Дослідження управління якістю підготовки фахівців у вищих навчальних закладах

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

Дослідження управління якістю підготовки фахівців у вищих навчальних закладах

1. БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС

У 1998 році у м. Болоньї європейськими міністрами освіти була підписана спільна декларація про єдині засади розбудови системи вищої освіти у Європі.

Болонський процес спрямований на формування єдиного відкритого європейського простору у сфері освіти, впровадження кредитних технологій на базі європейської системи трансферу кредитів, стимулювання мобільності і створення умов для вільного пересування студентів, викладачів, науковців в межах європейського регіону, спрощення процедури визначення кваліфікацій, що сприятиме працевлаштуванню випускників і студентів на європейському ринку праці.

Престиж освіти, високої кваліфікації у Європі традиційно дуже високий. Там знають і розуміють, що здолати освіту здатна не кожна людина. Вищу освіту спроможний здобути заледве один з десяти тих, хто навчався у школі, а до вищих студій (на магістерському і докторському рівнях) доходить не більше 10-15 % випускників бакалаврату.

У Європі завершують середню освіту на високому рівні лише тільки ті випускники, які мають намір вступити до вищих навчальних закладів. Це приблизно від 15 до 25% усіх учнів середніх шкіл.

Сьогодні вищі навчальні заклади України приймають на навчання до 70% випускників шкіл, тобто у 7 разів більше, ніж дозволяє нормальний розподіл інтелекту.

За прогнозами європейських фахівців, Україні достатньо мати 40-50 вищих навчальних закладів. Але навіть для такої кількості ВНЗ Україна, за твердженням європейських експертів, не має сьогодні достатнього кадрового потенціалу.

За європейським стандартом дипломований фахівець відразу займає робоче місце і виконує свої посадові обов’язки. Диплом гарантує високий рівень підготовки. Приймаючи фахівця, фірма впевнена, що він підготовлений на належному рівні. Гарантія цього – високе реноме університету. Якщо фахівець не буде підготовлений належним чином і фірма матиме до нього претензії, імідж університету може бути втрачений назавжди, його рейтинг серйозно постраждає.

За кордоном прийнята двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання) і магістрів (ще 1,5 – 2 роки).

Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, стає спершу магістром, а потім може отримати науковий ступінь доктора.

Наші вищі навчальні заклади сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади 1-2 рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах 3-4 рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. За кордоном цього не розуміють. Отже, треба уніфікувати освітньо-кваліфікаційні рівні, перейти на двоступеневу систему освіти відповідно до європейських стандартів. У зв’язку з проголошенням Україною про свій намір приєднатися до Європейського Союзу система вищої освіти потребує докорінного реформування.

Із 1998 по 2004 рік у рамках Болонського процесу відбулося багато різнорівневих зустрічей, робочих нарад, конференцій на яких було сформульовано шість ключових принципів цього процесу:

- Введення двоциклового навчання;

- Запровадження кредитної системи. За основу пропонується прийняти ECTS;

- Контроль якості освіти;

- Розширення мобільності;

- Забезпечення працевлаштування випускників;

- Забезпечення привабливості європейської системи освіти.

2. СТРУКТУРНЕ РЕФОРМУВАННЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

Враховуючи незворотність Болонського процесу, ми маємо усвідомлювати, що для нашої системи вищої освіти він є дуже непростим. Ми повинні відверто визнати, що за останні роки у сфері вищої освіти України, особливо технічної, накопичилися складні проблеми, вирішення яких залишається на порядку денному, навіть незважаючи на наявність чи відсутність таких факторів, як Болонський процес.

Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові ж системи вищої освіти мають у 5 разів менше.

Недостатнє визнання у суспільстві рівня "бакалавр" як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою;

Загрозлива у масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом;

збільшення розриву зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці;

Невиправдана плутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра;

Неадекватно до потреб суспільства і ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі у чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.

Зменшити ці перешкоди - означає для нас опинитися, образно кажучи, на першому поверсі величезної будівлі, яка має назву "Європа знань".

3. НОВІ ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ У НАВЧАННІ

Досвід просування інновацій не раз підтверджував істину про те, що нові технології, застосовані для вирішення погано сформульованих і недостатньо досліджених проблем, не тільки не приносять очікуваних результатів, але часто навіть погіршують ситуацію. Щось подібне відбувається зараз в області нових інформаційних технологій в навчанні. Не тільки в нашій країні, але і навіть у високотехнологічних країнах ейфорія поголовної переможної комп'ютеризації часто змінюється розчаруванням, появою нових проблем, часто не менш гострих, ніж ті, які висувалися спочатку. Справжній шок переживають викладачі деяких західних університетів, коли усвідомлюють різке звуження обсягу зайнятості внаслідок перекладу на рейки інформаційних технологій операцій доставки інструктивних і навчальних матеріалів, контролю знань і навичок, симуляції складних процесів. Поява ВЗО без викладачів, технологій навчання і тренінгу, в яких центральна роль відводиться студенту, свідчить про те, що на наших очах закладаються основи кардинальної трансформації діяльності освітніх установ.

Інформація, на відміну від інших продуктів діяльності, характеризується тим, що споживання інформації не приводить до її руйнування. Комп'ютерне відтворення копії інформаційного продукту істотно дешевше масового виробництва копії будь-якого іншого товару. Сучасні можливості подання інформації забезпечують якісний і адекватний вплив на всі органи сприйняття, а засоби віддаленої доставки інформації забезпечують всепроникливість і зручний доступ до інформації.

Акцентування уваги на окремих привабливих сторонах організації процесу навчання призвело до проектування декількох моделей нових технологій навчання. Кожна з них, як правило, експлуатує невелике число ідей: низьку собівартість надання освітніх послуг, розвиток пізнавальної активності учнів, зручність доступу до величезних гетерогенних джерел інформаційної підтримки навчальної діяльності, безперервний характер навчання, групову синергію (системне поєднання) і спеціалізацію, відхід від неефективної процедурної моделі організації навчання, перехід від моделі навчання, орієнтованої на викладача до студенто-орієнтованої моделі. На практиці спостерігається тенденція об'єднання фрагментів нових технологій, що добре себе зарекомендували, з метою використання всього кращого в контексті суб'єктивного досвіду і місцевих умов. Проте, важливо дати коротку характеристику найбільш популярних технологічних підходів.

Інструктивне дистанційне навчання базується на ідеї дистанційної доставки широкого спектру інструктивних навчальних матеріалів. Навчання, як правило, забезпечується процедурною схемою надання змістовної інформації, повчальних симулюючих програм, ілюстративних і довідкових даних, контрольних завдань і тестів.

Портфель навчальних інструктивних матеріалів може набиратися з різних курсів, підготовлених в різних закладах освіти. Завдяки конкуренції навчальних матеріалів забезпечується необхідний рівень якості. Вихідний контроль проводиться, як правило, централізовано і незалежно від творців навчальних курсів спеціально організованими сервісними тестовими службами і акредитуючими організаціями. Це виключає необ'єктивну і неузгоджену процедуру оцінювання, передбачає вхідний контроль і індивідуалізацію процесу навчання. Навчання часто супроводжується заздалегідь запланованими сеансами on-line консультацій. Найбільш сильними чинниками розвитку вважаються цінове змагання курсів і модуляризація (або артикуляція) навчальних планів, тобто можливість відбору найкращих модулів з запланованого навчальним планом стандартного сертифікованого набору, які можуть бути підготовлені різними навчальними закладами.

Ресурсно-орієнтоване навчання – філософія і методологія навчання, яка забезпечує викладачів цілісним підходом до організації навчального процесу. Воно направлене не тільки на засвоєння знань і придбання навичок, але і на тренінг здібностей самостійного і активного перетворення проблемно-інформаційного середовища шляхом розкриття і практичного застосування інформаційних ресурсів. Студенти розвивають навички інформаційної культури завдяки направлюваній викладачами і бібліотекарями практиці вирішення задач, що вимагають інформації з багатьох джерел. Студенти замість готових знань отримують допомогу в тому, щоб поступово розвинути спеціальні навички, що забезпечують своє власне саморозкриття тем курсу, з'єднуючи разом інформаційні нитки для формулювання важливих знань по темі.

Посилення автономії – одна з істотних рис даної технології навчання – виявляється у вмінні студентів того, як взяти на себе відповідальність за визначення того, що вони повинні вчити, де і як знайти інформацію, що найкращим чином розкриває дану тему, яким чином зафіксувати і інтерпретувати інформацію, як її оцінити, як взаємодіяти з колегами по обробці інформації, як інформація засвоюється в процесі навчання.

Взаємодія студентів з безліччю ресурсів (книги, журнали, газети, мультимедіа, телебачення, Internet, суспільство, контакти з людьми) мотивує студентів навчатися теми, намагаючись знайти інформацію багатьма шляхами і у всіх місцях, де це тільки можливе. Заохочення студентів в самостійних спробах спрямовувати інформаційні пошуки зміцнює почуття упевненості і самоуправління навчанням, а досягнення інформаційних цілей сприяє ефективному закріпленню інформаційно-складальних і інформаційно-обробляючих шаблонів.

Ресурсно-орієнтоване навчання – студенто-центроване, воно спирається на посилку, що студенти навчаються в процесі діяльності і індивідуального формування смислів. Такий процес навчання слідує реальному життю, в якому суб'єкт націлюється на постійне полювання за інформацією, на її інтерпретацію і використання, стаючи самокерованим студентом. Накопичений досвід роботи з інформаційними ресурсами дозволяє студенту сформувати репертуар навичок і основ знань, які можуть бути використані в ситуаціях навчання в майбутньому.

Важлива роль в реалізації процесу ресурсно-орієнтованого навчання відводиться бібліотекарям, які разом з викладачами стають мотиваторами і прискорювачами навчальної діяльності, забезпечують початковий тематичний поштовх, який направляє студента не тільки в його пошуках інформації, але і в становленні творчої особистості – розв’язувача проблем. Студенти можуть починати дослідження поставлених перед ними проблем навіть без усвідомлення навичок, які вони мають і які їм необхідні, і того, як цих навичок можна навчитися. Вони можуть не усвідомлювати, що бібліотекарі ведуть їх до інформації і до ідей, що стосуються їх потреб. Перевагою розглянутої технології вважається те, що навчальна діяльність відбувається на фоні пізнавальних, соціальних, навичкоформуючих і практичних цілей і має тенденцію бути міждисциплінарною.

Ресурсно-орієнтоване навчання, мотивуючи активну і творчу включеність учнів передбачає також використання сил групової взаємодії, дослідження проблем в складі невеликих груп, критичні обговорення, мозкові штурми і т.п.

Подібна орієнтація найбільш яскраво виявляється в іншій популярній технології – навчанні через співпрацю. Тут знайшов своє вираження відгук на зростання складності і системної динаміки зовнішнього світу, які вимагають не тільки і не стільки мистецтва прийняття рішень і професіоналізму окремих суб'єктів, а значною мірою спільного примноження колективних знань, мудрості і креативності. Навчання через співпрацю, включаючи в арсенал своїх прийомів обговорення, діалог, ефективний розподіл ролей учасників дискусій і розв'язання проблем, зв'язує інтереси колективу і індивідуума, додає до процесу навчання групову синергію, зіткнення точок зору, емоції, інтуїцію, містику, живе, в тому числі конфліктне, обговорення. Хаос, який є слідством конфліктності в процесі навчання і відсутності тиску авторитету, провокує включення адаптивних механізмів, які є каталізаторами процесів творчості і самореалізації. Внесення хаосу в результаті приводить до встановлення порядку більш високого рівня.

Діалогічність навчання передбачає створення середовища циркуляції потоків значущих сутностей між учасниками обговорень, кожний з яких відкритий для реконструкції власної моделі знань і переконань. Тут кожний учасник говорить, або готується щось сказати, і кожний захищає свою точку зору, засновану на спостереженні, інтерпретації, припущенні або узагальненні. Ефективне обговорення передбачає підтримку динамічного балансу між відстоюванням своєї точки зору і дослідженням області пов'язаних з нею висновків.

Групова синергія разом з усім пов'язаним з предметом обговорення контекстом - істотна складова навчання через співпрацю. Інформаційні технології можуть тут дати в доступ величезні бази даних та інформаційні ресурси для ідентифікації можливих взаємозв'язків і взаємозалежності між різними елементами знань.

У процесі співпраці колективне навчання може протікати на різних стадіях посилення зв'язків від кооперації до співпраці, супроводжуючись підвищенням складності і конфліктності, які виступають як каталізатори самооновлення індивідуальної і колективної творчості.

4. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНА СИСТЕМА ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

Важливим завданням модернізації педагогічної освіти України є упровадження кредитно-модульної системи організації навчання, яка являє собою таку модель організації навчального процесу, що ґрунтується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць (залікових кредитів). Кредитно-модульній системі як невід’ємному атрибуту Болонської декларації надаються дві основні функції. Перша - сприяння мобільності студентів і викладачів та спрощення переходів з одного університету до іншого. Друга – акумулююча: чітке визначення обсягів проведеної студентом роботи з урахуванням усіх видів навчальної та наукової діяльності. Сума кредитів визначає, на що здатний студент, який навчається за тією чи іншою програмою.

Але, на жаль, поки що університети Європи мають досить відмінні схеми кредитних систем. В Україні схожа ситуація: у багатьох університетах нашої країни запроваджені власні схеми оцінювання знань студента. З цією метою Міністерство освіти й науки України визнало за можливе започаткувати експеримент із запровадження нової моделі кредитно-модульної системи, адаптованої до норм, які будуть стверджуватись у Європі. Важливо зазначити, що для належного переходу до кредитно-модульної системи організації навчального процесу, для широкого впровадження рейтингових показників якості навчання, для посилення активності та самостійності студентів викладачами вищої школи має бути використаний багаторічний досвід застосування модульно-рейтингової системи.

Але ефективне впровадження передових ідей Болонського процесу, як і будь-яких інновацій, повинно відбуватися з урахуванням найкращих вітчизняних освітніх надбань та традицій. У цьому аспекті слід зазначити, що модернізація української системи вищої освіти повинна відбуватись поступово, без зайвої поспішності, яка може зашкодити самій системі й значно знизити ефективність нововведень. Адже відомо, що перехід від однієї системи до іншої, з одного рівня на інший дуже часто супроводжується кризовими явищами.

У схожому стані може опинитись і українська вища школа на межі переходу до нових світових освітніх стандартів. Експериментальна апробація Болонської системи на терені української вищої освіти повинна здійснюватись паралельно й поетапно з процесами її структурно-функціонального вдосконалення, відповідно до загальних тенденцій техніко-технологічного, економічного й соціогуманітарного розвитку країни. Тому поспіх в євроінтеграції може бути досить негативним як для нашої системи освіти, так і для соціуму в цілому. Ось чому політика щодо Болонського процесу має бути виваженою, прозорою та виразною.

Незважаючи на негативне ставлення більшості респондентів до нововведення, значна їх частина все ж таки визнає позитивний вплив модульно-рейтингової системи на систематичність роботи над навчальною дисципліною.

Важливо відзначити, що дуже багато студентів її позитивною рисою вважають те, що вона стимулює систематичну роботу над предметом, організовує навчальну діяльність. Такі відповіді є свідченням того, що студенти активно працюють над навчальним матеріалом, прагнуть ефективно його засвоїти (а не просто „зазубрити”), а отже, використати у своїй майбутній професійній діяльності.

Як бачимо, є досвід, існують і проблеми. Проте з-поміж різних педагогічних технологій модульно-рейтингове навчання має багато спільного з кредитно-модульною системою підготовки фахівця у вищому навчальному закладі, а тому цілком заслуговує на увагу, як таке, що дозволяє прискорити її впровадження, хоча й за умов подальшого вдосконалення.

5. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ У ВУЗІ

Навчальний процес у вузі організований так, щоб забезпечити виконання вимог до фахівця, викладених у державному утворювальному стандарті. Навчання студентів ведеться по навчальних планах. Навчальний план - основний документ, відповідно до якого в університеті здійснюється організація навчального процесу по підготовці інженерів конкретної спеціальності протягом усього періоду навчання студентів у вузі. Навчальний план містить: перелік досліджуваних дисциплін; об'єми годин, що відводять на вивчення передбачених планом дисциплін; установлені форми контролю.

За навчальним планом деканатом щорічно складаються робочі навчальні плани, які враховують вимоги затвердженого ректором на даний навчальний рік графіка навчального процесу. Цим графіком регламентується кількість навчальних тижнів у кожному семестрі (осінньому й весняному), дати початку семестрів, сесій, канікул, практик. У робочому навчальному плані також указуються заліки й іспити, що виносять на сесії, а в графіку навчального процесу - строки проведення навчальних атестацій.

Навчальний процес у вузі проводиться за розкладом навчальних занять. Студентові рекомендується записати для себе, у якому корпусі університету розташовуються навчальні лабораторії під певними номерами, час початку й закінчення занять, щоб чітко планувати своє перебування у вузі й не допускати запізнень на заняття.

Різні види аудиторних занять, проведених у вузі, мають певну специфіку, що студентові варто знати й правильно враховувати у своїй роботі.

6. САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТІВ

Приєднавшись до Болонського процесу Україна повинна цілком відповідати критеріям Болонської системи, одним із яких є нова якість самостійної роботи студентів. Самостійна робота студентів, її наповнення й організація – досить рутинні задачі, але їх включенність у загальний комплекс проблем підвищення ефективності вищої освіти на сучасному етапі додає їм нове значення і нову якість. Тим часом сформоване у вищій школі співвідношення обсягів аудиторної і самостійної роботи студентів входить все більше в протиріччя із сучасними тенденціями організації навчального процесу. І хоча зараз увага більшості дослідників звернена на проблему зовнішнього контролю (де розглядаються параметри, на значеннях яких базуються висновки атестації, акредитації і ліцензування), але все більш актуальною стає і необхідність створення внутрішньовузівських систем оцінки якості освіти, в яких повинні бути зацікавлені, насамперед, самі вузи.

Аналіз основних груп проблем, що впливають на забезпечення якості підготовки фахівців, показує, що однією з основних стає проблема організації навчальної діяльності, адекватної сучасним вимогам, пропонованим до рівня підготовки професіоналів. Тобто ці професіонали повинні володіти не тільки теоретичними знаннями, а й мати орієнтованість у сучасних ринкових відносинах і навички практичної діяльності на підприємствах. Нині як в нашій країні, так і за кордоном йде інтенсивний пошук таких методів, засобів і форм організації процесу навчання, що дозволили б стимулювати пізнавальну активність і самостійність майбутніх фахівців.

Самостійна робота студентів – це важлива форма вмілого процесу під керівництвом і контролем викладача, у ході якого відбувається творча діяльність з набуття і скріплення наукових знань. Професійне зростання фахівця, його соціальна затребуваність як ніколи залежать від уміння виявити ініціативу, вирішити нестандартне завдання, від здатності до планування і прогнозування результатів своїх самостійних дій. Це переорієнтує самостійну роботу з традиційної мети – простого засвоєння знань, набуття умінь і навичок, досвіду творчої і науково-інформаційної діяльності – на розвиток внутрішньої і зовнішньої самоорганізації майбутнього фахівця, що активно перетворить відношення до одержуваної інформації, здатності вибудовувати індивідуальну траєкторію самонавчання.

Для того, щоб студент усвідомив себе не тільки споживачем, але і розповсюджувачем нового знання, відчув суспільну значущість своєї індивідуальної пізнавальної діяльності, доцільно використовувати групову форму організації самостійної роботи. При цьому викладач надає консультативну допомогу кожному виконавцю, оцінюючи його успіхи за якістю виконаної ним частини завдання.

Вивчення багатьох загальнопрофесійних і спеціальних дисциплін завершується розробкою курсових проектів або робіт. Курсове проектування сприяє закріпленню, поглибленню й узагальненню знань, одержуваних, у процесі навчання, а також застосуванню їх до рішення технічних завдань. При цьому студенти одержують навички конструювання, виконання технічних і техніко-економічних розрахунків, учаться користуватися технічною літературою, таблицями, довідниками.

Дипломне проектування є завершальним етапом навчального процесу у вузі. Під час дипломного проектування студент виконує випускну атестаційну роботу, оформлювану у вигляді дипломного проекту або дипломної роботи з науковою спрямованістю.

Висновок

Отже, управління якістю підготовки фахівців загалом відбувається за допомогою Болонського процесу. Він ґрунтується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць оцінювання. Ця модель забезпечує підвищення якості підготовки фахівців на всіх етапах, а також мобільність студентів, які мають можливість навчатися у будь-якому навчальному закладі Європи, оскільки система залікових кредитів однакова для всіх країн ЄС.

БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК

1. Болонський процес: тенденції, проблеми, перспективи / Укл. В.П. Бех, Ю.Л. Маліновський: за ред. Академіка В.П. Андрущенка. – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2004. – 221 с.

2. Журавський В.С., Згуровський М.З. Болонський процес: головні принципи входження в європейський простір вищої освіти. - К.: ІВЦ “Вид-во “Політехніка” – 2003. – 200 с.

3. Нові технології навчання: Наук.-метод збірник. Вип. 17. – К.: ІЗМН, 1996. – 250 с.

4. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу/ За ред. В.Г. Кремня. – Тернопіль: вид-во ТДПУ імені В. Гнатюка, 2004. – 147 с.

5. Педагогічна освіта України в стратегії Болонського процесу// Освіта України. – 2004. - № 13. – С. 4.

6. Степко М.Ф., Болюбаш Я.Я., Шинкарук В.Д. та ін. Болонський процес у фактах і документах. – Тернопіль: вид-во ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2003. – 115 с.