Особливості формування навичок кольоротворення на уроках образотворчого мистецтва в початкових класах

Зміст

Вступ

Розділ 1. Колір як мистецька та психолого-педагогічна проблема

1.1 Поняття кольору та його основні властивості

1.2 Особливості відчуття і сприймання кольору у молодшому шкільному віці

1.3 Кольоротворення в системі естетичного виховання школярів

Розділ 2. Формування навичок кольоротворення у процесі експериментального дослідження

2.1 Шляхи формування навичок кольоротворення

2.2 Методика експериментального дослідження

2.3 Результати дослідницько-експериментальної роботи

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Розбудова системи освіти, її докорінне реформування мають стати основою відтворення інтелектуального, духовного потенціалу народу, виходу вітчизняної науки на світовий рівень, відродження національної культури, становлення державності та демократизації суспільства в Україні. Існуюча в Україні система освіти перебуває в стані, що не задовольняє вимог, які постають перед нею в умовах розбудови державності, культурного та духовного відродження українського народу. Це виявляється передусім у невідповідності стандартів освіти запитам особистості, суспільним потребам, у знеціненні соціального престижу освіченості та інтелектуальної діяльності.

Державна національна програма “Освіта (Україна, ХХІ ст.) ” визначає головну мету - визначення стратегії створення життєздатної системи навчання і виховання для досягнення високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації.

Система освіти в сучасних умовах є основним механізмом успадкування культурного надбання новими поколіннями. У зв’язку з цим особливо важливого значення набувають питання культурного розвитку та естетичного виховання школярів. Але формування естетичної культури неможливе без якісних змін у свідомості людини, відношенні її до мистецтва. Завдання набагато складніше - необхідно сформувати в них уміння творити прекрасне в повсякденній праці, в міжлюдських стосунках (В.О. Сухомлинський, М.Г. Стельмахович).

Сучасні спостереження дають підстави вченим зробити висновок, що колористична безграмотність сучасного працівника приводить до практичної необхідності здолати бар’єр на шляху до якості в різних галузях промисловості. Часто нездоланною перепоною в багатьох напрямках виробництва є чисто фізична сліпота до кольору, його тональності, насиченості відтінку. У зв’язку з цим академік С.В. Вавілов писав: “Володіння кольоровим баченням надзвичайно підвищує цінність зорового сприймання. Кольорове бачення дає можливість дуже швидко і по-новому розрізняти предмети і елементи середовища”.

Кольорове бачення людини - явище унікальне і закономірне. Проблематика, пов’язана з даним явищем, постійно привертає увагу вчених. Сьогодні вже зрозуміло, що розкрити це складне явище, розглядаючи його лише на якомусь одному рівні (фізичному, фізіологічному, психологічному, естетичному) практично неможливо. Потрібно розглядати систему цілісно і теоретичні концепції апробувати в педагогічному процесі художньо-естетичного розвитку молодших школярів.

Окремі педагоги-ентузіасти (Б. Нєменський, А. Мелік-Пашаєв, В. Щербаков, Б. Юсов та інші) намагалися працювати в даному напрямку, але педагогічні дослідження в галузі художнього розвитку школярів належної підтримки не знайшли. Ситуація радикально міняється, образотворче мистецтво як предмет гуманітарно-естетичного циклу, в сучасній педагогічній науці все частіше стає об’єктом переосмислення і експериментального вивчення.

Переглядаються застарілі і створюються більш досконалі програми, посібники з даного предмета (Л. Малиновська, В. Ввільчинський, П. Сензюк, В. Костенко, Л. Зеленіна), методика його викладання збагачується новими науково-теоретичними і практичними висновками і дослідженнями. Однак в практичній діяльності загальноосвітніх шкіл використовуються далеко не всі можливості мистецтва, зокрема роль кольору в образотворчій діяльності молодших школярів недостатньо розглядалася в Україні.

Послідовної систематизованої розробки даної проблеми немає. Таким чином, значимість кольору як одного з найважливіших засобів образотворчої діяльності школярів, розвитку кольорового бачення та сприймання, відсутність дослідження специфіки навчання школярів основ колористики дають підставу вважати тему даного дослідження актуальною, що й спричинило вибір теми дипломного дослідження.

Об’єкт дослідження - процес художньо-естетичного виховання молодших школярів засобами образотворчого мистецтва.

Предмет дослідження - психолого-педагогічні умови та їх вплив на формування в молодших школярів знань, умінь і навичок з кольоротворення в процесі образотворчої діяльності.

Мета дослідження полягає у визначенні та теоретичному обгрунтуванні, експериментальній перевірці психолого-педагогічних умов формування знань і умінь з колористики в молодшому шкільному віці.

Гіпотеза дослідження: оптимізація знань та вмінь молодших школярів з основ кольорознавства можлива тільки в процесі цілеспрямованого навчання, забезпеченого відповідними психолого-педагогічними умовами, що дають можливість сформувати систему, спрямовану на формування перцептивних дій і виходу їх на рівень збагаченого (художнього) сприймання кольору з подальшою інтеграцією в контексті практичної творчої діяльності.

Відповідно до поставленої мети та гіпотези визначені завдання дослідження:

Розкрити сутність та основні властивості кольору.

Показати можливості образотворчого мистецтва у розвитку відчуття кольору в учнів початкових класів.

Обґрунтувати методичні розвитку відчуття кольору у процесі образотворчої діяльності молодших школярів.

Визначити вплив експериментальної методики на результативність процесу естетичного виховання молодших школярів.

Для розв’язання поставлених завдань і перевірки гіпотези використано адекватні авторському задуму методи дослідження: аналіз та узагальнення теоретичних даних, представлених у методичній літературі, вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду, спостереження, бесіди, педагогічний експеримент.

Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.

Розділ 1. Колір як мистецька та психолого-педагогічна проблема

1.1 Поняття кольору та його основні властивості

Поетапність формування знань та вмінь з основ колористики молодших школярів в образотворчій діяльності передбачає розгляд поняття кольору як складного багаторівневого утворення, що формується на різних рівнях її прояву. На кожному з рівнів відбувається взаємодія компонентів діяльності від пізнавального (або когнітивного) до діяльнісного і від афективного до творчого, тому можна поділити цей процес на три етапи.

Перший етап передбачає активізацію сенсорного розвитку дітей, оскільки із сприймання предметів і явищ починається процес пізнання світу, а також формуються елементи естетичних знань у свідомості молодших школярів.

Другий етап спрямований на формування естетичного сприймання учнів, досвіду художнього сприймання і базується на інтеграції сенсорного та морально-естетичного аспекту у свідомості та діяльності.

Складовими досвіду художнього сприймання є вміння спостерігати та диференціювати властивості предметів (колір, форма) і явищ, осмислювати та узагальнювати художній матеріал; досвід ціннісно-орієнтаційної спрямованості (домінуючі мотиви вибору цінностей); досвід оцінної діяльності (здатність оцінити ступінь досконалості тих чи інших аспектів мови художнього твору шляхом аналізу композиційної структури та засобів образного вираження (колір, лінія, пластика, уміння диференційовано виявити їх характеристику).

Різноманітні предмети навколишньої дійсності відрізняються один від одного не тільки матеріалом, величиною та формою, а й кольором. Отже, колір - це одна з невід'ємних ознак будь-якого предмета, причому дуже мінлива [37, 41].

Зміна тону, насиченості кольору предметів залежить від кількості і величини частинок вологи й пилу в повітрі, які утруднюють проходження кольорових променів і впливають на зміну кольору.

У чистому повітрі небо й віддалені предмети здаються більш синіми, у вологому чи похмурому - сірими. Сприймання кольору предмета залежно від освітлення й оточення можна простежити, уважно розглядаючи жовте яблуко. Так, жовтий колір яблука на фіолетовому фоні буде найяскравішим, теплим, тоді як на оранжевому або червоному фоні буде здаватися більш холодним і менш чітким. Уміння бачити кольори, розпізнавати їхні відтінки допомагає нам не тільки правильно передавати колір предметів у малюнках, а й створювати прекрасне в житті.

Подібно до музики кольори викликають у людей різні емоції, впливають на настрій та працездатність. Тому останнім часом приділяється велика увага раціональному фарбуванню приміщень у житлових будинках і на виробництві [17, 47].

Велике психологічне навантаження виконує колір у лікарнях, шкільних класах, навчальних кабінетах і т.д. Виявилось, що чорний колір гнітюче діє на школярів, тому гігієністи запропонували фарбувати дошку не в чорний, а темно-зелений колір і писати на ній жовтою або жовтогарячою крейдою. Гігієністи стверджують також, що холодний білий колір - символ чистоти і суворого порядку - розпорошує увагу і швидше спричинює втому, тому деякі віддають перевагу блакитним, блідо-зеленим або сірим тонам [11, 96]. Наведені вище приклади показують, що колір у природі і в житті людини відіграє величезну роль.

Наука, яка вивчає колір та його властивості - кольорознавство, допомагає нам ознайомитися з кольором у природі, його особливостями, закономірностями та ін. [32, 17].

У кольорознавстві є свої закони, які слід вивчати, щоб застосовувати їх в навчанні та житті. З фізики відомо, якщо пропустити білий сонячний промінь через скляну тригранну призму, він розкладеться на білій поверхні на сім кольорів спектра у такій послідовності: червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій і фіолетовий.

Аналогічне розкладання сонячного проміння спостерігаємо і на небі, коли там сяє веселка. Придивившись, можна помітити, що між кольорами веселки немає різкої межі, вони плавно переходять один з одного, створюючи безліч відтінків [1, 196].

Кольори спектра можна розмістити у кольоровому крузі, чистота кольорів якого допомагає визначати насиченість багатьох кольорів різних відтінків. В лабораторних умовах у спектральному крузі виділяють три основних промені: червоний, жовтий, синій. Між основними променями можна побачити так звані похідні, що утворилися внаслідок злиття двох, поряд розміщених основних: червоного і синього - фіолетовий, синього і жовтого - зелений, жовтого й червоного - оранжевий. Зібравши всі кольорові промені спектра в один, дістанемо білий.

Білий промінь утворюється і при злитті трьох основних променів (червоного, жовтого і синього) або їхніх поєднань: червоного і зеленого (поєднання жовтого з синім), жовтого і фіолетового (поєднання червоного з синім), синього і оранжевого (поєднання червоного з жовтим). Промінь спектра, який потрібно доповнити до другого променя, щоб мати білий, називається взаємодоповнювальним променем.

Взаємодоповнювальні кольори в крузі визначають проведенням діаметра через відрізки червоного, синього чи жовтого кольору. Для червоного кольору взаємодоповнювальний - зелений, для синього - оранжевий, для жовтого - фіолетовий і навпаки. Отже, у кольоровому крузі кожному з теплих тонів відповідає діаметрально протилежний холодний тон.

Колір фарб лише близький до яскравості й чистоти променів спектра. Фарби при змішуванні часто дають інші кольори, ніж кольорові промені. Тому спектр, переданий фарбами відповідних кольорів, тільки близький до природного [8, 63].

Якщо виконаний фарбами спектральний круг швидко повертати навколо центральної осі, то видно не білий, а мутнувато-білий (сірий) круг. Чистий білий колір можуть дати під час повертання тільки прозорі, світлові промені.

Спектр зображують у вигляді кольорових смуг, що плавно зливаються, або у вигляді круга, поділеного на сектори відповідно до кількості кольорових променів спектра [1, 54].

Учнів початкових класів ознайомлюють з шістьма кольорами спектрального круга, трьома основними і трьома похідними.

Якщо спектр розділити на 12 частин, то дістанемо більше відтінків похідних кольорів, що залежать від відстані їх до основних променів.

Кольоровий круг можна поділити на дві частини: теплі кольори - червоно-жовті, які нагадують колір вогню, сонячного світла, та холодні кольори - синьо-зелені й фіолетові, які нагадують колір води, льоду, далини, місячного світла.

Найтеплішим кольором є оранжево-червоний, а найхолоднішим - синій. Ці кольори й допомагають, коли їх порівнювати один з одним, визначати, який колір тепліший, а який холодніший. Так, оранжевий колір тепліший, ніж жовтий, але холодніший, ніж оранжево-червоний. Холодний фіолетовий колір тепліший за синій, але холодніший за пурпуровий (в якому більше червоного); в спектральному крузі він ближче до оранжево-червоного.

Оскільки навчання основам колористики базується на формуванні сприймання кольору в довкіллі, творах мистецтва, практичній роботі з кольором, значну увагу слід приділити працям психологів, яким належать теоретичні та практичні дослідження психологічних закономірностей та особливостей розвитку школярів (П.П. Блонського, Л.С. Виготського, Г.С. Костюка, А.А. Люблінської, С.А. Рубінштейна, А.В. Запорожця та інших). Це дозволяє розглянути психологічну сторону процесу сприймання молодшими школярами відповідно до їх вікового розвитку. Формування навичок перцептивних дій у процесі оволодіння системами колірних еталонів та тональними рядами розглядається як база збагаченого художнього сприймання кольору в довкіллі та в складних структурних утвореннях (мистецькі твори), яка інтегрована в творчу діяльність.

Тобто, це дає підставу для розгляду навчання колористиці з лінії “сприймання-творення".

Сучасна психологія (Б.Г. Ананьєв та інші) виділяє в кольоровому зорі три якісних рівні: сенсорний (відчуття), перцептивний (сприймання), аперцептивний (уява).

Рухомість сприймання визначає такі його рівні:

1) одержання інформації про об’єкт (модель);

2) характеристика виділених об’єктів сприймання;

3) співвідношення сприйнятої інформації з минулим досвідом (порівняння, виявлення вивченого, визначення непізнаного);

4) оцінка сприйнятої інформації;

5) вивчення інформації з виявленням образного значення;

6) передування майбутньої дії (формування задуму).

Це визначає характер сприймання, який залежить від мети і, в свою чергу, робить даний процес цілеспрямованим.

Велику роль у даному процесі відіграє націлення на сприймання. Суть наці-лення в даному випадку полягає у формуванні цілеспрямованого сприймання, при цьому ми керувались положенням про роль націлення (Д.А. Узнадзе).

Значну роль в організації та керівництві процесом сприймання кольору ми відводимо вчителю, його професійній майстерності, вмінню створити сприятливий клімат в аудиторії, допомогти учневі в організації сприймання в такій мірі, щоб він дійсно пізнав його суть, властивості.

Тобто, вчителю необхідно врахувати, що всяке пізнання є творчість, і елемент творчості закладений у будь-якому акті сприймання.

Кольори поділяються на хроматичні і ахроматичні. "Хрома" по-грецькому означає колір. Ахроматичні кольори - білий, сірий, чорний. Хроматичні кольори всі інші: жовтий, оранжевий, червоний, синій, зелений, фіолетовий, коричневий [25, 51].

Хроматичні кольори мають такі властивості: колірний тон, насиченість, світлоту. Колірний тон - це відмітна властивість кольору. Всі теплі і холодні кольори і всі відтінки цих кольорів належать до колірного тону [16, 52].

Світлота - це ступінь послаблення кольору. Діти про світлоту кажуть: блідий - значить колір дуже світлий, близький до білого, трішки забарвлений. Світлота характеризується порівнянням даного хроматичного кольору з ахроматичним. Хроматичні кольори відрізняються різною світлотою по відношенню один до одного. Наприклад, всі жовті, жовто-оранжеві, жовто-зелені кольори світліші, ніж червоний, синій, фіолетовий. Отже, жовті кольори найсвітліші.

Найтемнішими кольорами (серед хроматичних) будуть сині і фіолетові. Один і той самий колір може мати різну світлоту: синій - темний, блакитний - світлий, фіолетовий - темний, бузковий - світлий, крім того, ще є проміжні кольори. Максимально насичені кольори - кольори спектру. Насиченість кольору змінюється при додаванні до нього чорної фарби - колір втрачає свою яскравість, стає сіруватим (погашеним), а при додаванні білил - білястим [18, 60].

Хроматичні кольори також відрізняються один від одного за світлотою, наприклад, краплак темніший від червоної кіноварі, а лимонний кадмій світліший за неї. Хроматичні кольори відрізняються за кольоровим тоном, тобто за ознакою, яку мають на увазі, називаючи колір жовтим, зеленим, синім, червоним і т.д. [27, 32]. Шкалою кольорових тонів є спектр, у якому завжди зберігається одна й та сама послідовність кольорів.

Із семи кольорів спектру виділяють три головні кольори, яких не можна дістати з інших кольорів. Це жовтий, синій і червоний. У різних кількісних співвідношеннях ці три кольори дають можливість здобути велику кількість кольорів і відтінків, з допомогою яких у живописі передають кольорове багатство навколишнього світу [1, 114].

Ахроматичні кольори мають одну властивість - світлоту, у них немає кольору і колір ненасичений, вони можуть бути світлими і темними в різному ступені. Найкраще це видно в сірих кольорах, у яких можна бачити найсвітліший, близький до білого, і найтемніший, близький до чорного, сірий колір. Білих і чорних кольорів також багато. Сніг, який тільки випав, біліший від крейди, цинкове білило світліше від свинцевого; чорний оксамит темніший від чорного сукна тощо.

Якщо будь-який хроматичний колір будемо змішувати з сірим кольором, однаковим з ним за світлотою, то діставатимемо нові кольори того ж тону, але такі, у яких цей хроматичний колір буде все менше й менше помітним, тобто змінюватиметься його насиченість. Щоб змінити не тільки яскравість, а й світлоту хроматичного кольору, треба домішувати до нього білий колір [32, 21].

Кольори поділяються на теплі і холодні. Теплими є ті, в яких переважають жовті і коричневі кольори, в холодних - сині і фіолетові. Наприклад, червоний, оранжевий, жовтий, червоно-оранжевий, жовто-оранжевий - теплі кольори. Холодні: синій, блакитно-зелений, синьо-фіолетовий. Проте в старших класах вже можна ознайомити учнів з тим, що найтепліший червоний колір може мати холодний відтінок. Наприклад, колір редиски має холодний синій відтінок, колір помідора, моркви - теплі відтінки. Будь-який холодний колір може мати теплі відтінки.

Щоб визначити гармонійні поєднання кольорів, треба знати пари кольорів на кольоровому крузі, які взаємно доповнюють один одного (рис).

Рис. Взаємодоповнюючі пари кольорів

Якщо взаємодоповнювальні кольори розмістити парами, то вони дадуть найбільш яскраві, контрастні поєднання теплих і холодних кольорів. Контрастне поєднання кольорів широко використовують там, де потрібно передати найяскравіше поєднання кольорів, а саме у станковому і декоративному живописі. Змішування взаємодоповнювальних кольорів на палітрі дає сірий колір. У кольорознавстві всі кольори поділяють на хроматичні (гр. - колір), барвисті, та ахроматичні, безбарвні. До хроматичних кольорів належать всі кольори спектра і їхні відтінки (червоний, оранжевий, жовтий та ін)" до ахроматичних - кольори, відсутні в спектрі (білий і різні відтінки сірого, чорний) [1, 32-33].

Ахроматичні кольори відрізняються один від одного тільки ясністю, тобто один з них світліший, а інший темніший. Якщо ахроматичний колір має ледь помітний синюватий, червонуватий чи інший відтінок, він є хроматичним. Хроматичні кольори характеризуються трьома ознаками: кольоровим тоном, ясністю і насиченістю. Всі якості кольору, які є в природі, можна визначити через ці три основні ознаки.

Кольоровий тон - відмітна ознака кольору. Всі теплі і холодні кольори і відтінки їх належать до кольорового тону (червоний, жовтий, синій, зелений, жовто-зелений і т.д.) [32, 52].

Ясність - властивість кольору бути більш чи менш яскравим (світлим). Вона визначається ступенем наближення даного кольору до білого. Хроматичні кольори відрізняються різною ясністю стосовно один до одного. Так, жовті кольори - найсвітліші, а сині і фіолетові серед хроматичних кольорів - найтемніші.

Насиченістю (або інтенсивністю) кольору називається ступінь чистоти даного кольорового тону, тобто ступінь відмінності хроматичного кольору від ахроматичного тієї ж самої ясності. Максимально насичені кольори - кольори спектра. Насиченість кольору змінюється, коли його змішують з чорною фарбою або білилами: колір втрачає свою яскравість, стає сіруватим (тьмяним). Якщо в хроматичному кольорі є сірий колір (розбавлений чорний), він ненасичений, спокійний. Картини багатьох художників виконано не тільки чистими насиченими тонами (наприклад, "Лютнева блакить" І. Грабаря, "Кінець зими" К. Юона та ін.), а й ненасиченими, сіруватими тонами, що диктувалось композиційним задумом художників, темою картини. Так, картину "Проводи покійника" художник В. Перов виконав сірими, ненасиченими тонами.

Характеризуючи кольоровий тон, насиченість і ясність, можна правильно визначити колір будь-якого предмета, якість кольору, його зв’язок з іншими кольорами [7, 96].

Одночасне порівняння предметів за трьома ознаками кольору (кольоровим тоном, насиченістю та ясністю) є методом визначення світлотіньових і кольорових відношень.

У роботі фарбами, особливо в декоративному і тематичному малюванні, велике значення має уміння гармонійно поєднувати кольори. Поєднання кольорів може бути контрастним і близьким за кольором та тоном [36, 12].

Щоб визначити гармонійне поєднання кольорів, використовують кольоровий круг, який поділена на 12 частин. У ньому пари взаємодоповнювальних кольорів (контрастне поєднання) перебувають на одному діаметрі, тобто вони розміщені один від одного через п'ять кольорів. Так, для оранжево-червоного кольору взаемодоповнювальним є синьо-зелений, для жовто-зеленого - червоно-фіолетовий і т.д.

Яскраве гармонійне поєднання з трьох кольорів у крузі визначається розміщенням їх через три кольори один від одного. Так, приємно поєднуються оранжевий, зелений і фіолетовий кольори; синьо-зелений, жовто-оранжевий і червоно-фіолетовий [57, 112].

Поєднання з чотирьох кольорів визначається розміщенням один від одного їх у крузі через два кольори. Так, у крузі червоний колір поєднується з жовто-оранжевим, зеленим і синьо-фіолетовим.

Гармонійне поєднання кольорів залежить від кількісного співвідношення кольорів. Так, на зеленому фоні невелика червона пляма сприймається приємно, надаючи більшої ясності обом кольорам. Зелений колір на червоному фоні дає неприємне, різке кольорове поєднання.

Гармонійному поєднанню сприяє урівноваженість теплих і холодних кольорів. Відомо, що теплі кольори добре сприймаються поряд із темними, а холодні - поряд із світлими. Якщо треба виділити певний колір, його оточують менш насиченими і яскравими [47, 35].

Часто в образотворчій діяльності виникає потреба у використанні спокійного поєднання кольорів. Тоді користуються більш близькими за спектральним кругом поєднаннями та поєднаннями з однієї гами кольорів.

1.2 Особливості відчуття і сприймання кольору у молодшому шкільному віці

Образ сприймання є відображення, але не дзеркальне, а творча реконструкція предмета (об’єкта) у свідомості людини. Діалогічність спілкування є безперечною умовою реалізації естетичного досвіду у процесі педагогічного спілкування. Здатність учителя будувати спілкування не “від себе", монологічно, а від того, хто навчається (В.А. Кан-Калик) з опорою на суб’єктивний досвід учня з метою викликати психологічну реакцію, яка сприяла б його внутрішньому збагаченню) передбачає володіння вчителем навичками комунікативності. Це дає змогу практично реалізувати набуті знання та вміння, а також у безпосередньому контакті з дітьми збагачувати і власний досвід спілкування. Це дає можливість створювати “ситуації уподібнення" (Б.М. Нєменський), ігрові моменти, які виявляють “інтерес” в учнів до теми уроку.

У процесі “сприймання-творення” розв’язання завдань емоційно-образного вираження мовою кольору, виникає необхідність оволодіння такими навичками операціональної діяльності мислення, як аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, порівняння, конкретизація та систематизація. Це дасть можливість розширити спектр володіння колірними еталонами, системами, удосконалить навички диференціації кольорів у процесі сприймання кольору як у довкіллі, так і в складних структурних утвореннях (живописних композиціях), сформує базу для реалізації кольору, як засобу емоційно-образного виразу.

Недооцінка оволодіння молодшими школярами засадами аналітико-синтетичної діяльності у процесі аналізу творів мистецтва, об’єктів довкілля допускається частиною вчителів і методистів, породжує серйозні труднощі в організації занять з формування сприймання кольору при аналізі картин, призводить до неусвідомлення дітьми кольору як виражального засобу. Активно використовуючи вікову сенситивність дитини до кольорових вражень, учитель повинен у ранньому віці розвивати здібність до створення виразних кольорових рішень, тобто реалізувати колір, як мову емоційно-образного вираження власних вражень.

Дослідження (В.С. Мухіної, А.А. Мелік-Пашаєва) показали, що потенціалом здібностей до сприймання та використання кольору володіє багато дітей, які не змогли виявити їх відразу “в готовому вигляді". За допомогою спеціальних завдань, ігрових вправ їх можна успішно розвивати.

Розглядаючи процес образотворчої діяльності молодших школярів, І.П. Глинська, відповідно до експериментальних даних, враховуючи наявність неоднорідної структури здібностей, ділить дітей відповідно до їх нахилів до образотворчої діяльності на три групи. За цим поділом діти з вираженою графічною обдарованістю складають першу групу, діти з домінуючим живописним началом, тобто краще відчувають колірні відношення, складають другу групу. Діти третьої групи мають у рівній степені виражені як графічні, так і живописні здібності. Враховуючи вищесказане, пропоновані завдання повинні мати індивідуальний підхід до різної структури здібностей, тобто навчати дітей з вираженою графічною стороною відчуттю сприймати і активно реалізувати колір як засіб вираження.

Розробляючи систему умов психолого-педагогічного впливу на навчання молодших школярів основ колористики, ми розглядаємо процес формування знань та вмінь з колористики як складну структурну систему, яка характеризується взаємодією всіх її компонентів (мотиваційного, змістовного, цільового, операційно-діяльнісного, оціночно-результативного), елементів кожного окремо взятого компонента та рівнів художнього сприймання (перцептивного, аналітичного, асоціативного, творчого). Вирішення даної проблеми вимагає від учителя виділити основні умови навчання молодших школярів колористики в образотворчій діяльності, а саме:

поетапність формування перцептивного, аналітичного, асоціативного, творчого рівнів художнього пізнання;

актуалізація процесів самопізнання, самовиховання і самооцінки;

діалогічність процесів педагогічної взаємодії вчителів та учнів;

варіативність форм та методів організації навчально-пізнавальної діяльності.

Проте, в цьому плані виникають проблеми. Хоча діти приходять у школу з достатньо розвинутим відчуттям (спостерігається висока гострота зору і слуху, орієнтуються в кольорах), їхнє сприймання в навчальній діяльності зводиться лише до називання і впізнавання форми і кольору.

Особливо у першокласників відсутній систематичний аналіз сприйнятих властивостей і якостей предметів.

Третій етап втілює творчий підхід до процесу педагогічного спілкування з учнями.

Отже, реалізація творчих можливостей школярів залежить від ефективності процесу спілкування вчителя й учня. Цей процес забезпечує не лише вміння творчо застосувати одержані знання на етапах сприймання натури, творів мистецтва, виконання вправ, але й формування основних творчих можливостей учнів, до яких належать: ініціативність, самостійність, винахідливість, уява, фантазія, оригінальність та нестандартність мислення.

Об’єктивно один і той же результат засвоєння знань та вмінь, навіть при високій кінцевій його продуктивності, може бути досягнутий за рахунок різної пізнавальної активності школярів. В одному випадку засвоєння забезпечується в основному відтворюючою виконавською діяльністю.

У молодшому шкільному дитинстві відбувається перехід від застосування таких предметних зразків, які є результатом узагальнення особистого сенсорного досвіду, до використання загальноприйнятих сенсорних еталонів. Сенсорні еталони - це вироблені людством уявлення про основні варіанти кожного виду властивостей і відношень: кольори, форми, розміри предметів, їх розташування у просторі, висота звуків тощо [38, 22]. Наприклад, при сприйнятті форми еталонами служать уявлення про геометричні фігури (коло, квадрат, трикутник тощо), при сприйнятті кольору - уявлення про основних сім кольорів спектра, при сприйнятті простору - уявлення про напрями (ліворуч, праворуч, попереду, позаду), при сприйнятті часу (вчора, сьогодні, завтра).

З поширенням дійових зв'язків дитини з зовнішнім світом її аналізатори вдосконалюються, підвищується їхня здатність розрізняти властивості навколишніх предметів і явищ. Це стосується абсолютно всіх відчуттів [45, 23]. Так, немовля розрізняє лише світлі і темні кольори, а в 4-5 місяців уже може розрізняти і основні кольори. Відчуття в дітей раннього і дошкільного віку розвиваються переважно в процесі ігрової діяльності. Маніпулюючи з предметами, діти в процесі гри пізнають їх колір, величину, вагу, форму, звучання. У період від 3 до 7 років у дитини надзвичайно швидко розвиваються зорові, слухові, дотикові і рухові відчуття. Велику роль у цьому процесі відіграє мова, яка допомагає дітям не тільки розрізняти окремі властивості предметів, а й сприймати їх, фіксувати в своїй пам'яті.

Необхідні умови для опанування загальноприйнятих еталонів уперше створюються у продуктивних видах діяльності. Коли перед дитиною ставлять завдання відтворити на малюнку, конструкції, аплікації той чи інший предмет, вона старається зіставити особливості цього предмета з особливостями наявного матеріалу. Ускладнення продуктивних видів діяльності веде до того, що дитина поступово засвоює все нові еталони, форми і кольори та приблизно до 4-5 років опановує порівняно повний їх набір [51, 121].

Швидкий сенсорний розвиток дитини в молодшому шкільному віці призводить до того, що молодший школяр має достатній рівень розвитку сприймання: у нього високий рівень гостроти зору, слуху, орієнтації на форму і колір предмета [53, 40]. Спочатку дитину приваблює сам предмет і в першу чергу його зовнішні яскраві ознаки. Зосередитись і детально розглянути всі особливості предмета та виділити в ньому головне, суттєве діти ще не можуть. Ця особливість проявляється і в процесі навчальної діяльності. Так, вивчаючи математику, учні не можуть проаналізувати і правильно сприйняти цифри 6 і 9.

У молодших школярів суттєво змінюється зоровий і дотиковий вибір заданої фігури серед інших фігур, про що свідчить зменшення часу, потрібного на зоровий і дотиковий їх пошук [59, 57]. Результати виконання ними завдань на вибір форм поліпшуються під впливом перцептивного тренування в зоровій диференціації форм фігур. При цьому не тільки зменшується час на пошук фігур, але й звужується діапазон індивідуальних відмінностей у виконанні таких завдань.

У процесі тренування помітно підвищується рівень перцептивного розрізнення форм і кольору об'єктів. Проте у першокласників трапляються труднощі в сприйманні форми та її відображенні. Деякі з них допускають помилки в зображенні фігур, написанні букв чи цифр. Спостерігається, що в одних дітей швидко проходять такі особливості у сприйманні і відтворенні об'єктів, а в деяких вони впливають на труднощі у письмі і читанні [51, 124].

Робота вчителя завжди повинна бути спрямована на розвиток уміння учнів аналізувати, порівнювати властивості предметів, виділяти суттєве. Необхідно вчити дітей зосереджувати увагу на предметах навчальної діяльності незалежно від їх зовнішньої привабливості. Все це призводить до розвитку довільності, усвідомленості, а разом з тим і до іншої вибірковості сприймання - вибірковості за змістом, а не за зовнішньою привабливістю. Вже під кінець 1 класу школяр уміє сприймати предмети відповідно до потреб та інтересів, які виникають у процесі навчання, і свого попереднього досвіду. Вчитель продовжує вчити учнів "технології" сприймання, показує прийоми огляду чи прослуховування, порядок виявлення особливостей [41, 37]. Усе це стимулює дальший розвиток сприймання. З'являється спостереження як спеціальна діяльність, розвивається спостережливість як риса характеру.

Найбільш доступними для молодших школярів сенсорними еталонами є геометричні форми (квадрат, трикутник, коло) та кольори спектра. Сенсорні еталони формуються в діяльності. Ліплення, конструювання, малювання найбільше сприяють прискоренню сенсорного розвитку.

У дітей в процесі розвитку підвищується гострота зору і кольоровідчування, значно зростає точність оцінок кольору предметів. У молодших школярів сприймання стає довільним, цілеспрямованим і категорійним процесом. Сприймаючи нові для них предмети і явища, учні прагнуть відносити їх до певної категорії об'єктів [63, 17]. Особливості сприймання молодших школярів виявляються у виконанні завдань на вибір об'єктів з певної сукупності. Вибираючи предмети, вони орієнтуються здебільшого на їх колір та форму. В одних випадках за характерну ознаку предмета вони беруть форму, а в інших - колір. Чим старші учні початкових класів, тим більша роль у їх сприйманні належить формі. Зростає і точність розрізнення кольору предметів.

Про якісні зміни сприймань у школярів, передусім зорового, можна робити висновки з даних про те, як вони сприймають предмети в утруднених умовах (наприклад, при поступовому збільшенні їх освітленості). У таких умовах процес сприймання подовжується, що дає можливість простежити утворення перцептивних образів [13, 26].

В учнів третіх класів удосконалюється робота аналізатора, підвищується їх чутливість до різних властивостей предметів. Точність розрізнення кольорів і кольорових відтінків, наприклад, збільшується на 45% порівняно з учнями перших класів. Про удосконалення в молодших школярів розрізнення кольорів свідчать дані виконання ними завдань на їх диференціацію та вибір. Дівчатка краще диференціюють предмети за кольором, ніж хлопчики. Під впливом навчання удосконалюється диференціація кольорів як у хлопчиків, так і у дівчаток. У дітей збільшується кількість слів, якими вони означають кольори та їх відтінки (блідо-рожевий, світло-зелений тощо) [25, 32]. Розвивається здатність диференціювати відтінки освітленості об'єктів. В учнів третіх класів вона зростає в 1,8 разу порівняно з першокласниками. У молодших школярів спостерігаються індивідуальні відмінності в здатності диференціювати кольорові тони та їх відтінки, словесно їх визначати.

Розрізнення молодшими школярами кольорів, їх відтінків залежить не тільки від вікових особливостей дітей, а й від робіт, які проводять дорослі. Так, японські вчителі надають особливої уваги розвиткові кольорової чутливості учнів. У цій країні є своєрідна колористична грамота. Вона, на думку японських психологів і педагогів, дає змогу ширше і глибше розвивати не тільки органи чуття, а й мислення і творчі можливості дітей. Завдяки увазі японських учителів і батьків до кольори стичної грамоти дітей, молодші школярі уміють розрізняти близько 36 кольорів, а в 7 класі - до 240 кольорів. У японських школах з першого класу програмою передбачені такі заняття, які звуться "милуванням". У гарну погоду відміняються уроки, й учні ідуть спостерігати, милуватись красою природи [39, 26].

Швидкими темпами розвивається в дітей здатність розрізняти відтінки хроматичних кольорів. Дані показують, що помилки в розрізненні відтінків хроматичних кольорів з віком досить різко зменшуються. Так, якщо чотирилітки роблять в середньому 70% помилок, діти 5-6 років - 50%, то семилітки лише 10% [53, 21].

Дитина, яка приходить до школи, має вже досить розвинені відчуття. У процесі шкільного навчання їх розвиток триває. Наприклад, за період від 6 до 14 років гострість зору учнів підвищується на 60%; здатність розрізняти кольори з 7 до 10 років - на 45%, а з 10-12 років - на 60%. Цьому особливо сприяє те, що з 10 років діти починають навчатись малювати фарбами під керівництвом вчителів-фахівців, хоч відповідна підготовка до цієї діяльності була розпочата ще з дошкільного віку [41, 9].

Учитель на кожному уроці при викладі матеріалу повинен давати нормальне навантаження для всіх органів чуття дітей: зору, слуху, дотику. Важливо, щоб діти не тільки прослухали той чи інший матеріал, а й самі його почитали, записали, змалювали. Для вдосконалення та розвитку відчуттів слід широко використовувати наочні посібники, колекції, гербарії, організовувати екскурсії, прогулянки із спеціальними завданнями [36, 56]. Треба широко запроваджувати уроки, виховуючи в дітей здатність розрізняти звуки, уроки з малювання фарбами з натури, розвиваючи в дітей кольорочутливість, окомір і гостроту зору.

Дальше вдосконалення відчуттів відбувається в процесі розвитку зображальної (образотворчої) діяльності, більш складної за своєю будовою.

1.3 Кольоротворення в системі естетичного виховання школярів

Уміння відчувати красу і створювати красу роблять життя людини осмисленим, багатим і яскравим. Хороші книги, музика, твори образотворчого мистецтва, які довелося прочитати, почути, побачити, наповнюють радістю і смислом наше життя. Прагнення до прекрасного в природі, у людських стосунках, у побуті, розуміння краси творчої праці - природна властивість людини.

Прекрасне не тільки приносить насолоду, радує, захоплює. Воно "облагороджує і підносить людину, надихає її на високі почуття і думки, на великі справи і подвиги. Чудовий світ звуків і кольорів, чарівність поезії, краса природи, краса вчинків та справ людини відкриваються тому, хто має допитливий розум і загострені почуття, хто багато читає, спостерігає, думає, переживає" [68, 16].

Предмети естетичного циклу - читання, образотворче мистецтво, музика забезпечують учням елементарні знання і навички практичної творчості, естетичної поведінки [40, 18-19]. У позакласній роботі естетичне виховання проводиться в різних творчих об'єднаннях учнів, творчих об'єднаннях школярів, у художніх гуртках, студіях, клубах, театрах тощо. Сприяють естетичному вихованню учнів екскурсії на природу, вечори і ранки, присвячені творчості видатних українських і зарубіжних мистців, виставки, свята та інше.

Естетичне сприймання творів мистецтва спрямоване на формування у школярів естетичної культури, тобто здатності до повноцінного сприймання, правильного розуміння прекрасного у мистецтві і дійсності, прагнення й уміння будувати своє життя за законами краси. Завдання і зміст художньо-естетичного виховання визначаються обсягом поняття "естетична культура", що у своєму змістовому просторі містить розвиток естетичних смаків, почуттів, потреб, знань, ідеалів; вироблення художньо-естетичних умінь та творчих здібностей [60, 65].

Мистецтво є найбільш повним і концентрованим виразом прекрасного в житті й засобом формування естетичної культури людини. Художнє пізнання дійсності поряд з науковим є важливим засобом відображення і пояснення дійсності, могутнім знаряддям естетичного виховання людей.

В естетичних уявленнях дітей значне місце займає природа, суспільне життя, меншу роль відіграють твори мистецтва і праця. Це пояснюється тим, що вчителі, надмірно аналізуючи твори мистецтва, інколи руйнують цим виховний вплив самого образу. З віком розширюються джерела уявлень дітей [26, 107].

Естетичні уявлення дітей багаті, різноманітні і реалістичні за своїм змістом. У них проявляється безпосередність естетичних переживань, залежність цих уявлень від суджень дорослих людей, що оточують дитину, детермінованість їх умовами життя, вихованням і знаннями дитини.

У працях психологів і методистів [19; 26; 40; 48; 60; 65; 68] з'ясовуються особливості естетичних сприймань, уявлень, суджень і художньо-творчої діяльності учнів. Але, на жаль, здебільшого вони не знаходять свого застосування в практичній роботі вчителів, які їх не знають. У літературі з питань естетичного виховання недостатньо описано особливості естетичного розвитку учнів молодшого шкільного віку. Тому вчителі не можуть ефективно використати рекомендовані методи.

Чим досконаліший твір мистецтва, тим більшу насолоду може він дати людині. Але глибина насолоди залежить від готовності до сприймання творів мистецтва. Якщо естетичну насолоду людина переживає регулярно, то ці переживання стають важливим фактором її життя [56, 31].

Естетичне сприймання сприяє розвитку емоційної сфери, оскільки кожне естетичне явище викликає емоції радості, захоплення, піднесення, а твори мистецтв - складні почуття, переживання [65, 126]. Здатна до естетичного сприймання людина не зашкодить ні природі, ні продукту праці, бо в ньому також закладена краса. Людина, яка не байдужа до прекрасного, прагне й сама бути красивою як зовні, так і в думках, вчинках, поведінці.

Під час естетичного сприймання мистецького твору у школяра може виникнути відчуття нескінченності, безмежності життя, його розмаїття. У такі хвилини переживається найвищий духовний стан - відчуття єдності себе і всього, що існує в світі. Ці переживання допомагають зрозуміти цінність будь-яких елементів життя, що сприяє формуванню гуманістичного компонента духовності [68, 124].

Дослідження доводять, що розвиток емоційного компонента - запорука ефективності формування естетичного сприймання у молодших школярів. Тут діє психологічна закономірність, яка виявляється в усіх аспектах життя дитини: її вабить те, що колись викликало чи викликає позитивні емоції [48, 34]. Отже, якщо процес естетичного сприймання організований таким чином, що дитина переповнена приємними переживаннями, можна бути впевненими, що в неї з'явиться бажання знову зустрітися з прекрасним. А багаторазове переживання різноманітних естетичних емоцій, які завжди позитивні, сприяє формуванню естетичної потреби, що становить основу для подальшого розвитку естетичної складової духовності.

Сила і тривалість естетичних почуттів залежить від знань, від розвитку особистості. Так, почуття захоплення живописом у людини міцнітиме і зростатиме у міру розширення її художньої освіти.

Естетичні почуття - це реалізація-відповідь суб'єкта на той вплив, який на нього справляє об'єкт, що існує поза ним, що естетичні почуття тісно пов'язані з органами чуття (зір, слух) і не мислимі без них. Тривалість естетичного почуття зумовлена фізіологічними властивостями організму: "коли в людини від перевтоми зникає охота дивитись на прекрасне, не може не зникнути і потреба естетичної насолоди цим прекрасним" [22, 138]. Може статися перенасичення естетичного почуття. Естетичне почуття маловимогливе, вільне від матеріального інтересу, тобто практичного погляду на предмет.

Естетичне сприймання - це активна діяльність, і залишається нею лише при тій умові, коли воно дає, за висловом К.Д. Ушинського, "світлу радість", "те особливе почуття, що подібне до безкорисливої радості, і до захоплення, яке називається естетичною насолодою" [67, 214]. Отже, естетичний об'єкт повинен пробудити почуття захоплення, радості і насолоди, інакше він втрачає своє естетичне значення.

Чим досконаліший твір мистецтва, тим більшу насолоду може він дати людині. Але сила і глибина насолоди залежить від підготовленості людини до сприймання творів мистецтва, бо це вже суб'єктивний фактор. Якщо естетичну насолоду людина переживає регулярно, то ці переживання стають важливим фактором її життя, її моральним капіталом. Естетичні переживання духовно збагачують людину, загострюють її почуття, розвивають її смаки.

Відображення кольору та процес кольоротворення значно збагачує естетичну сферу людини. Щоб у цьому переконатися, досить порівняти, як рекомендують психологи, сприймання лугу, вкритого квітами, з чорно-білою фотографією. В кольорових відчуттях яскраво виражений емоційний тон, тому не випадково говорять про теплий і холодний колір [17, 54].

Спостереження показують, що вправність зорових органів, яка пов'язана з деякими професіями, значно підвищує зорову (кольорову) чутливість [4, 102]. Відомо, наприклад, що робітники-текстильники, які працюють над фарбуванням чорних тканин, здатні розрізняти понад 30 відтінків чорного кольору. Цей факт підтверджують і високорозвинений окомір у майстрів точної механіки, розвинена гострість зору в моряків, снайперів, мисливців.

Досліджено, що чорний колір сигналізує про небезпеку, пригнічує. Зелений колір - колір рослин - заспокоює, як сигнал живого. Голубий колір асоціюється з відкритим простором. Він може заспокоювати, викликати радість, але може спричинити й занепокоєність. Червоний викликає збудження, почуття небезпеки.

Розвинутий зір, здатний розрізняти незначні відтінки кольорів, не раз допомагав полярному льотчикові В.І. Масленникову розпізнавати "вік" (товщину) криги під час посадки літака. Крізь пелену хмар під крилами літака важко відрізнити поверхню землі від поверхні води {земля, вкрита мохом, і морська вода з великої висоти здаються майже однаковими за кольором і тільки за відтінком вони дещо відмінні: колір землі має "теплий" відтінок, а колір води - "холодний") [14, 24].

Можна навести ще чимало прикладів, коли вміння малювати, знання зображальної грамоти сприяло успішному виконанню різних дослідницьких і виробничих завдань. На вплив кольору на емоційний стан людини зважають при фарбуванні робочих приміщень. Колір стін класної кімнати має відповідати вимогам психології і технічної естетики, викликати бадьорий настрій у школярів, і навпаки: в спальній кімнаті для дітей - заспокоювати [25, 38]. Емоційний вплив кольору використовується і в мистецтві.

Зоровий аналізатор дає змогу розрізняти яскравість кольору і цим сприяти вирізненню предмета з тла. Чорне на білому, або біле на чорному дуже добре видно. Цей закон контрасту покладений в основу розрізнення плоских чорно-білих зображень [18, 39]. Чим гірше освітлений предмет і чим далі розташований від людини, тим більшим має бути контраст для безпомилкового розрізнення подразника. Закон контрасту ставить певні вимоги до схем, плакатів, наочних посібників, виконаних як в ахроматичних, так і в хроматичних кольорах (кольоровий контраст).

Експериментально підтверджено факт різної психофізіологічної дії кольору на людину: зелений - заспокоює, червоний - збуджує. Із двох однакових за вагою ящиків, пофарбованих у білий і чорний колір, перший здається легшим. Особливі відчуття, що йдуть від внутрішніх органів, визначають самопочуття людини, її емоційний тонус [33, 104].

Порівняємо рисунок, зроблений з натури, і етюд, виконаний фарбами. На рисунку предмети зображені за допомогою ліній і світлотіні. Тут є багато умовностей, оскільки кожний предмет має колір. Проте світлотіньова характеристика предмета, відтворення на папері його матеріальної форми допомагає нам "пізнавати" предмет. Живопису не властива така велика умовність малюнка. У живопису фарбами відтворюються предмети такими, якими бачить їх наше око [1, 156]. Фарба, колір у нерозривній єдності із світлотінню і лінією - художні засоби живопису. Колір - основний засіб живопису. Кольором художник передає свої почуття і думки, створює образи на площині, форми і об'єми реальних предметів.

Перед нами на темному полірованому столі лежить купка книг У різноколірних обкладинках. Поряд - крісло, обтягнуте строкатою тканиною. На підлозі - яскравий червоний килим. Кожний предмет має певну форму, своєрідні кольори і знаходиться на певній відстані від нас. Як передати все це на папері чи полотні?

Учень, добираючи фарби, близькі до кольору предметів, що знаходяться перед ним, кладе їх на малюнок, зроблений олівцем. Зображення, що виходить внаслідок такої роботи, здається недосвідченому оку схожим на натуру. Та, вдивляючись уважніше, неважко помітити, що, крім не зв'язаних між собою колірних плям, на папері чи полотні не намальовано нічого. Не виявлена форма предметів, немає глибини і простору, все нагадує аплікацію [24, 112].

Помилка криється в тому, що учень звів усе багатство природних форм і колірних відношень до декоративного узору. Щоб уникнути таких помилок, потрібно пам'ятати про колірну єдність і гармонію. Правдиве, емоційне зображення створити не можна, якщо живописець не покладе всі фарби на малюнок у гармонії і єдності.

Гармонія і колірна єдність залежать насамперед від основного джерела світла. Воно є ніби складовою частиною всіх фарб природи. Сонячне світло об'єднує освітлені поверхні, вечірнє штучне надає всьому жовто-оранжевого відтінку, а рефлекс від неба надає тіням холоднуватих відтінків; уранці переважають золотисто-рожеві відтінки, ввечері - жовто-оранжеві, у похмурий день - нейтральні сріблясті; в сосновому лісі на все лягає зеленуватий колір. Усі кольори одержують відтінок кольору освітлення [30, 63].

У нашому прикладі натури, якщо сонячне світло, проникаючи через вікно, падає на яскравий червоний килим, то все, що є в кімнаті, буде злегка підфарбоване червоним світлом того ж відтінку, що й килим. Коли ж за вікном росте дерево, то сонячного літнього дня у кімнаті всі предмети освітлені зеленуватим світлом. У цьому випадку на гармонію і колірну єдність впливає уже не основне, а відбите світло.

Працюючи над пейзажним етюдом, спочатку потрібно з'ясувати умови, які визначають гармонійну колірну побудову та загальну гаму фарб, у якій будуватимемо відношення: більш світлих чи темних, у холодних чи теплих тонах, ступінь інтенсивності кольору. Потім необхідно вияснити міру освітленості частин кожного об'єкта. Усе це можна назвати "колоритом" пейзажу тощо [16, 85].

Чималу роль у створенні правдивого, емоційного зображення відіграє чергування холодних і теплих тонів.

Під час малювання багато уваги приділяється питанням сприймання кольору, тому що один і той самий колір у різних середовищах сприймається по-різному. На червоній рівно пофарбованій кулі колір скрізь однаковий, але нам здається, що він різний: у тінях - один, у напівтінях - інший, у світлих місцях - ще інший і т.д. [32, 24].

Учні повинні знати, як змінюються кольори при яскравому і слабкому освітленні. При яскравому світлі всі кольори у природі вибілюються, стають менш насиченими, жовтуватими або білуватими. При поступовому ослабленні світла ми перестаємо розрізняти кольори, починаючи з червоних і кінчаючи синіми, які залишаються видимими найдовше. При поступовому ж посиленні світла, наприклад на світанку, все відбувається навпаки: найшвидше стають видимими сині кольори, найпізніше - червоні. У присмерку все здається безколірним. Різними кольори бачимо і за світлотою. При денному світлі найсвітлішими є жовті кольори, а в присмерку - голубі [5, 125].

Таким чином, сприймання кольорів залежить від їх оточення у природі, на картині; і в живопису, порівнюючи один колір з іншим, потрібно добиватися таких же взаємовідношень, як і в натурі.

Ознайомивши дітей з основними кольорами, переходимо до вивчення складових кольорів, вчимо їх підбирати потрібні відтінки кольору змішуванням фарб. Готовим кольором користуватися не рекомендується, бо це призводить до пасивного підбирання фарб. Всю гаму різних відтінків одного кольору учні повинні вивчити під час практичної роботи. Поступово в процесі навчання малювання ознайомлюємо дітей з різними властивостями кольору [11, 54].

Важливим засобом розвитку відчуття кольору є екскурсія в природу, яка завжди була джерелом натхнення. Завдання учителя в процесі екскурсій полягає в тому, щоб спрямувати увагу учнів на сприйняття всього пластичного багатства навколишнього. Так, вчитель може запропонувати другокласникам принести па урок малювання осіннє листя. Кожний учень відбирає листок найкращого забарвлення. Після показу вчителем способів роботи гуашшю учні розпочинають роботу.

Багато хто, щоб намалювати листок, добирає колір тільки за назвою: червоний, зелений, жовтий, не звертаючи уваги на відтінки. Через це малюнки виходять "їдкі" за кольором, нецікаві. Вчитель, проаналізувавши роботи, проводить екскурсію в природу, під час якої учні розглядають осіннє листя, вивчають його забарвлення в природному оточенні [29, 62].

Про значення впливу навколишньої природи на душу дітей, на вияв їхніх емоцій і виховання почуттів говорив ще педагог К.Д. Ушинський: "А воля, а простір, природа... а ці пахучі байраки і лани, що хвилюються, а рожева весна і золотава осінь хіба не були нашими вихователями? Назвіть мене варваром у педагогіці, але я виніс із вражень мого життя глибоке переконання, що прекрасний краєвид має таке величезне виховне значення для розвитку молодої душі, з яким важко суперничати впливу педагога" [67, 82]. І дійсно, жива природа стає чудовим джерелом натхнення.

Завдання учителя полягає в тому, щоб спрямовувати увагу на прояви прекрасного, зосереджуючи увагу дітей на спостереженні певного об'єкту. Спираючись на почуттєві сприйняття учнів, учитель ознайомлює їх з гармонією кольору у природі. Після цієї екскурсії учні знову зображують листя гуашшю на кольоровому і білому тлі. Тепер вони намагаються точно передавати колірне забарвлення натури, довго змішують один колір з іншим, щоб досягти бажаного відтінку. Деякі учні, знайшовши загальний, основний колір, спочатку покривають всю поверхню аркуша, додаючи потрібні відтінки; інші відразу добирають відповідний колір [49, 31].

Важливе значення в роботі шкільних установ має питання про культуру відчуттів. Педагоги, як це й передбачено програмою, включають у плани роботи завдання на розрізнення кольорів, форм, а також організовані заняття з малювання, які сприяють розвиткові зорових відчуттів, у т. ч. відчуття й усвідомлення сутності кольору в образотворчій діяльності.

Розділ 2. Формування навичок кольоротворення у процесі експериментального дослідження

2.1 Шляхи формування навичок кольоротворення

Успішне навчання малювання значною мірою залежить від якості матеріалів і приладдя. Хороші матеріали сприяють успішній роботі, підвищують якість виконання. Папір для акварелі повинен бути цупким і білим, мати зернисту поверхню. Найкращим папером є ватман і напівватман, які мають дрібні западини й опуклості. При малюванні аквареллю на папері кольорова поверхня стає прозорою з переливами.

На глянцевому папері фарби спливають, наче по склу, і не покривають його поверхню, тому він не придатний для роботи аквареллю. Кольорові сорти паперу (сірий, блакитний, кремовий, рожевий, синій тощо) використовують здебільшого для роботи гуашшю. Використовуючи колір паперу як фон, як переважний колір у зображенні, можна значно прискорити і полегшити роботу [1, 25-26].

Олівець графітний, середньої м'якості (ТМ, М) є основним інструментом для виконання малюнка під акварель. Графітний, нем'який і гостро заструганий олівець дає змогу виконати тонкий, але чіткий малюнок для акварелі. Малюнок не слід перевантажувати зайвими лініями або штрихами, що забруднюють роботу аквареллю (олівець від води розпливається по паперу і змішується з фарбами). Не можна користуватись чорнильним олівцем.

Гумка має бути м'якою. Зловживати нею не слід, бо псується поверхня паперу, що особливо не бажано в підготовчому малюнку для акварелі. Пензлики мають бути круглими, м'якими, але пружними, із гострим кінчиком. Найкращі пензлики колонкові, хороші з шерсті білки, куниці, тхора. При вмоканні у воду вони ніби загострюються, що дає змогу виконувати тонкі лінії й соковиті плями. Для роботи аквареллю слід використовувати два пензлі - великий (№ 14-18) і малий (№ 8-10). Можна користуватися і плоскими м'якими пензлями, особливо при покритті фарбою великих кольорових площин {фон у натюрморті, небо чи земля в пейзажі та ін) [50, 51].

Під час малювання пензлик легко тримають трьома пальцями біля металевої оправи (рис).

Рис. Як тримати пензлик

Щоразу після користування пензлик треба добре промити у чистій воді і промокнути чистою ганчіркою, щоб волосинки склалися вістрям.

Особливо важливим в естетичному вихованні учнів є використання на уроках малювання з натури різноманітних художніх матеріалів, кожний з яких має свої виражальні можливості. На шкільних заняттях з малювання у 3 класі програма передбачає використання акварелі, а у 1-2 класах в основному використовується гуаш і туш, а також кольорові олівці [21]. Проте програма з образотворчого мистецтва передбачає використання і таких художніх матеріалів, як вугіль, пастель.

Особливо рідко застосовується гуаш. Тим часом ця фарба - один з кращих матеріалів для навчання роботи кольором. Гуашшю, наприклад, можна перекрити один колір іншим. Це дає змогу легко виправляти помилки у відтворенні забарвлення натури [14, 37].

Особливу увагу слід приділити оптимальному вибору кольорових олівців і фарб. Як показує досвід, великі набори, в яких є три червоні олівці різних відтінків або кілька зелених, ставлять дітей в безвихідь, бо вони ще не можуть визначати відтінки кольору. Треба пояснити батькам, що цілком досить коробочки з шістьма кольоровими олівцями, бо коли мало олівців, діти, користуючись ними, ознайомлюються з властивостями кольору. У великому ж наборі олівців є, наприклад, блакитний і синій, рожевий і червоний олівці, і учні механічно сприймають колір.

Працювати кольоровими олівцями учні повинні навчитись без виправлень, бо лінії, проведені кольоровими олівцями, погано стираються гумкою, залишаючи слід. Розфарбовувати можна двома способами:

штрихуванням, з просвітами між нанесеними лініями;

тушуванням суцільним, без просвітів між лініями [18, 124].

Починаємо розфарбовувати штрихуванням, а через кілька уроків, коли рука звикне передавати штрихи, переходимо до тушування.

Навчаючи прийомів роботи олівцями, вчитель пояснює, що не можна розфарбовувати, переходячи за межі малюнка. Для цього він показує всьому класу, як починати і закінчувати розфарбовування. Учні повинні наносити штрихи на малюнку тільки в одному напрямі і дотримувати його до кінця розфарбовування. Штрихи не повинні бути дуже довгі, розмашисті. Дуже короткі штрихи також не рекомендуються, бо тоді діти відставатимуть у темпі роботи. При повторному розфарбовуванні, щоб підсилити тон, можна взяти новий напрям штрихів, якого також треба дотримувати до кінця [30, 58].

Вчитель показує, як працювати біля контуру малюнка, тобто розфарбовувати, відриваючи олівець від паперу. Штрихування з відривом лінії біля контуру привчає розфарбовувати, не переходячи через межі малюнка.

До помилок технічного характеру належить: невміння проводити лінії, розфарбовувати олівцями, фарбами. Часто причиною неправильного зображення є невміння координувати рухи, відсутність зорового контролю, технічних навичок. Під час попередніх вправ вчитель швидко навчає учнів проводити лінії [33, 61].

Засобом одержання кольору у живопису служать фарби. Вони складаються з різноколірних пігментів (фарбуючих речовин), крупинки яких не розчиняються, а з'єднуються в’яжучими матеріалами. Фарби ділять на олійні, темперу, гуашеві й акварельні. Зараз виробляється все більше й більше фарб з різними назвами, але їх кількість ніколи не вичерпає безмежну різноманітність кольорових відтінків природи. Проте для розв'язання живописних завдань не потрібна велика кількість кольорів фарб [28, 81].

Щоб користуватися фарбами, необхідно розуміти властивості їх і процес утворення кольору з їх сумішей. Наприклад, ми змішуємо жовтий кадмій і берлінську лазур. Частини кадмію поглинуть голубі, сині й фіолетові промені, а частини лазурі - червоні, оранжеві й жовті. Залишаться і будуть відбиті зелені та близькі до них у спектрі промені. Цим і пояснюється зелений колір суміші жовтих і синіх фарб [23, 88].

Знаючи, у якій мірі світлові промені поглинаються різними фарбами, можна заздалегідь передбачити колір суміші фарб. Чистий фіолетовий колір дістанемо від змішування краплаку з ультрамарином, тому що ультрамарин менше поглинає фіолетових променів, ніж, наприклад, кіновар. Суміш ультрамарину і кіноварі дає темний, каламутний колір. Найбільшу кількість кольорів можна дістати, змішуючи краплак, жовтий кадмій і лазур.

Біла фарба у суміші не тільки висвітлює колір, зменшує його насиченість, а й змінює тон деяких фарб: краплак набирає рожевого тону з бузковим відтінком, зелені фарби голубіють, жовті обезбарвлюються, а серед них найшвидше - кадмій. Жовтий кадмій у суміші з чорною фарбою дає оливково-зелені кольори, а червона кіновар з чорною - колір бордо. Від суміші оранжевої фарби з чорною дістають коричневі кольори.

Сухі акварельні фарби перед роботою слід добре розмочити водою. Щоб уникнути забруднення фарби іншими кольорами, потрібно мати дві посудини: одну - для промивання пензля, другу - з чистою водою. Воду треба своєчасно міняти. Білило в акварельному живопису, як правило, не застосовується. Світліші тони фарби дістають, добавляючи до неї більшу кількість води [49, 37].

Під час роботи аквареллю фарбу наносять пензлем тонкими прозорими шарами на папір. Через нанесений шар фарби повинні просвічуватися папір і раніше накладені шари фарб. Це дає можливість дістати різноманітні кольори й відтінки [35, 52].

Перш ніж малювати акварельними фарбами, необхідно навчити учнів рівно покривати поверхню паперу одним тоном. Найбільш рівний фон буде тоді, коли на поверхню паперу кілька разів нанести слабкий розчин фарби.

Важливо навчитися рівномірно посилювати тон. Для цього використовують аркуш, розділений по горизонталі на частини. Спочатку його покривають розчином світлого тону. Коли папір висохне, при наступному фарбуванні відступають на одну смужку, яка буде найсвітлішою. Продовжуючи покривати смужки тим же тоном, відступаючи щоразу на одну смужку, дістанемо рівномірне ступінчасте посилення тону, де кожна наступна смужка пофарбована на один раз більше [53, 68].

Таку ж вправу можна виконати, давши учням завдання намалювати з натури носову хустинку, оздоблену по краях широкою однотонною смугою. Перетинаючись біля кутів хустинки, смуги утворюють темніші квадрати. Виконуючи малюнок одним розчином фарби, учні спочатку намалюють, наприклад, горизонтальні смуги, а потім, коли фарба висохне, - вертикальні [62, 125].

Учнів треба ознайомити з деякими властивостями пензля і акварельних фарб. Пензлем проводять лінії товсті й тонкі, прямі і хвилясті, легким його дотиком ставлять крапки, дістають мазки різної форми. Учні мають навчитися працювати всією шириною пензля, зафарбовуючи велику поверхню, а також покривати малу поверхню кінцем його. Вони повинні знати, коли фарбу набирати густою, а коли її розвести водою, зробити рідкою, світлішою.

Працюючи аквареллю, треба добре знати свій набір фарб. Вище говорилося, що аквареллю малюють так, щоб просвічувався папір і нижні шари фарби. Така робота дає можливість у багатьох випадках діставати проміжні (складні) кольори послідовним накладанням фарб, уникаючи попереднього змішування [36, 21].

Змішування кольорів при накладанні кольору на колір слід використовувати у середніх класах, коли учні вчаться змішувати фарби. У молодших класах краще користуватися гуашшю.

Накладаючи колір на колір, ми зіткнемося з колірними явищами. Прозору акварельну фарбу можна наносити кілька разів, нашаровуючи один і той же колір. У результаті підвищуватиметься інтенсивність кольору, його насиченість. Якщо наносити один який-небудь колір на інший, відбудеться змішування кольорів [50, 52].

Самостійно прокладати фон аквареллю можна дозволити учням після того, як вони засвоять заливання поверхні рівним кольором.

В акварелі можна користуватись прийомами вливання одного кольору в інший і працювати на мокрому папері. Слід показати, що фарби можна змішувати не тільки на тарілочці або накладати один колір на інший, а також, зволоживши водою попередньо папір, можна впускати пензлем який-небудь колір і, сполоснувши пензель, приєднувати до нього інший. Зливаючись на мокрому папері, вони даватимуть різноманітні переходи, місцями залишаючись чистими, місцями даючи проміжні кольори. Можна також дістати м'які переходи, накладаючи фарби поряд, не чекаючи висихання, і вони будуть зливатись у місцях з'єднання.

Ефективним засобом передачі предметів кольором у початкових класах є гуашеві фарби [42, 34]. Гуаш утворює непрозорий шар, що дає можливість, на відміну від акварелі, накладати світлі фарби на темні, зовсім перекривати раніше написане. Завдяки цій властивості гуаші учні мають змогу виправляти допущені помилки. Недоліком гуашевого живопису є відносно слабке закріплення пігментів на поверхні. Якщо фарбу багато разів розводити водою і писати корпусно, внаслідок вимивання клею вона може відшаровуватись від поверхні і відпадати.

Гуашшю можна працювати, як і аквареллю: накладати прозорі шари фарби один на другий, вливати колір у колір тощо. Для цього фарбу дуже розводять водою. Часто гуаш застосовують у сполученні з аквареллю.

У школі в умовах роботи студії (гуртка) можна давати повний набір гуаші, а в класі разом з акварельними фарбами доцільно використовувати гуашеве білило. Це дасть можливість застосовувати акварель як прозору фарбу і як корпусну, криючу, змішуючи її з білилом. Тоді можна буде малювати на тонованому й кольоровому папері [47, 58].

Учням рекомендується постійно користуватися одним і тим же набором фарб і розташовувати їх на палітрі у раз назавжди встановленій послідовності. Фарби, які часто змішують, розміщують поряд [1, 182].

У живописі, крім механічного змішування фарб, користуються оптичним змішуванням кольорів: поверхню покривають дрібними мазками різного кольору, які на віддалі зливаються в один тон.

При передаванні предметів кольором не слід ускладнювати завдання вимогами передати фактуру предметів. Передавання фактури поверхні предмета - непосильне завдання для учнів школи. Досить, якщо вони зуміють передати колір предмета і відтінки кольору, не збиваючи форми, а також моделювати кольором об'єм.

Раніш ніж перейти до багатоколірного малювання фарбами, треба навчити учнів прийомів малювання одним тоном. Вміти бачити і передавати тональні співвідношення предметів підводить до правильного багатоколірного передавання [29, 63].

Довести це неважко: в класі всі по-різному визначають і підбирають колір. Навіть найбільш приближений підбір фарби для одного предмета, ізольованого від інших предметів, приведе до неминучих помилок, якщо не спрямувати увагу учнів на порівняння предметів за тоном [16, 103].

Для першої роботи одним тоном беремо предмети, які різко відрізняються один від одного світлотою тону. Добре поруч з темним предметом поставити білий - фарфоровий. Ми побачимо, що світлі місця на темних предметах не можуть бути білими, вони значно темніші, ніж білий фарфор, а на світлих предметах тінь не може бути дуже темною. Вона значно світліша, ніж тінь на темному предметі [5, 87].

В передаванні групи предметів одним кольором особливо важливо навчити учнів правильно дивитись на натуру. Звичайно вони пильно дивляться на один предмет і не вміють порівнювати між собою колір і тон предметів. Передавати колір починаємо з найсвітлішого предмета, бо світлий тон можна завжди підсилити, а просвітлити затемнені місця важко, малюнок забруднюється. В переходах від світлого до темного краще працювати по мокрому, при цьому будуть найм’якіші переходи. Падаючі тіні мають розмиті обриси, їх легше передати цим способом.

Визначаючи найтемніші і найсвітліші тони, можна помилитись при передаванні власних і падаючих тіней, бо не завжди власна тінь буде найтемнішим тоном на малюнку. Досить поставити білий предмет на темному фоні, і фон буде темніший за власну тінь білого предмета. В цьому випадку для порівняння братимемо фон як найбільш темне місце, а потім шукатимемо тональні співвідношення між предметами. Намічаємо насамперед форму світла і тіні, як основні об'єми предметів, а потім деталі. Весь час порівнюємо їх одне з одним [7, 51].

Приступаючи до роботи кольором, насамперед треба визначити колірні співвідношення. Прокладаємо головні тіні і світло на предметах. Починаємо передавати колір не на повну силу і поступово підсилюємо до потрібного тону. Другий спосіб найважчий - тон відразу передається на повну силу [10, 83].

При підбиранні кольору треба навчити учнів визначати не тільки колір, але й відтінок його. Відтінок кольору залежить від того, поруч з яким іншим кольором він перебуває: жовтий поруч з синім здаватиметься насиченим, і той самий жовтий поруч з більш насиченим жовтим здаватиметься слабо насиченим, поруч із зеленим - оранжевим, поруч з червоним - зеленуватим. Поруч з більш темним кольором жовтий здається світлішим, з більш світлим - темнішим. Зміна і світлоти і кольору предмета називається одночасним контрастом кольорів. Якщо під впливом фону або сусідніх кольорів змінюється світлота кольору, контраст називається світлотним, але якщо змінюється і насиченість кольору, або колірний тон, а іноді те й інше, це буде хроматичний контраст [18, 61].

Хроматичний контраст найбільш сильно проявляється, коли сусідні кольори однакові за світлотою. Чим чіткіші межі світлової плями, тим слабший контрастний вплив фону на колір плями. Якщо фон не дуже насиченого кольору, під його впливом спостерігається більш сильна зміна колірного тону і насиченості плями, що лежить на ньому.

На пофарбованих предметах відбите світло може бути різних відтінків, які залежать від кольору предмета, що дає рефлекс. Якщо до предмета білого кольору піднести екран червоного або синього кольору, на поверхні зараз же побачимо рожевий або блакитний рефлекс. Освітлений червоний предмет відбиватиме червонувате світло. Так само буде і з іншими предметами будь-якого кольору; відбите ними світло матиме відтінок, що відповідає їх кольору. Найяскравіші рефлекси бувають на білих і світло-сірих предметах. На кольорових предметах рефлекси слабші, і можуть змінювати колір в тіні як за колірним тоном, так і за насиченістю.

Ставлячи натуру в класі, вчитель повинен ретельно продумувати підбір предметів за кольором; пам'ятати про світлотіні і колірні контрасти, про освітлення і рефлекси. Не зовсім хороші для натури блискучі предмети, які дуже відбивають світло, а в тіні мають дуже яскраві рефлекси. Треба враховувати колірну композицію і мету уроку. В одному випадку це буде натюрморт із контрастних кольорів, в іншому - близькі за кольором предмети (група теплих або холодних кольорів). Фон і підстілка повинні добре пов'язуватись кольором з предметами і відповідати завданням уроку. Вивчаючи відтінки близького кольору, учні порівнюють предмети між собою і відшукують різницю в кольорі. Наприклад: світло-зелена головка капусти, цибуля зелена, свіжі огірки, корзинка, лимон, яблука жовтого кольору, груша, склянка чаю, булка [2, 91].

Ставлячи натуру з контрастних кольорів, вдумливо підбираємо предмети для натурної групи. Не варто брати багато предметів, не слід допускати, щоб всі вони за кольором були контрастні один одному. Щоб уникнути помилок, обмежуємось тільки двома контрастними кольорами: фіолетовий - жовтий, синій - оранжевий, червоний - зелений. Беремо, наприклад, для натурної групи кілька предметів зеленого кольору і серед них червоний невеликий за розміром предмет. Ця невелика червона пляма серед зеленого кольору набирає особливої яскравості і красиво оживляє натюрморт. Можна зробити і навпаки: поставити предмети червоного кольору (помідори, редиска) і зелений огірок. При таких поєднаннях кольорів фон береться нейтральний - сірий.

Іноді можна використати кольоровий тон, але він повинен бути слабо насиченим, щоб не відвертати уваги від центральної плями натюрморту і не послаблювати його колір-фон повинен бути доповненням до загальної групи. Якщо в натурі переважають предмети теплого жовтого кольору, фон можна взяти нейтральний - сірий або жовтий, і підібрати так, щоб він за кольором був близький до фруктів, але слабо насиченим [25, 77].

Щоб краще бачити тональні співвідношення, пропонуємо учням подивитись на натуру і на свою роботу примруженими очима, тоді буде видно, що треба на малюнку підсилити, що послабити. При малюванні фарбами найчастіше тіньові місця передаються глибоким, соковитим тоном, а в напівтонах і світлих місцях найзручніше малювати більш сухим пензлем. Якщо в роботі переважає соковита прокладка, робота завжди має гарний вигляд, буде "живою", цікавою, але цей спосіб важчий, вимагає технічної навички. Соковитим мазок буде тоді, коли пензель наповнений фарбою. Треба весь час стежити, щоб при розфарбовуванні великих площ, як для рівномірного покриття площин, так і при переході від світла до тіні або з одного кольору в інший, пензель був насичений фарбою.

2.2 Методика експериментального дослідження

Для проведення уроків малювання фарбами вчителеві потрібні наочні навчальні посібники, щоб мати змогу показувати, як малювати фарбами. Треба мати такі таблиці:

Основні кольори - червоний, синій, жовтий.

Похідні від змішування основних - фіолетовий, оранжевий, зелений.

Насиченість і світлота кольору.

Взаємно доповнюючі кольори - контрастні, різко протилежні за колірним тоном.

Холодні і теплі кольори, холодні і теплі відтінки кольору.

Колірний круг [18, 142-144].

Ці таблиці необхідні при вивченні властивостей кольору, вони допоможуть у підбиранні, у визначенні відтінків кольору та допомагатимуть учням краще засвоїти навчальний матеріал. Дуже важливо розвинути в дітей колірний зір, здатність розрізняти колір, теплі і холодні відтінки його.

Колірний круг допоможе визначити взаємно доповнюючі кольори. Доповнюючі кольори розташовуються на колірному крузі строго один проти одного. Не можна говорити, що червоному доповнюючим буде зелений колір, бо не всякий зелений може бути доповнюючим до будь-якого червоного. На уроках малювання фарбами таблиця колірного круга потрібна весь час. Круг повинен бути великий, щоб його добре було видно з останніх парт [11, 104].

При підбиранні кольору треба навчити учнів визначати не тільки колір, але й відтінок його. Відтінок кольору залежить від того, поруч з яким Іншим кольором він перебуває: жовтий поруч з синім здаватиметься насиченим, і той самий жовтий поруч з більш насиченим жовтим здаватиметься слабо насиченим, поруч із зеленим - оранжевим, поруч з червоним - зеленуватим. Поруч з більш темним кольором жовтий здається світлішим, з більш світлим - темнішим. Зміна і світлоти і кольору предмета називається одночасним контрастом кольорів. Якщо під впливом фону або сусідніх кольорів змінюється світлота кольору, контраст називається світлотним, але якщо змінюється і насиченість кольору, або колірний тон, а іноді те й інше, це буде хроматичний контраст,

Є також і крайовий контраст, коли колір змінюється по гранях зіткнення з сусіднім кольором [1, 212].

На пофарбованих предметах відбите світло може бути різних відтінків, які залежать від кольору предмета, що дає рефлекс. Якщо до предмета білого кольору піднести екран червоного або синього кольору, на поверхні зараз же побачимо рожевий або блакитний рефлекс. Освітлений червоний предмет відбиватиме червонувате світло. Так само буде і з іншими предметами будь-якого кольору; відбите ними світло матиме відтінок, що відповідає їх кольору. Найяскравіші рефлекси бувають на білих і світло-сірих предметах. На кольорових предметах рефлекси слабші, вони можуть змінювати колір в тіні за колірним тоном і насиченістю.

Фон і підстілка повинні добре пов'язуватися кольором з предметами і відповідати завданням уроку. Вивчаючи відтінки близького кольору, учні порівнюють предмети між собою і відшукують різницю в кольорі. Наприклад: світло-зелена головка капусти, цибуля зелена, свіжі огірки, лучинова корзинка, лимон, яблука жовтого кольору, груша, склянка міцного чаю, булка [27, 127].

Ставлячи натюрморт з контрастних кольорів, особливо вдумливо підбираємо предмети для натурної групи. Не варто брати багато предметів, не слід допускати, щоб всі вони за кольором були контрастні один одному. Щоб уникнути помилок, обмежуємось тільки двома контрастними кольорами: фіолетовий - жовтий, синій - оранжевий, червоний - зелений та ін. [24, 112].

Беремо, наприклад, для натурної групи кілька предметів зеленого кольору і серед них червоний невеликий за розміром предмет. Ця невелика червона пляма серед зеленого кольору набирає особливої яскравості і красиво оживляє натюрморт. Можна зробити і навпаки: поставити предмети червоного кольору (помідори, редиска) і зелений огірок. При таких поєднаннях кольорів фон береться нейтральний - сірий. Невдало взятий фон може зіпсувати весь натюрморт.

Іноді можна використати кольоровий тон, але він повинен бути слабо насиченим, щоб не відвертати уваги від центральної плями натюрморту і не послаблювати його колір. Фон повинен бути доповненням до загальної групи. Якщо в натюрморті переважають предмети теплого жовтого кольору (груша, жовті яблука), фон можна взяти нейтральний-сірий або жовтий, треба підібрати його так, щоб він за кольором був близький до фруктів, але слабо насиченим [8, 76].

Аналізуючи з учнями колір предметів в натюрморті, треба визначити, як вони відрізняються один від одного ступенем світлоти, насиченістю і відтінком (теплим, холодним), що світліше, що темніше. Наприклад, помідор темніший за цибулину, картоплина темніша за помідора і огірка, огірок темніший за головку капусти, лимон світліший за апельсина і т.д. Щоб краще бачити тональні співвідношення, пропонуємо учням подивитись на натуру і на свою роботу примруженими очима, тоді буде видно, що треба на малюнку підсилити, що послабити. При малюванні фарбами найчастіше тіньові місця передаються глибоким, соковитим тоном, а в напівтонах і світлих місцях найзручніше малювати більш сухим пензлем. Якщо в роботі переважає соковита прокладка, робота завжди має гарний вигляд, буде "живою", цікавою, але цей спосіб важчий, вимагає технічної навички. Соковитим мазок буде тоді, коли весь пензель наповнений фарбою [5, 87]. Треба весь час стежити, щоб при розфарбовуванні великих площ, як для рівномірного покриття площин, так і при переході від світла до тіні або з одного кольору в інший, пензель був насичений фарбою.

Під час навчання живопису широко використовуються акварельні фарби, які випускаються у плитках, тюбиках, чашечках або ванночках. Найзручніше користуватися фарбами у чашечках і ванночках. Тонкотерті пігменти в цих фарбах зв'язуються вишневим клеєм, медом, гліцерином, цукром, патокою, смолами, бальзамами, декстрином, трагантом, гуміарабіком, тому вони розводяться водою (від лат. "аква" - вода).

Акварельні фарби вицвітають на сонячному світлі, правда, не всі однаково. У наборі фарб найбільш стійкі кадмій оранжевий лимонний, сієна натуральна, палена, кобальт синій. Вони позначені трьома зірочками. Фарби середньої стійкості позначають двома зірочками. Це - кадмій жовтий середній, золотиста, жовто-зелена, трав'яна зелена. Фарби червона, краплак червоний світлий, червоно-фіолетова, ультрамарин, нейтральна чорна, які позначені однією зірочкою, дуже вицвітають [14, 72].

Білило в акварельному живопису, як правило, не застосовується. Світліші тони фарби дістають, добавляючи до неї більшу кількість води.

Під час роботи акварельними фарбами користуються м'якими пензлями, виготовленими з шерсті колонка, білки. Для суто акварельної техніки з чітким малюнком потрібно мати пензлі різної величини. Найтовщий пензель - №24, найтонший - №0. Вибір пензля залежить від розміру і складності роботи. Для накладання тону користуються пензлями №14-20, а для пророблення деталей - № 6-8 і меншими. Якщо потрібно рівно і швидко покрити велику поверхню, беруть широкий плоский щетинний пензель. Пензель якісний, якщо кінчик залишається гострим після того, як ми намочимо його у воді і струсимо [23, 54].

Працюючи аквареллю, надзвичайно важливо правильно вибрати папір. Погані сорти утруднюють техніку і від світла жовтіють, що призводить до порушення початкової чистоти і свіжості фарб. Найкращим папером для акварелі є ватман: поверхня його має приємну зернистість, на нього рівно лягають фарби, він ідеально білий, не жовтіє з часом і витримує неодноразове змивання губкою. Дуже зручний для роботи матовий брістольський картон, який не потребує наклеювання, але дуже жовтіє на світлі. Усі інші види паперу, в тому числі олександрійський, з якого зроблені учнівські альбоми, мають при просвічуванні бруднуватий колір з непрозорими нерівностями і навіть частинками не розмеленої деревини. На світлі такий папір швидко жовтіє, а від тертя пензлем, мокрою губкою з його поверхні знімаються частини верхнього шару, що робить його зовсім непридатним для дальшої роботи.

Під час роботи пензлем під дією води папір у деяких місцях розбухає і жолобиться. Щоб уникнути цього і зберегти рівну поверхню паперу, його слід наклеїти на планшет [16, 42].

На уроках, якщо вони проводяться у кабінеті, папір приколюється кнопками до мольбертів або планшетів, у класі учні малюють у зошиті для малювання або на окремому аркуші. Як правило, поверхня паперу стає хвилястою, фарба, стікаючи в заглибини, висихає там темними плямами.

Перш ніж малювати акварельними фарбами, необхідно навчити учнів рівно покривати поверхню паперу одним тоном. Найбільш рівний тон буде тоді, коли на поверхню паперу кілька разів нанести слабкий розчин фарби [7, 76].

Також у початкових класах використовують гуашеві фарби. "Гуаш" у перекладі з французької та італійської мов означає "водяна фарба". Пігменти в гуаші розтерті на воді з рослинними клеями, у яких є смолисті речовини (гуміарабік, декстрин). Гуаш розводиться водою. Гуашеві фарби випускаються у вигляді густої пасти у пластмасових баночках та тюбиках.

Гуаш утворює непрозорий шар, що дає можливість, на відміну від акварелі, накладати світлі фарби на темні, зовсім перекривати раніше написане. Завдяки цій властивості гуаші учні мають змогу виправляти допущені помилки [23, 57].

У гуаші є домішки білила, тому при висиханні кольори, особливо темні, набувають білястого відтінку. Разом з тим білило робить поверхню, покриту гуашшю, матовою, оксамитовою.

Недоліком гуашевого живопису є відносно слабке закріплення пігментів на поверхні. Якщо ж фарбу багато разів розводити водою і писати корпусно, то внаслідок вимивання клею вона може відшаровуватись від поверхні і відпадати.

Гуаш була відома ще в стародавньому світі. У середні віки її застосовували для ілюстрування й орнаментування рукописів, в епоху Відродження нею робили ескізи для розписів. У XVIII-XIX ст. культивували гуаш як самостійну техніку станкового живопису. Зараз деякі художники малюють гуашшю свої станкові твори, як правило, нею пишуть оригінали плакатів, використовують для ескізів книжкових оправ, обкладинок, театральних декорацій, шпалер, для оформлення приміщень [9, 123].

Гуаш застосовується для живопису на білому й тонованому папері, на картоні, шовку і т.д. Якість паперу, його білизна мають значення для техніки лесування. Гарних, своєрідних ефектів добиваються за допомогою гуаші на сірому обгортковому папері.

На кольоровому папері гуашшю можна виконати цікаві орнаментальні роботи. Це можуть бути закладки, килимки, рукавички тощо. Роботи, виконані таким способом, завжди дуже яскраві. Голубий папір і гуаш допомагають вийти із складного становища у тематичному малюнку, тому що небо у малюнках дітей довго залишається незафарбованим.

Техніка гуаші дає можливість класти мазки за формою предмета, горизонтально і вертикально, прийомом торцювання, комбінувати пастозні мазки з прокладкою тонкого шару фарби [49, 29].

Залежно від прийомів роботи гуашшю беруть щетинні пензлі різного розміру, а також м'які тонкі, якими користуються у техніці акварелі.

У живопису, крім механічного змішування фарб, користуються оптичним змішуванням кольорів: поверхню покривають дрібними мазками різного кольору, які на віддалі зливаються в один тон. Оптичне змішування кольорів, що здійснюється на відстані, називають просторовим.

Сучасні художники користуються технікою письма за один прийом. Переваги її у тому, що вона проста і пов'язана з динамічністю мазка. Проте будь-яка техніка не дає того, що може дати багатство різноманітних прийомів, і користуватися певною технікою потрібно у міру необхідності.

Ознайомити учнів з основними кольорами фарб та з технікою розфарбовування малюнка аквареллю можна на прикладі малювання рівнобічного трикутника та розфарбовування його основними кольорами.

Для цього вчитель демонструє перед учнями кілька таблиць і малюнків з наочним показом трьох основних кольорів: червоного, жовтого та синього. Він пояснює дітям, що ці кольори не можна скласти ні з яких інших кольорів. Змішуючи по-різному ці три фарби, дістаємо похідні кольори. Тому червоний, жовтий і синій кольори називають основними, а інші - похідними, тобто складеними. Оранжевий колір утворюємо, змішуючи червоний і жовтий; зелений колір утворюється з жовтого і синього, фіолетовий - з червоного і синього. Змішавши у певній пропорції фарби трьох основних кольорів, можна дістати чорний колір [5, 49].

Для першої роботи можна обмежитись трьома основними фарбами: синьою - ультрамарин або берлінська лазур, червоною - кармін, жовтою - хром. Для роботи в класі найкраще користуватись м'якими фарбами в чашечках: вони швидше розчиняються. Фарби в тюбиках незручні в роботі. Не всі фарби однаково легко розчиняються, а через те не всі добре пристають до паперу. Наприклад, ультрамарин, сурик, палена сієна та інші при розфарбовуванні часто дають плями.

Перед малюванням фарбами вивчають три основні кольори: червоний, синій і жовтий. Ці три кольори не можна утворити змішуванням фарб інших кольорів; змішуючи ж їх між собою дістаємо нові кольори. Змішуючи червону з синьою, дістаємо фіолетову, жовту з синьою - зелену, жовту з червоною - оранжеву. Ці кольори називаються похідними. Але треба знати, що не всі фарби при змішуванні дають необхідний для роботи колір [1, 142]. Цю практичну роботу із змішування фарб обов'язково треба провести в класі. Її можна пов'язати з малюванням з натури листків, квітів.

Щоб довести учням, що один і той самий колір може мати різні відтінки, що навіть чорний і білий кольори мають багато відтінків, показуємо учням клаптики тканини: шовку, бархату, шерсті. Учні переконуються в тому, що тканини, пофарбовані в однаковий колір, мають різні відтінки. Фарбами, що є в коробці, вчитель робить пробу на папері - сам проводить мазки і пропонує учням ознайомитись із своїми червоними, жовтими і синіми фарбами. Учні переконуються, що вони відрізняються одна від однієї кольором, як і клаптики тканини (або смужки паперу).

При виконанні завдань з малювання багато уваги приділяється красивому підбиранню поєднань фарб. Пояснюємо учням, що поєднання можуть бути контрастними і близькими за кольором і тоном. Наводимо приклад контрастних поєднань: зелений - червоний; жовтий - фіолетовий; синій - оранжевий. Контрастні поєднання ніби взаємно підсилюють насиченість кольору. Користуватись ними треба обережно, бо вони можуть "звучати" грубо, різко. Після цих пояснень переходять до практичного пророблення рисунка в трикутнику й розмальовування з дітьми [27, 54].

Ознайомлення дітей із розфарбовуванням рисунка основними кольорами можна продемонструвати на прикладі складання узорів з прямих та кривих ліній. Для цього вчитель малює на класній дошці квадрат, одночасно ознайомлюючи учнів з видами чотирикутників: прямокутник, ромб, квадрат. Посередині дошки малює квадрат великого розміру, а по боках у малих розмірах зображує неправильний чотирикутник, прямокутник, ромб і маленький квадрат для порівняння їх з великим квадратом. Вчитель нагадує дітям, що у квадрата всі сторони однакові і прямі кути (демонструю це на маленьких чотирикутниках).

Сторони великого квадрата поділяються навпіл, точки поділу з'єдную, і дістаємо менший квадрат, вписаний у великий. При поділі ліній діти, звичайно, починають вимірювати і ніяк не можуть домогтися бажаної цілі. Треба вимагати, щоб учні робили виміри й знаходили середину на око [11, 81].

Далі слід провести діагоналі у великому квадраті, і точки перетину діагоналей з середнім меншим квадратом теж з’єднати, і дістаємо в самій середині третій, найменший квадрат. По кутках великого квадрата і всередині найменшого квадрата малюють листочки. Орнамент закінчено. Коли вистачає часу, вчитель показує дітям, в якій послідовності треба розмальовувати даний узор кольоровими олівцями чи акварельними фарбами. Можна продемонструвати дітям схему поступової побудови іншого орнаменту.

Учні 1-4 класів часто малюють у зошитах дуже малі зображення. Такі малюнки дають малої користі для вправ руки та ока. Рисунок треба розміщувати на весь аркуш, але з таким розрахунком, щоб він був розташований посередині його, не торкаючись країв. Додому доцільно запропонувати завдання розмалювати орнамент двома-трьома фарбами, враховуючи і фон, який може бути темнішим або світлішим за колір елементів узору.

2.3 Результати дослідницько-експериментальної роботи

На першому етапі (2006-2007 навч. рік) була визначена сфера і проблема дослідження, вивчалась педагогічна і методична література з питань формування відчуття кольору на уроках у початкових класах, досвід роботи вчителів образотворчого мистецтва, формулювалась гіпотеза і завдання дослідження.

Другий етап (2007-2009 навч. рік) був спрямований на визначення ефективності запропонованої системи естетичного виховання молодших школярів шляхом формування навичок кольоротворення та кольоровідчування на уроках образотворчого мистецтва.

Сам процес експериментального навчання за пропонованими нами методичними положеннями відбувався на формуючому та перевірявся на теоретико-узагальнюючому етапах дослідження, де основна увага спрямовувалася на аналіз та узагальнення результатів експерименту, оформлення роботи та з’ясування подальших перспектив розробленої експериментальної методики.

Експериментальне дослідження впливу експериментальної методики на удосконалення процесу формування відчуття кольору на уроках образотворчого мистецтва у 3-х класах ми проводили у загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів _______________________________________. Ним було охоплено 19 учнів експериментального і 20 учнів контрольного класів. Предметом нашого експериментального дослідження стала побудова і впровадження системи завдань, спрямованих на формування навичок формування відчуття кольору та вивчення їх впливу на ефективність образотворчої діяльності молодших школярів.

У процесі проведення дослідження ми враховували, що у початкових класах діти працюють кольоровими олівцями і акварельними фарбами. При цьому порушується послідовність, бо в дитячих садках дітей вчать працювати гуашшю.

Ми повідомляли дітям, що розфарбовування кольоровими олівцями вимагає багаторазового повторення штрихів. Наприклад, щоб передати насичений колір, доводиться покривати предмет штрихами 3-4 рази. Якщо предмет одноколірний і займає весь аркуш, заштрихувати його рівномірно важко: розфарбовування великої площі дуже стомлює руку дитини і здається нудною. Великий малюнок було зручніше розфарбовувати фарбами, причому працювати гуашшю значно легше, ніш акварельною фарбою.

Учні дізнавалися, що, працюючи аквареллю, треба добре знати свій набір фарб. Тому аквареллю малюють так, щоб просвічувався папір і нижні шари фарби, що дає можливість у багатьох випадках діставати проміжні кольори послідовним накладанням фарб, уникаючи попереднього змішування. У зв'язку з цим учням ми пропонували такі вправи.

Вправа 1. У рівносторонньому трикутнику АВС проводять три медіани-Аа, Вв, Сс. Спочатку замальовують жовтим кольором трикутник АВв. Коли жовта фарба висохне, синім кольором замальовують трикутник АСа, який частково перекриває трикутник жовтого кольору. При накладанні синього кольору на жовтий дістають зелений колір. Коли фарба підсохне, трикутник ВСс покривають червоним кольором. При накладанні червоного кольору на жовтий дістають оранжевий, при накладанні червоного на синій - фіолетовий [36, 175-177].

Для виконання вправи рекомендується брати жовтий крон або кадмій жовтий, кармін і берлінську лазур. Названі кольори фарб мають бути приблизно однакової насиченості. Такі вправи можна виконувати. використовуючи й інші кольори.

Вправа 2. Прямокутник, поділений на кілька рівних смужок, замальовується хроматичним кольором світлого тону, наприклад жовтою вохрою. Коли фарба висохне, відступаючи щоразу на одну смужку, покривають слабким розчином чорного кольору останню частину прямокутника і т.д. Корисно градації приглушення хроматичного кольору виконувати не тільки чорною фарбою, а й додатковим кольором - діаметрально протилежним вибраному [14, 27].

Накладаючи колір на колір, ми зіткнулися з колірними явищами. Прозору акварельну фарбу можна наносити кілька разів, нашаровуючи один і той же колір. У результаті підвищувалася інтенсивність кольору, його насиченість. Якщо наносити один який-небудь колір на інший, відбудеться змішування кольорів.

Самостійно прокладати фон аквареллю ми дозволяли учням після того, як вони засвоїли заливання поверхні рівним кольором.

Учні дізналися, що часто виконують акварелі на попередньо прокладеному фоні сучасні українські художники-акварелісти. Це акварелі О. Губарєва "Осінь у Карпатах", "Гуцул з люлькою"; Ф. Махоніна "Вечірній порт"; Г. Польового "Блакитна затока"; О. Павловської "Сосни".

Крім згаданих, учні під час роботи акварельними фарбами користувалися прийомами вливання одного кольору в інший і працювати на мокрому папері. Слід показати, що фарби можна змішувати не тільки на тарілочці або накладати один колір на інший, а також, зволоживши водою попередньо папір, можна впускати пензлем який-небудь колір і, сполоснувши пензель, приєднувати до нього інший. Зливаючись на мокрому папері, вони даватимуть різноманітні переходи, місцями залишаючись чистими, місцями даючи проміжні кольори. Можна також дістати м'які переходи, накладаючи фарби поряд, не чекаючи висихання, і вони будуть зливатись у місцях з'єднання.

Якщо говорити про техніку акварелі, то якогось одного рецепту немає. Кожний майстер трактує матеріал по-своєму, відповідно до творчих завдань. Завдяки цьому можливості самої техніки роботи аквареллю безперервно збагачуються та урізноманітнюються [23, 141].

Один аквареліст чітко виявляє і підкреслює лінійну структуру; інший використовує насичені кольорові плями; третій кладе мазки обережними і твердими дотиками пензля, які лягають на папір рядами, не змішуючись, через них проступає білизна паперу, що передає середовище, пронизане світлом; четвертому подобається прозорість акварелі; п'ятий пише на мокрому аркуші, застосовуючи техніку, у якій багато випадковостей. Та точне знання того, що може статися на папері, допомагає художнику здійснювати накреслене завдання. Плями кольору вільно зливаються, народжуючи вигадливі сполучення.

В початкових класах, де учні тільки починали ознайомлюватись з кольором і фарбами, гуаш давала більш ефективний результат. Через те розфарбовувати малюнки (портфель, шахова дошка, сигнальні прапорці) краще гуашшю - це було посильне цікаве завдання. Працюючи гуашшю, дістаємо насичений колір кліток шахової дошки, портфеля, смуг прапорця і порівняно легко добиваємось точності в передаванні кольору предмета, який малюємо.

При виконанні завдання аквареллю ми підбирали натуру із світлим забарвленням: обкладинка книги, журнал, конверт, зошит, щоб учні могли добитись необхідної яскравості, покривши малюнок один - два рази. Навчаючи дітей малювати фарбами, ми ознайомлювали їх з властивостями фарб і пензлів. Вибираючи пензель, звертали увагу на його якість і насамперед на пружність. Проводячи по пензлеві кілька разів пальцем швидко в одному напрямі, до кінчика пензля, перевіряли, чи чинить пензель опір під пальцем, тобто, чи пружний він. Якщо пензель не розпрямляється, гнеться під пальцем - він поганий. Якщо волосинки не зібрались докупи, то такий пензель також поганий. Якщо волосинки пензля розійдуться, пензель поганий. Найкращі пензлі, зроблені з шерсті білок, так звані конічні, при змочуванні водою в них утворюється кінчик з волосків. Користуються пензлями від 10-го до 14-го номерів. Ми вчили учнів зображати тонкі лінії і точки великим пензлем, не застосовуючи перших номерів пензлів.

Ми повідомляли учням, що якщо підбирання паперу має велике значення, то збереження структури паперу не менш важливе. Малюнок для розфарбовування не можна багато разів і грубо стирати гумкою. Від цього псується шар паперу, і фарба в цих місцях пристає гірше, робиться темнішою, бо папір вбирає вологу.

При навчанні учнів прийомам роботи фарбами був дуже важливий наочний показ цих прийомів всьому класові, повторення показу на кожному уроці з поясненням, як працювати, як тримати пензель, як розводити фарбу.

Застосовувати промокальний папір ми учням заборонили, вони повинні були всю зайву фарбу забирати сухим пензлем. Для передавання бліків не застосовувалася гумка, учні залишали незафарбованим чистий папір. Підбираючи потрібний колір, пробу робили точнісінько на такому самому папері, на якому малювали. Палітрою були залізна кришка коробки від фарб, окрема біла тарілочка або блюдце. Учні дізнавалися, що і палітра, і кришка, і фарба завжди повинні бути чисті.

Для першої роботи ми обмежувалися трьома основними фарбами: синьою - ультрамарин або берлінська лазур, червоною - кармін, жовтою - хром. Для роботи в класі виявилося найкращим користуватись м'якими фарбами в чашечках: вони швидше розчиняються. Фарби в тюбиках незручні в роботі. Не всі фарби однаково легко розчиняються, а через те не всі добре пристають до паперу. Наприклад, ультрамарин, сурик, палена сієна та інші при розфарбовуванні часто дають плями.

Перед малюванням фарбами учні вивчали три основні кольори: червоний, синій і жовтий. Ці три кольори не можна утворити змішуванням фарб інших кольорів; змішуючи ж їх між собою дістаємо нові кольори. Змішуючи червону з синьою, дістаємо фіолетову, жовту з синьою - зелену, жовту з червоною - оранжеву. Ці кольори називаються похідними. Але не всі фарби при змішуванні давали необхідний для роботи колір.

Ми намагалися і наголошували учням, щоб у наборі були фарби таких кольорів і назв:

червоні - кіновар, кармін, краплак, англійська червона.

жовті - кадмій жовтий, вохра, індійська жовта.

сині - ультрамарин, кобальт синій, прусська синя, берлінська лазур [1, 17-18].

Щоб одержати колір, близький до спектрального, вибираємо з червоних кармін або краплак, з синіх - прусську синю або берлінську лазур, з жовтих - хром або кадмій. Ці фарби при змішуванні дають чисті тони, тоді як, змішуючи, наприклад, ультрамарин з жовтою, дістаємо бруднуватий відтінок. Змішуючи ж ту саму жовту з прусською синьою фарбою, одержуємо чистий тон, а найбільш насичений колір буде, коли змішати її з берлінською лазур'ю. Цю практичну роботу ми обов'язково проводили в класі. Вона пов'язувалася з малюванням з натури листків, квітів і т. ін.

Щоб довести учням, що один колір може мати різні відтінки, що навіть чорний і білий кольори мають багато відтінків, ми показували учням клаптики тканини: шовку, бархату, шерсті. Учні переконувалися, що тканини, пофарбовані в однаковий колір, мають різні відтінки.

Фарбами, що є в коробці, вчитель робив пробу на папері - сам проводив мазки і пропонував учням ознайомитись із своїми червоними, жовтими і синіми фарбами. Учні переконувалися, що вони відрізняються одна від однієї кольором, як і клаптики тканини (або смужки паперу).

Ознайомивши дітей з основними кольорами, ми переходили до вивчення складових кольорів, вчили їх підбирати потрібні відтінки кольору змішуванням фарб. Готовим кольором користуватись не рекомендувалося, бо це призводило до пасивного підбирання фарб. Всю гаму різних відтінків одного кольору учні повинні були вивчити під час практичної роботи. Поступово в процесі навчання малювання ми ознайомлювали дітей з різними властивостями кольору.

При виконанні завдань з декоративного малювання багато уваги приділялося красивому підбиранню поєднань фарб. Пояснюємо учням, що поєднання можуть бути контрастними і близькими за кольором і тоном.

Наводимо приклад контрастних поєднань: зелений - червоний; жовтий - фіолетовий; синій - оранжевий. Більш точно контрастні кольори визначаємо на колірному крузі. Контрастні поєднання ніби взаємно підсилюють насиченість кольору. Користуватись ними треба було обережно, бо вони можуть "звучати" грубо, різко.

Зміщування трьох основних кольорів разом дає різні відтінки. Кольори поділяються на теплі і холодні. Теплими є ті, в яких переважають жовті і коричневі кольори, в холодних-сині і фіолетові. Наприклад, червоний, оранжевий, жовтий, червоно-оранжевий, жовто-оранжевий - теплі кольори. Холодні: синій, блакитно-зелений, синьо-фіолетовий. Проте в старших класах вже можна ознайомити учнів з тим, що найтепліший червоний колір може мати холодний відтінок. Наприклад, колір редиски має холодний синій відтінок, колір томату, моркви - теплі відтінки. Будь-який холодний колір може мати теплі відтінки.

Ми пропонували таку систему вправ для послідовного навчання учнів малювання фарбами:

малювання кінчиком пензля: точки, вертикальні, горизонтальні лінії, слід пензля.

рівномірне заливання площини без пропуску.

заливання площини з пропуском.

перехід від темного до світлого і навпаки.

перехід від одного кольору до іншого.

6) вливання одного кольору в інший [18, 187].

Вправи з роботи кінчиком пензля проводилися без нанесення олівцем попереднього контуру. Починаємо вправу з проведення прямих ліній. Добре змочивши пензель фарбою, ведемо ним від лівого краю зошита до кінця; починаємо з найтоншої лінії і закінчуємо вправу проведенням широких ліній, що дорівнюють ширині або товщині всього пензля (можна і навпаки). Під час проведення горизонтальних ліній ручка пензля нахилена в бік проведення ліній (вправо). Це зберігає волосинки, не псує їх, бо збігаються напрям лінії, яку проводимо, і напрям волосинок.

Пензель лежить нерухомо на середньому і вказівному пальцях і притискується великим пальцем правої руки, а вся рука рухається вперед разом з пензлем. Можна спиратись на мізинець, нахил пензля весь час повинен бути однаковий, бо інакше одна і та сама лінія буде різної ширини. При проведенні тонких ліній кінчик пензля повинен приторкатись до паперу рівномірно - ширина лінії залежить від натискування на папір: чим легше приторкатимемось до паперу пензлем, тим тоншою буде лінія. Пензель легко підкоряється руху руки.

Точки зображають так само, як і лінії: якщо легко приторкнутись пензлем до паперу, точка буде маленька, якщо ж сильніше - велика. Мазок робимо легким доторканням пензля плазом. Мазок зберігає форму і розмір пензля. Під час цих вправ виправляти роботу не можна, приступаючи до роботи, учні повинні бути дуже уважні.

Ці вправи добре розвивають окомір. Знаючи, що мазки робляться одним доторканням пензля, учні розраховували відстань очима. Пензель при нанесенні точки був перпендикулярний до паперу, при нанесенні мазка - під кутом 45°.

Вчитель повідомляв, що працювати фарбами можна по-різному:

при розфарбовуванні маленьких площин змочуємо фарбу водою, набираємо її на пензель і розфарбовуємо малюнок;

при розфарбовуванні великих площин фарбу завжди розводять на блюдечку [27, 43].

В першому випадку працюємо кінчиком пензля, в другому - всім пензлем.

Ми показували і пояснювали учням, як розводити фарбу. При розфарбовуванні великих площин беруть таку кількість води, щоб її вистачило для розфарбовування всього малюнка.

Взявши маленьку скляну баночку, розводимо в ній фарбу і пояснюємо, що змочуємо фарбу водою і пензлем проводимо лінію в одному напрямі від себе, щоб пензель не втрачав своєї форми. Набираємо на пензель фарбу, опускаємо його в блюдечко, робимо пробу на окремому аркуші паперу. Чим більше братимемо води і менше фарби, тим світліший буде колір і навпаки.

Одержавши потрібний тон, показуємо, як треба розфарбовувати малюнок: пензлем обережно торкаємось до лівого кута малюнка, не відриваю пензля від паперу, в горизонтальному напрямі ведемо пензлем до правого кута. Довівши пензель до кута, відриваємо його і, знов набравши на пензель фарби, починаємо працювати з лівого краю, ведучи пензель у горизонтальному напрямі зліва направо, поступово спускаємось вниз. Пензель завжди повинен бути наповнений фарбою, щоб утворювався "підтік", в нього добавляємо нову фарбу. Якщо пензель буде сухий, не можна буде рівномірно розфарбувати. "Підтік", що утворився в самому низу, видаляємо сухим пензлем. Пензель витираємо ганчірочкою і прикладаємо до "підтоку", зайва фарба вбирається в пензель.

Оволодіння способом рівномірного розфарбовування пов'язувалося як з вивченням кольору, так і з властивостями фарб. Учні дізнались, що колір стає темніший, коли взяти більше фарби і менше води, і світліший, коли більше води і менше фарби. Але є й інший спосіб підсилення кольору - це повторне фарбування площини. Три прямокутники покриваємо фарбою одного кольору, після того, як вони висохнуть, фарбуємо другий і третій прямокутники. Після того, як ці два прямокутники висохнуть, фарбуємо тільки третій прямокутник. Хоч всі три прямокутники розфарбовували однією фарбою, вони відрізнятимуться один від одного. Перший прямокутник, пофарбований один раз, - найсвітліший, третій - найтемніший (його фарбували тричі).

Малювання аквареллю вимагає великої уваги, обережності, бо помилки, припущені при розфарбовуванні, важко, а іноді і зовсім не можливо усунути. Діти дуже люблять малювати фарбами, колір радує їх, але помилки на початку неминучі.

На початку навчання ми стримували учнів від бажання брати темні фарби відразу на повну силу тону. Дуже важливо було прищепити їм навички правильно користуватись фарбами і водою.

Навчальна робота із використанням експериментальних вправ і завдань, яка проводилася нами в експериментальному класі, позитивно вплинула на підвищення якості знань і вмінь молодших школярів. Так, учні експериментального класу значно краще виконали запропоновані завдання, ніж учні контрольного.

Отримані результати констатуючого експерименту підтвердили гіпотезу, що використання запропонованої системи завдань на основі експериментальної методики формування навичок відчуття кольору та практичної передачі кольору на уроках образотворчого мистецтва у початковій школі позитивно вплинули на формування умінь і навичок образотворчої діяльності в учнів експериментального класу та їх естетичну вихованість.

Наприкінці експериментального дослідження стало очевидно: у процесі використання розробленої нами експериментальної методики формування навичок відчуття та практичної передачі кольору на уроках образотворчого мистецтва в учнів експериментального класу порівняно з контрольним значно підвищився рівень розвитку відповідних умінь і навичок. Це свідчить про ефективність застосовуваного напрямку роботи.

Проведення експериментального дослідження дало змогу оцінити ефективність використання пропонованої системи вправ та завдань і простежити динаміку процесу удосконалення умінь і навичок образотворчої діяльності порівняно з навчанням дітей в контрольному класі. У процесі проведення експерименту і особливо на етапі узагальнення його результатів виявилося, що даний підхід здатний забезпечити оптимальний розвиток навичок відчуття й практичної передачі кольору як засобу естетичного виховання учнів на уроках образотворчого мистецтва у початкових класах.

Висновки

Колір - найкращий зображувальний і емоційний засіб живопису. За допомогою кольору передаються краса й багатство барв реального світу, матеріальність предметів, їхнє природне забарвлення. Колір є однією з невід'ємних ознак будь-якого предмета. Справжній колір предмета залежно від його просторового положення, сили освітлення та навколишнього середовища змінюється за ясністю, кольоровим тоном та насиченістю. Кольори викликають у людей різні емоції, впливають на настрій та працездатність.

В міру віддалення предмета від глядача змінюється не лише видима величина його, а й колір, бо міняється кількісний і якісний характер світлового потоку, що відбивається цим предметом. Зміна тону, ясності і насиченості кольору предметів залежить від кількості і величини частинок вологи й пилу в повітрі, які утруднюють проходження кольорових променів і впливають на зміну кольору. Уміння бачити кольори, розпізнавати їхні відтінки допомагає нам не тільки правильно передавати колір предметів у малюнках, а й створювати прекрасне в житті.

Колір та його властивості вивчає спеціальна наука - кольорознавство. У кольорознавстві є свої закони, які слід вивчати, щоб застосовувати їх в навчанні та житті. Колір фарб лише близький до яскравості й чистоти променів спектра. Фарби при змішуванні часто дають інші кольори, ніж кольорові промені. Тому спектр, переданий фарбами відповідних кольорів, тільки близький до природного.

Колір як властивість предметів оточуючої дійсності та одна з характеристик людських відчуттів безпосередньо пов'язаний із зоровими відчуттями і сприйманнями. З поширенням дійових зв'язків дитини з зовнішнім світом її зорові аналізатори вдосконалюються, підвищується їхня здатність розрізняти кольори. Ускладнення продуктивних видів діяльності веде до того, що дитина поступово засвоює все нові кольори і поступово опановує порівняно повний їх набір. У процесі тренування помітно підвищується рівень перцептивного розрізнення форм і кольору об'єктів. Подальше вдосконалення відчуттів відбувається в процесі розвитку зображальної (образотворчої) діяльності.

Відображення кольору та процес кольоротворення значно збагачує естетичну сферу людини. Тому емоційний вплив кольору використовується в мистецтві. Фарба, колір у нерозривній єдності із світлотінню і лінією - художні засоби живопису. Колір - основний засіб живопису. Кольором художник передає свої почуття і думки, створює образи на площині, форми і об'єми реальних предметів. Оскільки сприймання кольорів залежить від їх оточення у природі, на картині, то в живопису, порівнюючи один колір з іншим, потрібно добиватися таких же взаємовідношень, як і в натурі.

Засобом одержання кольору є фарби. Вони складаються з різноколірних пігментів, крупинки яких з'єднуються в’яжучими матеріалами. Фарби поділяють на олійні, темперу, гуашеві й акварельні. Щоб користуватися фарбами, необхідно розуміти їх властивості їх процес утворення кольору з сумішей. Знаючи, у якій мірі світлові промені поглинаються різними фарбами, можна заздалегідь передбачити колір суміші фарб. Тим, хто починає займатися живописом, доцільно користуватися найбільш стійкими фарбами, які допускають будь-яке змішування. Розташовувати фарби на палітрі слід завжди в одній послідовності. У роботі фарбами, особливо в декоративному і тематичному малюванні, велике значення має уміння гармонійно поєднувати кольори. Поєднання кольорів може бути контрастним і близьким за кольором та тоном. Гармонійне поєднання кольорів залежить від кількісного співвідношення кольорів.

Учнів початкових класів ознайомлюють з шістьма кольорами спектрального круга, трьома основними і трьома похідними. Після ознайомлення дітей з основними кольорами слід перейти до вивчення складових кольорів, вчити їх підбирати потрібні відтінки кольору змішуванням фарб. Готовим кольором користуватися не рекомендується, бо це призводить до пасивного підбирання фарб. Всю гаму різних відтінків одного кольору учні повинні вивчити під час практичної роботи. Поступово в процесі навчання малювання вчитель ознайомлює дітей з різними властивостями кольору.

В початкових класах діти працюють кольоровими олівцями і акварельними фарбами. При цьому порушується послідовність, оскільки в дитсадках вчать працювати гуашшю. Розфарбовування кольоровими олівцями вимагає багаторазового повторення штрихів. Щоб передати насичений колір, доводиться покривати предмет штрихами кілька разів. Якщо предмет одноколірний і займає весь аркуш, заштрихувати його рівномірно важко. Великий малюнок зручніше розфарбовувати фарбами, причому працювати гуашшю значно легше, ніш акварельною фарбою. В 1 класі, де тільки починають ознайомлюватись з кольором і фарбами, гуаш дає більш ефективний результат. Через те розфарбовувати малюнки краще гуашшю.

Для проведення уроків малювання фарбами вчителеві потрібні наочні навчальні посібники у формі таблиць. Такі таблиці необхідні при вивченні властивостей кольору, вони допоможуть і у підбиранні й визначенні відтінків кольору, допомагатимуть учням краще засвоїти навчальний матеріал. Дуже важливо розвинути в дітей колірний зір, здатність розрізняти колір, теплі і холодні відтінки його. Колірний круг допоможе визначити взаємодоповнюючі кольори, які розташовуються на колірному крузі строго один проти одного. На уроках малювання фарбами таблиця колірного круга потрібна весь час.

При передаванні предметів кольором не слід ускладнювати завдання вимогами передати фактуру предметів. Передавання фактури поверхні предмета - непосильне завдання для учнів початкової школи. Досить, якщо вони зуміють передати колір предмета і відтінки кольору, не збиваючи форми, а також моделювати кольором об'єм.

Один і той самий колір має різну силу тону, якої треба дотримувати при малюванні фарбами. Учні часто намагаються правильно підібрати колір фарби, забуваючи, що правильність передавання значно більше залежить від співвідношення тонів, від сили тону, ніж від точності в підбиранні кольору. Приступаючи до роботи кольором, насамперед треба визначити колірні співвідношення. Прокладаємо головні тіні і світло на предметах. Починаємо передавати колір не на повну силу і поступово підсилюємо до потрібного тону.

При підбиранні кольору треба навчити учнів визначати не тільки колір, але й відтінок. Відтінок кольору залежить від того, поруч з яким іншим кольором він перебуває. На пофарбованих предметах відбите світло може бути різних відтінків, які залежать від кольору предмета.

На підтвердження наведених теоретичних положень ми проводили дослідження особливостей формування відчуття кольору на уроках образотворчого мистецтва у початкових класах. Це дослідження мало практичний характер. Навчальна робота, яка проводилася нами в експериментальному класі, позитивно вплинула на підвищення якості знань і вмінь молодших школярів. Так, учні експериментального класу значно краще виконали запропоновані завдання, ніж учні контрольного. Ми отримали результати, які свідчать про ефективність застосовуваного напрямку роботи.

Отже, проаналізовані методичні особливості розвитку кольоротворення у випадку їх адекватного використання здатні забезпечити оптимізацію естетичного виховання молодших школярів.

Список використаної літератури

Аксенов Ю.Г., Левидова М.М. Цвет и линия. - М.: Сов. художник, 1986. - 326 с.

Алексеев В.В. Изобразительное искусство и школа. - М.: Педагогика, 1968. - 184 с.

Алексеев С.С. О колорите. - М.: Изобраз. искусство, 1974. - 176 с.

Алексеева В. Что такое искуство? - М.: Сов. художник, 1985. - 260 с.

Алёхин А.Д. Изобразительное искусство: художник, педагог, школа. - М.: Педагогика, 1984. - 254 с.

Алісійчук О.С. Морально-естетичне виховання молодших школярів. - К.: Академія, 2001. - 160 с.

Беда Г.В. Основы изобразительной грамоты. - М.: Наука, 1979. - 168 с.

Беда Г.В. Живопись. - М.; Просвещение. 1986. - 190 с.

Беличко Ю.В. Український живопис. - К.: Мистецтво, 1989. - 191 с.

Беседы о живописи в школе. - М.: Искусство, 1966. - 96 с.

Бучинський С.Л. Основи грамоти з образотворчого мистецтва. - К.: Мистецтво, 1981. - 178 с.

Величко Ю.В. Український живопис. - К.: Мистецтво, 1989. - 191 с.

Верб В.А. Искусство и художественное развитие учащихся. - Л.: Наука, 1977. - 116 с.

Виноградова Г. Малювання з натури. - К.: Рад. школа, 1976. - 118 с.

Вікова психологія / За ред. Г.С. Костюка. - К.: Рад. школа, 1976. - 270с.

Вільчинський В.М. Образотворче мистецтво.1-2 класи. - К.: Рад. шк., 1991. - 128 с.

Вожлов В.М. Прекрасное в жизни, в искусстве. - М.: Знание, 1979. - 240 с.

Волков Н.Н. Цвет в живописи. - М.: Искусство, 1984. - 320 с.

Ворона М.О. Особливості вияву естетичних почуттів у дітей // Початкова школа. - 1990. - №4. - С.64-66.

Выготский Л.С. Психология искусства. - М.: Искусство, 1986. - 573 с.

Гайдамака О. Календарне планування до програми “Мистецтво” // Поч. школа. - 2003. - №6. - С.28-31.

Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. - К.: Вища школа, 1995. - 237 с.

Гандзій П.А., Левицький Ф.Д. Уроки малювання: Посібник для вчителя. - К.: Рад. школа, 1975. - 224 с.

Глинская И.П. Изобразительное искусство. Методика обучения в 1-3 классах. - К.: Педагогика, 1978. - 186 с.

Глушанская В.П., Маркова В.Ф., Смирнова Л.Ф. Рисование с методикой преподавания. - М.: Просвещение, 1971. - 127 с.

Гончаров И.Ф. Эстетическое воспитание школьников средствами искусства и действительности. - М.: Педагогика, 1986. - 126 с.

Горбенко А.А. Акварельная живопись для архитекторов. - К.: Будівельник, 1991. - 70 с.

Дейнека А.А. Учитесь рисовать. - М.: Изд-во Акад. художеств СССР, 1961. - 224 с.

Демченко І. Творчий розвиток молодших школярів засобами образотворчого мистецтва // Рідна школа. - 2002. - №6. - С.62-64.

Задорожний В.І., Боровиков О.Я. Уроки образотворчого мистецтва.1-3 класи. - К.: Рад. шк., 1972. - 151 с.

Калініна Е. Інтегровані уроки з образотворчого мистецтва // Рідна школа. - 2002. - №2. - С.37-38.

Кальнинг А.К. Акварельная живопись. - М.: Искусство, 1968. - 76 с.

Кардовский Д.И. Пособие по рисованию. - М.: Стройиздат, 1978. - 126 с.

Кибрик Е.А. К вопросу о композиции // Вопр. изобразительного искусства. - М.: Сов. художник, 1954. - С.31-45.

Кириченко М.А. Образотворче мистецтво.3 клас. - К.: Освіта, 1996. - 128 с.

Кириченко М.А. Учіться малювати. - К.: Рад. шк., 1987. - 58 с.

Кириченко М.А. Образотворче мистецтво.3 клас. - К.: Освіта, 1996. - 128 с.

Клейменова Н.С. Взаимосвязь художественного слова и рисования // Нач. школа. - 1990. - №8. - С.22.

Конопко О. Перші кроки до мистецтва // Початкова школа. - 2000. - №3. - С.25-28.

Крутецкий П.А. Эстетическое воспитание. - М.: Знание, 1987 - 234с.

Кузин B. C. Основы обучения изобразительному искусству в школе. - М.: Просвещение, 1977. - 207 с.

Кузин В.С. Наброски и зарисовки. - М.: Искусство, 1970. - 94 с.

Кузин В.С. Изобразительное искусство и методика его преподавания в начальных классах. - М.: Искусство, 1977. - 264 с.

Кушаев П.А. Основы эстетического воспитания. - М.: Педагогика, 1985. - 250с.

Лабунская Г.В., Рожкова Е.Е., Назаревская Г.А. Уроки рисования в начальных классах. - М.: Изд-во АПН РСФСР, 1961. - 166 с.

Левшина Л.С. Как воспринимается произведение искусства. - М.: Искусство, 1983. - 96 с.

Лепикаш В.А. Живопись акварелью. - М.: Изд-во Акад. художеств СССР, 1961. - 114 с.

Лихачов Д.Б. Теория эстетического воспитания школьников. - М.: Знание, 1987. - 231 с.

Лунячек Й. Основы изображения с натуры. - К.: Изд-во АН УССР, 1961. - 127 с.

Любарська Л. Уроки образотворчого мистецтва // Початкова школа. - 2002. - №9. - С.50-55.

Люблінська Г.О. Дитяча психологія. - К.: Вища школа, 1974. - 354с.

Масленникова З.Д. Работа красками в школе. - Л.: Учпедгиз, 1959. - 80 с.

Муштаев В.П. Уроки искусства. - М.: Педагогика, 1990. - 140 с.

Никанорова Н.П. Наглядное пособие и оборудование для занятий изобразительным искусством. - М.: Педагогика, 1975. - 136 с.

Оксененко Н. Вчимося малювати: уроки малювання у шестирічок // Поч. освіта. - 2001. - №33. - С.7.

Орловский Г.И. О художественном образовании учителя рисования. - Л.: Наука, 196. - 268 с.

Павлинов П.Я. Каждый может научиться рисовать. - М.: Педагогика, 1966. - 216 с.

Павлов В.П. Сучасна українська акварель. - К.: Мистецтво, 1978. - 39 с.

Парнах М. Уроки изобразительного искусства // Искусство в школе. - 2001. - №3. - С.57-60.

Половникова П.Б. Эстетические чувства. - К.: Знание, 1978 - 343с.

Проців В.I., Кириченко М.А. Уроки образотворчого мистецтва в 1-3 класах. - К.: Рад. шк., 1984. - 188 с.

Ревякин П.П. Техника акварельной живописи. - М.: Госстройиздат, 1959. - 221 с.

Ростовцев Н.Н. Учебный рисунок. - М.: Просвещение, 1976. - 222 с.

Ростовцев Н.Н. Методика преподавания изобразительного искусства в школе. - М.: Агар, 1998. - 251 с.

Сухомлинський В.О. Вибрані твори: У 5 т. - К.: Рад. шк., 1973. - Т 3. - 464 с.

Терентьев А.Е. Рисунок в педагогической практике учителя изобра-зительного искусства. - М.: Просвещение, 1981. - 175 с.

Ушинський К.Д. Вибрані твори у 2-х т. - К.: Педагогіка, 1976. - Т.1. - 124 с.

Шацька В.Н. Естетичне виховання. - К.: Освіта, 1987. - 564 с.

Додатки

Уроки образотворчого мистецтва. Урок 1

Малювання узорів з прямих та кривих ліній в квадраті

Мета: ознайомити дітей із складанням узорів з прямих та кривих ліній та розфарбовуванням рисунка основними кольорами; розвивати навички роботи акварельними фарбами; виховувати естетичні почуття.

Хід уроку

Малюю на класній дошці квадрат, одночасно ознайомлюючи учнів з видами чотирикутників: прямокутник, ромб, квадрат. Посередині дошки малюю квадрат великого розміру, а по боках у малих розмірах зображую неправильний чотирикутник, прямокутник, ромб і маленький квадрат для порівняння їх з великим квадратом.

Нагадую дітям, що у квадрата всі сторони однакові і прямі кути (демонструю це на маленьких чотирикутниках).

Сторони великого квадрата поділяю пополам, точки поділу з'єдную, і ми дістаємо менший квадрат, вписаний у великий.

При поділі ліній діти, звичайно, починають вимірювати і ніяк не можуть домогтися бажаної цілі. Треба вимагати, щоб учні робили виміри й знаходили середину на око.

Далі проводжу діагоналі у великому квадраті і точки перетину діагоналей з середнім меншим квадратом теж з’єдную, і дістаємо в самій середині третій, найменший квадрат. По кутках великого квадрата і всередині найменшого квадрата малюю листочки. Орнамент закінчено. Коли вистачає часу, показую дітям, в якій послідовності треба розмальовувати даний узор кольоровими олівцями чи акварельними фарбами. Рисунок треба розміщати на весь аркуш, але з таким розрахунком, щоб він був розташований посередині його, не торкаючись країв. Додому даємо завдання розмалювати орнамент двома-трьома фарбами, враховуючи і фон, який може бути темнішим або світлішим за колір елементів узору.

Урок 2.

Малювання рівностороннього трикутника та розфарбовування його основними кольорами

Мета: ознайомити учнів з геометричною фігурою трикутника, з малюванням його, з основними кольорами фарб та з технікою розфарбовування малюнка аквареллю; розвивати навички роботи акварельними фарбами; виховувати естетичні почуття

Хід уроку

Демонструю перед учнями кілька таблиць і малюнків з наочним показом трьох основних кольорів: червоного, жовтого та синього. Пояснюю дітям, що ці кольори не можна скласти ні з яких інших кольорів. Змішуючи по-різному ці три фарби, дістаємо похідні кольори. Тому червоний, жовтий і синій кольори ми називаємо основними, а інші - похідними, тобто складеними. Оранжевий колір утворюємо, змішуючи червоний і жовтий; зелений колір утворюється з жовтого і синього, фіолетовий - з червоного і синього. Змішавши у певній пропорції фарби трьох основних кольорів, можна дістати чорний колір.

Після цих пояснень переходжу до практичного пророблення рисунка в трикутнику й розмальовування його з дітьми.

Урок 3

Створення орнаменту для рушника

Мета: ознайомити з технікою роботи гуашевими фарбами; ознайомити з творами декоративного мистецтва, в оздобленні яких застосовуються різноманітні орнаменти.

Художні матеріали: олівець, гуаш, папір.

Обладнання: вироби декоративно-ужиткового мистецтва - вишитий рушник, серветка, скатерка, дитячі роботи.

Хід уроку

Підготовчі вправи: малювання фарбою товстих і тонких прямих ліній.

До заняття вчитель готує гуашеві фарби. Для малювання орнаменту можна використати тільки один колір, наприклад червоний або синій. Кожну банку гуаші треба відкрити, налити в неї трохи води і розчинити фарбу до густоти сметани, щоб вона легко бралася на пензель. Слід врахувати, що коли часто доливати воду, гуаш стає непридатною для вживання: після висихання вона не тримається на папері, а обсипається, наче крейда. Це пояснюється тим, що велика кількість води змила клей, який зв'язував пігмент (кольоровий порошок). Щоб відновити якості фарби, треба до суміші додати трохи рідкого клею (типу ПВА).

Перед уроком, крім відомого вже приладдя (папір, папки, олівці, рисувальні дошки), вчитель ставить на кожну парту по одній баночці гуаші, кладе по 2 пензлі і по 2 клаптики білого паперу.

Урок можна розпочати з розгляду малюнка в підручнику.

Ось подивіться, - каже вчитель, - яким чудовим рушником Галя прикрасила свою кімнату. А в кого з вас є вишитий рушник?

Учитель демонструє вироби, прикрашені вишивкою, звертає увагу на характер вишитих орнаментів. Якщо немає готових зразків, можна показати фоторепродукції з ілюстрованих видань.

Оголошується завдання:

Сьогодні ми малюватимемо орнамент для рушника. (Орнамент - це візерунок, побудований на ритмічному повторенні геометричних елементів або спрощених рослинних чи тваринних мотивів). Фарби, якими будемо виконувати роботу, називаються гуашшю, їх, як і акварель, розводять водою. У вас на партах є гуаш, пензлі, банка з водою, а також клаптик паперу, на якому ви будете пробувати мазки. Малювати орнамент будемо в такій послідовності (учитель прикріплює до дошки великий аркуш паперу і, малюючи, пояснює дії).

Спочатку горизонтальною лінією ділимо аркуш на дві рівні частини. Вище і нижче цієї лінії на певній відстані проводимо ще по 3 горизонтальних лінії. Так у нас утворилася смужка, в якій і буде орнамент. Тепер набираємо на пензель фарби і на клаптику паперу вправляємося в малюванні товстих і тонких ліній. Тонку лінію дістаємо, легко доторкуючись загостреним кінцем пензля до паперу (товсті лінії утворюються, коли сильніше притиснути пензель). Тепер розміщуємо елементи орнаменту в смужці. Учитель демонструє ще 2-3 зразки орнаментів, виконаних з ліній.

Учні промальовують орнамент спочатку олівцем, а потім розкарбовують. Під час роботи вчитель звертає увагу на ритмічне розміщення елементів, на чітко виражену різницю між товстими і тонкими лініями, розмір малюнка, чистоту та охайність виконання. У кінці уроку ставить запитання до учнів:

Що ми малювали? Що таке орнамент? Яка роль орнаменту? Як називається фарба, якою ми сьогодні користувалися?

Учитель пропонує учням заховати малюнки в папки, прибрати парти, а черговим зібрати приладдя для малювання.