових енергоблоків та консервація енергоблоків, експлуатація яких є недоцільною – 166,7 млрд. грн.;
реконструкції діючих і введення нових потужностей ГЕС, ГАЕС (без урахування ТГАЕС– 0,7 млрд.грн, фінасування якої здійснюватимется за статею «Ядерна енергетика») - 19,0 млрд. грн.;
модернізація та розвиток електричних мереж з урахуванням заходів щодо інтеграції Об’єднаної енергосистеми України до енергосистем країн Європи – 82,9 млрд. грн.;
розвиток відновлюваних джерел енергії для виробництва електроенергії – 7,1 млрд. грн.
У ядерно-паливному комплексі – 21,7 млрд. грн.:
виробництво цирконієвого та уранового виробництва, забезпечення виробництва уранового концентрату до рівня повного забезпечення потреб АЕС – 20,4 млрд. грн.;
будівництво заводу з фабрикації ядерного палива – 1,3 млрд. грн.
Для організаційного і науково-дослідницького забезпечення ефективного розвитку електроенергетики доцільним є створення національного інжинірингового центру енергетики.
У вугільній галузі – 221,7 млрд. грн. (48,0 млрд. грн. за рахунок бюджету, що підлягають щорічному уточненню при його формуванні):
технічне переоснащення виробництва – 76,3 млрд. грн.;
капітальне будівництво – 82,8 млрд. грн.;
закриття шахт (реструктуризація) – 9,1 млрд. грн.;
утримання гірничорятувальних служб і галузевих інститутів – 4,0 млрд. грн.;
поточні ремонти та заміна обладнання – 49,5 млрд. грн.;
У нафтогазовому комплексі – 300,3 млрд. грн.:
відновлення газотранспортної системи України, зокрема, трубопроводів та газоперекачувальних агрегатів – 92,4 млрд. грн.;
будівництво нових потужностей ГТС для забезпечення зростання надходження природного газу – 47,0 млрд. грн.;
капітальний ремонт та реконструкція основного обладнання магістральних нафтопроводів - 9,1 млрд. грн.;
будівництво нових нафтопроводів – 3,5 млрд. грн.;
модернізація обладнання та будівництво нових потужностей нафтопереробних заводів – 26,8 млрд. грн.;
геологорозвідувальні роботи та видобування нафти і газу – 103,5 млрд. грн.;
формування інфраструктури для забезпечення стратегічного запасу нафти і нафтопродуктів – 7,5 млрд. грн.;
створення стратегічного запасу нафти і нафтопродуктів – 10,5 млрд. грн.
Фінансування розвитку галузей ПЕК передбачається за рахунок:
оптимізації цінової і тарифної політики та доведення інвестиційної складової тарифу на енергоносії з врахуванням цільової надбавки до рівня, що забезпечує достатню інвестиційну привабливість проектів;
законодавчого запровадження прискореної амортизації основних фондів ПЕК, забезпечивши при цьому цільове використання амортизаційного фонду;
залучення коштів від реструктуризації та погашення боргових зобов’язань минулих років учасників енергоринку відповідно до Закону України „Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу” від 23.06.2005 р. №2711-IV;
державних коштів відповідно до обсягів, визначених чинним законодавством та бюджетом розвитку на відповідний рік;
вдосконалення бюджетної, податкової, рентної політики, зокрема, визначення частки прибутку та рентних платежів на інновацію, що сприятиме стабілізації фінансового стану підприємств та активізації інвестиційної політики в паливно-енергетичному комплексі;
розширення залучення зовнішніх кредитних ресурсів та інвестицій, зокрема, для реалізації програми інтеграції Об’єднаної енергосистеми України до ЄС.
ВИСНОВОК
України повинна розробляючи власну довгострокову політику по забезпеченню енергетичної безпеки повинна в першу чергу враховувати геополітичні плани США і Росії. Як показує дослідження у геополітичних планах цих країн домінування над Україною є однією з головних стратегічних цілей, за досягнення яких США та Росія ведуть між собою жорстку боротьбу.
При цьому саме ці країни мають і будуть мати в осяйному майбутньому вирішальний вплив на світовий розподіл енергоресурсів.
В свою чергу як показує дослідження сучасного та майбутнього стану світової енергетики у наступному десятиліття прогнозується світова енергетична криза пов’язана із збільшенням обсягів споживання дефіциту нафти та газу та спадом їх видобування.
З наступним десятиліттям починається ера глобальної енергетичної кризи, коли всі міжнародні відносини будуть будуватися навколо наявності і доступу до енергоресурсів. Це реальність, яка хоча широко і не афішується, але до якої світу скоро доведеться звикнути.
Фактично формується нова світова енергетична реальність. Де домінуючими силами будуть США та Росія
Унаслідок прогнозованого зниження рівня видобування нафти в промислово розвинених країнах можуть істотно вирости об'єми її імпорту, в першу чергу з політично і економічно нестабільних країн Персидської затоки та Латинської Америки. В зв'язку з цим зрозуміло, чим обумовлена все більш пильна увага основних країн – споживачів енергоресурсів і крупних міжнародних корпорацій до ресурсно-сировинної бази держав, що не входять до ОПЕК в першу чергу до Росії і підконтрольних їй сусідів на пострадянському просторі.
Протягом наступного десятиліття динаміка розвитку ситуації в області глобальної енергетики по всіх напрямах успадкує тенденції попереднього періоду. Частка традиційних енергоресурсів (нафта, газ) в сукупному споживанні первинних енергоносіїв збережеться на рівні 2003–2005 років, тобто близько 80%. Зниження інтересу до нафти можливо тільки починаючи з 2030 року.
У найближче десятиліття (у віддаленій перспективі до 2067-го) нафта залишиться провідним енергоджерелом, забезпечуючи близько 40% енергоспоживання. За нею йдуть природний газ (28%), вугілля (20%), поновлювані джерела (7%) і ядерна енергія (5%). Частки природного газу і нафти будуть рости, тоді як частки вугілля і ядерної енергії – скорочуватися. Можливо, що до кінця десятиліття рівень споживання ядерної енергії стабілізується і почне розширюватися сфера застосування альтернативних джерел, але це не вплине на базові тенденції принаймні протягом найближчих 15–25 років.
Як зазначено у роботі найбільший в світі споживач енергоресурсів – США вживають всі можливі заходи з метою свого забезпечення енергоресурсами у теперішній та майбутній час.
Для США домінування над Україною є необхідним оскільки здійснення планів американського світового панування вимагає насамперед встановлення гегемонії і контролю над Євразійським континентом оскільки згідно геополітичних планів США "у світі немає місця двом центрам багатства й імперії. Один організм повинний перемогти і знищити інші ... американці повинні зрозуміти, що це буде війна не на життя, а на смерть - боротьба вже не проти окремої нації, але проти цілого континенту".
Щоб зрозуміти важливість домінування Росії над Україною необхідно пам’ятати, що Росія розглядає крах Радянського Союзу найбільшою геополітичною катастрофою століття та справжньою драмою для російського народу. Як відомо з катастрофами борються, а їх наслідки усуваються.
В теперішній час для боротьби за контролем над світовими енергоресурсами необхідно мати сучасні збройні сили та стабільну економіку.
Дослідження доводить, що американська економіка вже давно існує за рахунок того, що має монопольний привілей друкувати світову резервну валюту стільки, скільки їй заманеться. В той час як реальний сектор економіки все більше занепадає. Держава має надзвичайно великий бюджетний дефіцит, зовнішній та внутрішній борг.
Така економічна політика вже призвела до, що провідні країни світу вже почали поступово позбавлятися доларових накопичень. Враховуючи тенденцію змінення бівалютних корзин Центробанків світу можливо спрогнозувати, що до 2015 року американський долар перестане бути засобом накопичень і відповідно світовою валютою. Наслідки цього для США будуть критичними. Фактично США протягом найкоротшого проміжку часу перетворитися на «Верхню Вольту з ядерними ракетами». Це може трапитися раптово протягом кількох днів, і приклад СРСР у 1991 році цьому підтвердження.
Хоча США мають найпотужніші у світі збройні сили і здатні знищити майже будь-яку країну світу але економічна криза вже призвела до того, що боєздатність збройних сил падає. Це пов’язано у першу чергу із браком коштів для утримання необхідної кількості військовослужбовців та своєчасного переозброєння та модернізації бойової техніки. Не останню роль у занепаді збройних сил США відіграє корупція найвищих гілках влади.
В цілому війна США проти Іраку довела те, що США здатні перемогти у війні більшість країн світу, які володіють великими запасами енергоресурсів і окупувати їх. Але все рівно не в змозі забезпечити себе енергоресурсами.
Таким чином розглянувши і проаналізувавши геополітичні плани США, залежність американської економіки від експорту енергоресурсів, стан та перспективи американської економіки, стан та перспективи збройних сил США. Можна зробити висновок про те, що фінансова піраміда США обрушиться, що викличе фундаментальне перетворення світової політичної економії.
Для Росії домінування над Україною завдяки її географічному розташуванню, досить потужною хоча і дуже енергоємною промисловістю, транзитним шляхам і людським ресурсам є важливою умовою існування Російської імперії.
В Росії після приходу до влади Володимира Путіна було відновлено керованість країною, повернуто у власність державі стратегічні галузі і підприємства і що, особливо важливо повернуто контроль над енергетичним сектором країни. Завдяки грамотної економічної політики Росія змогла залучити до країни величезні фінансові інвестиції, що дало поштовх для значного розвитку економіки та зростанню ВВП. Країна змогла погасити більшість зовнішнього боргу, значно зміцнити національну валюту, отримати бездефіцитній бюджет, значно підвищити рівень життя населення та соціальний захист населення, запровадити національні програми направлені на підвищення народжування, охорону здоров’я та інші соціальні програми.
Росія будує енергетичну наддержаву з найсучаснішим озброєнням. Саме у цій області Росію розігрує свої карти, повертаючись коло світових держав. При цьому прибутки від продажу енергоресурсів направлені на створення сучасної економіки та розробку новітніх технологій.
Росія розставляє фігури на світовій шахівниці так, щоб стати головною сполучною ланкою Євроазіатської економіки, яка, у свою чергу, буде залежна від російських енергоресурсів.
Завдяки швидкозростаючої економіки Росія успішно проводить військову реформу переозброює армію новими видами тактичного та стратегічного озброєння. Як зазначалося боєздатність російських збройних сил знаходиться на найвищому рівні з моменту розвалу СРСР. Новітні ядерні озброєння забезпечили захист на найближчі десятиліття.
На сьогоднішній день Росія “зібралася з силами” на стільки, що вже майже не приховує свої наміри. У Посланні Федеральнім Зборам у 2006 році президент Путін заявив: “Крах Радянського Союзу був найбільшою геополітичною катастрофою століття. Для російського ж народу він став справжньою драмою. Десятки мільйонів наших співгромадян і співвітчизників опинилися за межами російської території...”.
Як відомо з катастрофами борються, а їх наслідки усуваються.
Росія розпочала активну економічну та територіальну експансії в країнах колишнього СРСР для відродження Російської імперії як мінімум у межах до 1991 року і наступне економічне та політичне домінування в світі. Прикладом цього є політика Росії по приєднанню (економічними засобами) Республіки Білорусь.
Враховуючи темпи розвитку економіки, стан збройних сил і величезні запаси енергоресурсів є підстави зробити висновок, що у найближчі десятиліття Росія є тією силою яка буде формувати нова світову реальність.
Таким чином враховуючи вищевикладене модно зробити висновок, що Україні при вироблення довгострокової політики по забезпеченню енергетичної безпеки недоцільно розглядати США (як силу яка може суттєво вплинути на формування цієї політики.
У той час, як Росія матиме для України вирішальне значення в забезпеченні енергоресурсами.
Україна лише частково забезпечена традиційними видами первинної енергії, а отже змушена вдаватися до їх імпорту. Енергетична залежність України від поставок органічного палива, з урахуванням умовно - первинної ядерної енергії, у 2000 та 2005 роках становила 60,7%.
У структурі споживання первинної енергії в Україні за минулі роки найбільший обсяг припадає на природний газ – 41%, тоді як в країнах світу питома вага споживання газу становить 21%; обсяг споживання нафти в Україні становить 19%, вугілля – 19%, урану – 17%, гідроресурсів та інших відновлювальних джерел – 4%.
Узагальнюваними показниками ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів країни є питомі витрати первинної енергії на одиницю валового внутрішнього продукту країни (енергоємність ВВП).
Енергоємність ВВП України у 2,6 рази перевищує середній рівень енергоємності ВВП країн світу і в 3,35 рази вище ніж у розвинених європейських країнах..
Висока енергоємність ВВП в Україні є наслідком істотного технологічного відставання у більшості галузей економіки і житлово-комунальній сфері, незадовільної галузевої структури національної економіки.
Вже зараз українська економіка існує виключно завдяки постачанням Росією дешевих енергоресурсів.
Необхідно усвідомити та на офіційному державному рівні визнати, що в теперішній час побудова сильної, економічно розвиненої держави за національною ознакою не можлива, крім випадків володіння державою значними природними багатствами. Але в цьому разі одразу виникне питання збройного захисту цих багатств, що теж в одинак не можливо.
Росія енергетичними важелями, які здатні розорити Україну протягом року. Саме від цін на російські енергоносії, від російського ринку і від готовності крупних російських компаній співробітничати з Україною залежить стан її економіки і відповідно бюджетів на всіх рівнях. Приклад російсько-білоруського протистояння показує, що Росія застосує будь-які економічні важелі впливу. Україна не зможе нічого протиставити своєму постачальнику енергоресурсів.
Україні дуже важливо зрозуміти, що час коли велися переговори стосовно вартості енергоносіїв, залишилися у минулому. Настав час коли буде вирішуватися питання постачання енергоносіїв взагалі.
Україна повинна поспішати, оскільки зростання цін на енергоресурси і особливо на газ у найближчі роки будуть знищувати українську економіку, тим самим знижуючи «частку вкладу» при будівництві будь-якого союзного утворення з Росією тим знижуючи свій статус в ньому.
Враховуючи вищевикладене вважаю, що ця робота забезпечує реалізацію цілей і завдань відповідно о поставленого предмета досліджень.
Я хотів би завершити роботу словами, сказаними про колишній СРСР, в складі, якого Україна була другою за значенням республікою, його найзапеклішим та найжорстокішим ворогом – Адольфом Гітлером: «Східний народ виявився сильнішим, і майбутнє по справедливості належить йому».
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
«День» № 45, 16 березня 2007, http:www.day.kiev.ua/178745
Лукашевич В.М. Глобалистика: Учебное пособие. – 3-е издание. – Львов: «Новий світ-2000», 2006. – 540 c/
"Global Research", Канада, 19 жовтня 2006
"Corriere Della Sera", Італія, 26 січня 2007 (надруковано)
NEWSru.com :22.11.2006 р.
02/02/2007 РИА Новости
InoPressa 8 грудня 2006.
("Forbes", США 09.07.2006)
(NEWSru.com 22 січня 2007 року).
NEWSru.com 21 грудня 2006 року.
22/01/2007 - РИА Новости.
NEWSru 22 січня 2007 року
NEWSru.com 22 листопада 2006 року.
Відомості офіційного сайту ВАТ «ГАЗПРОМ»
"The Times", Великобританія 08 листопада 2006 року
NEWSru.com 31 жовтня 2006 року
28/11/2006 РИА Новости
("United Press International", США, 29 серпня 2006 року)
NEWSru.com :: 1 лютого 2007 року
ПЕРВЫЙ КАНАЛ 06.05.2006 року.
"The Financial Times", Велика Британія 05 грудня 2006
РИА Новости 07/12/2006
06/12/2006 15:45 РИА Новости.
Подробности 20 квітня 2006 року.
Подробности 26 квітня 2006 року.
Подробности від 02.02.2006 року
"The Financial Times", Велика Британія, 07 квітня 2006 року.
NEWSru.com 10 жовтня 2006 року, ("The Times", Великобританія) 11.10.2006
"The International Herald Tribune", США 23 жовтня 2006
РИА Новости 28.11.2006 року.
("The International Herald Tribune" США, від 12 січня 2007 року, надруковано на сайті http://www.inosmi.ru/translation/232176.html)
http://ukrnafta.ua/digest/dgazpdoide201206.html
NEWSru.com :: 15 листопада 2006 року
"The Wall Street Journal", США, 29 грудня 2006
ИНТЕРФАКС 29 листопада 2006 року
("Newsweek", США від 28 серпня 2006)
06/12/2006 - РИА Новости.
23/01/2007, - РИА Новости.
NEWSru.com :: 23 січня 2007 року.
ГЕОПОЛИТИКА В ЭПОХУ ГЛОБАЛИЗАЦИИ Г. Зюганов (журнал "Наш современник", N10, 2002 рік)
"Asia Times", США
18
січня 2006 року,"China Daily", Китай, 12 січня 2006 року
"Blamіng 'undervalued' yuan wіns votes, Asіa Tіmes Onlіne, February 26, 2004
15 січня 2007, 08:00 http://www.ukrbiznes.com/news/estate/24867.html
Подробности, 15 лютого 2007
30 жовтня 2006 року http://www.americaru.com/news/18699
"The Weekly Standard", США 14 сентября 2006 надруковано на сайті http://www.inosmi.ru/translation/229927.html
29 серпня 2006 року. GMT -5 URL: 24.01.05 від 09.03.2005
PDA.Lenta.ru: 2006/01/20
"City Pages", США від 13 вересня 2005 року.
NEWSru.com :: 5 листопада 2006 року.
Permanent URL: 24 жовтня 2006 р.
05/02/2007 - РИА Новости
24/01/2007 15:48 РИА Новости.
15/01/2007 17:24 - РИА Новости.
NEWSru.com :19 грудня 2006 року
NEWSru.com :20 грудня 2006 року:
ИНТЕРФАКС, 21 грудня 2006 року
("The Boston Globe", США) 31 серпня 2006 року,
«Білоруські новини» від 06 лютого 2007 року.
газета КОММЕРСАНТЪ №83 (№ 3414) від 12.05.2006 року.
«Интерфакс» 19 грудня 2006 року
ИНТЕРФАКС, 9 січня 2007 р.
Білоруський Ринок №2 (737), 15 - 22 січня 2007:
NEWSru.com 10 січня 2007 року.
NEWSru.com від 12 січня 2007 року
15/01/2007 РИА Новости.
NEWSru.com від 17 січня 2007 року
Білоруський Ринок №50(735), 25.12.2006 – 01.012007
Подробности 26 січня 2007 року.
NEWSru.com :: У Росії 26 січня 2007 року.
Білоруський Ринок №5(740), 5-12 лютого 2007 року
ИНТЕРФАКС 1 лютого 2007 року.
ИНТЕРФАКС - 1/02/ 2007 року
ИНТЕРФАКС 10 листопада 2006 року
РИА Новости 21/12/2006 року.
8 грудня 2006 року ИНТЕРФАКС.
ИНТЕРФАКС 29 листопада 2006 року
"L'Espresso", Італія, 18 вересня 2006.
NEWSru.com 25 вересня 2006 року.
10/02/2007 05:22 РИА Новости
ИНТЕРФАКС 29 листопада 2006 року.
Радіо "Голос России".
NEWSru.com 12 січня 2007 року.
ИНТЕРФАКС 26 січня 2007 року,
РИА Новости 27/01/2007.
31/01/2007 17:09 РИА Новости.
NEWSru.com :: 27 жовтня 2006 р.
01/12/2006 13:48 РИА Новости.
ИНТЕРФАКС 31 жовтня 2006 року
РИА Новости 24/10/2006 року.
NEWSru.com 12 січня 2007 р
15 січня 2007 року ІНТЕРФАКС.
22 вересня 2006, РІА Новости.
"День", Україна 26.07.2006 року
18/01/2007 - РИА Новости.
NEWSru.com :: 7 лютого 2007 р.
ПЕРВЫЙ КАНАЛ від 04.12.2006 року.
Корреспондент.net 10 лютого 2006
24/01/2007 - РИА Новости
13/10/2006 РІА Новини.
18/01/2007 - РИА Новости.
NEWSru.com від 21.01.2007 року.
NEWSru.com 12 січня 2007 р
Офіційний сайт КМ України. «Енергетична стратегія України на період до 2030 року» - Розпорядження КМ України від 15 березня 2006 р. N145-р
«Інформаційний бюлетень 2000» від 14.04.2006 року
РИА Новости від 25/10/2006 року.
Подробности від 25 вересня 2006 року.
NEWSru.com :: ноября 2006 року.
"Christian Science Monitor", США від 10 січня 2007 року,
Newsweek, США від 15 січня 2007 року
Подробности від 13 січня 2007 року.
«Gazeta Wyborcza» Польща,
("West East", Канада), 24 жовтня 2006 року, Подробности, 21 грудня 2006 року.
Подробности, 23 жовтня 2006 року.
13/04/2005 РИА "Новости" та Відомості офіційного сайту ДП НАЕК «Енергоатом»
Подробности, 23 вересня 2006 року.
www.ПРАВДА.com.ua, 22.01.2007 року.
Баскаков А.я., Туленков Н.В. методология научного исследования: Учебное пособие. – 2-е издание., испр. – К.: МАУП, 2004.- 216 c. – 264 с.
Храмов В.О., Бовтрук Ю.А. Зовнішньоекономічна політика: Навч. Посіб. – К.: МАУП, 2002.
Бжезинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геостратегические императивы. – М.: Междунар. 2005. – 256 с.
Панарин А.С. Глобальное политическое прогнозирование. М.: Алгоритм, 2000.
Панарин А.С. Політологія: Учеб. – М.: Проспект, 1997.
Бебік В. Політологія для політології і громадянина: монографія – К.: МАУП, 2003. – 424 с.
Політологія. Підр. За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Гобатенка – К., «Академія» 2005.
О.Субтельний. Україна історія, Київ «Либідь» 1992.
Кудряченко А.В., Рудич, Ф.М., Храмов В.О. Геополітика: Підручник - К.: МАУП, 2004 – 296 с.
Панарин А.С., Глобальное политическое прогнозирование. М.: 2000. – 352с.