Естетичне виховання молодших школярів в процесі навчання

Естетичне виховання молодших школярів в процесі навчання

Курсова робота з педагогіки

студентки III курсу

Харків - 2007

З М І С Т

ВСТУП

РОЗДІЛ І

      Поняття “ процес навчання ” , “ виховання ” , “ естетичне виховання ”.

      Зміст, шляхи, форми та засоби естетичного виховання

      Естетичне виховання молодших школярів у Павлиській школі В.О.Сухомлинського

РОЗДІЛ ІІ

1. Фрагменти уроків з музики, образотворчого мистецтва та праці.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

В С Т У П

Актуальними питаннями сьогодення є питання естетичного виховання і розвитку естетичної культури підростаючого покоління. Особистісна орієнтація сучасної освіти передбачає прилучення молодої людини до естетичного досвіду людства, до творчої діяльності, що є основою естетичного розвитку особистості. У зв`язку з цим важливого значення набуває осмислення конкретних питань естетичного виховання і естетичної діяльності та базових теоретичних засад формування естетичної культури особистості.

У Національній доктрині розвитку освіти України в ХХI столітті визначено основну мету освіти, спрямованої на естетичне виховання та всебічний розвиток людини як найвищої цінності суспільства, формування її духовних смаків, ідеалів та розвитку художньо-творчих здібностей.

У процесі становлення особистості з найдавніших часів особливе значення мало естетичне виховання. Здатність відчувати, сприймати, розуміти, усвідомлювати і творити прекрасне - це ті специфічні прояви духовного життя людини, що свідчать про її внутрішнє багатство.

Естетичне ставлення людини до світу формується і розвивається протягом всього її життя. Разом з тим не всі періоди в житті рівноцінні для естетичного розвитку. Багато письменників, педагогів, діячів культури (К.Д.Ушинський, Л.М.Толстой, В.О.Сухомлинський, Д.Б.Кабалевський, Б.Неменський та інші) констатують особливе значення що до цього молодшого шкільного віку. Особливості дітей цього віку найбільш сприяють формуванню в них естетичної культури. Новітні дослідження доводять, що прогалини в естетичному розвитку молодшого школяра найчастіше виявляються невиправними навіть при систематичній роботі у середніх та старших класах.

Проблема естетичного виховання у естетико-педагогічному аспекті широко репрезентована у спадщині видатних українських педагогів та діячів освіти Е.Водовозової, П.Каптерева, С.Лисенкової, С.Русової, Е.Михеєвої, К.Ушинського.

Філософсько-естетичні аспекти цієї проблеми розглядаються в наукових працях Ю.Борева, І.Гончарова, М.Киященка, В.Ядова.

Психологічні основи естетичного виховання розкрили Б.Ананьєв, Л.Божович, Л.Виготський, І.Кон, Б.Теплов та інші.

Видатні вчені, естети і педагоги Ю.Борев, О.Буров, В.Вансаалов, Л.Волович, І.Долецька, М.Каган, Л.Коган, В.Розумний, В.Скатерщиков, Є.Квятковський, М.Лайзеров, А.Макаренко, О.Семашко, В.Сухомлинський, В.Шестакова, зробили значний внесок у розробку теорії естетичного виховання. Насамперед вони визначили основні поняття, на які потрібно спиратися при побудові системи естетичного виховання.

Важливі питання теорії і методики естетичного виховання підростаючого покоління висвітлюються в працях Л.Коваль, В.Передерій, Ю.Фохт-Бабушкіна, Т.Цвілих, Г.Шевченко, А.Щербо та інших.

За останні роки опубліковано багато праць, в яких вирішуються питання значення творчості та пізнавальної діяльності в естетичному вихованні молодших школярів; розкриваються механізми творчості; закономірності взаємозв’язку творчої діяльності з відтвореною дійсністю; сформульовані основні принципи формування творчої особистості (Ф.Говорун, Б.Коротяєв, В.Лєвін, В.Моляко, Ю.Петров, П.Підкасистий, Я.Пономарьов, В.Романець, В.Цапок).

Значний внесок у розв’язання проблеми розвитку естетичної культури зробили зарубіжні і вітчизняні вчені М.Аріарський, Д.Генкін, Г.Єскіна, Г.Загадарчук, В.Кірсанов, О.Миронюк, І.Петрова, Ф.Соломонік, котрі розглядають процес естетичного виховання як цілеспрямоване формування якостей всебічно розвиненої особистості, що дає можливість їй сприймати природні та соціальні реалії, діяти та творити відповідно до загальнолюдських ідеалів гармонії та краси.

Естетичне виховання спрямоване на формування здатності сприймати дитиною прекрасне у навколишньому середовищі і мистецтві, на розвиток естетичних почуттів, суджень, смаків, умінь, творчих здібностей, потреби брати участь у створенні прекрасного в житті і художній творчості.

Вказуючи на все вищезазначене, ми вважаємо доречним досліджувати тему “Естетичне виховання молодших школярів в процесі навчання”.

Мета – дослідження форм і методів естетичного виховання молодших школярів в процесі навчання.

Об’єкт - естетичне виховання молодших школярів.

Предмет - форми і методи естетичного виховання молодших школярів в процесі навчання.

Завдання дослідження: 1) на основі вивченої психолого-педагогічної, культурологічної, філософської літератури визначити сутність, структуру, зміст, шляхи естетичного виховання молодших школярів; 2) проаналізувати шляхи впровадження ідей і досвіду В.О.Сухомлинського, щодо естетичного виховання дітей.

1.1 Поняття “процес навчання”, “виховання”, “естетичне виховання”

Поняття “процес навчання” належить до вихідних у педагогічній науці. Ознаками навчання є:

    організація засвоєння новими поколіннями накопиченого суспільством соціального досвіду, що вимагає суспільної діяльності тих, хто вчиться і тих, хто навчає;

    активність суб`єкта навчальної діяльності.

Отже, процес навчання – це спеціально організована діяльність, яка моделюється (визначаються цілі, завдання, зміст, структура, методи, форми) для прискореного опанування людиною основ соціального досвіду, накопиченого людством.

Враховуючи вищезазначене, навчання можна визначити як цілеспрямовану взаємодію вчителя і учнів, у процесі якої здійснюються формування у школярів наукових знань, способів діяльності, емоційно-ціннісного і творчого ставлення до оточуючої дійсності, відбувається загальний розвиток дитини [ 19, c.208 ].

Основними структурними елементами навчання як соціально-педагогічної системи є :

    мета навчання як ідеальна модель бажаного результату засвоєння змісту освіти, до якого прагнуть ті, що навчають , і ті, що навчаються;

    зміст освіти – педагогічно адаптований соціальний досвід людства, тотожній за структурою (а не за об`ємом) культурі людства;

    методи навчання – упорядковані способи взаємопов`язаної діяльності вчителя і учнів, спрямовані на розв`язання навчально-виховних завдань;

    організаційні форми навчання – спеціальна діяльність вчителя і учнів у процесі навчання, що здійснюються у певному порядку і установленому режимі;

    реальний результат – об`єктивно фіксовані кількісні й якісні зміни особистості учнів відносно початкового стану, що сталися в результаті засвоєння ним у процесі пізнавально-практичної діяльності накопиченого соціального досвіду.

Навчання як соціально – педагогічне явище, взяте в динаміці ,являє собою цілісний процес зі своїми елементами і етапами. У процесі навчання змінюються не тільки учні, змінюються і викладачі, змінюються всі елементи системи: конкретна мета, зміст конкретного матеріалу, мотиви суб`єктів навчання та їх об`єкти, механізм і заключні результати.

Тому процес навчання можна визначити як цілеспрямовану послідовну зміну навчальних завдань, мети і відповідну зміну всіх елементів навчання, орієнтованих на формування властивостей суб’єкта діяльності .

Процес навчання як спеціально організована діяльність є двобічним процесом, який охоплює викладання (діяльність учителя) та учіння (діяльність учня).

Отже, процес навчання забезпечує освіту, виховання і розвиток особистості школяра.

Поняття “виховання” в широкому розумінні розглядається як передача й організація засвоєння накопиченого людством соціально-історичного досвіду, його духовної культури. Виховання притаманне людству на всіх етапах його розвитку. Вже первісні племена здійснювали виховання дітей, використовуючи різноманітні засоби для передачі людям досвіду дорослих, досвіду попередніх поколінь. Гегель у “Філософії права” пише: “Людина не володіє інстинктивно тим, чим вона повинна бути, і їй доводиться спочатку придбати собі ці якості”, тобто кожне наступне покоління стоїть на плечах минулих поколінь. Засвоєння цього досвіду передбачає подальший його розвиток, створення нового. З цією метою суспільством утворюються різноманітні типи навчальних закладів: школи, ліцеї, гімназії, інститути, університети, академії та ін. Виховання як педагогічна категорія передбачає педагогічно цілеспрямовану організацію діяльності, спілкування людини, які сприяють формуванню у вихованців певного ставлення до оточуючого світу, до самого себе, моральних норм і правил поведінки.

Виховання в широкому педагогічному значенні – процес цілеспрямованого впливу на особистість в умовах спеціально організованої виховної системи.

Виховання у вузькому педагогічному значенні – спеціальна цілеспрямована діяльність з метою формування у школярів певних якостей, властивостей, відносин людини, системи поглядів, переконань.

І.Ф.Харламов визначає виховання як цілеспрямований процес організації та стимулювання різноманітної й активної діяльності учнів, на оволодіння суспільним досвідом, тобто знаннями в різних сферах їхнього життя, практичними вміннями й навичками, способами творчої діяльності, соціальними й духовними відношеннями.

За Я.Л.Коломинським “... виховання являє собою ніщо інше як спеціально організовану, міжособистісну взаємодію дорослих з дітьми й дітей між собою”.

“Виховання – це організація діяльності школярів як активної форми виявлення їх відношень до оточуючого світу” – визначала Н.Щуркова [ 19, c.55-56 ].

Маючи певні потенційні можливості розвитку, дитина формується під впливом середовища, виховання, виявляючи активність у самореалізації. Особливо значна роль виховання :

    це процес у якому чітко визначено мету, завдання, конкретні методи їх реалізації;

    воно дозволяє педагогічно цілеспрямовано організувати різноманітні види діяльності (педагогічно – пізнавальну, трудову, ігрову, суспільну, естетичну тощо) і спілкування людини, що забезпечує всебічний розвиток особистості, формування її моральної, естетичної, політичної культури, розумового і фізичного розвитку, трудового виховання.

Виховання значним чином впливає на взаємодію особистості і середовища, бо середовище – це те оточення, яке людина сприймає, на яке реагує, з яким вступає в контакт. Виховання здатне змінити ставлення індивіда до оточуючого середовища, людей, речей, умов життя і діяльності.

Дослідження наукової літератури з естетичного виховання дає можливість дійти висновку про те, що існують різні підходи щодо визначення поняття “естетичне виховання”. Численні тлумачення цих понять зумовлені багатогранністю цього процесу.

Так, В.Шацька розглядає естетичне виховання як сукупність послідовних, взаємозв`язаних впливів на учнів під керівництвом викладача як засобами мистецтва так і самого життя, спрямованих на всебічний естетичний розвиток учнів, який сприяє формуванню естетичних почуттів, художніх смаків і поглядів відповідно до завдань виховання. За В.Шацькою, до процесу естетичного виховання належать не тільки поступовий розвиток здібностей та естетичного сприйняття, а й володіння вмінням активно творчо проявляти себе у тому чи іншому виді мистецтва, у обсязі, що відповідає певному ступеню навчання [ 38, c.3-4 ].

П.Блонський зазначає, що естетичне виховання передбачає або формування творчості, або розвиток художнього смаку та сприйняття. Але художній смак сприйняття можуть бути сформовані тільки у процесі художньої творчості; вони тісно пов`язані з активним життям дитини: кожна дитина потенційно є творцем різних, зокрема і естетичних, цінностей: споруджуючи будиночок, вона проявляє свою архітектурну творчість, ліплячи і малюючи, виявляє свої здібності скульптора і живописця, нарешті, дитина прагне до танців, драматизації [ 6, c.98 ].

У “Короткому словнику з естетики” поняття “естетичне виховання” розкривається як цілеспрямована система дієвого формування людини, здатної сприймати, оцінювати, усвідомлювати естетичне у житті, природі, мистецтві, жити і перетворювати світ, творити за законами краси.

Поняття “естетичне виховання” у педагогічній літературі розкладається як невід`ємна складова ідейного, трудового, морального, фізичного виховання, як систематичне , науково умотивоване звертання до людських емоцій, які розвивають у молодших школярів такі здібності, що сприяють не тільки естетичному сприйняттю прекрасного у житті і мистецтві, а й роблять кожного з них творцем естетичних цінностей.

Д.Кабалевський вважав, що є всі реальні можливості для побудови науково обґрунтованої системи естетичного виховання учнів у загальноосвітній школі. А у процесі формування особистості він надав перевагу трьом видам мистецтва: літературі, музиці та образотворчому мистецтву. Також наголошував на значенні в цьому процесі діяльності різних організацій та дошкільних закладів і сім`ї; різноманітних видів позашкільної роботи як складової життя дітей, де чітко простежуються активна діяльність самих дітей (різноманітні художні колективи, студії, гуртки) та форма пасивного сприйняття ( кіно, радіо, телебачення, театр) [ 16, c.24-25 ].

У своїх працях та особистій педагогічній діяльності велику увагу питанням естетичного виховання приділив С.Шацький. Він розглядав естетичне виховання у нерозривному зв`язку з іншими складовими виховання, зокрема моральним, наголошуючи, що мистецтво – велика сила, і небайдуже в якому напрямі воно використовується [ 34, c.49 ].

А. Макаренко, розкриваючи суть естетичного виховання, також вважав, що надзвичайно важливо внести художній елемент у процес дитячого життя [ 20, c.110 ].

З огляду на педагогічну спрямованість, заслуговує на увагу визначення естетичного виховання,яке подає О.Буров: “...ціле- спрямований, організований процес формування у школярів естетичного ставлення, естетичної потреби до творчої естетичної діяльності” [ 7, c.30 ].

Б.Лихачов та Є.Квятковський трактують естетичне виховання як цілеспрямований процес формування творчої особистості, котра здатна сприймати і оцінювати прекрасне, довершене, гармонійне у житті, природі, мистецтві, жити і творити “за законами краси”, а також розглядають і розкривають зміст основних компонентів структури естетичного виховання [ 40, c.10 ].

Т.Аболіна та Н.Миропольська вважають, що головним в естетичному вихованні є відтворення всього багатства людського ставлення до навколишнього світу [ 1, c.20 ].

Автор багатьох праць з естетики В.Скатерщиков подає декілька визначень естетичного виховання, зокрема : “Естетичне виховання – це цілий комплекс заходів, які спираються на глибоко наукову основу і здійснюють систематично і цілеспрямовано визначену політику в розвитку естетичної, художньої культури...

Естетичне виховання – це цілеспрямована діяльність” [ 22, c.11-12 ].

На думку Г.Ріда, естетичне виховання – це виховання почуттів, на яких ґрунтується свідомість, а отже інтелект , і все те, що відрізняє людину від інших істот. І лише тоді, коли ці почуття перебувають у гармонії з навколишнім світом , формується особистість у всій її повноті [ 25, c.2 ].

Розглядаючи компоненти структури естетичного виховання, Л.Чуриліна також наголошує на значенні формування естетичних почуттів [ 33, c.2 ].

На думку В.Розумного, суть естетичного виховання полягає в активному цілеспрямованому формуванні і удосконаленні системи естетичних потреб особистості у тій сфері її духовного життя, яку узагальнено прийнято називати естетичною культурою [ 23, c.94 ].

О.Радугін дійшов висновку, що естетичне виховання – це цілеспрямоване формування у людини естетичного ставлення до дійсності. Він вважає, що виховання красою та через красу формує не тільки естетико-ціннісну орієнтацію особистості, а й розвиває здатність до творчості, до створення естетичних цінностей у сфері трудової діяльності, побуті, у вчинках, поведінці і , звичайно, у мистецтві [ 36, c.229 ].

Різноманітні аспекти процесу естетичного виховання відображені в працях філософів, педагогів, психологів, мистецтвознавців. Методологічні питання естетичного виховання розроблені у працях І.Зязюна, А.Зіся, М.Кагана, М.Киященко, Л.Когана, Л.Левчук, В.Скатерщикова, Л.Столовича та ін. Ці вчені акцентують увагу на тому, що особистість завжди виховується цілісно, і цей процес виховання обов`язково повинен бути спрямований на вирішення єдиного завдання: гармонійного розвитку підростаючого покоління.

Естетичне виховання у широкому філософському значенні передбачає якісні зміни рівня естетичної культури об`єкта виховання, яким може бути як окрема особистість, соціальна група, так і суспільство в цілому. Це безперервний процес, що триває впродовж життя людини, коли усуваються суперечності між рівнем естетичної культури людства та володінням цією культурою (естетичним досвідом) окремою особистістю у кожний конкретний період її життєдіяльності. Це оптимальна форма оволодіння навичками творення та сприйняття краси, передачі естетичного досвіду індивіда шляхом цілеспрямованої діяльності.

У процесі естетичного виховання формуються і розвиваються здатність людини до сприйняття і співпереживання, її естетичні смаки й ідеали, здатність до творчості за законами краси, до створення цінностей у мистецтві та поза ним (у сфері трудової діяльності, побуті, у вчинках і поведінці). Таким чином, естетичному вихованню властиві дві основні функції:

    формування естетично-ціннісної орієнтації особистості;

    розвиток її естетично-творчих потенцій, які визначають місце естетичного виховання в суспільному житті та зв`язок з іншими видами виховної діяльності. Естетичне виховання розкриває всі духовні здібності людини, що необхідні у різноманітних галузях творчості.

Л.Артемова та О.Чинаєва зазначають, що естетичне виховання – це :

а) вплив на розвиток особистості всієї навколишньої дійсності, її естетичної значущості для людини;

б) залучення людини до художньої культури;

в) спеціальна система заходів у структурі художнього життя суспільства, спрямованих на поширення знань про мистецтво, на розвиток художньої самодіяльності тощо [ 3, c.65 ].

На наш погляд, найбільш повним є визначення естетичного виховання С.Анічкіна, який вважає, що естетичне виховання – це : по-перше, цілеспрямований процес, мета, завдання, зміст, засоби і методи якого визначаються, плануються та творчо реалізуються спеціально підготовленими педагогами для здійснення навчально-виховної діяльності, відповідно до завдань суспільства щодо формування підростаючого покоління; по-друге, процес формування естетичних якостей особистостей, а саме: здібностей сприймати, оцінювати та створювати прекрасне, умінь та навичок естетичної діяльності, художнього смаку та ін..; по-третє, естетичне виховання необхідно розглядати , з одного боку, як головну складову процесу естетичного розвитку, а з іншого – як складову процесу загального розвитку особистості; по-четверте, у процесі естетичного виховання поряд з формуванням таких соціальних якостей особистості, як естетичні здібності, смак, уміння, відбувається удосконалення зору, слуху, рухів людини. Водночас із формуванням естетичних здібностей здійснюється розвиток сутнісних якостей особистості, які впливають на її становлення.

С.Анічкін визначає, що естетичне виховання дітей молодшого шкільного віку – це цілеспрямований процес формування у них естетичних якостей ( здібностей до пасивної і активної естетичної діяльності, інтересів, потреб, умінь, навичок, художнього смаку) і є важливою складовою процесу загального розвитку сутнісних якостей особистості [ 39, c.13-14 ].

Слід відзначити, що у більшості концепцій особливу увагу приділяють цілеспрямованості процесу естетичного виховання і, як його результат, передбачають формування здатності сприймати, розуміти, оцінювати, зберігати, переживати і творити красу в повсякденному житті, в праці, в людських стосунках, мистецтві. Складність цього процесу полягає в тому, що необхідно знайти дієві засоби реалізації гармонійної єдності соціального і індивідуального, впливу багатства художньої культури та всіх благ соціального процесу на формування людської особистості.

Таким чином, більшість дослідників вважають, що система естетичного виховання пов`язана із формуванням естетичних і духовних потреб та інтересів особистості, що розвивається. Соціум, природа, література, образотворче мистецтво, музика, кіномистецтво, театр активно впливають на формування особистості молодших школярів.

На основі аналізу різних тлумачень поняття “естетичне виховання” ми дійшли висновку, що це поняття можна трактувати як педагогічний процес, спрямований на формування і розвиток естетичних почуттів, потреб сприймати, оцінювати прекрасне та творчо діяти у всіх сферах життя, зокрема й у мистецтві.

1.2. Зміст, шляхи, форми і методи естетичного виховання.

Зміст естетичного виховання, орієнтованого на формування естетичної культури школярів, передбачає: розвиток у школярів здібності сприймати в природі, в праці, в творах мистецтва, оточуючій дійсності, поведінці людей, які бажають насолоджуватися цим прекрасним.

Структурними компонентами естетичного виховання є естетичне сприйняття, естетичне ставлення, естетичне почуття, естетичне судження, естетичний ідеал, естетичний смак, естетична діяльність. Вони визначаються розумовою, моральною, емоційною, духовною діяльністю людини і зумовлюють істотні зміни в її світосприйнятті, переконаннях, поведінці, сприяють естетичній діяльності особистості, розвитку її творчих сил та здібностей відповідно до об’єктивних законів розвитку краси.

Естетичне сприйняття є початковим моментом у формуванні естетичного ставлення до дійсності, тобто первісним пізнанням явищ. Виражається воно в загальній спостережливості, в здібності помічати прекрасне і звертати на нього увагу. Що саме сприймається і як – визначається особистісними особливостями школяра. Тонка поетична натура по-особливому бачить світ.

Хоча естетичні враження виникають тільки в результаті безпосереднього контакту людини із значущими об’єктами, досвід показує, що цього ще не достатньо: бачити просто навколишнє та бачити його красу – речі різні.

Характер сприйняття залежить від того, що ми виокремлюємо у сприйнятому та як, в якому напрямку його осмислюємо. Тому важливе налаштування на виявлення та фіксацію саме естетичних ознак, на сприйняття з метою оцінити естетично.

Естетичне сприйняття нерозривно пов’язане з естетичними почуттями, які виникають у процесі сприйняття прекрасного і відбивають ставлення людини до прекрасного.

Естетичні почуття виражаються у хвилюванні людини, насолоді. Це досить складне явище, яке відбиває багатство індивідуального духовного життя особистості. Естетична насолода спонукає людину ходити в театр, слухати концерти, відвідувати картинну галерею. Де не має естетичної насолоди, там не має і художнього сприймання, а є лише ознайомлення, спостереження.

Тому естетичні почуття, естетична насолода несе в собі величезну силу впливу на особистість.

Школярі повинні не тільки сприймати прекрасне, але й розуміти, оцінювати твори мистецтва, вчинки людей та ін. , тобто необхідно формувати естетичне судження. В процесі оцінювання відбувається порівняння сприйнятого з раніше вже оціненими предметами або з еталонними образами, які відклалися у смаках дітей як уявлення про те, якими повинні бути окремі боки життя, для того щоб задовольняти їх естетичну потребу в досконалості.

Починаючи з несміливих і часто безпідставних “добре”, “погано”, “подобається”, “ не подобається”, оцінки поступово набувають більш визначений характер, що дозволяє говорити про здатність людини правильно розуміти і оцінювати прекрасне.

Найбільш повна і закінчена форма естетичного судження знаходить вияв у естетичному ідеалі – основному зразку, з позиції якого людина оцінює навколишню дійсність, людей, їх вчинки. Естетичний ідеал відображає уявлення людини про красу, тобто це мета, до досягнення якої прагне людина, і разом з тим це основний критерій, з позиції якого оцінюється навколишня дійсність, особистість людини, її поведінка, вчинки.

На базі конкретних естетичних знань сприйняття, почуття, ідеалів, суджень і понять формується естетичний смак, під яким розуміємо стійке емоційно-оцінне ставлення людини до прекрасного, що носить вибірковий характер. У відповідності з особливостями розвитку і виховання у кожної людини виробляється свій особистий смак в тій чи іншій галузі.

Якщо предмет не залишає дитину байдужою, його емоційне відношення переходить в активно-дійове відношення, прагнення зберегти те, що подобається, помножити красу, передати її іншим (намалювати, описати в віршах, скласти казку і таке інше). Так з’являється естетична діяльність. В її результатах естетичне ставлення до світу знаходить своє предметне втілення, свою матеріалізацію. Створені за законами краси предмети є важливим показником рівня естетичного розвитку, естетичної культури людини.

Тому естетична діяльність – важливий компонент змісту естетичної культури особистості.

Шляхи і форми естетичного виховання школярів

Виділимо найбільш суттєві напрями естетичного виховання:

    Оволодіння естетичними знаннями в процесі вивчення навчальних предметів. Особливе навантаження лежить на предметах художнього циклу: музиці, живопису, літературі.

Звісно, що предмети художнього циклу в цьому плані не рівноцінні. Особливе значення в естетичному виховання молодших школярів належить урокам художньої літератури (читання) – як за відведеним на них часом, так і за впливом на загальний розвиток дітей. Слово – найбільш зрозумілий засіб вираження ідей митця ( на відміну від звуків, фарб і т.д.), що робить літературу найдуховнішим універсальним видом мистецтва.

Українські письменники Б.Грінченко, М.Коцюбинський, Олена Пілка, Леся Українка, І.Франко вважали художню літературу одним з найефективніших засобів естетичного виховання дітей.

Так, М.Коцюбинський наголошував на тому, що дітей необхідно виховувати, передусім, за допомогою найкращих художніх творів української класики та дитячого фольклору.

Б.Грінченко вважав народні казки й оповідання багатющим дидактичним матеріалом для розумового та естетичного розвитку дітей. Працюючи вчителем, він ознайомлював своїх вихованців із творами живопису та художньої літератури, розучував і співав із ними українські народні пісні [ 9, c.9-10 ].

Розуміючи, що художня творчість здатна виступати важливим чинником естетичного виховання молоді, І.Франко писав, що в цьому процесі мають формуватися естетичні смаки і почуття вихованців, виявлятися і розвиватися їхні здібності.

Художня література, за І.Франком, повинна передусім учити читача розпізнавати прекрасне , піднесене і потворне, трагічне і комічне, добро і зло на землі. Завдання художньої літератури – впливати як “ на розум і переконання, так і на чуття, вказувати в самім корені добрі і злі боки існуючого порядку” і виховувати людей, “готових служити всією силою для піддержання добрих і усунення злих боків життя”.

Особливе значення для естетичного виховання має такий жанр літератури, як поезія. Саме поезія, “властивими їй способами торкає всі наші замисли, розворушує всі наші вищі духовні сили, розбуркує чуття” [ 12, c.61 ].

У рідній мові, усній народній творчості І.Франко вбачав могутній засіб навчання та виховання підростаючого покоління.

Леся Українка приділяла надзвичайно велику увагу проблемі дитячої літератури, вважаючи її дійовим засобом виховання. З допомогою віршів та казок письменниця намагалася “навчити дітей бачити прекрасне в навколишньому світі, відчувати барвистість, багатство життя”[ 35, c.76 ]. Чимало з творів Лесі Українки не були написані спеціально для дітей, але можуть використовуватися для дитячого читання з метою формування естетичних смаків і почуттів дітей.

Серед різних видів мистецтва особлива виховна роль належить музичному вихованню, яке вводить дітей у світ музичного мистецтва, знайомить з музичною культурою різних народів, сприяє збагаченню індивіда знаннями законів музичного мистецтва, необхідними для розуміння його сутності, формуванню смаку, музичних здібностей, виробленню навичок і вмінь, які дозволять школярам бути активними слухачами, вмілими виконавцями. Торкаючись емоційної сфери людини, музика впливає на формування її моральних і естетичних смаків та ідеалів.

Так, К.Стеценко вважав, що музика – “ один з найвагоміших засобів естетичного виховання дітей, бо вона, як ніщо інше, здатна ушляхетнити людину, розвинути в ній благородні поривання, вплинути на психіку і настрій” [ 17, c.63 ].

Перевагу музики над іншими видами мистецтва Г.Ващенко вбачав у тому, що вона, на відміну від живопису, скульптури та літератури, діє на почуття людини безпосередньо [ 8, c.37 ].

Значущість в естетичному розвитку дітей таких видів музичної діяльності, як співи та слухання музики, підкреслював дослідник українського фольклору та музичних ігор, автор оригінальної методики естетичного виховання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку В.Верховинець [ 9 ].

Український композитор, педагог К.Стеценко одним із головних завдань музичного виховання дітей вважав збудження в них “ бажання краси, яка полягає у великій скарбниці української народної творчості” [ 31, c.38 ], тому, як і М.Леонтович найбільшу роль відводив народній пісні, підкреслюючи, що вона має великий вплив на розвиток духовності та музичних здібностей, естетичних почуттів і смаків.

Образотворче мистецтво відіграє не менш значущу роль в естетичному розвитку дітей молодшого шкільного віку. Воно дозволяє не тільки знайомити школярів зі специфічним видом мистецтва, яке має свої засоби, свою мову, розширюючи тим самим знання і уявлення про мистецтво, але й включати учнів у художню діяльність з урахуванням віку дітей і особливостей розвитку їх особистості. Практична діяльність поєднує традиційну роботу на площині (малювання) з навичками об’ємно-просторового зображення і художньої орієнтації середовища (ліплення, художнє конструювання, архітектура).

Ознайомлення з творами образотворчого мистецтва історик, дослідник і педагог М.Ф.Даденков вважав необхідним етапом підготовки дитини до образотворчої діяльності. У своїй науковій статті “Естетичне виховання” він стверджував, що діти здатні тонко відчувати настрій художніх картин. Мета занять з образотворчого мистецтва, підкреслював педагог, має полягати в тому, щоб “навчити дітей милуватися творами живопису, а також розкривати перед ними закони побудови зображення предметів і явищ”[ 2, c. 459 ].

М.Ф.Даденков підкреслював доцільність використання в навчально-виховному процесі пейзажів, які передають красу природи рідного краю тощо.

Ф.І.Шміт підкреслював, що “малювання – це якась притаманна всім дітям потреба”, тому вчити малювати на його думку необхідно не тільки обдарованих дітей, “ які в подальшому можуть стати професійними художниками”, а по можливості, усіх [ 36, c.27 ].

Особливе місце в системі естетичного виховання займає українське народознавство, яке дозволяє знайомити школярів з духовним надбанням народу: піснею, казкою, образотворчим мистецтвом, фольклором, виробами народних умільців, обрядами, звичаями.

Так, “Могутнім фактором художньо-естетичного виховання” і “найпершим фактором пробудження художнього почуття у дітей” С.Ф.Русова вважала національним мистецтво. Вона вказувала, що дитину необхідно виховувати на “рідному матеріалі краси, розуму, естетики, вікової творчості”, який “найкраще приймається в душі дитини, бо він простий у своїй красі, легше розбуджує її власні творчі сили, бо говорить до неї... лініями орнаменту, мелодіями пісень, фарбами, рухами”. Педагог підкреслювала, що “музикування на різних інструментах, особливо на народних, світ різноманітних звуків та ритмів, забави, інсценівки, різні види творчої праці, малювання, а також поєднання їх у певну систему занять – все це сприяє розвиткові, дає задоволення дитині, виховує художній хист”. Визначаючи виховну цінність народного образотворчого мистецтва, вона зауважувала, що “українські вишивки, кераміка, орнамент приваблюють дітей гармонією ліній, фарб, форм, надихають на творчість, викликають бажання вишивати, малювати, ліпити, будувати” [ 28, c.20-23 ].

    Великі можливості на формування естетичної культури школярів має організація факультативів.

У деяких школах факультативно введено курс “Світова художня культура”, в якому вивчаються питання літератури, музики, образотворчого мистецтва, театру, кіномистецтва. При цьому програма передбачає синхронне визначення вказаних напрямів, що дає можливість встановлювати зв’язки між предметами гуманітарного циклу, визначати роль, місце українського мистецтва у світовому просторі.

    Естетичне виховання у позакласній та позашкільній роботі.

Основні завдання позакласної та позашкільної роботи – це : а) залучення школярів до прекрасного; б) ознайомлення їх з творами мистецтва; в) організація естетичної діяльності дітей.

Одні форми роботи охоплюють великі групи учнів, інші – задовольняють їх індивідуальні запити, нахили, інтереси: мистецтвознавчі гуртки любителів живопису, музики, літератури та ін.; лекторії, класи любителів мистецтва, шкільні лялькові театри, драматичні гуртки; олімпіади, конкурси, виставки, огляди талантів; організація і функціонування малих художніх музеїв.

Одні форми тісно пов’язані з навчальними предметами, поглиблюють і поширюють естетичну підготовку учнів, інші ж форми є новими : календарні українські свята, різноманітні ярмарки, “козацькі змагання” тощо.

    Великі можливості впливу на формування естетичної культури школярів має сім’я, але , на жаль, на базі мистецтва явно недостатньо спілкування дітей і батьків у сучасних умовах життя суспільства.

    Спонукання школярів до естетичного самовиховання.

Виходячи з вищезазначеного естетичне виховання школярів може здійснюватися через такі засоби, як твори мистецтва, художня література, фольклор, природа, краса оточуючого світу та побуту, участь людини в різних видах діяльності.

Щодо методів виховання, слід враховувати фактори, які визначають їх вибір. Зазначимо найсуттєвіші з них:

    Педагогічно обґрунтоване зіставлення методів виховання, які використовуються з метою, завданнями, змістом, принципами виховання , особливим принципом урахування індивідуальних і вікових особливостей школярів. Хто добре вивчив дитину, може вирішувати як її виховувати.

    Застосування в єдності методів формування свідомості, формування досвіду, суспільної поведінки, стимулювання діяльності і корекції поведінки, самовиховання.

    Урахування своєрідності педагогічних ситуацій.

    Аналіз впливу на особистість методів, які вже застосовувались.

    Особливість вихователя, його педагогічна рефлексія, яка передбачає усвідомлення мотивів своїх дій, уміння вирізняти особисті труднощі школяра; здатність поставити себе на місце іншого, побачити те, що відбувається, очима дітей, адекватно оцінити результати роботи.

    Забезпечення переходу методів виховання в методи самовиховання.

В.Т.Рогожкін виділяє групу методів виховання почуттів. Серед них автор називає методи: 1) спеціального опору на емоційність змісту, знаходження в ньому духовно близького, істотно важливого, рідного для школяра з метою збудження і розвитку в нього моральних почуттів; 2) вплив на почуття школяра шляхом виразності викладу, мовлення, міміки, жестів педагога; 3) залучення школярів до активної навчальної і позакласної діяльності, що забезпечує переживання, радість пізнання, творчості, творіння; 4) вплив на почуття школярів емоційністю обстановки; 5) вплив на почуття школярів емоційністю стосунків між ними, вчителями, батьками, оточуючими людьми; 6) збудження почуттів фізичним впливом на дитину ( тактильний метод ).

Наприклад, ласкавий дотик [ 26, c.93 ].

1.3. Естетичне виховання молодших школярів у Павлиській школі В.О.Сухомлинського

Василь Олександрович Сухомлинський – видатний український педагог, теоретична педагогічна творчість і практична діяльність якого увійшла до історії вітчизняної педагогічної думки.

Педагогічні погляди В.О.Сухомлинського сформувалися у ході й унаслідок натхненної копіткої учительської праці, творчої діяльності вченого, заслуженого вчителя України, члена-кореспондента кількох педагогічних академій. Тож основні праці відомого та визнаного у світі педагога увібрали в себе і частку його практичної діяльності, в якій, як зворотний зв’язок, апробувалися провідні теоретичні висновки В.О.Сухомлинського як вченого, педагога – експериментатора, учителя – новатора.

Основою естетичного виховання, на думку педагога, є краса. “У світі є не тільки потрібне, корисне, а й красиве. З того часу, коли людина стала людиною , з тієї миті, коли вона задивилася на квітку і вечірню зорю, вона стала вдивлятися в саму себе. Людина осягла красу.

Краса – це глибоко людське! Краса існує незалежно від нашої свідомості й волі, але вона відкривається людиною і осягається нею, живе в її душі, - не було б нашої свідомості – не було б і краси. ...Краса – це радість нашого життя” [ 32, т.2, с.409].

В.О.Сухомлинський не лише теоретично узагальнив, але й практично довів нерозривну єдність естетичних почуттів людини з її світоглядними, моральними переконаннями. У переконанні людини воєдино злиті інтелект і почуття. Найважливішою характерною особливістю останніх є переживання, яке має дві протилежні градації – позитивну і негативну, або задоволення і незадоволення. Естетичне виховання якраз і зводиться до формування світу людських почуттів, які виявляються у прекрасному і потворному, у піднесеному і низькому, у трагічному і комічному. У зв’язку з тим, що навчально-виховний процес базується на позитивних естетичних почуттях, естетичне виховання учня надає йому “певної спрямованості” в пізнавальній і творчій діяльності, в задоволенні його духовних запитів, воно “охоплює всі сфери духовного життя особистості, що формується. Естетичне виховання нерозривно пов’язане з формуванням ідейного обличчя особистості, естетичного і морального ідеалу дитини, підлітка, юнака і дівчини” [ 32,т.4 с.374 ].

Естетичне виховання відіграє важливу роль у формуванні особистості, бо, формуючи естетичні почуття, які є складовою частиною переконань, моральних норм поведінки, воно виконує регулятивну функцію.

“Благородство, моральна гідність людини, - підкреслював В.О.Сухомлинський, - визначаються тим, на скільки широкий світ охоплює сфера її емоційного життя” [ 32, т.1, с.258 ].

Педагог неодноразово наголошував, що без поетичної, емоційно-естетичної струминки не можливий повноцінний розвиток дитини. “...Добрі почуття сягають у дитинство, а людяність, доброта, лагідність, доброзичливість народжуються в праці, турботах, хвилюваннях про красу навколишнього світу. Добрі почуття, емоційна культура – це серцевина людяності. Якщо добрі почуття не виховані в дитинстві, їх ніколи не виховаєш, тому що це суто людське утверджується в душі одночасно з пізнанням перших і найважливіших істин, одночасно з переживанням і відчуванням найтонших відтінків рідного слова. В дитинстві людина повинна пройти емоційну школу – школу виховання добрих почуттів” [ 32, т.30, с.60-61 ].

Таким чином, формування естетичних смаків і ідеалів – обов’язкова умова виховання всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Основи естетичних поглядів і переконань людини закладаються в шкільні роки. Тому формування естетичних почуттів дітей, їх емоційної культури – одне із важливих завдань системи освіти і виховання.

В.О.Сухомлинський надавав особливо великого значення в естетичному вихованні учнів казці, музиці, живопису. Він дбав про те, щоб його вихованці діставали світлі мажорні враження, які вже самі по собі повинні ставати могутніми засобами виховання людини. Це досягалося за допомогою яскравих полотен, доступних дітям за змістом і формою, виразно прочитаної народної казки, краси рідної природи. У ранньому віці особливо сильний вплив на формування духовного світу дитини справляє пісня, музика. Осягаючи світ музичних ритмів, дитина навчається передавати за допомогою музики свої враження, розкриває свою емоційну культуру, творчі здібності.

Великого значення в естетичному вихованні учнів В.О.Сухомлинський надавав зовнішньому вигляду і оформленню класів. Кожна картина, кожне унаочнення повинні допомогти учням сприйняти слова вчителя, глибше усвідомити матеріал, який вивчається.

Багато уроків Василь Олександрович проводив у спеціальній “Кімнаті казок”, щоб якомога глибше поринути з дітьми в атмосферу чарівного світу казок, бо саме казці педагог відводив особливе місце в естетичному вихованні учнів. Адже усвідомлення суті моральних ідей досягається не гучними словами й фразами, а емоційністю, глибиною розкриття істини і показом величі людського розуму.

Без відчуття краси слова для дитини недосяжні потаємні грані його смислового значення. А переживання краси немислиме без фантазії, без особистої участі учня у співтворчості з учителем, який передає казку. Казка, на думку В.О.Сухомлинського, - активна творчість, яка охоплює всі сфери духовного життя дитини, її розум, почуття, уяву, волю. Казка невіддільна від краси, сприяє розвиткові естетичних почуттів, без яких немислиме благородство душі, чуйність, героїчний вчинок тощо. Завдяки казці дитина осягає світ не лише розумом, але й почуттями, в казці вона знаходить реальну форму виявлення своїх духовних сил.

В.О.Сухомлинський наголошував, що створення казок – одне з важливих джерел поетичної творчості, формування естетичних почуттів і водночас засіб розумового розвитку. Участь дитини у створенні казок великою мірою сприяє збагаченню її словникового запасу, розвитку творчого мислення. Казка виховує любов до рідного краю вже тому, що сама вона – творення народу, гра творчих сил народного духу, духовне багатство народної культури.

У Павлиській школі багато казок створювалося самими дітьми. Понад тисячу казок написано В.О.Сухомлинським. Твердячи, що фантастичні казкові образи відкривають дитині не лише красу, але й істину, що без казки і казкової ситуації всі пояснення для дитини мертві, бо мовчить її серце, Василь Олександрович неухильно дотримувався важливого педагогічного засобу – естетична потреба не повинна задовольнятись до перенасичення. Там, де є перенасичення, починається снобізм, розчарування, нудьга, пошуки засобів “вбити” вільний час. Тому в “Кімнаті казок” В.О.Сухомлинський бував з дітьми не часто – раз –два на тиждень.

Велику увагу в естетичному вихованні учнів В.О.Сухомлинський приділяє живопису і музиці. “Музика тісно пов’язана з ліричною поезією і є немовби наступною сходинкою в духовному розвиткові людини. У вихованні музикою виражається єдність моральної, емоційної і естетичної сфер людини.

Музика – це мова почуттів. Мелодія передає найтонші відтінки почуттів, недоступні слову. Музика починається там, де кінчається слово. І якщо словом обмежується проникнення вихователя в потаємні куточки юного серця, якщо після слова не починається тонше й глибше проникнення – музика, виховання не може бути повноцінним. ...Твори образотворчого мистецтва утверджують в юній душі почуття величі й краси людини, підносять особистість в її власних очах...Щоб розуміти, переживати й любити живопис, людині треба пройти тривалу школу почуттів... в світі природи” [ 32, т.3, с.553,557 ].

На найкращих зразках живопису й музики у школярів виховується вміння цінувати справжню людську красу, нетерпимість до приниження людської гідності. Музика й живопис сприяють формуванню в дитини кращих людських якостей. Вони – могутній засіб виховання.

Краса природи допомагає по–новому відчути красу мистецтва, а краса мистецтва виховує чуйність, сприйнятливість до краси природи. В “Школі радості” приділяється однакова увага як прослуховуванню музичних творів, так і осягненню “музики” природи.

Прилучення дитини до прекрасного починається в сім’ї. Оскільки остання є тим соціальним осередком, де дитина одержує свої перші життєві уроки, то зрозуміло, що перші естетичні враження, переживання, почуття започатковуються в сім’ї. “Тонкість відчування людини, емоційна сприйнятливість, вразливість, чуйність, чутливість, співпереживання, проникнення в духовний світ іншої людини – все це осягається передусім у сім’ї, у взаємовідносинах з рідними. Тут треба шукати емоційно-естетичний корінь благородної духовної потреби в людині”[ 32, т.3, с.529].

Втіленням краси, досконалості, доброти для дитини передусім є мати. Це не лише тепло, а й світ сонця, любові, ласки. У Павлиській школі панувала обстановка культу матері, з перших уроків дітям прищеплювалась життєво важлива формула : “Люби й цінуй більше всіх у житті – Маму!”.

Отже, творчий доробок В.О.Сухомлинського має різноплановий багатоаспектний характер, основу якого становлять педагогічні погляди і переконання видатного вченого. Василь Олександрович приділяв багато уваги проблемі естетичного виховання дітей. Своїми педагогічними працями він довів, що поглиблення чуттєвого світу засобами мистецтва сприяє вихованню людини, цікавої і корисної суспільству.

2 Фрагменти уроків з музики, образотворчого мистецтва та праці.

Урок образотворчого мистецтва у 3 класі

Тема. Сади цвітуть

Мета уроку. Розвивати спостережливість і вміння відтворювати свої спостереження в художній роботі; удосконалювати навички роботи з папером; виховувати любов до рідної природи.

Художньо-ілюстративний матеріал. Звукозапис фрагмента І концерту П.І.Чайковського, великий аркуш паперу (А-1), кольоровий папір, ножиці, клей. Хід уроку

1. Організаційна частина.

2. Вступ.

Бесіда про екскурсію, проведену напередодні. (Хочеться застерегти вчителів від стереотипних питань: "Яка тепер пора року? Які прикмети весни? Які весняні місяці?", якими нерідко починаються такі бесіди. Ці питання не викликають емоцій в дітей, не розвивають естетичне ставлення до такого прекрасного явища природи, як весна. На уроці образотворчого мистецтва потрібно говорити про красу весни, про­будження землі до життя, появу перших квітів).

-Діти! Учора ми разом з вами ходили на екскурсію у весняний сад. День видався чудовим! Ми стояли, зачаровані красою таких звичних для нас предметів. Нас огорнув квітучий світ природи. Сонечко сяяло у лазуровій височині і десь відтіля, з невидимої висоти, доносився дзвінкоголосий спів. Тетянко, пам'ятаєш, як саме ти визначила, що це пісня жайворонка? Кожен відразу відчув ніжний запах квітучого саду. Цвітуть яблуні! Багато хто з вас дотягувалися до запашних галузок, а наші дівчатка просто "занурювали" обличчя в ніжні квіти, навіть кінчики носа у багатьох ставали жовтими від квіткового пилку! Сама природа зібрала невеликі букетики наче порцелянових біло-рожевих пелюстків і густо всипала ними гнучкі галузки дерева! З квітки на квітку перелітали мохнаті бджоли. Вони пробиралися навіть у напіввідкриті пуп'янки. їхнє сердите гудіння чулося скрізь над нашими головами. Ми довго стояли мовчки. На думку приходили вірші про весну...

Заплющимо ненадовго очі та уявимо цю картину. (Діти замружують очі, а вчитель запитує, хто що ба­чить. Неголосно звучить музика П.І.Чайковського, не заглушуючи розповіді дітей).

    Я бачу ліворуч і праворуч яблуневі галузки всі у квітах. Я пригнула галузку.

    Я бачу за гілочками ще багато таких же білих дерев. Вони здаються білими, тому що кожна галузка цвіте. Над ними в'ються бджоли і пурхають барвисті метелики.

    А я бачу жайворонків у синім небі, вони літають біля Самого сонця!

    А я бачу трактор, він оре землю. (Це говорить наш найбільш серйозний — Сашко. Він під час

екскурсії вдивлявся кудись у далечінь, за галузки, за дерева. Отут діти трохи стрепенулися: "Там не було ніякого трактора!").;Але Сашко наполіг на своєму:

    А я все одно бачу! Трактор зоре землю і на ній виросте такий же квітучий сад! (Слова цього хлопчика переконали усіх, ніхто не заперечував. Це велике щастя для вчителя, коли в учнів зорове уявлення чітко "вимальовує" навколишню дійсність).

    Діти! А зараз за допомогою кольорового паперу виготовимо всі деталі, що ми сьогодні згадали і "побачили". На екскурсії були разом, а отже, разом будемо виконувати одну велику колективну роботу? (Учитель кріпить до дошки великий аркуш паперу;" верхня частина якого попередньо пофарбована ніжно-блакитною фарбою, а нижня частина — зеленою).

3. Пояснення послідовності виконання колек­тивної роботи.

(Учитель водить рукою над поверхнею підготов­леного аркуша і говорить, де що буде розміщуватися):

— Праворуч і ліворуч, і трохи у верхній частині аркуша в нас будуть звисати рясні квітучі галузки, що "бачить" Марена. У небі сяє сонечко і літають птахи.
Земля між деревами буде покрита густою кошлатою травичкою. Удалині покажемо трактор із плугом.

(Учні при цьому ще раз уявляють майбутню ком­позицію).

Учитель поділяє клас на кілька груп. Кожній групі доручається виконання деталей з кольорового паперу для певної чистини композиції:

    гілки та гілочки;

    квіти листя яблуні (у кожній квітці діти ма­люють жовту серединку і тичинки, а на листках прорисовують прожилки);

    трава, окремі травинки, яскраві квіточки серед трави;

—сонечко, промені, легкі білі хмарини (за словами дітей);

—трактор із плугом, сліди плуга на землі (ці деталі з більшим (бажанням хочуть виконувати хлопчики)

—бджілки, метелики.

З числа учнів обираються 3 "укладачі" (працюють на одній парті). Один — постійно обходить клас і збирає готові деталі. Другий — працює клеєм (змазуючи деталі зі зворотного боку). Третій — приймає деталі з клеєм і компонуєш на великому аркуші. Учитель контролює роботу учнів, дає необхідні поради, підбадьорює. Якщо учитель вважає за необхідне, можна для компонування взяти двох учнів (робота піде швидше).

Весняна композиція довершена! (Можна знову включити музику).

Діти, (оцінюючи, дивляться на виконану компо­зицію. Звучна музика підсилює емоційно-естетичне сприйняття картини. Почуття задоволення і непідробне захоплення в очах учнів! Музика ще звучить, заповнюючи клас, з'єднуючись з виконаною компози­цією і в гасячи в паперове зображення живий подих Весни.

Урок музики у 2 класі

Тема. Музичний портрет. Чи може музика виражати характери людей? Слухання музики (Д.Кабалевський, "Три подружки", М.В.Лисенко, опера "Коза-Дереза"). Виконання пісень.

Мета. Ознайомлення з творчістю видатного українського композитора М.ВЛисенка (опера "Коза-Дереза"), визначення характерів персонажів у музичних творах, прагнення до передачі їх у виконанні. Виховання любові до української музики. Розвиток звуковисотного та ритмічного чуття.

Обладнання. Малюнки дітей, музичний матеріал, запис на дошці нотами "Пісні Лисички" з опери "Коза-Дереза". Портрет М.В.Лисенка.

Тип уроку. Урок закріплення.

Хід уроку

1. Організаційний момент. Вхід до класу під "Марш" Прокоф'єва. Музичне вітання.

2. Аргументація теми уроку: Бесіда.

    На попередньому уроці ми говорили про те, як музика передає різні настрої. Які ж засоби виразності в музиці ви знаєте? (Учні називають: динаміка —/ р; регістр - низький, середній, високий; темп — швид­кий, середній, повільний; лад — мажор, мінор; штрихи — легато, стаккато).

    Згадаймо, що таке лад і які лади ми знаємо, (Діти називають мажор та мінор).

Розспівування з рухами (долоні вгору чи вниз).

Розпізнавання мажору і мінору в мелодіях, вико­наних учителем (діти показують рухами).

Діти впізнають музичні твори, які виконує учитель, визначають регістр, динамічні відтінки, темп, лад (звучать "Марш дерев'яних солдатиків" П.Чайковського, "Клоуни", "їжачок" Д.Кабалевського).

    А тепер з'ясуємо, чи може музика виражати характери людей, чи може вона намалювати музичний портрет. Змогла музика намалювати Діда Мороза, Бабу Ягу, Клоунів, їжачка, дерев'яних солдатиків? Змогла. А от чи може вона передавати характери - ми з'я­суємо, прослухавши твір Д.Кабалевського "Три подружки". Одна з них — "Плакса", інша — "Злюка" та ще "Пустунка". З'ясуймо, яка з них зараз перед вами (вчитель грає п'єси, а діти впізнають). Чи можна сказати, що композитор намалював портрети? (Діти доходять висновку, що музичний портрет передає характер людини).

    Яка з подружок вам більше до вподоби? Чи хотіли б ви дружити з кимось?

Музика може виражати не тільки характери людей, а й наділяти людськими рисами тварин, казкових героїв. Існують пісні — казки, в яких кожна тварина має свій характер. Видатний український композитор Микола Віталійович Лисенко написав оперу для дітей "Коза-Дереза". Цю народну казку про хитру Козу-Дерезу знають і люблять усі діти.

Вчитель виразно читає казку:

"...В лісовій хаті жила Лисичка". Послухайте, будь ласка, "Пісню Лисички" (пісню підготували раніше з ученицею). Яка була Лисичка?

(Працьовита, добра, охайна, хазяйновита...).

- В мажорі чи мінорі ця пісенька? (В мажорі). "... Вигнала Коза Лисичку з хати". Послухайте "Пісню Кози" і розкажіть, яка Коза. (Виконує одна учениця).

Діти говорять, як сприйняли характер Кози (вона злюща, нікого не слухалася, всіх обманювала).

- Тепер усі вивчимо цю пісню та спробуємо виконати так, щоб передати характер. "... Найхоробрішим виявився Рак" (Пісню Рака виконує учень). Який Рак? (Відповіді дітей).

Який висновок ми можемо зробити?

Отже, музика може передавати характер, нама­лювати портрет.

    Фізкультхвилинка.

5. - От ми з вами зараз співали та танцювали. А яких трьох "китів" у музиці ви знаєте? (Пісня, танець, марш).

- Чи буває так, що "кити" зустрічаються? (Так, тоді з'являються пісні-танці, пісні-марші).

- Які з українських народних танців ви знаєте'7 (Гопак, Козачок, Аркан).

Учні танцюють фрагмент гопака.

6. - Сідайте, відкрийте нотні зошити, покладіть їх правильно. На дошці перед вами ритмічний малюнок. Проплескайте в долоні на склади "та-та" (на дошці -
ноти, записані на одній лінійці).

А тепер запишіть ноти на нотному стані та проставте тактові рисочки. Співаємо, диригуємо на 2/4 , називаючи ноти.

    Повторення про тривалості нот.

    Спів пісні за програмою.

9. Вчитель. Підіб'ємо підсумок уроку. З якими творами ми ознайомилися? Хто написав оперу "Коза-Дереза" і чий портрет перед вами? Чи може музика намалювати портрет?

Мені дуже сподобалися ті малюнки, що є сьогодні в нас на уроці. Дуже гарно працювали ті діти, і змогли у своєму виконанні передати характери Лисички, Кози, Рака.

На завершення уроку виконують веселу пісеньку з рухами.

Урок з художньої праці у 3 класі

Тема. Снігурі на гілочках (об'ємний виріб).

Мета. Навчити дітей за допомогою нестандар­тних матеріалів виготовлювати об'ємних пташок (снігурів). Удосконалювати навички правильного вибору кольору, об'єму і матеріалу для поробки. Розвивати естетичний смак, дрібні м'язи рук, мов­лення. Виховувати любов до природи, уміння бути спостережливим і піклуватись про навколишнє се­редовище.

Обладнання: кольоровий папір, клей, ножиці, нитки, вата, фарби, моделі птахів та гілочок з дерев, малюнки птахів, дитячі роботи, зразок вчителя, плакати.

Хід уроку

I. Організація класу

II. Підготовча робота

    Введення дітей до практичної роботи.

Звучить запис голосів птахів. Через декілька хвилин запис включається. В класі настає тиша. Розсипаються по класу вирізані з паперу сніжинки. Вчитель запитує дітей.

Вчитель. Ой, а чому така тиша, куди ж поділися пташки?

Діти. Пташки зникли.

Вчитель. А чому?

Діти. Пташки зникли, бо надворі зима.

Вчитель відкриває дошку.

    А ось тут, подивіться, хто сидить на гілках? (На гілочках насаджені фігурки зроблених з паперу пта­шок - дятел, синиця, горобець, ворона, сорока).

    Хто відгадає за описом, яка це пташка, отримає її і посадить до себе на парту.

    Маленький, з червоним капелюхом, всі його звуть лісовим лікарем. (Дятел).

    Маленька, метка, носить жовтий фартушок. (Синиця).

    Сіренький, маленький хлопчисько під стріхою живе, крихти шукає у дворі. (Горобець).

—Дуже поважний, понад сто років живе. (Ворон).

    Чорне пір'ячко, а боки білі. Про кого ми каже­мо білобока? (Сорока).

Діти отримують пташок, сідають на свої місця і до кінця уроку пташки залишаються у них на партах.

Вчитель. Діти, а зимовий вітер не тільки роз­сипав сніжинки по класу та налякав пташок, а й роз­віяв вірш про зиму. І якщо ми його зберемо так як треба, то дізнаємось, яку пташку виготовлятимемо сьогодні. (На дошці на окремих аркушах по куплетах записаний вірш Марійки Підгірянки. Вірш деформо­ваний).

Пташка зимою

Киньте зерна, киньте кашки.

Бо ми дуже бідні пташки.

Ціле ліго працювали

Сади з черви обчищали.

Дайте рятунок, спішіть!

Всі пташки:

Цір, цір, цгть, цпь,

Діти любенькі, спішіть,

Цинь, цинь, час, час.

Ще й співали Вам на втіху

Порятуйте в пору лиху.

Вчитель. Молодці, правильно склали вірш. Ой, хто це? (Дівчинка або хлопчик у масці снігура виходить до дітей).

Діти. Це снігур.

Снігур. Ой, який мороз! Доброго Вам дня, ді­ти. Нам, снігурам, дуже тяжко живеться взимку. Все літаємо, літаємо, дивимось,'де б яку крихту хліба знайти. Іноді за цілий день так нічого і не знайдемо. А Ви знаєте, що більшість із нас гине від холоду, а не від голоду.

Вчитель. Так, снігуре, що тут і говорити, взимку всім птахам і звірям сутужно доводиться. Але ми з дітьми зробили багато годівничок, розвісили їх. А в них різний корм: насіння, хлібні крихти, сало, зерно. Учні намалювали малюнки про тебе і інших пташок. Подивись нашу виставку.

Снігур. Спасибі, діти, за це. А я Вам приніс на своїх крильцях цікаву легенду про себе. Ось послу­хайте.

Легенда

Жив собі Снігур. Захотілося йому до Сонця долетіти. Вирушив у дорогу. Подивилося Сонце на сміливця, здивувалося, як це зимовий птах до небесного світила збираєть­ся добратися. Виставило воно свої вогняні стріли, обпекло груди птахові. З тих пір снігурі червоні груди мають.

Вчитель. Сідай з нами. Снігуре, і весело поп­рацюй.

2. Оголошення теми уроку.

Вчитель. Сьогодні ми зробимо багато снігурів і розсадимо їх на гілках, щоб нашому снігурові не бу­ло сумно одному.

3. Інструктаж.

1)Беремо вату, фарбуємо у червоний колір і фор­муємо кульку;

    вирізуємо з чорного паперу голівку, спинку і крильця снігура;

    приклеюємо ватну кульку до внутрішньої сто­рони шаблону снігура;

4)протягуємо нитку і підвішуємо снігура на гілку.

III. Самостійна робота.

Під музичний супровід (будь-яка тиха, спокійна мелодія) діти виконують самостійну роботу.

IV. Аналіз дитячих робіт (кращі роботи розвішу­ються на гілках).

Вчитель. Молодці, діти, ви гарно попрацюва­ли. (Вивішується плакат "Бережіть птахів! Не вби­вайте їх, не руйнуйте їхніх гнізд, взимку підгодовуй­те пташок! ").

V. Підсумок уроку

Про пташку піклуємось взимку,

Зустрінемо її навесні.

Ніколи гнізда не зруйнуємо.

Бо ми юні друзі її.

Збудуємо ми їй будинок.

Зігріємо взимку теплом.

Весною ця пташка весела

Змахне з піднебесся крилом.

Інтегрований урок музики та образотворчого мистецтва у 2 класі

Тема. Композиція і контраст у музиці та живописі.

— Сьогодні ми ознайомимося з двома важливими 'К" у мистецтві. Зараз ми з вами будемо створювати пастель під назвою "Радість". Яка вона буде, що ви б намалювали на ній? (Сонце, квіти, луг, метеликів).

— А які фарби ви б використали? (Яскраві — зелені, червоні, блакитні, жовті, оранжеві та інші фарби літа).

— Ця картина буде колективною. Підходьте по черзі до дошки і малюйте кольоровими пастельними крейдами все, що ви вважаєте доречним на цій картині.

Діти підходять до дошки парами чи по одному і малюють квіти, дерева, метеликів та інше. Так ство­рюється колаж на тему "Радість". Вчитель нагадує дітям про перспективу, і вони разом пригадують про віддаленість предметів, а тому зменшення їх вигляду і меншу насиченість у кольорі.

— Ми з вами намалювали картину: кожен малював окремий елемент, а як результат вийшла цілісна композиція, якій ми спочатку дали назву "Радість". Це і є перше "К" — композиція. Це латинське слово, і означає "компонування", тобто поєднання, розмі­щення, складання частин у ціле у відповідному порядку. А як би ви ще могли назвати цей колаж? ("Літо", "Сонячний день", "На галявині").

— А зараз прослухайте музичний твір і скажіть, чи відповідає він за настроєм створеній нами композиції? (Вчитель грає "На сонячній галявинці" Ю.Шуровського). (Так, вона подібна за настроєм. Музика лагідна, прозора, сонячна. Але нашій картині підійшла б більш весела музика).

— Ця п'єса так і називається "На сонячній галявинці", а написав її відомий український композитор Юрій Щуровський. Та якщо я трохи зміню цю п'єсу, то якого настрою вона буде? (Веселого).

Вчитель грає ще кілька варіантів, щоразу зміню­ючи настрій, а діти його визначають — рішучий, три­вожний, танцювальний.

— Скажіть, завдяки чому змінився настрій музич­ного твору, адже мелодія залишилась незмінною?

З'ясовуємо, що незважаючи на те, що звуковисотне вираження мелодії залишилось незмінним, завдя­ки зміні темпу, метро-ритмічних відношень, засобів артикуляції можна змінити настрій одного твору на інший.

— Отже, композитор так поєднує елементи музичного мовлення, що музичний твір може виражати різні настрої. Музичне висловлювання також будується за певними правилами, тому його також називають композицією. Поняття композиції з давніх ча­сів використовувалось у всіх видах художньої твор­чості: архітектурі, живописі, скульптурі, орнаменті, просторових мистецтвах і визначалось як організація частин у цілому. Але у таких видах мистецтва компо­зиція сприймається в цілому, а потім ми уже розгля­даємо її деталі. У музиці ж, навпаки, музичний твір ми сприймаємо поступово (адже музика — мистец­тво, що розгортається у часі), тобто ми поступово сприймаємо окремі компоненти музичної компози­ції, а потім уже їх поєднуємо у єдине ціле і говоримо про цілісність музичного образу.

Щоб про щось розповісти, нам необхідні слова. Щоб зацікавити своєю розповіддю, ми шукаємо ви­разні слова. Так і в мистецтві, щоб привернути нашу увагу, автор мистецького твору намагається знайти сильні та виразні засоби зображення. Які засоби ви­користовує композитор? (Звуки, мелодію, гармонію, темп, динаміку...).

— Так, добре. Ось і композитор так поєднує мело­ дію, гармонію, частини твору, щоб ми з вами почули його красу і зрозуміли його зміст. У творі образот­ворчого мистецтва художник також так поєднує предмети, їх кольорові співвідношення, світлотіньо­ві контрасти, щоб ми відчули і побачили красу картини, замилувалися нею. В будь-якій картині худож­ник намагається так побудувати композицію, щоб показати об'єкт у найбільш виразній формі. Як ми це зробили у своїй картині? Як поєднали кольори? (Ви­ користали яскраві, веселі і контрастні кольори).

А що б сталося з картиною, якби ми використали один колір чи близькі за кольоровою гамою пастельки? (Ми б нічого не зрозуміли на картині. Не поба­чили б предметів).

А якщо б уся музика була тільки гучною, швидкою, веселою, цікаво було б її слухати? (Ні, вона б набридла).

Отже, важливе значення у композиції відіграє друге "К." — це контраст. Знайоме слово?

Назвіть контрастні слова до заданих: сумно — весе­ло, чорне — біле, м'який — твердий. А тепер придумай­те самі такі пари слів. (Діти придумують самостійно).

— Скажіть мені, будь ласка, слова сумний — весе­лий про що нам говорять? (Про настрій, характер).

А чорне — біле? (Про кольори).

— Так і в музиці, і у живописі поєднуються кон­трастні настрої та кольори. Відомий композитор Людвіг Ван Бетховен навіть одну з своїх фортепіан­них п'єс назвав "Весела. Сумна". Послухайте її і на­ малюйте настрій лініями кольоровими олівцями. (Ді­ти слухають і малюють).

Які кольори ви використали? (Червоні, оранжеві, рожеві, блакитні для зображення веселого настрою, і сині, зелені, коричневі — для сумного).

Послухайте уважно і скажіть, скільки разів у п'єсі змінювався настрій? (Три рази, і тому ми нарахували три частини. Композитор повторив веселу частину, щоб ми не сумували, а залишилися з веселим настро­єм. А в чому ще ви почули контраст, крім настрою? (У темпі, динаміці, ритмі).

Так, композитор контрастними засобами вираз­ності створив контрастні настрої. Тож і ми з вами, як композитори, створимо свою музику.

Діти співають поспівку у різних настроях: коли весело, сумно, хочуть спати, гніваються, крокують, танцюють вальс.

— Ми вже з'ясували з вами, що у художніх творах використовуються контрастні... (що?) (Кольори та лінії). І чим цей контраст сильніше виражений, тим більше впливає на нас картина. А чи можна у худож­ньому творі виразити контрастні настрої?

Розгляньмо картину Поля Сезанна "П'єро та Арле­кін". Тут зображені два відомі казкові герої. Хто такий П'єро? Це герой казки "Золотий ключик", який ввесь час плакав, страждаючи за Мальвіною. Він одягнений у все біле, і обличчя у нього також напудрене білим. Він стоїть у незручній позі на картині, тобто рухаєть­ся він якось незграбно. Обличчя у нього також засму­чене, і він ніби шукає підтримки у Арлекіна.

    А Арлекін?

    Він зображений у яскравому костюмі: трико у червоно-сині квадрати, чорний кашкет і чорні туфлі.

    А для чого зробив це художник? (Вся його пос­тать контрастує до постаті П'єро: і в позі, і в кольорах).

    Чи досягнув би цього художник, якщо б вико­ристав м'які кольори? (Ні).

    А як зображений Арлекін? (Арлекін іде впевне­но, осанка його дуже струнка, пряма, погляд звер­хній, ніби насмішливий).

    А хто такий Арлекін взагалі? (Це той, хто смі­шить людей, але він - "розумний клоун").

Отже, ми бачимо, що Сезанн контрастними ко­льорами та лініями зображення пластики тіла пере­дав різні характери персонажів, і зробив це так май­стерно, що ми відразу відчули цю контрастність. Тепер ми бачимо, що одна картина може зобразити різні настрої.

Скажіть, а що б ви зробили, аби змінити настрій пер­сонажів? Ну, наприклад, для того, щоб П'єро став весе­лим? (Одягли б його у яскраве вбрання, додали б рум'ян­цю на обличчя та усмішку, розпрямили б постать).

А як би ви змінили Арлекіна? (Нам хотілося б, щоб він був трохи добрішим).

То як це зробити? (Змінити його погляд, додати усмішку на обличчя).

(Учитель дає дітям заготовки з зображенням П'єро та Арлекіна, і вони розмальовують їх відповід­но до настрою).

— Поль Сезанн був французьким художником, який жив наприкінці XIX - на початку XX ст. А за­раз ми ознайомимось із творами німецького компо­зитора Роберта Шумана із циклу "Карнавал", які так і називаються "П'єро" та "Арлекін". (Діти слухають два твори і намагаються вгадати, який з них назива­ється "П'єро", а який — "Арлекін").

Разом із дітьми вчитель з'ясовує характерні засо­би виразності кожного твору, не називаючи їх.

"П'єро": темп помірний (Moderato), мелодія ввесь час повторюється, хоча змінюється її висота, характерна ніби "повзуча" інтонація, контрастність у динаміці р-f, звук різкий (дисонанси), мелодія поступенева, використовуються півтони (вчитель грає на фортепіано окремі інтонації). Здається, що ходить він якось нерівно, ніби присідаючи, можна сказати, що тут зображено характер людини, яка не впевнена у собі.

"Арлекіно": зовсім протилежна за характером п'єса, у швидкому темпі (Vivo), для мелодії характерні стрибки, пружний ритм, поривчастий рух, сильна доля ніби пропадає, а підкреслюється і динамічно, і ритмічно друга доля. Це свідчить, що герой легкий, пластичний, вмілий; мелодія також ввесь час повторюється, але тема більш граціозна, виразніша, у середній частині звучить гучно, упевнено.

Діти, звичайно, впізнають образ Арлекіно, а у першій п'єсі — П'єро.

- Подумайте, чи відповідає характер героїв музичних творів характерам, що зображені на peпродукції Сезанна? (Так, відповідає).

А зараз ми познайомимось ще з одним яскравим казковим персонажем і розкриємо його таємниці контрастів.

Ми з вами будемо малювати казкового героя, який нам добре відомий — це Баба Яга. Яка вона, хай це буде загадкою. Кожен зобразить ії характер на своєму малюнку.

Діти малюють Бабу Ягу. Після цього пропонуємо прослухати два музичні твори: П.Чайковський "Баба Яга" та М.Мусоргський "Баба Яга", та визначити, який твір за характером відповідає намальованому у них портрету і дати пояснення до своїх малюнків. Відповідність малюнка характерові музичного твору дасть змогу вчителю з'ясувати ступінь розуміння дітьми настроїв музичних і художніх творів.

Пояснення дітей: "Ці дві Баби Яги зовсім різні. У Чайковського вона весела, швидка, рішуча. Я на­малювала б ії червоним, зеленим та коричневим кольорами, вона не дуже зла, і я ії не боюся. Вона відповідає намальованому мною малюнку, а Баба Яга у Мусоргського - сердита і зла, і я не хочу її малювати".

"А моя Баба Яга більш відповідає за характером другому твору, написаному Мусоргським, я намалю­вав ії чорним, темно-синім та зеленим кольорами, тому що вона сердита і лякає дітей".

Так діти з'ясовують, що у двох творах з однаковою назвою передано різні характери, тому і музика, і ко­льори їх зображення будуть контрастними.

З метою закріплення теми "Композиція і кон­траст", можна провести гру "Музична розмова". Діти сідають колом, кожен з них кладе біля себе музичний інструмент (трикутник, бубон, ксилофон, дзвоник, ложки), а той, хто не має музичного інструмента, мо­же використати просто два олівці, брязкальця, пенал з ручками і т.д. В колі стоїть ведучий і кидає по чер­зі м'яч, при цьому говорячи "темп — швидкий", і той, хто його впіймав, повинен сказати контрастний темп, тобто — "повільний", якщо ж він не знає, що сказати, то має зіграти на музичному інструменті, який біля нього, будь-яку фразу з пісні, а всі інші діти її відгадують. Опорні музичні категорії для запитань ведучого вивішуються на дошці:

Характер - рішучий

Динаміка - гучна

Регістр - високий

Тембр - дзвінкий

Інструмент - сопілка

Пісня - народна

Танець - вальс

Підсумок уроку. Учитель схвально відгукується про добру і цікаву працю на Уроці; разом пригаду­ють, які поняття вивчили.

Висновок: отже, мистецтво сповнене виразних контрастів, завдяки яким ми можемо бачити і чути яскраві художні образи, які композитор і художник поєднують у одному творі завдяки композиції.

Домашнє завдання. За допомогою акварельних фарб створити дві контрастні композиції і придума­ти їм музичне озвучення за допомогою ударних інс­трументів, які діти можуть знайти вдома (косинці, лі­нійки, ложки, олівці та ін.).

ВИСНОВКИ

Навчання - це цілеспрямована взаємодія вчителя і учнів, у процесі якої здійснюються формування у школярів наукових знань, способів діяльності, емоційно-ціннісного і творчого ставлення до оточуючої дійсності, відбувається загальний розвиток дитини .

Виховання в широкому педагогічному значенні – процес цілеспрямованого впливу на особистість в умовах спеціально організованої виховної системи.

Виховання у вузькому педагогічному значенні – спеціальна цілеспрямована діяльність з метою формування у школярів певних якостей, властивостей, відносин людини, системи поглядів, переконань.

Естетичне виховання – це : по-перше, цілеспрямований процес, мета, завдання, зміст, засоби і методи якого визначаються, плануються та творчо реалізуються спеціально підготовленими педагогами для здійснення навчально-виховної діяльності, відповідно до завдань суспільства щодо формування підростаючого покоління; по-друге, процес формування естетичних якостей особистостей, а саме: здібностей сприймати, оцінювати та створювати прекрасне, умінь та навичок естетичної діяльності, художнього смаку та ін.; по-третє, естетичне виховання необхідно розглядати , з одного боку, як головну складову процесу естетичного розвитку, а з іншого – як складову процесу загального розвитку особистості; по-четверте, у процесі естетичного виховання поряд з формуванням таких соціальних якостей особистості, як естетичні здібності, смак, уміння, відбувається удосконалення зору, слуху, рухів людини. Водночас із формуванням естетичних здібностей здійснюється розвиток сутнісних якостей особистості, які впливають на її становлення.

Змістом естетичного виховання є виховання естетичного сприйняття, естетичного ставлення, естетичного почуття, естетичного судження, естетичного ідеалу, естетичного смаку, естетичної діяльності.

Засоби естетичного виховання - це твори мистецтва, художня література, фольклор, природа, краса оточуючого світу та побуту, участь людини в різних видах діяльності.

Шляхи естетичного виховання: оволодіння естетичними знаннями в процесі вивчення навчальних предметів; організація факультативів ; естетичне виховання у позакласній та позашкільній роботі, у сім’ї, естетичне самовиховання школярів.

В історії педагогіки накопичений значний досвід з проблеми естетичного виховання. Це питання займає важливе місце і у педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського, який широко розробляв конкретні питання естетичного виховання, які знайшли практичне втілення в роботі керованої ним Павлиської школи і були докладно відображені в його педагогічних працях.

Найважливішим завданням естетичного виховання В.О.Сухомлинський вважав навчити дитину бачити красу оточуючого світу, красу людських стосунків, духовне багатство, доброту, щирість і на цій основі стверджувати прекрасне в самому собі. Саме естетичне виховання, на думку педагога, має різнобічні зв’язки з усіма сферами духовного життя особистості та колективу.

Завдання, які стоять перед сучасною педагогічною наукою, полягають в накресленні оптимальних шляхів підвищення ефективності естетичного виховання дітей у навчальних закладах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

    Аболина Т.Г., Митропольская Н.Е. Эстетическое воспитание в школе. – К.: Высшая школа, 1987. – 252 с.

    Антология педагогической мысли Украинской ССР / Сост. Н.П.Калениченко. – М.: Педагогика, 1988. – 640 с.

    Артемова Е.С., Чинаева О.П. Некоторые теоретические и практические проблемы эстетического воспитания // Вопросы философии. - 1987. - № 4 – С. 63 – 67.

    Бекетова Ю.В. Музично-естетичне виховання молодших школярів у педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського // Педагогіка та психологія: Збірник наукових праць / За заг. ред. акад. І.Ф.Прокопенка, чл. - кор.В.І.Лозової. – Х.: ХДПУ, 1999. – Вип.10. – ч.2. – С. 39 – 43.

    Березівська Л. Українські традиції як культурологічні засади спадщини В.О.Сухомлинського // Початкова школа. - 2006. - № 12 . – С. 5 – 8.

    Блонский П.П. Курс педагогики. – М.: Задруга, 1918. – 202 с.

    Буров А.И. Предмет и содержание эстетического воспитания, его соотношение с другими видами воспитания. – М.: Просвещение, 1971 . – 134

    Ващенко Г. Виховний ідеал. – Полтава: Полтавський вісник, 1994. – 191 с.

    Веркалець М.М. Педагогічні ідеї Б.Д.Грінченка. – К.: Товариство “Знання” УРСР, 1990. – 48 с.

    Верховинець В. Весняночка: Ігри з піснями для дітей дошкільного віку та молодших школярів. – 3-е вид. – К.: Музична Україна, 1969. – Вип.1. – 124

    Витковская Н.С., Щербо А.Б., Джола Д.Н. Формирование эстетической культуры младших школьников. – К.: Радянська школа, 1980. – 151 с.

    Гіптерс З. Мистецтво як засіб художньо-естетичного виховання // Рідна школа. - 2001. - № 9. - С.60 – 63.

    Горобець Н. Формування естетичних почуттів у молодших школярів засобами мистецтва // Рідна школа. - 1999. - № 11. – С. 46 – 49.

    Грищенко Т. Традиції гімназійного музично-естетичного виховання і сучасна освіта // Рідна школа. - 2001. - № 1. – С.34 – 35.

    Зязюн І.А. Родчанін Є.Г. Морально-естетичні погляди В.О.Сухомлинського . – К.: Товариство “Знання” УРСР, 1980. – 48 с.

    Кабалевский Д.Б. Эстетическая культура и школа // Советская педагогіка. - 1970. - № 1. – С. 24 – 25.

    Кирило Стеценко: Спогади, листи, матеріали / Упор. Є.Федотов. – К.: Музична Україна, 1981. – 480 с.

    Лобар О.О., Стельмахович М.Г., Федоренко Д.Т. Історія української школи і педагогіки: навчальний посібник. – К.: Знання, 2006.–447 с.

    Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання: навчальний посібник / Харк. держ. пед. ун-т ім.Г.С.Сковороди. – 2 – е вид., випр. і доп. – Харків: “ОВС”, 2002. – 400 с .

    Макаренко А.С. Методика виховної роботи. – К.: Знання, 1990. – 353 с.

    Мир детства: Младший Школьник / Под ред.. А.Г.Хрипковой; Отв. ред. В.В.Давидов. – 2-е изд., доп. – М.: Педагогика, 1988. – 272 с.

    Печерська Е. Інтегрований вплив музики і природи на естетичне виховання // Початкова школа. - 2002. - № 7. - С. 29 – 32.

    Разумный В.А. Система образования на рубеже третьего тысячелетия. Опыт философии и педагогики. – М.:Педагогика, 1996. – 280 с.

    Рева В. Естетичне виховання школярів у процесі сприйняття музики // Мистецтво та освіта. - 1999. - № 1 – С.4 – 8.

    Рід Г. Проект концепції єдиної системи естетичного виховання у загальноосвітніх школах України // Мистецтво та освіта. - 1998. - № 1. – С. 2 – 7.

    Рогожкин В.Т. О классификации методов нравственного воспитания // Советская педагогика. - 1971. - № 10. – С. 92 – 95.

    Рудічева Н. Питання музично – естетичного виховання молоді у спадщині вітчизняних педагогів // Засоби навчання та науково – дослідницькі роботи: Збірник наукових праць – Х.: ХНПУ, 2005. – Вип. 23. – С. 116 – 124.

    Русова С.Ф. Вибрані педагогічні твори. – К.: Освіта, 1996. – 303с.

    Савченко О. Школа культури – діалог з В.О.Сухомлинським // Початкова школа. - 2006. - № 12. – С. 1 – 5.

    Сирітка Г. Виховання естетичних поглядів молодших школярів // Початкова освіта. - 2002. - № 13 – С. 8.

    Стеценко К.Г. Луна: Збірник пісень для сім’ї і школи. – К., 1907. – 93 с.

    Сухомлинский В.О. Вибрані твори в 5-ти томах. – К.: Радянська школа, 1977.

    Чуриліна Л.М. Морально-естетичне виховання підлітків засобами шкільного театру ляльок: Дис...канд. пед. наук. – К., 1995. – 250 с.

    Шацкий С.Т. Работа для будущего. Документальное повествование/ Сост.В.И.Малинин, Ф.А.Фрадкин. – М.: Просвещение, 1989. – 400 с.

    Шиманська І.Ф. Леся Українка про освіту та виховання. – К.: Радянська школа, 1973. – 112с.

    Шмит Ф.И. Искусство как предмет обучения // Путь просвещения. – 1923. - № 1. – С.1 – 63.

    Эстетика / Под.ред. А.А.Радугина. – М.: Просвещение,1998. – 400 с.

    Эстетическое воспитание в начальной школе / Под ред В.Н.Шацкой. - М.: Издательство АПН РСФСР, 1959. – 246 с.

    Эстетическое воспитание детей . – Свердловск, 1975. – 150 с.

    Эстетическое воспитание школьной молодежи / Под ред. Б.Т. Лихачова. – М.: Высшая школа, 1981. – 178 с.

    Юник Д. Оволодіння музичним матеріалом в процесі інструментальної підготовки школярів // Рідна школа. – 2006. - № 3. - С. 55 – 57.

    Яновська Н. Мистецтво навчання або навчання через мистецтво // Початкова школа. - 2005. - № 9. - С. 47 – 49.