Методика виконання портрету в живописній техніці у старших класах

Міністерство освіти і науки України

Головне управління освіти і науки Київської обласної адміністрації

Богуславський гуманітарний коледж

ім. І.С. Нечуя-Левицького

Пояснювальна записка до дипломної роботи

Методика виконання портрету в живописній техніці у старших класах

Виконала

Студентка 5-го курсу 51 групи

денного відділу

напрям підготовки 6.020205

Образотворче мистецтво

Паришкура Тетяна Петрівна

Рецензент

Керівник

Руденченко А.

А. Янушевич Є. Є.

Богуслав 2009 р.

ВСТУП

Початок третього тисячоліття характеризується глобалізацією суспільного розвитку, зближенням націй, народів і держав, їхніх освітніх систем; відбувається процес переходу людства від індустріальних до сучасних науково-інформаційних технологій, які базуються на інтелектуальній власності та зумовлюються рівнем наукового потенціалу країни.

Це характерно і для України, яка нині знаходиться у новій соціальній реальності, що вносить принципові зміни і в механізми людської взаємодії, й у визначення пріоритетності життєвих цінностей та ідеалів. Зміни в суспільній свідомості, у ставленні суспільства до освітньої сфери викликали появу нової освітньої парадигми, сутність якої полягає, з одного боку, у розвитку інтелектуальних і творчих здібностей, соціальної відповідальності особистості, а з іншого, у балансі морально-етичних, розумових, емоційних і фізіологічних компонентів індивіда.

Оскільки метою орієнтованої освіти є створення оптимальних умов для розвитку і становлення особистості як суб’єкта діяльності і суспільних відносин, які здійснюються відповідно до стійкої системи гуманістичних особистісних цінностей, тому важливо не стільки формувати й виховувати особистість, скільки виявляти, підтримувати і розвивати Людину в людині; формувати у неї механізми самореалізації, саморозвитку, саморегуляції, самозахисту, самовиховання, необхідні для становлення самобутнього особистісного образу, а також забезпечити діалогічний, безпечний засіб взаємодії з людьми, природою, культурою, цивілізацією.

Під дані вимоги та цілі підпадає і система мистецько-педагогічних наук які включають в себе такі предмети, як музика, образотворче мистецтво, художня праця, ритміка, мистецтвознавство іт. ін. То ж в даній роботі буде розглянуто питання розвитку та вдосконалення такого предмету освіти, як образотворче мистецтво. Адже за допомогою даного предмету людина ще з перших своїх кроків навчання та розвитку формується як творча, моральна, естетична особа, що орієнтується в сфері життя та суспільного розвитку.

Оскільки саме освіта в сучасному розвитку держави спрямовується на відтворення і нарощення інтелектуального, духовного та економічного потенціалу суспільства, першочерговими завданнями «школи майбутнього» є створення умов для розвитку особистості, творчої самореалізації кожного учня, виховання молодих людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом усього життя, оберігати і примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства.

Предмет "Образотворче мистецтво" має на меті виховання в учнів цілісного сприймання дійсності за художньо-естетичними законами, розвитку зорової культури і творчої уяви, а також оволодіння різноманітними засобами створення художніх образів. У предметі "Образотворче мистецтво" взаємопов'язані три провідні компоненти - образне бачення світу, мистецтвознавчі знання та відповідні способи образотворчої діяльності.

У загальноосвітній школі предметна сфера образотворчого мистецтва охоплює: живопис (пейзаж, портрет, натюрморт, жанрова картина); графіку (книжкова, силуетна, анімаційна, плакатна); скульптуру (опукла, рельєфна, декоративна, анімалістична, портретна); декоративно-ужиткове мистецтво (писанкарство, витинанки, кераміка, народні іграшки, розпис, народне малярство); частково якості та риси образотворчого мистецтва містять в собі такі специфічні види людської діяльності як архітектура та дизайн. Не дарма Денні Дідро говорив: «Країна, в якій дітей навчатимуть малювання, подібно письму, незабаром стане попереду всіх інших»

Дана проблема є досить актуальною в це й час. Розвиток дітей з перших їх кроків у житі та навчані, правельне спрямування їх здібностей та можливостей, правельне ставлення до оточуючого є проичиною та поштовхом на обрання для розгляду та дослідження даної теми «Методика виконання живопсного портрету в старших класах».

Саме тому, метою дослідження є теоретично обґрунтувати необхідність образотворчого мистецтва та тематики живописного портрету в старших класах, а також на основі робіт практично закріпити даний матеріал. Та експериментально перевірити необхідність даних знань та їх засвоєння на практиці.

Об’єктом дослідження є навчальний процес виконання портрету в старших класах на уроках образотворчого мистецтва.

Предмет дослідження: методика виконання портрету учнями старших класів на уроках образотворчого мистецтва.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що розвиток пізнавальної активності учнів буде ефективним, якщо:

у процесі вивчення портрету на базі старших класів розроблена авторська модель гурткових уроків посяде пріоритетне місце у виборі ефективних методів і прийомів, що ґрунтуються на репродуктивно-творчих та творчих видах діяльності учнів;
у процесі керівництва розв’язанням школярами проблемних і творчих завдань передбачатиметься засвоєння відповідних знань, умінь і навичок художнього характеру;
будуть визначені і використані для корекції викладання рівні пізнавальної активності учнів 6-класів.

Відповідно до мети та гіпотези дослідження було поставлено такі завдання:

вивчити стан досліджуваної проблеми в теорії та шкільній практиці;
проаналізувати та виявити рівень пізнавальної активності учнів під час вивчення образотворчого мистецтва;
розробити методичну систему розвитку пізнавальної активності учнів та запровадити її на уроках образотворчого мистецтва в старших класах;
експериментально перевірити ефективність розробленої методичної системи шляхом її використання в шкільній практиці під час вивчення у старших класах художніх творів портретного жанру.

Методологічною основою є система положень психолого-педагогічних праць про пізнавальну активність учнів, умови активізації навчальної діяльності, особливості сприймання та розуміння творів мистецтв та їхній вплив на формування творчої інтелектуальної особистості. Переважно спиралися на концепти психологів Г.Костюка, Л.Виготського, ідеї педагогів Г.Ващенка, В.Сухомлинського, системи методистів Н.Волошиної, Б.Степанишина, Г.Токмань.

Методи дослідження:

теоретичні - ретроспективний і системний аналіз психолого-педагогічної, літературознавчої та методичної літератури для вивчення стану теоретичної розробки проблеми, порівняльний аналіз шкільних програм і підручників, посібників, узагальнення педагогічного досвіду для визначення теоретико-методичних засад дослідження;
емпіричні – діагностичні методи (анкетування, бесіди з учителями і учнями), обсерваційні методи (педагогічні спостереження, самоспостереження й аналіз уроків малювання, аналіз творчих робіт, усних і письмових відповідей реципієнтів для дослідження рівня розвитку їхньої пізнавальної активності); експериментальні методи – педагогічний (констатувальний і формувальний) експеримент для з’ясування ефективності розробленої системи та її впровадження;
методи математичної статистики – для статистичної обробки результатів експериментальної роботи.

Організація та проведення дослідження: дослідно-експериментальна робота проводиться на базі Миронівської ЗОШ I-III ступенів №1 та учнів старших класів.

Теоретичне значення дипломної роботи полягає в обґрунтуванні методики виконання портрету, у виявленні особливостей формування зображувальних умінь і навичок в учнів старших класів, у визначенні методичних умов підвищення ефективності формування зображувальних умінь і навичок.

Практична значущість результатів дослідження полягає в розробці та впроваджені удосконаленішої методики вивчення портрету в старших класах на основі гурткових занять.

Структура дипломної роботи зумовлена плановій підготовці та розробці дослідження. Робота складається зі вступу,що містить актуальність та розроблені питання дослідження, трьох розділів, висновків до кожного розділу та загального, списку використаної літератури, додатків.

РОЗДІЛ І. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТНЦТВА, ЙОГО ЗАВДАННЯ НА УРОКАХ МАЛЮВАННЯ

1.1 Головне завдання викладання образотворчого мистецтва

Формування в дітей художньо-естетичного ставлення до дійсності як здатності до неутилітарного, художнього пізнання світу та його образної оцінки Це передбачає наявність таких особистісних якостей, як відчуття краси та гармонії, здатність емоційно відгукуватися на різноманітні прояви естетичного у навколишньому світі, вміння підмічати прекрасне у спостережуваних явищах та усвідомлювати його, потреба в спогляданні та милуванні.

Розвиток специфічних для художньо-творчого процесу універсальних якостей особистості як основи для розвитку творчого потенціалу, художньо-творчої уяви, оригінального, нестереотипного асоціативно-творчого мислення, художньо-образних якостей зорового сприйняття, спостережливості, зорової пам'яті та ін.

Формування знань і уявлень про образотворче мистецтво, його історію та роль у житті людей, навичок розуміння мови різних видів образотворчого мистецтва, усвідомлення ролі художнього образу в мистецтві і розвиток навиків його сприйняття та емоційно-естетичної оцінки, культури почуттів

Формування потреб і здібностей щодо продуктивної художньої творчості, вміння створити виразний художній образ, оригінальну композицію мовою того чи іншого виду образотворчого мистецтва, оволодіння основами художньо-образної мови і виражальними можливостями художніх матеріалів та різних видів художніх технік, що допоможе набувати свободи вираження у творчості

Розвиток сенсорних здібностей дітей, що більшою мірою сприятиме повноцінності художньо-естетичного сприймання та поліпшенню якісного боку практичної художньо-творчої діяльності.

Успішний художньо-творчий розвиток дітей буде зумовлено отриманням низки методичних принципів, адекватних специфіці мистецтва:

Керування художньо-творчим розвитком учнів передбачає врахування вікових, індивідуальних, національних, культурних, регіональних особливостей і традицій; останнє зумовлює звертання до глибоких коренів народної творчості, проникнення національним духом, а не сліпе копіювання взірців і канонів національного декоративного мистецтва;
Залучення учнів до розуміння змісту та сутності мистецтва повинно здійснюватися шляхом особистісно-емоційного сприйняття художньої інформації. Саме через це досягається духовно-моральне й естетичне виховання особистості учня, пробудження в його душі добрих почуттів, чуйності, здатності до співпереживання,
Художній образ - це основа, на якій будується художньо-образне сприймання мистецтва і власна художня діяльність. Через це опору на художній образ необхідно передбачати у всіх видах художньої діяльності - і в розділі «Практична робота», і в розділі «Сприймання»;
Освоєння мови мистецтва і формування навичок практичної роботи доцільні лише в художньо-образному ключі як освоєння засобів виразності художнього образу. В іншому разі набуті знання й уміння будуть поза художніми (тобто марними);
Ефективність занять мистецтвом істотно залежить від зацікавлення художньою працею, від одержуваного дітьми в процесі занять емоційного задоволення, радості. Забезпечення цієї умови досягається дотриманням вищезазначених положень і характером організації занять (уроків),
Заняття образотворчим мистецтвом повинні бути організовані за законами мистецтва, що передбачає:

а) не стереотипність, структурну різноманітність, структурну режисуру;

б) залучення учнів до співпереживання, створення відповідного що до теми уроку емоційного настрою, чому сприятиме включення до сценарію уроку ігрових, казкових моментів, використання інших видів мистецтв (художнього слова, музики, елементів театрального дійства, кінофрагментів);

в) наявність трьох основних структурних елементів уроку (відповідно до законів будь-якої художньої творчості): сприймання, формування творчого задуму, його посильна творча реалізація.

Відповідно до методичних принципів, мети і завдань предмета програма з образотворчого мистецтва складається з двох головних розділів:

1. Сприймання:

1. Естетичне сприймання дійсності. Передбачає її художнє освоєння:

формування вміння бачити, емоційно відгукнутись та усвідомити красу, естетичні якості різноманітних явищ і об'єктів діяльності: природи і тваринного світу, міст і сіл, будинків і квартир, зовнішнього вигляду людини (віддзеркалених в одязі, прикрасах, зовнішніх рисах і пластиці тіла).

2. Сприймання мистецтва. Передбачає формування навичок сприймання й оцінки художнього образу у творах образотворчого мистецтва (по можливості - і в інших видах). Як розділ роботи сприймання здійснюється на матеріалі шедеврів світового образотворчого мистецтва, творів сучасних авторів, як українських, так і зарубіжних, і вирішує три основні завдання:

1) формування уявлення про особливості образної мови різних видів образотворчого мистецтва, розуміння ролі виражальних засобів у створенні художнього образу (певного стану, настрою, характеру тощо) твору мистецтва;

2) розвиток уміння виразити своє ставлення та емоційне переживання щодо твору, який аналізується:

а) у формі словесного відгуку на рівні емоційно-естетичної оцінки, художнього аналізу (порівняння, зіставлення, виявлення загальних рис тощо), розгорнутої художньої оповіді, що передає естетичні погляди, смаки, ідеали учнів;

б) у формі «графічної мови», тобто передавання враження про твір за допомогою зображення (миттєво виконані начерки і замальовки з пам'яті);

в) можливо - в інших формах художньої творчості (музика, театр, художня фотографія, анімація тощо);

3) формування знань та уявлень про мистецтво і художників, специфіку їхньої праці. Засвоєння спеціальних художніх термінів.

2. Практична (творча) художня діяльність - передбачає максимально широкий спектр художніх технік і матеріалів, включає роботу на площині і в об'ємі.

По кожному з розділів робота виконується за чотирма основними навчальними проблемами:

форма (силует, частина і ціле, пропорції, конструкція, передача об’єму форми засобами світлотіні тощо);
простір;
питання композиції і композиційна діяльність;
колір.

Таким чином, зміст практичної діяльності орієнтовано на можливість ознайомлення учнів з особливостями художньо-образної мови різних видів образотворчої діяльності, з різноманітними пластичними техніками і доступною технологією створення художнього образу у власних творчих роботах.

Структура програми, послідовність освоєння завдань, зміст уроків визначені відповідно до вікових закономірностей у галузі образотворчої діяльності і поділені на три великих блоки, що дозволяють найповніше враховувати вікові особливості дітей: 1- 4, 5 - 7 і 8 - 11 класів.

У програмі вказані лише навчальні завдання (мета). Завдання, спрямовані на розвиток художньо-образного мислення й уяви не завжди вказані , але повинні реалізовуватися вчителем на кожному уроці.

Провідне навчальне завдання уроку завжди вказане першим, супутні завдання - у порядку значущості для даного уроку.[12;40]

Вказана в програмі приблизна тематика завдань розрахована на дитяче сприйняття і не може виступати календарним планом. Якщо кількість завдань перевищує кількість навчальних годин, вчителю надається можливість вибрати найкращий варіант завдання або замінити його за своїм бажанням, але з урахуванням навчальних проблем програми.

1.2 Художній образ у системі творчого мислення

Наукові дослідження у галузі психології творчості найзагальнішою ознакою творчого мислення називають його образність (Ананьєв, Виготський, Мелик-Пашаєв, Рубінштейн та інші). Визначальною є здібність до створення художнього образу — спочатку у мисленні, у свідомості автора, а потім — вираження його у матеріалі. Саме художні образи, які є досить складними структурними утвореннями, уособлюють своєрідність художнього мислення і визначають рівень його розвитку та сформованості. Художній образ є водночас категорією психології, як елемент функціонування психіки людини, та категорією естетики і мистецтвознавства, як художня одиниця. Психологія визначає образ як узагальнену картину світу (предмету, явища), що складається за результатом переробки інформації, яка поступає через органи почуттів.

Гносеологічний аспект художньої культури виділяє категорію образу як особливу форму відображення дійсності. А.С.Мігунов наголошує на єдності раціонального і почуттєвого в художній творчості. «Включення змістовизначальних компонентів, яскрава емоційна забарвленість, ціннісна приналежність визначають особливості художнього пізнання та його особливу ефективність. Образ у мистецтві не мислиться без емоцій, однак переживання образу завжди вимагає його опанування, художній образ існує лише в єдності переживання та осмислення. Ігнорування будь-якої із даних ознак веде до порушення образу.» Образ є суттєвим фактором пізнання.

Важлива характеристика образу — узагальнення. Образ існує як певний змістовий комплекс, що узагальнює виділені суб’єктом диференційні ознаки конкретних об’єктів та виявляє серед них дещо загальне. Разом з тим, художній образ є чуттєво-конкретним виразом індивідуальності автора, відтворенням внутрішніх психологічних характеристик. Злиття, поєднання загального і неповторно індивідуального у мистецтві носить назву типізації. Типізація є обов’язковою умовою створення образу. Вона передбачає «визначення головного, відмову від другорядного, несуттєвого та, водночас, суто індивідуальне, чуттєво-конкретне вираження цього загального. Художнє абстрагування є визначальною особливістю діяльності художника. Операція абстрагування є основою досягнення образної виразності. Типізація є інструментом абстрагування, а його прийоми — стилізація, гротеск, гіпербола тощо.

Вищерозглянуті особливості художнього образу — узагальнення, типізація, абстрагування прямо відповідають механізмам творчого мислення. Це його логічно-операційні складові — аналіз та синтез. Тобто, створення художнього образу відбувається у свідомості автора саме за закономірностями функціонування мислення, що дає змогу зробити висновок про зв’язок між рівнем сформованості творчого мислення та здібностями до створення повноцінних художніх образів.

Досліджуючи специфіку відображення дійсності у мистецтві, естетика визначає художній образ як цілісний феномен (Басін, Борєв, Волков, Мігунов). Цілісність образу складає дві його найважливіших гносеологічних якості — реалістичність та почуттєва детермінованість, що наближає художній образ до дійсності. Разом з тим художній образ позначається умовністю та парадоксальністю, — ці ознаки є атрибутами творчого мислення художника. Цілісність та лаконізм — основні форми прояву образності, вони є також наочними показниками виразності композиції.

Специфіка просторово-образного мислення визначає наступні операціональні характеристики художнього образу. Це метафора і порівняння, як альтернативні, дещо алогічні способи його утворення (Бондаренко, Ротенберг). Загальною ознакою образу автори визначають його багатозначність, а характеристикою сприйняття — системність та багатомірність. Хоча зазначені характеристики подані відповідно до образу сприйняття, але вони цілком притаманні і загальному поняттю художнього образу. Метафоричність є спільною характеристикою мислення художника та образу у мистецтві.

Створені образи завжди мають емоційне забарвлення і поєднуються з елементами оцінки. Емоція виступає як специфічне узагальнення нелогічного характеру і забезпечує практичну ефективність образу. Витоком емоційності у мистецтві є особистісний характер його образів. Більшість дослідників визначають емоційність провідною ознакою художнього образу. Здібність до формування образів у свідомості є специфічною ознакою творчої уяви художника (Мелик-Пашаєв). Саме вона визначає вищий рівень ієрархії художньо-творчих здібностей — художню обдарованість. Художній образ — це чуттєвий образ, що виражає собою переживання, емоції, оцінки, художні ідеї. Образ повинен адекватно виражати внутрішній, духовний зміст твору.

Художній образ має категоріальну функцію, тобто виступає «засобом розчленування реальності на елементи різного рівня». За змістом вид відображення об’єкту в образі визначається як інтуїтивний — інтуїтивні образи є одиницями свідомості. Це означає, що образ об’єкту може складатися в результаті інтуїтивно-емоційного «домислювання» художньо-виразних деталей.

Розглянуті ознаки художнього образу (метафоричність, емоційність, інтуїтивність) характеризують також і категорію «образне мислення», або, іншими словами, є засобами образного відображення дійсності. Художній образ можна визначити як «інструмент інтуїтивно-емоційного опанування дійсності». Не менш важливою є і така ознака образу, як інформативність, тобто насиченість певним змістом. Вона пов’язується із інтелектуальними характеристиками і виявляє понятійний аспект образотворчої діяльності.

Процес утворення художнього образу, практична художня діяльність пов’язані з активною роботою мислення. На стадії задуму образ формується спершу у свідомості художника як абстракція. Однак, механізм побудови образу має спільні закономірності, безвідносно того, чи він складається у внутрішньому плані, чи набуває наявне художньо-пластичне вираження. Ці закономірності обумовлені загальними принципами творчого мислення.

Існують різні точки зору на пояснення феномену виникнення образу. Так, наприклад, позиція гештальтпсихології — це створення єдиного чуттєвого образу на основі виникнення первинного уявлення, миттєвого сприйняття об’єкту, співпадіння оптичних та феноменальних сенсів (Вертгеймер, Дункер, Майєр). Інша позиція виявляє складність та ієрархічність художнього бачення. Б.В.Раушенбах, пов’язуючи закономірності сприйняття та закони побудови зображення, говорить про «перцептивну перспективу», як поняття, що характеризує художнє відчуття простору. Представлені підходи уточнюють особливі деталі процесу художнього пізнання та формування художнього образу.

Проведений аналіз підтверджує, що художній образ має не тільки графічний вираз, а є складним психологічним утворенням. Образ, як продукт художньої діяльності, являє собою єдність раціонального та почуттєвого, інтелекту та емоцій. Головною особливістю художнього образу є своєрідне синтезування загального і одиничного, типового та індивідуального, об’єктивного і суб’єктивного.

1.3 Методика виконання портрету та його аналіз на основі наукових досліджень

Портрет — один із головних Жанрів образотворчого мистецтва, зображення людини або групи людей, що реально існують або існували в минулому. За характером зображення виділяють портрети парадні, офіційні та камерні. Портрет людини у вигляді якого-небудь алегоричного, міфологічного, історичного, театрального або літературного персонажа називають костюмованим. Окремим видом портрета є автопортрет — зображення художником самого себе. Серед різновидів Живописного портрета: поясний, погрудний, поплічний портрети, портрет на повний зріст, груповий портрет, портрет в інтер'єрі, портрет на тлі пейзажу та ін. У скульптурі портретне зображення може бути виконане у вигляді статуї (зображення на повний зріст), бюста (погрудне зображення), торса (людська фігура без ніг або по пояс).

З розвитком мистецтва його вило-жанрова система зазнає постійних змін: деякі жанри застарівають і виходить із вжитку, проте з'являються нові жанри. Так, у XX ст. поширюються нові вили і жанри музичного мистецтва, пов'язані насамперед із джазом, роком. Замість тематичних жанрів, на які переважно поділялося традиційне для нового часу образотворче мистецтво, в сучасному візуальному мистецтві жанровий поділ ведеться за принципом суто технічної репрезентації твору: живопис, реді-мейд, фотографія, інсталяція, відсо тощо.

Про що може розповісти дитячий малюнок. “Людина є мірою всіх речей” – так висловлювався давній мудрець. Ця думка була гаслом як в античні часи, епоху Відродження, Нового часу, так є актуальною і нині. Вона не тільки визначає особливу роль людини у світі, її призначення, а й визнає людину критерієм розвитку змісту малюнка в творчій художній діяльності дітей. Відразу до зображувальної стадії каракулів дитина починає малювати людину, яка стає найулюбленішим предметом зображення. Цю особливість вчені помітили вже давно. Так, італійський дослідник дитячого малюнка Д. Річчі дотепно зауважив, що біблійне створення світу закінчилося творінням людини, а дитина починає творити в зворотньому порядку - з людини. [28]

Англійський дослідник Д. Селлі додає, що при цьому діти починають саме з голови – значущої частини “вінця творіння”. Російська дослідниця Ю.Н. Болдирєва, аналізуючи дитячі малюнки показала, що переважаючою темою в малюванні дітей є образ людини (в порівнянні з іншими темами – 80%). Сучасні дослідники також вважають, що образ людини є домінуючим зображенням дитини.

В. В. Селівачов, порівнюючи зображення первісної людини і дитини дошкільного віку, зауважує, що для першої – головним об‘єктом зображення є промислова тварина, від якої залежить існування самої людини; для дитини головним об‘єктом зображення є людина. А.М. Шуберт при вивченні малюнків дітей Півдня, підтвердила, що для людей примітивної культури є тваринна тематика. А. С. Мухіна пояснює факт домінування образу людини не стільки тим, що дитина орієнтується на собі подібних, а на тому, що дорослі майже всіх цивілізованих країн знайомлять дитину насамперед із зображенням людини. Як доказ, вони наводять те, що діти відвідують дитячі навчальні заклади і вчаться малювати згідно з навчальними програмами, зображують спочатку стрічки, доріжки, драбинки, кульки, квітки тощо. Але як би там не було, а цікавість дитини до зображення людини залишається стійкою.

Саме це металізування стало основним показником рівня розумового розвитку дитини. Підставою для створення такого тесту була думка про те, що малювання, яке є природною і приємною діяльністю для дитини, формується разом з розвитком психіки людини. Звідси випливає, що малювання, мова розвиваються разом з психікою, тому вони можуть стати показниками психічного розвитку дитини. Тест приділяє увагу не тільки художнім засобам виразності зображення людини, скільки точності, конкретності, деталізуючи її форми. Якщо раніше цим тестом вимірювали інтелект дитини, то сьогодні ним користуються для виявлення загального рівня розвитку дитини.

Діагностичний підхід на базі малювання людини показала і інша американська дослідниця К. Маховер, яка проаналізовуючи дитячі малюнки (з зображенням людини в тому числі), визначила певні риси, які стосувались не тільки рівня інтелектуального розвитку, скільки особистісних властивостей. Маховер склала тест, який передбачав протекцію особистісних властивостей, внутрішнього світу і переживань дитини на малюнок. Вона зазначила, що коли дитина малює людину, то підсвідомо ідентифікує її з собою або з кимось іншим. Цей тест, як інші проективні методики може виявити деякі загальні тенденції, бути додатковим до місця дослідження.

На зображення людини в дитячому малюванні ґрунтуються також і тести на виявлення індивідуально-типологічних відмінностей, статево-рольової орієнтації та багатьох інших модифікацій. Використання малюнків з людиною в практичній психології є метою діагностики додатково підтверджує те, що саме образ людини є поширеним і популярним у дитини. Це дає уяву для більш уважного ставлення до цього феномена художньої діяльності як психологів, так і педагогів.

Ніщо в житті так не цінується як рідне оточення., сім‘я. Адже сім‘я – це саме той інститут виховання, що склався природним чином, де можна відчути тепло близьких людей , їх піклування одне про одного.

Виховання в сім‘ї здійснюється в різних життєвих ситуаціях, тут створено емоційну атмосферу захищеності дитини, умови для виховання і розвитку в ній найкращих рис особливості. Однак, іноді на жаль трапляється так, що в нормальній на перший погляд родині малюк росте в атмосфері байдужості, почуває себе дискомфортно. Найчастіше причиною цього є те, що батьків хвилюють власні проблеми, а чим живуть їхні діти – їх не дуже цікавить. Щоб краще пізнати особливості своєї дитини і створити в родині атмосферу здорових стосунків, батьки можуть використати подібні тести, що допоможуть проаналізувати і зрозуміти дитину.

Гарний портрет, за визначенням дослідників, є зорова, візуальнабіографія людини, яка не просто віддзеркалює зовнішні риси обличчя, а розкриває її природну драму, передає внутрішню сутність, неповторне "я", тобто характер, темперамент, настрій, почуття та думки, національність, професію, життєвий склад. Уважно придивляючись до них, ми намагаємося простежити не тільки зовнішні зміни, але й розгадати цю людину, осягнути її душу, сказати про неї нове слово.

Саме автопортрет є свідченням процесу усвідомлення людиною своєї самобутності, неповторності, несхожості з іншими індивідами. Він аж ніяк не є егоїстичним милуванням самим собою, а навпаки, намаганням зрозуміти, побачити, розгадати через риси власного обличчя, їх зміни в перебігу невблаганного часу, інших людей. Автопортрет, крім того, є проявом аналітичних здібностей, обдарованості психолога, філософського підходу до явищ життя, без чого, як відомо, неможливо стати справжнім письменником.

Відомо, що портрет як жанр мистецтва, має складну структуру змістовного насичення. Він не просто фіксує зовнішні риси реально існуючої людини, а й розкриває її характер, психологію, тобто створює художній образ. Справжній майстер, малюючи портрет, перш за все шукає не зовнішньої, емпіричної подібності, а внутрішньої, естетичної. Він намагається досягти не рабського копіювання моделі, а, через виразні, яскраві риси, осягнути внутрішній космос її душі. Цікаво, що під час виконання цього завдання, художник мимоволі розкриває нам і своє власне світобачення: уяву про красу, гармонію, добро і зло, долю і щастя. Таким чином, портрет - завжди подвійний образ: художника і його моделі. Крім того, сприймаючи портретний образ, відтворений засобами мистецтва, проникаючи в думки і почуття портретованої людини, ми одночасно пізнаємо її оточення, стиль життя, суспільні відносини, особливості часу. Отже, портрет – це гармонійно-завершена картина минулої культурно-історичної епохи, яку можна наочно побачити, відчути, прочитати, віртуально зануритися в неї та зробити певний психоаналіз. Цю практику можна використовувати й в школі для того щоб відкрити світ дитини для неї самої та для більш кращого розуміння її вчителів.

Висновки до першої частини

Узагальнюючи усе вище сказане, необхідно підкреслити, що батьки й педагоги, повинні усвідомлювати те, що найважливіші обдарування - це краса душі, чистота серця й талант любові. По-справжньому розкриватися й розцвітати всі інші таланти можуть тільки на їхній основі. Талант, вирощений на ґрунті сумніву, себелюбності, марнославства й гордині, несе зло й руйнування не тільки навколишнім, але й, зрештою , самій людині.

Заняття з образотворчого мистецтва мають важливе виховне значення для дітей. При залученні їх до образотворчого мистецтва розвиваються естетичні смаки і можливості. Цьому слід приділити більшу уваги. Потрібно тактично пропонувати допомогу дитині, підтримувати її зацікавленість, заохочувати.

Введення в навчальну програму поширені уроки з образотворчого мистецтва допоможе виховати покоління, яке буде всесторонньо розвиненим і обізнаним.

Мистецтво неодмінно зацікавить дітей. Так, засобами живопису, скульптури, архітектури, графіки виражається краса життя, природи, виражаються високі думки, почуття. Твори образотворчого мистецтва кличуть до боротьби за прекрасне, відіграють велику роль в повсякденному житті. Талант розуміти і тонко відчувати прекрасне в образотворчому мистецтві, а у деяких дітей і талант створювати прекрасне в живописі, скульптурі, графіці, паперопластиці, малюванні починає формуватися в процесі особистої творчої діяльності, в процесі ознайомлення з образотворчим мистецтвом.

РОЗДІЛ ІІ. ДОСЛІЖНО-ЕКСПЕРЕМЕНТАЛЬ ПЕРЕВІРКА МЕТОДИКИ ВИКОНАННЯ ПОРТРЕТУ В СТАРШИХ КЛАСАХ

2.1. Організація експериментального дослідження

Програма навчання з образотворчого мистецтва структурно-умовно розділена на три етапи. Кожний етап охоплює навчальний рік та складається з семестрових тематичних розділів, які послідовно розв’язують художньо-пластичні, виразні, технічні та психологічні завдання образотворчості. Ритм, форма, рух, простір, світло та композиція, як складові образотворчості, розглядаються на кожному етапі навчання. Кожен з етапів є підґрунтям наступного в доповненні навчального матеріалу, актуалізуючи окремі художньо-творчі аспекти з поступовим їх ускладненням. Акцентується увага на багато вимірності художньо-естетичних завдань та їх вирішення в пластично-образному аспекті, ініціюється пошук власних способів виконання робіт в художньо-творчому самовияві учнів.

6 клас. Духовний і предметний світ людини.

Розвиток формально-логічного мислення, вміння спрощувати, узагальнювати, виявляти конструкцію та об’єм форми. Зосередження уваги учнів на формі з метою подальшого впливу і взаємозв’язку цієї форми із сутністю образу. Визначення кольору через виявлення зв’язків його зі світлом (штучним, природним) доповнює попередній досвід учнів у виявленні образності форми.

Навчання формоутворенню в образотворчому мистецтві базується на художній практиці учнів, яка передбачає їх орієнтування в специфіці образотворчого мистецтва та в оволодінні певними художньо-технічними навичками. Контрольні форми, пропорції, фактурне, тональне виявлення форм та вивчення світлотіні як засобу визначення форм, її контурів, пластики, фактури поверхні, засвоєння трансформації форм використовується учнями під час конструювання і формування предметів.

Та якщо погляну ти на цю структуру більш точніше поглибленіше то можна помітити, що в усіх програмах, що сформовані та складені для навчання у 5-7 класах постійно розглядаються такі теми, як пейзаж, натюрморт, стилізація, побудова предметів, композиція, кольорознавство, та багато інших деталей необхідних для правильного формування образотворчих вмінь. Та тема, що стосується портретного жанру розглядається лише в програмі для шостого класу і для її розгляду приділено тільки шість годин і одна з них є контрольною для підведення підсумків і оцінювання попередніх робіт. І якщо брати в загальному то годин образотворчого мистецтва у цих класах виділено лише одна година на тиждень і на кожному новому занняті має бути розглянено нову тему..

Під час проходження виробничої практики в загальноосвітніх закладах, в процесі розробки методичного матеріалу, перед нами постала проблема не досконалості методичної розробки уроків та необхідності проведення додаткових занять з образотворчого мистецтва та створення гуртків на основі даної тематики.

Спираючись на існуючий предметно-інтегративний підхід до мистецької освіти, наукові та методичні джерела, орієнтуючись на праці вчених, мистецтвознавців та художників-педагогів, пропонуємо практичну детальну розробку методики викладання уроків для учнів старших класів виконання портрету.

Важливою ознакою культури сучасного суспільства є прискорений темп науково-технічного розвитку, перманентність і швидкість змін у всіх сферах людської діяльності, мозаїчність і візуалізація інформації, що суттєво впливає на темпи розвитку дитячого організму. На думку автора, впровадження в програму легкої класичної музики учням старших класів загальноосвітніх шкіл допоможе спрямуватись в гармонійне русло розвитку. Західні педагогічні методики активно використовують музичний підхід з науковим обґрунтуванням окресленої проблематики, що забезпечує всебічне усвідомлення та подальше застосування учнями отриманих навичок та вмінь.

Організація констатувального експерименту на онові попередніх даних полягає в тому, що б перевірити попередньо набуті знання учнів на основі портретного жанру.

З огляду на програми молодших та старших класів то тему портрету учні шостих класів проходили в молодших класах, де для розгляду цієї теми присвячено по декілька годин, що року. Отже на основі цих даних можна сформувати думку про те, що у них є попередньо сформовані знання уміння та навички, що до анатомічної, пропорційної, конструктивної побудови портрету.

Для проведення експерименту було обрано два класи, що на той момент за шкільною програмою навчання проходили тему «Портрет». Ці класи було поділено на контрольну та експериментальну групи, на основі експериментальної групи було створено гурток з образотворчого мистецтва в якому основною темою вивчення був «Портрет та його виконання живописними техніками». Для створення гуртка було побудовано методичні розробки, що були затверджені дирекцією школи та вчителями даного предмету. Та систему відповідного оцінювання знань з даної теми. Критерії оцінювання були поділені на три рівні: низький (3 бали), середній (4 бали) та високий (5 балів).

Високий рівень: учні володіють та добре оперують набутими знаннями та вміннями, при побудові обличчя використовують знання з анатомії, композиції, перспективи, дотримуються пропорцій при конструктивній побудові; при виконанні творчих робіт проявляють велику активність, виявляють великий інтерес до пізнання образотворчого мистецтва, прагнуть освоїти основи портретного жанру; мають яскраво виражену потребу у творчому самовдосконаленні.

Середній рівень: володіють попередньо набутими знаннями та вміннями, мають теоретичні знання про анатомічну будову обличчя, пропорції, та при виконанні практичної роботи не достатньо опираються на це, але в композиційному та конструктивному вирішені виконують роботи майже правильно; виявляють інтерес до пізнання портретного жанру, однак недостатньо володіють умінням його інтерпретації, відчувають потребу творчого самовдосконалення, проте недостатньо працюють над цим.

Низький рівень: мають багату уяву, інколи оперують попередньо набутими знаннями, проте через бідність теоретичних знань відчувають труднощі в процесі їх втілені на практиці; творчі спроби відзначаються низьким рівнем пізнання; їм характерні загальні основи пропорції, композиції, анатомії; виявляють потребу у самовдосконаленні, але бракує досвіду для знаходження нових шляхів успішної творчої реалізації.

Для того, щоб точніше і глибше дізнатися та проаналізувати знання учнів у сфері портретного жанру було створено комплекс самостійних робіт та творчих завдань, що оцінювалися за вище зазначених критерій.

Система перевірки була поділена на чотири основні розділи анатомія, пропорція, конструювання та композиція, були проведені тестування, самостійні та практичні роботи. Дані цих перевірок зазначені в таблиці 1.

Таблиця 1

№п/п	Макрові групи	Розділ перевірки	Відсоткове вираження знань та вмінь
Високий	Середній	Низький
1.	Шості класи	Анатомія	15.5 %	27.8 %	56.6 %
2.	Шості класи	Пропорції	18.1 %	32.4 %	49.4 %
3.	Шості класи	Конструювання	13.9 %	30.5 %	55.5 %
4.	Шості класи	Композиція	24 %	33.5 %	42.4 %

Проаналізувавши отримані дані можна зробити висновки , що набуті попередніми роками знання є досить низькими і тому поглиблений розгляд та вивчення тами портрету у старших класах досить необхідним для повної сформованості та розвитку творчих здібностей, естетичного виховання та суспільної сформованості особистості.

2.2 Обґрунтування та проведення формувального експерименту

Умови позаурочної діяльності значно розширюють межі пізнання образотворчого мистецтва завдяки екскурсіям, під час яких відбувається ознайомлення з пам'ятками архітектури, садово-паркового мистецтва, відвідуванню майстерень живописців, скульпторів, народних майстрів і безпосередньому спостереженню за творчим процесом.

Не менш важливим є опанування основ дизайнерської творчості, яка за своєю специфікою поєднує утилітарну та художню функції, розповсюджується на оточуюче середовище, побут, предметний світ. В процесі дизайнерської творчості у школярів виховується художньо-образне сприйняття дійсності, творчий підхід до оформлення предметного оточення, оригінальність художнього мислення, конструкторські здібності, формується чуття пропорцій, єдності красивого й корисного.

На заняттях живопису досягається органічне поєднання сприйняття й власної практичної діяльності, удосконалюється вміння втілювати в конкретному матеріалі свої життєві враження, розвивається чуття кольору, ритму, форми, об'єму, вміння осмислювати оточуючий світ через художній твір, не дарма Василь Сухомлинський говорив: «Пізнаючи цінності мистецтва, людина пізнає людське в людині, піднімає себе до прекрасного…»

Завдяки сучасним комп'ютерним технологіям учні мають можливість опанувати основи комп'ютерної графіки, використовувати у власній художній творчості різні художні матеріали на основі їх досконалого імітування комп'ютером. В організації діяльності слід звернути увагу на органічне поєднання "віртуальної" та "реальної" творчості.

На основі попередньо зазначених та отриманих даних виносяться такі завдання формувального експерименту експерименту:

Оцінити ефективність методики зображування портрету в старших класах. Визначити як впливає методика закріплення навчального матеріалу на результати навчання та розвиток навичок самостійної роботи учнів старших класів.

З’ясувати вплив взаємної дії експериментальних методик навчання малювання портрету та повторення навчального матеріалу на результати навчання.

Визначити найбільш ефективне поєднання традиційних та інноваційних методик на всіх етапах навчання.

От же після попереднього етапу досліду (констатувального) можна зробити висновки, щодо необхідності введення попередньо розроблених програм з образотворчого мистецтва на тему «Портрет», та додаткових занять на основі гуркової роботи.

За розробленою програмою, учні шостих класів поділяються на дві групи: контрольну, що буде проходити звичайну програму вивчення теми портрету, та експериментальна на базі якої буде створено гурток з поглибленішим та точнішим вивченням портрету, його анатомічних основ, пропорцій, конструювання на основі цих даних та правильність компонуваня портрету на робочій площині.

Робота гуртка поділена на чотири цикли що включали в себе вивчення анатомії обличчя людини, пропорції обличчя, конструювання людського обличчя на основі даних анатомії та пропорції та правильність компонування портрету на площині за законами композиції.

Спостереження за практичною роботою експериментальної групи та контрольної показали, що швидкість і якість виконання портрету у експериментальному класі на уроках вища, ніж у контрольному. В експериментальному класі відбулося значне збільшення кількості учнів з високим рівнем успішності – з 18,8% до 29,1%. За час формуючого експерименту у контрольних класах значного збільшення учнів високого рівня не виявлено, значна частина учнів залишилася на середньому та низькому рівні успішності, а в експериментальній групі значна кількість дітей перейшла на середній рівень. Це дає можливість зробити висновки про позитивні зрушення у мотиваційному компоненті навчальної діяльності, творчої діяльності та оптимальних педагогічних умов для опанування учнями старших класів технікою побудови, що сприяє ефективності у виконанні портрету.

Перевірка підвищення знань проводилася за вже сформованими критеріями та висвітлена в таблиці 2.

Таблиця 2.

Показники навчальних досягнень
№ п/п	Макрові вікові групи	Розділ перевірки	Контрольна	Експериментальна
Високий	Середній	Низький	Високий	Середній	Низький
1.	Шості класи	Анатомія	14.3 %	29.8 %	54.6 %	22.3 %	34.1 %	45.1 %
2.	Шості класи	Пропорції	20.1 %	30.4 %	49.4 %	25.1%	37.6 %	32 %
3.	Шості класи	Конструювання	12.8 %	31.6 %	55.5 %	18.5 %	30.6 %:	49.1 %
4	Шості класи	Композиція	21.5 %	32.5 %	45.4 %	29 %	38.6 %	33.2 %

Показники навчальних досягнень учнів

Отже, в процесі оцінної діяльності за правильної її організації (дотримання етапності, використання системи методів переконання та стимулювання, створення комплексу виховних ситуації з опорою на колективні форми роботи в поєднанні з індивідуальним та диференційованим підходом) впровадження в навчальний процес додаткових годин навчання малювання портрету сприяло підвищенню ефективності учнів старших класів з інших видів образотворчого мистецтва.

2.3 Результати дослідно-експериментальної роботи

Серед багатьох предметів, що вивчаються в загальноосвітній школі, чи не найвищий виховний потенціал належить мистецтву з притаманним йому впливом на свідомість і несвідомість особистості, на інтелектуальну та емоційну сферу, на моральне і фізичне здоров`я дитини.

Мистецтво – це універсальний спосіб мислення, здатний синтезувати істину, добро й красу, формувати людину-творця. Школа має трансформувати в осередок плекання творчої особистості, виховання людини з високою естетичною культурою, самостійним культурним мисленням, здатної до життєтворчості на основі здобутих знань, яка виявляє готовність до постійного їх оновлення та інтегрування у власному досвіді з метою творчої самореалізації.

Мистецтво створене людиною, відображає її повсякденне життя. Воно дуже різноманітне, має дуже багато видів і жанрів. Воно – як дерево життя, з могутнім стовбуром і багатьма відгалуженнями, які, у свою чергу, діляться на гілочки, а далі – на окремі листочки. А коріння цього могучого дерева – у сенсі життя народу, його історії, його теперішнього і майбутнього.

Педагогами накопичено великий досвід викладання предметів художньо – естетичного циклу, розроблено варіативні програми, оригінальні методики викладання мистецтва в школі, створюють підручники і робочі зошити з образотворчого мистецтва, музики і світової художньої культури.

Викладання предметів «Образотворче мистецтво» і «Музика» у школі має ґрунтуватися насамперед на діяльнісному підході до мистецтва, що допомагає дитині скласти цілісну картину світу, дає змогу приймати творчі рішення в широкому спектрі життєвих ситуацій, формує духовні й моральні якості особистості.

Необхідно також втілювати на практиці ідеї цілісної художньої освіти, виходячи з визначення значущості кожного з видів мистецтва для формування духовного світу дитини. Водночас важливо дотримуватися логіки взаємозв’язку між предметами мистецтва з урахуванням об’єктивно існуючих параметрів, норм шкільного навантаження, структури предметів, змістової єдності основної і додаткової освіти. Тому слід орієнтуватися не на запровадження нових дисциплін, а на інтеграцію різних видів мистецтва в освоєнні предметів художньо – естетичного циклу.

За твердженням відомого психолога Л. Виговського, навчити творчості неможливо, але дати вміння, навички та знання, які допоможуть дитині у творчості.

Дидактична ефективність засобів навчання та їх використання, була оцінена групою вчителів Миронівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №1. В цілому можна сформулювати таку таблицю досягнень контрольної та експериментальної груп:

Таблиця 3

к/р №	Мікро вікові групи	Середні рівні і показники навчальних досягнень
Контрольні	Експериментальні	Процент підвищення
Високий	Низький	Середній	Високий	Низький	Середній	Високий	Низький	Середній
1	6 класи	13,55	39, 6	43,5	19,2	55,8	15,56	4,63	15,2	27,94

Експериментальна робота дозволила визначити сукупність педагогічних умов, що забезпечують ефективність методики виконання портрету на заняттях образотворчого мистецтва:

підбір видів наочності, доступних для сприйняття та відтворення учнями;
використання у навчально-виховному процесі необхідного та достатнього обсягу систематизованої інформації щодо малювання (історичний, теоретичний, практичний аспекти);
оволодіння традиційними прийомами створення малюнку;
доступність та педагогічна доцільність запропонованих завдань;
творення на уроках позитивно-емоційної творчої атмосфери зацікавлення та захоплення.

Висновки до другої частини

Уява, фантазія являються найнеобхіднішими здібностями людини, а розвивається вона особливо інтенсивно в молодшому та старшому віці. І якщо в цей період уяву спеціально не розвивати потім наступає різке зниження цієї функції. Разом зі зменшенням здібності фантазувати у людини знижаються можливості творчого мислення.

З-поміж інших видів мистецтва образотворче є унікальним у вирішенні завдань як художнього, так і особистого розвитку, громадського і духовного становлення підростаючого покоління Це зумовлено не тільки природою сприймання образотворчого мистецтва, а й тим, що вже в ранньому віці образотворча діяльність становить одну з найдоступніших і емоційно-захоплюючих форм творчості

На уроках образотворчого мистецтва, оцінюючи уміння учня зображувати, використовувати різні техніки під час виконання творчих робіт тощо, слід враховувати і стимулювати власне бачення учнем художніх образів та вибір шляхів творчої самореалізації. Результатом навчання, виховання й розвитку мають стати художньо-світоглядні уявлення, ціннісні естетичні орієнтації, художньо-образне мислення, творчі здібності учнів.

Уроки образотворчого мистецтва мають важливе виховне значення для дітей. При залученні їх до образотворчого мистецтва розвиваються естетичні смаки і можливості. Цьому слід приділити більшу уваги. Потрібно тактично пропонувати допомогу дитині, підтримувати її зацікавленість, заохочувати.

На основі проведених досліджень можна зробити висновки що портретному жанрові у вивчені образотворчого мистецтва приділяють досить мало годин. З чого випливає потреба збільшити години на їх вивчення та введення в освіту нововведень та новітніх програм навчань, що даватимуть змогу повністю сформувати та втілити можливості розширення програми з образотворчого мистецтва.

Введення в навчальну програму поширені уроки з образотворчого мистецтва допоможе виховати покоління, яке буде всесторонньо розвиненим і естетично обізнаним.

В даному напрямку було і спрямоване дослідження, що проводилося на базі Миронівської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1 в старших класах. Для дослідження було обрано шості класи, адже саме в їх навчальній програмі були відведені години для вивчення портретного жанру.

РОЗДІЛ ІІІ. ВИДИ ТА ЖАНРИ МАСЛЯНОГО ЖИВОПИСУ ЙОГО ТЕХНОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

3.1 Виникнення творчого задуму

Створити щось нове, неймовірне, неповторне, відкрити світ очима творця, саме для цього художник бере до рук пензлі та фарби. Будь-який художник не тільки зображує предмет свого творіння, а й передає в ньому своє світобачення, намагається повністю розкрити зображуваний предмет не лише зі сторони естетичного вигляду, а також зі сторони прекрасних почуттів та відчуттів, що він викликає при його спогляданні.

Живопис маслом – це техніка, якій надають перевагу більшість художників, і яка однаково високо ціниться, як професіональними так і любителями. Така її репутація основана на тому, що майже всі великі майстри писали маслом. Масляна фарба – цільний і міцний матеріал, його можна використовувати на любому форматі, від мініатюрних робіт до настінного живопису.

Техніка масляного живопису була відома ще в Стародавньому Римі, та до кінця ХV століття цей метод не розповсюдився за межі свого винаходження. В епоху Відродження, коли у якості універсальної основи почали використовувати холст, масляний живопис став одним найпопулярніших художніх виразностей. В результаті широкого розповсюдження масляний живопис притерпів найбільші стилістичні зміни на кожному етапі своєї історії. Довгий час винахід масляного живопису приписували художнику XV століття Яну Ван Ейку. Та він лише удосконалив уже існуючий стиль живопису. Детальна розробка усіх дрібних елементів на його роботах являється найкращим доказом широких можливостей масляного живопису для реалістичних відображень дійсності.

Кожен художник беручи до рук масляні фарби має за мету передати всі його властивості, відкрити нові можливості, знайти краще вирішення питання, удосконалити вже існуючі техніки та властивості, що створилися за сотні років. Кожна робота майстра відкриває, щось нове для глядачів - неймовірне поєднання кольорів, передача світла і тіні, почуттів та емоцій зображуваного, настрій, внутрішній світ.

Художники портретисти втілюють у своїх роботах образи людей, що їх оточують, що живуть поруч них самим звичайним життям: робоча людина, селянин, сестра, старенька бабуся, чоловік, що кудись поспішає та зупинився на мить на зупинці, дитина що посміхається сонечку, закохані на прогулянці, безліч тем і можливостей, безліч людей, безліч історій, що може розповісти художник. І найголовніше, що ці історії можливо прочитати поглянувши лише на портрет і не потрібно перечитувати біографії цих людей, що б зрозуміти і побачити, що вони відчували в ту мить, що переживали, який у них був настрій, що вже встигли пережити у своєму житті за свої роки.

Варто тільки поглянути на «Портрет И. И. Левітана» Бакста Лева Самойловича, яка біль та приховані страждання в погляді приреченого, безнадійно хворого художника.

«Мы все любим искусство –казав М. М. Ге ,- мы все его ищем, мы все его открываем и остаемся ненасытными. Всем нам хочется верить, что оно еще многое и многое, может быть, откроет…».

Ге не писав портретів на замовлення. Чим більше йому подобалася людина, тим щиріші виходили на полотнах їх живописні відображення. Найчастіше Микола Ге писав свою дружину «Дружина художника з сином», «Портрет А. П. Ге за читанням», з великою любов’ю зображуючи взагалі-то не дуже красиве, з круглими рисами обличчя жінки, змушуючи відчути, чим багатий її внутрішній світ.

Глазунов Ілля Сергійович, Звєрєв Анатолій Тимофійович, Кіпрінський Орест Адамович, Крамский Іван Миколайович, Нестеров Михайло Васильович, Петров-Водкін К. С., Репін І. Е., Остроумова- Лєбєдєва Анна Петрівна відомі, видатні та визнанні творці живопису і художники, що працювали в напрямі портрету. Всі вони творили щось неймовірне пишучи свої роботи варто тільки поглянути на ці роботи і бажання створити, щось подібне не покине тебе до кінця твоїх днів. От і моїми почуттями заволоділо таке відчуття, відчуття чогось не відкритого в собі та в оточуючих, бажання передати мить неймовірного щастя та не зримих і таких рідкісних моментів ейфорії, що охоплюють людину інколи лише раз в житті. І порив цей привів до написання роботи «Наречена».

Ця робота виконана з любов’ю, захопленням тими почуттями та позитивною енергією, що випромінювала ця людина. Напевно всі митці захоплюючись певним задумом вже не можуть взятися за щось інше, до тих пір поки не завершать своє творіння, що рветься на світ.

3.2 Технологічні особливості масляного живопису

При технологічному аналізі живопису ми розглядаємо картину не як площину (як при естетичному сприйманні), а як трьохвимірне тіло, яке має різні матеріали, розташовані за визначеним принципом. Якщо ми явимо собі картину в розрізі, то побачимо, що вона складається з декількох більш або менш однорідних шарів, розташованих в порядку, який відповідає наступності процесу створення картини.

Спеціально оброблений матеріал з відповідним образом підготовленою поверхнею, на якій художник створює свій витвір, ми називаємо в цілому живописною основою. Фарби, які на нього наносяться називаємо живописними шарами, а поверхневе прозоре покриття, що виконує захисну функцію, - лаковим шаром. Ці основні елементи картини не завжди бувають одношаровими. Вони в свою чергу складаються з проміжних шарів, розташування яких дещо відрізняється у окремих типах живописних технік, особливо у настінному живописі, у якому найменування елементів абсолютно інше, ніж у станкових картин.

Живописна основа, яка підвищує міцність і стійкість полотна, складається з декількох шарів. Найнижчим шаром є власне живописна основа; на ній разом з грунтом лежить весь кольоровий шар. В залежності від обставин живописною основою бувають різноманітні матеріали: дерев’яні дошки (дубові, горіхові, липові, фанерні, масонітові) або металеві (з міді, алюмінію), потім полотно, папір, картон, пергамент, камінь, скло, штучні органічні і неорганічні матеріали. Як правило, живописна основа має ґрунтове покриття – одношарове чи багатошарове. Ґрунтове покриття певним чином готує фактуру поверхні основи, і крім цього, створює додаткові сприятливі оптичні умови для картини. грунтові покриття, часто скорочено називають грунтом, ділять на клеєві, олійні і темперні (емульсійні) або за типом наповнювачів або пігментів – на крейдяні і гіпсові. Іноді грунтові покриття розрізняють також за яскравістю і за кольором: білі, темні або тоновані, кольорові. Під терміном “болюсні” грунтові покриття ми розуміємо червоно-коричневі грунти, не залежно від того, чи мають вони болюс чи вони складаються з інших пігментів, подібних за кольором до болюса.

Між основою і ґрунтовим покриттям за звичай знаходиться проміжний, зв’язуючий шар, який підсилює прилипання і зчеплення обох гетерогенних елементів, а в деяких випадках усуває зайву всмоктувальну здатність основи. Цей шар готують із клею, разом із тим, що желатину, рідше – із смоляних лаків.

На поверхню ґрунтового покриття наносять тонкий шар, призначений для усування всмоктувальної здатності грунту. Його назва “ізоляція” – ізолюючий шар повністю має функцію, яку він здійснює. Він попереджує проникнення зв’язуючих фарб (наприклад, олії) в грунт. Це, загалом, шар желатину, смоляного або масляного лаку. Так як колір білих грунтів не відповідає замислові деяких художників або цілих шкіл живопису, то грунти іноді покривають лесирувальною або напівпрозорою фарбою – імприматурою. Цей термін запозичений спеціальною літературою із джерел епохи Відродження, згідно з яким фарбу втирали або, точніше, втискали в грунт долонею. Цю фарбу можна або наносити на висохлий ізоляційний шар, або прямо змішувати з ним.

Зв’язуючою імприматурою є, за потребою, олія чи клей.

Ґрунтове покриття, яке швидше є результатом праці ремісника, не байдуже для кінцевого ефекту живописного твору як твору мистецтва. Структура його поверхні гладка чи шорстка, його всмоктувальна здатність і особливо його колір є надзвичайно важливими факторами, для вибору яких потрібно ставитися дуже серйозно, так як властивості матеріалів грунту обумовлюють можливості і межу процесу роботи живописця.

Другий важливий елемент картини – власне живописний шар – є в повному розумінні слова твором мистецтва, хоча його виконання також загалом визначається технічними можливостями. Коли живопис складається з великої кількості шарів, а найчастіші воно саме так і буває, найнижчий шар називається підмальовком, але тільки в тих випадках, коли цей шар є підготовкою для наступних шарів. Цей термін взятий нашою літературою по історії мистецтва тільки в останні десятиріччя і звідти був позиченим технічною літературою. Лесіровками ми називаємо прописки прозорими фарбами. Для прописок корпусними фарбами у нас нема спеціального терміна.

Техніку живопису визначають не пігменти, а зв’язуючі фарб, за якими ми і класифікуємо існуючі техніки на олійний живопис, темперу, гуаш, акварель і пастель. Сучасні картини, як правило, виконуються в одній техніці, хоча на одній картині можна застосувати дві техніки, наприклад, картина може бути підмальована темперою, яка швидко сохне, і завершена фарбою, що сохне повільніше (олійна фарба). Комбінація технік найширше використовується у змішаній техніці, при якій шари темпери і олійної фарби чергуються декілька разів.

Лак, покриваючий захисний шар, зовсім не застосовується в акварелі, гуаші, пастелі і тоншій темпері. Раніше було запропоновано замінити терміни “лак”, “лакування” словами “оліфа” і “оліфування”, завдяки чому ми перестали б плутати картинні лаки з лаками-фарбами, наприклад, краплаком. Початкове визначення, проте, так прижилось, що пропозиція не була прийнята.

За характером підсихання ми поділяємо лаки на олійні, що висихають в результаті хімічних процесів; літучі (лаки на літучих розчинниках), що висихають в результаті фізичних процесів; ті, ті, що тверднуть при нагріванні, які висихають в результаті реакцій поліконденсації. За складом ми розрізняємо лаки смоляні, олійно-смоляні, синтетичні, ефіро-целюлозні, білкові і, нарешті, за розчинниками – скипидарні, спиртові, ацетонові, водні і емульсійні.

В настінному живописі розташування окремих шарів і їх назви зовсім інші. Функцію грунту виконує стіна із штукатуркою. Штукатурка, як правило. Складається із декількох шарів сходової структури. За складом ми розрізняємо штукатурку вапняну, гіпсову і цементну, а за характером висихання – повітряну, що твердне на повітрі і гідравлічну, яка твердне під водою. У фрески у відношенні поверхневого шару штукатурки затвердилась назва – інтонако, запозичена із літератури епохи Відродження. До настінної техніки живопису з неорганічними зв’язувачами відноситься власне фреска, вапняне секко, стереохромія і живопис ефірами кремнієвої кислоти. Іноді для настінного живопису застосовується і темпера, і енкаустика, і олійні фарби з органічними зв’язниками.

Отже, ми бачимо, що живописний твір є складним організмом, який має велику кількість зовсім різних речовин. Нема жодної такої ланки художньої діяльності, де потрібно було б звертати стільки уваги на матеріал, як у живописі.

Всі елементи картин з часом змінюються: лак тьмяніє, фарби темнішають, а грунт розтріскується. Окремі шари тісно пов’язані між собою, то зміни в одному шарі можуть відбитися в сусідньому шарі або навіть у всіх елементах картини. Тріщини, які утворюються в ґрунтовому покритті внаслідок руху полотна чи дерев’яної дошки, поширюються по живописному і лаковому шарах. Різні зміни, яким піддається картина або її елементи, можна за характером впливу поділити на дві категорії: зміни фізичні і хімічні.

Із фізичних змін найважливішими є ті, що викликані коливаннями атмосферної вологості і температури. Більша частина речовин, які є в картині є речовинами рослинного чи тваринного походження, має колоїдний характері без упину реагує на рівень вологості повітря. Зі збільшенням чи зменшенням атмосферної вологості збільшується чи зменшується об’єм цих речовин. Тому вони знаходяться в безперервному, хоча і непомітному русі, що викликає напруження між окремими гіперогенними шарами, при чому останні послаблюються, розтріскуються і відділяються. Фарби відпадають і на кінець відбувається повне розкладання і руйнування картини.

Так само діють і різні зміни температури і на картини на металевих дошках. Внаслідок різкого розтягнення і стискання, наприклад, мідної дошки, фарби можуть зразу ж розтріскатись і відпасти. При низькій температурі знижується еластичність деяких зв’язуючих речовин (смоли, ліноксину і воску), і пошкодження, спочатку майже непомітне, пізніше, при нормальній температурі, викликають передчасний розпад картини.

Потемніння фарб на кольорових і темних ґрунтах можна пояснити за законами фізики (законами заломлення світла). Інші оптичні зміни, в першу чергу пожовтіння і вицвітання, як правило, викликаються і хімічними процесами.

До хімічних змін відносяться, зокрема процес окислення, якому піддаються більшою мірою різноманітні речовини, що використовуються в живописі. При окисленні у висихаючих оліях утворюються пофарбовані продукти, що викликають пожовтілість і потемнення фарб і лаків. Від цього процесу не захищені навіть смоли, що піддають повільному самоокисленні. Окислення викликають також вицвітання і інші зміни деяких фарб, особливо органічних барвників. Окислювальні процеси прискорюються світлом і вологістю.

Пожовклість багатьох зв’язуючих речовин є показником окислення, прискореного вологістю, живопис на полотні і на всіх основах, що легко пропускають вологу і повітря, є менш стійкою, ніж живопис на металевих чи дерев’яних дошках, які утримують вологу цілком чи більшу її частину. Картини на полотні потрібно було б оснастити зі зворотної сторони захисним консервуючим водостійким шаром, наприклад сумішшю воску і смоли. Такі картини були б більш стійкими і не темніли так інтенсивно, як незахищені картини. Всі рідкісні картини, що знаходяться у галереях, потрібно було б консервувати подібним способом. Підклеювання до картини нового полотна за допомогою крохмального клею, переслідує інші цілі; це не заважає проникненню вологи.

Кольорову поверхню потрібно захистити від вологи тонким шаром лаку. Найбільш придатними для вказаної мети виявилися лаки, виготовлені з природних смол із додаванням воску. Олійні лаки і лаки на основі синтетичних смол, плівка яких менш водостійка, є значно менш придатні, хоча на перший погляд здається, що вони в цьому відношенні зовсім надійні.

Стійкість і міцність картин безпосередньо залежить від стійкості до окислення окремих її елементів. Тваринний клей, крохмаль, гуммі арабік і віск окислюються значно повільніше, ніж висихаючи олії і смоли; тому, з хімічної точки зору живописні техніки, що використовують перераховані речовини в якості зв’язувачів більш стійкі, ніж олійний і олійно лаковий живопис.

Отже, ми підходимо до одного із головних положень технології живопису, що клеєві грунти більш стійкі, ніж олійні.

Більшість хімічних змін, що викликають старіння картини, можна пояснити або:

а) впливом кислот і основ (або основних окисів металів) на солі різного складу;

б) омиленням.

а) В якості прикладу хімічних змін цього типу можна навести почорніння свинцевих білил і посіріння хромової жовтої під впливом сірчаних газів, що знаходяться в атмосфері; побуріння берлінської (залізної) лазурі під впливом лугів; освітлення ультрамарину кислотами, так як і невелику міцність фрески в міському повітрі, причиною чого є повільний вплив сірчаної кислоти;

б) Пошкодження олійного живопису виконаного на цементній штукатурці, в якій є вільні луги, можна пояснити реакцією омилення: луги повільно впливають на ліноксин, утворюючи мила і гліцерин, які можна змити водою.

Досвід і вивчення побудови картини, внутрішнього розташування шарів і причин можливих пошкоджень наводять на висновок: стійкість живописного твору залежить не тільки від якості використовуваних фарб, але і від усіх елементів картини. І тільки в тому випадку, коли всіх шари картини технічно бездоганні і їх різноманітність паралізована і урівноважена довготривалою еластичністю, здатністю до розтягнення і взаємних зчеплень (взаємним спаюванням), можна очікувати, що картина буде стійкою за часом.

Великі стилеві епохи – готика, відродження і т.д. – створили технічно удосконалені, чіткі системи побудови картини. Готичний живопис на дошках є з технічної сторони у всіх відношеннях продумане ціле, окремі елементи якого урівноважені. Так можна сказати і про технічно удосконалений тип фрески на вапняній штукатурці епохи відродження або про техніку картини епохи бароко на полотні з кольоровим грунтом, як про специфічну систему живопису епохи відродження чи бароко. Отже, зрозуміло, що стиль завжди тісно пов’язаний з технікою виконання.

Олівець

Був час, коли не було олівця, адже не було і паперу, тож ні на чому було писати і малювати. Лише у ХІІІ ст.. створено перший олівець, який насправді не був сучасним олівцем. Це був штифт. Серцевину робили зі свинцю. Перший олівець у дерев’яній оправі виготовив французький вчений Н.Конте 1790 р.

Нині олівець виготовляють з розмолотого графіту з домішками вугілля, глини або фарби в порошку (для кольорових олівців) запресованих до потрібної твердості.

На початку роботи олівцем не бажано витирати неправильно намальовані лінії і штрихи, бо малюнок з кожним використанням гумки набирає гіршого вигляду, а папір стирається і нові штрихи вже не виглядають так свіжо і чисто як на папері, не протертого гумко.

Також не можна обводити виконаний малюнок сильнішою лінією. Жоден предмет на справді не має такої лінії, яка б його оконтурювала. І тому малюнок олівцем із контуром сильніше показаним навколо форми предмета, неправдивий. Є роботи відомих художників, які були обведені контурною лінією по всіх деталях. Справді, такі малюнки бувають тоді, коли художник стилізує форми, хоче виділити деталі малюнка, до деякої міри переосмислює зміст малюнка або користується такою технікою, яка вимагає контура.

Якщо говорити про роботу пензлем, то це інше. Для інших технік існуючих маслом, аквареллю, темперою, гуашшю існують пензлики придатні для тої чи іншої техніки.

Пензлі бувають круглі, плоскі, овальні. Плоскі з № 1 по 30, круглі з № 1 по 13.

Є такі види волосу пензлів: нащетинні, піщані, борсукові, медвежі, колонкові, білячі.

Пензлі щетинні – найбільш жорсткі, вони виготовляються з свинної щетини. По формі щетинні пензлі круглі і плоскі. Вони використовуються для масляного живопису, рідше для гуашші чи темпери.

Пензлі піщаникові виготовляють з обробленого волосся хвоста піщаника. Тільки плоскі. Волосся м’ягке, мало еластичне. В основному для роботи темперою, гуашшю, акварелю, при роботі олійними фарбами, для лесіровок, лакових поверхонь.

Пензлі борсукові – з обробленого волосся хвоста борсука. Тільки плоскі. В олійній живописі.

Пензлі з ведмедя – з обробленого волосся білого ведмедя. Вони пругкі і м’які. Застосовуються для роботи олійними фарбами а також темперою, гуашшю і аквареллю.

Пензлі з колонка – хвоста колонка. Круглі і плоскі. Застосовуються у всіх видах живопису.

Пензлі білячі – з хвоста білки. Тільки круглої форми, по паперу та фарфору малюють.

Пензлі флейци – з хребтової щетини волосся борсука, білки. Плоскі у виді, лопаточки з короткою ручкою. Використовуються для нанесення ґрунту, покриття лаком масляного і темперного живопису. А також флейцована в процесі живопису.

3.3 Послідовність виконання творчого задуму

Спочатку роблять підрамник, а потім на нього натягують полотно. Степлером прострілюють зверху один раз і знизу один раз, полотно натягують так, щоб нитки лежали паралельно сторонам підрамника, потім прострілюють бічні сторони, щоб була рівновага полотна, після чого з усіх боків прострілюють і натягують таким чином полотно на підрамник. Натягнуте на підрамник полотно ще не придатне для роботи; його як і картон треба покрити грунтом. В олійному живописі користуються клейовими, емульсійними та олійними грунтами. Клею в грунт треба добавляти стільки, щоб не було тріщин і від згинання полотна він не обсипався. Зворотній бік полотна має бути чистим. Грунти є різних типів, один з них клей ПВА добавляють до теплої води, щоб легше розмішувати на половину, потім цю суміш розмішують до однорідної маси і нею проклеюють полотно, коли полотно висохло роблять іншу масу. Цей клей ПВА на половину з водоемульсією і добавляють 50 гр. оліфи, після чого також розмішують на однорідну масу, потім покривають цим полотно вдруге, коли воно висихає протирають наждачкою для того, щоб поверхня була гладкою, якщо є вияв точкових проміжків, то можна перекрити ще раз, після того як друга прокладка висохне.

Коли грунт достатньо висохне, можна перейти до побудови композиції. Це роблять вуглем, м’яким простим олівцем, або кольоровим. Якщо рисунок роблять вуглем його слід закріпити дамарним лаком у суміші з розчином № 4 для живопису (піненом).

Писати можна тільки по сухому.

Живопис олією починають писати з підмальовка. Для цього фарбу беруть не густу і відрізу намагаються якомога точніше передати кольорові і тональні відношення.

Спочатку беруться за найтемніші місця – тіні, потім конкретизують і уточнюють зображуваний об’єкт. Щоб пензлем передати об’ємну форму кожен мазок повинен показувати певну чистоту площини предмета, її окрему грань.

В живописі кожен мазок треба класти свідомо, щоб він допомагав виявляти форму, тон і тому подібне. Отже, напрям і характер мазка залежить від форми об’єкта, характеру його поверхні, положення в просторі. При цьому слід пам’ятати, що мазок покладений пастозно, наближає зображення до глядача, а покладений тонко і гладенько віддаляє. Досить часто в живописі користуються лесуванням. Ним не слід зловживати, бо живопис темніє від надлишку олії. Лесування добре лягає на сухий гладенький підмальовок, тому перед цим поверхню живопису слід зашліфувати тонким наждачним папером.

Висновки до третьої частини

Масляний живопис приваблював всіх художників усіх часів, навіть починаючі художники спробувавши цю техніку вже ніколи не зможуть забути її та в деякій степені стануть залежними від неї. Адже у них прокидається бажання спробувати, щось нове і дізнатися про масляни живопис ще щось їм не відоме, випробувати всі його властивості та техніки писання.

От і ця робота виконується саме з тією метою, щоб удосконалити вже набуті знання та уміння та звичайно для того, щоб дізнатися про нього ще, щось досі невідоме та спробувати втілити ці знання у роботі.

Навіть підготовка полотна може бути настільки захоплюючою та різноманітною за технікою, що самі перші кроки перед початком виконання роботи можуть вже привабити художника. Підготовка полотна, правильність ґрунтування та самого початку виконання роботи відіграють важливу роль у створенні шедевру. Також не другорядний момент припадає на створення задуму та його точного спрямування.

Всі етапи роботи від початкового до завершального є невеличкими частинками великої мозаїки, що врешті-решт складається і втілюється у остаточно завершеній картині. Неможливо перейти до завершального етапу якщо ти не зробив перші кроки, так як у тій самій мозаїці, ти не складеш її повністю, якщо в тебе не вистачатиме навіть однієї деталі, а також не розпочнеш її складати не поєднавши перші її елементи.

Отже виконання роботи має бути повністю сформоване, обґрунтоване та мати певні етапи її виконання, і жодного етапу не може бути випущено, забуто та не виконано. Те ж стосується і творчої роботи «Наречена». Перш ніж прийти до її створення і виконання було дуже багато зроблено, обдумано та осмислено.

Висновки

Оскільки метою орієнтованої освіти є створення оптимальних умов для розвитку і становлення особистості як суб’єкта діяльності і суспільних відносин, які здійснюються відповідно до стійкої системи гуманістичних особистісних цінностей, тому важливо не стільки формувати й виховувати особистість, скільки виявляти, підтримувати і розвивати людину в людині; формувати у неї механізми самореалізації, саморозвитку, саморегуляції, самозахисту, самовиховання, необхідні для становлення самобутнього особистісного образу, а також забезпечити діалогічний, безпечний засіб взаємодії з людьми, природою, культурою, цивілізацією.

Гарний портрет, за визначенням дослідників, є зорова, візуальна біографія людини, яка не просто віддзеркалює зовнішні риси обличчя, а розкриває її природну драму, передає внутрішню сутність, неповторне "я", тобто характер, темперамент, настрій, почуття та думки, національність, професію, життєвий склад. Уважно придивляючись до них, ми намагаємося простежити не тільки зовнішні зміни, але й розгадати цю людину, осягнути її душу, сказати про неї нове слово.

Отже, на основі досліджень можна підтвердити той факт, що вивчення портрету виділено у навчальній програмі досить мало, і тому постає питання про створення додаткових занять або взагалі цілих гуртків. Що допоможуть глибше розглянути дану тему, поглибити знання та вміння учнів, привити їм правильне сприйняття оточуючих

Виконання даної роботи спонукало на створення творчої роботи, що втілила в собі всі частини зробленої роботи. На основі цієї роботи створено творчу роботу, дослідну роботу, що підтвердило необхідність образотворчого мистецтва в школі.

Список використаних джерел

Аболіна Т. Г., Миропольська. Естетичне виховання в школі. - К., 1987.
Бєлкіна Е. О. Від подиву до творчості // Мистецтво та освіта. - 1998, №2.
Бойчук М. Думки про мистецтво // Живописна Україна. - 1992. - № 1-2.
Джола Д. М., Щердо А. Б. Теорія і методика естетичного виховання школярів. - К., 1998.
Дем'янчук О. С. Естетичне виховання. - К., - 13 МН, 1992.
Державний стандарт галузі “Художня культура” // Мистецтво та освіта. - 1997, №3.
Зязюн І. А. Естетичний досвід особи. Формування і сфери вияву. - К.: Вища школа, 1976. - 174 с.
Кантор А. М. Малая история искусств, - М., Исскуство, - 1975.
Качур М. І. Виховуємо високе почуття гармоній з навколишнім світом // Мистецтво та освіта. - 2004, №2.
Кириченко М. А. Основи образотворчої грамоти. - К.: Головне видавництво видавничого об'єднання “Вища школа”, 1982.
Коновець С. В. Образотворче мистецтво як засіб активації дитячої творчості // Мистецтво та освіта. - 1999, №3.
Коновець С. В. Образотворче мистецтво в початковій школі // К. - 2000 - 79 с.
Кузин В. С. Основы обучения изобразительному искусству в школе. - М.: Просвещение, 1977.
Матковська О. О. Основи образотворчого мистецтва з методики викладання у початкових класах: курс лекцій. - Рівне, 1997.
Оніщенко О. А. Естетичне виховання: історичні традиції і сучасність // Мистецтво та освіта. - 1998, №3.
Панченко В. Естетика в сучасній культурі // Мистецтво та освіта. - 1997, №3.
Пасічний А. М. Образотворче мистецтво: Словник-довідник. - Тернопіль: Навчальна книга. - Богдан - 2003.
Піхманець Р. В. Психологія художньої творчості: Теоретичні та методичні аспекти. - К.: Наукова думка, 1991.
Сисоєва О. В. Естетичне ставлення дітей до творів живопису. - К., 1998.
Українська художня культура: Навчальний посібник // За редакцією Ляшенка І. Ф. - К.: Либідь, 1996 - 416 с.
21Анн Л.Ф. Психологический тренинг с подростками. – СПб.: Питер, 2005. – 271с.: ил. – (Серия «Єффективный тренинг»).
Адмаев Б.Ц. Психология и методика ускоренного обучения. – М.: Гуманит. Изд. Центр ВЛАДОС, 1998. – 272 с.
Ващенко Л.С. Основи здоров’я: Книга для вчителя / Л.С.Ващенко, Т.Є.Бойченко.- К.: Ґенеза, 2005. – 240 с.
Вишневський О.І., Кобрій О.М., Чепіль М.М.Теоретичні основи педагогіки: Курс лекцій / За ред.. О.Вишневського. – Дрогобич: Відродження, 2001. – 268
І.М.Дичковська. Основи педагогічної інноватики. Рівне, 2001р.
Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основі виховання і навчання: Навчальний посібник / Харк. держ. пед. ун-т ім Г.С.Сковороди. – 2-е вид., випр. і доп. - Харків: «ОВС», 2002 – 400 с.
Навчання в дії: Як організувати підготовку вчителів до застосування інтеракт. технологій навчання: Метод. посіб. / А.Панченков, О.Пометун, Т.Ремех. – К.: А.П.Н., 2003. 72 с.
Пометун О.І., Пироженко Л.В., За ред. О.І.Пометун. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук. метод. посіб. – К.: Видавництво А.С.К., 2004. – 192 с.; іл.
Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – 3-тє вид., перероб. і доп. - Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2005. – 232 с.
І.П.Підласий “Як підготувати ефективний урок” Київ “Радянська школа, 1989р.”

31. .В.М. Полевой, В.Ф. Маркузон, Д.В.Сарабьянов. Популярная художественная энциклопедия. М.,1986 книга ІІ.

Г. В. Беда. Основы изобразительной грамоты. М. «Просвещение»,1981.
А.А. Жаборюк «Український живопис останньої третини ХІХ – початку ХХ століття» К.-О. Либідь», 1990.
Е.В. Шорохов. Композиція. М.: “Просвещение”,1986.
Г.В. Беда. Живопись. Издательство “Просвещение”, 1986.
Я.Затенацький. Українське мистецтво першої половини ХХІ століття. Мистецтво”. К.,1965.
А.П. Яшухин. Живопись М. “Просвещение”, 1985.
Ю.Г. Аксьонова, М.М. Меридова. Цвет и линия. М.: Советский художник, 1986.
Андреев А.Л. Место искуства в познании мира. М.: Политиздат, 1980.
Волков М.М. Цвет в живописи. М.: “Искуство”, 1984.
Беда Г.В. Живопись и его изобразительные средства. М.: «Просвещение», 1977.
І.В. Долгополов Майстри і шедеври: Образотворче мистецтво, 1986-1987.
Рисунок. Живопись. Композиция: Хрестоматия: Учебно пособие для студентов худож.-граф.фак.пединститутов.-М.: Просвещение,1989.-С.78-133.
Рисунок и живопись. Руководство для самодеятельных художников. 3-е (сокр)изд.- М.: Искуство, 1976.
Ковалев Ф.В. Золотые сечение в живописи: Учебное пособие.К.:Выщая шк.Главное изд-во,1989.
В.В. Андреева “Что такое искуство?” М.Сов.худ.,1973.
Алексеев С.С. О колорите.-М.: Изобразительное искуство”, 1974.
25.“Архітектура”, короткий словник-довідник, за заг. ред. А.П.Мардера, Київ “Будівельник” 1995.- .77.
26.“Мистецтво України”. Енциклопедія, т.1. К.”Укр.енциклопедія”, 1996. с.155-157, 219, 227.
Живопись. Практическое руководство. Москва, “Искуство”, 1964.
І. І. Сердюк, С. М. Семенихіна Образотворче мистецтво. Тематичне планування та розробки уроків – Видавництво «Ранок», 2006.- 256 с.

Додаток А

Тема: « Портрет у живописі, графіці, скульптурі»

Мета: формувати навички малювання портрета;закріпити вміння бачити пропорційні співвідношення різних частин обличчя; навчити порівнювати, шукати спільне та відмінне в творах мистецтва; навчити прийомів роботи з вугіллям; розвивати зв’язне мовлення ,здатність сприймати, розуміти і відтворювати твори мистецтва; виховувати засобами мистецтва високі моральні якості, прагнення до творчої діяльності; застерігати учнів від поверхневих поспішних висновків, допоїти впізнавати свій внутрішній світ, виховувати почуття самокритичності, що сприяє формуванню здатності до рефлексії.

Обладнання: Репродукції портретів «Модеста Мусоргського» роботи Іллі Рєпіна, «Портрет Лопухіної» Івана Боровиковського, автопортрет Тараса Шевченка.

Хід уроку

І.Організація та мотивація навчальної діяльності.

ІІ. Оголошення теми і мети уроку.

Розумова розминка. Продовжити речення.

Портрет – один із жанрів…
Поряд із портретом у живописі існують інші жанри – це…
Камерний портрет – це…
Парадний портрет – це…
Груповий портрет – це…
Автопортрет – це...

Пояснення нової теми.

У кожного великого майстра є полотна, що відкривають його таємницю, трагедію. Справжні документи про долю майстрів - їхні портрети.

Вдивіться у невелику колекцію портретів, що перед вами. Спробуйте перенестися туди, де художник створював своє полотно. Вдивіться в обличчя разом з художником, співпереживайте за долю натури. Такими бачили людей що, представляють минуле тисячоліття, художники – їхні сучасники, а якими бачимо ми їх ми, люди третього тисячоліття? Розгляньте ці портрети. Виразіть свої враження від картини.

Перший ряд – « Портрет Лопухіної»

Другий ряд – « Портрет Мусоргського»

Третій ряд – «Автопортрет Т. Г. Шевченка»

ІІІ. Пояснення нової теми, узагальнення та систематизація знань.

Малюючи портрет Мусоргського, Ілля Рєпін добре знав, що ці зустрічі двох добрих друзів закінчуються, і що вони більше ніколи не зустрінуться. Композитор був тяжко хворий, коли художник приїхав у військовий госпіталь, щоб зробити ескізи. Саме в цей час Мусоргський, як це буває перед смертю, стало легше. Він пожвавішав, повірив, що одужує. Рєпін чотири дні малював композитора. Він поспішав, боявся, що не встигне. Встиг, а через декілька днів Мусоргського не стало.

Не залишали байдужими художні полотна й поетів. Полянський у поезії « До портрета Лопухіної» писав:

Она давно прошла, и нет уже тех глаз,

И той улыбки більше нет, что молча выражали

Страданье – тень любви, и мысли – тень печали,

Но красоту ее Боровиковский спас.

Красуня Лопухіна померла молодою, і саме художник залишив нам, нащадкам, портрет прекрасної дівчини, що перебуває в стані меланхолічних роздумів. Тонкий, вишуканий силует поєднується з голубими, ніжно зеленими та ліловими відтінками.

Трохи менше століття відстань між двома портретами Мусоргського і Лопухіної, чи помітна ця відстань? Якщо так, то в чому вона проявляється? Порівняйте портрети.

Дивлячись на автопортрет Т. Г. Шевченка, ми бачимо портрет інтелігента, за пізнання прекрасного заплатив високу ціну. Тридцять сім років – не чоловік у розквіті сил, а ніби дідусь, прибитий горем і нуждою, що прожив тяжке і довге життя. Сумні очі, повні туги, водночас, високий лисіючий лоб, змарніле обличчя. Цей портрет Шевченко виконав у киргизькому степу чорною крейдою, замість дзеркала мав збанок з водою, бо в степу дзеркала не було.

За кожним портретом криється своя доля, своя трагедія. Яким було перше враження від знайомства з героями полотна?

Чому перше враження часто буває помилковим? Чи маємо ми право думати про людину погано, не знаючи її переживань, внутрішнього світу?

Чи змінилося у вас ставлення до героя полотна після того, як ви дізналися про історію її написання?

Чи змінилася ваша думка по Мусоргського після того, як ви дізналися про історію написання картини? Подумайте, чи маємо ми право думати про інших погано?

Людина не має права думати про іншу погано, тому що ми не знаємо внутрішнього світу інших і не знаємо, чому люди роблять ті чи інші вчинки, чим вони при цьому керуються. Можливо, ставши на місце інших, ми б теж так вчинили. Тоді й нас осуджували інші. Як би ми тоді себе почували?

Перед вами - циклічний малюнок, впишіть у центральне кола те, що є спільним для всіх продемонстрованих полотен.

А тепер хай кожен погляне у дзеркальце, які ви підготували для сьогоднішнього уроку.

Чи сподобалося вам те, що ви там побачили?

Звичайно ви всі молоді і красиві. А тепер вдивіться уважніше, чи відповідає форма, яку ви побачили, внутрішньому змісту, вашому внутрішньому світу?

Як ви думаєте, що потрібно зробити людині, щоб зовнішня краса збігалася з красою внутрішньою, щоб її помітили ті, хто поряд, та щоб ваш портрет став справді досконалим?

Чи є у тебе таємниця, про яку знаєш тільки ти? Тепер уяви, що про неї знає ще хтось крім тебе. Які почуття тебе опанували? Тобі не приємно?

Що ви думаєте з цього приводу? Які відчуття у вас з’явилися?

Чи хочете ви стати кращими, чи вам і так непогано живеться?

Можливо відчуваєте потребу щось змінити? Тож пропоную трішки під корегувати свій внутрішній «портрет» , і ви побачите, скільки нових друзів у вас з’явиться.

Хто може зробити словесний автопортрет?

Якими ви себе бачите?

Хто бажає зробити словесний портрет учню, який погодився щоб його намалювали?

Порівняйте словесний портрет та автопортрет, чим вони відрізняються?

А зараз під враженням почутого намалюйте портрет людини. Хто це буде, обирайте самі. Можливо то буде портрет однокласника, чи може автопортрет.

У роботі вам допоможуть знання деяких пропорцій елементів портрета.

Починати роботу потрібно з малювання овалу. Далі розділяємо цього навпіл вертикальною віссю. Вісь ділимо горизонтальними лініями на три рівні частини. У верхній розташовується лоб та брови, у середній - очі, ніс та вуха, у нижній – губи та підборіддя.

Головне у портреті - це очі, вони – дзеркало душі.

Жести рук можуть розкрити емоційний стан людини. Навколо голови має бути достатньо простору, тла – стільки, щоб «портретові було чим дихати».

Пам’ятайте, неможна спершу промалювати око, ніс чи вухо. Малюючи одне, не забувайте про інше, бо вийде не портрет, а набір з окремих деталей обличчя.

Що ж ,за діло. У вас все вийде. Малюнок виконуємо спершу графічно, за допомогою олівця, а потім спробуйте передати колір обличчя та світлотіні фарбами. Про їх властивості ви маєте знати вже достатньо. А також , малюючи портрет, пам’ятайте, що закон перспективного скорочення застосовується не лише у пейзажі, натюрморті, а й у портреті.

ІV. Практична робота учнів.

Упродовж самостійної роботи учнів, проводжу поточний інструктаж, аналіз роботи, вказую на недоліки, та аналізуємо помилки.

V. Підсумок уроку.

Закріплення вивченого матеріалу та оцінювання:

Як ви думаєте, коли художник баталіст змальовує в картині п’ятдесятьох людей, це буде натовп чи п’ятдесят портретів різних людей?
Які пропорційні співвідношення обличчя ви запам’ятали?
За допомогою яких деталей художник передає грані характеру людини?

За бажанням учні демонструють свої роботи на клас. Учні всі разом аналізують роботи однокласників, та вносять пропозиції що до оцінок. Виставлення оцінок

Додаток Б

Тема. Портрет як жанр образотворчого мистецтва. Портрети у творчості Т. Г. Шевченка. Портрет людини за уявою

Мета: ознайомити з творчістю Т. Г. Шевченка; дати поняття про зображення голови людини в різних положеннях, пропорції її елементів; формувати вміння та навички здійснення аналізу творів мистецтва;

розвивати спостережливість, уважність, творче мислення, уяву; формувати навички роботи над портретом в різних техніках;

виховувати пошану та любов до мистецтва через розуміння творчості Т.Г. Шевченка.

Тип уроку: засвоєння нових знань і вмінь.

Обладнання: для вчителя — відеоряд творів Т. Г. Шевченка у жанрі портрета, репродукції картин у різних видах та жанрах образотворчого мистецтва, роздавальний матеріал (картки «Пропорції елементів голови людини в різних положеннях»), плакат, що демонструє зміни профілю людини залежно від віку, нариси портретів, кращі малюнки учнів; для учнів альбом, графічні матеріали.

Вузлики на пам'ять

Портрет (франц. portrait) — 1) Зображення людини чи групи людей у малярстві, графіці, скульптурі, фотографії. 2) Жанр образотворчого мистецтва.

Портретист — художник, який малює переважно портрети; фахівець з портретного малярства.

Автопортрет (від грец. autos — сам і портрет) — портрет художника, виконаний ним самим.

Пропорція (від латин, proportio — співвідношення, розмірність)— співвідношення частин цілого між собою.

Хід уроку

Організація уваги учнів, оголошення теми та мети уроку
Мотивація навчальної діяльності

Завдання класу.

Згрупувати репродукції робіт художників за видами та жанрами образотворчого мистецтва. (Результат роботи учні доводять класу.)

Проміжний підсумок.

Разом з учителем учні приходять до висновку, що існує багато різновидів портретного жанру.

Учитель малює на дошці блок-схему

III. Вивчення нового матеріалу

Організація сприймання творів мистецтва.

Учитель звертає увагу учнів на відеоряд творів Т. Г. Шевченка, який висить на дошці.

Розповідь учителя.

Портрет — це зображення не просто людини, але людини конкретної, єдиної у своєму роді, не схожої ні на кого іншого, крім себе. Людина має ім'я та прізвище, наприклад: портрет Є. Кейкуатової (1847 р.), М. Максимович (1859 р.), А. Лагоди (1839 р.). Але в мистецтві часто можна зустріти портрети людей, імені яких ми не знаємо. Ім'я могло не зберегтися, забутися з часом, а може, і портретируємий не захотів його сказати: «Портрет невідомої» (1837 р.), «Портрет невідомого» (1837 р.).

Усі ці портрети, які ми розглядали у відеоряді, належать одному з видатних діячів української культури Тарасові Григоровичу Шевченку (1814-1861 рр.). Шевченко був наділений багатьма рисами вдачі: палким вільнолюбством, великою працелюбністю, жадобою вчитися, широким діапазоном зацікавлень, тонким знанням людської психології. Якщо помножити це багатство вдачі на талант у поетичному слові й образотворчому мистецтві, то стає зрозумілою феноменальна природа його як людини і митця.

До жанру портрета Шевченко звертався впродовж усього свого творчого життя. Саме з огляду на тодішній попит на камерні акварельні портрети моделями Шевченка для замовних творів були люди різних суспільних станів та прошарків: дворяни, поміщики, митці, військові, чиновники та інші особи, що шукали знайомства з Шевченком як із доволі знаним майстром цього жанру. Зрозуміло, що у власній творчості український художник не міг не зважати на певні художні традиції.

У ряді портретів простежується прагнення Шевченка підкресли ти гармонійну сутність людини, вияскравити її моральну, інтелектуальну й фізичну досконалість. Для нього людина — міра всіх речей: митець бачить у ній лише прекрасне і високе. Ранні портрети кінця 30-х — початку 40-х років 19 ст. (К. Абази, М. Луніна, А. Лагоди та ін.) позбавлені драматичного відчуття. Це лагідні, вишукано одягнені друзі або ж замріяні жінки. Жодна тінь душевного неспокою, здається, не затьмарює їхніх облич. І водночас перед глядачем — небезтурботні особи, а цілеспрямовані характери, вольові натури. Темперамент і умиротворення, порив і доброзичливість — на цих психологічних, романтичних образах.

Вирази облич на портретах відзначає деяка загадковість, утілена насамперед у проникливих запитальних поглядах.

Шевченко взяв для себе чимало корисного від російської портретної школи — від О. Кіпренського, О. Венеціанова, К. Брюллова.

Є в йього творах і риси, дотичні до західноєвропейського класичного портрета. Виходячи із видатних здобутків і стилістичної визначеності мистецтва своєї доби, він виробив свій власний погляд на людину. Особиста нота в його творах дуже сильна. Вона виражається в ретельному «вимальовуванні» вдачі й настрою; вона підтверджується і засобами виразності — шовковистими розмивками акварелі, ніжними напливами олійних фарб.

Шукаючи відповідних відтінків і переходів тонів для передачі свіжості молодих облич, гострих, раптових або ж елегійних поглядів (автопортрет, портрет Куліш), він прагне сплавити романтичну зовнішність своїх героїв з їх внутрішньою змістовністю. Миттєві почуття, які фіксуються поворотом голови, поглядом,— не випадкові імпульси, а виразники характерів.

Романтична наснаженість портретних образів помітно видозмінюється в умовах заслання. Шевченко переходить на монохромні графічні техніки (сепія, олівець), що наклало на його твори відбиток стриманості й навіть суворості. Але це не згасило в авторові схвильовано-піднесеного сприйняття дійсності, не вбило його людинолюбної вдачі. Портрети X. Вернера, А. Ускової, подружжя Бажанових, створені на засланні, характеризуються насамперед психологізмом, їх романтичність випливає з акцентування ліричних переживань і настроїв героїв. Усе чіткіше окреслюється потяг митця до типізації й жанрового трактування портретного образу.

Марія Максимович, портрет якої перед вами, надихнула Т. Г. Шевченка на створення однієї з найзворушливих поем про життя Богородиці «Марія». В одухотвореному й чистому образі жінки відчувається стан побожного замилування, в якому перебував митець, малюючи любу його серцю молоду вродливицю. Вишивана сорочка, корсетка, разок коралів, до прозорості легка заколка-намітка, що підкреслює туге чорне волосся... Ці аксесуари не самоціль, а органічне середовище, це увиразнюється щемна лірично-тужлива сутність жіночого образу. Це портрет не тільки Марії Максимович, а й зображення української вроди, якою вона бачилася Шевченкові.

Жінки на портретах художника переважно дивляться на глядача, як колись дивилися на портретиста. Через такий безпосередній діалог поглядів митець проникав у душу моделей і надавав художньому образу того чи іншого психологічного змісту. На портреті Марії Максимович її великі, з вологим відблиском очі відведені вбік. І важко сказати, чи це зумовлено авторською настановою художника, чи сором'язливістю молодої жінки, яка не в силах витримати проникливого погляду інших захоплених, або й закоханих, очей. Дивлячись на портрет Ганни Закревської, згадуєш слова поета:

Моє свято чорнобриве...

Моє серце, моя зоре,

Раю мій, покою...

Ці слова мовлені про жінку з очима «аж чорними — голубими». Вродливиця полонила Шевченкове серце одразу, коли він побачив її на балу в Мойсівці. Зачарований поет на згадку про знайомство попросив у неї блакитну квітку, що прикрашала Ганнину сукню і, отримавши її, зберігав кілька років. Блакить домінує і в портретному образі, створеному в господі Закревських у Березовій Рудці: блакитна сукня, серпанком блакиті оповиті округлі жіночі плечі й шия. І, звісно, очі: сині, глибокі, зволожені, неначе щойно вмиті сльозою, але вже впокоєні легкою зажурою.

За словами Т. Г. Шевченка, «мало бачити, милуватися прекрасним, розумним, добрим чолом людини, треба намалювати його на папері й милуватися ним як витвором живого Бога».

І ми з вами сьогодні будемо вчитися створювати портрет людини з урахуванням власного бачення, а для цього ми ознайомимося з пропорціями елементів голови людини.

З чого ж починати малювати портрет людини?

Основне правило, без додержання якого неможливо ніколи навчитися малювати голову людини,— це постійне і довготривале виконання начерків з натури, але це стосується не тільки людини, а й будь-якої форми.

Запам'ятайте, що малювати треба від загального до часткового.

Що це означає?

Зараз ми намалюємо голову людини, прямо розташовану перед нами, на рівні очей, і повернуту обличчям до глядача так, що видно обидва вуха (фас).

Робота над формуванням навичок і вмінь.

Учитель виконує педагогічний малюнок на дошці, який супроводжує поясненнями. Учні одночасно виконують тренувальну вправу на зворотному боці попереднього малюнка.

Слово вчителя.

Намічаємо овал голови. Це потрібно робити дуже легкими доторками олівця, тому що потім, деталізуючи, дещо доведеться виправляти, убирати.

Подивіться уважно, скільки міста займає черепна коробка, волосся, лоб,висок, обличчя.

На рівні брів розділяємо ці частини лінією, яка показує взаємні пропорції двох основних частин голови. Ми повинні пам'ятати, що очі, ніс, рот, вилиці, вуха, підборіддя зв'язані й по вертикальних, і по горизонтальних лініях.

По вертикалі лінія побудови перейде через середину лоба, носа, ямки над верхньою губою, поділить симетрично губи на дві однакові частини, а також підборіддя. З інших вертикалей потрібно запам'ятати лінії, які йдуть від внутрішнього краю ока (сльозника) до зовнішнього краю ноздрі.

Відстань між очима дорівнює ширині ока, це визначить приблизно й ширину носа.

Треба пам'ятати, що всі ці правила — тільки схема, натура підкаже вам ті різниці, які допомагають створити індивідуальний образ.

Якщо уявити; собі голову у вигляді яйця, перев'язаного горизонтальними нитками, розташованими паралельно, отримаємо взаємне розташування очей, вух, кореня носу, лінії рота, вилиць, нижньої щелепи, підборіддя. Вухо лежить при нормальному положенні голови на рівні між лінією брів та нижньою частиною носа.

Звичайно, рідко припадає малювати голову в такому точно симетричному положенні, але, запам'ятавши ці правила, ви будете використовувати їх при малюванні голови в будь-якому положенні.

Робота над формуванням навичок і вмінь.

Учитель малює обличчя людини анфас і в профіль, при цьому пояснює будову ока, носа, рота і підкреслює, що всі ці форми збережуть своє взаємне розташування при будь-яких поворотах голови, якщо ми розглядаємо її на рівні очей.

IV. Практична діяльність учнів

Учні створюють портрет людини за уявою, користуючись картками-підказками (роздавальний матеріал):

Пропорції елементів голови людини в різних положеннях.

Загальний обрис голови людини у фронтальному (профіль, анфас) положенні близький до овалу, який розділяється лінією очей на дві рівні частини.
Обличчя розподіляється на три рівні частини: від початку волосся до лінії брів, від лінії брів до кінця носа, від носа до підборіддя.

Нижню частину обличчя від носа до підборіддя поділяємо ще на три частини. Верхня визначить лінію рота.
Верхній край вуха розміщений на рівні брів, нижній — на рівні основи носа.
Лінію очей у фронтальному положенні голови можна поділити на п'ять однакових частин, з яких друга і четверта частини припадають на очі.
Ширина носа дорівнює довжині ока, а ширина рота — майже подвійній довжині ока.

Учитель пропонує учням вибрати техніку виконання своєї роботи, наголошує, що малюнок починаємо, як завжди, з композиційного розташування зображення на аркуші паперу легкими доторками олівця до паперу. Слабкими лініями намічаємо поворот і загальний характер форми голови й звертаємо увагу на пропорції голови людини.

Визначаємо місце і напрям середньої лінії (симетрії), лінії очей, брів, носа, підборіддя і волосся, потім лінії рота, вух.

Після перевірки пропорцій приступають до малювання частин обличчя, виявляючи характерні риси.

Малюючи очі, уважно спостерігають їх вираз. В очах відображується духовний стан людини. Недарма народне прислів'я говорить: «Очі — дзеркало душі». Але головну увагу звертають на форму очей, її перспективні зміни. Слід запам'ятати, що око при положенні голови у фас будується за формою ромба, а при анфас та в профіль — за формою трикутника.

Малюючи волосся, треба пам'ятати, що воно лежатиме за формою голови і має своїми прядками підкреслювати її об'єм.

V. Закріплення нових знань і вмінь

Опитування.

Із творчістю якого художника ми познайомилися сьогодні на уроці?
Які художні засоби застосовував майстер у своїх роботах?
Який портрет справив на вас враження і чим?
За якими правилами ви-виконували малюнок голови людини?

VI. Завершення уроку

Учитель організовує виставку портретів. Учні роблять аналіз характерних помилок.

Учитель підводить підсумки — оцінює діяльність учнів на уроці.

Додаток В

Тема. Портретний живопис. Портрет друга

Мета: ознайомити з розвитком портретного живопису, продовжити знайомство з творчістю художниківпор-третистів; учити аналізувати і порівнювати пропорції елементів обличчя людини; формувати навички роботи над портретом фарбами;

розвивати вміння передавати характер людини, її психологічну характеристику та почуття засобами портретного жанру;

виховувати інтерес до творів образотворчого мистецтва.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: для вчителя — відеоряд творів художників-портретистів різних епох, репродукції живописних портретів, роздавальний матеріал (картки «Міміка»), кращі малюнки учнів;

для учнів — альбом, фарби, пензлі, палітра, графітовий олівець, гумка, серветка, склянка з водою.

Хід уроку

І. Організація уваги учнів, оголошення теми та мети уроку

ІІ. Актуалізація опорних знань і вмінь

Перевірка домашнього завдання.

варіант. Учні демонструють та аналізують підібрані ними портрети.
варіант. На дошці записані окремі художні твори, що належать до портретного жанру. Учні повинні розподілити їх за різновидами.

Клас спостерігає, аналізує, підводить підсумки.

Опитування.

Що таке портрет?
За допомогою яких засобів художник передає психологічний та емоційний стан людини, її характер?

III. Мотивація навчальної діяльності

Слово вчителя.

Протягом століть художники різних епох з великою зацікавленістю зверталися до образу людини. Через образи людей вони висловлювали свої роздуми про людське життя. Майстри різних поколінь втілювали в зображення людей свої уявлення про кращі риси людської натури — щирість, довірливість, духовну чистоту, допитливе пізнання світу, прагнення до доброти та краси.

Сьогодні на уроці в розвиток цієї віковічної для мистецтва теми внесемо свій вклад і ми.

IV. Вивчення нового матеріалу

Організація сприймання творів мистецтва.

Учитель звертає увагу учнів на відеоряд творів художників-портретистів різних епох, який висить на дошці.

Розповідь учителя.

Мистецтво портрета народилося кілька тисячоліть тому і завжди захоплювало художників. Протягом деяких епох, цей жанр розквітав з особливою силою. Так було у Стародавньому Єгипті. Фаюмські портрети (за ім'ям оазису Фаюм), знайдені у 1887 р. в похованнях на території Середнього Єгипту,— «Портрет римлянина» (кінець 1 ст. н. е.) та «Портрет юнака в золотому вінку» (початок 2 ст. н. е.) — це перші відомі нам портрети станкового живопису. Їх відрізняє помітно великий інтерес до особистості портретируємого, прагнення виявити його індивідуальні риси, духовну напругу. Складається враження, що вони написані з натури.

В епоху Відродження портретний жанр розвинувся з новою силою. Найбільш яскравий представник цієї епохи — Леонардо да Вінчі, який створив добре знайомий вам шедевр — картину «Джоконда» (1506 р.). Леонардо хвилює питання про місце людини у цьому світі, і отже, одну з багатьох відповідей він виявляє в усмішці незрівнянної Мони Лізи,— ця посмішка є знаком повного усвідомлення короткочасності людського існування на землі та покірності Вічному порядку.

«Дама з горностаєм» (1490 р.) Леонардо да Вінчі — один із кращих в історії людства портретів. Уражає контраст між виглядом молодої жінки, яка випромінює потужну внутрішню енергію і силу, й образом маленького полохливого звірка — пухнастого горностая. Горностай здавна вважався символом чистоти та дівочості...

Особливого розквіту набув портретний живопис у 17 ст., яке подарувало світові великих майстрів: Рембрандта Гарменса ван Рейна (1606-1669 рр.), Франса Гальса (між 1581 і 1585-1666 рр.), Ван Дейка Антоніса (1599-1641 рр.), Веласкеса Родрігеса де Сільва (1599-1660 рр.).

В Україні портрет став одним із найпопулярніших жанрів образотворчого мистецтва вже в 17 ст.

У середині 17 ст. у Києві створюються умови, надзвичайно сприятливі для розвитку мистецтва. Починається так званий «козацький ренесанс». І хоч протягом цілого століття утримувалося старозавітне іконне письмо, реальних перспектив розвитку воно вже не мало і без ніяких зовнішніх впливів мусило поступитися перед світським живописом.

У спостережливості щодо зовнішніх прикмет, в дотепному підкресленні неповторно-індивідуального українські портретисти, зачасту безіменні, досягли великої досконалості: «Портрет Івана Самойловича», «Портрет Леонтія Свічки», Микола Петрахнович «Портрет Варвари Лангіш» (1635 р.) та ін. Виразні психологічні образи, життєво конкретні, то викривальні, то позитивні, а поряд з ними — ніжні, ліричні.

Розквіт портретного мистецтва в Україні припадає на 18-19 ст. Відомим майстром портрета був художник Д.Левицький (1735-1822 рр.). «Портрет І. М. Долгорукого» (1782 р.) написаний м'яко і водночас матеріально. Об'єктивна характеристика, жвавість розуму, одухотворенність моделі. «Портрет невідомої у блакитній сукні» (1784 р.) — світська красуня, ввічлива посмішка у зверхньо-лукавому погляді сірих очей, певний відтінок холодності.

Значний внесок у розвиток портретного жанру зробив також український художник В. Боровиковський (1757-1825 рр.). «Портрет полковника П. Руденка» (1778 р.). Традиційна композиція (зображення постаті на повний зріст). Руденко стоїть перед глядачем, владно спираючись на палицю правою рукою і впершись у бік лівою. Темний каптан широко розпахнутий так, що видно коричневі вилоги, а під ним світлий жупан, підперезаний широким слуцьким поясом, і руків'я шаблі з золотою китицею. Художник майстерно володіє відтворенням орнаменту та правдоподібності деталей, його вабить м'яке моделювання форми, широко, декоративно покладений колір.

Творчий почерк Левицького — чітко побудована композиція, увага до деталей, переважно холодний колорит — робить створені ним образ трохи пафосними. Усі ці риси притаманні парадному портрету, до якого належать кращі роботи Левицького. У Боровиковського також присутня натхненність, образи його сентиментальні.

Ціла плеяда видатних живописців 18-19 ст. формує уяву про нову людину. Д. Левицький, В. Боровиковський, О. Антропов, І. Аргунов, Ф. Рокотов — ці знамениті художники, як і багато інших, уже не просто зображують на своїх полонах того чи іншого персонажа, а активно будують образ свого сучасника. Саме портрету ми сьогодні зобов'язані уявою про людей тієї епохи, їх побут, звички, пристрасті та настрої.

Саме портретисти були тим самим дзеркалом, в яке дивилося суспільство. Дзеркалом не завжди безпристрасним, але завжди уважним. Чоловіки і жінки, воєнні, вельможі, простий люд — герої полотен різноманітні, але тема їх загальна — людина, характер, особистість.

Що ж приваблює нас у цих роботах через майже два століття з часу їх створення? Великі майстри портрета завжди уважні до внутрішнього світу і духовного стану своєї моделі. Безумовно, такий підхід ще далекий від справжнього психологізму, однак в ще більшій мірі він віддалений від портрета 17 ст., з його ієратичною застиглістю рис і поз, з його іконописною декоративністю кольору й умовністю об'єму.

На українську тему писали деякі російські художники-портретисти, зокрема В. Тропінін (1780-1857 рр.), який близько 20 років прожив в Україні. Твори художника доносять до нас образи його сучасників, у них висвітлюється частина людської історії, особливості стосунків між людьми. Художник прагнув відтворити характерні риси кожної моделі, втілити своє уявлення про народну красу.

Твір В. Тропініна «Дівчина з Поділля» вражає нас не лише своєю майстерністю, але насамперед теплим почуттям у ставленні до моделі. Художник уважно змальовує типову подільську сорочку, корали на шиї, дівочий головний убір,— пастозно покладені фарби добре відтворюють фактуру зображеного, у цьому всьому він бачить високохудожні атрибути народного побуту, водночас віддаючи перевагу людям. Гарний овал молодого смаглявого обличчя прорисований з великою майстерністю, як і малюнок проникливих карих очей і усміхнених губ. Обличчя відзначається гармонійною красою і національною типовістю.

На відміну від романтично-ідилічного забарвлення селянських жіночих образів у чоловічих портретах художник більший наголос робить на героїзації моделі. В «Портреті українського селянина» Тропінін зображує селянина мужнім і вольовим. Тло позбавлене будь-якого антуражу :— обличчя з відкритим поглядом розумних очей виразно моделюється світлотінню. Характерна зачіска, невеликі виразні вуса, гаптований кобеняк і розшитий комір сорочки надають портретові яскравого національного колориту. Художник зосереджує увагу на внутрішньому стані героя.

Художником, чиє ім'я стало символом передвижництва, був І. Рєпін (1844-1930 рр.). Він дав нові імпульси й побутовому, й портретному, й історичному живопису. Гостра, прониклива увага до людини — найяскравіша риса творчості Рєпіна. Про це добре сказаз один із численних дослідників його мистецтва: «Рєпін — справжній відкривач людей. Він бачить їх там, де інші не помічають, він зображає їх так, як інші не зображали. Він — портретист усіх класів, усіх верств, усього народу».

Портрет М. Мусоргського (1881 р.) — одне з найвищих досягнень Рєпіна. Написаний за кілька днів до смерті композитора прямо, в лікарні, портрет, як свідчать сучасники,— дуже схоже зображений Мусоргського. Художник показав натхнення, що перемагає неміч і смерть, розповів про трагічну долю людини, що призвела її до загибелі, про страждання і благородство, про велику силу мистецтва.

Мусоргський тяжко і безнадійно хворий: громіздка фігура, набряклі повіки, зловісне колірне поєднання — мутнозелений халат із малиновими вилогами — віщує кінець, згасання життя. Але прекрасно написана голова з гарним високим чолом, уважний і водночас довірливий, майже по-дитячому щирий погляд наче перемагають передсмертну тугу, примушуючи й глядача думати про світле, значне, велике.

У музеях України зберігається багато прекрасних творів російського живопису кінця 19 — початку 20 ст. — часу загострення класових суперечностей в суспільстві.

Однією з найбільших постатей в мистецтві був В. Сєров. Творячи в річищі реалістичних традицій, він постійно прагнув до нових художніх вирішень. Художник пише одну з найкращих своїх картин — портрет Вірочки Мамонтової, який увійшов у російське мистецтво під назвою «Дівчинка з персиками» (1887 р.).

Сєров відобразив не просто жвавість, безпосередність, поривчастість вдачі Вірочки, він написав саму юність, радісну і світлу, юність художника, який вдячно дивиться на світ.

Найкращі портрети Сєрова — це портрети людей творчих, обдарованих, відданих мистецтву. Ось гордий, величний співак («Портрет Ф. Тамньо», 1890 р.), ось натхненний, темпераментний артист, який підкоряє своїм талантом («Портрет Ф. Шаляпіна», 1905 р.).

Інший відомий представник портретного живопису — Б. Кустодієв. Важливою віхою розвитку його як портретиста став « Портрет Ю. Є. Кустодієвої, дружини художника» (1909 р.). Усім незвичайним ладом портрета, у композиції якого велику роль відіграє пейзажне тло із зеленню та стовбурами беріз, Кустодієв створив світлу, піднесену, ліричну атмосферу. У декоративності колірних контрастів, у дзвінкому акорді червоної плями візерунчастої хустки є щось від народного мистецтва. Усе це гармонійно поєднане з національними рисами чарівного й сповненого жіночності обличчя портретованої.

Бадьоре, життєрадісне сприйнятая світу було притаманне і творчості З.Серебрякової, де відобразилися пошуки світлого, гармонійного початку в образах сучасності. Такий є портрет раннього періоду «П'єро (Автопортрет у костюмі "П'єро")» (1911 р.) в якому художниця створює театралізований образ, що не традиційно журливий і меланхолійний, а трохи сором'язливий, сповнений лукавства, радісного відчуття життя. В усьому його вигляді, у чарівливо незграбній поставі проступає принадність та жіноча грація, що видають гру, перевтілення художниці.

Творчість Б. Григор'єва відрізняється від інших поєднанням гострої спостережливості та гротескної загостреності – засобами, якими він користувався для показу «зворотного боку життя». У «Дамі в чорному» (1917 р.) помітно певний дисонанс, що має драматичний підтекст, який полягає у поєднанні «шикарного» костюма, пози жінки і якоїсь беззахисності, яка читається в її простуватому обличчі з нафарбованими губами та сумними очима. За її спиною — сонне місто у вранішньому серпанку, безлюдне подвір'я, багатоповерхові будинки з неначе підсліпуватими вікнами. Здається, що «дамі» самотньо й не дуже затишно.

Творчість Ф. Кричевського приваблює тим, що ідейним і сюжетним корінням глибоко сягає у товщу народного життя і водночас є яскравим виявом натури самого художника. «Автопортрет у білому кожусі» (1926—1932 рр.) має виразно монументальний характер, образ його героїзований, позбавлений буденних рис. Художник зображує себе на повний зріст. Упевнено спираючись ногами в землю, узявшись руками в боки, він ніби готовий мужньо зустріти відкритими грудьми всі незгоди, готовий до боротьби. Дещо знижений горизонт і наближене тло, на якому постать вимальовується виразним силуетом, фрескова локальність фарб посилюють враження монументальності. Разом з тим, художник вдається і до тонких живописних розробок, майстерно написавши світлий полтавський кожух на світлому ж тлі.

Творчість О. Дейнеки найвиразніше визначила новаторський характер радянського мистецтва. У лаконічності й монументальності живописної мови художника немов відбилися ритми і розмах творчого життя країни.

До числа типізованих образів Дейнеки належить «Жіночий портрет (Портрет С. І. Л.)» (1944 р.). У вільній та невимушеній поставі портретованої криється своєрідна пластична гармонія, а в дещо аскетичній подобі моделі вловлюється і сила характеру, загартованого злигоднями воєнного лихоліття, і нерозтрачена жіночність.

Художник різноманітних творчих зацікавлень, А. Мильников поряд із монументальними композиціями багато уваги приділяє інтимно-ліричним мотивам. Ясна гармонія сіро-блакитних тонів, м'якість живопису відповідають світлому, безтурботному світу дитинства, розкритому в картині «Вірунька на дачі» (1957 р.).

Прекрасний дитячий портрет «Моя сестричка» (1978 р.) створила А. Камінська. Мале дівчатко зображене на тлі перших своїх малюнків. Зосереджена та енергійна, ця мала істота з великими голубими очима — справді творча натура. Сильна індивідуальність проступає вже тепер крізь дитячу простодушність. Дівчинка міцно стискає в маленькій ручці пензель і щось обдумує, дарма що на неї з нетерпінням чекає її друг — маленький песик.

У полотні «Дівчинка з червоними бантами» (1970 р.) М. Андруненка постать чарівної дівчинки, зображеної на тлі новобудов сучасного села, сприймається як символ нового покоління, сповненого бадьорої енергії та запалу, впевненого у своїй долі.

Творчі поривання юності втілив М. Ткаченко у портреті «Дебют» (1977 р.), де зображено дівчинку-скрипальку перед виступом на сцені.

V. Практична діяльність учнів

Учні виконують портрет друга кольором, дотримуючись такої послідовності:

Обрати об'єкт для малювання.
Продумати сюжет портрета (розкрити характер людини через навколишнє середовище, тло, позу, жест, вираз обличчя, одяг).
Вирішити композиційне розташування.
Намітити олівцем загальний характер голови людини та її основні елементи (у фас, анфас (3/4), профіль).
Уточнити форми обличчя з передачею індивідуальних анатомічних і психологічних рис моделі (використовуючи картку-підказку «Міміка»).
Передати локальні кольорові співвідношення (тло, обличчя, одяг людини).
За допомогою кольору показати характер моделі (весела, сумна, замріяна тощо).
Перевірити, чи досягнуто мети при зображенні портрета. При виявленні недоліків допрацювати.

Під час роботи учнів учитель здійснює індивідуальний контроль.

VI. Закріплення нових знань і вмінь

На цьому етапі уроку ефективно використати метод «Мікрофон».

Опитування.

Із якими художниками-портретистами ви познайомилися сьогодні на уроці?
Які портрети вам сподобались найбільше і чим?
Якої послідовності дотримувались при виконанні портрета друга кольором? Охарактеризуйте кожний етап малюнка.

VII. Завершення уроку

Учитель організовує виставку «Портрет друга». Учні, використовуючи «авторське крісло», захищають свої роботи та розповідають про найкращого друга.

Учитель підводить підсумки — оцінює діяльність учнів на уроці.