Проблема самовиховання
Зміст
1. Психолого-педагогічні особливості самовиховання молодших школярів
2. Методичні основи організації самовиховання школярів
3. Розробити правила керівництва самовиховання молодших школярів
4. Дібрати матеріал з досвіду роботи вчителів з організації самовиховання учнів початкових класів
Список використаної літератури
1. Психолого-педагогічні особливості самовиховання молодших школярів
Виховання й самовиховання - дві сторони єдиного процесу формування особистості.
Під самовихованням розуміється свідома, цілеспрямована й самостійна діяльність, що виникає в результаті активної взаємодії особистості із середовищем, що впливає на розвиток і вдосконалювання особистості. Дослідження, проведені радянськими психологами й педагогами, переконливо довели, що особистість є активною силою не тільки в перетворенні навколишнього світу, але й у власному її формуванні (А. А. Арет, А. Г. Ковальов, А. И. Кочетов, Л. И. Рувинский і ін.) [10, 24].
У молодшому шкільному віці в порівнянні з дошкільним, у виховному впливі примус набагато зменшується. Тому вмілі педагоги, разом з вимогливістю до дітей, піклуються про розвиток у них самосвідомості, допомагають учням самостійно розбиратися в поганих вчинках і діях.
Корисними щодо цього будуть індивідуальні бесіди, під час яких педагог спонукає дитину задуматися над собою, учить стримувати себе, виправляти свої помилки та свої недоліки.
Важливу роль у самовихованні молодших школярів грає трудова діяльність. Самостійне виконання першого, навіть найпростішого доручення, викликає в учня впевненість у собі, сприяє подальшому, розвитку самостійності.
У процесі праці виробляється відповідальність за доручену справу і її результати, змінюється відношення до неї.
З обліком фізіологічних і психологічних особливостей дітей молодшого шкільного віку, елементи самовиховання доцільно з'єднувати з рухливими іграми. Ні в якому іншому виді діяльності не проявляється стільки самостійності, невтомності, товариства й самовизначення, як у грі.
Для формування елементарних навичок самовиховання в учнів молодшого шкільного гра має неоціненне значення. Неухильна відповідність правилам гри вже і є самовихованням. Для самовиховання молодшим школярам менш важливим є емоційність гри. У більшості справ, якими вони займаються, завжди присутній елемент гри, і це цілком природно, адже в цьому знаходить висвітлення особливість психіки дітей цього віку.
У стимулюванні молодших школярів до самовдосконалення, діючим засобом є змагання: “хто краще? хто веселіше? хто швидше?” Таке змагання повинне сприяти вихованню загальної взаємодопомоги, колективізму, розвитку почуття відповідальність за честь колективу.
У молодших школярів дуже розвинене прагнення до особистої перемоги, що негативно позначається в їхньому характері, тому педагогові, підсумовуючи ігри або змагання, треба до оцінювати весь колектив, а не вибраних (хто краще змагався) дітей. Важливо, зокрема, оцінювати колектив за суспільно корисну працю.
Всі види діяльності молодших школярів - навчання, праця, ігри, виконання суспільних доручень, спостереження за природними явищами, ведення календаря погоди й т.д. - при вмілому педагогічному керівництві стають засобами самовиховання дітей [5, 95-96].
Знаючи позитивні якості й недоліки кожного учня, учитель допомагає учням відповідно розподіляти свої суспільні доручення. Разом з тим направляє діяльність кожного учня для виховання в себе тих якостей, яких йому не вистачає, спостерігає за самовихованням, дає поради.
Для дітей молодшого шкільного віку важливим є те, щоб самовиховання не обмежувалося школою, але й продовжувалося вдома. Тому батьки повинні додержуватися кількох педагогічних порад:
Чітко спланований робочий день дитини допомагає заощаджувати час, додержуватися прийнятого розпорядку. Допомагає самовихованню складання зобов'язань членами родини. Наприклад, батько пропонує синові щодня, незважаючи на погоду, бігати й приймати душ. Можна рекомендувати складання зобов'язань до сімейних свят. Наприклад, до дня народження бабусі батько обіцяє виконати робочий план на 110%, син — закінчити навчальну чверть без зауважень учителя, відмінно виконувати суспільні доручення.
Стимулює самовиховання дитини педагогічний зразок, коли дорослі говорять дитині про те, над чим йому варто попрацювати, щоб виховати в собі потрібні якості характеру, домагаються усвідомленого прагнення дитини до зразка. Допомагає в цій роботі звертання до розумної книги, історичних героїв, позитивних персонажів телепостановок, кінокартин [1, 47].
Діючим засобом самовиховання є самозвіт школяра. Його можна проводити в умовах родини. Наприклад, Першого травня або в Новий рік за сімейним святковим столом можна розповісти, яких успіхів домігся кожний зі членів родини, як виконані особисті зобов'язання батьком, матір'ю й дітьми. Можна зробити сімейний фотомонтаж про успіхи всієї родини.
Уже молодшому школяру варто рекомендувати брати нескладні особисті зобов'язання (наприклад, читати молодшому братові книжки, навчити його грати в шахи, шашки), формулювати правила особистої поведінки, віддавати собі подумки наказ, пред'являти до себе строгу вимогу й ін. Безперечно, ці засоби самовиховання ефективні лише в родині, де дружний колектив і всі члени його активно працюють над собою, батьки являють приклад відношення до справи, де упор ставитися на в досягненні поставленої мети [1, 53].
Учитель повинен добре знати функції родини в суспільстві, психолого-педагогічні основи успішного виховання дітей, знати причини, які можуть викликати труднощі у вихованні дітей у родині, вміти допомогти батькам у здійсненні індивідуального підходу до дітей.
Результат виховання дітей залежить від того, як школа здійснює єдиний підхід до дітей, від уміння колективу, учителів підтримувати авторитет батьків, допомагати їм у становленні й зміцненні справжнього авторитету.
Учитель - це своєрідний диригент, в оркестрі якого - діти, їхні батьки, дідусі й бабусі, громадськість. Від уміння диригувати цим складним «оркестром» залежить вихованість і освіченість учня.
2. Методичні основи організації самовиховання школярів
Самовиховання - це вищий етап навчально-виховного процесу, що здійснюється в цілеспрямованій роботі людини над власним розвитком і самовдосконаленням. Справжнім вихованням, є те, що спонукає школярів до самовиховання. Тому ефективність педагогічної системи пов’язують з тим, наскільки зовнішній виховний вплив і самовиховання стають невід’ємними частинами єдиного процесу формування особистості.
Досліджуючи процес самовиховання, можна виділити найважливіші його складові компоненти: самопізнання, самооцінка, самоконтроль, воля, самоповага.
Самопізнання - це одна з найнеобхідніших психологічних компонентів процесу самовихованння. Завдяки йому людина здатна орієнтуватися в навколишній дійсності, співвідносити свої дії з реальними обставинами, з діями інших людей і, відповідно до цього, окреслювати план свого вдосконалення.
Наприклад, процес самопізнання спонукав вихованців В.О.Сухомлинського до формування адекватної, постійної, критичної самооцінки свого темпераменту і характеру, своїх сил і можливостей [6, 118]. Вирішальну роль у формуванні цього вміння відіграє рівень домагань людини, тобто ставлення до самого себе, до своїх сил, можливостей, здібностей. Чим вищим є цей рівень, тим сильніше прагнення особистості до вдосконалення. Основними вимогами до підвищення рівня домагань у школярів мають бути:
кожний педагог має піклуватися про те, щоб у колективі вихованців не виникало переконання, що хтось в усьому сильний, або слабкий;
на заняттях учителі мають намагатися, щоб учні творчо застосовували набуті знання, усвідомлюючи, що вони здатні творити і в цьому нічим не обмежені;
учні повинні вважати, що досягнутий успіх став наслідком наполегливої праці.
Здатність людини об’єктивно оцінювати хід розвитку власних сил і можливостей є своєрідним психічним підгрунтям для наступного, більш складного акту самовиховання – самоконтролю. Самоконтроль - це здатність особистості перевірити себе, порівнюючи свою свідомість і діяльність із загальноприйнятими критеріями поведінки. Надзвичайно великого значення у формуванні цього вміння у школярів вчені надають порівнянню чи зіставленню себе з іншими людьми, поведінка яких є своєрідним ідеалом.
Найважливішим детермінантом самоконтролю є совість. Зміст справжнього виховання, полягає в тому, щоб навчити школяра бачити оточуючий світ, самого себе не тільки очима, а й душею. Процес формування у вихованців совісті цілком залежить від педагогічної майстерності педагогів, від їхнього вміння засоромити і присоромити дітей, не вдаючись до покарань і образ.
Великого значення у самовихованні педагоги надають умінню людини виявити вольову силу в подоланні труднощів, примусити себе робити те, що є складнішим. Виділено основні правила з виховання волі, яких школярі мають намагатися дотримуватись.
Перше правило містить вимогу до боротьби з небезпечним “ворогом” – “не хочеться”. Друге – закликає школярів пробуджувати в собі почуття настороженості, коли їм щось здається нездійсненим, неможливим. Третє правило – вчить зневажати негідне, підле. Четверте – спонукає школярів до владарювання духом, волею над слабкостями свого тіла [4, 37-39].
У самовихованні дитячої волі вихователі повинні вміти правильно визначати ступінь вольового напруження для кожного учня у будь-якій його справі. Це не тільки дасть дітям змогу досягти поставленої мети, пережити радість успіху, а й внести впевненість, що їх сили й можливості дозволяють долати ще більші труднощі й перепони.
Не менш важливим і необхідним компонентом самовиховання школярів є виховання самоповаги, яка здатна об’єднати волю вихователя з волею вихованця. Наприклад, В.О. Сухомлинський, аналізуючи власний досвід виховної роботи, визначив необхідні умови утвердження дитячої самоповаги [7, 150].
По-перше, кожен вихователь повинен стежити за стилем свого виховного впливу на школярів, щоб у взаєминах між ними панували ласка й спокій. По-друге, педагоги мають серйозно підходити до проблеми оцінювання результатів праці своїх учнів, щоб бажання вдосконалюватись не перетворилося для них в гонитву за оцінками.
Виховна мета осмислюється й приймається вихованцем у результаті систематичного цілеспрямованого впливу з боку вихователя. У процесі самовиховання учень виступає як суб'єкт виховного процесу. Самовиховання перебуває в безпосередній залежності від змісту життя школярів, їхніх інтересів, відносин, характерних для того або іншого віку.
Дослідженнями встановлено, що потреба в самовихованні виникає в школярів уже в молодшому віці й може бути успішно використана в педагогічній роботі. Експериментально доведено, що форми самовдосконалення з обліком вікового й індивідуального розвитку школярів досить різноманітні й виражаються у вигляді пристосування, наслідування, орієнтації на дорослих, друзів і колектив однолітків.
Потреба в самовихованні є вищою формою розвитку особистості. Ця потреба не виникає одночасно у всіх учнів того самого віку, особливо якщо особистість не підготовлена до сприйняття пропонованих вимог.
Цілеспрямованість, свідомість і стійкість самовиховання залежать насамперед від ідеалів, суспільної спрямованості діяльності школяра, від вольових властивостей особистості, від тої значимості, що школяр надає середовищу однолітків. Важливою передумовою для виникнення й розвитку процесу самовиховання є формування самосвідомості учнів.
Провідним компонентом змісту самовиховання є формування вольових і моральних якостей. Існує тісний зв'язок між організацією самовиховання й самооцінкою відповідних якостей. Показниками цієї залежності виступають: сила суспільної думки, дієвість критики й самокритики, сприятливий мікроклімат у колективі допомога вчителі у виборі прийомів і засобів самовиховання.
Стосовно самовиховання школярів колектив виконує дві основні функції: створює загальні передумови й умови для самостійного й стійкого процесу самовиховання й організує цей процес.
Перша функція виражається в тім, що колектив формує в учнів позитивне відношення до соціально коштовних видів діяльності, розвиває прагнення й бажання брати активну участь у колективній діяльності, стимулює самостійність, громадський обов'язок, ініціативність і т.д.
Друга функція виражається в безпосередній організації самовиховання: у формуванні самосвідомості учнів, у стимулюванні позитивної мотивації для роботи над собою, у наданні допомоги при плануванні й оцінці результатів своїх зусиль [7, 159].
Індивідуальний розвиток учнів під впливом самовиховання благотворно діє на колектив. Розмаїтість інтересів школярів, широта їхнього кругозору, високий рівень загальної культури створюють умови для виявлення різнобічних похилостей і можливостей членів колективу, що у свою чергу збагачує колективні відносини, впливає на розвиток і вдосконалювання колективу в цілому.
Методи самовиховання.
Процес виховання дитини можна вважати ефективним тоді, коли в неї з'явиться потреба в самовихованні - у свідомій, планомірній роботі людини над собою. Ця робота спрямована на формування таких властивостей особистості, які відповідають вимогам суспільства й особистій програмі розвитку.
Самовиховання виникає тоді, коли дитина підготовлена до нього, коли вона починає усвідомлювати себе особистістю, замислюватися над своїм майбутнім, проявляти відому самостійність у практичному житті. Найбільш сприятливі умови для самовиховання створюються в колективі, коли дитина навчається коректувати свою поведінку з його вимогами.
Самовиховання може здійснюватися дитиною в різних сферах його розвитку - морального, фізичного, емоційно-вольового, естетичного й інтелектуального. Зміст і спрямованість самовиховання залежать від ряду обставин: від особливостей життєвого складу, від ідеалів школяра, від усвідомлення тих об'єктивних і суб'єктивних труднощів, з якими він зіштовхується.
До самовиховання школяра спонукають як зовнішні впливи (ідеологічні й моральні вимоги суспільства, вимоги колективу й окремої особистості), так і внутрішні (матеріальні й духовні потреби, інтереси людини). Процесу самовиховання сприяють змагання, прагнення відстояти честь класу, школи, критика й самокритика, приклад авторитетної людини.
У реалізації програми самовиховання молодшому школяру допомагають переконання в необхідності працювати над своїм характером і поведінкою, а також постійні вправи, тренування в певних діях або вчинках. Найбільш уживаними методами самовиховання є: особисті зобов'язання, самозвіт, самоаналіз, самоконтроль, самооцінка [4, 57].
Підводячи підсумки сказаному, варто підкреслити, що охарактеризовані вище загальні методи виховання не вичерпують усього багатства способів педагогічного впливу на учнів. Педагогічна наука й практика, відповідаючи на запити життя, шукають і знаходять шляхи вдосконалювання виховного процесу. При цьому жоден, навіть самий досконалий засіб не може дати гарних результатів, якщо не враховувати індивідуальних особливостей дітей, їхнього віку, рівня вихованості, конкретної обстановки, якщо його застосовувати обособленно від всієї системи впливу на дитину дорослими.
Успіх виховання залежить від того, наскільки педагогічно доцільно вчитель застосовує той або інший засіб, метод або прийом впливу на учнів, наскільки цей засіб включений у систему виховання даного класного колективу, наскільки застосовувані засоби й методи виховання відповідають поставленим завданням і цілям виховання [4, 61].
3. Розробити правила керівництва самовиховання молодших школярів
Робота з морального самовиховання результативна при системному підході, що припускає:
педагогічну діагностику;
використання різноманітних методів самовиховання;
включення самого себе в соціальні й внутрішньо-колективні відносини;
інтенсивне залучення до діяльності з обліком наявних у себе позитивних якостей і здатностей;
формування об'єктивної самооцінки;
навчання методиці самостимуляції позитивної поведінки (самонавіяння, самосхвалення, самоосуд).
У молодшому шкільному віці границі самовиховання визначаються появою нового виду діяльності - навчання. Воно спрямовано на розвиток вольових якостей, відповідальності, колективізму й пов'язане із приученням дитини до регулярного й сумлінного виконання навчальних завдань.
Існують правила «сприятливого» самовиховання:
П'ять “треба”:
1. Завжди допомагати батькам.
2. Виконувати вимоги вчителів учитися сумлінно.
3. Бути чесним.
4. Підкоряти особисті інтереси колективним.
5. Завжди й усюди проявляти сумлінність.
П'ять “можна”:
1. Веселитися й грати, коли робота зроблена на “відмінно”.
2. Забувати образи, але пам'ятати, кого й за що ти скривдив сам.
3. Не сумувати при невдачах; якщо захотіти – все вийде!
4. Учитися в інших, якщо вони краще тебе трудяться.
5. Запитувати, якщо не знаєш, просити допомогти, якщо не справляєшся сам [4, 84-85].
Це потрібно тобі самому!
1. Бути чесним! Сила людини в правді, слабість її - неправда.
2. Бути працьовитим! Не боятися невдач у новій справі. Хто завзятий, той з невдач створить успіх, з поразок викує перемогу.
3. Бути чуйним і турботливим! Пам’ятай, до тебе будуть добре ставитися, якщо ти до інших також добре ставишся.
4. Бути здоровим і охайним! Займайся ранковою гімнастикою, загартовуйся, мийся до пояса холодною водою щодня, стеж за чистотою рук, годину в день виділяй на прогулянки й ще годину віддай праці або спорту.
5. Бути уважним, тренуй увагу! Хороша увага оберігає від помилок у навчанні й невдач у грі, праці, спорті.
Цього робити не можна!
1. Учитися без старання, ліниво й безвідповідально.
2. Грубити й битися з однолітками, кривдити молодших.
3. Терпіти в себе недоліки, інакше вони тебе самого знищать. Будь сильнішим своїх слабостей.
4. Проходити повз, коли поруч кривдять маля, знущаються з товариша, нагло брешуть в очі чесним людям.
5. Критикувати інших, якщо сам страждаєш подібним же недоліком.
П'ять “добре”:
1. Уміти володіти собою (не губитися, не боятися, не виходити із себе через дрібниці)
2. Планувати кожний свій день.
3. Оцінювати свої вчинки.
4. Спочатку думати, а потім робити.
5. Братися спочатку за найважчі справи.
В.Ґете твердив: “Розумна людина не та, хто багато знає, а хто знає самого себе”.
Що дає людині знання самого себе?
1.Об'єктивно оцінити себе, свої можливості й здатності. Виходячи із цього, визначити цілі життя.
2.Не допускати помилок, розчарувань, необґрунтованих претензій, катастрофи життєвих планів.
3. Визначити своє покликання, безпомилково вибрати професію.
4.Не претендувати на особливу увагу до себе з боку навколишніх; скромність і достоїнство - показники об'єктивної самооцінки.
5. Шукати причини неприємності в собі, а не в інших [4, 89-92].
Для керівництва самовихованням, на мою думку, учителеві необхідно представляти структуру компонентів цього процесу, мотиви, які спонукають молодшого школяра працювати над собою, важливо допомогти знайти таку діяльність, у якій вихованець займав би активну позицію, що виявляло б недолік якихось важливих якостей і, тим самим, спонукало б до роботи над собою.
Класні керівники, що працюють у школі багато років мають свої програми по керівництву процесом самовиховання.
Так, наприклад один класний керівник ставить перед собою наступні завдання:
1. Стимулювати в учнів інтерес до власного внутрішнього світу, бажання вдосконалювати себе як особистість.
2. Озброїти школярів системою знань із питань самовиховання.
3. Озброїти учнів методикою самовиховання.
Цілеспрямована робота в даному плані дозволила виділити наступні етапи в процесі керівництва самовихованням:
I етап - спонукання прагнення учня, стати кращим, розвити в собі позитивні якості особистості, позбутися негативних якостей.
II етап - надання допомоги учням в оцінці самих себе, в аналізі свого життя, пізнання своїх позитивних якостей і недоліків (за умови, що в учнів є бажання стати краще).
III етап - надання допомоги в розробці програми самовиховання (за умови, що поставлено мету й учень знає, що треба виховувати в собі й від чого позбутися).
IV етап - Озброєння учнів методиками й прикладами самовиховання з організацією вправ, діяльності по виробленню необхідних рис характеру, якостей особистості.
V етап - самоконтроль.
Педагоги уважають, що моральне виховання й формування морального досвіду неможливо без глибокого розуміння норм моралі, без формування правильних уявлень і знань про моральні якості. Учні повинні вміти не тільки визначати, що добре, а що погано, але й оцінювати свою поведінку, свій характер, свої сили й здатності, свої недоліки й достоїнства. Для цього в плані роботи з дітьми використовуються такі виховні бесіди:
1. Що в людині головне?
2. Що ми знаємо про себе?
3. Хто домагається мети?
4. Створи себе сам.
5. Як створювати характер?
6. Про звички - корисні і шкідливих.
7. Як перебороти свої недоліки?
8. Мої недоліки - мої вороги, мої достоїнства - мої друзі.
9. Які переваги дисциплінованої людини?
10. Що таке самовиховання?
11. Чи можна змінити свій характер?
12. Про силу волі, наполегливості й упертості.
13. Принциповість і байдужість.
14. Про самовиховання працьовитості й боротьбі з лінню.
4. Дібрати матеріал з досвіду роботи вчителів з організації самовиховання учнів початкових класів
Класна година на тему "Про самодисципліну й самовиховання школяра"
Мета класної години:
Вивчити рівень дисциплінованості учня.
Навчити об'єктивно оцінювати свої пізнавальні можливості, наполегливо працювати над собою.
Навчити контролювати свої дії.
Питання для обговорення:
Самодисципліна - це «дисципліна подолання, дисципліна боротьби й руху вперед».
Самовиховання - це діяльність людини, спрямована на зміну своєї особистості.
Відповідальність перед батьками, колективом, суспільством і власною совістю за свої вчинки й справи.
Висловлення на дошці:
«Не хочеться – це небезпечний ворог людського буття. З «не хочеться», якщо воно вийшло переможцем над «треба», «повинен», «потрібно», починається нікчемність і безвільність. Той, хто не зумів вступити в єдиноборство з «не хочеться» стає рабом ліні. Бездумне проводження часу, що здається волею, справді, є мерзенним рабством духу».
В.О. Сухомлинський [7, 150]
«Побороти дурні звички легше сьогодні, ніж завтра».
Конфуцій.
«Найважливіший результат виховання – готовність і здатність до самовиховання»
I. Вступне слово вчителя.
Людина, суспільство, родина – усі дотримуються певних норм і правил поведінки. Одні з них викладені в законах, виданих державою, інші (їх називають моральними) живуть у звичаях, традиціях народу, суспільства. Дотримання цих норм і правил виховує таку важливу якість, як дисциплінованість.
Хочу нагадати древнє правило: «Чого не слід робити, того не роби навіть у думках». Важливо зрозуміти помилковість думки про те, що контролювати треба тільки свої дії, а мислити можна про що завгодно.
Питання до учнів: Який зміст вкладається в поняття «свідома дисципліна»?
Відповіді учнів: - Не спізнюватися на уроки.
- Вчасно виконувати домашні завдання й т.д.
Узагальнення відповідей: Свідома дисципліна не обмежується ретельністю, своєчасним приходом на заняття, вона припускає повну віддачу сил навчальній праці й суспільним справам, активність і ініціативу в праці. Дисципліна повинна стати необхідною умовою нормального життя колективу, внутрішньою потребою кожного, створюватися й підтримуватися всіма учнями.
Питання до учнів: Як часто ви усвідомлюєте недоліки, помилки у своїх вчинках, поведінці?
Всі помилки в основному зводяться до того, що діти усвідомлюють помилки у своїх вчинках. Але буває й так, що помилки повторюються.
II. Учитель: Мужність починається з уміння здобувати перемоги, навіть маленькі, над собою. Відомий педагог В.О.Сухомлинський радив школярам, як навчитися опановувати собою, виховувати самодисципліну: «Тобі не хочеться підніматися о сьомій годині, розгнівайся на себе, заведи будильник на шість, піднімися миттєво, як тільки почуєш дзвінок. Зроби зарядку, умийся, обітри тіло вологим рушником, піди в сад, полий квіти, подивися, як піднімається сонце, придивися, як пробуджується природа, потім сядь за книгу, почитай, потім малюй... Ти переконаєшся, як це радісно - змушувати себе, панувати собою, бути хазяїном своїх потягів. Нехай «не хочеться відступить» - ти відчуєш себе хазяїном своєї волі...»
Питання до учнів: які зміни відбулися у вашій поведінці за останній рік? Під впливом чого це трапилося?
Багато учнів відзначають, що вони стали більш зібраними, відповідальними за свої вчинки перед батьками, класом, власною совістю.
III. Давньогрецький філософ Платон стверджував: «Турбуючись про щастя інших, ми знаходимо власне щастя». Людина, яка почуває відповідальність перед батьками, колективом, товаришами й власною совістю по-справжньому щаслива. Англійський письменник І. Бентам стверджує: «Людина збільшує своє щастя у тій мірі, у якій вона доставляє його іншим».
VI. Заключне слово вчителя.
Дисциплінованість, організованість, ретельність – важливі моральні якості, необхідні для успішної трудової й суспільної діяльності. Вихованці О. С. Макаренко говорили своїм товаришам: «…ми будемо судити про твою дисципліну не по тому, як ти поступив на очах в інших, і не по тому, як ти виконав наказ або виконав роботу, а по тому, як ти вчинив, не знаючи, що іншим відомо, як ти вчинив».
Список використаної літератури
Галузинський В.М., Масленнікова П.П. Самовиховання та самоосвіта школярів.-К., 1969.
Галузинський В.М., Євнух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. - К., 1995
Ковальов А.Г. Самовиховання школярів. - М., 1967.
Оржеховська В.М., Хілько Т.В., Кириленко С.В. Посібник з самовиховання. -К.,1996.
Рувинський А.І., Соловйова А.Е. Психологія самовиховання. -М., 1982.
Сухомлинський В.О. Вибрані твори - в 5- ти т., Т.5 — Виховання і самовиховання, - К., 1997.
Сухомлинский В.А. Як виховати справжню людину. — К., 1975. — С.150.
Томан І. Як удосконалювати самого себе. Пер. з чеш. - К., 1988.
Фіцула М.М. Педагогіка. - Тернопіль, 1997.
Карпенчук С.Г. Теорія та методика виховання. - К., 1997.