Економічне виховання учнів загальноосвітньої школи в процесі позакласної навчально-виховної діяльності

Економічне виховання учнів загальноосвітньої школи в процесі позакласної навчально-виховної діяльності

ДИПЛОМНА РОБОТА

Зміст

Вступ

Розділ 1. Організація економічного виховання школярів в педагогічній теорії та практиці роботи загальноосвітньої школи

1.1 Проблема економічної освіти та виховання в педагогічній науці

1.2 Особливості економічного виховання школярів у сучасних умовах

1.3 Завдання та зміст економічного виховання учнівської молоді в системі позакласної навчально-виховної роботи школи

Розділ 2. Методичні основи економічного виховання школярів на заняттях технічних гуртків

2.1 Економічна підготовка школярів в умовах роботи технічного гуртка

2.2. Критерії відбору об’єктів конструювання

2.3 Форми та методи організації гурткових занять

Висновки

Вступ

Від якості та осучаснення змісту економічного виховання молодого покоління громадян України значною, якщо не вирішальною, мірою залежить і успіх започаткованих економічних реформ і, врешті-решт, добробут народу в цілому. Вивести економіку країни з кризового стану, оволодіти новим господарчим мисленням, а отже зрушити вперед справу удосконалення нашого суспільства на шляху демократії може лише економічно підготовлена людина. Необхідність реформування системи економічного навчання зростає із прискоренням темпів економічних перетворень, із насиченням української економіки тими інституціями, без яких не можна уявити ринкову економіку початку третього тисячоліття.

Завдання це не з легких. Довгий час, виконуючи соціальне замовлення командно-адміністративної системи, народна освіта, попри декларовані заклики всебічного та гармонійного розвитку, виховувала в молодого покоління звичку до інертного послуху, зрівнялівки, сліпої реакції на команду зверху, прищеплювала йому безініціативність, імплантувала у свідомість спотворені економічні інтереси, формувала неадекватне економічній доцільності ставлення до праці, економічного розрахунку. Виховання ж дусі нової економічної культури необхідно підпорядковувати концепції "економічної людини", в основу якої покладено визначальну роль власного інтересу як мотиву економічної дії, компетентність, раціоналізм, заповзятливість, готовність ризикувати та нести особисту відповідальність за свої дії.

Перехід до ринку – це докорінна зміна соціального замовлення суспільства системі освіти. На чинному етапі економічних перетворень вимоги до нагального перегляду форм та змісту економічної освіти в Україні посилюються передусім такими двома історичними та конституційними чинниками:

1. Етапом макроекономічної стабілізації. Ця стадія українських економічних реформ, що вперше засвідчила себе наприкінці 1994 року й зміцнилася протягом 1996-1997 років, формує у суб’єктів економічного процесу принципово інші, аніж за умов панування гіперінфляції, мотиви діяльності. Створено передумови для того, щоб як юридичні, так і фізичні особи продумано і виважено розпоряджалися своїми коштами, набували довіри до банківської системи, поступово поповнювали собою загін дрібних та середніх інвесторів, наважувалися на започаткування власної справи. Окрім того, реалією останніх років стала тенденція створення все більшої частини валового внутрішнього продукту у недержавному секторі економіки. Це означає, що постійно зростаюча частка робочої сили починає працювати у приватному секторі, який є значно вимогливішим до робітників у питаннях продуктивності праці, підприємництва, прояву ініціативи, дбайливого використання обмежених виробничих ресурсів і наукової організації праці. Це, у свою чергу, висуває нові вимоги до економічної підготовки покоління, що на рубежі тисячоліть поповнить собою ринок робочої сили в Україні.

   Появою нових інституцій, притаманних ринковій економіці. Попри всі огріхи та невдачі, триває процес роздержавлення. Поволі, але таки знаходять стратегічних інвесторів найпотужніші промислові об’єкти вітчизняної економіки, утверджуються фондові біржі, розпочато створення електронної депозитної системи цінних паперів. Зміцнюється банківська система. Зростає роль і частка недержавних закладів у системі освіти

Все це ставить перед громадянами України (більшість з яких, не будучи економістами за фахом, тим не менше у повсякденному житті є платниками податків та інвесторами, а отже, прямо чи опосередковано зацікавленими у розумінні сучасної економічної ситуації та тенденцій її розвитку) нові вимоги: орієнтуватися у плині різноманітної економічної інформації, вміло оперувати категоріями та постулатами ринкової економіки.

У державній національній програмі "Освіта" (Україна ХХІ століття) практичне вирішення проблеми "виховання цивілізованого господаря" віднесено до пріоритетних напрямків реформування загальноосвітньої школи.

На необхідність вирішення цієї проблеми наголошували вчені-педагоги минулого. Зокрема, К. Ушинський підкреслював провідну роль "науки господарювання" й необхідність її вровадження у навчальний процес школи. Вона посіла чільне місце у працях С. Шацького, А. Макаренка, В. Сухомлинського.

Господарське виховання дітей та молоді складає одну з найактуальніших проблем української народної педагогіки. Особлива увага тут акцентується на вихованні "дбайливого господарника", оскільки зміст слова "господар" або "газда" (як говорять подекуди в західних областях України) характеризує найкращі особисті та громадські цінності людини.

Важливим папрямком наукових пошуків у галузі педагогіки є дослідження та узагальнення проблем економічного виховання учнів і, пов’язаного з ним, формування елементів їх господарської культури. Зокрема, заслуговують на увагу наукові праці таких авторів, як А. Аменд, А. Нісімчук, І. Сасова, І. Смолюк, О. Падалка, О. Шпак та ін.

Вивчення й аналіз творів цих та інших авторів показує, що в них окремі аспекти економічного виховання висвітлені в контексті формування трудової та екологічної культури школярів. Усвідомлення об’єктивної потреби в економічному вихованні учнів у процесі навчально-виховної роботи школи та істотні труднощі її вирішення в практичному плані, зумовили вибір теми нашого дослідження "Економічне виховання учнів загальноосвітньої школи в процесі позакласної навчально-виховної діяльності."

Об’єктом дослідження обрано процес позакласної навчально-виховної роботи загальноосвітньої школи.

Предмет дослідження – зміст, форми та методи економічного виховання учнів на гурткових заняттях з техніки.

Мета роботи полягає у розробці й обгрунтуванні змісту, форм та методів економічного виховання учнівської молоді в умовах діяльності технічного гуртка.

Завдання дипломної роботи.

1. Проаналізувати стан висвітлення проблеми економічного виховання школярів у психолого-педагогічній та методичній літературі.

   Розробити та обгрунтувати модель процесу економічного виховання учнів у процесі гурткових занять з техніки.

   Вивчити теоретико-педагогічні підходи до розробки критеріїв відбору об’єктів праці для занять технічних гуртків.

   Визначити сукупність критеріїв відбору об’єктів конструювання.

Практичну значимість роботи вбачаємо в тому, що на основі узагальнень, отриманих внаслідок аналізу психолого-педагогічної та методичної літератури, підготовлено рекомендації з питань економічного виховання школярів в процесі позакласної навчально-виховної роботи школи; розроблено критерії відбору об’єктів конструювання на заняттях технічних гуртків.

Вважаємо, що дана робота буде корисною вчителям шкіл, працівникам позашкільних навчальних закладів, всім тим, хто займається проблемою економічного виховання шкільництва.

Розділ 1. ОРГАНІЗАЦІЯ ЕКОНОМІЧНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ В ПЕДАГОГІЧНІЙ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИЦІ РОБОТИ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ

1.1 Проблема економічної освіти та виховання в педагогічній науці

Сучасний розвиток науки і техніки, зміни, що проходять в економічній, соціальній і духовній сфері життя суспільства, вимагають постійного вдосконалення процесу навчання та виховання.

У звязку з цим завдання економічного виховання учнів набуває особливої актуальності. Його практичне розвязання є одним з головних аспектів національного виховання підростаючого покоління, на що наголошено в Державній національній програмі "Освіта" /Україна ХХІ століття/.

В одному з листів, Іван Франко писав, що "економічний стан народу – се головна підстава цілого його життя, розвою, поступу". З того випливає винятково важливе значення господарської (економічної) діяльності, до якої необхідно готувати молодь з ранніх літ. Ось чому в педагогічних трактатах належне місце відводилося трудовому вихованню, формуванню активної господарської поведінки.

Особливо багата на подібного типу педагогіку українська культура, витоки якої сягають у прадавні часи. Українське середньовіччя, а ще більше новітня доба, багаті пам’ятками, в яких господарська, реміснича, торгівельна активність спирається на міцні моральні і дидактичні засади. З цієї нагоди варто згадати Климентія Зінов’єва, який на початку ХVIII ст. опоетизував близько 50 різних занять (фахів), спонукаючи тим самим до них українське суспільство. Заклик до економії часу, спорідненої праці й т.п. займають помітне місце у світогляді Григорія Сковороди 10.

Економічна думка відомих просвітителів, її ствердження на теренах нашої держави заклала добру основу для соціально-економічних ідеалів Т. Шевченка, І. Франка, Л. Українки, М. Коцюбинського, М. Костомарова, П. Куліша та багатьох інших. Вони мають глибокі національні витоки і служать непересічним прообразом нового державотворення України.

Одним із суттєвих компонентів економічного світогляду Великого Кобзаря є викриття ним економічного та політичного колоніалізму в будь-яких його формах. Своїм життям, творчістю він виявляв внутрішнє незадоволення економічним рівнем життя народу, його рабською покорою, відсутністю національної гідності. Головними атрибутами економічного поступу народу, в творчій спадщині Т. Шевченка є господар-власник, правитель з праведним законом, тверда воля, соціальна справедливість, людська гідність.

Ідеї Шевченка гідно продовжив та розвинув І. Я. Франко, який вважав, що будь-які ідеологічні форми суспільного життя (наукові, політичні, релігійні, естетичні та ін.) є відображенням його економічного розвитку. Ідеалом видатного мислителя була фізично розвинена людина. Цей ідеал випливав з усвідомлення ним визначальної ролі праці у суспільному житті:

…Лиш праця світ таким, як є, створила,

Лиш в праці варто і для праці жить.

І. Франко відстоює ідею економічної підготовки молоді. В число суспільних наук, з якими повинна бути обізнана розвинена людина, письменник включає поряд з логікою, "що слідкує за тим, як людина думає, з яких елементів складається її мислення і чи правильно вона вживає ці елементи", … суспільну економію – "науку про народне господарство"25.

Споріднені економічні та філософські ідеї розвивала у своїй творчості Леся Українка. У публіцистичних працях вона висвітлювала такі питання, як рушійні сили суспільного розвитку, загальні закономірності історичного процесу. Своїм життєвим ідеалом, Л. Українка проголошувала волю і працелюбство, як омріяні категорії рідного народу.

Необхідність технічного оснащення виробництва, потреба в постійному його вдосконаленні, аналізі економічної доцільності, яскраво виражена в творчості М. Коцюбинського.

Новий господар Прокіп Кандзюба "скрізь робив лад", "Хитав головою і дивувався: який нелад. Ні, таки з пана поганий господар. Пропадало добро без хазяйського ока. Треба хліб молотити, а машина і досі стоїть без направи. Плуги поржавіли, без лемешів, на конях подерті шлеї. Все потребує праці і грошей, а грошей не було. Тоді порадились разом, і Прокіп повіз продавати пшеницю" 15.

І хоч у працях письменників не звучать поняття "економічна освіта", "економічне виховання", було б неправильно недооцінювати їх незаперечне значення в економічному вихованні молоді, прищепленні їй любові до трудової діяльності, формуванні потреби працювати на самого себе та на користь держави.

На початку ХХ століття, велику просвітницьку роботу з питань економічного виховання провадить товариство "Просвіта", яке своїми книжечками формує у людей риси підприємливості. Велику в тому роль відіграла українська кооперація, якою займалися учителі, священники та інші представники національної інтелігенції. Вони організовували гуртки, курси, школи, в яких вчили азбуки підприємливості.

Один з організаторів національного кооперативного руху, Антін Кущинський, застерігав, що: "Економічна безгосподарність, відсутність звички до організованості в громадському житті, брак ініціативи і солідарної активності до боротьби за ліпше майбутнє – ось ті головні чинники, які тримають наші широкі маси в лабетах загальної відсталості та дальшого занадто повільного поступу". Тому, "найдалекогляднішим і найпевнішим, в розумінні результатів для майбутнього, є навчання кооперації підростаючого покоління. Маємо наувазі, - пише він – навчання дітей кооперації не лише по книгах, теоретично, а й при допомозі практичної участі шкільної молоді в дитячих, так званих шкільних кооперативах". Головна роль у вихованні економічної самочинності молоді, відводиться вчителям, оскільки: "Учительство, яке своєю працею безпосередньо оре і засіває поле народної культури і живе серед народу, власними очима бачить його біду і горе і тому, може найліпше знає, що сама освіта не принесе видніших результатів там, де примара господарської безпорадності тяжить над населенням. Учительство знає, що злидні в економічній ділянці життя затримують всякий розвиток країни і доки наше населення, в масі своїй, не умітиме само собі помагати в своїх господарських потребах, доти скоре відродження країни немислиме"16 .

Намагання української інтелігенції, яка складала основу просвітницьких організацій, через освіту, збурити свідомість народу, активізувати його дії до побудови власної державності, "хоч синам, як не собі…" забезпечити краще майбутнє, дало помітні економічні й психологічні результати.

Однак все це було зруйновано в добу тоталітаризму, яка формувала "honoeconomicy" на засадах ідеологічної одномірності, національного нігілізму. Про це слід памятати , коли йдеться про національне виховання , яке треба

розуміти розширено, включаючи в нього всі системоутворюючі компоненти, серед яких одним з найважливіших є формування поведінки економічної активності та підприємливості.

Значимість економічної підготовки молоді, у контексті цілісного процесу національного виховання, добре розуміють представники сучасної української педагогічної думки. "Колосальні зміни, котрі відбуваються тепер у нашому соціально-економічному житті, спонукають нас до того, - справедливо відзначає Омелян Вишневський в педагогічних нарисах "Сучасне українське виховання", - щоб якнайшвидше пристосуватися до нових умов діяльності. Прогностичний аналіз дає підставу думати, що дуже важливою рисою нашої людини через 5-10 років буде підприємливість, тобто здатність вписатися в новий ритм життя, витримати інтелектуальну напругу, а також спроможність протистояти експансивності інших людей, творчий підхід до вирішення життєвих проблем та деякі інші якості".

Таким чином формування економічної самочинності та підприємливості не протистоїть національному вихованню, а є його органічною складовою, наповнює перше реальним змістом. Якщо розглядати економічне виховання в цілісній системі сучасного українського виховання, то значно розширюється коло його методів і засобів.

У тому зв’язку велике значення має класифікація наук, яку запропонував М. Туган-Барановський. Він вважав, що науки розташовані не у вигляді паралелей, які творять драбину ускладнення людського знання. На його думку, науки тісно взаємоповязані в єдиному колі, в якому органічно переходять одні знання в інші. Цю думку підтверджує й інший автор, який вважає, що: "Процес пізнання не може бути однобоким або знаходитись в одній площині – тільки в області точних наук, чи на рівні релігії, чи тільки на рівні мистецтва. В принципі, повинні бути потужні взаємодифундуючі процеси, і тільки тоді можна буде говорити напевно, про справжнє знання, про пізнання світу взагалі" 1.

Формування сучасного економічного мислення – не ізольована задача, а складова частина багатовекторного процесу певної переорієнтації суспільної свідомості, необхідність якої викликана глибокими якісними змінами, що відбуваються в житті суспільства. Сьогодні, в умовах становлення і розбудови власної державності, необхідне критичне переосмислення багатьох теоретичних уявлень, подолання усталених стереотипів мислення.

Економічна освіта молоді почала формуватися в Україні як самостійний напрям педагогічної теорії та практики лише останнім часом, проте вона не виникла самочинно, стихійно, а має певну науково-теоретичну основу започатковану педагогами-дослідниками радянських часів.

Суть будь-якої наукової проблеми, складають суперечності, які, в принципі, можливо подолати при наявності відповідної наукової основи.

Щоб з’ясувати, які суперечності визначають сутність проблеми економічного виховання школярів, необхідно шляхом аналізу вияснити, чи можливо, використовуючи теоретико-педагогічні та методичні надбання, які дісталися у спадок національній школі, вирішувати проблему підготовки молоді до трудової діяльності, виховання її економічної культури.

Сучасне економічне життя в нашій державі перебуває в стадії істотного реформування, зумовленого об’єктивною потребою переходу до ринкових відносин. При цьому істотних змін зазнає не тільки виробництво, але й психологія та культура трудівника.

Сьогоднішній трудівник повинен бути передусім добрим господарем, вміти визначати найбільш доцільний виробничий напрям, аналізувати ті чинники, шо матимуть найістотніший вплив на проектоване ним виробництво, прогнозувати перспективи його можливого розвитку, здійснювати відповідні розрахунки.

Сучасний працівник істотно відрізняється від працівника недалекого минулого, насамперед відношенням до предметів, знарядь праці, кінцевого продукту праці. Він є суб’єктом певної форми власності. Успадкована система підготовки школярів до трудової діяльності неспроможна була забезпечити формування цих якостей, оскільки вона була зорієнтована на так звану "всенародну власність".

Звідси випливає основна суперечність, яка проявляється у невідповідності педагогічних можливостей успадкованої системи економічної підготовки молоді об’єктивним потребам сьогодення.

Ця система, в основному, відповідала тим вимогам, яким мала відповідати трудова участь людини в умовах тоталітарної держави. Разом з тим, вона не може бути без належних змін перенесена в практику роботи національної школи насамперед тому, що її цільовий компонент (представлений метою та завданням економічної підготовки) не відповідає сучасному виховному ідеалу.

У наукових працях, присвячених проблемі економічного виховання молоді, виданих у радянську добу, не знаходимо таких завдань як виховання "господаря", "власника", "підприємця" і т. п. А мета і завдання, як відомо, зумовлюють всі інші елементи педагогічної системи (зміст навчання та виховання, їх методи і форми, характер діяльності вчителя та учнів тощо).

Принципова відмінність національної школи від школи часів тоталітаризму полягає насамперед у тому, що вона є культуротворчою установою (покликана сприяти відродженню та подальшому розвитку національної культури), орієнтованою на сучасні виховні ідеали, в тому числі на ідеал людини-трудівника.

"Ідеал людини, - це те найкраще, що створив народ в розумінні властивостей людської особистості та її призначення" 6.

Разом з тим ми не вправі нехтувати тими прогресивними ідеями, носіями яких були кращі представники педагогічної науки радянської доби. В цьому контексті великий інтерес викликає теоретична спадщина П. П. Блонського, С. Т. Шацького, А. С. Макаренка, В. О. Сухомлинського та ін.

П. П. Блонський у своїй праці "Трудова школа" писав, "що в індустріальному (економічному) вихованні найважливіший момент – це його організація, коли підлітки самі дістають будівельні матеріали, самі будують, доглядають за птахами, тваринами, роблять ремонт,закуповують і продають продукти, проводять культурне дозвілля та розваги" 4.

У практичній діяльності вченого-педагога особлива увага надавалася питанням наукової організації праці, її мобілізуючому значенню в досягненні високих продуктивних результатів.

Про результативність роботи на основі економічного аналізу говорить С. Т. Шацький: "А цій справі треба вчитися не на словах, а через практичну діяльність, в якій повинна бути чітко визначена лінія: задум – план – осмислення – процес – результат – аналіз".

С. Т. Шацький, визначаючи роль і місце економічного виховання у формуванні особистості, підкреслював: "Виховання вміння вдивлятися, оцінювати, планувати, перевіряти, завойовувати собі місце в середовищі дорослих, які поки що не визнають дитини, організовувати для суспільної роботи свої сили і досягати загальної мети загальними зусиллями в реальних умовах життя – досить серйозне завдання школи" 32.

Спираючись на науковий та практичний досвід своїх попередників, А. С. Макаренко на основі аналізу і педагогічного передбаченн розвинув, змістовно збагатив значення економічної освіти і виховання учнів. Особливу увагу приділяв він формуванню у підлітків таких якостей як цілеспрямованість, діловитість, ініціативність. Належне місце, в плані економічного виховання, відводить високоорганізованій продуктивній праці, в якій вбачав широкий простір для задоволення різноманітних інтересів своїх вихованців. Далеко не останню роль відводить Макаренко матеріальному стимулюванню праці підлітків, їх заробітній платі. "Зарплата не тому досконала, - пише він, - що дає гроші учню, вона досконала тому, що ставить його в умови власного бюджету, вона дає можливість виховати майбутнього господаря. …Гроші…можуть бути прекрасним вихователем, прекрасним педагогом" 19.

Творча спадщина А. С. Макаренка пронизана бажанням поєднання виховання колективізму з формуванням у школярів економічного мислення, господарського відношення до матеріальних цінностей, раціональної організації праці, підвищення її продуктивності. Аналіз його педагогічного досвіду свідчить, що основою методики вченого-педагога була продуктивна праця та її зв’язок з економікою.

Основні питання теорії і практики виховання, розроблені А. С. Макаренком, отримали подальший розвиток в педагогічній діяльності і працях видатного педагога В. О. Сухомлинського. Він не лише поділяв і пропагував ідеї Макаренка, але й успішно реалізовував їх в практиці роботи школи.

"Немає і бути не може виховання, - писав В. О. Сухомлинський, - поза працею і без праці, тому що інакше, у всій її складності і багатогранності, людину виховати неможливо". Надаючи великого значення участі дітей в продуктивній праці, він ратує за організацію економічно ефективної праці, оскільки "чим більше праця дітей подібна на працю дорослих, тим значиміша її виховна дія" 27.

Важливим виховним аспектом продуктивної праці є, на думку В. О. Сухомлинського, правильний підхід до матеріального стимулювання праці школярів. Послідовне і неухильне дотримання закону розподілу за працю – не лише суттєвий соціально-економічний фактор, але й педагогічний принцип. "Потрібна праця платна, - вважав Василь Олександрович, - щоби діти зрозуміли ціну грошам, змогли принести їх в сім’ю, порадувати її і порадуватись самим"28.

Всі ці питання, безперечно, актуальні і для сьогодення. Вони мають надзвичайно важливе значення у вирішенні проблеми формування у молоді конкретних економічних знань, умінь, переконань.

Проблема економічної освіти і виховання досліджується в філософському, соціологічному, економічному, психологічному і педагогічному аспектах.

У 70-80-х роках, дослідниками педагогічного аспекту даної проблеми було виконано значний обсяг робіт по виявленню складових частин процесу економічного виховання школярів. Більшість авторів, приймаючи за вихідний момент економічну діяльність, мету економічного виховання вбачали в підготовці до цієї діяльності, до участі в економічному житті суспільства. Звідси випливають й основні завдання економічного виховання: послідовність формування у школярів економічної свідомості, розумних потреб, вміння співставляти їх з матеріальними можливостями; усвідомлення необхідності трудової спрямованості в пошуку шляхів задоволення потреб; набуття умінь та навичок економічного аналізу; оволодіння основами наукової організації праці; виховання якостей притаманних господарнику тощо.

Дослідниками процесу економічного виховання було виділено основні напрямки його реалізації: координація внутрішкільного планування; встановлення системи педагогічних дій, спрямованих на набуття учнями економічних знань; формування у них економічних якостей; впровадження в школах режиму економії; економічна освіта і виховання в процесі суспільно корисної продуктивної праці, на уроках природничо-математичних, суспільних і гуманітарних дисциплін, в ході трудового навчання, в позакласній і позашкільній роботі, в сім’ї. Багато дослідників намагалися підійти до проблеми цілісно: з позицій системи економічного виховання школярів; провідних компонентів змісту (економічних знань та умінь); віку учнів.

В педагогічних дослідженнях паралельно з розробкою змісту проводився пошук форм та методів економічного виховання школярів. Деякі дослідники намагалися розглянути використання загальних форм та методів навчання і виховання школярів в процесі формування економічних знань, умінь та навичок, одночасно виділяючи при цьому специфічні засоби: економічні розрахунки, пости економії і т. п. Інші автори, зосереджуючи свою увагу на вивченні окремих питань економічного виховання, вели пошук форм та методів на базі аналізу економічної діяльності. Наприклад, в процесі продуктивної праці школярів у НВК ефективною формою є раціоналізаторська діяльність, що включає в себе, окрім процесу конструювання технічних об’єктів, елементи економічної діяльності: отримання найбільшої ефективності від раціоналізаторської діяльності, розрахунки, оцінку та аналіз її показників.

Автори виділяють ті основні фактори, які безпосередньо впливають на ефективність економічного виховання школярів: однакові матеріальні умови та можливості для всебічного розвитку дітей; впровадженн елементів наукової організації праці вчителів; створення режиму економії в школі; зміцнення звязків школи, сім’ї та громадськості з питань економічного виховання; вдосконалення економічної та методичної підготовки вчителів тощо.

В дослідженнях О. К. Улєдова, В. П. Фофанова, В. Д. Попова розглянуто економічні форми суспільної свідомості, охарактеризовано шляхи формування економічного мислення, визначно суть, місце та основні категорії економічного виховання.

В дослідженнях Д. Н. Богоявленського, Л. С. Виготського, О. М. Леонтьєва та інших психологів розкриті прийоми розумової діяльності, що сприяють усвідомленню учнями соціальних та економічних явищ суспільства. На базі цих розробок можуть бути побудовані процесуальні системи формування у учнів економічного способу мислення. В педагогічному аспекті, питання економічної освіти та виховання трактуються в роботах Б. П. Шемякіна, Ю. К. Васильєва, А.Ф. Аменда, О. Т. Шпака, А. С. Нісімчука, О. С. Падалки та ін.

Багато із них розкривають можливості економічного виховання школярів на матеріалі окремих навчальних дисциплін та факультативів.

Б. П. Шемякін розглядає основні принципи та напрямки економічного виховання старшокласників і шляхи найбільш раціонального використання отриманих ними знань. Автор переконаний, що економічне виховання повинно проводитись з врахуванням вимог, що випливають з необхідності економії часу. Ним розроблені структура і ознаки економічної підготовленості випускників школи.

А. С. Нісімчук досліджує напрямки, форми і методи економічного виховання учнів в процесі сільськогосподарської суспільно корисної праці  .

Він вказує, що ефективність економічного виховання школярів, залежить насамперед від наявності в них знань в галузі планування, обліку, контролю і аналізу виробничо-економічної діяльності шкільних навчально-виробничих бригад; від залучення учнів до економічної діяльності в процесі продуктивної праці на шкільному виробництві; від розвитку творчої активності кожного школяра.

Серед невирішених питань багатовекторної проблеми економічної освіти та виховання школярів А. С. Нісімчук відзначає: наступність в економічному вихованні учнів різних вікових груп, взаємозв’язок економічного, трудового і екологічного виховання, особливості організації економічної освіти учнів міських та сільських шкіл. Окрім того, він вказує, що не всі навчальні програми містять необхідні дані які б орієнтували вчителів-предметників на розкриття тих економічних законів, які проявляються в сфері конкретного виробництва; не визначено необхідний рівень економічних знань, які повинні бути засвоєні кожним учнем при вивченні певної навчальної дисципліни 22.

О. Т. Шпак в своєму дослідженні визначає шляхи вдосконалення організації економічної освіти і виховання старшокласників загальноосвітньої школи. Організація економічної освіти та виховання школярів розглядається ним як система, яка передбачає наявність в ній основних компонентів (школа, сім’я, виробничі колективи, громадськість) та ефективно існуючі між ними взаємозв’язки. Окрім цього, велику увагу він приділяє питанням економічої підготовки педагогічних кадрів, від яких значною мірою залежить готовність учнівської молоді до економічної діяльності в умовах зростаючих вимог ринкової системи господарювання. Творчий колектив педагогів-дослідників, до складу якого входить О. Шпак, вважає, що економічне виховання повинно бути зорієнтоване у трьох напрямках: науково-технічний прогрес, перевага споживання над виробництвом, удосконалення виробничих відносин. Така організація вимагатиме більш повного використання методологічних підходів до економічного виховання.

По-перше, необхідно давати студентам, учням чіткі уявлення про нове і застаріле у виробничих силах, базисі і надбудові.

По-друге, показати можливості росту нового і усунення з реалій сьогодення старого.

По-третє, повинні розкриватися взаємозв’язки і переходи виробничих сил у виробничі відносини.

І, нарешті, слід чітко визначити системи законів і можливості діяльності на їх основі (правовий аспект).

Виходячи з цих міркувань, слід розвивати творчі здібності студентів, учнів для їх активної участі у вирішенні найважливіших проблем сучасності:

демонтажу державної власності і пошук нових її форм з урахуванням повного використання можливостей її привласнення і відчуження;

розширення і поглиблення госпрозрахункової організації праці;

переходу від системи "безпосереднє виробництво – розподіл – обмін і споживання", в якій перевага належить виробництву, що орієнтується на безмежне антисоціальне зростання, до системи "споживання – обмін – розподіл – виробництво", котра обумовлює перевагу споживання, його соціальну спрямованість і підпорядкування виробництва;

розширення форм стимулювання творчих працівників.

При такому підході до економічного виховання його цілеспрямованість буде зорієнтована на участь у підвищенні ефективності виробництва і більш повне використання економічних законів у розвитку виробничих сил.

В літературі і практиці виховної роботи широко використовують такі поняття, як "економічна освіта", "економічна підготовка", "економічна діяльність", "економічне мислення", "економічна культура". Досить часто в одне і теж поняття автори вкладають різний зміст. Тому виникає потреба в уточненні суті цих понять.

В 21 знаходимо: "Економічне виховання є систематична, цілеспрямована дія суспільства на людину з метою формування знань, умінь і навичок, потреб та інших соціально-психологічних якостей, а головно – способу мислення та діяльності…". З таким тлумаченням не зовсім погоджується інший автор 9 , який вважає, що дане поняття ототожнене з поняттям "економічна підготовка", оскільки сюди включено економічну освіту.

Під економічною підготовкою, вважає він, слід розуміти процес і результат засвоєння суми економічних знань, набуття економічних умінь та навичок, процес і результат формування якостей притаманних господарнику. Економічна підготовка здійснюється шляхом економічної освіти та економічного виховання, але ці поняття не тотожні.

В ході економічної освіти, людина засвоює певну систему знань, набуває умінь та навичок економічних розрахунків, економічного аналізу виробничої діяльності, без яких самі знання не знайдуть практичного застосування, будуть відірвані від економічної діяльності індивіда.

Знання і уміння – це дві взаємопов'язані частини будь-якої цілеспрямованої дії. Характер і зміст знань при виконанні певної дії визначає якість уміння. Уміння визначити шляхи економії праці, розрахувати продуктивність праці на робочому місці, визначити собівартість продукції і т. п. – все це складові економічної освіти. Не менш важливою складовою процесу економічної освіти є формування навичок – дій, що характеризують високу міру засвоєння, коли дії здійснюються легко і швидко, не викликаючи при цьому затруднень.

Економічна підготовка не обмежується економічною освітою. Економічна освіта складає основу економічної підготовки. Разом з тим одних лише знань, та й навіть умінь, недостатньо для ефективної участі в господарській діяльності. Для того щоби знання перетворилися в переконання, а уміння та навички – в звичку працювати, необхідно проводити роботу з економічного виховання. Економічне виховання спрямоване на розвиток таких якостей господарника як бережливість, дисциплінованість, підприємливість, творче відношення до праці і т. п.

Таким чином, говорячи про рівень економічної підготовленості особистості слід брати насамперед до уваги об’єм її економічних знань, глибину пізнання та усвідомлення суті і переваг ринкової системи господарювання, розуміння принципів та структури механізмів функціонування цієї системи, що в кінцевому рахунку дозволяє ефективно проводити аналіз господарської діяльності, раціонально організовувати свою працю, виробляти риси економічно вихованої людини.

Для того щоби економічне виховання було дієвим засобом формування всебічно розвиненої особистості, сприяло готовності до активної економічної (підприємницької, господарської, трудової) діяльності воно не повинно обмежуватись часовими рамками шкільного навчання, а продовжуватись протягом усього житття людини, охоплюючи при цьому всі сторони її трудової діяльності. Основи економічного виховання повинні бути закладені в сім’ї, дитячому садочку, школі. Його необхідно здійснювати сумісними зусиллями батьків, педагогів, громадськості. В школі ним повинен бути пронизаний весь навчально-виховний процес.

1.2 Особливості економічного виховання школярів у сучасних умовах

Останні роки ХХ століття, аж надто 90-ті роки, характеризуються надзвичайною нестабільністю в усіх сферах життєдіяльності людини. Зокрема, це характерно для економічної, соціальної та політичної сфери. Сьогодні відбуваються зміни приоритетів в системі моральних цінностей людей. Руйнуються стереотипи громадської думки в ставленні до влади, закону, власності. У суспільному житті молоді чітко прослідковуються тенденції прагматичного характеру: успіху, авторитаризму, лідерства, що є яскравим проявом егоцентричних орієнтацій. Формується стиль економічної поведінки який не обтяжений жодними моральними устоями.

Цей процес має суперечливий характер та загострюється цілою низкою причин соціально-економічного характеру: різким падінням життєвого рівня, відсутністю економічної стабілізації, розшаруванням суспільства.

Серед загального спектру суспільних проблем, що турбують сьогодні молодих українців, пріоритетними виявились економічні проблеми, а саме: безробіття (ним занепокоєні 40% респондентів), зростання цін (34%), зубожіння населення (33%), незадовільний стан вітчизняної економіки (31%), низький рівень заробітної плати (29%), загальне зниження рівня життя (26%) 35.

Сьогоднішня економічна анархія в суспільстві проповідує чужий українському менталітету стиль поведінки, спрямований на крайній економічний егоїзм. Молодь, розмежовуючи свій ціннісний світ, віддає перевагу саме цінностям мікрорівня (сім’я, родичі) перед сферами суспільного, національного, а також макрорівня, що стосується спільної долі людства у планетарному масштабі.

Розмитість і противоречивість суспільного буття зорієнтовує молодь на непевні ціннісні стандарти, що негативно впливає на слабку психіку та нестійкі моральні засади, від чого, в кінцевому рахунку, страдає суспільство в цілому.

Процес соціалізації підростаючого покоління значною мірою випав з-під контролю спеціалізованих виховних інститутів, які здійснювали його протягом тисячоліть (сім’я, громадськість, школа). Результати цього настільки руйнівні, що бездуховність, ціннісна аморфність орієнтирів, аморальність нових поколінь загрожують уже самому існуванню і планети, і цивілізації.

У цьому ми вбачаємо найістотніші прогалини теперішнього виховання. Багато мислителів, моделюючи таку ситуацію, піднімають проблему суперечності між культурою і цивілізацією в тому розумінні, що технічний прогрес не супроводжується відповідним культурним, моральним, гуманітарним прогресом людини, і вона не в змозі розумно розпорядитися своїми матеріально-технічними можливостями, які постійно зростають.

Індивід, що пізнає лише окремі сторони, процеси світобудови, пізнає світ частково. Вища форма пізнання всесвіту – це пізнання світобудови як єдиного цілого, тобто такого, яким він є в дійсності. Цілісне знання світобудови і ролі людини в ньому є основою формування цілісної особистості гуманістичного суспільства 1.

Історичний досвід все більше підтверджує істину, висунуту ще древніми філософами, про те, що найкращий суспільний устрій забезпечується доброю освітою та вихованням. Саме тому передові країни світу визнають і реалізують на практиці принцип реальної пріоритетності науки, освіти і виховання перед усіма іншими.

Соціалістична система господарювання, зокрема перекоси останніх так званих "застійних" років, призвела до того, що багато людей втратили трудову мотивацію. Кінцевий результат праці практично ні на що не впливав: ні на держзамовлення, ні на заробітну плату, ні на інші чинники діяльності виробництва чи конкретної людини. Крім цього командна економіка зламала психологічний стереотип поведінки особистості й призвела до знищення економічної моралі населення. Байдужість до результатів праці, відсутність ініціативи, праця на "цифру та звіт", пасивний неорганізований саботаж були психологічною захисною реакцією людини на невідповідність між цілеспрямованістю особистості та її реальними життєвими можливостями.

Хоча, і це підкреслює всесвітньо відомий економіст, лауреат Нобелівської премії в галузі економічного аналізу В. Леонтьєв, радянська економіка, керована безжалісними методами, протягом досить таки тривалого часу розвивалася достатньо швидкими і стійкими темпами, що в загальному обємі національного продукту Радянський Союз поступався лише Сполученим Штатам Америки. Але тут же В. Леонтьєв пояснює головну причину високих темпів радянської економіки, яка по суті була сформульована майже 200 років тому Адамом Смітом: для швидкого збільшення своїх прибутків необхідно скоротити споживання, зменшуючи таким чином життєвий рівень народу, в той же час примушуючи його працювати в поті чола 18.

Ринкова економіка висуває якісно нові завдання по формуванню особистості, виробленню абсолютно нового підходу до економічного виховання.

В цих умовах школа повинна змінити підхід до економічного виховання, орієнтувати учнівську молодь на реальний внесок в економічне відродження України. Тільки в такому випадку орієнтація на активне використання механізмів ринкової системи господарювання буде проходити паралельно з відродженням економічної духовності держави.

Перш ніж приступити до розкриття питання про особливості економічного виховання, видається доцільним з'ясувати, що становить виховання в цілому як педагогічна категорія.

Формування особистості не може проходити стихійно, цей процес вимагає цілеспрямованої та наполегливої праці. Успіх забезпечується точним знанням цілей та завдань виховання, клопітким обліком закономірностей, які визначають формування поглядів, переконань, культурних цінностей особистості. Згідно теорії соціального детермінізму, виховання характерихзується як особливий процес, при допомозі якого певна спільнота намагається передати його членам свою культуру, включаючи норми життєдіяльності 23.

"Проектування особистості, як продукту виховання, повинно вироблятися на підставі замовлення суспільства" 19.

Звичайно, держава та й суспільство в цілому повинні контролювати процес виховання, щоб надати можливість підростаючому поколінню отримати таку освіту, світоглядні цілі та орієнтири, які б дозволили в майбутньому, брати активну участь в суспільному та економічному житті, розвивати свої інтереси та нахили. Тут держава повинна виступати гарантом, соціальним захисником. Разом з тим, держава невправі бути ініціатором і виконавцем заходів, спроможних поставити під загрозу найбільш цінний вигляд свободи, а саме – свободу інтелектуальну.

У філософській та педагогічній літературі можна знайти десятки визначень, які розкривають категорію виховання. Так А. С. Макаренко метою виховання вважав програму людської особистості, програму людського характеру 19. В. О. Сухомлинський – спосіб життя 27. Доповнює ці визначення, з точки зору культурологічних цінностей, таке висловлювання І. Канта: " Де ж шукати досконалість та виходячи з чого можна мати надію на її досягнення ? Ніде, крім виховання. Воно повинно співвідноситися з усіма цілями природи, громадянського суспільства та сім’ї… бути спрямованим на розвиток переконань, які повинні використовуватися в ім’я добра… на розвиток талантів, на формування морального характеру людини" 11. Більш лаконічне та дидактично спрямоване визначення П. П. Блонського, що виховання є зумисно організованим, довготривалим впливом на розвиток дитини 4.

Педагогічна наука радянської доби, тривалий час розглядала процес виховання підростаючого покоління однобічно, у напрямку від вчителя до учня. В результаті відбувалася підміна складного процесу виховання особистості спрощеним просвітництвом та навчанням. Вчитель, образно кажучи, " вбивав у голови учнів " шаблонні зразки, такі, які відповідали прийнятим ідеологічним нормам.

У зв’язку з цим цікавими є міркування публіциста та педагога С. Соловейчика про відмінність між " радянською " та " американською " системами виховання. Теорія комуністичного виховання, - пише він, - закликала "обробляти" людину до тих пір, допоки зовнішні вимоги педагога не стануть внутрішніми переконаннями самого вихованця, тобто доки останній не стане сприймати чужу волю як власну. Американська ж, демократична, система виховання має зворотнє спрямування – з середини назовні і, припускає суверенітет особистості яка діє за власним спонуканням 26. Цю ж думку підтверджує висновок Я. А. Коменського про те, що один-єдиний засіб, який може привести до успіху у вихованні дітей – це добре спрямована свобода 13.

Гуманістична орієнтація сучасної педагогічної науки вимагає корегування навчально-виховної діяльності, в усіх закладах освіти, на основі іншої логіки, орієнтованої на виявлення та реалізацію неподільної цілісності розвитку духовних та духовно-практичних здібностей людини.

При такому підході основною ланкою у виховному процесі стає особистість – її здібності, зацікавленість, соціальний досвід, самопізнання. Цілком природньо, що сьогодні необхідна розробка системи ціленастанови на основі глибокого розуміння сутності людини, психологічного та соціального становлення особистості, котра братиме активну участь в економічній та підприємницькій сферах діяльності.

Що ж взагалі треба розуміти під категорією "економічне виховання"? Дану проблему розглядало чимало педагогів-дослідників, економістів.

Найбільш оптимальний варіант відповіді на питания, що розглядається, був, на наш погляд, даний доктором педагогічних наук А. С. Нісімчуком та доктором економічних наук Л. С. Бляхманом. Вони припускають, що економічне виховання являє собою переконання, мотив, настанови, ціннісні орієнтації особистості 22, які досягаються через цілеспрямовану діяльність по передачі сучасного розуміння суті економічних явищ, досвіду та методів раціональної економічної поведінки 5. Вони вказали на важливість підвищення рівня економічної культури 22, без чого неможлива організація процесу економічного виховання та оцінки його результатів.

Успішна реалізація поставлених логікою економічного виховання цілей, передбачає управлінську та виконавчу діяльність 23. Діяльність цих ланок спрямована на створення доцільної та добре скоординованої системи економічного всеобучу школярів, виховання в них високих моральних якостей. Слід зауважити, що ці дві ланки мають лише відносну систему підпорядкованості тому, що тісно взаємопов’язані між собою, вони доповнюють і впливають одна на одну. В управлінську ланку входять науково-дослідні економічні та педагогічні установи, лабораторії педагогічного новаторства, інститути післядипломної підготовки працівників освіти, адміністрації навчальних закладів. Названі структури визначають основні напрями розвитку економічної освіти і виховання, здійснюють перспективне планування роботи, створюють відповідне навчально-методичне забезпечення тощо. Вони вивчають і координують діяльність вчителів, сім’ї, громадських організацій, проводять аналіз результатів педагогічного експерименту, розробляють інноваційні технології економічного навчання та виховання. молоді.

До виконавчої ланки відносять вчителі та батьків. Вчителі вирішують наступні завдання: розкривають учням основні економічні поняття, категорії, закони ринкової економіки, формують економічий світогляд школярів, організовують самостійну роботу учнів, сприяють становленню ціннісних орієнтирів підростаючого покоління. Далеко не останню роль в економічному вихованні дітей відведено сім’ї. Адже саме тут, вперше в реальному житті дитина стикається з матеріальними клопотами, фінансовими прибутками та витратами батьків, з такими економічними поняттями як "купівля", "витрати", "гроші". В родині необхідно прищепити дітям економічну самостійність та господарську підприємливість. Це одне з стратегічних завдань економічного виховання.

В цілому, економічне виховання переслідує такі цілі і виконує наступні завдання.

1. Застосування економічних знань, категорій, законів.

Кожна людина все своє свідоме життя перебуває в економічних відносинах з іншими людьми на приватному (офіційному) рівні і зацікавлена будувати ці відносини так, щоби отримати з цього певну користь. Це диктує потребу в економічній освіченості, економічних знаннях.

2. Формування економічної свідомості, економічного мислення, економічної культури.

На основі отриманих економічних знань учням слід удосконалювати економічне мислення, виробляти власний стиль, щоб свідомо застосовувати на практиці орієнтири економічної поведінки.

3. Орієнтація учнів на модель особистої економічної самочинності, яку в житті можна досягнути серйозно подумавши над вибором майбутньої професії, виду та сфери економічної діяльності.

В процесі виховання, підкреслював В. О. Сухомлинський, надзвичайно важливим є спрямування духовно-практичних сил людини на досягнення тих особистісних цілей, задля яких вона готова працювати 27.

Завершальною сходинкою структури економічного виховання слід вважати його зміст, тезаурус якого міститься в двох основних формах навчально-виховної діяльності загальноосвітніх закладів. Іншими словами, економічне виховання повинно проходити в школі паралельно з вивченням циклу природничо-гуманітарних дисциплін та трудового навчання. Важливість трудової діяльності полягає в тому, що людина набуває звички до праці, в неї формується готовність до трудової та виробничої діяльності, що переростає надалі в працелюбство. Але при цьому не слід впадати в іншу крайність і підмінювати економічне виховання трудовим, оскільки "можна бути працьовитим і в той же час економічно безграмотним" 12. Більш широкою за своїм змістом та не менш важливою є інша форма економічного виховання, яка реалізується в процесі позакласної роботи. Основні ланки цієї роботи викладені на схемі 1.

Особливу увагу слід приділяти тісній співпраці школи та сім’ї. Саме школа повинна надавати активну допомогу батькам по формуванню економічних цінностей у дітей, оскільки тут зосереджений кваліфікований педагогічний корпус, який обізнаний з механізмом становлення особистості.

Сьогодні ринкова економіка висуває якісно нові завдання до формуванню особистості. Тому школа повинна бути не лише навчальним закладом, а й школою співробітництва. Виходячи з цього в центрі виховної моделі повинна стояти особистість з її задатками, здібностями, нахилами.

Таким чином можна виділити два головних напрямки економічного виховання.

Перший (або зовнішній) – спрямований на становлення людини як суб’єкта економічної діяльності.

Другий (або внутрішній) – процес економічного саморозвитку особистості.

Результатом взаємопроникнення цих двох напрямків є вироблення базових елементів економічної структури особистості: економічного мислення; економічної свідомості, що формує економічні інтереси, норми, переконання; економічної поведінки, яка визначає вибір професії, психологічну та професійну адаптацію, професійну та економічну діяльність в широкому розумінні слова; економічної культури.

Зупинимось докладніше на останньому елементі поданої структури. Дана категорія застосовується в широкому і вузькому розумінні. В першому випадку, це сукупність створених суспільством матеріальних та духовних засобів економічної діяльності 5. В другому - економічна культура є системною якістю, яка відображає головні економічні явища та відносини, їх вдосконалення, перехід від одного рівня до іншого, "синтез минулого та теперішнього економічного досвіду поколінь, перспективні потреби та цілі майбутнього розвитку" 8. Іншими словами: встановлені норми поведінки; етико-моральні принципи орієнтації на ті чи інші зразки поведінки, що заслуговують на наслідування; поняття справедливості, добра, краси, істини – тобто всі ті ціннісно-змістовні орієнтири, які набуває людина, в процесі економічного пізнання світу.

Економічна культура особистості, як складний діалектичний процес передбачає не тільки прилучення членів суспільства до умілого виконання конкретних трудових операцій, оволодіння певними виробничо-технічними і економічними знаннями уміннями та навичками, але і формування свідомого економічного мислення, творчого відношення до праці, відчуття господарника, власника, здатного брати на себе значну міру відповідальності за долю теперішніх та прийдешніх поколінь. Це, в свою чергу, передбачає виховання бережливості, уміння і потреби в економному, раціональному використанні природних, трудових, фінансових ресурсів, робочого часу тощо.

Схема 1

Важливим чинником виховання таких якостей, які з часом повинні перерости в норму поведінки, є практична участь школярів (учнів середніх та старших класів) в роботі підприємств тієї чи іншої форми власності.

Свідомо дієвим випускник школи може бути лише в тому випадку, коли його навчання, протягом усіх років перебування в школі, буде поєднуватися з конкретною життєвою практикою, коли в його практичній діяльності будуть враховуватись основи економічної культури і, коли учень, свої потреби, інтереси, нахили буде реалізовувати в соціальній практиці.

Визначальна роль соціальної практики в економічному вихованні школярів зовсім не применшує значення і важливості розвитку економічного мислення та свідомості в процесі вивчення основ наук. Більш того, формування основ економічної самочинності, повинно проходити в тісному взаємозв’язку з іншими сторонами національного виховання: розумовим, трудовим, етичним, правовим, екологічним, патріотичним тощо.

Всі ці сторони суті економічної культури особистості є об’єктом дії специфічних форм та методів роботи, що являють собою систему сучасного економічного виховання.

Отже, для того, щоби успішно розв’язувати завдання пред’явлені системі освіти ходом сучасних ринкових перетворень, питанням особливої ваги є проблема становлення широкої палітри економічної освіти та виховання учнівської молоді. Виходячи з таких міркувань, слід здійснювати переорієнтацію педагогічної системи на питання саморозвитку особистості; умілого керування цим процесом для успішного її самоствердження в умовах ринку. Тут, як головні, виділяємо два напрямки:

передача учням соціально-економічного досвіду розвитку ринкових відносин, формування системи знань про сучасну ринкову економіку, основні її суб’єкти та принципи функціонування;

створення належного підгрунтя для соціальної адаптації особистості, шляхом набуття необхідних якостей для майбутньої економічної діяльності, враховуючи при цьому її індивідуальні задатки.

Завважимо, що економічну культуру особистості школяра, що є показником (мірилом) її економічної вихованості, ми розглядаємо як категорію яка постійно саморозвивається і самовдосконалюється, оскільки учень, споживаючи цінності культури, в процесі свого розвитку піднімається на нову, вищу ступінь оволодіння основами економічного мислення. А це значить, що ефективність процесу економічного виховання визначається рівнем організації навчально-виховної роботи школи й виробничо-господарської діяльності школярів.

1.3 Завдання та зміст економічного виховання учнівської молоді в системі позакласної навчально-виховної роботи школи

Процес виховання – це система виховних заходів, спрямованих на формувння всебічно і гармонійно розвиненої особистості 30. Дане поняття виходить із загальноприйнятого філософського визначення "системи" як організованої множини структурних елементів які взаємопов’язані між собою і виконують відповідні функції. "Система – зв’язане ціле, що обумовлює взаємопідпорядкування, узгодженість складових частин та елементів підпорядкованих спільній меті" 7.

Поняття системи, системного підходу, як певного методологічного принципу, широко використовується в різноманітних сферах наукової і практичної діяльності. Системний підхід використовували в своїх дослідженнях багато вчених, що займалися проблемою навчання та виховання школярів. Зокрема, А. Ф. Аменд, М. П. Рябінін, Л. Е. Епштейн і ін. ставили питання про створенння цілісної системи економічного виховання.

"Під цілісною системою, вказує В. Г. Афанасьєв, слід розуміти сукупність компонентів, взаємодія яких породжує нові (інтегративні, системні) якості не притаманні її складовим" 3.

Структурними елементами процесу виховання є: мета, зміст, завдання, методи і засоби виховання, його результати.

Мета виховання – сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне суспільство. Головною метою національного виховання на сучасному етапі є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду і, на основі формування особистісних рис громадянина України, що включають в себе національну самосвідомість, розвинуту духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, економічну, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту 30.

Позакласна робота – це робота здійснювана в позаурочний час і спрямована на задоволення інтересів та запитів учнів, різноманітна освітня та виховна робота організована педагогічним колективом школи. Завдання позакласної роботи, в усіх її формах, полягає в залученні учнів до суспільно корисної діяльності, в стимулюванні їх ініціативи і самостійності, в розвитку індивідуальних інтересів, нахилів та здібностей. Специфіка педагогічного керівництва позаурочною роботою школярів полягає в здійсненні виховного впливу на їх життя, діяльність та поведінку під час проведення позакласних та позашкільних навчально-виховних заходів, безпосереднього залучення школярів до творчої технічної діяльності.

Таким чином, позакласна робота з учнями є органічною частиною і важливим елементом всієї навчально – виховної діяльності загальноосвітньої школи. Вона є продовженням та подальшим розвитком тієї роботи, яка проводиться на уроках відповідно до освітнього стандарту (але не дублює її).

Із цього випливає, що завдання позакласної роботи визначаються завданнями всієї навчально – виховної роботи школи. Це завдання по формуванню всесторонньо розвинутої, творчої особистості. Більш вузько та конкретно ці завдання випливають з навчально-виховних та освітніх завдань тих навчальних предметів, які відіграють визначальну роль у формуванні діалектико-матеріалістичного світогляду учнів, у здійсненні їх політехнічної, трудової підготовки, виховання у дусі творчого відношення до праці. Сюди можна віднести і математику, і фізику, і хімію, і біологію, і ін. Але найбільш тісно, цей напрям позакласної роботи пов’язаний з трудовим навчанням.

Завдання шкільного курсу трудового навчання окреслені програмою даної навчальної дисципліни. Основною метою організації позакласної роботи з техніки є сприяння найбільш повній та всесторонній реалізації цих завдань.

Позакласна робота з техніки будується на основі загальних принципів навчання і виховання. Разом з тим, організація та проведення конкретних заходів, в позаурочний час, вимагає врахування деяких специфічних особливостей.

Однією з таких особливостей позакласної роботи є добровільний характер цієї діяльності. Учні включаються в роботу, що інколи вимагає значного розумового та фізичного навантаження, затрат часу, але не під тиском педагога, а за власним бажанням, внаслідок виявленого зацікавлення до тієї чи іншої галузі техніки, виробництва тощо. Займаючись з цікавістю та захопленням справою яка подобається, досить часто школярі проявляють більше активності аніж на уроках. Розвиток цих якостей є необхідною умовою для виховання творчої ініціативи учнів.

Основною і первинною формою організації колективної творчої роботи учнів в тій чи іншій галузі науки, техніки, технічної праці є гурток. Зауважимо, що гуртки, за своєю суттю, є добровільним об’єднанням учнів за інтересами. Це стосується не лише факту вступлення у гурток, але і визначення конкретного змісту їх діяльності, вибору теми, об’єднання в групи, бригади тощо.

Відомо, що особистий інтерес – це рушій людини і джерело прогресу взагалі. Тому саме тут, на заняттях гуртків, найбільш невимушено проходить становлення світогляду дитини, виховання її творчої активності, вироблення естетичних смаків, трудових умінь та навичок, формується позитивне ставлення до праці як найпершої життєвої потреби.

При всій багатогранності змісту роботи діяльність кожного технічного гуртка сприяє вирішенню певних педагогічних задач. Функціонально їх можна поділити на три групи – освітні, виховні та практичні.

Вирішення завдань першої групи полягає e тому, щоби ознайомити підлітків, в доступній їх розумінню формі, з значенням техніки в житті людини, з основними напрямками науково-технічного прогресу, з провідними, для даного економічного району, галузями промислового та сільськогосподарського виробництва. На конкретних прикладах розкрити значення науки, її законів та закономірностей як фундаменту сучасного економічного розвитку. Учнів ознайомлюють з основними масовими професіями, організацією та культурою праці, методами роботи новаторів, раціоналізаторів, винахідників, можливими шляхами підвищення продуктивності праці та ефективності виробництва. Окрім цього в процесі пошуково-конструкторської діяльності в учнів інтенсивно розвивається техніне мислення.

До завдань другої групи можна віднести виховання у дітей та підлітків поваги до людей праці, бажання внести посильний вклад у справу розбудови української держави. Участь в творчій технічній діяльності сприяє розвитку патріотичних почуттів, гордості за видатний вклад вітчизняних вчених та винахідників у світову науку, техніку, культуру. Вона служить ефективним засобом вдосконалення моральних якостей особистості, формування її національної самосвідомості.

Безпосередня участь у роботі технічних гуртків сприяє вирішенню цілого ряду практичних завдань по підготовці школярів до майбутньої трудової діяльності. Вона сприяє, насамперед, оволодінню мовою техніки – читанням ескізів та складанням робочих креслень, виробленню умінь та навичок користування ручним та електрофікованим інструментом, контрольно-вимірною апаратурою та приладами, тобто всім тим, що служить базою для технічно грамотної побудови моделей, приладів, приспосіблень тощо. Участь в творчому процесі допомагає школярам краще бачити та вирішувати технічні задачі з навколишнього життя, формулювати їх, шукати кращі варіанти вирішення, опираючись при цьому на знаннях, отриманих як на уроках так і гурткових заняттях.

Суттєвим результатом пошуково-конструкторської діяльності є вироблення в учнів уміння користуватись бібліографічними довідниками, каталогами, реферативними журналами, читати технічну документацію.

Велику роль у вдосконаленні та розвитку технічної творчості школярів, окрім технічних, відіграють предметно-технічні гуртки. Ці гуртки функціонують, здебільшого, на базі шкільних навчальних кабінетів і об’єднують учнів, котрі виявили зацікавлення в більш глибокому вивченні окремих природничонаукових чи технічних питань.

Зміст занять такого типу гуртків полягає в самостійному пошуку літератури та вивченні питань з зазначеної проблеми, з наступним їх обговоренням, в підготуванні рефератів (доповідей), проведенні експериментів. Належне місце в діяльності предметного гуртка займає і пошуково-дослідна робота, конструювання та виготовлення демонстраційних моделей, наочних посібників, експериментальних приладів.

Економічна криза, яку переживає нині Україна, є наслідком не тільки руйнування єдиного економічного простору і переходу до принципово іншої економічної моделі, а й попереднього стану господарства. В таких умовах особливо актуальним стає питання економічного виховання підростаючого покоління.

Відомо, що основу економічної підготовки складає економічна освіта. Під час навчання (на уроках загальноосвітніх дисциплін чи позакласних заняттях) проходить засвоєння певної суми знань, умінь та навичок економічного розрахунку, аналізу виробничої діяльності тощо. Однак, було б помилково говорити про соціально-економічну підготовленість індивіда беручи до уваги тільки рівень його знань та умінь. Одного лише освітнього рівня інколи є недостатньо для ефективної участі особистості в економічному житті суспільства. Щоби знання трансформувались в переконання, а уміння та навички – в звичку працювати, повинна бути добре поставлена робота з економічного виховання.

Економічне виховання – це організована педагогічна діяльність, спрямована на формування економічної свідомості учнів. Економічна свідомість сприяє виробленню у індивіда розуміння економічного життя суспільства, стимулює його творчу активність. В умовах економічних реформ формування економічної свідомості та самочинності підростаючого покоління стає загальним і обов’язковим.

Завдання економічного виховання в процесі занять технічних гуртків:

ознайомлення учнів із законами ринкової економіки, перебудовою структури виробництва, підвищенням його ефективності, вдосконаленням виробничих відносин, системою та методами управління;

формування здатності до економічного мислення, творчого пошуку підвищення продуктивності праці, вміння швидко оволодівати новими формами і методами праці;

виховання почуття і рис господарника, що працює з віддачею, бережливо ставиться до результатів праці;

виховання здорових матеріальних потреб, уміння ефективно розпоряджатися заробленими коштами.

Зміст економічного виховання в процесі гурткових занять повинен розкривати такі ідеї:

економіка розвивається на базі сучасної науки і техніки; вона має бути рентабельною та ефективною;

учасник економічної сфери життя повинен осмислювати свою діяльність у масштабах конкретного виробництва, бути не просто виконавцем, а діловим раціоналізатором, працювати творчо;

працівник виробництва сумлінно ставиться до праці, дотримується трудової, технологічної, планової дисципліни;

на виробництві дотримуються наукової організації праці, яка визначає розстановку сил, задає певний режим і ритм роботи, забезпечує технологічну послідовність операцій і якість кінцевого результату;

продукт праці, що не відповідає естетичним смакам споживача, не користується попитом, завдає шкоди виробництву і економіці;

кожен працівник прагне вносити зміни в свою виробничу діяльність, планує підвищення своєї кваліфікації.

Більшість авторів, які досліджували проблему економічного виховання підростаючого покоління, схильні вважати, що економічне виховання є складним конгломеративним процесом виховного впливу різних соціальних інститутів на особистість з метою забезпечення оптимальних умов для розвитку її високоморальних якостей. "Виховує все: і люди, і речі, і явища" 30. На процес формування ціннісних орієнтацій особистості школяра впливають ряд об’єктивних закономірностей. Відзначимо деякі з них.

Перша закономірність полягає в органічному зв’язку виховання із суспільними потребами і умовами виховання. Значні зміни в житті народу ведуть за собою і зміни в його виховній системі. У зв’язку з становленням та розбудовою власної держави постала потреба формування в підростаючого покоління національної самосвідомості, любові до свого народу, його традицій мови, культури, історії.

Друга закономірність виявляється в тому, що результати виховання є залежними від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовну сферу, зокрема на формування думок, поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, емоційну сферу. Виховний процес має постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, установки,орієнтації).

Наступна закономірність полягає у визначальній ролі діяльності і спілкування у вихованні. Діяльність виступає як головний фактор єдності свідомості та поведінки.

Закономірні зв’язки проявляються у вихованні в усьому різномаїтті взаємозв’язків і взаємоперетворень. Під час організації будь-якого виховного заходу їх необхідно враховувати.

Аналіз існуючих нині програм технічних гуртків 36 показує їх слабку орієнтацію на використання компоненту економічного виховання. До основних завдань гуртка, їх автори відносять насамперед: розширення політехнічного світогляду учнів, розвиток пізнавального інтересу до техніки, сприяння професійній орієнтації на сферу діяльності, пов’язану з відповідною галуззю техніки, ознайомлення з принципом дії та конструктивними особливостями різних автоматичних пристроїв, розвиток конструкторських здібностей в процесі розробки і виготовлення відповідних приладів та механізмів. Не секрет, що школярів, здебільшого вчать виконувати певні трудові дії без усвідомлення економічних основ трудової діяльності.

Економічне виховання на заняттях технічних гуртків здійснюється на основі збагачення навчально-виховної роботи глибоким економічним змістом (проведення економічних розрахунів при плануванні та оцінюванні виконуваної роботи, вибір оптимальних шляхів і форм організації праці тощо).

Досить корисним є включення в зміст роботи гуртка економічної інформації (короткі діалоги про економічні події, бесіди). Словесні засоби мають велику силу переконання, коли не носять агітаційно-рекламний характер, а наповнені глибоким науковим змістом, розкривають суспільну цінність та економічну значащість праці 20.

У роботі технічних гуртків доцільно інтегрувати трудові уміння учнів з економічними знаннями. Це сприяє виробленню навичок раціонально планувати і нормувати свою роботу, шукати і використовувати прогресивні технології, співставляти отриманий результат із затратами, глибше усвідомити такі економічні поняття як собівартість, ціна, продуктивність, прибуток, рентабельність тощо.

Для активізації самостійної діяльності учнів, у плані економічного виховання, важливе значення має аналіз конкретних виробничих ситуацій. Слід вчити не просто економно мислити, а й вимагати обгрунтування прийнятого рішення.

Розвиток економічного мислення в учнів найбільш інтенсивно проходить тоді, коли постає нова технічна задача, яку неможливо розв’язати за допомогою відомих способів та засобів. Це, по суті, пошук нових шляхів вирішення проблеми, що забезпечує високі виробничі показники.

З огляду на це, в роботі технічних гуртків слід практикувати конкурсний підхід до вирішення того чи іншого технічного завдання з наступним обов’язковим обговоренням запропонованих проектів. Багатоваріантність розробок дозволяє відібрати кращі рішення, знайти найбільш раціональний шлях до досягнення мети. Альтернативні ж пропозиції також намарно не пропадуть. Все цінне може знайти своє використання в доопрацюванні проекту прийнятого за основу.

Висвітлення економічного аспекту технічної проблеми, поставленої перед гуртківцями, не лише урізноманітнить навчально-трудову діяльність школярів, але стане запорукою самостійного пошуку необхідної інформації (технологічної, патентної, екологічної тощо), її творчого переосмислення та критичного оцінювання. Окрім здатності формувати оригінальні рішення, у школярів виробиться досвід колективної роботи, з’явиться нове бачення відомих фактів і явищ, розвинеться здатність поєднувати технічні знання з їх правовим регламентуванням. Учні навчаться визначати предмет свого пошуку, повязаного з вирішенням поставленого завдання, самостійно отримувати результат, перевіряти його на практиці. Це дасть можливість вийти у новий освітній простір, легко "рухатися" в ньому, робити припущення, висувати гіпотези, шукати реальні шляхи розв’язання поставленої проблеми.

Таким чином, впровадження економічного аспекту виховання в практику роботи технічних гуртків створює кращі передумови для свідомого засвоєння економічних знань, дає змогу більш ефективно використовувати особисті потенційні можливості як у власних інтересах, так в інтересах суспільства, що в цілому позитивно впливає на формування загальної культури підлітка та економічної зокрема.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ НА ЗАНЯТТЯХ ТЕХНІЧНИХ ГУРТКІВ

2.1 Економічна підготовка школярів в умовах роботи технічного гуртка

Перехід країни до нової моделі господарювання, адекватної ринковій економіці, становлення та розвиток підприємництва на основі самостійної ініціативи та трансформації державної власності в інші форми, визначення конституційних основ незалежної Української держави суттєво позначилися на всіх напрямках розвитку нашого суспільства: політичному, економічному, культурному, освітньому. З огляду на це виникла реальна необхідність реалізації нових підходів у справі навчання та виховання шкільної молоді.

Щоби успішно формувати у школярів основи економічного мислення, спрямованого на розвиток ініціативи, творчого пошуку, на підвищення рівня відповідальності за доручену справу, керівник гуртка повинен знати суть завдань економічної освіти та виховання школярів, вміло реалізовувати їх у процесі педагогічної діяльності.

Як свідчить практика, в економічному вихованні підростаючого покоління важливу роль відіграє залучення підлітків до роботи в технічних гуртках. Пошуково-практичний (в деякій мірі навіть раціоналізаторський) характер діяльності технічних гуртків – це діяльність спрямована не лише на вдосконалення техніки та технології, але й на підвищення рівня планування й організації праці, контролю результатів тощо. Дана діяльність має свою специфіку, яка, з поміж інших, диктується віковими особливостями. В підлітковому віці починається інтенсивне формування світогляду, моральних переконань та ідеалів, системи оціночних міркувань. Одним з найбільш важливих моментів розвитку особистості підлітків є формування у них самосвідомості, потреби пізнати себе як особистість, перевірити свої здібності на практиці, в реальному житті. Учням, даного віку, притаманна здатність до більш складного аналого-синтетичного сприйняття предметів та явищ. Важливою особливістю розумового розвитку підлітків є зростаюча здатність до абстрактного способу мислення, до формування активного, самостійного і творчого відношення до вирішення трудових завдань, що є суттєвими факторами в їх економічному вихованні.

Займаючись в гуртках технічної творчості, школярі схильні до дій, спрямованих на вдосконалення оточуючих предметів, раціоналізації трудових процесів. Даний інтерес сприяє набуттю нових знань, формуванню практичних умінь та навичок, а також емоційному задоволенню, яке отримують учні, використовуючи набутий інтелектуальний багаж в практичній діяльності. Таким чином, в процесі творчої праці, раціоналізаторської діяльності як на уроках трудового навчання, так і на заняттях технічних гуртків, створюються найбільш сприятливі умови для економічного виховання школярів.

Ефективність процесу економічного виховання, в ході занять технічних гуртків визначається, насамперед, змістом їх діяльності. Основне завдання полягає в тому, щоби привити школярам культуру праці та елементи його наукової організації, сформувати певні економічні знання та уміння, сприяти виробленню в учнів потреби до високопродуктивної праці і на цій основі усвідомленому вибору професії.

Використання елементів економічних взаємовідносин між членами гуртка, активне залучення та стимулювання таких відносин з боку керівника гуртка є важливою умовою їх економічного виховання. В процесі гурткових занять широкі можливості відкриваються для планування етапів виконання роботи, вибору необхідних матеріалів, інструментів та приспосіблень, оцінки економічної ефективності виконаної роботи. Школярі ознайомлюються з раціональним розподілом трудового завдання, усвідомлюють необхідність ресурсозбереження.

Вирішуючи завдання економічного виховання підлітків, необхідно враховувати, що виховує не так сама праця, як та система відносин, до якої залучені гуртківці. Тут чітко прослідковується наступна закономірність: "зовнішнє" (тобто ті зовнішні чинники які оточують особистість) сприймається та осмислюється, стаючи "внутрішнім" –якостями та здібностями особистості..

Трудова діяльність школярів на заняттях технічних гуртків може бути ефективним засобом їх економічного виховання, коли за своїм змістом та організацією відповідає наступним вимогам: є соціально значимою; відповідає віковим та індивідуальним особливостям учнів; носить колективний характер (разом з тим не применшує ролі та значення індивідуальної роботи); поєднує педагогічне керівництво з творчою самодіяльністю учнів.

Добре організована творча технічна діяльність школярів повинна бути наскрізь пронизана економічним змістом. В загальному випадку сюди слід віднести: формулювання мети; вироблення плану сумісних дій; контроль за відповідністю трудового процесу наміченому плану; прийняття обгрунтованих рішень у випадку неординарних ситуацій. Зазначені види діяльності ставлять підлітків у ряд творців матеріальних цінностей, складають основу формування економічних знань та умінь, сприяють розвитку таких якостей як працелюбство, підприємливість; діловитість; ощадливість тощо.

Під працелюбством слід розуміти форму вираження особистістю свого позитивного відношення до праці. Воно проявляється в бажанні добросовісно працювати; з часом переходить в сферу усвідомлення соціальної та моральної цінності праці, глибокого розуміння її необхідності.

Підприємливість слід розглядати як форму виявлення трудової, суспільної активності, що виражається у винахідливості, ініціативності, практичності, самостійності в прийнятті рішень і відповідальності за їх виконання; "генеруванні" ідей, метою яких є отримання прибутків.

Діловитість визначається як сукупність творчих, виконавчих та організаторських якостей, завдяки яким особистість оптимально самореалізується в трудовій діяльності.

Ощадливість передбачає раціональний розподіл, оцінку та використання різного виду ресурсів, виявлення резервів для досягнення поставленої мети.

Зміст економічної діяльності підлітків у процесі гурткових занять може бути виражений через етапи організації технічної діяльності. Е.Г.Костяшкін виділяє наступні етапи організації праці: вибір об’єкту конструювання; складання плану роботи по конструюванню виробу; організація праці 14.

Співставлення цих етапів з етапами економічної діяльності ми вбачаємо в такому взаємозв’язку:

вибір обєкту конструювання – визначення тематики та мети роботи з урахуванням можливостей її досягнення;

складання плану роботи по

конструюванню виробу - планування трудової діяльності, підготовчі роботи, необхідні для досягнення поставленої мети (розподіл обов’язків, підбір інструментів та матеріалів тощо).

організація праці - визначення оптимальних варіантів виконання завдання, регуляція та саморегуляція діяльності, застосування прийомів, що сприяють підвищенню продуктивності та якості роботи, співставлення отриманих результатів з наміченими, аналіз виконаної роботи.

Працюючи над об’єктом конструювання, гуртківці ознайомлюються з такими економічними поняттями як: робоче місце, організація робочого місця, обладнання, інструменти, пристрої, трудова дисципліна; економія часу, сировини та матеріалів; облік, контроль, якість, брак, продуктивність праці тощо. В процесі гурткових занять ці поняття поглиблюються та доповнюються іншими: наукова організація праці, норма часу, режим економії, план, трудова і технологічна дисципліна, собівартість і ін.

Разом з тим, було б помилковим твердження про те, що дані економічні поняття, з достатньою глибиною засвоюються лише в процесі занять технічних гуртків. В своїй роботі ми хочемо лише підкреслити, що творча технічна діяльність школярів на гурткових заняттях, з поміж іншого, має широкі можливості для формування в школярів системи економічних знань. Розглянемо це на прикладі поняття "продуктивність праці".

Послідовність формування даного поняття включає в себе: визначення поняття і засвоєння його загальних ознак; розрахунково-аналітичну діяльність та практичне оперування даним поняттям у конкретних умовах; поглиблення та розширення змісту поняття.

В процесі гурткових занять учні дізнаються, що продуктивність праці вимірюється кількістю продукції виробленої за одиницю часу (годину, місяць), або ж кількістю часу затраченого на виготовлення одиниці продукції. Вони дізнаються, що продуктивність праці залежить від організації праці, матеріально-технічної бази, умов праці, вміння раціонально використовувати інструменти та пристрої тощо.

Заняття в технічних гуртках створюють широкі можливості для формування в учнів економічних умінь. Економічні уміння планувати, організовувати, контролювати, вести облік необхідні школярам для їх майбутньої трудової діяльності.

Для визначення результативності позакласної роботи з техніки в економічному вихованні школярів, доцільно керуватись такими критеріями:

 наявність економічних знань учнів, рівень розвитку їх економічного мислення;

 усвідомлення учнями суті морально-етичних якостей господарника;

 виявлення цих якостей у повсякденному житті та в спеціально створюваних педагогічних ситуаціях.

Відповідно до названих критеріїв при оцінюванні економічної підготовленості учнів можна виділити наступні рівні.

Високий рівень. Школярі добре усвідомлюють необхідність соціально-економічних знань та умінь. Володіють ними та систематично використовують у своїй діяльності. Часто виступають організаторами трудових справ, здійснюють економічну діяльність (беруть активну участь у плануванні, раціоналізації, вміють аналізувати результати, виявляють резерви підвищення ефективності конкретного виду діяльності). Схильні до економічного способу мислення та виявляють економічно значимі якості. У них достатньо розвинуті діловитість, підприємливість, комунікабельність; володіють етикою ділового спілкування.

Середній рівень. Учні усвідомлюють необхідність соціально-економічної підготовки у майбутній трудовій діяльності. Володіють комплексом економічних і правових знань та умінь, але використовують їх, керуючись мотивами особистого характеру чи вказівками вчителя. Виконують завдання економічного характеру з огляду необхідності. Приймають участь в колективному аналізі результатів діяльності, але при цьому не проявляють особистої ініціативи. В поведінці не завжди реалізують такі економічно значимі якості особистості як діловитість та підприємливість. Разом з тим вони працелюбні, ощадливі.

Низький рівень. Школярі усвідомлюють необхідність економічних, соціальних та правових знань, але в шкільні роки не виявляють до них зацікавлення. В економічній діяльності, організованій іншими, беруть участь формально. Не вносять пропозицій по вдосконаленню певного виду трудової діяльності (віддають перевагу використанню пропозицій ровесників). У своій поведінці не проявляють економічно значимих якостей особистості та економічного способу мислення.

Політехнічний підхід до формування економічних знань дозволяє підвищити їх дієвість у політехнічній підготовці школярів. Даний підхід забезпечує систематизацію та узагальнення економічних знань учнів, сприяє їх практичному використанню в конкретній трудовій діяльності.

2.2 Критерії відбору об’єктів конструювання

Технічній творчості учнів притаманний інтегральний характер. Іншими словами, творча технічна діяльність являє собою комплексну пізнавально-перетворюючу діяльність, яка складається із множини взаємозв’язаних компонентів, таких, як теоретичні дослідження, експерименти, вирішення технічних завдань, побудова моделей та пристроїв, їх випробування. Завдяки цій діяльності учні набувають поглиблених знань про навколишній світ, переконуються в правильності своїх міркувань, які в процесі технічної діяльності підтверджуються або ж спростовуються, набувають важливих практичних умінь та навичок.

Матеріальне втілення задуму – невід’ємна фаза творчого процесу. Тому керівник гуртка повинен завжди памятати, що якісне вирішення цієї проблеми має неабиякий позитивний вплив на становлення творчої особистості.

Одним з головних чинників підвищення ефективності проведення гурткових занять з техніки є відбір об’єктів конструювання. Вказаний етап є надзвичайно важливим у підготовці до заняття. І ось чому. Програма кожного технічного гуртка передбачає строго визначений об’єм знань та умінь. Цей об’єм розподіляється за окремими заняттями, причому об’єм нової інформації повинен бути доступним для розуміння учнів. Після цього підбирається об’єкт праці, в процесі виготовлення якого можна було б найкращим чином сформувати знання та вміння передбачені програмою. При цьому керівнику гуртка приходиться враховувати наявний матеріал та обладнання. Необхідно також, при відборі об’єктів конструювання, враховувати інтереси і здібності школярів. Робота над об’єктами конструювання пов’язана з застосуванням ряду трудових операцій. Всі вони повинні бути передбачені тематикою гуртка. Окрім того, слід дотримуватись оптимального співвідношення часу, який затрачається на виконання кожної з цих операцій.

Таким чином, при відборі об’єктів конструювання, керівник гуртка опиняється перед необхідністю враховувати цілий ряд вимог.

Однією із перших розробок відбору виробів для трудового навчання була система К. Ю. Цируля 31, в основу якої закладено 18 положень. Незважаючи на недоліки даної системи, зумовлені об’єктивними причинами, вона містить ряд позитивних вимог, таких як корисність предметів, розвиток самостійності, почуття прекрасного, поступове ускладнення конструкції виробів та технології їх виготовлення, які і в даний час не втратили своєї значимості.

Спробу сформувати узагальнені критерії відбору об’єктів праці зробило багато авторів методичних посібників і дослідників проблем трудового навчання та виховання. Так Д. О. Тхоржевський виділяє наступні критерії:

 вироби повинні бути суспільно корисними:

 технологія виготовлення виробів повинна складатись із операцій, передбачених навчальною програмою;

 робота повинна бути посильною для учнів (з огляду точності виготовлення) і вкладатись, в заплановані на виготовлення, норми часу;

 за признеченням та особливостями конструкції вироби повинні бути доступні розумінню учнів.

В. М. Аридін 2 вважає, що при відборі об’єктів конструювання, керівник гуртка повинен виходити з таких міркувань:

 доступність розуміння учнями принципу роботи;

 розуміння суті технологічних операцій при виготовленні виробу;

 можливість виготовлення за відведений навчальний час;

 освітня та виховна цінність виробу;

 наявність необхідних матеріалів та обладнання.

Г. Є. Левченко акцентує увагу на такі функції об’єктів праці: комплексність, технологічність, типовість трудових операцій, різноманітність, політехнічна спрямованість виховання, естетичність, трудоємкість, різноскладність, безпечність 17.

Е. В. Рихвк пропонує наступні критерії:

 суспільнокорисний характер виробу;

 наявність необхідних матеріалів та обладнання у навчальних майстернях;

 відповідність технології виготовлення вимогам програми та здібностям учнів;

 наявність варіативності в конструкційних та технологічних вирішеннях;

 емоційний та виховний вплив виробу на особистість школяра.

Стосовно практичної роботи гуртківців, то "при відборі об’єктів конструювання важливо враховувати не лише якість готових виробів, час, затрачений при цьому, кількість технологічних операцій, але й те, яка відносна питома вага самостійності школяра, які творчі елементи проявляє він, які емоції і почуття збуджує у нього виготовлення даного виробу..." 24.

У методичному посібнику "Суспільнокорисна продуктивна праця учнів" авторів В. В. Корольковського та В. Д. Симоненка приведені наступні критерії відбору об’єктів для суспільнокорисної продуктивної праці:

 відповідність програмі трудового навчання;

 забезпечення виховних та розвиваючих функцій;

 спадковість у виготовленні виробів;

 поєднання посильної і необхідної складності при виготовленні виробу;

 поєднання педагогічної мети та доцільності об’єкту праці для народного господарства;

 розвиток творчих потенцій у процесі трудової діяльності учнів;

 дотримання вимог безпеки праці.

Виходячи із теоретичного аналізу літератури, нами розроблені узагальнені критерії відбору об’єктів конструювання для занять технічних гуртків:

тематична доцільність – забезпечує засвоєння учнями конкретної суми знань і умінь, передбачених програмою гуртка;

раціональність технології – забезпечує виготовлення виробів з високими експлуатаційними якостями, при незначних затратах праці, коштів та матеріалів;

доступність виготовлення - вказує, що виготовлення об’єкту конструювання повинно відповідати реальному рівню підготовки учнів, виходячи з їх вікових та психофізіологічних особливостей;

політехнічна спрямованість - сприяє ознайомленню з технологічними особливостями сучасного виробництва, формуванню навичок роботи з ручними та електрофікованими інструментами;

естетичність - сприяє формуванню у школярів художнього смаку, розвитку акуратності, точності, оптимальних трудових рухів;

економічність - забезпечує раціональне використання метеріалів, інструментів та обладнання;

товарність - характеризує суспільнокорисну значимість виробу.

Виконання всіх розглянутих вище вимог до відбору об’єктів конструювання залежить від багатьох факторів:

 стану матеріально-технічної бази школи;

 чисельного складу та рівня підготовленості учнів;

 соціального оточення школи;

 інтенсивності та якості співпраці школи і базового підприємства;

 творчої роботи педагогічного колективу школи;

 виховних традицій школи.

На основі розроблених критеріїв, керівник гуртка проводить відбір об’єктів конструювання. Це є досить відповідальний етап у підготовці до проведення занять.

Керівники технічних гуртків інколи намагаються спрямовувати практичну діяльність гуртківців на виготовлення виробів по замовленню різних підприємств, організацій. В такому випадку досягається продуктивний характер праці учнів. Не вдаючись до детального аналізу позитивного впливу на процес економічного виховання школярів (учні безпосередньо на практиці ознайомлюються з такими економічними категоріями як виробниче замовлення, термін виконання, контроль якості, матеріальне стимулювання, норма виробітку тощо), відзначимо, що не менш важливо ознайомити учнів з місцем і призначенням цих виробів у реальному житті. Тоді можна не лише ставити перед учнями вимоги щодо виготовлення виробів, а й обгрунтовувати їх. Зрозуміло, праця учнів стане від цього більш усвідомленішою, що позитивно вплине на якість роботи.

Головна особливість гурткових занять, їх принципова відмінність від уроків загальноосвітніх дисциплін, полягає в організації і орієнтації учнів на виробничу працю здійснювану в системі практичних робіт.

Процес технічного конструювання повинен сприяти формуванню в учнів політехнічних знань і трудових умінь, вихованню працьовитості та наполегливості.

Конструкції, які можна рекомендувати для виготовлення гуртківцями першого року навчання, повинні бути достатньо простими, одночасно і достатньо уніфікованими, технологічними у виготовленні. Таким чином, при їх повторенні, гуртківці змогли б вивчити на практиці закони електротехніки (коли мова йде про радіоелектронний напрям технічних гуртків), правила монтажу типових деталей, оволодіти прийомами раціонального розміщення функціональних вузлів тощо.

Однією з форм організації практичних робіт гуртківців першого року навчання є фронтальний метод. Пропонуючи виготовити певну конструкцію за поданою схемою, керівник, повинен поставити перед кожним гуртківцем індивідуальне завдання: самостійно розробити монтжну схему виробу, запропонувати варіанти удосконалення конструкції тощо. Такий підхід до організації практичних занять стимулює і розвиває творчий потенціал учнів.

Як було зазначено, вироби повинні мати практичне застосування. Було б недоцільним, щоби гуртківці монтували їх задля одного лише навчального тренування, оскільки такі заняття значно послабили б інтерес школярів до даного виду діяльності.

Ускладнення практичних робіт доцільно проводити поступово, враховуючи при цьому набуті теоретичні знання та практичні навички гуртківців, їх вікові особливості.

Організація проведення практичних занять з гуртківцями другого року навчання дещо відрізняється від першого. Тут здебільшого використовують індивідуально-групові форми організації практичних занять. Гурток розбивають на ланки по два-чотири учні в кожній. Кожна така ланка отримує конкретне завдання для творчої роботи. Керівник більше уваги приділяє індивідуальній роботі з кожною ланкою по конструюванню, виготовленню та налагодженню виробів.

Розприділення тематики практичних робіт проводиться на одному з перших занять на початку начального року. Гуртківців ознайомлюють з призначенням та принципом роботи рекомендованих конструкцій і надають право самостійного вибору тематики розробки. Спільно з керівником, гуртківці розробляють технологію виготовлення як окремих вузлів і деталей, так і виробу в цілому.

Робота по виготовленню об’єктів конструювання створює добру основу для системного формування політехнічних знань, розвитку трудових навичок учнів, сприяє формуванню відповідальності за доручену справу, виробляє акуратність в роботі та наполегливість в досягненні мети. Оптимальний відбір об’єктів конструювання забезпечує необхідні передумови для успішного вирішення основних завдань навчально-виховного процесу.

Таким чином об’єкти конструювання виконують роль тематичного і методичного засобу навчання, сприяють формуванню в учнів відповідних трудових знань та умінь, виробленню естетичних смаків.

Працюючи над створенням технічних об’єктів учні цілеспрямовано вивчають:

 загальну будову виробу (складові частини, їх характеристики, призначення та застосування);

 принцип роботи;

 процес роботи;

 суттєві ознаки конструкції (типові вузли та механізми, способи їх зєднання тощо).

На прикладі цих же об’єктів праці, гуртківці, в політехнічному аспекті, вивчають технологію їх виготовлення:

 суть технологічного процесу;

 загальний характер технології (питання технологічного процесу-операції, призначення та застосування);

 суттєві ознаки технологічного процесу.

Підвищення рівня теоретичної підготовки, необхідної для вирішення трудових завдань, здійснюється на основі:

 поглибленого вивчення принципу роботи та призначення об’єктів праці, в тому числі інструментів, приспосіблень тощо;

 свідомого оволодіння трудовими вміннями, розкриття їх характеру та способів удосконалення.

Реалізація політехнічного принципу навчання, підвищення рівня теоретичної та практичної підготовки створюють міцну основу для розвитку творчих здібностей учнів.

Зрозуміло, практично неможливо досягнути того, щоби кожен об’єкт конструювання, однаковою мірою, враховував усі перелічені критерії. Тому важливіше добитися того, щоб кожний виріб учнів відповідав би двом-трьом вимогам, з запропонованого переліку, а в цілому, комплект об’єктів праці, для кожної вікової групи, охоплював би всі напрямки навчання та виховання.

2.3 Форми та методи організації гурткових занять

Процесу економічного виховання передує педагогічне планування, прогнозування, передбачення.

Прогнозування – найбільш широкий та узагальнений процес. В. О. Сухомлинський з цього приводу писав: "Без наукового прогнозування, без уміння закладати в людині ті зерна, які дадуть плоди лише через десятиліття, виховання перетворилося б в примітивний догляд, вихователь – в безграмотну няньку, педагогіка – в знахарство. Потрібне наукове передбачення – в цьому суть культури педагогічного процесу, і чим більше тонкого, вдумливого передбачення, тим менше випадковостей" 28.

Планування економічної підготовки школярів повинно охоплювати всі ланки педагогічної діяльності і передбачати сукупність заходів, які б сприяли цілеспрямованому та послідовному вдосконаленню роботи всього колективу школи з економічної освіти та виховання.

Вдосконалення змісту економічної підготовки пов’язано, насамперед, з розробкою в програмах питань економічної освіти учнів. Проблема полягає в підвищенні рівня економічних знань школярів за рахунок покращення міжпредметних зв’язків та визначення основних напрямків економічної підготовки учнів.

Кожний напрям економічної освіти учнів має свої специфічні форми та методи. Сюди можна віднести роботу економічних факультативів, роботу технічних та економічних гуртків, проведення тематичних вечорів, диспутів, екскурсій, вікторин, олімпіад, виставок тощо.

Основною формою економічної підготовки школярів є урок. Активізація навчальної діяльності тут проходить внаслідок проведення ділових ігр, проблемного викладу матеріалу, проведення спеціальних бесід, виконання учнями економічних завдань (наприклад, аналіз конкретних економічних ситуацій). Важливою вимогою, при складанні таких завдань, є відображення в змісті матеріалу реальних умов праці, добре відомих учням.

Однією з найефективніших форм економічної підготовки школярів є організація систематичної економічної діяльності в процесі трудового навчання та гурткових занять з техніки. Тут учні залучаються до розробки технологічного процесу на виготовлення об’єкту конструювання, контролю, обліку та аналізу результатів праці. Практична трудова участь сприяє закріпленню економічних знань та умінь, учні краще сприймають та розуміють зміст економічних понять та категорій.

Ефективне проведення систематичної та цілеспрямованої роботи з економічного виховання школярів в позаурочний час, розвиток їх творчих здібностей можливі лише за умови використання різноманітних організаційних форм, враховуючи при цьому специфіку, віковий та кількісний склад учнів, матеріальні можливості школи та ін. Всі організаційні форми позакласної та позашкільної роботи з учнями можна об’єднати в три групи:

1) індивідуальна робота учнів;

2) заняття в гуртках, клубах, творчих об’єднаннях;

3) масові заходи (характеризуються певною епізодичністю, та значною кількістю учасників).

Основною формою організації творчої діяльності школярів у галузі техніки, в позаурочний час, є технічний гурток – добровільне об’єднання учнів, які проявляють спільний інтерес до тієї чи іншої галузі техніки і виявляють бажання зайнятись практичною діяльністю в цій галузі. Основу роботи такого об’єднання складає спільне вивчення питань технології конструювання і побудови технічних моделей, експериментування, науковий пошук.

Технічні гуртки – це не лише місце проби сил учнів, розвиток їх творчого мислення, нахилів та здібностей, але насамперед, колектив, в якому виховуються майбутні новатори виробництва, раціоналізатори і винахідники, вчені та інженери. Заняття в кожному такому гуртку характеризуються стабільністю проведення, тривалістю термінів, конкретним профілем роботи.

З метою поєднання урочних та позаурочних занять з технгічної творчості, вчителі та керівники технічних гуртків, здебільшого, будують свою роботу таким чином, щоби учні у процесі оволодіння новим матеріалом на уроці, використовували набуті теоретичні та практичні знання на гурткових заняттях, а згодом закріплювали та поглиблювали їх уже на заняттях гуртка. Іншими словами, при такому підході спостерігається наявність двостороннього зв’язку, нерозривність і єдність усього навчально-виховного процесу.

Розглянемо окремі організаційно-педагогічні аспекти розвитку технічної творчості за умови взаємозв’язку урочної та позаурочної роботи з техніки у загальноосвітній школі. Обидві ці форми, зберігаючи свої особливості, сприяють досягненню головної мети – вирішення освітніх та виховних завдань, поставлених перед школою, насамперед у плані розвитку технічного мислення школярів, їх політехнічного світогляду, економічної підготовки, професійної орієнтації.

Узагальнюючим етапом творчої технічної діяльності є створення технічного об’єкту. На будь-якому, з трьох етапів технічної творчості (формулювання та усвідомлення технічної задачі, її вирішення, матеріальне втілення прийнятого рішення), учні проявляють певний рівень самостійності в досягненні результату. Це дає можливість готувати школярів до цілісного циклу технічної творчості, навчити їх діяльності яка є характерною для кожного етапу зокрема.

У загальному випадку методика технічної творчості передбачає вироблення досвіду при формуванні творчої задачі, вміння неординарно підходити до її вирішення, навчання раціоналізму у виготовленні технічного об’єкту.

Проте, як свідчить практика, не кожна із вказаних форм технічної творчості учнів охоплює всі етапи творчого циклу у єдиному процесі (див. табл.).

Таблиця 1. ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТЕХНІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

З урахуванням характеру та тривалості педагогічного впливу на учнів, умовно було виділено дві групи форм. Одна із них об’єднала різні види систематичної діяльності, інша – епізодичні заходи. Особливе місце тут відведено технічній творчості школярів у домашніх умовах, оскільки педагогічний вплив при цьому проявляється опосередковано – через технічні завдання.

Всі форми роботи з учнями в галузі техніки слід розглядати з позиції доцільності та можливості здійснення повного циклу технічної творчості, а також тієї його частини, яка відповідає окремим етапам.

Аналіз форм систематичної роботи з учнями (див. табл.1), де знаком "+" і "-" відзначено наявність або ж відсутність необхідних можливостей показує, що лише трудове навчання, технічні гуртки та творча робота з техніки у домашніх умовах відкривають можливості для реалізації повного циклу технічної творчості. Разом з тим, лише дві форми організації технічної творчості учнів – трудове навчання та гурткова робота є основними. Інші ж виконують допоміжну роль, оскільки їх використання дає можливість навчати школярів лише окремим прийомам роботи на певних етапах творчого процесу. Однак, ними не слід нехтувати, оскільки використання саме цих форм організації технічної творчості сприяє залученню якнайбільшого числа учнів до творчої діяльності.

Так, наприклад, під час проведення зустрічей з раціоналізаторами виробництва, учні усвідомлюють необхідність вдосконалення певних приспосіблень, технічних процесів; на семінарських заняттях його учасники шукають оптимальні шляхи вирішення технічної проблеми; під час виставки технічних робіт – ознайомлюються з новітніми досягненнями наукового прогресу.

При підготовці до творчої діяльності слід використовувати ті форми та методи, які найбільшою мірою сприяють підготовці учнів до першого етапу творчого процесу – вироблення вміння самостійно сформулювати творчу задачу. Безумовно, вміння формулювати задачі – важлива якість на першому етапі повного циклу творчої діяльності, але основна його мета – створити передумови для усвідомлення підлітком потреби у творчості. Саме цей фактор необхідно врахувати при визначенні змісту масових заходів. Процес формулювання конкретних задач здійснюється поступово, але систематично під керівництвом досвідчених наставників. Це передбачає можливість об’єднання двох перших етапів творчого циклу у єдиний процес.

Таким чином, використання епізодичних форм, які сприяють оволодінню першим етапом творчої діяльності, передбачає, насамперед, збільшення об’єму політехнічних знань для усвідомлення необхідності удосконалення техніки і викликає зацікавлення школярів до творчості.

Всі форми роботи з техніки підпорядковані одній меті – розвитку технічної творчості школярів. Кожній із них відводиться певна роль у цьому процесі.

В системі творчої діяльності учнів набули великої популярності шкільні технічні гуртки. Їх робота, за змістом, досить близька до роботи аналогічних гуртків, які функціонують на базі позашкільних навчально-виховних закладів.

Загальна характеристика діяльності основних видів технічних гуртків

Загальнотехнічні гуртки. Основним видом діяльності є виготовлення різного роду саморобок (починаючи від дитячих забавок, простих контурних технічних моделей до виробів чисто практичного призначення – совки, дитячі стільці тощо). Об’єм теоретичних знань, здебільшого, обмежений відомостями необхідними для виконання практичних робіт. Учні конструюють вироби з деревини, листового металу, дроту. Роботи виконують користуючись, в основному, ручним інструментом.

Гуртки технічного моделювання. Діяльність учнів у цих гуртках зводиться до побудови моделей відповідних технічних об’єктів (літальних апаратів, машин, кораблів). Гуртківці отримують певні уявлення про відповідні галузі техніки, фізичні основи роботи технічних пристроїв, конструкційні матеріали. Школярі набувають практичних умінь у виконанні розрахунково-графічних, монтажних, налагоджувальних, оздоблювальних робіт, у вирішенні конструкторсько-технологічних завдань.

Конструкторсько-спеціалізовані гуртки (електротехнічні, радіотехнічні, радіотелемайстрів, електронної автоматики тощо). Гуртківці отримують знання з електроніки, радіотехніки, елементарної радіоелектроніки; набувають певних практичних умінь розрахунку і монтажу електричних кіл, складанні електро- та радіосхем, обробки матеріалів.

Гуртки по створенню діючих технічних пристроїв. Об’єм набутих тут старшокласниками теоретичних знань і практичних умінь сприяє успішному виконанню робіт, пов’язаних з вирішенням конструкторсько-технологічних задач на побудову діючих технічних об’єктів. Тому поряд з розрахунково-графічними та іншими видами конструкторських робіт, великого значення набувають технологічні і монтажно-налагоджувальні операції, експлуатаційні випробування.

Навчально-технічні гуртки (по виготовленню пристроїв, що сприяють підвищенню продуктивності та якості навчально-практичних занять учнів). Школярі набувають певних раціоналізаторських знань, умінь, досвіду вдосконалення техніко-технологічного устаткування.

Гуртки виробничих професій (токарів, слюсарів, фрезерувальників тощо). Основним видом діяльності гуртківців є вивчення нової виробничої техніки, оволодіння новаторськими прийомами обробки матеріалів, впровадження наукової організації праці на робочих місцях. Гуртківці ознайомлюються з відповідними машинами та механізмами, різновидностями вимірного та різального інструменту, конструкційними матеріалами, отримують загальнотехнічні та спеціальні знання з основ машинознавства, теорії різання матеріалів, вчаться творчо їх використовувати.

Гуртки художньо-технічного конструювання. Цей тип гуртків характеризується єдністю технічного та естетичного компонентів у творчій діяльності учнів. Поряд з основами дизайну школярі набувають певних знань про властивості матеріалів з метою вдосконалення методів і засобів їх обробки.

Безумовно, наведена класифікація не претиндує на повне охоплення усіх видів існуючих технічних гуртків. Однак, вона відображає основні напрямки у розвитку технічної творчості школярів, визначає зміст роботи окремих гуртків, сприяє максимальному узгодженню змісту цієї роботи з шкільною програмою трудового начання.

Матеріально-технічну базу шкільних майстерень, яка зазвичай є потужнішою, аніж база шкільних навчальних кабінетів, доцільно використовувати не лише для потреб трудового навчання, але і для задоволення матеріальних запитів інших навчальних дисциплін. Такий підхід дозволяє керівникам гуртків значно ширше планувати практичну діяльність школярів.

Факультативні заняття, здебільшого, узгоджуються за змістом та методикою проведення з відповідними навчальними предметами. Детально аналізувати їх діяльність, у нашому випадку, недоречно, оскільки на факультативах, скажімо, з фізики, хімії, учні поглиблюють та розшитюють свої знання з даного предмету. Стосовно факультативу з трудового навчання, то в цьому випадку технічна творчість не втрачає свого значення. Тут відкриваються додаткові можливості для творчого використання різнобічних знань та умінь учнів.

Таким чином, технічна творчість учнів на заняттях технічних гуртків і, в меншій мірі, на факультативних заняттях, пов’язана з трудовим навчанням, як за змістом так і методикою проведення.

Важливим моментом встановлення взаємозв’язків практичної діяльності учнів на заняттях технічного гуртках та уроках трудового навчання є узгодження планування переліку об’єктів конструювання. У цьому процесі слід враховувати міру теоретичної та практичної підготовленості учнів, затрати часу на розробку конструкції, доцільність виготовлення окремих вузлів та деталей тощо.

Координація діяльності шкіл та позашкільних навчально-виховних закладів сприяє подальшому розвику в учнів інтересу до техніки. Окремі старшокласники, з більш високим рівнем підготовки, намагаються удосконалювати свої пізнання у спеціалізованих позашкільних навчальних закладах. Це зумовлено насамперед тим, що у таких закладах функціонує значно більша кількість напрямків діяльності технічних гуртків, ширший вибір обєктів творчості. Все це суттєво впливає на встановлення взаємозв’язку змісту діяльності учнів у школі та позашкільних навчально-виховних закладах. У процесі пошуку ефективних шляхів розвитку технічної творчості визначались основні вимоги, яких слід дотримуватись при визначенні змісту предметної діяльності у позашкільних закладах. Так, необхідно, щоби пропоновані для виготовлення технічні об’єкти відповідали рівню технічної підготовленості учнів; керівництво творчою технічною діяльністю школярів повинно здійснюватися на основі дотримання єдиних для школи та позашкільних навчально-виховних закладів методичних прийомів тощо.

У системі позакласних занять з школярами в області техніки, значне місце відводиться масовим заходам, як ефективній формі впливу на широку аудиторію учнів з метою розвитку у них інтересу до техніки і технічної творчості. Традиційними вже стали вечори, зустрічі, повідомлення, доповіді, в яких висвітлюються питання використання техніки на сучасному етапі розвитку виробництва, перспективи вдосконалення виробничих процесів, раціоналізаторської та винахідницької діяльності, проблеми відновлювальних та невідновлювальних джерел енергії, проблеми екології тощо. Всі вони, здебільшого, супроводжуються демонстрацією об’єктів технічної творчості.

Таким чином, усі форми організації позакласної роботи з техніки сприяють активному залученню учнів до творчої технічної діяльності. Їх різноманітність дозволяє вирішувати багатоцільові навчально-виховні завдання.

Все частіше у загальноосвітніх школах використовують активні форми навчально-виховної роботи – конкурси, рольові ігри, олімпіади, під час проведення яких учні захищають творчі розробки, проводять експерименти тощо.

Успішність їх організації та проведення значною мірою залежить від вчителя, його вміння викласти суть проблеми, допомогти визначити головний напрям пошукової роботи, навчити працювати з науковою та довідниковою літературою.

Розглянуті методичні прийоми і форми організації гурткових занять в системі позакласної навчально-виховної роботи школи, у своїй сукупності, сприяють позитивній мотивації школярів до занять творчою технічною діяльністю, створюють добрі передумови для надання їй суспільноі значимості та виробничої скерованості.

ВИСНОВКИ

1. Економічне виховання є одним з головних аспектів національного виховання підростаючого покоління.

2. Важливим напрямком перебудови освітньої галузі є пошук шляхів підвищення рівня економічних знань та економічної вихованості учнів.

3. Сучасна школа являє собою цілісну педагогічну систему, яка складається із взаємозв’язаних частин, що мають відповідну внутрішню організацію та безпосередній контакт з зовнішнім середовищем. Процес економічного виховання школярів слід розглядати як одну із підсистем цієї системи, якій також притаманні як внутрішні так і зовнішні зв’язки. Управління даним процесом полягає у свідомому регулюванні складових його частин та відносин (економічних, психологічних, організаційних, методичних). Цей цикл, в загальноосвітній школі, здійснюється протягом навчального року і поділяється на ряд етапів:

моделювання процесу економічного виховання;

збір первинної інформації про об’єкт виховання (вивчення колективу учнів та умов економічного виховання; проводиться шляхом опитування, спостереження тощо);

планування процесу економічного виховання (передбачає реальні види пошуково-практичної діяльності учнів, форми та методи економічного виховання; все це, в цілому, повинно являти систему виховної дії на колектив та особистість);

організація діяльності школярів;

підведення підсумків проведеної роботи.

4. Основи економічного виховання закладаються в сім’ї, дитячому садку, школі. Його необхідно здійснювати сумісними зусиллями батьків, педагогів, громадськості. В школі ним повинен бути пронизаний весь навчально-виховний процес.

5. Для того щоби економічне виховання було дієвим засобом формування всебічно розвиненої особистості, сприяло готовності до активної економічної (підприємницької, господарської, трудової) діяльності, воно не повинно обмежуватись часовими рамками шкільного навчання, а продовжуватись протягом усього житття людини, охоплюючи при цьому всі сторони її трудової діяльності.

6. Педагогічно обгрунтований відбір об’єктів конструювання для гурткових занять з техніки можливо провести на основі відповідних критеріїв. Нами розроблені наступні критерії відбору об’єктів праці:

тематична доцільність;

раціональність технології;

доступність виготовлення;

економність;

товарність.

7. Проведене дослідження свідчить про необхідність подальшої розробки наукових проблем, що виникають на сучасному етапі розвитку теорії та практики економічної освіти в умовах творення нових ринкових відносин. До таких проблем належать:

вдосконалення теоретико-методологічних засад економічної освіти учнів загальноосвітніх шкіл;

розробка змісту базових знань з економіки;

розкриття педагогічних умов, що забезпечують додержання принципів економічної освіти з урахуванням кращих надбань вітчизняного та зарубіжного досвіду.