Система корекційних вправ для занять з дітьми, що мають фонетико-фонематичні вади мови

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Особливості формування фонетико-фонематичного виникнення вад мови та методи корекції

1.1 Виникнення вад мови та методи корекції

1.1.1 Особливості розвитку фонематичного слуху

1.1. 2 Патології розвитку захворювань (дизартрії, ринололії, афазії та інші, коротка характеристика хвороб мови), що сприяють виникненню фонетико-фонематичних дефектів мови

1.2 Особливості занять з дітьми дошкільного віку, що мають фонетико-фонематичні вади мови

1.2.1 Особливості корекційних занять з дітьми дошкільного віку, що мають фонетико-фонематичні вади мови

1.2.2 Можливості впровадження корекційних вправ в навчально-виховному процесі фізичного виховання дітей дошкільного віку

Розділ 2. Задачі, методи та організація дослідження

2.1 Задачі дослідження

2.2 Характеристика методів дослідження

2.3 Організація дослідження

Розділ 3. Розробка методичних рекомендацій по проведенню логопедичних занять з дітьми дошкільного віку, що мають фонетико-фонематичні вади мови

3.1 Можливість впровадження корекційних вправ в процесі фізичного виховання дітей дошкільного віку

3.2 Розробка рекомендацій по впровадженню логоритмічних занять для дітей дошкільного виховання з урахуванням віку дітей

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

За останні роки поглибилися методолого-методичні принципи логопедії, створене її програмно-методичне забезпечення, виконаний ряд фундаментальних і практикоориєнтованих досліджень, спрямованих на вивчення, подолання і попередження порушень розвитку мови.

Актуальність:

З кожним роком збільшується кількість дітей з фонетико-фонематичними вадами мовлення. Тому проблема полягає в тому, що за допомогою логаритмічних впорав ці вади якнайшвидше ліквідувати. До цієї категорії відносяться діти з нормальним слухом та інтелектом.

З розвитком логопедичної науки, фізіології і психології мовлення, стало зрозуміло, що у випадках порушення артикулярної інтерпретації почутого звуку може погіршуватися його сприйняття.

Робоча гіпотеза: передбачалось, що впровадження в практику роботи вчителів фізкультури корекційних вправ дозволить підвищити ефективність виправлення фонетико-фонематичних вад мови.

Метою дослідження: є впровадження системи корекційних вправ для занять з дітьми, що мають фонетико-фонематичні вади мови.

Об`єкт дослідження: навчально-виховний процес фонетико-фонематичні вади мови.

Суб`єкт дослідження: діти, які мають фонетико-фонематичні вади мови

Завдання дослідження:

1. Вивчити процес формування фонематичного сулху дітей дошкільного віку та причини виникнення вад мови

2. Вивчити особливості корекційних занять з дітьми дошкільного віку, що мають фонетико-фонематичні вади мови

3. Узагальнити дані науково-дослідницької роботи по впровадженню корекційних вправ в процесі фізичного виховання дітей дошкільного віку;

4. Розробити методичні рекомендації по проведенню занять з метою корекції фонетико-фонематичних вад мови.

Методи дослідження:

1. Аналіз наукової і науково-методичної літератури.

2. Аналіз педагогічного досвіду.

3. Педагогічне спостереження

4. Практичні розробки занять

Наукова новизна: узагальнені сучасні наукові дані про деякі шляхи підвищення ефективної корекції фонетико-фонематичних вад мови при застосування різних вправ.

Практична значимість: в процесі фізичного виховання розроблена система корекційних вправ для занять з фізичного виховання з дітьми, що мають фонетико-фонематичні вади.

Розділ 1. Особливості формування фонетико-фонематичного виникнення вад мови та методи корекції

1.1 Виникнення вад мови та методи корекції

1.1.1 Особливості розвитку фонематичного слуху

Фонематичний слух – тонкий систематизований слух, який має здатність здійснювати операції розрізнення і операції фонем, які складають звукову оболонку.

Фонематичне сприймання – спеціальні розумові дії та диференціації фонем і встановленню звукової структури слова. Порушення фонематичного слуху виявляються в сприйнятті власної мови як нормальної, що пояснюється зниженням артикуляційні кінестезії і патологічний зворотний зв'язок.

Корекційно-педагогічна робота з усунення ринолалії передбачає диференційований підхід до хворих у залежності від особливостей будови артикуляційного апарата, голосоведения, звуковимови, міцності патологічних навичок, стану слуху й індивідуальної реакції хворого на свій стан. Однак для усіх хворих прийняті три загальних етапи роботи:

1) активізація піднебінно-глоткового затвора, корекція дихання, вироблення спрямованого повітряного струменя;

2) постановка голосу, підготовка органів артикуляції до виправлення звуковимови;

3) координація навичок правильного фонаційного дихання, голосоведення і вимови, постановка приголосних звуків.

Основою для корекції голосу і мови при ринолалії є нормалізація дихання. З огляду на те, що в даної категорії хворих функція зовнішнього дихання з народження розвивалася з відхиленнями, постановці як фізіологічного, так і фонаційного дихання приділяється важливе місце в комплексі заходів відновного лікування.

На заняттях в кабінеті лікувальної фізкультури виробляють навичка діафрагмально-реберного дихання зі співвідношенням вдиху до видиху 1:3. Цей тип дихання дозволяє збільшити життєву ємність легень, регулювати діафрагмою і міжреберними м'язами швидкість видиху, фонірувати у грудному регістрі, у результаті чого в остаточному підсумку подовжується видих і зменшується носовий відтінок голосу.

Постановці фонаційного дихання передує виконання вправ для вироблення спрямованого повітряного струменя, без якого неможливі ні ротовий видих, ні артикуляція мовних фонем.

Корекція фонаційного дихання передбачає вироблення подовженого мовного видиху на «опорі». Відчуття «опори» досягається довільним контролем за поступовому, рівнобіжним видихом і рівним по довжині синтагмі підйомом діафрагми і наступним її розслабленням. Спочатку для засвоєння кінестезії рекомендується стоячи вимовляти перебільшене звукосполучення «пф – ф – ф ...» піднімаючи діафрагму, а потім, завершивши проголошення, розслабити її. Подібним чином вправляються в проголошенні всіх голосних і доступних фрикативних фонем. Пізніше переходять до проголошення ізольованих слів, «дієвідміні» фраз на «опорі» і не тільки привчають хворих виконувати на «опорі» усі мовні вправи, але і намагаються якомога раніше ввести цю навичку в побутову мову.

Після оволодіння навичкою протяжливого проголошення слів з «опорою» на «р і голосні в грудному регістрі, аналогічно відпрацьовують інші згодні звуки в міру їхньої корекції (спочатку фрикативні, потім вибухові). При цьому указують хворому на необхідність редукції приголосних звуків у слові, коротке ненапружене їхнє проголошення й проголошення голосних фонем. Цю манеру проговорювання уводять у фрази і побутову мову, поступово, у міру автоматизації навички, підводячи її до звичайного темпу. Для дітей, підлітків і жінок, що володіють високим голосом, фізіологічна фонація в головному регістрі, але носовий відтінок голосу в цьому випадку зменшується тільки при достатньому піднебінно-глотковому затворі і рухливій піднебінній фіранці.

Вокальні вправи при ринолалії в підлітків і дорослих дозволяють не тільки збільшити рухливість піднебінної фіранки, але і розвити слух і розширити діапазон голосу. Вправи охоплюють середній діапазон голосу хворого. Спів крайніх нот діапазону неприпустимий. Початкові вправи будуються на терціях, потім переходять до співу тризвуку по звукоряду і до доступних музичних фраз з популярних пісень. Для тренування голосу немає необхідності співати, називаючи ноти. Хворі співають голосні звуки, виконуючи вправи, як вокалізи, 3—5 разів підряд у 2—3 прийоми на протязі одного заняття.

Велику увагу потрібно приділяти вихованню фонематичного слуху. Робота ця повинна проводитися у визначеній послідовності. Спочатку відпрацьовується диференціація голосних на початку, в середині, наприкінці слова (у плані сприйняття), потім самостійна вимова слів із голосними звуками, придумування нових слів з голосними; диференціація слів з голосними, що відпрацьовуються, на слух, а потім із власного вимовляння. Така ж послідовність дотримується й у роботі з диференціації приголосних звуків. Спочатку беруться наявні в дитини приголосні звуки, причому далекі за своїми моторними і акустичними властивостях (наприклад, звуки л — к). Потім беруться знову поставлені звуки, причому спочатку проводиться робота з диференціації звуків різних артикуляторних груп, а потім диференціація звуків, близьких між собою і що змішуються (л — к, р — к, р -л).

При логопедичних заняттях з дітьми, що мають явища апраксії, логопед широко використовує наочність, образність, зв'язуючи необхідну артикуляційну позу того або іншого звуку з визначеним уявленням, наприклад: «парус».— підйом переднього краю мови для звуку ш, «свисточек» — для звуку с, “кулочок” – для звуку к, “паровоз” – для звуку ч і т.д.

Будова і конфігурація порожнин надглоткових резонаторів, їх м'язових стінок мають величезне значення в перетворенні основного ларингеального звуку в людський голос завдяки індивідуальному тембральному забарвленню. При збільшенні або зменшенні частки участі тієї або іншої порожнини черепа в резонансі відразу специфічно змінюється тембр голосу. Найбільш помітний і неприємний для слухача надлишковий носовий (назальний) відтінок голосу — відкрита ринофонія. При відкритої ринофонії носова порожнина стає парним ротової порожнини резонатором унаслідок порушення анатомічної цілості піднебіння або функціональної недостатності піднебінно-глоткового затвора, коли не забезпечується ізоляції порожнин носа в потоці мови. Найчастіше відкритої ринофонією страждають особи з уродженим незаростанням піднебіння, у їх голосі крім тембральных змін, виникають і інші відхилення.

1.1.2 Патології розвитку захворювань (дизартрії, ринололії, афазії та інші, коротка характеристика хвороб мови), що сприяють виникненню фонетико-фонематичних дефектів мови

У роботах Р. Е. Левиної, В. К. Орфинської, Л. П. Голубєвої і інших є цікаві спостереження про звукові порушення при різних рівнях недорозвинення мови в дітей. Так, наприклад, вони відзначають, що діти з недорозвиненням мови в більшості випадків користуються значною кількістю звуків, однак багато хто з них не всі звуки вимовляють правильно. Ці дані відносяться до старшого дошкільного і молодшого шкільного віку.

Задачею нашої роботи було простежити особливості звукових порушень у дітей у віці 4—6 років (це вік, коли й у нормі можливі всякого роду відхилення від правильної вимови, так називане фізіологічна недорікуватість) і виявити найбільш характерні порушення звукової сторони мови при різних видах мовних розладів.

Діти з нормальним розвитком до 4 рокам користуються більшістю звуків рідної мови. Несформованими в цьому віці залишаються іноді шиплячі звуки і ротові соноры (р, л), що можуть або опускатися, або спотворюватися, або замінятися іншими звуками. Як правило, звукові заміни (субститути) до чотирирічного віку виявляються стабільними і кількість варіантів звичайно не перевищує двох.

Приведемо дані аналізу двох типів порушень фонетичної сторони мови, що найбільш часто зустрічаються, — звукові заміни і перекручування звуків.

Аналіз проводився двічі: при надходженні і при виписці дитини. Це дало можливість зробити деякі" висновки про найбільш загальні тенденції в динаміку фонетичного розвитку дітей з різними мовними порушеннями.

Обстеження велося за наступним планом:

1. Ізольована вимова звуків (самостійне і відбите).

2. Звуки в складах (відкритих і закритих).

3. Звуки в окремих словах (початок — середина — кінець, при стіканні згодних).

4. Звуки в мовному потоці.

Відповідно до клінічної картини «мовного порушення діти були розділені на три групи:

перша група — діти з моторної алалією;

друга група — діти з дизартричними розладами;

третя група — діти з заїкуватістю.

Перша група. До цієї групи були віднесені діти, у яких мовний дефект не обмежувався тільки дефектом фонетичної сторони мови. Порушення сполучилося з порушенням словника і граматичного ладу, тобто було порушення всіх компонентів мови. Таких дітей називають моторними алаликами. Як показують спостереження, по характері звукових порушень моторні алалики неоднорідні.

За аналогією з моторними афазиками, яких проф. А. Р. Лурія поділяє на аферентних і еферентних, ми умовно розділили дітей першої групи на дві підгрупи.

Так, у першу підгрупу ввійшли діти, у яких недорозвинення мови зв'язане з порушенням аферентних моторних систем. Друга підгрупа — діти з порушенням еферентних моторних систем.

Для цих дітей найбільш характерною рисою є пошуки артикуляцій. Ці пошуки артикуляцій не завжди виявляються вдалими, унаслідок чого найбільш відмітною особливістю порушення звуковимови є звукові заміни. Звукові заміни найчастіше носять різноманітний характер (до 5—6 замін одного звуку): шуба — суба, туба, фуба, хуба, щуба, і т.п. Іноді діти заміняють найбільш прості в артикуляційному відношенні звуки складними, і навпаки. Наприклад, собака — шабака, чабака, цабака, тобто більш простий звук із заміняється більш складним ш, ч, ц, хоча- ці звуки (ш, ц, ч) у самостійній мові дітей можуть отсутствовать або замінятися іншими: чай — тяй, сяй; шапка — сяпка, фапка; чапля — тяпля, сяпля.

З ускладненням текстового матеріалу збільшується кількість порушень у вимові Так, у складах звичайно буває до трьох замін, а в словах і фразах — до п'яти-шести.

Можна відзначити також, що при ізольованій вимові звуку або при проголошенні звуку в складі спостерігаються в основному заміни звуків, близьких по артикуляції, а при проголошенні звуків у словах і фразах спостерігаються найрізноманітніші заміни. Наприклад, склад ра дитина вимовляє як ля або я, тобто заміняє звук р звуками, відносно близькими ль або йот. У слові «рама» звук р заміняється всілякими звуками: ляма, дама, гамору, вама.

У словах, що ввійшли в повсякденну мову (простому або складні по звуковому складі), звуки можуть вимовлятися правильно і можуть бути всілякі заміни, наприклад: бада, пекла (вода), аова, пекла (корова).

Це пояснюється своєрідною особливістю в динаміці формування звуковимови. Тому що відсутні в ізольованій вимові звуки самостійно в цих дітей майже не формуються, їх необхідно поставити. Особливі труднощі виникають на етапі "автоматизації звуків і включення їх у слова. Автоматизований звук у знову “придбаний” дитиною словник входить краще, ніж у той, котрим дитина користувалася раніш. У словах, що раніше вимовляла дитина, звуки заміняються як і раніше (це ж відзначається й у нормі), наприклад: літак — фамолет, пшмалет, хамалет (стара вимова). Слова, знову опановані, дитина вимовляє правильно, наприклад: сова, чоботи.

У зв'язку з цим приходиться звукову оболонку майже кожного слова формувати заново. За час перебування дитини в стаціонарі вдається звичайно автоматизувати в нових і старі словах одну групу звуків або з однієї артикуляційної групи 1—2 звуки (наприклад, з, з із групи свистячих звуків).

У дітей другої підгрупи помітно обмежені експресивний словник і практично відсутня фраза. Майже не відзначаються пошуки артикуляцій на відміну від дітей першої підгрупи. Заміни звуків звичайно стабільні й одиничні. Наприклад, звук ш заміняється або звуком с, або звуком т (шуба — суба, туба).

Для дітей цієї підгрупи характерні заміни більш складних в артикуляторному відношенні звуків більш простими (с — т), немає різких розходжень між вимовою звуків у складі, у словах і фразах, тобто кількість варіантів замін стабільна (якщо два варіанти в складах, стільки ж залишається в словах).

У ряді випадків у дітей цієї підгрупи, на відміну від дітей першої підгрупи, ізольований звук вимовляється менш чітко, ніж у складі або в слові. У словах звук вимовляється правильно, а в ізольованому виді або зовсім опускається, або спотворюється. У дітей даної підгрупи раніше відсутні звуки або виникають самостійно в процесі роботи над словником і фразою, або викликаються по наслідуванню. Труднощі в постановці звуків спостерігаються в основному при перекручуванні в звукопроизно-шении (бічне, межзубное й ін.). Автоматизація звуків вимагає тривалого часу, і її успіх багато в чому залежить від динаміки розвитку словника і фрази.

Звуки автоматизуються в першу чергу в знову придбаних дитиною словах і з працею включаються в раніше, що мався словник. Формування звукової сторони мови в цих дітей йде паралельно з розвитком словника -і фрази. Розглянемо результати порівняльного аналізу особливостей порушень звукової сторони мови в дітей.

Діти першої підгрупи	Діти другої підгрупи
1. Пошуки артикуляцій.	1. Пошуки артикуляцій не відмічаются.
2. Звукові заміни носять множинний характер.	2. Звукові заміни одиничні,
3. Спостерігаються різкі кількісні розходження між вживанням звуків у складах, словах і фразах: у складах до трьох замін, словах і фразах до п'яти-шести.	3. Немає різких розходжень між вимовою звуків у складі, у словах і фразах, тобто кількість варіантів стабільно. Якщо два варіанта в складах, стільки ж залишається в словах.
4. Частіше спостерігаються спотворення звуків і заміни одних звуків іншим, рідше — пропуски звуків.	4. Характерні перекручування звуків, заміни, пропуски.
5. При ізольованому вимовлянні звуків або при вимовлянні звуку в складі спостерігаються в основному заміни звуків, близьких по артикуляції, а при вимовлянні звуків у словах і фразах спостерігаются найрізноманітніші заміни.	5. Ізольований звук часто вимовляється гірше, ніж у складі або словах. У словах звук може вимовлятися правильно, а ізольований не вимовляється або промовлятися неправильно

З огляду на розходження в характері звукових порушень у дітей першої і другої підгрупи виникає необхідність деференційованого підходу до усунення недоліків вимови звуків.

Так, при роботі з дітьми першої підгрупи основна увага приділяється вихованню правильної вимови наявних в активному словнику дитини слів і фраз, використовуючи зоровий і тактильний аналізатори. При роботі з дітьми другої підгрупи основна увага приділяється розвиткові словника і фрази і формуванню звуковимови на базі накопиченого мовного матеріалу. Крім того, при роботі з дітьми першої підгрупи ведеться робота над постановкою звуків, а з дітьми другої підгрупи в основному над уточненням артикуляції звуків і включенням цих звуків у мову.

Друга група. У цю групу ввійшли діти, у яких при медичному обстеженні виявилася чітка неврологічна симптоматика (парези тих або інших черепномозкових нервів) і в зв'язку з цим явища дизартрії.

Мовна патологія цих дітей обмежувалася порушенням фонетичної сторони мови. Словник і фраза в них сформовані. Причини неправильного звукозвуковимовляння були моторного порядку, тобто страждала рухова система. Причому патологія носила стійкий характер. Мовосприймаюча система була збережена. У тих же випадках, коли мали місце деякі недоліки фонематичного слуху, вони носили вторинний характер.

Аналіз звукової сторони мови в дітей даної групи показав, що найбільш характерним для них є перекручена вимова тих або інших звуків або групи звуків (міжзубний, бічний, сигматизм і т.д.). Заміни бувають у межах однієї групи , або суміжних груп, у залежності від моторних порушень. Як правило, вони стабільні. Відсутній звук звичайно заміняється іншим, перекручено вимовним звуком. Наприклад, ш заміняється міжзубним с.

У дітей даної групи немає різких розходжень у вимові звуку в ізольованому положенні й у словах, фразах. Якщо дитина вимовляє неправильно якийсь звук, то так само вона його буде вимовляти в словах і фразах.

Характерним для дітей даної групи є ще і те, що правильна артикуляція звуку може страждати, але по своїх акустичних властивостях звук виявляється близьким до норми.

Наприклад, дитина замінює звук з звуком д. У результаті роботи удалася поставити з міжзубне. Артикуляція звуку виявилася недостатньо гарною, але по своїх акустичних властивостях звук, який вимовляється, близький до норми.

У дітей другої групи дефект мови стійкий, важкокомпенсуємий. Звуки ставляться і автоматизуються в процесі праці. Для цього потрібне тривалий час. У роботі з цією групою дітей особливе значення має диференційована артикуляційна гімнастика, лікувальна фізкультура і диференційоване медикаментозне лікування.

Третя група. До цієї групи були віднесені діти, у яких порушення звуковимовляння супроводжувалося синдромом заїкуватості. Серед дітей третьої групи виділилися дві підгрупи.

При обстеженні виявилося, що в одних дітей була перекручена вимова звуків: міжзубна, бічна, нижня вимова шиплячих. (Ми їх виділили в першу підгрупу.) У цих дітей спостерігалася згладженість носо-губної складки, відхилення мови в ту або іншу сторону, тобто, власне кажучи, мовне порушення в дітей цієї підгрупи можна було розглядати як стерту форму дизартрії. Основні труднощі в роботі з дітьми даної підгрупи — це постановка й автоматизація звуків. Самостійно правильна вимова в них не формується.

На відміну від дітей першої підгрупи для дітей другої підгрупи найбільш характерні були не перекручування, а заміни звуків, що може бути зв'язане як з порушенням фонематичного слуху, так і з недорозвиненням аферентної частини моворухової функціональної системи, що виявляється в явищах апраксії (тобто коли дитина не запам'ятовує і не утримує потрібну артикуляторну позу).

У даної підгрупи дітей сама постановка звуків часто не представляє особливих труднощів, в окремих випадках звуки навіть викликаються по наслідуванню, але автоматизація їх йде на превелику силу.

Аналізуючи дані, отримані при обстеженні дітей, ми виявили, що фонетичні недоліки мови можуть бути однаковими при різних мовних порушеннях (пропуски, заміни, перекручування звуків). Однак у залежності від типу мовного порушення вони можуть варіювати.

Робота з дітьми, у яких різні види порушення звуковимовляння, вимагає диференційованого підходу. Так, у роботі з моторними алаликами належна увага приділяється розвиткові словника і фразової мови. Іноді формування словника йде з опорою на наявність правильно вимовних дитиною звуків. При диференційованій артикуляційній гімнастиці тренуються ті групи м'язів, що виявились найбільш слабкими. Якщо у дитини виявляється слабість правої половини губ, то усі вправи даються з більшим навантаженням на цю сторону; якщо ослаблені рухи кінчика мови, то застосовуються такі вправи, як облизування мовою губ, зуб із зовнішньої і внутрішньої сторони, постукування переднього краю язика об верхні різці (т, д), лакательні руху язика і т.д.

При слабості кореня язика рекомендується наступна вправа: логопед своєю рукою, обгорненою чистою марлею або бинтом, притримує висунутий кінчик язика дитини і пропонує дитині заховати його в порожнину рота. Якщо язик рухається вправо гірше, ніж уліво, то рухів вправо виробляється в два-три разів більше, ніж уліво, або рухи вправо виробляються з опором, наприклад гра «Підсунь сірник».

В артикуляційних вправах треба домагатися точності темпу рухів і по можливості плавного переключення з одного руху на інший.

Часто в дітей зі стертою формою дизартрії, на відміну від виражених дизартриків, організація рухів не викликає великих труднощів. Наприклад, дитина не може підняти мову вгору, тоді потрібно посадити його перед дзеркалом і показати, як цей рух він робить у процесі їжі, закріпивши таким чином, можна ввести його в логопедичні заняття.

При постановці звуку потрібно уважно стежити за тим, як дитина артикулює звук, і не ставити його по слуху. Необхідно використовувати в роботі дзеркало, тобто підключати спочатку зоровий аналізатор. При виправленні фонетичного дефекту в цих дітей рекомендується починати роботу не з постановки відсутніх звуків, а з вправ в організації рухів артикуляторного апарата на більш простих звуках, що не вимагають чіткої локалізації, у першу чергу на голосних. На цих вправах діти повинні навчитися відчувати пози артикуляційного апарата і навчитися як би володіти ними. Після цих вправ ми переходимо до постановки відсутніх звуків, тобто від більш простих рухів язика до більш складних, котрі розвивають окремі групи м'язів. Як уже говорилося, ця група дітей має потребу у фізіопроцедурах, лікувальній фізкультурі й у диференційованому медикаментозному лікуванні.

У тих випадках, коли зустрічаються не грубі перекручування.у звуковимові, а заміни звуків, обумовлені недорозвиненням фонематичного слуху або явищами апраксії, сама постановка звуків може не викликати особливих труднощів. Основні труднощі в роботі з такими дітьми полягають в автоматизації звуків.

У логопедичній роботі з такими дітьми необхідно використовувати зоровий і мовно-слуховой аналізатори, а також тактильне і кінестетичне відчуття.

У літературі голос при уроджених незаростаннях піднебіння був неодноразово описаний як глухий, здавлений, сиплий, хрипкий, слабкий, що виснажується, приглушений, непольотний. М. Зеєман навіть виділив порушення голосу при уроджених незаростаннях піднебіння як самостійний розлад — палатофінія.

Багаторічні спостереження показують, що по всіх якостях, за винятком вираженого носового відтінку, голос дітей з незаростанням піднебіння приблизно до 7 років не відрізняється від голосу дітей з нормальною будовою верхньої щелепи. Потім голос дітей з уродженим незаростанням піднебіння починає погіршуватися: зменшується його сила, з'являється виснаженість, осиплість, припиняється розширення діапазону. При міографії виявляється несиметрична реакція мускулатури глотки, визуально спостерігаються тоншання слизової оболонки і зниження глоткового рефлексу. Таким чином, існують всі ознаки розладу рухової функції голосоутворюючого апарата, що остаточно формується і закріплюється до підліткового віку.

Можна виділити три основні причини виникнення патології голосу при уроджених незаростаннях піднебіння. По-перше, це порушення механізму піднебінно-глоткового змикання. Відомо, що м'яке піднебіння і гортань функціонально тісно зв'язані. Завдяки багатій аферентній іннервації піднебінна фіранка і задня частина глотки є центральним вокальним рефлекторним збудником. Найменша зміна положення м'язів м'якого піднебіння впливає на положення голосових складок. При уроджених незаростаннях піднебіння ця реакція виявляється зміненою: м'язи, що піднімають і розтягують піднебінну фіранку, замість того щоб бути синергистами, працюють як антагоністи. Унаслідок зниження функціонального навантаження й у них, і в м'язах глотки розвивається дистрофічний процес. Патологічний механізм змикання підсилюється через уроджену асиметрію лицьового черепа і поржнин гортані.

По-друге, при уроджених незаростаннях піднебіння і функціональної недостатності – піднебінно-глоткового змикання часто спостерігається артикуляція ряду дзвінких приголосних звуків ларингеальним способом, при якому щілини і змикання здійснюються на рівні гортані й озвучуються тертям повітря об краї голосових складок. Такий процес, безумовно, не залишається байдужним для голосових складок і може провокувати їхню набряклість і вузлові утворення.

По-третє, на розвиток голосу впливають особливості поведінки підлітків і дорослих, які страждають відкритою ринофонією, особливо якщо вона сполучиться зі змінами в будові лицьової частини черепа (уроджена ущелина губи, деформація носа, виражені зміни прикусу). Соромлячись своєї дефектної мови, такі хворі часто звикають говорити дуже тихим голосом, максимально обмежують мовне спілкування, тим самим знижуючи можливості розвитку сили голосу і розширення його діапазону.

Відомо, що при незаростаннях піднебіння розвивається важкий мовний розлад — ринолалія, при якому страждають усі сторони мови: дихання, голос, спостерігаються зміни в м'язах глотки і ротової порожнини, розвивається патологічна артикуляція, порушується фонематичний слух, змінюється слухове сприйняття. Особливості зовнішнього дихання виражаються в прискореному і поверхневому диханні, що приводить до зменшення максимальної вентиляції легень і резерву дихання, життєвої ємності легень, екскурсії грудної клітки. У хворих переважає ключичний тип дихання. Фонаційний видих різко укорочений, що зв'язано з витоком значного об`єму повітряного потоку в носову порожнину. У більшості хворих спостерігається повна дискоординація фонаційного дихання з голосоведенням.

В органах артикуляції при уроджених ураженнях піднебіння спостерігаються наступні зміни. Після уранопластики звід твердого піднебіння часто сплощений, піднебінна фіранка укорочена, малорухома, відзначаються її рубцеві зміни. Активність м'язів глотки знижений унаслідок дистрофічного процесу. У результаті цих змін достатнього замикання піднебінно-глоткового затвора при мові не відбувається.

Часто анатомічний дефект піднебіння сполучиться з ураженням губи і деформаціями зубів і щелеп. Відхилення в будові органів порожнини рота обумовлюють розвиток дефектних артикуляцій. У цьому плані найбільш характерної для ринолалії є патологічна позиція язика, гіпертрофований корінь якого відтягнутий до глотки, а млявий кінчик лежить всередині порожнини рота, не приймаючи участі в звукоутворенні.

Відкритий прикус, прогенія, діастеми, дефекти альвеолярного відростка заважають контактам губ, губ і зубів, язика і зубів і перешкоджають губно-губним, губно-зубним і язично-зубним артикуляціям. Коротке під'язичне зв'язування зменшує обсяг рухів язика, а масивні рубці, що утворяться після хейлопластики, і щільне прикріплення верхньої губи до альвеолярного відростка обмежують руху губ. Внаслідок укорочення піднебінної фіранки значно утрудняється вимова язично-піднебінних приголосних. Витік повітря в ніс приводить до зниження тиску повітря в порожнині рота, у результаті чого знижуються кінестезії і різко утрудняється утворення спрямованого повітряного струменя, необхідної для проголошення всіх приголосних. Часто спрямований повітряний струмінь відсутній і його заміняє глотковий видих.

Ослаблення спрямованого повітряного струменя, патологічна позиція язика, зміни в будові артикуляційного апарата приводять до розвитку компенсаторного перекрученого звукоутворення, при якому артикуляції щілин і смичок відбуваються на рівні глотки (фарингеальні артикуляції) або навіть гортані (ларингеальні артикуляції). Зрозуміло, можливі й інші патологічні заміни, але для ринолалії найбільш характерні гортанно-глоткові.

Виправлення мови в підлітків і дорослих з уродженими незаростаннями піднебіння являє собою складний комплексний процес перебудови умовно-рефлекторних зв'язків у центральній нервовій системі, оскільки в них уже сформована міцна патологічна навичка, закріплена багаторічним неправильним мовним стажем.

У дорослого, що свідомо відноситься до занять, легко домогтися правильного виконання окремих елементів рухів, але дуже важко скоординувати навички правильного фізіологічного і фонаційного дихання, артикуляції і голосоведення в єдиний стереотип спонтанної мови.

Психіка дорослих хворих, яким протягом багатьох літ проводять неефективне лікування і роблять невдалі операції, часто виявляється травмованою, у них відзначаються визначені особистісні зміни. Виправлення мови в таких хворих повинне спиратися на постійну раціональну психотерапію, при проведенні якої необхідно враховувати характерні риси особистості пацієнта і його патофізиологічних особливостей, будову артикуляційного апарата і стан слуху. Психотерапія сприяє тому, що хворі включаються в активну діяльність, що вимагає мобілізації їхньої духовної і фізичної можливостей. Вона підкріплює прагнення хворих до самовдосконалення і виховує соціальну домінанту, що допомагає відсунути на другий план індивідуальні реакції.

Усвідомлення дефекту, як правило, приходить у дитячому саду. Надходження дитини з ринолалией у масовий дитячий сад для батьків сполучено з поруч труднощів, тому що працівники дошкільних установ не хочуть приймати дітей із зовнішніми дефектами і невиразною мовою, причому ущелина губи викликає більш виражену негативну реакцію, чим порушення мови. Тим часом ці діти, що володіють нормальним лнтеллектом, повинні виховуватися саме в масових дитячих установах, паралельно, займаючись виправленням, мови з логопедом.

У молодших групах дитячого саду хлопчики і дівчатка з ринолалією почувають себе спокійно і впевнено. До них швидко звикають і діти, і вихователі, розуміють їхню мову. Діти адаптуються в колективі, активно беруть участь у його житті. Однак протягом усього перебування в дитячому саду дитина з ринолалією відсторонений від виступів на святах і відповідей на групових заняттях. Це викликано установкою педагогів дошкільного виховання на те, що діти повинні чути тільки правильну мову, а тому виступати і відповідати на заняттях можуть тільки володіють правильним звуковимовою. Але при цьому дітей з бездоганною дикцією в молодших і середніх групах дитячого саду одиниці. З інших дитина з дефектом — гірша, тому саме їй найчастіше забороняють виступати. Так дитина позбавляється природної форми самовираження, зв'язаної із самоствердженням, і в такий спосіб формуються передумови для усвідомлення своєї неповноцінності.

Тим часом унаслідок нерозвиненості фонематичного слуху дитина з ринолалією вважає себе нормальною. Вона виявляє активність на заняттях, але постійно одержує відмови, підкріплені посиланням на його погану вимову, при цьому найчастіше вихователів не стримується у присутності інших дітей. Погана мова стає причиною глузувань: 55% дітей з ринолалією відзначили, що їх дражнили однолітки в дитячому саду за нерозбірливу вимову, усі діти, які відвідували дитячий сад були відсторонені від виступів на святах.

Багаторазова щоденна вказівка на дефект приводить до усвідомлення дітьми, своєї неповноцінності. У них з'являється страх перед школою, що зв'язаний не з зовнішнім проявом дефекту, а саме з його усвідомленням. Незалежно від умов виховання (у дитячій установі або будинку) і відношення навколишніх (співчутливих, байдужих або презирливого) приблизно 50% дітей бояться йти в школу саме через порушення мови.

У школі однокласники і педагоги звертають увагу на невиразну носову вимову дітей з ринолалією. Фіксація уваги на їхній мові приводить до природної психологічної реакції.

1.2 Особливості занять з дітьми дошкільного віку, що мають фонетико-фонематичні вади мови

1.2.1 Особливості корекційних занять з дітьми дошкільного віку, що мають фонетико-фонематичні вади мови

Ігри в руховій терапії можна використовувати самостійно або в поєднанні з різними ритмічними, логоритмічними, музично-ритмічними комплексами. Ігри вносять розмаїтість і емоційність у лікувальні процедури (при дизартріях, ринолаліях, афазіях). Ігровий метод у вигляді лікувальної процедури знаходить усе більше застосування в дитячій практиці. Відповідно психофізичному розвиткові діти легко піддаються впливові за допомогою ігор. У дитини увага хитка, вона важко затримується на одному предметі тривалий час. Його особливо утрудняє роздвоєність уваги. Часто дитина забуває правильно дихати або зупиняє подих на якийсь час при виконанні рухових завдань. Підтримка правильного дихання можна здійснити через організовану участь його в наслідуванні звукам у речетитативе.

Фізичне й емоційне навантаження в іграх залежать від характеру гри, змагального початку, вкладеного в нього, від її тривалості, умов проведення гри, від ступеня реакції граючого, виду захворювання і його стадії, від віку і статі граючих, їхньої рухової культури і попередніх рухових занять, від професії хворого, числа граючих, рівнозначності граючих або груп, що приймають участь у грі, від дотримання правил кожної гри, вихідного положення і розвитку гри. З метою дозованого впливу ігор на функції організму хворого для кожної гри можна змінювати правила проведення ігор через усунення одних і заміну інших.

Складність класифікації ігор зростає в лікувальній терапії в зв'язку з численними задачами й умовами, яким повинна відповідати гра в процесі лікування. Мети і задачі неї різні. Так, гри забавного, відволікаючого характеру розсіюють увага, розважають хворого; спеціально спрямовані ігри поліпшують роботу під час процедури (організуючі ігри), вирішують деякі терапевтичні задачі (гри підготовчого характеру або гри цілеспрямованого, терапевтичного характеру, наприклад, що коригують поставу при дитячому церебральному паралічі в дітей з дизартрією); гри заспокійливого характеру корисні дітям і дорослим при заїкуватості і з різними нервово-психічними захворюваннями.

Ігри можна класифікувати по анатомічній ознаці, у залежності від того, яка частина тіла більше бере участь під час гри: з переважною участю верхніх або нижніх кінцівок або з загальним впливом.

У залежності від числа учасників, ігри поділяються на індивідуальні і групові. Групові ігри бувають без розподілу на команди, але з загальною метою (іноді їх можна розділити на двох груп, що состязаються між собою) та ігри, у яких граючі обов'язково поділяються на команди, рівні по числу учасників, гра проводиться на рівних умовах.

Відповідно тому, яке виконання і як змінюється положення граючих у відношенні навколишніх його предметів, групові ігри можна розділити на:

ігри на місці (статичні ігри), у яких хворий не змінює свого положення у відношенні навколишніх його предметів, а тільки пересуває окремі частини свого тіла. У цих іграх (з положення коштуючи, сидячи, а іноді і лежачи) рухи обмежені по кількості і головному діючому елементі є емоційний фактор. У порівнянні з іншими іграми тут спостерігається найменше фізичне навантаження;

малорухомі і напіврухливі ігри, у яких є в різному співвідношенні як елементи руху, так і статики. Звичайно їх проводять з вихідного положення стоячи або сидячи. Фізичне і нервове навантаження в цих іграх помірні, вони містять більше емоційності. Це перехідні ігри між іграми на місці і рухливих іграх;

рухливі ігри, у яких протягом усієї гри учасник змінює положення свого тіла стосовно навколишніх предметів. Ці ігри характеризуються великою емоційністю, у них включаються різні форми пересування — біг, стрибки, поскоки, ходьба і т.п. Вони вимагають швидкості, сили, спритності, координації рухів, витривалості і роблять великий і усебічний вплив на організм, викликаючи значні зміни функцій м'язової, дихальної і серцево-судинної систем. Тому що в цих іграх фізичне навантаження більше, вони вимагають більш високих функціональних і фізичних можливостей з боку хворих. Проте рухливі ігри роблять величезний вплив, що коригує, на осіб з мовними і руховими розладами.

Діти 2 — 3 років під впливом рухливих ігор добре фізично розвиваються: у них збільшуються маса тіла, ріст, окружність грудної клітки, дихальна екскурсія грудної клітки, підвищується м'язовий тонус, зменшуються дефекти постави, поліпшуються апетит, сон. Музичний супровід ігор веде до ще більш ефективного розвитку і закріплення корисних якостей і умінь, повної погодженості рухів по швидкості, тривалості, виховує почуття, ритму, сприяє врівноважуванню нервових процесів, сприяє кращій координації і регуляції м'язових зусиль з функціями різних аналізаторів організму дитини.

Рухливі ігри позитивно впливають на дітей молодшого, середнього і старшого шкільного віку. У цих іграх у них виховуються такі якості, як увага, ініціатива, сміливість, почуття товариства, дисципліна, уміння діяти в колективі, швидкість, сила, витривалість, спритність, гнучкість. Рухливі ігри використовуються відповідно до стану здоров'я, віком дітей, їх фізичною підготовленістю, психічним розвитком, індивідуальними особливостями особистості дитини.

Усі рухливі ігри можна розділити на чотири групи з обліком зразкового психофізичного навантаження в них:

I група — з незначним навантаженням;

II група — з помірним навантаженням;

III група — з тонізуючим навантаженням;

IV група — з тренувальним навантаженням.

I група. «Вухо — ніс» (7—14 років.).

Діти сидять або стоять. Потрібно ляснути перед собою в долоні, узяти правою рукою своє ліве вухо, а лівої — ніс. Потім знову ляснути в долоні і взяти правою рукою ніс, а лівої — праве вухо, і так кілька разів. Хто менше помилявся, той виграє і призначається ведучої в наступній грі.

II група. «Метання мішечків» (7—14 років).

Діти сидять на стільцях, кожний по черзі стає на лінію, прокреслену на відстані 3—4 м від стільця, і кидає на нього один за іншим три мішечки так, щоб кожний з них залишився лежати на стільці. Потім він передає мішечки наступному, котрий також кидає мішечки, і т.д. Виграє той, у кого більше точних влучень.

III група. «Слухняний м'яч» (6—II років).

Діти лежать на килимі, витягнувши на спині, між ногами в них затиснутий м'яч. Потрібно перевернутися на живіт, не упустивши м'яча. Повторити 4—6 разів:

От який слухняний м'яч!

Між ніг його сховати.

Повернися й оглянься!

М'ячик, на підлогу не котись!

IV група. «Скок-скок-скок» (3—8 років).

Діти стрибають по черзі на одній і іншій нозі, потім устають, піджавши одну ногу, як лелека, потім устають на четвереньки і скачуть, як жаби, 5—6 м. Наприкінці гри потрібно проскакати на обох ногах, тримаючи руки на поясі. Одна частина дітей говорить текст, інша виконує рухи, потім діти міняються ролями.

Ми скачемо по доріжці,

Переміняючи часто ніжки.

Поскакали, поскакали,

А потім, як лелека, устали.

Підійдіть і подивіться!

То вже не лелека-птах,

То лягушечка-квакушка,

«Ква-ква-ква! «Ква-ква-ква!» — кричить подружкам.

Скок, скок, скок, скок,

Проскакав я, скільки міг.

Рухливі ігри по змісту в них рухового і мовного матеріалу деляться на сюжетної, несюжетні та ігри з елементами спорту.

Сюжетні рухливі ігри відбивають в умовній формі життєвий або казковий епізод. Дошкільники і школярі з захопленням передають ігровий образ, перевтілюються у вовка і гусаків, мавпочок і ловця і т.д.

Несюжетні рухливі ігри містять рухові завдання й у залежності від останніх підрозділяються на ігри типу перебіжок, ловишек, п'ятнашек і т.д.; гри з елементами змагання: «Чия ланка скоріше побудується?», «Хто скоріше до прапорця прибіжить?» і т.п.; нескладні ігри-естафети: «Хто скоріше передасть м'яч?»; гри з предметами: м'ячами, обручами, серсо, скакалками, кеглями, бабками; гри-забави для самих маленьких: «Ладусі», «Сорока», «Коза рогата» і ін.

Ігри з елементами спорту вимагають більшої, ніж у рухливих іграх, спритності, сили, зібраності, організованості, спостережливості.

У всіх перерахованих рухливих іграх удосконалюються рухи гравців, розвиваються зорову, слухову увагу, швидкість рухових реакції орієнтування в просторі і в часі, ловкість, рішучість, настирність, товариська взаємодопомога, дружні відносини.

До спеціально організованих, із відповідними правилами, рухливих ігор варто віднести танці. У залежності від різноманітностей танці мають строго визначені правила і завжди виконуються в супроводі музики. Танці створюють велику емоційність у танцюючих. Фізичне навантаження в танцях різне, воно дозується по тривалості і частоті повторень. У різних танцях навантаження спрямоване не на весь організм, а винятково на нижні кінцівки. Танці спеціально - використовуються при порушенні координації рухів (танці повільного ритму і темпу), при функціональних захворюваннях нервової системи (танці повільних і швидкі), при мовних порушеннях різного генеза (темп і тривалість танцю визначаються віком пацієнта і супутньому мовному порушенню руховими розладами).

На логоритмічних заняттях корисно використовувати ігри-драматизації віршованих, прозаїчного текстів на всілякі теми і сюжети. Рухами, пантомімікою, мімікою, виразною мовою гравці передають зміст гри й образів.

Ігри-драматизації проводяться як з музичним супроводом протягом усієї гри або музика дається як акомпанемент до окремих частин її, так і без музичного супроводу. Ці ігри становлять інтерес для різних віків: ускладнюється в залежності від віку й етапу корекційної роботи мовний матеріал гри і рухове оформлення образа. Наприклад, гра «Курка, курчата і яструб». Один із граючих зображує курку, іншої — яструби, інші — курчати, що у супроводі курки бігають по залі і «клюють» корм. На умовний сигнал вилітає яструб і ловить курчати. Курчата в переляку розбігаються в різні сторони. Курка захищає курчат, нападає на яструба і веде курчати додому (місце, обкреслене крейдою). Якщо яструб усе-таки піймав курча, воно летить до себе. Курча вибуває з гри і стають яструбом. При повторенні гри курчати ловлять два яструби. Гра проводиться з музичним супроводом.

«На кого я схожий». Кожному граючий пропонується зобразити в рухах будь-яке відоме йому тварина. Інші по характері рухів повинні відгадати і назвати його. Хто перший відгадає, той йде зображувати інша тварина. Найбільш удале наслідування тварині повторюється всіма граючими.

Використання елементів малювання в якості корекційних занять з дітьми

К. Д. Ушинский писав: «Якщо дитина мовчить, покажіть їй картинку, і він заговорить. Не меншу роль у розвитку мови відіграє картинка, створена уявою самої дитини.

Малювання практикується в усі періоди навчання мови і на усіх видах логопедичних занять. Для малювання пропонуємо невеликі аркуші паперу, розділені на 2—4 частини (при підборі слів з новим звуком). Діти малюють олівцями або фломастерами — це дозволяє заощадити час. Перші малюнки дошкільники роблять на заняттях по звуковимові і розвитку фонематичного слуху. І, як правило, виявляється, що образотворчі навички дітей слабкі. Вони більш схильні копіювати малюнки з дошки, вибираючи ті, котрі легше виконати

Щоб допомогти дітям передати в малюнку той або інший предмет, намагайтеся пояснити їм, як його краще і простіше зобразить. Малюємо кольоровими крейдами предмет на дошці, звертаємо увагу на форму кожної його деталі, кожної частини, порівнюємо з іншими, знайомими дітям предметами. Так, малюючи жабу, порівнюємо її тулуб з морквою хвостиком вгору або з огірком, задні лапки — з овалом і т.д. І, здавалося б, складний малюнок стає доступним.

На занятті навчаємо дітей не тільки відбирати слова з визначеним звуком, але і знаходити предмети, у назвах яких є цей звук, а на лінійці під картинкою позначати месце звуку спочатку кружком, потім буквой. Заохочуємо тих дітей, що відразу позначають звук буквою.

Часто проводимо гру «Чудовий художник»: пропонуємо підбирати слова з вивченим звуком і, якщо діти не помилилися, малюємо відповідні предмети на дошці, наприклад зі звуком А — кавун, астри, мак, ваза, зі звуком"У — вуж, ухо, цибуля.

Діти завжди з інтересом включаються в гру. Починають задавати питання: «Скільки лап у качки?», «Якого кольору око в жаби?», «Які вуха в жирафа?», «Яке плаття в Снігурки?» та ін.

Від заняття до заняття навички дітей удосконалюються Ми вже не малюємо на дошці прості предмети. Фантазія дітей безмежна. На їхніх малюнках з'являються килими, шпаги, шаблі, кораблі,пушки, жирафи, мавпи, богатирі. У процесі роботи використовуємо різні прийоми для знайомства дошкільнят зі звуками мови. Іноді зразу зв`язуємо звук з визначеним образом, наприклад діти інтонаційно виділяють О у вірші:

Оля, Оля, Олюшка

Встане раніш сонечка,

Устане раніш сонечка.

Говорить, як скворушка,

Як горобець, поскаче.

Упаде і не заплаче.

Потім діти малюють дівчинку Олю і «підписують» малюнок буквою О.

Щоб закріпити знання цієї букви звертаюся до вірша А. Шибаєва:

О — як обруч.

Захочу.

По дорозі

Покочу!

Знайомлячи зі звуком Х, читаємо діалог Е. Шима «Хом'як і Кріт». Діти малюють картинку по змісту діалогу і «підписують» її буквою X.

При вивченні звуку Б використовуємо два твори: казку Р. Баумволь «Дівчинка і ягничка» або російську народну казку «Лиса і тетерев». Діти малюють ягничку (лисицю, тетерева) і предмети, що містять букву Б.

Щоб дошкільники краще запам'ятали цю букву, пропонуємо послухати вірші:

Буква Б

З великим черевцем.

У кепці

З довгим козирком.

Будь-який вид роботи зі звуками: знайомство, автоматизація вимови, диференціація в словах може знаходити своє відображення в дитячих малюнках.

Дошкільники важко засвоюють йотовані звуки. І отут допомагає малюнок. Діти зображують йорша. Роблять схему звукового аналізу цих слів, потім заміняють кружечки буквами. Малюнок і схема допомагають зрозуміти, чому в слові «йорж» чотири звуки, але три букви.

Підбираючи слова для закріплення звука діти малюють 2-4 предмети.

При диференціації звуків у словах діти малюють два предмети, у назві яких є опозиційні звуки.

При вивченні наголосу пропонуємо намалювати замок і замок. Потім діти роблять звуковий аналіз цих слів «підписують» малюнки. Даємо завдання знайти розходження в словах.

Будь-яка лексична тема закріплена в образотворчої діяльності, засвоюється швидше і глибше.

У роботі над словом використовуємо і схематичний малюнок типу дитячого сонечка.

При вивченні прийменників малюнок допомагає зрозуміти просторові відносини предметів. Так, при засвоєнні прийменника «над» діти роблять малюнки крейдою на дошці: «Літак летить над рікою»; «Лампа висить над столом» і т. д.

Велику допомогу робить малюнок і на занятті по розвитку зв'язної мови. Діти інсценують казки Е. Шиті «Білка і єнот», «Заєць і їжак», С. Михалкова «Лисиця і вовк». Потім персонажі цих творів з'являються на малюнках.

У роботі з розвитку мови, особливо в логопедичній групі, дуже важливий контакт із батьками. Я пропонуємо татам і мамам разом учити дітей малювати. Пояснюємо, як потрібно підготуватися до малювання (за чим спостерігати, про що розповідати, на якому папері малювати).

Підводячи підсумок усьому сказаному, хочеться ще раз відзначити: малюнки, на нашу думку, допомагають логопедові вирішувати задачі виправлення й удосконалювання мови дітей, викликають інтерес до занять, знімають психічну напругу.

1.2.2 Можливості впровадження корекційних вправ в навчально-виховному процесі фізичного виховання дітей дошкільного віку

Подолання фонетико-фонематичного недорозвинення досягається шляхом цілеспрямованої логопедичної роботи з корекції звукової сторони мови і фонематичного недорозвинення.

Система навчання і виховання дітей дошкільного віку з фонетико-фонематичним недорозвиненням включає корекцію мовного дефекту і підготовку до повноцінного навчання грамоті.

Діти, що надходять у групи з фонетико-фонематичним недорозвиненням, повинні засвоїти обсяг основних знань, умінь і навичок, що необхідний для успішного навчання в загальноосвітній школі.

Передбачено спеціальні розділи по формуванню вимови і навчанню грамоті.

Логопедична робота включає формування навичок, розвиток фонематичного сприйняття і навичок звукового аналізу і синтезу.

Корекційне навчання передбачає також визначене коло знань об навколишній і відповідний обсяг словника, мовних умінь і навичок, що повинні бути засвоєні дітьми на даному віковому етапі.

На матеріалі правильної вимови звуків здійснюється: розвиток уваги до морфологічного складу слів і зміні слів і їхніх сполучень у реченні;

• виховання в дітей уміння правильно складати прості розповсюджені і складні речення, уживати різні конструкції речень у зв'язної мови;

• розвиток зв'язної мови, робота над розповіддю, переказом з постановкою який-небудь коррекционной задачі;

• розвиток словника дітей шляхом залучення уваги до способів словотвору, до емоційно-оцінного значення слів;

• розвиток довільної уваги і пам'яті. Здійснюючи корекційне навчання дітей з фонетико-фонематичним недорозвиненням, логопед враховує закономірності процесу оволодіння звуковою стороною мови в нормі, що складаються шляхом поступово виробляється в сфері розрізнення характерних ознак мовних звуків.

Складна взаємодія функцій, що беруть участь у формуванні фонематичних уявлень, вимагає розчленованого поетапного формування як повноцінного артикулирования звуків, так і їхньої рецепції.

У першу чергу в дітей повинна бути уточнена артикуляційна основа для подальшого розвитку фонематичного сприйняття і звукового аналізу. З цією метою використовуються сохранні звуки, при вимові яких діти найчастіше не випробують артикуляційних утруднень. Звуки наступні: а, о, у, е, и, м, м', н, н', п, п', т, к, к', ж, х', ф, ф', у, в', л', йот, б', д, м, г, г'. У той же час не можна вважати, що процес формування цих звуків закінчений повністю. Нерідко багато звуків вимовляються дітьми в мовному потоці недостатньо чітко, із млявою артикуляцією, змішуються між собою (к — х, у — б, ф - в, п б і т. д.) або є замісниками яких-небудь ще що не з'явилися в мові звуків (т — свистячі і шиплячі, л' — р іт. п.). До другої групи відносяться звуки, що у більшості дітей ще не сформувалися, а при вимові деяких закріпилася неправильна, перекручена артикуляція. Це звуки р, р', п, що свистять і сичать звуки. Сюди ж можна віднести звук т', близький по артикуляції до звуків ч і ц.

Фронтальні заняття по уточненню артикуляції, по розвитку фонематичного сприйняття і по підготовці дітей до аналізу і синтезу звукового складу слова обов'язково проводяться на звуках, правильно вимовних усіма дітьми.

Потім у визначеній послідовності включаються поставлені до цього часу звуки.

Диференціації звуків на всіх етапах навчання приділяється велика увага. Кожен звук, після того як досягнута його правильна вимова, порівнюється на слух з усіма артикуляційно або акустично близькими звуками (1-й ; етап диференціації). Пізніше, після засвоєння артикуляції другого з пари взаимозмінних в мові звуків, диференціація виробляється не тільки на слух, але й у вимові (2-й етап диференціації).

Така послідовність роботи дозволяє дуже рано включати вправи в розрізненні звуків, що сприяє спонтанній появі в мові дітей нових звуків і значно полегшує 2-й етап роботи над диференціацією. Завдяки розвинений слуховому контролеві цей етап завершується значно швидше.

Велика увага приділяється гласним звукам, від чіткості вимови яких значною мірою залежить виразність мови. Крім того, правильна вимова голосних відіграє велику роль при аналізі звукового складу слова.

На підставі уточнених мовних навичок здійснюються найбільш прості форми фонематичного сприйняття, тобто уміння почути заданий звук (у ряді інших звуків); визначити наявність даного звуку в слові.

Постановка звуків здійснюється при максимальному використанні всіх аналізаторів.

Увага дітей звертається на основні елементи артикуляції звуків у період первісної постановки, що є лише одним з етапів вивчення нового звуку. Приватні прийоми корекції визначаються і деталізуються в залежності від стану будівлі і функції артикуляційного апарата. При закріпленні артикуляції послідовність позиції звуку від найбільш сприятливої для проголошення до найменш сприятливої, від легкої до важкого встановлюється логопедом з урахуванням особливостей артикуляційної бази рідної мови. Враховується наступне:

• для первісної постановки відбираються звуки, що належать до різних фонетичних груп;

• звуки, що змішуються в мові дітей, поетапно відпрацьовуються в часі;

• остаточне закріплення вивчених звуків досягається в процесі диференціації всіх близьких звуків. Матеріал для закріплення правильної вимови звуків підбирається таким чином, щоб він одночасно сприяв розширенню й уточненню словника, граматично правильної мови, умінню правильно будувати речення і зв'язну мову.

Із самого початку навчання необхідно спиратися на усвідомлений аналіз і синтез звукового складу слова. Уміння виділяти звуки зі складу слова відіграє велику роль при заповненні пробілів фонематичного розвитку.

Вправи в звуковому аналізі і синтезі, що спираються на чіткі кинестетичесні відчуття, сприяють усвідомленому звучанню мови, що є базою для підготовки до навчання грамоті. З іншого боку, навички звуко-буквеного аналізу, порівняння, зіставлення подібних і різних ознак звуків і букв, вправи по аналізі, синтезові сприяють закріпленню навичок вимови і засвоєнню свідомого читання і письма.

У системі навчання передбачена визначена відповідність між досліджуваними звуками і тими або іншими формами аналізу. У визначеній послідовності проводяться вправи, що підготовляють дітей до навчання грамоті — спочатку це виділення зі слів окремих звуків, потім аналіз і синтез найпростіших односкладових слів. І лише пізніше діти опановують навичкою звуко-слогового аналізу і синтезу двох-трискладових слів. Навички рече-звукового аналізу і синтезу удосконалюються в процесі подальшого вивчення звуків і навчання грамоті.

Робота починається з уточнення артикуляції звуків у, а, і. Ці ж звуки використовуються для найбільш легкої форми аналізу — виділення першого голосного звуку з початку слів. Дітям дається перше представлення про те, що звуки можуть бути розташовані у визначеній послідовності. Чітко артикулируя, вони вимовляють зазначені звуки, наприклад, а, в або і, у, а, а потім визначають кількість їхній і послідовність .

Далі здійснюється аналіз і синтез зворотного складу типу а/м, ут, ок. Діти учаться виділяти останній приголосний з кінця слова (кіт, мак).

Потім вони приступають до виділення початкових згодних і ударних голосних з положення після приголосних (будинок, танк).

Після зазначених вправ діти легко опановують аналізом і синтезом прямого складу типу са.

Далі основною одиницею вивчення стає не окремий звук у складі слова, а ціле слово. Діти учаться поділяти слова на склади. Як зорову опору використовується схема, у якій довгою рисою або смужкою папери позначаються слова, короткими — склади. Складаються зі смужок (або записуються) схеми односкладових, двоскладових і трискладових слів. Проводяться різноманітні вправи для закріплення навички розподілу слів на склади.

Потім діти опановують повним звуко-складовим аналізом односкладових тризвукових (типу мак) і двоскладових (типу зуби.) слів, складають відповідні схеми, у яких позначаються не тільки слова і склади, але і звуки. Поступово здійснюється перехід до повного аналізу і синтезу слів без допомоги схеми.

Подальше ускладнення матеріалу передбачає аналіз слів зі стіканням приголосних у складі складу (стіл, шафа); двоскладових з одним закритим складом (кішка, гамак, клубок), деяких трискладових (канава), вимова яких не розходиться з написанням. Уводяться вправи в перетворенні слів шляхом заміни окремих звуків (лук — сук, мак — рак).

За цей же час практично засвоюються терміни: склад, речення, приголосні звуки, дзвінкі, глухі, тверді, м'які звуки.

Поряд із закріпленням всіх отриманих навичок, дитини необхідно познайомити з буквами, об'єднанням букв у склади і слова, умінням охопити зором одночасно дві букви, з'ясуванням значення прочитаного.

Основним прийомом при оволодінні читанням слова є читання слідами аналізу. При цьому склад або слово після попереднього аналізу складається з букв розрізної абетки, а потім, безпосередньо за розташуванням слів на склади і звуки, випливає зворотний процес — з'єднання звуків у склади і читання слів по складах. З найперших вправ у читанні треба прагнути до того, щоб дитина читала слово по складах. Поступово в дітей виховується навичка одночасного сприйняття двох, а пізніше трьох букв.

Необхідно стежити за тим, щоб діти розуміли кожне прочитане слово, а пізніше — речення. Для читання використовуються букви розрізної абетки, складові таблиці, склади і слова.

Навчання читанню тісно зв'язано з навчанням на папері. Діти друкують або складають після усного аналізу, а пізніше самостійно, слова, потім їх читають. Велика увага приділяється всіляким перетворенням слів; наприклад: каша — кашка — кішка — мошка. Увага дітей звертається на те, що зміна тільки одного звуку в слові досить для утворення нового слова.

До кінця навчання діти повинні опанувати свідомим поскладовим читанням, уміти читати не тільки слова, але і прості речення і тексти.

До моменту прийняття до школи діти, що пройшли курс спеціального навчання, готуються до засвоєння програми загальноосвітньої школи. Вони вміють розрізняти і диференціювати на слух і у вимові усі фонеми рідної мови, усвідомлено контролювати звучання власної і чужої мови, послідовно виділяти звуки зі складу слова, самостійно визначати звукові його елементи. Діти учаться розподіляти увагу між різними звуковими елементами, утримувати в пам'яті порядок звуків і їхню позицію в слові, що є вирішальним чинником у попередженні порушень листа і читання.

Корекція фонетико-фонематичного недорозвинення в дітей шкільного віку.

Діти, у яких порушення вимови (змішання і заміни фонем) сполучаться з недостатністю фонематичного сприйняття, складають 20—25% від загального числа дітей, прийнятих на логопедичні заняття. У зв'язку з цим у них виникають труднощі в оволодінні звуковим аналізом і синтезом слова, а як результат — неуспішність в письмі.

Характер помилок, пов'язаних з неправильною вимовою і порушенням фонематичного сприйняття, в учнів різноманітний: заміни, пропуски приголосних і голосних, пропуски складів і частин слова, перестановки, додавання, роздільне написання частин слова.

Пряма відповідність між порушеннями вимови, письма і читання виявляється не завжди. У ряді випадків той самий ступінь порушення вимови сполучиться з різною вагою порушення читання і письма, і навпаки.

В інших випадках при порівняно незначних згладжених порушеннях вимови на перший план виступають недоліки письма і читання. В окремих дітей, навпаки, відзначаються при наявності багатьох фонетичних дефектів незначні недоліки письма і читання.

Така варіативність співвідношень обумовлюється різними причинами:

а) етіологією порушення процесів вимови, читання, письма;

б) компенсаторними можливостями учнів;

в) індивідуальними особистісними якостями;

г) конкретними умовами попереднього навчання і виховання.

Правомірно розглядати в учнів молодшого шкільного віку порушення вимови і сприйняття звуків як фонетико-фонематичне недорозвинення лише до моменту оволодіння грамотою, тобто протягом I півріччя нульового або I класу. Далі варто кваліфікувати цей вид мовної недостатності як порушення письма і читання, обумовлений фонетико-фонематичним недорозвиненням.

Система корекційного навчання дітей з фонетико-фонематичним недорозвиненням в умовах шкільного логопедичного пункту передбачає єдність основних напрямків у роботі: постановку відсутніх і неправильно вимовних звуків, уведення поставлених звуків у мову і розвиток навичок аналізу і синтезу звукового складу слів (Н. А. Никашина, А. В. Ястребова).

Постановка звуків проводиться загальноприйнятими в логопедії методами. При цьому велика увага приділяється свідомому закріпленню артикуляції звуку, що має велике значення в розвитку аналітико-синтетичної діяльності учнів. Поставлені звуки вводяться в самостійну мову. Щоб краще відфференцирційювати звуки, що змішуються, усередині однієї групи і створити більш міцні зв'язки між слуховими й артикуляційним образом, необхідно спочатку навчити дітей вимовляти, і розрізняти кожен звук у межах однієї фонетичної групи. Вправи підбираються так, щоб послідовно відпрацьовувався кожен звук, що змішується.

Робота ведеться над декількома звуками з різних груп (наприклад, ш, р). Вправи в правильній вимові і розрізненні звуків сполучаться з навчанням виділенню звуків у словах, визначенні їхньої послідовності. При цьому створюється визначена основа для більш глибокої роботи з аналізу і синтезу звуко-буквеного складу слів.

Проводиться спрямована робота з вироблення в дітей міцних зв'язків між звуками і буквами. Систематичне використання серії вправ для вироблення умінь з- відносити визначену артикуляцію з відповідним звучанням і потім акустико-артикуляційний образ звуку з буквою попереджає помилки на заміни подібних букв на письмі.

Раціональною й ефективною формою надання допомоги цим дітям є включення елементів логопедичної роботи в навчальний процес.

Підхід до даного розуміння сутності порушень усного мовлення і письма знаходить підтвердження в дослідженнях, виконаних на матеріалі багатьох національних мов (українському, литовському, естонському, казахському, молдавському й ін.).

Для вироблення продуктивних прийомів корекції фонетико-фонематического недорозвинення в дітей з неросійською мовою навчання потрібен ретельний аналіз фонетичної системи рідної мови і характерних рис його орфографії.

У той же час велика обережність необхідна при виявленні фонематичного недорозвинення, що виявляється в російської мови в дітей з іншою рідною мовою. У цих випадках потрібне зіставлення двох фонологічних систем мов — рідного і росіянина.

Це обумовлено тим, що в мовних помилках може відбитися, по вираженню А. А. Реформатського, «фонологічність мовного слуху, набудованого на свою рідну мову». У цих випадках двомовні учні з нормальним мовним розвитком допускають у мові і письмі помилки інтерференції, що мають іншу природу й обумовлені розходженням фонологічних систем двох мов.

Однак відомо, що заміни букв у письмі, обумовлені лише незасвоєною двомовністю, одиничні і не мають стійкої приналежності до однієї фонетичної групи. Це може служити діагностичною ознакою для відмежування від фонетико-фонематичного недорозвинення.

Заміни букв, що позначають загальні для обох мов фонеми, переборюються в школярів з нормальним усним мовленням швидше, ніж у дітей з фонетико-фонематичним недорозвиненням. У діагностичних цілях для відмежування патології письма від подібних проявів незасвоєної двомовності необхідно проводити обстеження фонематичного сприйняття домінантною мовою учнів.

Отже, раннє виявлення дітей з фонетико-фонематичним недорозвиненням і надання їм логопедичної допомоги в спеціально організованих умовах допомагає коригувати мовну функцію в дошкільників і вчасно попередити неуспішність учнів загальноосвітньої школи. Боротьба з неуспішністю і відсіванням учнів масової школи особливо актуальна у світлі реалізації Основних напрямків реформи загальноосвітньої і професійної школи.

Розділ 2. Задачі, методи та організація дослідження

2.1 Задачі дослідження

1. Вивчити процес формування фонематичного слуху дітей дошкільного віку та причини виникнення вад мови.

2. Вивчити особливості корекційних занять з дітьми дошкільного віку, що мають фонетико-фонематичні вади мови

3. Узагальнити дані науково-дослідницької роботи по впровадженню корекційних вправ в процесі фізичного виховання дітей дошкільного віку

4. Розробити методичні рекомендації по впровадженню занять з метою корекції фонетико-фонематичних вад мови

2.2 Характеристика методів дослідження

Для вирішення поставлених задач були застосовані такі методи дослідження:

1. Аналіз літературних джерел

2. Педагогічне спостереження

2.3 Організація дослідження

Дослідження проводилось в 2 етапи. На першому етапі було проаналізовано літературні джерела за такими напрямами:

1. Особливості розвитку фонетико-фонематичного слуху.

2. Патології розвитку фонетико-фонематичного слуху (дизартріях, ринологіях, афазіях та інших)

3. Система корекції вправ для виправлення мовних недоліків.

4. Логопедичні вправи в процесі фізичного виховання дітей дошкільного віку.

На другому етапі було проведено узагальнення вивченого матеріалу та розробка методичних рекомендацій, по впровадженню корекційних вправ в процесі занять з фізичного виховання

Розділ 3. Розробка методичних рекомендацій по проведенню логопедичних занять з дітьми дошкільного віку, що мають фонетико-фонематичні вади мови

3.1 Можливість впровадження корекційних вправ в процесі фізичного виховання дітей дошкільного віку

Корекційні вправи впроваджують з метою виправлення мовних вад при використанні вправ спрямованих на умовно-рефлекторну діяльність. Нервові процеси, що виникають при умовно-рефлекторній діяльності, складним чином взаємодіють між собою. Поширення нервових процесів називається іррадіацією, а наступне зосередження їх у вихідному пункті мозку — концентрацією. Отже, виникнення процесів порушення чи гальмування у визначеній ділянці головного мозку супроводжується завдяки іррадіації змінами діяльності сусідніх нейронів.

Крім безпосереднього поширення, нервові процеси при своєму зосередженні у визначеній ділянці мозку викликають протилежні за знаком процеси в сусідніх ділянках мозку або під час своєї дії (одночасна індукція), або після закінчення своєї дії (послідовна індукція). Посилення процесу порушення унаслідок впливу загальмованої ділянки на сусідні нервові клітки називається позитивною індукцією, а виникнення чи посилення процесу гальмування унаслідок впливу центру порушення називається негативною індукцією. Рух нервових процесів залежить від їхньої сили. Так, при слабкій інтенсивності порушення і гальмування сильно виявлена їхня тенденція до іррадіації. Як правило, іррадіація виявляється при слабких, незміцнених умовних рефлексах. При достатній силі нервових процесів вони концентруються, а при надмірній силі — знову починається процес іррадіації.

Дальність іррадіації нервових процесів від вихідного пункту також прямо залежить від їхньої сили: чим інтенсивніше нервовий процес у вихідному пункті, тим далі він іррідіює і тем сильніше його дія на сусідні ділянки мозку.

Явища іррадіації і концентрації нервових процесів спостерігаються при виробленні умовних рефлексів. Так, найперша фаза утворення умовного рефлексу характеризується концентрацією процесу порушення, і як показали електрофізіологічні дослідження, новостворений умовний рефлекс має спочатку локальний характер (Т. Б. Швець).

Після цієї короткочасної фази концентрації спостерігається фаза генералізації умовного рефлексу, в основі якої лежить процес іррадіації порушення. Розрізняють аферентну і еферентну генералізації умовних рефлексів. Явище аферентної генералізації полягає в тому, що умовний рефлекс виникає не тільки у відповідь на визначений сигнал, але і на інші агенти, насамперед на подразники подібної модальності. Тварина, наприклад, реагує слиновиділенням і рухами не тільки на стукіт метронома визначеної частоти, але і на інші частоти, на дзвоник, на тон і т.п.

Явище еферентної генералізації виявляється при виробленні рухових умовних рефлексів, коли той самий подразник викликає не локальну, а множинні рухові реакції. Таке явище можна спостерігати в людини при утворенні різних професійних навичок (робота на конвеєрі, друкування на друкарській машинці, оволодіння дітьми умінням листа й ін.), і виявляється воно в тім, що спочатку людина робить безліч непотрібних рухів замість чіткої координованої одиничної м'язової реакції.

Таким чином, при утворенні умовного рефлексу на визначений подразник цей стимул поступово стає специфічним, тобто з визначеного моменту тільки він починає викликати умовно-рефлекторну реакцію, а у випадку рухового умовного рефлексу тільки визначений рух стає умовно-рефлекторним (фаза спеціалізації умовного рефлексу).

Сучасні електроенцефалографічні дослідження підтверджують закономірності іррадіації і концентрації процесу порушення. Показано, що в період генералізації умовного рефлексу зміни біоелектричної активності реєструються в багатьох ділянках кори і підкіркових ділянках мозку. У процесі спеціалізації умовного рефлексу сфера поширення цих потенціалів значно звужується і зростає умовно-рефлекторний ефект (М. Н. Ливанов) .

Механізм іррадіації нервових процесів у даний час з точністю не встановлений. Іррадіація порушення обумовлена здатністю цього процесу до просторового поширення у вигляді нервових імпульсів. При наявності тісного взаємозв'язку між нейронами таке поширення хвилі порушення по нервовій тканині не викликає сумнівів. Правда, деякі дослідники думають, що іррадіація порушення відбувається «безімпульсним» шляхом, тобто порушення, що виникло в нервових клітках під впливом аферентних імпульсів, не поширюється на сусідні клітки, і в цих нейронах виникає лише підвищення збудливості під впливом ретикулярної формації, що збуджується тими ж аферентними імпульсами через неспецифічні аферентні волокна. Отже, одночасно з порушенням визначеного пункту кори відбувається підвищення збудливості сусідніх нейронів, тобто іррадіація порушення.

Більш складним і ще недостатньо вивченим є механізм іррадіації і концентрації гальмового процесу. Насамперед, необхідно пам'ятати, що, хоча нейрофізіологічними дослідженнями і встановлене існування спеціального гальмового апарата на синаптичному рівні, однак не вдається виявити якого-небудь спеціального апарата поширення гальмового процесу. Правда, було показано, що вироблення різних видів внутрішнього гальмування супроводжується гіперсинхронізацією електричної активності кори, що поширюється транскортикально зі швидкістю 0,781 м/с (А. Б. Коган, 1962). Ця величина в багато сотень раз перевищує швидкість поширення гальмового процесу, установлену за класичною методикою слюновидільних умовних рефлексів, і збігається з величинами, характерними для швидкості поширення збуджувального процесу. Тому можна припустити, що явище гіперсинхронізації відбиває не кінцевий етап гальмування, а порушення, яке поширюючись по корі, активує на своєму шляху гальмівні синапси і тим самим приводить до іррадіації гальмового процесу.

Отже, можна припустити, що виникаюча в окремих ділянках мозку активація гальмівних синапсов і є механізмом іррадіації гальмування, а поступове зникнення цієї активації являє собою механізм концентрації гальмового процесу.

Явище позитивної індукції чітко виявляється в посиленні умовнорефлекторної реакції після застосування гальмового подразника. Найбільш частим проявом негативної індукції є гальмування умовних рефлексів при дії сторонніх подразників, тобто зовнішнє безумовне гальмування, коли процес порушення, викликаний стороннім подразником, індукує навколо себе процес гальмування.

Взаємна індукція нервових процесів насамперед залежить від їхньої сили. Так, наприклад, позитивна індукція виникає тільки при визначеній силі гальмового процесу. При ослабленні гальмування (наприклад, при дії сторонніх подразників) позитивна індукція зникає. Точно так само і негативна індукція виникає при визначеній силі збуджувального процесу, а при збільшенні сили порушення підсилюється до визначеної межі й індуковане ним гальмування.

Індукція є тимчасовим явищем. Вона виникає тільки при визначеному ступені концентрації нервового процесу, а при подальшому його зміцненні зникає. Механізм взаємної індукції нервових процесів остаточно не встановлений. Передбачається, що в основі явищ індукції лежать електротонічні зміни збудливості нервових клітин головного мозку.

Поширення нервових процесів і їх взаємний вплив один на одного тісно пов'язані між собою. Установлено, що після виникнення того чи іншого нервового процесу у визначеній ділянці мозку насамперед виникає індукція протилежного процесу в сусідніх ділянках, а після цього настає іррадіація первинно виниклого процесу. Потім настає зворотний рух цього нервового процесу до вихідного пункту, тобто його концентрація.

Зміни збудливості в різних пунктах кори, обумовлені взаємодією іррадіації, концентрації і взаємній індукції процесів порушення і гальмування, відбуваються хвилеподібно. Тому в тому самому ділянці кори в різний час спостерігається перехід від загальмованого до незагальмованого станам.

Це взаємодія руху і взаємної індукції нервових процесів забезпечує дуже точне пристосування умовно-рефлекторної діяльності до змін зовнішнього середовища. «Ясно, що закон іррадіації і концентрації і закон взаємної індукції тісно зв'язані один з одним, взаємно обмежуючи, врівноважуючи і зміцнюючи один одного й у такий спосіб обумовлюючи точне співвідношення діяльності організму до умов зовнішнього середовища».

У кожен даний момент завдяки іррадіації нервових процесів і їхньої взаємної індукції в різних ділянках мозку виникають вогнища порушення і чи гальмування, як називав це І. П. Павлов, виникає «функціональна мозаїка». У будь-якому конкретному випадку ця функціональна мозаїка визначається співвідношенням таких факторів, як характер і локалізація зовнішніх роздратувань, іррадіація і взаємна індукція нервових процесів. Таку функціональну мозаїку кори можна наочно бачити, якщо вживить у кору велика кількість електродів і спостерігати за виникаючими електричними реакціями мозку на екрані чи телевізора електронно-променевого осциллографа (М. Н. Ліванов).

3.2 Розробка рекомендацій по впровадженню логоритмічних занять для дітей дошкільного виховання з урахуванням віку дітей

Для маленьких – фізкультура у віршиках

Прогулянка до лісу

І. Ходьба і біг

Ось вузька доріжка,

Ось — веселі ніжки.

На вузьку доріжку

Стали наші ніжки.

Вихователь показує накреслену доріжку, притупує ногами. Діти стають на доріжку.

Ніженьки крокують.

Діточки рахують:

Раз, два, раз, два.

Біля стежечки трава.

Раз, два, раз, два,

В мишеняток тут нора.

Ходьба за вихователем, руки на поясі.

Мишенята дружно грають,

Швидко бігають, стрибають.

Побіжімо, дітки, з ними,

З мишенятами малими.

Легкий біг за вихователем.

Далі крокуємо,

Весело рахуємо!

Раз — береза, два — ялинка,

Три — красуня-горобмнка.

Уповільнена ходьба з поворотами тулуба.

А чотири — красень-дуб.

Зупинились діти тут.

Повернутися обличчям в середину кола.

У кущах зайці дрімають,

Бо хатиноньки не мають.

Побудуєм хатку їм,

Сірим зайчикам малим?

Діти присідають, удають, що заглядають під кущі, встають — розводять руки в сторони. Присідають, встають — руки вперед.

II. Загальиорозвивальні вправи

А який збудуєм дім

Нашим зайчикам малим?

Отакий високий,

Отакий широкий. (3 рази)

Піднімають руки вгору, розводять в сторони.

Молоточки стуки-стуки,

Дуже вправні наші руки!

Стуки-стуки молоток,

Забиваємо гвіздок. (3 рази)

Присісти, пристукувати кулачками по підлозі.

Дім зайцям побудували,

3 цегли піч їм змурували. Нарубаймо зараз дров,

Щоб в печі горів вогонь.

З'єднати руки в замок. Нахили тулуба вперед, юв рубають дрова.

Після праці потяглись,

Потім нахилились.

Ще разочок потяглись,

Знову нахилились.

Вправа на відновлення дихання.

До побачення, зайці!

Будьте всі здорові!

Відпочили трішки ми,

Далі йти готові.

III. Основні рухи

Ми йдемо у ліс гуляти,

Ягоди, гриби збирати...

Ліс стає густішим,

Діти йдуть тихіше...

Ходьба з уповільненням темпу.

Над стежиною низенько

Посхилялися гілки...

А ми все одно пройдем!

Не пройдем — так проповзем!

Підлізання під дугами.

Ось — струмочок,

Ось — місточок.

Ми місточок перейдемо,

На галявину стрибнемо.

Ходьба по гімнастичній лаві, зістрибування з лави.

Тут немає хижих тигрів,

Можна грати в різні ігри.

Рухливі ігри "Сонечко та дощик", "Пташки літають”

Заключна ходьба.

«КИЦИН ДІМ»

І. Ходьба, біг, імітаційна ходьба

На столі стоїть іграшковий будиночок. Біля будиночка — киця.

Вихователь читає вірші:

Дзелень-бом, дзелень-бім!

У дворі — високий дім.

Киця в домі тім живе

І гостей до себе жде.

Вихователь бере іграшкових козу та цапа.

Ось цапок у гості йде

І козу свою веде.

Чітко тупають копитця.

Зустрічай сусідів, кицю!

Вихователь крокує, тримаючи в руках іграшки, Ііти йдуть за ним. Підійшовши до будиночка, вкло-Іяються, вихователь ставить козу і цапа поруч з кицею.

А свиня! А свиня!

Сіла верхи на коня!

Швидко скаче!

Пил стовпом!

Дзелень-бім, дзеяень-бом!

Вихователь бере іграшкову свиню, садовить на гоня, переходить на біг галопом. Діти виконують з ним біг галопом.

Качур з качкою ідуть.

Наче човники пливуть.

Перевальцем, потихеньку,

Наче човники пливуть.

Вихователь іде з качкою і качуром, імітуючи їхню ходьбу, діти повторюють за ним.

Ось прийшли вони до киці.

Привітались, як годиться.

Вихователь ставить качок біля інших гостей, діти виконують нахили.

Красень-півень виступає,

Гордо голову тримає,

Поруч курочка іде,

Як лебідонька пливе!

Вихователь чітким кроком іде з іграшковим півнем і курочкою, діти — за ним. Потім ставить їх поряд з іншими іграшками, утворюючи навколо киці коло.

Гості всі у дім зайшли

І співати почали.

Всі співали: "Коровай,

Кого любиш — вибирай!"

Діти з вихователем стають кружка, пританцьовують, приспівують: «Коровай, коровай, кого любиш — вибирай».

II. Загальнорозвивальні вправи

На кицин/ іменини

Та й спекли ми коровай.

Ось такий заввишки!

Ось такий завширшки!

Діти повторюють за вихователем: піднімання рук угору, розведення рук у сторони. (З рази).

Коровай, коровай,

Кого любиш, вибирай!

Плещуть у долоні, кружляють.

Киця вибрала цапка,

Танцював він гопака:

Чок, чок, каблучок,

Всі танцюють гопачок".

Притупування каблучком і присідання. (З рази).

А свиня кружяя щосили —

Так, аж свічечку звалила.

Тілі-тіяі-тіяі-бім!

Загорівся кицин дім!

Підняти вгору руки, легкі нахили тулуба вправо -вліво. По 3 рази в кожний бік.

Гості відра похапали

І пожежу заливали.

Раз, два! Раз, два!

Всі пожежу заливали.

Тіліі-тілі-тілі-бім!

Загасили кицин дім! Нахили тулуба вперед. 4 рази.

III. Основні рухи

Щоб пожежниками стати.

Треба силу добру мати:

Вміти лізти по драбині...

Пролізать в усі щілини...

Рівновагу так тримати,

Як у цирку акробати.

Тож давайте всі вправлятись,

Сил, здоров'я набиратись!

Діти виконують: лазіння по похилій драбині; повзання в упорі стоячи на колінах та п'ястях рук, на відстань 4-5 м, підлізання під дуги; ходьба по гімнастичній лаві.

Рухлива гра «Пожежники Ідуть на пожежу». Заключна ходьба: «Пожежники ідуть відпочивати»

Влітку на майданчику

Влітку діти провалять на свіжому повітрі більшість часу; в дитячому садку на ділянці протягом дня організовують самостійну діяльність і рухливі ігри. Сучасні дошколярики добра сприймають рухливі ігри з інтелектуальним навантаженням. Завдяки їм педагог досягав значного ефекту: а цікавій, новій для дітей формі повторюється вивчений матеріал, попереджаються можливі труднощі опанування в школі рідної мови, актуалізується мовний та життєвий досвід вихованців, закріплюються позитивні властивості характеру, у грі дитина прагне дотримуватися непростих умов. Все це допомагає у формуванні комплексу так званої готовності до школи.

Пропонуємо проводити ці ігри на майданчику блоками — по 2 — 4 гри, збирати групу в перебігові прогулянки для запровадження нового блоку ігор, коли, за спостереженням вихователя, є потреба перевести активність дітей в інший, більш корисний не цей момент, напрямок. Блоки можна складати з улюблених Ігор, а нові вводити по одній, дві.

Ці ігри можна використовувати в будь-якій послідовності, можна чергувати їх з улюбленими, знайомими вже іграми, в які діти грали протягом року.

Треба мати на увазі, що ігри мають бути динамічними, щоб діти, очікуючи своєї черги виконати завдання, не нудьгували. Слід вчасно приходити малюкові на допомогу, не затягуючи паузу.

Гра «Ласкаво просимо у коло»

На вологому піску (можна на асфальті крейдою) малюється велике коло. Діти, рівномірно розміщуючись, стають за колом, обличчям до центра.

Перший тур. «Слово зі звуком «р» називай та в поло стрибай».

Діти по черзі називають слова із заданим звуком, перестрибують через лінію, опиняючись у колі. Хто не зміг назвати слово або повторив те, що вже було назване, залишається поза колом — програє.

Так пропонуються кілька звуків і відповідно проводиться кілька турів.

Наступний тур. "А тепер у коло потрапить той. хто повторить чисточюаку":

Ра-ра-ра, гарна в нас гра. Ла-ла-ла, у рака нора. Ро-ро-ро, у Роми відро. Ла-ла-ла, Тамара мала. Ар-ар-ар, у нас буквар. Ара-ара, ми перша пара. Ра-ра-ра, висока гора. Ар-ар-ар, новий календар. Ір-ір-ір, темний бір.

Гра “Ланцюжок”

Діти стають у коло спиною до центра. Ведучий (педагог) називає перше слово і пропонує дітям одне за одним називати слово, яке починається зі звука, останнього у попередньому слові. При цьому гравці передають одне одному невеличку іграшку, скажімо, їжачка чи слоника.

Ведуча: ніс. Діти: сад. І далі: дим — молоток — колиска — апельсин— ножиці — іній — йорж...

Гра «Запрошення»

Перший тур. Команди стають обличчям одна до одної, утворюють дві шеренги, які розтягуються, тримаючись за руки. Відстань між шеренгами 3-4 кроки.

Ведучий оголошує завдання. Гравці першої команди викликають по одному гравцю з другої команди до себе (не по порядку в шерензі, а будь-кого — так дітям цікавіше). “Олю, йди до нас!” Оля підходить до того, хто й викликав, виконує завдання. Якщо виконала правильно, то той, хто П викликав, відпускає руку сусіда і пропонує їй стати поруч, бере її за руку. Так поступово всі діти другої команди опиняються в одній (першій) команді.

Орієнтовні завдання.

Назви слово:

а) на один склад;

б) на дав склади;

в) на три склади.

Назви фрукти,овочі, транспорт, меблі. Придумай речення зі словом... (слова називає дорослий).

Назви число:

а) на один більше за ... (називав число);

б) на два менше...

Другий тур. Гравці другої команди повертаються на свої місця. Тепер вони будуть запрошувати, а діти першої будуть виконувати завдання.

Кожен має уважно стежити за діями товаришів та оцінювати правильність відповідей. Особливо той, хто запросив, — щоб вирішити, чи відпускати руку і прийняти гравця в команду, чи ні. Якщо гравець не виконав завдання, він повертається на своє місце в шерензі, чекає знову, коли викличуть.

Гра «Море хвилюється...»

Море хаилюється — раз.

Море хвилюється — два,

Море хвилюється» — три.

Кожна фігура — замри.

«Зачаровані» фігури завмирають. Той, кого ведучий «відчаровує» з допомогою дзвіночка (бубна, сплеску), виконує завдання, яке він проголошує для всіх гравців, в потім підходить то до одного, то до другого.

Гра проводиться в декілька турів, залежно від ступеня зацікавленості дітей.

Завдання.

Назви рослини з трьох складів: нагідки, черемха.бе-реза, ялина, калина, шипшина, картопля...

Мешканців зоопарку з одного складу (з двох складів): морж, рись, вепр, тигр, лис, гриф, бик, лось, лань, лев... Якщо педагог зуміє зацікавити дітей грою, вдома з батьками вони продовжують згадувати, шукати потрібні слова. Наприклад: назви засоби транспорту — слова зі звуком “р”; слова в два склади — пропонуємо вибрати серед слів "трактор"," трамвай", "літак"...

Назви, з яких двох менших чисел складається число..» (сім — з чисел три і чотири).

Гра «Чемпіон»

Діти стоять у шерензі. Вони почергово відповідають на пропозиції ведучого. Кожний, хто правильно відповів, робить крок вперед. Той, хто завдяки правильним відповідям, докрокував до "лінії чемпіонів", буде вважатися чемпіоном.

Можливі варіанти завдань.

Скажи навпаки: світлий — темний;

шорсткий — гладенький;

добрий -

веселий —

маленький — .

Що знаємо — розкажемо.

Літо яке? Сонце яке? Мама яка? Лялька яка? Ведмідь який? Наше місто яке?

Дорослий має спонукати малих до фантазування, коли вони добирають слова-означення, може підказує коли тільки-но ознайомлює їх з грою. Так, кілька разів пограєте з малюками - підказуючи, пояснюючи, заохочуючи — і діти вже знаходять дуже цікаві визначення тих чи інших слів.

Гра «Лабіринт»

На асфальті намальовано лабіринт. Діти стають біля входу і по черзі, виконавши перше завдання, пробігаєть всередину. Далі виконують друге завдання і по одному вибігають з лабіринту.

Завдання першого туру. Назви останній звук у слові: дім, кіт, тин, дах. осінь, хлопчик...

Завдання другого туру. 1 Плесни в долоні на кожен склад у слові (педагог нагадує, що стільки складів у слові. скільки там і голосних): лід, літо, гриб, ліс, береза, день.

Гра «Іван-коливан»

Під звучання маракаса діти біжать урозтіч. Коли маракас замовкне, слід присісти. А Педагог:

- А тепер кожен з вас буде вставати, як Іван-коливан. Але вставати ви можете лише за умови, що дасте правильну відповідь. Слухайте завдання.

1. Змінюйте слово так, як це роблю я:

стіл — столик, стілець — стільчик, дощ —.... береза ....сонце — ..., камінь — ....хлопець—...,річка —.... лист —.... вінок —.... струмок — ...

2. Коли почуєте голосний звук або приголосний (буді який: твердий, м'який, дзвінкий), зробите один рух: вліво, якщо голосний, або вправо, якщо приголосний, а тоді знов станьте рівно. Слухайте уважно: а, т, і, м ,н, о, у мь, і, сь, т, е...

Гра «Знайди собі будиночок»

Кожний гравець малює коло (на піску, на землі чи ні асфальті). Після цього всі збираються зграйкою біля пе дагога.

Педагог закликає до гри: "Правильно відповідай табу димочок займай! Чого або кого багато в лю) (у садку, в місті...)? (Шишок, горобців, синиць, сосон...)

Гра «В кого Іграшка?»

Діти утворюють велике коло, стають обличчям до ценра, на сигнал педагога передають за спинами одне одному невеличку іграшку під супровід дрібного дзвону дзвіночка. Коли дзвіночок замовкне, діти завмирають. Педагог запитує когось із дітей: Тетянко, як ти гадаєш, у кого іграшка?" Дитина відповідає короткими реченнями: "Іграшка у Діми (Андрія. Славка)".

Гра «Горидуб»

З-поміж дітей вибирається "горидуб". Діти шикуються пара за парою. Перед дітьми стоїть ведучий (це може бути хтось із дітей). Він задає завдання кожній парі по черзі. Якщо відповідь правильна, ведучий ребром долоні роз-. риває руки дітей, що стоять у парі, ті оббігають ведучого з двох боків (назустріч одне одному), біжать в кінець строю і стають останньою парою. Якщо ж хтось з двох помилився, обидва сідають на "лаву запасних гравців".

Педагог допомагає ведучому визначити, чи правильною була відповідь.

Можливі завдання.

Перший варіант.

Зміни слово за зразком: з картоплі — картопляний; з моркви — морквяний; з вівса — вівсяний; з кукурудзи — кукурудзяний; з рису — рисовий; з гречки — гречаний: з молока — молочний; з яблук -яблучний, з груш- грушовий; з абрикосів — абрикосовий; з яйця — яєчний.

Другий варіант.

Називай дитинча тварини, яку я назву: угішки — кошеня, у собаки —цуценя, у свині - порося, у вівці — ягня, у корови — теля, у кози — козеня, у кобили — лоша, у вовчиці — вовченя, у курки — курча, у їжака — їжаченя.

Гра «Вервечкою»

Діти стають одне за одним і кладуть руки на плечі тому, хто попереду. Першим став найменший. Педагог пояснює правила гри: остання дитина має виконати заа-т дання і стати попереду шеренги. Так — усі діти. Коли перша дитина опиниться останньою і виконає завдання — закінчується перший тур. Завдання. Перший тур. Називай, він кого (або з чого) одержуємо.

М'ясо — від свині; масло — з молока,

яйця—.... сир—...,

молоко—..., цукор—...,

мед —..., хліб—...,

шкіра—..., олія—...

Другий тур. Змініть за зразком.

Цегляний будинок — будинок із цегли. Снігова баба — баба зі снігу.

Солом'яний бичок— ....

Фанерні двері — ....

Срібна ложечка—....

Шкіряний м'яч—....

Шовкова тканина—...

Гра «Пробіжи по місточку»

На асфальті або вологій землі малюється місточок приблизно 50 см завширшки, 150 см завдовжки (можна обіграти й кладочку, і гребельку).

Діти стають одне за одним, виконавши по черзі завдання, пробігають по місточку, не "торкаючись" його країв (не наступаючи).

Завдання. “Кількість складів у слові відтупай (або підстрибни) і по місточку пробіжи".

Слова: тин, димар, паркан, Буратіно, дах, травиця, сонце, береза, залізниця...

Кон закінчується, коли остання дитина пробігає місточок; хто не виконав завдання або наступив на край місточка (гребельки, кладочки), той сідає на "лаву запасних гравців*.

Гра з м'ячем "Хто що робить?"

Діти стоять півколом, педагог підкидає м'яч, ловить його і каже, наприклад: "лікар—лікує", передає м'яч першій дитині і пропонує підкинути м'яч, піймати його і продовжити гру зі словами: професії називає (пропонує) дорослий, діти називають дію або коротке речення за зразком: "Лікар лікує".

Вихователь — .... вчитель — .... співак —. ... швачка — ..., письменн будівельник — ..., водій — ..., художник — .... доярка — ...

Висновки

1. Особливості розвитку фонематичного слуху полягають у правильній організації занять, які спрямовані на навчання розрізнення звуків. Особливо це важливо у ранньому дитячому віці.

2. Фонетико-фонематичні вади мови – порушення процесів формування вимови у дітей, які можуть бути викликані різними причинами. Відповідно до клінічної картини “мовного порушення” діти були розділені на три групи: перша група — діти з моторної алалією;друга група — діти з дизартричними розладами; третя група — діти з заїкуватістю.

3. Досить важливими корекційними заняттями є ігри та малювання. Дані види занять досить ефективні в дошкільному віці. Ігри в руховій терапії можна використовувати самостійно або в поєднанні з різними ритмічними, логоритмічними, музично-ритмічними комплексами. Ігри вносять розмаїтість і емоційність у лікувальні процедури (при дизартріях, ринолаліях, афазіях). Ігровий метод у вигляді лікувальної процедури знаходить усе більше застосування в дитячій практиці. Малювання практикується в усі періоди навчання мови і на усіх видах логопедичних занять.

4. Подолання фонетико-фонематичного недорозвинення досягається шляхом цілеспрямованої логопедичної роботи з корекції звукової сторони мови і фонематичного недорозвинення. Система навчання і виховання дітей дошкільного віку з фонетико-фонематичним недорозвиненням включає корекцію мовного дефекту і підготовку до повноцінного навчання грамоті.

5. В своїй роботі пропонуємо кілька розробок проведення занять з дітьми дошкільного віку, що мають фонетико-фонематичні вади мови.

Список використаної літератури

1. Бельтюков В.И. Взаимодействие анализаторов в процессе восприятия и усвоения речи (в норме и патологии). – М.: Педагогика, 1977. – 176 с.

2. Волкова Г.А. Логопедическая ритмика: Учебное пособие. – М.: Просвещение, 1985. – 191 с.

3. Детский голос. / Под ред. В. И. Щацкой. — М.: Педагогика. — 1970. — 232с.

4. Ермакова И. И. Коррекция ринолалии у детей и подростков. — М.: Просвещение. 1984. — 142 с.

5. Ермолаев В. Г., Лебедева Н. Ф. Особенности развития голосового аппарата у детей и вытекающие отсюда требования к охране детских певческих голосов//Развитие детского голоса. — М., 1963.— С. 111—123.

6. Ермолаев В. Г., Морозов В. П.. Лебедева Н. Ф. Руководство по фониатрин. — Л.: Медицина. — 1970. — 270 с.

7. Нантаева Р.Я. Сам себе логопед: Пособие для родителей. – С.-П., 1995. – 94 с.

8. Зарицкий Л. А., Тринос В. А.. Тринос Л. А. Практическая фониатрия. — Киев: Вища школа. — 1984. — 168 с.

9. Зееман М. Расстройства речи в детском возрасте: Пер. с чешск.— М.: Медгиз. 1962. — С. 284—295.

10. Игры в логопедической работе с детьми: Кн.для логопедов. / Под ред. Сост. В.И. Селивестрова. – М.: Просвещение, 1987. – 142 с.

11. Иванченко Г. Ф. Микроларингостробоскопическое исследование при хроническом гиперняастнчехжом ларингите//Актуалыше вопросы оториноларингологии. — М., 1981. — С. 117—119.

12. Калита М. Лоагритмические проблемы в рисунках. // Дошкольное воспитание. – 1989. - № 1. – С. 11 – 13.

13. Кривда І. Влітку на майданчику.// Дошкільне виховання. – 1999. - № № 6. С. 26 – 27.

14. Кривда І. Сніговиця (конспект занять з розвитку мовлення).// Дошкільне виховання. – 1999. - 2. – С. 14 - 15.

15. Крушевская И. И. Профилактика в фониатрии и ее социально-экономическая эффективность//Вестн. оторинолар. — 1984. — № I. — С. 40—43.

16. Кузнецова М. Для маленьких – фізкультура у віршиках. // Дошкільне виховання. – 1999. - № № 6. – С. 20 – 21.

17. Логопедия: Учебник для студ. дефектологических фак-тов вузов. / Под ред. Л.С. Волковой, Н.С. Шаховской. – М.: ВЛАДОС, 1998. – 680 с.

18. Логопедична ритміка: З досвіду логопедів Росії. – К.: Ред.газети Розкажіть онуку, 1999. – 63 с.

19. Лопухина И.С. Логопедия: 550 занимательных упражнений для развития речи: пособие для логопедов и родителей. – М.: Аквариум, 1995. – 386 с.

20. Лукьянова Е. А. Дыхание в хореографии. — М.: Искусство, 1979. т-185с.

21. Максимов И. Фониатрня: Пер. с болг. — М.: Медицина, 1987.— 288 с.

22. Мамерчук А.С. Дидактичний матеріал для виправлення мовниних недоліків: Навчальний посібник для вчителів-логопедів, вчителів і визхователів шкіл та дитсадків. – К.: Райдуга, 1995. – 403 с.

23. Николаевская В. П. Физические методы лечения в оториноларингологии. М.: Медицина. — 1989. — 381 с.

24. Орлова О. С. К вопросу о спастической дисфонии//Актуальные проблемы логопедии. — М.. 1980. — С. 86—91.

25. Орлова О. С. Акустические характеристики голоса при спастической дисфонии//Преодолемие речевых нарушений у детей и взрослых. — М.. 1981.— С. 114—124.

26. Правдина О.В. Логопедия: Учебное пособие. – М.: Просвещение, 1973. – 272 с.

27. Савченко М.А. Методика виправлення вад мови у дітей. – К.: рРад. школа, 1983. – 165 с.

28. Соснин Г. П., Крицкий А. В. Ортопедическое исправление речи у детей с расщелиной неба. — Минск: Беларусь. 1984.— С. 35—38.

29. Таптапова С. Л. Коррекционно-педагогическая работа при нарушениях голоса. — М.: Просвещение, 1984. — 110 с.

30. Ткаченко Т. Использование физминуток для развития пальцевой моторики у дошкольником с нарушением речи. // Дошкольное воспитание. – 1989. - № 3. – С.36 – 40.

31. Феличева Т.Б. и др. Основи логопедии: Учебное пособие. – М.: Просвещение, 1989. – 223 с.

32. Фомичева М.Ф. Воспитание у детей правильного произношения: Практикум по логопедии. – М.: Просвещение, 1989. – 238 с.

33. Фомичев М. И. Основы фониатрии. — Л.: Медгиз, 1949.— 186 с.

34. Хватцева М.Е. Логопедическая работа с детьми дошкольного возраста: Пособие для студентов. – М.: Учпедгиз, 1961. – 270 с.