Дослідницький метод опитування та методологічна основа його проведення
План
1. Види опитування
2. Соціометричні процедури
3. Суцільне і вибіркове дослідження
4. Телефонне інтерв'ю
5. Методична частина програми
6. Методи обробки і аналізу даних
7. Теоретико-методологічна частина програми
8. Графічне представлення даних
9. Експертне опитування
1. Види опитування
Опитування як вид дослідження розбивається на два великі різновиди — анкетування і інтерв'ю. Анкетування — форма організації тексту у питаннях та відповідях. Інтерв'ю — по наперед розробленому плану бесіда, що припускає прямий контакт інтерв'юєра з респондентом, в ході якої інтерв'юєр фіксує його відповіді.
У свою чергу, кожний з цих видів опитування розділяється на безліч підвидів: 1) по числу опитуваних (груповий і індивідуальний); 2) по місцю проведення (удома, на роботі і в цільових аудиторіях — відвідувачі клубу, пацієнти в поліклініці і т.п.).
Анкети можна розділити за способом розповсюдження серед опитуваних: роздаткова (кур'єрська) анкета; поштова (розсилана поштою); пресова (публікована в газеті або журналі).
Крім того, види опитувань можна класифікувати по інших критеріях, а саме: а) кількісні (із застосуванням статистики) і якісні ; б) письмові (анкети, тести) і усні (інтерв'ю); в) очні і заочні; г) стандартизовані, напівстандартизовані і нестандаризована; д) клінічні і фокусуючі; е) направлені і ненаправлені; ж) пробні і основні ; з) масове опитування і експертне опитування. При всіх відмінностях види опитувань об'єднує одна обставина — запитальник, тобто відповідна дослідницькому задуму і логічно збудована система питань — адресованих респонденту мовних повідомлень в питальній, ствердній або негативній формі, а також пропонованих до них варіантів відповіді. Запитальник — більш широкий термін, ніж анкета. Він застосовується по відношенню як до анкетування, так і інтерв'ю. У свою чергу, анкета — це документ опитування ("анкета для робітника") і метод опитування (тобто анкетування). В західних методиках анкетою називається запитальник, який частіше за все заповнюється за допомогою інтерв'юєрів, але іноді розсилається поштою або лунає респондентам для самостійного заповнення.
Групове анкетне опитування широко застосовується по місцю роботи і навчання. Анкети лунають для заповнення в аудиторії, куди запрошуються включені у вибірку респонденти. Звичайно один анкетер працює з групою з 15—20 чол. Групове анкетування вимагає дотримання деяких спеціальних умов, що забезпечують психологічний комфорт ситуації опитування і відповідей, що підвищують якість. Приміщення, де проводиться опитування, повинно бути психологічно нейтральним (кімната відпочинку), вільним від чинників, що заважають (телефонні дзвінки, сторонні розмови, музика, телепередачі, присутність сторонніх людей і т.п.). У вітчизняній соціології найпопулярнішим є індивідуальне анкетне опитування. Ним користуються приблизно в 75—80% випадків.
2. Соціометричні процедури
Центральне місце серед соціально-психологічних методів, що використовуються в управлінні персоналом, займають соціометричні тести, призначені для діагностики емоційних зв'язків, тобто взаємних симпатій і антипатій між членами групи.
Призначення соціометричної процедури може бути трояким: а) зміна ступеня згуртованості-роз'єднаності в групі; б) виявлення "соціометричних позицій", тобто співвідносного авторитету членів групи по ознаках симпатії-антипатії; в) виявлення внутрішньогрупових підсистем — згуртованих утворень, на чолі яких можуть бути свої неформальні лідери.
У вузькому значенні соціометричні методи є способами вивчення структури міжособових відносин в малій соціальній групі шляхом вивчення виборів, зроблених членами групи по тих або інших соціометричних критеріях.
Соціометрія в трактуванні Моренно виступає проектом соціальної науки в цілому, основною ідеєю якого є наступне положення: мала група — модель суспільства, на її прикладі видно, що для життя людей важлива як об'єктивна структура, створювана функціональними обов'язками, так і структура емоційних (неформальних) відносин.
В цілому соціометричний метод, запропонований Я. Моренно, базується на п'яти головних тезах:
Людські відчуття мають кількісне вимірювання і виражаються в найпростіших одиницях.
Жодна людина не може жити без емоційних зв'язків з іншими людьми, і тому не окремий індивід.
У відносинах між людьми діє закон соціальної гравітації.
Вищі форми колективних організацій розвиваються з низьких, найпростіших.
При проведенні соціометричного дослідження важливо забезпечити необхідну для цього мотивацію його учасників. Ця вимога відображена в правилі адекватної мотивації, згідно якому процедура будь-якого тесту повинна співпадати з інтересами випробовуваних. Лише в цьому випадку досліджувана група перетворюється на групу дослідників,
В рамках соціометрії можна виділити три групи методів: соціометричну тестову методику (тест), психодраму і соціодраму, а також групову моренотерапію (групову терапію), це так звана триєдина система Моренно.
Зараз соціометричні тести використовуються як незалежні методи, що включають спеціальні процедури збору первинної інформації про вибори членів групи, способи уявлення і аналіз цієї інформації.
3. Суцільне і вибіркове дослідження
Вибіркове дослідження є способом систематичного збору даних про поведінку і установки людей за допомогою опитування спеціально підібраної групи респондентів, що дають інформацію про себе і свої думки. Свою назву воно одержало завдяки використовуванню спеціальної процедури відбору з величезної сукупності одиниць дослідження (генеральної сукупності) невеликої частини (вибіркової сукупності), яка дуже точно відображає основні параметри цілого. Процедура побудови вибірки заснована на методах математичної статистики і базується на принципах теорії вірогідності. Вибіркове дослідження більш економічне і не менше надійне, ніж суцільне, хоча вимагає більш витонченої методики і техніки.
Традиційне анкетування за рубежем іменується письмовим опитуванням. Виділяють поштове опитування, групове анкетування, індивідуальне анкетування.
До суцільних досліджень, що охоплюють всі одиниці генеральної сукупності, відносяться переписи населення. В той же час найпоширенішим інструментом пізнання в соціології виступають вибіркові дослідження.
4. Телефонне інтерв'ю
Телефонне інтерв'ю — одна з форм опосередкованого опитування, що набула особливо широкого поширення в 2000р. у великих містах Росії. Телефонне опитування — це специфічний синтез анкетування і інтерв'ювання, що використовується, як правило, в рамках одного міста або іншого населеного пункту.
Переваги. Серед переваг телефонного опитування перед особистим інтерв'ю фахівці називають наступні риси: оперативність, наявність контролю над респондентом; мінімальний вплив інтерв'юєра, хороші можливості по забезпеченню більш адекватних відповідей; низька собівартість; високий ступінь конфіденційності і, отже, щирості відповідей; стандартність в способі доставки даних.
Використовування телефону дає дві основні переваги — економія і оперативність. Телефонне інтерв'ю може здійснюватися із спеціально обладнаного приміщення, де паралельно працюють декілька інтерв'юєрів, а до їх телефонів можуть під'єднуватися контролери. По телефону будь-яка група інтерв'юєрів може значно дешевше одержати інформацію, при цьому контроль здійснюється з одного місця. Крім хороших можливостей контролю якості роботи інтерв'юєрів даний метод забезпечує зниження витрат за рахунок об'єднання ресурсів. Крім того, опитування по телефону значно оперативніші, ніж персональні.
Число питань, що задаються, в телефонному опитуванні звичайно дещо більше, ніж в поштовому, але менше ніж в особистому інтерв'ю. Швидкість отримання відповіді, як правило, нижче, ніж в очному, але вище, ніж в поштовому опиті.
Недоліки. Перший недолік телефонного інтерв'ю — неможливість дотримати репрезентативність вибірки. Основою вибірки в телефонному опитуванні служить телефонна книга, а ступінь обхвату населення напряму залежить від рівня телефонізації країни, багато в чому залежить від володіння інтерв'юєра голосом і уміння на відстані відчувати стан респондента. Другий недолік — нещирість відповідей.
Телефонне інтерв'ю виявилося самою слабкою ланкою в методичному арсеналі сучасної соціології.
5. Методична частина програми
Для соціологічних служб важливим стає систематичний збір та зберігання методичної інформації про проведені дослідження. Основним документом, що містить таку інформацію, є методичний розділ програми. Він забезпечує спадкоємність методичної культури досліджень при зміні заводських соціологів і є документальним свідоцтвом рівня професіоналізму при їх атестації.
Вибірка.
В програмі необхідно дати характеристику типу вибірки з обгрунтовуванням доцільності її використовування в відповідності з метою дослідження, вимогами репрезентативності і організаційними можливостями даного дослідження.
Вибіркова сукупність задається самим об'єктом дослідження Відмінність між об’єктом і вибірковою сукупністю полягає в тому, що друга менша за об'ємом і представляє зменшену копію першого. Якщо об'єкт дослідження охоплює десятки тисяч людей, то вибіркова сукупність — сотні. Тому більшість соціологічних досліджень має не суцільний, а вибірковий характер: за строгими правилами відбирається певна кількість людей, що відображають по соціально-демографічних ознаках структуру об'єкту, що вивчається, тобто формується вибірка. В програмі дослідження ретельно описується проект вибірки, у тому числі обгрунтовується техніка проведення опитування; указуються підходи до визначення достовірності одержаної інформації (вона необхідна для того, щоб упевнитися в ступені правомірності розповсюдження одержаних висновків на весь об'єкт дослідження). Цей проект в подальшому може уточнюватися.
6. Методи обробки і аналізу даних
Дані — первинна інформація, одержана в результаті соціологічного дослідження; відповіді респондентів, оцінки експертів, результати нагляду і т.п.
З соціологічними даними можна проводити наступні операції: 1) готувати їх для обробки; шифрувати, кодувати; 2) обробляти (вручну або за допомогою комп'ютера), табулювати, розраховувати багатовимірні розподіли ознак, класифікувати і т.д.; 3) аналізувати; 4) інтерпретувати. Етап аналізу даних — комплекс процедур, що становлять стадії перетворення даних. Як основні виділяються: етап підготовки до збору і аналізу інформації; оперативний етап первинної обробки даних, перевірки надійності інформації, формування описових даних, їх інтерпретації; результуючий етап узагальнення даних аналізу і реалізації прикладної функції. На кожному етапі розв'язуються відносно самостійні задачі. Разом з тим хід аналізу в дослідженні відрізняється достатньо високою гнучкістю.
Аналіз даних — основний вид робіт соціологічного дослідження, направлений на виявлення стійких, істотних властивостей, тенденції об'єкту, що вивчається; включає виділення і розрахунок показників, обгрунтовування і доказ гіпотез, побудову виведень дослідження.
Основне призначення аналізу даних: зафіксувати інформацію про об'єкт, що вивчається, у вигляді ознак, визначити її надійність, виробити об'єктивні і суб'єктивно-оцінні характеристики і показники досліджуваного процесу, обгрунтувати і перевірити гіпотези, узагальнити результати дослідження, встановити напрями і форми їх практичного вживання.
Науковий звіт.
Після завершення аналізу даних результати оформляються в підсумкові документи дослідження. За формою і призначенню розрізняють три основні види підсумкових документів: 1) звіт; 2) наукові публікації; 3) публікації в засобах масової інформації. Науковий звіт адресований замовнику, наукова стаття — фахівцям, а публікація в пресі — широкій публіці.
Об'єм наукового звіту у фундаментальному дослідженні дуже великий, а його структура повторює в основних рисах програму дослідження.
Об'єм заключного звіту в прикладному дослідженні, в частковості маркетинговому, звичайно менше, оскільки не включає теоретико-методологічний розділ. Його структура також наближається до структури програми прикладного дослідження.
Структура, об'єм і зміст наукового звіту орієнтовані на свого споживача — професійних колег в першому випадку і менеджерів компанії замовника в другому.
Структурно заключний звіт ділиться на три частини: ввідну, основну і заключну. Ввідна частина включає титульний лист, договір на проведення дослідження, меморандум, зміст, перелік ілюстрацій і анотацію.
Основна частина звіту складається з введення, характеристики методології дослідження, обговорення одержаних результатів, констатації обмежень, а також висновків і рекомендацій. В кінці приводяться висновки і рекомендації. Висновки грунтуються на результатах проведеного дослідження.
7. Теоретико-методологічна частина програми
Розробка теоретико-методологічної частини програми дослідження починається з постановки проблеми. Вона задає тон всьому процесу роботи соціолога. Правильне формулювання проблеми задасть істинний вектор руху, неправильна — помилковий. В другому випадку далі можна не йти, оскільки всі ваші зусилля виявляться марними.
Формулювання і обгрунтовування проблеми дослідження.
Проблемна ситуація — стан в розвитку соціального об'єкта, що характеризується нестійкістю, невідповідністю його функціонування потребам подальшого розвитку.
Проблема — форма наукового відображення проблемної ситуації.
Частіше всього соціологи не надають особливого значення правильному вибору проблеми дослідження, покладаючись на інтуїцію і здоровий глузд. Уміння перетворювати тему дослідження в проблему дослідження — особливе мистецтво, що вимагає кваліфікації і досвіду.
Соціальною проблемою називають існуючу в самій реальності, в навколишньому нас житті суперечливу ситуацію, що носить масовий характер і що зачіпає інтереси великих соціальних груп або соціальних інститутів. Це може бути незнання причин зростання молодіжної злочинності, збільшення безробіття або зниження життєвого рівня населення.
Соціальні проблеми класифікуються залежно від мети дослідження, носія проблеми, масштабів її поширеності, часу дії суперечності, його глибини.
Чітке формулювання проблемної ситуації на 60—70% зумовлює кінцевий успіх. Дослідницька задача виступає інструментальним записом проблеми дослідження. На стадії формулювання проблеми соціолог звертається до вивчення наукової і методичної літератури, результатам попередніх соціологічних досліджень власної і інших соціологічних служб, аналізу економічного, технічного і організаційного контексту проблеми, опиту експертів. В ролі експертів можуть виступати безпосередні учасники проблемної ситуації, включені в неї на різних рівнях управління.
Визначення об'єкта і предмета дослідження.
Об'єкт — носій проблемної ситуації, конкретна область соціальної реальності, сфера діяльності суб'єкта суспільного життя, включена в процес наукового пізнання. Виділення об'єкта здійснюється на основі аналізу проблеми. Як об'єкт вичленяють сферу соціальної дійсності, що містить соціальну суперечність проблемної ситуації.
Об'єктом соціологічного дослідження в широкому значенні виступає носій тієї або іншої соціальної проблеми, у вузькому — люди або об'єкти, здатні дати соціологу необхідну інформацію. Частіше за все об'єктом виступає соціальна група — студенти, робочі, матері-одинаки, підлітки і т.п. Якщо, наприклад, вивчаються причини неуспішності у вузі, то об'єктом вивчення в рівній мірі є студенти і викладачі.
Уточнення об'єкта в програмі здійснюється через визначення генеральної і вибіркової сукупності; тим самим задається масштаб самого дослідження, межі тієї області соціального життя, по відношенню до якого застосовні його результати.
Предмет дослідження включає ті сторони і властивості об'єкта, які в якнайповнішому вигляді виражають досліджувану проблему (суперечність, що ховається в ній) і підлягають вивченню.
Предмет дослідження — найістотніші властивості і відносини об'єкту, пізнання яких особливо важливе для вирішення проблеми дослідження. Визначення предмету залежить як від властивостей об'єкту і характеру поставлених проблем, так і від рівня наукових знань, наявних дослідницький засобів, які має свій в розпорядженні соціолог. Формується на основі аналізу властивостей і ознак об'єкту дослідження, але не співпадає з ним. Один і той же об'єкт може вивчатися для рішення різних проблем і припускати безліч предметів дослідження. Предмет встановлює пізнавальні межі, в межах яких вивчається конкретний об'єкт в даному дослідженні. Правильний вибір предмету забезпечується строгим формулюванням проблеми, системним аналізом об'єкту. В одній і тій же проблемній ситуації, на одному і тому ж емпіричному об'єкті можуть виділятися різні її аспекти, які будуть предметом дослідження.
Мета і задачі дослідження.
Мета — модель очікуваного кінцевого результату (рішення проблеми), який може бути досягнутий тільки за допомогою проведення дослідження.
Методично орієнтоване дослідження направлено на розробку методики, відробіток окремих процедур, інструментарію, прикладне — рішення практичної задачі, поліпшення реального положення справ.
Метою дослідження може бути отримання описової інформації про проблемну ситуацію, збір соціальної статистики. Метою дослідження може бути не тільки підготовка, але і розробка діагнозу, тобто аналіз причин формування проблемної ситуації і розробка прогнозів її можливого розвитку, оцінка ефективності можливих варіантів управлінських дій на проблемну ситуацію. Чітке формулювання мети, визначення форми представлення результатів дослідження застереже соціолога від необгрунтованих обіцянок. Інакше кажучи, визначення мети дослідження забезпечує нормативну функцію програми як офіційного документа, що затверджує взаємні зобов'язання замовника і соціолога з приводу кінцевого результату дослідження.
Задачі — конкретні вимоги, що пред'являються до аналізу і рішення сформульованої проблеми. Вони служать засобом реалізації мети і носять інструментальний характер.
Задачі дослідження є змістовною, методичною і організаційною конкретизацією мети. Це свого роду проміжних ступенів в роботі соціолога.
Досвід показує, що визначення мети і задач дослідження при розробці програми — процес інтеграційний. Соціолог неодноразово повертається до формулювання цілей і задач, у міру того як відбувається конкретизація і розробка інших розділів програми: визначаються об'єм вибірки і методи збору даних, узгоджуються із замовником терміни і ресурси передбачуваного дослідження і т.д.
8. Графічне представлення даних
Графічне представлення даних — це найнаочніше зображення одержаного розподілу результатів дослідження. Воно дає можливість з одного погляду визначити структуру і склад сукупності, що вивчається, структурні зсуви, тенденції змін при переході від одних значень змінних до інших і т.д. При аналізі соціологічної інформації найбільш часто використовують такі види графічного представлення даних, як гістограма, а також різні види діаграм (стовпчикові, стрічкові, секторні).
Гістограма — це графічне зображення розподілу, побудованого частіше всього по інтервальній шкалі. Гістограма представляє собою ряд суміжних прямокутників, побудованих на одній прямій: площа кожного з них пропорційна частоті знаходження даної величини в інтервалі, на якому побудований даний прямокутник.
Звернемо увагу на одну важливу особливість гістограми: протяжність по вісі абсцис повинна відповідати розміру відображеного інтервалу. Цим гістограма відрізняється, наприклад, від стовпчикової діаграми, де ширина стовпця значення не має і просто фіксує певну позицію.
9. Експертне опитування
Методологія експертного опитування.
Експертне опитування — різновид соціологічного опитування, у ході якого респондентами виступає особливий тип людей — експерти. Це компетентні особи, що мають глибокі знання про предмет або об'єкт дослідження.
Експерт (лат. ехрег1ю — досвідчений) — фахівець, що робить висновок при розгляді якого-небудь питання.
Представник будь-якої сфери діяльності, крім нашої власної, може виступати для нас як експерт. Відмінна риса цього методу полягає в тому, що він припускає компетентну участь експертів в аналізі й рішенні проблем дослідження. Приміром, для оцінки очікуваного попиту на ті або інші види продукції експертами можуть виступати продавці або товарознавці магазинів, керівники малих підприємств, дилери або брокери. В армійському підрозділі експертами можуть бути командири, офіцери виховних структур (вони, як правило, інформовані по широкому колу питань служби й побуту).
У зв'язку із цим серйозно міняється рольова функція експерта, що у повному розумінні слова виступає активним учасником соціологічного дослідження. І спроба сховати від нього ціль дослідження, перетворивши, таким чином, у пасивне джерело інформації, чревата втратою його довіри до організаторів дослідження.
Такі форми збору первинної соціологічної інформації, як анкетування, інтерв'ювання, поштове опитування, телефонне інтерв'ю, призначені насамперед для масових опитувань. Їхня особливість полягає в тому, що вони спрямовані на виявлення інформації, що відбиває знання, думки, ціннісні орієнтації й установки респондентів, їхнє відношення до подій, явищам дійсності. І те, що дана інформація ґрунтується на індивідуальному інтересі опитуваних і може бути досить суб'єктивною, аж ніяк не суперечить науковому характеру її одержання. Навпаки, ціль масового опитування полягає в тому, щоб за допомогою відповідного інструментарію одержати достовірні відомості про предмет і об'єкт дослідження. Наприклад, виявити групи читачів по ступені їхнього інтересу до різних рубрик газети або диференціювати студентів за рівнем їхньої активності на заняттях і т.д. Таким чином, у ході масового опитування джерелом соціологічної інформації, що дає оцінку тим або іншим сторонам об'єкта дослідження, виступають представники цього ж об'єкта.
Основне призначення експертного опитування: виявлення найбільш істотних, важливих аспектів досліджуваної проблеми, підвищення надійності, вірогідності, обґрунтованості інформації, висновків і практичних рекомендацій завдяки використанню знань і досвіду експертів.
Область застосування експертного опитування: може бути використаний при вивченні всіх сфер діяльності; у діагностиці, в оцінці станів соціального об'єкта, нормуванні, проектуванні, прогнозуванні, у прийнятті рішень. Різновиду експертного опитування досить ефективно застосовуються на різних етапах соціологічного дослідження: у визначенні цілей і завдань, виявленні проблемних ситуацій, пошуку гіпотез, ході інтерпретації понять, обґрунтуванні надійності інструментарію й вихідної інформації, в обґрунтуванні висновків, у виробленні рекомендацій.
Основні нормативні вимоги: при опитуванні експертів потрібно дати чітке обґрунтування необхідності застосування відповідної методики експертного опитування. Старанність підбора експертів: обов'язкова оцінка їхньої компетентності. Облік факторів, що впливають на судження експерта. Створення умов для найбільш продуктивного використання експертів у ході дослідження. Збереження отриманої від експертів інформації без перекручування на всіх етапах дослідження.
Існують деякі обмеження в застосуванні висновків для різних методик експертних опитувань. Так, при використанні деяких методик експертних оцінок корисно пам'ятати, що висновку по їхніх експертизах мають тенденцію до усереднення думок, а тому можуть виявитися непридатними для оцінки нестандартних явищ, наприклад новаторських творів мистецтва. Не слід також забувати, що дані експертного опитування носять суб'єктивний характер, а тому бажано їхнє зіставлення з об'єктивною інформацією про об'єкт, отриманої іншими методами (хоча часто застосування експертного опитування викликано саме труднощами одержання інформації іншим способом).
Програма застосування експертного опитування містить у собі основні структурні елементи програми соціологічного дослідження. Провідними завданнями є: виділення цілей опитування, побудова критеріїв підбору, правил організації участі експертів і критеріїв оцінки даної ними інформації. На відміну від масового опитування програма опитування експертів не настільки деталізована й носить переважно концептуальний характер. У ній насамперед однозначно формулюється підлягаючому оцінюванню явище, передбачаються у вигляді гіпотез можливі варіанти його результату.
Основний інструментарій експертних опитувань - анкета або бланк-інтерв'ю, розроблені по спеціальній програмі. Відповідно до цього процедура опитування може полягати або в анкетуванні, або в інтерв'юванні експертів.
Безперечно, для прийняття обґрунтованих рішень необхідно опиратися на досвід, знання й інтуїцію фахівців. Після Другої світової війни в рамках теорії керування (менеджменту) стала розвиватися самостійна дисципліна - експертні оцінки. Експертні оцінки - це судження знавців, що припускають процедуру порівняння об'єктів, їхніх властивостей за виділеними критеріями. Метод експертних оцінок - вид експертного опитування, що припускає використання експертних оцінок. Основний зміст методу полягає в раціональній організації здійснюваного експертами аналізу проблем з наступною оцінкою виділених дослідником суджень і обробкою отриманих даних.
Фонові судження фіксують фактори, що впливають на стан досліджуваного об'єкта. У процедурі опитування експерт виділяє серед них найбільш важливі, істотні для об'єкта, дає їм оцінку.
Застосування експертного методу опитування пов'язане з дотриманням певних правил. При його організації велику увагу приділяють звичайно трьом методологічним проблемам: підбору експертів, процедурі їхньої роботи, обробці висловлених думок.
Види експертного опитування.
Експертне опитування — це сукупність (ще говорять: комплекс) різних методів, прийомів, технік, процедур. Насамперед процедура роботи експертів може бути спільної або окремої. Серед колективних процедур можна виявити метод "мозкова атака (штурм)", звичайну дискусію, дельфійску техніку. Виділимо дві основні процедури: звичайне опитування й багатоступеневе опитування. Перша припускає проведення разового анонімного опитування. Він і в організаційному, і в економічних відносинах найбільш легкий. У принципі він мало чим відрізняється від звичайного масового опитування. Друга процедура пов'язана з тенденцією ускладнювати завдання експертів. Багатоступенева уводиться для того, щоб на кожному наступному етапі експерти вирішували усе більше складні завдання. Звичайно експертам пропонується використовувати різні логічні методи аналізу ("дерево цілей", таблиці "взаємного впливу", сценарії й т.д.). Саме по собі багатоступінчасте опитування може бути організоване по-різному: спочатку можуть бути поставлені загальні питання, потім усе більше конкретні (метод "лійки") або, навпаки, наприкінці експерти роблять якісь узагальнення (метод "піраміди").
Тому що учасники опитування, як правило, інформовані про мету й завдання опитування, губиться зміст використання непрямих запитань, проективної техніки, тестів і інших прийомів, за допомогою яких звичайно виявляють позиції респондента без його відома. Їхнє використання, а також застосування " питань-пасток" може навіть завдати помітної шкоди якості експертного опитування. Адже експерт - це учасник наукового дослідження, усякі спроби перетворити його із суб'єкта дослідження в об'єкт можуть похитнути основи взаємної довіри, яких необхідно між організаторами дослідження й експертами. Щоб домогтися активного й серйозного відношення експерта, дати йому відчути себе повноправним учасником наукового дослідження, його необхідно якоюсь мірою познайомити із програмою дослідження. У силу специфіки експертної аудиторії основним методом опитування стає не інтерв'ю, а анкета, заповнювана самим експертом. Причому в анкеті значно частіше прибігають до відкритих питань, які дозволяють краще встановити творчий потенціал експерта, і дають можливість учасникові опитування висловити оригінальну точку зору. Крім того, відмова від підказок послабляє вплив стереотипів.
Методисти виділяють також методи заочного й очного експертного опитування. До методів першого з них ставляться: письмове опитування (збір думок), анкетування (формалізоване опитування), метод незалежних характеристик і дельфійска техніка, до других - інтерв'ю, нарада, дослідницька бесіда, "мозкова атака". Число експертів не повинне перевищувати 10-15 чоловік.
Найбільш простим видом заочного опитування експертів є письмове опитування (збір думок). Він полягає в тому, що експертам розсилаються (лунають) спеціально підготовлені опитні аркуші, у яких вони повинні викласти свою думку по суті поставлених питань. При складанні експертного запитальника використовується від 50 до 90% відкритих питань. Збір думок подібний вільному інтерв'ю й відрізняється від нього лише письмовою формою опитування, що дає можливість залучити велика кількість експертів. Правда, заочне опитування пов'язане з організаційними труднощами, обумовленими низьким рівнем повернення анкет.
Формалізоване опитування експертів являє собою звичайне анкетування з питаннями, сформульованими як у відкритій, так і в закритій формі. По цілям, завданням і змісту цей метод істотно відрізняється від письмового збору думок. Якщо останній проводиться для виявлення евристичних, принципово нових ідей, поглядів на проблему, несподіваних підходів до старої проблеми, то анкетування спрямоване на з'ясування оцінок тих або інших аспектів готового рішення. Звичайний метод аналізу даних у такому випадку - статистичний.
Метод незалежних характеристик дозволяє дати узагальнену оцінку одного явища, інформація про яке надходить із декількох незалежних джерел (від різних людей). На першому етапі відбувається порівняння й зіставлення різних думок, на другому — вони обробляються за допомогою математико-статистичних процедур, на третьому — формулюються достовірні висновки. Такий метод активно застосовується в соціальній психології для вивчення ділових і особистісних якостей індивіда. Тут декількох людей, добре знайомих з досліджуваною людиною, просять охарактеризувати його по єдиній шкалі, а потім узагальнюють незалежні оцінки в інтегральний показник. У колективній оцінці суб'єктивні відхилення взаємознищуються, що забезпечує в остаточному підсумку об'єктивний, науково обґрунтований результат.
Однієї з найпоширеніших процедур проведення експертного опитування виступає "дельфійска техніка". Метод передбачає опитування експертів у трохи турів, обробку результатів кожного тура, інформування їх про ці результати й знову повторення такої ж процедури. У першому турі відповіді даються без аргументації. Після обробки виділяються крайні й середні судження й повідомляються експертам. У другому турі опитувані знову звертаються до своїх оцінок. Тому що вони мали досить часу на міркування й довідалися про існування інших позицій на цей рахунок, їм надається можливість переглянути свої погляди або, навпроти, аргументувати. Після другого тура обробляються нові оцінки: крайні й середні думки узагальнюються, підсумки знову доповідають експертам. Так повторюється 3-4 рази. Практика показує, що після третього або четвертого тура думки експертів не міняються. У ході подібної процедури виробляється погоджена оцінка, при цьому дослідник не повинен ігнорувати думку тих, хто після кількаразових опитувань залишився на своїй позиції.
Метод "Дельфи" спрямований на вдосконалення процесу прийняття експертних оцінок, але з такою метою, щоб загальну оцінку виводила не математика й статистика, а самі люди, орієнтуючись на думку інших, якщо треба коректуючи його, підсилюючи свою аргументацію або відмовляючись від її на користь більш обґрунтованої точки зору. Подібна техніка дозволяє зменшити вплив недостатньо компетентних експертів на групову оцінку, як це спостерігається при простому анкетуванні. Воно досягається за рахунок отриманої коштовної інформації від більше компетентних експертів.
Метод "мозкової атаки" ("мозкового штурму") уважається найбільш відомим методом колективного прийняття творчих рішень. Він являє собою вільний, неструктурований процес генерування власних ідей навколо заданої теми, спонтанно пропонованих учасниками. Філософія цього методу виходить із припущення, що при звичайних прийомах обговорення виникненню новаторських ідей перешкоджають контрольні механізми свідомості, які сковують потік цих ідей під тиском звичних, стереотипних форм ухвалення рішення. Гальмуючий вплив роблять острах невдачі, страх виявитися смішним і т.д.
Цей метод розроблений і описаний американським психологом А.Ф. Осборном в 1938 р. Учений звернув увагу на те, що одні люди легко висувають нові ідеї, інші більше схильні до критичного аналізу чужих ідей. При звичайних обговореннях обидві категорії людей виявляються разом і, як правило, заважають один одному. От чому було вирішено розділити етапи генерування ідей і їхнього аналізу. Для цього створюються дві групи: учасники мозкової атаки - ті, хто повинен запропонувати нові варіанти рішення потрібного завдання, і члени комісії, які будуть обробляти запропоновані матеріали. У першу групу, що буде генерувати ідеї, спочатку призначається керівник, що буде цю групу укомплектовувати, включаючи в неї 4-11 чоловік. Члени цієї групи не можуть бути зв'язані відносинами "керівник-підлеглий" через погрозу руйнування атмосфери довіри. Керівник опитування повідомляє членам групи суть розв'язуваної проблеми за 2-3 дні до проведення "мозкової атаки". Проблема повинна бути позначена як можна більш чітко й всебічно. При проведенні мозкової атаки в групі створюється невимушена атмосфера. Цьому сприяє склад групи, поводження керівника, вибір приміщення, висвітлення й т.д. Ніхто з учасників не повинен боятися того, що його висловлення не представляють цінності. Пропозиції або ідеї не можна негативно оцінювати ні словом, ні жестом, ні інтонацією (будь-яка критика заборонена), навпаки, бажані їхня підтримка й розвиток. Свої думки учасники повинні висловлювати відверто й вільно. Нерідко це зменшує скутість групи й є першопричиною народження оригінальних ідей, пропозиції, що надійшли під час обговорення, фіксує секретар.