Екологічне виховання при формуванні сучасних знань про проблему пестицидів в Україні
Зміст
екологічний освіта культура пестицид
Вступ
1. Стан проблеми екологічної освіти та виховання
1.1 Аналіз стану проблеми екологічної освіти та виховання в Україні і за кордоном
1.2 Аналіз змісту Концепції загальної середньої освіти в Україні та її екологічної складової
2. Екологічне виховання у процесі навчальної та поза навчальної діяльності
2.1 Типи екологічної культури
2.2 Аналіз основних понять “екологічна освіта”, “екологічне виховання”, “екологічна вихованість”
2.3 Мета екологічної освіти і виховання
2.4 Компоненти екологічної культури
2.5 Здоровий спосіб життя як один з найважливіших критеріїв ефективності екологічного виховання
2.6 Форми та засоби екологічного виховання
2.7 Екологічне виховання у процесі шкільної діяльності
2.8 Позашкільна екологічна освіта та виховання
3.Розробка методичних матеріалів для впровадження у навчальний процес знз відомостей про пестициди
3.1 Актуальність проблеми пестицидів
3.2 Аналіз шкільних підручників з хімії для 10-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів щодо висвітлення проблеми пестицидів та стійких органічних забруднювачів (СОЗ)
3.3 Методична розробка конференції з проблем хімічної безпеки «Пестициди: шкода чи користь?»
Висновки
Список використаних джерел
Додаток
Вступ
Актуальність. На попередніх етапах розвитку людства, коли інтенсивність негативного впливу на природу не перевищувала її можливостей до само відтворення, екологічні проблеми не ставали перед людством з такою гостротою.
До середини ХХ ст. небезпека незворотних забруднень і змін навколишнього середовища стала однією з глобальних проблем людства. Збільшення антропогенної дії на природу обумовлено перш за все значним зростанням з початку минулого століття населення Землі, а також ще більш швидким збільшенням добування та переробки природних ресурсів. Світові енергетичні потужності і обсяг промислової продукції подвоюються кожні 12 і 15 років. Прогнози показують, що індустріальне навантаження на навколишнє середовище вже в першій половині ХХІ століття зросте в 2,5-3,0 рази. Щорічно із земних надр добувається більше 100 млрд. т корисних копалин, виплавляється 800 млн. т металів, виробляється 60 млн. т синтетичних матеріалів, на поля вноситься 500 млн. т добрив і більше 2 млн. т пестицидів. На сьогодні використовується 13% річкових стоків, у водойми світу викидається 700 млрд. м3 промислових та побутових стічних вод. Розвиток світової індустрії супроводжується значною кількістю відходів, яких вже зараз припадає 20 т/рік на кожного мешканця Землі. Відомо, що менш 10% сировини, що добувається, перетворюється в готову продукцію; решта – відходи, що забруднюють природне середовище. В Україні кількість відходів на одного мешканця в середньому становить 100 кг/рік.
Сучасна людина суспільства споживання розширює і збільшує предмети постійного користування, зокрема виробництва лікарських препаратів, косметичних засобів, добрив, фарб, харчових добавок, палива і т.д. У результаті інтенсифікації технологічних процесів, їх недосконалості зростає забруднення навколишнього середовища, різко збільшується “хімічне” навантаження на біосферу.
У зв’язку зі зростанням негативних змін в навколишньому середовищі вже з 70-80 рр. минулого століття в світі прийнято велику кількість міжнародних і регіональних конвенцій, угод, програм, проектів з різних важливих питань охорони природи та хімічної безпеки зокрема. За цими документами світова спільнота зобов’язується здійснювати комплекс природничо-наукових, технічно-промислових, економічних, соціальних і адміністративно-правових заходів з раціонального використання і відновлення живої і неживої природи, захист природи і людини від впливу всіх хімічних сполук, що не зустрічаються в природі – ксенобіотиків (промислових забруднень, добрив, пестицидів, препаратів побутової хімії, лікарських засобів і т.п.), які можуть порушувати рівновагу природних процесів в біосфері і викликати загибель живих організмів.
Технократична парадигма мислення, що була характерною для ХХ ст., вбачала вихід з цієї ситуації у контролі за промисловими технологіями, прийнятті природоохоронних законів, створенні екологічно чистих підприємств та інших корективах технічного прогресу. З цих позицій екологічна освіта та виховання розглядалися як засоби, за допомогою яких треба готувати підростаюче покоління до розв’язання екологічних питань.
Не зважаючи на численні наукові дослідження, широке впровадження екологічної освіти та виховання в практику дитячих дошкільних закладів, школи та вузів, гострота екологічної ситуації не тільки не знижується, а й постійно зростає. Критичне усвідомлення цього досвіду призвело до висновку, що чинники екологічної кризи слід шукати, насамперед, у сфері світогляду людини, її розуміння свого місця на Землі. На цій підставі висунута і обґрунтована ідея, що вирішення екологічних проблем можливе тільки на основі принципової зміни пануючої технократичної і антропоцентричної парадигми екологічної культури на природо центричну. У наш час науковці намагаються вирішити суперечність, що виникає між рівнем екологічної грамотності, екологічної вихованості підростаючого покоління з одного боку, та сучасною необхідністю бачення ними взаємовідносин між природою і людиною, вміннями оцінювати і прогнозувати наслідки втручання людини в навколишнє природне середовище та вміннями здійсню вати необхідні дії з оздоровлення природи та самої людини – з другого боку.
Саме у формуванні екологічної культури особистості природоцентричного типу сьогодні вбачається можливість подолання екологічної кризи, вирішення екологічних проблем. Цей підхід визнаний як найбільш продуктивний та актуальний. Однак до цього часу він ще не знайшов свого належного місця в науково-педагогічних дослідженнях та практиці освіти [27].
Досвід засвідчує, що формування екологічної культури може відбуватися стихійно, внаслідок критичного осмислення людиною наслідків своєї власної діяльності та діяльності інших людей в природі. Інший шлях пов’язаний з освітою, коли екологічна культура особистості формується на основі певних екологічних знань, сукупності норм, зразків поведінки та діяльності щодо природних об’єктів. Цей шлях є більш ефективним.
Актуальність обраної теми зумовлена: недосконалістю сучасної системи екологічного виховання як за змістом, так і за формою та необхідністю її реорганізації на основі теоретично-педагогічного осмислення проблеми; потребою формування екологічно вихованої особистості на основі її включеності у “світ природи”, суб’єктного характеру сприйняття природних об’єктів і спрямування до непрагматичної взаємодії зі світом природи.
Об’єкт дослідження: процес екологічного виховання у навчальній та поза навчальній діяльності.
Предмет дослідження: екологічне виховання при формуванні сучасних знань про проблему пестицидів в Україні.
Завдання дослідження:
1. Обґрунтувати теоретичні та методичні засади екологічного виховання у навчальній та поза навчальній діяльності.
2. Уточнити зміст базових понять екологічної освіти: “екологічне виховання”, “екологічна вихованість”.
3. Розробити методичні матеріали у вигляді конференції для впровадження у навчальний процес ЗНЗ та ВНЗ сучасних даних про пестициди, непридатні та застарілі пестициди, пестициди – стійкі органічні забруднювачі.
Практичне значення отриманих результатів: методична розробка, виконана у результаті наукового дослідження, може бути впроваджена у навчально-виховний процес загальноосвітніх та вищих закладів освіти.
1. Стан проблеми екологічної освіти та виховання
1.1 Аналіз стану проблеми екологічної освіти та виховання в Україні і за кордоном
Вивчення літературних джерел виявило, що на роль та місце природи в процесі виховання підростаючих поколінь вказували такі педагоги минулого, як Я.А.Коменський, Ж.Ж.Руссо, Г.Песталоцці, Ф.Гумбольд. Серед вітчизняних просвітителів вплив знань про природу на формування моральних якостей особистості та ставлення її до довкілля, відзначали В.Г.Бєлінський, О.І.Герцен, М.О.Добролюбов, Д.І.Писарєв, М.Г.Чернишевський, К.Д.Ушинський. Однак, протягом довгого часу проблема вивчення природи і ставлення до неї шкорярів розглядалася здебільш як предмет методики природничих дисциплін. Методисти О.Я.Герд, Д.С.Михайлов, А.Г.Ободовський, А.П.Павлов, Б.С.Райков, К.К.Сент-Ілер пов’язували екологічну освіту переважно із здобуттям учнями знань з біології та географії.
Власно екологічне виховання, яке раніше називалося природоохоронною освітою, має свої витоки з 60-х років ХХ століття. Вагомий внесок у теорію і практику екологічної освіти й виховання зробив В.О. Сухомлинський, педагогічні ідеї якого лише зараз починають усвідомлюватися сучасниками. Ним сформульовані принципи педагогічного керівництва емоційним і раціональним сприйняттям природи. В.О. Сухомлинський надзвичайно любив природу, тому в численних своїх працях пропагував вивчення природи. Він писав: "Постійне спілкування з природою і взаємодія з нею стає істотною стороною виховного процесу". У цілому великий педагог обґрунтував роль природи в навчальній роботі у таких напрямках:
1. Активна діяльність учнів, участь фізичних і духовних сил дитини в пізнанні природи. "Світ природи стає невичерпним джерелом знань завдяки тому, що знання надходять у дитячу душу складним шляхом: через руки, через працю, через взаємовідносини з іншими людьми, через почуття і переживання, які забарвлюють діяльність".
2. Спілкування з природою в розвитку розумових здібностей, допитливості, життєлюбності. Він писав: "ми намагаємося якнайбільше ввести дітей у світ праці серед природи, саме там, де і в явищах природи, і в людській праці безліч проблем, питань, таємниць".
3. Використання методів викладання і навчання учнів. 3 цього приводу В.О. Сухомлинський писав: "Так зване проблемне викладання і вивчення матеріалу починається в активній взаємодії з природою. Якщо я хочу, щоб мислення дітей було особливим, інтенсивним, щоб у них виникало багато запитань (а чим більше відкривається незрозумілого під час осягнення зрозумілого, тим допитливішою стає людина), ми ідемо з дітьми на ділянку, в сад, у теплицю і засукуємо рукава".
Статті про природу, про екологічне виховання учнівської молоді, які писав свого часу В.О. Сухомлинський, мають велике значення і сьогодні. Його думкою про природу як джерело навчання і виховання учнів пройняті майже всі монографічні праці. Наприклад, у книзі "Серце від даю дітям" є розділи "Школа радості" і "Роки дитинства". В останній з них великий педагог звертає увагу вихователів і вчителів на вивчення природи рідного краю. З цією метою він ходив зі своїми вихованцями у поле, ліс, сад, на околиці свого села. Тут він знайомив дітей з краєвидами рідної місцевості, водами суходолу (озера, ставки, ріки), садами, полями і лісами.
Ось як він описує походи з учнями: "Ми йшли в степ, сідали на вершині кургану, дивилися на широкі поля, засіяні пшеницею, милувалися квітучими садами й стрункими тополями, синім небом і співом жайворонка. " І ще: "Любов до Батьківщини починається із захоплення красою того, що бачить перед собою дитина, чим вона милується, в що вкладе частку своєї душі".
Уривок з книги "Павлиська середня школа" під назвою "Виховання дбайливого ставлення до природних багатств" показує, як виховувати в учнів любов до природи, до її багатств. В.О. Сухомлинський завжди наголошував, що турбота про природні багатства – це і турбота про здоров’я людини.
Він систематизував вивчення краси навколишнього світу, природи рідного краю і Батьківщини в цілому в єдиний комплекс почуття обов’язку і відповідальності за неї. Він писав: "Природа є джерело добра, її краса впливає на духовний світ людини тільки тоді, коли юне серце облагороджується вищою людською красою – добром, прав дою, людяністю, співчутливістю, непримиренністю до зла". [11]
В.О. Сухомлинський закликав не тільки до пізнання дитини і природи, а й сформулював аналітичну програму ставлення до природи, її причиноутворення, проникнення до природних явищ і суспільних відносин щодо природи Землі. На його праці посилаються педагоги, які займаються розробкою проблем екологічної освіти та виховання.
Процес, історія становлення і розвитку екологічної освіти і виховання в Україні були предметом наукового дослідження О.В. Плахотнік, С.В. Шмалєй, І.М. Костицької [9].
Посилення уваги до проблем охорони природи у 70-х роках минулого століття призвело до активної пропаганди екологічних знань, яка відбувалася в контексті поняття “комплексна, глобальна екологія”, що найбільш адекватно розкривало сутність взаємодії людини з природою. Природоохоронна освіта за своїм змістом, формами і методами змінилася на більш глибоку і фундаментальну екологічну освіту. Але на практиці екологічна освіта все ще розглядалася, як комплексне викладання біологічних, георафічних та власно екологічних дисциплін.
Протягом 70-80-х років минулого століття виконано низку методичних досліджень, спрямованих на посилення ефективності саме екологічної освіти. Крім робіт, пов’язаних з розвитком екологічного компонента в змісті традіційних навчальних дисциплін, було проведено дослідження, присвячені розробці загальної теорії розвитку позитивного ставлення особистості до природи (І.Д.Звєрєв, І.Т.Суравєгіна, А.Н.Захлєбний), що сприяло розробці теорії шкільної екологічної освіти і переходу її на якісно новий рівень. Було сформульовано та науково обгрунтовано основні принципи шкільної екологічної освіти, її завдання, що склало нову основу для розробки змісту, засобів та форм організації педагогічного процесу в екологічній освіті та вихованні.
У другій половині 90-х років ХХ ст. увага вчених зосередилася на пошуку нових парадигм в екологічній освіті та вихованні. У соціально-філософських дослідженнях, присвячених вивченню чинників екологічної кризи, було обгрунтовано необхідність формування у членів суспільства якісно іншої екологічної культури для вирішення екологічних проблем (С.В.Гірусов, М.С.Каган, Е.С.Маркарян, Н.С.Назарова, І.П.Сафронов і т.д.). Поняття “екологічна культура” набуло широкого розповсюдження. Але на сьогоднішній день воно ще не набуло будь-якого загальновизнаного визначення. Як правило, терміном “екологічна культура” автори позначають особливості ставлення людини до природи. Проте історія взаємин між суспільством та навколишнім середовищем свідчить, що ставлення суспільства до природи і, як наслідок характер природокористування, не завжди носили усталений характер. Це дало підставу філософам, культурологам виділити різні типи єдиної в своїй сутності екологічної культури, в залежності від того, на якому характері ставлення людини до природи вона базується (Ш.А.Гумеров, С.Д.Дєрябо, П.Козловський, В.С.Крисаченко, В.А.Ясвін).
Одним із стратегічних напрямків розвитку сучасної системи освіти у нашій країні є формування екологічної культури особистості, виховання у кожного школяра позитивного ставлення до навколишнього світу, бо, як зазначав ще В.О.Сухомлинський, "у дитини, яка вихована в умовах дефіциту спілкування з природою, розвивається емоційна глухота, агресивність у ставленні як до людей, так і до об’єктів природи". Ось чому таким важливим є формування емоційно-естетичного, духовного світу людини, де пере важає почуття співпереживання до всього живого.
Значна частка досліджень проблеми екологічної освіти й виховання пов’язана з професією вчителя. Так, формуванню естетико-екологічної культури вчителя, обґрунтуванню структури, змісту та основних компонентів екологічної культури студентів вищих педагогічних закладів освіти присвячене дослідження Г.С. Тарасенко. Автором установлені критерії виміру естетико-екологічної куль тури вчителя на рівні готовності педагогів до оперування естетичними факторами екологічного виховання, розроблена і впроваджена в навчально-виховний процес шкіл і педагогічних вузів методика естетико-екологічного виховання учнів як засіб реалізації естетико-екологічної культури вчителя, формуванню екологічної культури студентів педвузів засобами туристсько-краєзнавчої діяльності присвячене дослідження Т.Г. Вайди. Вплив народних традицій на процес природо охоронного виховання вивчала В.І. Скутіна. Взаємозв’язок естетичного, морального та екологічного виховання висвітлений у роботі Л.П. Печко. Структурно-функціональну модель поетапної підготовки майбутніх учителів хімії у ВНЗ до екологічної освіти й виховання та технологію її реалізації запропонувала у своїй роботі Т.С.Нінова, наукові проблеми підготовки вчителів біології до формування екологічної культури старшокласників вивчала О.В. Чернікова. Зміст та прийоми формування системи знань з хімічних основ екології в студентів сільськогосподарських спеціальностей висвітлено в дисертаційному дослідженні О.П. Мітрясової [9].
1.2 Аналіз змісту Концепції загальної середньої освіти в Україніта її екологічної складової
Концепція загальної середньої освіти 12-річної школи, яка була затверджена Постановою Колегії МОН України та Президією АПН України N 12/5-2 від 22.11.2001 – важливий документ, що визначає основні принципи та підходи до освіти [3].
Згідно Концепції одними із основних завдань 12-річної загальноосвітньої школи є:
• становлення в учнів цілісного наукового світогляду, загальнонаукової, загальнокультурної, технологічної, комунікативної і соціальної компетентностей на основі засвоєння системи знань про природу, людину, суспільство, культуру, виробництво, оволодіння засобами пізнавальної і практичної діяльності;
• виховання в учнів любові до праці, забезпечення умов для їх життєвого і професійного самовизначення, формування готовності до свідомого вибору і оволодіння майбутньою професією;
• виховання школяра як людини моральної, відповідальної, людини культури з розвиненим естетичним і етичним ставленням до навколишнього світу і самої себе.
У концепції зазначається, що формуючи зміст природознавчої галузі, слід переструктурувати його, чітко визначивши послідовність і тривалість вивчення її складових по класах, посилити практичний характер змісту, його гуманітарну спрямованість, що сприятиме більш переконливому розкриттю ролі людини у пізнанні природи, цілісності його сприйняття. Зміст цієї галузі закладає підвалини формування наукового світогляду і стилю мислення, є основою розуміння сучасних технологій і виробництв, розвитку екологічного мислення.
У Концепції екологічної освіти вказано, що найголовнішим завданням екологічної освіти є формування екологічної культури всіх верств населення, що передбачає:
виховання розуміння сучасних екологічних проблем держави й світу, усвідомлення їх важливості, актуальності і універсальності;
розвиток умінь приймати відповідальні рішення щодо проблем навколишнього середовища, оволодіння нормами екологічно грамотної поведінки; виховання глибокої поваги до власного здоров'я та вироблення навичок його збереження.
Зміст екологічної освіти повинен бути спрямований на формування особистості з екологічною світоглядною установкою на дотримання норм екологічно грамотної поведінки і виконання практичних дій щодо захисту власного здоров'я і навколишнього природного середовища.
Неперервна екологічна освіта передбачає організацію виховання і навчального процесу від дитинства до глибокої старості. На цьому шляху людина проходить кілька стадій навчання.
Наголошується, що загальна середня екологічна освіта є надзвичайно важливим етапом в системі неперервної багатоступеневої екологічної освіти. За особливостями форм та методів освіти з врахуванням віку дітей, обсягу та рівня їх шкільних знань, шкільна освіта охоплює три рівні: початковий (1-4 класи), основний (5-9 кл.) та старших класів (10-12 кл.).
Ефективним засобом формування екологічної культури є екологізація шкільної освіти, яка передбачає включення екологічних аспектів, що пов'язані з основним матеріалом, до складу практично всіх навчальних дисциплін. У основу процесу екологізації повинні бути покладені дидактичні, психологічні, етичні та методичні принципи.
2. Екологічне виховання у процесі навчальної та поза навчальної діяльності
2.1 Типи екологічної культури
Розрізняються два типи екологичної культури: антропоцентричний та природоцентричний. Основу першого складає антропоцентрична парадигма (“antropos” – людина, “centron” – центр), яка має своїми витоками ідею “звільненості людини” від залежності об’єктивним екологічним закономірностям. У екологічній культурі антропоцентричного типу домінує система уявлень про світ, в якій людина визначає себе найвищою цінністю і протиставляє природі, як своїй власності. Наслідком такого розуміння є домінування у людини мотивів та цілей взаємодії з природою прагматичного характеру.
Природоцентричний тип екологічної культури базується на інвайронментальній парадигмі (від англ. “environment” – навколишнє середовище), в межах якої людина усвідомлює себе не власником природи, а одним з рівноправних членів природної спільноти. Екологічна культура природоцентричного типу визначає характер взаємодії суспільства і людини з природою, сутність якого розкривається таким твердженням: цінним та дозволеним для діяльності людини у природі є тільки те, що не порушує її екологічної гармонії і рівноваги. Таким чином, в системі уявлень про світ, характерній природоцентричного типу екологічної культури, стверджується необхідність балансу між прагматичним та непрагматичним характером ставлення людини до природи.
Згідно з цим, під екологічною культурою природоцентричного типу ми розуміємо системне особистісне утворення, яке виступає нормативним регулятивом гармонійної взаємодії людини з природою і виявляє себе у системності екологічних знань; ціннісному ставленні до природи, в основі якого лежить усвідомлення людства як частини біосфери; екологічно доцільному характері окремих дій людини в природі, і природокористуванні загалом. Саме формування в учнів середньої і старшої школи екологічної культури такого типу вимагає екологічне виховання.
2.2 Аналіз основних понять “екологічна освіта”, “екологічне виховання”, “екологічна вихованість”
Екологічна освіта і виховання підростаючих поколінь у сучасних умовах мають бути спрямовані, у першу чергу, на зміну ставлення самої людини до свого здоров’я, а потім і до навколишнього середовища як необхідної умови його збереження і зміцнення. Тому одним із проявів культури особистості має бути екологічна вихованість, яку можна визначити як відповідальне ставлення людини до свого здоров’я та навколишнього середовища.
Екологічна освіта – це неперервний процес засвоєння цінностей і понять, які спрямовані на формування умінь і стосунків, необхідних для осмислення і оцінки взаємозв’язків між людьми, їхньою культурою і навколишнім середовищем, що передбачають розвиток умінь приймати екологічно доцільні рішення і мають на меті засвоєння правил поведінки в навколишньому середовищі.[11]
Аналіз основних понять “екологічна освіта”, “еколо гічне виховання”, “екологічна вихованість” свідчить, що вони є взаємопов’язаними, і дозволяє виявити основні показники екологічної вихованості: здатність усвідомлювати духовну і матеріальну цінність природи для усього суспільства взагалі і окремої особистості зокрема; рівень засвоєння ключових понять, законів, принципів, наукових фактів, які дозволяють визначити оптимальний влив на навколишнє середовище у процесі професійної діяльності і у повсякденному житті; рівень набуття практичних знань, умінь і навичок оцінювати влив господарської діяльності людини; уміння передбачати можливі наслідки своїх дій і упереджувати негативні впливи на навколишнє природне середовище в усіх видах діяльності; потреба в активній практичній діяльності щодо покращення стану довкілля і пропаганді сучасних ідей охорони навколишнього природного середовища; уміння аналізувати екологічну ситуацію; результативність практичної екологічної діяльності; прагнення до професійного самовдосконалення та самопізнання.
Співставлення понять екологічне виховання й екологічна вихованість дає підстави розглядати перше поняття як процес, а друге як результат цього процесу. На основі аналізу теоретичних підходів щодо понять “екологічна освіта” і “екологічне виховання” визначено, що в методологічному плані ці поняття взаємопов’язані і розглядаються як єдине ціле, але феномен екологічного виховання не може бути зведений лише до набуття освіти і за своїм змістом є набагато складнішим. [9]
2.3 Мета екологічної освіти і виховання
Мета екологічної освіти і виховання – формування системи наукових знань, поглядів і переконань, які закладають основи відповідального та дієвого ставлення до навколишнього природного середовища
Певна річ, що свідоме і бережливе ставлення кожної людини до природи можливе тільки при наявності в неї екологічної куль тури, широких екологічних знань про закономірності розвитку природи, знайомства із загадковим світом тварин, рослин.
Найвищим рівнем екологічної вихованості, однією з ефективних форм розв’язання екологічних проблем, раціоналізації взаємовідносин між суспільством і природою є належним чином організована концепція екологічної освіти і виховання, які останнім часом сформувалися в самостійну галузь педагогічної теорії і практики з відповідними принципами, методами і завданнями.
У основу концепції покладено ідею самопізнання і самовдосконалення, яка знаходить свою реалізацію в підвищенні пріоритету духовних потреб та активній еколого-практичній діяльності. Вона ґрунтується на гуманістичних принципах особистісно-орієнтованого навчання і виховання.
Ефективність екологічного виховання й освіти в навчальних закладах безпосередньо залежить від педагогічних умов, організації про цесу екологічного виховання та навчання і передбачає розробку навчально-методичного забезпечення як форми фіксації змісту навчання і виховання на етапах професійної та екологічної підготовки. За умов оптимально організованої самостійної пізнавальної діяльності учнів та студентів ефективність цього процесу підвищується.
2.4 Компоненти екологічної культури
Екологічна вихованість особистості складається з трьох компонентів:
імперативно-інформаційного (перцептивного),
мотиваційно-ціннісного (когнітивного)
та операціонально-діяльнісного (практичного).
Перший з них представлено системою екологічних знань про природу і людину, другий – системою екологічних цінностей, відношень, норм поведінки в природі. У основу третього покладено практичні вміння, навички та технології екологічної діяльності.
Імперативно-інформаційний компонент передбачав формування екологічних знань, норм виконання інтелектуальних та практичних дій щодо вивчення, оцінки та поліпшення стану навколишнього середовища. а також вивчення природничонаукових, соціологічних та технологічних закономірностей, теорій та понять, які цілісно та системно характеризують природу, людину, виробництво та їх взаємодію.
Мотиваційно-ціннісний компонент передбачав доказ самоцінності природи, геніальності і величі її устрою, формування на цій основі гуманного, етичного, естетичного ставлення учнів до довкілля, подолання в них прагнень до раціоналістичності та споживацького ставлення при взаємодії з довкіллям; формування в учнів готовності до активної участі в охороні природи, а також переконаності у можливості вирішення екологічних проблем. Цей компонент був зорієнтований на засвоєння учнями системи моральних принципів, норм та правил поведінки і діяльності екологічного характеру.
Операціонально-діяльнісний компонент відтворював види та способи організації роботи школярів, спрямовані на формування в них дій екологічного характеру – пізнавальних та практичних. Він призначений озброїти учнів досвідом проведення науково-екологічних досліджень, стимулювати творчий підхід при розробці ними екологічних проектів, а також сприяти залученню школярів до діяльності, спрямованої на вирішення екологічних проблем.
Установлено, що механізмом внутрішніх особистісних перетворень, який забезпечує формування екологічної вихованості, є взаємодія означених компонентів, а рушійною силою в реалізації потреби особистості в екологічному навчанні може бути представлена позитивна мотивація природоохоронної діяльності. Мотиви як суб’єктивна емоційна зацікавленість людини виконують специфічну для особистості спонукальну функцію. Механізмом, що забезпечує реалізацію потреби особистості, є мотиваційне переключення її. Але напрямок, в якому буде опрацьовано та осмислено екологічну інформацію в майбутньому, яким чином вона буде використана в поведінці і діяльності, визначається спрямованістю особистості. Таким чином, враховуючи взаємозв’язок свідомості та діяльності у формуванні особистості, а також вплив на характер цього взаємозв’язку спрямованості особистості та домінуючого у суспільстві імперативу щодо природи, психолого-педагогічними умовами формування в учнів екологічної культури природоцентричного типу виділено:
- формування суб’єктно-непрагматичного ціннісного ставлення до природи на основі природоцентричної ідеї;
- формування системи екологічних знань;
- набуття досвіду екологічно зорієнтованої діяльності.
Однією з ефективних форм розв’язання екологічних проблем, раціоналізації взаємовідносин між суспільством і природою є належним чином організована система екологічної освіти і виховання, які останнім часом сформувалися в самостійну галузь педагогічної теорії і практики з відповідними принципами, методами і завданнями.
Екологічно відповідальна людина в умовах будь-якої виробничої діяльності буде приймати рішення відповідно до наукових принципів цілісності природи. Тобто екологічна відповідальність пов’язана з усіма сторонами екологічних взаємин людини та проявляється як інтегральна характеристика особистості.
2.5 Здоровий спосіб життя як один з найважливіших критеріїв ефективності екологічного виховання
Здоровий спосіб життя є вирішальним у зміні споживацького ставлення людини до природи. Бо саме він враховує екологічний підхід, змінює свідомість особистості, сприяє формуванню в неї відповідального ставлення до свого здоров'я і навколишнього середовища.
Серед компонентів екологічної освіти важливу роль відіграє розуміння залежностей здоров’я окремої людини, всього людства від стану навколишнього середовища та розвинута потреба здорового способу життя, яка є одним з найважливіших критеріїв ефективності екологічної освіти і виховання. Тому здоровий спосіб життя є складовою частиною екологічної культури особистості, що є формою прояву її відповідальності за ставлення до власного організму як високоорганізованої біологічної системи, здатної до саморегуляції та адаптації. Виконання правил збереження та зміцнення здоров’я дозволяє людині швидше адаптуватися до несприятливих умов довкілля. Тобто, здоровий спосіб життя містить у собі елементи екологічної культури.
Серед сфер, з якими людина стикається на протязі всього свого життя, є сфера насамперед стосунків Людини і Природи: ставлення людини до своєї власної природи (до свого тіла) й ставлення людини до природи довкілля. Певна річ, що потрібно розглядати обидва ці аспекти в єдності (В. Вернадський), бо лише в такій площині можна побачити можливість продуктивного розгортання здоровоохоронних і природоохоронних заходів. Людина здатна дивитися на своє тіло як на "зовнішній" об’єкт так само, як вона дивиться на елемент навколишнього природного середовища, і сприяти його удосконаленню або руйнуванню. Усе це й викликає систему зусиль людини, які спрямовані на підтримку здоров’я свого тіла і профілактику захворювань (фізична культура, гігієна життя і праці, харчування, духовна підтримка організму тощо). А з іншого боку, людина є об’єктивно тісно поєднана з навколишнім середовищем (повітря, харчування, світло сонця, енергетичний обмін тощо), а це також могутній чинник впливу на здоров’я її організму.
До ціннісних орієнтирів екологічної освіти і виховання відносимо ставлення до власного здоров’я, прихильність до спорту і фізичної праці, гарт організму, здоровий спосіб життя, дотримання правил особистої гігієни, усвідомлення своєї єдності з навколишнім природним середовищем, бережне ставлення до всього живого на Землі, розвиток здатності відчувати красу Природи, дбайливе ставлення до природних засобів життя і національних багатств. Цей процес розглядається насамперед як валеологічний компонент екологічної освіти і виховання. Бо саме активне засвоєння валеологічних знань у системі неперервної освіти дає можливість кожному суб’єкту всіх її ланок осягнути свою роль та завдання у справі формування, збереження, зміцнення, відтворення, передачі особистого здоров’я, а також з істотною складовою формування належного ставлення до природного та суспільного середовища.
Велику роль у нормалізації стосунків людини з Природою відіграє розвиток її здатності до самоподолання, саморегуляції і саморегламентації. У кінцевому рахунку у сфері свого самозбереження і збереження навколишнього природного середовища людина може осягнути лише внаслідок цілеспрямованого духовно-естетичного спілкування з природою.
2.6 Форми та засоби екологічного виховання
Зрозуміло, що екологічне виховання сьогодні не повинно обмежуватися виключно розширенням поінформованості школярів. Реальним постає той факт, що шкільні заняття повинні базуватися на реалізації психоемоційних властивостей людини: співпереживанні, співчутті, радості, любові, відчутті гармонії. За умови врахування специфіки виховного процесу екологічна освіта буде здійснюватися через екологічне виховання, орієнтоване на формування екологічної культури учнів.
У процесі екологічного виховання необхідно сформувати в учнів системи уявлень про світ, яка передбачає:
1) зорієнтованість на екологічну доцільність діяльності людини, відсутність протиставлення її та природи;
2) сприйняття природних об’єктів як повноцінних суб’єктів, партнерів у взаємодії з людиною;
3) рівновагу прагматичної та непрагматичної взаємодії людини з природою.
Форми та засоби екологічного виховання спрямовані на формування емоційно-почуттєвої сфери учнів, мотивації щодо їх активної природоохоронної діяльності.
Найбільш продуктивними формами, спрямованими на засвоєння учнями екологічних знань виявилися: екскурсії, дидактичні ігри, робота з науково-популярними джерелами, опорними схемами та таблицями; евристичні бесіди, відеоподорожі, демонстраційні досліди хімічного та біологічного експерименту тощо. При проблемних методах навчання учні оволодівають такими прийомами розумової діяльності, як аналіз, синтез та узагальнення.
Для розвитку мотиваційно-ціннісної сфери особистості учнів ефективними є такі форми і методи роботи, як метод екологічної емпатії; насичення навчального матеріалу фактами, стимулюючими етичне ставлення учнів до природних об’єктів; обговорення результатів діагностики суб’єктивного ставлення учнів до природи та його корекція; еколого-психологічний тренінг, тематика якого спрямована на розвиток в учнів емпатії до природних об’єктів, відчуття відповідальності за їх життя. Як засіб в екологічному вихованні використовуються структурні вправи тренінгу, які добираються вчителем відповідно до специфіки аудиторії та інформаційної наповнюваності заняття. Два варіанти тренінгових вправ згідно з їх спрямованістю: 1) психо-емоційний тренінг співпереживання та самоусвідомлення причетності до Природи; 2) психо-емоційний груповий тренінг актуалізації готовності до розв’язання екологічних проблем.
Для створення певного емоційного настрою на уроках, поряд з інформацією наукового характеру, є доцільним використання літературних творів, творів образотворчого мистецтва та музики.
Для організації практичної екологічно спрямованої діяльності учнів використовувати такі форми роботи: практичні, лабораторні роботи, екологічний практикум, екологічні акції. Останні сприяють прояву активності школярів у вирішенні локальних екологічних проблем. А також широке використання екскурсій в природу, творчих завдань, ділових ігор тощо, здатних активізувати і позитивно впливати на дитину.
Форми і засоби екологічного виховання в умовах класно-урочної системи:
інтегрально-пошукові групові та рольові ігри – тип екологічних ігор, що базується на проектуванні соціального змісту екологічної діяльності. Їх специфікою виступає ототожнення людиною себе з іншими живими істотами або природними об’єктами;
творча “терапія” – відображення людиною довкілля та почуттів, викликаних ним, засобами мистецтва;
мозковий штурм – форма колективної роботи, яка характеризується спільною спрямованістю мислення на розробку ідей та підходів для вирішення певної проблеми, але не їх оцінку;
імітаційне моделювання – прогнозування і демонстрація природних процесів та фрагментів екологічної реальності шляхом перетворення створеної моделі через особистісну включеність у неї [10].
У структурі уроку педагогічні засоби та форми екологічного виховання використовються на етапах засвоєння нового матеріалу та під час закріплення. Запропоновані форми та засоби можуть бути введені у вступну бесіду у вигляді мозкового штурму з подальшою дискусією, що забезпечує учням відчуття причетності до проблем, на яких наголошує вчитель, а також при закріпленні навчального матеріалу у формі своєрідного тренінгу та інших оригінальних прийомів. Важливим засобом екологічного виховання є творча “терапія” в процесі вивчення або закріплення навчального матеріалу. Це, перш за все, шлях від особистої до колективної творчості учня, яка допомагає не тільки розкрити саму суть явища, що вивчається, але й “розкритися” самому в цьому явищі. В даному випадку учні мають можливість самовираження через ізотворчість, роботу з пластиліном, цеглою, кольоровим папером та природними матеріалами.
При вивченні екології в загальноосвітній школі вчителі-екологи повинні розробити єдину систему, яка б об'єднувала класну і позакласну навчально-виховну роботу [17]. Класна робота передбачає проведення уроків, лабораторно-практичних, семінарських і факультативних занять. Проведення уроків повинно здійснюватися за навчальною програмою, згідно з якою координується програма факультативних занять. Для того, щоб викликати в учнів інтерес до навчання, часто треба відступити від традиційних форм та освоїти нові форми і методи, які орієнтуються на об’єднання зусиль учнів, розвиток навиків спільної пізнавальної і практичної діяльності.
Сьогодні широкого поширення набувають групові методи (моделі) навчання, у яких реалізуються інтерактивні технології. О.Пометун, Л.Пироженко [4] розподіляють інтерактивні технології навчання на 4 групи залежно від мети уроку та форм організації навчальної діяльності учнів:
- інтерактивні технології кооперативного навчання;
- інтерактивні технології колективно-групового навчання;
- технології ситуативного моделювання;
- технології опрацювання дискусійних питань.
Інтерактивна технологія навчання не залишає поза увагою жодного школяра і дає можливість брати участь у колективному взаємодоповнюючому процесі навчального пізнання. Перед кожним учнем стоїть конкретне завдання, від виконання якого залежить успіх цілої групи. Досвід застосування таких моделей свідчить про значне підвищення ефективності навчання і виховання, узгодження дій, активізацію взаємодопомоги. Такі методи навчання вимагають, насамперед, додаткової глибокої та ґрунтовної підготовчої роботи вчителя. При плануванні інтерактивних уроків (урок-гра, урок-дискусія, урок-КВК, урок-творчий проект) вчитель складає сценарій заняття, обдумує тематику, підбирає певну інформацію і надає її учням, обирає методи проведення уроку, дає інструкції щодо виконання завдань, проводить консультації тощо.
2.7 Екологічне виховання у процесі шкільної діяльності
Екологічна освіта школярів - одне з найважливіших завдань суспільства у справі охорони природи. Особливу відповідальність за глибоке, ґрунтовне та повноцінне екологічне навчання і виховання державою покладено на загальноосвітні школи. Окремі проблеми довкілля ґрунтовно розкриваються при вивченні таких предметів як географія, біологія, хімія та фізика. Але ряд важливих питань залишається поза увагою. Саме тому з'являється потреба у викладанні такого предмету як “Загальна екологія”, або “Основи загальної екології” та проведенні факультативних занять, на яких в учнів і студентів формуються екологічні уявлення та поняття, широкий політехнічний кругозір, професійна орієнтація, узагальнюються і систематизуються екологічні знання і вміння, розвиваються основи екологічної культури. Успіх вирішення таких завдань екологічного навчання і виховання школярів залежить від професійної майстерності, ерудиції та екологічної культури вчителя.
Оскільки екологічна освіта і виховання мають безпосередній зв'язок із процесами державотворення та національного відродження України, завдання школи, вихователів полягає в тому, щоб формувати у підростаючого покоління вміння та навички мислити і діяти по новому, з почуттям екологічної відповідальності. А це можливо лише за умови переорієнтації кожного вихованця на самопізнання і саморозвиток, самореалізацію й самостійність.
Аналіз змісту програм екологічних спецкурсів, рекомендованих Міністерством освіти і науки України для загальноосвітних шкіл виявив їх недостатню відповідність виділеним психолого-педагогічним умовам формування екологічної культури школярів та ідеям природоцентричної парадигми.
У педагогіці встановлено, що формування вихованої особистості, в умовах педагогічного процесу, припускає опору на єдність науково окреслених знань з її адекватним почуттєвим сприйняттям. Подібний синтез пробуджує у дітей естетичні переживання і вмотивовує прагнення діяти у напрямку покращення стану довкілля. При цьому головним є не обсяг знань, а поєднання останніх з особистісними якостями, умінням самостійно оперувати своїми знаннями. Аналіз традиційних підходів до екологічного виховання виявляє загальну тенденцію відмежовування себе від природи (“я” – природа), коли взаємовідносини живих істот розглядаються за межами людської діяльності, коли кожна істота є насамперед об’єктом вивчення, і лише потім – живою істотою. Для школярів не характерне цілісне сприйняття природи, вона “розібрана” різними навчальними дисциплінами. Спроба розкриття її цілісності традиційно здійснюється в процесі естетичного виховання (переважно в дисциплінах біологічного циклу). Аналізуючи чинні програми для загальноосвітніх закладів, робимо висновок про те, що можливість вчителя запропонувати школярам певний блок діяльності, безпосередньо спрямованої на еколого-виховний компонент, обмежується кількома годинами. Але ж екологічне виховання має здійснюватись на протязі всього вивчення курсу природничих дисциплін. Іншими словами, центральними в екологічному вихованні є положення антропоцентризму. Натомість, сучасність висуває наперед ідеї екоцентризму, або біоцентризму, які не локалізують особистість поза природою, а вплітають її в суцільний потік живого (“я” в природі).
Екологічне виховання спрямоване лише на інформування учнів стосовно основних екологічних проблем сьогодення, що не сприяє переходу знань у належну поведінку, а також не впливає на формування в учнів почуття цінності Природи. Потреба у реорганізації екологічного виховання на основі теоретико-педагогічного осмислення проблеми вимагає розробити методику формування екологічно вихованої особистості на основі її включеності у “світ природи” з урахуванням суб’єктного характеру сприйняття природних об’єктів. Екологічна освіта і виховання не можуть реалізовуватися лише в межах окремих предметів з використанням усталених педагогічних технологій. Для досягнення підвищення ефективності зазначеного педагогічного напряму необхідно оновлення системи екологічної освіти і виховання, яка б охоплювала увесь період навчання за допомогою різних форм і методів.
Важливою вимогою до процесу формування екологічної вихованості є обгрунтоване і виважене використання міжпредметних зв’язків, усебічне врахування можливостей кожної дисципліни, що вивчається, зокрема належним чином організована система пізнавальної діяльності у процесі самостійної роботи.
2.8 Позашкільна екологічна освіта та виховання
Позашкільна екологічна освіта та виховання, як інтегральна форма "екологізації" навчально-виховного процесу, спрямована на забезпечення потреб особистості у творчій самореалізації, поглиблення і розширення шкільного базового рівня екологічної освіти; підготовку до активної професійної та громадської діяльності.
Вона здійснюється всіма позашкільними навчально-виховними закладами, творчими молодіжними об'єднаннями за місцем проживання, на підприємствах - недержавними молодіжними та дитячими осередками в позаурочний час. Позакласні екологічні заходи, що проводяться в школі, повинні бути узгоджені з розкладом навчальних занять, планом виховної роботи в школі та проводитися в полі, лісі, парку чи на шкільній ділянці.
Завдання їх:
виховання потреб спілкування з природою і безпосередня участь в її охороні;
організація змістовного екологічно грамотного дозвілля в природі;
підтримка юних талантів і обдарувань для формування творчої та наукової еліти у галузі охорони довкілля, стимулювання творчого самовдосконалення дітей та учнівської молоді шляхом проведення олімпіад, конкурсів, фестивалів та інших форм позакласної роботи [3].
Формування екологічного світогляду людини забезпечує гармонійне поєднання шкільної та позашкільної освіти. Інколи позашкільна освіта має перевагу над навчанням у класі, оскільки вона не обмежена академічними годинами, дає змогу застосувати здобуті знання, набуті вміння і навички у практичній діяльності з охорони навколишнього середовища [19].
Важливо, що розширюються безпосередні контакти учнів із природою, і вони мають змогу побачити результати своєї роботи. Доцільно організоване спілкування школярів із природою, спостереження за наслідками діяльності людини, що впливає на неї, та особиста участь школярів у всебічній природоохоронній роботі сприяють формуванню гуманістичних якостей особистості.
Позашкільна освіта екологізована більш повніше, ніж шкільна. Адже тут є змога подати екологічну інформацію широким колом засобів та форм. Під час навчання у класі та при застосуванні інтеграційного методу екологізації вчитель обмежений необхідністю розповісти учням в першу чергу основний матеріал уроку, а потім експериментувати з екологічною інформацією. У позашкільній освіті педагог не обмежений жорсткою програмою і має змогу планувати свою діяльність таким чином, щоб були застосовані різні засоби подачі екологічної інформації. Тому екологізація позашкільної освіти проходить більш інтенсивно, ніж навчання у класі.
Розгляд позашкільної екологічної освіти слід розпочати з най поширенішої та найпростішої форми позакласної години. Останнім часом дуже велика увага приділяється екологічної тематиці цього заходу. Класний керівник, вихователь, вчитель проводять із дітьми бесіди з охорони навколишнього середовища. Окрім бесід на позакласній годині застосовуються й інші методи екологічної освіти: дидактичні ігри, літературно-екологічні свята, морально-естетичні ігри тощо.
Серед дидактичних ігор, що застосовуються в навчально-виховному процесі, переважають екологічні кросворди, чайнворди, вікторини. Слід відмітити, що велика доля у розробці дидактичних ігор належить вітчизняним ученим та педагогам.
Розроблені і більш складні ігри. Як приклад, можна відмітити екологічну гру “Відходи”. Вона цікава тим, що спонукає замислитися над речами, які оточують нас щодня, по-новому оцінити наслідки власної діяльності в навколишньому світі. Гра складається з декількох частин. Під час першої — кожен гравець складає список речей одноразового використання. Наприклад, консервні бляшанки, пластикові пляшки та інше. У другій частині гри учні підбирають до одноразових речей їх багаторазових “двійників”. На цьому етапі діти знайомляться з проблемами сміттєзвалищ, засобами повторного використання старих речей.
Для третьої частини гри потрібна синтетична шкарпетка. До неї кладуть два види відходів: ті, що розкладаються і ті, що не розкладаються. Закопують шкарпетку на декілька місяців (наприклад, літні канікули). А потім відкопують і роблять відповідні висновки [12].
Розроблені і багато інших ігор. Це — “Я — Земля”, яка дозволить відчути себе рослиною, твариною, річкою, що висихає тощо. Гра “Хто я?” відкриває перед учнем реальну картину його участі у житті оточуючого середовища.
Окремою ланкою позакласних годин з екології можна назвати літературно-екологічні свята, морально-естетичні заходи, що виховують любов до природи, вчать цінити в ній прекрасне. Такі заходи завжди пов’язані із застосуванням ліричної музики, поетичних творів, пейзажів тощо [5].
Говорячи про позашкільну екологічну освіту, слід приділити увагу шкільним гурткам та секціям. Одне з провідних місць тут посідають туристично-краєзнавчі гуртки. Довкілля, постачаючи багатющий матеріал, є потужним засобом виховання екологічної культури і грамотності учнівської молоді.
Однією з форм роботи у шкільних гуртках є екологічна стежка. Вона ілюструє певні природоохоронні проблеми або допомагає вивчити окремі угрупування рослин і тварин. Такі засоби подачі екологічної інформації застосовуються не лише в Україні, а й за кордоном [28]. Деякі екологічні стежки діють протягом року (наприклад, “Біологія копитних тварин”), деякі — лише в певні місяці року (наприклад, “Голоси птахів”). Екскурсії по таким стежкам у супроводі досвідчених фахівців мають надзвичайно важливе значення у формуванні екологічної свідомості школярів методами позашкільної освіти [15].
Застосування методів зв’язку позашкільної освіти з навчанням у класі широко практикується на шкільних ділянках. Тут можна провести дослід майже з будь-якої екологічної теми, починаючи з вивчення впливу факторів середовища та екологічних законів і закінчуючи створенням і вивченням популяцій, біоценозів та екосистем. Також тут можна провести експеримент з питань прикладної екології. Розроблені різні варіанти структури шкільних ділянок, плани-конспекти занять на них. Робота на шкільних ділянках може носити як загальнонауковий характер, так і може бути присвячена проблемам даного регіону. Як різновид шкільної дільниці може бути шкільний метеорологічний майданчик або оранжерея чи теплиця, де гуртки юних екологів також проводять свої позашкільні заняття [16].
До позашкільних форм екологічної освіти відносяться еколого-натуралістичні центри (ЕНЦ) та станції юних туристів (СЮН), які традиційно посідають чільне місце серед соціальних інститутів освіти й виховання підростаючого покоління .
Одним із центральних завдань ЕНЦ та СЮН є формування національної екологічної свідомості [14]. Щоб досягти поставленої мети, ці організації користуються багатьма методами роботи. Створюються системи роботи з обдарованими дітьми, впроваджуються семінари та науково-практичні конференції. Створюються різні лабораторії.
Окрім ЕНЦ та СЮН в сфері позашкільної екологічної освіти діють також будинки дитячої та юнацької творчості, центри туризму та краєзнавства, центри довкілля, дитячі оздоровчі табори.
Дитячі оздоровчі табори залишаються найбільш розповсюдженим типом установ для організації відпочинку дітей, відіграють значну роль у формуванні екологічної культури підлітків. Всі табори знаходяться в чудових природних куточках, як правило, екологічно чистих зонах.
Останнім часом зміст життя в таборі все більш заповнюється екологічною проблематикою, адже вона зрозуміла і близька дітям, дорослим, а участь у конкретній природоохоронній діяльності дозволяє кожному підлітку відчути свою користь.
Останнім часом, у період державного та духовного відродження України зародився рух учнівської молоді за збереження й примноження традицій, звичаїв, обрядів народу ”Моя земля земля моїх батьків”. Зараз цей рух набирає сили, і у його рамках проводиться екологічна експедиція “Краса і біль України” [14].
Основною метою експедиції є виховання в учнівської молоді засобами туризму і краєзнавства дбайливого ставлення до природи рідного краю. Учасники експедиції вивчають історію природокористування, взаємовідношень людини з навколишнім середовищем. Молодь навчається екологічній грамотності, вивчає негативний вплив порушень екологічного балансу на живу природу. Юні науковці ведуть дослідницьку роботу в національних парках, заповідниках, заказниках, лісництвах.
Учасники експедиції, виявляючи випадки брутального ставлення до багатств Землі, спрямовують свою роботу на повернення до життя всього природного надбання рідного краю. Учні беруть участь у очищенні та благоустрої занедбаних джерел, струмків, малих річок, лісів, проводять роботу по висадженню дерев полезахисних смуг, рекультивації використаних земель, можливому відновленню окремих видів флори і фауни, відтворюють типові українські ландшафти, створюють екологічні карти свого села, міста, району [14].
Звісно, це не всі форми позашкільної освіти. Відразу слід відмітити певну ступінь її екологізації. Вже зроблена змістовна робота у цьому напрямку, застосовані різні засоби та форми екологізації позашкільної освіти.
Але треба відмітити, що не всі учні отримують екологічну інформацію у повному обсязі. Тут зявляється проблема фрагментарність екологічних знань. В деяких випадках вона зумовлена ще невірною і малоефективною роботою позакласних закладів. Нажаль часто вона зводиться до вивозу дітей з міста на відпочинок. І більше уваги приділяється романтиці наметового та табірного життя, а не проблемам екології.
Ще одна проблема повязана з відсутністю фінансування. Саме тому шкільні дільниці часто не мають змоги працювати на всю потужність, а еколого-туристичні гуртки влаштовують свої експедиції відносно рідко. Адже фінансування цих заходів беруть на себе батьки школярів. Має місце проблема відірваності програм діяльності позашкільних закладів екологічної освіти із програмами шкільних предметів.
Ці та багато інших проблем екологізації позашкільної освіти слід вирішити сучасним та майбутнім вченим.
3.Розробка методичних матеріалів для впровадження у навчальний процес ЗНЗ відомостей про пестициди
3.1 Актуальність проблеми пестицидів
На території нашої держави екологічна криза виникла ще з середини 80-х рр. XX ст. Саме цей час умовно можна вважати початком безконтрольного періоду експлуатації природи, а отже, і її забруднення. Щорічно у природний кругообіг вводилося близько 1,5 млрд. тонн первинної сировини [26]. Це май же 30 тонн на кожного громадянина України. У результаті цього обсяг накопичених відходів від добувної, енергетичної, металургійної та деяких інших галу зей промисловості становить уже близько 15 млрд. тонн. Набагато більше їх по трапило у воду та повітря, які є первинною основою життя. Причина цього – відсутність природоохоронних інституцій та застарілі технології. На додаток – в Україні найбільша у світі розораність земель, безконтрольне використання великої кількості пестицидів, дві третини яких мають чіткий мутагенний ефект. І це за умов, коли близько 40% усіх сільськогосподарських угідь мають слабку здатність до самоочищення, тобто сприяють накопиченню отруйних речо вин у життєво важливому шарі орного ґрунту.
Взявши у природи 100 одиниць речовини, людство використовує 3–4, а 96 одиниць потрапляє у відходи. У розрахунку на кожного мешканця індустріально-розвинутих країн, щорічно добувається близько 30 тонн природних ресурсів, з них лише 1–1,5% набирає форми продукту, що споживається, а решта потрапляє у відходи.
У світі близько 25 млн. сільськогосподарських робітників щороку отрую ються пестицидами. Безпосередній вплив їх на людину полягає в ураженні та зміні функцій печінки, захворюваннях центральної нервової, серцево-су динної та дихальної систем. Пестициди негативно впливають на репродук тивну функцію людини [13].
Дуже уразливі до дії пестицидів діти. Споживаючи продукти із залишками пестицидів та забруднену питну воду, дитячий організм зазнає структур них змін систем та окремих органів. Накопичення пестицидів в організмі призводить до появи різноманітних захворювань, включаючи онкологічні.
Пестициди – синтетичні хімічні речовини – використовуються в усьому світі протягом останніх десятиліть для того, щоб полегшити догляд за посівами та сприяти підвищенню врожайності культур. Без використання цих речовин важко уявити собі сільське господарство ХХ століття. Виробництво пестицидів створило окрему могутню галузь промисловості. Але вони принесли людству не тільки користь. Одне з застережень – “Небезпечно для життя!”, “Небезпечно!”, “Обережно!” – завжди присутнє на етикетці пестицидів. А з часом виявилось, що пестициди влучають не лише у встановлені для них цілі. На всіх стадіях виробництва, транспортування, зберігання та утилізації пестициди забруднюють навколишнє середовище. Вони проникають у водойми, де накопичуються у рибі та в інших водних організмах. Річки та дощі переносять пестициди в інші регіони, де вони отруюють ґрунти, джерела питної води, моря, вбивають рослин і тварин. Людина завершує цикл отруєн ня, страждаючи від своїх невиважених дій. Зараз на Землі не залишилося куточка, незабрудненого пестицидами. Рівень забруднення 65 % сільськогос подарських угідь країн Західної Європи перевищив допустимі норми. Щорічно світова промисловість скидає в річки понад 160 куб. м шкідли вих стоків, щорічно в ґрунти людством вноситься 500 млн. тонн мінеральних добрив і близько 4 млн. тонн пестицидів.
3 грудня відзначається Міжнародний день боротьби з пестицидами - саме цього дня в 1984 р. на пестицидному заводі в Бхопалі (Індія) сталася катастрофа. За даними ВООЗ, щорічно в світі реєструється близько 2 млн. отруєнь пестицидами, переважно при роботі з ними. Найбільша їх кількість зафіксована в країнах, що розвиваються [29].
До організму людини пестициди потрапляють через шкіру, дихальні шляхи чи шлунково-кишковий тракт; при безпосередній роботі з пестицидами або через їжу. Пестициди можуть міститися не лише в продуктах рослинного походження, а й у молочній та м’ясній продукції, тому що в організмах сільськогосподарських тварин залишаються пестициди, що були присутні у кормі. Разом з талими, дощовими та ґрунтовими водами ці речовини у великій кількості потрапляють до водойм. За даними минулорічного дослідження якості дніпровської води, пестициди присутні в усіх видах риб, причому рівень токсичних речовин в організмах річкових жителів значно вищий, ніж у самій воді [8,9].
Таким чином, в людському організмі опиняється значна кількість шкідливих речовин, що мають властивість накопичуватись й викликати різноманітні хронічні захворювання шлунково-кишкового тракту чи нервової системи, а також дерматити та розлад дихання. Деякі пестициди здатні передаватися з молоком матері. Наприклад ДДТ, який хоч і заборонений зараз у багатьох країнах, міститься “всередині” кожного жителя планети, успадкований від попереднього покоління.
Найнебезпечніші пестициди належать до класу хлорорганічних, які відрізняються стійкістю до впливу різних факторів довкілля (температура, сонячна радіація, волога тощо) та зростанням концентрації в наступних ланках біологічного ланцюга. Більша їх частина розкладається в рослинах, ґрунті, воді протягом одного місяця.
Саме пестициди вважаються головною причиною «тихої катастрофи» – так експерти ООН охарактеризували стан ґрунтів в Європі. Ґрунти є найціннішим сільськогосподарським ресурсом, від стану якого залежить врожайність культур. Саме вони дають майже 90% їжі для людей та тварин. Українські чорноземи, які, за різними даними, складають приблизно 30% світового запасу чорноземів, у звіті Агентства ООН із захисту навколишнього середовища отримали досить погану оцінку – ерозією вражено майже 41% з них. Головною причиною такого стану вважається саме використання пестицидів. Ідея хімізації, “зеленої революції”, в Україні розвинулась наприкінці 50-х – на початку 60-х рр. як гарант отримання більших врожаїв. Однак, за оцінками спеціалістів, це не лише знизило якість харчових продуктів, а й призвело до збіднення ґрунту, який більш ніж на половину складається з живих організмів. За даними Інституту агроекології та біотехнології УААН, 10 з 30 млн. га, що належать сільському господарству України, необхідно виводити з використання, реабілітувати [18].
На думку екологів, найактуальнішою з “пестицидних” проблем для України є забруднення довкілля хімікатами, що зберігаються на складах, які іноді навіть не мають власників. На території нашої держави зараз накопичено, за різними даними, від 21 до 32 тис. тонн непридатних пестицидів. Серед них є й ті, що входять в так звану “брудну дюжину” хімікатів, заборонених для використання (або призначених для обмеженого використання) в 127 країнах світу, які в 2001 р. підписали Стокгольмську конвенцію ООН зі стійких забруднювачів [25].
Доведено, що речовини з “брудної дюжини” здатні викликати рак та природжені дефекти у людей і тварин. Вони десятиріччями зберігаються в природі й накопичуються в жирових тканинах. Стійкі органічні забруднювачі розносяться по світові повітряними й океанськими течіями, вони виявлені навіть в організмах пінгвінів і ведмедів Антарктики. Хлорорганічні поєднання (ДДТ в тому числі) були знайдені в тканинах чорноморських дельфінів, і в такій кількості, що Чорне море може отримати першість за вміст хлорорганіки. Саме з впливом стійких забруднювачів вчені пов'язують низький рівень виживання яєць і скручені дзьоби у птахів, деформовані кінцівки у ссавців, порушення репродуктивної системи та розвитку. Деякі з них вважаються гормонально активними сполуками і вносять безлад в ендокринну та імунну системи, дію інших пов'язують із затримкою розумового розвитку.
Значне та безконтрольне використання пестицидних препаратів як в сільському господарстві, так і на присадибних ділянках потребує поінформованості широкої громадськості не тільки про їх результативність, а й про негативні наслідки їх нераціонального застосування та недотримання відповідних норм використання, неправильної утилізації, впливу на організм людини залишкових кількостей пестицидів. Інформація, яку надають рекламні засоби, не завжди об’єктивна і недостатня для зваженого вибору препаратів. Тому роль освіти, просвіти та поінформованості населення щодо наслідків використання пестицидних препаратів є важливою у вирішенні проблеми пестицидів.
3.2. Аналіз шкільних підручників з хімії для 10-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів щодо висвітлення проблеми пестицидів та стійких органічних забруднювачів (СОЗ)
1. Домбровський А.В., Лукашова Н.І., Лукашов С.М. Хімія 10-11: Органічна хімія: Підручник для 10-11 кл. серед. загальноосв. шк. – К.: Освіта, 1998. – 192 с.[7]
У розділі 4 Ароматичні вуглеводні в темі: Бензен. Хімічні властивості наводиться реакція взаємодії бензену з хлором за наявності каталізатора AlCl>3> з утворенням гексахлоробензену C>6>Н>6> + 6 Cl>2> → C>6>Cl>6> + 6HCl
Вказуються застосування гексахлоробензену для протруювання насіння пшениці і жита проти сажки, а також для консервування деревини.
У цій темі наводиться реакція приєднання хлору при освітленні та каталізаторі з утворенням гексахлороциклогексану (гексахлорану) і застосовання як засоби для знищення комах.
У темі Бензен. Хімічні властивості. розглядається застосування бензину і наводиться поняття про пестициди, їх класифікацію на інсектициди, фунгіциди, гербіциди. Зазначається шкідливий вплив нераціонального використання пестицидів, нові способи боротьби зі шкідниками: застосування біологічного захисту рослин, а також правила та вимоги щодо пестицидів.
Висновок: відсутні дані про те, що гесахлоробензен та гексахлоран належать до стійких органічних забруднювачів згідно Стокгольмської конвенції, і на сьогодні їх виробництво, застосування, експорт та імпорт заборонені в більшості країн світу в тому числі в Україні.
2. Буринська Н.М., Величко Л.П. Хімія, 10 кл.: Підручник для серед. загальноосв. шк. – Київ; Ірпінь: ВТФ ˝Перун˝, 1998. – 176 с. [4]
У темі Поняття про хімічні засоби захисту рослин. наводиться визначення: пестициди ( від лат. pestis – зараза, caedo – убиваю), а також застосування окремих пестицидів: гексахлорану – проти бавовникового довгоносика, гексахлоробензену – для протруювання насіння зернових культур перед посівом, 2,4-Д – для знищення бур'янів у посівах зернових.
Описується негативний вплив пестицидів на навколишнє середовище, вказуються вимоги до якості пестицидів, правила застосування, що затверджено державними установами.
Висновок: відсутня інформація про стійкі органічні забруднювачі та їх представники – гексахлоробензен та гексахлоран. Не зазначено, що 2,4-Д належить до пестицидів – попередників утворення діоксиноподібних сполук.
3. Рудзитис Г.Е., Фельдман Ф.Г. Химия: Органическая химия: Учебник для 10 кл. сред. шк. – 2-е изд. – М.: Просвещение, 1993. – 160 с. [23]
У розділі 5 Ароматичні вуглеводні ( арени ) надається інформація про класифікацію пестицидів на гербіциди, фунгіциди, інсектициди. Вказується застосування гексахлоробутадієну для боротьби з філоксерою, гексахлоробензену для протруювання насіння перед посівом, гексахлороциклогексану для знищення комах. Міститься інформація про небезпеку для навколишнього середовища, необмеженого використання отрутохімікатів, наведені вимоги до пестицидів, згадується про правила використання.
Висновок: відсутні відомості про пестициди, які належать до стійких органічних забруднювачів згідно переліків 2005 – 2006 років, що наведені в матеріалах Стокгольмської конвенції
4. Попель П.П., Крикля Л.С. Хімія 10 кл. підручник, К.: Видавничий центр ˝Академія˝. – 2005 р. – 229 с. [20]
Висновок: не наводиться даних про пестициди та будь-які засоби захисту рослин від шкідників.
5. Попель П.П., Савченко І.О., Крикля Л.С. Хімія 11 кл.: експериментальний підручник для загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Видавничий центр ˝Академія˝. – 2004. – 229 с. [21]
У розділі 1 Вуглеводні ( продовження) в темі: Бензен. Арени.
Наведені реакції з утворенням гексахлоробензену та гексахлороциклогексану. У темі Галогенопохідні вуглеводнів вказується застосування цих речовин. Гексахлоробензен і гексахлоран є засобами проти шкідливих комах у с/г, сполуки токсичні та використовуються дедалі менше.
Висновок: відсутній відомості про належність деяких пестицидів, у тому числі, гексахлороциклогексану (гексахлорану) та гексахлоробензену до стійких органічних забруднювачів (СОЗ), їх властивості як СОЗ та негативний вплив на довкілля і здоров’я людини.
6. Буринська Н.М. Основи загальної хімії 11 клас: Пробний підручник для серед. загальноосв. навч. закладів з поглибленим вивченням хімії. – Київ; Ірпінь: ВТФ ˝Перун˝, 1997. – 176 с.[2]
У темі Роль хімії в житті суспільства згадується про використання хімічних речовин в захисті рослин проти шкідників.
Висновок: відомості про пестициди наведені недостатньо, відсутні дані про їх негативних вплив на навколишнє середовище та людину
7. Рудзитис Г.Е., Фельдман Ф.Г. Химия 11: Органическая химия. Основы общей химии ( обобщение знаний ): Учебник для 11 кл. сред. шк. – М.: Просвещение, 1992 г. – 160 ст. [23]
Висновок: немає інформації щодо проблеми пестицидів як речовин ксенобіотиків.
8. Родионов П.В. // Химия № 4 16 – 28 февраля 2007, издателский дом Первое сентября. [22]
Програма елективного курсу з природничих дисциплін, яка розрахована для школярів 9-го класу.
Мета елективного курсу полягає у формуванні уявлень про важливу роль хімічних речовин в сільському господарстві, активізації інтересу школярів до вивчення хімії та біології в середній школі. В елективному курсі наведені такі теми: 1. Як виростити величезні овочі; 2. Битва за урожай або як захистити рослини; 3. Стимулятори росту; 4. Чи легко бути фермером?
У темі «Битва за урожай або як захистити рослини», на вивчення якої відводиться 3 год, розглядаються наступні питання: Пестициди: інсектициди, фунгіциди, гербіциди. Поняття про біоциди. Класифікація і найважливіші представники пестицидів. Запобіжні заходи при використанні пестицидів. Норми в застосуванні. Вплив пестицидів на фізіологічні процеси в живих організмах.
Під час розгляду теми пропонується демонстрації колекції пестицидів, таблиці з хімічними формулами деяких засобів захисту рослин, а також виконання лабораторної роботи: ˝Визначення "хімікату" хімічним методом”.
Висновок: елективний курс сприятиме формуванню знань про пестициди а також їх вплив на фізіологічні процеси живих організмах. Доцільно ввести інформацію про належність деяких пестицидів до стійких органічних забруднювачів (СОЗ) та Стокгольмську конвенцію про СОЗ.
3.3 Методична розробка конференції з проблем хімічної безпеки«Пестициди: шкода чи користь?»
Конференція на тему: Пестициди: шкода чи користь?
Мета проведення: сприяти поінформованості учнів 10-11 класів, щодо сучасного стану проблеми пестицидів в Україні.
ПЛАН
1. Пестициди (хімік).
2. Хімічні засоби захисту рослин (агроном).
3. Вплив пестицидів на навколишнє середовище (еколог).
4. Людина і пестициди (лікар).
5. Пестициди в продуктах харчування (технолог).
6. Біологічні методи боротьби зі шкідниками сільського господарства (біотехнолог).
7. Сучасний стан виробництва і застосування пестицидів в агропромисловому комплексі в Україні (агроном).
8. Проблема накопичених непридатних і забо ронених до вживання пестицидів (еколог).
Хід конференції
Ведучий:
По підрахунках фахівців щорічно від третини до половини світових запасів провізії з’їдають або пошкоджують комахи, цвілеві грибки, гризуни, птахи й інші шкідники, які знищують врожай й у полі, і при його зборі, завантаженні, транспортуванні й зберіганні. У випадку успішної боротьби з комахами й хворобами, які вражають зернові культури, щорічне збільшення врожаю склало б близько 200 млн. тонн зерна, що вистачило б для прожиття 1 млрд. людей.
Але давайте об’єктивно розглянемо ситуацію використання пестицидів. Звернемо увагу не тільки на користь, але й на шкідливість пестицидів.
Надаємо слово хіміку, який коротко нам нагадає, що таке пестициди, до яких класів речовин вони відносяться.
Хімік:
Пестициди відносяться до різних класів органічних і неорганічних сполук. Більшість із них органічні речовини, які отримують синтетичним шляхом: хлорорганічні сполуки, фосфорорганічні сполуки, похідні карбаматів, похідні хлорфеноксикислот.
Ведучий:
Давайте більш детально дізнаємося, де використовують пестициди. Слово надається агроному.
Агроном:
Пестициди – це хімічні речовини, які використовують для боротьби зі шкідниками та хворобами рослин, бур’янами, шкідниками зерна і зернопродуктів, деревини, виробів з бавовни, шерсті, шкіри, з екзопаразитами домашніх тварин, а також з переносниками небезпечних хвороб людини та тварин. До пестицидів відносяться дефоліанти та дисиканти, які полегшують механізований збір врожайних культур, регулятори росту рослин, добавки до фарб проти обростання морських суден.
На сьогодні в світі налічується більше ніж 1500 хімічних речовин, що використовуються в якості пестицидів. В Україні близько 220 з них застосовують як діючі речовини для виробництва хімічних засобів захисту рослин.
За призначенням пестициди поділяють на декілька груп: Для боротьби з бур’янами – гербіциди, з гризунами – родентициди, з комахами – інсектициди, із збудниками грибкових хвороб – фунгіциди, бактеріями – бактерициди, з кліщами – акріциди, з хробаками – нематоциди, з молюсками – молюскоциди.
За способом проникнення в організм шкідників розрізняють: шлункові, контактні, фумігантні (пестицид в газоподібному стані) і системні пестициди.
У залежності від швидкості розкладу в ґрунті пестициди поділяють на 6 груп:
з періодом розкладу більше 18 місяців (хлорорганічні речовини, сполуки селену);
з періодом розкладу близько 18 місяців (триазинові гербіциди, піклорам, діурон);
з періодом розкладу близько 12 місяців (похідні галоїдбензойних кислот, деякі аміди кислот);
з періодом розкладу до 6 місяців (нітрили кислот, похідні арилоксиоцтових кислот, тефлон, нітрофеноли);
з періодом розкладу до 3 місяців (похідні арилкарбамінових, алкілкарбамінових кислот, деякі похідні сечовини та гетероциклічні сполуки);
з періодом розкладу менше 3 місяців (органічні сполуки фосфору).
У сільському господарстві використовують пестициди, що розкладаються за вегетаційний період, на аеродромах і в боротьбі з заростанням доріг – з більшою тривалістю дії.
Широке використання пестицидів пов’язане з їх високою економічною ефективністю. Наприклад, щоб одна людина прополола 1 га цукрового буряка, їй потрібно 20 робочих днів, тоді як використання сучасних гербіцидів вирішує цю проблему за 30-40 хв.
Ведучий:
Який же вплив пестицидів на навколишнє середовище? Слово надається екологу.
Еколог:
Систематичне використання пестицидів, особливо у великих кількостях, призводить до забруднення навколишнього середовища, знищення корисних комах, птахів, риб, тварин, до накопичення пестицидів у продуктах харчування та отруєння людей.
Потрапивши в ґрунт пестициди розчиняються в ґрунтовій воді і переносяться в ній вниз по профілю. Тривалі знаходження пестицидів у ґрунті , як ми вже знаємо, різна і залежить від їх складу. Стійкі сполуки можуть зберігатися до 10 років і більше.
Перемішуючись з природними водами і повітряними масами стійкі пестициди поширюються на великі території. Наприклад: ДДТ (дихлордифенілтрихлоретан) відкрив хімік Пауль Мюллер у 1938 році. Через 10 років він отримав за це відкриття Нобелівську премію в області медицини та біології.
ДДТ застосовували в сільському господарстві; під час Другої світової війни ДДТ використовували проти вошей, що переносили сипний тиф; проти малярійного комара в Італії. Завдяки ДДТ вдалося зберегти життя мільйонам людей, саме за ці заслуги Мюллер поправу отримав Нобелівську премію. Але згодом, 20–30 років потому, виявилися і негативні екологічні наслідки непродуманого використання ДДТ.
З’ясувалося, що вплив ДДТ на середовище географічно значно ширше, чим територія його безпосереднього використання внаслідок циркуляції ДДТ із ґрунтів в воду і повітря, із повітря в воду і т.д., перенесення повітряних мас та океанічних течій. Таким чином, на сьогодні забруднення цим інсектицидом прийняло масштабний характер, ДДТ знайшли навіть в Антарктиді.
ДДТ накопичується в харчових ланцюгах: з кожною ланкою кількість ДДТ збільшується – це ефект біологічного підсилення. Також потрібно наголосити, що основна більшість пестицидів застарілі, вони зберігаються в сільськогосподарських господарствах в усіх областях нашої країни. Це становить велику небезпеку як для людини, так і для навколишнього середовища.
Ведучий:
Про вплив пестицидів на людину нас ознайомить лікар.
Лікар:
Пестициди вважаються найбільш вагомим фактором, який негативно впливає на довкілля та здоров'я людини не лише у процесі роботи з ними. Потрапляючи до організмів людей і тварин, вони спричиняють різноманітні хронічні захворю вання шлунково-кишкового тракту, особливо печінки та нирок, нервової сис теми (аж до виникнення паралічів), дерматити, розлади дихання, гормональні та ендокринні порушення. Особливо небезпечним вважається вплив пестици дів на репродуктивну систему. Вони здатні спричинити порушення вагітності, імпотенцію та безпліддя.
Сільськогосподарська сировина та харчові продукти забруднюються пести цидами прямим шляхом — під час обробки сільськогосподарських культур, тва рин і птиці тощо. До організму людини пестициди потрапляють разом із росли нами, м'ясом, молоком тварин, яких годували рослинами, що містили залишки пестицидів, рибою. Пестициди з грудним молоком жінки можуть потрапляти до організму немовляти.
Атразин. Сексуальна революція у жаб
Атразин – це один із гербіцидів, який широко використовується на полях багатьох країн світу з 1956 р. Ця хімічна сполука належить до класу триазинових гербіцидів.
Ще в 2001 р. екологи заявили, що згідно з їхніми висновками, атразин не тільки забруднює навколишнє середовище, але й підвищує рівень агресивності людини.
У 2001 р. у Франції було припинене використання триазинових пестицидів, у тому числі й атразину, та запроваджено повну заборону на їх використання з 2003 р. Причина – вміст залишків триазинів у 50% проб поверхневих і ґрунтових вод (при цьому гранично припустимі концентрації пестицидів у воді було переви щено практично у всіх регіонах Франції).
Експерименти каліфорнійських вчених на жабах довели, що атразин призво дить до перетворення чоловічого гормону на жіночий. У самців жаб при цьому не змінюється стать, а виростають жіночі статеві органи. Ніяких даних про те, що атразин таким самим чином може впливати на людину, опубліковано не було. Але інформація про вплив атразину на жаб дає підстави припускати його негативний вплив на здоров'я людини.
Існує ряд класифікацій пестицидів за окремими показниками їх небезпечності. За ступенем токсичної дії пестициди поділяються на високотоксичні, середньотоксичні й малотоксичні.
Наразі в Україні діє гігієнічна класифікація пестицидів, яка об'єднує 21 показник небезпеки та враховує виявлені в експериментах на тва ринах канцерогенні властивості препаратів і дані епідеміологічних досліджень. Згідно з цією класифікацією, пестициди поділяються на чотири класи.
Провідними науковими установами токсиколого-гігієнічного профілю України розроблено нову загальну токсиколого-гігієнічну класифікацію пес тицидів. Вона базується на концепції попереджувального санітарного нагляду та носить регламентаційний характер. Головним принципом цієї класифікації є систематизація та розподіл пестицидів за класами небезпеки на основі оцінок ризиків їхньої репродуктивної токсичності.
Згідно з цією класифікацією, найбільш токсичні для репродуктивної функції пестициди віднесено до першого класу небезпеки. Вони не повинні викорис товуватися в сільському господарстві. Препарати другого класу можуть обме жено використовуватися за умов суворого дотримання регламентів викорис тання. Пестициди третього та четвертого класів небезпечності дозволяється використовувати у відповідності до встановлених гігієнічних регламентів та санітарних норм.
Значна частина пестицидів (приблизно 67%), які використовують в Україні, здат ні здійснювати негативний вплив на репродуктивну функцію людей.
Особливу групу найбільш токсичних та небезпечних пестицидів, забороне них до використання в більшості країн світу, у тому числі в Україні, створюють дев'ять пестицидів, що належать до переліку стійких органічних забруднювачів (СОЗ) Стокгольмської конвенції про СОЗ: дихлордифеніл-трихлоретан (ДДТ), діельдрин, альдрин, гептахлор, мірекс, токсафен, ендрин, хлордан, гексахлорбен зол. Вони належать до різних класів хімічних сполук, але їх об'єднують чотири загальні властивості:
• високотоксичність;
• стійкість до розпаду та здатність зберігатися протягом десятиріч, доки на розпадуться й не утворять менш небезпечних форм;
• здатність випаровуватися та переноситися на великі відстані з повітрям та водою;
• здатність акумулюватися в жирових тканинах.
Деякі інші хлорорганічні пестициди також мають властивості СОЗ. Серед них ліндан (гамма-гексахлорциклогексан), який використовувався для боротьби з різними видами комах з початку 50-х років XX століття. Це відносно леткий і стійкий пестицид, що накопичується в жирових тканинах людини й тварин. Він може переміщатися на великі відстані з повітрям, водою або опадами. У зв'язку з цими властивостями і з тим, що ліндан широко використовувався в усьому світі протягом більше ніж 50 років, його можна знайти в компонентах довкіл ля в будь-якій точці планети. Ліндан виявляли навіть у тих місцях, де він ніко ли не використовувався, наприклад, в Арктиці, що вказує на його перенесення глобальними повітряними потоками. Проведені в різних країнах дослідження доводять і глобальну присутність ліндану в тканинах людини. Багато країн за боронили застосування ліндану, а в тих, де воно досі дозволене, на владу тис нуть на користь запровадження додаткових обмежень або поступової відмови від застосування. Використання ліндану заборонене і в Україні.
Перелік пестицидів, заборонених до використання в сільському господар стві, які не можуть бути зареєстровані або перереєстровані в Україні, затверд жений Головою Укрдержхімкомісії в 1997 році (Додаток).
Ведучий:
У яких же продуктах виявлено пестициди? Слово надається технологу.
Технолог:
Дослідження харчових продуктів на залишки пестицидів, які проводила орга нізація Pesticide Action Network — UK у супермаркетах Великобританії в 2000— 2001 роках, свідчать, що небезпечні речовини містять 93% апельсинів і 100% ли монів, 43% всіх овочів і фруктів, 50% салату, 30% сухих сніданків, 52% картоплі, 78% яблук, 59% бананів, 100% шоколаду.
Слід зазначити, що в картоплі було знайдено альдикарб (темік) – високо токсичний пестицид, який було заборонено до використання в колишньому СРСР і в Україні.
Практично в усьому шоколаді (крім органічного) було знайдено ліндан (гамма-гексахлорциклогексан), який використовується при вирощуванні какао-бобів.
Результати досліджень плодово-овочевої продукції в супермаркетах Великобританії, що проводилися державними органами країни у 1998—2001 роках
(За матеріалами Working Towards a toxic free Future Toolkit. Women in Europe for a common Future Bunnik/Munich 2nd edition, June 2004)
Таблийя
-
Назва продукту
% продуктів, які містили залишки пестицидів
% про дуктів, які містили біль ше, ніж один пестицид
Назва пестици ду, знайденого в продукті
Вплив пестицидів
на здоров'я людини*
1
2
3
4
5
Цитрусові
100
96
Chlorpyritos
X
X
X
X
Груша
70
35
Carbendazim
X
X
Селера
70
20
Vinclozolin
X
Carbendazim
X
X
Морква
63
14
Aldicarb
X
Виноград
60
12
Vinclozolin
X
Картопля
49
17
Aldicarb
X
Яблука
46
18
Vinclozolin
X
Carbendazim
X
X
Салат
45
26
Vinclozolin
X
Carbendazim
X
X
Томати
21
6
Vinclozolin
X
Carbendazim
X
X
Капуста
11
4
Chlorpyritos
X
X
X
X
*1 – канцерогенний, 2 – вроджені вади, 3 – вплив на гормони, 4 – ураження мозку та нервової системи, 5 – ураження імунної системи.
Великою проблемою в Україні є відсутність налагодженої системи контролю з боку держави за вмістом пестицидів у продуктах харчування. Більшість укра їнців купують овочі та фрукти на офіційних ринках, на яких система держав ного контролю передбачає перевірку овочів і фруктів лише на нітратне забруд нення. Покупець отримує «кота в мішку». Невідомо, чим і з дотриманням яких норм було оброблено картоплю, яку ви купуєте. Не краща ситуація склалася і в магазинах. Тут також передбачена перевірка харчових продуктів лише на ні тратне забруднення.
Фермери, які вирощують овочі та фрукти на продаж, кажуть, що вміст хіміч них сполук перевищує норму приблизно у 50% продукції, деякі фахівці вважа ють, що ця цифра може досягати 95%. Логіка фермерів зрозуміла: ніхто не контро лює й ніхто не платить більше за продукцію, яка була вирощена з дотриманням норм. А закон про органічне сільське господарство, яке передбачає відмову від використання хімічних засобів захисту рослин, в Україні ще не ухвалений.
Ведучий:
Як бачимо, ситуація з використанням пестицидів в Україні жахлива. Чи існують якісь альтернативні методи боротьби зі шкідниками сільського господарства? Слово надається біотехнологу.
Біотехнолог:
Поряд з хімічними засобами захисту рослин інтенсивно розробляються біологічні методи. Різниця між біологічними і хімічними методами полягає в тому, що хімічними засобами захисту рослин виступають речовини, а біологічними – живі організми, здатні до розмноження.
Біологічні методи захисту рослин використовують нині для боротьби зі шкідниками рослин, а саме використовують паразитів комах і хижаків.
Для боротьби з хворобами рослин використовують антибіотики, але в більшості випадків вони не мають переваг перед хімічними речовинами. Для боротьби з бур’янами ефективних методів поки що не знайдено, тільки в окремих випадках є деякі види комах, які вибірково знищують певні види бур’янів.
У більшості випадків при відсутності використання хімічних засобів захисту рослин вартість сільськогосподарської продукції збільшується в 2-3 рази, що пов’язано з низкою труднощів, так як біологічні методи є менш стандартизовані, чим хімічні.
Такий відомий препарат, як дендробацилін, який містить спори Bacillus thurengiensis і має широкий спектр дії на членистоногих, є більш хімічним препаратом, оскільки діє у вигляді токсину – речовини.
Нині в США створені сорти бавовни з геном, який відповідає за утворення токсину, що можна віднести до суто біологічного методу. Але використання таких сортів бавовни із-за можливих негативних наслідків для природи і людини заборонено.
Перспективним методом захисту рослин від комах є використання статевих феромонів для приваблення осіб іншої статті і знищення на приманкових ділянках. Крім цього, феромони можна використовувати для дезорієнтації осіб протилежної статі. Можливе також використання променевої стерилізації самців для зменшення популяції шкідників. Але феромони є хімічними речовинами і їх можна віднести як до біологічного, так і до хімічного методу боротьби. Позитивною властивістю феромонів є відсутність негативної дії на корисних комах, людину і тварин, відсутність забруднення навколишнього середовища (феромони використовуються в основному пастках, які прибираються після використання). Крім того, більшість феромонів нетоксичні для людини і тварин. Недоліком феромонів являється їх вузька спеціалізація. Для деяких видів комах використання феромонів дає найкращий ефект.
У якості пестицидів можна використовувати прості абразиви, тобто порошки з твердими, міцними зернами, які мають специфічну ріжучу форму. Після того, як комаха побігає по абразивному порошку, вона просто висохне і загине від зневоднення тому, що гострі краї зерна здирають з хітинових покривів шкідників верхній шар, який запобігає випаровуванню води. А оскільки абразивні інсектициди роблять із природних матеріалів, таких як пемза, корунд чи діатоміт (гірська порода), то вони практично не отруйні і безпечні для людини і тварин.
Постає питання: чи можливо отримати хороший врожай без використання пестицидів? Однозначно відповісти на це питання не можна. Все залежить від виду шкідника і культури, яку потрібно захистити. Потрібно також не забувати про економічну вартість даної ситуації.
Ведучий:
Про сучасний стан виробництва і застосування пестицидів в агропромисловому комплексі в Україні розповість нам агроном.
Агроном:
Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва в умовах підвищених вимог щодо оздоровлення навколишнього природного середовища обумовила підвищені вимоги до за хисту рослин. З одного боку, необхідно забезпечити повну реалізацію потенційних можливо стей рослин, а з іншого – потрібна надійна екологічна безпека. Вирішення цієї проблеми забезпечує застосування науковоємних інтегрованих технологій, які дають можливість перейти від боротьби з окремими шкідливими видами до регулювання їхньої шкідливості.
У 80-ті роки минулого століття, коли в Україні було започатковане застосування інтен сивних технологій у рослинництві, середньорічне використання пестицидів становило 100 тис. т на рік (виробництво зерна в ті часи досягло 50 – 52 млн. т. на рік).
Щоб забезпечити збереження врожаю від шкідників, хвороб і бур'янів за інтенсивними технологіями в країні щорічно необхідно проводити захисні заходи на площі 18–20 млн. гектарів. Технологічні потребі у засобах захисту у цьому випадку становлять 18–20 тис. т на рік. У 2003 р. на ринок пестицидів країни надійшло 15,5 тис. т, а викуплено 14,9 тис. т. Зокрема, у 2003 р. використано 14,1 тис. г, а в 2004 р. – 15,4 тис. т пестицидів. У першому півріччі 2005 р. сільгосптоваровиробниками використано 13,3 тис. т. засобів захисту рослин, з них: інсектоакарацидів – 1,1; фунгіцидів – 1,3; препаратів для протравлення насіння – 1,1; гербіцидів – 7,7; родентицидів – 1,0; десикантів – 0,8; інших – 0,3 тис. т.
Оцінка ситуації із захистом рослин показує, що в Україні і надалі будуть використовува тись хімічні засоби та біологічно активні речовини, як компоненти інтегрованих систем.
На сучасному етапі науково-дослідні установи рекомендують сільськогосподарським то варовиробникам використовувати інтегровані системи захисту рослин, які поєднують організаційні, господарські, агротехнічні, біологічні та хімічні методи.
Органічне сільське господарство виключає застосування будь-яких інтенсивних тех нологій – хімічних, генетичних модифікацій тощо. У землеробстві використовуються лише органічні добрива, у тваринництві існує заборона використання антибіотиків та гормональ них препаратів. Природні методи господарювання дозволяють отримати натуральні продук ти з високими смаковими та оздоровчими якостями без залишків пестицидів. Всі стадії вирощування, транспортування та переробки передбачають максимальний захист довкіл ля, охорону здоров'я працівників.
В Україні існують суттєві перешкоди для розвитку органічного виробництва. В першу чергу – це відсутність правових механізмів, інспектування та національної системи сертиф ікації. Недостатньо розвиненим є інформаційне поле – споживачі, спеціалісти різних галузей і журналісти мало знають про органічні продукти та їх значення.
У 2005 р. була створена Федерація органічного руху України, метою діяльності якої є пропаганда цінностей та світогляду міжнародного руху органічного сільського господарства, підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, розвиток сучасних техно логій для людини та природи, сприяння розвитку органічного руху в Україні.
Ведучий:
Сьогодні вже згадувалося про проблему СОЗ в Україні, яка пов’язана з накопиченням непридатних та заборонених пестицидів, давайте більш детально про це поговоримо. Слово надається екологу.
Еколог:
Проблема СОЗ досить актуальна для України та пов'язана з сільськогосподарським ви робництвом. Найважливішим в проблемі СОЗ в Україні є питання накопичених непридатних і забо ронених до вживання пестицидів. З часів колишнього СРСР в Україні, за даними офіційної статистики, зберігається більше 15000 т накопичених непридатних і забо ронених до вживання пестицидів, більшість з яких належать до 1-го або 2-го класу небезпеки.
У 2002–2003 pp. органами Міністерства аграрної політики, Міністерства охорони навко лишнього природного середовища і Міністерства охорони здоров'я була проведена інвента ризація накопичених непридатних і забо ронених до вживання пестицидів. Станом на 1 грудня 2003 р. в Україні нараховувалося 20 900 т цих пестицидів, які було завезено у сільські господарства, але не використано. Серед накопичених непридатних і забо ронених до вживання пестицидів є препарати, які належать до групи СОЗ, а саме: ДДТ - близько 2000 т (до 10% від загальної кількості); гептахлор – 13,4т (близько 0,07%); гексахлорбензол – 1,0 т (до 0,005%); ендрин – 1,1т (близько 0,005%).
За оцінками кількості накопичених непридатних і забо ронених до вживання пестицидів в Україні, які зроблено в проекті GEF/UNEP "Забезпечення заходів з розроблення Національного плану щодо впровадження в Україні Стокгольмської конвенції про СОЗ" (2003–2005 pp.), вона може перевищувати 20000 т (вказана кількість пестицидів порівняна з кількістю накопичених непридатних і забо ронених до вживання пестицидів , які накопичено в африканських країнах).
У свій час пестициди, які з часом потрапили до списку СОЗ Стокгольмської конвенції, використовувалися не тільки у сільському господарстві, а і у лісових, водних господарствах, на транспорті, у структурах Міністерства оборони. На сьогодні залишки пестицидів зберігаються на відповідних відомчих складах і потребують додаткових оцінок.
На території України налічують 109 складів централізованого зберігання непридатних і забо ронених до вживання пестицидів та близько 5000 складів, які знаходяться в господарствах різних форм власності. Стан зберігання цих пестицидів спричиняє занепокоєння, їх основна кількість знаходиться у приміщеннях, не пристосованих для зберігання речовин 1-го і 2-го класу небезпеки. В результаті частої зміни власників складів відбулася втрата документації; через неналежні умови зберігання пестицидів і з плином часу зруйнувалася тара й упаковка; відбулося утворення неідентифікованих небезпечних сумішей пестицидів, яке є загрозливим через можливе протікання неконтрольованих хімічних реакцій, наслідком яких можуть бути нові, ще більш небезпечні речовини. Склади у багатьох місцях не охороняються, знаходяться у безпосередній близькості від місць прожи вання населення і становлять реальну небезпеку.
З накопиченими непридатних і забо ронених до вживання пестицидами пов'язують ще дві проблеми; поширене регіональне забруднення ґрунтів та недо статня поінформованість населення країни щодо існуючої загрози від накопичених пестицидів. Неодноразово фіксувалися випадки несанкціонованого використання цих речовин, яке приводило до забруднення ґрунтів, ґрунтових вод і, в підсумку, попадання в організм людини.
Підведення підсумків конференції.
Висновки
1. Екологічна культура природоцентричного типу – це системне особистісне утворення, яке виступає нормативним регулятивом гармонійної взаємодії людини з природою та виявляється у системності екологічних знань; ціннісному ставленні до природи, в основі якого лежить усвідомлення людства як частини біосфери; екологічно-доцільному характері окремих дій людини в природі і природокористування загалом.
2. Структура екологічної культури особистості визначається трьома компонентами: імперативно-інформаційним, мотиваційно-ціннісним та операціонально-діяльнісним. Показником першого з них є система екологічних знань про природу і людину в неї, показником другого – система екологічних цінностей, відношень, що регулює норми поведінки і діяльності людини в природі. Основу третього складають практичні вміння, навички та технології екологічної діяльності.
3. Необхідно створити та впровадити у навчальний процес інтегрований курс екології, зміст якого забезпечує цілісне формування всіх компонентів екологічної культури природоцентричного типу. Теоретичне обґрунтування змісту, форм і засобів екологічного виховання учнів має базуватися на таких положеннях: єдність і цілісність природи, унікальність та неповторність живих систем, взаємозв’язок та взаємозалежність всіх явищ природи, розуміння людини як невід’ємної ланки в ланцюгу взаємозалежностей природи, утвердження поваги людини до всіх форм життя, гармонійного розвитку людини і природи.
4. Формування суб’єктно-непрагматичного, ціннісного ставлення учнів до природи забезпечується за рахунок використання методу екологічної емпатії; стимулювання суб’єктифікації природних об’єктів; супроводження інформації наукового характеру літературними, музичними, художніми творами, відеосюжетами; еколого-психологічного тренінгу.
5. Залучення учнів до екологічно зорієнтованої діяльності у процесі екологічного виховання забезпечується організацією практичних та лабораторних робіт, тематика яких пов’язана з формуванням практичних вмінь та навичок проведення науково-екологічних досліджень, природоохоронної діяльності, створення екологічних проектів, природоохоронних акцій в позакласні години.
6. Взаємозв’язок основних понять: “екологічне виховання”, “екологічна вихованість” реалізується за умов єдності змістової й процесуальної сторін теоретичної моделі екологічної вихованості.
7. Форми та засоби екологічного виховання, які пропонуються для впровадження у навчально-виховний процес (еколого-психологічний тренінг, інтегрально-пошукові групові та рольові ігри, творча “терапія”, мозковий штурм, імітаційне моделювання) спрямовані на активацію прояву особистої причетності, емоційної сфери, а також формування комплексу смислотвірних мотивів екологічного змісту, що дозволяє систематизувати світоглядні установки учнів.
8. Отже, у процесі екологічного навчання і виховання зростає зацікавлення до екологічних проблем довкілля, розвиваються дослідницькі вміння, формуються наукові знання, переконання і система екологічних цінностей, які визначать екологічну позицію, поведінку та екологічну культуру людини.
9. Одним із завдань національного плану виконання Стокгольмської конвенції про стійкі органічні забруднювачі є розробка програми поінформованості широкого кола населення про екологічні проблеми, спричинені нераціональним використанням пестицидів, запровадження просвітницьких програм і підготовка фахівців .
Дослідження сучасного стану формування знань про стійкі органічні забруднювачі у курсі органічної хімії середньої школи, що проводився на основі аналізу змісту Концепції загальної середньої освіти, рекомендованих підручників з органічної хімії показав:
питанню хімічної безпеки в цілому приділяється недостатня увага, оскільки вони не розглядаються в контексті екологічних понять;
хімічні речовини як екологічно небезпечні фактори в широкому розумінні не вивчаються;
застереження щодо поводження з хімічними речовинами стосуються в основному проблем техніки безпеки, що значно звужує коло проблем;
умовний поділ шкільного матеріалу з хімії на основний та другорядний.
У результаті пошуків можливості використання нетрадиційних форм і методів навчання при вивченні питань про стійкі органічні забруднювачі був розроблений урок-конференція «Пестициди: шкода чи користь?» Це дасть можливість зацікавити та залучити молодь до вирішення глобальних проблем та виховати нове молоде покоління, небайдуже до стану навколишнього середовища та стану своїх наступників.
Список використаних джерел
Буринська Н.М., Величко Л.П. Хімія, 10 кл.: Підручник для серед. загальноосв. шк. – Київ; Ірпінь: ВТФ ˝Перун˝, 1998. – 176 с.;
Буринська Н.М. Основи загальної хімії 11 клас: Пробний підручник для серед. загальноосв. навч. закладів з поглибленим вивченням хімії. – Київ; Ірпінь: ВТФ ˝Перун˝, 1997. – 176 с.;
Василенко, О. В. Єресько. – Х.:ТОРСІНГ ПЛЮС, 2005. – 272 с. Концепція екологічної освіти в Україні. //Інформаційний вісник. Вища школа. – 2002. - № 9. – с. 50-61.
Вербицький В. Еколого-натуралістична діяльність позашкільних закладів: шляхи розвитку // Біологія та хімія в школі. 1998 №1. С.23-25.
Воспитание экологической культуры у детей и подростков: Экол. занятия. Сюжетно-ролевые игры. Сценарии лит.-экол. праздников: [Учебное пособие] / Н.С. Дежникова, Л.Ю. Иванова, Е.М. Клемяшова и др. М.: Пед. о-во России, 2000. 62 с.
Демченко В.Ф. Гигиенические аспекты биомониторинга хлорорганических пестицидов: Автореф. дисс. канд. биол. наук.- Киев, 1989.- 24 с.
Домбровський А.В., Лукашова Н.І., Лукашов С.М. Хімія 10-11: Органічна хімія: Підручник для 10-11 кл. серед. загальноосв. шк. – К.: Освіта, 1998. – 192 с.
Демченко В.Ф. Биомониторинг хлорорганических пестицидов в Украине // Гигиена труда. - Киев: МЗ Украины, 1993.-154-158с.
Екологічне виховання студентів вищих навчальних закладів I - II рівнів акредитації будівельного профілю: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.07 / С.В. Сапожников; Херсон. держ. ун-т. — Херсон, 2006. — 20 с. http://www.nbuv.gov.ua/ard/2006/06ssvabp.zip
Екологічне виховання учнів на засадах "глибинної екології" в процесі вивчення біології: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.07 [Електронний ресурс] / М.О. Колесник; Терноп. держ. пед. ун-т ім. В.Гнатюка. — Т., 2003. — 20 с. http://www.nbuv.gov.ua/ard/2003/03kmopvb.zip
Екологічна освіта - важливий чинник формування особистості старшокласника / А.В. Іванченко // Вісн. Житомир. держ. ун-ту ім. І. Франка. — 2003. — N 13. — С. 13-15. — Бібліогр.: 6 назв. http://www.nbuv.gov.ua/articles/2003/03iavfos.zip
Іщенко Л. Дидактичні ігри як засіб екологічного виховання // Початкова школа. — 1998. — №3.— С.32-34.
Комарова Л.И. Внутриутробное и постнатальное накопление хлорорганических пестицидов в тканях и его значение в патологии новорожденных // Гигиена применения и токсикология пестицидов и клиника отравлений. Вмп.10. / Под. ред. акад. АМН СССР, засл. деятеля науки УССР, проф. Л.И.Медведя.-М.: «Медицина», 1973.- С.445-447.
Коцан І. Місце екологічного виховання у туристично-краєзнавчий роботі шкіл // Наук. зап. ТДПУ. Сер. Педагогіка. — 1999. — №6.— С.78-79.
Коцюба Б. На еколого-природознавчих стежках // Біологія і хімія в школі.— 1998.— №4.— С.15.
Любимов В.Б. Школьный участок и екологія // Биология в школе.— 1998 №1.—С.86-87.
Марія Симоновська. Методичні аспекти підготовки майбутнього вчителя-еколога // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2006. - Випуск 2 (14). - С.78-82.
Мельников Н.Н. Пестициды. Химия, технология, приминение. М: Химия, – 1987, – 712 с.;
Позакласні форми екологізації освіти [Електронний ресурс] / І.С. Булгаков // Педагогіка, психологія та мед.-біол. пробл. фіз. виховання і спорту. — 2002. — N 21. — С. 10-14. — Бібліогр.: 7 назв. http://www.nbuv.gov.ua/articles/2002/02bisese.zip
Попель П.П., Крикля Л.С. Хімія 10 кл. підручник, К.: Видавничий центр ˝Академія˝. – 2005 р. – 229 с.;
Попель П.П., Савченко І.О., Крикля Л.С. Хімія 11 кл.: експериментальний підручник для загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Видавничий центр ˝Академія˝. – 2004. – 229 с.;
Родионов П.В. // Химия № 4 16 – 28 февраля 2007, издателский дом Первое сентября;
Рудзитис Г.Е., Фельдман Ф.Г. Химия 11: Органическая химия. Основы общей химии ( обобщение знаний ): Учебник для 11 кл. сред. шк. – М.: Просвещение, 1992 г. – 160 ст.;
Рудзитис Г.Е., Фельдман Ф.Г. Химия: Органическая химия: Учебник для 10 кл. сред. шк. – 2-е изд. – М.: Просвещение, 1993. – 160 с.:ил.;
Світ СОЗ і Стокгольмська конвенція, mama – 86 @ise. Kharkov. com.
СОЗ: В опасности наше будущее//проект Центра "Эко-Согласие" «Роль общественности в решении проблем СОЗ»под редакцией Сперанской О.В. – М.
Формування екологічної культури учнів 7 - 11 класів у процесі вивчення курсу екології: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.07 / С.Г. Лебідь; Ін-т пробл. виховання АПН України. — К., 2001. — 20 с. http://www.nbuv.gov.ua/ard/2001/01lsgvke.zip.
Naturlehrpfad Maria Enzersdorf ein weiteres Ausflugsziel für “wandernd lernen“ am 5. Mai 1995 eröffnet // Umwelt Report.—1995.— №9.— S.3.
www.chitalka.info – безкоштовна електронна бібліотека: Основи сучасн1. “Стокгольмская Конвенция по стойким органическим загрязняющим веществам”, Программа Охраны окружающей среды ООН, 2001.
Додаток
Перелік пестицидів, заборонених до використання в сільському господарстві, що не можуть бути зареєстровані або перереєстровані в україні
(Затверджений Головою Укрдержхімкомісії В.Л.Петрунком 05 серпня 1997 р.)
Таблиці
-
№ п/п
Назва діючої речови ни або хімічна назва
Назва препарату, синоніми
Причина прийнятого рішення
1.
Азинфос-етил
Триазотіон, Гузатіон А, Гузатіон К форте
У зв'язку з високою токсичністю
2.
Азинфос-метил
Метилтриазотіон, Гутіон, Гузатіон М
У зв'язку з високою токсичністю
3.
Азоциклотин
Перопал
У зв'язку з високою токсичністю
4.
Алдикарб
Темік
У зв'язку з високою токсичністю, здатністю забруднювати ґрун тові води, мігрувати з ґрунту в продукти
5.
Алдрин
Окталін, Сполучення 118
У зв'язку з високою токсичністю
6.
Анабазин Анабазин-сульфат
Піридин, Неонікотин, Канабазин
У зв'язку з високою токсичністю, кумулятивністю
7.
Арсенат кальцію
У зв'язку з високою токсичністю та канцерогенністю
8.
Арсенат натрію
У зв'язку з високою токсичністю та кацерогенністю
9.
Афос
ФС-УМО
У зв'язку з віддаленою нейро-токсичною дією
10.
Ацетоарсеніт міді
У зв'язку з канцерогенністю
11.
Вамідотіон
Кильваль, Трунідор
У зв'язку з високою токсичністю
12.
Гексахлорцикло-гексан (суміш ізомерів)
Гексахлоран технічний
У зв'язку з високою кумулятив ною здатністю, канцерогенністю, стійкістю
13.
Гамма-гексахлорци-клогексан
Ліндан
У зв'язку з високою кумулятив ною здатністю, канцерогенністю, стійкістю
14.
Гексахлорбензол
Перхлорбензол, ГХБ
У зв'язку з високою кумулятив ною здатністю
15.
Гептахлор та його су міші з гексахлорбен золом та ТМТД
Велзікон 104, Гептамюль
У зв'язку з високою токсичністю, канцерогенністю, стійкістю
16.
ДДБ
У зв'язку з шкірно-резорбтив-ною та місцево-подразнюючою дією, ембріотоксичними та тератогенними властивостями
17.
ДДД, ДДЕ
– ″ –
18.
ДДТ та препарати на його основі
У зв'язку з високою стій кістю, канцерогенністю, кумулятивністю
19.
Деметон
Деметон (-О та
-S ізомери)
Меркаптофос, Сістокс
У зв'язку з високою токсичністю
20.
Деметон-5-метил
Метилмеркаптофос, Метасістокс
У зв'язку з високою токсичністю
21.
Демефіон Демефіон (Ои5)
Пірацид, Атласетокс, Циметокс, Тінокс
У зв'язку з високою токсичністю
22.
1 ,2-дибром-З-хлор-пропан
Немагон, ДБХП, Фумазон, Немафум, Небром
У зв'язку з гонадотоксичним ефектом (встановлено для людей)
23.
Дилдрин
Альвід, Інсекталок, Окталокс
У зв'язку з високою токсичністю
24.
Дикротофос
Бідрин, Карбікрон, Ектафос, Діападрін
У зв'язку з високою токсичністю
25.
Димефокс
Пестокс XIV, Тераситам, Ганал, БМФ пестокс
У зв'язку з високою токсичністю
26.
Диносеб
ДНБП, ДН 289
У зв'язку з високою токсичністю, шкірно-резорбтивною дією
27.
Діоксакарб
Елокрон, Амід, Елекрон С8353
У зв'язку з високою токсичністю
28.
Дисульфотон
Дисістон, Дикносістокс, Фрумін AL, Сольвірекс, Тіодеметон, Сольвігран Р, Препарат М-74
У зв'язку з високою токсичністю
29.
Дифензокват-метилсульфат
Авенж
У зв'язку з високою токсичністю, кумулятивністю
ЗО.
Дихлорфентіон
ЕПН
У зв'язку з наявністю віддаленої нейротоксичної дії
31.
Діурон
Кармекс, Дихлорфенідим
У зв'язку з канцерогенністю та стійкістю
32.
2,4,5-Т
Диноксол, Спонтокс, ТХФ
У зв'язку з тератогенністю, канцерогенністю, мута генністю, вмістом домішок дибензодиоксинів
33.
Ендотал
Гідротал
У зв'язку з високою токсичністю
34.
Ендотіон
Ендоцид, Ексотіон, Фосфопіран
У зв'язку з високою токсичністю
35.
Ендрин
Препарат 269
У зв'язку з високою токсичністю
36.
Етилен-дихлорид
ДХМ, Дихлоретан
У зв'язку з високою токсичністю, канцерогенністю
37.
Ізодрин
Препарат 711
У зв'язку з високою токсичністю
38.
Каптофол
У зв'язку з канцерогенністю
39.
Квинтоцен
Пентахлорнітробензол (ПХНБ), Ботрилекс, Брассикол, Квинтозал
У зв'язку з високою кумулятив ною здатністю, канцерогенністю
40.
Келеван
Деспіроль, Елеват, СК 70
У зв'язку з канцерогенністю
41.
Кумафос-О аналог
Короксен
У зв'язку з високою токсичністю
42.
Лептофос
Абар, Фосвел
У зв'язку з віддаленою нейро-токсичною дією
43.
Лінурон
Афалін, Асалон, Гарнитан, Метурон
У зв'язку з канцерогенністю
44.
Манеб
Манзат, Дитан М-22, Дитан-марганець, Фарманеб, Астимазул, Неспор
У зв'язку з мутагенною, тератогенною активністю, канцерогенністю
45.
Мевинфос
Апавинфос, Фосдрин
У зв'язку з високою токсичністю
46.
Мекарбам
Мекарб, Мерфотокс, Пестан, ФС-УМО
У зв'язку з високою токсичністю
47.
Метидатіон
Супрацид, Ультрацид
У зв'язку з високою токсичністю
48.
Монокротофос
Азодрин, Азобан, Ападрин, Кротос, Нувакрон
У зв'язку з високою токсичністю
49.
Монолінурон
Арезин, Метаксимонурон
У зв'язку з канцерогенністю
50.
Нікотин
Нікотин-сульфат
У зв'язку з високою токсичністю
51.
Нітрофен
Ток-Е-25, Токкорн, Нітрохлор та препарати на його основі
У зв'язку з ембріотоксичною дією та тератогенною активністю
52.
О,О-діетил-О-4метил-2-окси-21Ч-хром-7ил-фосфортіонат
Потазан, Е-338
У зв'язку з високою токсичністю
53.
Паракват дихлорид
Грамоксон, Декстрон X, Есерам, ПП 148
У зв'язку зі стійкістю, здатністю спричиняти склероз легенів та гос трі летальні отруєння у людей
54.
Паратіон
Тіофос, Бладан, Фолідол, Фосферно, Ніран, Паратіон-етил
У зв'язку з високою токсичністю
55.
Пентахлор-фенол
Пента, Пентахлор, Пенхлорол
У зв'язку з шкірно-резорбтив-ною та подразнюючою дією
56.
Препарати, що міс тять ртуть
Гранозан М, Церезан, Меркургексан, Меркурбензол тощо
У зв'язку з високою токсичністю та кумулятивною здатністю
57.
Претилахлор
Рифіт, Софіт
У зв'язку з алергенною та по дразнюючою дією
58.
Профам
ІФК, ПІК, Агермін, Карбагран
У зв'язку з канцерогенністю
59.
Поліхлорпінен
ПХП, Стробан, Хлорпенал
Препарат, що не має постійно го складу, має виражену шкірно-резорбтивну дію, канцероген, стійкий
60.
Полі хлоркамфен
Токсафен, ПХК
Препарат, що не має постійно го складу, має виражену шкірно-резорбтивну дію, канцероген, стійкий
61.
Сульфотеп
Бладафум, Дитіофос, Дитіо, Дитіон, Тіотеп, Пірофос
У зв'язку з високою токсичністю
62.
Тетраетилпіро-фосфат (ТЕПФ)
Нифос Т, Вапотон, Бладан, Титрон
У зв'язку з високою токсичністю
63.
Тіометон
Екатин, Дитіометон, М-81, Екавіт, Інтратіон
У зв'язку з високою токсичністю
64.
Тіоназин
Немафос, Цинофос, Цинем
У зв'язку з високою токсичністю
65.
Триазофос
Хостатіон
У зв'язку з високою токсичністю
66.
Трибутилфосфат-трисульфід
Фолекс, Мерфос, Бутифос
У зв'язку з ембріотоксичною дією та тератогенною активніс тю, здатністю спричиняти гострі отруєння
67.
Трихлорметафос
Трихлорметафос-3
У зв'язку з присутністю високо-небезпечних технологічних до мішок у продукті
68.
Трихлорфенолят міді
ТХФМ
У зв'язку з присутністю високо-небезпечних технологічних до мішок в продукті
69.
Фенкаптон
Фенатол
У зв'язку з високою токсичністю
70.
Фторацетамід
Фуссол, Родекс
У зв'язку з високою токсичністю
71.
Фомесафен
Флокс, Рефлекс
У зв'язку з канцерогенністю та тератогенною активністю
72.
Фонофос
Дифонат
У зв'язку з високою токсичністю
73.
Форат
Тимет
У зв'язку з високою токсичністю
74.
Фосацетим
Гофацид
У зв'язку з високою токсичністю
75.
Хлордан
Хлордан
У зв'язку з високою токсичністю, кумулятивністю
76.
Ціанід кальцію
Кальціан, Кальцід, Цимаг
Препарат на основі ціаністого калію (СДОР)
77.
Ціанід натрію
Цимаг
Препарат на основі ціаністого калію (СДОР)
78.
Суміш ціаніду каль цію та ціаніду натрію
Ціанплав
Д. р. синильна кислота — СДОР
79.
Цирам
Церат, Метазан
У зв'язку з мутагенністю, тера-тогенністю і канцерогенністю
80.
Шрадан
Сутам, Пестокс-3, Октаметил
У зв'язку з високою токсичністю
Сумішеві препарати
81.
Картекс М
Містить монолінурон
82.
Керб-мікс, Керб-ультра
Містить діурон
83.
КН-77
У зв'язку з мутагенною, терато-генною активністю, антикоагу-лянтною дією
84.
Кубові залишки дихлоретану, хлор-вінілу, метиленхло-риду, трихлорети-лену, поліхлориди бензолу, хлорпродукт N 3
У зв'язку з непостійним складом, високою токсичністю, вмістом канцерогенних вуглеводнів
85.
Паризька зелень
У зв'язку з канцерогенністю
86.
Фенурит
Суміш ТМТД, тіодану і трихлор-феноляту міді (ТХФМ)
87.
Фентіурам
Містить трихлорфенолят міді