Подолання порушень мовлення у дітей в умовах соціально-реабілітаційного закладу

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПОЛТАВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.Г. КОРОЛЕНКА

Подолання порушень мовлення у дітей в умовах соціально-реабілітаційного закладу

Курсова робота

Науковий керівник:

Полтава

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ ДОПОМОГИ ДІТЯМ В УМОВАХ СОЦІАЛЬНО-РЕАБІЛІТАЦІЙНИХ ЗАКЛАДІВ

1.1 Історія становлення реабілітаційної допомоги дітям, що мають відхилення у розвитку

1.2 Мета та завдання допомоги дітям в умовах соціально-реабілітаційного закладу

1.3 Провідні напрямки та шляхи допомоги дітям в умовах соціально-реабілітаційного закладу

Висновки до І розділу

РОЗДІЛ ІІ. ОРГАНІЗАЦІЯ ЛОГОПЕДИЧНОЇ РОБОТИ В УМОВАХ СОЦІАЛЬНО-РЕАБІЛІТАЦІЙНОГО ЗАКЛАДУ

2.1 Сучасний стан логопедичної допомоги дітям з порушеннями у розвитку в Україні

2.2 Логопедична робота — провідний напрям допомоги дітям в умовах соціально-реабілітаційного закладу

2.3 Подолання порушень мовлення у дітей в умовах соціально-реабілітаційних закладів

Висновки до ІІ розділу

Загальні висновки

Використана література

Додатки

ВСТУП

У процесі модернізації освіти в Україні, впровадження 12-річного терміну навчання, реалізації Концепції мовної освіти, Державних стандартів початкової школи, Базового компонента дошкільної освіти в Україні значна увага приділяється формуванню мовленнєвої компетенції дитини, вихованню мовної особистості, яка "володіє виражальними засобами рідної мови, всіма її видами і типами, спроможна вільно, в неповторній мовленнєвій формі виражати власну позицію патріота і громадянина щодо певних життєвих явищ", міркувати, логічно й послідовно висловлювати свої думки, пояснювати, доводити власні судження й переконання [2, с. 38].

Нова модель освіти в Україні покликана переорієнтувати навчально-виховний процес на становлення духовно-здорової творчої особистості, здатної продуктивно мислити, вирішувати проблеми сьогодення й майбутнього. Згідно з Національною доктриною розвитку освіти у XXI столітті вдосконалення системи освіти й виховання у відповідності до принципів гуманізації та індивідуалізації передбачає максимальне врахування особистісних та психофізичних особливостей дітей й створення таких умов освіти, які б сприяли своєчасному й повноцінному розвитку всіх сторін особистості дитини та її успішному навчанню У цьому контексті актуальною проблемою української педагогічної теорії і практики є реалізація прав дітей та громадян з обмеженими психофізичними можливостями, у тому числі й з комплексними порушеннями.

Діти чи особи віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладами функцій організму, зумовлених захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності та зумовлюють необхідність надання їм соціальної допомоги і захисту називаються — інвалідами. Їхнє навчання і виховання здійснюється у спеціальних освітньо-виховних закладах, куди вони направляються на підставі висновку про ступінь вираженості того чи іншого дефекту. Порушення таких дітей виражені такою мірою, що навчання, відповідно до Державних стандартів освіти, для них недоступне і можливості освіти обмежуються здобуттям елементарних знань про навколишній світ, опануванням навичок самообслуговування, елементарних трудових навичок або отриманням елементарної допрофесійної підготовки.

Вирішення практичних питань реабілітації інвалідів ґрунтується на Конституції України (254к/96-ВР), законах України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" (№ 2961-ІV від 06.10.2005 р.), "Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії" (2017-14), "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12), "Про соціальні послуги" (966-15), інших нормативно-правових актах, що регулюють правовідносини у цій сфері, та міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України [47, с. 12].

Так, на виконання Національної програми професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 13 липня 2001 року №519/2001, створено центри раннього втручання і соціальної реабілітації дітей-інвалідів, центри професійної, медичної та соціальної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями у містах з чисельністю населення понад 50 тис. чоловік. Прийняті в Україні документи та їх практична реалізація значно розширюють можливості диференціації та індивідуалізації освіти, реабілітації й соціальної адаптації дітей з обмеженими можливостями.

У теоретичних і методичних працях українських науковців, присвячених питанням діагностики і корекційно-реабілітаційної роботи психофізичного розвитку дітей з комплексними порушеннями розвитку (В.І.Бондар, Л.С.Вавіна, Т.П. Вісковатова, В.В. Засенко, А.А. Колупаєва, С.Д.Максименко, Т.В. Сак, В.М.Синьов, Є.Ф. Соботович, Н.М. Стадненко, В.В. Тарасун, Л.І.Фомічова, О.П. Хохліна, М.К. Шеремет, М.Д. Ярмаченко), знаходять відображення чимало аспектів цієї складної проблеми.

Комплексна психолого-педагогічна реабілітація є одним з пріоритетних напрямів спеціальної педагогіки і психології (Т.В. Ахутіна, Л.І. Вассерман, Т.О.Власова, Л.С. Виготський, І.І. Мамайчук, О.О.Стребелєва, Л.М.Шипіцина, М.Bornstein, J.R. Kirby). Звідси виникає потреба впровадження у практику педагогічної реабілітації нових напрямів впливу, зокрема логопедичної роботи.

У зв’язку з цим, вкрай важливо конструктивно переглянути засади логопедичної роботи з розвитку мовлення дітей з комплексними порушеннями, враховуючи і впроваджуючи сучасні досягнення логопедії, бо до тепер ця проблема залишається мало розробленою, що й зумовило вибір нами теми курсової роботи: "Подолання порушень мовлення у дітей в умовах соціально-реабілітаційного закладу".

Мета нашого дослідження: теоретично обґрунтувати та аналізувати подолання порушень мовлення у дітей в умовах соціально-реабілітаційного закладу. Для досягнення поставленої мети та перевірки доцільності висунутої гіпотези необхідно було вирішити наступні завдання:

Здійснити історико-педагогічний аналіз вітчизняних і зарубіжних літературних джерел з проблеми організації реабілітаційної роботи з дітьми;

Висвітлити провідні шляхи допомоги дітям в умовах соціально-реабілітаційного закладу;

Визначити й охарактеризувати специфіку організації логопедичної роботи з дітьми в умовах соціально-реабілітаційного центру;

Об'єкт дослідження — логопедична реабілітація в умовах соціально-реабілітаційного центру.

Предмет дослідження — подолання порушень мовлення у дітей в умовах соціально-реабілітаційного центру.

Методи дослідження: історико-теоретичний аналіз і синтез зарубіжного й вітчизняного досвіду для обґрунтування теоретичних положень з проблеми подолання мовленнєвих порушень в умовах соціально-реабілітаційного закладу.

1.1 Історія становлення реабілітаційної допомоги дітям, що мають відхилення у розвитку

Активізація спеціальної політики в напрямку її гуманізації та демократизації, відродження духовності й національної самосвідомості, швидкий розвиток техніки й технології, інтелектуалізація праці, — все це потребує створення для осіб з психічними та фізичними вадами таких умов, за яких вони могли б успішно реалізувати свої загальнолюдські права, стати корисними громадянами своєї держави, освіченість і соціальний статус яких задовольнятиме потреби суспільства [43, с. 1].

У дослідженнях Н.В. Гавриш в історико-культурному аспекті дає огляд змінної позиції людства до дітей й дитинства в цілому, яка засвідчує, що на кожному з історичних етапів розвитку суспільство намагалося знаходити відповідні часу способи взаємодії з дітьми, форми співпраці, створювати умови [41, с. 234]

Характерним для сучасного періоду є розуміння дитини як найвищої цінності й необхідності створення умов для її особистісного становлення та соціалізації, проте історико-теоретичний аналіз образу дитини в культурі й масовій свідомості свідчить про різні стилі відношення у суспільстві та сім’ї до дітей. Образ дитини має принаймні два виміри: якою вона повинна бути від природи — від Бога і якою повинна стати в результаті навчання, виховання та інших соціалізуючих впливів [42, 54-75]. Для первинного суспільства нормою було подвійне ставлення до дітей. Розповсюдженим був інфантицид — убивство дітей, зокрема вірогідність інфантициду у спільнотах мисливців та рибалок була майже в сім разів вищою, ніж у скотарських чи землеробських племен. Убивали немовлят, яких уважали фізично або психічно неповноцінними. Тоді важливим був матеріальний фактор, можливість сім’ї забезпечити життя дитини, а коли батьки не могли прогодувати дитину, вони її вбивали. Дитина в буквальному розумінні цього слова належала батькам як власність[3, c. 96].

Право розпоряджатися життям дитини було відібрано в батьків лише в кінці IV ст. н. е. — дітовбивство стало розцінюватися законом як убивство. У середні віки, як і в античні, становище дітей залишалося тяжким. Переважали такі стилі ставлення до дитини, як „відчуження” і „амбівалентність”. При стилі відчуженого ставлення до дитини вже визнається наявність у дитини душі. За „амбівалентного стилю” (XIV-XVII ст.) дитина допускається до емоційного життя батьків, її починають оточувати увагою, але в самостійному духовному існуванні відмовляють. Характерна амбівалентність образу дитинства. Немовля –– одночасно символ непорочності й втілення зла. А головне, це істота, у якої відсутній розум. Ціла низка причин ускладнювала формування стійкого позитивного ставлення до дітей, серед яких народжуваність і смертність були високими.

У XVIII столітті домінував „нав’язливий стиль”, він характеризується психологічною близькістю батьків і дітей; однак батьки при цьому намагаються повністю контролювати не лише поведінку, а й внутрішній світ і думки дитини.

Для XIX і XX століть характерним був „стиль соціалізації”. Мета виховання при такому ставленні — підготовка дитини до майбутнього самостійного життя; основою виховних впливів є процес тренування.

У XX столітті з’явився „допомагаючий стиль”, заснований на припущенні, що дитина краще від батьків знає, що їй потрібно на кожному етапі життя. Завдання батьків — допомогти індивідуальному розвитку дитини, намагатися зрозуміти, створити психологічне взаєморозуміння. Необхідно зазначити, що кожна культура має не один, а кілька поглядів на природу дитини.

Отже, порівняльно-історичний аналіз дав підстави виділити такі стилі ставлення до дитини відповідно до історичних періодів: інфантицид; стиль відчуження; амбівалентність; нав’язливий стиль; стиль соціалізації; допомагаючий стиль [35, c. 125].

Проте історико-теоретичний аналіз питань відновлення здоров'я та соціальної адаптації осіб з обмеженнями життєдіяльності свідчить, що гуманне ставлення виникло у людства не відразу, а з моменту усвідомлення проблеми конфлікту між стійкими вадами здоров'я та активною участю людини у соціальному житті. У різні історичні епохи проблема здоров'я та соціальної адаптації осіб з обмеженнями можливостями життєдіяльності розв'язувалася членами громад та їх лідерами по-різному, але так чи інакше це питанням пов'язувалося з реабілітацією особи з інвалідністю, у якій би примітивній чи розвинутій формі це реабілітування не здійснювалося. Адже, будь який соціально-культурний феномен, що ми відносимо до взаємодії особи з інвалідністю та суспільства (держави) — їх навчання, працевлаштування, вирішення питань спадкоємності нащадка з порушеннями психофізичного розвитку тощо, всі ці явища зрештою є елементами реабілітування, і включаються у множину феноменів реабілітаційної дійсності [23, c.45].

Онтологічні засади реабілітації та структура її явищ і процесів багато у чому корелюються із освітньою, перш за все освітньою, педагогічною діяльністю. Педагогічний чинник є системоутворюючим у ланцюгу факторів впливу на становлення реабілітаційних концепцій, понять, моделей комплексного соціального реабілітування осіб з обмеженнями життєдіяльності [24, с.48-58].

Отже, періодизація розвитку системи соціального реабілітації та еволюції реабілітаційної парадигми відображає різні часові масштаби: глобальний, що охоплює весь розвиток людства, та локальні, що охоплюють певні малі історичні періоди, які призвели до справжніх революцій в уявленнях людства про осіб з інвалідністю, їх роль та функції у житлі суспільства, їх освіту й працевлаштування тощо.

Отже, історико-теоретичний аналіз розвитку реабілітаційної допомоги свідчить про її динамічний характер з глибокої давнини до сьогодення в залежності від етапів соціокультурного розвитку суспільства, свідомості громадян, еволюції відношення суспільства і держави до людей з обмеженнями можливостями життєдіяльності та комплексними порушеннями психофізичного розвитку.

1.2 Мета та завдання допомоги дітям в умовах соціально-реабілітаційного закладу

Тенденції до зростання кількості дітей, які мають різні порушення нервово-психічного здоров'я, прогресивна точка зору стосовно можливостей компенсації та надкомпенсації згідно вчення Л.С. Виготського, «Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту та розвитку дітей» зумовлюють приєднання України до світового досвіду реабілітації та соціальної адаптації дітей з обмеженими можливостями розвитку, стають однією з провідних тенденцій сучасної спеціальної педагогіки та психології.

Існування або поєднання двох та більше дефектів розвитку, які є не просто сумою дефектів, а зумовлюють якісно своєрідну структуру психічного дефекту, загрожують повноцінному та нормальному плину психофізичного розвитку дітей [16, с. 354]. Діти з психофізичними порушеннями являються особливою категорією дітей, бо наявність дефектів спотворює розвиток таких дітей значно більшою мірою ніж дітей з нормальним перебігом розвитку. Такі діти зі стійким розладами функцій організму, зумовлених захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності та зумовлюють необхідність надання їм соціальної допомоги і захисту називаються — інвалідами. Їхнє навчання і виховання здійснюється у спеціальних освітньо-виховних закладах, куди вони направляються на підставі висновку про ступінь вираженості того чи іншого дефекту. Комплексні порушення таких дітей виражені такою мірою, що навчання, відповідно до Державних стандартів освіти, для них недоступне і можливості освіти обмежуються здобуттям елементарних знань про навколишній світ, опануванням навичок самообслуговування, елементарних трудових навичок або отриманням елементарної допрофесійної підготовки.

Так, на виконання Національної програми реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 13 липня 2001 року №519/2001, створено заклади соціальної реабілітації дітей-інвалідів. Прийняті в Україні документи та їх практична реалізація значно розширюють можливості диференціації та індивідуалізації освіти, реабілітації й соціальної адаптації дітей з обмеженими можливостями.

У сучасній науці існує значна кількість підходів до теоретичного осмислення проблем соціальної реабілітації і адаптації осіб з обмеженими можливостями. Концепція соціальної реабілітації передбачає: здійснення соціальної реабілітації у спеціалізованих закладах максимально наближених до місця проживання; реалізацію індивідуальних реабілітаційних програм, розроблених з урахуванням рівня розвитку та можливостей кожної дитини-інваліда; соціальну реабілітацію безпосередньо у сім’ї з участю дітей-інвалідів та членів сім’ї; перебування дитини у дитячому колективі в умовах звичайного середовища, без ізоляції від суспільства,; поступову інтеграцію дітей у суспільство тощо [33, с. 167].

Метою концепції соціальної реабілітації є надання дітям-інвалідам можливості брати участь у соціальному та економічному житті незалежно від характеру і причини їхньої інвалідності через оволодіння ними певним обсягом знань, умінь і навичок, розвиток особистості в умовах спеціально організованого навчально-виховного процесу, органічно поєднаного з іншими формами реабілітації та інтеграції у суспільство, а також впровадження в Україні сучасної системи центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів. Див. додаток 2.

Першою метою соціально-реабілітаційної роботи є забезпечення соціального, емоційного, інтелектуального і фізичного розвитку дитини з комплексними порушеннями і спроба максимально розкрити її потенціал для навчання [ 34, c. 56]

Другою важливою метою є попередження вторинних дефектів у дітей із відхиленнями у розвитку. Це може проявитися через дві основні причини: або ж після невдалої спроби призупинити просування первинних дефектів за допомогою медичного, терапевтичного чи навчального впливу, або ж у результаті порушення взаємовідносини між дитиною і сім’єю, спричиненого, в основному, тим, що сподівання батьків стосовно дитини не виправдалися.

Третьою метою соціально-реабілітаційної роботи є реабілітація сім’ї, яка має дітей із відхиленнями у розвитку, щоб максимально ефективно задовольнити потреби дитини. Для такої сім’ї фахівцями має бути розроблена індивідуальна програма, що відповідає потреба і стилю життєдіяльності сім’ї [21, c. 34].

Існує кілька етапів соціально-реабілітаційного процесу. Основними завданнями на цих етапах соціально-реабілітаційного процесу у центрі реабілітації дітей-інвалідів виступають:

прогнозування конкретних результатів при реалізації індивідуальної програми реабілітації;

проектування і моделювання ефективної діяльності спеціалістів у наданні допомоги дитині і сім’ї;

вивчення потенціалу сім’ї, яка забезпечує реабілітацію дитини з обмеженими можливостями;

розробка та впровадження методик оцінки різних аспектів реабілітаційного процесу із залученням зацікавлених осіб;

надання психолого-педагогічної допомоги сім’ї через заняття з профілактики й корекції здоров’я, сімейну терапію;

активне залучення дитини до посильної у реабілітаційних і юнацьких організаціях, у співпраці, взаємодії із здоровими дітьми;

вивчення динаміки процесу, який відбувається, на індивідуальних моделях реабілітованості [40, c. 124];

1.3 Провідні напрямки та шляхи допомоги дітям в умовах соціально-реабілітаційного закладу

Загалом закономірності реабілітаційної допомоги є одним із найбільш важливих елементів основ теорії соціально-педагогічної реабілітації і обумовлюють її сутність і зміст у практиці соціальної роботи з дітьми з обмеженими можливостями, чим визначають стратегічні шляхи впровадження наукових досягнень у сфері соціального захисту. Основні закономірності базуються на принципах, які обумовлюють їх зміст Див. Додаток 1.

Реабілітаційна робота у спеціалізованих центрах, як цілісна система, повинна розглядатися у тісному взаємозв’язку з підсистемами, що забезпечуватимуть цей процес комплексом медичних, психологічних, соціальних і педагогічних заходів відповідно до потреб дитини, тому вона виконує інтегральну функцію, а відтак розглядається як система і процес.

Відповідно до визначень суті інвалідності проектується соціальна реабілітація дитини з комплексними порушеннями. Реабілітація передбачає діагностику розвитку дитини з метою своєчасного забезпечення сім’ї спеціальною допомогою відразу ж після появи перших ознак відхилення у розвитку дитини.

Реабілітація в усих її видах є результатом впливу на особистість, її окремі психічні і фізичні функції. Вона також виступає наступним етапом після адаптації. Соціальна реабілітація – неперервний, але обмежений у часі процес, протягом якого повинні з’явитися нові якіснi характеристики дитини. Це не абстрактна категорія, вона має свою спрямованість, специфіку для кожного вікового етапу.[14, c. 34-37]

Діти з психофізичними вадами мають проходити комплексну реабілітацію, а саме медичну, фізичну, психологічну, соціальну і педагогічну. Складовою педагогічної реабілітації є логопедична допомога, яка повинна охоплювати різні напрями впливу та допомоги. [40, c. 206].

Аналізуючи різне ставлення до дітей з обмеженими можливостями, доцільно виокремити аспекти життєдіяльності дитини, які є найбільш значущими для розкриття реабілітації як соціального процесу і виступають головними напрямками реабілітаційного процесу.

Ставлення до дефекту дитини може проявлятися в таких категоріях, як усвідомлення (повне, часткове) чи не усвідомлення, сприйняття чи несприйняття, пригніченість, адаптація чи дезадаптація, депривація.

Участь сім’ї у процесі реабілітації. Тут найбільш поширеними можуть бути категорії стійкості чи нестійкості, доброзичливості чи відчуження, гіперопіки, афективності, авторитетності виховання, гіперсоціальності, примусу, репресії.

Навички самообслуговування. Зона реабілітації передбачає формування навичок довільно брати й опускати предмети, перекладати їх з руки в руку, прикладати зусилля відповідно до розмірів ваги і форми, предмету. Цей факт відображається в тих категоріях, які використовуються для характеристики рівня самообслуговування дітей з обмеженими можливостями.

Рухова активність. Цей аспект реабілітаційної діяльності є досить важливим для всіх категорій дитячої інвалідності і найбільш значимим для дітей, котрі страждають на дитячий церебральний параліч, тому головними категоріями для цієї групи можна назвати корекційні фізичні вправи, руховий режим, корекцію помилкових настанов опорно-рухового апарату.

Пізнавальна активність. У першу чергу пов’язана зі стимуляцією сенсомоторного розвитку дитини, який поєднаний з емоційно-позитивним спілкуванням є основою формування психічних функцій, представлених у категоріях: мова, увага, цілеспрямована діяльність, емоційна реакція, комплекс пожвавлення, мислення, уява та інші [25, c. 289].

Соціальна активність є складною динамічною функціональною системою, що характеризується сімейно-побутовою, комунікативною, суспільно-трудовою діяльністю, проявом духовних і фізичних здібностей людини в гармонії із соціальним середовищем, природою [31, c. 245].

Існує система заходів, які сприяють розвитку можливостей дитини і всієї сім’ї. Вона розробляється командою фахівців (лікарів, соціальних працівників, педагогів, психологів) разом із батьками. У багатьох країнах такими програмами керує один спеціаліст, яки може бути один з вище названих, котрий має відстежувати та координувати реабілітаційну програму, яка може розроблятися на півроку, рік, що залежатиме від віку та умов розвитку дитини.[22, c. 305]

Програма реабілітації передбачає не лише сприяння розвитку дитини, але й набуття батьками спеціальних знань, психологічну підтримку сім’ї, допомогу сім’ї. Кожен період програми має мету, окремі цілі, оскільки робота проводиться за різними напрямами із залучення різних фахівців.

Основним завданням педагогічної роботи є — відновлення соціального статусу дитини і включення її у систему суспільних відносин у процесі спеціального навчання, виховання і створення для цього оптимальних умов, спрямованих на цілісний розвиток особистості з врахуванням психофізичних можливостей. У кінцевому результаті повинна бути досягнута повна або часткова компенсація наявного порушення.

Педагогічна робота передбачає не лише корекційну роботу з дітьми, але й різноаспектну діяльність під час педагогічного супроводу особливої дитини, вона має певні етапи, через які мають пройти дитина та її оточення. Сфера галузей потенційної соціальної реабілітації відображує реабілітаційний потенціал дитини, ставлення до вади, становище у сім’ї, навички самообслуговування, рухову, пізнавальну та соціальну активність.

Отже, можна стверджувати, що ефективність реабілітаційного процесу багато в чому визначається повною реабілітацією потенціалу, який враховує: стан дитини, рівень вікового розвитку, оцінку соціально-психологічного статусу в сім’ї і її оточенні, структуру потреб дитини, коло інтересів, задатків, здібностей; рівень домагань, загальну оцінку реабілітаційного потенціалу, реабілітаційний прогноз, показання щодо необхідності реабілітаційних заходів, реабілітаційно-експертний висновок.[63, c. 145]

Висновки до І розділу

Реабілітаційна робота у спеціалізованих центрах, як цілісна система, розглядається у тісному взаємозв’язку з підсистемами, що забезпечють цей процес комплексом медичних, психологічних, соціальних і педагогічних заходів відповідно до потреб дитини, тому вона виконує інтегральну функцію, а відтак розглядається як система і процес одночасно. Так вважають та розглядають дану проблему В.І. Бондар, Л.С.Вавіна, В.В. Засенко, А.А. Колупаєва, Т.В. Сак, В.М.Синьов, Є.Ф.Соботович, В.В. Тарасун, Л.І.Фомічова, М.К. Шеремет, М.Д. Ярмаченко та інші діячі.

Основним завданням педагогічної роботи в умовах реабілітаційних закладів є — відновлення соціального статусу дитини і включення її у систему суспільних відносин у процесі спеціального навчання, виховання і створення для цього оптимальних умов, спрямованих на цілісний розвиток особистості з врахуванням психофізичних можливостей. У кінцевому результаті повинна бути досягнута повна або часткова компенсація наявного порушення.

РОЗДІЛ ІІ. ПОДОЛАННЯ МОВЛЕННЄВИХ ПОРУШЕНЬ У ДІТЕЙ В УМОВАХ СОЦІАЛЬНО-РЕАБІЛІТАЦІЙНОГО ЗАКЛАДУ

2.1 Сучасний стан логопедичної допомоги дітям з порушеннями у розвитку в Україні

В даний час відмічається помітний прогрес в розвитку логопедії. На основі психологічного аналізу отримані данні про механізми найбільш складних форм мовної патології (афазії, алалії, та загального недорозвитку мовлення, дизартрії). Вивчаються мовні порушення при ускладнених дефектах: при олігофренії, у дітей порушеннями зору, слуху, опорно-рухового апарату. В логопедичну практику вводяться сучасні нейрофізіологічні та нейропсихологічні методи досліджень. Розширюється взаємозв’язок логопедії з клінічною медициною, дитячою невропатологією та психіатрією[5, c. 3-5].

Інтенсивно розвивається логопедія раннього віку: вивчаються особливості домовного розвитку дітей з органічними ураженнями центральної нервової системи, визначаються критерії ранньої діагностики та прогнозу мовних порушень, розробляються прийоми та методи превентивної логопедії. Всі ці напрями досліджень значно підвищили ефективність логопедичної роботи.[23, c. 39-44]

У зв’язку з тим, що правильне мовлення являється одним з важливих передпосилів подальшого повноцінного розвитку дитини, процесу соціальної адаптації, виявлення та усунення порушень мовлення необхідно проводити в більш ранні терміни. Ефективність усунення мовних порушень визначається в основному рівнем розвитку логопедії як науки.

Концептуальні засади реформування спеціальних ланок освіти, визначені у Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті (2001) окреслюють ключові тенденції в розвитку сучасної системи національної освіти, нові вимоги до підготовки і навчання дітей, передбачають свідомого ставлення до мови як національно-культурної цінності та обов’язкове оволодіння основами української літературної мови як провідної передумови засвоєння необхідних знань, умінь і навичок. Все це надає особливої актуальності вивченню проблеми формування мовленнєвої компетентності дітей з психофізичними порушеннями й зумовлює необхідність дослідження розвитку мовлення таких дітей та процесу їх реабілітації.

Перші кроки у реалізації соціальних та психолого-педагогічних завдань цього етапу стосовно осіб з порушеннями мовлення припадають в нашій країні на 90 роки ХХ століття, коли йдучи до інтеграції у європейське і світове співтовариство, припадає бурхливе зростання мережі реабілітаційних центрів, у яких особливим дітям та їх батькам, родинам надається відповідна комплексна, в тому числі і педагогічна допомога. Реальність таких кроків української логопедії на шляху до найкращих світових стандартів соціалізації осіб з порушеннями мовлення підтверджується іншими фактами [34, c. 287].

В Україні створюються і активно працюють громадські недержавні організації, які спрямовують зусилля на мобілізацію різних установ та відомств, координацію їх діяльності щодо розв’язання правових, соціальних, медичних, педагогічних проблем роботи з логопатичними дітьми[ 5, c. 76]. Ініціатива громадських організацій щодо інтеграції логопатичних дітей у суспільстві знаходить державну підтримку. Так, у 2004 році розпорядженням Кабінету Міністрів України була затверджена концепція соціальної адаптації осіб з обмеженими можливостями, у якій вперше офіційно оприлюднено державну політику соціального захисту зазначених категорій громадян.

Позитивні зміни сприяють поліпшенню інтеграції осіб з мовленнєвими порушеннями у суспільство до функціонуванні установ їх спеціальної освіти, розробка концепції спеціальної освіти осіб з фізичними та психологічними вадами в Україні (1996), збільшення термінів шкільного навчання, введення державного стандарту загальної освіти для дітей, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку і відповідна розробка нових навчальних програм, впровадження у діяльність шкіл для логопатичних дітей.

Зближення соціально-реабілітаційних та корекційних психолого-педагогічних функцій в роботі з дітьми, які мають інтелектуальні та мовні вади, вимагає забезпечення міждисциплінарної підготовки відповідних фахівців, посилення питомої ваги предметів медичного, соціально-психологічного та корекційно-педагогічного змісту у освітньо-професійних програмах навчання соціальних працівників, соціальних педагогів, практичних психологів, логопедів, реабілітологів тощо [10, c. 94]. Це дає можливість оптимізувати та індивідуалізувати корекційне втручання у процеси розвитку та соціалізації і на цій основі попереджати виникнення небажаних для успіху інтеграції факторів, запобігати можливому явищу соціального відчуження особи, посилювати адаптивні потенції осіб з порушеннями мовлення.

2.2 Логопедична робота — провідний напрям допомоги дітям в умовах соціально-реабілітаційного закладу

Логопедична реабілітація являється важливою складовою частиною комплексної медико-педагогічної реабілітації та соціальної адаптації дітей та підлітків з комплексними порушеннями та відхиленнями у розвитку. Вона направлена перш за все на корекцію та компенсацію порушення мовної сторони особистості [37, c. 56].

В сучасних умовах розвитку логопедичної роботи, реабілітаційна та логопедична робота вбачає розвиток сенсорних функцій, моторики, особливо артикуляційної моторики, розвиток пізнавальної діяльності, перш за все мислення, пам’яті, уваги, формування особистості дитини з одночасною регуляцією соціальних відносин, вплив на соціальне оточення. У ряді випадків, особливо у ранньому у дошкільному віці доречно говорити про логопедичну абілітацію та роботу з дітьми раннього віку, що мають комплексні порушення [6, c.45].

Логопедична реабілітація, як складова педагогічного супроводу дитини має певний зміст: логопедична допомога є результатом впливу на особистість, її окремі психічні та фізичні функції; З використанням опори на адаптивний апарат та компенсаторних здібностей відбувається поступове виправлення та подолання вад мовлення; логопедичну роботу не можна розглядати відмежовано від допомоги сім’ї, яка має сприяти розкриттю реабілітаційних можливостей; це неперервний та необмежений у часі процес, що має свою спрямованість і специфіку для кожної дитини, залежно від віку та психофізичного порушення, протягом якого з’являються нові якісні характеристики дитини.[2, c.332]

Саме зміни в суспільстві зумовлюють розширення соціокультурного середовища для надання логопедичної допомоги у системі комплексної реабілітації. Педагогічна робота здійснюється у процесі спеціального корекційного навчання і виховання, педагогічної допомоги дітям з обмеженими психофізичними можливостями, включення у педагогічний процес закладів, у яких створюються спеціальні умови.

У зв'язку із поширенням в Україні мережі реабілітаційних центрів як багатопрофільних навчально-виховних закладів для різних категорій дітей дошкільного віку з обмеженими фізичними і психічними можливостями виникло розширення соціокультурного середовища, що потребує логопедичного впливу. В умовах реабілітаційного закладу логопедична реабілітація є одним із напрямів психолого-педагогічної реабілітації.[43, c. 211]. Реабілітаційна робота у спеціалізованих центрах, як цілісна система, повинна розглядатися у тісному взаємозв’язку з підсистемами, що забезпечуватимуть цей процес комплексом медичних, психологічних, соціальних і педагогічних заходів відповідно до потреб дитини, тому вона виконує інтегральну функцію, а відтак розглядається як система і процес.

Модернізація змісту освіти у світлі вимог Національної доктрини розвитку освіти, державної національної програми „Освіта” („Україна XXI ст.”), Закону „Про загальну середню освіту”, концепції мовної освіти, спрямована на становлення мовної особистості дитини з дошкільного віку й сприяє зростанню соціальної й педагогічної ролі мови [17, c. 347].

Не всі діти здатні у процесі природного розвитку оволодіти мовленням, як засобом спілкування, навчання, соціальної адаптації й питання своєчасного опанування лексичних, граматичних, орфоепічних і фразеологічних норм мови, тому це можна розглядати як мовленнєво-комунікативну проблему.

Процес надання логопедичної допомоги особам з порушеннями психофізичного розвитку забезпечує розвиток й удосконалення вмінь і навичок усного і писемного мовлення, формує певне коло знань про мову й мовленнєві вміння, стає не тільки об’єктом пізнання і засобом оволодіння навчальними предметами, а й джерелом особистісного розвитку. Робота з дітьми з порушенням у психофізичному розвитку і мовлення передбачає ряд заходів усунення соціальної занедбаності, створення умов для адаптації у звичайних умовах у межах індивідуальних можливостей [27,c. 176].

Основною метою логопедичної роботи є: виявлення дітей з порушеннями усного і писемного мовлення (у процесі роботи відбувається раннє виявлення і діагностика відхилень у розвитку, первинні порушення, викликані хворобою, і вторинні відхилення зумовлені аномальним розвитком в умовах хвороби, відхилення у психічному розвитку); виявлення і організація процесу формування мовлення; розвиток і корекція психофізіологічної бази мовлення; формування і закріплення навичок правильного мовлення; підвищення логопедичної компетентності батьків дітей з порушеннями мовлення та залучення їх до спільної роботи, що передбачає сукупність причин та факторів, які зумовлюють ефективність проведеної роботи, де визначальним є стан міжособистісних відносин у сім′ї, відповідальне ставлення до дитини та традиції виховання у сім′ї.

Надання логопедичної допомоги передбачає багатоаспектну діяльність під час педагогічного супроводу дитини з певними психофізичними обмеженнями.

Робота логопеда має певну специфіку. Вона базується на наступних принципах:

1. Особистісне орієнтування – орієнтування на дитину, її психоемоційні особливості.

2. Емоційна підтримка – створення на заняттях емоційнокомфортної обстановки.

3. Взаємодія з батьками, вихователями й педагогом-дефектологом.

4. Ігровий контекст занять – формування позитивної мотивації навчання [7, c. 307].

Можна виділити специфічні особливості логопедичної роботи з "особливими" дітьми:

1. Постійний пошук індивідуальних підходів до дитини. Кожний вихованець у повному сенсі "особливий": у нього свій тип сприйняття, уваги, пам'яті, характер і темперамент. Всі психічні прояви в "особливих" дітей виражені більш яскраво, рельєфно в порівнянні зі звичайними дітьми. Це унеможливлює роботу зі стандартної технології: кожна дитина вимагає свого підходу.

2. Логопедичні заняття носять комбінований і ігровий характер. Заняття містить у собі роботу над рухливістю артикуляційного апарата, над звуками мовлення, розвитком фонематичного слуху, лексико-граматичного складу мови, зв’язним мовленням. Всі заняття проходять в ігровій формі. Використовуються мовні ігри, яскраві, цікаві іграшки. Гра є необхідністю, без якої неможливі позитивні результати.

3. Формування наслідувальної діяльності. Перший крок корекційної роботи – розвиток довільної уваги. Важливо, щоб дитина "побачила", "почула", звикла вслухуватися в мову. Тому логопед починає роботу з наслідувальної здатності дитини, учить його наслідувати дії з предметами, рухам рук, ніг, голови. Це – основа для переходу до наслідування артикуляційним рухам, звукам, словам.

4. Організація контексту занять. Розташування обладнання, відсутність зайвих предметів у полі зору дитини, використання іграшок, до яких у неї є особливе відношення й специфічний інтерес, місце розташування логопеда. Важливо відзначити, що те, до чого звикають "особливі" діти, впливає на успішність занять. Тому важливо знати їхні звички й використати це в організації контексту занять.

5. Повільний темп формування нових навичок. Може здатися, що робота логопеда ні до чого не приводить, проходить даремно. Від "особливих" дітей неможливо очікувати швидкого результату. У них немає оперативного реагування. Вони тривалий час "поглинають" інформацію, начебто "записують" її на свій внутрішній магнітофон. Іноді результат роботи може з'явитися через 2-3 роки. Ця особливість сприйняття дітей не повинна лякати педагогів.

8. Постійна затребуваність придбаних навичок. Вся логопедична робота проходила б без результату при відсутності тісного контакту з батьками, вихователем і дефектологом. Саме вони забезпечують затребуваність тих навичок, над якими йде робота на логопедичних заняттях. Спільно проговорюються дрібні зміни в поведінці дитини, логопед просить батьків вдома, а педагогів на заняттях провокувати дитини на застосування навичок, що відпрацьовують.

Отже, логопедична складова педагогічного впливу на дітей з обмеженими психофізичними можливостями, являє собою складний комплексний особистісно-орієнтований процес спрямований на формування усіх сторін мовлення, соціальної поведінки, нормалізацію комунікативної діяльності, нарощування соціального потенціалу, підвищення можливостей для особистісної реалізації. [33, c. 67]

2.3 Подолання порушень мовлення у дітей в умовах соціально-реабілітаційних закладів/

Раніше логопедична допомога глибоко розумово відсталим дітям практично не проводилася. Сьогодні функціонує ціла мережа реабілітаційних центрів, де займаються цією проблемою. Допомога, надавана дітям з особливими потребами, відрізняється комплексністю, тому що поряд з діагнозом мовного недорозвинення цим дітям поставлений психоневрологічний діагноз. Логопед працює в тісному контакті з дефектологом, психологом, інструктором ЛФК, вихователями, музичним керівником, забезпечуючи в такий спосіб всебічний вплив на дитину.

Основний поширений логопедичний діагноз вихованців – системне недорозвинення мови (СНМ) тяжкого та середнього ступеня. Зустрічаються й діти, які зовсім не розмовляють. Є діти з порушеннями вимови й лексико-граматичного складу мови. Всі вихованці потребують логопедичної допомоги [ 19, c. 128].

Перше завдання подолання порушення мовлення у дітей з психо-фізичними вадами полягає в тому, щоб мовлення сформувалося при здатності чітко артикулювати звуки, вимовляти звуки, склади, слова, розуміти і сприймати слухові відчуття. Оскільки при органічних порушеннях нервової системи розлад розбірливого мовлення зумовлено недостатністю іннервації мовленнєвого апарату, то першим етапом мовленнєвої підготовки є робота над мовно-руховими здібностями. Для цього потрібна постійна мовленнєва практика, завдяки якій тренуються органи мовлення. На основі набутих навичок, дитина має навчитися розрізняти звуки рідної мови на слух, диференціювати їх, вимовляти відповідно до норм сучасної української літературної мови, артикулювати кожний звук мови.

Потім необхідно допомогти дитині засвоїти мовні одиниці, передусім лексичні і граматичні. Діти з порушеннями потребують особливої уваги при засвоєнні лексичної сторони мовлення. Засвоєння дітьми лексичного значення слів відбувається від прямого, конкретного, основного до узагальненого та переносного значення, яке вони часто не можуть зрозуміти («срібні промені», «золотий ранок»). Дитина має засвоювати і граматичне значення, зв'язки між словами в реченні («в сумці», «під столом» і т.д.). Розуміння лексичних і граматичних значень ґрунтується на тому, що мова є кодом реальної дійсності, і кожна лексема, граматична словоформа, одиниця синтаксису має свій відповідник [ 4, c. 56].

Згодом у дитини має сформуватися «чуття мови». Мова функціонує як засіб комунікації у формі мовлення. Мовна система має певні орфоепічні, фонетико-фонологічні, словозмінні, словотвірні, морфологічні, орфографічно-пунктуаційні, експресивно-стилістичні, граматично-синтаксичні та інші норми. Саме тому, мовленнєва підготовка буде ефективною, якщо дитина набуде здатності запам'ятовувати традицію сполучення мовних одиниць у єдиному мовленнєвому потоці, в дискурсі, в тексті. Ця тенденція має таку послідовність: здатність розуміти, здібність до виразності та інтонування. Це основні вимоги до сформованого мовлення, мають наступні показники: правильність, чистота мовлення, точність, виразність, логічність, доречність, розмаїтість використання синонімічних засобів мови, інтелектуальних і виразних, стилістичних і жанрових можливостей.

Становлення зв'язної мови у розумово відсталих дітей здійснюється уповільненими темпами. У процесі актуалізації зв'язної мови діти з особливими потребами мають потребу в постійній стимуляції з боку дорослого, у систематичній допомозі, що виявляється або у формі питань, або в підказці. Більше легкою для засвоєння є ситуативна мова, тобто мова з опорою на наочність, на конкретну ситуацію [8, c. 67].

Логопедична реабілітація традиційно складається з чотирьох блоків.

1. Діагностичний блок включає два етапи обстеження мови дитини: під час вступу її для виявлення порушень мови і при випуску -- для відстежування динаміки. При виявленні відхилень в розвитку мови проводиться ретельніше обстеження, результати якого заносяться в мовну карту, складену на основі розробок Р.І. Лалаєвою, З.А. Ріпиною, І.Н. Садовниковою, Н.М. Трубніковою.

2. Планово-прогностичний блок передбачає складання індивідуального плану корекції для кожної дитини з порушенням мови. Визначається як віддалена, так і найближча мета логопедичної реабілітації. Логопед за допомогою педіатра і психолога визначає частоту і тривалість своїх занять, що залежить від тягаря основного порушення, глибини і структури мовного недоліку, психофізичного стану дитини.

3. Коректувально-розвиваючий блок включає організацію логопедичних занять відповідно до індивідуального плану. Вміст традиційних логопедичних занять збагачується вживанням нетрадиційних прийомів (робота з піском, переказ віршів за допомогою пантомимики, діяльність, що театралізується, релаксація), які сприяють встановленню і закріпленню асоціативних зв'язків в третинних зонах кори головного мозку.

4. Інформаційно-консультативний блок включає консультації для батьків, вихователів і інших фахівців закладу:

- інформування батьків про виявлення у їх дітей порушень мови, про заплановану коректувальну роботу і її результативність; закріпленню отриманих на логопедичних заняттях знань і умінь, попередженню вторинних відхилень [11, c. 45];

Надалі, після закінчення курсу реабілітації, можливі чотири варіанти:

1) дитина продовжує індивідуальні логопедичні заняття в умовах нестаціонарного обслуговування;

2) дитина займається удома по рекомендаціях логопеда;

3) дитині дається напрям на логопункти школи і поліклініки;

4) дитина виводиться з правильним мовленням.

Висновки до ІІ розділу

Сучасні тенденції розвитку спеціальної освіти передбачають орієнтацію на особистість дитини, створення сприятливих умов для формування у неї незалежної спрямованості, самосвідомості, позитивної самооцінки, самоповаги та шанобливого ставлення до тих, хто її оточує, конструктивних мотивів поведінки, нахилів, потреб, характеру, пізнавальних, психічних процесів. З огляду на це особливого значення набуває проблема індивідуалізації освіти дітей з комплексними порушеннями.

Навчання в реабілітаційному закладі має особливий вплив на психічний розвиток дітей з особливими потребами. Під його впливом відбувається як загальний, так і мовний розвиток учнів. Створюючи оптимально-позитивні умови логопедичної роботи, можна передбачити позитивний результат у мовленнєвому розвитку дітей зазначеної нами категорії. Якісним проявом цього є набуття мовленнєвої компетентності всіх сторін мовлення (фонетичної, лексико-граматичної, семантичної та інших), що забезпечує, як успішне оволодіння писемним мовленням, так і особистісно-орієнтоване формування особистості, по мірі можливостей самої дитини.

Логопедична реабілітація, як складова педагогічного супроводу дитини має певний зміст: логопедична допомога є результатом впливу на особистіcть, її окремі психічні та фізичні функції. З використанням опори на адаптивний апарат та компенсаторних здібностей відбувається поступове виправлення та подолання вад мовлення.

Логопедичну роботу не можна розглядати відмежовано від допомоги сім′ї, яка має сприяти розкриттю реабілітаційних можливостей; це неперервний та необмежений у часі процес, що має свою спрямованість і специфіку для кожної дитини, залежно від віку та психофізичного порушення, протягом якого з′являються нові якісні характеристики дитини.

Загальні висновки

Ретроспективний погляд на формування організаційної бази логопедії, спроба проаналізувати сучасний стан системи логопедичної допомоги в Україні стали частиною циклу досліджень, направлених на вивчення системи спеціальної освіти в цілому і взаємозв'язки її розвитку з соціально-економічним устроєм країни, ціннісними орієнтаціями держави і суспільства, політикою держави по відношенню до дітей з відхиленнями в розвитку, законодавством у сфері освіти в цілому, станом розвитку вітчизняної і світової дефектологічної науки як інтеграційної області знання на стику медицини, психології і педагогіки, світовим історико-педагогічним процесом.

Концептуальні засади реформування спеціальних ланок освіти, визначені у Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті (2001) окреслюють та свідчать, що ключові тенденції в розвитку сучасної системи національної освіти, нові вимоги до підготовки і навчання дітей, передбачають свідоме ставлення до мови як національно-культурної цінності та обов’язкове оволодіння основами української літературної мови як провідної передумови засвоєння необхідних знань, умінь і навичок кожною дитиною.

У зв'язку із поширенням в Україні мережі реабілітаційних закладів як багатопрофільних навчально-виховних закладів для різних категорій дітей дошкільного віку з обмеженими фізичними і психічними можливостями виникло розширення соціокультурного середовища, що потребує логопедичного впливу та надання логопедичної допомоги дітям з особливими потребами. В умовах реабілітаційного центру логопедична реабілітація є одним із напрямів психолого-педагогічної реабілітації.

Логопедична реабілітація, що виступає складовою педагогічного супроводу дитини в умовах реабілітаційного закладу має певний зміст. Логопедична допомога є результатом впливу на особистіcть, її окремі психічні та фізичні функції. З використанням опори на адаптивний апарат та компенсаторних здібностей відбувається поступове виправлення та подолання вад мовлення. Логопедичну роботу не можна розглядати відмежовано від допомоги сім′ї, яка має сприяти розкриттю реабілітаційних можливостей – це неперервний та необмежений у часі процес, що має свою спрямованість і специфіку для кожної дитини, залежно від віку та психофізичного порушення, протягом якого з′являються нові якісні характеристики дитини, завдяки спеціально організованій та систематичній роботі з дітьми.

В результаті проведеного дослідження було вирішено наступні завдання:

Здійснено історико-педагогічний аналіз вітчизняних і зарубіжних літературних джерел з проблеми організації реабілітаційної роботи з дітьми;

Висвітлено провідні шляхи допомоги дітям в умовах соціально-реабілітаційного закладу;

Визначено й охарактеризувано специфіку організації логопедичної роботи з дітьми в умовах соціально-реабілітаційного центру;

Отримані результати можуть бути використані логопедами будь-яких реабілітаційних центрів та закладів для дітей з порушеннями психофізичного розвитку.

Використана література

Бастун Н. А. Служби раннього втручання в Україні: шлях до інтеграції. – К.: ІКЦ „Леста”, 2005. – 184 с.

Бондар В. Освіта дітей з особливими потребами: пошуки та перспективи // Сучасні тенденції розвитку спеціальної освіти (Українсько-канадський досвід): Матеріали Міжнар. конф., Київ, 25-26 травня 2004р. / За ред.: В.І. Бодаря, Р. Петришина. — К.: Наук. світ, 2004. — 200 с.

Гавриш Н. Розвиток мовлення та навчання дошкільнят рідної мови: мета і завдання // Дошкільне виховання. – 2003. – № 7. – С. 12-14.

Гуров В.Н. Опыт организации социально-педагогической работы //Педагогика. - 1993. - № 4. - С.54-58.

Гурьянова М.П. Новая профессия в социальной сфере //Специалист. - 1996. - № 11/12. - С.28-29.

Елен Р. Даніел, Кей Стаффорд. Залучення дітей з особливими потребами до системи загальноосвітніх класів. Львів, товариство „Надія”, 2000. – 256 c.

Жукова Н.С. Отклонения в развитии детской речи.- М., 1994.

Закатова И.Н. Социальная педагогика в школе. – М.,1996

Закон України “Про дошкільну освіту”. – К.: Ред. журналу “Дошкільне виховання”, 2001.

Закон України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» від 24.01.1995 р.

Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р.

Игнатьев С. А., Блинков Ю. А. Логопедическая реабилитация детей с отклонениями в развитии: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – М.:Гуманит. Изд. центр ВЛАДОС, 2004. – 304с.

Интегративные тенденции современного специального образования / под ред. Малафеева М.М., Коноплевой А.Н. — М. 2003.

Іванова О. Стандарти у соціальній роботі: якими їм бути в Україні? // Соціальна політика і соціальна робота. — 2004. — № 3.

Іванова О., Семигіна Т. Система соціального обслуговування та соціальних служб в Україні // Соціальна робота в Україні: перші кроки / За ред. В. І. Полтавця. — К.: КМ Академія, 2000.

Ілляшенко Т.Д., Обухівська А.Г., Романенко О.В., Скрипка Н.С. Корекція психосоціального розвитку дітей з церебральним паралічем у реабілітаційному центрі. К., 2003

Інновації у соціальних службах: Навч. посібник / За ред. Т. В. Семигіної. — К.: Пульсари, 2002.

Капська. А. Й. Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю з функціональними обмеженнями.– К.: ДЦССМ, 2003. – 168 с.

Катаева А.А., Стребелева Е.А. Дидактические игры и упражнения в обучении умственно отсталых дошкольников. - М., 1991.

Козявкіна Н., Козявкіна О., Бабадагли М., Пічугіна Т. Роль ранньої діагностики порушень розвитку мовлення у дітей із ДЦП. Дефектологія, № 2, 2004

Крутій К. Лінгводидактична модель мовленнєвого супроводу дітей дошкільного віку в умовах ДНЗ // "Мова як чинник формування громадянина України": Матеріали Всеукраїн. конф., (м. Запоріжжя, 16-17 травня 2008 року) / За заг. ред.: проф. К.Л. Крутій, проф. А.І.Паленко. — Запоріжжя: ТОВ "ЛІПС" ЛТД, 2008. — 352 с.

Крутій К.Л. Методика проведення індивідуальних занять з мовленнєво-пасивними дітьми дошкільного віку. – Запоріжжя: ТОВ “ЛІПС” ЛТД, 2003. – 302 с.

Крутій К.Л. Навчання дітей української мови: теорія і практика. – Запоріжжя: ТОВ “ЛІПС” ЛТД, 2000. – 116 с.

Крутій К.Л. Планування освітньої роботи з дітьми дошкільного віку. – Запоріжжя: ТОВ “ЛІПС” ЛТД, 1999. – 48 с.

Кузьменко В. Індивідуалізація виховання і навчання // Дошкільне виховання. – 2000. – № 10. – С. 5-7.

Кузьменко В. Індивідуальність в освітньому процесі дошкільного навчального закладу. Концептуальні принципи та умови їх реалізації // Дошкільне виховання. – 2005. – № 8. – С. 5-7.

Куличенко Р.М. Социальный педагог: профессионализация деятельности. Моногр. М.; Тамбов: Изд-во ТГУ им. Г.Р. Державина. 1998,- 240с.

Федорович Л.. Професійна діяльність логопеда в умовах реабілітаційного центру. \\ Імідж сучасного педагога, №9-10, 2008. – с. 58-62.

Ладивір С. Індивідуалізація виховання дитини в умовах дитячого садка // Дитячий садок. – 2004. – № 16 (256). – С. 7.

Лалаева Р.И. Логопедическая работа в коррекционных классах, М., 1999

Логопедия. Под ред. Волковой Л.С. М., 1998

Гавриш Н. В.. Діти і соціум: Особливості соціалізації дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. – Луганськ: Альма-Матер, 2006. – 368 с.

Нагавкина Л.С., Крокинская О.К., Косабуцкая С.А. Социальный педагог: введение в должность: Сб. материалов – СПб.: КАРО, 2000. – 272 с.

Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда, порядок її фінансування та реалізації затверджується Кабінетом Міністрів України. (Розділ V.; Ст. 23; Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" (№ 2961-ІV від 06.10.2005 р.).

Правдина О.В. Логопедия.- М., 1973.

Психолого-педагогический словарь для учителей и руководителей общеобразовательных учреждений – Ростов н/Д.: изд-во «Феникс», 1998, - 544 с.

Реабілітація інвалідів в Україні (Збірник нормативно-правових документів відповідно до Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні") // Упорядники Н. Скрипка, В. Масленнікова та ін. –– Київ: 2007. –– 178 с.

Сідєльнік Л.Л. Стандарти соціальних послуг. Збірка проектів документів. К.: Український фонд соціальних інвестицій, 2007.– 175 с.

Соботович Е.Ф. Нарушения речевого развития у детей и пути их коррекции. К., 1995

Социальная педагогика: курс лекций /Под общей ред. М.А. Галагузовой. – М.: Гуманит. изд. Центр ВЛАДОС, 2000. – 416 с.

Теория и методика социальной работы. Уч.пособие. М.: Изд-во «Союз», 1994. – С. 199.

Шевцов А. Г. Класифікаційно-системологічний підхід до понятійно-термінологічного апарату корекційно-реабілітаційної діяльності. Збірник наукових праць Камянець-Подільського державного університету. Випуск 8 за редакцією О. В. Гаврилова. – К-Подільський. ПП Мошинський В. С. , 2008. – 476с.

Шпак В.П. Реабілітаційна педагогіка: Навчальний посібник. — Полтава: АСМІ, 2006, — 328 с.

Додаток 1

Принципи соціально-педагогічної реабілітації дітей з обмеженими функціональними можливостями

Додаток 2

Клініка відновного лікування у Трускавці.

Клініка займається реабілітацією пацієнтів з дитячим церебральним паралічем (ДЦП) за методом Козявкіна – системою інтенсивної нейрофізіологічної реабілітації. На сайті розміщено загальні відомості про клініку та лікування за методом професора Козявкіна, інформація щодо лікування ДЦП, останні новини.

Донецкий обласний дитячий клінічний центр нейрореабілітації.

Центр є структурним підрозділом управління охорони здоров’я Донецької облдержадміністрації. Заснований 1988 р. як відділення при Обласному будинку дитини «Малятко», 1995 р. став самостійним державним медичним закладом обласного масштабу. Центр надає он-лайн консультації пацієнтам, батькам пацієнтів, усім зацікавленим, а також спеціалістам-неврологам.

Дитячий реабілітаційний центр Одеського обласного благодійного фонду «Майбутнє».

У Центрі лікують патології центральної нервової системи і опорно-рухового апарату. Лікарі використовують останні досягнення фізіотерапії, бальнеотерапії, лікувальної фізкультури, акупунктури, іпотерапії тощо. Також відбуваються заняття психологів з батьками та арт-терапія – через театральні вистави. Лікування у Центрі безкоштовне.

«Хаджибей»

Програма реабілітаційних заходів у Центрі формується відповідно до концепції комплексного підходу, поєднання медичної, психолого-педагогічної реабілітації, логопедичної корекції, соціальної адаптації та професійного навчання. У структурі Центру три реабілітаційно-відновлювальних комплекси.

Євпаторійський дитячий клінічний санаторій Міністерства оборони України.

Це єдиний в Україні та СНД багатопрофільний спеціалізований реабілітаційний центр для лікування дітей віком від 3 до 14 років. У санаторії надають послуги з лікування, реабілітації, рекреації. Основні види лікування – кліматотерапія, таласотерапія, бальнеогрязелікування, лазеро-, магніто-, КХЧ-, іглорефлексо- і галотерапія, гіпербарична оксигенація.

Центр «Джерело».

Мета центру «Джерело» – дати дітям з ДЦП та іншими неврологічними розладами можливість повністю реалізувати їхній потенціал у фізичному функціонуванні та незалежності, інтелектуальному розвитку та соціальній інтеграції. За допомогою перевірених (кваліфікованих) навчальних методів Центр навчає професіоналів, членів сімей, представників громадськості. У центрі «Джерело» діти отримують якісні знання і реабілітацію, що дає їм можливість зайняти повноправне місце у суспільстві.

Білоцерківське міське товариство дітей-інвалідів та їх батьків “Аюрведа”

м. Біла Церква Київської обл.вул. Східна, 34

Владимир Крыжановский, директор

8 044 63 96389, 72610

http://www.aurveda.org.ua

Цілі діяльності – захист прав дітей з особливими потребами та сімей, в яких вони виховуються, медико-соціальна, психологічна, професійна реабілітація, творчий та інтелектуальний розвиток вказаної категорії дітей, допомога у розвитку і діяльності дитячого оздоровчого центру “Шанс” (спільний проект товариства "Аюрведа" і білоцерківського міськвиконкому).

Дрогобычское добровольное общество защиты детей-инвалидов «Надия»

ул. 22-сичня, 4 "Надия"

проводится медицинская реабилитация, культурно-просветительная, творческая, спортивная, религиозно-эстетическая www.drohobych.net

Запорожская Областная Общественная организация "Центр поддержки семьи и просвещения в обществе "Флоренс"

ул. Дзержинского, 68, к.28,

остановка транспорта «Площадь Советская»

7 64-51-14http://florence.ucoz.ua

Украинско-немецкий Проект "Кенгуру" - раннее педагогическое вмешательство, работа с детьми, которые имеют задержки или отклонения в умственном и психическом развитии.

Pабота с родителями детей с особыми потребностями. Помощь, коррекция, адаптация проводится во время занятий в Центре (в специально оборудованном кабинете), или дома у клиентов, в привычном для ребёнка окружении.

Центр ранней социальной реабилитации слабовидящих детей “Гелиос”

на базе учебно-воспитательного Каменец-подольского комплекса для детей с нарушениями зрения

ул . Суворова, 20директор заведения - Алла Ивановна Буданцева

тел (03849) 2 54-97, 2 32 14

Основная цель заведения – осуществление комплексной педагогической, медицинской, психологической реабилитации слабозорих детей, адаптация ребенка, собственное создание таких условий, чтобы она могла найти свое место в жизни. За 2001-2005 годы выпускники школы получили профессиональное образование за такими специальностями: секретарь-машинистка, гувернер, помощник реабилитолога, столяр, формовщик гончарных изделий, повар, уборщик, киномеханик.

Білоцерківський районний центр соціально-психологічної реабілітації для дітей та молоді з функціональним обмеженням (спеціалізоване формування)

Київська обл., м. Узин, Білоцерківський р-н, вул. Ворошилова,16

Телефон: (263)2-24-96

Керівник: керівник Центру реабілітації Коцюба Наталія Василівна

Діти з церебральним паралічем; діти з порушенням слуху; діти з порушенням зору; діти з порушенням психічного розвитку; діти з порушенням опорно-рухового апарату; діти з наслідками поліомієліту; діти зі внутрішніми захворюваннями; діти з важкими розладами мовленя; діти з комбінованим порушенням здоров'я.

Детский оздоровительный центр «Шанс»

г.Белая Церковь Владимир Крыжановский, директор

8 044 63 96389, 72610

shans@bel.com.ua

Києво-Святошинський центр соціально-психологічної реабілітації населення

Соціально-психологічна допомога

Центр знаходиться на територіі Київської обласної дитячої лікарні

м. Боярка, вул.Хрещатик, 83

(044-98) 35-450

http://cspr.web-vizitka.com/

Бородянський центр соціально-психологічної реабілітації та інформування населення щодо наслідків Чорнобильської катастрофи "Довір'я"

Київська обл., смт. Бородянка, вул. Леніна, 228

Керівник: Бойко Л.О.

Соціальна реабілітація; Психологічна реабілітація;

Діти з порушенням слуху; діти з порушенням зору; діти з порушенням психічного розвитку; діти з порушенням опорно-рухового апарату; діти з комбінованим порушенням здоров'я.

Центр Сонячне коло

ул. Чаадаева, 3а (Борщаговка)

274-10-83, 8(050)3809314 - Анна Хворова

8-050-25-29-000, 565-92-47 - Татьяна Скрипник

Центр по работе с детьми-аутистами.

В центре работают психологи, коррекционные педагоги и специалисты по прикладному анализу поведения (АВА).