Формування особистості в колективі за творчою спадщиною А.С.Макаренка

Курсова робота

з педагогіки

Тема: «Формування особистості в колективі за творчою спадщиною А.С. Макаренка»

Вступ

На сучасному етапі оновлення освіти, що характеризується акцентуацією на вихованні творчої особистості, забезпеченні життєдіяльності як головної людської якості, гострої актуальності набула проблема переорієнтації всіх ланок освіти. Усвідомлюючи необхідність перебудови освітнього процесу, науковці та практики зосереджують увагу на пошуку оптимальних способів навчання та виховання дітей.

Основним завданням сучасної школи є саме формування творчої і активної особистості, всебічно та гармонійно розвиненої людини. Так у державних документах читаємо:

Закон України «Про освіту» (від 11.07.2001 №2628-III)

Розділ II «Система освіти»:

Стаття 35 «Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібності, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання, фізичне вдосконалення».

Закон України «Про загальну середню освіту» (від 13.05.1999 №651-XIV)

Стаття 5 «Завданнями загальної середньої освіти є:

Виховання громадянина України.

Формування особистості учня (вихованця), розвиток його здібностей і обдарувань, наукового світогляду.

Розділ IV «Учасники навчально-виховного процесу в загальноосвітніх навчальних закладах:

Конституція України

Стаття 23 «Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушується права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості».

Проаналізувавши вище задані документи можна зробити висновок, щодо постановки в них завдань по:

всебічному і гармонійному розвитку особистості;

її творчого потенціалу, активності, самостійності, інтересів та потреб.

Особливе місце в теорії і практиці виховуючого колективу належить А.С. Макаренку. Саме він першим у педагогічній діяльності запровадив ідею колективного творчого виховання як цілісну завершену систему. А.С. Макаренко залишив нам невичерпне джерело педагогічної спадщини, адже ретельно вивчаючи та аналізуючи його твори, можна знайти ґрунтовну відповідь на найсучасніші педагогічні запитання. Тому обрана нами тема є досить актуальна на сьогоднішній день.

Об`єктом вивчення є шляхи і способи успішного виховання молодших школярів в початковій школі.

Предметом вивчення є формування особистості в колективі.

Мета: розробка і апробація виховних заходів з використанням засобів естетизації, єдності, активізації, розроблених А.С. Макаренком і нових: засобів масової інформації та технічних засобів.

Гіпотеза: довести, що впровадження виділених засобів в колективі підвищить рівень вихованості учнів.

Виходячи з мети і гіпотези можна сформульовати такі завдання:

вивчення і аналіз сучасних державних документів про освіту і школу стосовно постановки в них завдань по розвитку і вихованню;

розкрити зміст існуючих в педагогічній теорії і практиці методів і прийомів виховання особистості в колективі;

розробити і експериментально апробувати виховні заходи побудовані на ідеях А.С. Макаренка щодо виховання особистості у колективі.

1. Сутність поняття «колектив», «виховуючий колектив»

Дослідженням колективу займалися такі видатні педагоги як П.П. Блонський, С.Т. Шацький, Н.К. Крупська, В.А. Сухомлинський. Узагальнюючи їх ідеї можна зробити висновок, про те, що колектив вони розглядали як певну групу людей, засновану на спільності цілей і задач; таку групу, що поєднує інтереси індивіда і суспільства, і взаємодіє за принципами співробітництва, при чому такі характеристики приймаються всіма учасниками як ціннісні орієнтації і норми поведінки.

Про роль колективу в формуванні особистості існує багато різних міркувань. Деякі зводяться до того, що виховний вплив колективу не виправдовує себе, а навпаки, пригнічує особистість, гальмує її розвиток.

Особистість справді є об’єктом виховання, але якщо враховувати те, що вона сама має реалізовувати свої можливості, тобто виконувати функції суб’єкта виховання, то здійснювати цей процес ізольовано від навколишнього (як природного, так і соціального) середовища неможливо.

Колектив – це соціальна значима група людей, які об`єднані спільною метою, узгоджено діють для досягнення мети і мають органи самоврядування.

Колективу властивий цілий ряд важливих ознак. Розглянемо їх.

Загальна соціально значима мета. Ціль колективу обов’язково повинна збігатися з суспільними цілями, не суперечити пануючій ідеології, конституції і законам держави.

Спільна суспільно корисна діяльність, яка складає основний зміст його життя.

Організована структура.

Учнівський колектив має органи управління: загальні збори, учнівський комітет і рада колективу, комісії, штаби; у первинних колективах також працюють загальні збори та інші органи самоуправління, обираються уповноважені особи та ін.

Наявність у відносинах між членами колективу певної морально-психологічної єдності.

Динамізм. Виховний колектив не стоїть на місці, і його життя перебуває в процесі постійного розвитку.

А.С. Макаренко визначив колектив як об’єднання людей в основі якого лежать суспільно цінні цілі, спільна діяльність по їх досягненню, розподіл взаємної відповідальності між учасниками колективу, створення органів самоуправління і зв’язки з іншими колективами як такими ж осередками суспільства.

Виховний колектив – педагогічно організована система відносин. Він має органи самоврядування й координації, що уповноважені представляти інтереси дітей і суспільства, традиції, громадську думку, об’єднує учнів спільною метою та організацією праці.

2. Шляхи формування виховуючого колективу

Виховне значення колективу, його впливу на особистість учня досить суттєве. Оскільки кожен учень щодня перебуває в класі, то й клас (свідомо чи несвідомо) впливає на нього.

Шкільній колектив у своєму розвитку проходить чотири стадії:

1. Створення колективу учнів. Спочатку колектив лише формується, члени його недостатньо знають один одного, не виявляють ініціативи в діяльності. Ще не сформований його актив.

Педагог повинен допомогти учням сформулювати систему єдиних вимог – рішучих за формою, зрозумілих за змістом, організувати його діяльність на засадах єдиноначальності керівництва, педагогічного авторитаризму, сформувати актив

2. Поширення впливу активу на весь колектив. На цій стадії відбувається залучення активістів до керівництва колективом, акцентуючи їх увагу на відповідальності, ініціативі та самостійності.

Стадія триває один – півтора року, незалежно від стосунків усередині колективу. На її початку колектив нібито поділений на три соціально-психологічні мікрогрупи: активістів (опору класного керівника), пасивних учнів (які поступово долають байдужість), «ядро опору» (педагогічно занедбані діти). Наприкінці її клас психологічно та педагогічно є однорідним.

На цій стадії розвитку колектив розвивається, здійснюючи поступовий рух вперед за умови розв’язання все більш складних задач.

3. Вирішальний вплив громадської думки більшості. Більшість дітей з перших днів свідомо, активно, а колектив усвідомлює завдання, поставлені перед ним. Педагог допомагає активові здобути авторитет серед учнів, контролює його діяльність

На цій стадії посилюється вплив громадської думки колективу, боротьба за його честь, орієнтація та самоконтроль поведінки і навчальної діяльності.

4. Самовиховання як вищий тип виховання в колективі.

Кожен учень сприймає колективні, загальноприйняті вимоги як вимоги до себе. У них розвивається інтерес до самовиховання, що переходить у внутрішнє прагнення до вдосконалення особистих якостей, рис характеру.

Педагог інструктує, консультує, надає методичну допомогу щодо прийомів самовиховання (самоаналізу, самонавіювання, самонаказу, самовідмови від негативного), поступово привчаючи до нього весь колектив. Допомагає учням визначити потрібні для самовдосконалення якості, скласти індивідуальні плани самопізнання, саморозвитку. Беручи до уваги вимоги колективу до кожного його учасника, досягнутий рівень розвитку колективу, вікові та індивідуальні особливості дітей, педагог коригує самовиховання, створює загальну мажорну атмосферу.

3. Методи, прийоми організації виховної роботи в колективі

В умовах перебудови сучасного суспільства виникла потреба і в підвищенні ефективності методів виховання. Отже, слід застосовувати їх більш активно, творчо, відповідно до рівня освіти визначення методу. Нині під методом розуміємо найкоротший шлях досягнення оптимальних результатів, що відповідають поставленим виховним цілям.

У 60-х роках було створено нову класифікацію методів виховання, в якій основним критерієм цінності методу була його здатність сприяти досягненню цілей для формування особистості школяра згідно з ідеалами суспільства. У зв’язку з цим запропоновано іншу класифікацію методів: першу групу становлять методи формування морального досвіду в поведінці і діяльності (привчання, організація суспільно корисної діяльності, використання творчої гри, змагання); другу – методи формування моральної свідомості (етичні бесіди, диспути, розповіді, лекції); додаткові методи виховання – заохочення і покарання.

На сьогодні не можна виділити якусь єдину, універсальну, постійно діючу систему методів виховання. Система методів виховання завжди перебуває у русі і динаміці.

Лекція – це розгорнутий, організований у доступній формі систематичний виклад сутності певної проблеми. Це віками випробуваний метод передачі знань, формування поглядів і переконань.

Важливими методами виховання в цій групі є заохочення і покарання.

Заохочення – це спосіб вираження позитивної оцінки вчинків і дій учнів; це сфера психолого-педагогічного впливу, спрямованого на стимулювання і розвитку позитивної діяльності та поведінки учня.

При виборі умов і форм заохочення необхідно враховувати не стільки результат, скільки саму діяльність.

При виборі форм заохочення віддавати перевагу: колективному перед індивідуальним; символічному перед матеріальним.

Стимулювання повинно бути не епізодичним, а систематичним, педагогічно доцільним.

Покарання – це особлива форма пред’явлення суспільством вимог до особистості; це особлива сфера психолого-педагогічного впливу на виховання з метою гальмування.

Сприяє згуртуванню учнівського колективу обґрунтований і використовуваний А. Макаренком принцип паралельної дії, згідно з яким вихованцеві пред’являють вимогу не прямо, а через колектив, коли відповідальність за кожного покладається на колектив і його самоврядування.

Особлива роль у згуртуванні учнівського колективу належить громадській думці, що формується переважно на третій стадії його розвитку. Формою її вияву є загальні збори колективу, на яких вирішуються всі важливі справи, проблеми, порушення норм поведінки (зловживати таким обговоренням не слід).

Важливим засобом виховання особистості в колективі є критика і самокритика. Критика допомагає позбутися недоліків у поведінці, запобігти можливим негативним вчинкам. Справедлива, доброзичлива критика спонукає порушника до роздумів і усвідомлення неправомірності своєї поведінки, до самокритичності.

Позитивно впливає на колектив і учнівське самоврядування. Педагоги повинні зміцнювати його авторитет серед школярів, частіше звертатися по допомогу до членів учнівського самоврядування, радитися з ними. За таких умов учні починають прислухатися до них. Проте не слід обмежуватися тільки роботою органів самоврядування. Важливо, щоб кожен учень виконував конкретну, хоча б не велику роботу для загального блага, виявляючи себе при цьому як учасника колективу.

Продумана організація дозвілля учнів – колективні відвідування кіно, театру, організація екскурсій, турпоходів, підготовка та проведення шкільних свят і вечорів відпочинку, участь у художній самодіяльності й інших заходах – допомагає об’єднати їх у повноцінний колектив.

На згуртованість учнівського колективу позитивно позначається і згуртованість у діяльності педагогів, єдність вимог до нього. А.С. Макаренко вважав, що у згуртованому педагогічному колективі кожен педагог насамперед дбає про згуртованість загально шкільного колективу, відтак – про справи свого класу й лише потім – про власний успіх.

Ознаки нормального загального тону і стилю колективу, визначені Макаренком, можуть бути характерними і для сучасного шкільного колективу. Провідною ознакою нормального стилю Макаренко вважав мажор: «Я ставлю головну цю якість. Постійна бадьорість, ніяких кислих виразів, постійна готовність діяти, райдужний настрій, саме мажорний, веселий, бадьорий настрій, але ніяк не істеричність. Готовність до корисних дій, до дій цікавих, до дій змістовних, обдуманих, але ні в якому разі не до розгардіяшу, зойків, крику, не до безладних зоологічних дій».

4. Становлення рівня розвитку виховного колективу в 2 – Б класі СЗОШ №303 на початку експерименту

На початку переддипломної безперервної практики, насамперед, ми були зацікавлені в тому, на якій стадії розвитку перебуває колектив класу. Необхідно було проникнути в духовний світ дітей з метою виявлення їхніх внутрішнь колективних стосунків, як у діловій, так і в особистісній сфері спілкування. Нас цікавили лідери класу і їхня спрямованість, «ізольованість», відповідні угрупування. І лише після розв’язання цих питань ми проектували виховний вплив з метою формування колективу класу.

Проникнути в духовний світ дітей, сповнений суперечностей, де радощі переплітаються з дитячими болями і традиціями, можна за допомогою методів педагогічного дослідження. У цьому нам допомагали анкетне опитування

Соціометричне дослідження було проведено у вигляді заходу, в якому зацікавлені діти. Їм було поставлено ряд запитань, які відображали навчальну, трудову діяльність, а також сферу дозвілля. Діти на аркуші паперу записували своє прізвище, а потім прізвища трьох або більше учнів,

1 з якими хотіли б піти до кінотеатру (сфера дозвілля)

2 записатися в гурток шахів (навчальна діяльність),

3 попрацювати на пришкільній ділянці (трудова діяльність).

Далі, зібравши всі аркуші, ми провели головну частину роботи – заповнили соціометричну таблицю.

Якщо того самого учня вибирають понад шість разів, то він умовно зараховується до «зірок», 3 – 5 – це свідчить про те, що учень «загальноприйнятий», 1 – 2 – «малопопулярний», а якщо ніхто його не вибирає, то він «ізольований».

Вибір учнів 2 – б класу у сфері дозвілля

Вибір учнів 2 – Б класу в навчальній сфері

Вибір учнів 2 – Б класу в трудовій сфері

Дітям було запропоновано написати твір на тему: «Дружба в нашому класі».

План твору:

Чи дружній наш клас?

Кого з учнів класу поважають найбільше? Чому?

Кого з учнів класу не люблять товариші? Чому?

Що потрібно зробити, щоб учні класу дружили?

Саме проаналізувавши продукти діяльності дітей (твори та відповіді на питання), нами було установлено, що колектив 2 – Б класу знаходиться на завершенні першої стадії формування колективу, але друга стадія ще не розпочалася. Тобто в колективі виділяється група найбільш ініціативних, зацікавлених, творчих, здатних до організаторської діяльності дітей; у школярів виникає інтерес до різних форм життя колективу, бажання приєднатись до цього життя; діють первинні колективи, в яких більшість членів займає активну позицію.

А.С. Макаренко писав: «Хороший вихователь має обов’язково вести щоденник своєї роботи, в якому має записувати окремі спостереження за вихованцями, випадки, що характеризують ту чи іншу особу, бесіди з нею, рух вихованця вперед, аналізувати явища кризи або перелому, які бувають у всіх дітей у різному віці. Цей щоденних в жодному разі не повинен мати характеру офіційного журналу. Однак ніколи цих відомостей не слід аналізувати так, щоб це було колекціонуванням. Вихователь повинен дивитися на вихованця не як на об’єкт вивчення, а як на об’єкт виховання».

5. Виявлення зрушень у § 1

На початку експерименту колектив 2 – Б класу школи №303 знаходився на проміжній ланці між першим і другим етапом формування колективу.

По закінченню експерименту рівень вихованості в учнів досить підвищився. Процентне співвідношення «зірок», «загальноприйнятих», «малопопулярних» та «ізольованих» дітей змінилося. За допомогою виховних заходів розкрилися таланти пасивних дітей, які не раніше не приймали участі у справах колективу, бо завдання, доручення, які ставилися перед ними були їм не цікаві і не відповідали їх психологічним особливостям (див. додаток 7).

Колектив класу вже переходить до повного самоврядування, коли створена можливість для всіх членів колективу брати участь в житті колективу (всі виконують певні соціальні ролі); учні частково вже оволодівають способами самоуправління; присутнє відповідальне ставлення до справ уболівання за обличчя колективу; сформувалися певні традиції: «свято ласунчика» (кожен місяць); засідання «колегії класу» (кожен тиждень); клас включився до єдиної системи чергувань і самообслуговування в школі.

Так як, колективна діяльність сприяє формуванню особистості необхідно звернути увагу на внутрішньоколективні стосунки школярів. У характері спілкування між дітьми також слід виділити ряд позитивних зрушень.

У колективі з’явилося почуття власної гідності, тобто стриманість до незнайомої людини і готовність виявити енергійний протест, якщо стороння особа, не поважаючи колектив, порушує його інтереси. Також у дітей сформувалась більш сильніша система єдності і водночас активності.

За час роботи над формуванням загального тону та стилю колективу, ми сприяли розвитку умінню гальмувати, тобто бути стриманими в русі, слові тощо. Також розкривали учням потребу бути інтелігентною людиною.

За допомогою засобів, розроблених А.С. Макаренко підвищився рівень сформованості колективу, його вихованості.

Висновок

Колектив – арена для самовираження і самоутвердження особистості. Як відомо, не в кожному колективі самі собою стихійно складаються умови, спрямовані на формування в особистості власного «Я». Такі умови слід створювати разом із школярами. Що активніше вони братимуть участь у вдосконаленні колективу, то інтенсивніше здійснюватиметься процес їхнього власного самовираження, самовдосконалення, самовиховання.

Внутрішньо-колективні стосунки є загальним фоном життя колективу школи, основу якого становлять морально – інтелектуальний зміст, стиль і тон.

А.С. Макаренко увійшов у класику сучасної педагогіки як один із засновників теорії і методики колективістичного виховання, випробуваних ним на практиці протягом 8 років (1920–1928 роки). А.С. Макаренко, спираючись на практичний досвід роботи, визначив основні риси нормального тону дитячої установи: «мажорність», гідність, єдність, захищеність, гальмування.

Його теорія врахувала індивідуальний підхід до особистості в процесі колективного виховання і перевиховання, багато її елементів і понині корисні, особливо для колоній неповнолітніх злочинців, спеціальних шкіл – інтернатів.

Річ у тім, що в системі А.С. Макаренка взаємостосунки активістів і решти колективу будувалися на засадах справедливості і гуманізму, а використання його досвіду за сучасних умов часто – густо далеке від гуманності, і в названих закладах нерідко ґрунтується на жорстокості і знущаннях, що дає педагогам змогу безпідставно звинувачувати всю систему Макаренка в «педагогічному сталінізмі». Зрозуміло, що кінець XX століття за рівнем і якістю педагогічних стосунків з учнями повинен відрізнятися від його початку, коли на всьому, в тому числі і виховному процесі, відчувалися жорстокі наслідки громадянської війни. Звичайно, що не всі досягнення педагогічної думки слід переносити на сучасну школу. Щодо методичної спадщини, то потрібно критично засвоювати думки, ідеї, враховувати ті історичні обставини, умови, коли ідея була висловлена.

Але водночас необхідно зберегти усе найкраще, що виправдало себе у виховній практиці педагогів гуманістів. А.С. Макаренко залишив невичерпне джерело педагогічної спадщини, адже ретельно вивчаючи його твори, можна знайти ґрунтовну відповідь на найсучасніші педагогічні запитання.

Тому використавши педагогічну спадщину А.С. Макаренка, ми дійсно підвищили рівень вихованості учнів та створили способи успішного виховання молодших школярів в початковій школі.

Список використаної літератури

1. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навч. Посібник. – 2-ге видання., допов. І переробл. – К.: Вища шк., 2005. – 343 с.: іл.

2. Гал узинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія: Навч. Посібник. – К.: Вища шк., 1995. – 237 с.

3. Навчання і виховання учнів 2 класу: Методичний посібник для вчителів / Упор. О.Я. Савченко – К.: Видавництво «Початкова школа», 2004. – 512 с.

4. Красовецький М. Проблема дитячого колективу в аспекті гуманізації школи // Рідна школа. – 1995. – №2 – 3.

5. Суходольська Л.В., Фіцула М.М. Методика виховної роботи. – Тернопіль, 1998.

6. Макаренко А.С. Методика організації виховного процесу // Вибрані твори: В 7-ми т. – К., 1954. – Т. 5 – С. 69, 118 – 120, 267.

7. Макаренко А.С. Методика організації виховної роботи. – К.: Рад. Шк., 1990.

8. Макаренко А.С. Цель выживания // Соч.: В 7 т. – М., 1951. – Т. 5. – С. 355 – 357.

9. Макаренко А.С. Педагогические сочинения: В 8 – ми т. – М.: Педагогика. – Т. 4. – 1984.

10. Макаренко А.С. Педагогические сочинения: В 8 – ми т. – М.: Педагогика. – Т. 8 – 1986.

11. Бех І. Д. Особистісно зорієнтоване виховання: шляхи реалізації // Рідна шк. – 1999. – №12. – С. 13 – 16.

12. Бех І. Д. Проблема методів виховання в сучасній школі // Педагогіка і психологія. – 1996. – №4 (13). – С. 136 – 141.

13. Дзюбенко О.О., Присяжный Т.В. Культура дискуссий. – К.: Политиздат Украины, 1990.

14. Сухомлинський В.О. Оволодійте мистецтвом індивідуальної бесіди з вихованцем // Вибр. твори: В 5 т. – К.: Рад. Шк., 1976. – Т. 2. – 603 – 607.

15 Щербань П.Н. Методика проведения диспута в школе // Восп. шк. – 1983. – №2.

16. Сухомлинський В.О. Емоційне і естетичне виховання // Твори: В 5 т. – К.: Рад. шк., 1997. – Т. 4.

17. Сухомлинський В.О. Змагання як фактор розвитку творчих здібностей //

Твори: В 5 т. – К.: Рад. шк., 1997. – Т. 4.

18. Сухомлинський В.О. Виховання почуттів // Твори: В 5 т. – К.: Рад. шк., 1997. – Т. 5.