Основні категорії та етапи навчального процесу студента
Міжрегіональна Академія управління персоналом
Причорноморська філія
Індекс групи Ф – 45 – 12 – 2003 СП (1,3з)
Прізвище, ім’я, по батькові студента Брюховецька Марина Вікторівна
Домашня адреса м.Миколаїв, вул.Вокзальна, 51, кв.49
Найменування організації, посада МФ АКІБ “УкрСиббанк”, спеціаліст ВКК
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
З дисципліни: Методика викладання правознавства
За темою ( варіант):Основні категорії та етапи навчального процесу
Прізвище та ініціали викладача: Чернявська Н.В.
Дата надходження контрольної роботи:____________
Дата перевірки контрольної роботи:_______________
Київ 2004 р.
ПЛАН
ВСТУП…………………………………………………………….…………...…..3
Сутність процесу навчання…………………………………………..…...…...4
2. Функції процесу навчання………………………………………….…………7
2.1 Освітня функція………………..…………………………………..…….7
2.2 Розвиваюча функція……………………………….………………..…...9
2.3 Виховна функція…………………………………………..……….……9
3. Структура діяльності викладача в навчальному процесі……….……....….13
4. Психолого-педагогічні основи навчально-пізнавальної діяльності студентів………………………..……………………………………………......14
Висновок……………………………………………………………………..…19
ЛІТЕРАТУРА………………………………………………………………..….20
ВСТУП
Процес навчання істотно відрізняється від навчального процесу. Поняття «навчальний процес» охоплює всі компоненти навчання: викладача, використовувані ним засоби і методи нявчання, студента, який працює під керівництвом викладача та самостійно вдома, забезпечення навчального процесу наочністю й технічними засобами. Під поняттям “процес навчання” розуміють взаємодію викладача й студента.
Навчання як один з видів людської діяльності складається з двох взаємопов'язаних процесів — викладання та учіння.
Викладання — діяльність викладача в процесі навчання, що полягає в постановці перед студентами пізнавального завдання, повідомленні нових знань, організації спостережень, лабораторних і практичних занять, керівництві роботою студентів із самостійного засвоєння знань, у перевірці якості знань, умінь та навичок.
Учіння — цілеспрямований процес засвоєння студентами знань, оволодіння вміннями і навичками. У широкому значенні — оволодіння соціальним досвідом з метою його використання в практичному житті.
У
процесі навчання відбувається взаємодія
між викладачем і студентом, а не просто
вплив викладача на студента. Викладач
може навчати студентів безпосередньо
або опосередковано
— через систему завдань. Результативність
процесу навчання залежить від
стилю спілкування викладача зі студентом
та впливу навколишнього середовища.
Сутність процесу навчання
Процес навчання формують тісно пов’язані між собою компоненти: цільовий (постановка конкретної мети вивчення навчального матеріалу на уроці, вивчення навчальної дисципліни та освітньої мети навчально-виховного закладу певного типу); стимулююче-мотиваційний (створення умов, які спонукають студентів до активної навчально-пізнавальної діяльності, формують у них позитивну мотивацію цієї діяльності); змістовний (оптимальний підбір предметів “навчального плану” змістовність навчальних програм і підручників, а також продуманість змісту кожного навчального заняття); операційно-дієвий (вдалий підбір прийомів, методів і організаційних форм навчання, оптимальне поєднання фронтальної, групової та індивідуальної роботи щодо засвоєння студентами змісту навчального матеріалу, вироблення в них відповідних умінь та навичок); контрольно-регулюючий (контроль за засвоєнням студентами знань, набуттям умінь і навичок, внесення необхідних коректив до змісту і методики навчання з метою підвищення ефективності процесу навчання); оцінно-резулятивний (виявлення рівня знань, умінь і навичок кожного студента, визначення причин неуспішності в кожному конкретному випадку і відповідна робота щодо їх усунення).
Методологічною засадою процесу навчання є наукова “теорія пізнання”, яка вивчає природу наукового пізнання і його можливості, головні закономірності пізнавального процесу, форми й методи пізнання людиною навколишньої дійсності, умови істинності пізнання.
Пізнання – процес цілеспрямованого відображення об’єктивної реальності у свідомості людей.
Процеси навчання і наукового пізнання мають спільні риси. Обидва спрямовані на пізнання істини, об’єктивної дійсності. І навчання, і пізнання здійснюються за схемою: живе спостереження об’єкта навчання чи пізнання – осмислення істотних властивостей, особливостей, зв’язків цього об’єкта – застосування здобутих знань на практиці чи в навчанні або перевірка здобутого у процесі пізнання знання на практиці. Навчання можна вважати специфічною формою пізнання об’єктивної дійсності, набуття суспільного досвіду. Спільності між навчанням і науковим пізнанням у тому, що вони спрямовані на пізнання законів і закономірностей об’єктивного світу.
Між процесом навчання і процесом наукового пізнання існують і певні відмінності. Передусім на всіх рівнях навчання об’єктивно не відкриваються нові знання. Студенти засвоюють уже пізнання істини. Водночас відбувається дослідження об’єкта пізнання. Під час засвоєння знань сам об’єкт може бути представлений наочним або словесним зображенням.
Важливо
те, що на пізнання певних явищ чи процесів
людство витратило десятки
й сотні років, а студент під час навчання
засвоює такі знання впродовж року. Якщо
у процесі пізнання здобуваються тільки
нові знання, то навчання, крім засвоєння
цих знань, передбачає формування вмінь
і навичок. Зрештою, практика у пізнанні
є критерієм
істини, в той час як у навчанні перевіряти
істинність знання нема потреби. Тут
практика допомагає краще зрозуміти й
засвоїти навчальний матеріал,
Важливо й необхідно домагатися того, щоб студенти навчилися свідомо користуватися формами і прийомами пізнавальної діяльності, могли правильно застосовувати наукові принципи й методи у поясненні явищ природи, суспільства та духовного світу людини. За таких умов процес навчання формуватиме в студентів основи наукового мислення.
У навчальному процесі знаходять вияв відомі положення філософії про взаємозв’язок і взаємозалежність, єдність і боротьбу протилежностей, заперечення, перехід кількісних змін у якісні.
Рушійними силами навчального процесу є його суперечності: між зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і загальним станом цього процесу, який потребує постійного вдосконалення; між досягнутим студентами рівнем знань, умінь га навичок і знаннями, вміннями й навичками, необхідними для розв’язання поставлених перед ними нових завдань; між фронтальним викладом матеріалу й індивідуальним характером його засвоєння; між розумінням матеріалу викладачем і студентами; між теоретичними знаннями й уміннями використовувати їх на практиці та ін. Мистецтво викладача полягає у з'ясуванні й використанні цих суперечностей для активізації пізнавальної діяльності студентів.
2. Функції процесу навчання
Навчальний процес як складова частина загального процесу виховання всебічно розвиненої особистості, що відповідає потребам сучасного суспільства, повинен забезпечити виконання цього завдання реалізацією трьох функцій: освітньої, розвиваючої та виховної.
2.1. Освітня функція
Покликана забезпечити засвоєння студентами системи наукових знань, формування вмінь і навичок.
Знання – узагальнений досвід людства, що відображає різні галузі дійсності у вигляді фантів, правил, висновків, закономірностей, ідей, теорій, якими володіє наука.
Знання с головним компонентом освіти. Виділяють такі види знань: основні терміни і поняття, без яких неможливо зрозуміти жодного тексту, жодного висловлювання; факти щоденної дійсності та наукові факти, без знання яких неможливо зрозуміти закони науки, формувати переконання, доводити і відстоювати ідеї; основні закони науки, що розкривають зв'язки й відношення між різними об'єктами та явищами дійсності; теорії, що містять систему наукових знань про певну сукупність об'єктів, методи пояснення та передбачення явищ певної предметної галузі; знання про способи діяльності, методи пізнання й історії здобуття знань (методологічні знання); знання про норми ставлення до різних явищ життя (оцінні знання).
Розглянуті види знань поділяють на теоретичні й фактичні.
Теоретичні знання — поняття, системи понять, абстракції, теорії, гіпотези, закони, методи науки.
Фактичні знання — одиничні поняття (знаки, цифри, букви, географічні назви, історичні особи, події).
Серед знань, що мають засвоїти студенти у процесі навчання, особлива роль належить тим, які виражають способи діяльності і використовуються на практиці. Вони мають алгоритмічний характер (наприклад, знання про способи і порядок виконання арифметичних дій). У навчальних предметах вони оформлені у вигляді правил.
Освітня функція навчання повинна забезпечити: повноту знань, яка визначається засвоєнням передбачених навчальною програмою відомостей з кожної навчальної дисципліни, необхідних для розуміння основних ідей, істотних причинно-наслідкових зв’язків; системність знань, їх упорядкованість, щоб будь-яке знання випливало з попереднього і прокладало шлях для наступного; усвідомленість знань, що полягає в розумінні зв'язків між ними, прагненні самостійно постійно поповнювати їх; дієвість знань, що передбачає вміння оперувати ними, швидко знаходити варіативні способи застосування їх із зміною ситуації.
Окрім засвоєння системи знань, освітня функція забезпечує формування в студентів умінь та навичок.
Уміння — здатність на належному рівні виконувати певні дії, заснована на доцільному використанні людиною знань і навичок.
Навичка — психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію раціонально, точно і швидко, без зайвих затрат фізичної та нервово-психічної енергії.
У педагогічній літературі розглядають первинні та вторинні вміння.
Первинні вміння — неавтоматизовані дії, підпорядковані певному правилу; це може бути неавтоматизована навичка (початкова стадія її становлення), а може бути й діяти в повній автоматизації якої нема потреби. Особливість первинних умінь у тому, що вони близькі до навичок, піддаються автоматизації.
Вторинні вміння — дії, які принципово не можуть бути автоматизовані, тому що не мають однозначного правила в своїй основі й передбачають елементи творчості; ці вміння включають навички, але не зводяться до них. У навчальному процесі вони підлягають повній автоматизації і входять як автоматизовані компоненти до складних вторинних умінь. Наприклад, написання літер стає навичкою, без якої не можливо набути вміння викладати свої думки на письмі. Під час оволодіння грамотою написання літер є первинним умінням, пізніше воно перетворюється на навичку. Друге первинне вміння — узгодження слів — може стати навичкою, але може залишитися і первинним умінням.
Розрізняють уміння і навички теоретичні (в їх основі — правила оперування поняттями, вони є результатом аналізу-синтезу) і практичні (дії, що регулюються за допомогою формул, моделей, зразків).
В. Сухомлинський вважав, що кожний учень за роки навчання повинен обов'язково оволодіти такими загально-навчальними вміннями:
1) спостерігати явища навколишнього світу;
думати – зіставляти, порівнювати, протиставляти, знаходити незрозуміле, дивуватися;
висловлювати міркування про те, що бачить, спостерігає, робить, думає;
вільно, виразно, свідомо читати;
вільно, досить швидко і правильно писати;
виділяти у прочитаному логічно завершені частини, встановлювати взаємозв'язок і взаємозалежність між ними;
знаходити книжку з питання, що цікавить;
знаходити в книжці матеріал, що цікавить;
робити попередній логічний аналіз тексту в процесі читання;
10) слухати викладача і водночас стисло занотовувати зміст його розповіді;
читати текст і водночас слухати інструктаж учителя щодо роботи над текстом, над логічними складовими частинами;
12) написати твір — розповісти про бачене навколо себе.
2.2. Розвиваюча функція
Передбачає розвиток студентів у процесі навчання. Розвиваюче навчання сприяє розвиткові мислення, формуванню волі, емоційно - почуттєвої сфери, навчальних інтересів, мотивів і здібностей.
Передусім слід розвивати мислення студентів на основі загальних розумових дій і операцій.
Під час навчального процесу викладач сприяє розвиткові в студентів волі та наполегливості (обмірковує проблемні ситуації, завдання, теми дискусій тощо); розвиває їхні емоції – здивування, радість, цікавість, парадоксальність, переживання (продумує, коли і як створити необхідні ситуації).
2.3. Виховна функція
Виховний характер навчання — об'єктивна закономірність, що виявлялася в усі епохи. Водночас виховуючий характер навчання — важлива функція діяльності викладача, який виховує підростаюче покоління насамперед у процесі навчання. Зрозуміло, що процес навчання передусім сприяє формуванню наукового світогляду студентів на основі засвоєння системи наукових знань про природу, суспільство і людину, вихованню відповідного ставлення до життя і до самих себе.
Формування наукового світогляду є підґрунтям для виховання моральних, трудових, естетичних і фізичних якостей особистості. У процесі навчання формуються такі моральні якості, як почуття обов'язку І відповідальності, дружби й колективізму, доброти і гуманізму, активна позиція щодо навчання і життя взагалі, а також якості, необхідні майбутньому працівникові будь-якої галузі виробництва: вміння планувати свою роботу, добирати прийоми її виконання, контролювати себе, раціонально використовувати час.
Реалізація освітньої, розвиваючої та виховної функцій залежить від перелічених нижче чинників.
Використання змісту навчального матеріалу. У кожній темі підручника закладено достатньо навчального матеріалу для реалізації означених функцій, однак для посилення освітньої, розвиваючої та виховної ролі цього матеріалу викладач повинен доповнити його цікавими відомостями з інших джерел.
Добору форм, методів і прийомів навчання. Для реалізації освітньої функції добирають форми і методи навчання, які заохочують студентів до самостійного здобування знань, умінь та навичок (опрацювання додаткової літератури, спостережень, написання рефератів та ін.). Забезпечення порядку і дисципліни на уроці. Використання оцінок. Цьому сприяє аналіз відповіді студентів і мотивація оцінки, яку виставляє викладач. Зауваження про неточність чи неповноту відповіді спонукає студента до поповнення знань. Зауваження щодо успіхів або невдач мають виховний аспект, оскільки викликають в студента певні переживання, активізують його навчально-пізнавальну діяльність.
Особи викладача, його поведінки, ставлення до студентів. Ерудований педагог викликає в студентів бажання підвищувати свій освітній рівень. Тактовний, доброзичливий викладач позитивно впливає на виховання студентів, навіть важковиховуваних.
Розглянуті функції тісно пов'язані між собою, і реалізація однієї з них обов'язково зумовлює реалізацію певних аспектів іншої. Тому педагог, готуючись до уроку, повинен чітко визначити його освітню, розвиваючу і виховну мету
.
3. Структура діяльності викладача в навчальному процесі
Процес оволодіння знаннями, вміннями і навичками становить пізнавальну діяльність студентів, якою керує викладач. Роль керівника навчального процесу не обмежується поясненням нового навчального матеріалу. Головний зміст керівництва полягає в тому, що викладач є насамперед організатором і керівником пізнавальної діяльності студентів, створює умови, за яких вони можуть найраціональніше і найпродуктивніше вчитися (навчальна дисципліна, психологічний клімат, чергування занять, нормування домашньої навчальної роботи, постановка перед студентами мети і завдання). Здійснюючи контроль за навчанням, він повинен бути готовий допомогти, коли в них виникають труднощі. Водночас викладач є вихователем, дбає про розумовий, фізичний, духовний розвиток студентів.
Щоб повноцінно здійснювати процес викладання, викладач має усвідомлювати загальну мету освіти і місце свого предмета в її реалізації. Виходячи із загальної мети виховання — формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості, — він визначає загальну освітню, виховну і розвиваючу мету свого предмета і кожного уроку.
Учитель повинен глибоко знати предмет на сучасному науковому рівні, А. Макаренко справедливо зауважив, що студенти вибачать своїм викладачам і суворість, і сухість, і навіть прискіпливість, проте не вибачать поганого знання своєї справи.
Здійснення міжпредметних зв'язків у процесі навчання потребує від викладача певних знань із суміжних дисциплін. Особлива роль належить методичній підготовці викладача. Адже недостатньо мати знання зі свого предмета, треба вміти зробити їх надбанням студентів. Оскільки у процесі навчання реалізуються його виховна і розвиваюча функції, викладач повинен мати добру психолого-педагогічну підготовку, знати методику організації виховної роботи.
Міцні знання з методики, психології та педагогіки — підґрунтя розвитку педагогічної майстерності. В удосконаленні цієї майстерності важливим є досвід роботи самого викладача і його колег. Він потребує постійного аналізу, узагальнення, використання в педагогічній діяльності всього кращого і прогресивного.
Для успішного виконання функції викладання педагог повинен добре знати особливості студентів. Це с запорукою управління їх пізнавальною діяльністю (учитель може правильно обрати тон і стиль спілкування з студентами, управляти увагою, як своєю, так і вихованців, знаходити потрібний темп навчально-пізнавальної діяльності тощо).
Діяльність викладача в процесі викладання охоплює планування діяльності; організацію навчальної роботи; організацію діяльності, стимулювання активності студентів; здійснення поточного контролю за навчальним процесом, його регулювання, коригування. У цій справі, безумовно, не обійтися без аналізу результатів своєї діяльності.
4. Психолого-педагогічні основи навчально-пізнавальної
діяльності студентів
Ефективність процесу навчання залежить від психологічної підготовленості студентів до навчально-пізнавальної діяльності, яка передбачає: усвідомлення студентом мети навчання, що стимулює його навчально-пізнавальну діяльність; фізіологічну і психологічну готовність до навчання; бажання вчитися та активність у процесі навчання, вміння зосередитися на навчальній діяльності; належний рівень розвитку.
Організовуючи навчально-пізнавальну діяльність студентів, педагоги повинні використати такі сприятливі моменти позитивного ставлення студентів до навчання: наукові знання зацікавлюють студентів, а викладач створює ситуації, якими вони захоплюються; наукові знання, вміння і навички практично значущі для студента в різних життєвих ситуаціях і тому викликають позитивне ставлення до них; навчальна діяльність викликає емоції, бажання долати труднощі, спробувати власні сили в оволодінні навчальним матеріалом; висока оцінка наукових знань у суспільстві збагачує мотиваційне тло навчальної діяльності студентів; колективний характер навчальної діяльності створює сприятливу атмосферу і прагнення посісти відповідне місце серед однолітків; почуття власної гідності є важливою передумовою позитивного ставлення до навчання; успіхи в навчанні спонукають до навчальної діяльності; справедлива оцінка здобутків студента в навчанні стимулює його позитивне ставлення до навчання.
Існують два типові варіанти навчальної діяльності студента:
1. Навчальна діяльність відбувається під керівництвом викладача (прийняття пропонованих ним навчальних завдань і плану дій; здійснення навчальних дій і операцій для розв’язання поставлених завдань; регулювання навчальної діяльності під контролем викладач і самоконтролем; аналіз результатів навчальної діяльності, здійснюваної під керівництвом викладача);
2. Навчальна діяльність здійснюється студентом самостійно (планування або конкретизація завдань своєї навчальної діяльності; планування її методів, засобів і форм; самоорганізація навчальної діяльності; саморегулювання навчання; самоаналіз результатів навчальної діяльності).
Внутрішній процес засвоєння знань складається з таких ланок: сприймання — осмислення і розуміння узагальнення — закріплення — застосування на практиці.
Сприймання — відображення предметів і явищ навколишнього світу, що діють у даний момент на органи чуття людини.
Цьому передує: підготовка студентів до участі в процесі навчання; формування активного позитивного ставлення до майбутньої пізнавальної діяльності; створення мотиваційного тла; опора на попередні знання і досвід; зосередження уваги студентів на об’єкті пізнання. Така підготовка позитивно впливає на навчально-пізнавальну діяльність студентів. Тому новий навчальний матеріал необхідно викладати лаконічно, узагальнюючи й уніфікуючи його, акцентуючи на смислових моментах навчальної інформації. Водночас слід “очистити” цей матеріал від зайвої інформації, розмежувати відносно самостійні одиниці навчального матеріалу, щоб він мав чітку, зрозумілу і легку для запам’ятовування структуру, відмінну від структури інших одиниць інформації.
Найважливіше на цьому етапі — перше враження студента від навчальної інформації, яке надовго залишиться в його свідомості. Тому воно повинно бути правильним. Головну увагу слід зосередити на візуальній подачі навчальної інформації.
Осмислення навчального матеріалу — процес мислительної діяльності, спрямований на розкриття істотних ознак, якостей предметів, явищ і процесів та формулювання теоретичних понять, ідей, законів.
Розуміння - мислительний процес, спрямований на виявлення істотних рис, властивостей і зв’язків предметів, явищ і подій дійсності.
Без глибокого проникнення в сутність процесу або явища неможливо домогтися повного засвоєння навчального матеріалу. Цей процес складається з таких етапів: усвідомлення, осмислення, розуміння (осягнення). Студенти можуть досягти повного осмислення і розуміння навчального матеріалу завдяки аналізу, синтезу, порівнянню, індукції, дедукції.
Узагальнення — логічний процес переходу від одиничного до загального або від менш загального до більш загального знання, а також продукт розумової діяльності, форма відображення загальних ознак, якостей явищ дійсності.
Узагальнюючи навчальний матеріал, викладач повинен звергати увагу на найважливіші ознаки предметів, явищ, процесів, добирати варіанти, які найповніше розкривають істотні ознаки явищ і понять. Варіативний характер неістотних ознак позначається на характері та ефективності пізнавальної діяльності студентів.
На особливу увагу заслуговує абстрагування (процес мисленого виділення одних ознак конкретного предмета з численних інших ознак). Розрізняють два види абстрагування: виокремлення істотних ознак (позитивне абстрагування), виокремлення і відхилення неістотних ознак (негативне абстрагування). У деяких випадках осмислення й узагальнення залежать від уміння викладача поєднувати позитивне і негативне абстрагування.
Повноцінне осмислення і узагальнення можливе за умови, що воно базується на достатніх наукових знаннях, які забезпечують широке використання порівняння, аналогії та доведення. На цьому етапі відбувається систематизація навчального матеріалу, в основі якої — класифікація фактів, явищ, процесів.
Закріплення знань, умінь і навичок — спеціальна робота викладача щодо реалізації дидактичного принципу міцності засвоєння студентами навчального матеріалу.
Запам’ятовування навчального матеріалу починається з його сприймання та осмислення, проте цього не достатньо, щоб студент вільно ним володів. Тому викладач проводить закріплення навчального матеріалу, яке залежить від кількості та якості цього матеріалу, а також від емоційного стану студентів. Важливе значення має первинне, поточне і узагальнювальне повторення.
Повторення повинно бути цілеспрямованим, мати певну мотивацію, бути правильно розподіленим у часі, здійснюватися частинами або в цілому залежно від остаточного результату, не допускати механічного запам’ятовування. Застосування знань, умінь, навичок — перехід від абстрактного до конкретного.
Воно реалізується у виконанні різноманітних вправ, самостійних робіт, на лабораторних і практичних заняттях, у різних видах повторення, творах та ін. Міцному застосуванню знань сприяє застосування їх у розв’язанні варіативних завдань. Особливе значення для повноцінного застосування знань на практиці мають міжпредметні зв’язки, вирішення різних життєвих завдань, коли доводиться використовувати комплекс знань із різних навчальних предметів.
Ефективність засвоєння знань залежить від мотивації навчально-пізнавальної діяльності, розвитку емоційної сфери, самостійності й творчої ініціативи.
Мотив навчання є внутрішньою причиною, яка спонукає студента вчитися. Він безпосередньо впливає на його ставлення до навчальної діяльності й позначається на якості набутих ним знань.
Мотиви навчально-пізнавальної діяльності студентів класифікують як пізнавальні та соціальні.
Пізнавальні мотиви закладені в самому процесі навчання: допитливість, інтерес до знань, потреба в розумовій діяльності, у пізнанні, у розширенні знань про навколишню дійсність, різноманітні інтелектуальні почуття (здивування, сумнів), прагнення здобути нові знання й навички, застосовувати, вдосконалювати свої пізнавальні можливості, інтелектуальні здібності.
Пізнавальний інтерес може бути зумовлений самим змістом навчального матеріалу, діяльністю студентів на заняттях, стосунками між викладачем і студентами. Він формується завдяки розкриттю практичної значущості знань, цікавому викладу матеріалу, створенню проблемних ситуацій на уроці, ефекту здивування, парадоксу, використанню навчальної дискусії, пізнавальних ігор.
Соціальні мотиви навчальної діяльності за своїм походженням і змістом ніби виходять за межі суто навчального процесу і пов’язані з широкими суспільними взаємовідносинами дітей (широка соціальна мотивація), а саме: соціальні мотиви, комунікативні мотиви, мотиви утилітарні, мотиви тривожності, мотиви, пов’язані з потребою у самовихованні,
К. Ушинський, наголошуючи на виховному значенні правильних мотивів навчання, писав: “Як отрути, як вогню, треба боятися, щоб до хлопчика не добралась ідея, що він учиться тільки для того, щоб як-небудь обдурити своїх екзаменаторів і одержати чин, що наука є тільки квиток для входу в громадське життя, який треба кинути або забути в кишені, коли швейцар пропустив уже вас у зал, де і той, що пройшов без квитка або з фальшивим чи чужим квитком, дивиться з однаковою самовпевненістю”.
ВИСНОВОК
Отже, важливо й необхідно домагатися того, щоб студенти навчилися свідомо користуватися формами і прийомами пізнавальної діяльності, могли правильно застосовувати наукові принципи й методи у поясненні явищ природи, суспільства та духовного світу людини. За таких умов процес навчання формуватиме в студентів основи наукового мислення.
У навчальному процесі знаходять вияв відомі положення філософії про взаємозв’язок і взаємозалежність, єдність і боротьбу протилежностей, заперечення, перехід кількісних змін у якісні.
Рушійними силами навчального процесу є його суперечності: між зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і загальним станом цього процесу, який потребує постійного вдосконалення; між досягнутим студентами рівнем знань, умінь та навичок і знаннями, вміннями й навичками, необхідними для розв'язання поставлених перед ними нових завдань; між фронтальним викладом матеріалу й індивідуальним характером його засвоєння; між розумінням матеріалу викладачем і студентами; між теоретичними знаннями й уміннями використовувати їх на практиці та ін. Мистецтво викладача полягає у з’ясуванні й використанні цих суперечностей для активізації пізнавальної діяльності студентів.
Список літератури
Закон України “Про освіту” із змінами і доповненнями від 23 березня 1996 р.
Алексєєв С.С. Государство и право . – М.: Юр.лит., 1994г.
Глухих Е.В. Самостійна робота студентів як засіб підвищення пізнавальної діяльності. – М., 1993 р.
Алексеев С.С. Теория права. – Х: БЕК, 1994 г.
Венгеров А.Б., Казьмин И.Ф., Миукевич А.В. и др. Основы государства и права./ Под.ред. А.Д.Кашина. – М.: Высшая школа, 1987г.
Венгеров А.Б. Теория государства и права: Часть 1.Теория государства. – М.:Юристь, 1995г.
Исаев И.А. История государства и права: Курс лекций – М.: БЕК, 1993г.
Скакун О.Ф. Теорія держави та права. – Харків: консул, 2001р.
20.08.2004 р. ________________