Формування екологічної культури молодших школярів

Зміст

Вступ

1. Аналіз проблеми в психолого-педагогічній літературі та шкільній практиці

1.1 Екологічне виховання: зміст, завдання, принципи

1.2 Особливості формування екологічної культури

молодших школярів

1.3 Методи формування екологічної культури

1.4 Педагогічний досвід формування екологічної культури молодших школярів

2. Процес і результати експериментального дослідження

2.1 Педагогічні умови формування екологічної культури молодших школярів

2.2 Методика експериментального дослідження

2.3 Результати експериментального дослідження

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В умовах сьогодення гостро постали перед людством екологічні проблеми: забруднення ґрунтів, повітря, водойм токсичними відходами, вимирання десятків видів рослин та тварин, озонові діри, збереження генофонду та ін. Головною причиною усіх негараздів природи була і є людина. Не усвідомлюючи свого місця у навколишньому природному середовищі, вона шкодить насамперед собі, своїм нащадкам. Ось чому зараз перед учителями та вихователями стоїть завдання екологічної освіти і виховання молоді, а починати слід з найменших школярів, враховуючи їхні морально-психологічні особливості. Діти цього віку сприймають на віру все сказане вчителем, його думка є для них більш вагомою, ніж думки друзів-однолітків, інших дорослих. Вони більш емоційні, ближче до серця сприймають негаразди інших, сильніше співпереживають. Тому саме початкова школа дає можливість сформувати пізнавальний потенціал, виховувати особистість, яка усвідомлює місце людини у довкіллі через ознайомлення із рослинним і тваринним світом, розкриття взаємозв’язків у природі, вивчення та дослідження рідного краю.

Екологічне виховання покликане забезпечити підростаюче покоління науковими знаннями про взаємозв’язок природи і суспільства, допомогти зрозуміти багатогранне значення природи для суспільства в цілому і кожної людини зокрема, сформувати розуміння, що природа – це першооснова існування людини, а людина – частина природи, виховати свідоме добре ставлення до неї, почуття відповідальності за навколишнє середовище як національну і загальнолюдську цінність, розвивати творчу активність щодо охорони та перетворення оточуючого середовища, виховувати любов до рідної природи.

Слід зазначити, що педагогічна наука має значний доробок щодо екологічного виховання школярів. Теоретичні засади екологічного виховання (принципи, джерела) розглядаються у дослідженнях В.С. Крисоченко, Д.І. Струпнікової, Л.М. Гош, А.Н. Захлєбного та ін. Проблема екологічної освіти молодших школярів висвітлювалась у працях Н.О. Пустовіт, А.М. Кмець, Н.В. Жук. Однак особливості формування екологічної культури молодших школярів ще остаточно не визначені.

Предмет дослідження даної теми – педагогічні умови, що забезпечують ефективність формування екологічної культури учнів початкових класів.

Об’єкт дослідження – процес формування екологічної культури молодших школярів.

Мета дослідження: виділити і експериментально перевірити методику формування екологічного виховання учнів початкових класів.

Завдання дослідження:

вивчити стан проблеми дослідження у психолого-педагогічній літературі і шкільній практиці;

виявити педагогічні умови, що забезпечують ефективність формування екологічної культури молодших школярів;

розробити експериментальну методику формування екологічної культури учнів початкових класів;

зробити кількісний і якісний аналіз експериментального дослідження.

Методи науково-педагогічного дослідження:

а) вивчення психолого-педагогічної літератури;

б) педагогічний досвід;

в) аналіз педагогічної практики;

г) вивчення шкільних документів;

ґ) спостереження;

д) інтерв’ювання;

е) педагогічний експеримент.

Базою дослідження виступала Глещавецька ЗОШ І-ІІ ст. Теребовлянського р-ну, Тернопільської обл. Загалом до експерименту було залучено 50 учнів початкових класів.

Дипломна робота складається: вступ; 1 розділ: Аналіз проблеми в психолого-педагогічній літературі та шкільній практиці; 2 розділ: Процес і результати експериментального дослідження; висновки: список використаної літератури; додатки.

1. Аналіз проблеми в психолого-педагогічній літературі та шкільній практиці

1.1 Екологічне виховання: зміст, завдання, принципи

Необхідність подолання екологічних проблем сучасності поставила перед педагогічною теорією та шкільною практикою завдання: на основі біосферного підходу підготувати екологічно грамотну людину, яка розуміє значення життя як найвищої цінності, здатна визначати своє місце у світі, брати участь в охороні навколишнього середовища, раціонально використовувати природні багатства, приймати свідомі рішення у сферах життя, де перекриваються інтереси людини як живої істоти, суспільства і довкілля. У системі підготовки екологічно грамотної особистості важлива роль належить початковій школі, яку можна розглядати як початкову ланку збагачення людини знаннями про природне і соціальне середовище, ознайомлення її з цілісною картиною світу і формування науково обґрунтованого, гуманного ставлення до суспільства.

Екологічне виховання – це систематична педагогічна діяльність спрямована на розвиток в учнів екологічної культури.

Молодший шкільний вік сприятливий для розвитку в учнів основ екологічної культури. Самою природою обумовлено соціальне призначення дитинства – адаптація дитини до природи і суспільства, здатність брати відповідальність за свої вчинки перед людьми, рослинним і тваринним світом. Початкова школа дає можливість сформувати пізнавальний потенціал екологічних знань для подальшої бази вивчення природничо-математичного циклу, виховувати особистість, яка усвідомлює місце людини у довкіллі, через ознайомлення з рослинним і тваринним світом, розкриття взаємозв’язків і взаємозалежностей у природі, вивчення та дослідження куточків рідного краю.

Пізнання навколишнього світу розпочинається з накопичення чуттєвого досвіду, фактичного матеріалу, який осмислюється з метою засвоєння системи знань, адекватної навколишній природі з її зв’язками і залежностями. Учням початкових класів важко уявляти незнайомі предмети або явища природи. Одним із методів забезпечення наочно-чуттєвої основи засвоєння знань є спостереження. Це цілеспрямоване, планомірне сприймання об’єктів навколишньої дійсності. Воно підпорядковане конкретно визначеним цілям і вимагає вольових зусиль. Систематично спостерігаючи за об’єктами природи, діти вчаться спостерігати, у них формується така важлива риса, як спостережливість. Розвиток спостережливості впливає на структуру і зміст інших психічних процесів, оскільки спостережлива дитина більше сприймає, глибше мислить і розуміє. Це полегшує засвоєння знань та умінь, забезпечує кращі результати у навчанні, позитивні емоції, розвиває пізнавальні інтереси, позитивно впливає на поведінку.

Зміст екологічного виховання передбачає розкриття таких положень:

а) світ природи – середовище перебування людини, яка має бути зацікавлена в збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі;

б) осмислення екологічних явищ, вміння робити висновки відносно стану природи, давати рекомендації розумної взаємодії з нею;

в) естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов’язку і відповідальності за збереження, спонукає до природоохоронної діяльності;

г) розуміння наслідків тих чи інших дій людини в природі.

Завдання екологічного виховання:

нагромадження екологічних знань;

виховання любові до природи, бажання примножувати і берегти її;

формування вмінь і навичок діяльності в природі.

Розв’язання цих завдань можливе безпосередньо на уроках природознавства та в позаурочний час. Тому вчитель має чітко визначати місце, призначення та перспективу кожного уроку, його зв’язок з іншими уроками курсу «Я і Україна». Організовуючи процес вивчення навколишнього середовища – світу природи і людини, педагог має дібрати методи і форми, які стимулюватимуть навчальну діяльність, робитимуть її творчою, бажаною і цікавою для кожної дитини.

Інструментом для залучення учнів до пізнавальне діяльності є завдання-запитання, вправи, проекти, ігри, вікторини, творчі завдання, загадки екологічного змісту. Значну роль в екологічній освіті молодших школярів відіграють і позакласні заняття: екскурсії, турпоходи, КВК, свята на екологічну тематику.

Процес пізнання природи і її законів нелегкий. Він здійснюється поступово, шляхом спостережень відкриттів. Головна роль у цьому процесі належить учителеві. На уроках і в позаурочний час він формує в учні уміння приймати екологічно правильні рішення, виховувати почуття любові й бережного ставлення до природи, вчить застосовувати набуті знання в повсякденному житті [3].

Екологічна освіта й виховання молодших школярів здійснюється, як відомо, на міжпредметній основі. Провідна роль тут належить таким навчальним предметам, як «Ознайомлення з навколишнім», «Природознавство» та «Читання». Зміст чинних програм дає змогу сформувати у дітей елементарні природничі та природоохоронні уявлення й поняття, виробити окремі природоохоронні уміння і навички, розкрити взаємозв’язки між неживою та живою природою, природою і людиною [4].

Екологічна освіта – порівняно нова галузь педагогічної теорії і практики. Вона має забезпечувати реалізацію принципових загально-дидактичних положень, таких як системність і систематичність, наступність і неперервність, гуманізація і науковість тощо. Необхідність реалізації цих принципів посилює інтегрувальну функцію навчальних предметів початкової школи. На цьому етапі навчальної діяльності необхідно дати початкові уявлення та знання про природу і людину як основу екологічної культури та створити умови для аналізу природного довкілля [3].

Завдання екологічної освіти містять:

– формування системи знань про природу;

– розуміння взаємозв’язків і взаємозалежностей, що існують у природі;

– формування позитивного ставлення до природи, норм поведінки у природі;

– бажання зберігати і охороняти природу.

В останні роки екологічне виховання та екологічна освіта стали предметом уважного дослідження видатних представників педагогічної науки. Мабуть, найвагоміший вклад у становлення та формування екологічного напряму в педагогіці вніс А.Н. Захлєбний [5]. Йому належить думка про існування таких основоположних принципів екологічної освіти та виховання:

1) взаємозв’язок глобального, національного та краєзнавчого підходів;

2) принцип співпраці;

3) принцип прогностичності;

4) принцип міждисциплінарності;

5) принцип єдності теорії і практики;

6) принцип безперервності;

7) єдності інтелектуального й емоційного сприймання навколишньої дійсності у практичній діяльності по її збереженню, догляду за нею і поліпшенню її якісного та кількісного складу.

Дещо по-іншому підходять до розв’язання цієї проблеми С.М. Глазачев і С.Е. Петров [20]. Для них характерне ототожнення термінів «природоохоронне виховання» і «екологічне виховання», що спрямовує процес екологічного виховання переважно на охорону природного середовища існування людини. До того ж до принципів виховання вони відносять:

принцип комплементарності екологічного виховання до всіх інших напрямів виховної роботи з людьми;

принцип використання навчальної (виховної) функції природи, яка змінюється і охороняється;

принцип сполучення розгляду проблем охорони природи у світовому масштабі і певній місцевості.

Взагалі ж слід зазначити, що принципи організації екологічного виховання були колективно визначені представниками країн-учасників Ради Взаємодопомоги [10]. Ось вони:

– в процесі екологічного виховання слід враховувати взаємозв’язок глобального, національного та краєзнавчого підходів до розкриття екологічних проблем сучасності;

– екологічна освіта та виховання розглядаються як складова частина цілісного процесу виховання;

– забезпечення єдності інтелектуального й емоційного сприймання навколишньої дійсності та практичної діяльності по її поліпшенню та захисту від різних впливів на неї;

– збереження принципів систематичності, безперервності, міждисциплінарності у змісті й організації екологічної освіти і виховання.

Ці принципи лежали в основі всієї організації природоохоронної освіти та екологічного виховання в недалекому минулому. Можна стверджувати, що вони належать до значних методичних надбань педагогічної науки і практики, і мали значний вплив на процес організації навчально-виховної роботи в школі. Немає, мабуть, потреби обґрунтовувати їх практичну цінність і в наші дні. Водночас хотілося б звернути увагу на важливість принципу, який відсутній серед перелічених вище. Його ми називаємо принципом «Я». наведемо коротку характеристику цього принципу. При цьому зазначимо, що проблема «Я» посідає чільне місце у педагогіці та психології. В зарубіжних психолого-педагогічних дослідженнях їй присвячена значна кількість наукових праць (Р. Ассаджолі, З. Фрейд, У. Джемс, І. Кон та ін.). Із українських психологів відомі своїми дослідженнями цієї проблеми Г.С. Костюк, І.Д. Бех та інші. Особливо слід відзначити працю Р. Бернса «Розвиток Я-концепції і виховання» [15]. Квінтесенцією цієї праці є твердження, що самооцінка дитини, її ставлення до самої себе та сприймання себе значною мірою впливають на її дії та вчинки, що «успіхи в школі, на роботі і в житті не менш залежать від уявлень людини про свої здібності, ніж від самих цих здібностей. Коли учень заявляє: «Я з цим ніколи не справлюся», це більше говорить про нього самого, ніж про предмет, про який він веде мову». Видатний педагог-психолог Р. Бернс стверджує, що «Я-концепція» являє собою сукупність усіх уявлень індивіда про себе в єдності з їх оцінкою. Змістом цього ж терміну можна вважати знання й уявлення індивіда про самого себе, своє місце у певній системі відносин, пор свої можливості та здатності впливати на свою власну долю і на долю свого оточення. «Концепція Я» – це «образ Я», відображення «Я» у самосвідомості.

Характерною особливістю концепцій екологічного виховання різних педагогічних шкіл є аналіз впливу природи, її явищ і процесів на становлення особистості школяра – його соціальний, фізичний, інтелектуальний, художньо-естетичний розвиток.

1.2 Особливості формування екологічної культури молодших школярів

Екологічна культура особистості формується в процесі виховання і навчання. Об’єктивним показником екологічної культури є рівень нашого спілкування з природою. Сприйняття природи допомагає розвивати такі якості, як емоційність, життєрадісність, чутливе, уважне ставлення до всього живого.

Екологічну культуру розуміють як цілісну систему, яка складена:

• екологічними знаннями;

• екологічним мисленням;

• культурою вчинків;

• культурою екологічно оправданої поведінки, яка характеризується ступенем перетворення екологічних знань, мислення, культури почуттів у щоденну норму вчинків [11].

Проявом екологічної культури є екологічно обумовлена діяльність.

Сьогодні мало говорити про проблеми навколишнього середовища. І кому як не вчителям потрібно керуватись простими положеннями екологічної моралі, здійснювати природоохоронну освіту і виховання учнів не лише на уроках, а і в позаурочний, позашкільний час на матеріалах природи [17].

Гострота сучасних екологічних проблем поставила перед педагогічною теорією і шкільною практикою завдання великої екологічної і соціальної значимості: виховання підростаючого покоління в дусі бережливого, відповідального ставлення до природи.

Починаючи з курсу природознавства початкової школи і закінчуючи курсом екології в старших класах, учитель весь час наголошує на зв’язках між неживою і живою природою, між різними компонентами живої природи, між природою і людиною. Вивчення екологічних зв’язків відіграє важливу роль у розвитку в учнів логічного мислення, уяви, мови.

Постійна увага вчителя на розкриття екологічних зв’язків значно підвищує інтерес учнів до предмета. Під час фактичного опису матеріалу зацікавленість в учнів знижується.

Якщо ж при вивченні природознавства розвиваються різноманітні і достатньо складні зв’язки, які існують у природі, теоретичний рівень матеріалу підвищується, пізнавальні завдання, поставлені перед учнями, відповідно ускладнюються, і це сприяє розвитку інтересу.

Саме підручник повинен бути тією ланкою, яка сполучає шляхи задоволення пізнавальних потреб учня і педагогічних намагань вчителя. Хоча, як відомо, один підручник не може задовольнити пізнавальні інтереси учнів, які відрізняються за рівнем природних здібностей. Постає питання, хто ж повинен стимулювати учня до пошуку додаткових знань? Звичайно, живе слово вчителя, яке зможе викликати інтерес до змісту предмета, підтримуючи постійну пізнавальну активність, розширити можливості для самостійної роботи учнів на уроках і в позаурочний час [7].

Екологізація біологічної освіти дає змогу розглядати природу як єдине ціле з урахуванням характеру і сили збалансованих взаємозв’язків між усіма явищами і процесами, що відбуваються в біосфері планети.

Зміст навчальних програм із різних предметів передбачає озброєння учнів знаннями, які мають пряме відношення до проблем охорони навколишнього середовища. Проте це повинна бути не лише механічна інтерпретація знань з різних предметів, потрібно сприяти формуванню в учнів цілісної картини світу на основі аналітичного і синтетичного розгляду дійсності.

У нашій країні за останні роки зросла увага до екологічного навчання і виховання. Оскільки для молодших школярів найдоступнішою є форма емоційно-естетичного сприйняття природного середовища, то педагогу необхідно знайти способи злиття емоційних почуттів у ставленні до природи з пізнавальними завданнями щодо її вивчення і практичними діями з охорони.

Досить активною формою організації природної діяльності учнів І-ІІІ класів є екскурсії, під час яких у них формуються позитивні установки, навики спостережливості, орієнтації у позитивних і негативних явищах у природному середовищі. Тільки в природі учні можуть конкретно спостерігати зв’язок між предметами та явищами. Екскурсії, навіть у IV класі, створюють словесні образи та ілюструють повніше уявлення про предмети і явища довкілля.

Конкретні уявлення про природу, які створюються в учнів під час екскурсії в наступних класах при вивченні біології рослин, тварин, людини, допоможуть розкрити перед ними прості, доступні їхньому розумінню зв’язки між окремими предметами і явищами природи.

Відомо: на різних етапах свого життя учні по-різному усвідомлюють і сприймають навколишній світ. Тому для досягнення певної мети в екологічній освіті й вихованні важливо брати до уваги як вікові, так і індивідуальні риси характеру, ставлення до навчання, його мотивацію, комплексно підходити до вивчення довкілля з використанням міжпредметних зв’язків.

Досвідчені вчителі спонукають учнів до активного екологічного мислення за допомогою завдань і запитань типу «Чому ти так думаєш?», «Доведи, що… «, в яких певною мірою виявляються пізнавальні потреби, духовні запити, нахили і здібності. Під час розв’язання таких запитань в учнів виникають власні міркування, аналітичні підходи.

З метою активізації пізнавальної діяльності учнів учитель використовує репродуктивні, пошукові і творчі завдання.

На першому етапі роботи ставляться репродуктивні запитання, спрямовані на відтворення знань. Такими запитаннями при вивченні біології рослин можуть бути: «Яку роль відіграли вищі спорові рослини в утворенні кам’яного вугілля?», «Які хвойні рослини поширені у вашій місцевості?», «Які дерева найчастіше зустрічаються в лісах України?», «Що вам відомо про бук і дуб? До якої родини вони належать?». Такі запитання сприяють становленню рівня запам’ятовування та механічного відтворення засвоєних фактів.

На другому етапі екологічного навчання переважають запитання пошукового характеру. Вони здебільшого починаються словами: чому, для чого, навіщо. Мета таких завдань – встановлення взаємозв’язків між явищами, фактами та процесами. Наприклад: «Чому космічна біологія цікавиться одноклітинними водоростями? Що вам про це відомо?», «Чому там, де з’являється сфагнум, ґрунт заболочується?», «Чому деякі рослини вимирали, інші давали початок новим групам, а треті залишалися незмінними? Чи відбуваються зміни рослин у наш час? Якщо так, то як і чому?».

Аналіз зв’язків – це джерело становлення учнями нових, доти невідомих істин, і спрямований він на глибше і краще пізнання об’єктивної дійсності. Становлення та формування взаємозв’язків ставить високі вимоги до інтелектуальних можливостей учнів особливо тоді, коли йдеться про самостійний аналіз явищ, фактів, процесів, між якими існує даний взаємозв’язок [7].

Інші завдання сприяють формуванню критичного і функціонального мислення учнів і скеровують їх на діалектичне пізнання природної дійсності, її причинної зумовленості. Наприклад: «Рослини можуть діяти одна на одну. Яким чином?», «Відомо, що єгипетських фараонів ховали в тисових саркофагах? Як ви думаєте, чому?». Значення цих завдань у психологічному плані полягає передусім у тому, що завдяки своєму формулюванню вони дають учням можливість самостійно і до певної міри творчо розкривати взаємозв’язки і взаємовідносини. Оскільки у відповідях учні здебільшого користуються поясненнями, з якими їх у свій час ознайомив учитель, таке формулювання завдання змушує їх зосередити мислительні та інші психічні процеси на даній проблемі у зв’язку з рівнем її складності, порівняно із завданнями, які вимагають лише простого відтворення матеріалу. На третьому етапі варто ставити творчі завдання, які містять у собі проблемність. Наприклад, учитель зачитує рядки вірша, на які учні повинні дати відповідь.

Пекучий жаль серця людські бере, коли безвинно падають берізки, коли на чорнім цвинтарі дерев жовтіють пнів загнилі обеліски.

Та б’ється під корою дух творця, сліди дерев ніщо не може стерти.

Дерева не вмирають до кінця, вони, як люди, входять у безсмертя.

Або:

У лузі калина

Як пісня свободи.

Не руш? Ти ж людина….

Живи для природи.

Вчитель, зачитуючи ці рядки, створює проблемну ситуацію про взаємозв’язки всього живого на Землі. Ці рядки вказують на нерозривний віковічний зв’язок природи і людини, сприяють формуванню в учнів усвідомлення, що наш рідний край потребує справжніх друзів-охоронців.

Велике значення для екологічного виховання мають завдання, які спонукають учнів працювати з іншими логічними прийомами, і ставиться вимога зробити висновки. Наприклад: «Уявімо, що на Землі зникли усі живі організми, крім вищих рослин. Опишіть подальший розвиток подій». Під час обгрунтування цього завдання учень має включитися в такі ситуації, в яких він діятиме як у реальному житті. Це допоможе викликати у школярів співпереживання до всього живого, сприятиме реалізації набутих екологічних знань, спонукатиме до самовиховання, виховуватиме в них наполегливість дослідників.

Під час опанування таких прийомів нестандартного мислення необхідно, щоб учень самостійно переніс знання та вміння в нові умови, побачив нові проблеми у знайомих ситуаціях.

Осмислюючи такі завдання, учні закладатимуть підвалини обережного, дбайливого ставлення до природи, породжуватимуть неприйняття психології насильництва над нею. Саме так школярі будуть усвідомлювати закони розвитку природи, відчувати свою відповідальність за все живе на Землі.

1.3 Методи формування екологічної культури

Виховання – процес творчий. О. Вишневський мав рацію, порівнюючи процес виховання з роботою художника, який малює всю картину одночасно – спочатку весь сюжет штрихами, а відтак через деталізацію домагається очікуваного результату. Зусилля вихователя завжди зорієнтовані на всю систему цінностей. Можливо, саме тому, спрямовуючи їх на «систему екологічних цінностей, ми автоматично впливаємо на моральні пріоритети учнів. Одним із загальних методів виховання є визначення цінностей. Серед кодексу цінностей сучасного українського виховання ми не знайдемо окремо екологічних, але, якщо добре поміркувати, екологічність в широкому розумінні цього слова є в будь-якій цінності сучасного виховання.

Отже, представимо основні форми, методи та засоби екологічного виховання з огляду на концепцію демократизації українського виховання.

Серед засобів екологічного виховання учнів слід назвати структурні вправи тренінгу як самостійні одиниці, що можуть бути використані в структурі інших форм екологічного виховання, зазначених вище.

Прикладом тренінгових вправ є екологічні казки. Учням пропонують згадати в своєму житті якісь факти або події, пов’язані з природою (асоціації можуть бути як позитивні, так і негативні), які вразили їх настільки, що залишились у пам’яті. Приблизно через 10 хв. роздумів можна починати слухати «екологічні казки». Для допомоги учням можна запропонувати папір, олівці або фломастери [9].

Заняття, присвячені темам про біосферу, слід проводити на відкритому повітрі, в мальовничому природному куточку (бажано неподалік від школи). Це дає можливість учням глибше відчути свій зв’язок з живою природою. Крім того, вправи та режими, передбачені тренінговою формою роботи, найвдаліше реалізуються саме в природі. Особливого значення при проведенні таких занять набуває робота з відчуттями, коли учні після відповідного завдання обмінюються своїм почуттєвим досвідом перебування в природі.

Наприклад, мотивацією до діяльності може слугувати такий аргумент: з усіх відчуттів людина частіше і більшою мірою використовує зір для ознайомлення з довкіллям. Але при цьому значно менше уваги приділено відчуттям звуку, дотику. Учням пропонують розійтися на невелику відстань один від одного (так, щоб всі були в полі зору вчителя), влаштуватись зручніше і спробувати змалювати «звукову малу» на аркуші паперу акварельними фарбами (інтерпретація може бути іншою: учням зав’язують очі і вони малюють фломастерами або кольоровими олівцями).

Серед інших дієвих засобів екологічного виховання можна виділити такі:

Творча «терапія» – відображення людиною довкілля та почуттів, викликаних ним, засобами мистецтва. Досить широко можуть бути використані засоби образотворчого мистецтва, ліплення (глина, пластилін), моделювання природними матеріалами, музика. Доцільно використовувати творчу «терапію» в структурі екопсихологічного тренінгу після вправ на емпатію (співпереживання) та ідентифікацію з природними об’єктами. В структурі уроку творча «терапія» вдало інтегрується на будь-якому етапі його залежно від інформації, яку подає вчитель.

Імітаційне моделювання – прогнозування та демонстрація природних процесів і фрагментів екологічної реальності шляхом відбиття створеної моделі через особистісну включеність у неї.

На основі міждисциплінарного підходу до вирішення екологічних проблем рядом дослідників було розроблено та апробовано імітаційні екологічні ігри, спрямовані на моделювання предметного змісту екологічної діяльності. Але слід відзначити той факт, що більшою мірою імітаційні екологічні ігри досить успішно використовують у процесі екологічної освіти і мають на меті вдосконалення практичних навичок застосовувати знання в конкретній ситуації. Ми пропонуємо суттєво відмінний шлях моделювання через призму особистісного ставлення та почуттів, що стимулює екоатрибутивну поведінку особистості та є ефективнішим засобом у формуванні екологічного типу мислення учнів у процесі екологічного виховання їх на уроках або позакласних заходах з біології та екології. В процесі імітаційного моделювання беруть участь не один чи декілька, а всі учні класу. Прикладами можуть бути: імітація дощу (в структурі пояснення кругообігу води), складання листів-описів за слідами тварин та птахів на снігу (під час екскурсії в природу), імітація дерева, його росту та розвитку. Особливого сенсу тут набувають почуття, які посідають дуже важливе місце в екологічному вихованні учнів [11].

Пошук відповіді на питання – як вчити – виводить на категорію методів навчання. Без методів неможливо досягти мети, реалізувати зміст, наповнити навчально-виховний процес пізнавальною діяльністю. Роль методу в системі мета – зміст – методи – форми – засоби навчання є визначальною.

Метод навчання та виховання – це впорядкована діяльність педагога та учнів, спрямована на досягнення поставленої мети навчання та виховання.

В екологічному вихованні та освіті діють, зокрема, загальноприйняті методи виховання і методи екологічного виховання.

Розглянемо психолого-педагогічні методи екологічного виховання, запропоновані В.А. Ясвіним та С.Д. Дерябо [8].

Метод екологічних асоціацій (від лат. з’єднання) полягає в педагогічній актуалізації асоціативних зв’язків між різними психічними образами у контексті порушеної перед учнями проблеми. Цей метод часто використовують для встановлення певної аналогії між будь-якими проявами природних об’єктів і відповідними соціальними проявами. Уявлення, що виникає при цьому, сприяє розвитку суб’єктивного ставлення учнів до феномена, що вивчається. Прикладами реалізації цього методу у процесі розвитку ставлення до природи можуть бути використані вчителем або керівником гуртка такі асоціативні образи, як «танці» бджіл, «шлюбний» сезон у тварин, екологічна «піраміда» тощо.

Метод художньої репрезентації природних об’єктів (від франц. представництво) полягає в актуалізації художніх компонентів уявлення світу природи засобами мистецтва. Особливе значення в процесі розвитку ставлення до природи тут належить образотворчому мистецтву, музиці, літературним творам. Скажімо, ставлення учнів до луки, озера чи лісу буде формуватися значно ефективніше, коли поряд з науковою інформацією вчитель буде використовувати поезію, класичні літературні твори, музичні п’єси, твори живопису, графіки, декоративно-ужиткового мистецтва.

Метод екологічної лабілізації (від лат. нестійкий) полягає в цілеспрямованій корекційній дії на певні взаємозв’язки в образі світу особистості, внаслідок чого виникає психологічний дискомфорт, зумовлений розумінням неефективності усталених стратегій індивідуальної екологічної діяльності. Лабілізаційні прийоми можуть бути найрізноманітнішими. Один з таких прикладів наводить дослідник екологічної свідомості В.А. Ясвін. Зоолог Михайло Пупиньш, створюючи біотопні експозиції в природничому музеї, цілеспрямовано «додавав» до природного ландшафту кілька недопалків, залишки молочних пакетів тощо. В.А. Ясвін стежив за психологічними реакціями відвідувачів музею, які, милуючись чудовими панорамами, несподівано помічали ці «прикраси». Люди BJKG були налаштовані на милування, а сміття в експозиції блокувало цей процес: виникала внутрішня напруга. Саме в невеликому об’ємі панорами особливо гостро відчувалася неприродність, чужинність цих слідів індивідуальної людської діяльності, відвідувачі відчували дискомфорт, у них починалися лабілізаційні процеси.

Метод екологічної рефлексії (від лат. відображення) полягає в педагогічній актуалізації самоаналізу, осмисленні людиною своїх дій та вчинків щодо їх екологічної доцільності. Цей метод стимулює усвідомлення того, як поведінка людини може «виглядати» з погляду тих природних об’єктів, яких вона стосується. Скажімо, якщо школяр забув своєчасно полити кімнатні квіти, його можна запитати: «Що вони могли б про тебе подумати?». Безумовно, з погляду рослин він «виглядає» безвідповідальною, жорстокою людиною.

Метод екологічної ідентифікації (від лат. ототожнювати) полягає в педагогічній актуалізації особистої причетності людини до того чи іншого природного об’єкта, ситуацій, обставин, в яких він перебуває. Метод стимулює процес психологічного моделювання стану природних об’єктів, сприяє кращому розумінню цього стану, що поглиблює уявлення школярів про даний об’єкт. Крім того, такий механізм актуалізує відповідну поведінку стосовно об’єкта.

Ілюстрацією використання цього методу може бути така педагогічна ситуація. Під час вивчення риб у зимовий період учням пропонується затиснути пальцями власний ніс і, не відкриваючи рота, протриматися, скільки можливо, потім відпустити один палець і відкрити доступ повітря в одну ніздрю. Свої відчуття в цій ситуації учні проектують на стан риб, які перебувають під льодом, коли їм не вистачає кисню. Звільнення однієї ніздрі для дихання супроводжується значним полегшенням, моделюючи стан риб після того, коли будуть пробиті лунки в товщі льоду.

Метод екологічної емпатії (від грец. співпереживання) має на меті педагогічну актуалізацію співпереживання людини за стан природного об’єкта, а також співчуття йому. Це стимулює проекцію особистих станів на природні об’єкти через ототожнення з ними (співпереживання), а також переживання особистих емоцій та почуттів з приводу стану природних об’єктів (співчуття). Таким чином, формується суб’єктивізація природних об’єктів.

Метод екологічної емпатії передбачає використання запитань, що актуалізують прояви емпатії до живих істот, на кшталт «Що він тепер відчуває?», «Який він має настрій?».

Метод екологічної турботи полягає в педагогічній актуалізації екологічної активності особистості, спрямованої на надання допомоги і сприяння благу природних об’єктів. Метод стимулює прояви співучасті, підтримки, опіки, тобто діяльної участі в життєвих ситуаціях природних об’єктів. При цьому турбота про світ природи спонукає школярів до підвищення своєї екологічної компетентності – до оволодіння необхідними знаннями, уміннями і навичками. Адже для того, щоб надати кваліфіковану допомогу будь-якому природному об’єкту, слід знати і вміти, що і як потрібно зробити.

Метод ритуалізації екологічної діяльності полягає в педагогічній організації традицій і ритуалів, пов’язаних з діяльністю, спрямованою на світ природи. Потужний потенціал щодо реалізації цього методу акумульовано у традиціях українського народу (розчищення джерел і криниць, екологічні толоки, приваблювання і охорона птахів, Різдвяні та Новорічні свята з традиційним Дідухом замість ялинки). Цей метод дає можливість мотивувати і структурувати діяльність учнів через організацію екологічних клубів, рухів тощо. Важливою умовою реалізації цього методу є наявність відповідної символіки, ієрархії, статуту.

Метод екологічних експектацій (від англ. очікування) полягає в педагогічній актуалізації емоційно насичених очікувань майбутніх контактів особистості зі світом природи.

Наприклад, перед екскурсією до лісу педагог налаштовує учнів на те, що вони «йдуть у гості до лісу». Адже, коли збираються в гості, відповідно одягаються, не смітять тощо.

Найефективніше реалізація цих методів відбувається в умовах еколого-психологічного тренінгу, спрямованого на корекцію екологічної свідомості його учасників.

Розглянемо загальноприйняті методи виховання:

Метод бесіди:

обґрунтування вчителем теми як життєво важливої, а не надуманої;

формулювання запитань, які б спонукали до розмови;

спрямування розмови у правильному напрямку;

залучення учнів до оцінки подій, вчинків, явищ суспільного життя і на цій основі формування у них ставлення до навколишньої дійсності, до своїх громадських і моральних обов’язків;

підсумки бесіди, формування на їх основі раціонального вирішення проблеми, яка обговорюється, прийняття конкретної програми дій для закріплення прийнятої в результаті бесіди норми.

Фронтальна бесіда з класом може проводитись на будь-яку тему. Але особливі труднощі виникають тоді, коли доводиться переконувати учнів у помилковості їх поглядів і переконань, неправильності їх поведінки. Тому педагогу слід знати різні прийоми, що підвищують ефективність фронтальної бесіди.

Одним з таких прийомів є розгляд допущеного учнем вчинку і оцінка його на основі вже відомого всім випадку.

Особливу трудність для педагога викликає індивідуальна бесіда, її треба проводити так, щоб ніхто не заважав. Бесіду треба проводити за наперед наміченим планом.

В індивідуальній бесіді важливо, щоб учень не тільки усвідомив зміст моральних аспектів, які доводять до його свідомості, а й переживав їх. З цією метою доцільно використовувати переконливі приклади. Одночасно вихованець повинен відчути, що педагог хоче йому допомогти, усвідомити, що всі зусилля вчителів у його інтересах, що вони знають, як допомогти стати кращим.

Метод прикладу: врахування специфіки наслідування прикладу різними віковими групами; етапність наслідування; джерела для наслідування; використання негативного прикладу у вихованні.

Виховні функції прикладу різні: він може служити педагогу для конкретизації того чи іншого теоретичного положення; на прикладі можна довести істинність певної моральної норми; приклад є переконливим аргументом. Особливість виховного впливу прикладу полягає в тому, що він діє своєю наочністю і конкретністю.

Метод інтерв’ю передбачає постановку уточнюючих запитань, які мають місце під час звичайної бесіди. Слід враховувати, що є такі типи респондентів: несміливий, боязкий, базіка, жартівник, сперечальник, самовпевнений.

Метод анкетування. Використовується для одержання інформації про типовість тих чи інших явищ навчально-виховного процесу. Анкети можуть бути: відкриті, закриті, напіввідкриті, полярні.

Метод педагогічного спостереження – спеціально організоване сприймання педагогічного процесу в природних умовах. Спостереження є пряме і опосередковане, відкрите і закрите, самоспостереження. При організації спостереження важливо мати його план, визначити його термін, фіксувати результати.

Метод гри. Екологічні ігри та завдання дають дитині змогу відчути себе частиною природи, реагувати на проблеми, викликають бажання допомогти природі, захистити її від небезпеки. Сюжетні ігри з екологічним змістом допомагають дітям ознайомитися з діяльністю людей, які досліджують стан природи та охороняють її.

Таким чином, для виховання справжньої людини, яка, крім всіх інших якостей, мала б сформований екологічний світогляд, необхідно шукати творчі шляхи, залучаючи мистецтво, туризм, відроджуючи традиції, створюючи дискусійні клуби тощо.

1.4 Педагогічний досвід формування екологічної культури молодших школярів

Одним із завдань нашого дослідження було вивчення масового педагогічного досвіду формування екологічної культури молодших школярів. Під поняттям «педагогічний досвід» розуміють сукупність знань, умінь і навичок, здобутих у процесі практичної навчально-виховної роботи.

Опираючись на науковий фонд з проблеми екологічного виховання та на сутність поняття «педагогічний досвід», спробуємо охарактеризувати у загальних рисах масовий педагогічний досвід формування екологічної культури молодших школярів.

Нашу увагу привернув досвід роботи Тарасенко, яка розробила серію «уроків милування».

Вчителька формування екологічної культури молодших школярів здійснює під час екскурсій, прогулянок, подорожей. Учні на її уроках ознайомлюються з правилами поводження в лісі, біля річки, тощо, а також вчать правила збирання рослин (лікарських до букету), ягід, грибів, плодів, насіння дерев. Прогулянки для молодших школярів вона організовує екологічними стежками до пам’ятників природи, пов’язує з історією рідного краю, із звичаями пращурів.

Для молодших школярів пропонуються доступні види практично-природоохоронної діяльності: догляд за кімнатними рослинами, шкільними квітниками, участь в озелененні школи, вулиці, де живе учень; прибирання та догляд за певною територією школи, знищення шкідників на плодових деревах, збирання насіння квітів, насіння плодів дерев і кущів, підгодівля птахів узимку, розвішування годівниць, допомога дорослим у підгодівлі лісових тварин, догляд за домашніми і шкільними акваріумами, тераріумами, кімнатними птахами, свійськими тваринами, збирання попелу для добрива, допомога розпліднику у догляді за молодими ялинками чи плодовими деревами.

Простір для екологічного виховання забезпечують й інші види діяльності: проведення фенологічних спостережень, читання тематичних віршів, казок, творів, проведення конкурсів тощо. Ігрові форми: вікторини-головоломки, аукціони, ігри: «Відгадай за голосом», «Лікарські рослини», «Упізнай за пером» тощо.

Для повноцінного розвитку дитини потрібні живе спілкування з природою і творчість як дитини, так і самого вчителя. Тому більшість уроків з дітьми слід проводити на свіжому повітрі, так вважає вчителька початкових класів Хащуватської ЗОШ І-ІІІ ступенів Кіровоградської області Ольга Іванова. Вона розробила серію уроків навчання грамоти для шестиліток першого класу «Вчимося читати в русі» з використанням рухливих ігор.

Ось деякі з них: гра «Співаю – не співаю», допомагає вивчити голосні та приголосні звуки; «Додай літеру» (допомагає навчитись зливати літери у склади), «Швидше до мене» (сприяє кращому запам’ятовуванню вивчених літер на початковому етапі), «Чарівник» (на утворення складів, слів), «Кубики» (швидке причитування складів), «Твердий й м’який» (розпізнавання твердих і м’яких приголосних). До цієї мети пристосувала й відомі дітям ігри: «Морська фігура», «Хустинка», «Квач», «Фарби», та ін.

Уроки навчання грамоти (читання) з використанням вищезгаданих ігор мають свої переваги:

– по-перше, такі уроки проводяться безпосередньо на природі, на свіжому повітрі, тому є можливість милуватися природою, помічати зміни в природі, відчувати органічну єдність з навколишнім, залучати до словесного оцінювання об’єкти природи;

– по-друге, діти не втомлюються і не сприймають процес читання як щось важке, нецікаве, примусове.

Цікавими для дітей є і уроки математики на природі з використанням задач екологічного змісту (2–4 класи), а шестилітки можуть виконувати приклади, записуючи їх паличкою на піску, або ж пограти в математичні ігри з екологічним змістом. Наприклад: «Збери горішки» (активізує мислення дітей, допомагає підготувати до розв’язування рівнянь), «Вазони» (формує обчислювальні навички, розвиває мислення, швидкість реагування, увагу), «Склади стежину» (ґрунтується на розв’язуванні колових прикладів), «Віднови пейзаж» (розв’язавши приклади, записані на геометричних фігурах, учні складають з даних фігур цілісний пейзаж), «Кицьчин дім» (змагання командами) та ін.

На думку А. Лука, «дитячі ігри з їх вільним польотом фантазії, вірою в реальність цієї фантазії і в той же час з признанням якихось правил та обмежень, мають безумовну схожість з творчим процесом і служать доброю школою творчого «мислення» [10].

Створена грою творча пошукова атмосфера задовольняє вікові потреби молодшого школяра в пізнавальній активності і є одним із засобів формування в учнів екологічної культури.

Неабиякого значення слід надавати урокам милування природою. Вони відбуваються здебільшого на лоні природи і поєднують у собі музику та образотворче мистецтво, трудове навчання та ознайомлення з навколишнім, читання та валеологію. Такі уроки сприяють розвитку у дітей образного мислення, уяви, уваги, почуттів, мовлення і, звичайно, творчих здібностей. В системі цих уроків здійснюється екологічне виховання.

Під час екскурсій:

– проводимо спостереження і занотовуємо їх;

– малюємо пейзажі, передаючи почуття в кольорах;

– складаємо букети з природних матеріалів (сухих гілок, шишок тощо);

– декламуємо вірші, розповідаємо казки;

– проводимо словникову роботу (підбір гарних слів, римування, пояснення незрозумілих слів);

– виготовляємо картини з природного матеріалу.

Продовжуємо заняття в класі:

– вивчаємо твори відомих поетів та письменників;

– слухаємо музику та «малюємо» словесні малюнки;

– читаємо вірші під музичний супровід;

– підбираємо музику за настроєм;

– розучуємо і виконуємо пісні про природу та пори року.

Після таких уроків діти завжди радісні та збуджені, бо отримали насолоду і задоволення від своєї праці, зуміли побачити красу природи, відкрили свої серця назустріч добру і любові. Не лише на уроках, а й в позаурочний час Ольга Іванова намагається здійснювати екологічне виховання, влаштовуючи для дітей та батьків різні заходи.

Вчителька разом з дітьми вчиться не лише бачити красу природи, любити та співчувати їй, а й намагається допомогти: садить разом з дітьми дерева й квіти, доглядає за тваринами, підгодовує птахів узимку.

Неля Горпинич, вчителька ЗОШ І-ІІІ ступенів №4 м. Гуляйполя Запорізької області. Вона вважає, що спілкування з природою найкраще відбувається на уроках художньої праці.

Основна мета її уроків художньої праці – донести до свідомості дітей уміння бачити навколо красу, відкривати для себе нове у навколишньому світі, радіти відкриттям. Головне – навчити дітей помічати і захоплюватися її неповторністю Тоді стане зрозумілою логіка взаємозв’язку природи і людини-творця, яка навчається в природи не тільки краси, а й мудрості, пізнає її таємниці

Перший урок художньої праці з першокласниками Неля Горпинич проводить серед природи Дійсно, краса навколо – куди не глянь! А чи вміємо ми бачити красу росинки, в якій відбивається небо, дерева, павутинки, ніжність трави, квітів? Чи завжди в малому ми бачимо велике?

Саме природа надихає людину. Але щоб відобразити її красу, людина повинна спочатку зрозуміти її, вивчити і відчути.

На початку уроку вчителька запитує дітей: «Хто ж є вчителем людини? Хто навчив її створювати легкі тканини, плести мереживо?» Діти розглядають павутинки, краплинки роси, рослини, комах і роблять висновок: «Звичайно ж, природа!» Людина, навчаючись у природи, спочатку вивчає її, замальовує форми, які найбільш сподобались, намагається точно передати колір, конструкцію, а потім використовує у своїх роботах, трішки змінюючи їх. Наприклад, побачила людина квітку дзвіночка, роздивилась її, помилувалась, потім перемалювала її форму, намагаючись точно передати колір – і раптом вирішила зробити світильник подібної форми. Також кетяги ягід калини, горобини, винограду підказали людині ідею створення прикрас.

Неля Горпинич пропонує школярам самостійно знайти у навколишньому середовищі аналоги природних форм. Діти помічають, що павутина підказала людині, як створити мереживо. До речі, оренбурзькі хустки так і називаються – «павутинки». А якщо подивитися через краплинку роси, то можна помітити, що вона збільшує зображення в кілька разів. Так на основі цього виникли оптичні прилади. І таких таємниць у природи безліч. Треба тільки навчитись їх бачити.

Олексій Хименець, вчитель ЗОШ №4 м. Ужгорода, вважає, що екологічні проблеми, з одного боку, є наслідком науково-технічного розвитку людства, а з другого – вони інтенсивно впливають на економічне становище в тій чи іншій країні або її регіоні і, що найголовніше, на менталітет суспільства. Тобто такі важливі категорії нашого життя, як культура, освіта, екологічна ситуація і економічне становище взаємопов’язані нерозривні і визначають майбутнє не тільки будь-якої держави, а й людського суспільства в цілому.

Багаторічний досвід нашої педагогічної роботи Олексія Хименця дає змогу стверджувати, що взаємозв’язок освіти, культури, економічного становища і екологічної ситуації сьогодні визначає самопочуття людства, його роль в вашому житті зростає з року в рік, а екологічний компонент набуває все більшого значення. В першу чергу це зумовлено тим, що природні ресурси, їх відтворюваність мають скінченні величини, а тиск від діяльності людини на природу зростає з року в рік. В останні десятиріччя вплив людини на природу набагато збільшився і, що головне, став практично не контрольованим і майже не прогнозованим. Суспільству сьогодні потрібні виховані, грамотні та культурні в екологічному відношенні люди. Саме тому так важливо розпочати екологічне виховання з раннього дитячого віку.

Свідоме й бережливе ставлення до природи потрібно формувати з дитинства у сім’ї та школі, за умови активного формування екологічної культури та накопичення систематичних знань у цій галузі.

Загальноосвітня школа покликана виховувати у школярів любов до рідного краю, навчати основ охорони навколишнього середовища, науково обґрунтованого використання природних багатств.

Вчитель природоохоронну освіту учнів здійснюється в різних напрямках: на уроках, заняттях гуртків, під час проведення екскурсій, у процесі суспільно-корисної праці, науково-дослідницької роботи і т. д.

Олексій Хименець вважає, що для успішного екологічного виховання молодших школярів необхідно вичленити екологічний потенціал кожного навчального предмета. Основну роль при цьому слід відвести природознавству, під час вивчення якого необхідно закласти наукову основу природоохоронної діяльності дітей. Особливе місце в екологічному вихованні має зайняти курс «Ознайомлення з навколишнім світом», під час вивчення якого діти ознайомлюються з навколишнім оточенням.

Олексій Хименець підводить дітей до думки, що людина – невід’ємна складова частина природи, що вона, розвиваючись та задовольняючи свої потреби, впливає на навколишнє середовище. Причому, цей вплив може бути як позитивним, так і негативним. На уроках природознавства вчитель наводить приклади і показує, що в результаті безвідповідального ставлення до природи знищено ліси на значних територіях, суттєво скоротилася чисельність багатьох тварин, птахів і рослин, деякі – навіть повністю зникли з поверхні Землі.

Оскільки для молодших школярів найдоступнішим є емоційно-естетичне сприйняття природного середовища, то педагог знаходить способи злиття емоційних почуттів у ставленні до природи з пізнавальними завданнями щодо її вивчення і практичними діями з охорони. Під час сезонних екскурсій у природу вчитель акцентує увагу дітей на характерних ознаках кожної пори року, формує почуття прекрасного, любов до рідного краю, навички грамотної поведінки в природі, оцінки позитивних і негативних дій людини стосовно навколишнього середовища.

Підсумовуючи вищезазначене, скажемо, що природоохоронну роботу доцільно проводити безперервно на всіх рівнях організації навчально-виховного процесу, з усіх предметів, базуючись на принципах нероздільного зв’язку теорії з практикою, науковості, міжпредметності, індивідуального підходу. Для розвитку природопізнавальних інтересів учнів потрібно використати деякі методичні прийоми: різноманітні за тематикою спостереження, екскурсії, бесіди, конкурси, вікторини, екологічні свята та ін.

2. Процес і результати експериментального дослідження

2.1 Педагогічні умови формування екологічної культури молодших школярів

На сьогоднішній день екологічне виховання у початкових класах не обмежується формуванням у дітей уявлень про природу та її компоненти. Зміст екологічного виховання складає «система взаємопов’язаних понять, засвоєння учнями кожного з яких потребує спеціальної методичної підготовки вчителя» [12, 216]. Уроки природознавства, читання, рідної мови і т. ін. покликані виховувати у школярів екологічну культуру та формувати навички природоохоронної діяльності. Особлива увага приділяється вихованню в учнів відповідальності за збереження навколишнього середовища як важливого фактора існування людини.

Перед сучасною початковою школою гостро стоїть питання про таку організацію навчально-виховного процесу, який був би більш особистісно-орієнтованим на екологічну підготовку школярів, їхній цілісний і гармонійний розвиток та особисте зростання.

Водночас практика свідчить, що вчитель не завжди використовує можливості навчальних занять для екологічного виховання, формування екологічної культури учнів, їхньої самостійності, ініціативи у природоохоронній діяльності.

Результати цілеспрямованих досліджень свідчать про те, що екологічне виховання у процесі навчальної діяльності в початковій школі проводиться епізодично, без детально розробленої методики. Проте слід враховувати, що успішність процесу екологічного виховання засобами навчальної діяльності визначається сукупністю взаємопов’язаних педагогічних умов, що забезпечують ефективне використання екологічно спрямованого матеріалу у початкових класах, а саме:

Цілеспрямованість – підпорядкованість всієї ековиховної роботи загальній меті, знання цієї мети вихователями і вихованцями, нетерпимість до стихійності у вихованні, наявність перспективи, проектування рівня екологічної культури особистості відповідно до запланованої мети.

Зв’язок з життям – систематичне ознайомлення учнів із екологічною ситуацією у країні, залучення їх до посильної участі в громадсько-корисній роботі.

Наступність – поєднання виховання на уроці та в позакласній роботі екологічного спрямування, неперервне формування екологічної культури учнів в загальноосвітньому педагогічному процесі.

Єдність педагогічних вимог школи, сім’ї і громадськості – взаємоінформування учасників виховного процесу про результати виховних впливів, досягнення в природоохоронній діяльності.

Використання краєзнавчого матеріалу – врахування досвіду учнів у природоохоронній діяльності рідного краю, органічний зв’язок з природою рідного краю, наповнення екологічного виховання молодших школярів національним змістом.

Уроки природознавства, читання, образотворчого мистецтва у початковій школі – це ідеальний матеріал для створення проблемних ситуацій екологічного спрямування.

Вчитель разом з дітьми може розв’язувати проблемні ситуації всіма можливими шляхами [29, 228]:

– через проблемне викладання знань учителем;

– через організацію частково-пошукової діяльності;

– через організацію дослідницької діяльності шляхом спостереження екологічних проблем у природі, запропонованих учителем чи виявлених за результатами самостійного дослідження.

Реалізація в навчальній роботі засад екологічного виховання учнів робить уроки більш цікавими, змістовними. А участь учнів в екологічному русі забезпечує більш високу їхню пізнавальну активність і глибоку ґрунтовність набутих знань. Через екологічну роботу програмовий матеріал з основ наук органічно пов’язується на уроках з місцевим життям, духовними набутками рідної сторони.

За змістом екологічної роботи учні виконують завдання державних, наукових, громадських організацій, державних, народних і шкільних музеїв; здійснюють громадсько-корисну роботу з охорони природи у своїй місцевості, вивчають і пропагують природоохоронні традиції свого народу. Учні можуть вивчити стан забруднення водних ресурсів краю; вести щоденні спостереження за погодою; досліджувати водні джерела та спостерігати за їх станом.

Як показує практика, формування екологічної культури при вивченні навчальних дисциплін має забезпечуватись тісним зв’язком шкільного навчання з життям, що дає можливість краще зрозуміти явища природи, їх взаємозв’язки, залучає дітей до активної участі в охороні природи [21, 24].

У процесі добору змісту екологічно спрямованого матеріалу важливим критерієм є також його особистісна значущість для учнів. Реалізація цієї вимоги забезпечується кількома шляхами: залученням учнів до добору даного матеріалу для уроку. Так, учні можуть робити (за власним вибором) невеликі повідомлення про охорону місцевих рослин, тварин; добирати ілюстрації, виготовляти малюнки. Ще один шлях – вільний вибір учнями відповідних об’єктів для спостережень з наступним обговоренням у класі їх результатів; врахування учителем змісту і обсягу пізнавальних інтересів учнів [6, 35].

Систематичність використання екологічно спрямованого матеріалу забезпечується його регулярним застосуванням на багатьох уроках з різних предметів: природознавство, рідна мова, ознайомлення з навколишнім, читання, образотворче мистецтво і т. ін.). Причому, природоохоронні відомості, що опрацьовуються, мають бути не уривчасті й розрізнені, а впорядковані в певну, логічно побудовану, завершену систему. Тобто, починаючи навчальний рік, учитель має чітко визначити обсяг екологічних знань та вмінь, який необхідно засвоїти учням [15, 42].

Цілеспрямованість процесу використання екологічно спрямованого матеріалу означає підпорядкування його меті уроку (навчальній, виховній, розвивальній). При цьому потрібно виходити із багатофункціональності екологічних відомостей, зумовленої специфікою їх змісту та різноплановим пізнавально-виховним навантаженням [20, 53]. Так, екологічно спрямований матеріал, залучений до уроку, може використовуватися для ілюстрації та конкретизації основного програмового матеріалу; актуалізації знань учнів, чуттєвого досвіду; збудження інтересу учнів до нової теми; перевірки міцності та усвідомленості знань та вмінь учнів; закріплення та поглиблення вивченого матеріалу; розвитку самостійності учнів; підвищення їх активності; зв’язку навчання з життям.

Використовуючи різноманітні методи формування екологічної культури, слід пам’ятати, що їх ефективність значною мірою визначає узгодженість дій педагогів та батьків. Тому до системи виховних впливів доцільно ввести різноманітної форми роботи з сім’єю відповідної спрямованості. Так, з батьками бажано провести цикл консультацій, під час яких акцентувати увагу на значенні виховання здатності до естетичного сприймання природи для духовного розвитку дитини. Батьків важливо ознайомити з доступними методами, прийомами збагачення естетичних вражень учнів про природу, виховання гуманного ставлення до неї.

Робота з батьками може проводитися у формі семінарів-практикумів, під час яких членів родини навчають процедури проведення з дітьми ігор, завдань тощо.

Ефективними формами роботи з сім’єю є організація «Майстерні краси», у якій батьки разом з учнями можуть виготовляти естетичні предмети, що будуть представлені на конкурси. Тематика конкурсів має бути різноманітною на кращу композицію з сухих квітів, на кращу спільну з батьками розповідь про домашніх тварин, на краще сімейне фото на фоні природи, на кращу домашню квітку тощо.

Будь-яка форма роботи з батьками має проходити в атмосфері позитивно-емоційного настрою, з використанням приємного музичного супроводу. Поставлені виховні завдання можна з успіхом розв’язувати, періодично організовуючи спільні (учні, вчителі, батьки) виїзди до мальовничих куточків природи. У невимушених умовах неформального спілкування можна досягти значно більшого виховного ефекту.

Отже, ще раз загостривши увагу на умовах раціонального формування екологічної культури молодших школярів, тезисно виділимо наступне:

у процесі добору екологічно спрямованого матеріалу необхідно дотримуватись критеріїв: науковості, доступності, поліфункціональності, емоційної насиченості та особистісної значущості для учнів початкових класів;

використання природоохоронних відомостей має здійснюватися систематично та цілеспрямовано;

під час розробки методики використання екологічно спрямованого матеріалу у навчальній діяльності необхідно враховувати пізнавальні особливості молодших школярів, специфіку навчальних предметів й опиратися на пізнавальну активність учнів.

Вихідною умовою, що забезпечує ефективне використання екологічно спрямованого матеріалу на уроках та у позаурочний час, є добір його змісту за сукупністю названих критеріїв. Згідно з ними, цей матеріал має бути науково достовірним, перевіреним за кількома джерелами; доступним для розуміння його молодшими школярами, не переобтяженим зайвою, занадто детальною інформацією; співвідноситись із основним програмовим матеріалом, не затіняючи головного, а навпаки, надаючи йому конкретності та виразності; емоційно насиченим, спрямованим на формування в учнів емоційно-позитивного ставлення до рідної природи, праці людей та всього живого.

2.2 Методика експериментального дослідження

Вивчення, аналіз та узагальнення теоретичних основ досліджуваної проблеми, результати яких наведені нами в першому розділі дипломної роботи, дозволили сформулювати робочу гіпотезу: система пропонованих дидактичних умов виховання екологічної культури оптимально сприятиме розвитку пізнавальних інтересів учнів молодшого шкільного віку.

З метою перевірки наведених теоретичних положень ми провели експериментальне дослідження особливостей формування екологічної культури молодших школярів у процесі навчально-виховної діяльності.

Експеримент проходив у три етапи. Теоретичний етап – була визначена сфера дослідження, наукова проблема, вивчалась педагогічна і навчально-методична література з даного питання, досвід роботи вчителів початкових класів з проблем екологічного виховання та формування основ екологічної культури в учнів 2 класу, формулювалася гіпотеза і завдання дослідження.

Практичний етап експериментального дослідження був пов’язаний із розробкою шляхів реалізації гіпотези і розв’язанням завдань експерименту, проведенням експерименту у 2 класі з метою перевірки гіпотези, продовженням та узагальненням вивчення стану досліджуваної проблеми в науковій літературі та педагогічній практиці.

На кінцевому етапі проводився аналіз та узагальнення експериментальних даних, оформлялася дипломна робота та з’ясовувалися подальші перспективи використання розробленої методики формування екологічної культури молодших школярів.

Експериментальне дослідження проводилося на базі 2 х класів Глещавецької ЗОШ І-ІІ ступенів Теребовлянського району Тернопільської області. Експериментом було охоплено 24 учні експериментального класу. Одержані результати порівнювалися із аналогічними показниками 26 учнів контрольного класу, які працювали за традиційною методикою навчання.

На початку експерименту ми провели контрольні зрізи з метою визначення рівня сформованості екологічної культури учнів обох класів.

На основі рекомендацій щодо норм оцінювання знань, умінь і навичок молодших школярів з природознавства, рекомендованих Міністерством освіти України ми визначили наступні критерії та рівні оцінювання:

а) «високий рівень»

– учень глибоко, ґрунтовно, послідовно розкриває зміст екологічних завдань;

– висловлені твердження ілюструє прикладами з власних спостережень;

– без допомоги вчителя аналізує, порівнює, класифікує предмети і явища природи, застосовує на практиці набуті знання;

б) «достатній рівень»

– учень легко орієнтується на місцевості, робить необхідні висновки;

– фіксує результати спостережень природи рідного краю і самостійно, акуратно їх оформляє;

– з легкою допомогою вчителя аналізує, порівнює, класифікує предмети і явища природи, застосовує на практиці набуті знання

б) «середній рівень»

– при викладі матеріалу учень припускається незначних помилок, йому важко ілюструвати відповідь прикладами з власних спостережень;

– переважає інколи поверхнева обізнаність в галузі екологічних знань;

– робить неповні узагальнення та висновки,

в) «низький рівень»

– екологічні знання поверхневі;

– учневі важко (або він зовсім не може) самостійно підтвердити відповідь прикладами;

– відповідь непослідовна, фрагментарна, неточна.

З метою визначення рівня сформованості екологічної культури учнів обох класів були запропоновані завдання з предмета «Я і Україна» (2 клас).

Завдання були запропоновані такі:

1. Жива природа (запиши, що до неї належить) – ______________

_________________________________________________________

Нежива природа (запиши, що до неї належить) – _______________

_________________________________________________________

2. Розгадай ребуси.

_________________________________________________________

3. Що дає людині природа? _________________________________

_________________________________________________________

Результати виконання завдань

Класи	Рівні навчальних досягнень учнів (у%)
Високий	Достатній	Середній	Початковий
Експериментальний	12	44	38	6
Контрольний	14	40	42	4

Дані таблиці показують, що якість виконання завдання в експериментальному і контрольному класах приблизно однакова.

В експериментальному класі кількість учнів, що виконали завдання на високий рівень становить 12%, що на 2% менше, ніж у контрольному класі, а на достатній рівень у експериментальному класі виконали завдання на 4% більше, ніж у контрольному класі.

Плануючи процес екологічного виховання на уроках та виховних заходах ми враховували необхідність наступних дій:

• визначення місця і функцій процесу екологічного виховання у структурі уроку;

• передбачення методичних та практичних труднощів, які можуть виникнути у позаурочний час;

• визначення змісту, обсягу та форм екологічно спрямованих завдань;

• планування процесу екологічного виховання через подачу навчальних завдань екологічного спрямування невеликими, логічно завершеними частинами;

• підбір наочного дидактичного матеріалу.

З метою формування екологічної культури молодших школярів засобами навчального матеріалу ми підбирали такі завдання:

Екологічні бесіди (можлива тематика)

1. Природа – наш дім

2. Природа і мистецтво

3. Про культуру поводження в природі

4. Як ми допомагаємо природі

5. Ми – друзі природи

6. Дивне поруч

7. Жаліти треба вміти

8. Рослини під нашим захистом

9. Звірі і птахи узимку

10. Де живуть наші менші брати

11. Про тих, кого ми любимо

12. Фарби природи

13. Наш друг – ліс

14. Зелена аптека

15. Птахи – наші друзі

16. Чудеса у твоєму будинку (про живі куточки, кімнатні квіти)

17. Рідні простори

18. Руку дружби – природі

19. Маленькі люди – великі справи

20. Розцвітай, земле, садами.

Гра-драматизація «Брати наші менші»

Гра-подорож «По заповідних куточках України»

• Конкур загадок про природу. Вікторина «Рослини Тернопільської області, що охороняються».

• «Круглий стіл» «Наш помічник – книга» (знайомство з книгами про природу).

• Естафета улюблених занять (догляд за тваринами, рослинами, виготовлення виробів із природного матеріалу, збір марок і листівок, календариків про природу і т. ін.).

Складання і відгадування ребусів про природу.

Пригравання екологічних ситуацій.

Усний журнал «Пори року».

Фестиваль мальованих фільмів «Екологічний мультфільм». Просвітительська робота.

• Розв’язання екологічних задач.

• Вірші і твори про природу.

• Читання художньої літератури про природу.

• Конкурс екологічного малюнка і плаката.

• Творчі завдання з екології.

• Участь у виставках «Зимовий букет», «Природа і фантазія».

Практичні заходи

• Операція «Первоцвіт», «Мурашник», «Прилітай, товаришу птах», «Чисте місто».

• Майстерня Дядечка Дятла (виготовлення годівниць і будиночків для птахів).

• Очищення парку від сушнику.

• Заготівля кормів для птахів.

• Операція «Мій двір – моя турбота».

• Озеленення класу, школи, вулиці, двору. Участь в охороні пам’ятників природи:

• Агітаційна робота: випуск листівок, стінгазет, фотогазет і плакатів.

Розважальні заходи

Свята Весни, Літа, Осені, Зими. Свято Квітів. Свято врожаю. Свято птахів. Лісовий карнавал. Вечір екологічної казки. Проведення ранку «Природа і мистецтво». Конкурси читців, співаків, музикантів (за творами про природу).

Організація екологічного театру. Екологічна стежина.

Наведемо приклади проведених заходів та проаналізуємо їх екологічну спрямованість.

ОЗНАЙОМЛЕННЯ З КРИНИЦЕЮ

(екскурсія)

Мета: Розширити знання дітей про народну символіку. Дати поняття про криницю Виховувати почуття гордості за свій рідний край, бажання берегти природу.

Хід заняття.

Вчитель-вихователь організовує дітей на заняття.

– Діти, сьогодні у нас з вами буде екскурсія. Це буде незвичайна екскурсія. Ми познайомимось з старовинною українською криницею.

Діти виходять на шкільне подвір’я. Їх чекає віз, застелений домотканою рядниною. На місці їх зустрічає господиня. Діти вітаються.

Господиня: – Прошу, прошу, гості дорогенькі, на моє подвір’ячко, на зелене зіллячко. Рада всіх бачити.

Тут чекає вас

Зроблена з каменю,

дерева і криці

старовинная криниця.

(Діти підходять до криниці. Вихователь розповідає).

– А ось перед вами старовинна українська криниця. А ви знаєте, які за формою бувають криниці? Так, круглі, квадратні.

– А з чого вони бувають зроблені? Вірно, з каміння, і дерева. А хто мені скаже, як називається ця криниця? Правильно, криниця-журавель. А чому саме так називається, не знаєте? Ось послухайте, що я вам розповім. Між людей ходить така легенда. Колись у сиву давнину мале хлоп’я загубилось у лісі. Воно заблукало і захотіло пити. Хлопчик натрапив у лісі на глибоку криницю. Він зовсім знесилився і не зміг дістати з криниці води. Де не візьмись, в небі з’явився журавель. Він спустився біля криниці і, нагнувши свою довгу шию, дістав води з криниці. Хлопчик напився і подякував журавлеві. У дитини прибуло сили, і він знайшов стежку додому. Після того випадку люди в пам’ять про доброго птаха стали робити криниці, схожі на журавлів. А назвали криницю Журавель. Подивіться ще раз уважно на криницю. Всі розглянули її? Ось ця кам’яна частина називається цямриння, а верхня дерев’яна – журавель. Каміння для криниці беруть не просте, що лежить під ногами будь-де, а возять його з річки. Воно повинно бути гладеньке, шліфоване. А самого журавля роблять з дуба, щоб він був міцний. Прикрашають різьбою.

– Діти, а як ви думаєте, зруб криниці або цямриння, роблять лише з каменю? Правильно, ще цямриння буває дерев’яне, його викладають з колод, ось таких, що лежать збоку криниці. Тоді криниця-журавель виглядає ось так. (Показує картинку).

– То як називається нижня частина криниці? Якою вона буває?

– Як називається верхня частина криниці? З чого її роблять? Чим прикрашають?

– Діти, а чи хочете ви себе відчувати хоч трішки маленькими журавлями? Журавлі найбільше люблять ті місця, де трава висока, густа. Ось давайте і ми з вами відшукаємо тут найзеленішу, найгустішу. (Діти ходять по подвір’ю і знаходять найгустішу траву біля криниці.).

– Відшукали? Де вона росте? Так, біля криниці. Дуже добре ви шукали. А тепер сядьте, спочиньте і послухайте мене.

У народі кажуть: де вода, там і життя. То ж недарма з давніх-давен зберігся звичай, що криницю копати в будь-якому місці не можна. В кожному селі шукають місце криниці по-своєму. Ось у цьому селі колись жив дід, який ходив по селі і шукав місце, де можна копати криницю. Там, де густа і зелена трава, він прикладав вухо до землі і слухав, чи шумить вода. Там, де він чув шум води, копали криницю. Вода в ній була чиста, холодна і смачна. Воду з криниці п’ють, нею миються, в ній перуть одяг. Раніше не могли в кожному дворі поставити криницю. Могла бути одна-дві криниці на все село, тому люди ходили по воду далеко, взявши коромисла і відра.

Ось подивіться, як наша господиня йде по воду. Через плече у неї коромисло. На ньому два дерев’яних відра, їх називали в давнину коновками. Господиня начеплює коновку на журавель і дістає воду. (Частує нею дітей і примовляє:

Із криниці-студениці,

Що під вишнями в саду,

Я водиці-льодяниці

У відерці наберу.

Дам напитися, освіжитися

я малятам в холодку,

їм водиця-льодяниця

Буде завжди до смаку.

Діти дякують. Вчитель запитує у дітей.

– Чи смачна вода? А яка ще вода буває? А ви знаєте:, чому вона холодна і чиста? Тому, що в криниці б’є джерело. А джерельна вода дуже холодна і смачна. Смачнішої від джерельної немає ніде. А чи бачили ви ще де-небудь джерела? Так, у лісі.

Учень розповідає вірш М. Чумарної «Лісове джерельце».

Лісове джерельце,

Добре в нього серце,

Всім дає водиці,

І звірятку, й птиці,

Дереву й травиці, Квітці і людині,

Тому не міліє,

Дзюркотить, радіє,

Із лісів дзвінкою

Витіка водою.

Вчитель разом з учнями дякує господині за гостину.

Підсумок заняття.

Запропонована форма роботи забезпечує розвиток спостережливості школярів, їх моральних почуттів, щодо збереження природи, захисту її, любові до неї. Разом з тим, такий урок-екскурсія забезпечує розвиток естетичних почуттів, довільної уваги, вміння конкретизувати та класифікувати об’єкти та явища оточуючого світу.

БРАТИ НАШІ МЕНШІ

Гра-драматизація

Програмові завдання: закріпити знання про єдність усіх живих істот на Землі, розвивати допитливість, виховувати гуманне ставлення до тварин.

Головні дійові особи: казкар, хлопчик, дівчинка, чоловік, птах, риба, бджола.

В епізодах: птахи (не більше трьох), комахи (бабка, метелик), морські тварини (мушля, морський коник).

Декорація: хатинка, біля хатинки лавка.

Входить казкар

Казкар. Любі друзі, сьогодні ви почуєте чудову казку про те, як хлопчик та дівчинка мріяли політати в небі, потрапити на морське дно та зазирнути у самісіньке осердя квітки. А чи здійснилася їхня мрія – зараз дізнаєтеся.

У сиву давнину жили собі чоловік та жінка у маленькій хатинці біля моря, попід високою горою. Мали двоє діточок – хлопчика й дівчинку. І не було, крім них, на всій Землі анікогісінько. Якось діти почали із татом розмову…

Казкар іде геть. З’являється чоловік, сідає на лавку біля хатинки. До нього підбігають діти.

Хлопчик. Тату, ми щодня милуємось горою, як гордо вона здіймається аж до самого неба. Не можемо надивитися на красу моря – синього та безкрайого.

Дівчинка. Так, так, татусю, і ми дуже хочемо піднятися до неба та подивитися, чи справді море безкрає. А що ховається за горою? Але ж ми не можемо відірватися від землі. Як нам вчинити?

Чоловік (замислившись). Діточки мої, ви – люди, а людина не може літати, бо не має крил. Та мине час, і з’явиться у вас крилатий брат – ось він літатиме, побачить все з високого неба. І вам розповість. А зараз ходімо додому, бо вже сутеніє.

Виходять. З’являється казкар.

Казкар. Минув час, і з’явився у дітей брат – білокрилий птах. А згодом від нього пішли різні птахи – великі й маленькі, чорні й різнобарвні.

Під музику «влітає» білокрилий птах, а слідом – інші птахи виконують танок і «вилітають».

Казкар. Діти пишалися своїм меншим братом, бо він умів літати А той багато розповідав їм про свої враження від польотів. Хлопчик і дівчинка ніби на власні очі побачили зблизька кучеряві хмари, зелені ліси й рівнини за морем, стрімкі річки, що в горах, золотаві пустелі, що по той бік гори.

Полюбили діти свого меншого брата, піклувалися про нього. Взимку годували й захищали від негоди, змайструвавши йому на дереві невеличкий будиночок.

Одного разу брат і сестра знову прийшли до батька із запитаннями…

Казкар іде геть, з’являється чоловік. Він сідає на лавці, починає майструвати. Підбігають діти.

Дівчинка. Тату, ми дізналися від свого брата-птаха, що у заморських краях росте безліч чарівних квітів. Ми бачили тільки ті квітки, що ростуть на нашій горі, та й то здалека.

Хлопчик. А нам так хочеться роздивитися квіти зблизька й побачити, що є всередині квіточки. Але ж на гору не дістанешся, бо крута.

Чоловік. Любі мої, ось мине час, і з’явиться у вас сестра, яка дістанеться до тих квітів. А зараз ходімо додому.

Виходять. З’являється казкар.

Казкар. Довго чекали діти і ось з’явилася у них сестра-бджілка, а разом із нею й інші комахи – бабки, метелики, жуки.

Під музику «влітають» бджілка, бабка, метелик. Із квітками в руках, виконують танок, зникають.

Казкар. Бджілка літала далеко-далеко, де ростуть чудові запашні квіти, та збирала їх солодкий нектар. Вона багато розповідала дітям про різноманітний веселковий світ рослин, їх чарівний аромат. Діти любили свою меншу сестру, дбали про неї. Вони змайстрували їй теплого вулика, щоб було де сховатися від негоди та лютої зими. А бджілка дарувала їм духмяний мед.

Минув час. Якось брат і сестра знову звернулися до батька.

Казкар іде геть. Входить чоловік сідає на лавку. До нього підбігають діти.

Хлопчик. Тату, ми вже знаємо, що за морем та за горою є пустелі, ліси, рівнини й інші моря.

Дівчинка. Проте, татусю, хочеться дізнатися, яке море завглибшки і чи живе хтось у морській воді. Чи можна нам пірнути й подивитися?

Чоловік. Діточки мої, на жаль, людина не може довго знаходитися під водою. Проте не засмучуйтеся. Мине час, і з’явиться у вас менша сестра, яка зможе плавати глибоко в морі. Ось вона й розповість вам, чи є життя в морських глибинах. А зараз ходімо, допоможемо матусі у господарстві.

Виходять. З’являється казкар.

Казкар. Діти з нетерпінням чекали на сестру, яка вмітиме опускатися на дно морське. І ось одного дня…

Казкар іде геть. З’являється чоловік.

Чоловік. Гей, діти, біжіть мерщій до моря зустрітися з сестрою меншою.

Підбігають зраділі діти.

Чоловік. Ось вона, ваша сестра-рибка. Вона розповість вам про те, чим ви цікавилися.

Під тиху музику з’являється рибка.

Рибка. Любі мої братику й сестричко. Підводний світ дуже багатий. Там є безліч рослин казкової краси. Живуть там різноманітні риби й тварини, малесенькі та велетенські.

Музика звучить голосніше. З’являються інші мешканці моря й разом з рибкою виконують танок.

Рибка. Наші морські родичі не можуть жити без води. Тому, рідні мої, прошу вас, як побачите рибку чи якусь водяну істоту, яка випадково опинилася на березі – мерщій опустіть її у воду, щоб не загинула, врятуйте їй життя. Обіцяєте?

Чоловік і діти (разом). Обіцяємо.

Рибка. До побачення.

Морські істоти зникають.

Діти. До побачення.

Діти й чоловік ідуть геть. З’являється казкар.

Казкар. З того часу на землі з’явилося безліч пташок, комах, мешканців водойм. Брат і сестра стали дорослими. Вони все життя пам’ятали, що поряд з ними усюди – на землі, у повітрі, у воді – живуть їхні менші брати, і завжди приходили їм на допомогу в скрутну годину.

Любі діти, а чи піклуєтесь ви про братів ваших менших?

Звучить музика. Усі дійові особи з’являються на сцені, тримаючись за руки і всміхаючись одне одному.

Кінець

Конспект уроку

Тема: Охорона тварин. Тварини з Червоної книги України.

Мета: дати уявлення про Червону книгу України, місце в ній тварин, необхідність їх охорони; виховувати відповідальне ставлення до збереження природи, прагнення брати участь у природоохоронній діяльності; розвивати навички культурного поводження серед природи.

План уроку:

Фенологічні спостереження.

І. Мотивація.

ІІ. Оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів.

ІІІ. Надання необхідної інформації.

ІV. Інтерактивна вправа 1.

V. Інтерактивна вправа 2.

VІ. Підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку.

Хід уроку

Організація до уроку.

Подивіться, будь ласка, чи все ви приготували до уроку. Погляньте один на одного, посміхніться, побажайте один одному гарного уроку. Сядьте рівненько. Розпочнемо урок!

Фенологічні спостереження.

Ви сьогодні йшли до школи, спостерігали за природою. Скажіть, які зміни відбулися в живій природі, порівняно з ранньою весною? (розпускаються листочки, квіточки, зазеленіла трав, літають комашки).

А які зміни відбулися в неживій природі? (Яскравіше світить сонечко, стало тепліше).

І. Мотивація.

Земля – чудова, прекрасна планета. І все навкруги тішить око. І кожна тваринка, кожна рослинка має свою неповторну красу.

1. Вправа «Незакінчене речення». Закінчити речення, розпочате вчителем.

1. На мою думку, охороняти природу потрібно тому, що… (без неї не може жити людина).

2. На мою думку, охороняти природу потрібно… (кожній людині).

3. Людина – це теж… (частина живої природи).

4. Тварини дають людині… (одяг, молоко, м’ясо).

2. Прослуховування казки «Велика бура собака» (аудіозапис).

А зараз, подивіться на всі ці малюнки, пригадайте про що ми говорили, і скажіть, яка ж тема сьогоднішнього уроку? (після прослуховування думок, вчитель відкриває тему уроку).

ІІ. Оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів.

Колективне читання теми уроку, записаної на дошці.

Технологія «Мозковий штурм». Що я буду знати після сьогоднішнього уроку (жодна думка не заперечується, не обговорюється).

ІІІ. Надання необхідної інформації.

Перегляд комп’ютерної презентації на тему: «Охорона тварин. Червона книга України».

Коротка розповідь вчителя про охорону тварин, як підсумок презентації. Розгляд наочності, яка не ввійшла до презентації.

ІV. Інтерактивна вправа 1. «Метод «Прес». Поділ на пари.

а). Чи потрібно охороняти тварин?

«Я вважаю, що…» (охороняти тварин необхідно);

«…тому, що…» (без них не зможе жити людина);

«…наприклад…» (якщо тварини загинуть, то і людина не буде мати, що їсти, не зможе отримувати теплий одяг);

«Таким чином…» (охорона тварин – дуже корисна справа).

б) Для чого назви деяких тварин, поміщають до Червоної книги?

«Я вважаю, що…» (таке роблять для того, щоб люди знали, яких тварин слід оберігати);

«…тому, що…» (багато людей не знають, які саме тварини перебувають на межі зникнення);

«…наприклад…» (вуж, ящірка, беркут);

«Таким чином…» (У Червоній книзі ми знаходимо тих тварин, яких слід оберігати).

V. Інтерактивна вправа 2. «Питання – відповідь».

Клас поділяється на 2 групи. Кожна група готує ряд запитань і відповідей з теми (3–5 хвилин). Пізніше учні обмінюються запитаннями.

VІ. Підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку.

Підсумовування результатів діяльності на основі висловлених думок у «Мозковому штурмі».

Домашнє завдання.

Також у додатках наводимо зразки інших виховних заходів, які ми пропонуємо для проведення для формування екологічної культури.

Застосування наведених форм роботи сприяє формуванню таких якостей як розподіл уваги, її концентрація, володіння мовлення мовленням, жестами та мімікою. Завдання розвивають абстрактне мислення, аналітичне сприймання, творчість, уяву, фантазію. Раціональне поєднання різноманітних форм роботи сприятиме формуванню інтересу до екологічного матеріалу, готовності до самостійної роботи щодо збереження та захисту природи.

В кінці експерименту ми провели контрольні зрізи з метою визначення позитивної динаміки рівня сформованості екологічної культури учнів обох класів.

З цією метою були запропоновані завдання з предмета «Я і Україна» (2 клас).

Завдання були запропоновані такі:

1. Напиши, яку користь приносять людям птахи.

2. Заповни таблицю.

Звір	Дикий чи свійський	Хижий, рослиноїдний чи всеїдний
Куниця
Свиня
Коза
Лось
Ведмідь

3. Закресли те, що шкодить тваринам.

Результати виконання завдань

Класи	Рівні навчальних досягнень учнів (у%)
Високий	Достатній	Середній	Початковий
Експериментальний	22	46	32	–
Контрольний	14	42	40	4

Дані таблиці показують, що якість виконання завдання в експериментальному класі значно вища, ніж у контрольному у порівнянні з результатами на початку.

В експериментальному класі кількість учнів, що виконали завдання на високий рівень становить 22%, що на 8% більше, ніж у контрольному класі, а на достатній рівень у експериментальному класі виконали завдання на 4% більше, ніж у контрольному класі. На середній рівень у експериментальному класі виконали завдання на 8% менше, ніж у контрольному.

Наведені результати контрольних зрізів свідчать про те, що система пропонованих дидактичних умов виховання екологічної культури оптимально сприяє розвитку пізнавальних інтересів учнів молодшого шкільного віку. А отже гіпотеза нашого дослідження справдилася.

2.3 Результати експериментального дослідження

Основним завданням нашого дослідження ми вбачали віднайти шляхи удосконалення процесу формування екологічної культури учнів початкових класів, поглибити розуміння дітьми взаємозв’язків у природі, взаємозалежності між її об’єктами та явищами.

Однією з педагогічних умов ефективного формування екологічної культури молодших школярів є цілеспрямоване та системне планування уроків, виховних заходів з використанням екологічно спрямованого матеріалу, зв’язок його з життям, що забезпечує підпорядкованість всієї ековиховної роботи загальній меті, знання цієї мети вихователями і вихованцями, нетерпимість до стихійності у вихованні, наявність перспективи, проектування рівня екологічної культури особистості відповідно до запланованої мети.

Аналіз контрольних робіт показав причини припускання учнями помилок:

– теоретичний матеріал не пов’язується з практичною діяльністю, не ілюструється конкретними прикладами з життя;

– при роботі з дітьми рідко використовуються форми самостійного дослідницького характеру;

– несистематично використовуються завдання творчого змісту.

В наслідок цього учні допускають помилки при:

– потребі пов’язати теорію (матеріал підручника, розповідь вчителя) з практичною діяльністю;

– наведенні конкретних прикладів із життя;

– встановленні взаємозв’язків;

– самостійній роботі, особливо дослідницькій;

– обґрунтуванні власних відповідей.

Разом з тим, після виправлення вищенаведених педагогічних помилок, можемо показати результати нашого експерименту, які видно з графіку.

Графік 1. Показники рівня сформованості екологічної культури молодших школярів у наслідок педагогічного експерименту

Розроблена експериментальна методика 10% учнів молодшого шкільного віку одержати базу для переходу на високий рівень. При цьому, на 6% зменшилась кількість учнів із показниками середнього рівня, а учнів з початковим рівнем не стало.

Отже, основними науковими результатами дослідження, на нашу думку, є розроблена і обґрунтована нами методика роботи з ефективного формування екологічної культури молодших школярів, а також визначення педагогічних умов такого формування.

Якісно-кількісний аналіз контрольних зрізів підтвердив ефективність проведеної дослідно-експериментальної роботи, адже 22% учнів покращили свій рівень навчальних досягнень.

Отже, запропонована нами методика із використанням педагогічних умов цілеспрямованості, зв’язку з життям, наступності, єдності вимог школи, сім’ї і громадськості та застосування краєзнавчого матеріалу є ефективною формою роботи з формування екологічної культури учнів початкових класів.

Висновки

Головна мета освіти на сучасному етапі трансформації навчально-виховних закладів, як зазначається в офіційних документах, – створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина країни, формування покоління, здатного навчатися вподовж життя, створювати і розвивати цінності громадянського суспільства (в числі і екологічні). Цьому мають сприяти пошуки нових педагогічних технологій, створення такого освітнього середовища, яке б забезпечило кожному учневі змогу виявити закладене в ньому від природи творче начало і сформувати здатність бути суб’єктом розвитку своїх здібностей і, в підсумку, стати суб’єктом своєї життєдіяльності.

Актуальність проблеми розвитку екологічної культури випливає сама собою. Адже, як відомо, у сучасному світі намітилося немало негативних тенденцій в екології.

Екологічне виховання покликане забезпечити підростаюче покоління про взаємозв’язок природи і суспільства, допомогти зрозуміти багатогранне значення природи для суспільства в цілому і кожної людини зокрема, сформувати розуміння, що природа – це першооснова існування людини, а людина – частина природи, виховати свідоме добре ставлення до неї, почуття відповідальності за навколишнє середовище як національну і загальнолюдську цінність, розвивати творчу активність щодо охорони та перетворення оточуючого середовища, виховувати любов до рідної природи.

Багато уваги формуванню екологічної культури молодших учнів приділяв В.О. Сухомлинський. Працюючи в Павлиській школі, учений справді створив оригінальну систему екологічного навчання молодших школярів. Змістом цієї системи Василь Олександрович вважав:

1) досягнення тісного взаємозв’язку людини і природи;

2) проведення уроків мислення в природі;

3) систему творчих робіт екологічного спрямування;

4) стимулювання інтелектуальних і естетичних почуттів дитини.

Гіпотезу нашого дослідження про те, що формування екологічної культури учнів буде більш раціональним і продуктивним за умови оптимального використання різноманітних завдань, ігор екологічного спрямування, ми перевірили на матеріалі проведених нами уроків, бесід з вчителями, спостережень навчально-виховного процесу. Варто сказати, що результати експериментального дослідження підтвердили правильність нашої гіпотези.

Таким чином, як показали результати педагогічного експерименту, якісні зміни освіти починаються з формування нового погляду вчителя на своє місце і роль у навчальному процесі, нового ставлення до учня. Емоційний комфорт, набуття нового особистісного досвіду людських стосунків, що ґрунтуються на само- і взаємоприйнятті та підтримці, цінність розвитку і саморозвитку – всі ці завдання освіти стосуються не тільки учнів, а й учителів.

Професійні завдання педагога, що займається екологічною освітою, потребують від нього, як показує дослідження, нового ставлення до самого себе, проникнення у свій внутрішній світ, професійного самовдосконалення.

Список використаної літератури

Алексюк А.М. Загальні методи в школі. – К., 1973.

Білявський Г.О., Фурдуй Р.С. Основи екологічних знань. Підручник. – К.: Либідь, 1996. – 288 с.

Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. – М.: Педагогика, 1968. – 412 с.

Бугай О.В., Білокопитова В.С. Завдання для тематичного контролю знань з біології. 6 клас. – Харків: Ранок, 2001. – 64 с.

Ващенко Н.І. З досвіду екологічного виховання молодших школярів // Початкова школа. – 1990. – №8. – С. 40–44.

Виховуємо екологічну культуру // Початкова освіта. – 2004. – №14. – С. 2.

Гавриленко О. Як навчати екологічного прогнозування // Початкова школа. – 1997. – №12. – С. 42–45.

Глухова Н. Емоційне спілкування дитини з природою як умова творчого осягнення світу // Дошкільне виховання. – 2001. – №10. – С. 16–19.

Горелов Л.А. Экология. – М: Центр, 2000. – С. 192–208.

Дивосвіт природи / Чернігівщини. Книга 1. Зелений оксамит лісів: Навч. посіб. для вчителів / Колектив авторів. – Чернігів, 2001. – 52 с.

Дерябо С.Д., Ясвин Б.А. Екологическая педагогика й психология. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1996. – 480 с.

Екологічне виховання в початковій школі / Упоряд.: І. Васильченко, О. Кондратюк. – К.: Редакція загальнопедагогічних газет, 2005. – 128 с.

Екологічні ігри на природі // Хімія. Біологія. – 2004, грудень. – №68, 72.

Іванова О. Формування екологічної культури // Початкова школа. – 1998. – №8. – С. 40–43.

Іванова О. Дидактичні ігри як засіб екологічного виховання // Початкова школа. – 1998. – №12. – С. 25–26.

Іванова О. Формування екологічної культури // Початкова школа. – 1998. – №8. – С. 40–42.

Іващенко С. Екологічна культура в контексті національного виховання // Освіта і управління. – 1999. – №4. – С. 107–115.

Ідеї формування екологічної культури молодших школярів у педагогічній спадщині В. Сухомлинського // Наукові записки ТДПУ ім. В. Гнатюка: Педагогіка. – Тернопіль. – 2002. – Вип. 5. – С. 56–59.

Іщенко Л. Наступність в екологічному вихованні // Початкова школа. –1998. – №9. – С. 31–34.

Карпенко Ю.О., Графік М.В. Загадковими стежками «Ялівщини». – Чернігів, 2002. – 40 с.

Карпенко Ю.О., Графік М.В. Зелений туризм на Чернігівщині. – Чернігів, 2003. – 100 с.

Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. – К., 1997.

Ковальчук І. Виховання екологічної свідомості // Початкова школа. – 1999. – №10. – С. 13–17.

Колесник М.О., Грубінко В.В. Екологічне виховання учнів на засадах «глибинної екології» / Методичні рекомендації для студентів педагогічних навчальних закладів та вчителів. – Тернопіль: Вид-во ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2002. – 52 с.

Колесник М.О. Форми, засоби та методи екологічного виховання учнів // Екологічний вісник. – 2006. – С. 80–85

Крисоченко В.С. Екологічна культура. – К.: Заповіт, 1996. – С. 13–23, 216–251.

Клименко С. Трудове виховання як компонент природоохоронної справи // Початкова школа. – 1998. – №9. – С. 35–37.

Ковальчук І. Актуальні проблеми екологічної освіти та виховання / Ковальчук І., Ковальчук Т. // Педагогічна думка. – 2005. – №4. – С. 80–85.

Ковальчук І. Виховання екологічної свідомості // Початкова школа. –1999. – №10. – С. 17–19.

Колесник М.О. Форми, засоби та методи екологічного виховання учнів // Екологічний вісник. – 2006. – №3. – С. 15–19.

Коренева І. Правові аспекти екологічного виховання // Початкова школа. – 1999. – №10. – С. 19–20.

Леонтьев А.Н. Потребности, мотивы и эмоции // Психология эмоций: Тексты / Под ред. В.К. Вилонаса, Ю.Б. Гиппенрейтер. – М.: Педагогика, 1984. – С. 162–171.

Маркова А. Формування мотивації навчання в шкільному віці. – М.: Просвещение, 1983. – 96 с.

Маршицька В. Екологічні проекти // Дошкільне виховання. – 2001. – №5. – С. 14–16.

Плахотип О. Як ми хочемо прогресу: екологічна освіта школярів // Світло. – 2000. – №3. – С. 37–39.

Плохій З.П. Природа як пізнавальна цінність // Дошкільне виховання. – 2001. – №6. – С. 19–216.

Подласый. И.П. Педагогика. Новый курс: Учебник для студ. пед. вузов: В 2 кн. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999. – Кн.1: Общие основи. Процесе обучения. – 576 с.

Реймерс Н.Ф. Природопользование. Словарь-справочник. – М.: Мысль, 1980.

Русак Т.М. Форми і методи екологічного виховання в школі // Хімія. Біологія. – 2003, травень. – №28.

Радченко Т., Кудлай С. Екологічне навчання і виховання молодших школярів // Початкова школа. – 1997. – №3. – С. 14–15.

Рева Ю. Розвиток особистості дитини через екологічний фактор // Рідна школа. – 1999. – №2. – С. 44–46.

Різник Л. Народні традиції ставлення до природи як метод екологічного виховання // Початкова школа. – 1998. – №7. – С. 23–24.

Різник Л Проблеми екологічного виховання молодших школярів // Школа першого ступеня: теорія та практика. – Переяслав-Хмельницький, 2002. – Вип. 1. – С. 112–123.

Руденко Л. Народні традиції в екологічному вихованні учнів // Рідна школа. – 2001. – №2. – С. 38–40.

Современные проблеми экологии /ред. А. Касьяна/. – М.: Просвещение, 1997. – 94 с.

Степанюк А. Формування у школярів емоційно-ціннісного ставлення до живої природи // Шлях освіти. – 1999. – №4. – С. 12–14.

Тарасенко Г. Вчимося шанувати життя у природі // Початкова школа. – 2001. – №6. – С. 27–30.

Ткаченко О. Виховання екологічної чуйності до природи у процесі гри // Початкова школа. – 1998. – №4. – С. 30–32.

Ткачук Г.П. Формування екологічної культури учнів. – К.: Т-во «Знання» УРСР, 1988. – 32 с.

Формування екологічної культури учнів // Рідна школа. – 2003, №8. – С. 50–51.

Химинець О.В., Химинець В.В. проблеми екологічного виховання учнів. – Ужгород, 1995. – 94 с.

Химинець О. Психолого-педагогічні основи екологічного виховання // Початкова школа. – 1998. – №4. – С. 38–40.

Хлонь Н. Стежина екологічних знань і вмінь // Початкова школа. – 1999. – №10. – С. 21–22.

Царик Л. Грубінко В. До концепції національної програми екологічної освіти і виховання у загальноосвітній школі / Еколого-географічні дослідження в сучасній науці. – Тернопіль, 1999. – С. 83–84.

Шаповал О. Рухливі ігри екологічного спрямування // Початкова школа. – 1999. – №4. – С. 22–24.

Шарко В.Д. Екологічне виховання учнів під час вивчення фізики. – К., 1990. – 207 с.

Шевців З. Виховання бережливого ставлення до природи // Початкова школа. – 1993. – №10. – С. 39–40.