Принципи навчання

Міністерство освіти та науки України

Сумський державний педагогічний університет

ім. А. С. Макаренка

Кафедра педагогіки

Курсова робота № 3. 7. 1

на тему:

«Принципи навчання»

студентка 731 групи

природничо-географічного

факультету

Глива Юлія

Науковий керівник:

Сенчуріна Валентина

Іванівна

Суми 2009

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1.Загальна характеристика принципів навчання

Поняття принципу навчання в дидактиці

Номенклатура принципів навчання

РОЗДІЛ 2. Практичне застосування принципів навчання в педагогічному процесі

2.1. Поняття про правила навчання

2.1. Шляхи реалізації принципів навчання

ВИСНОВКИ

Список використаної літератури

ВСТУП

В умовах нової парадигми освіти, в основі якої лежить свобода вибору дитиною змісту й форм навчання, виникла необхідність і потреба в розробці основ самоосвітньої діяльності учня.

Тема курсової роботи – «Принципи навчання та шляхи їх реалізації»

Метою дослідження є ґрунтовне вивчення принципів навчання як важливої категорії дидактики, досконало вивчити їх номенклатуру, зміст та встановити можливі шляхи їх реалізації у процесі навчання.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати ряд наступних завдань.

Розглянути поняття принципу навчання як значущого поняття в дидактичній науці.

Знайти відмінність між поняттями «дидактичні принципи», «принципи навчання», «принципи дидактики», «наукові принципи» з метою їх правильного логічного і смислового відокремлення та чіткого розуміння.

Вивчити номенклатуру принципів навчання.

Визначити основні шляхи практичного застосування принципів навчання у процесі навчання.

Зробити висновки про необхідність принципів навчання у дидактичній системі та можливі способи їх реалізації.

Об’єктом дослідження є принципи навчання як певна система вихідних, основних дидактичних вимог до процесу навчання.

Предметом вивчення у курсовій роботі є шляхи реалізації кожного дидактичного принципу, яка здійснюється за допомогою розроблених практикою й дидактикою дидактичних вимог, якими обов’язково керується педагог.

РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика принципів навчання

Поняття принципу навчання в дидактиці

Закономірності навчання достатньо обґрунтовані у науковому відношенні, то вони повинні виступати в якості вихідних вимог до організації навчального процесу. Ці вимоги в педагогіці прийнято називати дидактичними принципами.

Ю. Бабанський принципами навчання (принципами дидактики) називав певну систему вихідних, основних дидактичних вимог до процесу навчання, дотримання яких забезпечує його необхідну ефективність[4, с.142].

Під термінами «дидактичні принципи», «принципи навчання» й «принципи дидактики» ці вчені розуміють одну й ту ж сутність – основні вимоги до процесу та його організації.

Принцип – це те, що лежить в основі сукупності фактів, теорій, науки.

З XVI-XVII ст. В європейській філософії принцип тлумачили як теоретико-пізнавальну категорію. Ще з тих часів філософи почали розрізняти те, що лежить в основі дійсності, - принципи буття, і те, що лежить в основі пізнання цієї дійсності . – принципи пізнання, побудови теорії [4].

Пізніше принципи почали розглядати не тільки як необхідність розгортання дійсності, як закон руху, а і як логічний вираз пізнання, в якому принцип є центральним поняттям, вихідною ідеєю, яка пронизує певну систему знання.

Отже, коли йдеться про навчання, доцільно вживати термін «принципи навчання», або «дидактичні принципи». Коли ж йдеться про теоретичну систему знання, тобто про дидактику як науку, яка займається побудовою дидактичних теорій, досліджує їх цілісно чи покомпонентно, то доцільно вживати термін і поняття «принципи дидактики».

До останніх слід віднести: принцип сходження від абстрактного до конкретного, відповідності логічного та історичного, єдності протилежностей, диференціації та інтеграції, структурування, діяльний принцип, особистісно орієнтований принцип, принцип актуальності, цілеспрямованості, гіпотетичності, обґрунтованості, репрезентативності, достовірності, новизни, значимості, системності, міждисциплінарності, результативності, впроваджуваності тощо.

Принципи навчання, або дидактичні принципи – це спрямовуючі положення, нормативні вимоги до організації та проведення дидактичного процесу, які мають характер загальних вказівок, правил і норм, що випливають із його закономірностей [4, с. 143].

Вони виконують регулятивну функцію в двох аспектах:

як спосіб побудови, організації та аналізу навчального процесу, тобто як вимоги, що ставляться до вчителя чи спеціаліста, який аналізує на ефективність перебіг процесу навчання у формі уроку, факультативу тощо.

як спосіб регуляції діяльності учнів у процесі засвоєння ними знань, умінь і навичок на різному рівні їх активності та самостійності.

Вони стосуються не лише викладання, а й учіння й випливають із закономірностей і законів навчання як двобічного процесу..

Принципи дидактики, або наукові принципи означають вимоги до розгортання знання в систему, в якій теоретичні положення певним чином пов’язані між собою й випливають одне з одного. Вони виконують логічну функцію систематизації науково-теоретичного знання, а також методологічно-евристичну функцію й виступають як вихідні положення, загальні вимоги до організації дослідження, або як кінцевий науковий результат.

Отже, принципи навчання, або дидактичні принципи, реалізують закони і закономірності навчання, з них випливають, а принципи дидактики, або наукові принципи, як вихідні положення описуються на етапі розробки теоретико-методологічних засад дослідження або виводяться з нього я к результат. Закони діалектики – це універсальні закони розвитку природи, суспільства й мислення: єдності і боротьби протилежностей, переходу кількісних змін в якісні, заперечення заперечення. Ці закони як загальні для всіх наук діють і в педагогіці. Але педагогіка як суспільна наука має й свої особливі закони, до яких можна віднести такі:

об’єктивність мети освіти й виховання, конкретизація якої зумовлена запитами особистості та потребами подальшого розвитку суспільства;

визначальна роль старшого (вчителя й батьків) у вихованні підростаючого покоління, у передачі досвіду старших молодшому поколінню та ін...

Оскільки педагогіка – це наука про освіту, навчання й виховання підростаючих поколінь, а процеси навчання й виховання мають свої особливості, то логічно, що вони залежать від окремих закономірностей і принципів.

Для конкретної регуляції функціонування навчального процесу в цілому й кожного компонента зокрема дидактика розглядає цілісну систему принципів. Врахування дидактичних принципів, які випливають з відповідних закономірностей, створює об’єктивні передумови для ефективного функціонування процесу освіти й навчання.

Принцип навчання – це основоположні ідеї, вихідні положення, які визначають зміст, форми і методи навчальної роботи відповідно до мети виховання і закономірностей процесу навчання. Принципи навчання виконують регулятивну функцію з погляду моделювання дидактичних теорій і способу регуляції практики навчання. На них ґрунтуються підходи до навчання усіх дисциплін, визначаючи певною мірою їх зміст, засоби, прийоми навчальної роботи. Види принципів навчання зображено на рис. 1.1.

Науковості

Свідомості

Наочності

Зв’язку навчання з практичною діяльністю

Емоційності

Систематичності

І послідовності

Ґрунтовності

Активності та

самостійності

Доступності

Рис. 1.1. Структура принципів навчання

Принципи тісно пов’язані із закономірностями навчання. Вони відображають дидактичні закони і закономірності. Останні об’єктивно існують і діють в навчальному процесі. На рівні гносеологічного явища принципи правильно відображають сутність законів і закономірностей навчально-виховного процесу, виконуючи суто регулятивну функцію.

На основі загально дидактичних принципів розробляють принципи фахових методик. Тут відбувається певна конкретизація принципів вивчення окремих дисциплін з урахуванням їх особливостей.

У педагогіці була спроба сформувати так звані загально педагогічні принципи як уніфіковані основоположні ідеї педагогічної діяльності. Та навряд чи такий підхід можна назвати реалістичним.

Вимоги певних принципів реалізуються через систему правил. Правила – це регулятивні судження про конкретні дії вчителя та учнів з метою реалізації вимог того чи іншого принципу. Відомі педагоги Я. А. Коменський, К. Д. Ушинський та ін... схильні були виділяти такі правила. Розуміння їх особливо важливе для молодого вчителя [13, с.119].

Дидактичні правила формулюються в імперативній формі, та в кожному разі вони мають відображати сутність конкретного процесу, його вимоги і вказувати на можливі шляхи, методи і прийоми їх реалізації у практиці навчання. У цьому певною мірою проявляється педагогічна майстерність учителя.

До кожного принципу можна визначити безліч правил. Тому далі, розглядаючи певні принципи, обмежимось лише невеликою їх кількістю.

1.2.Номенклатура принципів навчання та їх реалізація

При організації навчально-виховного процесу вчителі актуалізують свої знання про закони діалектики, закономірності виховання чи навчання.

У практичній роботі процес навчання організовується таким чином, щоб він був ефективним і якісним. Реалізації закономірностей і законів навчання сприяє знання принципів навчання, якими вчителі керуються все своє професійне життя [4, с. 145].

Ці принципи можна класифікувати таким чином:

принципи, що регулюють мету й завдання процесу навчання (спрямованість навчання на здійснення завдань освіти, виховання й розвитку особистості дитини);

принципи, що забезпечують орієнтацію вчителя на особистість дитини (активно-діяльнісний характер навчання; єдність мотиваційної сфери особистості;забезпечення успіху в оволодінні знаннями; розкриття здібностей і творчих задатків учнів; врахування їхніх вікових та індивідуальних особливостей);

принципи, що забезпечують орієнтацію вчителя на добір змісту підручника і уроку (науковість навчання, доступність і послідовність змісту, наочність навчання, зв'язок навчання з життям, виховного і розвиваючого навчання тощо);

принципи, що регулюють операційно-діяльнісний компонент процесу навчання: наочності, свідомості й активності учнів за керівної ролі вчителя, поєднання різних методів, засобів і форм організації навчання;

принципи, що дають змогу оцінювати результативність навчання (міцності знань, свідомості навчання, дієвості знань, виховую чого та розвиваючого навчання) [4].

Але мало знати принципи навчання, їхню сутність і дію на певні компоненти процесу навчання. Треба бути глибоко й всебічно обізнаним в галузі їхньої практичної реалізації, володіти традиційними й інноваційними засобами реалізації принципів навчання, досвід використання яких набувається у процесі практичної роботи постійної пошукової діяльності [4, с.146].

Кожний принцип навчання містить у собі певне положення чи ідею, яка має бути реалізованою у процесі навчання. Можна говорити, що існують засоби, за допомогою яких вчитель, керуючись принципом, реалізує на практиці закладену в ньому ідею. До засобів впровадження таких ідей слід віднести зміст виучуваного матеріалу, форми організації навчальної діяльності учнів, методи й засоби навчання, самому особистість вчителя, віко-психологічні особливості учнів тощо.

При цьому слід пам’ятати, що із суті кожного принципу навчання випливає певна сукупність вимог, врахування яких на уроці чи в системі уроків, інших форм організації процесу навчання забезпечує оптимальний хід навчання, нормальний перебіг процесу засвоєння знань, умінь і навичок, розвитку психічний процесів, виховання особистості учнів. Як певний орієнтир їх визначення можна на прикладі окремих принципів подати вимоги, дотримання яких створює оптимальні умови для ефективного й якісного перебігу навчально-виховного процесу.

Конкретні вимоги, що реалізують принципи навчання, є ознаки, наявність і врахування яких створює передумови для ефективного функціонування навчального процесу.

Принцип науковості. Принцип науковості вимагає, аби виучувані учнями знання відображали досягнення сучасної науки і методи наукових досліджень. Учні мають засвоювати достовірні факти, явища, процеси, розуміти сутність науково обґрунтованих законів, особливості розвитку і становлення певних наукових відкриттів у їх історичному аспекті, бачити перспективи нових наукових пошуків. Важливо залучати школярів до самостійних досліджень, озброювати доступними методами дослідницької роботи. Все це має передусім сприяти формуванню наукового світогляду вихованців [13, с.119].

Для реалізації, наприклад, принципу науковості навчання необхідно керуватися такими вимогами: знайомити з історією відкриттів (коли є така можливість і необхідність); об’єктивно розкривати наукові факти, поняття, теорії, знайомити з новими досягненнями; показувати перспективи розвитку науки за відомими прогнозами; своєчасно виправляти помилки, неточності, допущені учнями; знайомити і озброювати учнів методами відповідної науки; вносити корекцію в знання, отримані учнями самостійно; пов’язувати знання з життям, розкривати роль теорії для практики; вчити учнів застосовувати знання на практиці; розкривати внутрішні зв’язки і відношення тощо.

Принцип систематичності й послідовності. Принцип систематичності й послідовності випливає з того, що пізнання навколишнього світу можливе лише у певній системі, і кожна наука становить систему знань, які об’єднані між собою внутрішніми зв’язками. Тому і цей принцип означає послідовне (з урахуванням логіки конкретної науки та віковим можливостям школярів) розгортання змісту знань, способів діяльності у навчальних програмах, підручниках, навчальних посібниках та ін.., дотримання такого самого порядку засвоєння знань, формування вмінь та навичок. При цьому попередній рівень знань має виступати фундаментом ефективності засвоєння наступної частини знань. Тут має реалізуватися дія закономірності оволодіння знаннями в моделі концентричної спіралі.

Потреба дотримання систематичності і послідовності у навчанні зумовлена природою. Ще Я. А. Коменський зазначав, що якщо у природі все поєднано одне з одним, то і в навчанні треба пов’язати одне з одним так, а не інакше.

Досить образно і переконливо про важливість дотримання систематичності і послідовності у навчанні говорив К. Д. Ушинський: «Тільки система…розумна, що виходить із самої суті предметів, дає нам повну владу над нашими знаннями. Голова, наповнена уривчастими, незв’язаними знаннями, подібна до комори, в якій все в безладі й де сам господар нічого не розшукає; голова, де тільки система без знань, подібна до крамниці, в якій на скриньках є написи, а в скриньках порожньо» [13, с.120].

Принцип свідомості. Знання передати неможливо. Вони стають надбанням людини лише в результаті самостійної свідомої діяльності. Свідоме учіння не може обмежуватися лише розумінням учнями необхідності вчитися, життєвої корисності знань.

Більш важливим є усвідомлення сутності основних наукових понять. Для підтримання свідомості навчальної діяльності важливо розуміти її мету (важливість конкретних знань), бачити перспективу їх застосування [13, с.122].

Принципи активності та самостійності у навчанні. Процес оволодіння знаннями – це результат активної самостійної пізнавальної діяльності. Учитель не має змоги «передавати» знання. Він може лише спонукати учня до навчальної праці, озброїти методами такої роботи.

Уже за своєю природою кожна дитина прагне до активної самостійної дії у будь-якій сфері діяльності. Не випадково малюкам властива фраза: «Я сам!» Це природне прагнення у процесі пізнання навколишньої дійсності виявити самостійність і активність. Тому вихователеві будь-якого рівня (батькам, вихователям дитячих садків, учителям) треба зважати на це природне прагнення, не руйнуючи його, не намагатися підмінювати це прагнення дитини своїми діями, а всіляко підтримувати, заохочувати, підкреслювати результативність щонайменших дій вихованця [13, с.123].

Принцип наочності. Принцип наочності постає, з одного боку, із закономірностей процесу навчання, початковим компонентом якого є споглядання, а з другого боку, у процесі пізнання людина передусім використовує першу сигнальну систему. До того ж треба зважати, що на початковому етапі навчання ( в дошкільному і молодшому шкільному віці) мислення дітей характеризується конкретно-образними проявами.

Використання наочності у навчанні сприяє поєднанню конкретного з абстрактним, раціонального з ірраціональним, теоретичних знань з практичною діяльністю.

Ще Я. А. Коменський стверджував, що все, що тільки можна, треба надавати для сприймання органами відчуттів; це має стати для учителів золотим правилом.

Виділяють такі основні види наочності: натуральні об’єкти (рослини, тварини, знаряддя праці тощо; зображальні (картини, муляжі, макети та ін..); схематичні (схеми, діаграми, карти, графіки) [13, с.124].

Принцип ґрунтовності. Навчання має сенс, якщо учні ґрунтовно засвоюють необхідні знання, на основі яких у них формуються уміння та навички. Ґрунтовними знаннями слід вважати такі, які добре усвідомлені, систематизовані, пов’язані з практикою, стають надбанням довготривалої пам’яті. Добре засвоєні знання є не лише ті, що включені у фонд пам’яті, а передусім ті, що стали інструментом мислительної діяльності. Міцне засвоєння головного, суттєвого, що є передумовою подальшого просування у навчальному процесі, приносить радість учневі, стимулює пізнавальну діяльність, виступає важливим фактором інтелектуального розвитку[13, с.125].

Принцип зв’язку навчання з практичною діяльністю. Навчання лише тоді буде успішним, коли кожна особистість постійно відчуватиме користь здобутих знань у задоволенні життєвих потреб. Адже мета усіх навчальних закладів – підготовка людини до продуктивної праці, до активної, свідомої діяльності у сфері створення духовних і матеріальних цінностей. Принцип зв’язку навчання з життям ґрунтується на гносеологічних, соціологічних, психологічних закономірностях. Ось окремі з них: практика – поштовх до пізнавальної діяльності і одночасно критерій перевірки істинності знань; практична діяльність – ефективний засіб формування особистості учня на основі отриманих знань успішно вирішувати життєві проблеми – джерело задоволення і одночасно поштовх до навчальної діяльності [13,с. 126].

Принцип доступності навчання та врахування індивідуальних особливостей учнів. Принцип доступності навчання ґрунтується на необхідності зважати на природні особливості і можливості учнів певних вікових груп, не забуваючи про індивідуальні особливості фізичного і психічного розвитку кожної особистості.

Реалізуючи вимоги цього принципу, учитель не повинен підпорядковуватись наявному рівню фізичного і соціально-психічного розвитку, а вести за собою, розраховувати на близьку зону розвитку. Доступність визначається віковими можливостями учнів з погляду типових особливостей фізичного, психічного і соціального розвитку. Але пропоновані навчальні завдання не повинні бути легкими, бо інакше вони не сприятимуть розвитку особистості, не зможуть стимулювати цей розвиток. Вони мають бути такими, щоб учні певної вікової групи справлялися з ними при достатньому напруженні фізичних і психічних сил.

Легкість не сприяє активності. Долаючи значні труднощі під час навчання, особистість відчуває певне задоволення не лише від оволодіння певною сумою знань, але й від психологічного відчуття подолання труднощів. Важливо врахувати індивідуальні особливості учнів щодо їх фізичного і психічного розвитку: стан здоров’я, темперамент, увага, пам'ять, інтереси тощо. На цій основі має забезпечуватися диференційований підхід до конкретних учнів щодо визначення змісту й обсягу навчального матеріалу, індивідуальних завдань та ін. У колективі класу навчаються учні з різним рівнем інтелектуальних можливостей, не кожна дитина у сфері розумової діяльності може досягти високих успіхів навіть при достатньому напруженні своїх сил. Тому для вчителя так важливо проявити педагогічну майстерність, щоб забезпечити соціальну справедливість, не допустити морального приниження тих учнів, які відчувають значні труднощі у навчанні [13, с.128].

Принцип емоційності навчання. Принцип емоційності навчання випливає з природи розвитку й діяльності особистості. Емоції (від лат. emoveo – хвилюю, збуджую) – особливий вид психічних процесів і стану, пов'язаний із інстинктами, потребами і мотивами, які проявляються у формі безпосередніх переживань (задоволення, радості, страху та ін.) і впливають на життєдіяльність людини. Емоції, на думку С. Л. Рубінштейна, суттєво впливають на протікання діяльності; вони відіграють роль внутрішньої спонукальної сили у навчальній діяльності. У цьому разі треба мати на увазі позитиви емоції. Емоції страху, ненависті та іншого не відіграють роль спонукального заряду у навчанні. Навпаки, вони гальмують дії, активність думки. Успішність навчання більшою мірою зумовлюється почуттям впевненості учнів у своїх силах, прагненням подолати певні труднощі у навчанні, задоволенням у досягненні поставленої мети. У системі колективної навчальної діяльності важливо підтримувати позитивні емоції, забезпечувати мажорний тон. Це знімає м’язове напруження, психологічні гальмування, «розкріпачує» особистість [13, с.130].

РОЗДІЛ 2. Практичне застосування принципів навчання в педагогічному процесі

2.1. Поняття про правила навчання

У навчальному процесі, як і в будь-якому іншому, діють закономірності й закони, врахування яких робить ці процеси ефективними. Наприклад, у дорожньому русі керуються правилами й приписами, дотримання яких гарантує безпеку руху. Аналогічно відбувається і в навчальному процесі.

Відомі дидактик М. Данілов і М. Скаткін вважають, що принципи навчання визначають зміст, методи і організацію навчання й разом з правилами навчання є для педагогів надійним керівництвом до дії.

В дидактиці іноді межі між цими поняттями розмиваються. Про це свідчить вживання таких термінів, як провила-вимоги, вимоги-рекомендації, поради-рекомендації, вимоги-поради тощо [4, с. 149].

Щоб відрізнити правила від інших термінів, зауважимо, що правила не допускають свободи дії. Правил необхідно дотримуватись при виконанні якоїсь дії. При відмові дотримуватися правил виконувані дії будуть протизаконним, а тому не результативними в соціально значимому аспекті.

Правило – це лаконічно сформульоване судження-умова, дотримання якої обов’язково приведе до реалізації ідей чи положень, закладених в суті принципу навчання.

Наприклад, принцип доступності навчання може бути реалізованим за умови, коли вчитель буде дотримуватися таких дидактичних правил: «від близького до далекого», «від відомого до невідомого», «від простого до складного», «від загального до окремого». Це «золоті» правила навчання, сформульовані Я. Коменським.

Правила необхідно відрізняти від закону. Закони чи закономірності навчання діють об’єктивно, незалежно від волі й свідомості вчителів, а правила навчання, що формуються на основі пізнання об’єктивних закономірностей, мають характер умовних приписів, що їх встановлюють вчені-педагоги або практики.

Якщо правила стосуються, наприклад, уроку, то можна сформулювати вимоги (наказового чи рекомендаційного змісту) до сучасного уроку. Знання таких вимог виконує спонукальну та орієнтацій ну функцію.

Найбільш розробленими в загальній дидактиці чи окремих методиках є поради і рекомендації. Їх знаходимо в працях В. Сухомлинського, Ш. Амонашвілі, С. Лисекової, В. Шаталова, М. Гузика та інших педагогів [13].

Ці досвідчені педагоги діляться своїм досвідом, розкривають секрети свого успіху, дають цінні поради й рекомендації як результат власних тривалих спостережень, глибоких узагальнень з питань організації навчання.

Окремі ціні поради можуть стати вимогами або й правилами навчання й увійти до фонду «золотих» правил навчання (за Я. Коменським).

Дане судження-умова не допускає свободи дій вчителя. Учитель не має права ігнорувати цю обов’язкову умову, реалізація якої відбиває у своєму змісті принципи доступності, систематичності й послідовності навчання. Ця умова випливає із правила навчання про те, що при засвоєнні слід йти «від відомого до невідомого».

Тому наведене судження-умова, як і багато інших, є фундаментальною дидактичною вимогою, а не порадою чи рекомендацією. Вчитель вільний у виборі, наприклад, рекомендацій проводити перевірку знань засвоєння матеріалу на початку чи в кінці уроку, або й зовсім зняти цей етап, якщо тема уроку є складною, великою за обсягом і її засвоєння потребує більше часу.

2.2.Шляхи реалізації принципів навчання

Реалізація кожного дидактичного принципу здійснюється за допомогою розроблених практикою й дидактикою дидактичних вимог, якими обов’язково керується педагог.

Їх дотримання гарантує реалізацію принципів, у змісті яких діють закони й закономірності дидактики (кремі), педагогіки (особливі) і діалектики (загальні, або універсальні).

Такими є ієрархія їх виникнення й опису, а також зв’язки між виділеними категоріями: закони, закономірності, принципи і вимоги.

З метою реалізації вимог принципу науковості варто використовувати такі правила.

1.Повідомляйте учням лише науково достовірні знання.

2.Показуйте шляхи і засоби наукових пошуків.

3.Систематично інформуйте учнів пр. нові наукові надбання у різних галузях наук.

4.Розкривайте перед учнями технологію і техніку наукових досліджень.

5.Знайомте вихованців із науковою термінологією, пояснюючи етимологічну сутність нових дефініцій.

6.Залучайте учнів до системи доступних наукових досліджень.

7.Борітся проти фетишизації в науці.

8.Розкривайте генезис наукових знань.

9.Вказуйте на перспективи і необхідність розвитку певних галузей науки.

10.Використовуючи систему наукових знань, дбайте про формування наукового світогляду вихованців [13, с.120].

Реалізуючи вимоги принципу систематичності та послідовності, треба дотримуватись певних правил, частина яких була сформульована ще Я. А. Коменським, К. Д. Ушинським та іншими педагогами.

1.Вивчайте з учнями навчальний матеріал від близького до далекого, від легкого до важкого, від простого до складного, від відомого до невідомого.

2.Памятайте, що система у змісті вимагає такої ж системи у вивченні.

3.Перед вивченням нового навчального матеріалу актуалізуйте опорні знання.

4.У процесі вивчення нового навчального матеріалу пропонуйте учням схеми, опорні сигнали, алгоритми, комп’ютерні програми.

5.Розділяйте зміст навчального матеріалу на логічно завершені частини, встановлюючи зв'язок між ними.

6.Повторюйте раніше вивчене, вводьте його у нові системні зв’язки.

7.Плануйте засвоєння учнями провідних ідей, не перевантажуючи їх несуттєвими фактами.

8.Учіть учнів дотримуватися системи у самостійній роботі, озброюючи їх доступними алгоритмами.

9.Прагніть до відтворення раніше вивчених знань у певній системі.

10.Навчайте учнів систематизувати знання у своїх записках, озброюйте їх технікою такої роботи.

Аби учіння було свідомим, учні повинні володіти методами і прийомами навчальної роботи [13, с.121].

Для успішної реалізації вимог принципу свідомості навчання слід дотримуватися таких основних правил.

1.Забезпечуйте розуміння учнями потреби в конкретних знаннях, перспективу їх застосування.

2.Формуйте в учнів пізнавальні мотиви навчання.

3.Домагайтесь розуміння учнями сутності основних понять, явищ, логічних зв’язків між ними.

4.Залучайте кожну особистість до активної пізнавальної діяльності, всіляко заохочуючи щонайменші успіхи.

5.Учіть учнів знаходити й виокремлювати в навчальному матеріалі головне, суттєве.

6.Створюйте умови для повсякденного застосування отриманих знань на практиці.

7.Якомога частіше створюйте ситуації для рушійної сили як на рівні оволодіння новими знаннями, так і для розв’язання практичних завдань.

8.Учіть учнів аргументувати власні судження.

9.Зважайте на індивідуальні можливості учнів, їх пізнавальні інтереси.

10.Широко використовуйте різноманітні новітні технології і засоби оволодіння знаннями: опорні схеми, моделювання, дидактичні ігри, алгоритми, навчальні ситуації тощо [13, с.122].

Для виконання принципу активності можуть стати у пригоді певні правила.

1.Постійно дбайте про дотримання вимог природо відповідності у навчанні.

2.Формуйте пізнавальні мотиви навчання.

3.Залучайте учнів до різних видів самостійного опрацювання навчального матеріалу.

4.Озброюйте учнів раціональними методами самостійної пізнавальної роботи.

5.Заохочуйте навчальну роботу учнів.

6.Перед виконанням кожної навчальної дії, операції визначайте мету завдання.

7.Змінюйте види навчальної діяльності.

8.Систематично аналізуйте навчальну роботу учнів, спрямовуйте її на розв’язання головних завдань.

9.Вчіть учнів розумових операцій.

10.Навіюйте учням віру й впевненість у своїх пізнавальних можливостях [13, с.123].

Щоб принцип наочності навчання знаходив своє впровадження у конкретний процес, треба дотримуватися ряду правил.

1.Пам'ятайте, що наочність не мета, а лише засіб досягнення певної мети.

2.Не забувайте народну мудрість: «Краще раз побачити, ніж сто разів почути».

3.Використовуйте засоби наочності для створення проблемних ситуацій.

4.Учіть учнів спостерігати, встановлювати логічні зв’язки між предметами,явищами.

5.Використовуючи наочні посібники у процесі пояснення нового матеріалу, показуйте їх поступово, вводячи до логічної структури навчального матеріалу.

6.У процесі використання наочних посібників пропонуйте учням спочатку розглянути в цілому, потім – за структурою з виділенням головного і другорядного, на кінець – знову в цілому.

7.Не використовуйте на уроці надто багато наочних посібників: це веде до розсіювання уваги учнів.

8.Під час використання наочних посібників актуалізуйте чуттєвий досвід учнів, спирайтеся на сформовані в їхній уяві картини й образи, що виникли раніше.

9.Враховуйте вікові можливості учнів: від предметної наочності в молодших класах поступово переходьте до символічної в середніх та старших.

10.Опановуйте техніку і технологію використання технічних засобів навчання.

11.Старанно і завчасно готуйте пристрої для використання у класі різних видів наочності [13, 124].

Правила забезпечення ґрунтовності знань такі.

1.Памятайте, що людина має природну здатність забувати. Щоб знання стали ґрунтовними, постійно дбайте про їх підкріплення.

2.нові знання систематично використовуйте у різноманітних навчальних ситуаціях.

3.Грунтовність знань, формування їх на основі умінь і навичок – результат самостійної розумової праці кожного учня. Створюйте оптимальні умови для праці кожного вихованця, помічайте перші успіхи, заохочуйте.

4.Озброюйте учнів методами і прийомами самостійної навчальної роботи.

5.Спонукайте до міцного засвоєння того навчального матеріалу, який є ґрунтом для наступних кроків у пізнавальній діяльності.

6.Зважайте на потенційні розумові можливості кожного учня і на цій основі визначайте види й обсяг навчального матеріалу для запам’ятовування.

7.Якомога частіше залучайте учнів до різних видів навчальної діяльності.

8.Озбоюйте учнів технікою розумової праці.

9.Створюйте на уроці вдалі ситуації, які сприяють формуванню позитивних емоцій вихованців. Постійно підтримуйте мажорний тон: це сприяє кращому запам’ятанню навчального матеріалу.

10.Систематично й об’єктивно оцінюйте результати навчальної праці учнів.

11.Домагайтесь від учнів достатнього рівня ґрунтовності знань, умінь і навичок шляхом організації самостійної праці і лише потім спонукайте до їх відтворення [13, с.125]

Правила реалізації вимог принципу зв’язку навчання з життям такі.

1.Нагадуйте учням, що найважливіша життєва необхідність людини – оволодіти певною сумою знань, умінь та навичок – є і передумовою успішності життєдіяльності.

2.Приступаючи до вивчення конкретного матеріалу, переконайте учнів у життєвій важливості цих знань.

3.Спирайтесь на попередній життєвий досвід школярів.

4.Переконуйте школярів, що поштовхом до наукових відкриттів є життєві потреби.

5.Знайомте учнів з новими технологіями продуктивної праці, розв’язанням нових проблем на основі наукових надбань.

6.У процесі вивчення нового навчального матеріалу звертайтесь до прикладів навколишнього природного і виробничого середовищ.

7.Залучайте учнів до розв’язання проблемно-пошукових задач на виробничу тематику.

8.Поєднуйте розумову діяльність з практичною, яка якнайкраще сприяє засвоєнню знань, формуванню умінь і навичок.

9.Широко використовуйте різноманітні види екскурсій на природу, на виробництво. Пояснюйте дії наукових законів у різних сферах природи, виробництва, соціальних процесах.

10.Заохочуйте і високо оцінюйте вміння учнів розкрити механізм дії певних законів у виробничих процесах, життєдіяльності людства [13, с. 126].

Існують певні правила реалізації вимог принципу доступності і врахування індивідуальних особливостей.

1.Наполегливо вивчайте типові особливості фізичного і психічного розвитку учнів певних вікових груп.

2.Всебічно вивчайте і намагайтесь знати індивідуальні особливості анатомо-фізіологічного і соціально-психічного розвитку кожного учня.

3.Зважайте на думку Я. А. Коменського: усе, що підлягає вивченню, має бути розподілено відповідно до віку так, щоб пропонувалося для вивчення лише те, що доступне для сприймання і розуміння.

4.Зміст навчального матеріалу і засоби навчання мають випереджати розвиток учнів, бути розрахованими на найближчу зону розвитку конкретного учня.

5.Враховуйте рівень навченості учнів, володіння методами навчальної діяльності.

6.Створюйте ситуацію достатньої фізичної і психічної напруженості кожного учня у процесі оволодіння знаннями.

7.Дотримуйтесь правила засвоєння знань за допомогою «маленьких кроків» з поступовим переходом до «великих кроків».

8.Не поспішайте у вивченні нового навчального матеріалу. Лише переконавшись, що учні усвідомили попередню частину знань, переходьте на вищу сходинку.

9.Турбуйтесь про культуру педагогічного мовлення з погляду виразності, логічності, дотримання логічних і психологічних пауз, темпу, ритму відносно до віку вихованців.

10.Намагайтесь не повідомляти істину, а організовувати учнів для її самостійного відкриття.

11.Готуйте для учнів диференційовані й індивідуальні навчальні завдання.

12.Постійно схвалюйте і заохочуйте навчальну працю учнів; особливу увагу приділяйте тим, хто відчуває труднощі у навчанні[13, с.128].

Учитель на кожному уроці має виступати своєрідним камертоном мажорного тону навчальної діяльності учнів. Для принципу емоційності навчання визначені певні правила.

1.Готуючись до уроку, продумуйте засоби і прийоми піднесення позитивних емоцій учнів.

2.Заходьте до класу з посмішкою. За основу спілкування оберіть демократичний стиль.

3.Постійно виявляйте свою повагу й інтерес до учнів.

4.Не вдавайтесь на уроці до крику, грубощів у спілкуванні з учнями.

5.У вирішенні конфліктних ситуацій використовуйте гумор, прийом заміни (включення в іншу активну діяльність).

6.Умійте жартувати, підтримувати здоровий гумор учнів.

7.Частіше вдавайтесь до «психологічного прогладжування» учнів за їх успіхи у навчанні. Пам’ятайте: «Боги і діти живуть там, де їх хвалять».

8.Не дорікайте учням за їх помилки у навчанні і поведінці. Оцінюйте вчинки, дії, а не особистість[13, с.129].

ВИСНОВКИ

Принципи навчання – це основні вимоги, вихідні положення, які лежать в основі проектучої і реалізуючої вчителем діяльності: намагатися будувати навчання таким чином, щоб воно було доступним, наочним, науковим, наочним; не забувати про вік дітей, їхні психологічні особливості тощо.

Дидактичні принципи – це основа процесу навчання. Вони є основою для двох взаємопов’язаних процесів: викладання й учіння.

Коли йдеться про навчання, доцільно вживати термін «принципи навчання», або «дидактичні принципи». Коли ж йдеться про теоретичну систему знання, тобто про дидактику як науку, яка займається побудовою дидактичних теорій, досліджує їх цілісно чи покомпонентно, то доцільно вживати термін і поняття «принципи дидактики».

Принципи навчання, або дидактичні принципи, реалізують закони і закономірності навчання, з них випливають, а принципи дидактики, або наукові принципи, як вихідні положення описуються на етапі розробки теоретико-методологічних засад дослідження або виводяться з нього я к результат.

Кожний принцип навчання містить у собі певне положення чи ідею, яка має бути реалізованою у процесі навчання. Існують засоби, за допомогою яких вчитель, керуючись принципом, реалізує на практиці закладену в ньому ідею. До засобів впровадження таких ідей слід віднести зміст виучуваного матеріалу, форми організації навчальної діяльності учнів, методи й засоби навчання, самому особистість вчителя, віко-психологічні особливості учнів тощо.

Цими принципами мають керуватися й вчителі в процесі організації навчальної діяльності і учні в умовах самоучіння, організованого як вчителем, так і самими дітьми.

Список використаної літератури

Амонашвили Ш. А. Размышления о гуманной педагогике.-М., 1996.-113 с.

Бараков С. П. Принципы обучения. - М.,1975.

Бегей В. Сутність демократизму в загальноосвітній школі // Рідна школа.-1995.-№6.-С.25.

Бондар В. І. Дидактика.-К.: Либідь, 2005.-264 с.

Буренко В. М. Принципи навчання // Завуч.-2002.-№ 19, липень.-С.23.

Голуб Б. А. Основы общей дидактики. - М., 1999.-96 с.

Гончаренко С. У. Український педагогічний словник.-К., 1997.

Дидактика современной школы / Под ред.. В. А. Онищука.-К.: Вища шк., 1987.

Дидактика средней школы / Под ред. М. Н. Скаткина. - М., 1982.

Дроб'язко П. І. Українська національна школа: вимоги і сучасність.-К., 1997.-184 с.

Зязюн І. Гуманістична стратегія теорії і практики навчального процесу // Рідна школа.-2000.-№8.-С.8-13.

Ильясов Д. Ф. Проективрование педагогических теорий // Педагогика.-2004.-№9.-13-21.

Кузьмінський А. І., Омеляненко В. Л. Педагогіка: Підручник.-К.: Знання, 2007.-447 с.

Кукушин В. С. Дидактика.-М.; Ростов-на –Дону, 2003.

Мойсеюк Н. Є. Педагогіка.-К., 1999.

Нові технології навчання: Науково-методичний збірник /Редкол. В. О. Зайчук та ін.. – К., 1997.-Вип. 19.-296 с.

Оконь В. Введение в общую дидактику.-М.: Высш. шк., 1990.

Остапчук О. Методологія інноваційних процесів-крок до розуміння сутності // Рідна школа.-2004.-№ 11.-С.3-6.

Педагогіка / За ред.. А. М. Алексюка.-К.: Вища шк., 1985.

Педагогіка / За ред. М. Я. Ярмаченка.-К.: Вища шк., 1986.

Перминова Л. М. Логико-дидактический подход к обучению // Педагогика.-2004.-№1.-С. 18-26.

Подласый И. П. Исследование закономірностей дидактического процесса.-К.,1991.

Подласый И. П. Педагогика. Новый курс.-М.: Владос, 1999.

Ситаров В. А. Дидактика.-М.,2002.

Філософський словник /За ред.. В. І. Шинкарука.-К., 1973.

Фіцула М. М. Педагогіка.-К.: Академія, 2000.

Шушара Т. Активізація навчально-пізнавальної діяльності учнів – вимога сьогодення // Рідна школа.-2003.-№2.-С.11-14.

Ягупов В. В. Педагогіка.-К., 2002.