Формування правової свідомості учнів

Зміст

Вступ

Розділ 1. Правове виховання як соціально-педагогічна проблема

1.1 Аналіз педагогічних праць з правового виховання

1.2 Форми правової свідомості

Розділ 2. Мета, необхідність та ефективність правового виховання

2.1 Головні цілі правового виховання школярів

2.2 Необхідність та ефективність правового виховання в сучасній загальноосвітній школі

Розділ 3. Шляхи формування правової свідомості учнів

3.1 Формування правосвідомості та культури особистості

3.2 Виховний захід "Закон і ми"

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Для розбудови правової держави та громадянського суспільства в Україні важливим є формування нового, вищого рівня правосвідомості та правової культури населення. Великого значення у світлі цього набувають правове виховання і правова освіта. Без глибоких знань прав, свобод, чинного законодавства еволюційний розвиток жодного суспільства не відбувається.

Підвищення рівня правових знань у населення України, його правосвідомості та правової культури можливі лише за умови повсякденного, професійно організованого правового виховання, здійснюваного з використанням усіх його форм, у тому числі й за допомогою найновішої науково обґрунтованої юридичної літератури та нових технологій організації діяльності.

Особливої актуальності юридична освіта набуває з огляду на прийняття Верховною Радою України 28 червня 1996 р. нової Конституції та відповідно до неї багатьох законів України. Адже цим завершився багаторічний складний напружений конституційний процес у державі. Тепер головне вбачається в тому, щоб нова Конституція увійшла в наше життя як справжній і дійовий Основний Закон держави, що послугує правовим фундаментом для подальшого розвитку нашого суспільства.

Розуміння основ різних галузей права – необхідна умова життєдіяльності кожного громадянина України. Актуальність даного дослідження полягає у необхідності появи нових сучасних методик роботи з учнями в загальноосвітніх школах для вдосконалення їх знань та умінь щодо правознавчих дисциплін.

Об’єктом дослідження є правова свідомість учнів, що потребує постійного вдосконалення.

Предметом – навчально-пізнавальний процес формування правової свідомості.

Мета дослідження полягає у якомога ширшому розкритті проблем пов’язаних з удосконаленням правового виховання школярів та методик для їх вирішення.

Серед головних завдань даного дослідження виділяються такі:

розкриття необхідності та ефективності правового виховання в сучасній загальноосвітній школі;

охарактеризувати форми правової свідомості;

проаналізувати необхідність та шляхи правового виховання.

Опрацювання літературних джерел дає змогу ознайомитися з матеріалами за темою дослідження; класифікувати їх і створити список використаних джерел; відібрати найцінніші дослідження, основні, фундаментальні роботи; скласти загальну характеристику галузі дослідження, його значення для розвитку науки і практики та актуальність теми; виявити основне коло науковців, які досліджували тему, вивчити їх внесок в розробку проблеми; виявити найцікавіші, але недостатньо висвітлені напрями досліджень, які могли б стати метою подальших досліджень.

Розвідки Євтушенко Р. [1], Зорніка Т. [3], Короткової Л. [7], Ляшенка І. [9], Марченка М. [10], Михальчука Т. [15], Савки М. [18] та інших дозволяють досконаліше вивчити поставлену проблему та правильно організувати процес навчання спираючись на новітні технології.

Розділ 1. Правове виховання як соціально-педагогічна проблема

1.1 Аналіз педагогічних праць з правового виховання

Соціально-економічна ситуація початку XXI ст. в Україні, несприятливе побутове оточення, важке матеріальне становище сімей і погіршення на цьому ґрунті внутрішньо-сімейних стосунків, недоліки в організації шкільного виховання і закриття позашкільних закладів — усе це призводить до збільшення кількості дітей і підлітків, поведінка яких не відповідає моральним і правовим нормам. Як свідчать дослідження, швидко збільшується кількість учнів, які не вчаться і не працюють [5]. Це призводить до поширення злочинності серед неповнолітніх, випереджає п загальне зростання.

Педагоги не приділяли належної уваги правовому вихованню, показником цього є те, що лише на початку 90-х років XX ст. у шкільну програму почали вводити правознавство [12]. Однак воно не давало глибоких знань про право та закон, а іноді, зважаючи на некомпетентність вчителя, підмінювалися правові поняття.

На думку М. М. Фіцули, здатність людини розуміти норми моралі та законів й відповідним чином поводитися не є вродженою [11]. Ці властивості виникають під дією особливих (спеціальних) виховних заходів, у комунікації людини з іншими людьми, у процесі їх участі в різних видах діяльності.

У Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності написано, що "визначальною характеристикою громадянської зрілості та громадянського виховання є розвинена правосвідомість - усвідомлення своїх прав, свобод, обов'язків, ставлення до закону та державної влади" [4]. Правосвідомість охоплює знання, почуття, волю, уяву, думку і сферу підсвідомого духовного досвіду особистості.

Аналіз педагогічних праць з правового виховання засвідчує, що дослідники, визначаючи його сутність, звертаються до таких категорій, як "правова свідомість" та "правова культура" (С. С. Алексєєв, М. М. Фіцула, Л. І.Белозерцева, Н. П. Вербицький, В. Г. Подзолков).

Більшість авторів до структури правової свідомості зачисляють правову психологію, яка досліджує емоції, почуття та ставлення людини до тих чи інших правових явищ; правову ідеологію, яка в своїй сукупності (принципи, теорії, ідеї) оцінює правову дійсність; правову поведінку, або втілення правових норм в реальне життя, їхнє застосування в будь-якому суспільному випадку [9].

Скакун О.Ф. визначає правову свідомість як одну з форм суспільної свідомості [10]. Свідомість людини, вважає він, відтворюючи об'єктивні потреби суспільного розвитку, є передумовою і регулятором поведінки людини, які додають спрямованого характеру її діяльності.

Правосвідомість відтворює через систему своїх уявлень цінності та принципи правової дійсності, яка склалася у певних історичних, соціальних, політичних та економічних умовах. Право здійснює свій регулятивний влив на людей, впливаючи на їхню свідомість.

Цвік М.В. і Петришина В.Д. до правовової свідомості зачисляють ідеї, емоції, теорії, почуття та правові установки, за допомогою яких відображається правова дійсність, формується ставлення до права та юридичної практики, ціннісна орієнтація щодо правової поведінки, бачення перспектив і напрямів розвитку правової системи з погляду забезпечення гідного існування людини, справедливості у людських стосунках, ефективної організації життєдіяльності держави і суспільства [3].

1.2 Форми правової свідомості

Узагальнивши дослідження, можна виділити такі форми правової свідомості, як індивідуальну, яка виражає ставлення конкретної людини до тих чи інших соціальних явищ, системи її поглядів, уявлень та переконань з основ права; групову, що формується в різних соціальних групах па засадах спільних інтересів та певних спільних потреб для досягнення мети, яка є однією для всієї групи; суспільну (відрізняється від двох попередніх тим, що притаманна великій кількості людей (народу, окремому регіону).

Ефективним чинником правового виховання є групова свідомість, яка визначається стійкістю інтересів колективу. Таке виховання є можливим з групами неповнолітніх правопорушників. Воно набагато ефективніше, ніж індивідуальне, бо в групах відбувається не лише навчання, а й передача позитивного досвіду від одних членів групи іншим. Такий досвід широко описано у творах А.С. Макаренка, де колектив є основним регулятором та інструментом правового виховання.

Суспільна правосвідомість, на нашу думку, формується лише тоді, коли повною мірою людина усвідомлює себе членом суспільства, живе за його законами, традиціями та звичаями, які не суперечать моральним нормам. Тому для формування суспільної свідомості важливе значення мас групова правосвідомість та індивідуальна, які є первинними ланками суспільної свідомості. Суспільна правосвідомість пов'язана також з правовими переконаннями кожної конкретної людини, визначаючи певний стан готовності до правомірної діяльності.

М.М. Фіцула зазначає, що "з віком у міру розширення кола спілкування, ускладнення діяльності й виконання ролей, сфера свідомості особистості інтенсивно збагачується і розвивається. Правова свідомість школяра, вважає автор, формується на засадах правових знань, уявлень поглядів, переконань, почуттів, які склалися в нашому суспільстві і становлять суспільну свідомість, що має вирішальний вплив на формування правосвідомості особистості, тобто індивідуальної свідомості" [11, с.8].

Велике значення має не лише суспільна свідомість, але й правова культура, яка тісно пов'язана із загальною культурою суспільства. Культура визначає загальний спосіб існування людини та тісно пов'язана з правовою свідомістю. Правова культура є якісною характеристикою правової системи країни. Однак у педагогіці немає єдиного підходу до визначення правової культури. Більшість дослідників правову культуру розглядають як якісний стан правового життя суспільства, який визначається досягнутим рівнем розвитку правової системи, законності та правопорядку, правової освіти й обізнаності різних верств населення з правом, а також ступенем гарантованості державою основних прав і свобод людини. На нашу думку, рівень загальної культури залежить від рівня правової культури особи.

Формування правової культури не є відокремленим процесом від розвитку інших видів культури — політичної, моральної, естетичної. Це комплексний процес, оскільки всі правові явища оцінюються свідомістю не лише правовою, але й моральною, будь-які порушення законних приписів розглядають як аморальні. Правова культура впливає на моральну культуру, слугуючи необхідною умовою формування високих моральних якостей громадянина. Ми поділяємо погляди О. Ф. Скакуна про те, що знання і розуміння сутності й соціального призначення правових явищ (права, правосуддя, законності, правової відповідальності) сприяє формуванню моральної культури [10, с. 469].

До правової культури дослідники (П.М. Рабінович, М.В. Цвік, О.В. Скакун, Л.О. Копейчиков) відносять знання і розуміння права, здатність особи тлумачити зміст норм права, визначати мету прийняття певного нормативного акту, сферу його дії; повагу до особистості, до права, засновану на особистій переконаності в його ефективності як засобу регулювання суспільних відносин; звичку діяти відповідно до приписів правових норм; уміння особистості використовувати у практичній діяльності правові знання, реалізовувати і захищати свої права і законні інтереси, виконувати юридичні обов'язки; високу правову активність людини у сприянні реалізації правових приписів, розуміння нею необхідності протидіяти правопорушенням.

Дослідники проблеми правового виховання також аналізують такі елементи правової культури, як стабільний стан юридичного забезпечення, охорони основних прав і свобод людини й громадянина, що відповідає міжнародним нормам демократичного, справедливого законодавства; реальну можливість захистити свої права та інтереси в межах національної судової системи та можливість звернутися до міжнародних інституцій за захистом своїх прав (Європейська комісія з прав людини; Європейський Суд з прав людини).

Важливим елементом культури суспільства є ступінь впровадження в практику принципів верховенства права і правового закону. Для забезпечення законності важливо, щоб у суспільстві активно функціонувала система правової освіти та виховання населення, що охоплює правову культуру особи, правову культуру суспільства, професійну правову культуру.

Правова культура особи охоплює не лише знання і розуміння права, а й роздуми про право як про загально-соціальну цінність. Правова культура кожної особи - це її позитивні вчинки відповідно до норм права. Важливим чинником виявлення правової культури особистості є її поведінка в різних життєвих ситуаціях.

Практично єдиним показником правової культури особистості є її правова активність (як внутрішня, так і зовнішня). За переконанням М.В. Цвік, В.Д. Петришин, внутрішня правова активність виявляється у цілковитій впевненості у необхідності застосування правових норм, у їх справедливості. Зовнішня правова активність особи виявляється у практичній діяльності особи щодо визначення законності [3].

Правова культура суспільства, на нашу думку, залежить від правової культури кожної особистості. Адже кожен по-своєму усвідомлює право і закон, по-різному сприймає ті чи інші правові впливи і по-різному реагує на порушення закону та призначення покарання за злочинні дії. Зазвичай потерпілі ставляться до покарання позитивно або впевнені, що покарання недостатньо суворе за певний вид злочину. Засуджені, відповідно, впевнені, що закон занадто суворий до них і що вони не заслуговують на таке покарання.

Ще наявний такий вид правової культури, як професійна культура. Неповнолітніх правопорушників повинні перевиховувати особи, які досконало володіють знаннями законодавства; переконані у необхідності й соціальній корисності законів і підзаконних нормативно-правових актів; уміють використовувати ці знання у повсякденному житті.

Виділяючи три види правової культури, слід пам'ятати, що вони тісно взаємодіють: правова культура як соціальне явище єдина; правової культури суспільства поза правовою культурою його членів немає.

Як правова свідомість, так і правова культура можливі лише за умови позитивно спрямованого правового виховання, що виражається у систематичному впливі на людину з єдиною метою — сформувати правову культуру та відповідну поведінку.

Щоб ліпше зрозуміти, що таке правове виховання, необхідно чітко з'ясувати, що це таке. У довіднику "Юридична термінологія" правове виховання визначено як соціально-правову та педагогічну допомогу особі, передусім молодій, у формуванні правової свідомості та правової культури, вихованні почуття людської гідності, розумінні соціальної цінності права; найгуманніший спосіб профілактики правопорушень, подолання явищ і наслідків правового нігілізму [1, с. 20].

Державна програма правової освіти населення гарантує кожному право на правове виховання, поєднуючи його із загальною середньою і професійною освітою, естетичним, економічним, політичним, вихованням. У цьому нормативному акті передбачено завдання про обов'язкове правове виховання, починаючи з дошкільного віку [8].

У науковій літературі виділяють такі завдання правового виховання: інформування учнів про закони та їх тлумачення (розуміння), доведення до учнів їхніх прав та обов'язків, які випливають із цих законів; формування правової свідомості, поглядів, переконань і почуттів, що визначають ставлення людини до правових норм, зумовлюють її поведінку в конкретній правовій ситуації; нетерпиме ставлення осіб до правопорушень і злочинів [7, с. 11].

Правове виховання не ставить за мету дати професійні правові знання, воно лише передбачає дати базу, яка б дала змогу законно вчинити в тій чи іншій правовій ситуації.

Правомірна поведінка особи можлива лише після активного впливу правового виховання та характеризується певною особливістю вирішення завдань. Велике значення має підготовка, рівень засвоєння особою правових знань. Також важливу роль відіграє внутрішнє бажання підлітка до засвоєння правових знань та співвідношення своїх вчинків з нормами права.

Правове виховання ефективне лише тоді, коли чітко визначені принципи гуманності, систематичності, послідовності здобуття правових знань, наявні практичний зв'язок права з реальним життям слухачів (симуляція), органічна єдність правового та морального виховання, високої кваліфікації кадрів.

Злочинність - одне із соціальних відхилень у суспільстві. Це не норма, а закономірне утворення у суспільно-визначених умовах. З огляду на це необхідна боротьба із злочинністю, пов'язана зі зміною цих умов. Вона в жодному випадку не обмежується застосуванням кримінального покарання до злочинців. Щоб подолати це суспільне явище, важливо залучити в процес боротьби із злочинністю не лише юристів і медиків, а й педагогів.

Значною мірою правове виховання залежить від того, чи наявна зацікавленість предметом навчання. Важливу роль у правовому вихованні відіграє і джерело, з якого підлітки одержують інформацію про право і суспільні зв'язки. Від якості інформації значною мірою залежить поведінка підлітків та формування їхньої правової свідомості.

Дуже важливе значення у правовому вихованні має особа вчителя, оскільки лише вчитель є ключовою ланкою зв'язку між правом і підлітками.

Як зазначає М. М. Фіцула, "у виховно-трудовій колонії підліток вчить закони кримінального світу і сам стане на нижній щабель його ієрархічної будови, тісно зв'яжеться з цим світом і з таким багажем увійде знову в життя. Ускладнена ресоціалізація породжує підсвідомий потяг до того, щоб знову "сісти", тобто потрапити до звичайного "простого" світу, в якому для життя досить еклекторних рефлексів" [11, с. 19].

У виховно-трудових установах підлітки здобувають правові знання самостійно. Спрощений спосіб життя у виховно-трудових установах, зв'язки між однолітками і чіткий розпорядок життя в колонії сприяють тому, що неповнолітні бажають знову опинитися в таких умовах. Колонія не готує осіб, які відбули покарання, до нормального життя на волі. Вона не допомагає підліткам усвідомити правильні суспільні відносини. Коли підліток залишає виховно-трудову установу, він не може знайти себе в цьому світі, тому знову хоче повернутися туди, де відчував себе в безпеці.

Формування правосвідомості, правомірної поведінки і правової культури слід розглядати не як послідовні етапи правовиховної роботи, а в органічній єдності і взаємозалежності.

Розділ 2. Мета, необхідність та ефективність правового виховання

2.1 Головні цілі правового виховання школярів

Основні цілі правового виховання в нашій країні — навчити дітей правових знань, прав та обов’язків громадян у демократичній державі, формувати громадську культуру, засновану на повазі до прав і свобод людини. Враховуючи найважливішу роль права в громадянському суспільстві, кожному громадянину необхідно знати, як функціонує держава, як впливають на особу закони держави, як громадяни можуть впливати на політику і життя своєї громади і держави в цілому.

Для цього в школах вводяться спеціальні курси та навчальні предмети (основи правознавства, курс практичного права і т.ін.), які сприяють вихованню у школярів поваги до переваги правових засад у суспільстві. Такі заняття можуть бути частиною навчального курсу або відбуватися як гурткові, клубні тощо. Їх завданням є розвиток умінь, навичок, усвідомлення дітьми цінностей і принципів, на яких базується правова система шляхом систематичного навчання і виховання із застосуванням інтерактивних методик [1, с. 20].

Отже, участь школярів у навчально-виховній програмі дозволяє:

— отримати знання про право та державу, про права й обов’язки громадян у конституційній демократичній державі;

— сформувати правову культурі особистості, підвалиною якої є повага до прав і свобод людини, до демократі як основи державного устрою;

— оволодіти практичними навичками, необхідними кожній людині для життя в сучасному суспільстві;

— розвинути бажання і здатності брати участь у громадському житті.

Це отриманий в процесі інтерактивного навчання системний досвід, з якого в учнів формуються нові знання, навички та відносини, необхідні для ефективного реагування на правові та юридичні питання в умовах складного та швидкозмінного суспільства. правове виховання сучасної школи є унікальним поєднанням змісту і методики: учні отримують інформацію про закони, правову систему, свої права та обов’язки шляхом освітніх стратегій, котрі сприяють реалізації кооперативного (колективно-розподіленого) навчання, розвитку критичного мислення і позитивної взаємодії між молоддю і дорослими людьми [3, с. 28].

2.2 Необхідність та ефективність правового виховання в сучасній загальноосвітній школі

Необхідність проведення та вдосконалення правового виховання в сучасній загальноосвітній школі пояснюється тим, що воно сприяє розвитку: міцної бази знань у галузі права й політики (прав людини і демократії); уміння критично мислити і спілкуватися з людьми; позитивного ставлення до громадянських дій та ініціатив і верховенства права; бажання й здатності брати участь у суспільному житті [7, с. 9]

Створення міцної бази знань втілюється в тому, що навчально-виховна програма, що містить правові основи надає найбільш необхідні у повсякденному житті кожної людини практичні знання про право та його галузі, про державний устрій і владу, про юридичні організації, юридичну професію, про правові та інші мирні процедури розв’язання життєвих проблем, про права та обов’язки громадянина. Всі ці знання роблять людину компетентним громадянином. Дає можливість учням використовувати свої правові знання і розуміння правової системи в практичних ситуаціях, з якими вони стикаються в повсякденному житті [8, с. 56]

Отримання правового виховання і знань важливе для глибшого розуміння шкільних курсів історії, суспільствознавства, основ економіки.

Розвиток критичного мислення та вміння спілкуватися з людьми сприяє розвитку в учнів навичок критичного мислення. Ці навички потребують ретельного аналізу висловлювань і позицій. Для того щоб люди могли відповідально та ефективно брати участь у демократичному управлінні державою, необхідно виробляти в них стратегії об’єктивного, сумлінного та конструктивного ставлення до питань і рішень, що торкаються їхнього громадського та приватного життя.

У процесі взаємодії під час навчально-виховного процесу на рівні учень-учень та вчитель-учень школярі вчаться досліджувати поставлені проблеми, чітко і в стислій формі висловлювати свої думки, дискутувати, поважати погляди інших. Вони вчаться приймати виважені рішення з урахуванням можливих особистих і громадських наслідків та усвідомленням своєї власної громадянської та моральної відповідальності.

Розвиток позитивного ставлення до ефективності громадянських дій та верховенства права сприяє підвищенню позитивності до принципів права, правової системи, можливостей досягти правосуддя і ролі участі громадян у підтримці демократії. Успіх молодої демократії в нашій країні багато в чому залежить від позитивного ставлення до системи і віри в можливість правосуддя. Завдяки використанню інтерактивних методів навчально-виховні програми з правознавства пропонують практичний досвід реалізації демократичних процесів (наприклад, робота в малих групах, імітація судового слухання, моделювання, дискусії, дебати тощо), котрі демонструють їхню обґрунтованість та ефективність.

Ефективність навчально-виховних програм з правознавства полягає у залученні до роботи в класі значної кількості запрошених фахівців: юристів, державних службовців, правоохоронців та ін.; збалансованості цілей, змісту, методів та результатів навчально-виховного курсу; у методиках навчання, що сприяють взаємодії (інтеракції) між учнями [19, с. 29].

Існує кілька підходів до введення права у навчально-виховний процес шкіл України:

1. Використання подій, що мають відношення до права: державних, професійних та регіональних свят, що дає можливість привернути увагу до важливості вивчення права. Вчителі можуть запрошувати юристів до участі в класних та шкільних виховних і навчальних заходах: дебати з правової тематики, конкурси з проведення ігрових судів, конкурси творів, есе, плакатів з проблем права, зустрічі з представниками громадськості з питань вирішення проблем життя даної місцевості.

2. Спеціальний навчальний блок або курс з правознавства. Це є найбільш ефективним шляхом поширення правових знань. Він може бути обов’язковий або факультативний.

3. Включення окремих уроків або занять правознавчого спрямування в існуючі навчальні програми на рівні різних класів.

Уроки правознавчого типу можуть бути включені в існуючі курси суспільних дисциплін. Найбільш широкі можливості для цього мають курси вітчизняної та всесвітньої історії, громадянознавства, курсу "Людина і світ". Систематичне включення таких уроків у відповідні курси сприяє отриманню учнями системи знань, умінь, навичок, відношень, пов’язаних з громадянською активністю та правомірною поведінкою

Головне завдання правового виховання та навчання — це зацікавити учнів правознавством, озброїти їх умінням діяти в життєвих ситуаціях відповідно до вимог законів, закласти основи правових та громадянських знань, забезпечити оволодіння найбільш важливими поняттями та термінами, виробити в них навички правомірної поведінки, практичного застосування норм права, що стосуються неповнолітніх, сформувати позитивне ставлення до участі в житті суспільства [2, с. 21].

Завданнями правового навчально-виховного процесу є:

1) ознайомити учнів з правом, його важливою роллю в житті суспільства, прищепити інтерес до права та мотивувати його застосування;

2) виховувати в учнів правову культуру, активну громадянську позицію, навчити їх діяти в різних життєвих ситуаціях у відповідності з нормами права, аналізувати з правової точки зору процеси та ситуації, що відбуваються у суспільстві, використовувати правові знання та навички поведінки для реалізації і захисту своїх прав;

3) сприяти формуванню у дітей розуміння фундаментальних принципів і цінностей, таких як права людини, демократія, правова держава тощо, що складають основу демократичного суспільства в Україні;

4) розвинути базові навички, включаючи критичне мислення, рефлексію, уміння розмірковувати, спілкуватися, спостерігати, розв’язувати проблеми [10, с. 25]

Особливістю сучасного правознавчого навчально-виховного процесу є застосування інтерактивних методів роботи: мозкового штурму, дискусії, групового та індивідуального аналізу правових ситуацій, взаємонавчання; імітації спрощених судових засідань, навчальної мозаїки, рольових ігор, моделювання тощо. Кожний з навчально-виховних заходів передбачає різні види пізнавальної, розумової та учбової активності учнів. Існує можливість використовувати в навчанні та вихованні дітей ресурси громади: запрошувати фахівців, які мають безпосереднє відношення до права — суддів, адвокатів, міліціонерів, працівників державних служб тощо, активне співпрацювати з батьками, організовувати позашкільну діяльність учнів.

Розділ 3. Шляхи формування правової свідомості учнів

3.1 Формування правосвідомості та культури особистості

Формування духовного світу людини, особливо молодої, має актуальне значення для побудови незалежної Української держави з власним державним устроєм, соціальними відносинами і правовою системою. Після проголошення незалежності в Україні розпочався процес переходу до ринкових відносин, який і досі відбувається не послідовно і суперечливо. Деформації в економічній сфері породжують деформовану свідомість, бездуховність і свавілля в різних сферах життя суспільства, особливо в середовищі молоді, що дуже небезпечно для державної розбудови, створення її економічної, політичної та духовної бази.

Ефективним засобом боротьби проти зазначених негативних явищ є формування у підростаючого покоління високої культури, зокрема правової. Високі моральні принципи, естетичні смаки, політична культура молодої людини формуються в нерозривному зв'язку з оволодінням необхідним обсягом правових знань і юридичних норм.

Важливий етап правового виховання молоді був ознаменований прийняттям у 1996 р. Конституції України. У цьому Основному Законі України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Виходячи з конституційних положень молодь повинна чітко усвідомлювати як власні права і свободи, так і обов'язки перед суспільством, володіти правовою свідомістю, правовою культурою.

Одним з найоптимальніших шляхів формування правової свідомості та правової культури молоді є засвоєння основ правознавства в навчальному процесі. Зокрема, учні професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ) для законодавчої орієнтації в подальшому житті та професійній діяльності повинні здобути необхідний мінімум правових знань.

Правосвідомість можна визначити як сукупність правових поглядів, що виражають відношення людей до чинного права, його мети, завдань, способів та методів регулювання, до оцінки правомірності його норми та уявлення про майбутню правову систему та окремі її норми.

Правосвідомість впливає на процес державотворення, на реалізацію права та виконання його приписів адресатами. Правосвідомість, що містить у собі усвідомлення ролі і значення права в суспільстві, значною мірою впливає на формування правової держави та створення цивілізованого правопорядку в країні.

Побудова демократичної, соціальної, правової держави і відповідного громадянського суспільства неможлива без підвищення рівня правової свідомості та правової культури всього населення країни. В умовах економічної кризи, соціальної невлаштованості населення, росту злочинності та криміналізації суспільства певного значення набуває робота з підвищення рівня правосвідомості та правової культури населення України. З цих позицій теоретичний розгляд і осмислення понять, структури і видів правосвідомості та правової культури, форм і методів формування у кожної людини цих правових якостей слід уважати дуже актуальною проблемою.

Правосвідомість розглядають як вид (форму) суспільної свідомості, що криє в собі сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій і компетенцій, а також уявлень і настанов, які характеризують ставлення людини, суспільних груп і суспільства в цілому до чинного чи бажаного права, форм і методів правового регулювання. Характерні її ознаки:

• вона є однією з форм суспільної свідомості та вкупі з політичною, моральною, філософською, Іншими формами свідомості відображає суспільне буття;

• вона містить поняття, уявлення, судження, почуття, емоції, концепції, теорії, програми;

• вона обумовлена соціально-економічним устроєм конкретного суспільства, рівнем розвитку його загальної культури;

• ідеологічні елементи правосвідомості виступають головними елементами правової культури та правового виховання.

Існують різні форми суспільної свідомості, серед яких правова свідомість є одним із різновидів ідеологічного і психологічного сприйняття чинного та бажаного права. Правова свідомість характеризується різними підходами до розуміння права. Уявлення про чинне право дає змогу особі не лише сприймати справедливість правових приписів, а й переконуватись у ній. Сприйняття права нами реалізується не через зір, нюх чи слух, а через розуміння законодавчих конструкцій і правил, у яких формулюється обсяг певної поведінки. Праворозуміння особи підкреслюється досягненим рівнем соціально-економічного розвитку, тому що без матеріального забезпечення ніяка програма не може бути реалізована у повному обсязі. В основі правової ідеології лежать правові знання. Рівень таких знань визначає ступінь правової ідеології та правової культури людини. Структуру правової свідомості людини складають правова ідеологія та правова психологія. Перша охоплює сукупність принципів, теорій, концепцій, що формуються внаслідок наукового узагальнення правового розвитку суспільства. Друга характеризується як сукупність правових почуттів, емоцій, оцінок, настрою, які домінують у суспільстві, виявляються у громадській думці.

Правова свідомість може поділятися на: буденну; професійну; наукову.

Буденна свідомість - сукупність знань, ідей, теорій, концепцій, почуттів, емоцій та інших ідеологічних і психологічних якостей основної маси громадянського суспільства відносно чинного та бажаного права і правової системи.

Професійна свідомість характеризується як сукупність юридичних професійних правових знань, почуттів, емоцій, оцінок, настанов, мотивів, що характерні для представників відповідної групи та формуються завдяки професійній діяльності й навчанню.

Наукова свідомість - сукупність наукових знань, теорій, доктрин, оцінок, емоцій і почуттів юристів-науковців відносно чинної та бажаної правової системи громадянського суспільства.

За ступенем узагальнення правову свідомість можна поділити на: масову; групову; індивідуальну. Масова свідомість - правосвідомість, що характеризує основну масу населення певної країни. Групова свідомість - характеризує правову ідеологію та правову психологію, що властиві певній групі населення країни. Індивідуальна свідомість - сукупність правових знань, емоцій та настанов конкретного суб'єкта відносно чинного чи бажаного права.

Правова культура - глибокі знання й розуміння права, ретельне виконання його вимог як усвідомленої необхідності та внутрішньої переконаності. Основними показниками рівня правової культури вважають: право, що відповідає вимогам справедливості та свободи; рівень правосвідомості громадян і посадових осіб, їхню переконаність діяти відповідно до вимог правових приписів; рівень культури творення та реалізації права; рівень якості роботи правоохоронних і правозастосовних органів та посадових осіб; якість системи законодавства, певний рівень законності й правопорядку.

В основі права лежить принцип справедливості, що характеризує моральний зміст нормативного характеру правил поведінки людей у суспільстві, встановлених і забезпечених державою. Законодавство являє собою зовнішній вираз права, визначає рівень свободи людини, яка постійно вступає у правовідносини з іншими людьми, колективами людей, державою та суспільством у цілому. Кожна приватна чи посадова особа, громадянин, особа без громадянства чи іноземний громадянин мають бути переконані в тому, що їхня діяльність відповідає вимогам правових приписів, Названі правові приписи характеризують рівень культури творення та реалізації права кожної посадової особи. Якісна праця посадових осіб цих органів є критерієм якості законодавства та його здійснення. Система чинного законодавства в Україні визначає також режим додержання законів усіма суб'єктами права і рівень правового порядку на певній території України чи в межах її кордонів. Правова культура має певну структуру, що охоплює правову психологію (правові почуття, емоції; оцінні поняття відносно права чинного та права бажаного; елементи настрою стосовно конкретних правових явищ і правових ситуацій), правову ідеологію (правові ідеї, правові теорії; правові поняття й категорії; правові принципи) та елементи поведінки (вміння і навички ефективної реалізації норм права в повсякденному практичному житті; правову активність громадян). До правової культури належать: правові знання, в тому числі знання конкретних норм права; дані про державний устрій, призначення держави, політичну систему суспільства; престиж юридичної професії, авторитет і ступінь розвитку юридичної науки; участь громадян в управлінні державою, стан законності й правопорядку; форми й методи правового регулювання, якість роботи правоохоронних органів.

Отже, правова свідомість і правова культура - це не тільки знання, розуміння і психологічне сприйняття чинного права, а й поведінка особи в межах чинної правової моделі.

Право і мораль - це важливі надбання культури людства, зокрема культури політичної, культури правової. Культура виникає і розвивається як наслідок практичної діяльності людей. Вона завжди характеризується національним змістом. В суспільній культурі народу обов'язково присутній нормативно-ціннісний матеріал, такий, як право, мораль та інші норми, що регулюють соціальну поведінку людей. Виникнення і розвиток права - це необхідна частина в розвитку культури народу. Право є необхідним елементом суспільної культури.

Політична культура включає в себе суспільне сформовані цінності, що визначають відношення до держави, державної влади, управління державою, функціонування державної влади. До політичної культури належать надбання суспільства в галузі державотворення, використання та розвитку держави, її захисту та збереження як цілісної і незалежної політичної організації народу. Оскільки політичні інтереси об'єктивні, стосуються всіх людей, що проживають в державі, то й цінності, що входять до політичної культури, мають загальнолюдське значення.

Стрижнем цінностей політичної культури є гуманізм - повага до людини, захист її достоїнства, честі і гідності, прав, свобод і власності.

Основні напрями політичної культури, що виражають безпосередні цінності політичного життя народу, закріплюються в Конституції. Вони знаходять відображення також в інших правових актах. Значний вплив на формування політичної культури здійснюють моральні цінності, що панують у суспільстві, наприклад, гуманізм.

Створені народом моральні цінності безпосередньо впливають і на правову культуру.

Правова культура об'єднує в собі здобутки людства в галузі права. До них насамперед належить реальне значення права в задоволенні потреб суб'єктів права. Головні цінності права, що є стрижнем правової культури, закладені в його регулятивній, охоронній та захисній функціях.

Правова культура засвоюється особою шляхом набуття знань про право, про свої права, свободи, обов'язки, способи та методи їх захисту та гарантії для особи її недоторканності, недоторканності її сім'ї та власності.

Правова культура, як і взагалі культура, яку опанувала людина, проявляється не лише в знаннях особи, а передусім - в її діях.

Знання права і вміння правильно ним користуватися свідчать про високий культурний рівень людини.

Лише при поверховому ознайомленні з правом здається, що це досить просте суспільне явище. Більш ґрунтовне вивчення показує складність права та його визначальне значення в повсякденному житті людини.

Знання права розкриває можливості доцільного і розумного використання правових цінностей для реалізації власних інтересів, задоволення потреб, що виникають у повсякденному житті людини. Знання права створює умови для активної соціальної, політичної, правової діяльності людини, що особливо важливо в умовах сучасного державотворення та створення цивілізованого правопорядку в Україні.

3.2 Виховний захід "Закон і ми"

Мета: Ознайомити учнів схильних до правопорушень, з основними питаннями законодавства щодо підлітків та молоді, з найбільш поширеними прикладами правопорушень серед молоді з метою їх попередження серед учнів школи, розвивати інтерес учнів до читання літератури, матеріалів періодичної преси, перегляду телепередач на правову тематику, виховувати в учнів правову свідомість.

ПЛАН

Вступне слово. Ознайомлення з метою бесіди.

Основна частина бесіди "Закон і ми" (Питання й відповіді на них. Обговорення ситуацій).

Підсумки бесіди. (Що дізналися учні, яку користь дала бесіда). Висновок.

Хід бесіди.

Вступне слово.

З правовими питаннями ми зустрічаємося дуже часто. Помилковою є думка, ніби сфера застосування права обмежується покаранням осіб, які вчинили різні правопорушення. Багато хто з учнів дивується, дізнавшись, що наші повсякденні вчинки часто мають правову оцінку. Право, закони супроводжують людину все її життя. Щоб уміло і правильно користуватися своїми правами і добре виконувати свої обов’язки, не порушуючи прав і законних інтересів інших, треба знати закони. Звичайно, у вашому віці неможливо знати детально усі закони. Але основне, що стосується вас, ви повинні знати. А звідки ж ви, учні, можете почерпнути правові знання? З уроків правознавства, виховних годин, позакласних заходів на правову тематику, з книг, газет, журналів, радіо та телебачення. Сьогодні ми проводимо з вами бесіду на тему "Закон і ми".

Оснивна частина бесіди "Закон і ми".

(Питання і відповіді на них, обговорення ситуацій).

Що таке правознавство?

Відповідь. Це суспільна наука про явища з життя співтовариства людей.

Що вивчає правознавство?

Відповідь. Важливі явища суспільного життя – право, мораль, юридичні норми, закони, юридичні права і обов’язки, види юридичної відповідальності.

На яких принципах у нашому суспільстві ґрунтується право?

Відповідь. На принципах моралі.

Яку відповідальність за свої аморальні вчинки несе людина віком до 14років?

Відповідь. Вона несе відповідальність перед школою, товаришами, організацією, у якій працює, сім’єю. При неодноразових порушеннях можлива відповідальність перед комісією у справах неповнолітніх.

Яку юридичну відповідальність несе людина в 14 років?

Відповідь. У 14 років настає кримінальна відповідальність за вчинення ряду злочинів: вбивство, заподіяння тілесних ушкодженнь, згвалтування, пограбування, розбій, крадіжку, злісне і особливо злісне хуліганство, розкрадання вогнепальної зброї, боєприпасів, наркотичних речовин, умисне вчинення дій, що можуть викликати аварію потягу, умисне знищення або пошкодження майна.

Яка відповідальність настає в 15 років?

Відповідь. Майнова відповідальність за заподіяння майнової шкоди.

Яка відповідальність настає в 16 років?

Відповідь. Кримінальна за всі види злочинів.

Яка відповідальність настає з 18 років?

Відповідь. 18 років – це повне цивільне повноліття, коли настає відповідальність за всіма законами.

Які ви знаєте органи правопорядку?

Відповідь. Суд, арбітраж, органи внутрішніх справ.

Що таке хуліганство?

Відповідь. Це умисні дії, що грубо порушують громадський порядок і виражають неповагу до суспільства.

Як карається законом хуліганство?

Відповідь. Позбавленням волі на строк до 1 року, або виправними роботами на той же строк, або грошовим штрафом, а за злісне хуліганство – позбавленням волі на строк від 1 до 5 років.

Чи були ви коли-небудь свідками хуліганства?

Відповідає кожен учасник бесіди.

Чи допускав хтось із вас хуліганські дії щодо інших людей?

Відповідає кожен учасник бесіди.

Що для кожного з вас є найбільшим злочином?

Відповідає кожен учасник бесіди і обґрунтовує свою думку.

Поговоримо про право і школу. В якому законодавчому документі України закріплено право на освіту.

Відповідь. В Конституції.

А в яких документах у школі викладено обов’язки учнів?

Відповідь. В "Законі про освіту", у Статуті школи, в Правилах для учнів.

Чи знаєте ви Правила для учнів?

Відповідає кожний учасник.

Чи може учень працювати у вільний від навчання час (на канікулах), де саме? З якого віку? Що для цього потрібно? Чи знаєте ви, куди звернутись?

Відповідь. Так, може. З 14 років. Для цього потрібна заява батьків, дозвіл школи. Звертатися можна у соціальний відділ для молоді або в інспекцію у справах неповнолітніх.

Які правопорушення найчастіше бувають в нашій школі?

Відповідає кожний учасник.

Ви стоїте на шкільному обліку як схильні до правопорушень. Чи знаєте ви, як треба себе поводити, щоб вас зняли з обліку?

Відповідає кожний учасник, пояснює свою думку.

Що ви розумієте в адміністративному законодавстві під терміном "громадське місце"?

Відповідь. Вулиці, вокзали, кінотеатри, театри, магазини, установи, бібліотеки, музеї, салони громадських видів транспорту, житлові будинки, подвір’я житлових будинків, школи тощо.

Назвіть кілька прикладів протизаконної поведінки в громадських місцях, свідками яких ви були.

Відповідає кожний учасник.

Розглянемо кілька прикладів з нашого шкільного життя.

Перший приклад – ситуація із шкільного життя.

Користуючись тим, що у шкільному коридорі нікого не було, учень порвав чудову фотогазету, що висіла на стіні. Чи порушив цей учень правила поведінки в громадському місці, враховуючи те, що у скоєному вчинку він не признався?

Відповідає кожен учасник, обґрунтовуючи свою думку.

Другий приклад - ситуація із шкільного життя.

Один з учнів школи ненавмисне розбив шибку у вікні коридору. І хоч цього ніхто не бачив, хлопчик сказав про свій вчинок класному керівникові і однокласникам. Прийшовши додому, схвильований хлопчик розповів про неприємну подію батькам. Тато дістав шибку потрібного розміру, наступного дня учень приніс її в школу. Техпрацівники допомогли вставити шибку.

Як ви вважаєте, цей вчинок можна вважати порушенням поведінки в громадському місці?

Учні висловлюють свої думки.

Чи є серед ваших знайомих працівники міліції?

Чи міг би ти стати на захист людини, яку б’ють, грабують чи хочуть вбити?

Відповідає кожен учасник.

Що означає "Охороняти природу"?

Відповідь. Не допускати такого впливу на навколишнє середовище, яке погіршувало б його. Це заходи проти викидів шкідливих газів в атмосферу, шкідливих стічних вод у річки, озера, моря. Виправляти помилки, допущені людьми в минулому: очищати річки і озера, відновлювати ліси, зберігати зникаючі види рослин і тварин.

Що таке власність неповнолітніх?

Відповідь. Деякі особисті речі – одяг, книги та ін.

У яких випадках підліток може розпоряджатися цінним власним майном, наприклад будинком, дачею, автомобілем?

Відповідь. У випадках спадку, дарування власністю підлітка може бути будь-яке майно. Підліток, як і повнолітній, може володіти, користуватися, розпоряджатися цим майном.

Які ви знаєте основні обов’язки батьків і дітей?

Відповідь. Обов’язок батьків – виховувати дітей, піклуватися про їхніх фізичний та моральний розвиток, про підготовку їх до праці. Батьки зобов’язані утримувати своїх неповнолітніх дітей, а в разі потреби – повнолітніх непрацездатних дітей. Обов’язок дітей – піклуватися про батьків. У разі, якщо батьки непрацездатні і потребують допомоги – повнолітні працездатні діти їх утримують.

Де, коли, у яких випадках кожній людині в її житті можуть стати в нагоді юридичні знання?

Відповідь. Коли людина сама порушила закон, або коли допущено порушення закону по відношенню до неї.

Порівняйте дві галузі знань: медицину і правознавство. Скажіть, що спільне ви бачите між ними?

Відповідь. В обох галузях лікують людей: медицина лікує тіло, а правознавство – розум, вчинки людей.

3. Підсумки бесіди.

Питання до учнів.

Що нового для себе ви дізналися з бесіди "Закон і ми"?

Що повчальне для себе ви почули?

Яку користь принесла для кожного з вас ця бесіда?

Висновок.

Не за горами час, коли ви закінчите школу і вступите у самостійне життя. Від вас вимагається успішно займатися дорученою справою, бути відповідальним, виконувати громадянські обов’язки – хорошого трудівника, захисника Вітчизни, патріота, борця з недоліками в суспільстві, господаря багатств країни, сім’янина. Державі буде важлива ваша думка, ваші позиції щодо проектів законодавчих актів, які виносяться на широке обговорення. При цьому корисно поповнювати свої правові знання. І особливо важливим є зміцнення готовності боротися зі злом, непримиренність до того, що заважає нам жити. Усе це потрібно громадянинові України.

Висновки

При виконанні курсової роботи були виконані такі завдання:

розкрита необхідність та ефективність правового виховання в сучасній загальноосвітній школі;

охарактеризовані форми правової свідомості;

проаналізовані необхідність та шляхи правового виховання.

Список використаних джерел

Євтушенко Р. Розвиток правової освіти – необхідна умова побудови правової держави // Історія України. – 2003. - № 9. – С. 18 – 25

Запорожан І., Фібула М. Право виховна робота на уроках // Початкова школа. – 1996. - № 6. – С. 22 – 24

Зорнік Т. формування громадянської свідомості учнів під час вивчення правознавства // Історія України. – 2003. - № 7. – С. 27 – 31

Кащенко В. Всеукраїнська конференція з проблем викладення цивілістичних дисциплін. Правове життя // Право України. – 1994. - № 9. – С. 90 – 95

Комірний О. Рольова гра як метод активізації розумової діяльності старшокласників на уроках правознавства // Історія України. – 2000. - № 43. – С. 11

Концепція громадянської освіти в Україні. Актуальність громадянської освіти в Україні // Директор школи. – 2001. - № 20. – С. 7 – 10

Короткова Л., Вихров О. Правознавство – дисципліна обов’язкова // Рідна школа. – 1996. – № 3. – С. 55 – 57

Куксенко С. Створення позитивної мотивації навчальної діяльності школярів під час вивчення правознавства // Історія України. – 2002. - № 47. – С. 25 – 27

Ляшенко І. Розвиток критичного мислення учнів на уроках правознавства // Історія України. – 2002. - № 13. – С. 9 – 10

Марченко М. Організація пізнавальної діяльності учнів під час вивчення правознавства // Історія України. – 2003. - № 1. – С. 24 – 27

Машіка В. Нетрадиційні методи навчання // Юридичний вісник України. – 1998. – 9 – 15 липня. – С. 6

Машіка В. Рольові ігри на уроках правознавства // Історія України. – 2002. – № 41. – С. 27 – 28

Машіка В. Формування методичних прийомів при формуванні правових термінів і понять // Історія в школах України. – 2001. - № 4. – С. 19 – 23

Машіка О. Нетрадиційні методи, форми та прийоми навчання в курсі "Основи правознавства" // Історія в школах України. – 1999. - № 4. – С. 26 – 29

Михальчук В. Системний підхід до вивчення правознавства в школі // Історія України. – 2003. - № 13 – С. 25 – 26

Пометун О., Ремех Т., Гейко І. Практичне право: методичний посібник з курсу 8 (9) класу. – К., 2001. – 136 с.

Правовое образование в школе: проблемы и перспективы // основы государства и права – 1999. - № 2. – С. 27 – 31

Савка О. Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках правознавства // Історія України. – 2002. - № 15. – С. 8 – 9

Ткачова Н. Формування правових понять у учнів шкіл і профтехучилищ // Історія в школах України. – 1999. - № 2. – С. 20 – 22

Труфанова О. Організація групової роботи на уроках правознавства // Історія України. – 2003. - №5. – С. 22 – 25