Експериментальне дослідження екологічного виховання дітей середнього дошкільного віку

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ

ОДЕСЬКА ФІЛІЯ

КУРСОВА РОБОТА

ПО ПЕДАГОГІЦІ

НА ТЕМУ: ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ СЕРЕДНЬОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Підготовив: студент 3 курсу Логвинова Н.Ф.

Перевірив: Шатухина Л.Н.

г. Одесса 2011 г.

План

ВСТУП

РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ

1.1 Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження

1.2 Особливості екологічного виховання дітей середнього дошкільного віку

РОЗДІЛ II. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ СЕРЕДНЬОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

2.1 Методика екологічного виховання дітей середньої групи

2.2 Результати експериментального дослідження

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТОК

Вступ

Сучасний масштаб екологічних змін створюють реальну загрозу для життя людей. Забруднення атмосферного повітря у багатьох містах України досягло критичного рівня.

“Гадаємо, - писав В.Сухомлинський, - що школа майбутнього повинна найповніше використовувати для гармонійного розвитку людини все, що дає природа і що зможе зробити людина для того, щоб природа служила їй. Уже через це ми повинні берегти і поновлювати природні багатства, які маємо ”. Екологічні проблеми, що особливо загострились в останні десятиріччя, викликають стурбованість і тривогу чесних людей Землі. Рішенням міжнародного Стокгольмського форуму з 1972 року в календарі з'явився особливий день. Дата 5 червня закликає людство загалом і кожного зокрема зробити все, щоб зберегти дивосвіт кольорів на планеті.

Захистити весняну квітку і спів солов’я, степову балку і поліське болото, молоду вербиченько і могутній віковий дуб, чисте повітря і чисту воду – все це і буде надійною гарантією збереження самого життя в усій його красі і гармонії. Без сьогоднішніх наших колективних зусиль надія на виживання людської цивілізації стає проблематичною.

За даними ЮНЕСКО, Україна за показниками здоров'я населення належить до країн, що вимирають. Так, за останні 6 років захворювання раком щитовидної залози у дітей зросло в 7 разів, лейкозами, вродженими вадами серця — в 2 рази; спостерігається зростання аутоімунних захворювань, значно частіше спостерігається стійкий астенічний синдром. Посилилася демографічна криза: катастрофічне знижується народжуваність за достатньо високого рівня смертності, зменшується середньостатистична тривалість життя.

З 1992 р. територія України оголошена зоною екологічної небезпеки. Але ми мусимо подолати цю екологічну кризу. Серед екологів - педагогів України утвердилася цілком справедлива думка: екологічна освіта і виховання — єдиний послідовний процес, що має здійснюватися протягом усього життя людини на комплексній основі.

В Державних документах “Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття) (Україна. Кабінет Міністрів. Про Державну національну програму "Освіта" ("Україна XXI століття"): Постанова від 3 листопада 1993 р. N 896 // Освіта. - 1993.- №41.-с. 2-4.), “Базовий компонент дошкільної освіти в Україні” (Україна. Кабінет Міністрів. Про затвердження Базового компонента дошкільної освіти: Постанова від 25 квітня 1998 р. № 26601/33 //Освіта.-1998.-№34.- с.3-4.)

Закон України “Про дошкільну освіту” (Україна. Закон. Про дошкільну освіту: Закон від 11 липня 2001 р. №2628-III //Наша школа.-2001.-№5.- с.75-87.) приділяється велика роль екологічному вихваленню дошкільників, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля. Зокрема, в Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні сфера “Природа” зазначається, що метою є формування елементів екологічного світорозуміння, екологічної вихованості, розвиток у дитини позитивного емоційного – ціннісного ставлення до природного довкілля, формування реалістичних уявлень про явище природи, практичних умінь, дбайливого ставлення до її компонентів.

Основною її метою в галузі навколишнього середовища є формування екологічної культури особистості як форми регуляції взаємодії людини з природою.

Екологічна освіта спрямована на подолання споживацького ставлення до природи та її ресурсів, поєднання раціонального і емоційного у взаємовідносинах людини з природою, що ґрунтується на принципах добра краси, розуму, свідомості й патріотизму. Зміст її відображує «соціальний досвід взаємодії людства з довкіллям, орієнтований на загальнолюдські цінності, ідеї гуманізму, демократії, вдосконалення самої людини».

Мета екологічної освіти досягається поетапним шляхом вирішення освітніх, виховних і розвивальних завдань: розвиток потреби у спілкуванні з природою; розвиток умінь приймати відповідальні рішення щодо проблем навколишнього середовища, оволодіння нормами екологічно-грамотної поведінки; засвоєння народних традиційних взаємовідносин людини з природою і кращих досягнень світової практики; виховання бережного ставлення до власного здоров'я; залучення підростаючого покоління до активної природоохоронної діяльності на основі здобутих знань і ціннісних орієнтацій.

Зміст екологічної освіти містить соціальний досвід взаємодії людства з навколишнім середовищем. Національний характер змісту екологічної освіти та виховання відображає один з напрямків міжнародної стратегії дій в галузі освіти з проблем навколишнього середовища і виражається у широкому й активному використанні здобутків етнопедагогіки, народних традицій, елементів календарної обрядовості, фольклору з метою виховання у дітей шанобливого ставлення до природи.

У дітей дошкільного віку є необхідні передумови формування позитивного емоційно-ціннісного ставлення до природи. Їм доступне розуміння різнобічних цінностей природи, вони вміють виразити свої емоції від спілкування з природою у творчій діяльності, знають правила поведінки в природі, можуть оцінити свої вчинки та вчинки інших. У навчально-виховному процесі дошкільного закладу природа, переважно, використовується як засіб розумового, естетичного розвитку дітей; серед методів екологічного виховання переважають вербальні й такі, що забезпечують безпосередню взаємодію з природою.

Але виховання у дітей позитивного ставлення до природи в умовах дошкільного закладу майже не підтримується сім’єю. Досить часто батьки розуміють мету, до якої необхідно прагнути, виховуючи свою дитину, які особистісні якості слід у неї формувати, та зовсім не знають, як цього досягти.

Цей факт спричинений їхньою непідготовленістю до виховної роботи, нерозумінням складного процесу психічного розвитку дитини, самоцінності періоду дошкільного дитинства, а іноді й недостатнім усвідомленням відповідальності перед суспільством за виховання дитини.

Враховуючи актуальність проблеми, її недостатню розробленість в теорії та практиці дошкільного виховання, протиріччя між потенційними можливостями дошкільників і станом виховної практики, було визначено тему цієї курсової роботи: «Екологічне виховання дітей середнього дошкільного віку».

екологічний виховання природа середовище

Розділ I. Теоретичні основи екологічного виховання дошкільників

Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження

Сучасний розвиток педагогічної науки в Україні передбачає обґрунтування і реалізацію нових методологічних засад виховання. Законами України “Про освіту”, “Про дошкільну освіту”, державними національними програмами “Освіта” та “Діти України” визначено, що центром виховного впливу має стати дитина, а метою – формування соціально активної, творчої, гуманістично спрямованої особистості. При цьому особливої ваги набуває єдність виховних впливів упродовж всього періоду становлення особистості, починаючи з раннього дитинства.

У Концепції екологічної освіти України серед завдань дошкільного виховання визначено формування основ екологічної культури, морально-ціннісної орієнтації особистості. Відомо, що цінності є необхідною передумовою розуміння сутності природи, переосмислення власної поведінки в межах гуманістично спрямованих орієнтирів щодо природи. Тому, основним предметом екологічного виховання дошкільників має стати формування суб’єктивного відображення універсальної цінності природи. Для сучасних досліджень проблем екологічного виховання характерний гуманістичний підхід, згідно якого екологічні проблеми розглядаються як такі, що стосуються внутрішнього світу особистості.

Історичний аналіз проблеми екологічного виховання дітей дошкільного віку засвідчив, що методологічні засади її розв’язання закладено у працях Я. Коменського, Й. Песталоцці, К.Ушинського. Вони визначили багатогранність впливу природи на особистість дитини, що фактично відповідає системному підходу до розуміння сутності та значення природи.

Теоретичні надбання педагогічної науки розвивалися вченими у подальші періоди. Протягом ХІХ – початку ХХ століття Є. Водовозова, Є. Тихеєва, О. Симонович, С. Русова та інші, активно розробляючи теорію й практику дошкільного виховання, «систематично звертались до природи як засобу гармонізації внутрішнього світу дитини, її відносин із довкіллям». (Лисенко Н.В. Дошкільник і екологія. – К.: РУМК, 1991. – с.26.)

Дослідження провідних науковців сучасності (Л. Артемової, А. Богуш, З. Борисової, Н. Виноградової, Н. Лисенко, С. Ніколаєвої, З. Плохій, Т. Поніманської, Н. Яришевої та ін.) засвідчують, що ефективними формами та методами ознайомлення з природою є ті, що забезпечують чуттєве сприймання, наочно знайомлять дітей з живою природою, дають чіткі уявлення про навколишній світ. Посилення уваги до емоційно-ціннісної сфери особистості у процесі екологічного виховання характерне для досліджень, здійснених стосовно дошкільного віку (В. Зотова, Г. Марочко, Д. Мельник, Н. Пустовіт, Л. Різник, М. Роганової, Д. Струннікової, І. Цвєткової, Л. Шаповал).

Наукові підходи до екологічного виховання в сучасних умовах розроблені в дослідженнях А. Захлєбного, І. Звєрєва, І. Суравєгіної, які визначили мету, принципи, завдання і зміст екологічної освіти та виховання.

Концептуальні положення екологічного напряму педагогіки стосовно окремих навчальних предметів, поза навчальної діяльності, вікових груп та інших специфічних факторів уточнювались в Україні Л. Іщенко, Н. Лисенко, І. Мельник, Л. Різник, З. Плохій, Н. Пустовіт, Г. Пустовітом, Г. Тарасенко, Д. Струнніковою, Л. Шаповал та багатьма іншими вченими-педагогами. (Див. Плохій З. П., Дьоміна І. С. Методичні рекомендації для працівників навчально-виховного закладу «школа — дитячий садок». — К.: «Вища школа», 1988.-с. 89-91.)

Вивчення стану проблеми екологічного виховання у педагогічній науці продемонструвало, що значна кількість досліджень у дошкільній педагогіці присвячена систематизації знань про природу (Л. Буркова, Т. Земцова, Л. Маневцова, Л. Міщик, С. Ніколаєва, А. Федотова, Т. Христовська, І. Хайдурова).

Особливе значення мають роботи, присвячені формуванню у дітей дошкільного віку бережливого (В. Грецова), дбайливого (М. Ібраімова, Г. Марочко, З.Плохій), свідомого (І. Комарова), ціннісного (М. Роганова) ставлення до природи.

Психологічний аспект досліджуваної проблеми відображений у працях Б. Ананьєва, Л. Виготського, В. Вілюнаса, О. Запорожця, О. Леонтьєва, В. М’ясищева. У наукових працях Л. Артемової, А. Богуш, О. Кононко, В. Котирло, Я. Неверович, З. Плохій, Т. Поніманської, Ю. Приходько, Н. Яришевої «підкреслюється особлива чутливість дошкільників до впливів довкілля, різноманітних емоційно-образних стимулів, їх емоційна реакція на безпосередні враження». (Николаева С.Н. Теория и методика экологического образования детей. – М.: Академия, 2002. – с28.) Дошкільний вік сприятливий для екологічного виховання, адже саме у цей період закладаються основи культури спілкування і поведінки дітей у природі. Особливої уваги потребують діти старшого дошкільного віку, оскільки у них починають формуватися основи наочно-дійового та наочно-образного типів мислення. Старші дошкільники здатні розуміти й усвідомлювати зв’язки навколишнього світу. Діти цього віку мають об’єктивні можливості для самостійного спілкування з природою.

Емоційна чутливість, сприятлива для розвитку моральних почуттів (О. Запорожець), новоутворення у вигляді усвідомлюваних мотивів, здатних підкоряти безпосередні потяги (О. Леонтьєв), поява етичних інстанцій (Л. Виготський, Д.Ельконін) роблять дошкільний вік сенситивним для розвитку основ особистості. Ставлення до природи – своєрідна проекція тих ціннісних підходів, що виробляються людством у процесі культурного розвитку. Процес становлення та розвитку людських потреб і ставлень обумовлений емоційними переживаннями, що базується на наявному фонді потреб, мотивів і ціннісного ставлення. Досвід емоційно-ціннісного ставлення включає емоційні переживання, що відповідають потребам і системі цінностей певного суспільства, і відрізняються якісними характеристиками, динамічністю й об’єктами, на які спрямовані.

Психологи зазначають, що у процесі виховання ставлення до навколишньої дійсності мають значення як позитивні, так і негативні емоції. Проте саме позитивні емоції, що базуються на задоволенні, є психологічним механізмом формування активної про соціальної позиції особистості (Б. Бітінас). Та лише емоційне ставлення ще не обумовлює визначеності ціннісного ставлення. Психологічну структуру людського ставлення складають пізнавально-емоційні утворення, їх своєрідний “сплав” (І. Бех). (Див. Плохій З.П. Виховання екологічної культури дошкільників: Метод. посіб. – К.: Ред. журн. «Дошкільне виховання», 2002. – с.73-75.)

Отже, у ставленні емоційний компонент є провідним. Тому особистісні ставлення характеризують ступінь інтересу, силу емоцій, бажань, виявляються у поведінці, діях і переживаннях суб’єктів, виступають рушійною силою діяльності особистості у довкіллі. Аналіз філософських та психологічних джерел показує, що процес виховання емоційно-ціннісного ставлення до природи (як складової екологічної культури особистості) складний і пов’язаний із формуванням ряду структурних компонентів особистості: 1) потреб, що обумовлені функціями природного довкілля; 2) емоційної готовності до усвідомлення цінностей природи; 3) мотивів взаємодії з природою на основі усвідомлення цінностей природи; 4) особистого досвіду емоційно-ціннісного ставлення до природи.

Виходячи з того, що якісно-змістовою характеристикою суб’єктивного ставлення є модальність, а міру відображення потреб особистості в об’єктах ставлення характеризує інтенсивність, дібрано критерії емоційно-ціннісного ставлення до природи: особливості сприйняття природи; характер емоційної реакції на красу природи; характер мотивів ставлення до природи та її охорони; характер оцінки власного ставлення й ставлення інших до природних об’єктів.

Ці критерії є базовими для визначення типів емоційно-ціннісного ставлення до природи у дітей середнього дошкільного віку: позитивно-активне емоційно-ціннісне ставлення – у дітей сформований стійкий пізнавальний інтерес до явищ природи, мають уявлення про основні об’єкти неживої природи, їх властивості та стани, значення для живих істот, людей; вміють оцінювати стан навколишнього середовища та намагаються його покращити; отримують задоволення від спілкування з природою, вміють відгукуватися на прояви прекрасного в природі, прагнуть виразити свої емоції від спілкування з природою у творчій діяльності; позитивно-пасивне емоційно-ціннісне ставлення – діти отримують задоволення від спілкування з природою, чутливі до краси природи, відгукуються на прояви прекрасного в природі; знання дітей недостатньо повні і усвідомлені, застосовуються лише за допомогою дорослого; інтерес до природи поверховий; не завжди правильно можуть оцінити своє і чуже ставлення до природи, її практичне значення; дотримуються правил поведінки у природі, несистематично виявляють турботу про живі об’єкти, але на пропозицію дорослих виконують роботу старанно і сумлінно; нейтральне емоційно-ціннісне ставлення – знання дітей цієї групи недостатньо повні і усвідомлені; пізнавальний інтерес до природи ситуативний і нестійкий; краса природи не викликає у них позитивних емоцій, діти не мають бажання зображувати об’єкти природи; дотримуються правил і норм поведінки в природі; вміють доглядати за живими об’єктами, але роблять це лише за пропозицією дорослого; вміють оцінювати дії і вчинки інших; негативне емоційно-ціннісне ставлення – цю групу складають діти, які мають поверхові екологічні знання, не вміють застосовувати їх на практиці; байдужі до краси природи, не розуміють естетичної і практичної цінності природи; не можуть оцінити своє та ставлення інших до об’єктів природи; дотримуються правил поведінки у природному середовищі лише за умови контролю з боку дорослого; не виявляють дієвої допомоги природним об’єктам.

1.2 Особливості екологічного виховання дітей середнього дошкільного віку

Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, створення екологічно безпечних умов для життєдіяльності людини – невід’ємна умова розвитку України. З цією метою Україна здійснює екологічну політику на своїй території, основою якої є забезпечення безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, охорона життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії економіки і екології, охорона, раціональне використання і відтворення природних ресурсів. Закон України про охорону навколишнього природного середовища визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Проблем у нас зараз багато, а економічних можливостей – обмаль. Але ми повинні ростити підростаюче покоління здоровим і загартованим. Педагоги займаються самоосвітою, поглиблюють знання з психології, народної педагогіки, фізіології, санітарії, медицини. Але без всебічних знань у сучасних екологічних умовах майже нікому нам не обійтися. І шукати відповіді на всі питання, що ставить перед нами життя треба невідкладно. Екологічне виховання в дошкільному віці, як і збереження здоров'я дітей – справа не лише батьків, вихователів, а й науковців, керівників підприємств. Кожен на своєму місці, в міру своїх можливостей і знань повинен докласти максимум зусиль, аби захистити землю, природу, допомагати виростити здорове молоде покоління. Любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. Дітей, що не вміють ще ходити, - треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. «Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттями радості, і покладе основи любові до рідної природи». (Дитина: Програма виховання і навчання дітей від 3 до 7 років / Наукове керівництво: О.В.Проскура, Л.П.Кочина, В.У.Кузьменко. – К.: Богдана, 2003. – с.27.)

Виховуючи у малят любов до природи, рідної землі, навчають їх оберігати і примножувати навколишню красу, ми формуємо зачатки екологічної і моральної свідомості, духовності, гуманізму. Виховані в любові юні громадяни України, які житимуть у третьому тисячолітті, мають бути позбавлені жорстокості, користолюбства, усвідомлювати, що святий обов’язок кожного – не завдати шкоди живому світові. «Питання екологічного виховання та освіти населення, а особливо наймолодших, - одне з найважливіших». (Лисенко Н.В. Практична екологія для дітей. – Івано-Франківськ, 1999.- с.67.)

Бажано, щоб вихователі всіх дитячих закладів, за можливістю, батьки скористалися методичними рекомендаціями “Дошкільник і екологія”, підготовленими кандидатом педагогічних наук Н.В.Лисенко, “Український фольклор та народні традиції в житті дошкільника ” (укладачі М.Бальон, О.Максимова. – Чернівці, 1996 р.). У цих та інших публікаціях визначені мета та завдання екологічної освіти, і виховання в дитячих закладах, які можна сформулювати таким чином:

формувати елементи наукових знань про основні екологічні фактори в розвитку живої природи та очевидні взаємозв’язки і залежності; виховувати у дітей діяльну любов до природи, вміння піклуватися про рослини і тварини, нетерпеливість до безглуздого псування рослин, знищення тварин; формувати у дошкільників вміння пізнавати взаємозв’язки у природі; розвивати вміння класифікувати живу природу на основі безпосереднього сприймання та аналізу зовнішніх ознак, способів їх живлення та взаємодії із середовищем; знайомити дітей з живими барометрами природи, пристосовуваннями рослин і тварин до змін у природі; знайомити дітей з перлинами народної мудрості про дбайливе ставлення до природи; вчити культурно поводитись у природі, та найголовнішими завданнями є формування постійної потреби в зміцненні та охороні власного здоров'я і здоров'я інших. Про це часто забувають педагоги і батьки.

Під час здійснення екологічної освіти педагог-дошкільник, по-перше, повинен використовувати такі цікаві форми роботи: заняття-вистави “Цілюще зілля”, “Дідусь Лісовичок”, акторами в яких виступають діти; прогулянка, екскурсії в природу, в музеї, на поля, в ліс; робота дитячих організацій, гуртків, студій: “Зелена аптека”, “Природа і фантазія”, “Юні друзі природи”; перегляд кінофільмів, діафільмів, діапозитивів на природничу тематику; збирання лікарських рослин, приготування чаїв та коктейлів; організація роботи на городах, проведення дослідів з рослинами і тваринами; вивчення казок, легенд, загадок, народних прикмет, обрядів та свят; використання художньої літератури відповідного змісту. Почуття дитини значно випереджають появу знань, які потім сприяють їх зміцненню, зародженню нових або, навпаки, гашенню тих, що виникли. Найбільший емоційний відгук на вплив навколишнього середовища спостерігається у віці до п’яти років, а тому цей період найбільш сприятливий для розвитку почуттів. Дуже важливо, які враження залишаються від першої зустрічі з твариною, рослиною, явищем природи. «Дорослий повинен правильно зазвати об’єкт і дати оцінку – зміст її залежить від віку дітей». (Програма розвитку та виховання дитини раннього віку «Зернятко» / Наук. керівник О.Л.Кононко. – К., 2004. – 192 с.)

Так, трирічній дитині досить сказати лише про виразні й виразні й одразу помітні ознаки: «Це сніг, сніг білий і чистий, дуже гарний». Чотирирічній уже доступна ширша естетична оцінка: “Сніг сліпучо-білий, навіть очам трохи боляче”. На сонці сніжинки сяють. Вся земля немов би вкрита білою пухнастою ковдрою”. Доцільно також навідними запитаннями спонукати робити це самому. “Чим подобається тобі сніг? З чим його можна порівняти?” У середньому дошкільному віці завдяки цілеспрямованому виховному впливу діти свідомо оцінюють природне оточення, відчувають задоволення від перебування в ньому. Але це ставлення ще не стійке, потрібна підтримка дорослого – схвалення, зосередження уваги на інших ознаках: можна запропонувати розглянути форму сніжинок чи простежити за їх рухом. Завдання дорослого – навчити дитину бачити красиве у природі не тільки у виразному або і в іншому, непомітному або незаслужено засуджуваному. До “поганих” і “негарних” діти найчастіше відносять представників класу комах, земноводних. деякі трав’янолисті рослини. Тому з боку дорослого потрібна тривала, кропітка робота. Для цього доцільно провести спостереження (жаба), бесіди, розповіді (змія). В ході спостереження за жабою слід звернути увагу дитини на пристосованість кінцівок до пересування у певних умовах (короткі передні й довгі задні ноги полегшують стрибання у густій траві), органів живлення до здобуття поживи (великий рот, довгий липкий язик для ловлення комах), забарвлення шкіри до навколишнього середовища. Про змію необхідно розказати, що вона ніколи не нападає на людину перша, а вкусити може лише з метою самозахисту. Краса ж її очевидна: пружне тіло вкрите лускою різних відтінків, воно – гнучке – то згортається, як канат, то раптово випростовується й легко ковзає по землі й стовбуру дерева. Діти мають пересвідчитися у розмаїтті барв, форм і звуків у природі. Їм треба показати, як використовують люди красу природи у своєму житті. На багатьох речах ужитку можна знайти візерунки з рослинними елементами, із зображенням тварин: світильник формою нагадує дзвіночок чи лілею. У звуках музики також часто чути голоси тварин, шум вітру, пісню струмка та ін. Ми повторюємо красу природи у різних проявах, наближуючи її до себе. Формування ставлення до природи неможливе без виховання чуйності, співчуття, доброти, гуманізму. Сумно, але факт: нині ми опинилися в стані не лише економічної, але екологічної кризи, яка загрожує всій нашій планеті. І щоб вийти з неї, щоб не допустити можливої катастрофи, потрібні негайні спільні дії мільйонів свідомих громадян, усього суспільства. Та чи всі це усвідомлюють? На жаль, маємо досить підстав твердити протилежне. І часто це не провина людей, а їхня біда. Бо ж не навчили їх розуміти нерозривність і взаємозалежність складових природи, своє місце в природному середовищі, не прищепили елементарних навичок спілкування з усім живим і неживим, що нас оточує. Тому «виховання у дітей бережного ставлення до природи, формування природоохоронних навичок набувають сьогодні особливого значення і в дошкільних закладах, і в сім'ї». (Лисенко Н.В. Екологічне виховання дошкільників. – К.: Освіта, 1993. –с. 15.)

Що ж можуть зробити дорослі, щоб їхня дитина не просто вміла бачити красу квітки, окремого дерева або куща, не тільки милувалася мальовничими пейзажами, а й була здатна відчувати біль кожної зламаної гілки, знівеченого куща, щиро бажала допомогти їм? Найперше – якомога більше бувати з дитиною на лоні природи. Показувати йому, яке чудове будь-яке творіння – від каменя до тварини, від хмарки до придорожньої трави. Розповідати, як живе все на землі й під землею, у воді і в повітрі. Навіть 4-5 річна дитина здатна зрозуміти, що на твердій, сухій, не копаній землі нічого не може вирости, що, коли повирубують дерева, ніде буде жити птахам, то й ніхто не захистить садок від гусені, а значить, на яблука й сливи нічого чекати, а якщо перед зимовими холодами не вкрити або не перенести в приміщення квіти, то вони загинуть від холоду. У маленьких «чомучок» кожне повідомлення викликає справді ланцюгову реакцію допитливості: тож батьки і вихователі мають добре знати рідну природу, цікавитися історією свого краю, народними прикметами і звичаями, завжди тісно пов’язаними з життям природи, щоб точно і водночас дохідливо розповісти про це дітям, відповідати на їхні запитання. Та це лише один аспект виховної роботи. Не менш важливо щоб дитина бачила особистий приклад рідних і страшних прикладів вони не повинні показувати. Наприклад, скільки разів чує від мами або тата дитина під час прогулянки в парку чи сквері: “Не рви квіти! Не бігай по траві! Не ламай кущик” А вона не розуміє чому, бо ж минулої неділі в лісі їй не тільки не забороняли все це робити, а й самі дорослі нарвали багато квітів (а потім на пероні викинули їх), ламали гілки, щоб відмахуватися від комашні. Чому ж тепер не можна? «Бо в парку це люди посадили», - терпляче пояснює мама. Значить, коли люди зробили – не можна, а коли саме виросло – будь-ласка? Але ж і ті, і ці однаково живі. Дитина замислюється. Один раз, другий, третій, а там, дивись, й вирішить: мама з татом усе знають, все правильно роблять, тож і я так робитиму. А за кілька років батьки щиро дивуватимуться: звідки в їхній дитині така черствість до всього живого? – так само щиро забувши про свої власні вчинки, які справляють значно більший вплив, аніж найкращі, найправильніші слова. Збираючись на природу з дитиною, необхідно насамперед продумати всі нюанси прогулянки, щоб вона була приємною і красивою для всіх членів сім'ї, а для молодшого – особливо. Милуються з ним чудовими краєвидами, розглядають рослини і при цьому неодмінно підкреслюють: “Оцю квіточку ніколи не зривай – вона занесена до “Червоної книги”, - ще й розкажуть про інші рослини з цієї сумної енциклопедії. Якщо трапиться зламаний кущ або деревце, їх обов’язково “полікують”, а наступного року не забудуть навідати. Ще більш можна зробити, прилучаючи дітей до посиленої праці у природі. Ясна річ, малята, які живуть у селі, впевненіше почуваються у спілкуванні з природними об’єктами: сад, город, ліс і лука, поле й річка – все поруч, все звичне. Але це зовсім не означає, що старші не повинні пояснювати їм, як слід поводитись з рослинами, прилучати до посильної участі у праці на землі, турботи про неї. Добре, коли в дошкільника є «свої підопічні – квіти, городні культури, які він доглядає, допомагає дорослим поливати їх, полоти тощо, пізнаючи в процесі роботи, що саме потрібно зеленим друзям для нормального розвитку». (Рыжова Н. Экологическое воспитание детей с позиции новой парадигмы // Дошкольное воспитание. – 2001. – № 7. – С.61-70.)

У місті з цим дещо складніше. Але чимало сімей, які проживають у місті, мають нині садові ділянки, багато хто відвозить дітей на літо в село до бабусь. Та й відпустка, проведена разом з дитиною в будь-якому куточку країни, дає достатній простір для екологічного виховання, формування природоохоронних навичок. Зрештою, навіть у звичайній міській обстановці в квартирі можна створити зелений куточок хоча б на підвіконні, щоб син або донька на власному досвіді пересвідчувалися, як життєво необхідні найменшій рослинці тепло, світло, волога, щоденний догляд. І бачили, як вона віддячує за це: красивою квіткою, зеленню до столу, вітамінами. Нехай дитина відчуває відповідальність за стан доручених йому рослин. Ні в якому разі не можна виконувати за нього роботу, але й лаяти, якщо він забув, наприклад, вчасно полити або розпушити землю у горщику, теж не варто. Краще тактовно нагадати, поспівчувати спраглій квіточці.

В першому розділі ми розглянули теоретичні основи екологічного виховання дошкільників, дали аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження та розглянули особливості екологічного виховання дітей середнього дошкільного віку. Аналізуючи стан екологічного виховання у дошкільному закладі , дослідники зазначають, що воно переважно спрямоване на інтелектуальний розвиток і меншою мірою торкається емоційно-чуттєвої сфери особистості. Водночас дотримання єдності впливу на інтелектуальну, емоційно-чуттєву, діяльнісну сфери особистості має принципово важливе значення і визначає ефективність екологічного виховання. Проблема екологічного виховання дошкільника належить до корінних проблем теорії виховання і має першорядне значення для виховної роботи. Все видатні мислителі і педагоги минулого надавали велике значення природі як засобу виховання дітей. В сучасних умовах, коли сфера виховної дії значно розширюється, проблема екологічного виховання дошкільників набуває особливої гостроти і актуальності. В Україні створені передумови правової бази для формування системи екологічного утворення населення. Постанови Уряду України зводять екологічну освіту в розряд першорядних державних проблем. Вони мають на увазі створення в регіонах країни системи безперервної екологічної освіти, першою ланкою якої є дошкільне. У зв'язку з цим, в 90-і роки було створено значну кількість програм, направлених на екологічне виховання дошкільників. Сучасна дошкільна педагогіка надає велике значення заняттям: вони надають позитивну дію на дітей, сприяють їх інтенсивному інтелектуальному і особовому розвитку, планомірно готують їх до навчання в школі. Важливо також залучати дітей до практичної діяльності: у дворі дитячого саду і всього приміщеннях, удома, під час екскурсій. Головні аспекти роботи педагога з дітьми - різноманітність видів діяльності, інтегрований підхід в навчанні, сприяючий формуванню не тільки екологічно грамотної, але і всесторонньо розвиненої людини.

Розділ II. Експериментальне дослідження екологічного виховання дітей середнього дошкільного віку

2.1 Методика екологічного виховання дітей середньої групи

Сьогодні є очевидним для всіх, що екологічне виховання дошкільників – це не тільки подання відповідних знань, а й спрямування на усвідомлення екологічної цінності природного середовища у єдності його з людиною. Таке усвідомлення ґрунтується на розумінні залежностей, які існували і існують у природі, впливу людської діяльності на неї і необхідність дбайливого ставлення до її об’єктів. Дошкільникам необхідно подавати знання, які спонукають пізнавати навколишнє у доступній для них формі. Ці знання повинні мати розвиваюче та виховне значення. Організація систематичних спостережень, праці у природі, найпростіших дослідів розкриють дітям закономірності розвитку живого об’єкта. Обрані форми і методи роботи повинні мати цілісну систему для забезпечення природних знань у дошкільників. За вимогами сьогоднішнього дня щодо екологічного виховання дітей – прищеплення бережливого ставлення до природи – важливе місце відводиться дослідницькій пошуковій роботі. «Дітям не вслід відразу давати відповідь, а пропонувати самим знайти її». (Николаева С.Н. Методика экологического воспитания детей. – М.: Академия, 1999. – с.36.)

Не менш цікаве й використання проблемних ситуацій, логічних завдань. Наприклад: «Метелик і бабка краще літають чи ходять? Чому повільно ходять?», «Назви хижаків? Чим вони харчуються?». Істотне значення для засвоєння дітьми знань про розмаїття тваринного світу мають такі ефективні методи і прийоми навчання, практичне експериментування, ігри з плаваючими і літаючими моделями, специфічно побудоване обговорення результатів дій з ними для засвоєння знань про пристосування тварин до навколишнього середовища, проблемні ситуації, розв’язання яких потребує актуалізації набутих знань: дидактичні ігри і вправи, завдання дітям для самостійних спостережень. Ніколи в своїй роботі по ознайомленні дітей з природою, вихованні любові до неї, вихователь не обходиться без художньої літератури, яка сприяє збагаченню мови, формуванню уміння образно мислити, відтворювати свої враження, розвиває інтерес до природи. Через художню літературу діти вчаться любити природу, бачити в ній прекрасне, глибше і тонко відчувати її красу. Прослухавши вірш, оповідання, перейнявшись його теплом, діти починають уважніше придивлятися до рослин, до всього, що живе довкола них. Діти охоче сприймають від дорослих не лише довідкову інформацію про навколишнє, а й казки, легенди, пісні, вірші про природу. Наприклад: Народні прикмети про весну, літо, зиму, осінь; вірші про природу.

Під час роботи на заняттях можливо пропонувати дітям різноманітні завдання: розповісти про що шепоче дерево, яким вони бачать літо, зиму, весну . Дівчата й хлопчики будуть фантазували, складати невеличкі розповіді, не схожі на розповіді товаришів. Це буде сприяти розвитку розумових процесів, монологічного мовлення, комунікабельності. Готуючись до зустрічей з вихованцями, треба принести їм щось нове, цікаве – загадку, приказку, пісню або вірш. «Збережемо деревце в долині, Щоб шуміло на тугих вітрах, - Стане більше цвіту Україні, В нім зів’є своє гніздечко птах. Збережімо річку і криницю. Пізнаваймо глибше, до пуття. Відкриваймо кожну таємницю, Зберігаймо землю і життя». В зміст бесід за літературними творами варто включати запитання, за допомогою яких виявляється можлива поведінка дитини в подібних ситуаціях: “Як би ти поступив, коли б побачив кошеня, що потрапило в біду?” Діти, хоч подумки, але знаходять способи протистояти поганому, і в цьому цінність їх міркувань.

З дітьми середньої групи можна провести “Бесіду про живу і неживу природу”.

Тема: Бесіда про живу і неживу природу. Дидактична гра “Живе – неживе” (середня група)

Мета: Формувати у дітей поняття про живі і неживі об’єкти природи та про їх значення для людини, виховувати любов до природи, бережне ставлення до неї.

Обладнання: Горщики з висадженими насінинами і камінцем.

Хід заняття:

На столі два горщики. «Діти, що ми садили в горщики?» (Насіння в один горщик, а камінець – в другий). «Що змінилось у горщику, де покладено камінець?» «А що змінилось у горщику, де посаджено насіння?» (З’явилось тендітне стебельце, насінина проросла). «Чому насінина росте, а камінь – ні? Тому, що насінина жива, а камінець неживий. Все, що існує в природі, діти, поділяється на живе і неживе. Що в кімнаті живе? Що живе є надворі? Чи є в кімнаті неживі предмети? Які неживі предмети є на ділянці?» «Все живе, діти, живиться і має дитинчат. Це рослини, тварини, люди. Вода, земля, пісок, повітря – неживі». «І живу й неживу природу потрібно любити і берегти. Чи можуть рослини, тварини і люди жити без повітря? Якщо люди будуть піклуватися про природу, вона завжди буде квітучою і щедрою і всім буде добре жити».

Гра “Живе – неживе”. Коли я називатиму живий предмет, плескайте в долоні, коли неживий – не плескайте. «Сніг, чорнобривці, дощ, коза, шпак, земля, глина, морква, вода, метелик і т.д.»

Ознайомлення малят з народними традиціями.

Відтворення українського звичаю толоки - “лупая”. Учасниками цього обряду можуть бути вихователі і вихованці середньої групи садка; а молодші діти з інтересом будуть спостерігати за всім. Присутні дізнаються, що раніше основним харчовим продуктом жителів України була кукурудза. З неї випікали коржі – малаї, варили кулешу, готували й інші поживні страви. Кукурудзи сіяли багато і збирали великі урожаї, тож качани треба було вчасно облущити, щоб змолоти зерно на крупи і борошно й заготувати на зиму. Робота ця копітка і односельці допомагали один одному. Спочатку збиралися гуртом в одній хаті: обчищали качани, найкращі лишали на “косу” (до наступної сівби), окремо відкладали кукурудзяні рильця (бо вони є ліками), а потім лущили зерно. Працюючи, жінки співали, розповідали різні цікавості, ділилися секретами господарювання: яке зерно добре на посів, коли його слід кидати в землю. (Див.Яришева Н.Ф. Методика ознайомлення дітей з природою: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1993. – с. 55.)

Така толока по-справжньому може відбутися в дитячому садку – і як показ, і як реальна справа. Діти посильно допомагають дорослим, вбраним у колоритний національний одяг і, заглядаючи в очі, ловили кожне слово. По роботі ґаздиня частує присутніх кулешем, і веселі коломийки завершають “лучай”. Здавалося б, нічого особливого діти не можуть бачити. Але де б іще вони мали змогу побути серед такого розмаїття народних костюмів, де б почули, що вишивка на сорочках – це теж рідна природа, тут і звивисті ріки, і високі гори, і ласкаве сонце, і зелені ліси. Де б дізналися, що таке кукурудзяна “коса” і чому її вивішують під дахом восени, особливо там, де росте хлопчик (бо про те, що в домі є дівчинка, свідчить калина). І хто б розповідав, що кукурудзу слід висівати тоді, коли закумкали перші жаби . Працівники дитячого садка можуть вести “Щоденник природи”, за матеріалами якого можна простежити, як змінюється територія дитячого садка на протязі року, коли було висіяне те чи інше насіння, як воно проростало, цвіло і т.д. Тут же записуються розповіді дітей, коротенькі художні твори природничого змісту. (Див.Курик М.В., Сокирко В.Т. Через екологію дитини - шлях до виховання людини//Трибуна.- 1997.- N1/2.- C.29-31.)

Але проблему виховання природолюбів не розвіяти без допомоги батьків. Такий підхід до проблеми не випадковий, адже єдність сім'ї та дитячого садка необхідна там, де життєвий досвід і наукові уявлення дітей недостатні, потребують систематичного збагачення, вираження, відчуття новизни у сприйманні світу природи людських взаємин з нею. Сім'я є тим ланцюжком, який з’єднує здобуті дитиною у дитячому садку початкової уявлення про світ природи з її практичним досвідом у повсякденному житті, розширює, поглиблює педагогічний вплив на особистість, яка формується. Вихователі, на батьківських зборах, в індивідуальних розмовах, в папках-пересувках, буклетах розповідають батькам, як вчити дітей правильно поводитися у природі, які знання їм треба давати, як виплекати стурбованість, виховати чуйність у ставленні по догляду за рослинами і тваринами. Також батьки залучаються до впорядкування території дитячого садка, висаджування дерев і кущів, догляду за мешканцями куточків природи, до проведення вікторин, природничого спрямування, збирання й оформлення довідкового матеріалу. Використовуючи різні методи і прийоми роботи з дітьми, вихователь пояснює і показує, що любов до природи – це не звичайне споглядання, відсторонене милування її красою, а й активна допомога, дбайливий догляд, розумне користування всім, чим вона багата. Треба пам’ятати і знати дітям, що природа потрібна всім людям і не тільки сьогодні, а й завжди. Природа дає свої скарби, а нам потрібно віддячити їй людською добротою і турботою. «Тільки тоді, коли діти любитимуть природу, співчутливо ставитимуться до неї, привчатимуться до праці. ми менше говоритимемо про дефіцит милосердя й співчуття в нашому суспільстві».

Тема: Чим березень поміж братами славен (середня група)

Мета: Продовжувати знайомити дітей з причинно-наслідковими явищами в природі, зокрема, місяця березня. Навчати дітей аналізувати, систематизувати ці явища, робити узагальнення шляхом запитань, порівнянь, пригадувань. Розвивати у дітей пам'ять, логічне мислення, свідоме сприймання, довільну увагу, зв’язне мовлення. Виховувати інтерес і любов до природи, бажання берегти її і примножувати її багатства. (Див.Плохій З.П. Формування екологічної мотиваційної діяльності дошкільнят // Дошкільне виховання. – 2005. – №7. – С. 19-21.)

Хід заняття: «Встала весна, чорну землю сонну розбудила, уквітчала її рястом, барвінком укрила. І на полі жайворонок, соловейко в гаї землю убрану весною вранці зустрічає». Ось і настала весна, тепла, лагідна, сонячна. Почався перший місяць весни березень. А чи знаєте, діти, чому цей місяць називається березнем? У цьому місяці тане сніг, пробуджуються від зимового сну всі рослини, пробуджуються і берези. Від сонячного тепла починає бродити сік, він стікає по стовбурі. Кажуть, що березень на весні “плаче” Плаче від тепла, від радості, що прийшла весна. Тому і перший місяць весни називається Березнем. У березні погода буває дуже різною: то сніг, то холод, то сонце, то дощ. Тому в народі кажуть: “Березень не вірний: то сміється, то плаче”.

Вихователь звертає увагу дітей на погоду. «Яка сьогодні погода? Чи гріє сонечко?» Дітям пропонується заспівати пісеньку “Вийди, вийди, сонечко”.

Виходить Сонечко – дитина старшої групи: «Я дарую вам тепло, щоб навколо все цвіло, Щоб листочки зеленіли і щоб пташечка дзвеніла, І росла травичка, розквітали квіточки, І раділи діточки». Діти і вихователі дякують Сонечку за тепло і ласку.

«А знаєте, діти, чому весною і влітку Сонечко так тепло гріє, а взимку тільки світить?». Вихователь пропонує дослідницький експеримент сонця із земною кулею (сонце – це настільна лампа, за земну кулю служить м’ячик). Вихователь разом з дітьми практично демонструє прогрівання лампочкою м’ячика, асоціюючи це сонцем і землею.

Сонечко: «Ось ви вже знаєте, як я дарую тепло, щоб навколо все цвіло, а тепер давайте пограємо в гру “Сонечко і дощик” (Рухлива гра “Сонечко і дощик”).

Вихователь: «Що ще відбувається в березні?» – пропонує дітям розглянути бруньки на гілочках вишні, ліщини, каштана. «Що сталося з бруньками на гілочках? «Чому бруньки набухли, позеленіли, скоро тріснуть, з’являться листочки». Діти порівнюють ці гілочки з гілками, які ростуть надворі. «Яка між ними різниця? Чим ще славен місяць Березень?» (Навесні з теплих країв повертаються до нас птахи). «А які птахи повертаються до нас?» (Діти відповідають, потім слухають спів птахів по грамзапису). Послухайте загадку: «У садочку біля тину я зробив йому хатину. Він навколо обкрутився, подививсь і оселився. Хто оселився в хатині?» Так, це загадка про шпака. Шпаки дуже корисні птахи. Вони поїдають дуже багато шкідливих комах, що нищать рослини. Тому люди приваблюють шпаків до садів, щоб вони охороняли сади від гусені, жуків і черв’яків. Для цього роблять шпаківні. От і ми зараз повісимо на дерево шпаківню і будемо спостерігати, коли поселяться у них шпаки.

2.2 Результати експериментального дослідження

Метою експериментального дослідження було визначення рівня екологічної вихованості дошкільників. Завдання експерименту:

1) визначити критерії рівня екологічної вихованості дошкільників;

2) підібрати діагностичний матеріал і устаткування;

3) провести діагностику рівня екологічної вихованості дітей.

Екологічне виховання дітей дошкільного віку припускає: по-перше, формування усвідомлено-правильного відношення до природних явищ і об'єктів; по-друге, ознайомлення дітей з природою, в основі якого повинен лежати екологічний підхід, тобто опора на основоположні ідеї і поняття екології. Ці два напрями нерозривні: щоб навчити дітей правильно відноситься до світу природи, необхідно дати їм певні знання про живу і неживу природу.

Звідси витікає, що діагностові екологічної вихованості дошкільників необхідно проводити з урахуванням їх вікових особливостей по двох напрямах: формування екологічних знань і екологічно правильного відношення до природних явищ і об'єктів .

Критерії сформованості екологічних знань: знання про світ тварин; знання про рослинний світ; знання про неживу природу; знання про часи року.

Контрольні завдання для визначення рівня сформованості екологічних знань дошкільників:

Завдання 1. Визначення характерних особливостей представників миру тварин (проводиться індивідуально з кожною дитиною).

Мета. Визначити рівень знання характерних особливостей представників миру тварин.

Устаткування. Три великі карти: перша розділена на три частини (господарський двір, ліс, пейзаж жарких країн); на другій карті зображено блакитне небо, гілки дерев і землю; на третій карті зображено небо і луг. Фігурки тварин: коня, корови, свині, кози, барана, собаки; вовка, лисиці, ведмедя, зайця, оленя, тигра, слона, жирафа, зебри. Фігурки птахів: голублячи, синиці, горобця, дятла, сороки, ворони, снігура, сови. Фігурки комах: метелика, бджоли, сонечка, бабки, мурашки, коника, мухи, комара, павука.

Інструкція до проведення. Педагог пропонує узяти першу карту, зі всіх фігурок вибрати тварин і розмістити їх на карті з урахуванням місця їх мешкання.

Педагог пропонує узяти другу карту, з фігурок, що залишилися, вибрати птахів і розмістити їх на карті на свій розсуд. Педагог пропонує узяти третю карту, з картинок, що залишилися, вибрати комах і розмістити їх на карті. Якщо на столі залишилися які-небудь фігурки, можна запропонувати дитині ще раз подумати і розмістити їх відповідно до інструкції. Запитати, за якими ознаками він розмістив тварин на картах. Після того, як дитина справилася із завданням, педагог пропонує йому вибрати два зображення тварин, три зображення птахів і три зображення комах і потім відповісти на наступні питання відповідно до вибраних картинок: «Як називається тварина (птах, комаха)? Що ти можеш розповісти про нього? Твоє відношення до них».

Оцінка результатів діяльності

Високий рівень (13 - 15 балів): Дитина без особливих зусиль розподіляє представників тваринного світу по видах; аргументує свій вибір. Співвідносить представників фауни з місцем існування. Знає характерні ознаки. Без особливих зусиль, зв'язно і послідовно відповідає на поставлені питання. Виявляє цікавість і емоційно виражає своє відношення до тваринам, птахам і комахам.

Середній рівень (8 - 12 балів): Дитина іноді припускається незначних помилок при розподілі представників тваринного світу по видах. Не завжди аргументує свій вибір. В основному співвідносить представників фауни з місцем існування.

Знає характерні ознаки, але іноді допускає неточності у відповідях. На поставлені питання відповідає послідовно, але іноді відповіді бувають дуже короткими. Виявляє цікавість і емоційно виражає своє відношення до тваринам, птахам і комахам.

Низький рівень (5 - 7 балів): Дитина часто припускається помилок при розподілі представників тваринного світу по видах. Не завжди аргументує свій вибір.

Не завжди співвідносить представників фауни з місцем існування. Важко назвати характерні ознаки. На поставлені питання відповідати важко, а якщо і відповідає, то в основному невірно. Не виявляє цікавості і не виражає своє відношення до тваринам, птахам і комахам.

Завдання 2. Визначення характерних особливостей рослинного миру (проводиться індивідуально з кожною дитиною).

Мета . Визначити рівень знання характерних особливостей рослинного миру.

Устаткування . Кімнатні рослини: герань (пеларгонія), традесканція, бегонія, аспидистра і бальзамін султанський; лійка для поливу кімнатних рослин; розпилювач води; паличка для спушення; ганчірочка і піддон.

Інструкція до проведення. Педагог називає п'ять кімнатних рослин, пропонує показати їх: «Які умови необхідні для життя, зростання і розвитку кімнатних рослин? Як правильно залицятися за кімнатними рослинами? Покажи, як правильно це потрібно робити (на прикладі однієї рослини). Для чого людям потрібні кімнатні рослини? Чи подобаються тобі кімнатні рослини і чому?»

Потім педагог пропонує з представлених (дані в дужках) вибрати:

а) спочатку дерева, потім чагарники (тополя, бузок, береза);

б) листяні і хвойні дерева (ялина, дуб, сосна, осика);

в) ягоди і гриби (суниця, вовнянка, підберезник, полуниця);

г) квіти саду і квіти лісу (айстра, пролісок, конвалія, тюльпан).

Оцінка результатів діяльності

Високий рівень (13 - 15 балів): Дитина самостійно називає різні види рослин: дерева, чагарники і квіти. Без зусиль виділяє групи пропонованих рослин.

Без допомоги дорослого називає умови, необхідні для життя, зростання і розвитку кімнатних рослин. Розповідає, як правильно залицятися за ними.

Виявляє цікавість і емоційно виражає своє відношення до кімнатних рослин.

Середній рівень (8 - 12 балів): Дитина іноді припускається незначних помилок в назві видів рослин: дерев, чагарників і квітів. В основному правильно виділяє групи пропонованих рослин, іноді важко аргументувати свій вибір. Без допомоги дорослого називає умови, необхідні для життя, зростання і розвитку кімнатних рослин. Розповідає, як правильно залицятися за ними. Практичні уміння і навики догляду за кімнатними рослинами сформовані недостатньо. Виявляє цікавість і емоційно виражає своє відношення до кімнатних рослин.

Низький рівень (5 - 7 балів): Дитині важко називати види рослин: дерева, чагарники і квіти. Не завжди може виділити групи пропонованих рослин, не може аргументувати свій вибір. Важко розповідати, як правильно залицятися за кімнатними рослинами. Практичні уміння і навики догляду за кімнатними рослинами не сформовані. В процесі практичної діяльності постійно звертається по допомогу до дорослого. Не виявляє цікавість і не виражає своє відношення до рослин.

Завдання 3. Визначення характерних особливостей неживої природи (проводитися індивідуально з кожною дитиною).

Мета. Визначити рівень знання характерних особливостей неживої природи.

Устаткування. Три баночки (з піском, з каменями, з водою).

Інструкція до проведення. Педагог пропонує визначити вміст баночки. Після того, як дитина назве об'єкти неживої природи, пропонує відповісти на наступні питання. «Які властивості піску ти знаєш? Де і для чого людина використовує пісок? Які властивості каменів ти знаєш? Де і для чого людина використовує камені? Які властивості води ти знаєш? Де і для чого людина використовує воду?»

Оцінка результатів діяльності

Високий рівень (13 - 15 балів): Дитина без зусиль визначає вміст баночок.

Правильно називає відмітні характеристики об'єктів неживої природи.

Самостійно розповідає про те, для чого люди використовують об'єкти неживої природи. При відповідях на поставлені питання проявляє творчість і фантазію.

Середній рівень (8 - 12 балів): Дитина в основному правильно визначає вміст баночок. Називає основні відмітні характеристики об'єктів неживої природи.

Після додаткових питань дорослого наводить приклади того, як люди використовують об'єкти неживої природи.

Низький рівень (5 - 7 балів): Дитина припускається значних помилок при визначенні вмісту баночок. Не завжди правильно називає відмітні характеристики об'єктів неживої природи. Важко при відповіді на питання, для чого вони використовуються.

Завдання 4. Знання пір року (проводиться індивідуально або маленькими підгрупами).

Мета. Визначити рівень знання пір року.

Устаткування. Альбомний лист паперу, кольорові олівці і фломастери.

Інструкція до проведення. Педагог. «Яка пора року тобі подобається більше всього і чому? Намалюй картинку, де буде зображено цю пору року. Назви пору року, яка наступить після твоєї улюбленої пори року, скажи, що послідує за ним». Потім пропонує відповісти на питання "Коли це буває?": «Світить яскраве сонце, діти купаються в річці». «Дерева покриті снігом, діти катаються з гори на санках». «З дерев обпадає листя, птахи відлітають в теплі краї». «На деревах розпускаються листочки, розцвітають проліски».

Оцінка результатів діяльності

Високий рівень (13 - 15 балів)

Дитина правильно називає пори року. Перераховує їх в потрібній послідовності. Знає характерні ознаки кожної пори року. Проявляє творчість, і фантазію при відповіді на питання "Яка пора року тобі подобається більше і чому?" По пам'яті відтворює сезонні особливості тієї або іншої пори року. Коментує свій малюнок. Виражає естетичне відношення до природи.

Середній рівень (8 - 12 балів): Дитина правильно називає пори року. Іноді важко назвати їх в потрібній послідовності. В основному знає характерні ознаки кожної пори року, але іноді припускається незначних помилок. На питання "Яка пора року тобі подобається більше і чому?" відповідає односкладово. У малюнку відображає істотні ознаки тієї або іншої пори року. Виражає естетичне відношення до природи.

Низький рівень (5 - 7 балів): Дитина не завжди правильно називає пори року. Важко назвати їх в потрібній послідовності. Не знає характерних ознак різних пір року. Відповідаючи на питання "Яка пора року тобі подобається більше і чому?", називає тільки пору року. У малюнку не може відобразити характерні ознаки тієї або іншої пори року. Не виражає естетичного відношення до природи.

Контрольне завдання для визначення екологічно правильного відношення дошкільників до природних явищ і об'єктів

Завдання 5. Екологічне відношення до світу природи (проводиться індивідуально з кожною дитиною).

Мета. Визначити рівень екологічно правильного відношення до світу природи.

Інструкція до проведення. Педагог пропонує відповісти на наступні питання.

«Як ти допомагаєш дорослим залицятися за домашніми тваринами (якщо вони є)? Якщо у дитини немає домашніх тварин, можна запитати: "Якби у тебе удома була кішка або собака, як би ти став залицятися за ними?". «Як ти допомагаєш дорослим залицятися за мешканцями куточка природи в дитячому саду? Що ти разом з дорослими можеш робити, щоб на ділянці дитячого саду завжди росли рослини? Як ми можемо допомогти зимуючим птахам?»

Оцінка результатів діяльності

Високий рівень (13 - 15 балів): Дитина повними пропозиціями відповідає на поставлені питання. Знає, як потрібно залицятися за домашніми тваринами і мешканцями куточка природи. Розуміє взаємозв'язок між діяльністю людини і життям тварин, птахів і рослин. Без зусиль виражає своє відношення до проблеми.

Середній рівень (8 - 12 балів): Дитина відповідає на поставлені питання. В основному знає, як потрібно залицятися за домашніми тваринами і мешканцями куточка природи. Іноді не розуміє взаємозв'язку між діяльністю людини і життям тварин, птахів і рослин. Може виразити своє відношення до проблеми.

Низький рівень (5 - 7 балів): Дитині важко відповідати на поставлені питання.

Не має уявлення про те, як потрібно залицятися за домашніми тваринами і мешканцями Куточка природи. Не розуміє взаємозв'язку між діяльністю людини і життям тварин, птахів і рослин. Важко виразити своє відношення до проблеми.

В II розділі ми розглянули можливу методику екологічного виховання дітей середньої групи та показали результати експериментального дослідження. Виховне значення природи важко переоцінити. Спілкування з природою позитивно впливає на людину, робить його добріше, м'якше, будить в нім кращі відчуття. Любов до природи, навики дбайливого відношення до неї, турбота про живих істот народжують не тільки інтерес до природи, але і сприяють формуванню у дітей кращих рис вдачі, таких, як патріотизм, працьовитість, гуманність, пошана до праці дорослих, що охороняють і умножають природні багатства. Щоб любити природу, треба її знати, а щоб знати, необхідно вивчати. В процесі пізнання природи формуються і розвиваються естетичні відчуття і смаки. Сприйняття естетичних явищ природи і виникаючі при цьому переживання знаходяться залежно від круга уявлень, значень і загального розвитку людини. Велика роль в естетичному вихованні дошкільників засобами природи належить педагогічному колективу дитячого саду. Перед ними повинне стояти завдання - послідовно, систематично, цілеспрямовано розвивати і удосконалювати естетичні смаки дітей.

ВИСНОВКИ

Моя курсова була присвячена темі: «Екологічне виховання дітей середнього дошкільного віку». Екологічна обстановка, що склалася, в світі, яка ставить перед людством важливе завдання – збереження екологічних умов життя в біосфері. У зв'язку з цим гостро встало питання про екологічну письменність і екологічну культуру нинішнього і майбутнього поколінь. У нинішнього покоління ці показники знаходяться на украй низькому рівні. Поліпшити ситуацію можна за рахунок екологічного виховання підростаючого покоління, яке повинне проводитися висококваліфікованими, екологічно грамотними педагогами, озброєними крім знань, поряд ефективних методик, що дозволяють комплексно впливати на особу дитини, розвивати всі компоненти екологічної культури як якості особи в частині загальної культури людини. Проблема екологічного виховання достатньо висвітлена в роботах відомих вчених. Визначені цілі, завдання, принципи, засоби, форми і методи, а також зміст екологічного виховання. Проте систематична робота по екологічному вихованню дітей дошкільного віку ведеться слабо.

Виходячи з аналізу експериментальної роботи, можна прийти до висновку, що виховання екологічної культури у дітей середнього дошкільного віку здійснюється успішно, якщо створити такі педагогічні умови:

Давати дітям систематичні екологічні знання; навчити дитину любити життя, природу, людей, себе, активно пізнавати світ. Формувати у дітей систему екологічних знань про предмети і явища природи, тобто вивчати самі предмети і явища в природі, зв'язки і відносини, які існують між ними. Розвивати моральні відчуття, формувати моральну свідомість і опановувати навиками і звичками моральної поведінки. Давати екологічні знання в умовах комплексного використання різних видів діяльності дітей в природі.

Настав час виховувати підростаюче покоління не у згубній традиції якомога більше брати від природи, а в іншому, притаманному українському народові, гармонійному співіснуванні з природою, раціональному використанні та відтворенні її природних багатств, у психологічній готовності постійно оберігати природні цінності. «У вирішенні цих завдань першочергову роль повинна відігравати екологічна освіта». (Див. Україна. Президент. (1999- Кучма Л.Д.) Національна доктрина розвитку освіти: Затверджено Указом від 17 квітня 2002 р. №347/2002 //Дивослово.-2002.- №9.-с.49.)

Розроблені науково-методичні рекомендації можуть бути використані у масовій педагогічній практиці роботи дошкільних закладів, навчальному процесі педагогічних училищ та вищих навчальних закладів, у післядипломній підготовці та перепідготовці педагогічних кадрів, у організації спільної навчально-виховної роботи дошкільного закладу з сім’єю.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Україна. Закон. Про дошкільну освіту: Закон від 11 липня 2001 р. №2628-III //Наша школа.-2001.-№5.- с.75-87.

2. Україна. Президент. (1999- Кучма Л.Д.) Національна доктрина розвитку освіти: Затверджено Указом від 17 квітня 2002 р. №347/2002 //Дивослово.-2002.- №9.-с.49.

3. Україна. Кабінет Міністрів. Про Державну національну програму "Освіта" ("Україна XXI століття"): Постанова від 3 листопада 1993 р. N 896 //Освіта.-1993. - №41.-с. 2-4.4. Україна. Кабінет Міністрів. Про затвердження Базового компонента дошкільної освіти: Постанова від 25 квітня 1998 р. № 26601/33 //Освіта.-1998.-№34.- с.3-4.

5. Україна. Кабінет Міністрів. Про схвалення концепції Державної програми розвитку освіти на 2006-2010 роки: Розпорядження від 12 липня 2006 р. №396 //Орієнтир.-2006.- 2 серпня.- с.12.

6. Україна. Міністерство освіти і науки. Стратегія реформування освіти в Україні: рекомендації з освітньої політики.- К.: «К.І.С», 2003.

7. Грицан М., Курик М. Сучасна екологічна освіта: передумови, принципи, завдання // Дошкільне виховання. – 2001. – №10. – С. 6-7.

8. Дитина: Програма виховання і навчання дітей від 3 до 7 років / Наукове керівництво: О.В.Проскура, Л.П.Кочина, В.У.Кузьменко. – К.: «Богдана», 2003.

9. Курик М.В., Сокирко В.Т. Через екологiю дитини - шлях до виховання людини//Трибуна.- 1997.- N1/2.- C.29-31.

10. Лисенко Н.В. Дошкільник і екологія. – К.: «РУМК», 1991.

11. Лисенко Н.В. Практична екологія для дітей. – Івано-Франківськ, 1999.

12. Лисенко Н.В. Екологічне виховання дошкільників. – К.: «Освіта», 1993.

13. Маршицька В. Екологічне виховання: соціально-моральні задачі //Дошкільне виховання.- 2003.- №11.- с.7-9.

14. Николаева С.Н. Методика экологического воспитания детей. – М.: «Академия», 1999.

15. Николаева С.Н. Теория и методика экологического образования детей. – М.: «Академия», 2002. 16. Плохій З.П. Виховання екологічної культури дошкільників: Метод. посіб. – К.: Ред. журн. «Дошкільне виховання», 2002.

17. Плохій З. П., Дьоміна І. С. Методичні рекомендації для працівників навчально-виховного закладу «школа — дитячий садок». — К.: «Вища школа», 1988.

18. Плохій З.П. Формування екологічної мотиваційної діяльності дошкільнят // Дошкільне виховання. – 2005. – №7. – С. 19-21.

19. Програма розвитку та виховання дитини раннього віку «Зернятко» / Наук. керівник О.Л.Кононко. – К., 2004.

20. Рыжова Н. Экологическое воспитание детей с позиции новой парадигмы // Дошкольное воспитание. – 2001. – № 7. – С.61-70.

21. Сухомлинский В.А. Избранные педагогические сочинения: В 3-х т. Т.1.- М.: «Педагогика», 1979.

22. Яришева Н.Ф. Методика ознайомлення дітей з природою: Навч. посібник. – К.: «Вища школа», 1993.

Додаток

Народні прикмети

Весна: Сій вчасно - вродить рясно. Сині хмари - на тепло. Сонце гріє, сонце сяє - вся природа воскресає. Сухий березень, теплий квітень, мокрий май-буде. Травнева роса краща вівса. Травневий дощ все одно, що з грибами борщ. У квітні погода один день блисне, а сім днів кисне. Літо: Бджоли раді цвіту - люди літу. В червні ворота підпиратимеш, то взимку голодний дрижатимеш. Горобці в пилюці купаються - на дощ. Діждала Луки (16 червня) - ні хліба, ні муки. Літо зиму годує. На Тимофія (2 червня) - велика надія.

Осінь: Антонівка добре вродила - наступного року хліб уродить. Багато ягід - зима буде сувора. В осінній час сім погод у нас: сіє, віє, крутить, мутить, припікає й поливає. Вранці трава пахне сильніше звичайного - на дощ. Горіхів та жолудів багато, а грибів мало - зима буде сувора.

Зима: Іній на деревах - на мороз, туман - на відлигу. Багато снігу - багато хліба. В лютому сонце йде на літо, а зима на мороз. Ворона сидить уранці на верховітті і каркає - на завірюху. Горобці ховаються у хмиз - на мороз або перед завірюхою. Грім узимку - на сильні морози, блискавка - на бурю. Держись, Хома, іде зима! Зима біла, та не їсть снігу, а все - сіно.

Природа: Аби болото, а жаби будуть. Аби дубки, а берізки будуть. Аби земелька була нам доброю матір'ю, аби небо знало, що воно для нас - як батько. Аби ліс, а сокира знайдеться.

Вірші про природу:

«Безмежне поле в сніжному завою...Блакитне небо, мов дугасте море, Безоднею самітною стоїть. Під сонцем степ, козацьке Дике Поле, Огнем переливається-жахтить». Пантелеймон Куліш "Степ опівдні", 1893. «Зелена діброво, скажи мені правду: А що в світі красно процвітає? - Червона малина красно процвітає,Хрещатий барвінок садочок встеляє, А васильок три запахи має». Народна пісня «Червона калиночко, чого в лузі стоїш? Чи сухи боїшся, чи ягід жалуєш? - Сухи не боюся, ягід не жалую, Стала та й думаю, Як зацвісти маю». Народна пісня.«І все то те, вся країна, Повита красою, Зеленіє, вмивається Дрібною росою,Споконвіку вмивається, Сонце зустрічає... І нема тому почину, І краю немає!»Тарас Шевченко "Сон" ("У всякого своя доля..."), 1844. «І там степи, і тут степи, Та тут не такії, Руді, руді, аж червоні, А там голубії, Зеленії, мережані Нивами, ланами, Високими могилами, Темними лугами». Тарас Шевченко "А. О. Козачковському", 1847.

«І небо невмите, і заспані хвилі; І понад берегом геть-геть Неначе п'яний очерет Без вітру гнеться». Тарас Шевченко "І небо невмите, і заспані хвилі...", 1848«І починається нічна Хрестів і піль розмова, І сповідаються поля, А слухає діброва». Богдан Лепкий "Сповідь землі", 1905.