Поняття педагогічної майстерності
Размещено на http://www.
ПЛАН
Вступ
1. Поняття педагогічної майстерності
2. Елементи педагогічної майстерності
3. Деякі шляхи формування педагогічної майстерності
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Педагогічна майстерність — вияв високого рівня педагогічної діяльності.
Як наукова проблема, вона постала у XIX. ст. Дослідники педагогіки тлумачать її як найвищий рівень педагогічної діяльності, який виявляється в тому, що у відведений час педагог досягає оптимальних наслідків, «синтез наукових знань, умінь і навичок методичного мистецтва і особистих якостей учителя», комплекс властивостей особистості педагога, що забезпечує високий рівень самоорганізації педагогічної діяльності.
Ґрунтується на високому фаховому рівні педагога, його загальній культурі та педагогічному досвіді. Розглядається як вияв власного «Я» у професії, як самореалізація Особистості вчителя в педагогічній діяльності, тому визначається як вища, творча його активність, що передбачає довільне використання методів і засобів педагогічного взаємовпливу в кожній ситуації навчання та виховання. Така доцільність є результатом засвоєння системи знань і уявлень про закони навчання, технології розвитку дитини, а також індивідуальні особливості педагога, його спрямованість, здібності та психофізичні дані.
Критеріями педагогічної майстерності є гуманність, науковість, педагогічна доцільність, оптимальний характер, результативність, демократичність, творчість (оригінальність).
1. Поняття педагогічної майстерності
Що ж це таке – педагогічна майстерність? Яка його сутність? У психолого-педагогічній літературі в даний час існують різні характеристики поняття "педагогічна майстерність", але немає єдиного визначення, яке точно і повно розкриває його зміст і сутність. Так, наприклад, М.І. Дьяченко і Л.О. Кандибович пишуть: «Педагогічна майстерність – це високий рівень професійної діяльності викладача. Зовні воно виявляється в успішному творчому рішенні найрізноманітніших педагогічних задач, в ефективному досягненні способів і цілей навчально-виховної роботи...
З внутрішньої сторони педагогічна майстерність – це функціонуюча система знань, навичок, умінь, психічних процесів, властивостей особистості, що забезпечує виконання педагогічних задач». [1] Це визначення не дає ясного представлення про зміст педагогічної майстерності, про його компоненти. Немає в ньому і вказівок на природу педагогічної майстерності. Не ясно, наприклад, як приходить до педагога цей «високий рівень професійної діяльності». Чи то це результат навчання, чи то це прояв спадкоємного нахилу, чи то це єдність теоретичної озброєності і практичної роботи.
Найбільш вдало, сутність педагогічної майстерності розкрита в «Педагогічній енциклопедії»: це «високе і постійно вдосконалюєме мистецтво виховання і навчання, доступне кожному педагогу, що працює по покликанню і любить дітей.
Педагог – майстер своєї справи – це фахівець високої культури, глибоко знаючий свій предмет, добре знайомий з відповідними галузями науки або мистецтва, що практично розбирається в питаннях загальної й особливо дитячої психології, який у досконалості володіє методикою навчання і виховання». [6] Якщо вдуматися в це визначення, то можна помітити, що: 1) у зміст поняття «педагогічна майстерність» включаються: а) загальна висока культура, ерудиція; б) великі і глибокі знання з області вивчаємої науки; в) озброєність знаннями з педагогіки, загальної, вікової і педагогічної психології, уміння використовувати їх у практиці навчання і виховання; г) володіння в досконалості методикою навчально-виховної роботи, що виявляється, на думку Н.В. Кузьміною, головним чином у тім, що педагог знає, як учити і виховувати; 2) педагогічна майстерність виховується, воно доступно кожному, хто обрав професію вчителя по покликанню.
В.О. Сластьонін визначає педагогічну майстерність як вищу форму професійної спрямованості особистості, а головним показником майстерності в будь-якій діяльності, на його думку, є володіння спеціальними узагальненими уміннями.
Виділимо в структурі педагогічної майстерності такі взаємозалежні елементи: гуманістична спрямованість діяльності, професійна компетентність, педагогічні здібності, педагогічна техніка.
2. Елементи педагогічної майстерності
До
елементів педагогічної майстерності
належать:
Гуманістична спрямованість діяльності. Полягає в спрямованості діяльності педагога на особистість іншої людини, утвердження словом і ділом найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки й стосунків. Передбачає гуманістичний вияв його ціннісного ставлення до педагогічної діяльності, її мети, змісту, засобів, суб'єктів. Той, хто не любить і не поважає дітей, учнів, не може досягти успіху в педагогічній праці, бо тільки щира любов і глибока повага педагога до вихованців породжують відповідну любов і повагу до нього, до його ідей, поглядів, переконань, знань, які він вчить здобувати.
Професійна компетентність, професіоналізм. Передбачають наявність професійних знань (суспільних, психолого-педагогічних, предметних, прикладних умінь та навичок). їх змістом є знання предмета, методики його викладання, знання педагогіки і психології. Особливостями професійних знань є їх комплексність (потребує вміння синтезувати матеріал, аналізувати педагогічні ситуації, вибирати засоби взаємодії), натхненність (висловлення власного погляду, розуміння проблеми, своїх міркувань).
Професіоналізм педагога — це сукупність психофізіологічних, психічних та особистісних змін, які відбуваються в людині у процесі оволодіння знаннями та довготривалої діяльності, що забезпечують якісно новий, вищий рівень вирішення складних професійних завдань.
Педагогічний професіоналізм — уміння вчителя мислити та діяти професійно. Охоплює набір професійних властивостей та якостей особистості педагога, що відповідають вимогам учительської професії; володіння необхідними засобами, що забезпечують не тільки педагогічний вплив на вихованця, але і взаємодію, співробітництво та співтворчість з ним. Для активного співробітництва з вихованцями вчителю необхідна мобілізація інтелекту, волі, моральних зусиль, організаторського хисту та вміле оперування засобами формування моральних, інтелектуальних та духовних засад у школярів. Він повинен володіти широким арсеналом інтелектуальних, моральних та духовних засобів, що забезпечують педагогічний вплив на учня. До інтелектуальних засобів належать кмітливість, професійне спрямування сприйняття, пам'яті, мислення, уяви, прояв та розвиток творчих здібностей учня. До моральних — любов до дітей, віра в їх можливості та здібності, педагогічна справедливість, вимогливість, повага до вихованця — все, що складає основу професійної етики вчителя. Духовні засоби — основа його загальної та педагогічної культури.
Професійне знання – це фундамент становлення педагогічної майстерності. Зміст професійних знань складає знання вивчаємого предмета, його методики, педагогіки і психології.
Знання вчителя в області вікової, педагогічної, загальної психології і педагогіки обумовлюють наукове рішення складних питань теорії і практики підростаючого покоління, озброюють учителя закономірностями процесу оволодіння знаннями, уміннями і навичками в школі, формування особистості школяра, дозволяють визначити найбільш ефективні основи і методи подальшого удосконалювання навчально-виховного процесу. Психолого-педагогічна ерудиція забезпечує правильний вибір впливу на основі точного психологічного аналізу вчинку, факту або явища.
Недооцінка або ігнорування цієї першооснови високого професіоналізму (психолого-педагогічних знань) приводить деяких учителів до ремісництва, штампам, примітивізму, рутини.
Педагогічні здібності. Сукупність психічних особливостей вчителя, необхідних для успішного оволодіння педагогічною діяльністю, її ефективного здійснення.
Головною здібністю, що об'єднує всі інші, є толерантність, чутливість до людини, до особистості, яка формується. З нею тісно взаємодіють комунікативність (потреба у спілкуванні, здатність легко налагоджувати контакти, викликати позитивні емоції у співрозмовника й відчувати задоволення від спілкування); перцептивні здібності (професійна проникливість, пильність, інтуїція, здатність сприймати і розуміти іншу людину, її психологічний стан за зовнішніми ознаками); динамізм особистості (здатність активно впливати на іншу особистість); емоційна стабільність (володіння собою, самоконтроль, саморегуляція); оптимістичне прогнозування (передбачення розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній); креативність (здатність до творчості, генерування нових ідей, уникнення традиційних схем, оперативного розв'язання проблемних ситуацій); впливовість (здатність вплинути на психічний і моральний світ дітей в певному напрямі, зближуватися з ними, здобувати довіру, любов і повагу, глибоко проникати у їхній внутрішній світ, конструювати, проектувати його).
Визначальної складовою частиною педагогічної майстерності є педагогічні здібності. Н.В. Кузьміна підкреслює, що педагогічні здібності – спеціальні, від них залежить оволодіння педагогічною майстерністю. Вчені різних областей наукового знання інтенсивно займаються зараз заглибленим дослідженням проблеми спеціально педагогічних здібностей, їхньої класифікації. Зусиллями таких дослідників, як Ф.Н. Гоноболін, Н.В. Кузьміна, Н.Д. Левітів і інші, знайдені сукупності властивостей особистості вчителя, що дозволяють йому домогтися в педагогічній діяльності найбільш високих результатів. У психолого-педагогічній літературі найчастіше відзначаються наступні види педагогічних здібностей:
Дидактичні – це такі здібності, що складають основу умінь викладати матеріал учням доступно, цікаво, чітко, ясно. Володіючи дидактичними здібностями, вчитель зуміє виявити винахідливість, щоб викликати розумову активність школярів, внести в навчально-виховний процес щось нове, незвичайне, що торкає не тільки розум, але і почуття.
Педагогічна майстерність вчителя не обмежується здібністю чітко і ясно, доступно передавати інформацію дітям. Воно виявляється в умінні «розбудити», «розбурхати» розум дітей.
Організаторські – виявляються, по-перше, у здібності організувати учнів, утягнути їх у різні види суспільно корисної діяльності, створити колектив і зробити його інструментом, за допомогою якого формується відповідна структура особистості. По-друге, це здібності, що дозволяють вчителю організувати свою власну діяльність. Точність, акуратність, дисциплінованість, відповідальне відношення до справи, зібраність – усе це ті якості особистості, що є наслідком організаторських здібностей.
Комунікативні – це здібності, що дозволяють установлювати правильні взаємини з учнями, що народжує в останніх довіру і доброзичливість, готовність йти разом з педагогом. Комунікативні здібності взаємодіють з організаторськими і разом забезпечують належний вплив на школярів, керування дитячим колективом, роблячи його ідейно спрямованим, зі здоровою суспільною думкою, із правильними міжособистісними відносинами.
Перцептивні – це здібності, що лежать в основі уміння проникати у внутрішній світ дитини. «Потрібно вміти читати на людському обличчі, – говорив А.С. Макаренко, – на обличчі дитини... Нічого хитрого, нічого містичного немає в тім, щоб по обличчю дізнаватися про деякі ознаки щиросердечних рухів». Перцептивні здібності озброюють вихователя «другим баченням», умінням уловлювати тонкі і дуже складні питання психіки, бачити психічний стан школяра.
Перцептивні здібності лежать в основі живого контакту вчителя й учнів, тому що і на уроці і на перерві вчитель живе помилками і здогадами дітей, їх знахідками й ідеями, і саме тому спрацьовує уміння бачити в людині все людське.
Суггестивні – це здібності за допомогою твердого вольового слова домагатися потрібного результату впливу, цей емоційно-вольовий вплив, що змушує учнів погодитися з установкою педагога, прийняти її. Суггестивні здібності – це здібності вселяти. Тому вони тісно зв'язані з авторитетом, вольовими якостями особистості вчителя, його переконаністю в правоті своїх дій і вчинків. Можна сказати, що між авторитетом особистості і суггестивними здібностями існує діалектичний взаємозв'язок. Але авторитет повинний йти від дітей. Авторитет «зверху», тобто нав'язаний, до вселяння не приводить, однією вимогливістю і твердістю впливу домогтися не можна.
Науково-пізнавальні (академічні) – це здібності до оволодіння інформацією, знаннями з відповідної області науки, що допомагає вчителю йти в ногу із сучасною думкою, детально, абсолютно вільно володіти навчальним матеріалом, творчо, послідовно підходити до проблемам, що ставить перед ними навчально-виховна робота.
Серед ведучих здібностей виділяють також емоційну стійкість і оптимістичне прогнозування.
Слід зазначити, що всі педагогічні здібності не виявляються і не діють ізольовано, вони тісно зв'язані між собою і доповнюють один одного, що породжує можливість компенсації відсутніх чи слаборозвинених здібностей іншими якостями особистості й особливостями психічних процесів. Тут до речі згадати слова А.С. Макаренко, що затверджував, що не можна будувати виховання нашого юнацтва в розрахунку на талант. «Потрібно говорити тільки про майстерність, тобто про дійсне знання виховного процесу, про виховне уміння. Я на досвіді переконався, що вирішує питання майстерність, заснована на умінні, на кваліфікації».
Стати вчителем-майстром справа нелегка, але вивчитися майстерності можна.
Отже, педагогічна майстерність – це високе і постійна вдосконалюєме мистецтво виховання і навчання, доступне кожному педагогу, в основі якого лежать професійні знання, що формуються, уміння і здібності. У чому ж значення майстерності? Для чого ж необхідне його формування й удосконалювання? Насамперед, для того, щоб забезпечити високий рівень знань і навичок учнів, успішно вирішувати задачі навчально-виховної роботи. Саме тому необхідно підкреслити, що найважливішим показником педагогічної майстерності повинний бути високий рівень освіченості, вихованості і самостійності школярів, єдність освіченості і вихованості.
Вчитель-майстер здатний так організувати навчально-виховний процес, щоб, з одного боку, домогтися максимальної активізації придбаних навичок дітей, а з іншого, – забезпечити рух зростаючого людини по шляху удосконалювання різних видів досвіду.
Може виникнути питання: чи можливі невдачі і помилки в педагога-майстра? Так, можливі. Але відношення до цих невдач у звичайного вчителя і вчителя-майстра буде різним. Перший може пройти повз свою помилку, легко пережити її. Вона не розбурхає його. Другий – перестраждає, постарається знайти її причини, зробити все, щоб помилка не повторилася. Сила педагогічної майстерності в тім і складається, що дає можливість вчителю свою практичну діяльність по навчанню і вихованню школярів будувати, спираючи на наявний багаж теоретичних і практичних знань і умінь, а результати практики піддавати критичному аналізу з урахуванням планованих цілей і задач.
Так, крупиця за крупицею, вчитель збирає і накопичує кращий досвід, від уроку до уроку вигострює свою майстерність. Творча лабораторія педагога-майстра – це думки, які не дають спокою про кращий урок, вічний пошук, неослабне захоплення. У такий спосіб знання вчителі-майстри знаходяться в постійному розвитку, у постійному русі. Формула «практика-мислення-практика» надзвичайно точно характеризує сутність педагогічної майстерності вчителя.
Педагогічна техніка (мистецтво, майстерність, уміння). Є сукупністю раціональних засобів, умінь та особливостей поведінки вчителя, спрямованих на ефективну реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально-виховної роботи з учнем, учнівським колективом відповідно до мети виховання, об'єктивних та суб'єктивних їх передумов. Вона передбачає наявність специфічних засобів, умінь, особливостей поведінки педагога: високу культуру мовлення; здатність володіти мімікою, пантомімікою, жестами; уміння одягатися, стежити за своїм зовнішнім виглядом; уміння керуватися основами психотехніки (розуміння педагогом власного психічного стану, уміння керувати собою); здатність до «бачення» внутрішнього стану вихованців і адекватного впливу на них.
З розвитком педагогіки
та психології як науки і практичної
діяльності поряд з поняттям «педагогічна
техніка», яке відображає тільки
суб'єктивні особливості навчально-виховного
процесу (контроль педагога за своїми
емоціями,
настроєм, поведінкою, перцептивно-чуттєвим
сприйняттям зовнішніх предметів,
технікою мовлення) стали використовувати
і термін «педагогічна технологія»
(знання про майстерність), який стосується
проблем планування та організації
навчального процесу.
Педагогічна технологія. Є комплексом знань, умінь і навичок, необхідних учителю для вирішення стратегічних, тактичних, а також процедурних завдань під час навчально-виховного процесу. Йдеться про систему взаємодії вчителя з учнями, способи добору та впорядкування навчального матеріалу згідно з вимогами теорії пізнання. Іншими словами, педагогічна технологія є описом системи дій учителя та учнів, які слід виконати для оптимальної реалізації навчального процесу. Складовими педагогічної технології є володіння мистецтвом спілкування з дітьми, вміння керувати своєю увагою та увагою дітей, здатність за зовнішніми ознаками поведінки дитини визначати її душевний стан тощо. Уміння налагоджувати оптимальні взаємостосунки з дітьми, змінювати їх відповідно до розвитку учнів і їхніх вимог до вчителів є важливим компонентом педагогічної майстерності.
3. Деякі шляхи формування педагогічної майстерності
І сьогодні ще зустрічаються люди, що вважають, що вчителем бути легко. Для цього навіть не обов'язково вчитися в спеціальному педагогічному навчальному закладі. Міркують звичайно так: бути вчителем просто, особливо вчителем історії, географії, літератури. Вивчив визначений обсяг матеріалу по підручнику, йди в клас і розповідай дітям. Ці глибокі омани у свій час критикував К.Д. Ушинський.
І дійсно, вивчити кілька сторінок підручника зможе кожний, хто має здорову пам'ять. Можливо, що зуміє непогано розповісти зміст заученого. Але чи доступно кожному пояснити учням закономірності науки? Зробити навчання, що розвивається? Підкорити навчально-виховний процес принципу науковості? Здається, що тільки людина, що одержала фахову освіту, вчитель-предметник зможе успішно справитися з цими задачами.
Звідси висновок: з першого дня перебування в педвузі майбутньому вчителю необхідно затвердитися в думці, що навчально-виховна діяльність – одна зі складних, що найпершою умовою в досягненні педагогічної майстерності є знання методології і глибоке засвоєння на її основі спеціальних і психолого-педагогічних дисциплін. З перших днів навчання в педагогічному закладі майбутньому вчителю треба систематично і напружено працювати (теоретично і практично) над формуванням професійної спрямованості, максимально готувати себе безпосередньо до справи навчання і виховання підростаючого покоління. У навчальних планах педагогічних вузів на підготовку вчителя за фахом приділяється основна частина бюджету часу. І це зрозуміло: за роки навчання студенту треба фундаментально опанувати наукою, основами якої треба буде озброювати школярів, опанувати понятійним апаратом і матеріалістичним розумінням науки. У той же час треба мати на увазі, що педагогічні заклади готують не просто предметника, скажемо, фізика, хіміка, історика і т.д., а вчителя відповідної науки, вихователя. Вивчаємий предмет у його руках повинний перетворитися в інструмент, за допомогою якого формується особистість людини, тобто вчитель з'єднує в нерозривну єдність функцію навчання і виховання. Без глибокої теоретичної і практичної підготовки в області психолого-педагогічних наук справитися з цією задачею не так легко.
Психолого-педагогічна підготовка майбутнього вчителя
Творчо засвоюючи основи педагогіки і психології, озброюючи узагальненими знаннями про структуру педагогічного впливу, студент готує себе до ефективної вчительської праці, що виключає неправильні рішення і вчинки, що дозволяє більш успішно вирішувати намічені задачі «без виснажливих проб і помилок».
Тільки оволодіння педагогічною теорією і психологією, що пояснюють основні механізми педагогічної діяльності, може гарантувати студенту його перетворення через кілька років роботи в школі у вчителя-майстра. Звідси задачі, що встають перед студентом: систематично працювати над поглибленням знань по психології і педагогіці, активніше формувати свою теоретико-пізнавальну спрямованість і потребу в оволодінні педагогічною теорією.
Аналіз наукових публікацій і досвіду роботи показує, що колективи кафедр педагогіки і психології різних педагогічних закладів знаходять ефективні шляхи формування у студентів глибокого інтересу, стійкого позитивного відношення до дисциплін психолого-педагогічного циклу. Наприклад, велику увагу приділяють вступній лекції по педагогіці, психології (загальній, віковій, педагогічній) і історії педагогіки, справедливо вважаючи, що якістю першої лекції, її ідейно-теоретичним і науково-методичним рівнем багато в чому визначається подальше відношення студентства до цих дисциплін. Текст вступної лекції за кожним курсом заздалегідь представляється на кафедру для ретельного вивчення, аналізу і наступного обговорення на засіданні кафедри.
Педагогічна практика є важливою ланкою в підготовці фахівця до професійної роботи. Навчально-виховна практика на передвипускних і випускних курсах у різних типах загальноосвітніх шкіл і середніх спеціальних професійно-технічних навчальних закладах. У процесі цієї практики студенти опановують основами професійно-педагогічних умінь, зв'язаних із проведенням навчально-виховної роботи в школі.
Активно беручи участь у методичній і дослідницькій роботі, практиканти випускних курсів здобувають уміння по аналізі своєї практичної діяльності, узагальненню навчально-виховної роботи вчителів, систематичному спостереженню і добору об'єктивних даних для виконання дипломних робіт.
На кожному етапі педагогічна практика має свої конкретні задачі, але кожен попередній етап підготовляє студента до нового, більш складної роботи на наступному етапі, додаючи практиці в цілому безупинний, розвиваючий характер.
Значення прикладних знань і навчань в удосконалюванні педагогічної майстерності
Доведено, що вчитель тим більше успішно здійснює професійну діяльність, тим легше опановує дитячим колективом, завойовує в нього довіру, чим більше в нього знань, навичок, умінь, що безпосередньо не відносяться до професії вчителя. У сучасних умовах студент здобуває їх, займаючись у різних наукових кружках і відділеннях факультету суспільних професій.
Педагог-майстер – це тонкий і вдумливий вчитель, гарний вихователь, який у досконалості володіє сучасними методами навчально-виховної роботи. Важка майстерність вчителя. Осягти її в студентські роки неможливо, вона формується в процесі безпосередньої педагогічної праці і тим швидше і легше, чим міцний теоретичний фундамент. Як же краще забезпечити молодим шлях до вчительської досконалості?
Формування майстерності, як відзначають дослідники, проходить по трьох взаємно зв'язаних етапах. Перший – ознайомлення з літературою по даному питанню, з теоретичними роботами по педагогіці і психології, прослуховування лекцій фахівців і досвідчених вчених. Другий – складання плану по удосконалюванню педагогічної майстерності: висування гіпотез, вивчення передового досвіду своїх колег, спостереження, показові уроки, обговорення уроків і т.д. Третій – безпосереднє впровадження у власну практику результатів наукових досліджень і передового досвіду, самовиховання й удосконалення прийомів роботи, відпрацьовування потрібних умінь, перевірка ефективності застосовуваних методів навчання і виховання і т.д.
Таким чином, шлях до педагогічної майстерності може бути виражений формулою: профпідготовка – профдіяльність – широка самоосвіта. Варто помітити, що без останнього не можуть бути повноцінними ні перший, ні другий компоненти цієї формули.
Вчитель-майстер – це людина, яким опановує азарт постійного збагачення політичними і професійними знаннями, азарт удосконалювання, що не припиняється, людина, у якої ніколи не слабшає прагнення усе далі осягати секрети навчання і виховання дітей.
педагогічна майстерність вчитель підготовка
Висновки
А.С.Макаренко стверджував, що учні простять своїм вчителям і строгість, і сухість, і навіть причепливість, але не простять поганого знання справи. Вирішує питання майстерність, заснована на умінні, на кваліфікації.
Педагогічна біографія вчителя індивідуальна. Не кожен і не відразу стає майстром. У деяких на це йде багато років. Случається, що окремі педагоги, на жаль, так і залишаються в розряді посередніх.
Щоб стати майстром, творцем, вчителю необхідно опанувати закономірностями і механізмами педагогічного процесу. Це дозволить йому педагогічно мислити і діяти, тобто самостійно аналізувати педагогічні явища, розчленовувати їх на складені елементи, осмислювати кожну частину в зв'язку з цілим, знаходити в теорії навчання і виховання ідеї, висновки, принципи, адекватні логіці розглянутого явища; правильно діагностувати явище – визначати, до якої категорії психолого-педагогічних понять воно відноситься; знаходити основну педагогічну задачу (проблему) і способи її оптимального рішення.
Професійна майстерність приходить до того вчителя, що спирається у своїй діяльності на наукову теорію. Природно, що при цьому він зустрічається з рядом труднощів.
Педагогічна майстерність, виражаючи високий рівень розвитку педагогічної діяльності, володіння педагогічною технологією, у той же час виражає й особистість педагога в цілому, його досвід, цивільну і професійну позицію. Майстерність учителя – це синтез індивідуально-ділових якостей і властивостей особистості, що визначає високу ефективність педагогічного процесу.
Список використаної літератури
Дьяченко М.И., Кандыбович Л.А. Психология высшей школы. – Минск: Изд-во БГУ, 1978. – с. 169-170.
Елканов Б.К. Профессиональное самовоспитание будущего учителя. – М., 1990.
Зязюн И.А. Основы педагогического мастерства. – М, гл. І, ст. 18-48.
Зязюн І.А. Педагогічна майстерність. – К., Вища школа, 1997.
Мельникова І.М., Непіга Ю.П. Методичні вказівки до проведення спецкурсу: Елементи акторської психотехніки у процесі підготовки педагога. – К., 1992.
Педагогическая энциклопедия. – М.: Сов. Энциклопедия, 1965. – Т.2. – с. 739.
Сисоєва С.О. Підготовки вчителя до формування творчої особистості учня. – К., 1990. Розд. III, ст. 188-201; розд. ІV, ст. 230-248.
Фридман Л.М., Волков К.Н. Психологическая наука – учителю. – М., 1985, гл.VII, ст. 114-174.
1