Розробка двох прикладів ділової гри

Контрольна робота з дисципліни «Методика викладання економіки»

З теми : «Розробка двох прикладів ділової гри»

Зміст

Вступ

Теоретична частина на тему «Ділова гра: поняття, основи, переваги, недоліки»

Практична частина. Приклади ділових ігор

2.1 Ділова гра на тему «Особливості просторового розміщення природно-ресурсного потенціалу України»

2.2 Ділова гра на тему : «Вивчення транспортно-географічного положення та визначення ринкового потенціалу центрів роздрібної торгівлі»

Список використаних джерел

Вступ

Освіта – розвиток людини в процесі цілеспрямованої діяльності суспільства. В більш ширшому значенні освіта – це процес і результат засвоєння учнями систематизованих знань, набуття умінь і навичок, формування на їх основі наукового світогляду,моральних та інших рис особистості, розвиток творчих сил і здібностей.

Навчання – це цілеспрямована взаємодія учня і вчителя, в процесі якої засвоюються знання, формуються звички.

Кожен педагог часом відчуває сумніви щодо вибору стратегії педагогічної діяльності, коливаючись між інформаційним (традиційним) і активним (проблемним) методами навчання. За традиційною методикою процес навчання ведеться у формі монологу або діалогу: пояснює — учень слухає чи вчитель опитує — учні відповідають.

У поняття активних методик навчання входять рольові, управлінські та навчальні ігри, соціально-психологічні, педагогічні й інші тренінги, комп'ютерні ігри — все те, що забезпечує максимальну спільну активність викладача і учнів — педагогіку співпраці.

І одними із найважливіших і найпроблематичніших є методики використання ігрових ситуацій у навчанні економіці для того, щоб діти з самого раннього віку змогли шляхом ігрового представлення входити у складний світ «дорослих» економічних відносин.

Ця проблема дуже актуальна для всіх вчителів та викладачів з економіки і тому у даній роботі буде розглянуте питання щодо впровадження активних методів навчання, а саме методу ділова гра, в систему навчання, та їх використання у навчанні з економіки; суть ігрових методів, що використовуються у навчанні та наведені приклади ігор, що використовуються у навчанні економічним дисциплінам.

Теоретична частина на тему «Ділова гра: поняття, основи, переваги, недоліки»

Одним з видів активних методів навчання, які можливо використовувати на уроках економіки є ділова гра.

Ділова гра – це метод імітації ситуацій, що моделюють професійну або іншу діяльність шляхом гри, за заданими правилами.

До ділових ігор не можна відносити всі нові приймання, що з'являються, і методи навчання й будь-яку навчальну гру, як це іноді робиться, як у педагогічній практиці, так і в окремих виступах у пресі. Тому такі форми проведення уроків, як урок-концерт, урок-іспит і урок - змагання, урок - вікторина, імітація пізнавально-розважальних телепередач на уроках, не належать не тільки до ділової гри, але й до технології активного навчання. Ці методи й приймання активізації пізнавальної діяльності учнів, пожвавлення навчального процесу за допомогою всіляких ігрових ситуацій не відповідають тим особливостям і умовам організації, які визначають технологію активного навчання. У вікторині, змаганні учень може брати участь, може й не ухвалювати, але залишиться пасивним учасником - глядачем. Спроби змусити його приведуть до втрати ігрового моменту й позитивної настроєності на діяльність. У технології активного навчання «змушена активність» учасників обумовлена умовами й правилами, при яких учень або бере активну участь, напружено думає, або взагалі вибуває із процесу.

Правила ділової гри визначаються обраною діяльністю. Одним з її варіантів є рольові ігри. Коли діти відіграють в «дочки-матері», вони точно імітують усі вхідні в гру ролі й не можуть від них відступати: так тата роблять, дітям так поводитися не можна, мама повинна... і т.ін. Можливе використання ділової гри й в навчальному процесі. Наприклад, виходячи із сучасних ринкових умов життя, на заняттях з світової економіки можна провести ділову гру «Інтеграційні процеси у світовій економіці», у якій у процесі програвання ситуацій краще розуміється й освоюється складна для завчання термінологія, що вона позначає, сам характер інтеграційних процесів та діяльності інтеграційних об’єднань, їх місце й значення в ринкових відносинах. Така гра може бути організована й на етапі первинного закріплення матеріалу, і як узагальнення, і як певна форма контролю. У цьому випадку мова йде про самий стандартний варіант ділової гри. Такі варіанти, як організаційно-ділові й організаційно-розумові ігри й аналогічні їм, вимагають дуже серйозної спеціальної підготовки їх організаторів.

Дослідники встановили, що при подачі матеріалу в такій формі засвоюється близько 90% інформації. Активність учнів проявляється яскраво, носить тривалий характер й «змушує» їх бути активними.

Педагогічна суть ділової гри на тему «Інтеграційні процеси у світовій економіці» - активізувати мислення учнів, підвищити самостійність, внести дух творчості в навчанні, наблизити їх, підготувати до практичної діяльності. Головним питанням у проблемному навчанні виступає «чому», а в діловій грі - «що було б, якби...».

Ділова гра відрізняється від ігор-розваг тим, що у неї є «післядія». Коли учнями допущені прорахунки, вони починають розмірковувати над тим, «що я не зміг», «чого не розумію». Надзадачею гри є саме досягнення ефекту саморозвитку, самоосвіти, саморегуляції.

Даний метод розкриває особистісний потенціал учня: кожен учасник може продіагностувати свої можливості поодинці, а також й у спільній діяльності з іншими учасниками.

У процесі підготовки й проведення ділової гри, кожен учасник повинен мати можливість для самоствердження й саморозвитку. Викладач повинен допомогти учневі стати в грі тим, ким він хоче бути, показати йому самому його кращі якості, які могли б розкритися в ході спілкування.

Ділова гра - це контрольована система, тому що процедура гри готується, і коректується викладачем. Якщо гра проходить у планованому режимі, викладач може не втручатися в ігрові відносини, а тільки спостерігати й оцінювати ігрову діяльність учнів. Але якщо дії виходять за межі плану, зривають мети заняття, викладач може відкоригувати спрямованість гри і її емоційний настрой.

Управління діловою грою як психолого-дидактичною системою має в своїй основі ряд принципів, наприклад, принцип реалізуємості, який полягає в тому, що керівник гри - вчитель, підкреслюючи складність задачі, повинен запевнити учасників - учнів у їх можливостях досягнення цілі, або принцип управління емоційно-інтелектуальним фоном, згідно з яким педагог створює і підтримує емоційно-інтелектуальний фон на основі урахування особистих інтересів та різного рівня готовності учасників гри, або принцип мажорності, який вимагає умов для зняття сором'язливості, скутості (умови везіння, жартівливі моменти) та ін. Наприклад, учні вибирають яку країну вони хочуть представляти на міжнародній арені; визначившись з країною, починається розгляд основних цілей інтеграційних об’єднань, вирішення основних питань до яких відносяться: створення сприятливого зовнішньополітичного середовища; рішення завдань торговельної політики; сприяння структурній перебудові економіки; підтримка молодих галузей національної промисловості і т. ін.

Ділова гра виконує навчаючі функції. Це форма знаково-контексного навчання, яка відтворює реальну ситуацію діяльності. Ці задачі створюють умови для зближення теорії з практикою, їх змикання у конкретних «виконавчих» задачах. Гра, як метод навчання, дозволяє ніби прожити конкретну ситуацію, вивчити її в безпосередній дії.

Весь процес організації ділової гри можна розділити приблизно на шість етапів:

I етап — розробка гри, складання сценарію (організація гри, написання плану, розстановка меблів у класі, за для створення конференц-зали).

II етап — організаційний: необхідно роз’яснити учасникам гри цілі та зміст, ознайомити їх із програмою та правилами, розподілити ролі, поставити конкретні задачі, призначити та вибрати експертів (журі), визначити регламент виступів. Ролі можна розподілити за бажанням;

III етап — розігрування ситуацій і пошук рішення всередині кожної групи. Робота у групі може проходити у вигляді «мозкового штурму», дискусії, тренінгу під керівництвом ігротехніка, обраного групою;

IV етап — міжгрупова дискусія: виступ учнів, захист ідей, проектів, взаємооцінки, «відкритий мікрофон»;

V етап — підбиття підсумків: аналізуються й узагальнюються результати (це роблять експерти), приймається загальне колективне рішення. При оцінці гри експерти (керівники) особливу увагу звертають на актуальність, реальність, економічність, оптимальність і оригінальність рішень;

VI етап досить складний: треба перенести досвід мислення діяльності із гри в реальне життя освітньої установи.

Для підготовки ділової гри можуть використатися всі дидактичні методи: пояснювально-ілюстративний (зображення карти світу, ілюстрація аналізу діяльності кожної країни,оголошення виконання бюджету за попередній рік), репродуктивний, частково-пошуковий, дослідницький. Так само слід дотриматися методичних вимог:

гра повинна бути логічним завершенням і узагальненням знань з дисципліни «Економіка», розділу «Світова економіка» практичним доповненням вивчення дисципліни в цілому;

максимальна наближеність до реальних професійних умов;

створення атмосфери пошуку й невимушеності;

ретельна підготовка учбово-методичної документації;

чітко сформульовані завдання; умови й правила гри;

виявлення можливих варіантів рішення зазначеної проблеми;

наявність необхідного устаткування.

У використанні ділової гри можна відзначити позитивні й негативні моменти.

Позитивне в застосуванні ділові ігри: висока мотивація, емоційна насиченість процесу навчання; підготовка до професійної діяльності, формуються знання й уміння, учні вчаться застосовувати свої знання; після ігрове обговорення сприяє закріпленню знань.

Негативним є: висока трудомісткість до заняття для викладача, він повинен бути уважним і доброзичливим керівником протягом усього ходу гри; більша напруженість для викладача, зосередженість на безперервному творчому пошуку, володіння акторськими даними; неготовність учнів до роботи з використанням ділової гри; труднощі із заміною викладача, що проводив гру.

2. Практична частина. Приклади ділових ігор

2.1 Ділова гра на тему «Особливості просторового розміщення природно-ресурсного потенціалу України»

Під час «Тижня економіки» в обраний день можна провести для учнів ділову гру під назвою «Особливості просторового розміщення природно-ресурсного потенціалу України». Для цього необхідний клас (приміщення) в якому буде круглий стіл та кафедра для відповідаючих. Для проведення такої гри також необхідно приблизно дві години. В цій грі учні повинні представити себе на місці наших міністрів та розглянути доклади деяких з них, а також зробити висновки про те , як економічно вигідно використати природно-ресурсний потенціал України для розвитку сільського господарства та розвитку економіки взагалі.

Отже, зміст гри полягає в наступному: 4 учня донесуть до аудиторії свої доповіді, після чого учні – міністри обговорять свої пропозиції «за» та «проти».

Доповідь №1. «Мінеральні ресурси».

Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність рудних і нерудних (у т. ч. паливних) корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. На даний час в недрах України виявлено близько 20000 родовищ і проявлень 111 видів природних і технолог енних корисних копалин, з яких 9052 родовище. 96 видів корисних копалин мають промислове значення і враховуються Державним балансом запасів, в тому числі: родовищ нафти і газу – 985, метану вугільних родовищ – 126, вугілля – 766, торфу – 1567, сапропелю – 275, металічних корисних копалин – 358, неметалічних корисних копалин – 3907, підземних вод – 1067. До числа розвіданих належать 7895 родовищ 98 видів корисних копалин.

В структурі паливних ресурсів України домінує кам’яне і буре вугілля, запаси якого зосереджені в Донецькому і Львівсько-Волинському басейнах; бурого вугілля – переважно в Дніпропетровському басейні. В Україні виявлено 309 родовищ нафти і газу, які зосереджені переважно на північному сході країни, у Прикарпатті і Причорномор’ї. Крім того, на Державному балансі запасів знаходиться 127 родовищ метану вугільних родовищ. На території України розміщено понад 1,5 тис. родовищ торфу, що зосереджені переважно у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київський, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській та Львівській областях.

У структурі рудних ресурсів України домінують залізні та марганцеві руди, основні родовища залізних руд зосереджені в Криворізькому та Кременчуцькому басейнах, Білозерському залізорудному районі та Керченському басейні.

Україна має певні запаси руд кольорових металів. Запаси нікелю невеликої потужності зосереджені у Вінницькій, Кіровоградській, Дніпропетровській областях; ртуті – у Донбасі і Закарпатті; титану – в Житомирській, Київській, Черкаській, Дніпропетровській областях, на узбережжі Чорного та Азовського морів; бокситів – у Дніпропетровській області; алунітів – у Закарпатті, нефелінів - у Приазов’ї . Унікальні родовища сировини для отримання ряду рідкісних і рідкісноземельних елементів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов’ї. Розробку золоторудного родовища було свого часу розпочато а Закарпатті.

Україна багата на неметалічні корисні копалини, серед яких виділяються за запасами кухонна сіль (Східний район), вогнетривкі гліни, високоякісний каолін (Полісся та Центральний район), облицювальний камінь тощо (Житомирське Полісся). Великі запаси калійно-магнієвих солей зосереджені в Івано-Франківській та Львівській областях. В усіх регіонах країни є запаси сировини для виготовлення будівельних та конструкційних матеріалів. Помітною є їх частка в структурі мінерального потенціалу Полісся, Карпатського, Центрального та Південного економічних районів.

Доповідь № 2. Земельні ресурси.

Земельні ресурси використовуються за двома основними призначеннями – як просторовий ресурс та як основний засіб сільськогосподарського виробництва та лісові господарства. Земельні ресурси України є основними в структурі її природно-ресурсного потенціалу (44,4% всього природного багатства держави). Земля, являючи собою вичерпний, але відновлювальний ресурс, постійно знаходиться під значним антропогенним навантаженням, що й визначає особливості користування цим видом ресурсів, якими є високий рівень освоєння, екологічна нестійкість ресурсу та пов’язана з цим необхідність постійного відтворення ґрунтів, регіональна диференційованість продуктивності земель.

Найвищою є родючість ґрунтів у Степу (Південний, Донецький та частково – Придніпровський економічний район), Лісостепу (Подільський, Східний, частково Центральний райони), де переважають чорноземи, а найнижчою – у Поліській зоні ( Поліський, частково Карпатській та Східний райони). Значною внутрішньою диференціацією родючості земель, пов’язаною з гірськими природними умовами, відзначається у цілому Карпатський економічний район. Умови землекористування у цілому в Україні є достатньо складними.

Загальна земельна площа суші України становила 57939,8 тис. га; її сільськогосподарська освоєність складала 72,2%, розораність – 57,1%; частка ріллі в загальній площі сільськогосподарських угідь сягала 79,1%

Для земельних ресурсів України характерною є наявність значної кількості екологічних проблем. Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів України є досить диференційованим у територіальному розрізі.

Доповідь № 3. Водні ресурси.

Водні ресурси знаходять застосування в енергетичній галузі, є джерелом виробничого й побутового водопостачання, а також простором для розміщення підприємств та шляхів водного транспорту. Рівень забезпеченості більшої частини України водними ресурсами є недостатнім і визначається формуванням річкового стоку, наявністю озер, боліт, штучних водоймищ, підземних і морських вод.

Найвищим є рівень водо забезпечення господарства у західних і північних областях України.

Питомі середні місцеві ресурси України складають 86,8 тис. м³на 1 км³ і 1,04 тис. м³ на одну людину.

Найбагатшими за запасами водних ресурсів України є річки Дунай, Дніпро, Десна, Південний Буг, Дністер. Територіальний розподіл водних ресурсів України є нерівномірним і не відповідає розміщенню водомістких господарських комплексів. Найменша кількість водних ресурсів формується якраз у місцях зосередження потужних споживачів – Донбасі, Криворіжжі, Автономній Республіці Крим, у південних областях України.

Доповідь № 4. Лісові ресурси.

Лісові ресурси відіграють важливу роль як у збереженні навколишнього середовища, так і в господарській діяльності людей. Зараз головним господарським призначенням лісів є сировинне забезпечення промисловості.

Україна відноситься до країн з порівняно невисокою забезпеченістю лісом. Площа її лісового фонду сягає 10,8 млн. га, в тому числі вкрита лісом – 9,4 млн. га. Лісистість території складає всього 15,6 %. Наближеним до оптимального для України вважається показник лісистості на рівні 21-22%. Найвищім є рівень лісистості (43,2%) в Івано-Франківській області, а найнижчим (1,8%) – в Запорізькій області. Загальний запас деревини в лісах становить 1736 млн. куб. м, в тому числі хвойної – 897, твердолистяної – 663, м’яколистяної – 173 млн. куб. м.

Офіційний запис протоколу про гру мав такий висновок:

Всі учні добре підготувалися й підібрали цікаві доповіді. Після жвавої дискусії учнів, що не доповідали у кафедри додому задається домашнє завдання: написати твір та викласти в ньому свої пропозиції щодо покращення економічного становища в країні та основні напрямки розвитку економіки, а також «Що і як потрібно робити Україні аби стати розвиненою країною».

Як альтернатива пропонується ще одна ділова гра для проведення свята «Тижня економіки» у школах.

Ділова гра під назвою «Вивчення транспортно-географічного положення та визначення ринкового потенціалу центрів роздрібної торгівлі» має в собі також і змагальні риси.

Учням пропонується така виробнича ситуація: уявіть собі, що Ви підприємець і минулого тижня придбали контрольний пакет акцій обласного управління оптової торгівлі споживчими товарами. Райдужні перспективи Вам готує один шлях – організація і розширення роздрібної торгівлі при збереженні великих оптових постачань. Частку своїх коштів Ви вклали у придбання пересувних автокрамниць у найм досвідчених комівояжерів (реалі заторів), а також у будівництво нових крамниць. Для виконання Вашої задачі необхідно знати ринковий потенціал окремих районних центрів адміністративної області для організації роздрібної торгівлі.

Дидактичне забезпечення: карти адміністративних областей України (за кількістю учнів), калька, олівці, лінійки, калькулятори.

Завдання: визначити ймовірний ринковий потенціал центрів роздрібної торгівлі для чого:

1). На кальку, яка накладається на карту адміністративної області (регіону), дані дає вчитель, наносяться обласний і всі районні центри;

2). Обласний і районні центри з’єднуються між собою прямими лініями відповідно до наявних шляхів сполучення, без додержання конфігурації останніх. Ранг шляхів сполучення не має значення.

3). Одержана фігура – граф – є об’єктом подальшого аналізу.

Нумеруються всі вершини графа, але з умовою, що № 1 надається обласному центру, а далі перелік йде у вільній послідовності (мал. 1.);

Мал. 1. Граф транспортно-географічного положення (приклад)

Примітка: Графом зветься фігура певним чином зорієнтована в просторі і яка складається з вершин та ребер. Вивчивши конфігурацію графа, неважко провести аналогію між територіальною структурою будь-якого регіону, яка складається з транспортних вузлів, шляхів сполучення і наявністю в графі ребер (шляхів сполучення) та вершин (транспортних центрів). Таким чином, вивчаючи будь-яку територію по карті, можна формалізувати її територіальну структуру у вигляді графа транспортних шляхів.

На цьому робота з калькою закінчена. Продовження проходить в зошиті для практичних робіт, де:

4). Складається таблиця, в яку заносяться назви обласного і районних центрів, кількість прямих відрізків та підраховується їхня сума (таблиця 1);

Таблиця 1. Приклад розрахунку Ктгп для Харківської області.

№ п/п	Назва населених пунктів	1	2	3	4	5	Сума відрізків	Ктгп
1.	Харків	Х	2	1	2	1	6
2.	Краснокутськ	2	Х	1	4	3	10
3.	Богодухів	1	1	Х	…	…	………..
4.	Золочів	2	…	…	Х	…	………..
5.	…………….	…	…	…	…	Х	………..

5). Кінцевим розрахунком є визначення Ктгп (коефіцієнту транспортно-географічного положення) для території певної області (таблиця 2). Ктгп розраховують згідно формули:

Ктгп =

Таблиця 2. Приклад розрахунку Ктгп для Харківської області

№ п/п	Назва населених пунктів	1	2	3	4	5	Сума відрізків	Ктгп
1.	Харків	Х	2	1	2	1	6	6/6=1
2.	Краснокутськ	2	Х	1	4	3	10	10/6= 1,6
3.	Богодухів	1	1	Х	…	…	………..	?
4.	Золочів	2	…	…	Х	…	………..	?
5.	…………….	…	…	…	…	Х	………..	?

Примітка. У теорії розміщення є ряд методів визначення транспортного освоєння території і доступу окремих центрів. Один з таких методів – розрахунок коефіцієнта транспортно-географічного положення Ктгп території, де розрахунок Ктгп базується на використанні теорії графів. Значення цього коефіцієнта великою мірою впливають на ринковий потенціал центрів роздрібної торгівлі.

6). Написати висновки, де необхідно оцінити значення Ктгп згідно з критерієм : чим нижче значення Ктгп, тим вище ринковий потенціал населеного пункту.

Офіційний запис протоколу про гру мав такий висновок:

Всім учням були роздані картки з областями України. На виконання завдання було відведено 2 уроки. Всі учні виконали завдання успішно та з інтересом, в кого область має найвищій потенціал. Ділова гра дала змогу учням відчути себе приватними підприємцями, та мотивувати їх до активної діяльності на занятті.

Список використаних джерел

Аксьонова О.В. Методика викладання економіки: Навч. Посібник/ Аксьонова О.В. – К.:КНЕУ,1998.

Бабанский Ю.К. Оптимизация процесса обучения: Общедидактический аспект. – М., 1977.

Бабанский Ю.К. Педагогика: навчальний посібник для студентів пед. інститутів – М.: Освіта, 1988.

Бабанский Ю.К. Выбор методов обучения в средней школе. – М.,1981.

Волкова Н.П. Педагогіка:навчальний посібник. – Київ, 2001.

Давыдов В.В. Теория развивающего обучения. – М.:Интор,1996. – 517с.

Коджаспирова Г.М., Коджаспиров А.Ю. Словарь по педагогике. – М. – 2005. – 448.

Крупська Л.П. Моя економіка: Підручник для учнів 8-9 класів загальноосвітніх навчальних закладів з поглибленим вивченням економіки та для учнів 10 класів загальноосвітніх та гуманітарних пр./Крупська Л.П., Пархоменко І.М., Кириленко Л.М. – К.: АПН, 2001. – 320с.

Лернер И.Я. Дидактические основы методов обучения. – М., 1981.

Лук’яноваМ.И. Навчальна діяльність школярів: сутність і можливості формування. Методичні рекомендації для вчителів і шкільних психологів. / Лук’янова М.И., Калініна Н.В. – Ульяновск: ИПК ПРО, 1998.

Маршев В.И. Методы активного обучения управлению. / Маршев В.И., Лукаш Е.Н. – М.: МГУ, 1991. – 349с.

Мельничук В.Г., Ковальчук Г.О., Огнев'юк В.О. Економіка. Підручник для 10 класу середньої загальноосвітньої школи. – 2-ге вид.

Осадчук А.І. Сутність і види контролю перевірки знань учнів // Історія в школі. – 2001 №2 с. 2-7.

Петрова О.О., Долганова О.В., Шарохина Е.В.: Педагогика конспект лекции. – М.: ЭКСМО, 1999. - 192

Підкосистий П.И. Педагогіка. Навчальний посібник для студ. пед. вузів і пед.. коледжів – М.: Педагогічне суспільство Росії, 1998. – 640.

Побірченко Н.А. Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів з економіки // Географія і Основи економіки у школі. / Побірченко Н.А., Пархоменко І.М. – 2001 №1 с.4-6.

Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: Учебник для студ. пед. вузов: В ІІ к.н. – М.: Гуманий. Изд. Центр ВЛАДОС, 1999. – Кн.1: общие основы. Процес Обучения. – 576.

Радіонова І.Ф, Петрова І.Л., Кравченко І.С., Радченко В.В. Загальна економіка. Підручник для 10-11 класів середніх загальноосвітніх закладів. - А.П.Н., Київ, 2000.

Смолкин А.М. Методы активного обучения. – М.: Высшая школа, 1991. – 176.

Програми для загальноосвітніх навчальних закладів. Економіка 8-11 класи. – Київ, 1998.