Методика формування ігрової діяльності у молодших школярів на уроках образотворчого мистецтва

План

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження

1.1 Ігрова діяльність як психолого-педагогічна проблема

1.2 Основні види дидактичних ігор в початковій школі

1.3 Специфіка використання дидактичних ігор образотворчого змісту

Розділ 2. Дослідницько-експериментальна робота

2.1 Організація і зміст експериментального дослідження

2.2 Результати експериментального дослідження

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Учіння, як і будь-яка інша діяльність, здійснюється під впливом певних стимулів, спонукань, які є рушійними силами навчально-пізнавальної активності учня. Такими спонукальними стимулами є потреби, інтереси, переконання, ідеали, ціннісні орієнтації, уявлення учня про себе, тощо. Вони утворюють мотивацію навчальної діяльності (або мотиваційну сферу) молодшого школяра.

Молодший шкільний вік – дуже короткий відрізок в житті дитини. Але він має вирішальне значення для розвитку особистості. Із зовсім безпорадної істоти дитина перетворюється у відносно самостійну, активну особистість. Розвиваються всі сторони психіки дитини, закладається фундамент для діагностики та корекції рівня розвитку, для подальшого шкільного навчання і виховання. Важливу роль у цьому відіграє гра, яка у дошкільному віці була провідною діяльністю, а в цей період все ще продовжує займати значне місце у житті дитини.

У різні періоди розвитку та становлення шкільництва дослідники висували неоднакові теорії і відстоювали відповідні їм погляди на гру. На основі проведених досліджень теоретично обґрунтовано, що рольова гра є соціальною за своїм походженням та змістом; досліджено умови виникнення цієї форми гри в онтогенезі, виділено основну одиницю гри і доведено, що гра виникає не спонтанно, а формується під впливом виховання.

У дослідженнях науковців розкрито внутрішню психологічну структуру гри, простежено динаміку її розвитку та розпаду. Виявлено, що основним мотивом гри є людина, її діяльність. Відповідно встановлено, що ігрова техніка – перенос значень з одного предмета на інший, скороченість і узагальненість ігрових дій є важливою умовою проникнення дитини в сферу соціальних відносин та доведено – реальні відносини дітей в процесі гри є практикою їх колективних дій. Як наслідок, обґрунтовано функції гри у психічному розвитку дітей молодшого шкільного віку.

У глибоку давнину дитячі ігри виникли як стихійне наслідування дій дорослих. В ігрових вправах і змаганнях підростаюче покоління готувалося до праці, полювання, війни, дотримання норм поведінки, тобто гра мала важливі соціальні функції. З розвитком людства, нагромадженням знань, засобів матеріальної і духовної культури, прискоренням темпів життя гра поступово втрачала свою навчальну функцію. Універсальний засіб народної педагогіки, вона починає вважатися «легковажним» заняттям, стає переважно привілеєм дітей із заможних класів, обслуговує лише дозвілля. У школі, з її традиційним бажанням уникати будь-якої стихійності, з поглядами на учня як на слухняного виконавця, досить тривалий час для гри не було місця.

Майбутні педагоги навчалися за схемою: у дитячому садку діти граються, а в школі – вчаться, щоб підготуватися до життя, а після школи — працюють. Різке розмежування видів діяльності за місцем перебування людини, на жаль, узаконило в свідомості педагогів однобічність поведінкової і пізнавальної сфер школяра.

Сучасна психологія визнає, що гра охоплює всі періоди життя людини. Це – важлива форма її життєдіяльності, а не вікова ознака. З грою людина не розлучається все життя, змінюються лише її мотиви, форми проведення, ступінь вияву почуттів та емоцій. Розробкою теорії дитячих ігор, з'ясуванням ролі, структури і значення гри для виховання і навчання дітей займалися психологи Ж.Піаже, Л.С.Виготський, О.М.Леонтьєв, Д.Б.Ельконін та ін.

А.С.Макаренко вважав дитячі рольові ігри такими ж важливими для розвитку дитини, як для дорослого справжню працю. Однак, зазначав він, тільки та гра є педагогічно цінною, в якій дитина активно діє, мислить, будує, комбінує, моделює людські взаємини. За цих умов вона може виконувати в грі різні ролі — бути командиром, виконавцем, творцем, знаходити умови для виявлення своїх здібностей та життєвої активності.

У період становлення України як незалежної, економічно розвиненої держави проблема розвитку дитини набуває особливого значення. Глибокі знання, креативність, уміння спілкуватися, мобільність на сьогодні більш ніж важливі для кожного з нас. Розвинути задатки, які допоможуть дитині стати необхідною у суспільстві та самодостатньою, можна у процесі дидактичних ігор.

Суперечність між необхідністю приділяти дидактичній грі на уроках образотворчого мистецтва достатньо уваги з боку вчителів і майже повна їх відсутність на уроках образотворчого мистецтва у сучасній початковій школі і зумовлює актуальність проблеми і формулювання теми дипломної роботи.

Об’єкт дослідження – дидактичні ігри образотворчого змісту.

Предмет дослідження – методика використання дидактичних ігор на уроках образотворчого мистецтва у початковій школі.

Мета дослідження – обґрунтувати особливості методики використання дидактичних ігор на уроках образотворчого мистецтва у початкових класах.

Гіпотеза дослідження: результативність уроків образотворчого мистецтва значно підвищується за умов включення в образотворчу діяльність молодших школярів дидактичних ігор.

Завдання дослідження:

розкрити суть та педагогічне значення дидактичних ігор;
описати прийоми використання дидактичних ігор на уроках образотворчого мистецтва у початкових класах;
обґрунтувати методику використання дидактичних ігор у процесі образотворчої діяльності молодших школярів;
визначити вплив експериментальної методики на результативність образотворчої діяльності учнів.

Для розв’язання поставлених завдань і перевірки гіпотези використано адекватні авторському задуму методи дослідження: теоретичні – аналіз, порівняння, синтез, систематизація, класифікація та узагальнення теоретичних даних, представлених у методичній літературі, вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду; емпіричні – спостереження, бесіди, педагогічний експеримент, аналіз результатів експерименту.

Практична значущість дослідження полягає у розкритті системи роботи вчителя щодо оптимізації процесу формування навичок образотворчої діяльності молодших школярів засобами дидактичних ігор на уроках образотворчого мистецтва.

Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження

1.1 Ігрова діяльність як психолого-педагогічна проблема

Проблема дитячої ігрової діяльності знайшла своє відображення в багатьох психолого-педагогічних теоріях [13; 39; 89] і дидактично-виховних системах [6; 14; 34; 41; 60 та ін.]. Аналіз надбань педагогічної науки двох попередніх століть засвідчує, що чимало досліджень гри здійснювалися на матеріалі ігор дітей молодшого шкільного віку.

Великий внесок у вивчення теорії дитячої гри зробили такі вчені, як Л.С.Виготський [24], Л.С.Рубінштейн [78], Д.Б.Ельконін [89] та ін. Першим серйозним кроком у цій сфері можна вважати дослідження Л.С.Виготського. Інтерес його до ігрової діяльності виник в ході вивчення проблеми розвитку вищих психічних функцій. Він намагався зрозуміти: гра — це переважаючий тип діяльності чи провідний? «Можливо, гра — це тільки дзеркало процесів, які здійснюються в інших областях?» [24, 65]. Вчений розглядав дитячу гру як дзеркало, в якому відображається доросле життя, до якого прагне дитина, і за допомогою якого дитина вивчає світ дорослих, а дорослий — світ дитини.

Л.С.Виготський вважав, що «у грі усі внутрішні процеси подані у зовнішньому вигляді» [24, 67]. Дане твердження перегукується із висловом К.Д.Ушинського, який стверджував: «Ми добре б познайомились із душею дорослого, якби, могли заглянути у неї вільно, але в діяльності і словах дорослого нам доводиться тільки вгадувати його думку, і при цьому ми часто помиляємось, тоді як дитина у грі відкрито показує нам своє душевне життя» [85, 132].

Увага Л.С. Виготського також була зосереджена на визначенні мотиву гри. Він вважав, що гра виникає тоді, коли з'являється тенденція до негайної реалізації своїх бажань. Гра і є виконанням цих бажань, що часто не усвідомлюються самою дитиною. Вчені вважають, що основним мотивом гри дитини у дошкільному віці є бажання «робити як дорослий». Тому мотивом гри у молодшому шкільному віці може бути бажання знати як дорослий.

Одним з перших вчений звернув увагу на такий важливий компонент гри, як -"уявна ситуація", яка полягає в прийнятті дитиною на себе ролі дорослого. Головними особливостями даного процесу є те, що під час гри відбувається перенесення значень одного предмета на інший і дії, які відтворюються, характеризуються узагальненістю та скороченістю. Тому, за Л.С.Виготським, гра — це «уявна ситуація, яка створюється дорослим або самою дитиною, в якій реалізуються дитячі бажання, в якій внутрішні процеси дитини проявляються у зовнішньому вигляді і яка є джерелом розвитку дитини» [24, 73].

На думку С.Л.Рубінштейна, «гра – це осмислена діяльність, тобто сукупність осмислених дій, об'єднаних єдиним мотивом, під час яких виявляється певне ставлення особистості до навколишнього світу» [78, 213]. При цьому мотив проявляється у таких процесах: вираження різноманітних переживань, які є важливими для дитини; здійснення дій, цілей, які важливі для індивіда за їх власним внутрішнім змістом.

Отже, можна сказати, що мотивом гри є здійснення необхідних для самої дитини, дій, цілей, через які проявляються важливі для дитини переживання. Іншими словами: дитина в ігровій ситуації відтворює світ дорослих, до якого прагне, який є для неї важливий, і в цій же ситуації вона проявляє свої почуття та переживання.

У грі, стверджує Л.С.Рубінштейн, присутній відхід від дійсності, але є і проникнення в неї. Тому у ній немає втечі від реальності в придуманий світ. Все, чим гра живе, і що вона містить у собі, все це береться з дійсності. Гра виходить за межі однієї ситуації, відволікається від одних сторін дійсності для того, щоб ще глибше виявити інше. Можливо, у цьому випадку гра і справді є «дзеркалом, відображення якого допомагає дитині дослідити довкілля» [78, 221].

Проаналізувала суть та структуру гри Г.О.Люблінська. Вона вважала, що остання характеризується такими особливостями:

Гра є формою активного відображення дитиною навколишнього життя людей. Чим більше можливостей для активної дії, тим цікавіша гра.
Характерною особливістю гри є спосіб, який дитина використовує у ній. Гра здійснюється комплексними діями, а не окремими рухами.
Гра, як і всяка інша людська діяльність, має суспільний характер, тому вона змінюється із зміною історичних умов життя людей. Ігри дітей змінюються, бо вони відображають життя, яке зазнає змін.
Гра є формою творчого відображення дитиною дійсності. Граючись, діти не прагнуть до точного і бездумного копіювання дійсності, а вносять у свої ігри багато власних вигадок, фантазії. У творчій грі дітей у найрізноманітніших поєднаннях переплітаються реальність і вигадка, прагнення до точного відтворення дійсності з найнесподіванішими порушеннями цієї реальності.
Гра — це оперування знаннями; засіб їх уточнення і збагачення, шлях виправлення, а отже, й розвитку пізнавальних, моральних і образотворчих здібностей і сил дитини [68, 236-237].

Більш глибокими, на наш погляд, є дослідження Д.Б.Ельконіна. Вчений довів, що саме рольова гра є соціальною за своїм походженням і за своїм змістом. Ним сформовано необхідні умови виникнення рольової гри (як правило, рольові ігри діти починають грати у 4-5 років), яка з'являється не спонтанно, а формується під впливом виховання — «гра в молодшому шкільному віці є особливо сензитивна до сфери людської діяльності і міжособистісних взаємин».

Основним мотивом гри є людина — її діяльність і ставлення дорослих один до одного, тому що гра є формою орієнтації в прагненнях і мотивах людської діяльності. Гра є важливою умовою проникнення дитини в сферу соціальних взаємин, їх своєрідного моделювання в ігровій діяльності. Д.Б.Ельконін вважає, що значення гри не обмежується тим, що у дитини виникають нові по-своєму змісту мотиви діяльності і пов'язані з ними завдання. Істотним є те, що «у грі виникає нова психологічна форма мотивів. Можна припустити, що саме в грі відбувається перехід від мотивів, які мають форму афективно забарвлених безпосередніх бажань, до мотивів, які мають форму узагальнених намірів, що стоять на межі свідомого».

Крім цього, на думку Д.Б.Ельконіна, «у грі відбувається суттєва перебудова поведінки дитини: вона стає довільною, тобто здійснюється відповідно до прикладу, взірця і контролюється шляхом співставлення з ним як еталоном» [89, 65].

Розглядаючи дослідження вчених, можна виділити головні ознаки гри, досліджені у вітчизняній психології і педагогіці:

Гра – явище двостороннє: з боку дитини гра – «дзеркало» дорослого життя, через яке вона може вивчати навколишній світ; з боку дорослого гра — це спосіб оптимального дослідження внутрішнього світу дитини будь-якого віку.
Основний мотив гри — це прагнення дитини реалізувати свої нові бажання, які майже усі спрямовані на те, щоб робити усе як дорослий.

3. Гра виникає не мимовільно, а під впливом соціального оточення, внаслідок чого у грі відображається усе соціальне, усе, що оточує дитину — діяльність дорослих, система їх взаємовідносин.

Гра є особливою діяльністю, що розцвітає в дитячі роки і супроводжує людину протягом усього його життя. Не дивно, що гра привертала і привертає до себе увагу дослідників, причому не тільки педагогів і психологів, але і філософів, соціологів, етнографів, мистецтвознавців, біологів [18]. Природно, що представників наукових галузей у грі цікавлять «свої» аспекти, але усі вони сходяться в думці, що гра є невід'ємною частиною людської культури.

У сучасній теорії ігрової діяльності питання про природу гри є одним з головних. Й донині висловлюються погляди на гру як діяльність, обумовлену біологічними причинами (інстинкти, потяги). Для неї, отже, властивий соціальний характер. Неспроможність таких поглядів спростовують самі дитячі ігри, що відрізняються за своїм змістом не тільки в залежності від історичної епохи, але й у дітей, що живуть в один час, але в різних культурних, економічних, географічних умовах.

На думку вітчизняних учених, гра має соціальну основу. Дитячі ігри і минулого, і теперішнього життя переконливо свідчать, що вони пов'язані зі світом дорослих. Одним з перших, хто довів це на основі науково-психологічних даних, був К.Д.Ушинський. У праці «Людина як предмет виховання» він визначив гру як посильний для дитини спосіб увійти у всю складність світу дорослих. Дитячі ігри відбивають навколишнє соціальне середовище, що дає «...матеріал, набагато різноманітніший і більш дієвий від того, котрий пропонується іграшковою крамницею» [85, 249].

Образне відображення реального життя в іграх дітей залежить від їх вражень, що складається системи цінностей. К.Д. Ушинський писав: «В однієї дівчинки лялька куховарить, шиє, миє і гладить; в іншої величається на дивані, приймає гостей, поспішає в театр; у третьої б'є людей, заводить скарбничку, рахує гроші...» [85, 315].

Але довкілля дитини надзвичайно різноманітне, а в грі знаходять відображення лише окремі його сторони, а саме: сфера людської діяльності, праці, відносин між людьми. Як показують дослідження О.М Леонтьєва, Д.Б.Ельконіна, Р.І.Жуковської, розвиток гри у дитячому віці відбувається в напрямку від гри предметної, що відтворює дії дорослих, до гри рольової, що відтворює відносини між людьми, і далі до гри дидактичної, спрямованої на конкретний навчальний результат.

Гра соціальна і за способами її здійснення. Ігрова діяльність, як довели О.В.Запорожець, В.В.Давидов, Н.Я.Михайленко, не винаходиться дитиною, а задається їй дорослим, який навчає її гратися, знайомить із суспільно сформованими способами ігрових дій (як використовувати іграшку, предмети-замінники, інші засоби втілення образу; виконувати умовні дії, будувати сюжет, підкорятися правилам) [58, 373]. Засвоюючи в спілкуванні з дорослими техніку різних ігор, дитина узагальнює ігрові способи і переносить їх на інші ситуації. Так гра стає формою власної творчості дитини, а це обумовлює її розвиваючий ефект.

У сучасній психолого-педагогічній теорії гра розглядається як провідний вид діяльності дитини-дошкільника і важливий вид діяльності молодшого школяра. Провідне положення гри визначається не кількістю часу, що присвячується ігровій діяльності, а тим, як вона задовольняє його основні потреби. У надрах гри зароджуються і розвиваються інші види діяльності, гра найбільшою мірою сприяє психічному розвитку. Розглянемо ці положення більш детально.

Всередині гри зароджуються і диференціюються (виділяються) інші види діяльності (праця, навчання). В міру розвитку гри дитина опановує компоненти, властиві будь-якій діяльності: учиться ставити мету, планувати, домагатися результату. Потім вона переносить ці уміння в інші види діяльності, насамперед у трудову.

У свій час А.С. Макаренко висловив думку про те, що гарна гра схожа на гарну роботу: їх споріднюють відповідальність за досягнення мети, зусилля думки, радість творчості, культура діяльності. Крім того, за словами педагога, гра готує дітей до тих нервово-психічних витрат, яких вимагає праця. Це значить, що в грі виробляється довільність поведінки. У силу необхідності виконувати правила діти стають більш організованими, вчаться оцінювати себе і свої можливості, здобувають вправність, спритність і багато чого іншого, що полегшує формування навичок трудової діяльності [6, 24].

У педагогічній теорії гри особлива увага приділяється вивченню гри як засобу навчання, тобто дидактичної гри. Базовим при цьому є положення про те, що «гра є середовищем, у якому формується особистість, збагачується її внутрішній зміст» [55, 544]. Основне значення гри, пов'язаної з діяльністю уяви, полягає в тому, що «в дитини розвиваються потребу в перетворенні навколишньої дійсності, здатність до творення нового. Вона поєднує в сюжеті гри реальні і вигадані явища, наділяє новими властивостями і функціями знайомі предмети (крісло – космічна ракета, плюшевий ведмедик – відважний мандрівник)» [41, 72]. Вибравши певну роль, дитина не просто приміряє до себе професію й особливості чужої особистості: вона входить у неї, уживається, проникає в її почуття і настрої, збагачуючи і поглиблюючи тим самим власну особистість.

У психологічних і педагогічних дослідженнях переконливо доведено, що під час гри відбувається різнобічний розвиток дитини [69]. Таким чином, з одного боку, гра є самостійним видом діяльності дитини, з іншого боку, необхідний вплив дорослих, для того, щоб гра стала її першою «школою», засобом виховання і навчання. Зробити гру засобом виховання та розвитку, означає вплинути на її зміст, навчити дітей способам повноцінного спілкування.

Ідею про необхідність «просочити все життя» дитини грою» висловлював К.Д.Ушинський [85]. Наукове обґрунтування гри як форми організації життя і діяльності дітей міститься в працях сучасної дослідниці І.О.Школьної [87]. На її думку, вихователь повинен знаходитися в центрі дитячого життя, розуміти, що відбувається, вникати в інтереси дітей, які граються, уміло їх спрямовувати. Для того, щоб гра виконувала у педагогічному процесі організуючу функцію, вихователю потрібно добре уявляти собі, які завдання виховання і навчання можна з найбільшим ефектом у ній вирішувати. Доцільно ставити цілі, що відносяться до всієї групи (учити дітей об’єднуватися в знайомій їм рухливій грі), і цілі, що стосуються окремих дітей.

Однак, спрямовуючи гру у русло вирішення освітньо-виховних завдань, завжди варто пам'ятати, що вона є своєрідною самостійною діяльністю дитини. У грі «дитина має можливість виявляти самостійність у більшій мірі, чим у будь-якій іншій діяльності: вона сама вибирає сюжети гри, іграшки і предмети, партнерів. Саме в грі найбільш повно активізується громадське життя дітей» [43, 6]. Гра дозволяє дітям уже в перші роки життя самостійно використовувати ті чи інші форми спілкування.

Однак результати досліджень психологів та педагогів переконливо свідчать, що «без допомоги дорослих шлях формування суспільної поведінки може бути довгим і хворобливим, особливо для дітей із проблемами розвитку (діти соромливі, агресивні, мало активні, з порушеннями мови тощо)» [39, 11]. Впливаючи на поведінку дітей, їх взаємини один з одним, педагог повинен враховувати їх індивідуальні особливості, тенденції розвитку. Але у всіх дітей без винятку необхідно заохочувати бажання бути самостійними, формувати уміння, що реально забезпечать самостійність.

Освітньо-виховні можливості гри зростають, якщо вона органічно поєднана з яким-небудь іншим видом діяльності. Найбільш доцільно пов'язувати гру з працею, образотворчою і конструктивною діяльністю. Таким чином, педагог, організовуючи життя і діяльність дітей у формі гри, послідовно розвиває активність, формує навички самоорганізації в грі.

На початку ХХ ст. теорія ігрової діяльності значно збагатилася ідеями С.Русової щодо організації ігор різних видів: гри як засобу національного виховання, відродження народних традицій, індивідуалізації педагогічних впливів, діагностування соціальних уявлень дітей, їхнього морально-етичного розвитку, з’ясування запасу знань і вмінь при вступі дитини до школи. С.Русова у ставленні до гри як дидактичного методу вбачала прогресивні зміни в освіті: «За методами нової школи кожна наука в початковій школі повинна наближатися до гри, але не тому, що до неї (науки) треба ставитися недбало, а тому, що вона таким чином зможе захопити дітей, як захоплює їх гра...» [41, 72].

Теоретик Я.Чепіга ставився до гри як до національно-культурного явища і наголошував на необхідності її використання у виховній роботі школи в часи національного відродження, оскільки вона є прототипом активної колективної діяльності, в процесі якої формується особистість дитини. А.С.Макаренко також оцінював гру як один із засобів всебічного виховання дітей. Гру він вважав підготовкою до життя, перехідним ступенем до трудової діяльності. Досвід роботи з дітьми-правопорушниками переконав педагога в тому, що гра обов’язково повинна мати місце в дитячому колективі. А.Макаренко висловлювався за широке використання гри у вихованні школярів. На його думку, дитячий колектив без гри не буде повноцінним. Видатний педагог відводив значне місце колективним іграм у життєдіяльності дітей [69, 65].

Цікаві думки про дидактичні ігри та їх значення у навчанні підростаючого покоління висловив вчений В.Сорока-Росинський. Він зазначав, що, по-перше, ігри значно підвищують дитячу працездатність: в ігрових умовах дитина може зробити значно більшу кількість вправ, не стомлюючись, ніж тоді, коли виконує завдання як дорослий. По-друге, ігри виявляють і вдосконалюють властиву дітям спостережливість [84, 27]. Це свідчить про те, що кожна з ролей – це відтворення справжньої, живої людини, зі своєю мовою, зі своєю манерою діяти, зі своїм характером. Ці особливості дитина наслідує, спостерігаючи за реальними людьми.

Широкий спектр питань педагогічного значення гри й необхідності організації ігрової діяльності молодших школярів висвітлює теорія і методика навчально-виховного процесу, побудованого на гуманістичних засадах. В.О.Сухомлинський підкреслював виховну доцільність організації позакласної ігрової діяльності в різновіковому дитячому колективі [81].

Ігрова діяльність як педагогічна проблема чітко окреслена в науковому доробку В.В.Зеньковського. Учений підкреслював, що в процесі ігрової діяльності створюються особливо сприятливі умови для засвоєння дітьми нових знань і вмінь, для формування в них таких важливих якостей людського розуму, як здатність виконувати дії в розумовому плані, символічно замінювати реальні об’єкти й оперувати подібною заміною з пізнавальною метою [39]. Гра сприяє розвитку здібностей, що давали б дитині можливість надалі самостійно здобувати різноманітні знання і їх використовувати відповідно до вимог життя.

На розвиток теорії ігрової діяльності учнів молодшого шкільного віку значною мірою вплинула концепція Т.Усової [84]. Вона привернула увагу до гри як до особливої форми функціонування відносно автономного від дорослих дитячого суспільства і стала поштовхом для дослідження виховного значення дитячого міжособистісного спілкування й педагогічних умов формування позитивних стосунків між дітьми у грі (Л.Артемова, К.Вольцис, Р.Іванкова, Т.Репіна, А.Рояк, І.Теплицька та ін.)

Необхідність використання гри в організації навчальної роботи з молодшими школярами розглядали й інші науковці, зокрема О.Савченко, Н.Бібік, О.Проскура, Я.Коломинський, А.Бондаренко, Є.Грединарова, В.Гелло, Н.Кудикіна та ін. Результати досліджень ігрової діяльності учнів початкової школи й емпіричні надбання шкільної практики стали основою для розробки теоретичних і методичних засад організації ігрової діяльності учнів молодшого шкільного віку в навчальному процесі.

Отже, гра – це системна, багатокомпонентна діяльність. Проведений аналіз структури ігрової діяльності дав змогу побудувати модель класичної форми ігрової діяльності – дидактична гра як форма навчальної діяльності молодших школярів.

1.2 Основні види дидактичних ігор в початковій школі

Дидактичні ігри, які використовуються в початковій школі, виконують різні функції: активізують інтерес та увагу дітей, розвивають пізнавальні здібності, кмітливість, уяву, закріплюють знання, вміння і навички, тренують сенсорні вміння, навички тощо. Правильно побудована цікава дидактична гра активізує процес мислення, формує почуттєву сферу, розвиває саморегуляцію, тренує вольові якості дитини.

Не варто оцінювати дидактичну гру лише з позицій навченості дитини. Її цінність передусім у тому, що вона виконує роль емоційної розрядки, запобігає втомі дітей, знижує гіподинамію. Якщо вчитель часто використовує цікаві дидактичні ігри, молодші школярі раптом роблять відкриття: «Мені подобається думати, дайте мені таке завдання, щоб я поламав голову», тобто зароджується інтерес до розумової праці [79].

Дитячі ігри – явище неоднорідне. У педагогіці робилися спроби вивчити й описати кожний з видів гри з урахуванням його функцій у розвитку дітей, дати класифікацію ігор. Це необхідно для поглибленого вивчення природи гри, особливостей кожного її виду, а також для того, щоб визначити, яким чином можна впливати на дитячі ігри, підсилюючи їх розвиваючий вплив, грамотно використовуючи у навчальному процесі.

У силу різноманіття дитячих ігор виявляється складним визначити вихідні підстави для їх класифікації. У кожній теорії гри пропонуються ті критерії, що відповідають даній концепції. Так, Ф.Фребель, будучи першим серед педагогів, хто висунув положення про гру як особливий засіб виховання, в основу своєї класифікації поклав принцип диференційованого впливу ігор на розвиток розуму (розумові ігри), зовнішніх органів чуття (сенсорні ігри), рухів (моторні ігри) [43, 5].

Характеристика видів ігор за їх педагогічним значенням є й у німецького психолога К. Гроса: ігри рухливі, розумові, сенсорні, на розвиток волі віднесені К. Гросом до «ігор звичайних функцій». Другу групу ігор, за його класифікацією, складають «ігри спеціальних функцій». Це ігри-вправи, спрямовані на удосконалення інстинктів (сімейні ігри, ігри в полювання, залицяння й ін.) [6, 12].

У вітчизняній педагогіці склалася класифікація дитячих ігор, що базується на ступені самостійності і творчості дітей у грі. Спочатку до класифікації дитячих ігор за таким принципом підійшов П.Ф.Лесгафт, який вважав, що дошкільний вік – період імітації нових вражень і їх усвідомлення за допомогою розумової праці. Прагнення дитини в перші 6-7 років життя до відображення й осмислення вражень про навколишнє життя задовольняється в іграх, що за змістом є імітаційні (наслідувальні), а за організацією – самостійні, без зайвої регламентації з боку дорослих. В шкільні роки, навпаки, діти охоче грають у спеціально створені ігри, у яких діяльність регламентується і за змістом, і за формою. Таким чином, П.Ф.Лесгафт розділив дитячі ігри на дві групи: імітаційні (наслідувальні) і рухливі (ігри з правилами) [57, 29].

В іграх з фіксованими правилами (рухливі, дидактичні) діти виявляють творчість, придумуючи нові варіанти, використовуючи новий ігровий матеріал, з'єднуючи кілька ігор в одну і т.п. Наприклад, з'явилася нова гра – «Зоологічне лото». Ведучий по черзі відкриває маленькі картки і показує їх граючим. Через кілька днів хтось з дітей говорить: «Так грати нецікаво: подивився на картинку і знайшов тварину у своїй картці. Нехай ведучий просто називає тварину, а не показує картку». Потім діти придумують ще один варіант: ведучий говорить, де живе тварина і з якої букви починається його назва. Таких ускладнень може бути багато, усі залежить від фантазії граючих. Але незмінної залишається спрямованість дитини на вирішення ігрової задачі в рамках прийнятих правил.

В останні роки проблема класифікації дитячих ігор знову стала привертати увагу вчених. В основі новоствореної класифікації лежить поняття про те, з чиєї ініціативи виникають ігри (дитини чи дорослого). Виділяють три класи ігор:

ігри, що виникають з ініціативи дитини (дітей), самостійні ігри (гра-експериментування); самостійні сюжетні ігри (сюжетно-відображу-вальні, сюжетно-рольові, режисерські, театралізовані);
ігри, що виникають з ініціативи дорослого, котрий впроваджує їх з освітньою, виховною, розвивальною цілями: ігри навчальні (дидактичні, сюжетно-дидактичні, рухливі); дозвіллєві гри (ігри-забави, гри-розваги, інтелектуальні, святково-карнавальні, театрально-постановочні);
ігри, що йдуть від історично сформованих традицій етносу (народні), що можуть виникати з ініціативи як дорослого, так і дітей, старших за віком: традиційні чи народні (історично вони лежать в основі багатьох ігор, що відносяться до навчальних і дозвіллєвих) [71, 17].

До творчих ігор відносяться ігри, у яких дитина виявляє свою вигадку, ініціативу, самостійність. Творчі прояви дітей в іграх різноманітні: від придумування сюжету та змісту гри, пошуку шляхів реалізації задуму до перевтілення в ролях, заданих літературним твором. У залежності від характеру творчості дітей, від ігрового матеріалу, використовуваного в іграх, творчі ігри поділяються на режисерської, сюжетно-рольової, театралізовані, ігри з будівельним матеріалом.

Проведений аналіз психологічної та педагогічної літератури показав, у традиційній педагогіці режисерські ігри не виділялися в особливий вид ігрової діяльності, а розглядалися в руслі сюжетно-рольових ігор. В останні роки складається тенденція відокремлення режисерських ігор в зв'язку з тим, що з'явилися дослідження, що характеризують їх як самостійний різновид сюжетно-рольових ігор [41, 73]. Основна відмінність режисерських ігор полягає в тому, що це переважно індивідуальні ігри, у них дитина керує уявною ситуацією в цілому, діє одночасно за всіх учасників.

Молодший шкільний вік – період розвитку гри-фантазування. Вчені відзначають цінність гри як особливої творчої діяльності, у ході якої дитина творить новий сюжет в ідеальному плані (у вигляді уявлень). Гра найчастіше розвертається навколо якого-небудь вигаданого героя – іграшки, персонажа казки, мультфільму. Образи, створені уявою, одержують оформлення завдяки таким виразним засобам, як мовні характеристики, рухи, міміка, жести, експресивні прояви. Основа гри-фантазування – співтворчість педагога і дітей у придумуванні ігрових подій, послідовно зв'язаних між собою. Плідним є навчання дітей змінювати сюжет знайомої казки (твір з новою кінцівкою, включення персонажів з інших казок і ін.). Спрямувати фантазію дитини в нове русло можна за допомогою моделювання створення схем казкового сюжету, використання символічного зображення персонажів.

Ігри з правилами – особлива група ігор, спеціально створених народною чи науковою педагогікою для вирішення певних навчальних, виховних та розвивальних завдань. Є ігри з готовим змістом, з фіксованими правилами, які, в свою чергу, є неодмінним компонентом гри. Навчальна мета реалізується через ігрові дії дитини при виконанні якого-небудь завдання (знайти, сказати навпаки, упіймати м'яч і т.п.) [19, 138].

У дитячих іграх вільна ігрова діяльність виступає переважно як самоціль. У дидактичних іграх, створених педагогікою (в тому числі й народною), ігрова діяльність спеціально планується і пристосовується для навчальних цілей. Дидактичні ігри – різновид ігор за правилами. У світовій педагогіці відомі системи дидактичних ігор, які вперше розробили для дошкільного виховання Ф.Фребель і М.Монтессорі, а для початкового навчання – О. Декролі.

У залежності від характеру навчального завдання, ігри з правилами поділяються на дві великі групи – дидактичні і рухливі ігри, що, у свою чергу, класифікуються з урахуванням різних основ. Так, дидактичні ігри підрозділяються за змістом (математичні, природознавчі, мовні й ін.), за дидактичним матеріалом (ігри з предметами й іграшками, настільно-друковані, словесні) [80, 187].

Рухливі ігри класифікуються за ступенем рухливості (ігри малої, середньої та великої рухливості), за переважними рухами (ігри зі стрибками, з перебіжками й ін.), за предметами, що використовуються в грі (ігри з м'ячем, зі стрічками, з обручами й ін.).

Серед дидактичних і рухливих ігор бувають сюжетні ігри, у яких гравці виконують ролі («Кішки-мишки», «Магазин сувенірів»), і безсюжетні («Паличка-виручалочка», «Що змінилося?» і ін.) [79]. В іграх з правилами дитина залучається до ігрового процесу через бажання виконувати ігрові дії, домагатися результату, вигравати. Але цей ігровий процес опосередкований певним завданням (не просто перекласти картинки, а розмістити їх попарно, підібрати за певною ознакою; не просто бігати, а тікати від лисиці). А це робить поведінку дитини довільною, підлеглою ігровим умовам у виді правил. Опанувати правила гри – означає опанувати свою поведінку. Саме той факт, що в іграх із правилами дитина учиться керувати своєю поведінкою, визначає їх соціальне значення.

А.Валлон у праці “Психічний розвиток дитини” виділяє стадії розвитку гри відповідно до розвитку дитини в онтогенезі:

Функціональні ігри виступають у вигляді простих рухів.
Ігри з уявними об’єктами – гра з ляльками, використання предметів-замінників.
Пізнавальні ігри – пов’язані з прагненням дитини сприймати та розуміти світ.
Творчі ігри – комбінація, перетворення різних предметів створення з них нових [13, 29-30].

Розвиток ігор, за А. Валлоном сигналізує про появу різних функцій: •сенсомоторних, які проявляються в іграх, що потребують спритності, точності, спритності, швидкості; •інтелектуальних, мнемічних, які проявляються в лічилках, правилах; •соціальних, які виражаються у протиставленні груп-ватаг.

К. Оталора виявила найбільш характерні для дітей різного віку ігри:

Гра-розвага – має на меті розвеселити учасників. Відсутній сюжет.
Гра-вправа – безсюжетна, пов’язана з повторенням фізичної дії.
Сюжетна гра – притаманна дітям дошкільного віку. Вона не відтворює соціальних відносин, у зачатковій формі поєднує в собі ігрові дії і умовну ситуацію, не досягає розгорнутої форми, тому, що дорослі не сприймають гри дітей, не ставляться до неї серйозно.
Процесуально-наслідувальна гра – відтворює діючі ситуації, які дитина спостерігає на даний момент, близька до сюжетної гри. Найчастіше зустрічається у маленьких дітей.
Традиційна гра – виникає в результаті тісного зв’язку гри та праці, передається з покоління в покоління [84, 24].

На сьогодні класифікація ігор у вітчизняній психології ґрунтується на розробленій Д.Б.Ельконіним концепції, яка дозволяє зрозуміти особливості походження та розвитку гри, її види та структуру. Ці дослідження, на думку прихильників концепції гри Д.Б.Ельконіна, доводять, що гра має соціальний, а не біологічний, інстинктивний характер. Рівень її розвитку залежить від рівня розвитку суспільства. У відповідності до даної концепції визначають наступну класифікацію ігор, пов’язану з онтогенетичним розвитком дитини:

Режисерська гра.
Образно-рольова гра.
Сюжетно-рольова.
Гра з правилами.
Режисерська гра на якісно новому рівні [89, 121-122].

Виділяють головні особливості сюжетно-рольової гри:

У сюжетно-рольовій грі діти беруть на себе ролі, функції дорослих і в узагальнених формах (в спеціально створених ситуаціях) відтворюють діяльність дорослих і відносини між ними. Тому головний зміст даного виду ігор — відтворення стосунків між людьми і виконання правил, які випливають із ролі.
В рамках даної провідної діяльності виникає новий вид занять — дитина починає вчитися в грі. Тільки пройшовши школу рольової гри, молодший школяр може перейти до планомірного навчання.
Сюжетно-рольова гра формує і перебудовує окремі психічні процеси. Тільки в грі виникає здатність до активної уяви, до формування навичок довільного запам'ятовування.

Виходячи з даних особливостей Д.Б. Ельконін визначає 4 рівні розвитку сюжетно-рольової гри:

І рівень: Основний зміст гри полягає у діях з певними предметами, які спрямовані на співучасника гри.

II рівень: Продовжується процес маніпулювання різними предметами, але вже помітний розподіл функцій між дітьми.

III рівень: Виконуються, випливаючи із ролей, дії, серед яких виділяються спеціальні дії, які ставлення до інших учасників.

IV рівень: Основний зміст полягає у виконанні дій, пов'язаних зі ставленням до інших людей [89].

Отже, сюжетно-рольова гра створює передумови для розвитку нових якостей особистості: в грі дитина засвоює суспільні функції, норми поведінки людей, що і визначає в цілому становлення її особистості.

Поступово виникає новий вид ігор — ігри з правилами. Їх змістом є не роль і не ігрова ситуація, а правило і задача. Розвиток даного виду гри полягає у виділенні і усвідомленні ігрового завдання. Отже, відмінною рисою даних ігор є завдання. Мотив полягає у самому процесі гри і опосередкований певним завданням.

Ігри з правилами поділяються на: а) імітаційно-процесуальні ігри; б) драматизовані ігри на певному сюжеті; в) сюжетні ігри з нескладними правилами; г) ігри з правилами без сюжету; д) спортивні ігри [39, 40-41].

Головна особливість даного типу ігор — це наявність ігрового завдання, яке притаманне будь-яким типам ігор даного виду, але воно реалізується в активній руховій діяльності. Саме в дитячому віці руховий, фізичний розвиток дитини є прямо пропорційним до психічного розвитку: чим більше дитина рухається, тим краще відбувається розвиток й психічних процесів.

Залежно від того, яка група правил має в дидактичній грі визначальне значення, можна віднести гру до певного типу. Так, в іграх, де провідну роль відіграють операційні правила, джерелом невизначеності є різноманітність можливих комбінацій і партій. Це так звані комбінаторні ігри. Матеріальними ігровими засобами в таких іграх можуть бути розкреслені поля, жетони, букви алфавіту. Прикладом такої гри може бути зоологічне лото.

Основні завдання комбінаторних ігор — створення емпіричної бази, необхідної для підведення школярів під систему певних понять. Але впровадження їх у навчально-виховний процес ускладнено обмеженою кількістю учасників однієї партії. Розгортання ж на занятті одночасно декількох ігрових партій та залучення до гри усіх дітей знижує оперативність керівництва й контролю за ходом гри з боку вихователя. Тому традиційно проведення таких ігор пов'язують з позакласними заняттями [47, 154].

До другого типу дидактичних ігор належать ймовірнісні ігри. Основними тут є процесуальні правила, зміст яких і обумовлює характер ігрового процесу. Прикладом таких ігор є різноманітні вікторини, мета яких закріпити певні знання, розвинути логічне мислення.

Третім типом для ігор виступають стратегічні ігри, в основі яких лежить організаційно-управлінські правила. Їх основна функція викликати ігровий конфлікт, зіткнути інтереси учасників. Даний вид відтворює ту чи іншу сторону соціальної діяльності й передбачає рольову поведінку учасників. Тому деколи їх ще називають рольовими іграми. Вони збуджують уяву дітей, відкривають можливості для імпровізації. Різновидом такої гри може вікторина на тему "Рідна природа", що дозволяє узагальнити і систематизувати раніше засвоєні знання, забезпечує посилення зв'язку знань дітей із життям.

Різновидами рольової гри можуть бути:

а) ситуаційно-рольові ігри, де поряд із органiзацiйно-управлінськими правилами відіграють певну роль і процесуальні правила. В основі їх – певні ситуації, які спроектовані заздалегідь і складають основу ігрової моделі;

б) гра-драматизація, яка єднається з рольовою грою через наявність у них певного сюжету і системи ролей. Але орієнтиром для дій у даному підтипі є заздалегідь написаний автором сценарій. Якщо в рольовій грі мета полягає у розв'язанні певної проблеми, то в грі-драматизації головним є ігрові спілкування з метою естетичного впливу на глядачів. Під час самої гри для дитини істотним є не тільки те, що вона зображує певний персонаж, а те як вона це робить. Звідси видно, що мотив учасників полягає не у самому процесі розв'язання навчальних завдань, а у впливові на інших людей [44, 23].

Розуміння головних особливостей дидактичних ігор і знання їх різноманітності дозволяє вчителю успішно розв'язувати поставлені перед ним завдання. Різноманітність ігрових засобів створює широкі можливості для того, щоб учитель міг вибрати саме таку гру, яка найбільше відповідає меті уроку.

1.3 Специфіка використання дидактичних ігор образотворчого змісту

Головний зміст дидактичних ігор на уроках полягає у тому, що дітям пропонується виконати завдання, яке подається дорослими у певній цікавій ігровій формі. Головна мета — допомогти сформувати пізнавальну активність дитини. Гра при цьому виступає не тільки як засіб закріплення знань, але як і одна з форм навчання.

На відміну від усіх інших типів ігор, дидактична гра має свою структуру: зміст, дидактичну мету, правила та ігрові дії [23, 64]. Це доводить, що ігри з правилами беруть свій початок із сюжетно-рольових ігор. Крім нового елемента гри (дидактичної мети), ще виділяють інші новоутворення: мотив дидактичних ігор починає все більше орієнтуватися не на процес гри, а на її результати.

Отже, гра — це «різносторонній процес, що визначається єдиною спільною метою, яка спрямована на розвиток дитини. І тільки усвідомлення особливостей кожного виду гри дає можливість, під час їх проведення, розвивати та пізнавати дитину» [80, 368].

У навчальному процесі ігрова діяльність має форму дидактичної гри, ігрової ситуації, ігрового прийому, ігрової вправи.

Дидактичні ігри можуть:

бути тільки в словесній формі;
поєднувати слово й практичні дії;
поєднувати слово й наочність;
поєднувати слово і реальні предмети [79, 121].

Структурні складові дидактичної гри – дидактичне завдання, ігровий задум, ігровий початок, ігрові дії, правила гри, підбиття підсумків.

Дидактичне завдання гри визначається відповідно до вимог програми з урахуванням вікових особливостей дітей. Наприклад, формування у дітей математичних уявлень, логічного мислення; розвиток мовлення; формування уявлень про природу, навколишнє середовище; розвиток оцінки та самооцінки, ініціативи, кмітливості, здатності виявляти вольові зусилля для досягнення поставленої метрі, довільної уваги, зосередженості.

Ігровий задум — наступний структурний елемент, дидактичної гри. Дидактичне завдання в грі свідомо маскується, воно постає перед дітьми у вигляді цікавого ігрового задуму. Дітей приваблюють відтворення уявного сюжету, активні дії з предметами, загадка, таємниця, перевірка своїх можливостей змаганням, рольове перевтілення, загальна рухова активність, кмітливість [19, 51].

На створення ігрової атмосфери істотно впливає початок гри. Він може бути звичайним, коли вчитель повідомляє назву гри і спрямовує увагу дітей на наявний дидактичний матеріал, об'єкти дійсності, та інтригуючим, цікавим, захоплюючим, таємничим.

Ігрові дії – засіб реалізації ігрового задуму і водночас здійснення поставленого педагогом завдання. Виконуючи із задоволенням ігрові дії і захоплюючись ними, діти легко засвоюють і закладений у грі навчальний (пізнавальний) зміст.

Правила дидактичної гри діти сприймають як умови, що підтримують ігровий задум; їх невиконання знищує гру, робить її нецікавою. Без заздалегідь визначених правил ігрові дії розгортаються стихійно, і дидактичні завдання можуть лишитися невиконаними. Тому правила гри задаються вихователем до її початку і мають навчальний та організуючий характер. Спочатку дітям пояснюється ігрове завдання, а потім — спосіб його виконання [43, 9].

Успіх дидактичних ігор значною мірою залежить від правильного використання в них ігрового обладнання, іграшок, геометричних фігур, природного матеріалу (шишок, плодів, насіння, листків) тощо.

Підбиття підсумків гри (в зв'язку з такою віковою особливістю дітей, як нетерплячість, бажання відразу дізнатися про результати діяльності) проводиться відразу після її закінчення. Це може бути підрахунок балів, визначення команди-переможниці, нагородження дітей, які показали найкращі результати, тощо. При цьому слід тактовно підтримати й інших учасників гри.

Дидактичні ігри на уроках застосовуються у навчанні всіх вікових груп дітей. Особливістю їх є те, що вони створюються і розробляються дорослими для навчання дітей. Дидактичні ігри поєднують елементи навчання з радісною для дітей ігровою діяльністю.

Використання ігор у навчанні робить недоречною авторитарну позицію вчителя в спілкуванні з дітьми. Адже, щоб зацікавити дітей майбутньою діяльністю, внести у навчання ситуації несподіванки, вільного вибору, яскраві позитивні емоції, педагог повинен сам стати учасником дидактичної гри [49, 12].

Особливо важливе поєднання гри з навчальною діяльністю в початкових класах, коли складний перехід від дошкільного дитинства до школи зумовлює поступову зміну провідних видів діяльності — ігрової на навчальну.

Структура розгорнутої ігрової діяльності включає такі компоненти:

спонукальний – потреби, мотиви, інтереси, прагнення, які визначають бажання дитини брати участь у грі;
орієнтувальний – вибір засобів і способів ігрової діяльності;
виконавський – дії, операції, які дають можливість реалізувати ігрову мету;
контрольно-оцінний – корекція і стимулювання ігрової активності [9, 11].

Головними умовами ефективного використання ігрової діяльності у навчальному процесі є чітке дотримання її структури і правил.

На відміну від чіткої системи навчальних завдань, система навчально-ігрових завдань у дидактичній грі не завжди буває представлення у явному вигляді, і послідовність змін цих завдань у процесі гри заздалегідь не визначена. Саме невизначеність ігрового процесу, непередбачуваність його розвитку є найважливішою процесуальною характеристикою ігрової діяльності.

Отже, можна виділити основні особливості дидактичної гри:

Дидактична гра поєднує навчання і гру, зв'язок їх відображається в ігровій моделі, яка для вчителя виступає результатом його діяльності, а для школяра — процесом навчально-ігрової діяльності.
Зміст дидактичної гри залежить від змісту освіти, тому виконання ігрового завдання спрямоване на виконання навчальної гри.
Процес дидактичної гри характеризується непередбачуваністю та невизначеністю.

Опираючись на останню особливість, науковці стверджують, що джерелом цієї невизначеності виступають ігрові правила, а з них випливає класифікація дидактичних ігор за функціями у здійсненні гри.

Ігрові правила можна поділити на три групи:

Операційні правила, які обмежують виконувані в грі дії і операції.
Процесуальні правила, які задають логічні і часові характеристики навчально-ігрової діяльності і визначають спосіб зміни ігрових циклів. В них відображається ігрова процедура.
Організаційно-управлінські правила. Вони визначають організаційну структуру гри (індивідуальної, групової), задають спосіб взаємодії учасників навчально-ігрової діяльності, визначають способи контролю і оцінювання для учасників гри [69, 66].

Як показали дослідження вчених-психологів і педагогів (Д.Б.Ельконін, Л.В.Артемова та ін.) і педагогів (І.О.Школьна, О.Я.Савченко та ін.), гра не забезпечує стійкого позитивного ставлення молодших учнів до навчального процесу, якщо використовується епізодично.

Дидактичні ігри можна включати у систему уроків. Це передбачає попередній відбір ігор та ігрових ситуацій для активізації різних видів сприймання, де їх використання найбільш своєчасне й ефективне порівняно з іншими методами. Педагогічні дослідження дали можливість виділити оптимальні способи використання ігрової діяльності в системі уроків:

весь урок будується як сюжетно-рольова гра (наприклад, деякі уроки навчання грамоти, що мають на меті ознайомити дітей з новими звуком і літерою; уроки-мандрівки; уроки ознайомлення з навколишнім, розвитку мовлення тощо);
під час уроку як його структурний елемент;
під час уроку кілька разів створюються ігрові ситуації (за допомогою казкового персонажа, іграшки, незвичного способу постановки завдання, елементів змагальності тощо) [36, 27].

На уроці доцільно використовувати такі дидактичні ігри, організація яких не потребує багато часу на приготування обладнання, запам'ятовування громіздких правил. Перевагу слід віддавати тим іграм, які передбачають участь у них більшості дітей класу, швидку відповідь, зосередження довільної уваги.

Величезні можливості дає застосування ігор під час екскурсій у природу. Розкрити перед дітьми різноманітність та красу навколишньої дійсності, привернути увагу до малопомітних, але істотних ознак рослинного і тваринного світу значно легше, якщо залучити учнів до активного емоційного сприймання. Саме цьому сприяють сюжетні ігри та ігри-вправи з природничим матеріалом. Їх мета — навчити дітей: знаходити потрібний предмет за допомогою аналізатора (дотику, смаку, запаху), оперуючи істотними ознаками; описувати предмети й знаходити їх за описом; знаходити ціле за частиною і частину за цілим; групувати предмети за місцем, способом використання людиною; встановлювати послідовність стадій розвитку рослин.

Діти дуже добре сприймають ігри на образотворчу тематику: «Загадай – ми відгадаємо», «Що спочатку, а що потім?», «Магазин», «Овочі і фрукти», «Хто де живе?», «Знайти дерево за назвою».

Широкі можливості у початковій школі є для проведення ігор-занять та ігор-вправ. Так, для розвитку усного мовлення, логічного мислення й образотворчих якостей учнів доцільно проводити такі ігри: «З якого дерева листя?», «Знайди такий самий предмет (колір)», «Що змінилося?», «Чого тут не вистачає?», «Коли це буває?», «Для чого це потрібно?», «Хто на чому грає?», «Чиї це інструменти?».

Ще один приклад створення ігрової ситуації для рольової гри: на одному з уроків до першокласників раптом завітав «листоноша». Він роздає кільком дітям «листи» — завдання для складання маленьких оповідань за малюнками (або опорними словами), що лежать у конвертах. З нетерпінням очікують діти цих листів, прагнучи скласти найкращий твір.

Учителі, які працюють творчо, вміло використовують на уроках елементи змагання: хто більше назве слів, відгадає загадок, найкраще виконає завдання, швидше обчислить тощо [34, 19].

Щоб активізувати мовчазних учнів, учитель проводить гру-вправу «Відгадай!» На столі чотири-п'ять іграшок з виразними ознаками. Першокласники уважно розглядають їх. Потім учитель накриває іграшки і пропонує учням вибрати одну з них: «Діти, зараз ми дізнаємося, кому що сподобалось. Я бачу, всім хочеться відповісти. А хто зможе, не називаючи іграшки, так розповісти про неї, щоб ми самі здогадалися, яку він вибрав?» Учні швидко пересвідчуються в тому, що кожний предмет має багато ознак, але не всі вони істотні.

Велику розвивальну цінність становлять ігри-вправи на виключення зайвого: «Який предмет зайвий?», «Який колір заблукав?» тощо. Особливо охоче молодші учні грають у такі ігри, які потребують активної участі всього класу. Наприклад, в ігри-заняття, де передбачаються пересування, рухи за певними правилами.

Ознайомлюючись з навколишньою дійсністю, діти охоче грають у сюжетні ігри («Ми прийшли до театру», «Я збираюся в гості» та ін.), які розвивають уяву, спостережливість, спонукають до самоконтролю. Адже учні діють у ситуаціях, близьких до їхнього життєвого досвіду [18, 106].

Головні умови ефективності застосування дидактичних ігор – органічне включення в навчальний процес; захоплюючий сюжет, наявність справді ігрових елементів, зокрема зачинів, римування; обов'язковість правил, які не можна порушувати; використання лічилок; емоційне ставлення самого вчителя до школярів (його слова й рухи цікаві, несподівані для дітей). Коли якусь гру використовують надто часто, виникає небезпека втрати інтересу дітей до неї, бо зникає новизна. У цьому разі не слід залишати незмінними ігрові дії, в зміст треба вносити щось нове: ускладнювати правила, змінювати предмети, включати елементи змагання, починати гру з несподіваної лічилки або ігрового зачину.

Пояснення вчителя під час проведення гри має бути лаконічним і зрозумілим, пробуджувати інтерес. І чим молодші учні, тим доцільніше не тільки пояснювати, як грати, а й показувати, як це робити. (Зрозуміло, участь класовода залежить від змісту гри.) Наприклад, гру «Відгадай», мета якої — розвиток зв'язного мовлення, вміння точно й коротко описати предмет, доцільно почати з розповіді-зразка, щоб діти зрозуміли, як розповідати про характерні ознаки предмета.

Деякі вчителі вважають, що дидактичні ігри найдоцільніше проводити наприкінці уроку, оскільки в цей час діти найбільше стомлені. Це не завжди правильно, нерідко саме ігрова ситуація може бути найкращим початком уроку. В ігровій формі можна ефективно ознайомити дітей з новим способом, пожвавити процес тренувальних вправ. Діти із задоволенням виправляють помилки Незнайка, «розмовляють» з Чомучкою, учаться в «лісовій школі» або діють разом з казковим героєм, виконуючи тренувальні вправи. В іграх-вправах молодші школярі знаходять виходи з числових лабіринтів, розв'язують ребуси, складають загадки. Це не тільки пожвавлює навчальний процес, а й запобігає втомі.

Отже, дидактична гра в усіх своїх видах виконує різні функції, але домінує мотиваційна; саме з цих позицій слід оцінювати її переваги порівняно з іншими методами навчання [34, 20].

Моделювання ігрової діяльності на матеріалі образотворчого мистецтва є перспективним для удосконалення й формування навичок образотворчої діяльності школярів, насамперед з позицій розуміння ролі ігор в розвитку учнів молодшого шкільного віку; для формування методики керівництва ігровою діяльністю, що буде ефективною за умови здійснення педагогічного впливу на гру як складну багатокомпонентну систему; для розуміння впливу ігор на коригування і підвищення результативності навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів.

Розділ 2. Дослідницько-експериментальна робота

2.1 Організація і зміст експериментального дослідження

Теоретично дослідивши проблему формування навичок образотворчої діяльності у молодших школярів засобами дидактичних та розвивальних ігор, ми прийшли до висновку, що дана проблема потребує експериментальної перевірки. На першому етапі дослідження (2006/07 навчальний рік) на основі науково обґрунтованих даних ми розробили теоретичну модель використання дидактичних і розвивальних ігор для формування навичок образотворчої діяльності. Другий етап – експериментальне дослідження (2007/08 навчальний рік) повинен був підтвердити чи заперечити нашу теоретичну модель.

Експериментальне дослідження складалося за трьома етапами:

констатуючий експеримент;
формуючий експеримент;
узагальнюючий етап.

Експериментальне дослідження проводилося у четвертих класах НВК «ДЗСЗШ» І ступеня м. Яворів Львівської області. Ним було охоплено 22 дітей експериментального та 24 учнів контрольного класів.

У процесі експериментального дослідження ми включали дидактичні ігри в систему уроків образотворчого мистецтва. Це передбачало попередній відбір ігор та ігрових ситуацій для активізації різних видів сприймання та обмірковування, де їх використання було найбільш своєчасне й ефективне порівняно з іншими методами. Наше дослідження дало можливість виділити оптимальні способи використання ігрової діяльності в системі уроків образотворчого мистецтва:

весь урок будується як сюжетно-рольова гра (деякі уроки образотворчого мистецтва, що мають на меті естетичне виховання учнів, засвоєння теоретичних даних, формування зображувальних навичок, уроки-мандрівки й екскурсії тощо);
гра використовується під час уроку як його структурний елемент;
ігрові ситуації створюються кілька разів під час уроку (за допомогою казкового персонажа, іграшки, незвичного способу постановки завдання, елементів змагальності тощо).

Головними умовами ефективності застосування дидактичних ігор були: органічне включення гри в навчальний процес; захоплюючий сюжет, наявність справді ігрових елементів, зокрема зачинів, римування; обов'язковість правил, які не можна порушувати; використання лічилок; емоційне ставлення самого вчителя до школярів (його слова й рухи цікаві, несподівані для дітей). Ми намагалися використовувати різноманітні ігри, оскільки якщо якусь гру використовують надто часто, виникає небезпека втрати інтересу дітей до неї, зникає новизна. У цьому разі ми не залишали незмінними ігрові дії, в зміст вносили щось нове: ускладнювали правила, змінювали предмети, включали елементи змагання, починали гру з несподіваної лічилки або ігрового зачину. Пояснення вчителя під час проведення гри – лаконічне і зрозуміле, пробуджувало інтерес.

Деякі вчителі вважають, що дидактичні ігри найдоцільніше проводити наприкінці уроку, оскільки в цей час діти найбільше стомлені. Проте виявилося, що це не завжди правильно, нерідко саме ігрова ситуація може бути найкращим початком уроку. В ігровій формі можна було ефективно ознайомити дітей з новим способом зображення, пожвавити процес тренувальних вправ. Діти із задоволенням виправляли помилки Незнайка, «розмовляли» з Чомучкою, училися в «лісовій школі» або діяли разом з казковим героєм, виконуючи тренувальні вправи. В іграх-вправах молодші школярі знаходили виходи з числових лабіринтів, розв'язували ребуси, складали загадки. Усе це не тільки пожвавлювало навчальний процес, запобігало втомі, а й реалізовувало дидактичні завдання уроку.

Виходячи з того, що формуючий експеримент проводився у 4 класі, ми враховували, що протягом останнього року навчання в початковій школі необхідно узагальнити вивчене, прагнучи до формування в учнів системи знань, визначених Державним стандартом початкової загальної освіти та навчальною програмою предмета, опанування яких необхідне для формування в свідомості учнів цілісної художньої картинки світу.

Від того, з якими знаннями та вміннями, з яким ставленням до мистецтва учні прийдуть до 5-го класу, залежать їхні подальші творчі досягнення, прагнення до спілкування з мистецтвом та самореалізації через художню діяльність. Знання основ образотворчої грамоти за навчальними проблемами "форма", "простір", "композиція", "колір", "техніки та матеріали", набуті в початкових класах, є фундаментом, на якому базується програма середньої школи. Невідповідність знань, умінь та навичок учнів початкової школи вимогам стандарту значно ускладнює роботу вчителя образотворчого мистецтва у 5—7-х класах, унеможливлюючи інколи засвоєння матеріалу програми на належному рівні, створює зайві перешкоди в адаптації учнів до наступного етапу навчання.

Розв'язанню багатьох питань наступності у вивченні законів образотворення нам допомогла стабільна програма, підручники з образотворчого мистецтва та методичні додатки до них. Програмою та змістовим наповненням підручника 4 класу увага вчителя акцентується на необхідності емоційного забарвлення уроку, досягнення емоційного впливу на учнів засобами інтеграції різних видів мистецтва: візуального, музичного, художнього слова та ін.

Ми усвідомлювали, що будь-які завдання уроку, засвоєння учнями навичок практичної художньої роботи можливі лише у зв'язку зі створенням художнього образу. Всяка художня діяльність, позбавлена свідомих пошуків засобів створення художнього образу і спрямована тільки на вирішення вузько дидактичних завдань зображення, перебуває поза художньо-естетичною сутністю уроків мистецтва і не відповідає головній меті освітньої галузі "Образотворче мистецтво".

Також ми враховували, що учні 4 класу, за умови належного засвоєння навчального матеріалу в 1—3-х класах, володіють вже достатньою сумою знань та практичних навичок, щоб бути вільними у вираженні власних почуттів шляхом створення певного художнього образу в оцінних судженнях та інтеграції творів візуального мистецтва.

Саме поняття "художній образ", його тлумачення (на елементарному рівні) були наріжним каменем програми предмета в 4-му класі. Вся дидактична сутність будь-якого уроку підпорядковувалася образній, ігровій передачі різних життєвих явищ (світу природи, тварин, людини, предметного світу). Наприклад, у підручнику дерева — живі істоти. У них "вузлуваті руки", "велетенські пальці", "кучеряві крони", верблюди — "степові поїзди", а черепаха порівнюється з вантажівкою; дощ вбачається „дядьком-велетнем, що сягає неба"; глеки; один подібний до дівочого стану, інший нагадує юнака-горянина, згадуються брати-горщики і т.п.

Учні з допомогою ігор одержували чітке уявлення про специфіку вирішення художнього образу в різних видах і жанрах образотворчого мистецтва, про особливості реалістичної, декоративної та асоціативної манери зображення.

У 4 класі суттєво розширюється коло уявлень дітей про візуальне (образотворче) мистецтво: поглиблюється інформація про вже відомі мистецтвознавчі поняття та вводяться нові, як, наприклад, анімаліст, анімалістичний жанр, колорит, динаміка, динамічний, статика, статичний, ікона, інтер'єр, кустарний, матриця та ін. Пояснення термінів та понять ми ретельно продумували, добираючи зрозумілі дітям прості ключові слова. Наприклад, різницю між реалістичною та декоративною манерою зображення пояснювали таким чином:

реалістичне зображення — це зображення, в якому художник намагається правдиво (як у житті) передати колір та форму предмета, а у пейзажі — ще й глибину простору;
у декоративному зображенні художник, беручи за основу реальну форму, свідомо вибирає і підкреслює її найбільш характерні ознаки, часом перебільшуючи їх та створюючи форму, яка здебільшого надається площинно, без світлотіні, а простір — без передачі глибини.

Зрозуміло, що спеціальні терміни, так само як і назви художніх творів та прізвища авторів, краще запам'ятовувалися у процесі ігор, що спонукали учнів до використання мистецтвознавчої термінології. Також заохочувалося використання записничка (словника, "скарбнички ідей" тощо).

Також у процесі використання ігор ми як додатковий матеріал застосовували велику кількість репродукцій живопису, графіки, фотографій архітектурних споруд та скульптур, творів народного мистецтва, прикладів дитячих робіт, на які вчитель орієнтувався під час організації сприймання творів мистецтва.

Щоб досягти максимальної результативності, вчителю необхідно було осмислити всю сукупність дидактичних завдань кожної теми (блоку уроків) під кутом зору основних навчальних проблем курсу ("Форма", "Простір", "Композиція", "Колір") і побачити взаємозв'язок тем (блоків уроків), виокремити для себе знання та практичні вміння учнів, які вони отримують з кожного уроку, теми (блоку уроків). Зусилля вчителя були спрямовані на те, щоб на кінець навчального року учні обов'язково засвоїли наступне:

з навчальної проблеми "Форма" — шляхи видозмін форми (варіювання пропорцій, деталей і декору), перетворення статичного стану об'єкта в динамічний, основні пропорції людини, способи перетворення в зображенні реальних форм у декоративні;
з навчальної проблеми "Простір" — шляхи передачі просторових планів відкритого простору на площині, засоби виділення першого плану (розміром, тоном, кольором, деталізацією), передачі зорового зближення паралельних горизонтальних ліній, направлених у глибину відкритого простору; засоби передачі джерела освітлення;
з навчальної проблеми "Колір" — зміст понять хроматичні, ахроматичні кольори, колірна гармонія, колорит, контрастні та споріднені кольори; емоційно-образні (асоціативні) можливості кольорів; технічні: прийоми роботи з акварельними фарбами, кольоровими восковими, пастельними крейдами; умовність та специфіку декоративного кольору,
з навчальної проблеми "Композиція" — прийоми та засоби організації композиції (свідомий вибір кольору паперу, його формату як площини враження, елементів композиції, рівня точки зору освітленості (на початковому рівні), засоби визначення композиційного центру та досягнення рівноваги композиції, передачі в композиції певного емоційного стану (спокій, радість, сум, тривога тощо).

У процесі формуючого експерименту ми враховували, що дидактичні і розвивальні ігри передбачають дотримання певних правил й ігрових ситуацій: загадування і відгадування, пошук і знаходження, рух і змагання, чекання і зацікавленість, несподіванка. Це стимулює правильне і швидке виконання завдань, поставлених вчителем, активізує творчі сили, фантазію молодших школярів. Крім правил та ігрових дій, така гра має навчальні завдання, педагогічну ціль, у протилежному випадку вона не стане дидактичною.

Але щоб дидактична гра зацікавила дітей, вчителю було необхідно визначити, що цікавить дітей, добре продумати її зміст, правила, виготовити атрибути, необхідну наочність. Багато значив умілий підсумковий аналіз гри з виділенням дидактичного результату. Результат гри обов'язково оцінювався не тільки вчителем, а й самими дітьми. Найголовніше те, що в грі вирішувалося певне дидактичне завдання, яке ставало своєрідним етапом у розвитку художніх здібностей, умінь і навичок школярів.

Проте ми намагалися не привчати дітей до того, щоб на кожному уроці вони чекали нових ігор. Необхідним виявився послідовний перехід від уроків, наповнених ігровими ситуаціями, до уроків, де гра була нагородою за роботу на уроці чи використовувалася для активізації уваги.

Введення дидактичних ігор та ігрових ситуацій давало змогу учням в більш доступній формі пізнавати красу навколишнього світу, розширювати й поглиблювати свої пізнавальні інтереси, оволодівати основами образотворчої грамоти, сприяло створенню атмосфери невимушеного творчого пошуку, емоційного комфорту.

Що стосується умов організації дидактичних ігор, то ми намагалися, щоб такі ігри повинні бути побудовані таким чином, щоб незавершеність сюжету забезпечувала легкий перехід від зацікавленості у грі до зацікавленості у виконанні навчальних завдань. Однією з умов була простота і об'ємність наочності дидактичної гри.

Звичайно, успіх гри також залежав і від підготовки самого вчителя. Ми знаємо, що вся діяльність має ціль, в тому числі й ігрова. А якщо це не тільки ігрова, а й дидактична, то й тим більше. Тому головне завдання вчителя полягало у визначенні цілей гри. Дидактична гра повинна нести певний об'єм знань або з її допомогою ці знання закріплюються. Так, наприклад, за допомогою ігор учні закріплювали графічні уміння, у них розвивався окомір і рухові навички, розвивалася спостережливість, учні закріплювали знання кольорів, розвивалася уява і фантазія.

Діти, особливо молодшого шкільного віку, люблять все яскраве, привабливе. Невідому раніше інформацію їм було легше сприйняти з допомогою нестандартних форм і методів навчання. У ході підготовки дидактичної гри вчитель готував необхідну наочність Але вона не відволікала учнів від основного завдання. Успіх гри також залежав від уміння вчителя зацікавити дітей. Дидактична гра не була корисною, якщо в ній немає висновку. По закінченні гри ми визначали переможців, до того ж це робив не тільки вчитель, а й всі учні класу.

Наведемо добірку ігор разом з етапами та вимогами до їх проведення, які використовувалися у процесі формуючого експерименту.

Тема. В гостях у казки. Принципи, прийоми та засоби організації композиції. Засоби визначення композиційного центру. Виконання ілюстрації до казки (гуаш).

Мета. Сформувати поняття про театральне мистецтво як синтетичне, про художників та майстрів, які беруть участь у створенні вистави. Показати особливості створення предметів відповідно до характеру сценічного персонажа, якому ці предмети належать.

Обладнання для вчителя: зразки декорацій, об’ємних виробів, зображення казкових героїв, зоровий ряд (рис. 3.1, 3.2).

Обладнання для учня: гуаш, пензлі, альбом, олівець, гумка.

Хід уроку

Мабуть, ви знаєте, що таке театр, можливо і бували у ньому.

У той час, коли поступово гасне світло, глядач поринає в особливий світ, який створюють своїм перевтіленням актори. А чи знаєте ви, хто ще, крім акторів, бере участь у створенні вистави? Щоб вона відбулася. необхідно побудувати спеціальне приміщення зі сценою і місцями для глядачів. Таке приміщення створює архітектор.

П'єси для театру пишуть письменники та драматурги. З акторами працює режисер, який відповідає за всю виставу в цілому. Музику для вистави пише композитор, а виконують її музиканти. А ще над виставою працюють хореографи, які відповідають за постановку танців, і різні художники.

Наприклад, художники-декоратори створюють декорації, які вводять глядача в атмосферу вистави. Інші художники працюють над костюмами героїв вистави, ще інші — створюють виразне освітлення. Художники-гримери допомагають артисту перевтілитись у героя вистави. Є також художники-бутафори, які виготовляють різні предмети для сцени: меблі, посуд, фрукти, овочі, квіти та ін.

Таким чином, театральне мистецтво об'єднує декілька видів мистецтв і тому називається синтетичним, що означає "поєднуючий".

На цьому уроці вам доведеться розв'язати завдання, що постає перед художником-бутафором, який створює різні предмети для вистави – наприклад, трон (рис. 3.1). Спробуйте уявити собі сидіння чи трон різних персонажів вистав (за своїм бажанням): Снігової королеви, морського царя, лісовика, водяника, Дюймовочки, інших. Таке сидіння може стояти на сцені або складатися з природних матеріалів (рис. 3.2).

Завдання так і називається: намалювати трон для казкового героя.

Намалюйте вигаданий вами трон.

Тема. Казка і фантазія в казковій творчості. Казкові звірі, істоти та образи фантазії в творчості народних майстрів України. Створення образу казкової істоти в техніці за вибором (гуаш або акварельні фарби).

Мета. Формувати навички зображення тварин. Розвивати уміння використовувати колір як засіб художньої виразності, відчувати гармонію споріднених або контрастних колірних тонів.

Обладнання для вчителя: демонстраційні матеріали, зоровий ряд (рис. 3).

Обладнання для учня: гуаш, пензель, загострена паличка; папір кольоровий.

Хід уроку

А ще є багато казок про тварин. Намалюймо сьогодні якогось цікавого персонажа з такої казки. Про одного з них йдеться у казці Івана Франка "Фарбований Лис". (Стисла розповідь змісту цієї казки).

А тепер подумайте, як намалювати цього незвичайного синього Лиса... Може, кати він йде у ліс, гордо піднявши угору хвіст? Чи коли він сів на пеньок, наче на трон, чи якось інакше?

Можна намалювати Лиса на світло-блакитному папері (начебто на тлі денного неба); а кожна — на золотаво-жовтому (колір надвечірнього неба). Але не зафарбовуйте Лиса тільки однією синьою фарбою. Це буде нецікаво. Адже синя фарба могла лягти на пухнасту шубку Лиса світлішими і темнішими плямами. При цьому не забувайте про загострену паличку. Продряпування нею по вологому шару фарби допоможе передати волосся на шкурці Лиса, яке позлипалось від олійної фарби. Отже, кожен з вас має подумати, як зробити цього незвичайного за Кольором персонажа казки по-казковому цікавим.

Тема. Казочка.

Мета. Формувати навички зображення птахів. Розвивати уявлення про композиційне заповнення усієї площини малюнка.

Обладнання для вчителя: зразки малюнків, таблиця.

Обладнання для учня: гуаш, пензель, кольоровий папір.

Хід уроку

Чимало казок є і про птахів. І деякі з них ви, звісно, знаєте.

Сьогодні малюватимемо про курочку Рябу. Послухайте Невеличку віршовану казочку, яка нагадає вам основні події, пов'язані з цією курочкою:

Жила собі курочка Ряба. Годували курочку дід та баба. І знесла їм курочка не просте яєчко, а знесла їм курочка золоте яєчко. І куди б не падало, і де б не котилось — то ніде й ніколи воно вже не билось . ...Тепер дід веселий, і не плаче баба. І живе ще й досі в них курочка Ряба.

А тепер малюймо у такій послідовності:

Колір паперу виберіть за бажанням. Головним персонажем казочки є курочка Ряба. Тому малюнок починайте саме з курочки та малюйте її великою (пальцем та пензлем).

Рис. 3.1. Послідовність зображення курочки.

Постарайтесь передати характерні ознаки зовнішнього вигляду курочки (бажано поговорити з дітьми про це), але не забувайте, що це — казкова курочка. Не має значення, де ви її намалюєте на аркуші — посередині чи трохи збоку.

Малюнком треба заповнити весь аркуш паперу. Тому на вільних місцях зображуйте деталі, які допоможуть зрозуміти, де знаходиться ваша курочка. Якщо у хаті, можна уявити таке: на підлозі лежать килимок чи доріжка, гніздечко, золоте яєчко; на стіні висить картина або фотокартка, обрамлена вишитим рушничком, чи якась інша прикраса, є й полиця з посудом; на підвіконні стоїть вазончик з квітами чи глечик (мабуть, із молоком)... Не забудьте про ще одного персонажа казки — необережну мишку, яка розбила перше знесене курочкою яєчко. А якщо ваша курочка вийшла погуляти у двір, тут можна уявити і хату, і і тварин, що мешкають у дворі тощо.

Тема. Ку-ку-рі-ку!

Обладнання для вчителя: зразки малюнків, таблиця.

Обладнання для учня: гуаш, пензель, кольоровий папір, папір білий збільшеного розміру.

Хід уроку

Вчитель нагадує зміст казки, де головним персонажем є Півник.

— Отже, сьогодні малюємо півня з цієї казки (рис. 3.2).

Придивимось до нього та зауважимо — чим відрізняється його зовнішній вигляд від курочки: дзьоб у нього міцніший, гребінь і сережки — більші, шия ширша, ніж у курочки; він має великий, гарний, пишний хвіст; на лапах у нього шпори, мов у гусара, а зверху — ніби штанці; оздоблення ошатне. Своїм зовнішнім виглядом він нагадує міцного, дужого, гордовитого красеня. Таким його і постарайтесь зобразити.

Рис. 3.2. Послідовність зображення курочки.

Малюйте одразу пензлем на білому, великому за розміром аркуші цупкого паперу. Подбайте, аби півня добре розмістити на аркуші: приблизно посередині, та щоб він був великого розміру — майже на всю висоту аркуша. А щоб це у вас вийшло краще, перед початком роботи покажіть розміщення і розмір півня пензлеві, не торкаючись паперу. Ніби малюючи у повітрі, опускайте руку з пензлем все нижче і нарешті малюйте красеня півня впевнено, в таких кольорах і з таким оздобленням пір'я, ..як забажаєте. Тло довкола півня не залишайте білим, а зробіть його зеленим.

Спробуйте, зробити так: щетинним пензлем не просто зафарбовуйте тло, а ніби "тупцюйте" торцем пензля зверху по паперу. "Тупцюйте" без прогалин. Що з цього вийде — побачите.

Тема. Диво-птиця.

Обладнання для вчителя: зразки малюнків, таблиця.

Обладнання для учня: гуаш, пензель, кольоровий папір збільшеного розміру.

Хід уроку

У нашій казці кольоровій

все дивовижне і чудове.

Ось перед вами диво-птиця,

чимось схожа на жар-птицю.

Яке пір'я в птиці,

ану лиш подивіться!

Г. Безпрозвана

Рис. 3.3. Послідовність зображення диво-птиці.

Птахи, яких ви бачите на цій сторінці, гарні і райдужні. Який радісний, піднесений настрій створює сполучення яскравих кольорів! А яке чудове візерунчасте оздоблення! І зазначте: як добре розташовані візерунки на кожній частині птаха та узгоджені між собою в цілому Гадаємо, і ви зможете намалювати гарного казкового диво-птаха. Але свого.

Малюйте великого птаха на чималому за розміром аркуші паперу. Колір паперу — за бажанням.

Спочатку малюйте пальцем або великим плоским пензлем. Дрібні форми та елементи малюйте потім круглим пензлем. Можна також використати паличку для продряпування.

Дидактична гра в процесі експериментального дослідження стала для учнів однією з найпопулярніших форм навчання. Це й не дивно. Адже з її допомогою учні отримували більший об’єм знань, умінь і навичок. До того ж гра проходила у простій, ненав’язливій формі, що сприяло швидкому її засвоєнню. Використання дидактичних і розвивальних ігор дало можливість урізноманітнити уроки образотворчого мистецтва, у простій формі дати дітям необхідні знання та розвинути відповідні образотворчі уміння і навички.

2.2 Результати експериментального дослідження

Перевірку ефективності навчання молодших школярів образотворчого мистецтва з використанням дидактичних ігор ми змогли на основі аналізу результатів виконання робіт на тему «У світі добра і краси. Світ казок в образотворчому мистецтві». На цю тему у 4 класі виділяється 7 годин. Це дало можливість виявити результативність експериментального дослідження. У процесі проведення констатуючого експерименту було виявлено рівень знань й умінь, на основі сформованості яких в учнів експериментального і контрольного класів наприкінці експерименту виявлялася ефективність запропонованої системи роботи.

Ми орієнтувалися на наступні програмові вимоги до опрацювання даної теми:

1) Узагальнення знань про засоби досягнення художньої виразності у композиції (вибір формату, колірної гами, художньої техніки та манери зображення (реалістичної чи декоративної), визначення композиційного центру).

2) Казкові звірі, істоти та образи фантазії у творах образотворчого мистецтва.

3) Трансформація форми як засіб створення фантастичного образу.

4) Узагальнення знань про ескіз як підготовчий пошуковий начерк основного твору.

5) Декоративні композиції: а) симетрична (з однією віссю симетрії); б) асиметрична. Досягнення рівноваги в асиметричній композиції.

6) Портретні зображення у творах образотворчого мистецтва. Особливості форми та пропорцій голови людини (обличчя); засоби створення виразного (казкового) портретного образу.

Результативність опрацювання теми перевірялася на основі виконання наступних художньо-творчих завдань: "В гостях у казки", "Подорож у казку" (ілюстрації до казок): "Портрет казкового богатиря" тощо. "Казковий звір", "Небачена фантастична істота", "Чудо-Юдо", "Вазон", "Букет", "Заспівай мені, райська птахо!", "Свято весняної природи", "Земля веснянкою заквітла", "Сади цвітуть"; колективна робота (фриз або панно): "Дружба та братство дорожче за всяке багатство".

Також шляхом спостережень ми перевіряли замученість четвертокласників до ігрової діяльності. Тому засобом перевірки результативності експериментального дослідження була власне ігрова і зображальна діяльність.

Так, під час гри «Палітра осені» (спрямованої на розвиток уміння змішувати кольори для отримання нового кольору) кожен учень одержував картку, на якій він повинен виконати завдання:

а) два зафарбовані прямокутники, наприклад, один жовтий, інший — коричневий, між ними знак «+», а третій прямокутник незафарбований.

У процесі гри використовувалася таблиця:

Учні змішують на палітрі два вказаних кольори, одержують третій і зафарбовують ним прямокутник;

б) прямокутник зафарбований кольором початку осені, наприклад, зеленувано-жовтим, поряд з ним — два незафарбовані прямокутники, з'єднані знаком «+».

Примітка. Щоб зацікавити дітей, можна створити ігрову ситуацію: дощем змило кольори з деяких осінніх листків (замість прямокутників використати зображення листків), треба поновити їх колір.

У процесі проведення гри «Художники-чарівники» (для вдосконалення техніки малювання аквареллю) спочатку учитель вводив учнів в ігрову ситуацію:

— Ми всі художники-чарівники, творимо на папері дива. Зараз я вам покажу, як це робиться. У мене два аркуші паперу: один — звичайний, а другий — змочений чарівною водою. У вас на партах стоїть у склянках чарівна вода.

Я беру папір, змочений чарівною водою (папір має бути ледь вологим), пензликом малюю три пелюстки малиновою фарбою (кольори будуть розпливатися), потім — три пелюстки фіолетовою фарбою. Бачите, як кольори розпливаються. Ось і вийшли чарівні квіти.

Тепер зробимо папір чарівним. Візьміть пензлик, опустіть у воду і змочіть ним папір. Покладіть пензлики, держіть руки над папером, заплющте очі і повільно рахуйте: «Раз, два, три, папір чарівний, дивись!». Так треба сказати 2-3 рази. Учні повторюють чарівні слова, а папір тим часом підсихає.

— Тепер ми можемо створювати чарівні квіти. Візьмемо тоненький пензлик, вмочимо у жовту фарбу, намалюємо три пелюстки жовтою фарбою, потім три пелюстки червоною фарбою, потім намалюємо зелень.

Ще сьогодні ми з вами зобразимо пухнасту хмаринку. Згадайте, як ми малювали прикладанням пензлика. Знову робимо наш папір чарівним. Тоненьким пензликом візьмемо голубу фарбу і робимо прикладання так, як ростуть голки на ялинці. Фарба розпливається, зображення стає пухнастим. Таким самим способом будемо малювати хмаринку.

На прикріпленому до дошки папері учитель показує, як прикладати пензлик, щоб вийшла маленька хмаринка. Наприкінці уроку підбивається підсумок роботи. Діти дивляться, у кого вийшли незвичайні квіти на папері.

Організація і проведення гри «Король-пензель» (спрямованої на розвиток навичок малювання аквареллю) відбувалися наступним чином.

Учитель. У тридев’ятому царстві жив собі Король-пензель і мав він багато синів-пензликів. їм дуже подобалося малювати, і тому вони вирушили до школи, щоб разом з дітьми створювати гарні малюнки. Та незабаром три пензлики повернулися додому в сльозах. Далі вчитель одночасно виступає в трьох ролях: себе, Короля-пензля і одного зі скривджених синів.

Король. Чому ти плачеш?

Пензлик. Ваша величносте! До поганих дітей я потрапив у школі. Вони опускали мене у фарбу аж до середини металевої частини (учитель показує, як глибоко пензлик занурювали). Залило очі, рот. Ой лишенько, помийте мене, будь ласка, швидше.

(Класовод миє пензлик і продовжує від його імені.) Мене треба занурювати лише до половини ворсу (показує, як саме). Коли у фарбі тільки моє волосся, мені зовсім не боляче: я все бачу і добре малюю. Не забувайте віджимати зайву фарбу об край скляночки.

Учитель. Діти, а як ви ставитиметеся до своїх пензликів? Так, обережно опускатимете у фарбу, а потім виводитимете їх на прогулянку аркушем паперу.

У грі «Перевиховання Бруднулі» (спрямованої на удосконалення навичок в техніці акварелі) на початку уроку з-під столу вчителя з'являлася вимазана фарбою лялька.

Діти, як ви гадаєте, хто це? Ти хто? — запитує вчитель.
Я — Бруднуля.
Діти, а ви її ні про що не хочете запитати?

Учні ставлять різні запитання і серед них таке:

Чому ти така брудна?

Ми з Незнайком малювали фарбами осінні листки. Я поспішила і все зіпсувала.
А що ти наробила, розкажи нам.

Я почала малювати листок клена, весь зафарбувала зеленою фарбою, а потім згадала, що на кінчиках він почервонів. Стала я кінчики фарбувати червоною фарбою, а вийшов якийсь бруд. Поряд із зеленим листком жовтий лежав. Я стала жовтий фарбувати. А зелена фарба потекла у жовту. Ось подивіться, що вийшло. (Показує малюнок.)
Як ви гадаєте, діти, чому у Бруднулі такий малюнок вийшов?
Вона не знає правил роботи з акварельними фарбами.
Назвіть їх, будь ласка, покажіть прийоми роботи. А я їх постараюся запам'ятати.
А як бути із твоїм зовнішнім виглядом? Що треба зробити Бруднулі, діти?

Діти пропонують помити руки, зробити зачіску, змінити одяг.

Учитель дістає іншу, чисту ляльку.

А зараз, Бруднуле, слухай правила роботи з аквареллю.
Яка ж я тепер Бруднуля? Я стала дуже чистою. Дітки, назвіть мене якось по-іншому.

Діти пригадують правила роботи з акварельними фарбами:

акварель треба розвести і, перш ніж малювати, перевірити колір на папері;
кольори не повинні перекриватися, інакше буде бруд;
якщо малювати аквареллю, де поряд є ще фарба, яка не просохла, фарба розтечеться;
малювати аквареллю можна і на вологому папері, тоді фарба розпливається, ніби ми дивимося на малюнок через вологе скло;
треба знати правила змішування кольорів: червоний і синій кольори дають при злитті фіолетовий, червоний і жовтий — оранжевий, синій і жовтий — зелений. Діти підходять до дошки і активно показують ляльці, що вони вміють.

— Я все зрозуміла. Дякую, діти.

При проведенні гри «Хоровод фарб» (спрямованої на закріплення назв основних і похідних кольорів) клас ділився на три команди, учитель — ведучий. Усі діти одягають маски-окуляри і комірці. Кожна маска — певна фарба. Виграє та команда, яка швидше і точніше виконує завдання ведучого.

Ведучий. Починається гра.

Я хотіла б малювати,

Але не знаю, як почати.

Фарби-маски, де ви?

Діти. Ми — тут!

Ведучий. Я візьму три фарби основні,

Ці фарби — не прості,

З них складаються всі інші.

Де ж ні фабри основні?

Учитель спостерігає, з якої команди швидше вибіжать до дошки три основні фарби — червона, жовта, синя.

Ведучий. Якщо червона з жовтою подружаться, яка нова фарба утвориться? Ведіть сюди подружку свою!

Червона і жовта фарби виводять оранжеву фарбу (в масці оранжевого кольору – рис. 3.8). Учитель відзначає, хто це швидше зробив, і зараховує команді очко.

Ведучий. Якщо жовта з синьою подружаться, яка нова фарба утвориться? Ведіть сюди подружку свою!

Діти виконують завдання.

Ведучий. Якщо червона з синьою подружаться, яка нова фарба утвориться? Ведіть сюди подружку свою!

Теплі фарби!

Дружно за руки взялись,

Нахилились, посміхнулись,

Повернулись, розійшлися.

Холодні фарби!

Дружно за руки взялись,

Нахилились, посміхнулись,

Повернулись, розійшлися.

А тепер усі станемо в коло.

Діти утворюють три кола. Знаємо, хто за ким стоїть?

Діти під музику водять танок. Учитель відзначає команду-переможницю, гравці якої жодного разу не переплутали правила змішування кольорів і добре знають кольоровий спектр.

Організовуючи гру «Домалюй предмет» (спрямовану на розвиток творчості та конструктивних умінь), учитель роздавав аркуші, на кожному з яких намальоване коло радіусом 4 см. Діти на уроці працюють простими і кольоровими олівцями.

Вчитель повідомляє, що на урок завітав гість. Це Барвінок. Він пропонує цікаву гру.

Барвінок. Діти, зараз я покажу вам свій малюнок. Це коло. Спробуйте відгадати, що я хотів намалювати за допомогою цього кола, і відтворіть це на своїх аркушах. Тільки не можна збільшувати і зменшувати це коло.

Діти домальовують коло. Не всі одразу здогадуються, як потрібно зображати предмет, використовуючи готову форму кола. Барвінок вказує на помилки, допомагає переробити роботу. Коли малюнки майже готові, він підбиває підсумок: «Правильно, все це я й хотів намалювати!». Малюнки у всіх вийшли різні: повітряна куля, обличчя клоуна, курчатко, Чебурашка, чайник, вишня, помідор, колесо, гарбуз, торт тощо. Барвінок додає: «Просто я такий хитрий, що одного кола мені було мало».

Дітям зразу полюбилася ця гра, але щоб вона не обридла, її ми поступово ускладнювали, вводячи:

елементи змагання, коли дітям дається не один аркуш з формою кола (або іншою геометричною фігурою), а скільки вони забажають;
нові геометричні форми: півколо, квадрат, прямокутник, трикутник;
загадки, відповіді на які зображуються за допомогою уже готових геометричних форм. На цих уроках діти виконують лінійні малюнки.

У процесі гри «В музеї осені» (спрямованої на розвиток вміння упізнавати за описом) учитель повідомляв, що вранці від Осені надійшов лист: «Дорогі діти! Сьогодні я хочу запросити вас у свій осінній музей. На картинах я зображена різною: веселою і сумною, сонячною і похмурою, золотою і з листками, що облетіли. Але є в музеї картина, яку я дуже люблю. Спробуйте знайти її за моїм словесним описом».

За командою учні піднімають картку з цифрою, що відповідає порядковому номеру репродукції картини, до якої було дано словесний опис.

Перед проведенням гри-лото «Чи знаєш ти дерева?» ми організували екскурсію в парк, де діти спостерігали дерева в природі.

Учні отримують набори карток із зображенням шести дерев. Учитель попереджає, що виграють уважні і спостережливі. Потім зачитує загадку про одне з дерев, наприклад, про березу, а учні, у кого на картці є зображення берези, повинні закрити його фішкою і т.д., доки вчитель не загадає всі 9 загадок.

Учасник гри, який підняв картку з неправильною відгадкою, кладе її в набір, а той, хто відгадав загадку правильно, кладе свою картку збоку. Виграє той, у кого в наборі не залишиться жодної картки.

Проводячи гру «Що буває навесні?», вчитель демонстрував картки з ознаками різних пір року, серед яких учні повинні були визначити ознаки весни (приліт птахів, танення криги на річках, поява першої травички тощо). Коли демонструється картка з зображенням ознаки весни, учні плетуть у долоні. Якщо учасник неправильно визначив ознаку весни, він вибуває з гри.

Підсумок гри підбивається як індивідуально, так і колективно.

В удосконаленні техніки малювання, засвоєнні деяких прийомів композиції допомагала, зокрема, гра у «фотографування». На екскурсіях у природу, прогулянках дітям пропонувався «видошукач» — картонна планка розміром 15х10 см з віконечком 10х7 см.

Учитель пропонував кожному «сфотографувати» те, що найбільше сподобалося, а після уроку образотворчого мистецтва, під час наступної прогулянки учні колективно вгадують, який предмет чи куточок природи зображено на тому чи іншому малюнку. Одночасно відбувався аналіз творчих робіт.

З великим задоволенням учні 4 класу виконували на уроках образотворчого мистецтва ролі героїв казок. Такий ігровий прийом робить урок нестандартним, живим, і діти легко засвоювали правила образотворчої грамоти.

У процесі вивчення теми ми перевіряли сформованість в учнів експериментального і контрольного класів таких знань, уявлень, умінь:

1. Розуміти та розкривати (з допомогою вчителя) роль образотворчого мистецтва в житті людини.

2. Розуміти та розкривати характер художніх образів мистецьких творів і посильно їх інтерпретувати (мовленнєвими та образотворчими засобами).

3. Розуміти та розкривати значення колірної гами, манери зображення, інших композиційних засобів і прийомів у передачі задуму автора.

4. Розуміти та розкривати значення терміну "композиція" та роль ескізу у створенні композиції.

5. Мати елементарне уявлення про особливості та основні пропорції форми голови (обличчя) людини і засоби створення індивідуальної характеристики портретного (казкового) образу;

6. Мати елементарне уявлення про професійні назви фарб (краплак, вохра, стронціанова жовта тощо).

7. Знати основні види образотворчого мистецтва та поділ живописних творів за тематичним змістом (пейзаж, натюрморт, портрет тощо), 1-2 портретні твори та їх авторів;

8. Мати елементарне уявлення про назви 1-2 творів народного живопису.

9. Мати елементарне уявлення про вісь симетрії як засіб композиційної організації площини.

10. Уміти (на елементарному рівні) посильно виражати свої естетичні почуття та переживання в різних видах практичної діяльності та образним словом.

11. Уміти порівнювати та аналізувати художньо-творчі здобутки товаришів, аргументовано висловлювати (з використанням спеціальних термінів, образного слова) власні оцінні судження.

12. Уміти використовувати колір з декоративною метою (за принципом краси).

13. Уміти добирати колірну палітру, що відповідає певному задуму.

14. Уміти досягати рівноваги зображення в асиметричній композиції.

15. Уміти виділяти у пейзажних роботах перший план тоном, кольором та деталізацією.

Як показали результати експерименту, відповідні уміння і навички, сформовані на основі використання дидактичних і розвивальних ігор на уроках образотворчого мистецтва, краще розвинені в учнів експериментального класу, ніж в контрольного. Результативність формуючого експерименту ми визначали на основі виконання дітьми завдань, пов’язаних з образотворчою діяльністю (результатів навчальної діяльності), а також через визначення кількості дітей, які поступово зацікавилися процесом і результатами ігрової діяльності. Дані результати представлені у таблиці 1.

Таблиця 1

Сформованість образотворчих знань, умінь і навичок в учнів контрольного та експериментального класів

№ п/п	УМІННЯ	Експеримен-тальний клас	Контрольний клас
1	Розуміти та розкривати роль образотворчого мистецтва в житті людини	83%	76%
2	Розуміти та розкривати характер художніх образів мистецьких творів і посильно їх інтерпретувати	86%	82%
3	Розуміти та розкривати значення колірної гами, манери зображення, інших композиційних засобів і прийомів у передачі задуму автора	89%	78%
4	Розуміти та розкривати значення терміну "композиція" та роль ескізу у створенні композиції	83%	79%
5	Мати елементарне уявлення про професійні назви фарб	87%	76%
6	Мати елементарне уявлення про особливості та основні пропорції форми голови людини і засоби створення індивідуальної характеристики портретного (казкового) образу	86%	81%
7	Знати основні види образотворчого мистецтва та поділ живописних творів за тематичним змістом, 1-2 портретні твори та їх авторів	84%	77%
8	Мати елементарне уявлення про назви 1-2 творів народного живопису	89%	82%
9	Уміти посильно виражати свої естетичні почуття та переживання в різних видах практичної діяльності та образним словом	91%	84%
10	Уміти порівнювати та аналізувати художньо-творчі здобутки товаришів, аргументовано висловлювати власні оцінні судження	89%	80%
11	Мати елементарне уявлення про вісь симетрії як засіб композиційної організації площини	86%	74%
12	Уміти використовувати колір з декоративною метою	93%	84%
13	Уміти добирати колірну палітру, що відповідає певному задуму	91%	86%
14	Уміти досягати рівноваги зображення в асиметричній композиції	87%	76%
15	Уміти виділяти у пейзажних роботах перший план тоном, кольором та деталізацією	86%	81%

Отримані результати констатуючого експерименту підтвердили гіпотезу, що використання запропонованої системи завдань на основі експериментальної методики формування навичок образотворчої діяльності з використанням дидактичних та розвиваючих ігор на уроках образотворчого мистецтва у початковій школі позитивно вплинули на формування умінь і навичок образотворчої діяльності в учнів експериментального класу.

Наприкінці експериментального дослідження стало очевидно: у процесі використання розробленої нами експериментальної методики з використанням дидактичних та розвиваючих ігор на уроках образотворчого мистецтва в учнів експериментального класу порівняно з контрольним значно підвищився рівень розвитку умінь і навичок образотворчої діяльності, тобто ми отримали результати, які свідчать про ефективність застосовуваного напрямку роботи.

Висновки

Гра є самостійним видом розвиваючої діяльності дітей різного віку, принципом і способом їх життєдіяльності, методом пізнання дитини, методом організації її життя і навчальної діяльності. Проблема дитячої ігрової діяльності знайшла своє відображення в багатьох психолого-педагогічних теоріях і дидактично-виховних системах.

Гра є формою активного відображення дитиною навколишнього життя людей. Характерною особливістю гри є спосіб, який дитина використовує у ній. Гра має суспільний характер і змінюється із зміною історичних умов життя людей.

Гра також є формою творчого відображення дитиною дійсності, а також засобом уточнення і збагачення знань умінь і навичок. У сучасній психолого-педагогічній теорії гра розглядається як провідний вид діяльності дитини-дошкільника і важливий вид діяльності молодшого школяра.

Провідне положення гри визначається не кількістю часу, що присвячується ігровій діяльності, а тим, як вона задовольняє його основні потреби. У надрах гри зароджуються і розвиваються інші види діяльності, однак гра найбільшою мірою сприяє психічному розвитку.

У педагогічній теорії гри особлива увага приділяється вивченню гри як засобу навчання, тобто дидактичної гри. Освітньовиховні можливості гри зростають, якщо вона органічно поєднана з яким-небудь іншим видом діяльності. Найбільш доцільно пов'язувати гру з працею, образотворчою і конструктивною діяльністю.

Дидактичні ігри, які використовуються в початковій школі, активізують інтерес та увагу дітей, розвивають пізнавальні здібності, кмітливість, уяву, закріплюють знання, вміння і навички, тренують сенсорні вміння, навички тощо. Правильно побудована дидактична гра активізує процес мислення, формує почуттєву сферу, розвиває саморегуляцію, тренує вольові якості дитини. Ігрова діяльність виконує роль емоційної розрядки, запобігає втомі дітей, знижує гіподинамію.

В основі класифікації дитячих ігор лежить поняття про те, з чиєї ініціативи виникають ігри (дитини чи дорослого). Відповідно виділяють три класи ігор – самостійні ігри (гра-експериментування; самостійні сюжетні ігри: сюжетно-відображувальні, сюжетно-рольові, режисерські, театралізовані); ігри, що виникають з ініціативи дорослого, котрий впроваджує їх з освітньою, виховною, розвивальною цілями (ігри навчальні; дозвіллєві гри: ігри-забави, гри-розваги, інтелектуальні, святково-карнавальні, театрально-постановочні). До творчих ігор відносяться ігри, у яких дитина виявляє свою вигадку, ініціативу, самостійність.

Дидактична гра має свою структуру: зміст, дидактичну мету, правила та ігрові дії. Різноманітність ігрових засобів створює широкі можливості для того, щоб учитель міг вибрати саме таку гру, яка найбільше відповідає меті уроку.

Діяльність учасників дидактичної гри на уроках розгортається на основі навчально-ігрових завдань, які є органічним синтезом ігрових і навчальних вимог. Ігрове завдання створює установку і психологічну готовність молодших школярів до виконання навчальних дій, формуючи тим самим мотив навчальної діяльності. Розв'язання навчального завдання сприяє засвоєнню дітьми чергової порції знань і наповнює ігрову діяльність новим поглибленим теоретичним змістом. Також дидактичні ігри можна включати у систему уроків. Це передбачає попередній відбір ігор та ігрових ситуацій для активізації різних видів сприймання. Оптимальними способами використання ігрової діяльності в системі уроків є випадки, коли весь урок будується як сюжетно-рольова гра; гра використовується під час уроку як його структурний елемент; під час уроку кілька разів створюються ігрові ситуації.

У процесі експериментального дослідження ми включали дидактичні та розвиваючі ігри в систему уроків образотворчого мистецтва. Це передбачало попередній відбір ігор та ігрових ситуацій для активізації різних видів сприймання та обмірковування, де їх використання було найбільш своєчасне й ефективне порівняно з іншими методами. Головними умовами ефективності застосування дидактичних ігор були: їх органічне включення в навчальний процес; захоплюючий сюжет, наявність справді ігрових елементів, зокрема зачинів, римування; обов'язковість правил, які не можна порушувати; використання лічилок; емоційне ставлення самого вчителя до школярів.

Навчальна робота із використанням експериментальних вправ і завдань, яка проводилася нами в експериментальному класі, позитивно вплинула на підвищення якості знань і вмінь молодших школярів. Отримані результати констатуючого експерименту підтвердили гіпотезу, що використання запропонованої системи завдань на основі експериментальної методики формування навичок образотворчої діяльності з використанням дидактичних та розвиваючих ігор на уроках образотворчого мистецтва у початковій школі позитивно вплинули на формування умінь і навичок образотворчої діяльності в учнів експериментального класу.

Список використаних джерел

Алексеев В.В. Изобразительное искусство и школа. – М.: Педагогика, 1968. – 184 с.
Алексюк А.М. Взаємодія форм організації і методів навчання // Рад. школа. – 1983. – № 7. – С. 8-15.
Алексюк А.М., Катушонок Т.А. Єдність змісту і методів навчання // Педагогіка. – К., 1986. – Вип. 25. – С. 13-16.
Алёхин А.Д. Изобразительное искусство: художник, педагог, школа. – М.: Педагогика, 1984. – 254 с.
Алісійчук О.С. Морально-естетичне виховання молодших школярів. - К.: Академія, 2001. – 160 с.
Аникеева Н.П. Воспитание игрой. – М.: Педагогика, 1987. – 124 с.
Антонович Є. А., Проців В. І. Художньо-ігрова діяльність школярів на уроках образотворчого мистецтва // Початкова школа. – 1996.–№1. – С. 13-15.
Артеменко М.М. Природа і естетичне виховання учнів. - К.: Рад. школа, 1980.- 175с.
Бабкина Н.В. Использование развивающих игр и упражнений в изобразительной деятельности младших школьников // Начальная школа. – 1998.–№4. – С. 11-18.
Беда Г.В. Живопись. – М.: Просвещение, 1986. - 190 с.
Беда Г.В. Основы изобразительной грамоты. – М.: Просвещение, 1981. - 240 с.
Бучинський С.Л. Основи грамоти з образотворчого мистецтва. – К.: Мистецтво, 1981. – 178 с.
Валлон А. Психическое развитие ребенка. – М.: Педагогика, 1967. – С.18-264.
Варзацька Л.О. Гра як засіб пізнання // Початкова школа. – 1988.–№12. – С.34-35.
Васьківська С.В. Навчати вчитися, або Як допомагати молодшому школяреві в навчанні // Початкова школа. — 1994. — № 6. - С. 10-12.
Верб В.А. Искусство и художественное развитие учащихся. – Л.: Наука, 1977. – 116с.
Виноградова Г. Малювання з натури. – К.: Рад. школа, 1976. – 118 с.
Вишковський І. Гра як метод активізації пізнавальної діяльності // Психолог. – 2004. - №21-22. – С.100-114.
Вікова психологія / За ред. Г.С. Костюка. – К.: Рад. шк., 1976. – 270 с.
Вільчук В.М. Образотворче мистецтво як засіб когнітивного розвитку школярів. - К.: Основи, 2003. - 98 с.
Володькина Н.М. Краски в изобразительной деятельности школьников. - М.: Искусство, 1994. - 320 с.
Волкова Н.П. Педагогіка. – К.: Вид. центр “Академія”, 2001. – 576 с.
Ворона М.О. Особливості вияву естетичних почуттів у дітей в ігровій діяльності // Початкова школа. - 1990. - №4. - С. 64-66.
Выготский Л.С. Игра и ее роль в психическом развития ребенка // Вопросы психологии. – 1966.–№6. – С.64-76.
Выготский Л.С. Психология искусства. – М.: Искусство, 1986. – 573 с.
Гайдамака О. Календарне планування до програми “Мистецтво” // Поч. школа. – 2003. – №6. – С. 28-31.
Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. – К.: Вища школа, 1995. – 237с.
Гандзій П.А., Левицький Ф.Д. Уроки малювання: Посібник для вчителя. – К.: Рад. школа, 1975. – 224 с.
Глинская И.П. Изобразительное искусство. Методика обучения в 1-3 классах. – К.: Педагогика, 1978. – 186 с.
Глобчак В. Особистісно-орієнтоване навчання і виховання молодших школярів на уроках у початковій ланці // Рідна школа. – 2004. - №4.– С. 19-20.
Глухенька К. Пошуки неповторної краси // Образотворче мистецтво. – 1989. - №3. – С. 23-25.
Глушанская В.П., Маркова В.Ф., Смирнова Л.Ф. Рисование с методикой преподавания. - М.: Просвещение, 1971. - 127 с.
Давыдов В.В. Проблемы развивающего обучения. – М.: Просвещение, 1972. – 212 с.
Данилова Л., Розвивати образотворчу активність учнів засобами гри // Рідна школа. – 2002. - №6.– С.18-20.
Дейч О. Ігрова діяльність у вихованні навичок образотворчої діяльності молодших школярів // Поч. школа. – 2000. - №7. – С. 37-38.
Дёмина И. Игра в художественном воспитании шестилеток // Нач. школа. – 1988. - №3. – С. 26-28.
Демченко І. Творчий розвиток молодших школярів засобами образотворчого мистецтва // Рідна школа. – 2002. – №6. – С. 62-64.
Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ ст.). – К.: Райдуга, 1994. – 61 с.
Дидактические игры и упражнения по сенсорному воспитанию дошкольников / Под ред. Л.А. Венгера. – М.: Просвещение, 1978. – 120 с.
Дмитриева А. Словесный художественный образ и детский рисунок // Искусство в школе. – 1993. – №2. – С. 39-43.
Жижко Т. Ігрові методи навчання – передумова інтелектуального розвитку особистості // Рідна школа. - 2002.-№6.– С.72-73
Задорожний В.І., Боровиков О.Я. Уроки образотворчого мистецтва. 1-3 класи. - К.: Рад. шк., 1972. - 151 с.
Занимательные игры для детей от 3 до 6 лет / Под ред. О.М.Дьяченко. – М.: Просвещение. – 1991. – 63 с.
Захарова А.М. Розвивальне навчання в початковій школі // Психол. і педагогіка. – 2000. – №1. – С. 21-27.
Зламанюк Л.М. Методи вдосконалення та активізації навчання як педагогічна проблема // Управління школою. – 2004. – №25-26.– С.21-22.
Кабиш Ю.І. Розвиток художніх здібностей дітей молодшого шкільного віку // Рад. шк. – 1981. – С. 48-50.
Казанский Н.Г., Назарова Т.С. Дидактика (начальные классы). – М.: Просвещение, 1978. – 260 с.
Калініна Е. Інтегровані уроки з образотворчого мистецтва // Рідна школа. – 2002. – №2. – С. 37-38.
Катаева А., Павлова А. Занятия или игра //Дошкольное воспитание. –1989. – №2. – С.12-13.
Кириченко М.А. Образотворче мистецтво. 3 клас. - К.: Освіта, 1996. – 128 с.
Кириченко М.А. Учіться малювати. - К.: Рад. шк., 1987. - 58 с.
Кириченко М.А. Учіться малювати. - К.: Рад. шк., 1987. - 58 с.
Кириченко Н.Т. Сюжетное рисование в детском саду. — К.: Рад. шк., 1986.
Клейменова Н.С. Взаимосвязь художественного слова и рисования // Нач. школа. - 1990.- №8.- С. 22-23.
Коменский Я.А. Избранные педагогические сочинения. – В 2-х т. - М.: Педагогика, 1982. – Т.І. – С.544.
Конопко О. Перші кроки до мистецтва // Початкова школа. – 2000. – №3. – С. 25-28.
Король А. Традиційні та нетрадиційні методи навчання у розвитку творчої особистості // Рідна школа. – 2000. – № 12. – С. 29-30.
Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток осо-бистості / За ред. Л.Н.Проколієнко. – К.: Рад. школа, 1989. – 608 с.
Котляр В.Ф. Изобразительная деятельность дошкольников. — К.: Рад, шк., 1986.
Кревіда І. Дидактичні ігри з образотворчим навантаженням // Поч. школа. – 2000. - №8. – С. 57-58.
Крутецкий П.А. Эстетическое воспитание.- М.: Знание, 1987. – 234с.
Кузин В.С. Изобразительное искусство и методика его преподавания в начальных классах. – М.: Искусство, 1977. – 264 с.
Лернер М.Ж. Эстетические чуства.- М.: Знание, 1967.- 254с.
Лихачов Д.Б. Теория эстетического воспитания школьников. - М.: Знание, 1987.- 231 с.
Лунячек Й. Основы изображения с натуры. - К.: Изд-во АН УССР, 1961. – 127 с.
Любарська Л. Уроки образотворчого мистецтва // Початкова школа. – 2002. – №9. – С. 50-55.
Любарська Л.М. Виховні можливості образотворчого мистецтва // Початкова школа. – 1986. – №2. – С. 55-59.
Люблінська Г.О.Дитяча психологія. – К.: Вища школа, 1974. – 356 с.
Міщенко О.В. Дидактичні ігри в навчальному процесі молодших школярів // Сучасні проблеми розвитку теорії та методики ігор: Тези наук.-практ. конф. – Льв., 1997. – С. 65-66.
Мойсеюк М.Є. Педагогіка. – К.: Либідь, 2001. – 446 с.
Непомнящая-Серж Н. О недостатках в руководстве сюжетно-ролевыми играми // Дошкольное воспитание. – 1981. – № 11. – С.17.
Паламарчук В.І. Проблема поєднання слова і наочності у сучасній дидактиці // Педагогіка. – К., 1986. – Вип. 25. – С. 20-24.
Парнах М. Уроки изобразительного искусства // Искусство в школе. – 2001. – №3. – С. 57-60.
Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1-4 класи. – К.: Початкова школа, 2003. – 296 с.
Проців В.I., Кириченко М.А. Уроки образотворчого мистецтва в 1-3 класах. - К.: Рад. шк., 1984. - 188 с.
Проців В.I., Кириченко М.А., Щербакова К.В. Образотворче мистецтво. 1-3 класи. - К.: Рад. шк., 1982. - 158 с.
Ростовцев Н. Н. Учебный рисунок. – М.: Просвещение, 1976. – 222 с.
Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологии. – М. :Педагогика, 1976. – 416 с.
Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. – К.: Абрис, 2002.-368с.
Скрипченко О.В., Долинська Л.В., Огороднійчук З.В. Вікова та педагогічна психологія. – К.: Просвіта, 2001. – 464 с.
Сухомлинський О.В. Вибрані твори в п'яти томах. - К.: Радянська школа, 1976.- Т.1. – С. 161-273.
Сюжетно-ролевые игры дошкольников / Н.А.Бойченко, Т.И.Григо-ренко. – К.: Рад. школа, 1982. – 112 с.
Томашевський В. Розвиток творчих здібностей учнів на уроках образотворчого мистецтва // Рідна школа. – 2000. – №4. – С. 48-49.
Усова А.П. Роль игры в воспитании детей. - М.: Просвещение, 1976. - 96 с.
Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори. У 2-х т. – К.: Радянська школа, 1983. - Т. 1. – С. 43-403.
Шеремета П. Дещо про методи навчання // Рідна школа. – 2004.-№6.– С.25-26.
Школьная И.А. Педагогические условия активизации игровой деятельности детей старшего дошкольного возраста. – К.: Абрис, 2002. – 246 с.
Щербань П. Дидактичні ігри у навчально-виховному процесі // Поч. школа. – 1997. - №9. – С. 18-20.
Эльконин Д.Б. Психология игры. – М.: ВЛАДОС, 1999. – С.27-151.
Ягупов В.В. Педагогіка: Навч. посібник. - К.: Либідь, 2003. - 560 с.
Янковская О.П. Дидактические игры в детском саду. – К.: Рад. школа. –1985. – 144 с.