Підготовка дітей до навчання в школі як психолого-педагогічна проблема

Зміст

Вступ

1. Підготовка дітей до навчання в школі як психолого-педагогічна проблема

1.1 Поняття готовності дітей до навчання в школі

1.2 Характеристика складових готовності дітей до шкільного навчання

1.2.1 Розумова готовність

1.2.2 Психологічна готовність

1.2.3 Фізична готовність

2. Розв'язання проблеми наступності в сучасній початковій школі

2.1 Досвід масової школи і передовий педагогічний досвід

2.2 Результати експериментального дослідження і його ефективність

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

З прийняттям Закону України „Про загальну середню освіту" перед освітянами постало серйозне завдання — з вересня 2001 року вони повинні були готувалися до того, що до школи прийдуть першокласники-шестилітки, які навчатимуться за новим 12-річним терміном навчання. Перші випробування витримали школи І ступеня. Враховуючи, що вже був деякий досвід у навчанні першокласників-шестиліток у чотирирічній початковій школі раніше, на цьому шляху не було великих несподіванок. Але не можна не рахуватися з тим, що цей досвід мали, по-перше, не всі школи (приміром, у Харкові число першокласників-шестиліток сягало тільки 7—8 %, а у 2000 році не перевищувало 3% порівняно з числом першокласників-семиліток); а, по-друге, — навчання цих дітей, як правило, організовувалося на базі дитячих дошкільних закладів.

Отже, школі все ще належить вирішити питання про створення відповідних умов для навчання шестилітніх учнів з урахуванням психофізіологічних особливостей цього віку. Відомо, що вступ до школи — переломний момент у житті дитини, який пов'язаний з новим типом стосунків з оточуючими дорослими, новими формами діяльності, серед яких провідною стає навчальна.

Успішне вирішення завдань щодо розвитку особистості дитини, підвищення ефективності навчання багато в чому визначається тим, наскільки правильно враховується рівень підготовленості дитини до шкільного навчання.

Кожний віковий етап характеризується особливим становищем дитини у системі прийнятих в даному суспільстві відносин. Відповідно до цього життя підростаючої особистості заповнене специфічним змістом: своєрідними взаєминами із людьми, що їх оточують і особливою, провідною для даного етапу розвитку діяльністю - грою, навчанням, працею. На кожному етапі існує певна система вправ, якими користується дитина, і обов'язків, які вона повинна виконувати.

Молодший шкільний вік - значний період у розвитку дитини, адже вона приступає до систематично організованого навчання, що повністю змінює її спосіб життя, статус поведінку. Проте перехід до систематичного навчання викликає в учнів певні труднощі, адже школа з перших днів ставить перед дитиною ряд завдань, які не пов'язані із безпосереднім її досвідом.

Першокласникові все видається складним, навіть елементарне вміння зосереджено слухати відповідь однокласника, пояснення вчителя, йому важко адекватно оцінити результати своєї діяльності, спланувати дії.

Справжній вчитель не буде вимагати від учня того, чого він попередньо не пояснив. Проте багато педагогів з перших днів навчання вимагають від дитини старанності, уважності, відповідальності, тобто тих навичок, якими не завжди володіє учень. Отже, виникає необхідність у проведенні адаптаційного навчання, на якому в ігровій формі дитині повідомляються шкільні правила. Необхідні для успішного виконання навчальної діяльності

Не варто переконувати передову педагогічну громадськість у тому, що таке навчання потрібне, адже 40% дітей мають труднощі при переході до шкільного навчання. Шкільна дезадаптація - це стрес, соматичні порушення, висока тривожність, страх перед школою. Завдання вчителів зробити гак, щоб із перших днів перебування в школі дитина жила з радісним серцем і слово „школа" асоціювалося для неї зі словами „друзі", „весело", „вчителька", „цікаво", „класно".

Отже, метою нашої курсової роботи є дослідити психологічні особливості дитини шестирічного віку, її готовності до навчання та розглянути досвід масової школи та передовий педагогічний досвід.

Об'єктом дослідження є вікові особливості дітей шестирічного віку. Предметом вивчення нашої роботи є проблема готовності учнів-шестиліток до навчання в школі.

Для того, щоб реалізувати мету дослідження нам необхідно розв'язати наступні завдання:

1. Проаналізувати педагогічну та психологічну літературу по даній темі.

2. Дати визначення поняття готовності дітей до навчання в школі.

3. Охарактеризувати складові готовності дітей до шкільного навчання, а саме розумову, психологічну та фізичну готовність.

4. Дослідити проблему наступності в сучасній початковій школі.

5. Розглянути досвід масової школи та передовий педагогічний досвід. Курсова робота складається із вступу та двох розділів, висновку, списку використаної літератури.

У першому розділі розкривається поняття готовності дітей до навчання в школі, а також подається характеристика складових готовності дітей до шкільного навчання, а саме розумової, психологічної та фізичної готовності.

Другий розділ присвячений розв'язанню проблеми наступності в сучасній початковій школі.

1. Підготовка дітей до навчання в школі як психолого-педагогічна проблема

1.1 Поняття готовності дітей до навчання в школі

В сучасній науці не існує єдиного й чіткого визначення поняття „готовності" або „шкільної зрілості". Одні трактують це поняття як оволодіння вміннями, знаннями, мотивацією та іншими необхідними для оптимального рівня засвоєння шкільної програми поведінковими характеристиками (Анастазі А.). Інші визначають шкільну зрілість як досягнення такого ступеня в розвитку дитини, за яким вона стає здатною брати участь у шкільному навчанні (Шванцара І.); або як сукупність певного рівня розвитку розумової діяльності, пізнавальних інтересів, готовності до вимушеної регуляції своєї пізнавальної діяльності та до соціальної позиції школяра (Божович Л.).

На наш погляд, О.Запорожець найбільш чітко й містко визначив поняття готовності до навчання в школі [14]. Це має бути цілісна система взаємопов'язаних якостей дитячої особистості, яка потребує особливої мотивації, рівня розвитку пізнавальної, аналітико-синтетичної діяльності й певного ступеня сформованості механізмів вольової регуляції.

Як відомо, до школи приходять діти з різним рівнем розвитку, а тепер ще й з різним рівнем підготовки до навчання. Вчителі відзначають, що першокласників, які виховувалися в сім'ї і не отримали ніякої підготовки перед школою, відрізняють надмірна рухливість, нестійка увага, відсутність елементарних навичок самообслуговування. Це свідчить про те, що інформаційна модель навчання і виховання (монологічна мова, читання), яка є провідною в багатьох родинах, не сприяє ані розвитку, ані знанням дітей.

Шкільне навчання потребує від дитини умінь працювати за зразком і самостійно, слухати та сприймати навчальний матеріал, а також організаційних навичок. Ось чому підготовка дитини до шкільного навчання має здійснюватися на рівні комплексного впливу на всі відомі аспекти формування особистості (сенсорне і розумове виховання, морально-етичне, трудове, фізичне, художньо-естетичне). Діяльність дитини — це основний фактор її розвитку.

Початкова ланка освіти покликана забезпечити подальше становлення особистості дитини, цілеспрямований вияв і розвиток здібностей, формування вміння і бажання вчитися, створити умови для ЇЇ самовираження в різних видах діяльності, оволодіння основами здорового способу життя, збереження духовного здоров'я. Одним із основних засобів виконання цього завдання є створення соціально-побутових умов і комфортного середовища перебування молодшого школяра в школі.

Щоб зберегти самоцінність дитинства та полегшити адаптацію до шкільного навчання, в початковій ланці мають враховуватися та продовжуватися характерні для дошкільного віку моменти: використання мотивів ігрової поведінки, цілеспрямований розвиток сенсорних процесів: чутливості слуху, вправності руки, гостроти зору.

Початкова освіта буде повноцінною, якщо спиратиметься на добре розвинену ігрову діяльність дітей, пріоритетне розв'язання виховних завдань, добре розвинені усне мовлення й уяву, рухову і просторову координацію, достатню для навчання саморегуляцію поведінки.

1.2 Характеристика складових готовності дітей до шкільного навчання

1.2.1 Розумова готовність

Готовність дитини до навчання визначається не обсягом знань, що вона має, а тим, наскільки у неї розвинута розумова діяльність, тобто вміння аналізувати предмети, що сприймаються, порівнювати їх, систематизувати, групувати, узагальнювати. Саме вміння здійснювати ці мисленнєві операції забезпечує дітям свідоме засвоєння знань і водночас подальший розумовий розвиток.

Розумовий розвиток дитини можна простежити у трьох площинах:

1) що дитина знає, її світогляд, яка картина світу у неї склалась на кінець дошкільного дитинства;

2) на якому рівні розвитку перебувають розумові здібності, пізнавальні процеси дитини: сприймання, пам'ять, мовлення, мислення, уява, увага; на що спрямовані її інтереси; до чого має нахили, здібності;

3) наскільки дитина оволоділа деякими навчальними навичками -читання, лічби, письма, організованості тощо.

Зрозуміло, що у загальній картині розумового розвитку ці показники взаємопов'язані. Усі діти 5-6 років мають певні спільні ознаки розумового розвитку і разом з тим кожна дитина за кожним з цих показників має виразні індивідуальні відмінності, які найбільше залежать від тих умов, в яких росте і розвивається дитина.

Дослідники вважають, що понад 80 % тих знань, які має доросла людина, засвоюються в дошкільному віці [18].

Отже, дошкільний вік - особливий щодо розумового розвитку дитини і людини. Саме в епоху дошкільного дитинства бурхливо розвиваються всі пізнавальні процеси: сприймання, пам'ять, мовлення, мислення, фантазія, починають розвиватись основні здібності, інтереси.

Знання, безперечно, є важливим показником розумового розвитку дитини чи дорослої людини. Але про високий рівень розвитку можна говорити тільки в тому випадку, коли знання дитина здобуває самостійно, коли будуються заняття, гра, праця чи навчання дитини так, що створюються умови для розвитку її власних пізнавальних можливостей, здібностей, пізнавальних процесів - сенсорики (відчуттів та сприймань), пам'яті, мовлення, уяви, мислення, уваги.

Всі ці процеси розвиваються у певній послідовності - від практичного розуму до теоретичного і, водночас, у комплексі, тобто ті, що вже розвинулись, є підґрунтям для розвитку складніших.

У розумовому вихованні потрібно передбачити певний ланцюжок процесів. Видатний дослідник проблем розвитку дитини О.В.Запорожець писав, що розум розвивається як будівля: поверх за поверхом [16]. Якщо котрийсь поверх опустили, будівля буде хисткою. Такі ж прогалини бувають у розумовому розвитку, що виявляється у його поверховості (знає, але не розуміє), недієвості тощо.

Важливою складовою готовності до навчання є пізнавальна активність. Діти, у яких ця активність розвивається своєчасно і нормально, нерідко докучають дорослим запитаннями на кшталт „Що це'?", „Чому?" та ін. Така своєрідна допитливість дітей і задоволення її дорослими стимулюють розвиток дітей, сприяють формуванню осмислених знань, тобто таких, якими діти здатні самостійно користуватися в нових для них ситуаціях, розв'язувати нові побутові і навчальні завдання.

Відомо, що не у всіх дітей, котрі приходять до школи, сформовані ті розумові властивості, які забезпечують їм подальше успішне набуття знань і навичок. Ці діти зазнають великих труднощів як у процесі засвоєння знань, так і під час їх застосування. Несформованість розумової діяльності веде до формального засвоєння знань, які характеризуються поверховістю, недостатньою гнучкістю. Такі знання неміцні, вони швидко забуваються.

Отже, у багатогранному процесі підготовки дітей до школи чільне місце займає розвиток їхньої розумової діяльності і пізнавальної активності. Якщо дитина вміє читати, це ще не означає, що вона вже підготовлена до школи. Більш значним показником цього є розуміння прочитаного або прослуханого: вміння встановлювати причиново-наслідкові зв'язки в описаних явищах, відповісти на запитання з приводу прочитаного, міркувати.

Розвиток розумової діяльності дошкільників зазвичай здійснюється в процесі гри, проте гра при цьому має бути спрямована на розвиток певних мисленнєвих дій.

Великої уваги в роботі з дошкільниками потребує така важлива мислительна операція як порівняння, бо саме воно лежить в основі пізнання. Впізнати якийсь предмет означає віднести його до якоїсь категорії.

Ще К.Д.Ушинський говорив, що якби ми зустрілися з предметом, який не могли б ні з чим порівняти і ні від чого відрізнити, ми не могли б його впізнати [16]. Порівняння нерозривно пов'язане з іншими мисленнєвими операціями: аналізом — виділенням окремих частин, ознак предмета і синтезом — поєднанням їх. Адже щоб порівняти предмети за якоюсь ознакою, треба виділити її в об'єктах, які порівнюються. Таким чином, навчаючи дітей порівнювати, ми водночас навчаємо їх виділяти і зіставляти певні ознаки предметів.

Розвиваючи у дітей уміння порівнювати, їх потрібно привчати робити це послідовно. Вони мають зрозуміти, що порівняння здійснюється у певному порядку. Якщо, наприклад, порівнюються ляльки, то спочатку треба роздивитися волосся, обличчя, далі — руки, одяг, ноги, взуття, його розмір. Порівняння у певній послідовності забезпечує дитині співвідносний аналіз усіх виділених ознак.

Розвиток аналізу, порівняння забезпечує у дошкільників формування більш складних мисленнєвих операцій класифікації та узагальнення, тобто об'єднання предметів і явищ у групи, класи на основі загальних ознак. Наприклад, овочі ростуть на городі, фрукти — це плоди, які ростуть у саду на деревах. Складність цього процесу полягає в тому, що предмети поєднуються за загальними, істотними ознаками, які не збігаються із зовнішніми. Кожен предмет має різні ознаки, за якими він може бути віднесений у ту чи іншу групу. Наприклад, є зошити для письма, математики, малювання. Щоб віднести конкретний зошит до якоїсь категорії, необхідно виділити певну ознаку.

Дошкільники, групуючи предмети, часто спираються на зовнішні, видимі ознаки і тому класифікують їх неправильно. Враховуючи те, що правильність узагальнення забезпечує формування у дітей правильних понять про навколишній світ, розвитку цієї операції має приділятися багато уваги. З цією метою доцільно використовувати різні ігри.

Наприклад, дітям пропонуються 16 малюнків, з яких можна утворити вісім пар за родовими ознаками (стіл, ліжко, штани, сорочка, корова, кінь, яблуко, груша, черевики, чоботи, машина, автобус, морква, огірок, дуб, береза). Треба знайти пару до кожного малюнка. Коли малята виконають завдання, вихователь просить назвати узагальнюючим словом кожну пару. Якщо комусь із дітей завдання видається складним, вихователь одну групу називає сам. Вихователь може підготувати багато варіантів цієї гри, виходячи з наявного в нього матеріалу.

Доцільно міняти принцип групування, щоб діти розуміли, що між предметами існують різні зв'язки. Так, можна запропонувати зображення предметів, які поєднуються за функціональними зв'язками.

Розвиток класифікації й узагальнення у дітей краще відбувається, коли їх навчають бачити кілька ознак у предметах, за якими їх можна поєднувати. Наприклад, завдання, що передбачає групування предметів з урахуванням двох ознак — функціонального призначення і розміру. Діти мають вибрати серед малюнків, зображених на окремих картках, відповідні за змістом і розміром до тих, які подані на великій картці. Цій меті добре слугують такі ігри. Вихованцям пропонують окремі малюнки, на яких зображені корова, кінь, свиня, коза, заєць, миша, тигр, лев, ведмідь, курка, качка, гусак, горобець, ластівка, індик, ворона, снігур. Вихователь пропонує дітям поділити малюнки на дві групи, назвати одним словом кожну групу. Малята маючи уявлення про тварин і птахів, роблять це без труднощів. Далі вихователь дає дітям малюнки, яких зображені лише тварини і просить розкласти і на дві групи, але не пояснює як. Діти мають відокремити диких тварин од свійських. Якщо діти самостійно не впораються з цим, можливі різні види допомоги:

1) вихователь сам кладе тигра в один бік, корову - - в інший і пропонує дітям групування самостійно — це наочна допомога;

2) вихователь просить дітей пригадати, які тварини де живуть ця допомога передбачає актуалізацію знань.

Після цього аналогічно використовуються малюнки із зображенням птахів. Діти мають перш зі все поділити їх на диких і свійських.

Такі ігри, формуючи вміння узагальнювати предмети за різними ознаками, водночас уточнюють, збагачують знання дітей, готуючи їх до навчання.

Розвиток розумової діяльності передбачає формування у дітей уміння міркувати, розмірковувати, бачити причиново-наслідкові зв'язки у явищах. Цей процес успішно відбувається тоді, коли вихователь не просто повідомляє вихованцям нові знання, а ще й активізує їхнє мислення, спонукаючи дітей використовувати свої знання про знайомі їм явища для пояснення нових. Така активізація здійснюється у процесі бесіди. Вихователь, наприклад, запитує дітей: „Подумайте і поясніть, чому весною в річці дуже багато води?" Якщо діти одразу не можуть відповісти, вихователь додатковими запитаннями допомагає їм відтворити знання про сніг, весну. Зрештою, дітям стає зрозумілим явище, про яке їх запитували.

Запитання, які потребують від дітей міркування, можуть бути різні, але всі вони мають бути спрямовані на активізацію наявних у них знань. Наприклад, з чого проростає рослина? Який транспорт називають водним? Який наземним? Який повітряним? Чому у воді м'яч не тоне, а круглий камінь тоне? Чи стане снігова баба теплою, якщо її вдягнути в шубу? Чим живляться пташки, які на зиму відлітають в теплі краї? Чому повітряна кулька велика, але легка? Чому калюжі після дощу влітку швидко зникають? Чому весною сніг починає танути? Чи ростуть дерева взимку? Чому, коли букет ставлять у вазу, туди наливають воду? Чому у качки є перетинки між пальцями, а в курки немає?

Багатий матеріал для розвитку розумової діяльності дає робота з малюнками. Завдання тут можуть бути найрізноманітнішими, але найдоцільнішими для розвитку мислення є такі, де дітям треба розмірковувати, розкривати причиново-наслідкові зв'язки в зображених подіях, пояснювати їх.

Прикладом одного з таких завдань є встановлення послідовності малюнків. Такі завдання спочатку виконуються з допомогою експериментатора, поступово малята роблять це самостійно.

Доцільними є завдання на порівняння сюжетних малюнків (схожих за сюжетом).

Роботу за цими малюнками краще проводити так. Спочатку діти складають розповідь за однією серією малюнків, після розповіді вони можуть придумати назву до неї. Далі така сама робота проводиться за другою серією малюнків і лише після цього малята одержують завдання порівняти малюнки, знайти, чим вони схожі, чим відрізняються.

Отже, щоб дитина добре й охоче вчилась, їй має бути цікаво, будь-яка справа має її захоплювати, бути потрібною, дарувати радість, насолоду, естетичне задоволення, розкривати моральний сенс тої чи іншої роботи.

Тобто розумове виховання від самого початку має бути спрямованим на виховання особистості дитини, на прилучення дитини до найважливіших людських вартостей.

1.2.2 Психологічна готовність

Вчителям важливо усвідомлювати, що рівень психологічної готовності кожної дитини до навчальної діяльності у шкільних умовах важливий чинник успішної адаптації і подальшої ефективної навчальної діяльності.

Відомі дослідники Г.С.Костюк, О.В.Запорожець наголошували, що розвиток дитини має певну послідовність і логіку [16]. Його не варто штучно пришвидшувати, форсувати, але дуже важливо у кожний період забезпечувати такі умови, у яких найповніше розвивалися б саме ті психологічні здібності, якості, процеси, які є характерними для даного віку. Тобто, готуючи дитину до школи, не варто дбати про штучну акселерацію її розвитку. Доцільно сприяти ампліфікації, тобто якнайповнішому розвитку і збагаченню тих психологічних функцій, які є специфічними саме для цього періоду, які в цьому періоді виникають, закладаються, розвиваються, формуються.

Однією з важливих складових психологічної готовності дитини до навчання у школі є мотиваційна готовність.

Серед мотивів вступу дитини до школи можна визначити: соціально-рольові мотиви та мотиви навчання. Мотиви вступу дитини до школи „Я хочу ходити до школи"

Соціально-рольові мотиви „Я хочу бути школярем"	Мотиви навчання „Я хочу вчитися"
Престижний (підвищення свого соціального статусу „дошкільник — школяр", реалізація бажання стати дорослим)	Пізнавальний (потреба у нових враженнях від набуття знань у нових умовах — шкільних)
Спілкування з однолітками (особливо для дітей, що не відвідували дитячий садок)	Навчання заради навчання (так потрібно, всі вчаться, тобто виконують цю діяльність без задоволення або без інтересу до предмета, що вивчається; домінує почуття обов'язку)
Виконання вимог батьків (батьки сказали, що це необхідно для мене)	Одержання бажаного результату у вигляді певної оцінки (бути відмінником, похвала батьків)
Для соціальної ідентифікації (не відставати у виконанні соціальних ролей від однолітків, усі друзі йдуть до школи і я також)	Для досягнення певної мети у майбутньому, розуміння ролі навчання в одержанні професії (хочу бути банкіром, як тато, а тому потрібно вчитися)
Виконання загальноприйнятих норм (діти шести років мають іти до школи)	Для самовдосконалення (бути розумним і культурним, розв'язувати складні проблеми)
Зовнішні атрибути шкільного життя (гарний портфель, зошити тощо)

З домінуванням яких мотивів: соціально-рольових (я хочу бути школярем) чи мотивів навчання (я хочу вчитися) діти краще адаптуються до шкільних умов?

За спостереженнями психологів діти з домінуванням соціально-рольових мотивів навчання успішніше адаптуються до шкільних умов, бо вони вже мають „внутрішню позицію школяра", що дає їм змогу без труднощів виконувати вимоги вчителя. Але якщо вчитель з перших уроків не почне формувати інші мотиви навчання, крім соціально-рольових, то може виникнути проблема, коли дитина „награвшись у школу" відмовиться йти до неї.

У психологічній літературі (П.М.Якобсон, Л.І. Божович, Г.І. Щукіна, А.К.Маркова, М.И.Боришевський, М.Т.Дригус) розрізняють дві групи мотивів, які характеризують спрямованість школяра на навчальну діяльність, на різні її сфери [5]:

а) пізнавальні мотиви, пов'язані зі змістом навчальної діяльності і процесом навчання;

б) соціальні — з різноманітними соціальними стосунками школяра: учителем, однолітками, батьками.

Бажання дитини мати певний соціальний статус як один із провідних мотивів вступу до школи, що визначає її готовність відвідувати школу та почати вчитися (не вчитися взагалі — а вчитися саме у школі, приймаючи шкільну систему організації процесу пізнання). Але як довго такий мотив має стимулювати навчально-пізнавальну діяльність? Само собою недовго.

Тільки дитина звикає до зовнішніх атрибутів шкільного життя, самостверджується у новій соціальній ролі, досягнувши нового статусу у суспільстві („Я вже учень"), швидко розуміє, що для підтримки цього статусу вже нічого робити не потрібно (вона розуміє, що і добре встигаючий учень і невстигаючий — все одно учні — статус не змінюється).

Психологи стверджують, що у цей період збільшується кількість дітей, котрі мотивують свою навчальну діяльність почуттям обов'язку, та зменшується кількість тих, які вчаться з інтересом. Реальнодіючими мотивами стають позитивні оцінки чи похвали з боку дорослих. Заради цього дитина готова старанно виконувати завдання вчителя.

Головне завдання педагогів — зробити працю школяра джерелом розумового задоволення і духовної радості, зазначав Ян Амос Коменський, дитина має відчути, що навчання — це не тільки обов'язок [5]. Саме тому з перших днів перебування шестилітніх учнів у школі вчитель має подбати про те, щоб відвідування школи для дитини не було обтяжливим, щоб учень формував пізнавальний мотив навчання, який домінував би у подальшому навчанні.

1.2.3 Фізична готовність

Фізична готовність означає, що за своїм фізичним розвитком і станом здоров'я дитина спроможна витримати найрізноманітніші навчальні навантаження. Відомо ж бо, на початковому етапі першокласник важко звикає до шкільного режиму — тривалості уроків, необхідності зберігання протягом певного часу нерухомої пози, незвичного дозування інтелектуальної роботи. Стомлюються малі учні й від зусиль, які потребують зосередження уваги, пам'яті. Ясна річ, переваги міцного здоров'я над ослабленим тут очевидні.

Нормально розвинуті здорові діти досить швидко пристосовуються до нових умов: виявляють належну працьовитість, легко відновлюють сили після короткого спочинку. Ослаблені ж і з вадами здоров'я швидко втомлюються, сильніше виснажуються. І хоча поступово всі призвичаюються до шкільного режиму, навчаються працювати певний чином, але одним це дається набагато легше, ніж іншим.

Які ж діти можуть виявитися неготовими до школи? Це ті, які при народженні перенесли внутрічерепну травму або асфікцію. Навчальне навантаження негативно позначається на стані нервової системи. Вони схильні до конфліктів, упертості, непослуху, мають погану пам'ять, слабку увагу, важко сприймають новий матеріал без повторних пояснень і часто не встигають. Зрозуміло, до таких дітей має бути особливо чуйне ставлення. Батьки, однак, часом не усвідомлюють цього й будь-що домагаються від них хороших (чи поганих) оцінок. У ряді випадків фізична „незрілість" дітей з порушенням центральної нервової системи запізнюється на рік-два, і не біда, якщо вони пізніше, ніж треба, підуть до школи. Потребують посиленої батьківської уваги й хворі на бронхіальну астму, хронічні пневмонію, бронхіти, ревматизм у неактивній фазі або ті, які перенесли інфекційні чи інші захворювання з ускладненнями, а також нервові, з туберкульозною інтоксикацією. У всіх дітей — і здорових, і ослаблених — протягом дня і тижня знижується працездатність під впливом навчального навантаження. Це зниження у дівчаток і хлопчиків з відхиленнями у здоров'ї найпомітніше у понеділок і в останні дні тижня. Вважаємо, немає потреби доводити доцільність індивідуального підходу до кожної такої дитини, необхідність нормального режиму відпочинку, харчування, перебування на повітрі. Проте, на жаль, не всі батьки переймаються реальними здатностями свого малюка і доповнюють його життя ще й заняттями з музики, фігурного катання, іноземна мови.

Буває й таке: захворіла дитина — її ніжать, турботливо доглядають; одужала — й посилена увага до неї кудись зникає. Вона може несвоєчасно поїсти, мало гуляє, втомлюється від надмірних вимог дорослих. А потім батьки дивуються, чому й досі бліда і слабка. Часом достатньо вдатися до звичайних загартувальних заходів протягом року або хоча б кількох місяців перед школою, і це зміцнить здоров'я завтрашнього першокласника.

Правильно роблять ті батьки, які перед вступом дитини до школи два-три місяці оздоровлюють її: беруть по черзі відпустку і їдуть з нею у село або щодня ходять за місто — у ліс, на річку, озеро гуляють у парках. Під час відпустки можна вільно стежити за самопочуттям дитини і своєчасно усувати все, що може їй зашкодити. Раціональний режим харчування, сну, правильне чергуванні рухливих і спокійних ігор, свіже повітря лікують не гірше, ніж медичні препарати.

2. Розв'язання проблеми наступності в сучасній початковій школі

2.1 Досвід масової школи і передовий педагогічний досвід

Дотримання принципу наступності в системі освіти сьогодні не викликає сумнівів. Як правило, обмежується він навчальною діяльністю, реалізується через послідовність і системність розміщення навчального матеріалу при переході від попереднього уроку до наступного, від одного року навчання до другого, що забезпечує взаємодію старих і нових знань, попереднього і нового досвіду. У вихованні ж наступність реалізується як процес, що поєднує в собі органічно пов'язані між собою етапи: дошкільне виховання, виховання в початковій, основній і старшій школі.

Над проблемою наступності дошкільної і початкової освіти працювало багато науковців сьогодення. Психолого-педагогічпі аспекти наступності у роботі дитячих садків та школи розроблені Д.Ельконіним, О.Запорожцем, В.Ликовою, А.Богуш, О.Матвієнко, які, крім теоретичного, намагалися розкрити важливість її науково-практичного вирішення. Не залишила байдужою ця проблема і відому на початку XX ст. громадську діячку, педагога, організатора дошкільного виховання в Україні Наталію Лубенець [13].

Н.Лубенець надавала важливого значення формуванню у дошкільників початкових уявлень про навколишній світ. Вона високо оцінила перші психолого-педагогічні дослідження щодо методики виявлення готовності дітей до школи. Вперше в Україні анкетування майбутніх першокласників проводилося восени 1912 р. у Києві. Метою цих досліджень було показати, наскільки діти, які йдуть до школи, підготовлені до систематичної класної навчальної праці, що від них можна вимагати, щоб не йти врозріз елементарними вимогами педагогіки і психології. Анкета, запропонована дітям, складалась з 84 питань, які можна умовно поділити на чотири групи:

1. Сім'я та домашнє оточення.

2. Ознайомлення з містом.

3. Ознайомлення з природою.

4. Спостереження за небом. Ознайомлення з кольорами.

Як свідчать дані анкети, серед 1810 учнів, що тільки-но прийшли до школи, 13% хлопчиків і 11% дівчаток не знали, скільки поверхів у будинку, де вони мешкають; 8% хлопчиків не знали вулиці, на якій проживають; 18% хлопчиків і 24% дівчаток жодного разу не були в лісі; 2% хлопчиків і 3% дівчаток не знали, звідки беруться хліб, молоко та ін. Більшість дітей не орієнтувались у кольорах і не могли розповісти про свою сім'ю. Діти, які прийшли до шкіл з дитячих садків, виявилися більш розвиненими. Краще вчилися.

Такі дослідження, на думку Н.Лубенець, доводили необхідність наступності у роботі закладів дошкільної та початкової освіти [ 13].

У дошкільних виховних закладах та загальноосвітніх школах трьох ступенів здійснюється загальноосвітня підготовка за освітніми програмами чотирьох рівнів.

У системі дитсадків реалізуються програмні завдання першого рівня. Зміст визначається переліком предметів, які забезпечують основу для повноцінного розвитку дітей, їхні орієнтації у навчальних та загальнолюдських цінностей, вироблення необхідних умінь та навичок для подальшого навчання. Програми другого рівня забезпечують оволодіння дітьми читанням, письмом, лічбою, формують засади морально-естетичного і фізичного розвитку, трудової підготовки. Ці програми реалізуються у початковій школі. Власне, у початкових класах завершується виховання на емоційно-підсвідомому рівні, який набагато сильніший від раціонального. В основному воно здійснюється шляхом опанування предметів гуманітарного та мистецького циклів.

В цей важливий період учитель спільно з батьками має визначити природні здібності дитини, щоб розпочати науково обгрунтовану підготовку до оволодіння знаннями, що знадобляться для майбутньої професії.

При розгляді навчання дітей за програмами першого та другого рівнів пошук оптимальних шляхів та заходів щодо наступності у їх вихованні між дошкільною і шкільною ланкою набуває особливої актуальності. Це пояснюється значним зростанням ролі суспільного виховання, бо сучасна школа вимагає від першокласників більш складних форм розумової, аналітико-синтетичної діяльності, більш високого рівня розвитку морально-вольових якостей, працелюбства, працездатності.

В Законі „Про освіту" та Державній національній програмі „Освіта" підкреслюється, що саме наступність дитячого садка і школи одна з необхідних умов безперервної освіти, яка певною мірою має забезпечувати єдність, взаємозв'язок мети, змісту, методів, способів, організаційних форм навчання і виховання, з урахуванням вікових особливостей дітей.

Початкова школа, як наголошує О.Я.Савченко, „повинна дуже точно і повно враховувати досягнення дошкільного віку не тільки в змістовому та методичному плані, а й у плані формування особистісних якостей дітей, їх вольової сфери" [14].

Одним із найцінніших досягнень нашої системи дошкільної освіти є налагоджена й чітка підготовка дітей до навчання в школі, яка будується на основі специфічних для дошкільного віку видах діяльності (ігровій, музичній тощо) з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дітей. Саме в дошкільному закладі створюються умови для активної діяльності дітей, співпраці, співпереживання, взаємодії; відбувається індивідуальний розвиток дитячої особистості та її соціалізація — тобто включення у систему особистісних і громадських відносин, усвідомлення себе людиною, громадянином. Сучасний дошкільний заклад, водночас, забезпечує розвивальну, діяльнісну функції навчання, а творчі педагогічні колективи успішно здійснюють особистісно орієнтований підхід.

Неабияке значення в процесі навчання маленьких дітей має мотивація, для якої дошкільний заклад використовує ігрові моменти, зацікавленість у позитивній оцінці (судженні дорослого), наочність, проблемні ситуації тощо. Доведено, що цілеспрямована робота з підготовки дітей до навчання в школі, яка здійснюється в старшій та підготовчій до школи групах дошкільного закладу, сприяє значному розвитку м'язів руки дитини, її окоміру, формує вміння співробітничати в групі й колективі, а також розвиває здатність до саморегуляції. Водночас треба зважити, що останніми роками спостерігається різке зменшення кількості дітей, ще відвідують дошкільні заклади, а, отже, можна очікувати, що багато першокласників-шестиліток прийдуть до школи непідготовленими.

Ось чому нам необхідно уважно придивитися до досвіду організації дошкільної освіти за рубежем, де основним призначенням дошкільних закладів вважається підготовка дітей до школи, а сама підготовка до шкільного навчання розглядається як завдання великого соціального значення, що може бути вирішене тільки в тісному контакті сім'ї, дошкільного закладу та школи. Головними проблемами наступності між дошкільним закладом і початковою школою вважаються: своєчасне усунення психофізичних недоліків у розвитку дітей та подолання організаційно-педагогічних бар'єрів, що виникають у 1 класі. На дитсадок покладається завдання не тільки підготувати дитину до оволодіння навичками письма лічби, читання, а й дати дітям рівні можливості для старту в шкільному навчанні.

В цьому плані цікавим і корисним, на нашу думку, є досвід Франції, яка вже наприкінці шістдесятих років здійснила позитивні кроки до наступності навчання, а саме: запровадила єдиний організаційно-педагогічний режим для старших груп дитячих садків і початкових шкіл; встановила однаков) кількість навчальних годин на тиждень; запровадила єдиний вільний від уроків день, що дало змогу рівномірніше дозувати навчальне навантаження дітей та учнів. Однаково було розподілено навчальний час: 15 год на фундаментальні дисципліни, 6 год — на розвивальні предмети, 6 год — на фізкультуру і спорт.

У досвіді багатьох країн є обов'язковим відвідування дітьми підготовчих класів. Запроваджується диференційований підхід, що виявляється у зниженні вікового цензу при вступі до школи для здібних дітей і, навпаки, залишенні на додатковий курс навчання менш здібних і розвинених дітей. Проблема "неадап-тованих" дітей знайшла своє вирішення у створенні спеціальних класів, призначенням яких стало полегшення цим дітям переходу до підготовчого класу за допомогою цілеспрямованого педагогічного впливу.

Отже, дошкільна освіта є першою ланкою в системі неперервної освіти, але сьогодні вона перебуває в стані реформування, в ході якого створюються нові типи закладів.

2.2 Результати експериментальних досліджень і їх ефективність

Найбільш вдалим, на наш погляд, є новий тип закладу, який виник останнім часом і відомий під назвою навчально-виховний комплекс (НВК). Це навчально-виховне об'єднання, в структурі якого поєднані дитячий садок, школа І ступеня, школа II—III ступенів або гімназія. Такі заклади створені майже в усіх містах України. Головна причина цього — вивільнення приміщень дитячих садків, що були закриті внаслідок їх нерентабельності. Враховуючи відсутність відповідної нормативної бази, на цьому шляху ці заклади спіткала різна доля: є приклади, коли вони проіснували не більше року, після чого дошкільна ланка переставала функціонувати, а приміщення дитячого садка надалі використовувалося під початкову школу.

Водночас маємо приклади утворення стійких об'єднань, які успішно працюють і довели, що НВК „Школа-дитячий садок" дає змогу не тільки раціонально використовувати існуючі дитячі садки, а й встановити справжню наступність, інтеграцію і диференціацію у навчально-виховній роботі з дошкільниками і молодшими школярами; зміцнити педагогічні колективи, підвищити їх роль; створити оптимальні умови для взаємодії з сім'єю, навколишнім середовищем, забезпечити цілісність і безперервність навчально-виховного процесу. В умовах НВК „Школа-дитячий садок" успішно здійснюється наступність між дошкільною та шкільною ланками, що значно полегшує період адаптації першокласників до нових умов. Так, дослідження, зокрема В.Г.Кузя, довели, що першокласники, які виховувалися в НВК „Школа-дитячий садок", мають найнижчий показник тривожності (10%), тим часом як найвища тривожність (75%) спостерігається у дітей шестилітнього віку, що виховувалися вдома; середній показник тривожності вихованців окремих дошкільних закладів дорівнює 44,4%.

На прикладі діяльності навчально-виховних комплексів „Школа-дитячий садок" м. Харкова ми переконалися, що об'єднання дитячого садка й початкової школи порівняно з діючими окремо структурами має переваги, які можна визначити так. По-перше, скорочення термінів адаптації першокласників. Цьому сприяють режим, сприятливий психологічний мікроклімат дошкільною закладу: звичність обстановки, знайомий дитячий колектив. Від того, як минатиме цей, один із суттєвих переломних періодів в житті дитини, багато в чому залежить емоційний стан, працездатність, стан здоров'я, успішність навчання не тільки в початковій школі, а й у наступні роки. По-друге, можливість відстеження індивідуального розвитку кожної дитини протягом тривалого часу і можливість створення для неї найсприятливіших умов. По-третє, можливість коригування Навчальних програм, створення „наскрізних" програм та методик навчання дітей з урахуванням вікових особливостей кожного періоду.

Все це дає нам розуміння того, що навчально-виховні комплекси „Школа-дитячий садок" потребують уваги з метою унормування юридичного статусу цього типу закладу, бо їм належить значна роль в організації підготовки дітей до шкільного навчання.

Щоб контакти між дитячими садками і школами принесли реальну користь, важливо додержувати певних умов: співробітництво між дитячим садком і школою має бути довготривалим і нерозривним, робота - плановою і системною, завдання - комплексними. Основа співробітництва ~ розгорнутий перспективний план спільної роботи, у якому чітко сформульовані головні цілі, визначений зміст роботи з різних напрямків і обумовлені конкретні її форми, а також строки виконання усіх пунктів.

Педагогічна практика свідчить, що діти, які саме у 1 класі нормально ввійшли у шкільне життя, успішно виконували завдання вчителя, переживали задоволення від своїх успіхів, як правило, успішно навчаються не тільки в початковій, айв основній та старшій школі.

Висновки

Проблема гармонійно розвиненої творчої особистості із самостійними життєвими орієнтаціями сьогодні універсальна для гуманітарних галузей вітчизняної науки. Роль дошкільного початкового виховання га навчання у процесі цілеспрямованого формування потенціалу підростаючого покоління, пошук оптимальних шляхів та заходів щодо забезпечення наступності між дошкільними закладами і початковою школою є досить актуальною проблемою на сьогоднішній день.

У нашій роботі ми намагалися дослідити проблем) наступності в сучасній початковій школі та розглянути досвід масової школи та передовий педагогічний досвід з цієї проблеми. Для цього нам потрібно було з'ясувати поняття готовності дітей до школи та складові цієї готовності.

Розглянувши цю проблему, ми можемо прийти до висновку, що школі все ще належить вирішити питання про створення відповідних умов для навчання шестилітніх учнів з урахуванням психофізіологічних особливостей цього віку. Адже відомо, що вступ до школи — переломний момент у житті дитини, який пов'язаний з новим типом стосунків з оточуючими дорослими, новими формами діяльності, серед яких провідною стає навчальна. Це досить складний період у розвитку дитини, вона приступає до систематично організованого навчання, що повністю змінює її спосіб життя, статус, поведінку.

Розумове виховання від самого початку має бути спрямованим на виховання особистості дитини, на прилучення дитини до найважливіших людських вартостей.

Щоб дитина добре й охоче вчилась, їй мас бути цікаво, будь-яка справа має її захоплювати, бути потрібною, дарувати радість, насолоду, естетичне задоволення, розкривати моральний сенс тої чи іншої роботи.

Саме тому з перших днів перебування шестилітніх учнів у школі вчитель має подбати про те, щоб відвідування школи для дитини не було обтяжливим, щоб учень формував пізнавальний мотив навчання, який домінував би у подальшому навчанні.

Що стосується фізичної готовності дітей до школи, то нормально розвинуті здорові діти досить швидко пристосовуються до нових умов: виявляють належну працьовитість, легко відновлюють сили після короткого спочинку. Ослаблені ж і з вадами здоров'я швидко втомлюються, сильніше виснажуються. І хоча поступово всі призвичаюються до шкільного режиму, навчаються працювати певний чином, але одним це дається набагато легше, ніж іншим.

Дошкільна освіта є першою ланкою в системі неперервної освіти, але сьогодні вона перебуває в стані реформування, в ході якого створюються нові типи закладів. Найбільш ефективним, на нашу думку, є навчально-виховний комплекс „Школа-дитячий садок,\

Виходячи з усього вище сказаного варто відзначити, що діти, які саме у 1 класі нормально ввійшли у шкільне життя, успішно виконували завдання вчителя, переживали задоволення від своїх успіхів, як правило, успішно навчаються не тільки в початковій, айв основній та старшій школі.

Список використаної літератури

Лебенець Н.Д. Дошкольное воспитание и народная школа // Русская школа.- 1913.-№ 11,12.
Покроєва Л. Проблема підготовки до навчання шестилітніх першокласників // Початкова школа. - 2000. - № 1. - С.7 - 9.
Попова А.И. Сотрудничество в обучении с первых дней школьной жизни: Из опыта // Начальная школа. - 1993. - № 2. - С. 1 7 - 20.
Проскура О. Підготовка дитини до розумової праці у школі // Початкова школа. - 1997.-№ 10. -С.29-38.
Серветник А. Навчання - це пошук шляхів до дитини // Дошкільне виховання.- 1995. -№ 1.-С.12- 13. - (Готуємо до сучасної ніколи).
Стадненко Н., Ілляшенко Т., Обухівська А. Формування розумових дій у процесі підготовки дитини до навчання в школі // Початкова школа. - 2002.-№9.С.58-61.
Танько Т. До питання наступності навчання // Дошкільне виховання. - 1994.-№ 10.-С.5.
Марченко Н. Формування навичок міркування у дітей 5 - 6-річного віку // Дошкільне виховання. - 2001. - № 2. С. 18 - 20.
Цукерман Г.О. Адаптация первоклассников к школьной жизни / Г.О. Цукерман, К.Н.Поливанова // Обдарована дитина. -- 2002. - № 6. - С.30-54.
Шевченко Т. Вчимося фантазувати // Дошкільне виховання. - 1996. - №4.-С. 18- 19.