Сучасні технології навчання, методи та форми навчання

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти організації уроку історії на тему: «Внутрішня та зовнішня політика князя Данила Романовича»

1.1 Поняття про форми навчання. Урок - основна форма організації навчання

1.2 Типи і структура уроків

Розділ 2. Методи і засоби навчання на уроці історії на тему: «Внутрішня та зовнішня політика князя Данила Романовича»

2.1 Поняття про методи навчання

2.2 Засоби навчання на уроці історії на тему: «Внутрішня та зовнішня політика князя Данила Романовича»

Висновок

Список літератури

Вступ

Сучасна історична шкільна освіта базується на загальнометодологічних і історико-філософських засадах, які знаходять своє відображення на рівні принципів історичної освіти. Вони багато в чому є проявом та розвитком так званого антропологічного повороту, тобто людинознавчої спрямованості науково-філософської думки і виходять на основні положення нової освітньої парадигми. Отже, до принципів історичної освіти відносять:

- принцип антропологічності та антропософійності (суб`єкт - суб`єктне сприйняття людини в історії та історії в людині; уявлення про людину як про світового співтворця; подолання стереотипів протиставлення в історії суб`єктивного і об`єктивного; матеріального і духовного; підхід до історичного пізнання як і до самопізнання людини на основі сполучення раціонального і інтуїтивного; поняття про значення самосвідомості та рефлексії у житті сучасної та історичної людини, про зв`язок її інтеріоризованого та екстеріоризованого світу; уявлення про буття людини як співбуття, яке передбачає безумовну присутність іншого, про буття історичної і сучасної людини з точки зору сенсу її життя;

- принцип особистісно-орієнтованого спрямування (історія має розглядатися як історія людини в історичному просторі - часі в аспектах її становлення (антропосоціокультуроетногенезі), розширення меж ідентичності з іншими людьми на планеті. Отже вивчення історії як історії людини та людства допоможе сучасній людині відчути себе людиною в історії та відчути і осмислити історію в собі;

- принцип гуманізації та гуманітаризації (виховання учнів засобами історії на гуманістичних цінностях та традиціях різних народів світу, сприяння усвідомленню учнями багатовимірності їхнього буття в сучасному світі, розвитку особистого погляду на історичну реальність; становлення цілісної гуманітарно-історичної картини світу в учнів на підставі та за допомогою різноманітних історичних знань);

- принцип інтегративності (викладання курсів історії в широкому історичному та історико-культурному синтезі із суміжними соціально-гуманітарними предметами, тісний зв`язок між окремими курсами всесвітньої історії та курсом історії України; відмова від панування суто наукового бачення історичного процесу на підставі його частковості та базуванні на значній кількості донаукових форм світосприйняття (релігійних, міфологічних), обумовленості певною соціокультурною традицією та архетипами мислення; розвиток в учнях чуттєво-емоційних, поліраціонально-логічних інформаційних здібностей як підстави цілісного сприйняття людини у світі та світу в людині;

- принцип інтерсуб`єктності та інтерсуб`єктивності (розвиток в учнів діалогічного ставлення до оточуючого світу; уявлення про те, що історичний та сучасний світ є розмаїтим та багатовимірним);

- принцип культуродоцільності та аксіологічності (формування у школяра вміння ставитися до процесів всесвітньої історії як до таких, що мають певне сенсово-ціннісне підгрунтя);

- принцип поєднання загальнонаціонального і загальнолюдського (розвиток уміння учнів відтворювати історичні події з точки зору громадянина України, розуміти історію України у контексті світової історії).

Вивчення історії України починається в 5 класі. Використовуються такі підручники. В.Власов, О.Донченко. Вступ до історії України. - К., 2001 рік. У цьому навчальному посібнику поєднано традиційний науково-популярний виклад з художньо-образним. Книга містить чимало історичних оповідань у жанрі дитячої літератури, які покликані донести певну історичну інформацію й викликати емоційне ставлення до прочитаного.

Мисан О. Оповідання з історії України для 5 класу. - К., 1997 рік. У підручнику у формі невеликих оповідань розглядається історія України від найдавніших часів до сьогодення. Ілюстрації до кожного розділу допомагають учням краще засвоїти навчальний матеріал.

Мисан О. Джерело / Навчальна книга-хрестоматія з початкового курсу історії України для 5 класу. - К., 1997.

У 6-7 класах використовується підручник таких авторів: Коляда І.А., Крилач К.І., Юренко С.П. Історія України. - К., 1998 рік. У цьому підручнику подаються історичні події в історії України від найдавніших часів до середини XIY століття. Матеріал підручника охоплює два великих періоди: первісну історію, зародження перших державних утворень на території України - грецьких колоній у Північному Причорномор`ї й ранньослов`янських племінних об`єднань і князівську державу за часів Київської Русі до загарбання Галичини Польщею.

Крім вищеназваного у 7 класі використовується ще один підручник: Лях Р.Д., Темірова Н.Р. Історія України з найдавніших часів до середини XIY століття. - К., 1996 рік. Відповідно до навчального плану сьомого класу підручник розрахований на 17 уроків. Один урок займає “Вступ до історії України”. Для восьмої теми: “Роздріблення Київської держави” доцільно виділити два уроки. На решту тем відводиться по одному уроку.

Актуальність теми. Однією з проблем викладання історії є комплексний підхід до засвоєння історичного матеріалу. Як правило, більшість учнів в цілому володіють історичними фактами, можуть викладати їх у хронологічній послідовності та знають найважливіші історичні дати. У той же час проблемою залишається формування у школяра загального історичного світогляду.

Враховуючи сучасний стан розвитку педагогічної науки і стан практики викладання історії та місце у цьому процесі навчальної книжки, вважаємо, що сучасний шкільний підручник історії стародавнього світу – це друкований засіб навчання, який репрезентує знання і види діяльності з цього предмета відповідно до Державного стандарту освіти (освітня галузь “Суспільствознавство”) та вимог навчальної програми з історії для учнів 6-го класу, з урахуванням їх вікових особливостей, типу школи і створюється на засадах домінуючої концепції навчання.

Методичні засади підручника – це система компонентів, що охоплює його функції, структуру та розроблені педагогічною наукою принципи відбору програмного матеріалу, які допомагають учневі організовувати процес самонавчання, підвищують його пізнавальну активність.

Об’єктом курсової роботи виступають сучасні технології навчання, методи та форми навчання.

Завдання роботи:

- розкрити основні вимоги до викладання уроку з історії;

- визначити основні поняття про форми навчання;

-проаналізувати типи та структуру уроків, організацію навчальної діяльності учнів на уроці;

- розкрити методи навчання та їх класифікація;

- познайомитися з засобами навчання;

- навести приклади проблемного навчання на уроці історії;

Дана курсова робота складається з двох розділів, які розкривають особливості викладання історії в школі. Ми проаналізували основні вимоги викладання уроку з історії, розкрили методи та засоби навчання, навели приклади проблемного навчання. Розробили Навчально-методичний комплекс до уроку з історії на тему: Внутрішня та зовнішня політика князя Данила Романовича» для 7 класу.

Розділ 1. Теоретичні аспекти організації уроку історії

Поняття про форми навчання. Урок - основна форма організації навчання

Ефективність засвоєння знань учнями залежить не лише від методів і прийомів навчання, а й від форм організації навчальної роботи.

Форма організації навчання — зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів.

Головними особливостями організаційних форм навчання є:

по-перше, певний зовнішній вияв функцій учителя й учнів відповідно до розпорядку (фронтальне прослуховування розповіді, пояснення, групове або індивідуальне виконання завдання вчителя та ін.);

по-друге, діяльність учителя й учнів здійснюється в певних часових межах — урок може тривати 45 чи 30 хв., бути спареним (для читання лекції чи проведення екскурсії);

по-третє, склад учнів може бути постійним (клас на уроці) або змінним (групова робота за диференційованого навчання або при виконанні лабораторних робіт);

по-четверте, в організаційній формі навчання існує певний порядок спілкування вчителя з учнями (на уроці вчитель безпосередньо дає учням навчальну інформацію, під час екскурсії цю функцію може виконувати екскурсовод, проінструктований вчителем);

по-п'яте, організаційна форма навчання безпосередньо не пов'язана з характеристикою процесу навчання, його основними закономірностями.

Вона впливає на конкретний процес навчання, зумовлюючи, наприклад, можливість вияву індивідуального темпу навчальної роботи, на загальний перебіг і результат навчального процесу.

Форми організації навчання класифікуються за різними критеріями:

1) за кількістю учнів - індивідуальні форми навчання, мікрогрупові, групові, колективні, масові форми навчання;

2) за місцем навчання - шкільні форми: урок, робота в майстерні, на пришкільній дослідній ділянці, в лабораторії тощо; позашкільні форми: екскурсія, домашня самостійна робота, заняття на підприємстві;

3) за часом навчання - урочні і позаурочні: факультативні, предметні гуртки, вікторини, конкурси, олімпіади, предметні вечори та інші;

4) за дидактичною метою - форми теоретичного навчання (лекція, факультатив, гурток, конференція), комбінованого, або змішаного навчання(урок, семінар, домашня робота, консультація), практичного (практикуми) і трудового навчання (праця в майстернях, у спеціальних класах, на пришкільних ділянках тощо);

5) за тривалістю часу навчання - класичний урок (45 хв.), спарені заняття (90 хв.), спарені скорочені заняття (70 хв.), а також уроки «без дзвінків» [11, с. 116].

У сучасній школі класно-урочна форма є головною (основною), її ключовим компонентом є урок.

Урок — логічно закінчена, цілісна, обмежена в часі частина навчально-виховного процесу, яку проводять за розкладом під керівництвом учителя з постійним складом учнів.

Тривалість уроків у загальноосвітньому навчальному закладі становить: у 1 класі — 35 хв., у 2 — 40 хв., у 5—12 — 45 хв. Зміна тривалості уроків допускається за погодженням з відповідними органами управління освітою та державної санітарно-епідеміологічної служби. Тривалість перерв між уроками визначають з урахуванням потреб в організації активного відпочинку і харчування учнів, але не менше 10 хв., великої перерви (після другого або третього уроку) — 20 хв.

У сучасній дидактиці існують різні класифікації уроків, залежно від взятих за основу ознак. За способами їх проведення виділяють: урок-лекція, кіноурок, урок-бесіда, урок-практичне заняття, урок-екскурсія, урок самостійної роботи учнів у класі, урок лабораторної роботи, за загальнопедагогічною метою організації занять: урок вивчення нового матеріалу; удосконалення знань, умінь і навичок; контролю та корекції знань, умінь і навичок. Залежно від дидактичної мети: спеціалізований урок (переважає одна мета), комбінований (дві або більше рівнозначні мети). Різновидами спеціалізованого уроку є: урок засвоєння нових знань; урок засвоєння умінь та навичок; урок застосування знань, умінь та навичок; урок контролю та корекції знань, умінь та навичок; урок узагальнення та систематизації знань.

Елементи уроку

Зумовлюються завданнями, які належить вирішувати на уроках певного типу, для успішного досягнення певних дидактичних цілей. Тому кожний тип уроку має властиву тільки йому структуру, яку створює набір конкретних елементів. Розглянемо елементи уроку на прикладі уроку історії на тему: «Внутрішня та зовнішня політика князя Данила Романовича».

1. Організаційна частина. До неї належать привітання, перевірка підготовленості учнів до уроку, виявлення відсутніх, повідомлення плану роботи. Мета її — мобілізувати дітей до праці, активізувати їх увагу, створити робочу атмосферу на уроці.

2. Мотивація навчальної діяльності. Передбачає формування в учнів потреби вивчення конкретного навчального матеріалу. Містить повідомлення теми, мети та завдань уроку. Виникненню мотивів для навчання сприяє чітке усвідомлення його мети — кінцевого, запланованого результату спільної діяльності викладача й учнів.

На уроці історії на тему: «Внутрішня та зовнішня політика князя Данила Романовича» вчитель пропонує дітям прослухати повідомлення одного з учнів про початок князювання Данила Галицького, після чого вчитель проводить із ними бесіду за запитаннями.

Бесіда за запитаннями.

Яку роль у становленні Галицько-Волинської держави відіграв батько Данила Галицького — Роман Мстиславич?
Хто успадкував князівський престол після смерті князя Романа? Яким у цей час було внутрішнє становище в державі?
Чи мав Данило законне право на престол у Галицьких землях?
Чому сини Романа Мстиславича — Данило і Василько — не змогли відразу посісти галицький престол?
Як і за яких обставин Данилу вдалося повернути князівський престол? У якому році це відбулося?
Покажіть на карті «Галицько-Волинська держава XII— XIII ст.» кордони Галицько-Волинської держави за Романа Мстиславича.

3. Перевірка знань учнів. Означає перевірку письмового домашнього завдання, яку проводять різними методами контролю залежно від поставленої мети: усна перевірка (опитування), вибіркова письмова перевірка за допомогою карток-завдань.

На уроці історії на тему: «Внутрішня та зовнішня політика князя Данила Романовича» вчитель може переверити домашнє завдання поставивши запитання: Пригадайте, як відбувалося становлення Галицько-Волинської держави.

4. Стимулювання навчальної діяльності. Необхідне для розвитку в учнів зацікавленості до вивчення нової теми. Може здійснюватися за допомогою введення додаткової (вторинної) навчальної інформації, після чого буде викладатись основна, а також завдяки створенню викладачем проблемних, імітаційних або ігрових ситуацій.

На уроці історії на тему: «Внутрішня та зовнішня політика князя Данила Романовича» вчитель об'єднує учнів у сім груп, кожна з яких опрацьовує уривок з історичного джерела, після чого виконує завдання до нього. Робота в групах може супроводжуватися розповіддю вчителя.

Наприклад перша група після опрацьовування документу відповідає на питання: Які корисні справи князь Данило зробив для зміцнення своєї держави?; друга група - На основі документа визначте, із якими зовнішніми ворогя ми довелося воювати Данилові Романовичу? Чому?; третя група - Чому «честь татарська» була для князя «лихіша від лиха»? ; четверта група - — Данило закладав нові міста Львів та Холм, будував оборонні споруди, церкви, споруджував городи-замки Кременець, Данилів та інші, куди «запрошували сідлярів і лучників, і тільників, і ковалів заліза і міді, і срібла, і життя наповнювало двори навколо замку, поля і села». Як ви гадаєте, із якою метою він усе це робив? ; п’ята група - Як ви гадаєте, із якою метою Данило Галицький прийняп титул короля і корону з рук Папи Римського? ; шоста група - Чим закінчилася боротьба Данила Галицького з татарами? ; сьома група - Порівняйте територію Галицько-Волинської держави за Данила Романовича: а) із територією Київської Русі за Ярослава Мудрого; б) із сучасними кордонами України.

Як бачимо, опрацьовування таким чином нового матеріалу дає можливість закріпити та проаналізувати більше документів на уроці.

5. Актуалізація опорних знань. Покликана забезпечити узгодження між викладеною вчителем інформацією та сприйняттям, засвоєнням, осмисленням її учнями. Щоб пояснення було зрозумілим, учням необхідно нагадати попередній вивчений матеріал, на базі якого засвоюватимуться нові знання.

На уроці історії на тему: «Внутрішня та зовнішня політика князя Данила Романовича» вчитель пропонує учням скласти таблицю.

Таблица. Галицько-Волинська держава за князювання Данила Галицького

Кордони держави	Військові походи князя	Внутрішня політика	Зовнішня політика

6. Пояснення нового матеріалу. Полягає не тільки у викладанні, а й у керуванні процесом засвоєння учнями нових знань. Для успішного засвоєння учнями нових знань викладачеві необхідно подбати про їх сприймання, розуміння, закріплення і застосування. Бажано щоб під час пояснення нового матеріалу між учнями і вчителем існував зворотний зв'язок для з'ясування незрозумілих моментів.

На уроці історії на тему: «Внутрішня та зовнішня політика князя Данила Романовича» вчитель закріплює новий матеріал за допомогою опрацьовування карти, або документів того часу, наприклад: «Літопис Руський» про боротьбу Данила із зовнішніми ворогами, «Літопис Руський» про заснування міста Холм.

7. Діагностика правильності засвоєння учнями знань. Допомагає викладачеві, учням з'ясувати причину нерозуміння певного елемента змісту, невміння чи помилковості виконання інтелектуальної або практичної дії. Вона може бути здійснена за допомогою серії оперативних короткочасних контрольних робіт (письмових, графічних, практичних), усних фронтальних опитувань. За допомогою комп'ютерної техніки діагностика може бути здійснена особливо оперативно. Результати її відкривають для викладача чітку картину диференційованості учнів за рівнем засвоєння навчального матеріалу. На уроці історії на тему: «Внутрішня та зовнішня політика князя Данила Романовича» вчитель пропонує розв’язати ребус або кросворд.

Розв'яжіть кросворд.

Кожна команда отримує кросворд** (у всіх команд він однако- пий), який їм необхідно розв'язати. Якщо правильно розв'язати кросворд, то у виділених словах можна прочитати ім'я князя Галицько-Волинської держави, який першим прийняв титул короля (Данило Галицький).

Для виконання завдання надається 5 хв. За кожне правильно відгадане слово команда отримує 1 бал.

1) Держава монголо-татар — Золота ... (Орда).

2) Річка, на якій у 1223 р. відбулася перша зустріч русичів із монголо-та- гарами (Калка).

3) Ім'я князя, який здійснив об'єднання Галицького та Волинського князівств (Роман).

4) Один із синів Романа Мстиславича (Василько).

5) Друге ім'я князя Юрія II (Болеслав).

6) Титул, який Данило Романович отримав у 1253 р. (король).

7) Держава, над військом якої Данило в 1245 р. здобув перемогу під Ярославлем (Угорщина).

8) Кілька монархів з одного роду, які змінюють один одного на троні за пран успадкування (династія).

9) Місто — столиця Галицько-Волинської держави за князя Данила (Холм).

10) Церква, під руїни ми якої загинули останні захисники Києва від монголо-татн (Десятинна).

11) Місто, у якому після смерті Данила правим його син Мстислав (Луцьк).

12) Місто, яке заснував Данило на честь свого сина (Львів).

13) Воєвода, який управляв Галичи ною за князя Любарта (Дедько).

14) Монгольський хан, ону Чинґісхана, який у 1236 р. розпочав похід на Русь (Батиий).

15) Польський князь, батько Юрія II (Тройден).

8. Закріплення нового матеріалу. Здійснюється за допомогою вибіркового фронтального опитування учнів або за допомогою невеликої самостійної роботи. Для цього викладач повинен підібрати питання, завдання, які сприятимуть приєднанню нових знань до системи засвоєних раніше знань, умінь та навичок.

9. Підбиття підсумків уроку. Передбачає коротке повідомлення про виконання запланованої мети, завдань уроку. Учитель аналізує, що нового дізнались учні на занятті, якими знаннями та вміннями оволоділи, яке значення мають ці знання для наступного вивчення предмета. У підсумках уроку має бути відображено позитивні та негативні аспекти діяльності класу та окремих учнів, оцінено їх роботу.

10. Повідомлення домашнього завдання. Містить пояснення щодо змісту завдання, методики його виконання, передбачає його запис на дошці, а учнями — в щоденник.

Наприклад, Опрацювати матеріал підручників і виконати завдання [41, § 17, с. 167; 48, § 22, с. 134—135].

1.2 Типи і структура уроків

Урок є складним «відрізком» навчального процесу. Як усі складні об'єкти, уроки можуть бути поділені на типи за різними ознаками. За якими ж ознаками групуються уроки? Проблема ця дуже складна і не вирішена остаточно ні у світовій, ні у вітчизняній дидактиці. Кількість класифікацій сьогодні вираховується десятками.

Із педагогів минулого найстрункішу класифікацію уроків дав К.Д. Ушинський. Він виділив такі типи уроків:

1) уроки змішані, метою яких є повторення вивченого, пояснення і закріплення нового матеріалу,

2) уроки усних вправ,

3) уроки письмових вправ,

4) уроки перевірки й оцінки знань, які проводяться після певного періоду навчання та наприкінці навчального року [2, с. 75].

Сучасна дидактика в цілому зберігає розроблену К.Д. Ушинським класифікацію уроків, але дещо її уточнює. Основними типами уроків, які проводяться в школі, є такі:

1) комбіновані (змішані);

2) уроки засвоєння нових знань;

3) уроки засвоєння навичок і умінь;

4) уроки застосування знань, навичок і умінь;

5) уроки узагальнення і систематизації знань;

6) уроки перевірки, оцінки і корекції знань, навичок і умінь (В.О. Онищук, М.А Сорокін, М.І. Махмутов та ін.) [2, с. 76].

Вищеназвані типи уроків входять до системи, створеної на основі дидактичної (навчальної) мети занять. Класифікація уроків за основною дидактичною метою є найзручнішою для вчителя. Складаючи календарний або тематичний план занять, учитель розподіляє уроки на весь розділ за дидактичною метою: якщо вивчаються поняття, закони, теорії і ставиться завдання свідомого і міцного засвоєння їх учнями, то такі заняття належать до уроків засвоєння нових знань; якщо ж передбачається формування в учнів навичок, то такі заняття належать до уроків засвоєння вмінь і навичок. Після вивчення великих і важливих розділів вводяться уроки узагальнення і систематизації знань.

Під поняттям «структура уроку» розуміють побудову уроку: елементи або етапи будови уроку, їх послідовність, взаємозв'язки між ними.

Характер елементів структури визначається тими завданнями, які постійно слід вирішувати на уроках певного типу, щоб найбільш раціональним шляхом досягти тих чи інших дидактичних завдань. Характер і послідовність цих завдань залежать від логіки і закономірностей того навчального процесу, який реалізується на уроках певного типу. Зрозуміло, що логіка засвоєння знань відрізняється від логіки засвоєння умінь і навичок, а тому й відрізнятиметься структура уроків відповідних типів. У зв'язку з цим кожний тип уроку має власну структуру.

У структурі кожного типу уроку є внутрішня структура кожного етапу (мікроструктура). Вона визначається найдоцільнішим добором методів, прийомів і засобів навчання, необхідних для вирішення поставлених навчальних завдань. Наприклад, етап сприймання й усвідомлення учнями навчального матеріалу може відбуватися на основі лекцій вчителя, проблемного викладу, евристичної бесіди, демонстрування кінофільму, самостійної роботи з підручником, таблиць тощо. Етап осмислення знань - за допомогою ширшої мисленнєвої діяльності учнів: аналізу вивчених матеріалів або здобутих фактів, порівняння, узагальнення, розкриття логічно-наслідкових зв'язків, формування висновків, виконання проблемних завдань тощо [2, с. 78].

Сьогодні вчитель вільно вибирає структуру уроку. Йому не обов'язково дотримуватися формального поєднання і послідовності етапів уроку. Але при цьому вчитель не може допускати порушення закономірностей пізнавальної діяльності, не враховувати її ефективності. Важливим сучасним положенням є також те, що доцільність тих чи інших типів і структур уроку пропонується оцінювати за кінцевим результатом процесу навчання, а не за структурною досконалістю окремих уроків.

Комбінований (змішаний) урок має класичну чотириетапну структуру, яка бере свій початок від Я.А. Коменського і И.Ф. Гербарта. Вона спирається на формальні ступені (рівні) навчання: підготовку до засвоєння нових знань; засвоєння нових знань, умінь; їх закріплення і систематизацію; застосування на практиці [2, с. 80]. Етапи комбінованого уроку визначаються так:

1. Повідомлення теми, мети і завдань уроку, мотивація учіння школярів.

2. Перевірка, оцінка і корекція засвоєних раніше знань, навичок і вмінь.

3. Відтворення і корекція опорних знань учнів.

4. Сприймання і осмислення, узагальнення і систематизація учнями нових знань.

5. Підсумки уроку, повідомлення домашнього завдання.

Він може починатися у формі гри, а закінчуватися тестуванням.

З наведеної структури видно, що комбінований урок має досягти двох або кількох рівнозначних освітніх цілей. Етапи уроку можуть бути скомбіновані в будь-якій послідовності, що робить його гнучким і придатним для вирішення широкого кола навчально-виховних завдань.

З усіх зазначених типів комбінований урок найпоширеніший у сучасній загальноосвітній школі. Згідно з деякими даними комбіновані уроки займають 75 - 80% від загальної кількості уроків, що проводяться. Цей тип уроку здебільшого використовується в початкових і середніх класах.

Поряд з різними методами усного опитування в школах поширена методика письмових відповідей учнів на запитання з пройденого матеріалу. Донецький учитель В.Ф. Шаталов пропонує учням відтворити опорні сигнали, за допомогою яких був закодований новий навчальний матеріал. Досвідчені учителі мови, математики, фізики, хімії поєднують перевірку знань з виконанням різноманітних вправ, усним вирішенням задач і прикладів, виконанням графічних робіт та роботою над таблицями, схемами тощо.

Наприклад, вчитель пропонує учням познайомитися зі схемою Галицько-Волинської держави за князювання Данила Галицького. В зошиті написати кратко про кожну подію, яку вони бачать на схемі.

Повторювально-навчальна і перевірна робота має поєднуватися з актуалізацією (відтворенням, оживленням у пам'яті) знань, навичок і вмінь, які повинні стати опорою для засвоєння нових понять. Наприклад, при виконання поставленої мети учні мають пригадати, не тільки основні події, а й поняття, які зніми пов’язані. Це буде відновленням у пам'яті знань, щоб довести їх до необхідної кондиції у всіх учнів.

Повідомлення теми, мети і завдань уроку. Тему кожного уроку учитель повідомляє на початку заняття або при переході до роботи над новим матеріалом. При цьому важливо її чітко сформулювати, визначити завдання уроку й основні питання, які учні повинні засвоїти (освітні завдання уроку). Водночас учитель наголошує на необхідності активності й самостійності при осмисленні та засвоєнні нової теми, що спричиняє розвиваюче завдання уроку. В інших випадках підкреслюється необхідність засвоєння учнями світоглядних, моральних, естетичних ідей, і таким чином визначається виховне завдання заняття. Повідомлення теми, мети і завдань уроку сприяє підвищенню організаційної чіткості і цілеспрямованості уроку.

Сприймання, осмислення і засвоєння (запам'ятовування) нового матеріалу. Сприймання є першим етапом процесу засвоєння учнями навчального матеріалу. Найбільш успішно цей процес забезпечується правильним поєднанням усього викладу, наочних посібників і самостійної роботи учнів з підручником. При первинному сприйманні учні усвідомлюють і запам'ятовують основні факти, події, ознаки, властивості предметів, явищ, процесів, відомості про те, коли, що і як відбувалось, до яких наслідків призвело. Проте, це сприймання є поверховим, неповним і не зовсім точним - таким, що не дає ґрунтовних знань.

Тому після первинного ознайомлення з новим матеріалом і усвідомленням зовнішніх ознак та властивостей учитель організовує його поглиблене вивчення. Ця робота може мати різні варіанти:

а) учитель сам двічі викладає новий матеріал за допомогою розповіді, пояснення, бесіди, а потім переходить до опитування учнів за його змістом;

б) учитель спочатку сам пояснює новий матеріал, а потім організовує самостійну роботу учнів з підручником з метою глибшого осмислення і засвоєння нової теми;

в) учитель визначає тему і мету уроку, створює проблемну ситуацію, визначає питання, які учні повинні засвоїти, а потім організовує їх самостійну роботу з підручником. Після цього проводиться бесіда з метою поглибленого осмислення і засвоєння нового матеріалу;

г) на уроках хімії, фізики учитель організовує лабораторну роботу з метою осмислення і засвоєння нового матеріалу з використанням підручника [11, с. 157].

Осмислення знань - це заглиблення в суть явищ, процесів. Воно передбачає насамперед розкриття внутрішніх закономірних зв'язків і відношень між об'єктами вивчення або в середині об'єктів, між їх складовими елементами.

Основними прийомами й операціями в осмисленні є аналіз і синтез, абстрагування і конкретизація, порівняння і узагальнення, застосування логічного і генетичного (історичного) підходу, моделювання, системний аналіз тощо.

Узагальнення і систематизація знань. Під узагальненням розуміють мислене виділення яких-небудь властивостей, які належать певному класу предметів; перехід від одиничного до загального. Систематизація - це мисленнєва діяльність, у процесі якої виучувані об'єкти організовуються в певну систему на основі вибраного принципу. Вищою формою систематизації є організація виучуваного і засвоєного раніше матеріалу в систему знань, у якій розрізняють основи (поняття, факти, постулати) і наслідки.

Узагальнення і систематизація як етап уроку має визначити послідовність і підпорядкованість вивчених на уроці і засвоєних раніше споріднених понять на основі встановлених між ними істотних зв'язків і взаємозалежностей, визначити місце виучуваного поняття в системі відповідних знань.

Підбиваючи підсумки уроку, вчитель коротко повідомляє, якими знаннями оволоділи учні, як працював клас, окремі учні.

Домашнє завдання не слід давати наспіх. Необхідно пояснити зміст роботи, способи і послідовність її виконання. В окремих випадках доцільно перевірити, як учні зрозуміли зміст домашньої роботи.

Крім своєї важливої переваги - можливості досягати на одному уроці декількох цілей, комбінований урок має і недоліки. Вони полягають у тому, що в учителя не вистачає часу не тільки на засвоєння нових знань, а й на інші види пізнавальної діяльності. Продуктивність усіх етапів знижується ще й тому, що значно виріс обсяг знань, які вивчаються на уроці, у багатьох школах переповнені класи, що ускладнює управління пізнавальними процесами, погіршилось ставлення учнів до навчання. У зв'язку з цим виникли і практикуються інші типи уроків, на яких учні займаються переважно яким-небудь одним видом діяльності: уроки засвоєння нових знань; формування нових умінь; узагальнення і систематизації знань, умінь; застосування знань, умінь на практиці; контролю і корекції знань.

Структура цих типів уроків складається здебільшого з трьох частин:

1) організації роботи - перевірки домашнього завдання, актуалізації опорних знань, навичок і умінь; мотивації учіння; повідомлення теми, мети, завдань уроку;

2) головної частини - формування, засвоєння, повторення, закріплення, узагальнення, систематизації знань, умінь; контролю;

3) підведення підсумків і домашнього завдання [11, с. 161].

Розділ 2. Методи і засоби навчання на уроках історії

2.1 Поняття про методи навчання. Класифікація методів навчання

Метод (від гр. methodos) - шлях до чогось, спосіб пізнання. Метод навчання - шлях навчально-пізнавальної діяльності учнів до результатів, визначених завданнями навчання [4, с. 42].

Методи навчання є одним зі найважливіших компонентів навчального процесу. Без відповідних методів діяльності неможливо реалізувати цілі і завдання навчання, досягнути відповідних результатів.

У процесі навчання зв'язок методу з іншими компонентами взаємозворотний: метод є похідним від цілей, завдань, змісту, форм навчання; водночас він суттєво впливає на можливості їх практичної реалізації. Навчання прогресує настільки, наскільки дозволяють йому рухатись уперед застосовані методи.

У структурі методів виділяються прийоми. Прийом - це елемент методу. Елементи методів є не звичайною сумою окремих частин цілого, а системою, об'єднаною логікою дидактичного завдання. Зокрема, якщо певний спосіб навчання педагог використовує на уроці тільки для того, щоб зосередити увагу на якомусь питанні змісту матеріалу, то цей спосіб відіграватиме роль дидактичного прийому. А якщо спосіб навчання використовується для з'ясування суті питання, для розкриття змісту матеріалу, то це вже буде не прийом, а метод. Метод є способом діяльності, що охоплює весь її шлях. Прийом - це окремий крок, фазова дія в реалізації методу [4, с. 43].

Метод навчання має дві складові частини: об'єктивну і суб'єктивну. Об'єктивна частина методу обумовлена тими постійними положеннями, які обов'язково присутні в будь-якому методі, незалежно від того, який учитель його використовує. У ній відображені найзагальніші вимоги законів і закономірностей, принципів і правил, а також ціль, завдання, зміст, форми навчальної діяльності. Суб'єктивна частина методу обумовлена особистістю педагога, його творчістю, майстерністю; особливостями учнів, конкретними умовами. Питання про співвідношення об'єктивного і суб'єктивного в методі вирішене не до кінця: одні автори вважають, що метод є лише об'єктивним утворенням, інші, навпаки, - творінням педагога [4, с. 46]. Безперечним є те, що об'єктивна частина дозволяє дидактам розробляти теорію методів, рекомендувати педагогам шляхи їх ефективної реалізації. З іншого боку, саме методи є сферою прояву високого педагогічного мистецтва.

Головне в навчанні не тільки те, що повідомляється, а й те, як повідомляється. Найзвичайніші щоденні предмети, які майстерно прищеплюються дитині, для неї у стократ корисніші в майбутньому, ніж високі істини, погано викладені й анітрохи не пристосовані до його понять.

Процес навчання є триєдиним, надзвичайно рухливим процесом. Для того, щоб відображати цю багатогранність і динамізм, ураховувати зміни, які постійно відбуваються в практиці застосування методів, не можна класифікувати методи єдино і незмінно. Цілісний навчальний процес у сучасній школі здійснюється за допомогою цілого ряду класифікацій, які в єдності відображають завдання і зміст дидактичних методів. При цьому кожна класифікація методів ґрунтується на одній або кількох істотних ознаках, проте всі класифікації зводяться до системи.

Методологія цілісного підходу до взаємопов'язаної діяльності вчителя і учнів у навчанні передбачає виділення методів навчання у великі групи:

- методи організації і самоорганізації навчально-пізнавальної діяльності,

- методи стимулювання і мотивації учіння,

- методи контролю і самоконтролю у навчанні,

- бінарні методи навчання [11, с. 179].

Усвідомлення вчителем суті й особливостей цілісної класифікації методів дозволить йому здійснити цілісну процедуру їх вибору.

Знаючи арсенал методів навчання, учитель, природно, переживає труднощі у виборі методів. Труднощі стоять як перед вивченням усього курсу в цілому, так і перед кожним конкретним уроком.

У психолого-педагогічній літературі виділено чимало причин, які впливають на вибір методів навчання. На основі їх узагальнення виділяється шість загальних умов , які визначають вибір методу навчання:

1. Закономірності та принципи навчання, які витікають з них.

2. Зміст і методи певної науки взагалі та предмета теми зокрема.

3. Цілі і завдання навчання.

4. Навчальні можливості учнів(вікові, рівень підготовки, особливості класного колективу).

5. Зовнішні умови (географічні, виробниче оточення).

6. Можливості вчителів (досвід, рівень підготовки, знання типових ситуацій процесу навчання).

Під проблемним навчанням розуміють сукупність методів, за допомогою яких перед учнями створюється проблемна ситуація, формуються проблеми, шукаються шляхи їх вирішення та саме рішення [2, с. 130]. Умовою для створення проблемної ситуації є включення в урок кількох, часом суперечливих поглядів щодо проблеми, яка вивчається. Учні повинні вибрати правильну точку зору та обґрунтувати її.

На уроці історії на тему: «Внутрішня та зовнішня політика князя Данила Романовича» вчитель для перевірки домашнього завдання ставить проблемне завдання уроку:

- Чи справедливе твердження, що саме Галицько-Волинська держава - це правонаступниця Київської Русі?

Відповідь ми будемо давати в ході проведення декількох конкурсів. З цією метою весь клас поділений на дві команди і журі. Представляю обидві команди, їх капітанів, девізи.

Перша команда:

Древні князі багато добрих справ

Зробили для Русі

А ми нащадки тих князів

Продовжимо справу задля всіх,

Для України і народу

Бо ми нащадки того роду.

Ми вчимося й вчимося, знання здобуваємо ми

Все про Вкраїну знаємо, а чи знаєте це ви?

Друга команда:

Ми князівських династій нащадки

Спадком цим перейматися слід

Навчанням і працею духом незламним

Буде жити і славитись наш родовід

Ми галицькі княжата, хоч не такі, як ті

Та любим Україну, на захист їй прийшли

Ми Романовичів династії нащадки

Вже скільки літ виходимо з пітьми

Без України жить нема й гадки

Примножимо знання про неї ми.

ІІ. Головна частина

1-ий конкурс «Доповнити таблицю»

ІІ-ий конкурс «Вгадай князя».

Учитель зачитує уривок з літературних творів. Діти повинні дати відповідь.

1. Ви оба - князі хоробрі

Йшли за рідній свій престол

В бій кривавий з ворогами

Й гнали їх із рідних піль

(Василько і Володар)

2. В Галич, на Дністер широкий,

Ти столицю переніс

І за тебе аж під хмари

Галицький престол підріс

(Володимир)

3. Та важкі тобі судила

Доля дні життя послідні -

Твоє серце поранили

Та глибоко твої рідні

(Ярослав Осмомисл)

4. Ти могутньою рукою

Аж до Києва досяг -

Всі князі тобі скорились

І на твій клялися шлях

(Роман Мстиславович)

5. Із журби охляли руки

І поникла голова...

На спочин його прийняла

В Холмі церковця свята

(Данило Галицький)

6. Щедрий ти для духовенства

Знав його вагу велику:

Першого настановляли

Українського владику

(Юрій І)

ІІІ-ій конкурс «Цифрове табло»

червоні цифри - пора Данила сині цифри - пора Романа чорні цифри - інші князі.

Один із учасників першої команди витягує свій колір, другий учасник другої команди витягує свій колір.

Запам'ятати номери свого кольору; вчитель показує на другій стороні табло одного кольору. Учасники називають свої номери. Вчитель зачитує завдання, учень відповідає. За вірну відповідь 3 бали. Якщо учасник називає номер не свого кольору, то правильна відповідь - 2 бала.

Червоний колір:

1. Брав участь разом з іншими руськими князями у битві з монголами (1223 р. - на р. У валка)

4. В результаті походів 1243-1244 рр. на Польщу підкорив яку землю? (Люблінську)

7. В 1274 р. установив мирні відносини з ким? (Польща і Угорщина)

11. Заснував нові міста (Холм і Львів)

13. Здійснив поїздку до Золотої Орди, коли? (1245 р.)

15. Поставив замість себе воєводу Дмитра, де? (в Києві)

17. Ця подія відбувалася в Дорогочині і мала особливе значення для князівства (коронація).

Синій колір:

2. Здійснив похід на Київ, коли? (1203 р.)

5. Уславився походами проти кого? (половців)

9. Які землі приєднав до Волині? (Болохівську волость, по р. Буг і Случ)

12. 1270 р. - початок чого? (князювання)

16. 1199 р. - яка подія? (об'єднання Галичини і Волині)

18. Біля польського містечка Завихвост у 1205 р. - ? (загинув)

20. Папа римський Інокентій запропонував коронувати його в обмін на що? (на згоду прийняти католицизм)

Чорний колір:

3. 1152-1187 рр. - ? (князювання Ярослава Осмомисла)

6. Сини Данила (Лев, Мстислав, Шварно)

8. Яке православне ім'я мав князь Болеслав? (Юрій II)

10. З якого року перестала існувати Галицько-Волинська держава? (1349 р.)

14. З їх смертю увірвалася династія Данила Романовича (Андрій і Лев II).

19. В Галичині містилися великі родовища товару, від якого залежав добробут населення (солі).

4. Домашнє завдання - конкурс «Кращий літописець».

Одна команда зачитує про діяння Льва Данилович, а друга команда - Юрія І.

5. Розповідь про Галицько-Волинський літопис.

Поки журі підраховує кількість балів, один із учнів розповідає про Галицько-Волинський літопис, що складається з Літописця Данила Галицького (1205-1290 рр.) і Волинського літопису (1258-1290 рр.). саме в цьому літописі мі читаємо вперше, що Роман Мстиславович це «самодержець всієї Русі», а смерть Романа стала трагічною подією в історії України, оскільки витворена ним держава ще не встигла настільки зміцніти, щоб існувати без монарха. Процес об'єднання князівств в національну державу був загальмований.

Період після смерті Романа автор назвав, як період «великої смерті в землі Руській». Скориставшись відсутністю князя, боярство продовжувало відігравати лиховісну роль. Але боярство і не підозрювало, яка страшна небезпека наближається до їх земель. Це була монгольська навала. І пише літописець «бо заставили татари, що орали і сіяли пшеницю і просо для них і платили велику данину».

А з якою любов'ю і повагою пише літописець про Данила Романовича. Навіть золотоординський хан і той поважаючи Данила за мужність і почуття власної гідності, прийняв його прихильно. «О, тихіша лиха честь татарськая!» - підкреслював той в літописі. Не вдалося добитися Данилові незалежності і це особливо пригнічувало його всі останні роки, пригнічувало його всі останні роки.

І все ж таки він «був князем добрим, хоробрим і мудрим, який спорудив городи многі, і церкви поставив... і братолюбством він світився, був із братом своїм Васильком».

6. Бліц-турнір для вболівальників обох команд:

«Особливість і міста королівства»

Літопис називає його мудрим, як Соломон (Данило Галицький)

Його оточували бояри старі і молоді (Мстислав)

Столиці Галицько-Волинської держави (Холм, Львів, Володимиро-Волинськ)

Місто, де відбулася коронація Данила (Дорогочин)

Король Русі і князь Лодомерії (Юрій)

Останні руські князі - схизматики, які були щитом проти жорстоких татар (Андрій і Лев)

Польське місто, яке було приєднане до королівства (Люблін)

Місто, де похований Данило Галицький (Холм)

7. Колективна робота всього класу за завданням:

- Чи справедливе твердження, що саме Галицько-Волинська держава - це правонаступниця Київської Русі? Свою відповідь вчитель просить обґрунтувати. Відповіді учнів.

Вчитель узагальнює відповіді учнів і робить висновок:

Після занепаду Київської Русі Галицько-Волинська держава на ціле століття продовжила існування державності на східнослов'янських землях і стала головним політичним центром України. З часу коронації Данила Романовича не лише фактично, а й юридично ця держава набула статусу самостійної Української держави. Вона була визнана римським папою і країнами Східної та Центральної Європи. Саме це королівство в очах європейської громадськості було державою руського народу, Руссю, спадкоємницею Руської імперії. Саме воно на руїнах останньої стало єдиною політичною силою, спроможною об'єднати навколо себе решту українських земель. Однак для втілення цієї ідеї потрібні були ще й сприятливі міжнародні відносини, а також воля і самовіддана діяльність української політичної еліти. Сприятливих міжнародних відносин в ті часи не було, адже і Золота Орда, і Польща, і Угорщина всіляко протидіяли зміцненню і розширенню королівства. А припинення існування династії Даниловичів і надали спричинило гостру політичну кризу в Українському суспільстві. Розпочалася тривала і запекла боротьба Литви і Польщі за українську землю. І боярство Галичини виявилось неспроможним, нездатним захищати свої землі. З 1349 року Українське королівство припинило своє самостійне існування.

8. Підсумковий етап уроку.

Учитель підводить підсумки конкурсів, називає переможців, виставляються оцінки.

III. Домашнє завдання

Перевірити контурні карти: кордони Галицько-Волинського князівства після 1199 р. до 1349 р.

Скласти ребуси за словами: бояри, князь, держава, Львів, метрополія.

Рішення проблемних завдань на уроці історії є найвищим етапом організації роботи з учнями. На відміну від звичайних уроків, проблемне навчання спитається не тільки на пізнання історичних фактів та подій, а на розкриття причинно-наслідкових зв’язків. Чітке формулювання навчальної проблеми – одне із головних завдань, від якого залежить успіх та результативність уроку.

Характерною рисою проблемного навчання є постановка перед учнями проблемної ситуації, яка спонукає їх не тільки користуватися готовими знаннями, але й самостійно (або під керівництвом вчителя) здобувати нові знання.

Існують різноманітні шляхи створення проблемної ситуації:

постановка проблемних завдань;

організація дискусії на уроці;

організація пошукової роботи школярів.

Проблемна ситуація на уроці залежить від:

характеру навчального матеріалу;

актуальних проблем сучасності;

життєвого досвіду школярів.

При оцінюванні проблемних завдань високо оцінюються використання учнями:

знань з історії;

знань з літератури;

довідкових джерел;

засобів масової інформації.

2.2 Засоби навчання на уроках історії

Засоби навчання - це різноманітні матеріали і знаряддя навчального процесу, завдяки яким більш успішно і за коротший час досягаються визначені цілі навчання [2, с. 90].

До засобів навчання належать: підручники, навчальні посібники, дидактичні матеріали, технічні засоби (ТЗН), обладнання, станки, навчальні кабінети, лабораторії, ЕОМ, ТБ та інші засоби масової комунікації. Засобами навчання можуть також слугувати реальні об'єкти, виробництво, споруди [2, с. 91].

Дидактичні засоби, як і методи, форми, є частиною педагогічної системи. Вони виконують такі основні функції: інформаційну, засвоєння нового матеріалу, контрольну. Вибір засобів навчання залежить від дидактичної концепції, мети, змісту, методів і умов навчального процесу.

В науці немає загальноприйнятої класифікації дидактичних засобів. Ми послуговуємося класифікацією польського дидакта В.Оконя, в якій засоби навчання розташовані відповідно до наростання можливості замінювати дії учителя й автоматизувати дії учня.

Прості засоби.

1. Словесні: підручники, навчальні посібники і под.

2. Прості візуальні засоби: реальні предмети, моделі, картини і под.

Складні засоби.

1. Механічні візуальні пристрої: діаскоп, мікроскоп, кодоскоп та інші.

2. Аудіальні засоби: програвач, магнітофон, радіо.

3. Аудіовізуальні: звуковий фільм, телебачення, відео.

4. Засоби, які автоматизують процес навчання: лінгвістичні кабінети, комп'ютери, інформаційні системи, телекомунікаційні мережі [2, с. 93].

Прості словесні і візуальні (наочні) засоби навчання мають давню історію. Головними з них є підручники, навчальні посібники. Підручник - це навчальна книга, яка детально відображає зміст освіти, навчальну інформацію, що підлягає засвоєнню. Цю інформацію він передає не тільки у вигляді тексту, а й у фотографіях, малюнках, схемах.

Прості візуальні засоби (наочні засоби) допомагають повноцінному розкриттю і засвоєнню змісту навчального матеріалу. Інколи вони слугують самостійним джерелом інформації.

Основною функцією засобів наочності є ілюстрація, допомога у найбільш повному, глибокому розумінні і сприйнятті того чи іншого предмета або явища.

Наочні засоби, що використовуються у процесі навчання, поділяються на два види:

1) зображення предметів і явищ,

2) самі предмети, макети, моделі, що діють.

До першого виду відносять схеми, діаграми, малюнки, картини, репродукції, креслення, фотографії, карти, глобуси, ноти. До другого виду належать реальні предмети: живі або засушені рослини, живі або законсервовані тварини, гербарії, колекції, прилади, інструменти, апарати, вироби, будь-яке виробництво, моделі (наприклад, мотор, парова машина), макети, до діють, (наприклад, пластична репродукція земної поверхні, рельєф місцевості).

Технічні засоби навчання (ТЗН). Основними функціями ТЗН є забезпечення інформаційної насиченості навчальновиховного процесу, усвідомленого засвоєння науково-теоретичних знань. ТЗН мають змогу долати часові і просторові межі, проникати у глибинну сутність явищ і процесів; показувати явища у розвитку, динаміці; реалістично відображати дійсність; емоційно забарвлювати інформацію [2, с. 94].

За способами впливу на учнів ТЗН поділяються на три групи: візуальні (зорові), аудіальні (звукові), аудіовізуальні (звукозорові).

Візуальні ТЗН - це засоби, в яких носіями інформації є діафільми, діапозитиви, епіпосібники і транспаранти, що подаються учням за допомогою діапроекторів, епіпроекторів і графопроекторів (кодоскопів) у вигляді нерухомих зображень предметів [2, с. 95].

Висновки

У сучасній школі класно-урочна форма є головною (основною), її ключовим компонентом є урок. Урок - це «відрізок» навчального процесу, який є викінченим у смисловому, часовому й організаційному відношенні. Незважаючи на малу тривалість, уроки мають ті структурні компоненти, які характеризують процес навчання в цілому, зокрема: цільовий, стимуляційно-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, контрольно-регулювальний та оцінно-результативний. Тому від ефективності уроків залежить ефективність навчального процесу.

Основними типами уроків, які проводяться в школі, є такі: