Зміст правового виховання молодших школярів

Реферат

ЗМІСТ ПРАВОВОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Практика виробила різноманітні методи і форми правового виховання молодших школярів. Визначальним для вирішення вибору кожної з них в конкретному випадку є зміст правової інформації, характеристика контингенту школярів і знання виховних завдань, актуальних для даного колективу. За всіх цих умов мова повинна йти не про разові виховні заходи, а про тривалу діяльність, в якій забезпечені послідовність, взаємозв'язок і взаємопідсилення виховних заходів.

У правовиховній роботі з молодшими школярами використовуються різні методи і форми роботи. Особливе місце серед них займають словесні методи (роз'яснення, розповіді, бесіди, читання творів літератури та інші).

Найбільш уживаним методом, який ми з класоводами використовували в експериментальних групах, було роз'яснення. Суть цього методу полягає у з'ясуванні суті правових понять, фактів, явищ. До цього методу вдаються найчастіше тоді, коли треба поінформувати учнів про зміст нових для них правових понять, розкрити їх суть, ознаки, зв'язки, практичне значення. "Ціль роз'яснення, – пише М. Стельмахович, – розкрити соціальний, духовний, морально-етичний, естетичний зміст тих чи інших подій, вчинків, допомогти учням сформувати в собі правильні оцінки поведінки й людських взаємин" . Так, починаючи з першого класу, вчителі через роз'яснення схиляли дітей до розуміння й дотримання законів України, норм і правил громадського співжиття, дотримання громадського порядку, роз'яснювали правила для учнів, правила дорожнього руху, протипожежні правила та інше.

Ефективним методом правового виховання молодших школярів була розповідь – усне, словесне повідомлення вчителя про когось чи що-небудь. Теми розповідей були різні: про правоохоронців, про позитивні вчинки учнів чи дорослих й інше. Для того, щоб розповідь мала виховний вплив на учнів, вона насамперед повинна бути яскравою, емоційною, викликати у дітей почуття, справляти на них враження. Учні охоче слухали розповіді вчителя чи інших людей тоді, коли вони торкалися життєвих питань, викликали у дітей довір'я, готовність співпереживати.

Дієвим методом правового виховання була бесіда. Вона може мати різне призначення. Так, бесіда-повідомлення мала на меті дати дітям відомості про історію виникнення тих чи інших правових норм і правил поведінки, ознайомити з правовими нормами з тих чи інших галузей права, конституційними правами і обов'язками громадян, переконати в необхідності їх дотримання, збагатити школярів прикладами правомірної поведінки людей у різних життєвих ситуаціях.

Бесіда-припис має на меті дати учням алгоритм дії щодо застосування правових знань на початковому етапі формування правових уявлень і навичок поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях, передбачає складання пам'яток і правил поведінки. Під час вивчення Правил дорожнього руху ми пропонували дітям дотримуватися такого алгоритму дій:

Вдома скажи, де і скільки будеш гуляти. Не забудь вчасно повернутися додому.

Знай свою адресу. Познайомся з назвами сусідніх вулиць, дізнайся, які установи, крамниці тут знаходяться, вмій пояснити, як куди пройти.

Ходи тільки по тротуару, дотримуючись правої сторони. Якщо не має на вулиці тротуару, йти треба лівим узбіччям дороги назустріч руху транспорту.

Переходь вулицю тільки при зеленому світлі світлофора і при відповідному сигналу регулювальника.

Переходь вулицю тільки по пішохідній доріжці, а де вона відсутня – на перехресті.

Перш ніж переходити дорогу, переконайся в повній безпеці переходу.

Виходячи з автобуса (тролейбуса), не спіши переходити дорогу, обійди ззаду, щоб бачити транспорт, що рухається.

Не грайся на проїжджій частині вулиці і не дозволяй це робити іншим.

Не перебігай вулицю перед машиною, не вважай це проявом хоробрості.

Самостійно користуватися транспортом можна тільки з дозволу батьків.

Запам'ятай добре, яким транспортом і до якої зупинки тобі їхати.

Молодші школярі можуть входити з передньої площадки. При цьому не треба поспішати, штовхати інших. Старшим слід уступати місце. Якщо багато людей, а тобі потрібно пройти до виходу, ввічливо запитай, попроси пропустити тебе вперед. Якщо ненавмисне штовхнеш когось, попроси вибачити тобі. Якщо ти не знаєш, де тобі виходити, запитай пасажирів або водія. При виході з вагону не кидай квиток під ноги. Будь обережним при виході і вході.

Коли виникала потреба уточнити хибні, перекручені правові уявлення дітей про правові норми, підвести їх до правильних висновків, спонукувати учнів до обдумування складних життєвих ситуацій з метою пошуку правильного виходу з них, використовувались проблемні бесіди (бесіди-роздуми) на різноманітну тематику (Додаток 5).

Якщо ставилась мета проаналізувати та оцінити вчинки літературних героїв чи конкретних учнів з правових позицій, для стимулювання чи гальмування негативних вчинків, які мали місце в житті класу, використовувалася обговорювальна бесіда (бесіда-оцінка). Прикладом може послугувати обговорення певної ситуації. Наприклад: "На уроці художньої праці учні робили іграшки для дитячого садка. Василько дуже старався і зробив гарну іграшку. Йому стало шкода віддавати її в дитячий садок. Він подумав: "Візьму її додому" і сховав іграшку в портфель. Наприкінці уроку всі учні поклали свої іграшки на стіл. Учитель полічив іграшки і сказав: "Однієї іграшки не вистачає. Хто забув здати свою іграшку?"

– Діти скажіть: що повинен був зробити Василько?

– Як можна оцінити його вчинок?

– Скажіть будь-ласка, як на місці Василька поступили би ви?

– Як можна назвати вчинок Василька, хорошим чи поганим?

У процесі обговорення правових фактів і явищ важливо вміти забезпечити активну участь у такому обговоренні бажаючих учнів, з педагогічним тактом корегувати неправильні і неточні висловлювання учнів, спрямовувати розмову в потрібному напрямку, щоб домогтися правильних висновків.

Позакласна робота з правового виховання молодших школярів не обмежувалася детально спланованими заходами. Більш ефективними були невимушені, ненав'язливі бесіди, під час яких учні мали можливість висловити свою думку з хвилюючої їх проблеми. Вчитель у такому разі допомагав їм зрозуміти моральну і правову суть цього питання. Такі бесіди часто виникали з якогось конкретного приводу. Ним могли бути вчинок учня, прочитана книжка, переглянутий фільм.

Обговорюючи життєві ситуації, важливо будувати бесіду з вихованцями так, щоб про добрі вчинки когось із дітей говорили інші. Якщо про свої соціально значущі вчинки судить дитина, а дорослий заохочує її до цього, то мотив самоцінності моральної норми може трансформуватись у бажання отримати похвалу.

"Не піддавайтесь спокусі порівнювати дитину з іншими дітьми, у яких, на ваш погляд, більше позитивних якостей, – пише І. Бех. – Дитина завжди має відчувати, що вона неповторна, і що ви любите її такою, якою вона є. Оцінювати дитину доцільніше порівнюючи не з товаришем, а з тим, якою вона була раніше і якою стала тепер, виходячи з того, як змінилися її особистісні риси".

У правовиховній роботі з молодшими школярами важливо використовувати такі форми й методи виховної роботи, які б дозволяли спиратися на власний життєвий досвід учнів та сприяли надбанню нового досвіду шляхом їх включення у спеціальні педагогічні ситуації. Мова йде про наближення змісту бесід, обговорень до реального життя, до тих морально-правових проблем, з якими діти можуть зустрітися і в школі, і вступивши у самостійне життя.

З'ясовуючи з учнями питання про добро і зло, педагоги мають виходити з настанов В. Сухомлинського: „Треба так впливати на свідомість і почуття вихованців, щоб вони переживали привабливість добра і нетерпимість до зла, щоб уже в ранньому дитинстві їх полонила моральна краса людської поведінки, щоб дитина сама прагнула до щастя бути морально красивою”.

У процесі дослідження правові світоглядні положення подавалися в яскравій емоційній формі, тому що тільки збагачена емоціями думка перетворюється у переконання. Цьому сприяли приклади з довколишнього життя, добре знайомої учням дійсності, з їх власного життя, з творів мистецтва і літератури, які наближують до школярів зміст правового матеріалу. Яскравий епізод з кінофільму, телепередачі переконливіші за довгі роз'яснення вчителя. Тому вміло ввести у процес виховання кіно, телепередачу, читання – все, що дітям подобається і що не залишає їх байдужими, – значить, забезпечити значну долю успіху виховної роботи.

Специфіка змісту правового матеріалу передбачала використання не тільки позитивних, а й негативних емоцій. Важливий компонент правових переконань – негативне ставлення до аморальної поведінки, правопорушень. Формування такої позиції істотно полегшується, якщо педагог висловлює емоційну оцінку негативних фактів. При цьому краще використовувати фактичний матеріал, взятий з життя, близький і доступний школярам.

Дослідження переконує, що наводячи приклади протиправної поведінки, порушення законів, правил людського співжиття, слід пам'ятати, що формування негативного ставлення до будь-яких аморальних проявів відбувається лише тоді, коли воно здійснюється паралельно з нагромадженням позитивного соціально-правового досвіду. Розуміння недопустимості порушень норм права перетворюється в особисті переконання, якщо у моральній і правовій свідомості склались стійкі погляди на суть цих норм.

Слід пам'ятати, що відносно широке використання негативного матеріалу у процесі правового виховання суперечить загальному принципу педагогіки про перевагу актуалізації позитивного прикладу. Тому у процесі пошуково-експериментальної роботи нами виявлено умови ефективного впровадження у правове виховання молодших школярів методу прикладу.

Передусім важливо не зловживати негативними прикладами, щоб в учнів не склалося враження про навколишнє середовище як про сукупність тільки негативних явищ. По-друге, треба домагатися колективного осуду негативних проявів, які мають місце у класі чи школі. По-третє, якщо учні не розуміють суті негативного вчинку, є потреба пояснити його на конкретних прикладах, зокрема, відомих їм, показати його аморальність, неправомірність. По-четверте, необхідно розкрити учням шкідливість і моральне зло окремих звичок, які призводять до відповідних негативних вчинків, правопорушень. По-п'яте, особлива виховна цінність у залученні школярів до посильної діяльності у боротьбі з проявами аморальності, неправомірної поведінки. Така орієнтація дає можливість формувати у школярів "імунітет" проти морального зла, правопорушень.

Важливе місце серед форм правовиховної роботи з молодшими школярами займало читання книжок морально-правового змісту (Додаток 6). Є багато шляхів пропагування серед них такої літератури.

Це бесіди, вікторини, обговорення прочитаного, голосне читання, огляд наявної в бібліотеці літератури, використання газетних чи журнальних статей на правову тематику. Пропагувати таку літературу серед школярів допомагало спеціальне інформування по шкільному радіо і телебаченню, через стінну газету.

У процесі дослідження мали на увазі, що створення спеціальних педагогічних ситуацій у навчальній та позанавчальній діяльності допомагає швидше нагромадити необхідний досвід, ніж в умовах його традиційного формування – в реальній практичній діяльності. Адже соціальний досвід ефективніше формується, коли учневі доводиться самостійно осмислювати складні життєві ситуації, шукати виходу із них, відчути складність міжособистісних стосунків. Щоб підготувати школяра до боротьби зі злом, його необхідно частіше зіштовхувати з ним у різних педагогічно сконструйованих ситуаціях.

Вирішуючи спеціальні педагогічні ситуації, учень готується до реальних ускладнень у житті, оскільки він уже багато разів засудив і переміг зло у своїх думках і почуттях. Розв'язуючи морально-правові колізії в розумовому плані, школярі відчувають ті самі почуття, що й під час перемоги над негативним у реальному житті. Ця задоволеність собою і є тією силою, що прискорює духовне дозрівання юного громадянина.

У правовому вихованні молодших школярів важливе не тільки засвоєння ними правових знань, формування у них умінь і навичок правомірної поведінки, а й вироблення уміння бачити, як ті чи інші моральні якості впливають на поведінку людини. Учні цього віку мають розрізняти, чому злих людей не люблять, чому до злодіїв ставляться з презирством. У цьому плані ми намагалися, щоб у процесі виховання діти на практиці бачили наслідки не лише позитивної дієвості вихованості людей. Класоводи спеціально організовували спостереження учнів за поведінкою дорослих у ситуаціях, де чітко виявляється їх правова вихованість, а також за людьми, яким її бракує. Результати таких спостережень спільно аналізувались.

Дослідження переконують, що особливе місце в організації такого спостереження належить різноманітним екскурсіям на підприємства, в організації, до селянської спілки і ін. Такий колективний виховний захід сприяє оживленню виховної роботи. Спостерігаючи те, про що вони читали і чули на уроках, учні проникаються довірою до теоретичного матеріалу. Враження від екскурсії дають матеріал для власних роздумів, важливих у профілактичному значенні. Взаємодія школярів з колективами відвіданих підприємств прискорює процес їх соціалізації, учні дізнаються про специфіку виробничих відносин і ознайомлюються з виробництвом продукції тощо.

У процесі правового виховання слід мати на увазі і естетичні моменти, шляхи залучення школярів до прекрасного, роботу з формування у них естетичних смаків. Так, наприклад, перед тим, як знайомити учнів з історичними пам'ятками, творами музеїв, картинних галерей, творчістю архітекторів, монументальної скульптури і т.п., у процесі дослідження попередньо проводили бесіду про право громадян України на користування досягненнями культури і обов'язки піклуватися про історичні пам'ятники та інші культурні цінності. Опора на правові положення сприяла конкретизації аналізу змісту творів мистецтва, посилювала виховний аспект естетичної діяльності.

У процесі пошуково-експериментальної роботи у правовому вихованні молодших школярів використовувалась гра. Гра як форма правовиховної роботи зачіпає емоційну сферу молодших школярів. Присутність глядачів, почуття відповідальності за якість свого виступу перед колективом викликає в учнів прагнення виступати краще, чим досягається виховний ефект.

Перевага гри перед іншими формами правового виховання в її емоційному впливі не тільки на учасника, а й на глядача. Присутні бачать у виконавці не тільки свого товариша, а й спеціаліста-виконувача певних функцій. За такого подання правові знання вже не тільки інформація, а й важливий фактор виховання. Вплив ігрової ситуації тим сильніший, чим глибше вживаються школярі в свою роль. При цьому важливо правильно "дозувати" пізнавальний матеріал з розважальним, щоб гра не стала лише розвагою. Виховний ефект гри знижується також, якщо вона перетворюється на спектакль, коли учні грають уже завчені ролі і елементів вільної імпровізації стає все менше. Уникнути цього можна за умови, що буде заохочуватись творчість школярів під час гри.

У процесі пошуково-експериментальної роботи під час вивчення правил дорожнього руху в експериментальних класах широко використовувалась гра "Світлофор". Її учасники розбивалися на команди пішоходів, водіїв автомобілів, автобусів, тролейбусів, працівників ДАІ. У ході гри ролі її учасників мінялися.

Мета гри – закріплення отриманих знань, перевірка на практиці умінь і навичок правомірної поведінки. Під час гри учні ставились у ситуації вибору виду поведінки. Наприклад, сигнал світлофора "червоний", але "проїжджа частина" вільна, транспорту немає. Як діяти? Переходити чи не переходити вулицю? У процесі гри, розбору ситуації і пригод школярам ставились запитання: Для чого потрібно суворо дотримуватись правил дорожнього руху? Яку роль відіграє світлофор в управлінні дорожнім рухом? Для чого на проїжджу частину наноситься розмітка і встановлюються дорожні знаки? Які дорожні знаки ви знаєте? Для чого служить тротуар? і т.д.

Для того, щоб гра стала цікавою, а також для ефективнішого закріплення умінь та навичок дітей, проводили її на спеціально підготовленому майданчику. На ньому встановлені дорожні знаки, нанесена розмітка проїжджої частини.

Важливим засобом формування правових уявлень і правомірної поведінки молодших школярів виступає колектив, якщо він організований і функціонує на гуманістичних засадах. За таких умов колектив є незмінним засобом самоствердження й саморегулювання особистості молодшого школяра, залучення його до оцінної діяльності, виховання відповідальності перед суспільством.

Важливою проблемою з правового погляду у процесі пошуково-експериментальної роботи було створення в дитячому колективі атмосфери захищеності кожного його члена від тих учнів, які поводяться зверхньо, збиткуються над слабшими фізично, встановлюють свій авторитет сили.

Організовуючи обговорення негативної поведінки окремих учнів у колективі, ми керувалися порадами видатного педагога В.Сухомлинського про те, що не варто виносити на загальний огляд: "погану поведінку, причини якої – негаразди в сім'ї дитини, особливо загострення стосунків між батьками; негідну поведінку або окремі вчинки, якщо причина їх криється в душевному надломі дитини, яка страждає від того, що в неї немає батька або він нерідний; необачні, непродумані вчинки, що об'єктивно є протестом дитини проти грубощів, сваволі або помилок батьків чи вихователя; відставання дитини у навчанні лише у тому випадку, коли вона хоче, але не може впоратися із завданням; вчинки, пояснення яких вимагає розповіді про глибокі особисті стосунки дитини із своїм другом".

У правовому вихованні молодших школярів враховувався той фактор, що колектив молодших школярів ще неспроможний стати дійовим інструментом виховання, оскільки між дітьми цього віку ще слабо розвинені міжособові зв'язки: не відчувається такої згуртованості і дружби, як у підлітковому віці; симпатії та антипатії часто міняються; спонтанні вибухи антипатій (передражнювання, глузування) швидко й імпульсивно виникають і зникають. Дехто наслідує зовні дорослих або старших і стає "лідером" колективу, інші шукають підтримки в середовищі сильніших учнів.

У процесі дослідження правове виховання учнів не обмежувалось формуванням у них системи правових знань і уявлень. Важливим компонентом правопослушної особистості є і її правомірна поведінка. Для її формування інформаційні методи правового виховання учнів мають поєднуватися із залученням їх до відповідної правової діяльності, до громадського осуду негативних проявів.

Один із шляхів підвищення ефективності позакласної правовиховної роботи з молодшими школярами є залучення їх до активної правоохоронної діяльності.

У процесі пошуково-експериментальної роботи молодші школярі брали участь у таких видах правоохоронної діяльності, як робота комісії дисципліни і порядку, чергування у класі і в школі, робота інспекторів руху, зелених патрулів та ін. Одним із напрямків правоохоронної діяльності молодших школярів була їх природоохоронна робота в школі і за її межами.

Творче використання вчителем змісту підручників, постійне доповнення їх матеріалами правового характеру забезпечувало розвиток в учнів загальних уявлень про важливість і шляхи особистої участі у вирішенні правоохоронних проблем. Поруч з вирішенням завдань правового виховання така діяльність учителя сприяла здійсненню всього процесу виховання, формуванню всебічно розвиненої особистості.

Ефективність правової діяльності учнів може бути підвищена, якщо врахувати концепцію рольового підходу. Відомо, що виконання будь-якої соціальної ролі, яка задовольняє людину, дає їй моральне задоволення, породжує відчуття подолання нових висот – сприяє її розвитку, істотно впливає на моральні та інші якості. Саме з цієї закономірності, з особливостей і можливостей самої дитини повинна виходити школа в організації тієї або іншої діяльності.

Важливим є питання про послідовність, логіку правового виховання у процесі правоохоронної діяльності школярів. Ця послідовність має будуватися не просто за принципом ускладнення правової інформації і діяльністних завдань, а відповідати психолого-педагогічним закономірностям формування складних цілісних якостей особистості. Дослідження переконують, що формування правових знань, умінь і навичок правоохоронної діяльності молодших школярів повинно реалізуватись від абстрактно-узагальнених уявлень про право, охорону законності і правопорядку, інтересу до правоохоронної діяльності до відповідних знань, умінь та навичок і на базі нових утворень особистості до розвитку дійових правових поглядів.

У правовиховній роботі з молодшими школярами важливо дотримуватися принципу індивідуального підходу. У практиці виховної роботи ще нерідко зустрічаються класоводи, які розуміють індивідуальний підхід тільки як безпосередній вплив на особистість невстигаючого чи недисциплінованого учня. Тому вони обмежуються у правовиховній роботі виправленням уже допущених недоліків шкільного та сімейного виховання. Доки учень не почне відверто порушувати правила поведінки, на нього майже ніхто не звертає уваги, а тільки він допустив негативний вчинок, його починають "перевиховувати", читаючи йому моральні сентенції.

Під час дослідження класоводи у такому разі передусім виявляли причини допущених негативних вчинків. Залежно від причини, а їх може бути безліч, підбиралась міра індивідуального впливу. Індивідуальний підхід тільки тоді буде ефективним, коли спрямований не на вирішення окремої ситуації, а органічно вплітається в систему, спрямовану на подолання недисциплінованості того чи іншого учня. Вихідним моментом індивідуального підходу слід вважати конкретну особистість, на яку спрямований той чи інший виховний вплив. Для успішної індивідуальної роботи класовод має уважно вивчати учнів свого класу.

Дослідження переконало, що індивідуальна правовиховна робота має будуватися за добре продуманою програмою. Спочатку виявляють основні риси негативного розвитку учня. Серед негативних якостей у школяра завжди є головне, що визначає його поведінку. Згодом визначаються причини відхилень від норм поведінки (недоліки роботи школи, помилки виховання в сім'ї, вплив оточуючого середовища і т.п.). Основою перевиховання є опора на позитивні риси учня. Для цього вияснюється, що в характері учня треба розвивати, а що треба закладати і формувати.

Одним з важливих моментів правового виховання учнів є розкриття перед ними "перспективи" порушників правових норм. Такі учні передусім мають зрозуміти, що вони вже покарали себе, бо стали на антисуспільний шлях, перейшли межі дозволеного. Вчені-юристи довели, що смертність серед тих, хто з дитинства став на хибний шлях, у десять разів вища, ніж серед нормальних неповнолітніх (хтось загинув у колонії або нетверезим потрапив під колеса автомобіля, хтось наткнувся на лезо ножа "приятеля"). Таким неповнолітнім варто намалювати картину їх можливого "котіння" по похилій площині аж до спеціального закладу. У цьому плані слід схвалити профілактичну користь "екскурсій" для важковиховуваних та й звичайних учнів до виховної колонії. Цінним з виховного погляду є те враження, яке справляє ознайомлення учнів з умовами життя і діяльності колоністів. Понад 90 відсотків самих колоністів заявляють: якби я знав, що мене тут чекає, то не скоїв би злочину.

Індивідуальна правовиховна робота з учнями будується так, щоб вони привчалися самостійно давати правильну оцінку своїй поведінці і вчинкам інших.

У процесі пошуково-експериментальної роботи особлива увага приділялась використанню можливостей правового виховання молодших школярів, закладених у нормативних документах, на основі яких будується робота вчителя початкових класів з виховання навичок правомірної поведінки школярів. До таких нормативних документів належать правила для учнів, правила внутрішнього розпорядку школи, правила поведінки дітей та підлітків у громадських місцях, правила дорожнього руху та інші.

На нашу думку, є нагальна проблема в кожній школі розробити детальні правила поведінки учнів у школі, вдома, на вулиці, в громадських місцях. Не вважаємо, що в правила поведінки в школі буде зайвим записати: „Бережи свою парту, свій клас. Не пиши на парті, не брудни її чорнилом”, „Гуляючи в коридорі, притримуйся правої сторони, швидко не бігай, голосно не кричи, не влаштовуй бійки”. У правилах поведінки вдома не зайвими будуть нагадування: „Намагайся не чекати, коли тебе попросять про допомогу, нагадають про твої обов'язки”, „Не можна висловлювати не задоволення, що у тебе немає тої чи іншої речі” (з "етичного кодексу" В.О.Сухомлинського). У правилах поведінки на вулиці, крім правил безпечної поведінки учнів на вулицях і дорогах, можуть бути вимоги типу: "Бережи свій під'їзд і слідкуй за тим, щоб й інші дотримувались правил порядку в під'їзді", "Якщо хтось упав, допоможи піднятися", "Не смійся, не звертай особливої уваги на людей з фізичними вадами", "Розмовляючи з дорослими, не тримай рук у кишенях". У правилах поведінки в громадських місцях варто не забувати таких "дрібниць": "При виході з тролейбуса не кидай квитка під ноги", " У роздягальні треба стати в чергу за пальтом", "У залі для глядачів не можна смітити, лузати насіння".

У дисертаційному досліджені І. Запорожана розроблені деталізовані правила поведінки для молодших школярів, які внесені до статутів шкіл і пройшли апробацію в закладах освіти Тернопільської області. Це є важливим тому, що їм надається рівень категорії закону для даного закладу і виконання їх є обов'язковим як для директора, так і для першокласника. Завдяки чому виробляється певна відповідальність у школярів, у наступних класах вона ускладнюється, усвідомлюється і стає нормою поведінки (Додаток 7).

Робота над правилами для учнів здійснювалася нами у двох напрямках: по-перше, роз'яснювали їх, домагаючись свідомого засвоєння учнями вимог до їх поведінки; по-друге, привчали учнів до дотримання цих вимог, формували потребу в постійному їх виконанні.

Виховання звички дотримуватись правил поведінки, дисциплінованості передбачалось з перших днів перебування учнів у школі. Дуже важливо при цьому, щоб учитель молодших класів знав, як розуміти дисципліну і якими методами домагатися її, як розумно користуватися для цього своєю владою над учнями.

Ми керувалися тим, що на учня, з перших днів його навчання, слід дивитися як на громадянина України, особистість, котра має певні права та обов’язки. Така вимога виходила з того, що класоводи часто бачать в учневі тільки людину, котра повинна вчитися, слухати старших, добре поводитись тощо. Нерідко знаходяться й такі вчителі, що впливають на школярів тільки суворістю, прагнуть домогтися послуху, ламаючи волю дитини. У такому випадку в учнів виховується бездумний послух або зухвале непідкорення.

Під час засвоєння правил поведінки молодшими школярами використовувалися елементи гри. Діти дуже захоплювалися "розігруванням сцен", з великим бажанням інсценізували вимоги правил поведінки в класі, на вулиці. Перш ніж формулювати правила про те, що учень повинен старанно вчитися, уважно слухати пояснення вчителя, сумлінно і самостійно виконувати всі його завдання, вести себе добре на уроці, проводилась бесіда, на якій перед дітьми ставилось ряд запитань: Як потрібно вчитися? Як слухати пояснення вчителя? Як поводитись на уроці? У ході такої бесіди основні положення ілюструвались цікавими прикладами з життя класу, з художньої літератури, кінофільмів, телепередач. Усе це допомагало глибше переконати учнів у доцільності і необхідності правил. Вимогу "самостійно" виконувати завдання ілюстрували роботою учня за партою. Діти із задоволенням "програвали" окремі моменти вимог до поведінки в школі, вправлялися в правильній поведінці, зауважували відхилення від норм тих чи інших правил, які вони вивчали.

Вивчення школярами правил поведінки поєднувалося з їх практичними справами. Це сприяло формуванню у них не тільки переконаності в необхідності їх дотримання, а й виробляло відповідні вміння, навички та звички поведінки. Шляхів для такого поєднання є багато. Важливо продумати кожен пункт правил і знайти для нього практичний вихід. Користувалися для цього кожною нагодою. Так, на уроках вимагали, щоб на партах було все необхідне для занять, щоб учні були активними, акуратними, дисциплінованими. На класних годинах вислуховували звіти учнів про виконання ними вимог режиму дня, дотримання правил санітарії і гігієни, бережливе ставлення до шкільного майна. Цікавилися, які книжки прочитали учні за тиждень, чи вчасно здали їх до бібліотеки, як провели свій вільний час. Перед виходом до театру чи в кіно проводилися настановні інструктажі з вимогою самоконтролю за тим, як учні проходять між рядами крісел, як розмовляють, як поводяться під час зустрічі з дорослими, у салонах транспорту тощо. Вправлялися у спеціальних іграх:

– А зараз пограємося в гру "Відшукайте своє місце в кінотеатрі". Уявіть собі, що перед вами великий зал кінотеатру (Учитель показує на набірне полотно). Кожна окрема кишенька набірного полотна – це стілець.

– Ви всі купили квитки до кінотеатру (У кожного учня на парті квиток, на якому зазначено ряд і місце).

– На квитку написано два числа. Розгляньте їх. Перше число вказує на ряд, друге – на місце. У якому ряду і на якому місці має сидіти кожний із вас у залі кінотеатру?

(Вибирається контролер. Учні по черзі підходять до нього, називають ряд, місце і кладуть квиток у відповідну кишеньку. Всі інші учні перевіряють, чи правильно знайдено місце).

Створення спеціальних ситуацій для практичного втілення конкретних правил поведінки в школі, спілкування на позакласних заходах давало можливість побачити, як учень самостійно вибирав відповідну лінію поведінки, наскільки в нього сформувалися навички і звички правомірної поведінки.

Після вивчення правил поведінки до них часто поверталися на уроках, на колективних творчих справах, у побуті, постійно вдавалися до них, нагадували їх зміст, вимоги. Правила поведінки регламентують обов'язки учнів у школі, класі, їдальні, на вулиці, обов'язки по самообслуговуванню. Дослідження переконало, що виховні можливості правил підвищуються, якщо вони доведені до свідомості учнів, якщо на їх основі педагогічний колектив виробив і ставить вихованцям єдині педагогічні вимоги. У такому разі діти чітко уявляють, що від них вимагається, і поступово нагромаджують необхідний багаж знань і досвід правомірної поведінки.

Шкідливим з точки зору правового виховання є поділ правил поведінки на основні і другорядні, коли за порушення одних доводиться відповідати, а при недотриманні інших ніхто не робить зауважень.

На основі правил поведінки проводилась систематична виховна робота й з батьками учнів. Адже правила охоплюють основні обов'язки школярів, сумлінне виконання яких свідчить про різнобічну вихованість. На жаль, нерідко і вчителі, і батьки роблять висновки про дотримання учнями правил тільки на основі їх слухняності чи неслухняності. Справжню оцінку слід давати школярам за їх ставлення до навчання, до праці, до особистого і шкільного майна, до вчителів і товаришів, за вміння розумно використовувати вільний час, працювати над собою тощо.

Щоб сприяти школі у формуванні в учнів тих якостей, які передбачені правилами поведінки, батьки повинні також їх знати, володіти елементарними педагогічними прийомами щодо їх формування. А це вимагало від педагогів проведення з батьками спеціальних бесід про правила поведінки та методику їх вивчення.

Тривале і систематичне дотримання встановленого порядку виробляло в учнів звичку виконувати правила поведінки, норми моралі і законів, формувало повагу до інтересів особистості і суспільства, створюючи цим самим необхідні умови і для проведення навчально-виховного процесу в школі. Дотримання правил поведінки всіма школярами впорядковувало ритм життя школи, спрямовувало його в необхідному напрямку, привчало учнів до дисципліни, правопорядку.

Для дисциплінованого учня характерна готовність докладати всіх зусиль для своєчасного, точного й якнайкращого виконання завдань, уміння стримувати свою активність, коли це потрібно; намагання доводити розпочату справу до кінця, уміння попередньо планувати свої дії і передбачати їх наслідки; прагнення стримувати негативні спонукання. Риси дисциплінованої поведінки потрібні для будь-якої діяльності.

У правовому вихованні дуже важливо, щоб запропоновані учням розумні і справедливі правила поведінки виконувались ними. При невиконанні цих правил мають наступати санкції, які повинні бути відомі учням і послідовно втілюватися в життя всієї школи. Такі санкції посилюють увагу до правил, формують усвідомлення їх необхідності.

У випадку порушення учнем правила, ми пропонували класоводам добре розібратись в ситуації: Чи розуміла дитина суть правила? Чи здатна вона його дотримуватись? Чи мали місце якісь пом'якшуючі обставини? Чи це перше порушення правила чи ним ігнорують постійно і порушують навмисне? Якщо покарання неминуче, то вчитель має враховувати при визначенні його міри вік дитини, її характер, а не тільки допущений нею проступок.

Реагування педагогів на порушення правил виражалося нагадуванням, зауваженням, вибаченням, зустріччю з директором школи, батьками. В окремих випадках обговорювався проступок тактовно усім класом. Все залежало від того, порушено правило поведінки в школі чи поза нею.

Кожен учитель має певну можливість самостійно встановлювати правила в своєму класі і створювати умови для їх виконання учнями. Але в школі повинна панувати єдність у ставленні до порушників правил поведінки під час перерв у коридорах, на шкільному подвір'ї, в їдальні, всюди, де з дітьми немає вчителя. У школярів має бути виховане почуття відповідальності, незалежно від того, чи є поруч дорослі. Кожен учень має знати, що порушення не залишається без наслідків.

Свідомому засвоєнню правил поведінки сприяє їх щоденне повторення до тих пір, поки діти не стануть їх дотримуватись. Згодом продовжується повторення протягом кількох днів, заохочуючи при цьому учнів на відповідну поведінку. Особливої уваги і повторення вимагають ті правила, які не були засвоєні, а тому порушуються. Бажано спеціально обговорити в класі кожне з цих правил.

У процесі пошуково-експериментальної роботи значно зріс діапазон використання різноманітних методів і форм правовиховної роботи з молодшими школярами, про що засвідчують порівняльні дані результатів роботи у контрольних і експериментальних класах (Таблиця 2.1).

Таблиця 2.1 Динаміка використання методів і форм позакласної правовиховної роботи з молодшими школярами у процесі експериментально-пошукової роботи

Форми і методи роботи	Контрольні класи	Експериментальні класи
Абс.число	Відсотки	Абс.число	Відсотки
Бесіди	8	100	10	100
Розповіді	2	25,0	10	100
Читання і обговорення художніх творів	2	25,0	7	70,0
Обговорення кінофільмів	-	-	5	50,0
Обговорення газетних статей	-	-	6	60,0
Обговорення ситуацій	2	25,0	6	60,0
Зустрічі з представниками правоохоронних органів	4	50,0	9	90,0
Зустрічі з представниками влади	-	-	8	80,0
Зустрічі з представниками служби у справах неповнолітніх	3	37,5	8	80,0'
Залучення до чергування в класі	8	100,0	10	100
Залучення до роботи комісії дисципліни і порядку	1	12,5	3	30,0
Догляд за шкільним майном	4	50,0	8	80,0
Залучення до роботи "зеленого патруля"	2	25,0	8	80,0
Участь у місячнику правових знань	І	12,5	6	60,0
Участь у рольових іграх	-	-	6	60,0

Як засвідчують матеріали таблиці, в експериментальних класах помітно зросло використання у позакласній правовиховній роботі таких методів і форм роботи, як залучення учнів до обговорення різноманітних правових матеріалів і ситуацій, до правоохоронної діяльності.

Результати пошуково-експериментальної роботи засвідчують, що підвищення ефективності правового виховання молодших школярів у позакласній роботі можливе за певних педагогічних умов

Правовиховна робота з молодшими школярами досягає належних результатів за умови, що її зміст, форми і методи їх реалізації враховують особливості дітей молодшого шкільного віку. Як зауважує І. Бех, дітям цього віку імпонує, що з ними, як з дорослими, говорять про найсерйозніші речі – не лише про оцінки та ігри, а й про події в країні і світі, про взаємини дорослих. Однак про серйозне з дітьми слід говорити просто, прагнучи звертатися до їхнього власного життєвого досвіду, до прочитаних книжок, побаченого ними по телевізору, діючи при цьому не лише на свідомість малюка, а й на його почуття.

Ефективність правового виховання молодших школярів у значній мірі залежить від того, наскільки при цьому враховується рівень дисципліни і порядку в школі взагалі, і в конкретному класі зокрема, а також поведінка та дисциплінованість окремих учнів. При цьому важливо використання матеріалів служби у справах неповнолітніх та кримінальної міліції у справах неповнолітніх. Таким чином, вихідними умовами здійснення правовиховної роботи у початкових класах є врахування рівня правової вихованості учнів, стан дисципліни і порядку в школі і в класі, характер відхилень у поведінці окремих учнів.

Правовиховна позакласна робота з учнями базувалася на отриманих ними на уроках правових знаннях та уявленнях, сприяла формуванню в учнів інтересу до них, потребу в їх систематичному використанні у практичній діяльності.

У правовиховній роботі важливо розвивати активність молодших школярів. Треба частіше створювати такі умови, які б давали можливість учням самостійно оцінювати свою власну і поведінку ровесника, свій вчинок і однокласника, сміливо висловлювати свою думку з приводу тих чи інших подій у класі, в школі і за її межами.

Правове виховання учнів молодших класів може бути повноцінним за умови, що вони залучаються до посильної правоохоронної діяльності, що сприяє формуванню у них навичок та звичок правомірної поведінки, нетерпимого ставлення до її порушників.

Досвід стверджує, що найефективнішим засобом правового виховання є сама організація життя і діяльності школи, класу: дотримання прав і обов'язків учителями і учнями; певна система відповідальності педагогів і вихованців за свої дії, норми і правила поведінки; чіткий і непохитний режим життя закладу освіти, пронизаний вимогами правових норм.

Одним з головних шляхів підвищення результативності правоохоронної роботи з молодшими школярами є організація їх змістовного дозвілля, різноманітної роботи за інтересами, що забезпечить розумне проведення вільного часу, стане перепоною на шляху скоєння ними негативних вчинків.

Організація правового виховання має передбачати, щоб стосунки між дітьми в колективі, між учнями і вчителями, між дітьми і батьками, між вчителями і батьками ґрунтувалися на правових засадах, а діяльність школи базувалася на гуманізації та демократизації всіх напрямків життєдіяльності учнів школи.

Вважаємо, що певну роль у пропагуванні основних положень різних галузей українського права серед молодших школярів має зайняти і відповідне оформлення рекреацій, навчальних приміщень школи. Тут передусім повинні знайти своє місце статті Конституції України, які мають відношення до дитинства, школи, сім'ї, професії, роботи. Як говорив В. Сухомлинський, треба, щоб стіни школи заговорили.

Список використаних джерел

Бармак М. Основи правознавства. Кишеньковий довідник. – Тернопіль, 1999– 200.

Бех І. Наукове розуміння особистості як основа ефективності виховного процесу // Початкова школа. – 1998.– №1.– С. 2-6.

Возрастная и педагогическая психология / Под ред. А.В. Петровского. – М.: Просвещение, 1979. – 288 с.

Воронов Б. Предупреждение правонарушений несовершеннолетних // Воспитание школьников. – 1991. – №5. – С. 3.

Галузинський В.М. Вплив педагогічних відносин на формування особистості учня // Початкова школа. – 1975. – №9. – С. 5-12.

Глущенко А.Г. Моральне виховання в процесі навчання // Початкова школа. – 1975. – №2. – С. 9-13.

Головченко В.В., Нелін Г.І. Правове виховання учнівської молоді: Питання методології та методики. – К.: Наукова думка 1993. – 138 с.

Детская психология: Учебное пособие для студентов педагогических институтов /Под ред. А.А. Люблинской. – М.: Просвещение, 1971. – 415 с.

Козубовська І.В., Деркач Є.Д. Профілактика трудновиховуваності молодших школярів // Початкова школа. – 1976. – №10. – С. 71-74.

Колесіна Т.Є. Психолого-педагогічна діагностика відхилень у поведінці учнів // Початкова школа. – 1996. – №12. – С. 11-13.

Красовицький М. Моральне виховання учнів у теорії і практиці американської школи // Рідна школа. – 1998. – №4. – С. 29-52.

Крутенький В.А. Основы педагогической психологи. – М.: Просвещение, 1972. – 255 с.

Методические рекомендации по непрерывному правовому воспитанию школьников (О.В. Борисова, Т.Н. Мирошниченко, О.П. Песоцкая). – К., 1989. – 16с.

Миньковский Г.М. Система и основные условия эффективности правового воспитания молодежи // Проблемы правового воспитания молодежи / Под ред. В.Н. Кудрявцева. – М.: Юрид. лит., 1974. – С. 6-9.

Никитин А.Ф. Формирование правовых взглядов и убеждений учащихся //Формирование правосознания и поведения учащихся / Под ред. Г.П. Давыдова. – М.: АПН СССР, 1981. – С. 36-50.

Обухов В.М. Влияние правового воспитания на формирование правосознания и поведения школьников / Правовое воспитание школьников (Из опыта работы) /Составили: Г.П. Давыдов, А.Ф. Никитин, В.М. Обухов. – М.: Просвещение, 1979. – С. 58-60.