Збагачення активного словника учнів початкових класів засобами дидактичних ігор у процесі вивчення української граматики
Міністерство освіти і науки України
Харківський національний педагогічний університет
імені Г.С. Сковороди
Кафедра теорії і методики викладання
філологічних дисциплін у початковій школі
Дипломна робота
Збагачення активного словника учнів початкових класів засобами дидактичних ігор у процесі вивчення української граматики
студентки 51 групи
факультету початкового навчання
Чумак Маргарити Олександрівни
Науковий керівник
канд. філол наук, доцент
Чернушенко Ніна Миколаївна
Харків 2009
Зміст
Вступ
Розділ І. Лінгводидактичні основи вивчення граматики на завершальному етапі роботи в початковій школі
1.1 Збагачення активного словникового запасу учнів початкових класів
1.2 Дидактичні ігри, їх особливості та класифікація
1.3 Основні граматичні поняття української мови, що вивчаються з морфології в 4-му класі початкової школи з російською мовою навчання
Розділ ІІ. Перевірка ефективності впровадження дидактичних ігор в навчальний процес молодших школярів
2.1 Про деякі особливості методики навчання української мови як другої
2.2 Визначення рівня знань учнів на початок дослідної роботи у початкових класах
2.3 Розширення словника учнів 4-го класу за допомогою дидактичних ігор на уроках української мови
2.4 Результати дослідного навчання
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Модернізація змісту шкільної освіти у світлі вимог Національної доктрини розвитку освіти, державної національної програми "Освіта" ("Україна ХХІ ст. "), концепцій мовної освіти спрямована на становлення і розвиток національно-мовної особистості, яка має вільно володіти нормами усної і писемної форми літературної мови, цілеспрямовано і майстерно використовувати мовні засоби в різних мовленнєвих ситуаціях, дотримуючись комунікативного кодексу. Державний стандарт початкової освіти наголошує на тому, що основною змістовною лінією мовної освіти в початковій ланці є комунікативна, яка орієнтує на опитування всіх видів мовленнєвої діяльності - аудіювання, говоріння, читання і письмо.
Однак розбудова української держави, інтеграція в європейське і світове співтовариство, перехід до високотехнологічного інформаційного суспільства вимагають подальшого переосмислення змісту, методів форм організації мовної освіти, зокрема в початковій школі. Створення нових ефективних моделей шкільного навчання мови має спрямовуватися на виховання особистості, яка здатна до самоосвіти і саморозвитку, вміє швидко опрацьовувати здобуту інформацію, використовувати набуті знання і вміння для творчого розв’язання проблем, вільно орієнтуватися в різноманітних комунікативних ситуаціях. Усе це вимагає комплексного застосування, як вербальних так і невербальних засобів з метою комунікації, вміння спілкуватися в конкретних соціально-побутових ситуаціях, виявляти ініціативність підчас спілкування, вільно користуючись усною і писемною формами мовлення. Отже проблема, обрана тема є актуальною, оскільки проблема ефективної організації мовленнєвої діяльності, спрямованої на оволодіння усним і писемним мовленням, постає сьогодні ще з більшою гостротою і у зв’язку з подальшою розробкою її теоретичних основ у комунікативній лінгвістиці, теорії тексту, функціональній стилістиці, психології, психолінгвістиці й лінгводидактиці, підвищенням вимог до результатів начального процесу з рідної мови.
Об’єкт дослідження. Процес формування активного словника учнів засобами дидактичних ігор в процесі вивчення морфології української мови в 4 класі.
Предмет дослідження. Дидактичні ігри з граматики, як засіб формування активного словника учнів з метою його збагачення.
Мета дослідження. Теоретично обґрунтувати та перевірити в процесі дослідного навчання ефективність використання дидактичних ігор для збагачення активного словника учнів 4 класу при формуванні граматичних умінь та навичок.
Гіпотеза дослідження. Якщо в процесі формування граматичних умінь і навичок систематично використовувати дидактичні ігри, які включають нові слова української мови, то це буде збагачувати активний словник учнів початкових класів.
Завдання дослідження:
1. На основі аналізу наукових джерел із теми дослідження розкрити сутність понять: "активний словник", "збагачення активного словника", "дидактична гра" та тих граматичних (морфологічних) понять, які вивчають учні 4 класу.
2. Обґрунтувати необхідність використання комплексу дидактичних ігор, підібраних та розроблених на основі принципів систематичності перспективної спрямованості й урахування індивідуальних і вікових особливостей учнів при формуванні словника дітей молодшого шкільного віку.
3. Розробити комплекс дидактичних ігор та запровадити їх в навчальний процес і перевірити їх ефективність з метою збагачення активного словника молодших школярів.
дидактична гра українська граматика
Методи дослідження: аналіз наукової літератури з теми дослідження, аналіз передового педагогічного досвіду, спостереження і вивчення учнівських робіт, тестування, апробація і методи математичної статистики.
Розділ І. Лінгводидактичні основи вивчення граматики на завершальному етапі роботи в початковій школі
1.1 Збагачення активного словникового запасу учнів початкових класів
На важливість збагачення активного словника молодших школярів вказували відомі вчені-педагоги: К.Д. Ушинський, В.О. Сухомлинський, на сучасному етапі проблематика досліджувалась М. Р Львовим, С. Дорошенком, О.Н. Хорошковською, Н.О. Воскресенською.
Робота над вивченням лексики в школі спрямована на збагачення активного словника учнів, розвиток зв’язного мовлення, вироблення навичок свідомого оволодіння новими словами, уточнення значення і сфери вживання відомих слів.
Щоб успішно розв’язати ці завдання, учитель повинен сам добре знати словникову систему мови і ті процеси, які в ній відбуваються. Лінгводидактичною основою організації роботи над формуванням словникового запасу учнів є лексикологія (розділ науки про мову, що вивчає словникову систему).
Робота над вивченням лексики має своїм завданням - збагачення словника учнів, тобто засвоєння нових, невідомих їм. раніше слів чи нових значень відомих слів; уточнення словника, тобто введення окремих слів у контекст, зіставлення близьких або протилежних за значенням слів, засвоєння багатозначних та емоційно забарвлених слів; активізацію словника, тобто перенесення якомога більшої кількості слів із пасивного словника (учень знає значення слова, але рідко або й зовсім не користується ними) в активний; усунення нелітературних слів: діалектизмів, жаргонізмів, просторічних і знижених слів. [14: 134]
Отже, розглянемо такі основні поняття: збагачення активного словника - це засвоєння нових раніше невідомих і невживаних в мовленні слів, а також нових значень тих слів, які вже були у їхньому словниковому запасі. [25: 301] Активний словник - це слова, якими користуються для вираження своїх думок; слова, якими володіють та часто використовують у мовленні. [6: 34-35]
Джерелом поповнення словника учнів є навколишнє середовище, в якому вони перебувають: мова батьків, учителів, товаришів, мова художньої літератури, кінофільмів, радіо і телепередач. Навіть з мови художньої літератури, радіопередач учні інколи можуть засвоїти слова, недоречні дитячому побуту. Тому позитивним і надійним джерелом збагачення словника учнів повинна стати цілеспрямована робота вчителя, в арсеналі якого є твори художньої літератури, тексти підручників, спеціально розроблені лексичні вправи.
У роботі над уточненням і розширенням словника учнів можна визначити такі основні напрямки: лексичний аналіз мови художнього твору, який вивчається на уроці: виявлення незнайомих слів і висловів, уточнення відтінків значень окремих слів і висловів, виявлення слів, ужитих у переносному значенні, добір синонімів, з’ясування їх смислових відтінків, добір антонімів, аналіз зображувальних засобів мови художнього тексту; з’ясування значення слів шляхом використання різних способів: показ предмета чи дії, позначених новим для дитини словом, демонстрація малюнка, ілюстрації, слайдів із зображенням предметів, назви яких є новими для дитини, введення нового слова у контексті; виконання завдань на добір слів з певним значенням: дібрати потрібні за смислом речення іменники з поданого синонімічного ряду: дібрати прикметники для опису предметів, для характеристики людини, опису її зовнішності, настрою, свого ставлення до події, до товариша і подібне; введення поданих слів у речення чи тексти: складання речень за опорними словами, заміні слів у реченнях відповідними синонімами чи антонімами тощо.
Так у учнів поступово виховується увага до значення слів і висловів, що є важливою передумовою успішної роботи над збагаченням і активізацією словникового запасу школярів.
Завдання вчителя у проведенні словникової роботи полягає в тому, щоб школярі правильно сприйняли незнайоме слово в тексті, зрозуміли все слово з усіма його відтінками, засвоїли і закріпили у процесі виконання різних вправ і, нарешті, вжити його самостійно в потрібній ситуації.
У сучасній методиці існує кілька способів і прийомів пояснення значення слів. Їх використання залежить від віку і загального рівня розвитку дітей, характеру пояснюваного слова.
Слова з предметним значенням можна пояснити, скажімо, прийомом демонстрації макета чи малюнка, а слова з абстрактним значенням вимагають інших прийомів. Для пояснення семантики незрозумілих слів учителі найчастіше вдаються до таких способів: демонстрація предмета чи малюнка; використання контексту; найпростіший словотворчий аналіз; тлумачення слів.
Кожен спосіб може бути здійснений одним із кількох різних прийомів залежно від конкретного випадку.
Пояснення значення слова шляхом демонстрації можна здійснити такими прийомами: показ натуральних предметів (дзиґа, бриль); показ чучел, макетів, муляжів (тетерук, стриж); показ малюнків, слайдів (акула, ясен, рись).
Пояснення значення слова шляхом використання контексту здійснюється за допомогою різних прийомів: самостійне пояснення значення слова. Так, слово чемно у реченні Чемно вітаються: "Доброго ранку!" учні пояснюють як "ввічливо", "з повагою"; конкретизація значення слова, поясненого учнями на основі контексту не зовсім точно. Наприклад, у реченні Періщить дощ, як із відра діти пояснюють слово періщить, як іде, ллє. Насправді ж, вчитель говорить, періщить сильно б’є, січе; введення невідомого слова ґудзик, учитель, зокрема, вводить його в речення Пальто було застебнуте на всі ґудзики. [14: 138]
Як зазначає відомий методист Хорошковська Н.О., одним із видів роботи над збагаченням словникового запасу є добір слів на певну тему. Такими темами можуть бути ті, які близькі й зрозумілі учнями, наприклад, "Вулиця", "Транспорт", "Бібліотека", "Шкільна їдальня" - якщо діти були у ньому.
Вправи на добір слів виконуються спочатку усно (можна у формі змагання - хто назве більше слів). Учитель записує названі слова на дошці, додає свої. Ці вправи не лише збагачують словниковий запас, а й розширюють знання учнів, оскільки нові слова пояснюються. Так, добираючи слова на тему "Бібліотека", діти можуть назвати слова формуляр, стелажі, бо чули їх, але пояснити не можуть. Такі слова пояснює вчитель або доручає кільком учням подивитися в тлумачний словник і на наступному уроці розповісти про це. До роботи з тлумачним словником та іншою довідковою літературою доцільно залучати по черзі всіх учнів, даючи ті чи інші завдання певній групі з 2-3 осіб. [55: 188]
Цікавою формою пояснення на уроках української мови під час ознайомлення зі словниковими словами ми намагаємося використовувати елементи етимологічного аналізу - ефективного прийому збагачення словника молодших школярів, який може стати важливим засобом пояснення значення та правопису слів. [59: 83] Ми згодні з думкою М.Р. Львова, який пише, що "… іноді написання, яке вважається традиційним та не перевіряється, може бути перевірене на підставі знань з етимології та історичних змін у фонетиці мови". [24: 12]
Історія методики, педагогічна практика та розкриття особливостей етимологічного аналізу свідчать про значення цінності цього методичного прийому, як засобу навчання орфографії. Знайомство школярів з етимологією слів не тільки позитивно впливає на їх грамотність, а й розширює кругозір, викликає інтерес до слова, вчить працювати зі словником. [21: 60]
На думку Циганенка Г.П., звертання до етимології слів вимагає від педагога ретельної кропіткої роботи, знайомства з багатьма довідниками, посібниками, словниками. [58: 321] Вчителі знають про можливості використання елементів етимологічного аналізу для розв’язання орфографічних завдань, але звертаються до нього рідко, тому що не мають у власній методичній лабораторії необхідного матеріалу. Наприклад:
черговий - "за порядком черги виконуючий які-небудь службові обов’язки". Відомо з епохи Петра І. З фр. de jour "денний";
бджола - "комаха, яка перероблює квітковий нектар в мед". За коренем слово праслов’янське. Його сучасна форма відмічена в пам’ятках писемності ХІІ ст. Перші звуки цього слова бдж нагадують дзижчання бджоли під час польоту. [59: 84]
Етимологічний аналіз слова, можуть зробити й самі учні. Наприклад, у реченні На полі лежали великі камені-валуни останнє слово потребує уточнення значення. Учитель може запитати: - Як ви гадаєте, від якого слова походить назва валун? (Валиться, валятися.) Отже, камінь-валун - це камінь, який валяється. [55: 187]
Тлумачення слів - найпоширеніший у шкільній практиці спосіб пояснення значення слів. Користуючись цим способом, учитель вдається до ряду прийомів: розчленування загального поняття на часткові (тканини - це сукно, сатин, ситець, шовк; цитрусові - це апельсини, лимони, мандарини); підведення часткових понять під загальні (цемент, пісок, цегла - це будівельні матеріали; муха, оса - комахи); розгорнутий опис (колектив - це група людей, зв’язаних сильною працею, спільним інтересом); добір слів-синонімів. До використання цього прийому слід поставитися дуже серйозно. Пояснення шляхом добору синонімів тільки тоді буде ефективним, коли діти добре знають значення слів. Так, слово рубіновий треба пояснити не словами-синонімами багряний чи пурпурний, а знайомим дітям словом червоний; добір антонімів (значення слова темрява стає зрозумілим дітям через зіставлення його із словом світло); пояснення шляхом перекладу з російської мови. В умовах білінгвізму, особливо на території північних і південно-східних міст, де вплив російської мови досить великий, значення окремих слів можна пояснити за допомогою російських відповідників, а саме: шкарпетки - носки, окуляри - очки; з’ясування значення незнайомих слів за допомогою довідкових матеріалів (тлумачний словник, виноски в читанках). [14: 138]
Іншим видом роботи над збагаченням словникового запасу учнів є словотворчі вправи. Під час їх виконання важливо зосереджувати увагу на значенні утворених слів. Так, виконуючи завдання: утворити за допомогою суфіксів і префіксів якомога більше нових слів - різних частин мови - від заданого слова, наприклад співати, - діти утворять: заспівувати, приспівувати, спів, заспів, приспів, співучий, співочий, співак, співець і подібне. Однак ця робота лишиться формальною, якщо на уроці не буде з'ясовано значення таких слів, як заспівувати (починати пісню), приспівувати (ішов приспівуючи), співучий (голос) і співочий (гурток), співак (артист) і співець (поет). Якщо ж таку роботу виконано, діти не лише засвоять нові слова, а й одержать додаткові знання. Словотворча робота не повинна завершуватись творенням окремих слів. Важливо ввести їх у словосполучення, побудувати хоча б два-три речення з ними. Адже саме в словосполученнях і реченнях розкривається смислове значення слова. [55: 188]
Учні часто плутають пряме та переносне значення слів і тому роблять помилки, вживаючи слова у переносному значенні. Завданням класовода є навчити школярів: розрізняти пряме та переносне значення слів; уживати слова з переносним значенням у мовленні. Щоб упоратися з цими завданнями, учитель має відвести вправам на спостереження за прямим і переносним значенням слів належне місце у загальній системі вправ з граматики.
З терміном "пряме і переносне значення слова" учні познайомляться у 3 класі. У 1 - 2 класах вони спостерігають за вживанням у текстах слів з переносним значенням. Ознайомлення школярів із прямим і переносним значенням слова починається із спостереження над спеціально дібраними реченнями чи текстом. Зручними в роботі є ті тексти, до складу лексичного матеріалу яких входять прикметники, бо саме вони нерідко вживаються в переносному значенні, виконуючи роль епітетів.
Виділяючи з тексту такі прикметники у сполученні з іменниками, учитель звертає увагу дітей на переносне значення прикметника, показує на конкретному прикладі вживання цього прикметника і в прямому значенні, зіставляє пряме і переносне значення.
Розширенню й активізації словника учнів, розвитку їх мислення сприяють і спостереження за багатозначністю слів. Розпочинаючи опрацювання матеріалу про багатозначні слова, учитель пропонує дітям для аналізу речення із багатозначними словами. Діти з’ясовують, про які предмети, названі однаковими словами, йде мова. Іншими варіантом такої роботи може бути вивішена таблиця, на якій зображена груша - плід і груша - спортивна.
Оволодіння лексичним багатством мови неможливе без вивчення її синонімічних й антонімічних засобів. Робота над синонімами допомагає учням тонше сприймати слово, бачити в ньому, крім основного значення, ще й різні смислові та експресивні відтінки, а відтак бути точнішими у слововживанні.
У процесі роботи над синонімами учитель має сформувати у дітей уміння: розрізняти в мовленні близькі за значенням слова; добирати синоніми; замінювати в тексті те чи інше слово відповідним синонімом; самостійно вживати в готовому тексті дібране за смислом синонімічне слово; самостійно вибирати із свого лексичного запасу найбільш влучний для висловлення власної думки синонімів.
Для того щоб навчити дітей розрізняти антоніми і правильно користуватися ними у своєму мовленні, потрібні спеціальні вправи, які залежно від поставленої мети можуть проводитися на окремих словах, словосполученнях, реченнях і текстах. У роботі над антонімами використовуються такі вправи: виділення з речення чи тексту слів з протилежним значенням, добір антонімів до поданих слів, зміна в тексті виділених слів антонімами, дописування речень словами, які мають антонімічний смисл, складання речень з антонімами. [14: 142]. Отже, можна зробити висновок, що однією з умов вільного володіння українським усним і писемним мовленням є достатність словникового запасу. На уроках мови так само, як читання, слова, що потребують пояснення, необхідно заздалегідь записувати на дошці або таблиці, поставивши наголос, прочитати та пояснити й пропонувати прочитати їх хором. Способи пояснення незрозумілого дітям слова можуть бути найрізноманітнішими: використовуємо, як спосіб пояснення малюнки або предмети; описові пояснення, наприклад горизонт - уявна лінія вдалині, яка ніби з’єднує небо з землею, кажуть ще - небокрай (край неба); підведення часткового під загальне, наприклад: платина - це метал, цінніший за золото, смарагд - дорогоцінне каміння зеленого кольору. [55: 187]; внаслідок перекладу; розчленування загального поняття на часткові, наприклад: тканини - це сукно, сатин, шовк; цитрусові - це апельсин, лимони, мандарини. [14: 143] Внести слова в активний словник можна за допомогою ряду вправ.
Основними завданнями лексики є збагачення словника, уточнення словника, активізація словника, усунення не літературних слів. Робота над вивченням лексичного матеріалу в початкових класах має велике загальноосвітнє значення. Вивчення її розширює знання учнів про мову, знайомить з одиницею мови - словом, є головним джерелом збагачення словника дітей.
1.2 Дидактичні ігри, їх особливості та класифікація
У глибоку давнину дитячі ігри виникли, як стихійне наслідування дій дорослих. У ігрових вправах і змаганнях підростаюче покоління готувалося до праці, полювання, війни, виконання норм поведінки, тобто гра мала важливі соціальні функції. З розвитком людства, нагромадженням знань, засобів матеріальної і духовної культури, прискоренням темпів життя гра поступово втрачала свою навчальну функцію. Універсальний засіб народної педагогіки, вона починає вважатися "несерйозним" заняттям, стає переважно привілеєм дітей із заможних класів, обслуговує лише дозвілля. У школі, з її традиційним бажанням уникати будь-якої стихійності, з поглядами на учня, як на слухняного виконавця, аж дотепер для гри не було місця. [26: 86]
Майбутні педагоги навчалися за схемою: у дитячому садку - діти граються, а в школі - навчаються, щоб підготуватися до життя, а після школи - працюють. Різке розмежування видів діяльності за місцем перебування людини ніби узаконило в свідомості педагогів однобічність поведінкової і пізнавальної сфер школяра.
Сучасна психологія визнає, що гра охоплює всі періоди життя людини. Це важлива форма життєдіяльності, а не вікова ознака. З грою людина не розлучається все життя, змінюються лише її мотиви, форми проведення, ступінь вияву почуттів та емоцій. Розробкою теорії дитячих ігор, з'ясуванням ролі, структури і значення гри для виховання і навчання дітей займалися психологи Ж. Піаже, Л. Виготський, О. Леонтьєв, Д. Ельконін та ін. [26: 86]
А. Макаренко вважав дитячі рольові ігри є такими ж важливими для розвитку дитини, як для дорослого справжня праця. Однак, зазначав він, тільки та гра є педагогічно цінною, в якій дитина активно діє, мислить, будує, комбінує, моделює людські взаємини. За цих умов вона може грати в грі різні ролі - бути командиром, виконавцем, творцем, знаходити умови для виявлення своїх здібностей та життєвої активності. [27: 54] Відомий педагог Василь Олександрович Сухомлинський стверджував, що без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку учнів. [2]
Використання ігор у навчанні робить недоречною авторитарну позицію вчителя в спілкуванні з дітьми. Адже, щоб зацікавити дітей майбутньою діяльністю, внести в навчання ситуації несподіванки, вільного вибору, яскраві позитивні емоції, педагог повинен сам стати учасником гри.
Особливо важливе поєднання гри з навчальною діяльністю в початкових класах, коли складний перехід від дошкільного дитинства до школи зумовлює поступову зміну провідних видів діяльності - ігрової на навчальну. [26: 86]. Навчатись, граючись! Ця ідея цікавила багатьох педагогів і вихователів. Практично вирішити цю проблему зміг наш сучасник, нині добре відомий всім Ш.О. Амонашвілі. Він показав, як через гру можна увести дитину в складний світ пізнання. Ш.О. Амонашвілі грає, спілкуючись із своїми учнями. І це важливе вміння дорослої людини стати на один рівень з дитиною щедро винагороджується - блиском допитливих очей, живою активністю сприймання, щирою любов’ю до вчителя. [2: 37]
Дидактичні ігри бажано широко використовувати, як засіб навчання, виховання і розвитку школярів. У будь-якій грі розвивається увага, спостережливість, кмітливість. Сучасна дидактика, звертаючись до ігрових форм навчання на уроках, вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагога і учнів, продуктивної форми їх спілкування з властивими їм елементами змагання, непідробної цікавості.
У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються.
Дидактична гра на уроці - не самоціль, а засіб навчання і виховання. Сам термін "дидактична гра" підкреслює її педагогічну спрямованість та багатогранність застосування. А тому найсуттєвішим для вчителя будь-якого предмета є такі питання: визначити місце дидактичних ігор та ігрових ситуацій у системі інших видів діяльності на уроці; доцільність використання їх на різних етапах вивчення різноманітного за характером навчального матеріалу; розробка методики проведення дидактичних ігор з урахуванням дидактичної мети уроку та рівня підготовленості учнів; вимоги до змісту ігрової діяльності у світлі ідей розвивального навчання; передбачення способів стимулювання учнів, заохочення в процесі гри тих, хто найбільше відзначився, а також для підбадьорення відстаючих. [48]
Гра - одна з найважливіших сфер у життєдіяльності дитини, разом з працею, навчанням, мистецтвом, спортом вона забезпечує необхідні емоційні умови для всебічного, гармонійного розвитку особистості. Для педагога вона стає інструментом виховання, що дає змогу повністю враховувати вікові особливості дітей і підлітків, розвивати ініціативу, створювати атмосферу розкутості, самостійності, творчості та умови для саморозвитку.
Яскравим прикладом ігрової позиції вчителя є діяльність А.С. Макаренка, який писав: "Є ще один важливий метод - гра… Треба зазначити, що між грою і роботою немає такої великої різниці, як дехто думає… В кожній гарній грі є насамперед робоче зусилля та зусилля думки… Дехто гадає, що робота відрізняється від гри тим, що в роботі є відповідальність, а в грі її немає. Це неправильно: у грі є така ж велика відповідальність, як і в роботі, - звичайно, у грі гарній, правильній…". [27: 76]
Дидактична гра - це практична групова вправа з вироблення оптимальних рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовах, що відтворюють реальну обстановку. Під час гри в учня виникає мотив, суть якого полягає в тому, щоб успішно виконати взяту на себе роль.
Отже, система дій у грі виступає, як мета пізнання і стає безпосереднім змістом свідомості школяра.
Дидактичні ігри розрізняються за повчальним змістом, пізнавальній діяльності дітей, ігровими діями і правилами, організацією і стосунками дітей, за роллю вчителя. Перераховані ознаки властиві всім іграм, проте, в одних іграх виразніше виступають одні ознаки, в інших - інші.
З розуміння значення дидактичних ігор витікають наступні вимоги до них: кожна дидактична гра повинна давати вправи, корисні для розумового розвитку дітей і їх виховання; у дидактичній грі обов'язкова наявність захоплюючої задачі, рішення якої вимагає розумового зусилля, подолання деяких труднощів; дидактизм у грі повинен поєднуватися з цікавістю, жартом, гумором. Захоплення грою мобілізує розумову діяльність, полегшує виконання задачі.
Задача педагога полягає у тому, щоб знайти максимум педагогічних ситуацій, в яких може бути реалізовано прагнення дитини до активної пізнавальної діяльності. Педагог повинен постійно удосконалювати процес навчання, що дозволяє дітям ефективно і якісно засвоювати програмний матеріал. Тому так важливо використовувати ігрові елементи і гру на уроках.
Національне самовизначення школи вимагає широкого відображення національних елементів у виховній діяльності, відродження краєзнавчої роботи, залучення учнів до активної участі в збереженні і охороні святинь свого народу.
В удосконаленій програмі з української мови для учнів 1-4 класів акцентується увага на вивченні мовних явищ у їх взаємозв’язку і взаємозумовленості та забезпеченні на цьому ґрунті розвитку мислення та мовлення учнів. Програми містять матеріал, необхідний для формування в молодих школярів знань і вмінь, які є базою їхнього подальшого навчання. Посилено увагу до вироблення в учнів загальнонавчальних умінь і навичок, забезпечення практичної спрямованості уроків. [43]
Поряд з використанням на уроках мови відомих методів і прийомів, потрібно широко використовувати в навчальній діяльності ігрові прийоми, та ігри.
Використовуючи в навчальній роботі елементи гри, вчитель має змогу зробити серйозну розумову працю дітей захоплюючою і тим самим полегшити її.
Добираючи ту чи іншу дидактичну гру, вчитель має пам’ятати, що процес створення гри містить ряд станів: вибір теми гри; визначення мети й завдань гри; підготовка і проведення гри (повідомлення учням теми гри, підготовка унаочнень, проведення гри, підбиття підсумків).
Успіх проведення гри залежить від дотримання вимог: ігри мають відповідати навчальній програмі; ігрові завдання мають бути не надто легкими, проте й не дуже складними; відповідність гри віковим особливостям учнів; різноманітність ігор; залучення до ігор учнів усього класу.
Під час проведення дидактичних ігор в учителів виникає безліч проблем: за яким принципом відбирати навчальний матеріал для створення ігор, яке місце дидактичних ігор у ряді інших форм і методів навчання, як одному вчителеві вправитися з класом учнів під час гри?
У навчальних іграх немає тих, хто програв або виграв, тут виграють усі. Їх можна проводити на будь-якому етапі уроку. Це дасть змогу виявити знання учня і вміння користуватися ними. За їх допомогою можна перевірити, як учні виконали домашнє завдання. полегшити розуміння нового матеріалу, його закріплення, Особливо при вивченні фонетики, частин мови та елементів синтаксису.
Якщо залишитися в межах традиційних форм і методів навчання, то в структурі занять навчального часу для ігор не знайдеться. Але якщо відмовитись від деяких застарілих компонентів уроку, то гра не лише органічно впишеться в структуру уроку, а й дасть змогу різко зекономити навчальний час.
Гра в початковій ланці є засобом пізнання навколишнього світу і себе в ньому, усвідомлення дітьми мети своєї діяльності, опредмечування абстрактних понять, розвитку творчої уяви та здібностей, встановлених людяних взаємин. Більшість вчителів використовує гру, як засіб цілеутворення педагогічної діяльності та інтерпретації її в особистості дії учня. Гра допомагає розвивати творчу уяву та творчі здібності дитини.
Від уроку до уроку повинні змінюватися сюжети, ігрові ситуації. Поступово цікава гра, творча композиція слів переростають у справжню навчально-пізнавальну працю. [47: 31]
Часто постає таке питання: Як оцінювати результати дидактичних ігор? Якщо після гри вміння й навички учнів не зростають, це означає, що гра не ефективна і результати її впровадження негативні. Тоді треба шукати причини негативних наслідків. Їх може бути дві: перша - якість самої гри низька і не відповідає вимогам; друга - методика проведення гри має серйозні відхилення від належного рівня. Позитивний ефект від використання ігор для навчання має виявитися одразу ж після гри. Він легко виявляється в моральному задоволенні від гри її учасників.
Проте існують і обмеження для проведення дидактичних ігор: не варто організовувати навчальну гру, якщо учні недостатньо знають тему; недоцільно впроваджувати ігри на заліках і іспитах, якщо вони не використовувалися в ході навчання; не слід застосовувати ігри з тих предметів і програмних тем, де вони не можуть дати позитивного ефекту.
Наявність багатьох критеріїв, що організовані ієрархічно, дозволяє характеризувати будь-яку ігрову вправу з різних сторін.
Опрацювання навчального матеріалу в мовних іграх є особливо актуальним для засвоєння граматичного аспекту мовлення: в будь-якій мові існує безліч явищ, при оволодінні якими неможливо уникнути тривалого вправляння на рівні форми. Мова має виховувати духовно - емоційну сферу україномовних громадян через організаційний зв’язок з національними традиціями. Адже наша мова є скарбницею не тільки української ментальності, а й загальнолюдських морально - естетичних цінностей і це благородний матеріал для виховання дитини.
Граматичні ігри не є винаходом інтенсивності методики. Вони активно використовуються також у "традиційних" технологіях, адже їх доцільність та методичний потенціал усвідомлені вже давно.
Мовні вправи з ігровою мотивацією завдяки цікавості та унаочнення активізують образне мислення дитини. В.З. Вересаєв згадував, що, коли йому доводилося заучувати неправильні латинські дієслова, він намагався їх обігрувати. Дієслова перетворювалися в його уяві на воєнні бастіони, і він повторював їх доти, доки фортеці не були зруйновані. Таким чином форми ігрової діяльності дозволяють зробити значення речей більш явним для дитини. За допомогою ігор діти наближають до себе сенс цих речей.
Реалізація двопланового підходу до організації граматичних ігор (перший план - правила будь-якої, навіть немовної, гри, другий план - її мовний зміст) вносить елемент розваги, радість, зацікавленість, азарт у певні монотонні моменти навчальної діяльності і забезпечує можливість аналізу та узагальнення практично будь-якого граматичного явища у найпридатніші для дитячого колективу формі. [26: 87]
У своїй педагогіці відомі системи дидактичних ігор, які вперше розробили для дошкільного виховання Ф. Фребель і М. Монтессорі, а для початкового навчання - О. Декролі. [26: 87] Отже, дидактична гра - це вид навчальних занять, організовуваних у вигляді навчальних ігор, що реалізовують ряд принципів ігрового, активного вчення і що відрізняються наявністю правил, фіксованої структури ігрової діяльності і системи оцінювання. [45: 191]
Дидактичні ігри, які використовують в початковій школі, виконують різні функції: активізують інтерес та увагу дітей, розвивають пізнавальні здібності, кмітливість, уяву, закріплюють знання, вміння і навички, тренують сенсорні вміння, навички тощо. Правильно побудована цікава дидактична гра збагачує процес мислення індивідуальними почуттями, розвиває саморегуляцію, тренує вольові якості дитини. [26: 87]
У навчальному процесі ігрова діяльність має форму дидактичної гри, ігрової ситуації, ігрового прийому, ігрової вправи.
Види дидактичних ігор: сюжетно-рольові; ігри-вправи; ігри-драматизації; ігри конструювання.
Дидактичні ігри можуть: бути тільки в словесній формі; поєднувати слово й практичні дії; поєднувати слово й наочність; поєднувати слово і реальні предмети.
Структурні складові дидактичної гри - дидактичне завдання, ігровий задум, ігровий початок, ігрові дії, правила гри, підбиття підсумків.
Дидактичне завдання гри визначається відповіддю до вимог програми з урахуванням вікових особливостей дітей. Наприклад, розвиток мислення; формування уявлень про оцінки, ініціативи, кмітливості, здатності виявляти вольові зусилля для досягнення поставленої мети, довільної уваги, зосередженості.
Ігровий задум - наступний структурний елемент дидактичної гри. дидактичне завдання в грі свідомо маскується, воно постає перед дітьми у вигляді цікавого задуму. Дітей приваблюють відтворення уявного сюжету, активні дії з предметами, загадка, таємниця, перевірка своїх можливостей змаганням, рольове перевтілення, загальна рухова активність, кмітливість.
На створення ігрової атмосфери істотно впливає ігровий початок. Він може бути значенням, коли вчитель повідомляє назву гри і спрямовує увагу дітей на наявний дидактичний матеріал, об’єкти діяльності, та інтригуючи, цікавим, захоплюючим, таємничим.
Ігрові дії - засіб реалізації ігрового задуму і водночас здійснення поставленого педагогом завдання. Виконуючи із задоволенням ігрові дії і захоплюючись ними, діти легко засвоюють і закладений у грі навчальний зміст.
Правила дидактичної гри діти сприймають як умови, що підтримують ігровий задум; їх не виконання знищує гру, робить її не цікавою. Без заздалегідь визначених правил ігрові дії розгортаються стихійно, і дидактичні завдання можуть лишиться невиконаними. Тому правила гри задаються вихователем до початку гри і мають навчальний та організуючий характер. Спочатку дітям пояснюються ігрове завдання, а потім - спосіб його виконання.
Успіх дидактичних ігор значною мірою залежить від правильного використання в них ігрового обладнання, іграшок, геометричних фігур, природного матеріалу тощо.
Підбиття підсумків гри в зв’язку з такою віковою особливістю дітей, як не терплячість, бажання відразу дізнатися про результати діяльності, проводиться відразу після її закінчення. Це може бути підрахунок балів тощо. При цьому слід більш тактовно підтримати інших учасників гри. [45: 196]
Отже, дидактична гра в усіх своїх видах виконує різні функції, але домінує мотиваційна, саме з цих позицій слід оцінювати її переваги порівняно з іншими методами навчання.
Можна зробити висновок, що дидактичні ігри необхідні для початкової школи, вони позитивно впливають на навчальний процес молодших школярів. Досліджувати їх необхідно у системі, на різних етапах уроку, використовуючи різні види діяльності школярів, включати ігри при вивченні нового матеріалу, складного для усвідомлення матеріалу. Ігри створюють умови для усестороннього розвитку дитини, а саме творчого мислення, кмітливості, винахідливості та інше. А найголовніше, що у процесі гри діти спілкуються, тим самим розвиваючи своє мовлення.
Використання дидактичних ігор сприяють не лише підвищенню інтересу до навчання, помітно зростає якість самого навчання, також підвищують міцність отриманих знань.
1.3 Основні граматичні поняття української мови, що вивчаються з морфології в 4-му класі початкової школи з російською мовою навчання
Програма з української мови для 4-го класу передбачає вивчення такого обсягу морфологічних понять. У 4 класі програмою передбачено для вивчення державної мови - 34 години, тобто 2 години на тиждень.
Частини мови - іменник, прикметник, дієслово, займенник, числівник, прислівник. Засвоєння термінів, уміння їх вживати в процесі усних відповідей. Активізація знань про ці частини мови і застосування їх на українському мовному матеріалі. Збагачення мовлення учнів словами - різними частинами мови. [43: 53]
Іменник. Розширення уявлень про предметність на прикладах іменників, що означають опредмечені дії, стан, якість (радість, сміливість, сміх). Іменники-синоніми й іменники-антоніми. Творення спільнокореневих іменників за допомогою суфіксів і префіксів, суфіксів пестливості та згрубілості. Спостереження за багатозначністю окремих іменників, вживання іменників у прямому й переносному значеннях, формування умінь вибирати з ряду іменників-синонімів ті слова, які найбільш відповідають змісту висловлювань. Рід і число іменників. Активізація знань, засвоєних на уроках російської мови, про рід і число іменників. Спостереження за розбіжністю роду й числа деяких іменників у російській і українській мовах. Розвиток умінь правильно вживати такі іменники в мовленні. Змінювання іменників за числами і відмінками. Засвоєння назв відмінків і питань до них. Уміння вживати іменники в однині й множині. Засвоєння іменників, які в українській мові вживаються тільки в однині (чорнило, листя, гілля) та множині (двері, штани).
Відмінювання іменників чоловічого та жіночого роду на - а, - я, в однині (спостереження за таблицею). Розвиток умінь правильно вживати в усному і писемному мовленні іменники в таких відмінках: родовий відмінок (вимова приголосних звуків [г], [к], [х] та [ж], [ч], [ш] перед - и, - і. Вживання прийменників з, із, до, без, від, при побудові словосполучень; давальний та місцевий відмінки (до чергування приголосних звуків [г], [к], [х] із [з,], [ц,], [с,]: нога - на нозі, рука в руці; вживання прийменників при, у (в), на з місцевим відмінком при побудові словосполучень); - орудний відмінок (закінчення - ою, - ею, - єю). Вживання прийменників з, за, над, під при подові словосполучень. Відмінювання іменників чоловічого роду без закінчень та середнього із закінченням - е, - о, - я (спостереження за таблицею).
Формування вмінь вимовляти й правильно вживати в усному мовленні й на письмі іменники в таких відмінах: давальний і місцевий відмінки (уваги до паралельних форм - ові, - еві, - у, - ю); закінчень - і, - ї (у лісі, в селі, у гаї і в гаю, але: у саду); чергування приголосних звуків [г], [к], [х] із [з,], [ц,], [с,] (стоїть у кожусі); орудний відмінок: увага до випадків розбіжності закінчень у російській і українській мовах: плечом - плечем; орудний відмінок; подовження вимови м’яких приголосних перед закінченням - ям в іменниках середнього роду на - я: життям; спостереження за розбіжністю в роді таких іменників у російській і українській мовах. Відмінювання іменників жіночого роду з нульовим закінченням та іменника мати (спостереження за таблицею). Вимова та правильне вживання в усному мовленні й на письмі іменники у таких відмінках: називний відмінок (увага до відсутності ь після букв ж, ч, ш); родовий, давальний, місцевий відмінки (до чергування голосних звуків [і] - [о], [і] - [е] у цих відмінках); орудний відмінок (до явища подовження м’яких приголосних перед закінченням - ю: осі [н,:], позначення цього явища на письмі двома буквами (осінню). Апостроф після твердих приголосних основи перед закінченням - ю (любов’ю). Засвоєння вимови і правопису іменників із збігом кінцевих приголосних (радість - радістю). Змінювання, вимова та правопис іменника мати у всіх відмінках, у тому числі й орудному при побудові словосполучень: розмовляю з матір’ю, родовому: йду до матері. Спостереження за відмінюванням іменників - назв маленьких істот (за таблицею) та іменника ім’я. Увага до суфіксів - ат-, - ят-, - ен-. Уміння правильно вимовляти й уживати на письмі такі іменники в родовому, давальному та місцевому відмінках. Увага до суфікса - ат-. Відмінювання іменників у множині (спостереження за таблицею).
Формування умінь вимовляти та правильно вживати іменники в усному мовленні й на письмі в таких відмінках: називний відмінок (вимова приголосних звуків [г], [к], [х] та [ж], [ч], [ш] перед - и, - і); родовий відмінок (закінчення - ів, - їв: звірів, країв; відсутність закінчень в іменниках середнього роду на - я: знання - знань, завдання - завдань); місцевий відмінок (закінчення - ах в іменниках, вжитих з прийменником по: по дорогах).
Прикметник. Активізація знань про прикметники. Значення, питання, зв'язок з іменниками, залежність роду прикметників від іменників. Родові закінчення прикметників. Прикметники-синоніми і прикметники-антоніми, уживання прикметників у прямому і переносному значеннях. Спостереження за вживанням прикметників у текстах різних стилів: художньому, розмовному, науковому (без уживання термінів). Творення прикметників від прикметників та іменників за допомогою суфіксів. Спостереження за відмінками значення прикметників (старий - старенький - старезний). Творення найбільш уживаних якісних прикметників вищого й найвищого ступенів (практично, без уживання термінів). Відмінювання прикметників чоловічого та середнього роду в однині (спостереження за таблицею), засвоєння відмінкових питань. Формування умінь вимовляти й правильно вживати в усному мовленні й на письмі прикметники чоловічого і середнього роду в таких відмінках: родовий відмінок (до вимови та вживання ь для позначення м’якості приголосного перед закінченням - ого, вживання прийменника до з родовим відмінком при побудові сполучень); закінчення прикметників у давальному і місцевому відмінках однини. Відмінювання прикметників жіночого роду в однині (спостереження за таблицею), засвоєння відмінкових питань. Вимова й уживання закінчень прикметників жіночого роду в родовому, давальному й орудному відмінках: - ої, - ій, - ою. Вживання м’якого знака для позначення м’якості приголосного перед закінченням - ої, - ою: синьої, з синьою. Відмінювання прикметників у множині (спостереження за таблицею), засвоєння відмінкових питань.
Правила вимови та вживання в усному мовленні й на письмі закінчень прикметників у називному та знахідному відмінках множини (далекі дороги). Утворення сполучень іменників з прикметниками, вжитими в різних відмінках (синя річка, синьою річкою). Побудова речень з однорідними членами - прикметниками. Розвиток умінь вдало і точно вживати прикметники, будуючи власне висловлювання (текст-опис, розповідь з елементами опису тощо).
Займенник. Займенникові особові (я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони), присвійні (мій, моя, моє; твій, твоя, твоє тощо) та вказівні (той, та, те, цей, ця, це). Спостереження за роллю займенників у тексті. Займенники 1, 2, 3-ї особи. Спостереження за змінюванням особових займенників за відмінками (за таблицею). Вживання відмінкових форм займенників мене, тебе, його, йому,їй при побудові словосполучень. Вимова і написання займенників мого, (у) моєму, моїй; твого, твоєму, твоїй; цього, у цьому, цієї. Вправи на вживання зазначених займенників у мовленні. Окреме написання займенників з прийменниками (активізація знань, засвоєних у 3 класі). Використання займенників для усунення одноманітного повторювання слів під час побудові текстів.
Дієслово. Активізація знань учнів про дієслово (питання, значення, роль у реченні, зв'язок з іменниками, правопис не з дієсловами). Розширення уявлень про лексичне значенням дієслів (без уживання терміна): дієслова мовлення. Мислення, руху, стану людини тощо. Спостереження за дієсловами синонімами і дієсловами-антонімами, багатозначністю окремих слів у переносному значенні. Творення дієслів за допомогою префіксів. Утворення словосполучень зі спільнокореневими та синонімічними дієсловами різних семантичних груп, введення їх у речення, побудова речень з однорідними членами-присудками. Спостереження за роллю дієслів у текстах-описах. Розвиток умінь вибрати із синонімічного ряду дієслів те, яке найбільш відповідає змісту висловлювання, умінь уникати одноманітності у використанні дієслів із значенням мовлення, мислення, руху при побудові тексту. Часи дієслів. Активізація знань, засвоєння українських термінів. Спостереження за змінюванням дієслів за часами. Суфікс - в - у дієсловах чоловічого роду минулого часу. Переконструювання тексту за допомогою заміни однієї часової форми дієслова на іншу. Неозначена форма дієслова. Спостереження за вживанням дієслів у неозначеній формі в приказках і прислів’ях, порадах, інструкціях. Переконструювання тексту за допомогою заміни неозначеної форми дієслова на часову і навпаки Замінювання дієслів теперішнього і майбутнього часу за особами й числами (спостереження за таблицею). Поділ дієслів на дієвідміни - І та ІІ. засвоєння вимови і правопису дієслівних форм на - ть, - ться. Спостереження за значенням дієслів на - ся в тексті. Повторення знань та закріплення граматичних умінь: побудова словосполучень і речень з дієсловами в різних особових формах теперішнього і майбутнього часу. Переконструювання та переказ тексту із заміною однієї особи на іншу. Добір особової форми дієслова залежно від змісту тексту.
Прислівник (практичне вживання протягом року); увага до правопису найбільш уживаніших з них: вчора, вранці, вдень, увечері, справа, зліва, зверху, внизу, скрізь.
Числівник (практичне вживання протягом року кількісних і порядкових від 1 до 20). [43]
Отже, нам необхідно розглянути ті основні поняття, що вивчають діти в процесі вивчення морфології на рівні сучасної лінгвістики. Розпочнемо свій огляд з розділу "Іменник".
Іменник. Іменник має значення предметності, визначає предмет у найширшому розумінні слова. В іменнику об'єднуються спільним значенням предметності семантично різні слова: назви людей (хлопець, радист, вчителька); істот і організмів (кінь, лев, джміль); конкретних предметів (підручник, стіл) і речовин (цемент, кисень); явищ природи (ураган, повінь); фактів, подій, явищ (пожежа, страх); установ, підприємств, організацій (міністерство, завод); абстрактних понять, узагальнених властивостей і ознак (сміливість, дружба), дій та станів (змагання, чуття) та ін. Кожна з цих груп може поділятися на ряд підгруп. Наприклад, у групі назв речей можна виділити підгрупи речовин, металів, тканин, копалин, матеріалу, грошових одиниць та багато інших.
Іменники перебувають у складних смислово-граматичних взаємозв'язках з іншими розрядами слів. Зовнішні ознаки і внутрішні властивості предметів, якості найчастіше позначаються прикметниками, а дії і стани - дієсловами, ознаки дії чи стану - прислівниками. Різниця у вираженні якостей і властивостей іменника, з одного боку, і прикметника, з другого, полягає в тому, що прикметник виражає якість або властивість, притаманну якомусь предметові (глибокий слід, хвилююча зустріч), а іменник - самостійно, абстраговано від предмета, якому вона належить (глибина, хвилювання): Тихо сідає сонце червоне на зеленому небі, певно, на вітер. Скоро в зелень рясну уберуться садки. - Не впізнати розкішного краю.
Дія або стан, виражені дієсловом, пов'язані з часом і обов'язково з якимсь виконавцем (людина біжить, учень читає); іменники виражають абстраговану опредмечену дію і не вказують на час її протікання (біганина, читання). Іменники, що означають дію, своїм семантичним значенням близькі до інфінітива, але різниця між ними досить виразна. Неозначена форма дієслова показує дію як процес, а іменник - як опредмечену дію (читання - читати, боротьба - боротися).
Категоріальне значення предметності іменників виражається в граматичних категоріях роду, числа і відмінка. Усі іменники, крім тих, що вживаються лише в множині, належать до одного з трьох родів - чоловічого, жіночого або середнього. Не мають граматичного роду іменники множинної форми: ворота, чари і под. Категорія числа виявляється у формах однини і множини (будинок - будинки, лікар - лікарі) або в одній лише формі - однини чи множини (спритність, молоко; фінанси, сани). Іменник має сім відмінків.
Як уже згадувалось, у реченні іменник найчастіше виступає у ролі підмета або додатка: Понад ставом увечері хитається очерет. Рідше іменник вживається в функції іменного складеного присудка з нульовою зв'язкою: Дитина - прикраса людського існування. Неузгодженого означення: Сонце грає на срібній хвилі Дніпра чорними блискітками; обставини: на оновленій землі ворога не буде супостата. Виступаючи в ролі підмета, іменник має форму називного відмінка. У цій самій відмінковій формі іменник може бути присудком: Київ - краса мого краю, слава і гордість слов'ян. В усіх інших випадках синтаксичного вживання іменник набуває форми того чи того непрямого відмінка: Щовесни прилітатиму, брате, бо крилом я до тебе приріс.
Виразною особливістю іменників є також властивість означатись прикметниками, займенниками, порядковими числівниками, які з ними узгоджуються в роді, числі та відмінку: А скільки веселого птаства жило, пурхало, перекликалось в гущавині!
Отже, іменником називається повнозначна частина мови, що означає предметність, має категорії роду, числа, відмінка і в реченні вживається в різних синтаксичних функціях, серед яких найтиповішими є функції підмета і додатка. [8: 103]
Іменники з конкретним і абстрактним значенням. Семантична категорія конкретності-абстрактності групує слова, які протистоять одні одним за властивістю називати конкретні поняття і абстрактні. Іменники з конкретним значенням виражають поняття, що відображають предмети оточуючої дійсності, які сприймаються людиною за допомогою органів чуттів. Це назви предметів (шафа, портрет), явищ (блискавка, туман), людей (дитина, учень). Сюди належать також назви одиниць виміру (літр, рік). До конкретних назв умовно відносять найменування людей, географічних понять, підприємств, установ, творів тощо: Олег, Волга. Іменники з абстрактним значенням називають поняття, які людина не може безпосередньо сприймати органами чуттів, наприклад: щедрість, відвага, спритність, комунікація, воля, доброта, прискорення, жовтизна, біг. Межі між конкретними та абстрактними назвами рухомі. Інколи той самий іменник в одному контексті може означати конкретне поняття, а в інших - абстрактне. Пор. речення: Усе теє пригодиться, що на полі корениться. і На літературному полі мені щастило. Абстрактні іменники бувають непохідні (диво, воля, сила) або похідні, утворені від дієслівних або прикметникових коренів за допомогою спеціальних суфіксів: - анн (я), - енн (я), - інн (я), - зтв (о), - ств (о), - б (а), - іеть, - ізм (змагання, мужність, ідеалізм). Серед абстрактних іменників є чимало іншомовних запозичень: економіка, романтизм. Граматичними ознаками абстрактних іменників є нездатність їх утворювати корелятивні форми однини і множини. Більшість абстрактних іменників функціонує лише в однині, а деякі лише у формі множини (канікули, жнива). Окремі абстрактні спільнокореневі іменники можуть виражати поняття одиничності - множинності, але не становлять співвідносних граматичних форм однини і множини: радість - радощі, хитрість - хитрощі. Форми однини і множини можуть мати абстрактні назви, утворені з конкретних назв унаслідок метафоризації: вогнище революції - вогнища революції, осередок культури - осередки культури. Абстрактні іменники, оскільки вони є наслідком абстрагування від конкретних, не підлягають лічбі і не здатні означатися означено-кількісними числівниками.
Категорія роду іменника. Значення і граматичне вираження категорії роду. Граматичний рід є однією з найістотніших категорій, яка разом іншими категоріями є засобом вираження предметності й виявляє морфологічну природу іменника. Вагомість категорії роду визначається, зокрема, й тим, що вона є одним із найважливіших засобів перетворення назв властивостей, дій, станів у цілі класи опредмечених назв (доброта, уважність, змагання). Вона охоплює всі іменники, крім тих, що вживаються тільки в формі множини (ворота, сани). Морфологічне значення роду обумовлює здатність іменника сполучатися з певними формами узгоджуваних слів, вступати в координацію з присудком: Перед галявиною плакуча береза сипнула сльозами, як мати, за нею схлипнуло невидиме джерельце і скинуло з себе клубочок туману.
Кожному іменникові властивий тільки один рід: чоловічий (Максим, герой), жіночий (праця, наречена, повість) або середній (вікно, знання). На відміну від категорії роду в прикметниках, числівниках, займенниках і дієсловах, рід в іменниках є синтаксично незалежним, самостійним. Рід іменників визначається за кількома ознаками: морфологічно - характером основ і формами називного і деяких непрямих відмінків в однині; за типами суфіксального словотворення; за синтаксичним зв'язком з іншими словами в реченні; за семантикою. Більшість іменників - назви речей, явищ, процесів, понять - розподіляються за родами залежно від характеру основи і системою флексій відмінкових форм однини називного відмінка. У цих іменниках рід є категорією суто граматичною. Залежність роду від морфологічної структури є діючим законом сучасної мови. До чоловічого роду належать: більшість іменників, що в називному відмінку однини мають чисту основу: віл, завод, місяць, в родовому відмінку однини мають закінчення - а (-у), - я (-ю): вола, краю, місяця; частина іменників на - а (-я), що лексично вказують на належність до чоловічої статі: Ілля, староста; окремі іменники на - о: Павло, батько, Дніпро. До жіночого роду належать: іменники, які в називному відмінку однини мають закінчення - а, - я, в родовому - и, - і, - ї, в орудному - ою, - ею-, - ею: пісня, груша, акація; пісні, груші, акації; грушею, акацією; іменники, які в називному відмінку однини мають чисту основу, в родовому - флексію - і, - а в орудному - ю: повість, ніч; повісті, ночі; повістю, ніччю. До середнього роду належать: іменники, які в називному відмінку однини мають флексії - о, - є: перевесло, чересло, точило, дворище; іменники, які в називному відмінку однини мають закінчення - я, а в орудному відмінку однини - ям: провалля, роздоріжжя, тертя; проваллям, роздоріжжям, тертям; іменники, які в називному відмінку однини мають закінчення - а, - я, - а в непрямих відмінках приймають суфікси - ат-, - ат, - ен: курча, теля, ім'я; курчати, теляти, імені. Рід іменників - назв осіб умотивовується приналежністю до чоловічої чи жіночої статі. Іменники типу Іван, Павло, брат, син є іменниками тільки чоловічого роду, а іменники типу Оксана, сестра, дочка є іменниками тільки жіночого роду.
В іменниках - назвах людей використовуються різні засоби вираження категорії роду: лексичний - за допомогою слів, утворених від різних основ: чоловік - жінка, батько - мати, брат - сестра; словотворчий - за допомогою слів, утворених від однієї основи: свекор - свекруха, тесть - теща, комсомолець - комсомолка; морфологічний - іменники кожного роду мають свої закінчення: онук - онука, кум - кума, Олександр - Олександра, Мар'ян - Мар'яна; синтаксичний - з родовою формою іменників граматично узгоджуються родові форми інших слів (прикметників, займенників, дієприкметників тощо): читав Крамаренко - читала Крамаренко, наш Микитенко і наша Микитенко.
Назви осіб за професією або за характером діяльності типу голова, суддя, воєвода, листоноша мають закінчення іменників жіночого роду, але належать до іменників чоловічого роду.
Іменники чоловічого роду - назви осіб за посадою, званням, професією іменують особу поза приналежністю до тієї чи тієї статі: професор Сидорова, парторг Іванова, так само інженер, нотаріус, біограф, та ін. Однак поряд з іменниками чоловічого роду утворюються на означення відповідних професій іменники жіночого роду: письменник - письменниця, директор - директриса.
У назвах тварин дуже мало іменників середнього роду. Це відіменникові утворення з суфіксами ат-, - ят-, - ен-: вовча, зайча, лоша, та похідні від них утворення: ягнятко, телятко, теляточко, звірятко.
Усі інші назви тварин за родовою класифікацією можна поділити на чотири групи: іменники чоловічого і жіночого роду - назви тварин, в яких значення роду виражається за допомогою суплетивних форм: бик - корова, кабан - свиня, півень - курка, цап - коза; іменники чоловічого і жіночого роду - назви тварин, в яких рід виражається за допомогою суфіксів: вовк - вовчиця, перепел - перепелиця, слон - слониха, ведмідь - ведмедиця; іменники чоловічого роду - спільні назви для самок і самців: сокіл, зубр, кажан, фазан, комар, павук; іменники жіночого роду - спільні назви для самок і самців: акула, жаба, ластівка, оса, сорока.
Категорія числа іменників. Граматична категорія числа узагальнено відображає кількісні відношення предметів, позначуваних іменниками. У ній об'єднуються формально виражені значення однини і множини. Вираження протиставлення одиничності і роздільної множинності становить основний зміст категорії числа. Граматичні значення однини і множини в іменниках співвідносні (у більшості випадків) з реальною одиничністю і множинністю. Наприклад, форма числа іменника будинок вказує на те, що предмет один, а форма будинки - на те, що предметів більше як один - два, п'ять, кілька, багато (пор. також: книга - книги, коваль - ковалі, озеро - озера та ін.).
Категорія числа в іменнику є самостійною, синтаксично незалежною. У прикметниках, числівниках, займенниках прикметникової форми та дієсловах категорія числа є залежною, вона служить засобом синтаксичного зв'язку з іменниками.
Засоби вираження категорії числа. Граматичні ознаки категорії числа іменників характеризуються: наявністю відмінкових форм, властивих окремо для однини і множини. При цьому іменники, що позначають один предмет у цілому ряді однорідних, вживаються в формі однини, а іменники, що позначають кілька предметів - у формі множини: книжка - книжки, книжки - книжок; село - села, села - сіл. Морфологічними показниками служать у цьому випадку відповідні відмінкові закінчення (в наших прикладах: - а, - о, - я; - и, - а, - и); відповідними синтаксичними зв'язками іменників з іншими словами в реченні: зелена трава - зеленої трави; зелені трави - зелених трав; студент працює - студенти працюють; специфічними засобами словотвору: киянин - кияни; небо - небеса; наголосом: пшениця, пшениці - пшениці; море, моря - моря.
У сучасній українській мові абсолютна більшість іменників має співвідносні форми однини і множини. Однина означає, що названий предмет мислиться як один з якогось класу однорідних предметів (ставок, хата, вікно). Множина вказує на два, три, чотири і більше однорідних предметів. Форми множини виражають невизначену й узагальнену множинність, а не арифметично помножене значення тих чи інших форм однини.
За наявністю форм числа іменники поділяються на три групи: іменники, що мають форму однини і множини; іменники, що вживаються тільки в однині; іменники, що вживаються тільки в множині.
Найбільшу за обсягом групу становлять іменники першої групи, що вживаються як в однині, так і в множині. До цієї групи належать назви осіб, предметів, що піддаються лічбі: мати - матері, учень - учні; будинок - будинки, море - моря.
Іменники першої групи, що мають і однину, і множину, означають предмети, що сприймаються роздільно. Ці іменники поєднуються з кількісними числівниками: три брати, сім олівців. Правда, інколи іменники, хоч і мають множину, проте не означають двох чи більше предметів, що мисляться роздільно, наприклад: небо і небеса, час і часи та деякі інші. У цих випадках, власне, немає відмінності в значенні між одниною і множиною.
Іменники, що вживаються тільки в однині, виражають назви предметів чи понять, які в практиці мовлення не треба уявляти в якійсь кількості. Вони могли б потенційно мати повну парадигму відмінювання, але практично для них характерна лише одна.
Однинні іменники поділяються на такі підгрупи: абстрактні Іменники, що означають якість, властивість, дію, стан чи різні узагальнені поняття: сміливість, гордість, боротьба: Розквітне орлина моя Україна, і щастя, і труд, і любов; збірні іменники, що означають сукупність осіб або подібних предметів, явищ, які мисляться як одне неподільне ціле: селянство, козацтво, рідня, деканат; іменники, що становлять категорію речовинності: молоко, кисень, вода; власні назви людей, тварин і географічні поняття: Наталія, Буг, Балатон. Назви планет теж вживаються лише в однині: Земля, Венера.
До третьої групи належать іменники, які вживаються тільки в множині. Вони означають: назви будівель, їх частин, споруд: сіни, ворота, сходи, двері; назви предметів упряжі, засобів пересування: сани, бігуни; назви знарядь праці і предметів домашнього вжитку: граблі, окуляри; назви музичних інструментів: цимбали; назви одягу і взуття: штани, труси, бутси; назви парних предметів і парних частин тіла: переди, в'язи; назви маси, речовини, матеріалу, продуктів харчування: хімікалії, макарони; назви залишків речовини чи матеріалу: висівки, сколотини; назви відрізків часу, дій, що повторюються: будні, канікули; власні географічні назви: Альпи, Ясси; назви ігор: городки, шахи; інші назви: плавні, баляси: Тепле повітря навкруги було напоєне густими пахощами.
До іменників множинної форми за своїм значенням наближаються деякі іменники в таких випадках: якщо слова з речовинно-матеріальним значенням вживаються на означення сортів (високоякісні сталі); якщо одиничні іменники виконують певну експресивно-поетичну функцію: Лети ж, моя думо, моя люта муко, забери з собою всі лиха, всі зла (Шевченко); якщо форми однини мають відтінок узагальнення: "Через серце митця", "Читач пропонує".
Значення числа в невідмінюваних іменниках виражається тільки синтаксично: В одному купе з Шурою їхав літній політрук-піхотинець; З усіх купе виходили пасажири.
В сучасній українській мові, в її живих говорах збереглися поодинокі залишки форм двоїни, наприклад: форми називного відмінка сучасної множини (очі, плечі) та орудного відмінка (очима, плечима); діалектні форми (дві відрі). [8: 107]
Категорія відмінка іменника. Категорія відмінка - одна з найскладніших граматичних категорій в системі іменника, яка виражає його відношення до інших слів у словосполученні і, реченні. Кожний відмінок є носієм певного комплексу категоріальних значень. Конкретні відмінки в складі категорії відмінка характеризуються і відрізняються один від одного не тільки за значенням, а і за своєю формою, формальними показниками відмінків є в основному закінчення; додатковими формальними показниками окремих відмінків можуть виступати також чергування звуків, місце наголосу, прийменники.
Відмінки виражають різні морфологічні і синтаксичні значення та різноманітні семантичні відтінки просторових, часових, причинних, кількісних, об'єктних та інших відношень між предметами, діями та ознаками. Вони своїми формами не вносять змін у речове значення слова, а виражають відношення між словами.
Іменник у реченні завжди виступає у формі будь-якого з відмінків і вимагає від узгоджуваного з ним прикметника, займенника і дієприкметника такої самої відмінкової форми. Граматична категорія відмінка служить засобом вираження підрядних зв'язків між іменником і синтаксично пов'язаним з ним дієсловом, іменником або прислівником. Наприклад, у реченні Ще вечір спав в очеретах і полохливий мокрий птах шукав гнізда іменники вечір і птах є незалежними членами - підметами, на що вказує форма називного відмінка, іменник з прийменником в очеретах є обставиною місця, на що вказує форма місцевого відмінка; іменник гнізда виступає в ролі додатка; прикметники-означення полохливий, мокрий узгоджуються з означуваним іменником птах у роді, числі і відмінку.
У сучасній українській мові є сім відмінків, а саме: Називний - хто? що? Родовий - кого? чого? Давальний - кому? чому? Знахідний - кого? що? Орудний - ким? чим? Місцевий - на кому? на чому? Кличний.
Деякі форми відмінків багатофункціональні, наприклад: слюсареві - давальний і місцевий відмінки, повісті - родовий, давальний і місцевий відмінки. Проте окремі відмінки можуть мати паралельні форми, наприклад: давальний відмінок братові і брату, місцевий - на скрипалю, скрипалеві, скрипалі.
Відмінкові форми іменників і прийменники доповнюють одні одних. Прийменники зумовлюють і уточнюють значення відмінкових форм, і, навпаки, роль і значення прийменників з'ясовується через значення відмінків.
Сполучення відмінкових форм з прийменниками створює розгалужену систему зв'язків між словами для вираження різноманітних семантичних відтінків.
Називний і давальний відмінки, кличний вживаються без прийменників, родовий, знахідний, орудний - без прийменників і з прийменниками і місцевий - тільки з прийменниками.
Найзагальніше протиставлення можна спостерігати в поділі іменників на дві групи: прямий відмінок,що виражає незалежність слова, і непрямі відмінки,що виражають залежність іменника від інших слів.
Основні значення відмінкових форм. Називний відмінок становить вихідну форму іменника і виконує власне номінативну функцію, функцію називання. Він не може виражати об'єктних відношень! Називний відмінок становить назву суб'єкта. Іменник у називному відмінку в реченні може бути підметом, іменною частиною складеного присудка або прикладкою: Минають роки, виростають нові покоління радянських людей, але не меркне велич подвигу юних краснодонців.
Називний відмінок виступає і в ролі головного члена односкладного номінативного речення: І сонце, й день, і вишня в цвіті, і творчості крилата мить.
Родовий відмінок іменників при дієсловах може вживатися: на означення частини від цілого (купити цукру, випити чаю); на означення часу: 3 того часу, з того часу більше місяця пройшло, а Тараса, а Тараса поміж ними не було!
У при іменному вживанні родовий відмінок може виступати для вираження приналежності (винахід інженера, опера Майбороди), для позначення частини або міри певної речовини (кілограм цукру, віз дров), для вираження кількісно-іменних відношень (загін партизанів, табун коней).
Давальний відмінок при дієсловах означає непрямий об'єкт: подарувати другові "Кобзаря". При безособових дієсловах давальний відмінок означає особу, яка переживає певний стан: Дівчинці враз полегшало на серці.
Знахідний відмінок вживається переважно при перехідних дієсловах і означає предмет, на який безпосередньо переходить дія: любити книгу.
Орудний відмінок вживається переважно при дієсловах та іменниках. При дієсловах він означає предмет, що використовується як знаряддя дії (рубати сокирою, орати плугом); засіб пересування (їхати електричкою); значення обставинної характеристики місця (їхати полем), часу (сидіти годинами), простору (летіти над селами), порівняння і перевтілення (триматися козаком, летіти стрілою).
Місцевий відмінок вживається тільки з прийменниками, які разом з флексіями виражають значення цього відмінка. Місцевий відмінок може означати місце дії: Над Дніпром, на кам'янистій глибі, де фронтів буранивсь вітровій, чарівною дівчиною, Либідь, ти лишилась в пам'яті моїй. [8: 109]
Кличний відмінок. Виконує в реченні апелятивну функцію - звертання до адресата мовлення. Форма кличного відмінка ніколи не пов’язуються з прийменниками і не вступає в підрядні чи сурядні зв’язки з іншими членами речення. Вона твориться від іменників чоловічого чи жіночого роду, що означають осіб, істот, персоніфіковані предмети (Павле, діду). Значення звертання до особи виражається за допомогою флексії у формі однини (Галю, сину). У множені клична форма збігається з формою називного відмінка. [39: 215]
Прикметник. Слова, які виражають поняття ознаки предмета, об’єднуються в спеціальний клас - прикметники. Загальне поняття ознаки як категоріального значення прикметника в семантичному плані надзвичайно містке, до нього входять різноманітні властивості, якості, прикмети, відношення, що характеризують предмети. Це можуть бути зовнішні прикмети і внутрішні риси людей і тварин (молодий, добрий), властивості, якості речей (м'який, зелений), часові чи просторові відношення (вчорашній, вечірній), відношення між предметами і особами (пшеничний колосок) і багато інших.
Прикметники тісно пов'язані з назвами предметів - іменниками. Прикметник подібно до іменника є іменною частиною мови, але його семантичну основу становить не предметність, а ознака. При цьому семантичні основи іменника й прикметника не взаємовиключають, а тільки взаємодоповнюють одна одну. Позамовні взаємозв'язки між предметами й ознаками у плані мовного вираження виявляються в тому, що іменник як виразник предметності сполучається з різними прикметниками - виразниками ознак. Так, наприклад, море може бути безкрає, безмежне. У свою чергу, один і той же прикметник, маючи широке семантичне коло, поєднується з різноманітними іменниками, які мають пряме і переносне значення (довга дорога, довгий день): Почався довгий і впертий штурм гранітної стіни; Я бачив, що моя розповідь схвилювала її, і жорстоко картав себе за довгий язик. Вступаючи в синтаксичний зв'язок з іменником, прикметник відповідає на питання про предмет: який? (яка? яке?), чий? (чия? чиє?), котрий? (котре? котра?).
Прикметники істотно відрізняються від дієслів, які теж називають ознаки предметів. Ознаки, виражені дієсловами, динамічні, процесуальні, вони мають часові характеристики: Сині волошки проти місяця ще більше синіли. Слова сині і синіли семантично споріднені, спільнокореневі (синього - ознака кольору), близькі за функцією, характеризують предмет за тією ж кольоровою ознакою. Але синіли - дія, процесуальна ознака, виражена дієслівною словоформою, а сині - це природна, постійна ознака предмета виражена прикметником, ознака статична.
Більшість прикметників утворилася від іменників і дієслів і частково перенесла в свою семантику значення відповідних слів. Проте в українській мові є прикметники, які виражають ознаки предметів семантикою власної основи, а не через відношення до інших предметів чи дій: мудрий, кислий.
Раніше ці прикметники в переважній більшості були зв'язані з назвами предметів, дій, обставин.
Більшість прикметників - слова багатозначні, наприклад: високий двір, високе довір'я; чорний портфель, чорний хід, зберігати про чорний день. Слово вільний, наприклад, у різних контекстах несе відповідне семантичне навантаження: Гордо встає Україна, вільна від краю до краю.
Прикметники разом з іменниками у складі речення утворюють словосполучення, в якому стрижневим словом є іменник, а залежним - прикметник. Тому цілком природно, що прикметникам властиві ті самі граматичні категорії, що й іменникам, тобто категорії роду, числа й відмінка, але категорії не самостійні, а залежні від категорій іменника, і виражаються вони формами узгодження прикметника з іменником у роді, числі і відмінку.
Таким чином, загальнограматичне значення прикметника - це атрибутивність, тобто узагальнене значення статичної ознаки предмета разом з граматичними формами його вираження.
Тверда і м'яка групи відмінювання. Повні стягнені прикметники змінюються за родами, числами і відмінками. За характером кінцевого приголосного основи повні стягнені прикметники поділяються за дві групи: тверду і м'яку.
До твердої групи належать прикметники, які в називному відмінку однини мають закінчення - ий, - а, - е: широкий - широка - широке.
До м’якої групи належать прикметники, які у називному відмінку однини мають закінчення - ій (-їй), - я, - є: довгошиїй - довгошия - довгошиє.
До м'якої групи відмінювання належать: якісні і відносні прикметники з основою на м'який - н - при попередньому приголосному: безодній, пізній, ранній; якісні прикметники з основою на - і - (-їй): безкраїй, довговіїй, короткошиїй; відносні прикметники прислівникового походження на - жній, - шній: вчорашній, справжній; сюди належать також прикметники прийдешній, сінешній; утворені від назв осіб присвійно-відносні прикметники з основою на м'який суфіксальний - н-: матерній, дружній; прикметники синій, велій, орлій. Усі інші прикметники належать до твердої групи відмінювання, а саме: прикметники, що перед кінцевим приголосним основи мають голосний: білий, сизий, куций, піввіковий, схожий; більшість прикметників з суфіксальною основою на - н - при попередньому приголосному: безбарвний, величний; всі присвійні прикметники з суфіксами - ів (-їв), - ин (-їн): братів, батьків, шевців; усі синтетичні форми прикметників вищого і найвищого ступенів: (най) молодший, (най) частіший. [8: 137]
Складні прикметники з другою частиною на - лиций (білолиций, круглолиций) та прикметник безлиций мають мішану систему відмінкових закінчень. Зразки відмінювання прикметників: Зразки відмінювання прикметників
Тверда група
Однина Множина
Відмінки
Чоловічий рід Жіночий рід Середній рід Для всіх родів
Н. гарн-ий гарна гарне гарні
Р. гарн-ого гарної гарного гарних
Д. гарн-ому гарній гарному гарним
3. Як Н. або Р. гарну гарне Як Н. або Р.
О. гарн-им гарною гарним гарними
М. (на)гарн-ому (на) гарн-ій (на) гарн-ому (на) гарн-их
М’яка група
Однина Множина
Відмінки
Чоловічий рід Жіночий рід Середній рід Для всіх родів
Н. літ-ій літня літне літні
Р. літнь-ого літньої літнього літніх
Д. літнь-ому літній літньому літнім
З. Як Н. або Р. літню літнє к Н. або Р.
О. літн-ім літньою літнім літніми
М. (на) (на) (на) (на)
літнь-ому літній літньому літніх
і (на) і (на)
літн-ім літнім
Займенник. Займенники як частина мови становлять окремих клас слів, яким властиві своєрідні лексичні значення і граматичні ознаки. Займенники характеризуються узагальнено-кількісним значенням.
На відміну від іменних частин мови - іменників, прикметників і числівників, які називають предмети, ознаки, якості чи кількості, займенники лише вказують на них. Так, займенник я вказує на особу того, хто говорить, ти - на співрозмовника, він - на особу чи предмет, про яку (який) іде мова, такий - на будь-яку ознаку, стільки - на кількість. Предметно-логічний зміст займенників конкретизується тільки в контексті або виводиться із ситуації мовлення: Чим далі я від рідної землі, тим ближчою вона мені здається.
Займенники, як і числівники, відрізняються від інших частин мови тим, що вони не мають єдиних морфологічних ознак, а також строкатістю синтаксичних особливостей.
Так, одні займенники змінюються за родами, числами і відмінками (цей, той, такий), інші - тільки за відмінками (себе, хто, хтось, дехто) або за відмінками й числами (я, ти), а займенник себе не має форм роду, числа і форми називного відмінка.
У реченні займенники виступають у різних синтаксичних функціях: у ролі підмета, додатка, присудка, означення. Наприклад: Я пронесу цей прапор крізь вогонь і смерть.
Отже, займенником називається частина мови, яка об'єднує особливі самостійні слова, що вказують на предмети, їхні ознаки або кількість.
Особові займенники. Особові займенники я, ти, він, вона, воно вказують на особу, але не заміщують іменників. Займенник я означає особу, яка говорить; займенник ти - співрозмовника або уособлений предмет. Ці займенники не мають категорії роду, але можуть мати значення будь-якого роду. Рід їх залежить від статі особи, на яку вони вказують у реченні.
Стилістичні особливості особових займенників широко використовують у різних стилях сучасної української мови. Так, наприклад, навколо займенника ми можуть створюватись важливі стилістичні якості мовлення: "Ми - це я, яке говорить від імені колективу або яке приховує себе за іншими, або, нарешті, оповиває себе атмосферою скромності, авторської величі, урочистої важливості".
Займенник ми може означати: я і ти, я і він, я і вони: Ще будемо жити ми - і ти, і я. Займенникам я, ти, властива експресія інтимності: Ти, морище, бліде. Ти, тінь моя власна! Нащо мене дражниш Коханням моїм?
Займенник ми в науковому і публіцистичному стилях мови інколи вживається в значенні я: Ми вважаємо, що. і под.
Займенник ви вказує на багатьох осіб або на уособлені предмети, до яких звернена мова: Сини мої, промені золотії! Де ви бували, що ви чули, що й самі робили?. У ввічливо-пошанній функції або при звертанні до особи, старшої за віком, займенник ви вживається замість ти: Високоповажний добродію! Чув я, що Ви виявляєте бажання видати мої вірші окремою книжкою.
У мові художніх творів займенник ви інколи вживається в узагальнено-особовому значенні, тобто вказує не на якісь конкретні особи, а на особи взагалі: Ви багато, знаєтві нівроку, а проте вам чесно доведу, що бувають вальдшнепи щороку в Ботанічнім київськім саду.
При відмінюванні особових займенників я і ми в непрямих відмінках змінюються основи:
Однина Множина
Перша Друга Перша Друга
особа особа особа особа
Н. я ти ми ви
Р. мене тебе нас вас
Д. мені тобі нам вам
3. мене тебе нас вас
О. мною тобою нами вами
М. (на) мені (на) тобі (на) нас (на) вас
Займенники третьої особи мають категорію роду (він, вона, воно) і числа (вони). Заступаючи в мові іменники, ці займенники функціонують як їх морфологічні синоніми, наприклад: Усім мій Гриць коханий до вподоби, та тільки любить він одну мене. [8: 142]
Дієслово. Дієслово - це повнозначна частина мови, яка означає дію або стан предмета як процес. Поняття процесу стосовно до дієслова має досить широке значення: воно обіймає і фізичну дію особи (сіяти, будувати), і рух у просторі (летіти, котитися), і мислення (думати, розуміти), і стан (сидіти), і становлення предмета, зміну його якості (молодіти, сивіти,), і діяльність органів чуттів, вираження емоцій (бачити, слухати).
Дії, стани, виражені дієсловами - це динамічні, активні ознаки, створювані предметом або властиві предметові у процесі їх становлення і розгортання в часі. Ось чому дієслово є передусім часовою частиною мови. саме динамічним характером вираженої ознаки дієслово відрізняє від прикметника і прислівника, які теж виражають ознаки, але ознаки статичні, не пов'язані з можливістю розгортання в часі (зелений - зелено - зеленіти, зеленити).
Із загальним граматичним значенням процесу, динамічної ознаки тісно пов'язані морфологічні ознаки дієслова, його граматичні категорії. Дієслову властиві граматичні категорії особи, способу, часу, виду, стану, числа і часткового роду. Категорії числа і роду не виражають власне дієслівних граматичних значень, вони властиві й іншим повнозначним відмінюваним частинам мови.
Основна синтаксична роль дієслова - вираження присудка. Але окремі дієслівні форми вживаються в ролі інших членів речення.
Інфінітив. Інфінітив означає дію або стан безвідносно до часу, способу, особи, числа і роду. Своєю семантикою інфінітив наближається до іменника із значенням дії (засвоїти - засвоєння). Інфінітив, як і віддієслівний іменник, називає дію поза зв'язком з її виконавцем, але іменник означає опредмечену дію (засвоєння - що?), а інфінітив означає дію як процес, тобто не статичну, а динамічну (засвоїти - що зробити?). Інфінітив і за походженням становить собою застиглу відмінкову форму іменника. Втративши іменне відмінювання, він зберігає функціональну спорідненість з іменником: як форма називного відмінка іменника є початковою формою іменникової парадигми, так само й інфінітив є початковою, або вихідною, дієслівною формою.
Інфінітив - невідмінювана форма. З усіх граматичних ознак йому властиві вид (робити - зробити), перехідність і неперехідність (носити - ходити), стан (визначається у відповідних активних і пасивних конструкціях), зворотність і незворотність (одягатись - одягати).
Категорія часу. У граматичній категорії часу виражається часова співвідносність подій, що відбуваються в об'єктивній дійсності. Дієслівний час пов'язаний з іншими дієслівними категоріями. Граматична категорія часу разом з категоріями особи, способу, стану передає предикативність, якою виражається відношення висловленого до об'єктивної дійсності.
В українській мові, як і в багатьох інших мовах, в основі граматичної категорії часу лежить поняття співвіднесеності дії або стану з моментом мовлення. Дія або стан може відбуватися одночасно з моментом мовлення, до моменту мовлення або після моменту мовлення.
Теперішній час означає, що дія відбувається момент мовлення: Радісний дитячий голосок лунає біля мавп; Йдуть дівчата понад бором, полем, лугом, косогором.
Форми теперішнього часу утворюються від дієслів недоконаного виду. Майбутній час означає дію, яка відбудеться чи відбуватиметься після моменту мовлення: Всі квіти зберу у дніпрових гаях, зв'яжу у вінки і букети; Будуть пташки щоранку прилітати, і соловей буде пісні співать. Минулий час означає дію, яка відбувалась або відбулася до моменту мовлення: Я бачив міст в землі Чехословацькій.
Зрідка вживаний в українській мові давноминулий час означає дію, що відбулася або відбувалася раніше іншої минулої дії: Коли Юхим, змінившись на варті, повернувся додому, Катря вже теж витопила була.
Час, що визначається в дієслівних формах моментом мовлення, називається абсолютним. Відносний час дієслівної форми визначається не моментом мовлення, а часом іншої дії, про яку говориться в реченні, наприклад: Вам здаватиметься, що ви чуєте, як рухається довкола вас повітря і як шелестять власні думки. У цьому реченні теперішній час дієслів чуєте, рухається, шелестять збігається не з моментом мовлення, а з часом дії, вираженої дієсловом здаватиметься.
Категорія особи. Категорія особи виражає відношення дії до її суб'єкта з погляду того, хто говорить. Суб'єктом дії може бути той, хто говорить, співбесідник або особа, яка не бере участі в розмові, або предмет. Ці відмінності у відношеннях виражаються особовими формами дієслова, а також особовими займенниками. В українській мові розрізняються три особи дієслова: перша, друга і третя. Форма першої особи однини означає, що зміст дієслова пов'язується з мовцем, а в множині - з групою осіб, до якої належить і мовець. Форма другої особи означає, що зміст дієслова пов'язується з співбесідником чи з співбесідниками, до яких звертається мовець: Ти виступаєш на дерев'яний різьблений ганок у білій легкій сукні з чорною пов'язкою на рукаві і дивишся вниз, на Модри-Камінь; Поряд з дорійською капітеллю ви бачите давньоєгипетську пальмовидну. Форма третьої особи означає, що зміст дієслова пов'язується з дійовою особою, яка не бере участі в розмові, або з предметом: Ні вдень, ні вночі спочинку він не знає - все трудиться.
Особові форми дієслова, крім властивих діалогічній мові значень, можуть мати деякі інші значення, а саме: узагальнено-особове, що виражається формою другої особи однини без займенника і стосується будь-якої особи: Ідеш отак у доброму косарськім товаристві і бачиш, ідучи, й вечірнє небо, і ясну зорю.; неозначено-особове, що пов'язане з третьою особою однини і множини теперішнього і минулого часу. Ця форма вживається без підмета: Як сіно косять, то дощів не просять.
У науковій, публіцистичній і діловій мові в значенні першої особи однини може вживатися форма першої особи множини: Приходимо тепер до дуже важкої точки нашого викладу. Для вираження пошани друга особа множини вживається замість другої особи однини: Сидіть, мамо, ви біля вікна. Ви старенькі, не дуже бачите, а мені усюди видно.
Відмінювання дієслів. Дієвідміни. За системою особових дієслова теперішнього часу і майбутнього простого утворюють дві дієвідміни - першу і другу. Дієвідміни розрізняються голосними звуками в особових закінченнях. Дієслова першої дієвідміни в другій і третій особах однини та в першій і другій особах множини мають у флексіях голосний - є (-в), а у флексії третьої особи множини - у (-ю).
Дієслова другої дієвідміни в другій і в третій особах однини та в першій і другій особах множини мають у флексіях звук - и або - і (-Ї), а у флексії третьої особи множини - звук - а (-я). Зразки відмінювання дієслів.
Перша дієвідміна
Теперішній час Майбутній простий
|
Однина |
|||||
|
1 |
ос. |
несу |
літаю |
||
|
2 |
ос. |
несеш |
літаєш |
||
|
3 |
ос. |
несе |
літає |
||
|
Множина |
|||||
|
1 |
ос. |
несемо |
літаємо |
||
|
2 |
ос. |
несете |
літаєте |
||
|
3 |
ос. |
несуть |
літають |
||
Друга дієвідміна
Однина Множина
1 ос. молочу молотимо
2 ос. молотити молотите
3 ос. молотить молотять
У розмовній мові та в мові художньої літератури у першій особі множини поруч з флексіями - емо (-ємо), - имо (-їмо) як паралельні часто вживаються скорочені флексії - ем (-ем), - им (-їм): Любим сонце, небосхил і сонце. Дієслова першої дієвідміни з основою інфінітива на - а (-я) у третій особі однини можуть втрачати закінчення - є: Пітьма відступає, зникає. [8: 154]
Ми розглянули ті основні граматичні поняття, які вивчаються у 4 - класі.
Розділ ІІ. Перевірка ефективності впровадження дидактичних ігор в навчальний процес молодших школярів
2.1 Про деякі особливості методики навчання української мови як другої
Під час розробки методики навчання української мови, як державної у школах усіх національних спільнот, слід насамперед віднести вік учнів, тип школи, а також наявність або відсутність мовного середовища. Важливе значення має основна ціль навчання.
Методика навчання української мови не може бути однаковою для тих, хто навчається в українській школі і добре володіє українською мовою, і для тих, хто навчається в школах з російською або іншою мовою викладання і тільки тут опановує українську мову, вивчаючи її як другу, близькоспоріднену або далеку рідній. Саме тому методика поділяється на методику засвоєння рідної мови і другої.
Методика навчання української мови у початкових класах шкіл з російською мовою викладання має враховувати і чинник спорідненості української та російської мов, і психологічні та психолінгвістичні особливості, характерні для засвоєння української мови, як другої. Зважаючи на це, вона будується на основі врахування знань, умінь і навичок, здобутих дітьми на уроках першої мови, і залежно від цього рекомендує методи і прийоми, спрямовані на активізацію чи корекцію мовленнєвих умінь та навичок, одержаних на уроках рідної мови, або на засвоєння нових знань та формування відповідних умінь. Усе це вносить певну специфіку в методику навчання. Визначаючи методи й прийоми, слід брати до уваги також чинник мовного оточення: українську мову діти можуть слухати по радіо й телебаченню, на вулиці, а часто і вдома від дідусів та бабусь.
Близькоспорідненість української та російської мов, наявність мовного середовища спричинює рецептивне володіння мовою. І в цьому докорінна відмінність процесу засвоєння української мови від іноземної.
Як уже зазначалося, методика має брати до уваги й основні цілі навчання. На сучасному етапі вони полягають у формуванні мовленнєвої (комунікативної), мовної й соціокультурної компетенції учнів, тому вона має рекомендувати такі методи і прийоми, завдяки яким можна було б досягти поставленої мети. [55: 54]
Основні цілі навчання та результати порівняльного аналізу систем рідної й української мов є основними критеріями для визначення змісту навчання української мови, як державної. Таким чином, методика української мови, що вивчається, як друга, дає нам відповіді на запитання "чого навчати?", "як навчати?" та "кого навчати?".
Розглянемо, що спільного в методиках навчання української мови, як рідної і як другої.
Методика навчання української мови, і як рідної, і як другої, стосується одного й того самого предмета - української мови. Тому в методах, прийомах і засобах навчання є багато спільного. Це зумовлено насамперед лінгвістичною природою української мови.
У методиці навчання української мови, як другої насамперед потрібно враховувати чинник співвідношення систем двох мов - рідної й української. Ця проблема - одна з основних у методиці навчання української мови, як другої і взагалі других мов. Вона охоплює низку інших, зокрема раціональної побудови курсу української мови в початкових класах, врахування спільного і відмінного у змісті навчального матеріалу першої й української мов, проблеми транспозиції й інтерференції, пов'язані з психологічними й психолінгвістичними особливостями засвоєння української мови, як другої.
Треба зважати й на той факт, що більшість учнів не володіє усним українським мовленням, тоді як на початковому етапі навчання рідної мови вони на достатньому практичному рівні володіють ним. Очевидно, саме цим пояснюється, що основна увага на уроках рідної мови приділяється писемному мовленню і навчальний процес у школі розпочинається з опанування грамоти, а засвоєння української мови, як другої - з формування вмінь усного мовлення.
Так, урахування знань та вмінь з першої мови, наприклад з читання і письма, у процесі навчання української мови, як другої спонукає до пошуків більш раціональних прийомів і способів навчання, які були б економнішими щодо затрати часу.
У методиці української мови, як другої є спільне і з методикою рідної мови (першої), так само, як і української (рідної). Наприклад, уроки, на яких вивчається властивий лише українській мові матеріал, проводяться так само, як і уроки російської чи української (перших). Це уроки формування знань, умінь і навичок. Така сама структура уроків повторення та закріплення знань. Однаковими є способи перевірки досягнень учнів (поточні, семестрові), а також методи і прийоми навчання, зокрема такі, як бесіда, списування, диктанти, перекази, твори тощо. Проте ці методики мають низку відмінностей, про які йшлося вище. Саме ці відмінності і становлять специфіку навчання української мови, як другої.
Ефективність навчального процесу залежить від рівня розвитку педагогічної науки, досконалості методики викладання предмета, а також від уміння вчителя орієнтуватися в методах і прийомах навчання і добирати з багатьох найефективніші.
Що ж таке "методи" і "прийоми" навчання? У дидактиці методи визначаються як способи упорядкованої взаємопов'язаної діяльності вчителя й учнів, спрямовані на розв'язання навчально-виховних завдань.
У лінгводидактиці найбільш прийнятним є визначення І. Палея. Він зазначає, що методами навчання мови можна вважати такі основні способи викладання, які визначають роботу вчителя та учнів і мають своє виховне значення, відповідають специфічним особливостям дисципліни, характеру виучуваної теми та етапу навчання, об'єднують ряд часткових способів навчання, тобто окремих методичних прийомів. [35: 147] Це визначення не суперечить загальноприйнятим у дидактиці. Воно цінне тим, що в ньому чітко розмежовуються поняття "метод" і "прийом", які залежать від специфіки предмета, що дуже важливо для засвоєння української мови, як другої, а також від мети та змісту навчання.
У сучасній дидактиці знаходимо різноманітні визначення зазначених вище понять. Однак в останні десятиліття робиться спроба упорядкувати їх і осмислити в світлі нових завдань, які стоять перед школою. Важливою для теорії навчання є концепція навчальних методів І. Лернера та М. Скаткіна. Відповідно до неї методи визначаються на основі врахування загального характеру пізнавальної діяльності учнів, а прийоми - конкретними діями вчителя й учнів у процесі застосування цих методів. Найважливішими для опанування мови згідно з цією концепцією є такі положення: теорія навчальних методів покликана передбачати не лише процес пізнання, а й розвиток творчих здібностей учнів; в основу типології методів має бути покладений спосіб пізнавальної діяльності школярів; між окремими методами немає різкої межі. Усі вони взаємопроникні.
Дослідження загальних методів навчання в дидактиці, зокрема концепція методів, розроблена М. Скаткіним та І. Лернером, мали важливе значення і для вдосконалення методів навчання другої мови.
Першу спробу класифікувати методи навчання російської мови, як другої з позицій концепції М. Скаткіна і І. Лернера зробив М. Успенський. Він враховує при цьому не лише способи або характер навчальної діяльності учнів, а й відповідність їх змісту й загальній меті навчання. [50]
Так, залежно від цілей і загальної мети навчання всі методи він поділяє на три групи: методи одержання теоретичних знань з мови; методи формування мовленнєвих умінь і навичок; контрольно-перевірні методи.
Методи здобування мовних знань він, слідом за І. Лернером та М. Скаткіним, називає пізнавальними, а методи формування практичних умінь визначає, як тренувальні.
До пізнавальних методів належать: пояснювально-ілюстративний; проблемний, або пошуковий; частково проблемний, або метод евристичної бесіди. В основу поділу пізнавальних методів покладено рівень розумової активності учня, а в основу тренувальних - характер мовленнєвої діяльності у процесі формування тих чи інших умінь.
До тренувальних методів належать: імітаційний, або наслідувальний; оперативний; продуктивно-творчий, або комунікативний.
Крім зазначених, залежно від дидактичної мети М. Успенський визначає контрольно-перевірні методи. До них він відносить - опитування, контрольно-оперативний (для перевірки мовних знань та частково мовленнєвих умінь), контрольно-комунікативний (для перевірки мовленнєвих умінь і навичок) методи.
Кожному методу відповідають ті чи інші прийоми навчання.М. Успенський поділяє їх на дві групи:
1) дидактико-методичні,
2) предметні.
Дидактико-методичні прийоми - це методичні різновиди дій учителя і школярів, що сприяють засвоєнню нового матеріалу. Вони мають відповідати меті, етапу та методу навчання і становлять різноманітні прийоми пояснення, включаючи зіставлення, аналіз, узагальнення, систематизацію знань. Серед дидактико-методичних прийомів М. Успенський окремо виділяє зіставлення, зазначаючи, що воно не пов'язано з певними методами і є універсальним.
До предметних прийомів належать усі, що конкретно пов'язані з певною темою і визначаються нею. Наприклад, під час вивчення теми "Будова слова" предметними прийомами будуть добір споріднених слів, визначення кореня, суфікса тощо.
Наведена класифікація методів і прийомів найповніше охоплює процес навчання мови, в тому числі й другої, української, оскільки відповідає меті та завданням її засвоєння. Водночас їх застосування має певну специфіку, зумовлену особливостями опанування української мови, зокрема в школах з російською мовою викладання. Розглянемо її.
Вибір методів і прийомів навчання української мови залежить від багатьох чинників. Серед них на перше місце слід поставити цілі та етап навчання, співвідношення навчального матеріалу української і рідної, наприклад російської, мов, зміст і лінгвістичний характер виучуваного матеріалу, зокрема правописного. Крім того, під час добору методів навчання слід зважати на вікові особливості учнів, загальний розвиток їх. Саме цим зумовлюється різноманітність методів і прийомів навчання, оскільки немає і не може бути якогось одного, універсального методу, який би годився для вивчення будь-якого мовного матеріалу. Різні методи і прийоми навчання існують для формування вмінь усного мовлення і для засвоєння мовного матеріалу. Однак спільним для них є використання прийому зіставлення. [1: 23]
Так, близько спорідненість української і російської мов, подібність їх структур майже на всіх мовних рівнях (фонетичному, лексичному, граматичному) і водночас наявність розбіжностей зумовлюють потребу постійно враховувати в навчальному процесі як спільне, так і відмінне. Це можливо здійснити лише на основі зіставлення навчального матеріалу обох мов.
В умовах вивчення близькоспоріднених мов зіставлення розглядається і як один з ефективних методичних прийомів, і як організуюча основа навчання другої мови, підґрунтя всього навчального процесу. [55: 55]
Зіставлення, як організуюча основа навчання знаходить своє застосування: під час визначення змісту навчального матеріалу в програмах і підручниках; під час поурочного планування матеріалу; у формулюванні правил; у доборі лексичного матеріалу для вправ; у формулюванні навчальних завдань.
Розглянемо ці положення на прикладах. Оскільки в українській і російських мовах є багато спільного як у змісті навчального матеріалу, так і в формуванні вмінь, зокрема читання й письма, уроки української мови планують так, щоб знання, вміння та навички школярі одержували спочатку на уроках першої мови. Вони є основою під час опрацювання відповідного матеріалу з української мови.
Залежно від того, який за ступенем збігу (спільний чи відмінний повністю або частково) матеріал, формулювання правил у підручнику містять вказівку на спільне або відмінне ("в українській мові так само, як і в російській"; "на відміну від російської. ").
Для успішного засвоєння матеріалу, зокрема орфографічного, який не збігається з відповідним матеріалом російської, лексика до вправ добирається на основі прихованого зіставлення. Так, під час вивчення теми "Вживання м'якого знака після букви ц" слова для вправ використовуються такі, щоб у кожному з них передбачалося написання м'якого знака. Наприклад: запишіть слова українською мовою: украинец, заяц; перекладіть українською: камешек, корешок, ветерок та ін.
Навчальні завдання спрямовані на розрізнення мовних фактів, їх диференціацію, розуміння суті розбіжностей. Наприклад: підкресліть букви, якими відрізняється написання слів українською і російською мовами, поясніть, чому в українській мові слід вживати м'який знак після букви ц, а в російській - не треба, тощо.
У всіх цих випадках зіставлення не виноситься на урок. Воно приховане і виконує функцію організації, цілеспрямованості навчального процесу. Приховане міжмовне зіставлення вчитель використовує і під час підготовки до уроку. Адже визначення навчальної мети, методів та прийомів опрацювання тієї чи іншої теми багато в чому залежить від того, чи матеріал повністю збігається за змістом, чи має певні відмінності і які саме. Тому, готуючись до уроку, вчитель має уважно проаналізувати навчальний матеріал української мови порівняно з російською.
Зіставлення, як методичний прийом практикується в усіх випадках, коли матеріал протилежний в обох мовах або має часткові розбіжності. Таке зіставлення виноситься на урок, тобто є відкритим. Відкрите зіставлення використовується на етапі пояснення навчального матеріалу української мови. Зіставляючи мовні факти, слід іти від відомого дітям, тобто від першої мови, і, відштовхуючись від неї, зосереджувати увагу на тому, чим же матеріал української мови відрізняється, у чому суть цих розбіжностей. Зіставлення використовується для корекції знань, здобутих школярами на уроках російської мови, відповідно до норм української.
Зміст зіставлень залежить від результатів порівняльного аналізу відповідного матеріалу української і російської мов. Причому якщо це орфографічний чи граматико-орфографічний матеріал, такий аналіз доцільно здійснювати на двох рівнях: фонетичному (зіставляється вимова) та орфографічному (зіставляється написання). У результаті такого аналізу, що є прихованим, тобто не виноситься на урок, учитель визначає, що саме на уроці зіставляється - вимова й написання, тільки написання (якщо вимова подібна) або тільки вимова. За подібності написання чи вимови обов'язкова вказівка на це. Наприклад, під час вивчення теми "Невимовлювані приголосні" учитель пояснює: в українській мові, так само, як і в російській, приголосні [д], [л] у словах типу серце, сонце не вимовляються. В українській мові вони й на письмі не позначаються (демонструється таблиця написань цих слів російською та українською мовами).
Якщо не збігається і вимова й написання, то на етапі пояснення зіставлення спочатку проводять усно, чітко вказуючи на місце звуків, які зіставляються. Це завдання спрямовано на усвідомлення учнями суті розбіжностей. З цією самою метою можуть зіставлятися й окремі лексеми. Наприклад, доска - дошка, дождь - дощ. Однак неправомірними є зіставлення лексем, що мають однакове значення, але абсолютно різне звуко-буквене оформлення. Наприклад, полотенце - рушник, имя существительное - іменник. [55: 56]
2.2 Визначення рівня знань учнів на початок дослідної роботи у початкових класах
На початку дослідного навчання у ЗОШ № 151 міста Харкова, спільно з вчителями було проведено анкетування молодших школярів, опрацьовано особисті справи учнів 4 - Б класу, проведена творча робота на тему "Мої літні канікули".
На цьому етапі роботи ми з’ясували, що в 4 - Б класі навчаються 24 учнів з них - 12 дівчаток, 12 хлопчиків. Класоводом цього класу є учитель ІІ категорії Алфєїва Альбіна Петрівна, стаж роботи вчителем початкових класів складає 18 років.
Головною метою опитування було дізнатися, якою мовою учні спілкуються у школі та поза її межами. У результаті якого ми виявили, що більшість учнів спілкуються російською мовою. Лише 6 дітей: Кліщенко Назар, Кулішов Артур, Машкіна Ганна, Нефедова Надія, Цимбал Владислав, Шацький Ілля вдома говорять українською мовою.
Після проведення твору ми виявили, що словниковий запас учнів недосить широкий. У декого з учнів словник досить обмежений. Вони будують речення короткими на 4 - 5 слів, часто використовують слова-русизми, це і підтвердило нашу гіпотезу про те, що словниковий запас українських слів значно менший в російськомовних школах ніж в україномовних.
Нижче наводимо таблицю рівня сформованості словникового запасу учнів
4 - Б класу ЗОШ № 151 міста Харкова.
Таблиця № 1
|
№ |
Прізвище, ім’я, по батькові |
Кількість помилок |
Кількість русизмів |
Оцінка |
Рівень |
|
1. |
Баніков Владислав |
2 |
1 |
10 |
Високий |
|
2. |
Василенко Олександр |
7 |
4 |
6 |
Середній |
|
3. |
Грама Денис |
10 |
8 |
3 |
Початковий |
|
4. |
Зайцева Марія |
8 |
4 |
5 |
Середній |
|
5. |
Кліщенко Назар |
7 |
3 |
6 |
Середній |
|
6. |
Коноба Віктор |
10 |
7 |
3 |
Початковий |
|
7. |
Кулішов Артур |
10 |
8 |
3 |
Початковий |
|
8. |
Купріянов Кирило |
7 |
3 |
6 |
Середній |
|
9. |
Лешенко Валерія |
7 |
3 |
6 |
Середній |
|
10. |
Макаров Роман |
5 |
3 |
9 |
Достатній |
|
11. |
Маркова Анастасія |
8 |
3 |
5 |
Середній |
|
12. |
Машкіна Ганна |
10 |
7 |
3 |
Початковий |
|
13. |
Міхалап Ганна |
2 |
2 |
10 |
Високий |
|
14. |
Нефедова Надія |
4 |
3 |
9 |
Достатній |
|
15. |
Павлік Ганна |
4 |
2 |
9 |
Достатній |
|
16. |
Перетяга Максим |
8 |
3 |
5 |
Середній |
|
17. |
Пугач Ганна |
2 |
1 |
10 |
Високий |
|
18. |
Салімова Каміла |
11 |
7 |
2 |
Початковий |
|
19. |
Сорокіна Катерина |
10 |
6 |
3 |
Початковий |
|
20. |
Теребінська Анастасія |
1 |
1 |
11 |
Високий |
|
21. |
Цимбал Владислав |
6 |
3 |
8 |
Достатній |
|
22. |
Шацький Ілля |
5 |
3 |
9 |
Достатній |
|
23. |
Яланжи Олека |
11 |
7 |
2 |
Початковий |
|
24. |
Хочатрян Араік |
10 |
6 |
3 |
Початковий |
При оцінюванні творчих робіт ми користувалися критеріями оцінювання рівня знань учня затвердженого міністерством освіти та науки України.
Оцінювання монологічного мовлення (усного твору) здійснюється за такими критеріями:
Таблиця №2
|
Рівень навчальних досягнень учнів |
Бали |
Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів |
|
І Початковий |
1 |
Учень (учениця) розповідає зі значною допомогою вчителя у вигляді запитань, підказок слів. Переказування чи розповідь уривчасті, багато повторів, є алогізми, зміст повністю не переданий. Допускає більше 8 (10) лексичних, граматичних й орфоепічних помилок. |
|
2 |
Учень (учениця) розповідає зі значною допомогою вчителя у вигляді запитань, підказок слів. Переказування чи розповідь уривчасті, є алогізми, зміст повністю не переданий. Допускає до 7 (9) лексичних, граматичних й орфоепічних помилок. |
|
|
3 |
Учень (учениця) розповідає уривчасто, потребує допомоги вчителя, допускає до 6 (8) помилок зазначеного типу. Зміст переданий частково. |
|
|
II Середній |
4 |
Учень (учениця) розповідає текст, при цьому потребує деякої допомоги вчителя. Є повтори. Допускає до 5 (7) лексичних, граматичних й орфоепічних помилок. Розповідь складається з 4 (3) двоскладних речень. |
|
5 |
Учень (учениця) розповідає текст, при цьому потребує дещо меншої допомоги вчителя. Є повтори. Допускає до 4 (5) лексичних, граматичних та орфоепічних помилок. Розповідь складається з 4 (3) двоскладних речень. |
|
|
6 |
Учень (учениця) розповідає самостійно. Можуть бути 1-2 підказки вчителя, допущено до 4 (5) помилок зазначеного типу. Є повтори окремих слів. |
|
|
III Достатній |
7 |
Учень (учениця) самостійно текст розповідає. Може бути 2-3 (до 4) помилок зазначеного типу, повтори. |
|
8 |
Учень (учениця) самостійно будує розповідь за малюнком, при цьому допускає повтори слів, паузи, 1-2 орфоепічні чи граматичні помилки та 1-2 (до 3) лексичні. Є алогізми. Розповідь відповідає темі (є відступи). |
|
|
9 |
Учень (учениця) розповідає змістовно, логічно, допускає до 3 (4) помилок зазначеного типу, які сам (сама) виправляє. Розповідь відповідає темі (є стилістичні невідповідності). |
|
|
IV Високий |
10 |
Учень (учениця) самостійно будує розповідь за змістом малюнка зв'язно, логічно, змістовно, стилістично вправно. Обсяг тексту відповідає вимогам. Допускає 1-2 (2-3) помилки в мовленні, які виправляє самостійно або з незначною допомогою вчителя. |
|
11 |
Учень (учениця) розповідає змістовно, стилістично вправно. Обсяг тексту відповідає вимогам, може бути допущено 2 (3) помилки в мовленні, які учень виправляє самостійно. Розповідь відповідає темі. |
|
|
12 |
Учень (учениця) розповідає логічно, стилістично вправно, змістовно. Обсяг тексту відповідає вимогам, може бути допущено 1 (2) помилки в мовленні, які учень виправляє самостійно. Розповідь відповідає темі. |
[18: с.43 - 44]
Оцінювання орфографічної та пунктуаційної грамотності здійснюється за такими критеріями:
Таблиця №3
|
Рівень навчальних |
Бали |
Кількість помилок |
|
І Початковий |
1 |
Робота виконана, але допущено понад 12 помилок |
|
2 |
Робота виконана, але допущено 11 (12) помилок |
|
|
3 |
Робота виконана, але допущено 10 (понад 11) помилок |
|
|
ІІ Середній |
4 |
Робота виконана, але допущено 9 (4 грубі й 5 не грубих) помилок (10: 5 і 5) |
|
5 |
Робота виконана, але допущено 8 (4 грубі й 4 не грубі) помилок (9: 5 і 4) |
|
|
6 |
Робота виконана, але допущено 7 (3 грубі й 4 не грубі) помилок (8: 4 і 4) |
|
|
ІІІ Достатній |
7 |
Робота виконана, але допущено 6 (3 грубі і 3 не грубі) помилок (7: 4 і 3) |
|
8 |
Робота виконана, але допущено 5 (2 грубі й 3 не груба) помилок (6: 3 і 3) |
|
|
9 |
Робота виконана, але допущено 4 (5) не грубі помилки |
|
|
ІV Високий |
10 |
Робота виконана, але допущено 3 (4) не грубі помилки |
|
11 |
Робота виконана, але допущено 2 (3) не грубі помилки |
|
|
12 |
Робота виконана правильно (1 - 2 не грубі помилки) |
[18: с.52]
Таким чином, ми отримали такі результати: на високому рівні - 4 учнів; на достатньому - 5 учнів; на середньому рівні - 7 учнів; на початковому рівні - 8 учнів.
Нижче наводимо стовпчикову діаграму у відсотках.
Діаграма №1
2.3 Розширення словника учнів 4-го класу за допомогою дидактичних ігор на уроках української мови
З метою розширення словника учнів 4 - Б класу нами було розроблено комплекс уроків з граматики української мови, на яких використовуються різноманітні дидактичні ігри. Ці уроки проводилися в першому та другому семестрах 2008/ 2009 навчального роках. За такими темами: "Відмінювання іменників", "Орудний відмінок іменників І відміни", "Відмінювання прикметників у множені", "Займенники 1-ї, 2-ї і 3-ї особи однини і множини", "Змінювання дієслів за часами".
Названі уроки передбачені навчальною програмою Міністерства освіти та науки України. Перед початком апробації розроблених уроків ми проаналізували підручники з української мови для російських шкіл: Хорошковська О.Н., Воскресенська Н.О., Свашенко А.О. Українська мова: мова і мовлення, на предмет наявності в них вправ та дидактичних ігр, спрямованих на розширення та активізацію словника учнів 4 класу.
Ми виявили, що у підручнику містяться вправи у текстах, до яких введено нові слова, які очевидно невідомі російськомовним учням. Внизу кожної сторінки під такими вправами подається тлумачення цих слів у перекладі російською мовою.
Наприклад, на сторінки 54 у вправі 116 є слово вежа: прочитати словосполучення, правильно вимовляючи приголосні звуки, позначені звуками ж, ш, ц. Дивився з вежі 1; привітати від душі; ягоди суниці.
Аналізуючи завдання з введенням нових слів ми знаходимо у вправах 70, 72, 76, 85, 102, 104, 119, 166, 180, 189, 204, 208, 216, 266, 273, 310.
У даному підручнику автори впровадили кілька окремих сторінок, які називаються "Сторінка для допитливих", на яких розміщені історичні довідки та етимологія слів, що є незрозумілими чи маловідомими для дітей молодшого шкільного віку. Таких сторінок чотири.
Перед проведенням уроків з української мови ми визначили той набір слів, який необхідно ввести в активний словник учнів дослідного класу за допомогою дидактичних ігор.
Словничок складається з таких слів: адреса; багряний, багатобарвний, багаття, барвінок, безмежне, благав; валіза, вежа, віхола, вогнище, вудка; галас, гардероб, гвинтівка, гектар, гриміти, грім, гумка, гуркіт, ґрунт, ґудзик; двірник, дзиґа, дзьоб, делікатний, дециметр, дивується, дипломат, дисципліна, діжка, дослід, духмяний; електрифікація; єднати; жайворонок; завзятість, запашна, зграя, знайомий, зненацька; кватирка, керівник, китиці, килим, кишеня, кількість, клуня, колосся, котрий, криниця, кузня, кукурудза; лани, лунка; мандрівка, мастак, мить, мізинець, межа, мереживо, мешканці, молодь, муляр; нагорода, нежить, неозорий, ножиці; обачний, обрій, одужав, ожина, охоче, очерет; панує, панчоха, парасолька, пашниця, писанка, повідь, попереду, порожній, проїзний; радо, райдуга, ратиці, революція, реп’ях, рівень, рідкісний, рибалка; силос, скеля, смеркає, снопи, соковитий, солома, соромливий, стежка, стелажі, стовбур, стомитися; табір, табун, терпуг, тиша, турбота; фанера, фермер, формуляр; хисткий, хоробрий, хуртовина, хутко; цвіль; чемність, черга, черговий, чернетка, черевики, черемха, чуйний; шеренга, шимпанзе: щур.
Тож, дидактичні ігри можна використовувати для ознайомлення дітей з новим матеріалом та для його закріплення, для повторення раніше набутих уявлень і таких, для повнішого і глибшого їх осмислення засвоєння, формування умінь та навичок, розвитку основних прийомів мислення, розширення кругозору.
Щоб ігрова діяльність на уроці проходила ефективно і давала бажані результати необхідно нею керувати, забезпечивши виконання таких вимог:
1. Готовність учнів до участі у грі: кожний учень повинен засвоїти правила гри, чітко усвідомити мету її, кінцевий результат, послідовність дій, мати потрібний запас знань для участі у грі.
2. Забезпечення кожного учня необхідним дидактичним матеріалом.
3. Чітка постановка завдань гри. Пояснення гри - зрозуміле, чітке.
4. Складну гру слід проводити поетапно, поки учні не засвоять окремих дій, а далі можна пропонувати всю гру і різні її варіанти.
5. Дії учнів слід контролювати, своєчасно виправляти, спрямовувати, оцінювати.
6. Не можна допустити приниження гідності дитини (образливі порівняння, оцінки за поразку в грі, глузування тощо).
7. Доцільно розсадити учнів (звичайно непомітно для них) так, щоб за кожною партою сидів учень сильніший, а другий - слабший. У такому разі ігри між сусідами по парті проходять ефективніше і постійно контролюються сильнішими. Розсадити учнів по рядах парт треба так, щоб рівень їхніх знань і розумового розвитку був приблизно однаковим, щоб шанс виграти мав кожен ряд учнів.
8. Гра на уроці не повинна проходити стихійно, вона має бути чітко організованою і цілеспрямованою. Учні мають засвоїти правила гри, крім того зміст гри, її форма повинні бути доступними для учнів.
До вивчення частини мови "Іменник" можна підготувати таблиці за тематичними групами слів: домашні птахи, свійські тварини, рослини, транспорт, посуд, знаряддя праці та інші. До кожного слова, що називає предмет цієї групи (скажімо, вівця, морква), добирати конкретні та образні ознаки, дії, синонімічні ряди, емоційно забарвлені слова, метафоричні вислови, порівняльні звороти, загадки, прислів’я.
Урок на тему "Відмінювання іменників" з використанням дидактичних ігор.
Мета: ознайомити учнів із відмінюванням іменників, назвами відмінків та відмінковими запитаннями; розвивати мислення учнів, вміння спостерігати за мовними явищами, збагачувати словниковий запас; виховувати любов до природи.
Обладнання: опорна схема "Іменник", квітки з назвами відмінків і їхніми запитаннями.
Хід уроку
І. Організація класу
Діти приготуйтесь до уроку української мови.
ІІ. Удосконалення каліграфічних навичок
ІІІ. Актуалізація опорних знань учнів
1. Повторення про іменник.
(Демонстрація опорної схеми.)
Пригадайте все, що ви знаєте про іменник:
Що означає? Назвою чого є? Які бувають? Як змінюються?
2. Розповідь учителя.
Предмети, що оточують нас, мають різну форму. (демонстрація олівця, крейди, підручника, квітки тощо.)
Слова, як і предмети, також можуть мати різну форму. Це відбувається тоді, коли у слові змінюються тільки закінчення, а значення залишається незмінним.
Наприклад, слово книга має такі різні форми. (Запис на дошці.)
книга
книги
книгу
книгою
у книзі
Форми одного й того ж слова треба відрізняти від інших спільнокореневих слів, які мають іншу будову, інше значення: книжка, книгарня, книжковий.
3. Робота з текстом.
(Запис на дошці.)
Прочитайте. Виправте помилки і виділять закінчення у змінених іменниках.
У роботі не жалій (руки).
Хвала (руки), що пахнуть хлібом.
Майстер на всі (рука).
Працьовитими (руки) весь світ тримається.
Зняття у (руки) не носити.
Скажіть, змінені слова - це форма одного і того ж слова чи це спільнокореневі слова? Доведіть.
ІV. Повідомлення теми та мети та завдань уроку
Отже, ми знаємо, що іменники, пов’язуючись у реченні з іншими словами, змінюють свої закінчення, тобто вживаються в різних формах. Зміна закінчень іменників називається відмінюванням, або змінюванням за відмінками. Сьогодні ми розпочинаємо вивчати відмінювання іменників.
Ми будемо вчитися змінювати іменники за відмінками, які:
Наче лицарі казкові,
Вірно служать рідній мові:
Так слова єднати вміють,
Що усі їх розуміють.
У Країні Відмінків дуже суворі закони. Потрапити до кожного міста можна тільки тоді, коли правильно поставиш питання до іменника. Отже, починаємо їх вивчати.
V. Первинне сприймання та усвідомлення матеріалу
1. Знайомство з назвами відмінків.
На дошці дві квітки із з ємними пелюстками. Під час читання вірша про відмінки пелюстки знімаються з квіток і розміщуються на вертикальних наборних полотнах. З одного боку назви відмінків, з іншого - запитання.
До іменника в гостину
Завітала вся родина.
Мов пелюстка у барвінку,
Розмістилися відмінки.
Місця вистачило всім,
Бо було їх рівно сім.
Називний питає: хто ти? що ти? А орудний хоче знать: ким? чим?
Хоче він про наслідки роботи У труді орудуй разом з ним.
і про тебе чути лиш похвали. Хоче знать: що здатний ти утнути?
Що тебе, як приклад називали. Чим ти сильний? Ким ти хочеш бути?
Родовий доскіпує свого - А місцевий - де? В якому місці?
хоче знати він: кого? чого? Хоче знати - у селі чи в місті?
І про тебе знать, якого роду, Пропадає десь одвічно
що немає роду переводу. Сьомий брат - відмінок кличний.
Все давальний дасть - не жаль йому, Всі гукають: "Брате, брате!"
але хоче знать: кому? чому? Де ж це він? Всі хочуть знати.
Знать про тебе, гожого на вроду, Ось зібралися усі:
що даєш і ти своєму народу? Сім братів, відмінків сім
У знахідного свої потреби: Бережуть, любові гідну,
він - кого? і що? - питає в тебе. Нашу мову з вами рідну.
І кого всі ми за друзів маємо, Д. Білоус
І що друзі роблять нам навзаєм?
Скільки відмінків мають іменники?
Скільки відмінків відповідають на певні питання?
2. Запис відмінків до зошита.
Називний Н. хто? що?
Родовий Р. кого? чого?
Давальний Д. кому? чому?
Знахідний З. кого? що?
Орудний О. ким? чим?
Місцевий М. на кому? на чому?
Кличний К.
3. Робота з таблицею.
Впр.110, с.54-55.
4. Читання правил, наведених на с.54, 55 підручника.
VІ. Закріплення та осмислення нових знань
1. Практична робота.
Спробуйте за зразком відмінювання іменника моряк змінити за відмінками іменник мама.
2. Осмислення назв відмінків.
Повторимо разом назви відмінків. Як ви гадаєте, чому відмінки мають такі назви?
Очевидно, назви відмінків пов’язані з тим значеннями, яких набувають іменники у цих відмінках, і з роллю іменників у мовленні.
Наприклад, іменники у формі називного відмінка означають назви предметів, і тому це початкова форма іменника. Це гордий відмінок, він не потребує допомоги прийменників і виконує граматичну працю самотужки.
Родовий відмінок має найбільше прийменників і виражає найбільше значень. Проте він не завжди потребує допомоги прийменників. Щоб вам легше було запам’ятати запитання цього відмінка, я підкажу допоміжне слово - нема кого? чого? - сонця, книжки, настрою тощо.
Запишіть допоміжне слово до зошита перед запитаннями.
Один із найцікавіших відмінків - давальний.
Все давальний дасть - не жаль йому, але хоче знать: кому? чому?
Він завжди вживається без прийменників.
Допоміжне слово - дати. Запишіть його до зошита.
Наступний відмінок - знахідний.
Він знайшов собі 28 прийменників-помічників, але може обходитись і без них.
Допоміжне слово - бачу. Запишіть його до зошита.
Далі йде орудний відмінок. У цьому іменники означають предмет, яким діють, і дуже задоволені цим. Допоміжне слово задоволений. Запишіть його до зошита. А ось місцевий, мабуть, найстарший за віком, і тому зовсім не може без помічників-прийменників, хоч їх у нього найменше. У місцевому відмінку іменники вказують на місце.
VІІ. Узагальнення та систематизація знань
1. Дидактична гра "Хто не помилився жодного разу?". Запис на дошці.
І. Варіант ІІ. Варіант
Н. в. Р. в. О. в. Н. в. Р. в. О. в.
площа барвінок
дзиґа межа
вліза грім
дзьоб силос
молодь овід
Поставте подані іменники у відповідних відмінках. Читання іменників. Визначення переможців.
2. Самостійна робота.
Відмінювання слів ручка, небо, учень.
VІІІ. Підсумок уроку
Що нового ви сьогодні дізналися?
ІХ. Домашнє завдання [32: 85]
Наводимо ще один план-конспект уроку на тему "Орудний відмінок іменників І відміни" з впровадженням дидактичних ігор.
Мета: формувати уміння вживати в мовленні і на письмі іменники І відміни в орудному відмінку; розвивати навички усного і писемного мовлення.
Обладнання: таблиця.
Хід уроку
I. Взаємоперевірка домашнього завдання
Хто яку загадку вивчив напам'ять? (Учні розповідають). У якому відмінку були вжиті іменники, ще стояли в дужках?
II. Новий матеріал
1. Оголошення теми та завдань уроку.
2. Порівняння закінчень іменників, ужитих в орудному відмінку, в російській і український мовах, впр.132.
3. Бесіда.
Які закінчення мають іменники І відміни в орудному відмінку? Поставте ці іменники в називному відмінку і запишіть їх поруч за зразком: листуватися з Ольгою - Ольга і под. Спробуйте пояснити, іменники з основою на який приголосний мають закінчення - ою, а на який - ею, - єю. Свій висновок перевірте за правилом.
III. Формування умінь правильно вживати закінчення іменників у формі орудного відмінка в усному мовленні і на письмі.
1. Дидактична гра "Провідміняй".
На дошці записано вірш, який учні читають хором. Потім проводиться списування з орфографічним завданням - записати потрібні закінчення.
Пливе туман долиною, над вільх, калин, над білою берез, над кленом і ліщин.
Перевірка написаного.
2. Вправи 136, 137 виконуються спочатку усно (першу вправу доцільно записати на дошці), а потім письмово.
3. Удосконалення мовленнєвих умінь, впр.138. Розгляньте малюнки. З яких казок ці герої? Розкажіть, хто з чим намальований.
IV. Підсумок уроку
Яку тему ми сьогодні вивчали? У яких випадках іменники в орудному відмінку мають закінчення - ою, а в яких - ею, - єю.
V. Домашнє завдання [10: 32, 33]
Подаємо декілька прикладів дидактичних ігор до вивчення частини мови "Іменник".
Одним з різновидів дидактичних ігор є кросворд. Тож, кросворд це - гра-задача полягає у вписуванні літер у перехресні рядки клітинок накресленої фігури, так щоб по горизонталі та вертикалі вийшли загадані слова. [59: 98]
Кросворд № 1. У клітинках кожного рядка таблиці треба записати слова тієї частини мови, яка записана по вертикалі, з перших чи других букв потрібних слів.
Відгадати допоможуть речення, в яких пропущені відповідні іменники.
Ще не смеркло, а на заході зійшла вечірня….
Опівдні на вахту заступила нова… робітників.
Хоч велика вся …, а Батьківщина ж в нас єдина, - це вся країна, найулюбленіша моя!
… була цікава, і її швидко прочитали діти всього загону.
Бабусі допомагає….
Найраніше в нашім саду цвіте абрикос, а потім….
Діти зійшли на вершину гори і побачили, що … звисає над глибокою ущелиною.
|
1 |
І |
|||
|
2 |
М |
|||
|
3 |
Е |
|||
|
4 |
Н |
|||
|
5 |
Н |
|||
|
6 |
И |
|||
|
7 |
К |
Відповіді: зірка, зміна, земля, книга, онука, вишня, скеля. [11: 95]
Гра № 2 "Слова, правопис яких треба запам’ятати".
Обладнання. Картки із словами з яких потрібно утворити слова.
Матеріал для гри. Дисципліна (ціна, лани, …), мізинець (низ, міни …), проїзд (зор, …), попереду (пере, дере, депо …), портрет (порт, торт …), райдуга (йду, дуга, …), республіка (бік, лікар, кулі, пік …), телеграма (грам, рама, мета …), фанера (фа, фара …), цілина (ціна, лин …), чернетка (терен, тане …), шимпанзе (пан, на, ми,…).
Гра № 3 "Пригадай іменники". Ведучий пропонує написати у дві окремі колонки щонайбільше іменників - назв живих і неживих предметів на одну якусь букву. Виграє той учень, який протягом визначеного часу (3-5 хв.) записав найбільшу кількість таких слів, правильно згрупувавши їх. Наприклад, добираються слова на букву н Наприклад назви неживих предметів - ніж, ножиці, нежить, нагорода; живих предметів - ненька, Надія, невільник.
Гра № 4 "Знайдіть нові слова". Вчитель пропонує класу утворити іменники з букв, що входять до складу певного слова. За умовами гри у новоутворених словах одна буква може зустрічатися стільки разів, скільки вона зустрічається у вихідному слові. Перемагає той учень, який склав найбільше нових слів, причому такий, який немає в інших.
Гра проводиться в письмовій формі. Слова записують у зошиті або на окремих аркушах. Перевірку гри можна організувати в такий спосіб: один із учнів читає утворені слова, а решта учасників гри викреслюють у себе ті, що прочитані. Після цього учні по черзі читають тільки ті слова, які ще не зустрічались.
Для прикладу візьмемо слово електрифікація. З букв, що входять до його складу, можна утворити такі іменники: риф, рація, ріка, цирк, цикл, рак, кір, рік, кирка, фари, крик, цифра, електрика, лікар, ліки, тиф, факт. [37: 127]
Ще одним цікавим різновидом дидактичної гри є ребус - загадка, в якій слова, що розгадуються, зображено у вигляді комбінації малюнків з літерами та іншими знаками. Правила ребусотворіння: назви всіх предметів, що зображені у ребусі, читаються тільки в називному відмінку; - досить часто предмет, зображений в ребусі, може мати не одне, а два чи більше назв, необхідно вибрати підходяще за логікою; часто назва якогось предмета не може бути використана повністю, необхідно відкинути на початку чи в кінці слова одну чи декілька букв. В таких випадках застосовується умовний знак - кома. Якщо кома стоїть ліворуч від малюнка, то це значить, що від його назви необхідно відкинути першу букву якщо праворуч від малюнку - то останню. Якщо стоять дві коми, то відповідно відкидають дві літери. [59: 92] Наприклад:
Далі наводимо план конспект уроку на тему "Відмінювання прикметників у множині".
Мета: познайомити учнів з відмінюванням прикметників у множині, особливостями вимови і правопису прикметників у називному відмінку множини, розвивати спостережливість, уважність, мислення учнів, вміння аналізувати; виховувати любов до країни, до мови.
Обладнання: малюнки із зображенням квіток - символів української землі: маку, барвінку, соняшника тощо.
Хід уроку
Організація класу
Каліграфічна хвилинка
Товариш, борщ, щирий, щічки, найкращий.
Яке слово зайве? Чому?
Хто може пояснити зміст цього прислів'я? Розумний себе винить, а нерозумний - свого товариша.
Які прикметники зустрілися у ній? Як називають такі слова?
Перевірка домашнього завдання
Актуалізація опорних знань
Дайте відповіді на запитання, і ви дізнаєтесь про тему уроку.
Що називається прикметником?
Як змінюються прикметники?
Від чого залежить закінчення прикметників?
Коли у прикметниках перед закінчення пишеться ь?
5. Форми яких відмінків у прикметниках збігаються і як їх розрізнити?
Повідомлення теми і мети уроку.
Ви багато вже знаєте про прикметник, і сьогодні на уроці ми з вами познайомимося з відмінюванням прикметників у множині.
Первинне сприйняття та усвідомлення нового матеріалу.
Зміна прикметників на множину.
дружна зустріч (Н. в., ж. р.) - дружні вірний друг (Н. в., ч. р.) - вірні важке завдання (Н. в., с. р.) - важкі.
Зробіть висновок про закінчення прикметників у називному відмінку множини.
Прочитайте правило на с.108 підручника.
Закріплення та осмислення нових знань
1. Робота з текстом. Впр.237, с.108 (вибіркове списування).
2. Дидактична гра "Заквітчай клумбу". (Демонстрація малюнків із зображенням квітів.)
Назвіть квіти - символи української землі. Опишіть їх.
Наприклад: запашні, барвисті,….
Узагальнення та систематизація знань
Робота з підручником. Впр.239, с.108. (Робота в парах)
Підсумок уроку
Що нового дізнались про прикметник?
Домашнє завдання [32: 171]
Нижче наводимо дидактичні ігри до вивчення теми "Прикметник".
Кросворд № 1. Відгадати слова допоможуть речення, в яких пропущені потрібні прикметники.
… друг у біді не залишить.
Зовні апельсин….
До… соку додають цукру, бо сік дуже кислий.
У… ножику буває кілька лез.
Як з’їсти кисле яблуко, а потім солодке, то воно здається ще….
На демонстрації загони йшли з портретами, красивими транспарантами і… прапорами.
Ніде немає воїнів… відважніших від.
Партизани швидко пробиралися в гущавині… стежками.
Шпаки люблять ласувати стиглими темно-червоними… ягодами.
Головою класу обирають … старосту.
|
1 |
П |
||||||||
|
2 |
Р |
||||||||
|
3 |
И |
||||||||
|
4 |
К |
||||||||
|
5 |
М |
||||||||
|
6 |
Е |
||||||||
|
7 |
Т |
||||||||
|
8 |
Н |
||||||||
|
9 |
И |
||||||||
|
10 |
К |
Відповіді: справжній, оранжевий, лимонного, складному, смачнішим, червоними, стійкіших, знайомими, вишневими, активного. [11: 96]
Гра № 2 "З іменників - прикметники".
Обладнання. Запис на дошці десяти іменників, письмове приладдя.
Завдання. Утворити і записати від кожного іменника прикметники чоловічого, жіночого, середнього роду.
Хід гри. Ведучий через визначений час перевіряє виконання. За кожен правильно утворений прикметник зараховується по 1 балу. За допущену помилку знімається 2 бали, за необхідність - 1 бал.
Матеріал для гри. Жито (житній, житня, житнє); клас (класний, класна, класне); степ (степовий, степова, степове); гумка; ґрунт; дослід; килим; кукурудза; межа; панчоха.
Гра № 3 "Прикметники, близькі за значенням".
Обладнання. Запис на дошці прикметників; письмове приладдя.
Завдання. Згрупувати близькі за значенням і записати.
Хід гри. за правильно виконане завдання гравець отримує 30 балів (по 1 балу за слово). За допущену помилку знімається 2 бали, за некаліграфічне написання букв - на розсуд ведучого.
Матеріал для гри. а) Безмежний, ніжний, старий, видатний, делікатний, безкінечний, визначний, старезний, знатний, неосяжний, м’який, неозорий, тонкий, видний, безмірний, давній; б) Ароматний, гарний, соромливий, чудовий, запашний, вічний, прекрасний, несміливий, довгочасний, духмяний, сором’язливий, довголітній, пахучий, хороший, чуйний, чемний.
Гра № 4 "Прикметники протилежні за значенням".
Обладнання. Запис на дошці прикметників; письмове приладдя.
Завдання. Дібрати і записати прикметники, протилежні за значенням.
Хід гри. переможцем вважається той, хто за умовлений час (5-7 хв.) добре і запашне найбільше прикметників-антонімів.
Матеріал для гри. Довгий (короткий), веселий (сумний), ввічливий (нечемний), високий (низький), широкий (вузький), порожній (повний), темний (світлий), черствий (свіжий), турботливий, завзятий, минулий, колишній.
Гра № 5 "Швидше і краще". Учитель називає синонімічний ряд прикметників і пропонує всьому класу за обумовлений час скласти речення з цими синонімами. Кращі речення учні записують у зошити.
Слова до гри:
1. Багатобарвний, різноколірний, барвистий, кольористий; багатий, розкішний, грошовитий; байдужні, холодний, нечулий, апатичний.
2. Балакучий, говорючий, щебетливий, язикатий; скрутний, важкий, тяжкий, безвихідний; подібний, схожий, похожий, аналогічний.
3. Стійкий, твердий, необхідний, сталий, непорушний; насторожений, чуйний; старанний, дбайливий, акуратний. [37: 154]
План-конспект уроку на тему "Займенники 1-ї, 2-ї і 3-ї особи однини і множини".
Мета: учити добирати потрібні за змістом займенники для передачі зв’язків між реченнями тексту, розпізнавати особові займенники; розвивати мову, уважність, мислення, спостережливість учнів; виховувати любов до мови.
Обладнання: сигнальні картки "Світлофор", картки із завданнями.
Хід уроку:
І. Організація класу
ІІ. Удосконалення каліграфічних навичок.
ІІІ. Актуалізація опорних знань учнів
Дидактична гра "Знайди четверте зайве".
На дошці у два стовпчики записані займенники. Одне з цих слів у кожному стовпчику зайве:
я, він, в, ти ми, він, ви, але
нас, нами, нім, нам мне, мну, мнемо, мені
мною, мене, мни, мені тобі, тебе, тобою, табун
вас, віз, вир, вар він, його, йому, яма
але, воно, вона, вони ніс, низ, ніг, нас
Найти та закреслити зайве слово у кожному рядку. Викликані учні по черзі виходять до дошки та виконують завдання, пояснюючи свій вибір. Клас перевіряє їхню роботу.
ІV. Перевірка домашнього завдання
V. Повідомлення теми і мети та завдань уроку
Сьогодні ми продовжимо вивчати тему "Займенник", будемо вчитися розпізнавати займенники за особами.
VІІ. Первинне сприймання та усвідомлення матеріалу
Робота з підручником.
а) Впр.248, с.113 (вибіркове списування);
б) Впр.250, с.113 114 (робота в парах).
VІІІ. Закріплення та осмислення нових знань
Робота з підручником. Впр.251 (Б), с.114.
Перевірка роботи за допомогою сигнальних карток "Світлофор".
ІХ. Узагальнення та систематизація знань
Дидактична гра "Вгадай займенник".
(Запис на дошці.)
Спишіть речення, добравши відповідний займенник. Укажіть його число й особу.
… люблю свою Батьківщину.
… знаєш, яка красива наша країна?
… любить читати книжки.
… завжди говоримо правду.
… змагаються за честь своєї країни.
ХІ. Підсумок уроку
Про що сьогодні йшла мова?
ХІІ. Домашнє завдання [32: 191]
Можна використати до теми "Займенник" такі цікаві ігри.
Кросворд №1. Відгадати слова допоможуть речення у яких пропущені потрібні займенники.
Світить сонце для… над землею.
Вирив собі ямку під пеньком заєць і ліг, задрімав, тепло… в затишку лежати.
Вчимося … і дружимо, немов одна сім я.
Як радісно …, що знов весна настане.
Низько над… пролетівши, скрикнув птах.
А земля рідна всім силу дає: мов сонце, усім… освітлює путь.
Вітчизну любим дуже ми - і…, і я.
|
З |
||||
|
1 |
А |
|||
|
2 |
Й |
|||
|
3 |
М |
|||
|
4 |
Е |
|||
|
5 |
Н |
|||
|
6 |
Н |
|||
|
7 |
И |
|||
|
К |
Відповіді:
1) нас,
2) йому,
3) ми,
4) мені,
5) нами,
6) нам,
7) ти. [11: 96]
Гра № 2 "Назвіть займенники". Клас ділять на 2-3 групи. Ведучий протягом кількох хвилин викликає учасників гри - представників різних груп, називає розряди займенників, а учні наводять приклади займенників того чи іншого розряду. Гру проводять у швидкому темпі. Якщо учень не може назвати такого займенника, або дуже довго думає над відповіддю, групі записується бал. Виграє група, яка матиме найменшу кількість очок.
Гру можна варіювати в такій спосіб: ведучий називає займенник, учень повинен визначити його розряд.
Гра № 3 "Замініть займенником". Замініть у поданих нижче реченнях окремих слова і звороти займенниками різних розрядів.
1. Цілий день потім Артемові батько не сходив з думки.2. Одного вечора ми всі зібрались біля школи.3. Одні учні поливали город, другі носили воду.4. Всі пішли з дому, і Марійка залишилась одна.5. На це запитання може дати відповідь перший-ліпший учень з присутніх.6. Вийшло по два яблука на брата.
Гра № 4 "Скажіть без затримки". На дошці записуються сполучення займенників з прийменниками. Учням дається кілька хвилин на роздум. Потім ведучий вказує учневі на одне із словосполучень і пропонує швидко скласти неважке речення з цими словосполученням. За кожне правильно складене речення зараховується одне очко.
Словосполучення для гри:
З неї, через них, через їх, для нього, для його, біля її, навколо нього, на їх, проти її, за неї, до їх, в його, після неї, перед, її, серед їх, повз них, завдяки йому, під його, серед їх, повз них, завдяки йому, під його, серед них, від них, від їх, за його, на них, в неї, до нього, над ними, під ними. [37: 202]
Під час ознайомлення з дієсловами пропонується визначити слова, що стосуються руху, мовлення, почуттів, праці, навчальної діяльності. Використовуючи таблиці з лексико-семантичними групами, треба передбачити такі етапи: добір до кожного слова тематичної групи синонімів, антонімів, яскравих поетичних рядків та інше, все це вводить у світ образної, емоційної мови, розкриття метафоричності вжитих дієслів; використання слів лексико-семантичних груп у зв’язному мовленні.
Тож пропонуємо план-конспект до теми "Змінювання дієслів за часами" з використанням навчальних ігор.
Мета: повторити і поглибити знання учнів про таку граматичну ознаку дієслова, як змінювання за часом; формувати вміння розпізнавати час дієслова; розвивати мову, спостережливість, увагу учнів; виховувати любов до вивчення мови.
Обладнання: опорна схема "Часи дієслів", картки з реченнями, штрафні фішки.
Хід уроку
І. Організація класу
Підготуйтесь до уроку української мови.
ІІ. Каліграфічні хвилинка.
ІІІ. Перевірка домашнього завдання.
IV. Повідомлення теми та мети уроку
Сьогодні у нас дуже цікава тема. Вона дозволить нам мандрувати у минуле та майбутнє. Сьогодні ми дізнаємося, як можна змінювати дієслова за часом.
V. Первинне сприйняття та усвідомлення нової теми
1. Репродуктивна бесіда за опорною схемою "Часи дієслів". (Запис на дошці. часи дієслів.)
Які три часи має дієслово?
Як відрізнити один час від іншого?
Як ви думаєте, що означають дієслова теперішнього часу?
Яке значення мають дієслова майбутнього часу?
Які дії описують дієслова минулого часу?
Спробуйте навести приклади дієслів кожного часу.
Давайте звіримо наші висновки з підручником.
2. Робота з підручником.
Правило с.121. Читання правила з підручника.
VI. Закріплення та осмислення знань
Впр.268, с.121 (списування).
Диктант.
Надійшла весна весела. Заспівав у гаю соловейко. Заквітне скоро сад. Густа зелень вабить око.
Поясніть зміст слова вабить. Опрацювання алгоритму визначення часу дієслів.
VII. Узагальнення та систематизація знань
1. Дидактична гра "Це наш час".
Учні поділяються на три групи за часом. Учитель промовляє речення або показує картку з реченням. Учні з відповідної групи піднімають руки і промовляють: "Це наш час". Представник групи доводить свою думку.
Виграє група, учні якої матимуть найменше штрафних фішок за помилки.
Стоїть гора висока.
Зашумить зелений гай.
Я іду рідною землею.
Випало багато снігу.
Петрик любить зиму.
Жито в полі налилося зерном.
Діти посадять дерева та кущі.
Заспіваймо пісню веселеньку.
Зацвіла в долині калина.
2. Змінювання дієслів за часом. (Запис речення під диктовку.)
Соловейко в темнім гаї сонце зустрічає.
Визначте час дієслова.
Змініть дієслово зустрічає за часом.
Отже, будь-яку подію можна описати у минулому, теперішньому або майбутньому часі. Це можливо тому, що дієслова змінюються за часом.
VIII. Підсумок уроку
Давайте повторимо, про що нове і цікаве ви дізналися на сьогоднішньому уроці.
IX. Домашнє завдання [32: 213]
Так само пропонуємо дидактичні ігри до вивчення теми "Дієслово".
Кросворд № 1. Заповніть горизонтальні рядки буквами так, щоб у всіх рядках були дієслова.
|
Д |
А |
Т |
И |
||
|
І |
А |
Т |
И |
||
|
Є |
А |
Т |
И |
||
|
С |
А |
Т |
И |
||
|
Л |
А |
Т |
И |
||
|
О |
А |
Т |
И |
||
|
В |
А |
Т |
И |
||
|
О |
А |
Т |
И |
Відповіді: дихати, іржати, єднати, сипати, лежати, обрати, вижати, ойкати. [11: 97]
Гра № 2 "Дієслова, близькі за значенням".
Обладнання. На дошці написані дієслова в неозначеній формі.
Завдання. Протягом умовленого часу написати дієслова, близькі за значенням до поданих. За кожне слово зараховується бал. За помилку знімається 2 бали.
Матеріал для гри. Бігти, думати, кричати, говорити, працювати.
Гра № 3 "Дієслова, протилежні за значенням".
Обладнання. На дошці написані дієслова в неозначеній формі.
Завдання. Протягом умовленого часу написати дієслова, протилежні за значенням до поданих.
За кожне слово зараховується бал. За помилку знімається 2 бали.
Матеріал для гри. Вставати, шити, додавати, множити, знаходити, дозволити, вимикати, говорити, розкладати. благати, дивуватися, єднати, одужувати, стомлюватися
Гра № 4 "Запишіть дієслова із - ся". Ведучий пропонує учням записати дієслова з - ся. Завдання виконують протягом умовленого часу.
За кожне правильно записане дієслово зараховується 1 бал. За помилку знімається 2 бали, по 1 балу - за некаліграфічне написання слів. [37: 127]
Дидактичні ігри до вивчення теми "Числівник".
Гра № 1 "Хто пригадає!". Ведучий пропонує учасниками гри назвати прислів’я, приказки і загадки, до складу яких входять збірні числівники Наприклад: Семеро одного не ждуть. Один з сошкою, семеро з ложкою. Двоє через дорогу живуть, а один одного не бачать і т.п. Виграє той, хто наведе найбільшу кількість таких прислів’їв, приказок і загадок.
Гра № 2 "Доповніть загадки". Ведучий читає частину загадки, а учні доповнюють і розгадують її, знаходять числівник і визначають його розряд. За кожне доповнення учневі, що зробить його першим, записує очко. За правильне розгадування учень теж одержує очко. Виграє той, хто набирає найбільше балів.
Матеріал до гри:
1. Два брати втікають… 2. Між двома дубами… 3. На одній Марушці… 4. Сім братів, віком рівні…5. Трьома зубами… 6. Тисяча овець… [37: 184]
Гра № 3 "Котрий?". На дошці записані питання та кількісні числівники, від яких потрібно утворити порядковий числівник:
Скільки? Котрий? Скільки? Котрий?
три - … п’ять - …
одинадцять - … дванадцять - …
тринадцять - … двадцять - …
Декілька навчальних ігор до вивчення частини мови "Прислівник".
Гра № 1 "Добери прислівник".
Обладнання. На дошці написані прислівники в неозначеній формі.
Завдання. Протягом умовного часу написати прислівники, близькі за значенням до поданих. За кожне слово зараховується бал. За помилку знімається 2 бали.
Матеріал до гри. Всюди (скрізь, повсюди); охоче (радо, залюбки); спершу (спочатку, насамперед); раптом (враз, зненацька); важко (тяжко, трудно).
Гра № 2 "Протилежні".
Обладнання. На дошці написані прислівники в неозначеній формі.
Завдання. Протягом умовного часу написати прислівники, протилежні за значенням до поданих. За кожне слово зараховується бал. За помилку знімається 2 бали.
Матеріал до гри. Високо (низько); широко (вузько); назад (вперед); праворуч (ліворуч); далеко (близько); вдень (вночі); тихо (голосно); багато (мало); швидко (повільно); прямо (криво); глибоко (мілко); вгорі (внизу); вперше (востаннє); тут (там).
Гра № 3 "Як? Коли? Де?". Ведучий пропонує написати по п’ять прислівників, які відповідають на питання як?, потім - коли?, потім - де?
Переможцем вважається той, хто першим правильно виконує завдання.
Приклади. Швидко, весело, смішно, щасливо, міцно, добре, тихо, сміливо, сумлінно; взимку, навесні, влітку, восени, сьогодні, тепер, вранці, вдень, щогодини, щотижня; там, тут, скрізь, внизу, спереду, вгорі, праворуч, навкруги, ззаду, ліворуч. [11: 92]
Надзвичайно важливу роль в ігровій ситуації відіграють правила. Якщо вони заздалегідь не продумані, чітко не сформульовані, то це ускладняє пояснення ходу гри, осмислення учнями її змісту викликає втому і байдужість учнів. Правила гри зобов’язують учнів діяти строго по черзі чи колективно відповідати за викликом, уважно слухати відповідь товариша, щоб вчасно виправити його і не повторювати сказаного, дисциплінованими, не заважати іншим, чесно визнавати свої помилки.
Правила гри виконують функцію організуючого елемента і є засобом керування грою. Вони визначають способи дій та їх послідовність, вимоги до поведінки, регулюють взаємини дітей у грі, вчать їх співвідносити свої дії з діяльністю інших гравців, сприяючи вихованню наполегливості, чесності, кмітливості тощо.
Жодне порушення правил не повинно залишатися поза увагою вчителя. Залежно від обставин він має знайти час і досить вимогливо та справедливо вказати учню на його недоліки в грі, пояснити, до чого призводять подібні вчинки в повсякденному житті. Проте під час гри не треба робити довгих зауважень, повчань, оскільки це погіршує настрій учнів, послаблює їхній інтерес, гальмує увагу.
2.4 Результати дослідного навчання
Після проведеного дослідного навчання ми розробили комплексну контрольну роботу для учнів 4 класу, яка і допоможе нам з’ясувати рівень знань учнів з граматики, а саме з морфології, а також продуктивність використання учнями вищезазначеного комплексу слів, введеного в мовлення учнів.
Контрольна робота:
І. Варіант. ІІ. Варіант.
1. Пояснити значення слів:
Формуляр,
стелажі,
ратиці,
повідь,
пашниця,
панчоха,
лунка,
китиці,
кватирка,
діжка,
галас,
вежа,
2. Скласти речення з різними значеннями багатозначного слова:
Двірник, дипломат; диск, машина.
3. Скласти речення, використовуючи слова та словосполучення, пояснити значення виділених слів:
І. В.: піднявши одну ногу, од якої падає на воду хистка тінь. Чапля мовби вгрузла, й так чудно бачити її на тоненькій другій,.
ІІ. В.: і познайомитися з мешканцями цієї країни - словами, Тут він зустрівся, які жили цілими родинами.
4. Дібрати слова близькі за значенням:
Дібрати слова протилежні за значенням:
Віхола, гуркіт, гвинтівка, делікатний, радо, охоче, нагорода.
5. Скласти твір-розповідь на тему: "Моє хобі".
Нижче наводимо результати проведеної роботи з контрольної роботи 4 - Б класу ЗОШ № 151 міста Харкова.
Таблиця № 4
|
№ |
Прізвище, ім’я. |
Оцінка за твір |
Оцінка за граматику |
Рівень |
|
1. |
Баніков Владислав |
11 |
11 |
Високий |
|
2. |
Василенко Олександр |
5 |
6 |
Середній |
|
3. |
Грама Денис |
3 |
3 |
Початковий |
|
4. |
Зайцева Марія |
9 |
9 |
Достатній |
|
5. |
Кліщенко Назар |
6 |
6 |
Середній |
|
6. |
Коноба Віктор |
6 |
5 |
Середній |
|
7. |
Кулішов Артур |
3 |
2 |
Початковий |
|
8. |
Купріянов Кирило |
6 |
6 |
Середній |
|
9. |
Лешенко Валерія |
8 |
9 |
Достатній |
|
10. |
Макаров Роман |
11 |
10 |
Високий |
|
11. |
Маркова Анастасія |
9 |
9 |
Достатній |
|
12. |
Машкіна Ганна |
2 |
2 |
Початковий |
|
13. |
Міхалап Ганна |
10 |
11 |
Високий |
|
14. |
Нефедова Надія |
9 |
9 |
Достатній |
|
15. |
Павлік Ганна |
10 |
10 |
Високий |
|
16. |
Перетяга Максим |
8 |
9 |
Достатній |
|
17. |
Пугач Ганна |
10 |
9 |
Високий |
|
18. |
Санімова Каміла |
6 |
6 |
Середній |
|
19. |
Сорокіна Катерина |
3 |
3 |
Початковий |
|
20. |
Теребінська Анастасія |
11 |
10 |
Високий |
|
21. |
Цимбал Владислав |
8 |
9 |
Достатній |
|
22. |
Шацький Ілля |
9 |
9 |
Достатній |
|
23. |
Яланжи Олека |
6 |
6 |
Середній |
|
24. |
Хочатрян Араік |
3 |
3 |
Початковий |
Після проведеної контрольної роботи ми отримали такі результати: на високому рівні - 6 учнів; на достатньому - 7учнів; на середньому рівні - 6 учнів; на початковому рівні - 5 учнів.
Нижче наводимо порівняльну стовпчикову діаграму у відсотках.
Діаграма № 2
Результати експериментальної роботи показали, що використання дидактичних ігор на різних етапах уроку є позитивним явищем у навчанні. У процесі грі діти не лише розкриваються, як особистості, а розвивають увагу, спостережливість, кмітливість, також завдяки використанню навчальних ігор збагачується активний словник учнів. Педагог повинен постійно удосконалювати навчальний процес, щоб учні могли легко і ефективно, якісно засвоювати програмний матеріал. Тому так важливо використовувати ігрові елементи і гру на уроках. Важливо, щоб робота над розвитком мовлення молодших школярів продовжувалась, але по закінченню експерименту можна сказати, що рівень знань і словниковий запас учнів збільшився.
Висновки
Проведене дослідження дало підстави для таких загальних висновків.
У наш час робота загальноосвітньої школи зосереджується на посиленні практичного й виховного спрямування мовної освіти, формуванні мовно-мовленнєвої культури особистості.
Проблема з розвитку зв’язного мовлення учнів висуває на одне з щільних місць необхідність роботи над формуванням словника дитини: збагачення його новими словами й виразами, точністю та доречністю вживання слів у мовленні.
Проблема формування словника учнів пов’язана з розвитком дитячої особистості. Вона не може бути розв’язана без постійної уваги до словникової роботи з огляду на ту важливу роль, яку відіграє лексика в комунікативно спрямованому навчанні української мови.
Аналіз методичної літератури з проблеми, чинних шкільних програм і підручників, творчих робіт учнів дали підстави для висновків про доцільність і доступність цієї роботи в початкових класах.
Суть дидактичної гри полягає в тому, що перед учнями стоїть завдання в ігровій формі, яке вони повинні виконати за певними правилами, визначений час, а звідси прагнення до перемоги, прагненням бути винахідливим, обачним.
Структурні складові дидактичної гри це - дидактичне завдання, ігровий задум, ігровий початок, ігрові дії, правила гри, підбиття підсумків.
В результаті проведеного дослідження згідно з поставленими завданнями було підтверджено, що в педагогічній роботі велику увагу слід приділяти дидактичній грі на уроці. Ігри можна використовувати на різних етапах засвоєння знань: на етапах пояснення нового матеріалу, його закріплення, повторення, контролю. Гра дозволяє включити в активну пізнавальну діяльність більшу кількість учнів. Гра допомагає вчителеві донести до учнів важкий матеріал в доступній формі. А головне, що у процесі гри діти спілкуються, тим самим розвивають своє мовлення. Тож можна зробити висновок про те, що використання гри необхідне при вченні дітей молодшого шкільний віку.
Серед різноманітних дидактичних ігор, які використовуються учителем, з метою піднесення мовленнєвої культури школярів, помітне місце повинні посідати дидактичні ігри з граматики. Такі ігри спрямовані на розширення словника учнів, а також на вироблення в них уміння вибирати зі свого словникового запасу для висловлення думки ті слова, які найбільше відповідають змісту висловлення.
У загальній системі вправ з граматики серйозну увагу слід приділяти системі дидактичних ігор на вивчення граматичних особливостей слів, адже за їхньою допомогою перед дітьми розкривається багатство української мови, формується вміння користуватися виражальними засобами.
Вихідними положеннями для створення такої системи вправ є:
дотримання принципу наступності і перспективності у вивченні граматичних понять;
побудова системи вправ та дидактичних ігор за принципом зростання труднощів і одночасно рівня самостійності в їхньому виконанні;
здійснення навчання мови не тільки на комунікативно-діяльність основі, а й на функціональній;
підпорядкування всієї системи вивчення граматичних понять меті активного користування українською мовою, як засобом спілкування.
Серед передумов ефективності використання розробленої системи дидактичних ігор виділяємо: тісний взаємозв’язок системи вправ їз чинними навчальними програмами з української мови, опора на знання учнів, що створює резерви розвитку зв’язного мовлення школярів без витрат додаткового навчального часу. Аналізуючи дослідну роботу можна зробити такі висновки, впровадження дидактичних ігор у навчальний процес значно збільшив активний словник молодших школярів, що і підтверджує нашу гіпотезу.
Список використаних джерел
Арват Н.Н., Арват Ф.С. Сопоставление изучения русского и украинского языков в школе: Пособие для учителя. - К.: Рад. школа, 1989. - 192 с.
Баженова І.М. Педагогічний пошук; Переклад з рос. - К.: Рад. шк., 1988. - 496 с.
Бетенькова Н.М., Фонин Д.С. Игры и занимательные упражнения на уроках русского языка - М.: Издат. "Астрель", 2004. - 270 с.
Бобровская Г.В. Активизація словаря младшего школьника // Начальная школа. - 2003. - № 4. - С.47 - 51.
Букатов В. Педагогічні таїнства дидактичних ігор. - К.: Ред. Загальнопед. газ., 2004. - 128 с.
Булаховский Л. Введение в языкознание. - Ч.2. - М.: 1954. с.34-35.
Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студента. Вищіх навчальних закладів. - К.: Вид. центер Академія, 2008. - 576 с.
Волох О.Т., Чемерисов М.Т., Чернов Є.І. Сучасна українська літературна мова. - К.: Вища шк., 1989. - 334 с.
Воскресенська Н.О., Свашенко А.О. Дидактичний матеріал з розвитку мови в 4 кл.: Посібник для вчителя. - К.: Радянська школа, 1990. - 96с.
Воскресенська Н.О., Свашенко А.О., Хорошковська О.Н. Українська мова в 4 класі: Посібник для вчителя - К.: Рад. шк., 1989. - 128 с.
Гамалий А.Т. Игры и занимательные упражнения по украинскому языку для 1 - 3 классы - К.: Радянська школа, 1980. - 110 с.
Геллер Е.М. Наш друг - игра. - Мн.: Нар. асвета, 1979. - 96 с.
Горецкий В.Г., Кирюшкин В.А., Шанько А.Ф. Дидактический материал к урокам обучения грамоте: Пособие для учащихся - М.: Просвещение, 1983. - 63 с.
Дорошенко С.І., Вашуленко М.С., Мельничайко О.І. Методика викладання української мови: Навчальний посібник - К.: Вища школа, 1989. - 423 с.
Журжина Ш.В. Дидактический материал по русскому языку 4 класс: Пособие для учащихся четырёхлет. нач. шк. - М.: Просвещение, 1989. - 176с.
Каніщенко А.П. Збагачення активного словника молодших школярів // Початкова школа. - 1986. - № 4 - С.21 - 24.
Канюка С.М. Вопросы методики работы учителя с учеником украинского языка для IV кл. школ с русским языком обучения: Дис. канд. пед. наук. - К., 1958.
Критерії оцінювання. Навчальних досягнень учнів початкових класів // Початкова освіта. - 2006. - №37 - 38. - С.41 - 52.
Кутенко Л.О. Особливості роботи над словом // Початкова школа. - 1990. - № 12. - С.17-20.
Кутенко Л.О. Особливості роботи над збагаченням і активізацією словникового запасу молодших школярів в умовах спорідненої двомовності: Дис. канд. пед. наук. - К., 1986.
Кохичко А.Н. Этимологический аналіз как приём при обучении орфографии // Начальная школа. - 1998. - № 1. - С.55 - 60.
Лазаренко Н. Збагачення словника молодших школярів прикметниками // Початкова школа. - 1999. - №1. - С.14 - 17.
Лобчук О. Лексико-семантичні групи як засіб збагачення словникового запасу. // Початкова школа. - 1995. - № 6. - С.24 - 25.
Львов М.Р. Правописание в начальных класах - М.: Просвещение, 2001. - 160 с.
Львов М.Р., Светловская Н.Н., Рамзаева Т.Г. Методика русского языка. - М.: Просвещение, 1987. - 341 с.
Мазоха Д.С., Опанасенко Н.І. Педагогіка: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 232 с.
Макаренко А.С., Избранные произведения в з-х томах. - Т.3. - К.: Радянська школа, 1984. - 546 с.
Маркитанова Н.П., Карманова В. Є. Зошит з української мови 4 (3) клас - Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 2001. - 72 с.
Мельникова С.И., Ярославская Л.Н. Игровые формы учебных занятий. - Х.: ХГУ, 1993. - 157 с.
Минскин Е.М. От игры к занятиям: развивающие и познавательные игры младших школьников: Пособие для учителей - М.: Просвещение, 1982. - 192с.
Мисири Г.С. Использование наглядности на начальном обучении русскому языку: Слуховая и зрительно-слуховая наглядность - М.: Русский язик. 1981. - 234 с.
Моісеєнко С.В. Рідна мова 4 клас: Розробки уроків - Х.: Вєста: Видавництво "Ранок", 2008. - 304 с.
Одинцова Г., Кадлюк Я. Цікавинки на уроках рідної мови: Посібник для вчителя поч. кл.: Тернопіль: Підручники і посібники, 2001. - 128 с.
Павленко Л.П. Сучасний урок в початковій школі.68 уроків з розвитку зв’язного мовлення у 1 - 4 класах - Х.: Вид. гр. "Основа", 2005. - 112с.
Палей І.Р. Очерки по методике русского языка. - М.: 1965. - С.147.
Пентилюк М.І., Окунева Т.Г. Сучасний урок української мови - Х.: Вид. група Основа, 2007, - 176 с.
Передрий Г.Р., Смолянікова Г.М., Непийвода Ф.А. Цікава граматика. - К.: Радянська школа, 1967. - 312 с.
Петрюк Л.П., Рисована З.Г. Методичні рекомендації по проведенню тематичного оцінювання з української мови в початковій школі - Х.: Світ дитинства, 2003. - 128 с.
Плющ М.Я., Бевзенко С.П., Грипас Н.Я. та ін. Сучасна українська літературна мова: Підручник - 4-те вид. - К.: Вища шк., 2003. - 430 с.
Понамарьова К.Л. Основні напрями роботи з розвитку монологічного мовлення учнів // Навчання та виховання учнів 4 - го класу: Методичний посібник для вчителів - К.: Початкова школа, 2005. - С.173 - 189.
Поніманська Т.І. Дошкільна педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів - К.: "Академія видав.", 2004. - 456с.
Прищепа К.С., Лукяненко В.Г. Тематичний словник школяра - К.: Форум, 2001. - 336 с.
Програма для середньої загальноосвітньої школи з російською мовою навчання 1 - 4 класи. - К.: "Початкова школа", 2006. - 192 с.
Рыжикова Г.И. Использование игровых приемов при изучении слов с непроверяемым написаним // Начальная школа. - 1995. - №1. С.17 - 18.
Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. - К.: Генеза, 2002. - 325 с.
Савченко О.Я. Сучасний урок у початкових класах. - К.: "Магістр-S", 1997. - 256 с.
Семенов С.М. Дидактична гра як форма навчання // Радянська школа. - 1989. - № 3. - С.26 - 33.
Смоглій О. Застосування ігрових ситуацій на уроках у молодших класах // Початкова школа. - 2003. - № 7. - С.20 - 21.
Супрун А.Е. Лингвистические основи изучения грамматики русского языка в белорусской школе - Минск: 1974. - С.16-40.
Успенский М.Б. Совершенствование методов и приемов обучения русскому языку в национальной школе - М., 1979.
Стріха А.Д., Гуревич А.Ю. Цікава граматика - К.: Рад. Школа, 1991.
Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів ВПЗ освіти - К.: Вид. центер. Академія, 2000. - 544с.
Фрощук О.О., Фрощук Н. Є. Українська мова для початкових класів: навчальний посібник - К.: Вид. АСК, 2003. - 368 с.
Хорошковська О.Н., Воскресенська Н.О., Свашенко А.О. Українська мова: мова і мовлення. Правопис: Підручник для 4 класу загальноосвіт. шк. з рос. мовою навчання - К.: Промінь, 2004. - 144 с.
Хорошковська О.Н. Методика навчання української мови у початкових класах шкіл з російською мовою викладання. - К.: Промінь, 2006. - 256 с.
Хорошковська О.Н. Теоритичні основи відбору змісту мовного й мовленнєвого матеріалу // Початкова школа. - 2005. - № 7. - С.3 - 14.
Хуторской А.В. Современная дидактика: Учебник для вузов - СПб: Пітер, 2001. - 544 с.
Цыганенко Г.П. Этимологический словарь русского языка: Более 500 слов. - 2-е изд. перераб. и доп. - К.: Рад. шк., 1989. - 511 с.
Чекіна О.Ю. Робота зі словниковими словами: нетрадиційні прийоми, ігри та завдання для учнів 1-4 класів - Х.: Вид. група "Основа", 2008. - 109с.
Шведова Л.М. Развитие логического мышления, сообразительности, воображения и интеллекта у детей 5 - 12 лет - Донецк: ООО ПКФ "БАО", 2007. - 352 с.