Педагогічні погляди Арістотеля

Міністерство освіти та науки України

Сумський державний педагогічний університет

ім. А. С. Макаренка

Реферат

на тему:

"Педагогічні погляди Аристотеля"

Виконала

студентка 731 групи

природничо-географічного

факультету

Глива Юлія Володимирівна

Суми 2009

Зміст

Вступ

Короткі біографічні дані

"Політика"

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Виховання – найдавніше поняття суспільного розвитку. Людина, турбуючись про продовження свого роду, завжди дбала і про передачу новому поколінню досвіду старших. Спочатку цю функцію у повному обсязі виконували батьки, але пізніше окремі функції виховання дітей в родах, общинах члени суспільства передавали найбільш досвідченим, найбільш мудрим людям – педагогам. Одним із найдосвідченіших педагогів античної доби та знаменитим вченим-енциклопедистом був Аристотель. Він говорив: "Вихователі ще більш достойні поваги, аніж батьки, бо останні дають нам лише життя, а перші – достойне життя".

Метою дослідження є досконале вивчення педагогічної спадщини Аристотеля, вивчення його провідних державотворчих ідей, філософських та морально-етичних постулатів.

Для досягнення поставленої мети потрібно виконати наступні завдання:

з’ясувати вплив вчителів Аристотеля на розвиток його світоглядних ідей;

вивчити зміст та головні ідеї праць Аристотеля;

обґрунтувати роль провідних ідей вченого-енциклопедиста, філософа у розвитку культури, науки, мистецтва, особливо на розвиток педагогіки та філософії.

Об’єктом вивчення в роботі є педагогічні погляди Аристотеля.

Предметом дослідження є трактування філософом основних засад морального, фізичного виховання, роль політичної діяльності на його педагогічні ідеї.

1. Короткі біографічні дані

Аристотель (΄Αριστοτελης; 384 до н. е., Стагір у Фракії – 322 до н. е., Халкіда на о. Евбеї) – давньогрецький філософ і вчений. Аристотель Стагирит - давньогрецький філософ та вчений-енциклопедист. Філософія Аристотеля поділяється на теоретичну (умоглядну), мета якої - знання заради знань, практичну, мета якої - знання заради діяльності, та поетичну - знання заради творчості. Аристотель не виділяє педагогіку як окрему дисципліну, а трактує її як частину теорії держави та суспільства. Ідея виховання (пайдейї) виходить у філософа за межі шкільної педагогіки, переростає у поняття "культура" як трансляція знань, етичних цінностей і норм поведінки, що регулюється державою. Таким чином, законодавець, за Аристотелем, є вихователем. А його діяльність - свого роду соціальна педагогіка. У цьому значенні вже не педагогіка підпорядковується політиці, а політика - педагогіці: саме пайдейя стає метою аристократичної форми правління.

Аристотель розвиває ідею про існування трьох сторін душі: рослинної, тваринної та розумної, яким відповідають три сторони виховання: фізичне, моральне та розумове.

Мета виховання трактується філософом як пріоритетний розвиток вищих сторін душі — розумної та вольової. Фізичне виховання, що має передувати розумовому, полягає у вправах, які повинні сприяти росту душевних сил. Моральне виховання передбачає розвиток вольового, діяльнісного начала шляхом формування моральних звичок, вправ, запобігання крайнощам; сім'я трактується як основа морального виховання. Розумове виховання спрямовується на формування людини, здатної до сприйняття культурних цінностей, виховання у неї уміння правильно міркувати про все, а не робити професіонала у тій чи іншій галузі знань (ідеал "загальної освіти").

Учень Платона. В 367-347 до н. е. брав участь в Академії платонівській, 335 до н. е. заснував власну філософ. Школу – Лікей . У своїх працях ( "Метафізика", "Фізика", "Аналітика", "Топіка", "Категорії", "Про душу", "Етика", "Політика" та ін..), що охопили майже всі галузі знань того часу, прагнув узагальнити досягнення античної науки. Аристотель, залишаючись в основному на позиціях ідеалізму, в ряді питань (особливо в пізнання теорії) відстоював принципи матеріалізму.

Арістотель надавав великого значення вихованню "вільно народжених громадян". На його думку, людина від природи дістає лише зародки здібностей, які може розвинути виховання. У природі людини в нерозривній єдності перебувають три сторони: рослина, тварина (вольова) і розумна. Відповідно до них слід будувати й виховання, яке повинно забезпечити гармонійне поєднання фізичного, морального й розумового розвитку людини. Аристотель вимагав враховувати вікові особливості дітей. Виховання, за Аристотелем, - не приватна, а державна справа.

Мета виховання: розвиток вищих сторін душі – розумової та вольової.

Вікова періодизація:

1)до 7 років;

2)від 7 до 14 років(до статевої зрілості);

3) до 21 року (до бороди).

Фізичне виховання: має передувати розумовому, полягає у вправах, що повинні сприяти росту душевних сил.

Моральне виховання: розвиток вольового, діяльнісного начала шляхом формування моральних звичок , вправ, запобігання крайнощам; сім'я як основа морального виховання.

Розумове виховання: формування людини, здатної до сприйняття культурних цінностей, виховання у неї уміння правильно міркувати про все, а не робити професіонала у тій чи іншій галузі знань ( ідеал "загальної освіти").

2. Політика

Книга VIII 1

1. Навряд чи хто сумніватиметься в тому, що законодавець повинен поставитися з винятковою увагою до виховання молоді, оскільки в тих державах, де цей предмет зневажають, сам державний устрій зазнає збитку. Адже для кожної форми державного устрою відповідне виховання – предмет першої необхідності: кожна форма державного устрою відрізняється властивим їй характером, який звичайно і служить для збереження самого устрою і визначає його начало, як, наприклад, демократичний характер устрою - демократію, олігархічний - олігархію. І завжди найкращий характер державного устрою обумовлює і вищу його форму.

2. Далі, всі (природжені) здібності (людини), всяке практичне застосування їх для відповідної роботи потребують попереднього виховання і попереднього пристосування. Очевидно, все це необхідно і для прояву діяльності у дусі чесноти. А оскільки вся держава в її цілісності має на увазі одну кінцеву мету, то, зрозуміло: для всіх громадян потрібне тотожне виховання, і турбота про це виховання повинна бути турботою державною, а не справою приватної ініціативи. Зараз кожен турбується про виховання своїх дітей по-своєму, кожен і учить їх по-своєму, як йому надумається. На ділі ж те, що має на увазі загальний інтерес, повинно робитися спільно. Не слід, більше того, думати, ніби кожен громадянин - сам по собі; ні, всі громадяни належать державі, тому що кожний з них є частиною держави. А турбота про кожну частину, природно, повинна мати на увазі піклування про все ціле разом узяте.

У цьому відношенні можна схвалити лакедемонян: вони дуже піклуються про виховання дітей, і це піклування носить у них загальнодержавний характер. Отже, зрозуміло: повинні існувати узаконення, що стосуються виховання, і останнє повинне бути загальним. Але не можна залишити без уваги і того, що взагалі являє собою виховання і як його потрібно організувати. В даний час із цього приводу існують різні точки зору: не всі згодні з тим, чи потрібно вести навчання молодих людей з ціллю виховати в них чесноти, чи ж вести це виховання так, щоб молоді люди могли досягти найбільшого щастя; не з'ясовано також і те, на що потрібно звертати при вихованні особливу увагу: чи на розвиток інтелектуальних здібностей, або на розвиток етичних якостей.

Унаслідок такої нестійкості в поглядах на сучасного виховання, і обговорення пов'язаних з ним питань є сумбурним, і залишається абсолютно невиясненим: чи потрібно розвивати в дітях ті їх душевні властивості, які їм не стануть в нагоді в практичному житті, або ті, які мають на увазі чесноту, або, нарешті, ті, що ведуть до вищого абстрактного знання. Кожний із наведених тут поглядів має своїх захисників. Не дійшли також ніякої згоди і щодо того, що ж веде до чесноти. Оскільки далеко не всі цінують одну і ту ж чесноту, то логічний звідси висновок - розбіжність і в питанні, що стосується її застосування на практиці.

Абсолютно очевидно, що з числа корисних (у житейському вжитку) предметів повинні вивчатися ті, які дійсно необхідні, але не всі без виключення. Оскільки всі заняття людей розділяються на такі, які пристойні для, вільнонароджених людей, і на такі, які властиві невільним, то, очевидно, з першого роду занять потрібно брати участь лише в тих, які не зроблять людину, яка займається ними, ремісником. Ремісничими ж потрібно вважати такі заняття, такі мистецтва і такі предмети навчання, які роблять фізичні, психічні та інтелектуальні сили вільнонароджених людей непридатними для застосування їх до чесноти і до пов'язаної з нею діяльності. Ось тому ми і називаємо ремісничими такі мистецтва і заняття, якими послабляються фізичні сили. Це ті роботи, які виконуються за плату; вони віднімають дозвілля для розвитку інтелектуальних сил людини і принижують їх.

Із числа "вільних" наук вільнонародженій людині можна вивчати деякі тільки до певних меж; надмірне ж налягання на них, з тим щоб вивчити їх у всіх деталях, заподіює вказану вище шкоду. Велика різниця існує в тому, для якої мети кожен що-небудь робить або вивчає. Якщо це здійснюється в особистих інтересах, або на користь друзів, або, нарешті, на користь чесноти, то воно гідне вільно народженої людини; але робити таким самим чином на користь чужих часто може виявитися поведінкою, властивою найманцю і рабу. Поширені нині предмети навчання, як уже відмічено вище, мають подвійний характер.

У даний час звичайними предметами навчання е: наступні чотири: і граматика, гімнастика, музика та іноді малювання. З них граматика і малювання вивчаються як предмети, що корисні в житейському вжитку і часто мають Практичне застосування; гімнастикою займаються тому, що вона сприяє розвитку мужності. Що стосується музики, то може, мабуть, виникнути сумнів у користі її вивчення, оскільки тепер, як правило, займаються музикою тільки заради задоволення. Але предки наші ввели музику в число загальноосвітніх предметів тому, що сама природа, як на це було вказано неодноразово, прагне доставити нам можливість не тільки правильно направляти нашу діяльність, але І чудово користуватися нашим дозвіллям. А останнє - ми знову підкреслюємо це - служить основним принципом всієї нашої діяльності.

Якщо ж необхідні і діяльність і дозвілля, і дозвілля повинно значною мірою переважати над діяльністю, то виникає питання, чим дозвілля це потрібно заповнити. Звичайно, не грою ж, оскільки у такому разі вона неминуче виявилася (і кінцевою метою нашого життя. Якщо ж це неможливо, то іграм потрібно Швидше приділити місце серед нашої діяльності: адже людині, яка працює, потрібен відпочинок, а гра й існує заради відпочинку, а будь-яка діяльність і причиняє напружену працю. Тому ігри повинні мати своє місце, але при цьому, призначаючи час ігор, потрібно користуватися зручним для того моментом, (к кільки вони служать свого роду ліками: рух при іграх веде до заспокоєння душі і . і вдяки тому, що з грою пов'язана і розвага, вона сприяє її відпочинку.

Але дозвілля, очевидно, містить вже в собі і насолоду, і блаженство, і щасливе життя, і все це випадає на долю не зайнятих людей, а людей, які мають дозвілля. Той, хто що-небудь робить, робить це заради чого-небудь, оскільки мета ними ще не досягнута, тоді як щастя саме по собі є мета, і воно ототожнюється в уявленні всіх людей не з горем, з насолодою. Проте цю и колоду не всі ще визнають тотожною для всіх; кожен визначає насолоду відповідно до своєї індивідуальності і властивих їй якостей; найкраща людина піддає перевагу, звичайно, найкращій насолоді, тій, яка виникає з найкращих її властивостей. Звідси ясно, що для уміння користуватися дозвіллям у житті потрібно дечому навчитися, де в чому виховатися, і що, як це вихованця, так і це навчання містять мету в собі, тоді як те навчання, яке визнається необхідним для застосування його до ділового життя, має на увазі інші цілі.

6. Ось тому і наші предки ввели музику в число загальновиховних предметів, не як предмет необхідний (ніякої необхідності в навчанні музиці немає) і не як предмет загальнокорисний на зразок писемності, яка потрібна для ведення грошових справ, і для домогосподарства, і для наукових занять, для багатьох галузей державної діяльності. І малювання також, очевидно, вивчається тому, що воно приносить користь при кращій критичній оцінці художніх творів, як, у свою чергу, гімнастика служить для зміцнення здоров'я розвитку фізичних сил. Нічого подібного заняття музикою не дають. Тому залишається прийняти одне: вона служить для заповнення нашого дозвілля і: цією ж метою вона, очевидно, і введена у систему виховання. Насправді ті, хто вводить музику в число предметів виховання, вважають, очевидно, що вона служить інтелектуальною розвагою вільнонароджених людей...

Отже, ясно, є і такого роду виховання, яке батьки повинні давати своїм синам не тому, щоб воно було практично корисне або необхідне для них, але тому, що воно гідне вільнонародженої людини і саме по собі чудове. Чи входить до кола цього виховання один предмет, або їх декілька, і які вони, і які вони повинні бути поставлені, про все це ми скажемо згодом. Тепер же з наши: попередніх вказівок чітко з'ясувалося, що вже стародавні свідчать на користь нашої думки про звичайні предмети виховання; музика підтверджує це і з фактичної сторони. Більше того, на користь нашої думки говорить наступне дітей слід навчати загальнокорисним предметам не тільки заради отримуваної від цього користі - наприклад, навчання грамоті, але і тому, що завдяки цьому навчанню можна повідомити їм цілий ряд інших відомостей.

Так йде справа з малюванням: і його вивчають не заради того, щоб не помилитися під час власних купівель, або щоб не піддатися обману при купівлі і продажу домашнього начиння, але малювання вивчають тому, що воно розвиває очі при визнанні фізичної краси. Взагалі, шукати всюди лише однієї вигоди менше всього личить людям високих душевних якостей вільнонародженим. Зрозуміло, що в справі виховання розвиток навичок повинен передувати розвитку розуму, і що фізичне виховання повинне передувати вихованню інтелектуальному. Звідси витікає, що хлопчиків потрібно (перш за все) віддавати в руки вчителів гімнастики і педотрібів: перші приведуть в належний стан їх організм, а другі направлятимуть відповідним чином їх заняття гімнастикою.

Серед грецьких держав, які, на запільну думку, в даний час найбільш турбуються щодо виховання молоді, майже всі прагнуть надати їй "атлетичний" напрям і тим самим калічать фігуру дітей і заважають їх природному зростанню. Лакедемоняни не зробили таку помилку, зате постійними важкими вправами вони перетворюють дітей у свого роду диких тварин; чинять вони так, нібито це найбільше корисно для розвитку мужності. Проте, як на це часто було вказано, не слід звертати всі свої турботи на цю одну мету, не слід переважно її мати на увазі. Далі, хоча й прагнути тільки до неї, все одно нічого не досягнеш. Адже ні у тварин, ні у варварських племен ми не помічаємо того, щоб хоробрість неодмінно відрізняла найбільш диких із них; навпаки, вона швидше властива буває тваринам, які відрізняються покірливішою вдачею, схожою на вдачу левів.

Є багато племен, які мають схильність до вбивств і людоїдства. Такі -ахейці і геніохи, які мешкають на берегах Понта, і деякі інші племена з числа тих, що живуть на материку, в одному відношенні схожі з ахейцями і геніохами, а в іншому навіть перевершують їх. Усі ці племена розбійницькі, але хоробрістю вони зовсім не відрізняються. Та і про самих лакедемонян ми знаємо, що, поки вони одні ревно займалися важкими вправами, вони перевершували всіх інших греків, а зараз і у гімнастичних вправах, і у войовничій енергії вони поступаються іншим. Адже лакедемоняни відрізнялися від інших не тим, що вони виховували свою молодь вказаним вище чином, але тільки тим, що вони загартовували її проти тих, хто цим нехтував.

5. Звідси витікає, що у вихованні провідну роль повинно відігравати прекрасне, а не дико-тваринне. Адже ні вовк, ні який-небудь інший дикий звір не став би боротися з тією небезпекою, мета якої - прекрасне; на таку небезпеку швидше ризикне мужня людина. Але ті люди, які, виховуючи хоробрість у дітях, допускають надмірну завзятість, які залишають їх невихованими щодо того, що їм необхідно для життя, роблять із дітей ремісників. Вони роблять дітей корисними тільки для виконання одного із завдань, пов'язаних із роллю людини в державі, але і в цьому відношенні, як показують наші міркування, вони чинять гірше за інших. Судити про все це потрібно не за фактами минулого, а за фактами сьогодення: тепер у лакедемонян є суперники з гімнастичного виховання, а раніше у них таких суперників не було.

Висновки

Отже, дослідивши провідні педагогічні погляди Аристотеля, можна зробити такі висновки.

Педагогіка за Аристотелем – це частина теорії держави та суспільства.

Законодавець є вихователем. Не педагогіка підпорядковується політиці, а політика - педагогіці:

Мета виховання – це пріоритетний розвиток вищих сторін душі — розумної та вольової. Фізичне виховання, що має передувати розумовому, полягає у вправах, які повинні сприяти росту душевних сил. Розумове виховання спрямовується на формування людини, здатної до сприйняття культурних цінностей, виховання у неї уміння правильно міркувати про все, а не робити професіонала у тій чи іншій галузі знань (ідеал "загальної освіти").

Людина від природи дістає лише зародки здібностей, які може розвинути виховання. У природі людини в нерозривній єдності перебувають три сторони: рослина, тварина (вольова) і розумна. Відповідно до них слід будувати й виховання, яке повинно забезпечити гармонійне поєднання фізичного, морального й розумового розвитку людини.

Аристотель вимагав враховувати вікові особливості дітей.

Мета виховання: розвиток вищих сторін душі – розумової та вольової.

Список використаної літератури

Сбруєва А. А., Риіна М. Ю. Історія педагогіки у схемах, картах, діаграмах: Навчальний посібник. – Суми: СумДПУ, 2000.-208 с.

Хрестоматія з історії педагогіки.-Частина 2: Зарубіжна школа і педагогіка // Упорядники та автори вступних статей: Сбруєва А. А., Рисіна М. Ю Наук. Ред.. Мозговий І. П. – Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2006.-432 с.