Педагогіка як наука про виховання

1. Педагогіка як наука про виховання. Предмет педагогіки та її основні категорії. Народна педагогіка : принципи ,зміст , методи і форми виховання

Педагогіка – це сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості людини. Предметом педагогіки є дослідження законів і закономірностей педагогічних явищ і процесів, теоретичне обґрунтування змісту, принципів, методів і форм навчання та виховання, вивчення передового педагогічного досвіду і створення на цій основі педагогічної теорії, розробка педагогічної техніки. Народна педагогіка – галузь педагогічних знань і досвіду народу, що проявляється у домінуючих серед нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання. О. В. Духнович у підручнику “Народна педагогія на користь вчиліщ і вчителів сільськіх” вперше вводить термін “народна педагогіка.

2. Методологічні засади педагогіки

Методологія науки – це вчення про принципи, методи і форми наукового пізнання. Методологічна основа – це науковий фундамент, з позиції якого дається пояснення основних педагогічних явищ і розкриваються їх закономірності. Розрізняють такі її рівні:

а) вищий рівень - філософський;

б) другий рівень – опора на загальнонаукові принципи, форми, підходи до відображення дійсності.;

в) третій рівень – конкретна наукова методологія;

г) четвертий рівень – дисциплінарна методологія, що стосується частини науки.

д) п’ятий рівень – методологія міждисциплінарних досліджень.

Компонентами методологічних рівнів є загальні закони філософії; закони логіки, закономірності психології; закони педагогіки; методи дослідження; вчення класиків педагогіки.

3. Структура педагогіки, її зв’язки з іншими науками. Завдання педагогіки

Структура педагогіки відображає зв’язки і відносини, що склалися в ході історичного розвитку різних галузей педагогічних знань, визначає місце кожної з педагогічних наук, її роль для педагогічної практики. До педагогічних наук належать:

Загальна педагогіка, вікова педагогіка, професійна педагогіка, історія педагогіки, методика викладання, шкільна гігієна. Педагогіка пов’язана з такими науками як філософія, соціологія, етика, естетика, психологія, анатомія і фізіологія людини, логіка та ін.

Завдання педагогіки : вдосконалення змісту освіти, розробка нових засобів навчання, підготовка підручників, комп’ютеризація, виявлення шляхів посилення виховної ролі уроку, вдосконалення змісту і методики виховання, вдосконалення політехнічної підготовки учнів, їх професійної орієнтації і підготовки до праці.

4. Течії зарубіжної педагогіки. Їхні методологічні основи

В зарубіжній педагогіці багато різноманітних течій:

1. філософські напрямки: екзистенціалізм, що проповідує вирішальну роль внутрішніх, спонтанних запитів; неотомізм, що пропагує ідеї над розуму і Бога, закликає до виховання духовності; прагматизм, що вважає необхідним засвоєння знань тільки в процесі практичної діяльності; неопозитивізм, що абсолютизує роль природничих наук;

2. психолого – педагогічний напрямок: експериментальна педагогіки, психоаналіз (неофрейдизм);

3. соціальний напрямок: педагогіка ноосфери, нового мислення. 5. Особистість. Індивідуальність. Розвиток і формування особистості.

Особистість – людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського. суспільно значущого та індивідуального – неповторного. Розвиток людини – це процес становлення і формування її особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих факторів, серед яких цілеспрямоване виховання і навчання відіграє провідну роль. Напрями розвитку особистості: анатомо – фізіологічний (ріст і розвиток організму), психічний (розумовий розвиток, формування психіки), соціальний (набуття соціальних якостей). Фактори розвитку особистості: спадковість, середовище, виховання.

Формування особистості – це становлення людини як соціальної істоти, яке проходить в результаті впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку. Можна виділити три види формування особистості: стихійне, цілеспрямоване, самовиховання.

6. Виховання як провідний фактор розвитку і формування особистості

Виховання в розвитку і формування особистості людини виконує такі функції:

- організовує діяльність, в якій розвивається і формується особистість;

- підбирає зміст для розвитку і формування особистості;

- усуває впливи, які можуть негативно позначитись на розвитку і формуванні особистості;

- ізолює особистість від несприятливих для її розвитку і формування умов.

Виховання не тільки визначає розвиток, а й само залежить від розвитку, воно постійно спирається на досягнутий рівень розвитку. Виховання формує особистість, веде за собою розвиток, орієнтує на процеси, які ще не дозріли, але перебувають у стадії становлення.

7. Роль спадковості і середовища в розвитку і формуванні особистості

Спадковість – це відновлення у нащадків біологічної подібності. У спадковість передаються: тип нервової системи, деякі безумовні рефлекси (оборонний, орієнтовний), конституція тіла, зовнішні ознаки та власне людські задатки (високоорганізований мозок, задатки до мови, ходіння у вертикальному положенні, до окремих видів діяльності).

Середовище – все те, що оточує дитину від народження до кінця життя, починаючи з сім’ї, ближнього оточення і кінчаючи середовищем соціальним, в якому вона народжується і яке створює умови для її розвитку і виховання. У середовищі людина соціалізується, соціалізація – процес двобічний. З одного боку індивід засвоює соціальний досвід, цінності, норми, з другого – активно входить у систему соціальних зв’язків і набуває соціального досвіду.

8. Рушійні сили і закономірності розвитку особистості

Рушійними силами розвитку особистості є такі внутрішні і зовнішні суперечності: асиміляція і дисиміляція; збудження і гальмування; емоційна сфера (задоволення і незадоволення, радість і горе); спадкові дані і потреби виховання; рівень розвитку особистості і її ідеал, потреби особистості і її моральний обов’язок; домагання особистості і її можливості.

До закономірностей розвитку особистості належать:

- розвиток особистості має наслідувальний характер;

- особистість людини розвивається під впливом середовища;

- людська особистість розвивається внаслідок впливу на всі сторони її психіки;

- людина розвивається в діяльності;

- зміна особистості вимагає зміни ставлення до неї. 9. Роль діяльності, активності і спілкування в розвитку і формуванні особистості.

Діяльність – важлива форма прояву активного ставлення людини до оточуючої дійсності. На анатомо – фізіологічний, психічний і соціальний розвиток особистості впливають такі види діяльності: ігрова, навчальна, трудова, спортивна, художня і громадська.

Спілкування – один з універсальних способів вияву групової форми буття людей. Залежно від характеристик партнерів спілкування може бути різних видів: особистість – особистість, особистість – група, особистість – колектив, група – група, колектив – колектив. За змістом воно може бути ділове (формальне) і особисте (неформальне).

10. Вікова періодизація розвитку особистості

Вікова періодизація – це поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові відрізки (періди), що вимірюються роками. В педагогіці шкільний вік поділяють на :

- молодший шкільний вік (6-7 до 11-12 років;

- середній шкільний вік (підлітковий) ( від 12 до 15 років)

- старший шкільний вік (юнацький) (від 15 до 18 років).

Кожній віковій групі властиві певні анатомо – фізіологічні, психічні і соціальні властивості, які називають віковими властивостями.

У кожній групі є значні індивідуальні відмінності, які визначаються природними задатками, різними життєвими умовами і вихованням дитини. Ці особливості називають індивідуальними. До них належать також акселерація – випередження в фізичному і психічному розвитку своїх однолітків і ретрадація – значне відставання дитини від своїх однолітків.

11. Зарубіжні теорії розвитку і формування особистості

Серед зарубіжних теорій розвитку особистості виділяють:

- соціологізаторську, яка вважає вирішальним у розвитку особистості її соціальне оточення;

- біологізаторську, яка вважає вирішальним у розвитку особистості її спадкові дані;

- конвергенції, яка зводить два фактори, біологічний і соціальний з перевагою біологічного у розвитку особистості;

- теорія біхевіоризму, яка розглядає поведінку людини як механічні реакції організму на стимули оточення, ігноруючи свідомість;

- теорія психоаналізу (фрейдизм), яка вважає рушійною силою поведінки людини свідомі і несвідомі біологічні потяги та інстинкти. 12. Мета виховання, її об’єктивний характер. Ідеал національного виховання.

Мета виховання – сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне суспільство. Мета виховання має об’єктивний характер і виражає ідеал людини в найбільш загальній формі. Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток дитини.

Головною метою національного виховання на сучасному етапі є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду і на основі формування особистісних рис громадянина України, які включають в себе національну самосвідомість, розвинуту духовність, моральну, художньо – естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру. розвиток індивідуальних здібностей і таланту.

Ідеал – уявлення про зразок людської поведінки і стосунків між людьми, що виходять із розуміння мети життя. Ідеал національного виховання ґрунтується на двох цілях: служіння Богові і своїй нації.

13. Основні напрямки всебічного розвитку особистості, їхні завдання

Основними напрямами всебічного розвитку особистості є:

- моральне виховання – формування в учнів моральних понять, поглядів, виховання моральних почуттів, вироблення моральної поведінки;

- розумове виховання – озброєння учнів знаннями, формування наукового світогляду, формування умінь і навичок;

- трудове виховання – ознайомлення учнів з науковими основами сучасного виробництва, практична і психологічна підготовка до праці, підготовка до свідомого вибору професії;

- естетичне виховання – формування естетичних понять, поглядів, переконань, виховання естетичних смаків, розвиток творчих здібностей;

- фізичне виховання – виховання здорової зміни, підготовка до захисту Батьківщини, до фізичної праці.

Кожна складова виховання, виконуючи свою особливу роль, служить водночас досягненню єдиної мети. 14. Програма виховання.

Програма виховання – це короткий виклад основних положень і цілей діяльності навчально – виховного закладу по вихованню учнів за весь період їх навчання. Програма будується на основі загальної мети виховання. це ряд послідовних цілей, які досягаються в ході реалізації конкретних завдань і змісту виховання. Провідні завдання виховання школярів викладені в Державній національній програмі “Освіта”, до яких належать:

- формування національної свідомості, любові до рідної землі;

- поваги до старших, до історії і культури свого народу та інших народів;

- виховання духовної культури особистості, утвердження принципів вселюдської моралі;

- формування творчої, працелюбної особистості

- забезпечення повноцінного фізичного розвитку, зміцнення здоров’я

- формування правової, екологічної культури

- розвиток індивідуальних здібностей і талантів.

15. Мета виховання у зарубіжній педагогіці

У сучасній зарубіжній педагогіці передбачаються такі цілі виховання:

- виховання законопослушної людини, яка визнає моральні цінності та правові норми і дотримується їх;

- виховання “саморегулюючої” особистості, реалізація кожною людиною закладених у ній природних задатків;

- виховання гуманіста, формування в особистості людських якостей, вміння встановлювати контакти з іншими людьми, розуміти себе і інших людей;

- підготовка до виживання, об’єднання з іншими людьми заради захисту життя на Землі.

16. Загальна характеристика логіки і методів науково – педагогічного дослідження

Наукове дослідження – це особлива форма процесу пізнання, систематичне цілеспрямоване вивчення об’єктів, в якому використовуються засоби і методи науки і яке завершується формулюванням знання про досліджуваний об’єкт.

Є такі методи науково – педагогічного дослідження:

- метод педагогічного спостереження;

- метод бесіди;

- метод інтерв’ю;

- метод анкетування;

- метод експерименту;

- метод вивчення шкільної документації і учнівських робіт;

- метод рейтингу;

- метод узагальнення незалежних характеристик;

- метод психолого – педагогічного тестування;

- соціометрія;

- математичні методи6

- моделювання

- реєстрація;

- ранжування.

17. Процес виховання, його специфіка, структурні елементи, рушійні сили

Виховання – це система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвинутої особистості. Специфічним для нього є двосторонній характер, багатогранність завдань і змісту, трудність розкриття внутрішнього світу дитини, багатство форм і методів, неперервність, тривалість у часі (людина виховується все життя).

Структурними елементами процесу виховання є: мета, зміст, завдання, форми, методи і засоби, його результати і корегування результатів.

Рушійними силами виховного процесу є сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню процесу виховання до нових цілей. Це такі суперечності: між необ-меженими можливостями розвитку людини і умовами соціального життя; між зовнішніми впливами та внутрішніми прагненнями; між впливами сім’ї, школи, громад-ськості, вулиці; між організованим впливом школи і стихійним впливом оточення; між окремими впливами вчителів, між усвідомленням учнем своїх прав і обов’язків. 18. Етапи процесу виховання. Управління процесом виховання.

Етапами процесу виховання є:

- виділення конкретних рис і властивостей особистості, які передбачається виховати;

- вивчення вихованця і діагностика – проектування його особистості на основі зразка – ідеалу;

- засвоєння вихованцем виділених рис і властивостей;

- організація досвіду поведінки відповідно до ідеалу;

- спонукання вихованця до самостійної роботи над вдосконаленням своєї особистості.

Управління процесом виховання – це діяльність педагогів, що забезпечує планомірний і цілеспрямований вплив на вихованців. Воно передбачає: підбір змісту у вихованні; підбір методів, прийомів і форм для реалізації змісту виховання; організація діяльності учнів і досвіду їх поведінки; регулювання взаємовідносин у колективі; координація впливу на дитину вчителів, батьків, громадськості; керівництво самовихованням учнів; вивчення рівня вихованості учнів і корекція змісту і методики виховання.

19. Самовиховання як вищий етап процесу виховання. Прийоми самовиховання

Самовиховання успішно здійснюється в школі за таких умов: в дитячому колективі створено сприятливий для самовиховання клімат; в учня, який хоче займатися самовихованням сформовано ідеал, до якого він прагне; в учнів наявний певний рівень свідомості, коли вони правильно оцінюють свої дії і поведінку; учні мають певні відомості з психології і можуть виявити свої позитивні риси і недоліки своєї особистості; в учнів є певний рівень сили волі, уміння долати труднощі.

Прийоми самовиховання:

самопереконання

самонавіювання

самопідбадьорювання

самозаохочення

самопокарання.

Особливе місце у самовиховання займає прийом самоаналізу, який полягає в умінні аналізувати свої вчинки, надавати їм певну оцінку. 20. Перевиховання, його функції, етапи, принципи.

Перевиховання – процес, спрямований на подолання негативних якостей особистості учня, які сформувались під впливом несприятливих умов виховання.

Функції перевиховання: відновна, компенсуючи, стимулююча і виправна.

Етапи перевиховання:

- на першому вивчаються позитивні і негативні риси учня, складається програма перевиховання.

- на другому, початковому етапі починається реалізація наміченої програми перевиховання.

- на третьому переломному етапі триває реалізація програми, але в умовах добровільного сприйняття її учнем

- на заключному етапі нагромад-жується позитивний досвід поведін-ки, розширюється сфера самовиховання.

Принципи перевиховання: поєд-нання примусу з переконанням; гуманне та об’єктивне ставлення до учня; випереджаюче виховання пози-тивних якостей, не виділення педа-гогічно занедбаного учня із загальної маси, провідна роль наставника. 21. Результати процесу виховання, їх контроль і можливості виміру. Критерії вихованості. Психолого – педагогічне вивчення учня і колективу.

Вихованість школярів – показник ефективності і якості навчального процесу.

Основними показниками рівня вихованості школяра є:

зовнішній вигляд, культура поведінки;

- громадська активність;

- самостійність у всіх видах діяльності;

- сформованість наукового світогляду, національної самосвідомості

- ставлення до навчання, інтерес до знань і усвідомлення їх ролі в своєму розвитку;

- прилучення до національної та світової культури. мистецтва і літератури;

- фізичне здоров’я, потяг до занять фізичною культурою і спортом;

- працелюбність, орієнтованість на майбутню професію.

22. Шляхи підвищення ефективності процесу виховання

Шляхами підвищення ефективності процесу виховання є:

- подолання формалізму у виховній роботі шляхом уникнення безсистемності у виховній роботі та подолання заорганізованості учнів безліччю безцільних заходів.

- вдосконалення процесу виховання шляхом: а) організації у школі виховних центрів; б) органічного поєднання завдань, що вирішують школи з потребами середовища; в) створення у школі атмосфери поваги до знань; г) підбору раціонального змісту виховання відповідно до мети виховання; д) своєчасного проведення виховних заходів, акцент на профілактику негативних явищ в учнівському середовищі; е) використання різноманітних форм і методів виховного впливу відповідно до віку учнів; є) підвищення емоційної насиченості виховних заходів; ж) подолання авторитарного стилю у ставленні педагогів до учнів; з) створення умов для розвитку самостійності учнів.

23. Закономірності процесу виховання

Закономірності виховання – це стійкі, повторювані, об’єктивно існуючі суттєві зв’язки у ньому, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра.

Перша закономірність полягає в органічному зв’язку виховання з суспільними потребами і умовами виховання;

Друга закономірність виявляється у тому, що людина виховується під впливом різноманітних факторів.

Третя закономірність полягає в тому, що найбільш успішно проходить процес виховання в природному для нього національному руслі з врахуванням національного менталітету вихованця.

Четверта закономірність виявляється в тому, що результати виховання є залежними від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовну сферу, зокрема на формування думок, поглядів, переконань.

П’ята закономірність полягає у визначальній ролі діяльності і спілкування у вихованні.

24. Характеристика принципів виховання

Принципи виховання – це керівні положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту, організації і методів виховного процесу.

Основними принципами виховання є:

цілеспрямованість;

зв’язок з життяим;

єдність свідомості і поведінки;

виховання у праці;

комплексний підхід;

виховання в особистості колективі;

поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів;

повага до особистості вихованця;

індивідуальний підхід;

наступність;

єдність педагогічних вимог школи, сім’ї, і громадськості.

25. Характеристика основних напрямів змісту виховання

До них належать розумове, моральне, трудове, естетичне, фізичне виховання.

Розумове виховання – це цілеспрямована діяльність педагогів по розвитку розумових сил і мислення учнів, по прищепленню їм культури розумової праці.

Моральне виховання – це виховна діяльність школи і сім’ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.

Завдання трудового виховання: підготовка особистості до праці (психологічна підготовка і практична підготовка).

естетичне виховання – формування естетичних понять, поглядів, переконань, виховання естетичних смаків, розвиток творчих здібностей;

фізичне виховання – виховання здорової зміни, підготовка до захисту Батьківщини, до фізичної праці.

Кожна складова виховання, виконуючи свою особливу роль, служить водночас досягненню єдиної мети. 26. Розумове виховання. Культура розумової праці. Форми підготовки учнів до самоосвіти. Структурні елементи культури навчальної праці.

Основним завданням, яке вирішується в процесі розумового виховання є розвиток мислення взагалі і різних його видів. До завдань розумового виховання учнів входить також формування наукового світогляду – цілісної системи наукових, філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів і переконань.

До культури розумової праці входять навчальні уміння: загальні (вміння читати, слухати, писати, працювати з книгою) і спеціальні (наприклад вміння читати ноти, технічні креслення, карти і т. д.).

27. Моральне виховання школярів. Його завдання, зміст, основні форми

Зміст морального виховання в національній школі:

- формування національної самосвідомості (любові до рідної землі, народу, почуття гордості за свою Батьківщину).

- формування екологічної культури (виховання любові до природи, бажання берегти і примножувати її).

- виховання непримиренного ставлення до алкоголю, нікотину, наркотиків.

- статеве виховання (забезпечити правильний статевий розвиток дітей та молоді).

- виховання свідомої дисципліни, обов’язку і відповідальності.

- правове виховання учнів (озброєння знаннями законів, формування правової свідомості школяра)

28. Трудове виховання. Система професійної орієнтації учнів: завдання, зміст, етапи

Завдання трудового виховання: – ознайомлення учнів з науковими основами сучасного виробництва, практична і психологічна підготовка до праці, підготовка до свідомого вибору професії;

Завданням профорієнтаційної роботи з учнями є підготовка їх до свідомого вибору професії. Він можливий за таких умов: знання учнем якомога більше професій, вміння порівнювати свої можливості з вимогами професій, врахування потреб суспільства в тій чи іншій професії.

Змістом профорієнтаційної робити є розкриття перспектив галузі, в якій учень має намір обрати професію, перспективи вдосконалення своєї професії, умови роботи, обсяг умінь і навичок, яких вимагає дана професія.

етапами профорієнтаційної роботи є: професійна інформація, професійна діагностика, професійна консультація, професійний відбір, професійна адаптація.

29. Естетичне виховання учнів: завдання, зміст, методика

Естетичне виховання це – формування естетичних понять, поглядів, переконань, виховання естетичних смаків, розвиток творчих здібностей.

Джерела естетичного виховання: художня література, музика, образотворче мистецтво, кіно, природа, зовнішній вигляд і т. д.

Методика естетичного виховання: Естетичне виховання здійснюється:

- на уроках;

- у позакласній та позашкільній роботі;

- з використанням естетики домашньої обстановки;

- організація естетичної самоосвіти та виховання учнів.

30. Фізичне виховання: зміст, форми, методика. Формування у школярів здорового способу життя

Завдання фізичного виховання – виховання здорової зміни, бажання піклуватися про своє здоров’я, постійно займатися фізкультурою підготовка до захисту Батьківщини, оволодіння для цього прикладними видами спорту, підготовка до фізичної праці, виховання працездатності.

Зміст фіз.. виховання: гімнастика, легка атлетика, рухливі ігри, спортивні ігри, лижна підготовка, кросова підготовка, плавання, теорія.

Форми фіз.. виховання: уроки фізкультури, фізкультхвилинки під час уроків, ігрові вправи на перервах, заняття в гуртках і секціях, самостійні заняття спортом.

Урок фізичної культури складається з трьох структурних елементів: підготовча частина (8 – 12 хв.), основна частина (25 – 30 хв.), заключна части6на (3 – 5 хв.)

31. Основні шляхи реалізації змісту виховання та їх характеристика

Засоби реалізації змісту національного виховання: рідна мова, родовід, рідна історія, краєзнавство, рідна природа, національна міфологія, фольклор, національне мистецтво, народний календар, традиції, родинно – побутова культура, національні пріоритети у вихованні молоді.

32. Методи та прийоми виховання: сутність, класифікація

Під методами виховання розуміють способи взаємопов’язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування у останніх поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки. Прийом виховання це своєрідна частина методу в умовах конкретної ситуації.

Перша група методів включає методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю учнів з метою формування в них поглядів і переконань. До цієї групи належать такі методи: а) словесна група: бесіда, лекція, диспут; б) метод прикладу. Друга група методів передбачає організацію діяльності і формування досвіду суспільної поведінки. До цієї групи належать педагогічна вимога, громадська думка, вправа, привчання, доручення, створення виховуючи ситуацій. Третя група виконує функцію регулювання, корегування і стимулювання поведінки (змагання, заохочення і покарання). Четверта група методів – методи контролю і аналізу ефективності виховного процесу (педагогічне спостереження, опитування, аналіз викон. доручень).

33. Умови оптимального вибору і ефективного застосування методів виховання

Оптимальний вибір методу характеризується такими умовами:

- має органічно пов’язуватись з метою, яка стоїть перед школою;

- не універсалізувати якийсь з них, має бути система методів;

- вибір методу диктується конкретними завданнями і змістом виховного заходу;

- залежить від конкретних умов, в яких здійснюється виховний вплив;

- враховуються вікові і індивідуальні особливості учнів;

- враховуються динаміка, зрілість, організованість колективу;

- враховуються метод виховання і особистість вихователя.

34. Позакласна та позашкільна виховна робота: завдання, зміст, принципи організації

Позакласною називається різноманітна освітня і виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, її організовує з учнями в позаурочний час педагогічний колектив школи.

Позашкільною роботою називають освітньо-виховну діяльність позашкільних закладів для дітей та юнацтва.

Завдання: закріплення, збагачення і поглиблення знань, набутих в процесі навчання, розширення кругозору учнів, розвиток інтересів до різних галузей науки і техніки, мистецтва і спорту, поширення виховного впливу.

Зміст: естетичне, моральне, правове та інші напрямки виховання, заняття з різних видів мистецтва, праці, техніки, позакласне читання.

Принципи: добровільна участь в ній учнів, суспільна спрямованість, ініціатива і самодіяльність учнів, розвиток винахідливості, дитячої творчості, взаємодія різних форм і видів.

35. Розмаїття масових, групових та індивідуальних форм виховної роботи

Форми виховної роботи поділяють на три групи:

- масові: тематичні вечори, вечори запитань і відповідей, конференції, тижні з різних предметів, конкурси та ін.

- групові форми виховної роботи: гуртки, екскурсії, походи, класні години.

- до індивідуальних форм виховної роботи належать: читання художньої літератури, колекціонування, філателія, нумізматика, гра на музичних інструментах, вишивання, малювання.

36. Позашкільні установи, завдання і зміст їх роботи

До позашкільних установ належать: будинки школяра, літні табори відпочинку, дитячі спортивні школи, станції юних техніків, станції юних натуралістів, дитячі театри, дитячі бібліотеки і т. д.

В Україні діє 2522 позашкільних навчально – виховних закладів.

Кожен тип позашкільної установи має свою специфіку виховної роботи з учнями.

37. Робота класного керівника: сутність, завдання, зміст, форми і методи діяльності

Класний керівник здійснює такі функції: діагностичну, організаторську, виховну, координаційну і стимулюючу. У Положенні про середню загальноосвітню школу України зазначається: “Повсякденне керівництво навчально – виховною роботою в класі здійснюється класним керівником, який призначається адміністрацією школи з числа вчителів, які викладають у даному класі.”.

Класний керівник здійснює виховання учнів. забезпечує єдність педагогічних вимог з боку сім’Ї та школи, організовує в разі необхідності допомогу учням, проводить різні за формою і тематикою виховні заходи в класі, організовує суспільно – корисну працю учнів, веде документацію.

38. Планування роботи класного керівника. Види планів

План роботи класного керівника - це науково обґрунтоване проектування становлення і розвитку класного колективу і кожного вихованця зокрема. Складання плану вимагає:

- врахування актуальних питань в галузі освіти і виховання, плану роботи школи.

- цілеспрямованості, конкретності. розумної насиченості, опори на інтереси учнів.

- поєднання словесних, наочних і практичних форм і методів виховання.

- відповідності форм і методів виховання віковим особливостям школярів і рівню їх вихованості.

- врахування ювілейних і суспільно – політичних дат, подій в Україні.

- єдність педагогічного керівництва і самостійності учнів.

Зміст плану роботи класного керівника визначається змістом його роботи з учнями, їх батьками і громадськістю.

40. Народна педагогіка: принципи, зміст, методи і форми виховання дітей

Народна педагогіка – галузь педагогічних знань і досвіду народу, що проявляється у домінуючих серед нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання. О. В. Духнович у підручнику “Народна педагогія в пользу учіліщ і учітелей сельскіх” вперше вводить термін “народна педагогіка.

93. Втілення досягнень педагогічної науки в шкільну практику

Плануючи втілення в практику досягнень педагогічної науки, передбачають: підготовку науково – методичних рекомендацій і розробку необхідної документації для працівників школи; проведення інструктивно-методичних нарад з керівництвом школи і активом вчителів; розподіл функцій між всіма учасниками втілення; надання оперативної допомоги керівництву школи у плануванні і проведенні методичного навчання і самоосвіти вчителів з втілюваної проблеми; чітке виділення основних етапів втілення і пов’язаного з ним методичного навчання, щоб воно стало доступним для вчителів; проектування системи заходів морально-психологічного стимулювання працівників школи, які беруть участь у її втіленні; оперативний контроль за ходом втілення. виявлення типових труднощів і недоліків, внесення коректив до методичних матеріалів, аналіз результатів втілення в кінці навчального року і визначення нових перспектив роботи над цією темою.

41. Учнівський колектив: ознаки, типи, структура. Основні етапи розвитку колективу. Особистість і колектив

Колектив – це організована форма об’єднання людей на основі цілеспрямованої діяльності. Ознаки колективу: наявність суспільно значимої мети; щоденна спільна діяльність, спрямована на її досягнення, наявність органів самоврядування, встановлення певних психологічних стосунків між членами колективу. У школі є такі типи колективів: навчальні (класи, предметні гуртки); самодіяльні організації (хор гуртки та ін.)4 товариства (спортивне, книголюбів та ін.), тимчасові об’єднання. Функції колективу: організаторська, виховна, стимулювання. Етапи розвитку колективу: I. Постановка до вихованців педагогічних вимог, рішучих і зрозумілих. II. Вимоги педагога підтримуються частиною вихованців, актив ставить вимоги до товаришів і самих себе. III. Вимоги ставить колектив. Це досягається при згуртуванні вихованців в єдиній діяльності.

42. Виховання дітей у сім’ї. Основні проблеми сімейного виховання

Зміст сімейного виховання: моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.

Умови успішного сімейного виховання: а) сім’я – міцний і дружний колектив; б) інтереси сім’ї співпадають з інтересами суспільства; в) повна сім’я важлива умова успішного виховання дітей; г) єдність вимог з боку мами і тата; д) наявність у батьків почуття відповідальності за виховання дітей; е) атмосфера взаємного довір’я і дружби. Засоби сімейного виховання: а) вплив атмосфери сімейного життя, її трудового укладу, громадянської зрілості, культури; б) використання трудових традицій сім’ї; в) режим, обов’язки, вимоги, участь дітей у домашній роботі, піклування про навчальну діяльність школяра; г) організація дозвілля дітей. Основні проблеми сімейного виховання: неповна сім’я; погані житлові умови, недостатнє матеріальне становище, невміння батьків знаходити адекватні вікові дитини прийоми і методи виховання, узгодженість виховного впливу дорослих членів сім’ї.

43. Спільна виховна робота школи, сім’ї та громадськості

Піклування школи про виховання дітей в сім’ї здійснюється в таких напрямках:

- педагогічна освіта батьків: читання лекцій, відвідування вдома, консультації, ознайомлення батьків з педагогічною літературою, запрошення батьків на родинні свята в школі, сімейні вечори відпочинку та інше.

- залучення батьків до виховної роботи з дітьми: рада батьків, батьківські збори, батьківський комітет, залучення батьків до керівництва гуртками.

Напрямки діяльності громадськості по наданню допомоги школі і сім’ї у вихованні дітей: виділення матеріальної допомоги школярам; надання допомоги у обладнанні навчальних кабінетів, транспорту для здійснення екскурсій і участі у проведенні виховних заходів у школі, організація допомоги учням у навчанні. 44. Дитячі та молодіжні організації. Їх роль у вихованні особистості. Взаємодія із школою.

До національних патріотичних організацій відносять “Пласт” і “Сокіл”.

“Пласт”. Пластовий клич – СКОБ (сильно! красно! обережно! бистро!).

Завдання Пласту: проводити всебічне патріотичне самовиховання української молоді; розвивати моральні, духовні й фізичні прикмети української молоді.

“Сокіл”. Основні напрямки діяльності: вивчення і відродження кращих традицій “Сокола”, виховання члена товариства на ідеях свободи, рівності, доброти, національної і особистої гідності, шанування родинних зв’язків, працелюбності, взаємодопомоги і самодисципліни. 45. Поняття дидактики. Основні категорії дидактики. Дидактика і методики викладання окремих предметів.

Дидактика – галузь педагогіки, яка досліджує закономірності процесу навчання. Предметом дидактики є загальна теорія навчання усіх предметів.

Основні категорії дидактики: навчання, освіта, викладання (діяльність учителя у ході навчання), учіння (процес пізнавальної діяльності учнів) принципи, форми і методи і засоби навчання.

Особливості викладання окремих предметів вивчаються методиками окремих предметів. Дидактика відноситься до методики як теорія до практики. Крім цього вони відносяться одно до одної також як теорія до теорії., як дві взаємодіючі системи теоретичних знань у галузі педагогіки. Але методика і дидактика мають спільний об’єкт наукового дослідження – процес навчання. Методика виділяє в цьому об’єкті те, що є специфічним для навчання конкретного предмета зокрема. Дидактика ж досліджує закономірності навчання, що є спільними для різних предметів.

46. Методологічні засади процесу навчання. Рушійні сили

У навчальному процесі проявляються відомі закони філософії.

Рушійними силами навчального процесу є його суперечності:

- між постійно зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і загальним станом цього процесу, який потребує постійного вдосконалення;

- між досягнутим учнями рівнем знань умінь і навичок і тими, які потрібні для вирішення поставлених перед ними нових завдань;

- між фронтальним викладом матеріалу і індивідуальним характером його засвоєнням;

- між розумінням матеріалу вчителем і розуміння його учнями;

- між теоретичними знаннями і умінням використовувати їх на практиці.

Мистецтво вчителя полягає у виявленні і використанні цих суперечностей для активізації пізнавальної діяльності учнів.

47. Функції навчання та шляхи їх реалізації

Основні функції навчання: освітня, виховна, розвиваюча.

Освітні завдання уроку: забезпечити в ході уроку повторення (засвоєння, закріплення, застосування і т. п.) теорій, понять, законів тощо; сформувати (або продовжити формувати) загально навчальні вміння і навички; сформувати спеціальні вміння з даного предмету.

Виховні завдання уроку – сприяти в ході уроку формуванню основних світоглядних цілей, забезпечити вивчення в ході уроку праць письменників, учених, документів; сприяти вирішенню завдань трудового виховання і профорієнтації школярів; сприяти вихованню моральних якостей школярів; сприяти вихованню естетичних поглядів; сприяти вихованню гігієни та фізкультурних умінь та навичок.

Завдання розвитку мислення, волі, емоцій, навчальних інтересів, мотивів і здібностей школярів.

48. Процес навчання як система: компоненти процесу навчання і взаємодія між ними. Навчання як двобічний процес взаємообумовленої діяльності вчителя і учнів – викладання і учіння

Навчання, як один з видів людської діяльності має двосторонній характер, тобто складається з двох взаємозв’язаних процесів – викладання і учіння. У процесі навчання проходить взаємодія між учителем і учнем, а не просто вплив учителя на учня. Вчитель може безпосередньо навчати учнів або опосередковано – через систему завдань. Результативність навчання залежить: від стилю спілкування між учителем і учнем а також впливу оточуючого середовища.

Процес навчання складається з таких компонентів: цільовий, стимулююче – мотиваційний, змістовий, операційно – дійовий, контрольно – регулюючий, оціночно – результатив-ний (мета, завдання, зміст, методи, засоби, форми організації навчання, досягнуті результати).

49. Структура діяльності вчителя в навчальному процесі. Творчий характер діяльності вчителя

Роль учителя в навчальному процесі: Він виступає, передовсім як організатор і керівник пізнавальної діяльності учнів, створює умови, за яких учні можуть найбільш раціонально і продуктивно вчитися, виступає як джерело знань і умінь в навчальному процесі, надає допомогу, коли у учнів виникають труднощі, виступає в ролі державної особи, здійснює контроль за навчальною роботою учнів.

Щоб здійснювати процес викладання, вчителю необхідно знати мету школи і місце свого предмета в її реалізації; знати предмет, який викладає, володіти методикою викладання, знати учнів, вміти управляти процесом учіння.

Діяльність вчителя в процесі викладання включає в себе такі елементи: планування своєї діяльності (тематичне і поурочне), організація навчальної роботи, організація діяльності учнів, стимулювання активності учнів, здійснення поточного контролю, регулювання, корегування; аналіз результатів своєї діяльності.

50. Психолого–педагогічні основи навчально–пізнавальної діяльності учня

Учіння – це система пізнавальних дій учня, спрямованих на вирішення навчально – виховних завдань.

Передумови навчальної діяльності учня: наявність мети, яка стимулює учня до навчання; наявність фізіологічної і психологічної готовності до навчання; наявність бажання вчитися; наявність активності у процесі навчання, зосередження уваги на навчальній діяльності, наявність належного рівня розвитку. Сприятливі умови позитивного ставлення учнів до навчання: наукові знання викликають цікавість, вони практично значимі для учня в різних життєвих ситуаціях; навчальна діяльність викликає емоції, бажання долати труднощі, спробувати власні сили; колективний характер навчання; справедлива оцінка навчальних досягнень.

Внутрішній процес засвоєння нових знань включає такі ланки: сприймання – осмислення і розуміння – узагальнення – закріплення – застосування на практиці.

51. Види навчання та їх характеристика

В залежності від характеру організації процесу викладання і засвоєння знань, від специфіки побудови змісту навчального матеріалу і провідних методів і засобів навчання, що використовуються при цьому, можна виділити кілька основних видів навчання:

- пояснювально-ілюстративне – забезпечує швидке засвоєння навчальної інформації, міцне засвоєння знань умінь і навичок.

- проблемне навчання передбачає послідовне і цілеспрямоване висунення перед учнями пізнавальних завдань, які вони вирішують під керівництвом учителя і активно засвоюють нові знання.

- однією з різновидностей репродуктивного підходу до навчання є програмове навчання, суть якого полягає у дозуванні навчального матеріалу. Позитивним є виділення головного і істотного, забезпечення оперативного контролю за ходом засвоєння знань. Негативним є зведення ролі учителя до інструктора, відсутність можливості для розвитку творчості.

52. Загальна характеристика змісту освіти. Вдосконалення змісту освіти відповідно до вимог Закону України “Про освіту”

Зміст освіти – це система наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток особистості.

У державній програмі “Освіта” сформульовано найважливіші принципи реформ всієї системи освіти:

- демократизація освіти;

- гуманізація освіти;

- національна спрямованість освіти;

- неперервність освіти;

- неподільність навчання і виховання

53. Навчальні плани, програми, підручники та посібники національної школи та їх характеристика

Навчальний план – це документ, який визначає склад навчальних предметів, які вивчаються в даному навчальному закладі, їх розподіл, тижневу і річну кількість годин, що відводяться на кожний навчальний предмет, і, в зв’язку з цим, структуру навчального року.

Навчальна програма – документ, що визначає зміст і обсяг знань з кожного навчального предмета, умінь і навичок, які підлягають засвоєнню, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання.

Підручник – книга, що включає основи наукових знань з певної навчальної дисципліни у відповідності з цілями навчання, встановленими програмою і вимогами дидактики.

Навчальний посібник – книга, в якій матеріал розширює границі підручника, містить додаткові, найновіші і довідкові відомості.

54. Загальна, політехнічна та професійна освіта. Характеристика. Взаємозв’язки між ними

В залежності від мети і характеру підготовки учнів розрізняють загальну, політехнічну й професійну освіту.

Загальна освіта – сукупність основ науки про природу, суспільство, мислення, мистецтво, а також відповідних умінь і навичок, необхідних кожній людині.

Політехнічна освіта – сукупність знань про головні галузі і наукові принципи виробництва й озброєння загально технічними уміннями, необхідними для участі в продуктивній праці. Професійна освіта – сукупність знань, практичних умінь і навичок, необхідних для виконання роботи в певній галузі трудової діяльності. В навчальних планах професійно – технічних училищ є три цикли навчальних предметів: професійно – технічний, загально технічний і загальноосвітній. Між загальноосвітньою, політехнічною і професійною освітою існує тісний зв’язок.

55. Зміст освіти в зарубіжній школі

Характерним для змісту освіти в зарубіжних країнах є: інтеграція навчальних предметів на основі між предметних проектів; відбір навчального матеріалу на основі інтересів і безпосередніх потреб дитини; надання переваги або природничо – математичним предметам, або предметам гуманітарного циклу; диференціація навчання за змістом; деполітизація і деідеологізація навчального процесу.

56. Закономірності навчання, їх характеристика

Дидактика розглядає такі закономірності навчання:

- його виховуючий характер;

- обумовленість суспільними потребами;

- залежність від умов, в яких воно протікає;

- взаємозалежність процесу навчання, виховання і розвитку;

- взаємозалежність навчання і реальних навчальних можливостей учнів

- єдність методів і форм навчання.

Педагогіка розглядає такі принципи навчання:

- принцип науковості;

- систематичності і послідовності

- доступності;

- зв’язку навчання з життям;

- принцип свідомості і активності учнів;

- принцип наочності;

- міцності знань, умінь і навичок;

- індивідуального підходжу до учнів;

- принцип емоційності навчання.

57. Методи навчання, прийоми навчання. Підходи до класифікації методів навчання

Методом навчання називають спосіб впорядкованої взаємозв’язаної діяльності викладачів і учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти, виховання і розвитку в процесі навчання. Прийом навчання – це деталь методу.

Методи поділяють: а) за джерелами передачі і характером сприйняття інформації: словесні, наочні і практичні; б) у залежності від основних дидактичних завдань, які вирішуються на конкретному етапі навчання: методи оволодіння знаннями; формування умінь і навичок; застосування одержаних знань; закріплення; перевірки знань, умінь і навичок; в) у відповідності з характером пізнавальної діяльності учнів по засвоєнню змісту освіти виділяють такі методи, як пояснювально-ілюстративні. репродуктивні, проблемного викладу, частково-пошукові, дослідницькі. При цілісному підході виділяють: Методи організації та здійснення навчально–пізнавальної діяльності, методи стимулювання навчальної діяльності учнів, методи контролю і самоконтролю у навчанні.

58. Методи організації та здійснення навчально–пізнавальної діяльності. Класифікація. Характеристика

До цієї групи методів відносять словесні методи: розповідь – послідовне розкриття змісту нового матеріалу (виділяють художню, наукову, науково-популярну, описову розповідь); пояснення – словесне тлумачення понять, явищ, принципів дій приладів, слів, термінів; лекція – усний виклад навчального матеріалу, великого за обсягом, складного за логічною побудовою; бесіда – питально – відповідальний метод навчання (види бесід: вступна, повідомлююча, бесіда-повторення, контрольна, репродуктивна, евристична, катехізична); дискусія, диспут – суперечки на наукову чи суспільну тему, обговорення різних питань. Наочні методи: ілюстрування, демонстрування, та самостійне спостереження. Практичні методи: вправи – багаторазове повторення певних дій або видів діяльності, лабораторні, дослідні роботи .

59. Методи стимулювання навчальної діяльності учнів

Їх умовно можна поділити на дві групи:

а) методи формування пізнавальних інтересів учнів (використовуються прийоми, які викликають позитивні емоції – образність, цікавість, здивування, моральні переживання); стимулююча роль навчального матеріалу (створення ситуації новизни, актуальності); використання пізнавальних ігор; створення ситуацій успіху.

б) методи стимулювання обов’язку і відповідальності в навчанні – заохочення до виконання своїх обов’язків, привчання до виконання вимог, зауваження.

60. Методи контролю і самоконтролю у навчанні

Методи контролю – це сукупність методів, які дають можливість перевірити рівень засвоєння учнями знань, сформованості вмінь і навичок.

Метод усного контролю (індивідуальне, фронтальне та ущільнене усне опитування.

методи письмового контролю (письмові контрольні роботи, твори, перекази, диктанти, письмові заліки).

Тестова перевірка знань. Розрізняють дві групи тестів: розумової обдарованості (інтелекту) і навчальної успішності..

Самоконтроль і самооцінка є важливим способом морального і розумового самовдосконалення особистості Мета самоконтролю як у попередженні помилок, так і у їх виправленні.

61. Засоби навчання та їх характеристика

До засобів навчання відносять:

- слово вчителя – для передачі знань, слово і дія - для формування умінь і навичок.

- підручник – служить учню для відновлення в пам’яті повторення і закріплення знань, одержаних на уроці.

- технічні засоби навчання (ТЗН) включають: дидактичну техніку (кінопроектори, діапроектори, телевізори, відеомагнітофони тощо).

- важливим засобом навчання в сучасних умовах є комп’ютер, який у освіті може мати чотири напрямки використання: як об’єкт вивчення, як засіб навчання, як складова частина управління освітою, як елемент методики наукових досліджень.

62. Вибір і оптимальне поєднання методів навчання. Оптимізація процесу навчання

Оптимальний вибір методів і засобів навчання передбачає врахування:

мети і завдань уроку;

- обсягу і складності навчального матеріалу;

- мотивації навчання і активності учнів;

- рівня підготовленості учнів і їх працездатності;

- віку учнів;

- сформованості навчальних умінь і навичок;

- навчальної тренованості і витривалості;

- часу навчання;

- матеріально – технічної бази;

- застосування методів і засобів на попередньому уроці;

- типу і структури уроку;

- взаємин між учителем і учнями;

- рівня підготовки учителя.

63. Методи навчання в зарубіжній теорії і практиці

у зарубіжній школі превалюють: використання дослідницьких, експериментальних, пошукових методів навчання; застосування комп’ютерної і обчислювальної техніки та інших ТЗН, наочності; використання рольової та ділової гри; вирішення конкретних ситуацій; самостійна робота з книгою, комп’ютером.

64. Форми організації навчання. Загальна характеристика

Форма організації навчання – це зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі.

Класно-урочна система навчання полягає в тому, що навчальна робота проводиться з групою учнів однакового віку і рівня підготовки (клас). протягом певного часу і за встановленим розкладом (у формі уроку).

Позитивним у класно-урочній системі навчання є: керівна роль вчителя, зміна видів занять, можливість використання різних методів навчання, забезпечення активності учнів, раціональне використання часу, забезпечення послідовного, систематичного вивчення матеріалу.

Недоліками є: вчитель в процесі навчання розраховує на середнього учня; ніхто з учнів не може “спішити” відповідно до своїх можливостей, важко здійснювати індивідуальний підхід до учнів.

65. Урок – основна форма організації навчання

Загальна характеристика. Типологія (класифікація) уроків. Макро- і мікроструктура уроків. Характеристика уроків окремих типів.

Урок – така форма організації навчання, при якій навчальні заняття проводяться вчителем з групою учнів постійного складу, одного віку і рівня підготовки протягом певного часу і відповідно до розкладу.

Тип уроку залежить від дидактичної мети. В дидактиці розрізняють такі типи уроків: урок засвоєння нових знань; урок формування умінь і навичок; урок застосування одержаних знань, умінь і навичок; урок узагальнення і систематизації знань; урок перевірки, оцінки і корекції знань, умінь і навичок; комбінований урок. Кожен тип уроку має свою структуру, тобто склад (з яких елементів складається), послідовність (в якій послідовності ці елементи входять в заняття, зв’язок (як вони між собою пов’язані).

66. Підготовка вчителя до уроку

Загальна підготовка до викладання предмета вимагає: вивчення учнів класу, стилю викладання у цьому класі вчителів, докладне вивчення змісту навчального матеріалу, планування навчальної роботи, підготовка матеріальної бази. Підготовка до конкретного уроку включає:

- формулювання теми;

- формулювання освітньої, виховної і розвиваючої мети;

- підбір конкретного матеріалу по темі;

- визначення структури вибраного типу уроку;

- визначення методики і прийомів на всі фази уроку;

- підготовка дидактичних засобів і матеріалів;

- визначення форми контролю і оцінки знань, умінь і навичок;

- правильний розподіл часу;

- складання конспекту або плану уроку;

- перевірку своєї готовності до уроку;

- перевірку готовності до уроку учнів.

При підготовці до уроку вчитель складає тематичний і поурочний план.

92. Вивчення, узагальнення і поширення передового педагогічного досвіду

Педагогічний досвід – сукупність знань, умінь і навичок, здобутих учителем в процесі навчально-виховної роботи.

Передовий педагогічний досвід – це творче, активне засвоєння і реалізація вчителем у практику роботи засобів і принципів педагогіки з урахуванням конкретних умов, особливостей дітей, учнівського колективу і особи вчителя.

Шляхи виявлення передового педагогічного досвіду: щоденні спостереження, наради, семінари-практикуми, конференції.

У практиці склалися такі форми і методи втілення передового досвіду: усні повідомлення результатів вивченого, узагальнення передового педагогічного досвіду у виступах педагогів у школі, на нарадах, курсах, письмові повідомлення результатів вивченого, узагальнення досвіду у формі різних статей, брошур, монографій, влаштування стендів в методкабінетах.

68. Шляхи підвищення ефективності уроку в сучасній школі

Для підвищення ефективності уроку слід дотримуватись таких правил: керувати пізнавальною діяльністю учнів на основі закономірностей і принципів навчання; напруженою, досконало організованою і результативною пізнавальною діяльністю учнів; творчим, нестандартним підходом до розв’язання нестандартних завдань; диференційованим підходом до окремих груп учнів; ефективним використанням кожної хвилини навчального заняття; атмосферою демократизму, змагання діловитості.

69. Вправи як засіб формування умінь і навичок. Види вправ і їх характеристика

Найважливішим засобом формування вмінь і навичок є вправи.

Вимоги до вправ: цілеспрямованість, систематичність, тривалість, різноманітність і постійність.

Види вправ:

- підготовчі, мета яких підготувати учня до сприйняття нових знань і способів їх застосування на практиці;

- вступні – сприяють процесу засвоєння нового матеріалу;

- пробні – перші завдання на застосування тільки що засвоєних знань;

- тренувальні, спрямовані на засвоєння учнями навичок у стандартних умовах (за зразком);

- творчі – за своїм змістом і методами виконання наближаються до ситуацій, які можуть виникнути в житті;

- контрольні – мають головним чином навчальний характер (письмові, графічні, практичні).

70. Форми організації навчальної діяльності учнів на уроці (індивідуальна, парна, групова, фронтальна)

При індивідуальній формі організації навчальної діяльності вчитель особливо враховує тих учнів, для яких пояснення може бути незрозумілим, індивідуалізовує домашнє завдання, проводить вибіркову перевірку зошитів.

Організація парної роботи полягає в допомозі сильного слабким і взаємодопомозі.

Групова робота на уроці полягає у спільних зусиллях учнів по вирішенню поставлених учителем завдань: спільне планування роботи, обговорення, взаємодопомога і співпраця, взаємоконтроль і взаємо оцінка. Групову роботу організовують при виконанні лабораторних і практичних робіт.

При фронтальній формі вчитель ставить перед всім класом проблемне завдання, яке учні вирішують спільними силами. вчитель керує колективним пошуком учнів, спрямовує їх пізнавальну активність.

71. Вимоги до уроку

Основні традиційні вимоги до уроку:

- організаційні (чіткість, раціональне використання часу, обладнання, дисципліна).

- дидактичні (чіткість навчальних завдань, освітня і виховна мета, оптимальний зміст. раціональні методи, дотримання принципів навчання);

- психологічні (врахування психологічних особливостей учнів, психічного стану вчителя та учнів, настрою вчителя);

- етичні (рішучість, вимогливість, принциповість, справедливість, тактовність);

- гігієнічні (температура, освітленість, працездатність, перевтома).

72. Нестандартні і нетрадиційні уроки. Характеристика

Цікавими для теорії і для практики є нестандартні і нетрадиційні уроки. Суть їх полягає в такому структуруванні змісту і форм, яке викликало б насамперед інтерес в учнів і спряло їхньому оптимальному розвитку і вихованню. До нестандартних і нетрадиційних уроків слід віднести інтегровані, міжпредметні, театралізовані уроки, уроки з різновіковим складом учнів та інші.

Інтегрованими називають уроки, які мають на меті подати матеріал кількох тем блоками.

Міжпредметні – уроки, які ставлять за мету “спресувати” споріднений матеріал кількох предметів.

Театралізовані уроки проводять для підвищення емоційного стану учнів, образного мислення. фантазії, уяви.

Уроки з різновіковим складом мають на меті подати блоками матеріал одного предмету, що за програмою вивчається в різних класах.

73. Позаурочні форми організації навчання (організаційні форми навчання): семінарські заняття, практикуми, факультативи, екскурсії, гуртки, консультації. Види та характеристика

До позаурочних форм навчання належать:

- семінарські заняття, які проводяться у старших класах, можуть бути таких видів: розгорнута бесіда; доповідь –обговорення; коментоване читання; розв’язок задач.

- практикум – учні самостійно виконують практичні і лабораторні роботи, застосовують знання, вміння і навички.

- факультативні заняття – це ланка, яка з’єднує урок і позакласні заняття і є сходинкою переходу від засвоєння предмету до вивчення науки.

- екскурсії можуть бути програмними і позапрограмовими, тематичними і комбінованими, ботанічними, зоологічними, географічними і т.д.

- гуртки можуть бути предметними, технічними, спортивними секціями.

- консультація: індивідуальна, групова.

74. Домашня навчальна робота учня: вимоги до організації, характеристика видів

Вимоги до домашньої роботи:

- своєчасне повідомлення домашнього завдання на уроці;

- систематична перевірка домашнього завдання;

- створення умов для виконання домашнього завдання;

- подолання перевантаженості учнів домашньою навчальною роботою;

- обмеження в часі самопідготовки: 1 клас – до 1 год.; 2-3 клас – до 1, 5 год.; 4-5 клас – до 2 год.; 6 –7 клас до 2, 5 год.; 8 клас до 3; 9-11 клас - до 4.

Види домашніх завдань:

- робота з текстом підручника;

- завдання по виконанню різноманітних вправ і розв’язуванню задач;

- виконання письмових і графічних робіт;

Можуть бути і такі завдання: прочитати статтю, спостерігати якесь природне явище, зробити дослід.

75. Оптимізація домашньої навчальної роботи. Наукова організація праці учня

Для оптимізації домашньої навчальної роботи слід дотримуватися такої методики:

- продумана система домашніх завдань, а не випадкова їх послідовність;

- визначення змісту домашнього завдання;

- визначення часу на ознайомлення учнів з домашнім завданням;

- завдання подається при повній увазі всіх учнів;

- зміст завдання має бути зрозумілий усім;

- провести інструктаж по виконанню домашньої роботи;

Шляхи оптимізації домашньої роботи: комплексне планування завдань освіти, виховання і розвитку учнів; вибір учнями оптимальних методів і прийомів навчальної роботи; індивідуалізація і диференціація домашньої роботи; навчання школярів методів і прийомів навчальної роботи; виховання у школярів пізнавальних потреб, формування мотивів учіння.

76. Контроль успішності учнів: сутність, основні види

Контроль – це компонент навчального процесу, який полягає в перевірці його результативності.

Функції контролю: освітня, діагностична, виховна, розвиваюча, стимулююча, управляюча, оцінююча.

За місцем у навчальному процесі розрізняють такі види контролю:

- попередній – проводиться в основному з діагностичною метою;

- поточний – здійснюється у повсякденній навчальній роботі і виражається в систематичних спостереженнях учителя за навчальною діяльністю учнів на кожному уроці;

- періодичний – виявлення і оцінка знань і умінь учнів, засвоєних протягом кількох уроків. з метою виявити, наскільки учні добре володіють певною системою знань;

- підсумковий це перевірка рівня засвоєння знань, умінь і навичок за тривалий період (чверть, семестр). основна форма підсумкового контролю – заліки та екзамени.

78. Оцінка результатів навчально–пізнавальної діяльності учнів. Критерії і норми оцінок. 12 – бальна система оцінювання навчальних досягнень учнів

Основні вимоги до перевірки і оцінки успішності: індивідуальний характер; систематичність; достатня кількість даних для оцінки; тематична спрямованість; об’єктивність, умотивованість оцінки; єдність вимог вчителів; оптимальність; всебічність.

Критерії оцінки: обсяг, повнота знань, глибина знань, міцність знань. оперативність знань, уміння викласти знання, якість умінь і навичок.

За умов 12-бальної системи виокремлено 4 рівні навчальних досягнень учнів: початковий – 1-3 бали (відповідь фрагментарна, характеризується початковими уявленнями про предмет); середній – 4-6 балів (учень відтворює основний навчальний матеріал, виконує завдання за зразком); достатній 7-9 балів (учень знає істотні ознаки понять, явищ, вміє робити висновки); високий - 10-12 балів (знання учня є глибокими, міцними, узагальненими і системними).

79. Диференційоване навчання в школі

Навчально-виховний процес, який враховує типові індивідуальні особливості учнів, прийнято називати диференційованим, а навчання за таких умов – диференційованим навчанням.

Види диференціації:

- за здібностями – паралельні класи від найсильніших до найслабших за рівнем знань;

- за відсутністю здібностей: учні, що не встигають з тих чи інших предметів, групуються в класи в яких ці предмети вивчаються за заниженим рівнем;

- за майбутньою професією: навчання дітей в художніх, музичних школах та ін.;

- за інтересами учнів: навчання в класах чи школах з поглибленим вивченням фізики, математики, хімії, інших предметів;

- за талантами дітей.

80. Проблема навчання обдарованих учнів та шляхи її вирішення

Існує кілька типів індивідуальної обдарованості: раціонально - мислительний (необхідний вченим, політикам); образно-художній (дизайнери, художники, письменники); раціонально-образний (історики, філософи, учителі); емоційно-почуттєвий (режисери, літератори).

Формами роботи з обдарованими дітьми можуть бути групові та індивідуальні заняття з ними на уроках і в позаурочний час, факультативи. Зміст навчальної інформації для цих учнів має доповнюватись науковими відомостями, які вони можуть одержати в процесі виконання додаткових завдань. У методах навчання мають переважати самостійна робота, частково-пошуковий і дослідницький підходи до засвоєння знань. Домашні завдання таким учням мають носити творчий характер.

81. Причини неуспішності учнів. Шляхи подолання неуспішності

Основні ознаки неуспішності учнів.

- Наявність прогалин у фактичних знаннях і спеціальних для даного предмету вміннях. котрі не дозволяють охарактеризувати суттєві елементи понять, що вивчаються, а також здійснити необхідні практичні дії.

- Наявність прогалин у навичках навчально-пізнавальної діяльності, які знижують темп роботи настільки, що учень не може за відведений час оволодіти необхідним обсягом знань, умінь і навичок.

- Недостатній рівень розвитку та вихованості особистісних якостей, котрі не дозволяють учню виявляти самостійність, наполегливість, організованість та інші якості, необхідні для успішного навчання.

У процесі подолання неуспішності усувають прогалини в навичках навчальної праці, долають прогалини в розвитку мислення школярів, долають негативне ставлення учнів до навчання, усувають прогалини в знаннях учнів, долають причини щодо неуспішності.

82. Оптимізація процесу навчання

Оптимізація процесу навчання – це таке управління, яке організовується на основі всебічного врахування закономірностей, принципів навчання, сучасних форм і методів навчання, а також особливостей даної системи, її внутрішніх і зовнішніх умов з метою досягнення найефективнішого функціонування процесу з точки зору заданих критеріїв.

До критеріїв оптимізації навчання належать:

- ефективність процесу навчання;

- якість навчання;

- оптимальність витрат часу та зусиль вчителів і учнів.

Найбільш типовий підхід до вибору оптимального варіанту вивчення навчального матеріалу:

аналіз змісту навчального матеріалу;

аналіз пізнавальних можливостей учнів;

самоаналіз можливостей педагога;

конкретизація цілей і завдань навчання;

конкретизація змісту навчального матеріалу

83. Наукові основи внутрішкільного управління. НОП в школі

Вимоги до внутрішкільного контролю: індивідуальний характер; систематичність; раціональність; всебічність і різноманітність форм; об’єктивність, диференційований підхід; єдність вимог осіб, що здійснюють контроль.

Види внутрішкільного контролю:

класно-узагальнюючий: рівень знань і вихованість учнів, якість викладання в класі, якість роботи класного керівника, виконання батьками своїх обов’язків;

фронтальний: стан викладання окремих предметів у всіх класах або в окремих;

тематичний: робота всього колективу над якоюсь проблемою;

персональний: якість викладання окремого учителя;

оглядовий: стан шкільної документації ; дисципліни.

Методи внутрішкільного контролю: спостереження, перевірка документації; опитування, тестування.

84. Керівництво навчально–виховною роботою школи

Керівництво навчально-виховною роботою здійснюють:

директор школи: персонально відповідає перед державою за всю діяльність школи, за організацію і якість навчально-виховної роботи, якість знань і поведінку школярів, фінансово-господарський стан і техніку безпеки в школі.

заступник директора з навчальної роботи: організовує і контролює хід навчання школярів, їх загальноосвітню і трудову підготовку, всебічний розвиток і поведінку; виконання навчальних планів і програм; керівництво методичною роботою;

заступник директора з виховної роботи: організовує позакласну виховну роботу і дозвілля школярів, надає допомогу класним керівникам.

помічник директора по господарській частині: відповідає за збереження шкільних будов і майна, матеріальне забезпечення навчального процесу, санітарний стан школи, протипожежну охорону, правильну організацію роботи обслуговуючого персоналу. 85. Рада школи, зміст і організація її роботи.

До складу ради школи входять педагоги, батьки і учні. Збирається вона 4-5 раз на рік для вирішення важливих для школи проблем:

1. Стан навчальної та виховної роботи в школі (вересень);

2. Стан навчальної та виховної роботи в окремому класі (грудень);

3. Затвердження структури та штатного розпису школи на навчальний рік (Лютий);

4. Організація літнього відпочинку дітей та працевлаштування випускників (червень).

86. Педагогічна рада школи, зміст і організація її роботи.

До складу педагогічної ради школи входять педагоги. Вона збирається 4-5 разів на рік і на своїх засіданнях розглядає такі питання:

1. Стан викладання окремих предметів, та завдання його щодо поліпшення;

2. Про роботу методичних об’єднань в школі та шляхи її вдосконалення;

3. Про початок чи закінчення навчального року;

4. Про стан виховної роботи в школі;

5. Поро атестацію педпрацівників.

На педагогічну раду можуть бути винесені і інші питання, що стосуються навчально-виховного процесу в школі.

87. Планування роботи школи

Під час планування роботи школи слід дотримуватись таких принципів: науковість, реальність і оптимальність заходів, що плануються, соціальна детермінація, що передбачає формування в учнів необхідних суспільству моральних правових та інших цінностей.

Річний план школи має такі розділи: аналіз роботи школи за попередній навчальний рік; завдання на новий навчальний рік; здійснення загальної середньої освіти і підвищення якості навчально-виховного процесу; позакласна і позашкільна робота; спільна робота школи, сім’ї і громадськості; методична робота школи; робота педагогічної ради школи; управління школою і внутрішній контроль; санітарно-оздоровча робота; організаційно-господарська робота.

Поточне планування охоплює: плани роботи вчителів (тематичні і поурочні), класних керівників (на півріччя), директора школи і його заступників (на тиждень), учнівських гуртків і організацій, розкладу навчальних і позакласних занять і заходів.

88. Особливості внутрішкільного контролю

Види внутрішкільного контролю:

фронтальний: стан викладання окремих предметів у всіх класах або в окремих;

тематичний: робота всього колективу над якоюсь проблемою;

персональний: якість викладання окремого учителя;

оглядовий: стан шкільної документації ; дисципліни.

Методи внутрішкільного контролю: спостереження, перевірка документації; опитування, тестування.

89. Шкільна документація

До шкільної документації належать:

Річний план школи, що має такі розділи: аналіз роботи школи за попередній навчальний рік; завдання на новий навчальний рік; здійснення загальної середньої освіти і підвищення якості навчально-виховного процесу; позакласна і позашкільна робота; спільна робота школи, сім’ї і громадськості; методична робота школи; робота педагогічної ради школи; управління школою і внутрішній контроль; санітарно-оздоровча робота; організаційно-господарська робота.

90. Роль методичної роботи в підвищенні рівня професійної компетентності вчителя

Методична робота в школі спонукає кожного вчителя до роботи над вдосконаленням свого фахового рівня; сприяє взаємному збагаченню членів педагогічного колективу педагогічними знахідками; дає можливість молодим вчителям вчитися педагогічної майстерності у старших і більш досвідчених колег; забезпечує підтримання в педколективі духу творчості, прагнення до пошуку.

Завдання методичної роботи: підвищення наукового рівня вчителя, підготовка до засвоєння ним змісту нових програм і технологій їх реалізації, постійне ознайомлення з досягненнями психолого-педагогічних дисциплін і методик викладання; вивчення і втілення у шкільну практику передового педагогічного досвіду; творче виконання перевірених рекомендацій; надання кваліфікованої допомоги як у питаннях теорії, так і у практичній діяльності.

91. Основні форми методичної роботи в школі

До основних форм методичної роботи в школі належать:

1. індивідуальна самоосвіта;

2. Групові та масові форми методичної роботи:

- відкриті уроки, основною метою яких є підвищення майстерності всіх вчителів;

- взаємо відвідування (відвідування уроків у старших колег і навпаки;

- предметні комісії.

3. Інші форми методичної роботи: виробничі наради; науково-практичні конференції; педагогічні читання; школи передового досвіду; педагогічний кабінет; курси перепідготовки; методологічний семінар.

94. Наукова організація праці вчителя (НОП вчителя)

Наукова організація педагогічної праці – це система здійснення науково обґрунтованих заходів, спрямованих на систематичне вдосконалення педагогічної праці і її умов, тобто на забезпечення максимальної ефективності навчання і виховання учнів при раціональному використанні часу, сил і засобів як педагога так і учнів.

Наукова організація праці вчителя включає в себе такі важливі вміння: працювати, безперервно вдосконалюючи прийоми і методи праці; вчитися тому, як треба працювати, і вчити тому вмінню інших; безперервно вдосконалювати і раціонально використовувати умови праці.

У загальному комплексі проблем слід виділити три проблеми, що становлять її основу:

економія і раціональне використання часу;

створення і раціональне використання сприятливих умов праці і відпочинку;

максимальне піклування про здоров’я і всебічний розвиток всіх учасників трудового процесу.

Питання до екзамену з педагогіки

1. Педагогіка як наука про виховання. Предмет педагогіки та її основні категорії. Народна педагогіка : принципи ,зміст , методи і форми виховання.

2. Методологічні засади педагогіки.

3. Структура педагогіки, її зв’язки з іншими науками. Завдання педагогіки.

4. течії зарубіжної педагогіки. Їхні методологічні основи.

5. Особистість. Індивідуальність. Розвиток і формування особистості.

6. Виховання як провідний фактор розвитку і формування особистості.

7. Роль спадковості і середовища в розвитку і формуванні особистості.

8. Рушійні сили і закономірності розвитку особистості.

9. Роль діяльності, активності і спілкування в розвитку і формуванні особистості.

10. Вікова періодизація розвитку особистості.

11. Зарубіжні теорії розвитку і формування особистості.

12. мета виховання, її об’єктивний характер. Ідеал національного виховання.

13. Основні напрямки всебічного розвитку особистості, їхні завдання.

14. Програма виховання.

15. Мета виховання у зарубіжній педагогіці.

16. Загальна характеристика логіки і методів науково – педагогічного дослідження.

17. Процес виховання, його специфіка, структурні елементи, рушійні сили.

18. Етапи процесу виховання. Управління процесом виховання.

19. Самовиховання як вищий етап процесу виховання. Прийоми самовиховання.

20. перевиховання, його функції, етапи, принципи.

21. Результати процесу виховання, їх контроль і можливості виміру. Критерії вихованості. Психолого – педагогічне вивчення учня і колективу.

22. Шляхи підвищення ефективності процесу виховання.

23. закономірності процесу виховання.

24. Характеристика принципів виховання.

25. Характеристика основних напрямів змісту виховання.

26. Розумове виховання. Культура розумової праці. Форми підготовки учнів до самоосвіти. Структурні елементи культури навчальної праці.

27. Моральне виховання школярів. Його завдання, зміст, основні форми.

28. Трудове виховання. Система професійної орієнтації учнів: завдання, зміст, етапи.

29. Естетичне виховання учнів: завдання, зміст, методика.

30. Фізичне виховання: зміст, форми, методика. Формування у школярів здорового способу життя.

31. Основні шляхи реалізації змісту виховання та їх характеристика.

32. Методи та прийоми виховання: сутність, класифікація, характеристика..

33. Умови оптимального вибору і ефективного застосування методів виховання.

34. Позакласна та позашкільна виховна робота: завдання, зміст, принципи організації.

35. Розмаїття масових, групових та індивідуальних форм виховної роботи.

36. Позашкільні установи, завдання і зміст їх роботи.

37. Робота класного керівника: сутність, завдання, зміст, форми і методи діяльності.

38. Планування роботи класного керівника. Види планів.

39. Психолого – педагогічне вивчення особистості учня і учнівського колективу: програма, методи, принципи.

40. Народна педагогіка: принципи, зміст, методи і форми виховання дітей.

41. Учнівський колектив: ознаки, типи, структура. Основні етапи розвитку колективу. Особистість і колектив.

42. Виховання дітей у сім’ї. Основні проблеми сімейного виховання.

43. Спільна виховна робота школи, сім’ї та громадськості.

44. Дитячі та молодіжні організації. Їх роль у вихованні особистості. Взаємодія із школою.

45. Поняття дидактики. Основні категорії дидактики. Дидактика і методики викладання окремих предметів.

46. Методологічні засади процесу навчання. Рушійні сили.

47. Функції навчання та шляхи їх реалізації.

49. Структура діяльності вчителя в навчальному процесі. Творчий характер діяльності вчителя.

50. Психолого – педагогічні основи навчально – пізнавальної діяльності іучня.

51. Види навчання та їх характеристика.

52. Загальна характеристика змісту освіти. Вдосконалення змісту освіти відповідно до вимог Закону України “Про освіту”.

53. Навчальні плани, програми, підручники та посібники національної школи та їх характеристика.

54. Загальна, політехнічна та професійна освіта. Характеристика. Взаємозв’язки між ними.

55. Зміст освіти в зарубіжній школі.

56. Закономірності навчання, їх характеристика.

57. методи навчання, прийоми навчання. Основні підходи до класифікації методів навчання та їх характеристика.

58. Методи організації та здійснення навчально – пізнавальної діяльності. Класифікація. Характеристика.

59. Методи стимулювання навчальної діяльності учнів.

60. Методи контролю і самоконтролю у навчанні.

61. Засоби навчання та їх характеристика.

62. Вибір і оптимальне поєднання методів навчання. Оптимізація процесу навчання.

63. методи навчання в зарубіжній теорії і практиці.

64. Форми організації навчання. Загальна характеристика.

65. Урок – основна форма організації навчання. Загальна характеристика. Типологія (класифікація) уроків. Макро- і мікроструктура уроків. Характеристика уроків окремих типів.

66. Підготовка вчителя до уроку.

67. Тематичне і поурочне опитування.

68. Шляхи підвищення ефективності уроку в сучасній школі.

69. Вправи як засіб формування умінь і навичок. Види вправ і їх характеристика.

70. Форми організації навчальної діяльності учнів на уроці (індивідуальна, парна, групова, фронтальна).

71. Вимоги до уроку.

72. Нестандартні і нетрадиційні уроки. Характеристика.

74. Домашня навчальна робота учня: вимоги до організації, характеристика видів.

75. Оптимізація домашньої навчальної роботи. Наукова організація праці учня.

76. Контроль успішності учнів: сутність, основні види.

78. Оцінка результатів навчально – пізнавальної діяльності учнів. Критерії і норми оцінок. Облік результатів навчально – пізнавальної діяльності учнів. 12 – бальна система оцінювання навчальних досягнень учнів.

79. Диференційоване навчання в школі.

80. Проблема навчання обдарованих учнів та шляхи її вирішення.

81. Причини неуспішності учнів. Шляхи подолання неуспішності.

82. Оптимізація процесу навчання.

83. Наукові основи внутрішкільного управління. НОП в школі.

84. Керівництво навчально–виховною роботою школи.

85. Рада школи, зміст і організація її роботи.

86. Педагогічна рада школи, зміст і організація її роботи.

87. Планування роботи школи.

88. Особливості внутрішкільного контролю.

89. Шкільна документація.

90. Роль методичної роботи в підвищенні рівня професійної компетентності вчителя.

91. Основні форми методичної роботи в школі.

92. Вивчення, узагальнення і поширення передового педагогічного досвіду.

93. Втілення досягнень педагогічної науки в шкільну практику.

94. Наукова організація праці вчителя (НОП вчителя).

95. Проблема формування НОП в учнів.

96. Дидактичні пошуки вчителів – новаторів.

97. Досвід роботи авторських шкіл.

98. Самовиховання як засіб професійної підготовки майбутніх вчителів.

99. Педагогічне спілкування.

100. Нові освітні технології: модульно–рейтингова, індивідуалізації та диференціації.