Аналіз ідей батьківської педагогіки В. Сухомлинського

Сухомлинський ще у вступі до книги наголошує на тому, що діти живуть своїми власними уявленнями про добро та зло, у власному світі, тому вчителю самому треба стати дитиною, щоб діти не відносилися до нього, як до чужинця, саме тоді відбувається контакт між вчителем і учнем.

Автор «Батьківської педагогіки» зазначає: «Сім'я стає могутньою виховною силою, що облагороджує ваших дітей лише тоді, коли ви, батьку і мати, бачите високу мету свого життя, живете в ім'я високих ідей, що підносять, звеличують вас в очах ваших дітей» Найвищою, найблагороднішою та найпочеснішою мрією кожного батька і матері В. Сухомлинський вважає творення людини, оскільки вони не тільки продовжують свій рід і відтворюють себе в своїх дітях, вони несуть відповідальність за нову людину, людство і його майбутнє загалом. Стосовно цього видатний педагог дає простий «рецепт» людського щастя: «Якщо ви хочете стати неповторною особистістю, якщо ви мрієте залишити після себе глибокий слід на землі – не обов’язково бути видатним письменником або вченим, творцем космічного корабля або відкривачем нового елемента періодичної системи. Ви можете утвердити себе в суспільстві, засяяти красивою зіркою неповторної індивідуальності, виховавши хороших дітей, хороших громадян, хороших трудівників, хорошого сина, хорошу дочку, хороших батьків для своїх дітей. Творення людини – найвище напруження всіх ваших сил. Це і життєва мудрість, і майстерність, і мистецтво. Діти – не тільки джерело радості. Діти – це щастя створене вашою рукою»

Виходячи з таких міркувань, В. Сухомлинський вбачає основним завданням сім'ї та школи формування у вихованців моральної готовності до батьківства. Адже без цієї підготовки людина не здатна досягнути та відчути щастя у повному сенсі. З цього приводу директор Павлиської школи пише: «Багаторічний досвід переконав нас, що вміння бачити в підліткові, юнакові, дівчині, майбутніх батька і матір, уміння оцінювати педагогічні явища з тієї позиції, що через два десятиріччя наш колишній малюк приведе до школи свого сина і буде разом з нами міркувати, як його краще виховати, - це вміння необхідне нашому суспільству такою ж мірою, як і рівень трудової майстерності виробників матеріальних і духових цінностей..»

Бачення цієї проблеми й стало поштовхом для створення своєрідної енциклопедії сімейного виховання «Батьківської педагогіки», якій автор дає таке визначення: «…це педагогічна освіта батьків і матерів, освіта тих, кому завтра бути батьками»

Він підкреслює, що «без батьківської мудрості нема виховуючої сили сім'ї. Батьківська мудрість стає духовним надбанням дітей; сімейні стосунки, побудовані на громадянському обов’язку, мурій любові і вимогливій мудрості батька і матері самі стають величезною виховуючою силою. Але ця сила йде від батьків, у них – її коріння і джерело» Саме педагог, прагнучи збагнути цю мудрість, присвятив роздумам над нею все своє життя, в результаті чого висвітли всі свої накопичені знання, спостереження, висновки у «Батьківській педагогіці», сподіваючись, що «вона буде однією краплиною в джерелі педагогічної мудрості батьків..» Тут слід відзначити скромність видатного педагога, що так звеличує його в наших очах як вчителя-професіонала і чудову людину, внесок якої у розвиток теорії та практики сімейного виховання і залишається неперевершеним до наших днів.

Синонімічним по відношенню до батька автор батьківської педагогіки вживає слово «відповідальність». Справжній батько, на думку педагога, - це сильна, харизматична особистість із сформованим внутрішнім стрижнем, яскраво виражена, мудра та відважна. Відвага чоловіка полягає у вмінні захистити та оберігати дитину і дружину. З приводу цього В. Сухомлинський висловлює такі міркування: «… все-таки роль батька у вихованні дітей, у тому складному оркестрі, який називається духовними відносинами матері й батька, в тій єдиній силі, що веде дитину на шляху життя – особлива. Роль батька визначається його відповідальністю. Батько, який уміє бути відповідальним, зобов’язаним, повинним, - справжній мужчина. Його воля стає силою, здатною дисциплінувати думку, почуття, бажання дітей. Взаємини в сім'ї історично склалися так, що праця батька, який має на меті турботи про здоров’я, благополуччя, життя дітей, стає осередком його моральності. Чим більша і радісніша ця праця для мужчини тим благородніше його моральне обличчя як чоловіка і батька. Радісний і бажаний труд батька робить істоту чоловічої статі справжнім мужчиною. Віщими та далекоглядними стали думки великого педагога стосовно потреби суспільства у відповідальному батькові, адже сьогодні батька часто характеризують як педагогічно некомпетентного, незацікавленого та здебільшого пасивного учасника виховного процесу, що свідчить не лише про послаблення чоловічого начала, а й про позбавлення його відповідальності за дитину та її життя через якісь суб’єктивні причини. З турботою про майбутні покоління В. Сухомлинський розпочав кілька десятків років тому клопітку працю з підготовки юнаків, чоловіків до батьківства, вважаючи, що «… морально, духовно підготувати наших синів о виховної місії батька й чоловіка – це одне з найважчих, найтонших завдань виховання. Що тут найголовніше? Добитися того, щоб у чуйну дитячу душу, на благодатний грунт упало насіння священного людського почуття – почуття вірності сина – матері, брата – сестрі, чоловіка – дружині. Відкрити їхніми очима високу людську вірність у житті.Так, виховання духовної готовності до мудрої батьківської любові стало одним з найважливіших завдань навчально-виховного процесу Павлиської школи. Директор став також ініціатором створення школи для батьків, відвідувачами якої були і майбутні батьки, і батьки учнів. На заняттях керівництво школи намагалося прищепити батькам мудрість батьківської любові, гармонію доброти і вимогливості, ласки і суворості. Крім того, у цій школі діяв університет для батьків. На заняттях, які проводив сам директор, або завуч чи найкращі вчителі, обговорювалися питання культури взаємовідносин подружжя, навчали вмінню керувати своїми бажаннями та пристосовувати й узгоджували їх з бажаннями інших. Ці ж аспекти сімейного життя включав цикл етичних бесід «Сім'я,шлюб, любов, діти», який читався учням в школі. Хоча В. Сухомлинський розумів, що цей курс не може вирішити всі завдання виховання моральної готовності до батьківства, однак без етичних юнь і переконань таке виховання не буде повноцінним. Він стверджував, що етичний курс «Сім'я, шлюб, любов, діти» - чи не найголовніший предмет в загальноосвітній школі, оскільки «не всім бути фізиками й математиками, а чоловіком і дружиною, батьком і матір’ю – всім»

В. Сухомлинський неодноразово наголошує на тому, що першим осередком духовності та моральності людини є сім'я,в якій дитина пізнає світ, красу людських взаємин, саме вона стає взірцем, згідно з яким у дитини формується уявлення майбутньої родини, ставлення до своїх дітей та бачення яким батьком чи матір'ю буде для них. Недарма він підкреслює: «Ми, батьки, виховуємо своїх дітей передусім красою своїх взаємовідносин. Справжня краса взаємовідносин чоловіка й дружини,батька й матері полягає в ому, щоб взаємно творити красу – чоловік творить красу дружини, а дружина – красу чоловіка. Високу мету свого життя вбачайте, шановні батьку й мати в тому, щоб ваші взаємовідносини були постійними, невпинними, духовним удосконаленням, щоб сьогодні ви були кращими, ніж учора»

Таким чином, у повноцінній сім'ї, де панують хороші стосунки, злагода, взаємоповага, розуміння, дитина починає пізнавати світ й вірити у високе, ідеальне, непорушне, щирість, довіру та духовність. У протилежному випадку дитина зростає нещасливою, зневіреною, духовно знівеченою, аморальною та чинить опір навколишньому світу й оточуючим.

В. Сухомлинський звертається багаторазово до батьків, щоб вони вміли і бажали оберігати своє подружжя від тих тріщин, які трапляються у стосунках між чоловіком і жінкою. Він зазначає: «Умійте творити велике, безцінне духовне багатство подружнього життя – взаємну любов – справжню людську любов, любов красиву і благородну, чесну і відважну. Це сонце, щ гріє і світить дітям»[13, с. 163]. Навчати любити і поважати жінку необхідно починати в ранньому дитинстві, виховуючи спочатку шанобливе ставлення до дівчини, матері, бабусі, адже вони є творцями нового життя, нової людини. З цією метою у Павлиській школі відзначалося Свято Дівчаток, до якого хлопчики власноруч виготовляли подарунки для дівчат, тим самим вчилися отримувати радість від того, що несуть радість прекрасній половині людства. За словами великого педагога, джерелом мудрості батька стає подружня любов, вірність і допомога, тому він закликає: «Перевір себе, юначе, заглянь собі в душу: чи здатен ти любити людей – віддавати їм свої сили? Без цієї здатності вся батьківська педагогіка перетворюється в порожній звук. Пам’ятай, що виховуєш ти дітей насамперед справжньою любов’ю до дружини…Хороший чоловік творить красу своєї дружини своєю любов’ю, і ця любов як сонячне тепло і сонячне світло, зібрані в квітці троянди, - ця любов стає моральною красою твоїх дітей, батьку»

В. Сухомлинський завершує «Батьківську педагогіку» таким твердженням: «Суспільство – це величезний дім, споруджений з маленьких цеглин – сімей. Міцні цеглинки – міцний дім, крихкі цеглинки – це небезпечне для суспільства явище…крихкість ця полягає в безвідповідальності. Якщо у Вас немає дітей – ви просто людина. Якщо ж у вас є діти, ви тричі, чотири, тисячу разів людина…»

Таким чином, батькові й матері відводиться неабияка місія у вихованні своєї дитини, на їхні плечі лягає безмежна відповідальність за нову людину перед суспільством та державою, адже від цього залежить майбутнє української родини. Майбутнім батькам необхідно передусім усвідомити, що виховання нового покоління – це «тягар» відповідальності, який доведеться нести впродовж усього життя, оскільки «скрізь вас можна замінити іншим працівником – від сторожа до міністра: справжнього батька не замінить ніхто», - зазначає автор «Батьківської педагогіки»

Сім'я в сучасній українській державі функціонує не лише як первинний осередок суспільства, а й головна інституція, що покликана забезпечувати моральний, духовний, соціальний та фізичний розвиток дитини. У Концепції державної сімейної політики акцентується увага на тому, що сьогодні відповідальність за утримання і виховання дітей покладено на батьків значно більшою мірою ніж на державу. Значущість сімейного виховання в умовах сьогодення підтверджують Конституція України, Державна програма «Освіта» (Україна XXI століття), Національна програма «Діти України» та «Українська родина». У Державній національній програмі «Освіта» визначено завдання сім'ї, згідно з якими батьки постають як перші педагоги дитини, які повинні створити умови для повноцінного становлення особистості, забезпечити дитині почуття захищеності, рівноваги, довіри, сформувати активне, зацікавлене ставлення до навколишнього світу. Сім'я несе повну відповідальність за розвиток, виховання та навчання дітей.

Однак опинившись у фокусі складних соціально-економічних, політичних реформ, українська сім'я виявилася неспроможною для виконання нових функцій, відведених їй державою, про що свідчать її деморалізація, нестабільне становище (кількість розлучень, нові моделі сім'ї, число позашлюбних дітей), економічна слабкість, нівелювання родинних цінностей з матеріальними, педагогічне невігластво батьків тощо. За таких умов особливої актуальності набуває потреба у створенні максимально сприятливих умов для відтворення та формування міцної української родини, що вимагає від нового покоління вирішення таких важливих завдань як: вивчення та осмислення історико-педагогічного досвіду української родини, збереження сімейних традицій, акумуляція та сповідування родинних цінностей. Так як сучасний батько й мати не отримують належної педагогічної освіти і не завжди здатні реалізувати свої виховні функції в повному обсязі, тому педагогічна допомога батькам стає сьогодні прерогативою не лише для них, а й для держави. Проте особливої уваги у цьому сенсі потребує батько, оскільки відповідно до статистичних даних він частіше ніж мати стає не лише психологічно неготовим до свого батьківства, а й педагогічно некомпетентним, незацікавленим, малоініціативним та здебільшого пасивним учасником виховного процесу. На вимогу сучасності з'являється новий тип відповідального батьківства, у розумінні якого від батька очікують активної моральної, духовної та емоційної підтримки, що передбачає не лише його щоденну фізичну присутність, а й максимальну зацікавленість, причетність, задіяність та наближеність до своєї дитини та її життя.

Вагомий внесок щодо ролі батьківства здійснив видатний український педагог В. О. Сухомлинський, який віддав своє серце дітям, а свій багаторічний педагогічний досвід та поради, висвітлені в «Батьківській педагогіці» - батькам. Аналіз його педагогічних ідей цієї значущої праці вважаємо доцільним і сьогодні, адже саме з неї ми черпаємо вічні, істинні та цілющі знання, багато відповідей на питання нашого часу та ключі для розв’язання сучасних проблем сімейного виховання.

Батьківська педагогіка набуває особливої актуальності і нині, в епоху третього тисячоліття, коли широко пропагується моральність, анархія, сексуальна лібералізація, злочинність, а матеріальні апетити нового покоління ведуть до його духовного зубожіння, залишаючи сімейні цінності позаду як пережиток минулого. Такі негативні явища сучасності вважаємо наслідком педагогічного невігластва батьків, їхньої сліпої нерозсудливої любові або ж хибного, безбожного сімейного виховання. Вивчаючи проблеми дітей, умови та особливості виховного процесу в різних сім’ях, В. Сухомлинський був глибоко переконаний, що спотворена душа дитини – це наслідок неправильного сімейного виховання.

Моральна, психологічна та педагогічна непідготовленість батьків до народження та виховання дітей стає лихом і для дитини, і для суспільства. В умовах сьогодення часто спостерігаємо, як фізіологічно здорові молоді люди народжують дітей, проте водночас залишаються морально-психологічно незрілими, не усвідомлюючи тієї величезної відповідальності, яку передбачає статус батька перед новою людиною, державою, суспільством. Результатом такої незрілості стають чвари, дисгармонія стосунків, які ведуть д того, що молоді люди так і не наважуються одружитися або розлучаються невдовзі після появи дитини на світ. Як свідчить статистика, діти з таких неблагополучних сімей у більшості випадків виховуються без батька та найбільше відчувають брак батьківської любові, уваги, турботи й тепла. Однак в умовах повної сім'ї роль батька у вихованні дитини сьогодні теж буває незначною, так як сильна половина людства звикла перекладати «тягар» виховного процесу на плечі слабких, беззахисних жінок, вважаючи, що виховання – це суто жіноча справа. При цьому чоловіки не забувають висловлювати найсуворішу критику в бік дружини за наявності найменших прогалин у вихованні їхнього чада.

Важливе місце у працях В. Сухомлинського посідала мати, він вважав її джерелом людського життя, краси. Своє шанобливе, високе ставлення до жінки педагог висловив у створенні культу матері у Павлиській школі. Проте він не заперечував і не зменшував ролі батька у виховному процесі, навпаки акцентував на його специфічному значенні у вихованні дитини.

Сухомлинський весь час підкреслює необхідність тісного контакту; вчитель повинен бути з дітьми розділяти з ними радощі та горе, відчувати близькість до нього дитини; вчителю треба стати другом дитини, її однодумцем у спільній роботі. «Головний вчитель – це людина, що працює з невеликою групою дітей та є їх другом та однодумцем» – ось одна з ключових позицій успіху у вихованні дітей на думку Сухомлинського. Справжній вчитель повинен проводити не тільки уроки в класі, де учень по одну сторону, а вчитель по іншу, а й контактувати з учнем поза уроком, поза класом. Автор наголошує на тому, що у вчителя та учня повинен бути духовний зв’язок.

«Дитина — дзеркало духовного життя батьків. Сама цінна риса, що передається дітям без особливих зусиль це вміння робити добро людям … Саме велике зло – егоїзм та індивідуалізм» саме ці якості закладаються дитині у 5-7 років. В свій час дуже багато батьків користувалися порадами доктора Спока з приводу виховання дітей, відкинувши поради вітчизняних педагогів та вихователів в результаті багато хто з цих дітей виросло спрацьованими егоїстами. Тому на мою думку не можна не прислуховуватись до порад Сухомлинського в цій галузі, бо діти, яких він виховав виросли дійсно добрими та достойними.

«Щоб гарно знати дітей треба гарно знати батьків» казав Сухомлинський, він наголошував на співпраці вихователя та батьків у виховному процесі, бо саме батьки є тим першим еталоном на який орієнтується діти. «Задача вчителя та батьків – дати кожній дитині щастя». На думку Сухомлинського однією з граней щастя є творіння радощі для інших. Ні в якому разі не можна привчати дитину тільки до радощі споживання, бо тоді вона виросте черствим егоїстом.

Дитині треба дарувати радість творіння, радість співчуття та розділення з іншими радощі, щастя хвилювання за іншу людину. І, звичайно, самим батькам обов’язково треба співчувати, турбуватися про дитину. Дитині потрібно весь час приділяти увагу, турбуватися про неї та про її духовний розвиток. З нею треба ходити у вільний час в театр, або на природу.

Взагалі тема природи весь час постає у роботах Сухомлинського. Він описує методику роботи з дітьми на природі. Вивести дітей на природу та провести там урок набагато складніше ніж провести роботу в класі, але з іншого боку й набагато ефективніше. Як відомо набагато краще запам’ятовується та інформація, що була засвоєна більшою кількістю органів сприйняття, і звичайно, що на природі, якщо ви зможете прикувати до себе увагу учнів матеріал запам’ятається набагато краще бо у процесі сприйняття будуть працювати і зорові, і моторні, і слухові органи сприйняття, а іноді й органи сприйняття запаху.

Проаналізувавши педагогічну спадщину В. О. Сухомлинського, можна дати перелік рекомендацій та побажань батькам та вчителям, особливо класним керівникам.

Класному керівнику слід складати чітку систему роботи з батьками. Вивчення вікових та індивідуальних особливостей дитини, стану її здоров’я, духовного світу, умов життя в сім'ї – лише початок сімейно-шкільного виховання. Здобуті дані можуть допомогти вчителям вибрати правильні методи виховання, налагодити діловий контакт з батьками й давати їм педагогічні поради.

Вчителю слід проводити виховні години або факультативні курси в старших класах з тематики планування сім'ї, культури взаємовідносин у сім'ї. Наприклад, в Павлиській школі читався факультативний курс «Культура взаємовідносин у сім'ї» в старших класах і давав бажаний результат.

Класному керівнику слід проводити психологічні семінари з батьками. Особливо це необхідно, на мою думку, тоді, коли в класі з’являються негативні тенденції поведінки, захоплень, інтересів, стосунків та ін. Це зумовлено тим, що безпосередній вплив вчителя на учня закінчується за стінами школи, а тому вся відповідальність за фізичне та моральне здоров’я дітей лягає на батьківські плечі.

Батьківські збори не повинні обмежуватися буденним тематиками, наприклад перелічування оцінок, схвалення відмінників або акцентування уваги на неуспішності. Потрібно регулярно нагадувати батькам про їх домінуючу роль у вихованні та навчанні свого чада.

Залучати якомога інтенсивніше до виховної роботи саме батьків, а не лише матерів. Зазвичай батько є пасивним учасником виховного процесу і це погіршує баланс в сімейному навчанні. Фемінізація освіти в наш час негативно впливає на дітей, особливо чоловічої половини. У школі вчителі переважно – жінки, і вдома вихованням займається переважно мати. А при цьому чоловіча рука може зіграти вирішальну роль у формуванні особистості хлопчика чи юнака. В. Сухомлинський неодноразово наголошував на ролі батька у вихованні, і, на мою думку, це є досить актуальним в наш час.

Батькам слід ретельно готувати дітей до школи як розумово, так і морально, адже школа - це нова обстановка для дитини, новий колектив і незнайомі кімнати, вимоги та правила. Це може сприяти виникненню стресу. Не слід розбещувати дитину вдома, треба знати, коли дозволяти і забороняти, схвалювати та засуджувати вчинки дитини.

У школі варто проводити свята на зразок «День Дівчаток», «День матері» та ін.. Дітям завжди подобається дарувати радість іншим, треба лише давати їм шанс висловити свої почуття та думки.

Дотримання позиції рівноправності. Об'єднання зусиль учителя та сім'ї школяра можливе за взаємного визнання ними рівноправності. Перший крок має зробити вчитель, оскільки до цього його зобов'язує професійний обов'язок.

Вияв любові, захоплення їхньою дитиною. Психологічний контакт із батьками виникає одразу, як тільки вчитель виявляє розуміння дитини, симпатію до неї, бачить позитивні та негативні риси. Батьки, відчувши доброзичливість учителя, охочіше спілкуються з ним, налаштовуються на співпрацю.

Пошук нових форм співпраці. Учитель може запропонувати одному з батьків організувати батьківські збори, разом визначивши Їх тематику, структуру тощо. Особливо корисний обмін думками з батьками щодо налагодження взаєморозуміння з дітьми.

Таким чином, мета і мотив батьківського виховання дитини — це щасливе, повноцінне, творче, корисне людям життя цієї дитини. На творення такого життя і повинне бути направлене сімейне виховання.

Виховання — справа відповідальна і копітка, яка вимагає від нас великих психічних, фізичних і матеріальних затрат. Хто, як не батьки, повинні виховувати своїх дітей національно свідомими, вчити любити свою батьківщину, бути добрими та людяними, поважати старших. Батькам треба зробити все необхідне для того, щоб їх діти виросли високоосвіченими, стали гордістю та надією держави, відповідальними громадянами своєї країни.

Держава багато уваги приділяє умовам виховання дітей у родинах. За роки незалежності було прийнято чимало законів, які стосувалися питань виховання в сім’ях. Так, 15 листопада 2001 року був прийнятий Закон України «Про попередження насильства в сім'ї». Отже, законодавчу базу попередження насильства в сім’ї в Україні було створено — залишилось тільки впровадити її у життя.

Не перший рік діють закони України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям», який надає хоч і крихітні, але все ж родинам додаткові матеріальні можливості для виховання, та багато інших законів.

10 січня 2002 року був впроваджений в життя новий сімейний кодекс, згідно якому біли помітно змінені деякі права та обов’язки батьків, в тому числі й в напрямку виховання та піклування дітей.