Принципи організації та побудови освіти в Україні

Міністерство освіти і науки України

Миколаївський державний університет ім.В.О. Сухомлинського

ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПОБУДОВИ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

Індивідуальна робота №1

з дисципліни

"Вступ до спеціальності"

студентки 152 групи

фізико-математичного

факультету

Красніченко Наталі

освітня система україна

Миколаїв 2008

Система освіти складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.

Освіта - основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального та економічного розвитку суспільства і держави.

Поява Української незалежної держави спричинила реформування освітньої системи. Україна дістала у спадщину радянську систему освіти, яка не відповідала її національним інтересам та тенденціям розвитку європейського і світового шкільництва.

Розбудова української держави, демократизація суспільного життя, відродження національної культури, посилення інтеграційних процесів з Європою, реформування економіки, впровадження ринкових відносин тощо поставили нові вимоги до освіти у XXIст. Вона має бути пріоритетною, безперервною і різноманітною, нести гуманістичні цінності, використовувати нові технології навчання, бути всеохоплюючою та інформаційною, забезпечувати саморозвиток особистості.

У зв’язку з цим у державі розпочато роботу зі створення нової законодавчої і нормативної бази національної освіти. Важливою віхою на шляху розбудови національної системи освіти було прийняття І з’їздом освітян України 24-25 грудня 1992 року Державної національної програми "Освіта". Цей документ було затверджено Кабінетом Міністрів України та підписано Президентом. Він окреслив такі конкретні завдання та основні шляхи реформування освіти:

створення в суспільстві атмосфери загальнодержавного, всенародного сприяння розвиткові освіти, неухильної турботи про примноження інтелектуального та духовного потенціалу нації, активізація зусиль усього суспільства для виведення освіти на рівень досягнень сучасної цивілізації, залучення до розвитку освіти всіх державних, громадських, приватних інституцій, сім’ї, кожного громадянина;

подолання девальвації загальнолюдських гуманістичних цінностей та національного нігілізму, відірваності освіти від національних джерел;

забезпечення розвитку освіти на основі нових прогресивних концепцій, запровадження в навчально-виховний процес сучасних педагогічних технологій та науково-методичних досягнень;

відхід від засад авторитарної педагогіки,що утвердилися в тоталітарній державі і спричинили нівелювання природних задатків і можливостей,інтересів усіх учасників освітнього процесу;

підготовка нової генерації педагогічних кадрів, підвищення їхнього професійного та загальнокультурного рівня;

формування нових економічних основ системи освіти, створення належної матеріально-технічної бази;

реорганізація наявних та створення навчально-виховних закладів нового покоління, регіональних центрів та експериментальних майданчиків для відпрацювання та відбору ефективних педагогічних інновацій та освітніх модулів;

радикальна перебудова управління сферою освіти шляхом її демократизації, децентралізації, створення регіональних систем управління навчально-виховними закладами;

органічна інтеграція освіти і науки, активне використання наукового потенціалу вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ, новітніх теоретичних розробок та здобутків педагогів-новаторів, громадських творчих об’єднань у навчально-виховному процесі;

створення нової правової та нормативної бази освіти. [5; ст.4]

У Програмі висвітлювалися стратегічні завдання та шляхи реформування змісту освіти, мета, пріоритетні напрями та шляхи національного, дошкільного виховання, проблеми реформування загальної середньої, професійної, вищої та післядипломної освіти, розвитку позашкільного навчання і виховання.

Педагогічна громадськість схвально прийняла подані у Програмі перспективи створення системи соціального захисту учасників навчального процесу, проблеми підготовки нового покоління педагогічних працівників, зокрема підвищення їхнього соціального статусу до рівня, що відповідає ролі вчителя, педагога в суспільстві.

По-новому розглядалися проблеми фінансового та матеріально-технічного забезпечення освіти, яке має ґрунтуватися на пріоритетності витрат на розвиток освіти з державного та місцевого бюджетів тощо.

Знайшли своє відображення в Програмі проблеми наукової діяльності в системі освіти, управління освітою, міжнародні зв’язки тощо.

Накреслення І Всеукраїнського з’їзду працівників освіти законодавчо закріплено у законах "Про освіту" (1996р.), "Про загальну середню освіту" (1999р.), "Про дошкільну освіту" (2001р.), "Про позашкільну освіту" (2000р.), "Про вищу освіту", на основі яких Міністерство освіти і науки України розробило низку нормативних документів.

Діяльність системи освіти, передбачена згаданими вище законодавчими актами, мала забезпечити інтелектуальний, духовний потенціал народу, вихід вітчизняної науки, техніки і культури на світовий рівень, національне відродження, розбудову держави і демократизацію суспільства в Україні.

Великим здобутком у галузі освіти цього десятиріччя було відродження національної школи. В основу концепції національної системи освіти і виховання покладено педагогічні ідеї українських просвітителів, досвід діяльності рідної школи в короткі проміжки незалежності нашої Батьківщини. Основними ознаками національної школи сьогодні, як і в минулому, є навчання і виховання дітей на засадах національної культури з використанням кращих здобутків культур інших народів, навчання учнівської молоді рідною мовою. Серцевиною змісту освіти і виховання у національній школі стає національна ідеологія, яка відображає історично зумовлені духовні цінності народу.

Характерною рисою національної школи є гармонійне використання нею освітніх і виховних функцій. Це є особливо важливим сьогодні, коли у суспільстві посилюється тенденція до того, щоб школа переросла у виключно освітній навчальний заклад. Нині спостерігається непогодженість у виборі методологічних орієнтирів виховання. Як зазначає О.Я. Савченко, "для одних педагогів усе вичерпується національними вихованням, другі - зосереджуються на громадській освіті, треті - сповідують полі культурність, четверті - педагогіку життєтворчості і т.п." [6; ст.3] Таке розмаїття підходів до завдань і змісту виховання виключається у національній школі.

Подібна робота має місце у тих школах, де працюють високоінтелектуальні, національно свідомі вчителі. Байдужі, морально розбещені, зденаціоналізовані наставники замість пшениці сіють у серцях і душах дітей кукіль, який забур’янює їх. Свідомо, а то й не свідомо подібні вчителі продовжують деморалізацію суспільства, чинять злочин проти свого народу.

Паралельно з відродженням рідної школи позитивним є удосконалення та розвиток мережі загальноосвітніх закладів різних спрямувань, форм власності. Повсюдно з’явилися гімназії, ліцеї, колегії, коледжі, спеціалізовані школи, приватні навчальні заклади. Вони відкрили можливості молоді навчатися відповідно до її здібностей, обдарувань,що в кінцевому рахунку позитивно відіб’ється на зростанні інтелектуального і духовного потенціалу нації.

У попередні роки мали місце пошуки удосконалення, модернізації змісту шкільної освіти, вищої школи. Проте ця робота, крім дошкільного виховання, де впроваджено базовий компонент дошкільної освіти, не завершена.

З прийняттям Верховною Радою України законів "Про освіту", "Про загальну середню освіту", "Про професійно-технічну освіту", "Про позашкільну освіту" розпочався новий етап у реформуванні освіти, постали конкретні завдання щодо регулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної, наукової та загальнокультурної підготовки учнів.

12-річний термін навчання в середніх загальноосвітніх навчальних закладах, перехід початкової школи з 1 вересня 2001 року на єдину структуру - 4-річний термін навчання, прийом дітей до школи з 6-річного віку, впровадження 12-бальної системи оцінювання знань та семестрової структури навчального року, розвиток пробільності старшої школи - ці та інші напрями реформування перебувають зараз у центрі діяльності органів освіти, педагогічних колективів, громадськості.

Посилився гуманітарний компонент освіти. З практики навчання усунуто заідеологізовані дисципліни, насаджені колишнім тоталітарним режимом, авторитарно-дисциплінарна модель навчання поступилася особистісно-орієнтованій. Вона забезпечує індивідуалізацію навчання, саморозвиток і суверенність особистості, свідоме визначення молоддю своїх можливостей та шляхів їх реалізації.

У навчальному процесі посилилась роль української мови, нею навчаються сьогодні до 70% учнів.

Паралельно з деякими позитивними зрушеннями в галузі освіти розвиваються й поглиблюються нездорові тенденції. Соціально-економічний стан суспільства призвів до зростання неграмотності, зростає кількість дітей, які не відвідують школу. Не відповідають вимогам часу навчально-методична база та засоби навчання. Новітні технології навчання не застосовують у більшості шкіл і ВНЗ. Недоступною для користування у зв’язку з високою вартістю, є навчальна література.

У діяльності нових шкіл - ліцеїв, гімназій, коледжів багато формалізму, діяльність значної частини з них свідчить про зміну вивісок, а не про нові підходи до організації навчання й виховання учнівської молоді.

Значно погіршилася матеріально-технічна база освіти, матеріальний рівень життя вчителя.

Відповідно до закону "Про освіту" Кабінетом Міністрів України та Міністерством освіти і науки України проводиться реформування вищої школи.

Насамперед слід зазначити впровадження ступеневої освіти, якою передбачається підготовка фахівців із вищою освітою освітньо-кваліфікаційних рівнів молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста і магістра.

З метою визначення статусу вищого закладу освіти, підтвердження його здатності здійснювати підготовку фахівців на рівні державних вимог з певного напрямку Кабінет Міністрів України постановою від 2 лютого 1996 року №200 ввів ліцензування, атестацію та акредитацію закладів освіти.

Зроблено конкретні кроки щодо наближення вітчизняної освіти до освітянських систем розвинутих країн, поліпшилася співпраця ВНЗ України з закладами вищої школи багатьох країн світу.

Разом з тим особливо в занедбаному стані сьогодні є виховання учнівської і студентської молоді. Вона набула в більшості навчальних закладів самодіяльного характеру, зміст його визначається рівнем педагогічної культури наставників, їхньою політичною орієнтацією в суспільстві. За роки незалежності не створено орієнтовних програм щодо виховання дітей дошкільного віку, школярів та студентів, тож системи виховання молоді зовсім немає, її треба створити.

Ці та інші проблеми знайшли своє відображення в роботі ІІ Всеукраїнського з’їзду працівників освіти. Пріоритетні напрями державної політики в розвитку освіти було висвітлено в Національній доктрині розвитку освіти:

особистісна орієнтація освіти;

формування національних і загальнолюдських цінностей;

створення для громадян рівних можливостей у здобутті освіти;

постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу;

розвиток системи безперервної освіти та навчання протягом життя;

пропаганда здорового способу життя;

розширення україномовного освітнього простору;

забезпечення освітніх потреб національних меншин;

забезпечення економічних і соціальних гарантій для професійної самореалізації педагогічних, науково-педагогічних працівників, підвищення їх соціального статусу;

розвиток дошкільної, позашкільної загальної середньої освіти у сільській місцевості та професійно-технічної освіти;

органічне поєднання освіти і науки, розвиток педагогічної та психологічної науки, дистанційної освіти;

запровадження освітніх інновацій та інноваційних технологій;

створення індустрії сучасних засобів навчання і виховання, повне забезпечення ними навчальних закладів;

створення ринку освітніх послуг та його науково-методичне забезпечення;

інтеграція вітчизняної освіти до європейського та світового освітніх просторів. [2; ст.132]

Відповідно до закону "Про освіту", система освіти в сучасній Україні складається з таких ланок: дошкільна освіта, загальна середня освіта, позашкільна освіта, професійно-технічна освіта, вища освіта, післядипломна освіта, аспірантура, докторантура, самоосвіта.

Дошкільна освіта. У дитячих яслах, садках, яслах-садках, сімейних, прогулянкових дошкільних закладах компенсую чого та комбінованого типів з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням там дітей, а також у дитячих садках інтернатного типу, дитячих будинках тощо здійснюється дошкільна освіта. Організовуються профільні дитячі садки з пріоритетним розвитком певного напряму діяльності, що запроваджують авторські програми, досвід видатних педагогів минулого і сучасності, надають додаткові освітні послуги. Метою дошкільних закладів є забезпечення фізичного, психічного здоров’я дітей, їх різнобічного розвитку, набуття життєвого досвіду, вироблення умінь та навичок, необхідних для подальшого навчання. Дошкільне виховання спрямоване на практичне оволодіння рідною, а інколи й іноземною мовами, забезпечення пізнавальної активності, розвитку творчих здібностей в ігровій та інших видах діяльності; виховання культури спілкування, поваги і любові до батьків, родини, батьківщини.

Кожна дитина перед тим, як іти до школи, має одержати підготовку згідно з вимогами базового компонента дошкільної освіти в підготовчих групах при школі або за програмою сімейного виховання. Базовий компонент дошкільної освіти є основою єдиного освітнього простору, гарантом його якості в дошкільних закладах. Його зміст відображає тенденції до гуманізації дошкільної освіти, орієнтує на збалансоване співвідношення між розумовим, фізичним, соціальним розвитком дитини, виховання цілісної особистості, здатної до самовираження.

Загальна середня освіта. Обов’язковою складовою безперервної освіти є загальна середня, спрямована на забезпечення всебічного розвитку особистості через навчання та виховання, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях, принципах науковості, світського характеру освіти, системності, на засадах гуманізму, демократії, взаємоповаги між націями і народами в інтересах людини, родини, суспільства, держави.

Завдання загальної середньої освіти полягають у вихованні громадянина України; формування особистості учня, розвитку його здібностей та обдарувань; виконанні вимог Державного стандарту загальної середньої освіти; вихованні в учнів поваги до Конституції, державних символів України, прав і свобод людини і громадянина, до народних традицій та звичаїв, державної та рідної мови; виховання свідомого ставлення до свого здоров’я, формування засад здорового способу життя.

Відповідно до закону 12-річна загальна середня освіта має три рівні: початковий, основний, старший. Навчання здійснюється в загальноосвітній школі трьох ступенів: перший - початкова школа, другий - основна школа, третій - старша школа, що можуть функціонувати разом чи окремо.

Початкова освіта. Вона забезпечує загальний розвиток дитини, вміння впевнено читати, знати основи арифметики; набуття первинних навичок користування книжкою та іншими джерелами інформації; формування загальних уявлень про навколишній світ, засвоєння норм загальнолюдської моралі, вироблення перших трудових навичок. Строк навчання - 4 роки.

Враховуючи широкий діапазон вікових особливостей молодших школярів, у структурі початкової школи розрізняють мікроетапи: 1-2 класи і 3-4 класи.

Основна середня освіта. Фундаментом загальноосвітньої підготовки всіх школярів є середня освіта, вона формує в них готовність до вибору подальшого профілю навчання і здобуття освіти. У цьому віці в учнів в основному завершується формування загальнонавчальних умінь і навичок, засвоєння навчального матеріалу на рівні, достатньому для подальшого навчання. Важливе значення надається формуванню здорового способу життя, правовому й екологічному вихованню. Термін навчання - 5 років. [4; ст.47]

Повна середня освіта. Вона забезпечує поглиблене засвоєння знань з базових дисциплін та за вибором, формування цілісних уявлень про природу, людину, суспільство, культуру, виробництво. Результатом здобуття повної середньої освіти має бути інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості. Термін навчання - 2 (3) роки.

Відповідно до можливостей щодо забезпечення освітнього рівня функціонують різні типи загальноосвітніх навчальних закладів.

Загальна середньоосвітня школа - загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів. І ступінь - початкова школа (1-4 класи); ІІ ступінь - основна школа (5-9 класи); ІІІ ступінь - старша школа (10-12 класи).

Школи всіх трьох ступенів можуть функціонувати разом або самостійно.

Загальноосвітня школа-інтернат - загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним державним утриманням дітей, які потребують соціальної допомоги.

Вечірня (змінна) школа - загальноосвітній навчальний заклад ІІ-ІІІ ступенів для громадян, які не мають можливості навчатися у школах з денною формою навчання.

Спеціалізована школа - загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів.

Гімназія - загальноосвітній навчальний заклад ІІ-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю.

Ліцей - загальноосвітній навчальний заклад ІІІ ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою.

Колегіум - загальноосвітній навчальний заклад ІІІ ступеня філологічно-філософського або культурно-естетичного профілю.

Спеціальна загальноосвітня школа - загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного або розумового розвитку.

Школа соціальної реабілітації - загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання.

З 2003/2004 навчального року в практику загальноосвітньої школи України втілено Концепцію профільного навчання.

Профільне навчання - засіб диференціації та індивідуалізації навчання, що за рахунок змін у структурі, змісті й організації освітнього процесу сприяє повнішому врахуванню інтересів, нахилів і здібностей учнів, створенню умов для навчання старшокласників відповідно до їх інтересів і намірів щодо продовження освіти.

Концепція профільного навчання передбачає введення у старших класах загальноосвітніх шкіл таких профілів:

природничо-математичного;

суспільно-гуманітарного;

виробничо-технологічного;

художньо-естетичного;

спортивного.

Позашкільна освіта. Гуманітарний та демократичний аспекти освіти потребують єдиної комплексної системи освіти та виховання у школі і поза нею.

Позашкільна освіта - сукупність знань, умінь і навичок, що отримують вихованці, учні і слухачі в позашкільних навчальних закладах у вільний від навчання в загальноосвітніх та інших навчальних закладах час.

Позашкільна освіта здійснюється за такими напрямками:

художньо-естетичний;

туристсько-краєзнавчий;

еколого-натуралістичний;

науково-технічний;

дослідницько-експериментальний;

фізкультурно-спортивний;

військово-патріотичний;

бібліотечно-бібліографічний;

соціально-реабілітаційний;

оздоровчий;

гуманітарний.

Позашкільну освіту здійснюють позашкільні навчальні заклади державної, комунальної або приватної форми власності диференційовано, відповідно до індивідуальних можливостей, інтересів, нахилів, здібностей дітей та молоді.

До них належать палаци, будинки, станції, клуби й центри дитячої творчості, дитячо-юнацькі спортивні школи, студії, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.

Професійна освіта. Здійснюється в системі вищих та середніх навчальних закладів: багато профільних університетах, академіях, інститутах, коледжах, технікумах, педагогічних, медичних та мистецьких училищах. Професійно-технічну освіту здобувають у середніх професійно-технічних училищах, які забезпечують підготовку кваліфікованих робітників.

Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації:

І. Технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади.

ІІ. Коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади.

ІІІ-ІV. Інститут, консерваторія, академія, університет.

У системі вищої освіти функціонують вищі навчальні заклади державної та інших форм власності. На рубежі XX - XXI ст. її складали 979 вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації, з них 664 - вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації, у т. ч.593 державної форми власності та 71 інших форм власності із загальною чисельністю 528 тис. студентів. Мережа вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації налічувала 315, у тюлю 223 державні заклади. Серед них функціонувало 106 університетів, 59 академій, 150 інститутів. Статус національних мали 38 університетів і академій. [1; ст.239]

Одним із пріоритетів розвитку вищої освіти є реалізація стратегічного курсу на входження України до єдиного європейського та світового освітнього простору. Рішенням колегії Міністерства науки і освіти України від 28 лютого 2003 року було ухвалено вжити комплекс заходів щодо виходу національної вищої школи на міжнародний ринок освітніх послуг і організаційного забезпечення приєднання України до Болонського процесу - руху освітніх національних систем до узгодження системи вищої освіти європейських країн, створення єдиних критеріїв і стандартів, які утверджуються в Європі. Головною його метою є консолідація зусиль наукової та освітянської громадськості й урядів для істотного підвищення конкурентоспроможності європейської вищої освіти і науки у світовому вимірі, підвищення ролі цієї системи у соціальних перетвореннях. У Болонській декларації, прийнятій 19 червня 1999 року міністрами вищої освіти 29 європейських країн, задекларовано зобов’язання країн-учасниць до 2010 року створити освітні системи з певним єдиним стандартом угоди.

Участь України у Болонських перетвореннях спрямована на розвиток системи вищої освіти і набуття нею нових якісних ознак, а не на втрату кращих традицій, зниження національних стандартів якості. У багатьох вищих навчальних закладах України розпочалося впровадження вимог Болонського процесу в освітню програму. [3; ст.26]

План

Що таке освіта?

Система освіти у Державній національній програмі „Освіта”.

Зміст законів „Про освіту”, „Про загальну середню освіту”, „Про дошкільну освіту”, „Про позашкільну освіту”, „Про вищу освіту”.

Дошкільна освіта.

Повна середня освіта.

Позашкільна освіта.

Професійна освіта.

Україна у Болонському процесі.

Список використаної літератури

Волкова Н.П. Педагогіка: Навч. посібник. - К.: Академвидав, 2007. - 615ст.

Любар О.О., Стельмахович М.Г., Федоренко Д.Т. Історія української школи і педагогіки: Навч. посібник. - К.: Знання, 2003. - 450с.

Медвідь Л.А. Історія національної освіти і педагогічної думки в Україні: Навч. посібник. - К.: Вікар, 2003. - 335с.

Фіцула М.М. Педагогіка: Навч. посібник. - К.: Академія, 2002. - 528с.

Управління школою. - 2005, №25.

Урядовий кур’єр. - 2005, №92.